На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Психолого-педагогчне обрунтування проблеми мовленнєвих творчих здбностей у дтей дошкльного вку. Методи розвитку творчих здбностей у дтей. Вимрювання показникв сформованост мовленнєвих творчих здбностей у дтей старшого дошкльного вку.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 06.12.2008. Сдан: 2008. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Вступ

Проблема розвитку дитячих творчих здібностей є досить актуальною на сучасному етапі. Дослідження дозволяють відзначити необхідність та можливість розвитку мовленнєвих творчих здібностей вже з дошкільного віку.
Дитинство передусім дошкільне - єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креатині можливості дошкільного дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.
Мовленнєві творчі здібності посідають важливе місце в розвитку дитячої творчості починаючи з перших років життя людини. Мовлення акумулює життєдайну творчу енергію дитини, це стимул, засіб і показник її фізичного психічного і духовного розквіту, розквіту творчих здібностей, максимальної реалізації природних можливостей.
Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей в дошкільному віці через складність і багатогранність природи мовленнєвих явищ відноситься як до психології так і до педагогіки. Вагомість та актуальність її пояснюється гострою проблемою педагогічної практики в науково обґрунтованих рекомендаціях щодо форм організації та методів здійснення розвивальної роботи з дітьми у цьому напрямі.
Значущість проблеми розвитку дитячої творчості , розкриття і максимальної реалізації творчих здібностей кожної особистості підкреслюється й у державних документах: національній доктрині розвитку освіти в Україні, законах «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про мову», «Державному компоненті дошкільної освіти », тощо.
Традиція вивчення проблеми мовленнєвих творчих здібностей дошкільників пов'язана з розглядом їх як одного з видів зв'язного висловлювання в умовах навчання мовлення. Дослідники А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Карабаєва доводять, що у дітей старшого дошкільного віку складається свідоме естетичне сприйняття художніх творів, яке виявляється в розумінні змісту та ідеї твору, здатності виділяти та усвідомлювати його мовні засоби, хоча у складанні власних творчих наробок більшість дітей відчуває труднощі. Це виявляється у змістовій (наслідування, невиразність творів, алогічність змісту, бідність та не оригінальність сюжету) та фронтальних характеристиках висловлювання (порушення структури повідомлення, обмеженість у використанні стилістичних засобів), що пояснюється низьким рівнем літературознавчої обізнаності, не сформованістю уявлень про жанрові, композиційні, мовленнєві особливості літературних і фольклорних творів та невмінням переносити набуті художні уявлення у власну творчість. Значна частина праць з цієї проблеми (А.Богуш, Д.Бараніна, Н.Гавриш, Т. Постоян, Н. Корткова, Н. Михайленко, С.Шадріна) присвячена переважно створенню системи мовленнєвих вправ , мовленнєвих творчих занять, розробці спеціальних прийомів навчання фантазуванню (Н.Гавриш, Дж. Рдарі, Страунг, Н. Короткова, Н. Михайленко, Н. Фесюкова ).
Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей привертає увагу багатьох вчених. Зокрема вона була предметом дослідження О.Аматьєва, Е.Бєлкіної, А.Богуш, Н. Ветлугіної, Н. Гавриш, О. Дронової, Т. Комарової, Т.Козакової, Н.Сакуліної, О. Ушакової, Н. Фесюкової, В. Ягупкової та ін.
Актуальність і недостатня розробленість дослідженої проблеми обумовили вибір теми нашого дослідження «Розвиток мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку засобами ігор - фантазувань.»
Об'єкт дослідження - розвиток мовленнєвих творчих здібностей .
Предмет дослідження - ігри-фантазування як засіб розвитку мовленнєвих творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив ігор-фантазувань на розвиток мовленнєвих творчих здібностей старших дошкільників.
Гіпотеза дослідження - процес розвитку мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників під час ігор-фантазувань буде ефективним за умови:
- врахуванням дидактичних принципів: принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей, принцип виховання в діяльності і спілкуванні, принцип стимулювання дитини до саморозвитку;
- створення сприятливого психологічного клімату.
- створення комплексу умов: фізичних; соціально-емоційних; інтелектуальних;
- побудування роботи з дітьми в три етапи: пропедевтичний, відтворюючий, моделюючий.
Завдання дослідження:
1. Розкрити сутність понять «творчість», «здібності», «мовленнєві творчі здібності».
2. Визначити шляхи, методи, умови розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку.
3. Визначити особливості ігор-фантазувань як фактору розвитку мовленнєвих творчих здібностей.
4. Експериментально дослідити вплив ігор-фантазувань на розвиток мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників.
Методи дослідження - аналіз наукових джерел із теми дослідження, аналіз науково-методичної документації, констатуючий, формуючий і контрольний види педагогічного експерименту, статистичні методи обробки результатів експериментального дослідження.
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ
1.1. Психолого педагогічне обґрунтування проблеми мовленнєвих творчих здібностей у дітей дошкільного віку
Проблема дитячої творчості є досить актуальною на сучасному етапі.
Дослідження багатьох вчених дозволяють визначити необхідність і можливість розвитку творчих здібностей у дітей вже з дошкільного віку.
Теорія здібностей представлена в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Гончаренко, І. Іщенко, О.Ковальов, Г.Костюк, С. Кулачківська, В. Крутецький, О. Леонтьєв, М.Лейтес, О.Матюшкін, В.Моляко, Л. Момот, Я.Пономарьов, Б.М. Теплов, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков, В.М. Ямницький, Дж. Гілфорд, Д. Рензуллі, К.Роджерс, С. Торренс та ін.), які визначають їх як психічні власти-вості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності [73, с.430]; як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності [77, с. 273].
Проблема здібностей у вітчизняній психології досліджується з різ-них наукових позицій в основному в рамках процесуально-діяльнісного підходу. Одна з них пов'язана з визначенням здібностей як родової якості людини, що дозволяє їй засвоювати досягнення культури (Л.С. Виготський, Гальперін, В.В. Давидова, Д.Б.Ельконін, В.Т. Кудрявцев, Слободчиков, О.М. Леонтьєв).
Ще один підхід до вивчення проблеми здібностей акцентує увагу на індивідуально-психологічних особливостях особистості (М.С. Лейтес, Б.М.Теплов). Так, Б.М. Теплов називає три характерні риси здібностей: 1) те, що відрізняє одну людину від іншої,2) те, що має відношення до успішності виконання дій; 3) легкість і швидкість оволодіння знаннями та навичками. Автор вирішує принципові питання проблеми здібностей до конкретних видів діяльнос-ті насамперед виявлення якісної своєрідності здібностей та якісних індивідуально-психологічних відмінностей людей, які виявляють здібності до одного і того ж виду діяльності [65].
Представники іншого підходу усвідомлюють провідну роль особис-тості, і вбачають у здібностях оцінний критерій її потенційних можливо-стей, систему узагальнених дій, що є результатом розвитку психічних процесів і реалізується через внутрішні умови суб'єкта (Г. Костюк, Б. Ломов, Б.Теплов, С. Рубінштейн).
У сучасній теорії здібностей суперечними лишаються питання про структуру здібностей, співвідношення між задатками і здібностями. Більш поширеною є думка, про задатки як органічну Успадковану передумову розвитку здібностей. Щоб задатки перетворилися на здібності, окрім природженої схильності, потрібно, щоб людина включилася до діяльності, виявила зацікавленість, бажання займатися нею, певні вміння та навички [23]. Адже часто буває і так, що маючи неабияку схильність до певного виду діяльності, людина не використовує цей природний дар, не розвиває свої здібності.
Істотним моментом у проблемі здібностей є питання про взаємозв'язок між здібностями і вміннями. З одного боку, розвиток здібностей неможливий поза процесом оволодіння відповідними знаннями, вміннями ,та навичками. З іншого боку, процес формування знань і навичок залежить від індивідуальних особливостей людини, здібності дозволяють швидше, легше й глибше оволодіти відповідним знаннями, вміннями та навичками. Дехто з науковців, спираючись на положення про взаємозв'я-зок здібностей, умінь, водночас не вважає за необхідне їх диференціювати (О. Ковальов, В.Крутецький). Більш доречним, на наш погляд, є визначення здібностей як особистісних категорій, а вмінь -- діяльнісних. Проте і в тому, і в іншому випадку підлягає аналізу діяльність, особливості її виконання людиною, але під різним кутом зору (С. Гончаренко, С. Кулачківська, М. Левитов, О. Проскура, Б. Теплов).
