На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Психологчна готовнсть дитини до школи, гра як пдготовка до школи. Загальна характеристика гри, теорї дитячої гри. гров дї на першому роц життя, передумови виникнення ролевої гри в ранньому дитинств. Розвиток ролевої гри в дошкльному вц.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 10.01.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


40
ЗМІСТ

ВСТУП

ГІПОТЕЗА

І. ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1.1 Психологічна готовність

1.2 Гра як підготовка до школи

ІІ. ПСИХОЛОГІЯ ГРИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1 Загальна характеристика гри

2.2 Теорії дитячої гри

ІІІ. ВИНИКНЕННЯ ГРИ В ОНТОГЕНЕЗІ

3.1 Ігрові дії на першому році життя

3.2 Передумови виникнення ролевої гри в ранньому дитинстві

3.3 Розвиток ролевої гри в дошкільному віці

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Тему
для своєї курсової я обрала в зв”язку з родом моєї професії, а може ще й тому, що в самої мала дитина, яка готується йти до школи, тому це для мене зараз особливо актуально.
Для нормального розвитку здорової дитини необхідно багато рухатися, займатися, грати. Гра допомагає пізнавати навколишній простір, розвивати увагу, зосередженість, фантазію, логічне мислення. Для дітей гра - не тільки забава, а важлива і серйозна справа. Постійно вимагаючи від дитини тиші і ідеального порядку в квартирі, батьки прирікають його на неробство, нудьгу, капризи, а головне - загальмовують його загальний розвиток. Дитина, що не знає, чим себе зайняти, стає або великим пустуном, або млявим, малорухливим, ніяковим в рухах. У результаті йому буде важко прищепити стійкі інтереси, що пізніше відіб'ється на його навчанні в школі. Потрібно поважати заняття вашої дитини, навіть якщо він ще зовсім малюк. Відвернути його дуже легко, тому якщо він чимось зайнятий, не варто переривати це заняття ради того, щоб нагодувати дитину хвилина в хвилину або відправити на прогулянку. Потрібно проявити терпіння і надати йому небагато час, щоб закінчити свою гру. Втручатися в заняття малюка потрібно лише в деяких випадках, наприклад, якщо дитина випробовує які-небудь утруднення, скажімо, не знає, як поводитися з новою іграшкою.
Щоб заняття дітей були різноманітними, а сили і час правильно розподілені, необхідна організація дорослих. Якщо діяльність дитини вимагає роботи одних і тих же груп м'язів і ділянок мозку, він швидко стомлюється (як, наприклад, при тривалому прослуховуванні книги або ходьбі на далеку відстань). При цьому батькам також необхідно стежити за чергуванням різних видів діяльності дитини. Звичайно, дорослі повинні розумно керувати іграми дітей.
Але які дії батьків при цьому будуть правильними? Як втрутитися в гру і не нашкодити дитині, не викликати її роздратування або нудьги?
Якщо ви узяли на себе керівництво дитячою грою, основними вимогами до вашої поведінки повинні стати невимушеність, терпіння, такт. Ви можете підіграти дитині, узявши на себе одну з сюжетних ролей. При цьому не забудьте додати вашому голосу відповідну інтонацію - дитині буде цікавіше, і вона, напевно, захоче наслідувати вам. Різко гру переривати не варто, оскільки діти не здатні швидко перемикатися. Якщо вам необхідно вийти з гри, постарайтеся обіграти це, наприклад, ваш магазин закрився на обід, або ви виїхали у відрядження.
Приділяти дуже багато увагу грі дитини не слід, оскільки вона при цьому може перетворитися лише на пасивного спостерігача. Якщо весь час втручатися в гру дітей, брати на себе роль лідера, а часто активного учасника гри, дитині нічого не залишиться, як слухати і дивитися на батьків, а потім лише наслідувати їм. Врешті-решт, дитина з такої сім'ї поступово звикне до думки, що тільки дорослі всі уміють робити добре і правильно, а сама вона ніколи не зможе справитися з подібним завданням. Це лише розвиватиме невпевненість в своїх силах і страх перед невдачею.
Помилковим вважатиметься і така думка, що найголовніше полягає в кількості іграшок, а вже дитина сама зміркує, як краще організувати гру. Дитячий куточок у таких батьків нагадує іграшковий магазин, в якому дитина просто втрачається від достатку і не знає, за що узятися.
В кращому разі такі діти просто стануть колекціонерами іграшок, в гіршому - переходитимуть від однієї іграшки до іншої, нічим по-справжньому не захоплюючись, ламати їх і вимагати нових.
Іграшки бувають наступних типів:
1) іграшка готова (автомобіль, лялька, м'яка іграшка і ін.);
2) іграшка напівготова, тобто що вимагає доробки (кубики, конструктори, картинки);
3) іграшка-матеріал (пісок, пластилін, дріт і ін.).
Готова іграшка знайомить дитину з складними предметами, розвиває уяву. Паровоз або трактор обов'язково повинні перевозити які-небудь вантажі, ляльки повинні спати, ходити в гості, одягатися і роздягатися. Для дитячої фантазії в цих іграшках полягає великий простір.
У грі з напівготовими іграшками перед дитиною ставиться яке-небудь завдання, дозвіл якого вимагає не просто фантазії, а дисципліни мислення, логіки, поняття про співвідношення частин. Недолік таких іграшок в тому, що ці завдання одноманітніші і швидше набридають.
Ігрушки-матеріал - найдешевші, але найскладніші в грі. Якщо дитина може зайняти себе такими іграшками, значить, у нього вже є висока культура гри і зароджується висока культура діяльності. Такі природні матеріали як вода, пісок, глина припускають наявність творчої фантазії, дозволяють дітям об'єднуватися в невеликі групи для колективної гри. З піском можна проводити найрізноманітніші операції: копати, розсипати, надавати всілякі форми.
