На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття про артеральну гпо- та гпертензю, причини та ознаки гпертончної хвороби та атеросклерозу. Гостра та хрончна шемчна хвороба серця, нфаркт мокарда. Основн вади серця, гостра та хрончна недостатнсть кровообгу, тампонада серця.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Медицина. Добавлен: 21.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


23
Мiнiстерство освіти та науки України
Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
Горлiвський регіональний інститут
Реферат з дисципліни: Патологія
На тему:
«ЗАГАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ»
студента 1-го курсу денної форми навчання
напряму підготовки 0102 - фізичне виховання і спорт
спеціальності 6.010200 - фізична реабілітація
Дубровіна Олега Костянтиновича
2009
Зміст

1. Поняття про артеріальну гіпо- та гіпертензію
1.1 Гіпертонічна хвороба
2. Атеросклероз
3. Ішемічна хвороба серця
3.1 Гостра ішемічна хвороба серця (інфаркт міокарда)
3.2 Хронічна ішемічна хвороба серця
4. Вади серця
5. Серцева недостатність
5.1 Гостра недостатність кровообігу
5.2 Хронічна недостатність кровообігу
6. Тампонада серця
Список літератури
1. ПОНЯТТЯ ПРО АРТЕРІАЛЬНУ ГІПО- ТА ГІПЕРТЕН3ІЮ
Стани, що супроводжуються відхиленням від норми артеріального тиску, називають артеріальною гіпер- та гіпотензаєю.
Артеріальна гіпертензія, за визначенням Комітету експертів ВООЗ, -це постійно підвищений систолічний та/чи діастолічний артеріальний тиск. Відповідно до останніх рекомендацій ВООЗ та Міжнародного товариства гіпертензії (МТГ) (1999 р.), виділяють декілька рівнів артеріального тиску (табл. 1).
Таблиця 1. Класифікація артеріальної гіпертензії за рівнем артеріального тиску
Категорії
Систолічний артеріальний тиск, мм рт. ст.
Діастолічний артеріалыний тиск. мм рт. ст.
Оптимальний
Нормальни й
Високий нормальний
< 120
< 130
130-139
<80
<85
85-89
Гіпертензія:
I ступінь (м'яка АГ) підгрупа: погранична
2 ступінь (помірна АГ)
3 ступінь (тяжка АГ)
140-159
140-149
160-179
> 180
90-99
90-94
100-109
> 110
Ізольована систолічна гіпертензія Підгрупа: погранична
> 140
140-149
<90
<90
Згідно з цією класифікацією, артеріальною гіпертензією є підвищення систолічного артериального тиску до 140 мм рт. ст. і вище або діастолічного артеріального тиску до 90 мм рт. ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто спостерігається при повторних вимірюваннях артеріального тиску (не менше ніж 2-3 рази у різні дні протягом 4 тижнів).
За походженням розрізняють артеріальну гіпертензію первинну і вторинну. Вторинне підвищення артеріального тиску є симптомом (симптоматична гіпер-тензія), наслідком будь-якого іншого захворювання (гломерулонефрит, звуження гирла аорти, аденома гіпофіза тощо).
Первинну гіпертензію називають есенціальною гіпертензією, або гіпертонічною хворобою, що вказує на нез'ясованість її походження.
Артеріальна гіпотензія є сталим сниженням систолічного та діастолічного артеріального тиску (нижче 100 і 60 мм рт. ст.), зумовлена переважно зниженням тонусу резистивних судин. Вона спостерігається частіше в осіб астенічної консти-туції і проявляється зниженням фізичного розвитку і живлення, загальною адинамією, швидкою втомлюваністю. тахікардією, задишкою, запамороченням, головним болем, непритомністю.