Творчі здібності в мовленнєвотворчій діяльності вчені аналі-зують як психологічні особливості дитини, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сфор-мувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у мовленнєвій творчо-сті, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.
Справедливим, на нашу думку, є висновок учених про необхідність узгодження проблеми здібностей з проблемою загального розвитку ди-тини, оскільки здібності не можуть бути задані зовні, обов'язково повин-ні бути у внутрішньому розвитку індивіда передумови для їх органічного росту; здібності не даються у готовому вигляді, до і за межами всілякого розвитку (С.Рубінштейн).
Б.Теплов, слідом за С. Рубінштейном стверджує, що здібності завжди є результатом розвитку, адже здібність не може виникнути поза відповідною конкретною діяльністю [ 65, с. 133]. Здібності не тільки ви-являються й існують у певній діяльності, вони в діяльності народжують-ся і розвиваються, так, наприклад, творчі мовленнєві можуть розвиватися тільки в літературній діяльності.
Різноманітність визначення здібностей зумовила появу різноваріантних типологій, які відрізняються критеріями, що лежать в їх основі. Так, за критерієм виду психічних функціональних систем здібності поділя-ють на сенсомоторні, перцептивні, атенціональні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за критерієм основного виду діяльності -- нау-кові (математичні, лінгвістичні і таке інше), творчі (музичні, літератур-ні, художні). Крім того, вчені виокремлюють поняття "загальні" і "спеціальні" здібності, водночас підкреслюючи їх взаємопов'язаність: розвиток спеціальних здібностей можливий лише за умови наявності в людини загальних здібностей. С. Рубінштейн стверджує, що загальні - це здібності до навчання і праці, а спеціальні -- це лише різні прояви, різні сторони загальної здібності до засвоєння досягнень людської культури та її подальшого руху [47,с. 643].
Низка вчених (Л. Венгер, Ю. Гільбух, О. Дяченко, В. Крутецький, О.Матюшкін, Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг) відносять до загальних інтелектуальні, розумові здібності, що є необхідною умовою виконання будь-якої діяльності, а спеціальними називають загальні інтелектуальні здібності, розвинені відповідно до конкретної діяльності (М. Поддьяков, О. Тихомиров).
Л.Момот, Л.Шелестова виокремлюють інтелектуально-логічні, інтелектуально-евристичні та самоорганізаційні здібності.
Привертає увагу класифікація О. Лука, який підрозділяє здібності на три групи: здібності, пов'язані з мотивацією (інтереси і нахили);з темпераментом (емоційність) і розумові здібності. До розумових здібностей, на його думку, належать: пильність у пошуку -- бачити те, що інші не бачать; здібність до переносу; боковий зір; цільність сприймання; здіб-ність до згортання розумових операцій, до пересилення функціональної фіксованості; здібність до оцінних дій, поєднання подразнень, що ми сприймаємо, а також здатність швидко пов'язувати нові дані з попере-днім досвідом [51, с. 27].
У сучасній вітчизняній та світовій психології проблема творчих здібностей розвивається в декількох напрямках.
Вчені одного напрямку співвідносять творчі здібності з максимальним рівнем розвитку розумових здібностей. (Г. Айзенк, Л. Венгер, М. Веракса, М.Лейтес, М. Поддьяков, Д. Векслер, Р. Стернберг). Для досліджень цієї пробле-ми в дошкільному віці характерним є акцент на розвитку уяви (О.М. Дяченко, В.Т.Кудряпцев).
Представники іншого напрямку визначають загальні здібності до переконструювання здобутого раніше досвіду як творчість. Інші вчені проти-ставляють творчість репродуктивній діяльності і особливий акцент роб-лять на активності безсвідомого. Його механізм визначається як "взаємодія активного домінуючого безсвідомого з пасивною, субдомінантною свідомістю (В. Дружинні, О.Кучерявий, Я. Пономарьов).
Ще одна група вчених розглядають творчі здібності, які усвідомлю-ються ними як інтегральну якість особистості, що об'єднує когнітивну і особистісну сфери і виявляється при дозріванні багатьох психічних структур особистості (Д.Богоявленська, Г. Костюк, А. Маслоу, В. Шадриков, В. Ямницький,). Учені наполягають саме на розвит-ку творчої особистості, не обмежуючись творчими здібностями. В осно-ві творчості, на думку В.Д. Шадрикова, лежить особлива категорія здібностей -- духовні здібності, в яких він убачає "цілісну сутність", ”ін-тегральний прояв інтелекту і духовності людини" [37]. У цій новій сут-ності інтелект має інструментальний характер. Автор виводить, що в духовних здібностях проявляється особистість, "сутність індивідуаль-ності людини".
Найбільш близькою для нас виявляється позиція вчених, за якої в ос-нові творчих здібностей вбачають продуктивну дивергентність, що оцінюється коефіцієнтом Сг (креативності). Ця позиція відповідає поглядам Дж. Гілфорда, Г. Грубера, О.Матюшкіна, Є. Торренса, В. Ямницького). Концепція креативності базується на теоретичній моделі структури інтелекту Дж. Гілфорда, центральною ланкою якої є відмінність між конвергентним та дивергентним типами мислення. Основою креативнос-ті, за Гілфордом, є операції дивергенції, перетворення та імплікації [ 65 ].
Важливим у теорії креативності є питання про визначення критеріїв оцінки творчих здібностей. Найуживанішими у практиці залишаються тести креативності Є.Торренса. Пошук нових підходів до розробки дано-го питання пов'язується з їх численними модифікаціями: аналіз засобів домальовування (О.Дяченко, С.Чурбанова), відмова від стимулю-ючої інструкції (В. Дружинін, О.Матюшкін), якісний аналіз показ-ників креативності (В. Дружинін), використання гри як моделі дослідження (В.М.Дружинін, Н.В. Хазратова).
Одна із спроб розв'язати цю проблему належить В.Т. Кудрявцеву, який виділяє загальні, історично розвинені форми творчих здібностей: реалізм уяви, вміння бачити ціле раніше частин, надситуативно-перетворюючий характер творчих рішень, уявно-практичне експериментування [ 47, с. 23].
Отже, визначення критеріїв оцінки творчих здібностей залишається відкритою проблемою, яка частково розв'язується в межах досліджень, присвячених окремим питанням проблеми дитячої творчості.
Проблема розвитку творчих і спеціальних здіб-ностей дітей вивчається в межах творчої мовленнєвої діяльності, по-в'язаної зі сприйманням художніх творів, їх творчим виконанням і відтворенням здобутих вражень та уявлень у власній творчості. У проце-сі художньо мовленнєвої діяльності відбувається розвиток естетичних і художніх здібностей дітей.
За словами Н.С. Карпинської, саме те, що діти дошкільного віку вже переживають задоволення і радість, слухаючи доступні їм худож-ні твори, те, що їх приваблює художня форма твору, свідчить про за-родження в них здібностей до естетичного сприймання краси слова. Знавці дитячого мовлення пов'язують природну вразливість, чутли-вість до художнього слова з потребою висловити свої враження в об-разному слові, у складанні власного твору (О.Аматьєва, А.Богуш, Г.Леушина, О. Никіфорова, Л. Таніна, О. Ушакова, В. Хар-ченко).
Слугує на увагу класифікація мовленнєвих творчих здібностей Н.Ветлугіної, що є, на нашу думку, найчіткішою і повною. З-поміж них вона виділяє здібності: до сприймання прекрасного у природі, побуті, праці, мистецьких творах, суспільних відносинах, що виявляється в емо-ційному відгуку на все прекрасне, доступне сприйманню дошкільнят, в особливій зацікавленості прекрасним і його проявом в яскравих кольо-рах, звуках, формах та їх сполученнях; здібність перетворювати в найдоступнішій формі елементи красивого в житті та побуті. Ця здібність виявляється в захопленні заняттями мистецтвом і практичною діяльніс-тю, у пошуках правдивих природних слів, виразних рухів, у проявах твор-чої ініціативи, в застосуванні набутих на художніх заняттях умінь, у творчих іграх; здібність оцінювати красиве в оточенні виявляється в умінні правильно розрізняти зміст, загальний характер і найвиразніші засоби зображення в художніх творах. Автор включає в цей перелік не тільки здібності, але й властивості особистості. Велику роль, на її думку, відіграють спостережливість, емоційна пам'ять, здібність художньо переробляти сприйняте і уявлюване [75].