Той же пісок може замінити будь-який вантаж або пригощання. Всі ці заняття відкривають широкі можливості для загального розвитку дитини. Часто батьки по цілком зрозумілих гігієнічних міркуваннях не дозволяють дітям грати з піском, але цього робити, звичайно ж, не стоїть.
Ігри з водою не менш корисні. Активізуючий вплив подібних ігор пов'язаний із загальним тонізуючою дією води і різким збільшенням позитивних емоцій. Діти, що грають з водою, рідше запізнюються в мовному розвитку. Звичайно, це не означає, що ви повинні негайно організувати удома басейн або купальню. Досить буде використовувати для цих цілей ємність з низькими краями. Діти повинні дістати можливість плеськаться у воді, переливати її з одного предмету в іншій, купати ляльок, мити іграшковий посуд і пускати кораблики. Купання дітей може перетворитися з неприємної, але необхідної процедури, що супроводжується часто капризами і сльозами дітей, в цікаву, цікаву гру, якщо ви дозволите дитині вільно позайматися з іграшками на початку і в кінці купання.
Якому ж типу іграшок віддати перевагу? Якнайкращий варіант - комбінація всіх трьох типів, але не в надмірній кількості, інакше дитині складно буде зосередитися.
Головне в дитячій грі - добитися того, щоб дитина дійсно грала, складала, будувала і т. д., тобто був захоплений по-справжньому. Тільки в цьому випадку гра піде їй на користь. Важливо, щоб вона не кидалася від однієї іграшки до іншої, не перемикалася на декілька завдань, а доводила свою гру до кінця. Дитина повинна бути господарем в своєму іграшковому світі, стежити за порядком, зберігати і берегти свої іграшки, а у разі поломки прагнути полагодити їх. На жаль, діти часто ламають іграшки, із-за чого у батьків з'являється негативне відношення до придбання нових: “П'ять хвилин пограє, зламає і кине”. Чому ж діти ламають іграшки, і як до цього відноситися дорослим? Чи треба карати дитину за зламану іграшку і відмовляти за це в придбанні нової? Спостереження психологів показують, що дитина ламає іграшки тому, що втомлюється від одноманітності і пересичення.
Найчастіше це відбувається із заводними механічними іграшками, оскільки з ними важко створити сюжетну гру, вони можуть виконувати лише одну функцію або одноманітну дію. Перший час дитина, звичайно, дивиться на таку іграшку із захопленням, але довго бути пасивним спостерігачем набридає, вона починає нудьгувати і незабаром або закидає її, або намагається пристосувати під гру з іншим придуманим сюжетом, а для цього частенько доводиться щось “реконструювати”. Тобто дитина ламає іграшки з кращих спонук або з чистої цікавості, щоб подивитися, а що там всередині. За це лаяти його не потрібно - ви можете погубити в дитині бажання до досліджень.
Можливі причини тієї або іншої поведінки дитини необхідно уважно аналізувати. Перш ніж карати за зламану іграшку, постарайтеся з'ясувати, за яких обставин це трапилося. Буває, що діти, ламаючи тільки що даровану іграшку, виражають протест проти людини, що подарувала її, тому не варто недооцінювати дитячу проникливість і гостроту відчуттів.
Для того, щоб правильно керувати грою дитини, батькам корисно буде знати, що до 5-6-річного віку вона вважає за краще грати одною, рідко допускаючи участь одного-двух дітей. Вона більш охоче грає своїми іграшками, а не чужими, і в деякому розумінні є власником. Цей час можна назвати часом кімнатної гри, коли більшою мірою розвиваються особисті здібності дитини. Вона поки що не уміє грати в групі, свариться з іншими дітьми, насилу знаходить з ними колективний інтерес. Не турбуйтеся, що, граючи одна, дитина виросте егоїстом, потрібно надати можливість грати наодинці, індивідуально і не нав'язувати небажаних компаньйонів. Таке нав'язування приводить тільки до порушення ігрового настрою і звички нервувати і гарячитися.
Поступово, у одних дітей раніше, у інших пізніше, починає виявлятися інтерес до групової гри, до спілкування з однолітками. Перехід до цієї, нової стадії гри, легше здійснити за допомогою рухомих ігор на свіжому повітрі, поза стінами квартири. Спочатку особливо необхідною буде правильна організація подібних ігор старшим, досвідченішою дитиною або одним з дорослих.
Керувати груповою грою дітей важче, оскільки вони вже самостійніші і, до того ж, вже не завжди знаходяться у полі зору батьків. Але, проте, це необхідно. Батьки повинні уважно вивчити, в яку групу дітей потрапила дитина, оскільки їх вплив не завжди може бути позитивним. Під час групових ігор діти нерідко сваряться і скаржаться один на одного. Найчастіше батьки прагнуть прийняти сторону свого сина або дочки, і у результаті самі вплутуються в сварку з батьками кривдника.
Якщо дитина повернулася додому засмученою, із сльозами на очах, потрібно спокійно розпитати її про те, що відбулося, постаратися уявити собі реальну картину. У дітей рідко винною є якась одна сторона. Потрібно пояснити дитині, що в колективній грі потрібно бути поступливим і шукати мирні виходи з конфліктів. Бажано закінчити сварку примиренням дитини з супротивником, а не агресією і злістю.
На всіх стадіях розвитку гри вплив батьків має величезне значення. Звичайно, найважливіше це вплив в найранішому віці, коли, окрім батьків, у дитини ще немає інших керівників.
Але не менш важливий воно і в старшому віці, коли від дитини потрібне вже не тільки уміння грати, але і уміння спілкуватися з людьми.