1.1 ГІПЕРТОНІЧНА ХВОРОБА
Гіпертонічна хвороба, або есенціальна артеріальна гіпертензія, - захворювання, при якому підвищення артеріального тиску не пов'язане з первинними органічними ураженнями органів або систем. Гіпертонічна хвороба -- одне з найбільш поширених захворювань серцево-судинної системи. За статистичними даними Міністерства охорони здоров'я, в Україні у 1998 році зареєстровано
понад 5 млн. людей з артериальною гіпертензією, що складає 13,4 % дорослого населення. Однак існують певні розбіжності між даними офіційної статистики і результатами епідеміологічних досліджень, які показують, що значка кількість людей з підвищеним артеріальним тиском в нашій державі залишається не виявленою.
Артеріальні гіпертонії, що виникають в результаті різних патологічних процесів як симптом інших захворювань, називаються вторинними, або симптоматичними. При цьому артеріальна гіпертонія, будучи наслідком основного захворювання, часто визначає важкість його перебігу. В даний час нараховують більше 50 захворювань, що перебігають із симптомом артеріальної гіпертензії. Серед них виділяють три основних групи: гіпертонії, викликані ураженням центральноі нервової системи, нирок і магістральних судин.
Виділяють три стадії гіпертонічної хвороби.
I стадія -- доклінічна ("функціональна"), коли відмічається лише епізодичне підвищення артеріального тиску (транзисторна гіпертонія). В цій стадії хвороби знаходять гіпертрофію м'язового шару і еластичних структур артеріол та дрібних артерій, помірну гіпертрофію лівого шлуночка серця.
II стадія - розповсюджених змін артерій - характеризує період стійкого підвищення артеріального тиску.
Найтиповішою ознакою гіпертонічної хвороби є зміни в артеріолах, які проявляються плазматичним просочуванням їх стінок з наступним гіалінозом та склерозом. Найчастіше такі зміни спостерігаються в артеріолах нирок, головного мозку, сітківки ока. підшлункової залози. Зміни артерій середнього та великого калібрів представлені еластофіброзом (гіперплазія і розщеплення внут-рішньої еластичної мембрани та розростання між ними сполучної тканини) та атеросклерозом.
III стадія - вторинних змін органів у зв'язку зі змінами артерій і порушення органного кровообігу.
На основі переважання судинних, геморагічних. некротичних і склеротичних змін в серці, нирках, головному мозку при гіпертонічній хворобі виділяють наступні клініко-морфологічні форми: серцеву, мозкову, ниркову.
Серцева форма гіпертонічної хвороби проявляється різними формами ішемічної хвороби серця: інфаркт міокарда, стенокардія, кардіосклероз.
Мозкова форма проявляється різними видами порушення мозкового крово-обігу. Частіше зустрічаються крововиливи в мозок (геморагічний інсульт), рідше -ішемічні інсульти. Хронічна гіпоксія призводить до атрофії нейронів із заміщен-ням її клітинами глії.
Ниркова форма гіпертонічної хвороби характеризується як гострими проява-ми, до яких відносяться інфаркт нирки і артеріолонекроз нирки, так і хронічними, зокрема, гіаліноз артеріол, артеріолосклероз.
За характером прогресування симптомів і тривалості гіпертонічної хвороби виділяютъ наступні варіанти її перебігу:
а) доброякісну гіпертонічну хворобу (повільно прогресуюча і непрогресуюча);
б) злоякісну гіпертонічну хворобу (швидко прогресуюча).
Злоякісна артеріальна гіпертензія, або злоякісна фаза артеріальної гіпертензії - це синдром, який характеризується високим рівнем артеріального тиску (як правило, більше 220/120 мм рт. ст.) з крововиливами та ексудатами в сітківці, часто з набряком зорового нерва. Характерним (але не обов'язковим) є ураження нирок з розвитком уремії.
Злоякісний перебіг найчастіше зустрічається при вторинних гіпертензіях (у 24,5 % випадків), при гіпертонічній хворобі це ускладнення спостерігається в 1-3 % випадків, а при відсутності адекватного лікування до 1 року виникає лише у 10 % хворих. Найчастіше причиною смерті є прогресуюча ниркова недостатність, рідше - серцеві ускладнення або мозкові крововиливи.