До компонентів структури мовленнєвих творчих здібностей С.І.Букатіна відносить емоційну чутливість, інтелектуальну ініціативу, творчу активність, наполегливість та витримку у досягненні поставленої 1 мсти, здібність до зміни завчених стереотипів і пошуку нестандартних к засобів передачі задуму.
А.В. Петровський вважав, що розвиток творчих здібностей залежить від індивідуальних особливостей дитини. На його думку, залежно від переваги сигналів першої чи другої сигнальної системи у психічній діяльності людини, її можна віднести до одного з трьох типів: художнього, розумового чи середнього, змішаного. Відносна перевага цих сигналів першої системи породжує художній тип, для якого характерна яскравість образів під впливом глибоких емоційних переживань. Це не гарантує успіху в творчій діяльності, але допомагає якнайкраще її виконувати, оскільки вона потребує "чуття до фактів", емоційного ставлен-ня до подій, образності і жвавості фантазії [59].
Експериментальне підтвердження цих висновків знаходимо в дослі-дженнях Г.Кудіної, О.Мелік-Пашаєва, З.Новлянської, Є.Макарової [46,53 ]. Крім індивідуальних відмінностей, важливе значення мають сензитивні періоди становлення та розвитку окремих видів здібностей і діяль-ностей (Л. Виготський). Окремі з цих умов мають тимчасовий, перехідний характер.
Численні дослідження з проблем мовленнєвого розвитку дошкільників доводять, що саме дошкільний вік є сензитивним періодом для роз-витку мовленнєвих умінь, навичок, здібностей. Діти оволодівають фонетикою, лексикою, вмінням створювати різні типи зв'язного вислов-лювання. Ці досягнення в галузі мовленнєвого розвитку такі значні, що можна говорити не тільки про формування різних сторін мовлення, але й про якісний його розвиток (А. Богуш, А.Зрожевська, О.Коненко, К.Крутій, С.Ласунова, Н. Луцан, Н. Орланова, Т.Постоян, С. Русова, Ф. Сохін, Є. Тихеєва, О.Трифонова, О.Ушакова, Л.Фесенко, та ін.).
Мовленнєва діяльність дитини виявляється в її здібностях до мовлення. Мовленнєва здібність складається в дитини у процесі мовленнє-вої практики, формується як система мовленнєвих асоціацій адекватного їх застосування в різних ситуаціях спілкування. Вона розвивається під впливом цілеспрямованого навчання, спрямованого на засвоєння дити-ною літературної мови, виховання культури мовлення. Ступінь оволо-діння нормами рідної мови в дошкільному віці значною мірою залежить від того, наскільки розвинуте в неї чуття мови.[24]
Природу цього явища прагнули пояснити багато хто з учених, які трактували його по-різному. Так, у Ф. Буслаєва і К. Ушинського зна-ходимо визначення "словесний інстинкт", "дар слова" (розвиток здібнос-тей до свідомого опанування скарбів рідної мови). К.Д. Ушинський відзначає: "Ви помічаєте, що дитина, бажаючи висловити свою думку, в одному разі вживає один вислів, в іншому -- інший, і мимоволі дивуєшся почуттю, з яким вона відчула надзвичайно тонку різницю між двома сло-вами, очевидно дуже схожими. Ви помічаєте також, що дитина, почувши нове для неї слово, починає здебільшого відмінювати його і сполучати з іншими словами цілком правильно. Чи могло б це бути, якби дитина, засвоюючи рідну мову, не засвоювала частинки тієї творчої сили, яка дала народові змогу створити мову?" [71, с. 283].
Існують інші визначення "мовне чуття" (М. Щерба), "неусвідомлені знання мови ,"мовне відчуття" (Л.Айдароза, Д.Богоявленський, С.Жуйков), "лінгвістична обдарованість" (А. Арушанова). Про особливу чутливість до слова в дітей дошкільного віку, "лінгвістичну геніальність" (К. Чуковський) свідчать також численні дослідження і висловлювання лінгвістів, психологів і письменників, батьків (О.Гвоздєв, Д.Ельконін, О.Леонтьєв, В.Мухіна, С.Цейтлін, К.Чуковський).
За визначенням О. Леонтьєва, мовна здібність - це психофізіологічний механізм, що забезпечує оволодіння і володіння мовою, а саме: "засвоєння, виробництво, відтворення й адекватне сприймання мовних знаків членами мовного колективу" [49 с. 54]. Слобін до цього визна-чення включає наявність неусвідомлених психолінгвістичних правил, за. якими відбувається спілкування. Зустрічається і таке визначення, як ''чут-ливість до мовних явищ", "відчуття мови" (О.Ахманова, Д. Ельконін, Г. Люблинська). О. Ахманова вбачає в ньому інтуїтивну реакцію на дану форму висловлювання, а також критерій правильності мовлення.
А. Богуш визначає поняття "чуття мови" як "сукупність відчуттів, які безпосередньо відображають зв'язки й відносини, характерні для мови як складної об'єктивної системи засобів взаємного спілкування людей" [10,с.42]. О.М.Шахнарович -- як "деяку систему елементів і правил їх вибору" [42], що розвивається не тільки шляхом наслідування.
Фізіологічною основою "чуття мови" є складна система нервових зв'язків, утворення динамічного стереотипу в результаті аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку.
Мовленнєва здібність ґрунтується на розвиненому чутті мови, адже вона пов'язана з готовністю людини до творчого застосування мовних одиниць відповідно до завдань мовлення. Таку ж думку висловлює і Т.М. Ушакова, яка підкреслює, що "розвиток загального механізму мо-влення спирається... на продуктивний принцип формування мови" При цьому відбувається "саморозвиток мовної системи в дитячій голові, що забезпечує дивовижно швидке становлення мовлення дитини" [70, с. 42]. Авторка відзначає, що мовленнєва здібність починає діяти тоді, коли дитина повинна комбінувати мовні одиниці у висловлювання. І таке комбінування є творчим у всіх смислах. По-перше, ситуації мов-леннєвого спілкування постійно змінюються. Це примушує дитину ство-рювати нові фрази, яких раніше в її мовленнєвому досвіді не було, та комбінувати їх у нові сполучення. По-друге, зміна ситуації і нові комбі-нації висловлювання народжують в дитини нові думки, звідки виникає й нове їх висловлення через мову. Саме в цей момент, коли дитина зна-ходить нове рішення в будь-якій конкретній ситуації, відбувається роз-виток мовленнєвої здібності. Отже, підсумовуючи означене, відзначимо, що мовленнєва здібність обов'язково повинна включати в себе розви-нене "чуття мови".
Ще раз повернемося до наукових висновків С.Л. Рубінштейна, який стверджував, що розвиток здібностей відбувається за спіраллю, реаліза-ція можливостей, що виявляє здібність одного рівня, відкриває нові мо-жливості для подальшого розвитку, для розвитку здібностей більш Високого рівня. Оскільки словесна творчість -- вищий щабель мовленнє-вого розвитку дошкільників, це означає, що розвиток мовленнєвих здібностей є однією з підстав розвитку мовленнєвотворчих здібностей, що виявляються у зв'язному, змістовому, образному висловлюванні своїх самостійних думок, яскравих вражень, сильних переживань. В У науково-методичній літературі ми не знайшли визначення поняття "мовленнєвотворчі здібності" дошкільника. Відтак на основі загального "здібності", а також аналізу спеціальних досліджень пропонуємо таку дефініцію.
Мовленнєві творчі здібності дітей дошкільного віку -- це такий рівень прояву психологічних особливостей дитини (сприймання, мовлен-ня, мислення, творчої уяви), який забезпечує їй стійкий інтерес та успіх у мовленнєвотворчій діяльності (складанні на основі комбінування уявлень власних творів, у зв'язному, змістовому образному висловлюванні своїх самостійних думок, вражень і переживань). Ми визнаємо існування різного рівня прояву цього виду спеціальних творчих здібностей у дошкільників. Компонентами структури здібності до мовленнєвотворчої діяльності дітей дошкільного віку, на нашу думку, є такі:
1) художньо-естетичне сприймання, що передбачає емоційну чутли-вість літературного тексту та відчуття засобів художньої виразно-сті;
2) чуття мови, що характеризується адекватним сприйманням, засвоєнням, виробництвом і відтворенням мовних засобів;
3) літературно-мовленнєва координація, яка представляє здібність усвідомлено відбирати необхідний літературно-мовний матеріал відповідно до задуму і жанру самостійного мовленнєвого вислов-лювання;
4) творча уява, що проявляється у створенні дітьми літературно-мо-вних образів на основі комбінування уявлень. Те, що ми називаємо мовленнєвотворчими здібностями дітей дошкільного віку, відповідно до більш пізнього періоду спеціалісти визначають як літературні здібності.
Характеризуючи їх, учені підкреслюють пріоритетність розвитку в дітей естетичної вразливості над формуванням "техніки" мистецької ді-яльності. Так, Д.Писарев зазначає, що вміння передавати складає тех-нічну сторону мистецтва і здобувається навичками та вправами. Здібність сприймати або вразливість складає належність людського характеру художника. Ця здібність виходить із будови нервів, народжу-ється разом із людиною і, звичайно, розвивається чи притупляється об-ставинами життя.
Л.Толстой цю здібність визначає, як особливу поетичну пильність, проникливість, що дозволяє одній людині бачити непідсильне для інших, адже поетичне сприймання та образна пам'ять є джерелами, з яких пись-менник здобуває потрібний йому матеріал [ 67 ,с. 320].
В.Ягупкова вбачає в літературних здібностях сукупність психіч-них властивостей, що охоплює особливості сприймання дійсності та її відбиття в пам'яті, творчу переробку її й створення художніх образів у літературно-художній формі [65 ,с. 78]. До компонентів літературних здібностей вона відносить поетичне сприймання дійсності, образну па-м'ять, спостережливість, образне мислення, творчу уяву, точну і виразну мову, при чому підкреслює провідну роль естетичного сприймання із ху-дожній творчості.
Педагог має розвивати не технічну сторону дитячої творчості, а передусім формувати в дітей художньо-естетичне сприйнят-тя прекрасного і дивного в навколишньому, прагнути відкрити очі, допо-могти відчути красу світу. Такої самої позиції дотримуються Е. Бєлкіна, Н. Ветлугіна, О. Дронова, Т. Комарова, Т.Казакова, Н. Сакуліна О. Ушакова. Так, Т. Комарова переконливо доводить існування закономірності: якщо не поспішати з показом дитині способів дії (технікою), проте піклуватися про набуття нею сенсорного досвіду, розвиток сприймання, тоді дитина раніше починає виявляти самостій-ність у творчій діяльності .
Видатний режисер, актор С. Образцов стверджує, що характерною ознакою таланту є здатність дивуватися і тому, що знаходиться поруч, на що вже ніхто не звертає уваги, і головне завдання педагога вбачає в розвитку в дітей здібності уважно дивитися навкруги і не втомлюватися дивуватися [46].
Натомість Б. Теплов, підкреслюючи величезну роль сприймання, наполягає на цінності ран-нього включання дітей саме у творчу діяльність, оскільки це сприяє їх-ньому загальному художньому розвитку, бо творчість відповідає природним потребам та можливостям дитини [65, с. 17].
Учені відзначають, що порівняно з іншими видами мовленнєві здіб-ності виявляються пізніше, в підлітковому віці й далі. Водночас численні факти свідчать про те, що діти старшого дошкільного віку виявляють схильність до мовленнєвої творчості. Свої перші спроби вони починають за власною ініціативою, без спонукання з боку дорослих, про-сто тому, що їм це цікаво. Значення ж мовленнєвої творчості в дошкіль-ному віці для всіх дітей без виключення величезне і полягає в тому, що вона стає одним з активних засобів їхнього розумового, естетичного й морального розвитку, впливає на формування особистості в цілому.
Отже, з аналізу науково-методичної літератури можна зробити висновки, що мовленнєві творчі здібності - це рівень прояву психологічних особливостей, що забезпечує успіх у складанні власних творів, у зв'язному, змістовному образному висловлюванні своїх думок, вражень, переживань. Починати розвивати дані здібності потрібно вже з дошкільного віку, бо саме в цей період відбувається розвиток всіх психічних процесів: сприймання, мовлення, мислення, творчої уяви, відбувається становлення особистості дитини.
1.2. Шляхи та методи розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей дошкільного віку

Особливої важливості на сучасному етапі набуває процес розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. Існують різні методики та моделі розвитку мовленнєвих творчих здібностей.
Теоретичними засадами побудови моделі навчання й експерименталь-ної методики виступили: концептуальні моделі творчості зарубіжних (Дж. Гілфорд, Є. Торренс, Д. Рензуллі, Г. Сміт та інші), вітчизняних (І.С.Волощук, О.М.Дяченко, О.М. Матюшкін, В.А. Петровський, А.Т. Шумилін та ін.) учених; технології різних видів навчання (проблем-ного, розвивального, прямого й опосередкованого) у прогресивних особистісно-орієнтовних моделях взаємодії учасників освітнього процесу (Д.А.Белухін, І.Д.Бех, В.В.Давидов, Т.О.Ільїна, Б.І.Коротяєв, ТА.Куликова, І.Л. Лернер, М.І.Махмутов, С.І.Подмазін, О.П.Усова); принципи організації мовленнєвої діяльності (М.М.Алексеєва, А.М.Богуш. Ф.О.Сохін, О.С. Ушакова, Л.П. Федоренко, В.І.Яшина, педагогічні умови розвитку і керівництва творчістю дітей (Є.В.Бєлкіна, Н.О.Ветлугіна, Н.М.Георгян, О.О.Дронова, Т.Г.Казакова, В.О.Моляко, Н.П.Орланова, О.М.Пищухина, Т.Г.Рубан, Л.В.Таніна, К.С.Тарасова, О.С.Ушакова, А.С.Шибицькатаін.).
Однією з найбільш відомих концептуальних моделей розвитку дитячої творчості в за-рубіжній і вітчизняній науці являється модель Дж. Гілфорда, яка передбачає розвиток у дітей основних структур інтелекту як умови формування творчих здібностей, їхнього творчого потенціалу. Згідно цієї теоретичної моделі існує три основних види здіб-ностей (інтелектуальні операції, зміст операцій, продукти), цілеспрямо-ване формування яких призводить до розвитку 120 окремих здібностей, стає підґрунтям будь-якої творчої діяльності.. Провідною формою навчання виступає гра в різних її видах. Отже, дитина виступає, з одного боку, су-б'єктом творчої діяльності, з іншого --об'єктом, на який спрямовано на-вчальні впливи з розвитку творчості [20, 406].
Модель навчання Д. Рензуллі заснована на його теоретичній концеп-ції обдарованості і спрямована на розвиток мотивації, інтелекту та твор-чих здібностей дітей. У зв'язку з цим робота проводиться за трьома основними напрямками: збудження інтересу (поширення кругозору дитини, надання можливостей діяти за інтересами, можливості визначати самостійно власні інтелектуальні завдання, проблеми та самостійно їх вирішувати), розвиток здібностей до мислення і сприймання, розвиток різних видів творчої продуктивної діяльності дітей. Отже, врахування творчої актив-ності дитини як важливого чинника розвитку її творчого потенціалу до-зволяє організувати навчання, в якому дитина виконує активно-пошукову та перетворюючу роль [33, 344].
Програма "Вільний клас" Є.Торренса орієнтована на розвиток дивер-гентного мислення, дитячої креативності. Вона є дуже гнучкою як за ча-сом проходження її окремими дітьми, так і за організацією, адже максимально враховує індивідуальні можливості та досягнення кожної дитини. Дітям надається ініціатива у виборі занять, визначенні їх обсягу, засобів, темпу та ритму навчання. І все ж педагогічний вплив на розви-ток творчих здібностей дитини є обов'язковою умовою навчання, що допомагає спрямувати творчу ініціативу дитини у правильне русло. Отже, автори означених моделей відстоюють необхідність цілеспрямованої педагогічної роботи з розвитку та стимулювання дитячих творчих здібностей вже з 4--5 років.
Російськими вченими також розроблені моделі розвитку творчих здібностей. Центральною ідеєю моделі О.М. Матюшкіна є розвиток творчого потенціалу дітей. Висловлює думку про необхідність враховувати вікові можливості в побудові навчального процесу, а основним структурним компонентом у розвитку творчого потенціалу дитини вважає фактор проблемності, коли дослідницька активність дитини перетворюється в постановку та визначення проблеми [ 54, 220].