У патогенезі злоякісної артеріальної гіпертензії велике значення має надмірна активація системи ренін-ангіотензин-ангіостерон, а також натрійурез та гіповолемія.
Причини розвитку гіпертонічної хвороби все ще залишаються невідомими. Серед факторів, що сприяють розвитку захворювання, виділяють наступиі:
нервово-психічна травма (гостра або хронічна) - емоційний стрес;
спадково-конституційні особливості;
професійні шкідливості (шум, постійне напруження зору, уваги);
особливості харчування (зловживання кухонної солі, дефіцит магнію);
вікова перебудова ендокринної системи (в період клімаксу);
травми черепа;
інтоксикація (алкоголь, куріння).
Пусковою ланкою патогенезу гіпертонічної хвороби є гіперактивність нервових центрів регуляції артеріального тиску, що розвивається під впливом названих вище факторів, головним із яких є психоемоційний. Підвищена активність цих центрів виражається в підвищенні пресорних впливів, що здійснюється через симпатико-адреналову систему, ниркові фактори, збільшення секреції простагландину Р9 та вазопресину.
Зростання активності симпатико-адреналової системи є основним фактором підвищення артеріального тиску в початковому періоді гіпертонічної хвороби. В цьому періоді формується гіперкінетичний тип кровообігу, для якого характер-ним є підвищення серцевого викиду з незначними змінами периферийного опору.
У період стабілізації гіпертонічної хвороби, особливо на пізніх стадіях її розвитку, істотною стає роль ниркового механізму. Ішемія нирок призводить до постійної стимуляції продукції реніну в юкстагломерулярному комплексі. Ренін з'єднується з ангіотензиногеном крові і утворюється поліпептид анпотензин I. 3 часом у процес включаються амінокислоти й утворюється антипептид -- ангіотензин II, який має пресорну дію і тому отримав назву гіпертензину.
Гіперсекреція альдостерону викликає затримку натрію в стінках артеріол, що сприяє підвищенню їх чутливості до дії пресорних факторів. Крім того, разом із натрієм у клітину дифундує калъцій, підвищений вміст якого призводить до подовження стану напруження гладкої м'язової тканини (підвищується її тонус).
Патологоанатомічна картина визначається стадіями гіпертонічної хвороби і характером її перебігу та ускладнень.
Основними анатомічними ознаками гіпертонічної хвороби є гіпертрофія міокарда лівого шлуночка та збільшення м'язової маси переважно дрібних артерій із зовнішнім диаметром 100 мкм і менше. Відмічають три види ураження артерій: артеріальний гіаліноз, артеріосклероз, фібриноїдний некроз. Основним ураженням артерій еластичного типу є атеросклероз. Тривале підвищення артеріального тиску призводить до розвитку атеросклерозу одного із трьох основних органів (органів-мішеней): серця, головного мозку, нирок. Саме від їх функціонального стану залежить перебіг і наслідки гіпертонічної хвороби.
При макроскопічному обстеженні нирки щільні, зменшені у розмірах, скла-дають до 0,25 % своєї нормальної маси, мають зернисту поверхню (первинно зморщена нирка). При мікроскопічному дослідженні виявляють склеротичні зміни артеріол нирки, серця, мозку.
2. АТЕРОСКЛЕРОЗ
Атеросклероз - хронічне захворювання, при якому відбувається системне ураження артерій, що виражається у відкладаннях ліпідів і солей кальцію у внутрішній оболонці з наступним ущільненням та звуженням просвіту судин.
Визначення ВООЗ: ''атеросклероз охоплює різні поєднання змін внутрішньої оболонки артерій, що виявляються у вигляді осередкового відкладання ліпідів, складних сполук вуглеводів, елементів крові та циркулюючих у ній речовин, утворення сполучної тканини і відкладання кальцію".