Значна кількість різноманітних мо-делей, програм розвитку і стимулювання творчих здібностей заснована на своєрідних концептуальних підходах. Практично кожна модель вклю-чає особистісний (мотивація, індивідуальні особливості), когнітивний (конвергентне мислення, інтелектуальні здібності) та творчий (дивергентне мислення, творчі здібності) компоненти. Центральним поняттям при цьому є "здібності", що зумовлюють успішність діяльності (Б. Ананьєв, Л. Венгер, Л.Виготський, О.Дяченко, О.Кононко, В.Кузьменко, В. Крутецький, С.Кулачківська, Г. Костюк, М. Лейтес, Б.Теплов, С. Рубінштейн).
Учені сходяться на тому, що існує міцний зв'язок між творчими здо-бутками дитини в будь-якій творчій діяльності та розвитком її інтелектуальної сфери. Відповідно до теорії здібностей Л.С Виготського, який визначав цим поняттям фактично окремі, але невідривне взаємопо-в'язані вищі психічні функції, науковці розкривають процес розвитку здіб-ностей як нелінійне інтегративне складне утворення засобів людського пізнання, в центрі якого, за словами Л. Виготського, знаходиться знак і слово [22]. Дослідження Л. Венгера засвідчує що розвиток дитячих зді-бностей включається в цілісний процес психічного розвитку дитини, а самі здібності, в яких автор вбачає орієнтовні опосередковані дії, що до-зволяють виконувати різні за складністю завдання, виявляються ядром розвитку вищих психічних функцій [17]. Цінними є дані вченого щодо значення творчих завдань як засобу забезпечення єдності емоційно-когнітивного досвіду, що зумовлюється рівнем розвитку творчої уяви та сим-волічного опосередкування.
Кожна педагогічна сис-тема розвитку дитячих творчих здібностей , в тому числі й мовленнєвих, повинна з необхідністю передбачати розвиток у дітей мислення (особливо образ-ного) і уяви, а також оволодіння дітьми довільністю (вмінням визначати мету і досягати її), самостійністю і свободою мовленнєвої поведінки (оби-рати тему висловлювання, засоби її розкриття, найкращого, найточнішо-го оформлення). Результати дослідження В.В. Давидова також-свідчать про необхідність розвитку творчої уяви, образного мислення як умови розвитку творчих здібностей дітей.
Найбільш сприятливою для розвитку мовленнєвих творчих здібностей дітей є розвивальна форма навчально-виховного процесу, яка визначає знання засобом їх роз-витку.
Сучасна педагогічна наука і практика має велику кількість педа-гогічних технологій, в основі яких лежать різні за суттю моделі" на-вчання. Під технологією ми розуміємо сукупність умов, організаційних форм і методів впливу на дітей з метою вирішення завдань навчання (О.Я. Савченко).
У спеціально організованій, регламентованій і мотивованій педагогом навчальній си-туації вихователь готує дітей до творчої діяльності, а сам творчий акт в окремої дитини може виникнути і розгорнутися значно пізніше в резуль-таті якогось поштовху, що стає пусковим механізмом цього творчого акту, збуджує творчу активність особистості. Тому не можна говорити про навчання творчих здібностей, усвідомлюючи його лише як процес, спеціально орга-нізований і регламентований у часі та просторі з формування в дитини певних знань.
Термін "навчання" у дитячій мовленнєвій творчості викорис-товується у значенні "опосередковане навчання", вкладається в його зміст допомога дитині в оволодінні вміннями та здібностями, необхідними для творчої мо-вленнєвої діяльності: складання різноманітних типів мовленнєвого ви-словлювання (описи, сюжетні розповіді, міркування), сприймання літературних творів у єдності змісту та художньої форми, збагачення когнітивного та мовленнєвого досвіду тощо. Отже, під час творчої мов-леннєвої діяльності на спеціальних заняттях створюється ситуація, в якій процес словесної творчості спрямовується, керується педагогом, але без використання прямих способів впливу, коли вирішуючи одні педагогічні завдання, отримуємо ще і додаткові результати.
Актуальним є розглядання таких видів навчання, як латентне (приховане), що забезпечується накопиченням чуттєвого та інформаційного досвіду, який складає базу ясних і неясних знань (за тер-мінологією М.М. Поддьякова); пряме (безпосереднє) навчання, регламентоване в часі та межах цілеспрямованої навчально-виховної діяльності, у процесі якої неясні знання та псевдопоняття переростають в ясні знання і автентичні (справжні) поняття; та опосередковане навчання, в якому у процесі навчального співробітництва дітей і дорослих паралельно з голов-ними розв'язують додатково інші не визначені педагогічні завдання [11].
На думку КЛ. Крутій, накопичення спонтанного когнітивного і чуттєво-го досвіду, що є основою будь-якої творчості, відбувається через збага-чення предметно-просторового середовища, мотивовану самостійну діяльність, а також у творчій продуктивній діяльності та змістовому спі-лкуванні дітей і дорослих. Під час спеціально організованого, цілеспря-мованого і систематичного навчання педагог формує необхідні для будь-якого виду творчої діяльності здібності , через опанування яких дитина стає спроможною до переносу знайомих дій у незнайомі, нестандартні обставини, тобто формується творчий підхід до виконання завдання, прийняття нестандартних рішень.
Не можна навчити дитину акту творення, не можна втрутитися в її творчий процес, не порушивши його, проте можна й необхідно, якщо ми хочемо збагатити творчу діяльність, підготувати її до творчої діяльності у виконавчому, і в духовному плані, з когнітивної, а також з психологіч-ної сторін.
Опосередковане навчання дітей, яке спонукає організації мовленнєвих творчих здібностей перед-бачає використання спеціальних творчих завдань, вправ, створення мов-леннєвих ситуацій, стимулюючих дитячу творчість тощо. Воно відбувається само по собі навіть тоді, коли ми безпосередньо цього дітей не навчаємо, наприклад, під час художньо-естетичного сприймання літературних тво-рів, їхнього художнього аналізу або у грі-фантазуванні. Багатоваріантність як принцип виконання будь-яких мовленнєвих завдань і вправ також опо-середковано форму мовленнєвих творчих здібностей дошкільників. Тому найбільш виправданим нам вбачається саме такий підхід.
Навчання повинно спрямовуватися на засвоєння дитиною худож-нього досвіду, творче застосування практичних дій будь-якої творчої діяльності (Н.О.Ветлугіна, Т.Казакова, М.Коніна, О.Мелік-Пашаєв, В.Моляко, З.Новлянська, С.Русова, О.Ушакова, Є. Фльорина), бути проблемним, розвивальним по суті.
Поняття "проблемне" навчання як синонім "творче", "нестандарт-не" протиставляється в теорії та практиці дошкільної освіти понят-тю "репродуктивне" навчання (Н. Батищева, М. Веракса, О. Матюшкін, М. Поддьяков). Однак існує такий підхід, коли репродуктивне і проблемне не протиставляються одне одному, а ре-продуктивне виступає частиною, компонентом проблемного, не може існувати без нього (В. Давидов). Натомість, протиставляючи ре-продуктивне і проблемне, під першим ми маємо на увазі, так би мо-вити, чисте відтворення, без розвивального елемента, що вимагає активності та ініціативи дитини як суб'єкта навчання.
Теоретичне протиставлення зумовлює змістовність технології навчан-ня мови, що важливо враховувати у процесі розвитку мовленнєвих творчих здібностей. Адже традиційно зміст навчання дітей мови, становлення мовленнєвих творчих здібностей відбувається шляхом поетапного формування І окремих часткових мовленнєвих дій і навичок (фонетичних, лексичних; граматичних), що спричинює репродуктивне засвоєння окремих елемен-тів мовленнєвої діяльності і гальмує, утруднює перехід до етапу вільної самостійної побудови мовленнєвого висловлювання, самостійного пошу-ку та вибору певних мовних засобів. Як доводять результати досліджень (М. Бернштейн, О. Запорожець, М. Поддьяков), формування но-вої складної діяльності (а складання твору є саме такого діяльністю) відбувається не шляхом "поопераційного засвоєння" чи формування найелементарніших її компонентів.
Використання принципів проблемного навчання у процесі розвитку мовленнєвих здібностей ставить дитину перед необхідністю не тільки усвідомленого аналізу проблемної ситуації до самостійного й активного творчого пошуку засобів забезпечення мовленнєвої діяльності. Відтак творчий підхід до організації мовленнєвого навчання сприяє розвитку мовленнєвої творчості дітей.
Найважливішою категорією теорії навчання є дидактичні принци-пи які визначають зміст, методи і організацію навчання і виявляються надійним керівництвом до дії (А.Алексюк, М.Данилова, В. Загв'язинський, Л.Занков, М.Скаткін). На нашу думку, до-речним є урахування ієрархії принципів (Є.І.Пассов), що складаєть-ся з чотирьох рангів: загальнодидактичні принципи, що лежать в основі будь-якого навчання; загальнометодичні -- що складають основу на-вчання мовлення; часковометодичні -- правильні для окремих видів навчальної роботи, а також вузькі принципи, які працюють лише при вивченні окремих тематичних розділів [ 13,с.117].
Побудова будь-якої дидактичної моделі навчання повинна спирати-ся на загальновизначені дидактичні принципи, сформульовані провідни-ми дидактами А.М. Алексюком, Ю.К. Бабанським, І.Я. Лернером, М.М.Скаткіним, Г.І.Щукіною. До найзначніших, на наш погляд, прин-ципів розробки навчального проекту, спрямованого на розвиток дитячих здібностей, належать такі: принцип природовідповідності; всебічного роз-витку особистості; взаємозв'язку навчання та розвитку; співробітницт-ва; індивідуального підходу. Останній принцип вважається вченими і практиками одним з найважливіших. У процесі розвитку мовленнєвотворчих здібностей він набуває особливого сенсу.
Первинне значення цього положення виявляється в урахуванні ін-дивідуальних особливостей кожної окремої дитини, в умінні педагога бачити насамперед особистість вихованця, якомога точніше визначати його загальні та спеціальні здібності, а потім обирати відповідний засіб впливу. За влучним висловом О.Г. Макарової, кожна дитина -- окрема тема в загальному багатоголоссі [53,с.84]. Чітке дотримування цього принципу в організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей орієнтує педагога на пріоритетність творчого процесу над творчим продуктом.
Незалежно від якісного рівня складених дітьми віршів, казок, оповідань, значущим для них є сам процес активної мовленнєвої практики, що ви-магає творчого підходу до вирішення поставлених інтелектуальних і мо-вленнєвих завдань.
У словесній творчості, як і в інших видах дитячої творчості, взаємо-діють два моменти -- відчуття та зображення. Перше допомагає людині проникнути у світ прекрасного, відчути його кожною клітинкою своєї душі, пропустити через власний досвід. Друге -- за допомогою насампе-ред технічних навичок висловити пережите, втілити в зовнішні форми існування глибокі внутрішні почуття, зробити їх доступними для інших. Як стверджують великі майстри, якщо в навчанні превалює друге -- ви-ходять ремісники, якщо перше -- поети [25 ].
Для педагога, який виховує дітей, важливо не прагнути будь що до надвисоких результатів у мовленнєвотворчій діяльності -- це неможливо, адже, крім умінь і елементарних літературних і мовних знань, художнього досвіду, у кожної дитини свій особливий рівень природних здібностей. У прагненні тільки до результату є небезпека занурення у "тех-нічну сторону" проблеми і нівелювання індивідуальних якостей мовлен-ня кожної дитини. Завдання вихователя --зберегти цю індивідуальність як один з найцінніших людських проявів і допомогти їй розкритися саме через мовленнєвотворчу діяльність. Саме так ми усвідомлюємо значен-ня принципу індивідуалізації.
У численних зарубіжних та вітчизняних дослідженнях проблема ви-значення спеціальних умов сприяння розвитку мовленнєвих творчих здібностей частіше по-в'язується з розробкою освітніх програм творчого розвитку дітей (Л.А. Венгер, О.М. Дяченко, Дж. Гілфорд, О.Л. Кононко, Г.С. Костюк, С.Є. Кулачківська, О.М.Матюшкін, В.А. Петровський, Дж. Рензуллі, К.Роджерс, Г.Сміт, Е.П.Торренс та ін.). Так, К. Роджерс до зовнішніх умов відносить забезпечення психоло-гічної безпеки (повага до дитини як особистості незалежно від того, що вона робить; відсутність зовнішніх оцінок, перехід на самостійну оцінку дитиною продукту, перехід на реакцію "мені не подобається" замість оцін-ки "це погано") і забезпечення психологічної свободи (свобода в символіч-ному вираженні своїх почуттів і переживань). До внутрішніх умов, на його думку, належать відкритість дитини досвіду: внутрішня оцінка своєї твор-чості ("чи задоволений я собою" замість "чи будуть задоволені мною") і можливість вільно грати з образами та поняттями [56,с.408].
Автор іншої програми, спрямованої також на створення умов для творчого розвитку творчих здібностей, -- Г. Сміт, пропонує більш широке коло умов. Це фі-зичні умови (матеріали для творчості й можливість кожну хвилину дія-ти з ними); соціально-емоційні умови (створення внутрішньої безпеки, відчуття розкріпаченості й волі); інтелектуальні умови (розвиток умін-ня розв'язувати творчі завдання, розвиток інтуїції як суміші знань, ін-стинктів, емоцій, моралі та ціннісних суджень) [33].
У моделі навчання Д. Рензуллі серед умов розвитку творчих здібностей дитини визначені: розширення кругозору, надання можливості діяти за інтереса-ми, можливість ставити перед собою завдання; використання в навчаль-ному процесі методів, що сприяють розвитку здібностей до мислення і сприймання [33,с.15].
Л.А. Венгер, О.М. Дяченко, автори програми "Розвиток", важливою умовою творчого розвитку дітей вважають перенесення акцентів з інфор-мативного навчання на розвивальне, із змісту навчання на його засоби, що сприяє розвитку загальних інтелектуальних здібностей, які лежать в основі різних видів творчої діяльності. Центральним засобом розвитку інтелектуальних здібностей учені вважають символічні моделі та схеми[28, с. 25].
Н. Гавриш вважає що творча особистість педагога -- важлива умова сприяння роз-витку дитячих творчих здібностей. Крім того, необхідним є позитивне, заціка-влене ставлення педагога до дитячої словесної творчості як унікального явища. Вихователь, який вірить у можливості своїх вихованців, який слідкує за динамікою розвитку мовленнєвих творчих здібностей, творчого росту, фіксує, записує цікаві вислови, твори, сюжети, пропозиції, вдумливо аналізує продукти словесної творчості дітей, -- такий вихователь може розраховувати на успіх у керівництві мовленнєвотворчою діяльністю дітей. Він може викликати поважне, обережне ставлення до феномена словесної творчості дітей у батьків та інших дорослих, які оточують ді-тей, оскільки важливою умовою сприяння розвитку дитячих творчих здібностей є сприймання дитячої творчості як цінності, естетичної, соціальної, особистісної. Це вимагає від дорослих щирого, відвертого розвивального керівництва, підтримки інтересу дитини до художньої творчості, стимулювання її творчих проявів через оформлення творів, виставі творчі звіти тощо.
У більшості педагогічних підходів до розв'язання проблеми розвитку дитячих творчих здібностей вона усвідомлюється як специфічна продуктивна діяльність, і в такому випадку головне педагогічне завдання полягає в пошуку шляхів управління цією діяльністю (навчання специфічних дій), формування необхідних для певного виду творчості багажу знань і вмінь, розвитку творчих здібностей тощо), оскільки від результатів наукової художньої, технічної творчості людей залежить прогрес держави та людства в цілому. З-поміж умов розвитку мовленнєвих творчих здібностей дітей особливе місце належить створенню у групі щирої духопіднесеної атмосфери (вислів В.Т. Кудрявцева), відкритої до пошуку та експерименту. Така атмосфера складається із зацікавленого неформального ставлення педагога до освітнього процесу, побудованого на означених принципах особистісно орієнтованої моделі взаємодії до-рослих та дітей, що виявляється в довірливому ставленні до дитини, ура-хуванні її індивідуальних можливостей, забезпеченні їй на цій основі відчуття психологічної захищеності, успіху в різних видах діяльності, у створенні позитивного психоенергетичного простору, сприятливого для духу творчості. Педагогіка має чимало прикладів, коли створення духопіднесеної атмосфери допомагало педагогу досягти величезних успіхів у вихованні дітей. Найяскравішим з них є педагогічна діяльність видатного українсь-кого педагога В.О. Сухомлинського, його робота у школі під відкритим небом [63]. Результати цієї діяльності вражають: рівень словесної твор-чості дітей виявився дуже високим. Педагогічний секрет В.О. Сухомлинського, на нашу думку, передусім виявився в тому, що на-вчання, розвиток, виховання дітей відбувалися в ситуації рівноправного партнерського спілкування, а не педагогічного керування мовленнєвою чи пізнавальною діяльністю дітей. Адже для творчого польоту душа му-сить бути вільною, незалежно від того, який мистецький досвід творця. І тільки у спілкуванні, коли одна людина чує, відчуває іншу людину, від-крита до неї, вихователю, налагодженому на естетичну хвилю, на красу, загадку, таємницю, можливо викликати у вихованців відповідні почуття, тим самим спонукати їхню творчу активність.