Атеросклероз розглядають як поліетіологічне захворювання, але переконли-вих даних про значення кожного з "етіологічних" факторів у розвитку атеросклерозу немає. Більш імовірно, що це фактори ризику, які сприяють прогресуванню клінічних проявів захворювання. До них належать, перш за все, деякі типи гіперліпопротеїдемій, артеріальна гіпертензія і куріння. Велику роль відіграють повторні тривалі нервово-емоційні перенапруження.
Склеротично змінені судини (найчастіша локалізація - аорта, артерії серця, головного мозку, нижніх кінцівок) вирізняються підвищеною щільністю і ламкістю. Внаслідок зниження еластичних властивостей вони не можуть адекватно змінювати свій просвіт, залежно від потреби органа чи тканини в кровопостачанні.
Спочатку функціональна неповноцінність склеротично змінених судин вияв-ляється лише в разі підвищення вимог до них, тобто при збільшеному навантаженні. Подальше прогресування атеросклеротичного процесу може призвести до зниження функціональних можливостей і в стані спокою.
Різко виражений атеросклеротичний процес, як правило, супроводжується звуженням і навіть повним закриттям просвіту артерій. У разі повального склеро-зування артерій в органах з порушеним кровопостачанням відбуваються атрофічні зміни з поступовим заміщенням функціонально активної паренхіми сполучною тканиною.
Швидке звуження або повне перекриття просвіту артерії (у випадку тромбозу, тромбоемболії або крововиливу в бляшку) зумовлює омертвіння ділянки органа з порушеним кровообігом, тобто інфаркт. Інфаркт міокарда -- найбільш часте і тяжке ускладнення атеросклерозу вінцевих артерій.
Сутністъ процесу полягає в тому, що в інтимі артерії з'являється кашкоподіб-ний жиро-білковий детрит (athere) і осередкове розростання сполучної тканини (sclerosis), що призводить до формування атеросклеротичної бляшки. Найчастіше уражаються артерії еластичного і м'язово-еластичного типів.
Для атеросклеротичного процесу характерна стадійність перебігу із зміною макроскопічної та мікроскопічної характеристики.
При макроскопічному дослідженні виділяють такі види атеросклеротичних змін, що відображають динаміку процесу: 1) жирові плями або смуги; 2) фіброзні бляшки; 3) ускладнені ураження у вигляді фіброзних бляшок з появою виразок, крововиливами і напластуваннями тромботичних мас; 4) кальциноз або атеро-кальциноз.
Жирові плями - це ділянки жовтого або жовто-сірого кольор, які зливаються між собою й утворюють смуги. Жирові плями та смуги вміщують ліпіди, не виступають над поверхнею інтими судини, у першу чергу з'являються на задній стінці аорти та в місцях відходження її гілок.
Фіброзні бляшки - це щільні, овальної або округлої форми, білого або біло-жовтого кольору утвори, що піднімаються над поверхнею інтими і до складу яких входять ліпіди. Часто фіброзні бляшки зливаються між собою, зумовлюючи горбистість внутрішньої поверхні судини та спричинюючи звуження її просвіту (стенозуючий атеросклероз).
Ускладнені ураження характеризуються деструкцією покришки бляшки, появою виразок, на місці яких можуть відкладатися тромботичні маси, крововиливами у товщу бляшки. Із ускладненими ураженнями пов'язані: емболія атероматозними масами, тромбоемболія судин із можливим розвитком інфаркту органа, утворення аневризми судини, артеріальна кровотеча внаслідок роз'їдання судинної стінки виразкою.
Кальциноз, або атерокальциноз - це завершальна фаза атеросклерозу, яка характеризується відкладанням у фіброзні бляшки солей кальцію, тобто їх звапненням. Бляшки набувають кам'янистої консистенції, у цьому місці судинна стінка різко деформується.
3. ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ
Ішемічна хвороба серця (1ХС) - гострий або хронічний патологічний процес в міокарді, зумовлений неадекватним його кровопостачанням внаслідок органічного ураження коронарних артерій, або, значно рідше, внаслідок їх функ-ціональних змін (спазм, недостатнє збільшення кровотоку при зростаючому навантаженні). Тому ішемічна хвороба - це коронарна хвороба серця.
Основними формами ішемічної хвороби серця вважають інфаркт міокарда, стенокардію, постінфарктний і дифузний кардіосклероз.
Інфаркт міокарда належить до гострих форм ІХС; стенокардія (певні форми), а також постінфарктний і дифузний кардіосклероз - до хронічних її форм.
Основною причиною розвитку ІХС є атеросклероз вінцевих артерій серця, який відмічається більш як у 90 % померлих від інфаркту міокарда. В окремих випадках при безсумнівній клінічній картині ІХС ні коронарографічне, ні патолого-анатомічне дослідження не виявляють органічного ураження коронарних судин (так звана ІХС при незмінених коронарних артеріях). Існують зовнішні та внут-рішні фактори, що сприяють розвитку ІХС - фактори ризику ІХС. Їх більше 30-ти. До основних факторів ризику більшість авторів відносять гіперхолестеринемію (точніше атерогенні типи гіперліпопротеїдемій), артеріальну гіпертонію, куріння, цукровий діабет, ожиріння, малорухомий способ життя і нервово-психічні перенапруження. Особливо несприятливе поєднання декількох факторів ризику.
3.1 Гостра ішемічна хвороба серця (інфаркт міокарда)

Інфаркт міокарда М) - гостре захворювання, зумовлене виникненням одного або декількох вогнищ ішемічного некрозу в серцевому м'язі у зв'язку з абсолютною або відносною недостатністю коронарного кровотоку. Безпосеред-німи причинами є тривалий спазм, тромбоз або тромбоемболія коронарних артерій і функціональна перенапруга в умовах атеросклеротичної оклюзії цих артерий.
У чоловіків інфаркт міокарда зустрічається частіше, ніж у жінок, особливо в молодих вікових групах. У групі хворих віком від 41 до 50 років це співвідно-шення дорівнює 5 : 1, від 51 до 60 років - 2 : 1. У пізніші вікові періоди ця різниця зникає за рахунок збільшення кількості інфарктів у жінок. В останній час значно збільшилась захворюваність на ІМ в осіб молодого віку (у чоловіків до 40 років).
Інфаркт міокарда поділяють із врахуванням величини і локалізації некрозу.
Залежно від величини некрозу розрізняють великовогнищевий та дрібновогнищевий інфаркт міокарда.
Із врахуванням поширення некрозу в глибину серцевого м'яза виділяють наступні форми інфаркту міокарда:
- трансмуральний (ураження поширюється на всю товщу міокарда);
- інтрамуральний (некроз розвивається внутршньостінково, не досягаючи ендокарда и епікарда).
При дрібновогнищевих інфарктах міокарда виділяють такі форми:
субепікардіальний (ураження шарів міокарда, що прилягають до
епікарда);
субендокардіальний (некроз в шарі міокарда, що прилягає до ендокарда).
Найчастіше ІМ локалізується на передній стінці лівого шлуночка, тобто в басейні кровопостачання передньої низхідної гілки лівої коронарної артерії, яка найчастіше уражається атеросклерозом. Друге місце за частотою займае ІМ задньої стінки лівого шлуночка; ІМ міжшлуночкової перегородки складає 25 % усіх уражень.
У патогенезі ІМ провідна роль належить припиненню притоку крові до ділянки серцевого м'яза, що призводить до пошкодження міокарда, його некрозу, погіршання життєдіяльності периінфарктної зони.
Некроз міокарда викликає тривалий больовнй синдром, може проявлятися розвитком аритмій і блокад серця, а трансмуралъний некроз - розривами серця або гострою аневризмою.
Некроз міокарда, порушення стану периінфарктної зони сприяє зниженню ударного и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.