Отже, розвивальне середовище створюється з метою забезпечення умов для розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей, підтримки і сти-мулювання пізнавальної активності, забезпечення ЇЇ подальшого росту; для реалізації засвоєних на заняттях способів діяльності, отриманих знань; для емоційного проживання різних ситуацій, для усвідомлення сприйнятої інформації. Воно передбачає можливість постійного оволо-діння дітьми новими засобами діяльності, виконання нових дій, розвитку здібностей, містить у собі елементи новизни та проблемності, і створює максимально позитивні, сприятливі умови для розвитку дитячої твор-чості, в тому числі й словесної, для виховання творчої особистості в ці-лому 1.3. Ігри-фантазування як засіб розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку
Гра - це найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих з навколишнього середовища вражень. В грі яскраво проявляються особливості мислення і уяви дитини, здатність до фантазування, також його емоційна активність, потреба в спілкуванні.
Гра - соціальна практика дитини.
Проблеми дитячої гри опинились в центрі уваги з перших років розвитку дошкільної освіти. Методологічною основою розвитку теорії і практики дитячої гри стали положення про гру як ціленаправлену соціальну діяльність та важливий засіб виховання та навчання.
В дошкільній педагогіці і в практиці роботи дитячих садків все більше і більше стверджувалась думка про те, що розвиток дитини, характер її діяльності (ігрової, навчальної, трудової виявляються умовами життя і виховання і що поступовий розвиток особистості не є результатом спонтанно виникнувших, закладених природою індивідуальних рис і якостей .
Н. Крупська підкреслювала роль гри як специфічної дитячої діяльності, як засобу та методу всесторонньої навчально-виховної роботи . Найкращі вихователі знаходили правильні методи впливу на розвиток та зміст гри .
Суттєвий вплив на подальше вивчення проблеми дитячої гри дала педагогічна система А. Макаренка.
Центральні її положення : формування особистості дитини комунікативних здібностей через гру.
В роботах різних психологів висувається положення, що гра не виникає довільно, як продукт індивідуальної творчості, а під впливом соціального оточення, в результаті засвоєння дитиною соціального досвіду і стає засобом навчання і виховання в умовах ціленаправленого педагогічного керівництва.
Важливе місце в розвитку дитячої гри займають роботи А.П.Усової. Запропонована нею система навчання на заняттях сприяла підвищенню дитячих ігр. Тільки сукупність формування всіх видів діяльності гри, навчання, труда підкреслювала А.Усова можна досягти повноцінних результатів в розвитку всіх видів діяльності (образотворчої, мовленнєвої трудової та ін.) та розвитку особистості взагалі.
На сучасному етапі перед спеціалістами дошкільного виховання стоїть задача подальшого вивчення та впровадження різних методик керівництва грою, яка виступає як форма організації життя та різної діяльності дітей (мовленнєвої, образотворчої, музичної).
Гра має великий вплив на розвиток різноманітних здібностей дитини в тому числі і творчих.
Дошкільний період - первоначальний етап становлення у дітей різних здібностей, етап засвоєння суспільного досвіду.
Дитина розвивається під впливом виховання, впливом вражень від оточуючого середовища. У нього з'являється інтерес до життя. Гра - найбільш доступний для дитини вид діяльності, своєрідний спосіб переробки отриманих вражень. Враження пробуджують у дітей різноманітні почуття, мрії, підштовхують їх до творчості.
Через гру можна розвивати різноманітні творчі здібності: образотворчі, мовленнєві, музичні здібності.
У розвитку мовленнєвих творчих здібностей використовуються різні види ігор: дидактичні, театралізовані, сюжетно-рольові, ігри-фантазування.
Ігри-фантазування являються найбільш ефективним засобом в розвитку творчості дитини. В даних іграх дошкільник має змогу грати зі словами, промовляючи низку звуків рідної мови, створює незвичайні слова, загадки, віршики, казки, оповідання. У грі-фантазуванні дитина може проекспериментувати, багаторазово виконати будь-яку дію, від якої вона отримує задоволення і наявний продукт її діяльності.
Гру-фантазування можна розглядати як творчість, тому що у ній розвиваються такі важливі характеристики творчості як:
- швидкість думки - здатність до генерування як найбільшого числа ідей .
Фактично кількість ідей, що виникають за одиницю часу.
- гнучкість мислення - здібність легко переходити від полярних за змістом явище одного класу до іншого. У процесі творчості необхідно вміти гнучко змінювати стратегію й тактику творчого пошуку, переключатися з однієї ідеї на іншу, вміти переносити ідеї з одного об'єкта на інший і бути готовим до отримання парадоксального рішення;
- оригінальність - здатність формулювати нові, неочікувані ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих;
- розробленість - уміння не просто генерувати ідеї, а й творчо розробляти їх;
- сміливість - здатність приймати рішення в ситуаціях невизначеності;
- допитливість - відкритість та інтерес до всього нового; уміння помічати незвичайне у звичайному, дивуватися йому.
Ігри-фантазування сприяють розвитку мовленнєвих здібностей, пізнавальної активності, самостійності, творчості, самореалізації дітей. Ігри-фантазування включають в себе вирішення багатьох завдань: навчальних, розвивальних, пізнавальних, інтелектуальних, трудових, нестандартних, творчих (І. Лернер, М. Махмутов, В. Моляко, Г. Сирота та ін.).
До творчих завдань вчені відносять:
- завдання для розв'язання якого є невідомим спосіб дії та предметно-специфічні знання для його розробки (останні також не виводяться з інших положень даної наукової області чи споріднених з нею областей) (І.Калошина, Н.Добровольська);
- завдання, яке забезпечує розуміння дітьми проблеми, сформульованної дорослим у ситуації, коли дитина відчуває певне теоретичне утруднення, і коли у неї з'являлося бажання вирішити проблему. Пошуки рішення проблеми здійснюються шляхом багатьох пізнавально-практичних дій дитини (шляхом визначених практичних дій, у вигляді наочно-дієвого мислення; шляхом абстрактного мислення) (Ю. Щербань).
- завдання, в якому кількість даних не має розв'язання, внаслідок чого умова задачі видається суперечливою (Г. Галіцин);
- завдання, які спонукають дітей до комбінування, імпровізації, вигадування, тобто самостійного знаходження нового рішення. Разом з цим такі завдання спонукають дитину до дії (Н. Ветлугіна). Таким чином, творчі завдання передбачають розуміння дитиною проблеми, яка викликає у дитини теоретичні чи практичні утруднення, і для її розв'язання необхідно знайти певний спосіб дії. Отже, ігри-фантазування - це такий вид дитячої творчої діяльності, яка забезпечує вирішення всіх вищеназваних завдань.
Ігри-фантазування в розвитку мовленнєвих творчих здібностей враховують вікові можливості дошкільників, оскільки пропонуються в притаманних для дітей дошкільного віку видах діяльності. Вони мають декілька варіантів вирішення, й тому діти дошкільного віку не переймаються думкою, правильно вони виконали завдання чи ні, - усі варіанти вирішення будуть правильними. Головне тут те, що дитина вирішує творче завдання, проявляючи творчі здібності, оригінальність, неповторність, індивідуальність.
Зміст ігор-фантазувань передбачає їх виконання на різних рівнях складності, що дає можливість диференціювати їх залежно від рівня розвитку кожної дитини, а також індивідуальних уподобань та інтересів вихованців.
Ігри-фантазування стимулюють у дошкільників пізнавальні інтереси, дослідницькі пізнавальні дії, самостійний варіативний пошук досягнення результату, відкриття нового, вони пожвавлюють пізнавальну діяльність, позитивно впливають на пізнавальну активність дітей.
Визначаючи місце ігор-фантазувань у роботі вихователя дитячого дошкільного закладу, можемо вказати на те, що вони є універсальним засобом, - їх можна використовувати як під час індивідуального, так і під час колективного спілкування з дітьми, у різних видах діяльності, різних видах дитячої творчості - образотворчої, музичної, мовленнєвої. Щодо мовленнєвої творчості ігри-фантазування займають провідне місце. Саме вони стимулюють розвиток мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. До ігор-фантазувань у мовленнєвої творчості відносять самостійне складання дітьми неймовірних історій, казок, загадок, творчих розповідей, забавлянок і промовлянок, оповідань.
В процесі своєї творчої діяльності оволодівають високим рівнем мовленнєвої культури, яка визначається що найменше трьома ознаками: багатством, точністю, виразністю. Багатство мовлення передбачає великий обсяг словника, розуміння та доцільне використання в мовленні слів та словосполучень, розмаїтість використаних мовних засобів. Прилучення дітей до краси художнього слова сприяє збагаченню їхнього лексичного розвитку. Точність мовлення можна розглядати як оптимальне слововикористання: тобто уміння використати такі слова, які найкращим чином передають зміст висловлювання, розкривають його тему та головну думку в логічній послідовності, важливо коли діти оволодівають синонімією, навчаються розрізняти значення змістовних відтінків слів. Виразність мовлення передбачає добір мовних засобів, які відповідають умовам та завданням комунікації. Ця якість співвідноситься з функціональним стилем з розумінням ситуації; специфіки умов мовлення при виборі найбільш відповідних слів та виразів. Розвиток образного мовлення дітей буде ефективним лише в сприйманні ними художнього слова та самостійного складання дітьми власних творів. Мовлення дошкільників стає образним, щирим та живим, якщо у них виховувати інтерес до мовного багатства, розвивається вміння вживати в процесі своєї творчої діяльності, в спілкуванні різноманітні виразні засоби. Саме за допомогою ігор-фантазувань з розвитку мовлення дитина найшвидше і найкраще оволодіває мовленнєвою культурою. Вони допомагають дитині трансформувати отримані уявлення про художній твір в самостійне творче висловлювання, яке набуває у кожного дошкільника свого колориту, своїх особливостей, тому необхідно враховувати індивідуальні відмінності в оцінці мовленнєвих творчих здібностей. Мовленнєві творчі здібності в процесі ігор-фантазувань допомагають дитині у створенні власних висловлювань і самостійно складених творів.
Ігри-фантазування передбачають не тільки розвиток мовленнєвих творчих здібностей, а й насамперед розвиток мовлення, виховання культури мови дитини, що передбачає особливу організацію мовної роботи, націлену на збагачення словника, граматичної упорядкованості, зв'язності висловлюваності у процесі творчої роботи, розвиток поетичної чутливості до краси і точності художнього слова, який сприяє прояву естетичної функції дитячого мовлення. Мовленнєві творчості здібності у грі-фантазуванні виявляються у вмінні дітей самостійно, образно, зв'язно та виразно будувати власні твори.
Для розвитку мовленнєвих творчих здібностей використовують ряд різних ігор-фантазувань: складання забавлянок і промовлянок, казки-розповіданки, складання творчої розповіді, складання загадок тощо.
Складання забавлянок і розповіданок - один з видів ігор-фантазувань, що виявляється у самостійному складанні і відтворенні їх дітьми. Діти промовляють забавлянки і розповіданки за власною ініціативою, перебуваючи у стані збудження, емоційного підйому, при цьому вони ритмічно рухаються (підстрибують, виконують змахи руками, пальчиками, оремими предметами, кружляють). Крім того, діти з задоволенням повторюють тексти, що раніше почули від дорослих, доповнюють, змінюють, тобто відтворюють їх творчо.
Дослідник Т. Алієва, засвідчила, що у процесі експериментального опитування відомий текст забавлянки діти відтворили понад двадцяти варіантах.
Дослідження Н. Гавриш запропонувала дітям старшого віку створити промовлянки схожі на «Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко...» і «Сороку-ворону», в результаті чого одержала 12 варіантів «Сонечка» і сім варіантів «Сороки». Це засвідчує, що діти добре відчувають ритм, риму поетичного тексту, легко змінюють слова первинного тексту на власні, привносять в основу предмети сьогодення.
Складання загадок - ще один вид ігор-фантазувань, який сприяє розвитку мовленнєвих творчих здібностей. При самостійному складанні дітьми загадок, дитина краще пізнає якості кожного предмета чи явища, набуває вміння найбільш точно і влучно дати йому характеристику.
За допомогою цього виду ігор-фантазувань у дітей формується лаконічність і правильність висловлювання, збагачення словника та формування здібності до римування.
Казки-розповіданки - один з найефективніших та найпоширеніших видів ігор-фантазувань, який сприяє розвитку мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників. Вихователь пропонує дітям скласти казку за віршем або оповіданням, відповідно до теми відомої казки за опорними словами. В дитячих творах відображається коло уявлень та інтересів дітей, їх сформованість. На цей вид дитячої творчості сильно впливає художня література, через що створені дітьми твори охоплюють численні літературні мотиви.
Психологи і педагоги доводять, що у дітей дошкільного віку величезний творчий потенціал, який за різних причин не завжди повністю реалізується. Тому важливо створити таку ситуацію , яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії атмосферу творчого натхнення, зацікавленістю дітей створити свою історію На думку А. Михайленко все це реалізується тільки тоді, коли педагог зацікавлений у своїй роботі і направлений на досягнення високих результатів. Перш за все педагог повинен правильно обрати тему майбутнього твору, яка повинна підштовхнути дитину до розвитку сюжету, мати багатоваріантні припущення. Чудовим стимулюючим фактором для складання казок- розповіданок є використання невеличких римованих історій. Вони будять уявлення , фантазування, в них багато недоказаного [75].
Творча розповідь за мотивами знайомих казок, оповідань - це теж один з видів ігор-фантазувань, і являється гарним стимулом для розвитку мовленнєвих творчих здібностей. Глибокий вплив художнього твору на емоційну чуттєву сферу дитини, поява яскравих уявлень народжують нові образи, дитина проявляє цілком природнє бажання «пограти» з героями улюбленого твору на вербальному рівні.
Ще один з можливих варіантів таких ігор-фантазувань - складання історій за темою, запропонованою вихователем або самою дитиною. Захопленість, незвичайність, казковість формулювання теми творчої розповіді розбудять дитячу фантазію, забезпечать успіх у досягненні поставленої мети Ігри-фантазування розвивають у дітей уяву, яку часто співвідносять з фантазією.
За словами Л. Леонтьєва уява, фантазія являються найнеобхіднішими здібностями людини. А розвивається вона особливо інтенсивно в старшому дошкільному віці. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати потім наступає різке зниження цієї функції. Разом зі зменшенням здібності фантазувати у людини знижаються можливості творчого мислення.
Дж. Родарі також притримувався думки, що ігри-фантазування сприяють розвитку фантазії, уяви. Уява дозволяє старшим дошкільникам сприймати найфантастичніші казкові образи і ситуації як реальні. Родарі стверджував, що в процесі сприйняття дитина постійно збагачується враженням про предмети, явищах і зв'язках між ними. Але так як життєвий досвід дитини дуже малий і можливість оцінки «Що я бачу?» недостатня в її психіці виникає постійне перекомбінування вражень. Виникає велика кількість нових зв'язків між предметами і явищами [61].
Отже, на основі цього ми можемо зробити висновок, що ігри-фантазування один з найефективніших засобів розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. Вони сприяють розвитку зв'язного мовлення у дітей, відіграють велику роль у досягненні дітьми високого рівня мовленнєвої культури, що характеризується багатством, точністю і виразністю, формують у дітей граматичну компетентність, розвивають всі психічні процеси, головне спонукають дитину до творчості, до самостійної творчої діяльності.
РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІГОР-ФАНТАЗУВАНЬ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1. Вимірювання показників сформованості мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку на констатуючому етапі експерименту

Експериментальне дослідження проводилось на базі ДНЗ № 290 м. Харкова Дзержинського району протягом 2007-2008 років. Воно включало III етапи: констатуючий, формуючий та контрольний.
Для дослідження було обрано дві групи дітей з приблизно однаковим рівнем розвитку , в яких працюють вихователі однакової кваліфікації.
Мета констатуючого експерименту обумовила рішення таких завдань:
1. Визначити критерії та показники первинного рівня розвитку мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників
2. Здійснити вимірювання показників сформованості мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників
3. Зробити кількісну та якісну обробку отриманих результатів.
На основі проаналізованої наукової літератури оцінювання рівня розвитку мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників відбувається з урахуванням таких критеріїв:
- літературознавча обізнаність, яка виявляється у знаннях літературних творів; наявності елементарних знань про жанри, композиційні та жанрові особливості, про засоби художньої виразності; вміння переносити ці и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.