ГІПОТЕЗА

Я вважаю, що під час гри у дитини краще розвивається почуття відповідальності, самостійності, відчуття колективізму - дитина краще вливається в незнайомий колектив ( наприклад при поступленні в дитячий садок, школу або при переході в іншу групу чи клас); також гра - це метод зниження агресії та послаблення негативних емоцій. В ігровій формі процес підготовки до школи проходить безболісно та радісно.

І. ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1.1. Психологічна готовність

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла в школу фізично підготовленим, проте це далеко не єдина умова. Одним з найнеобхідніших моментів є психологічна готовність.

Її зміст включає певну систему вимог, які будуть пред'явлені дитині під час навчання, і важливо, щоб вона була здатна з ними справитися. Психологи ділять готовність до школи на три види: особова готовність, вольова готовність і інтелектуальна готовність.

1. Особова готовність складається з навиків і здатності увійти до контакту з однокласниками і вчителями. Адже діти, навіть ті, які ходили в дитячий сад і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих ним людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися з потреби - якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі.

Дитина як би повинна бути готова до соціальної позиції школяра, без якої їй буде важко, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Такі діти часто вчаться нерівно, успіхи з'являються тільки на тих заняттях, які дитині цікаві, а решту завдань він виконує недбало, поспішно. Ще гірше, якщо діти абсолютно не хочуть йти в школу і вчитися. Це недолік виховання, і така поведінка є результатом залякування школою, особливо якщо дитина невпевнена в собі, боязка (“Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти в школу підеш?”, “Ось підеш в школу, там тобі покажуть!”). Тому необхідно виробити вірне уявлення про школу, позитивне відношення до вчителів, до книг. Особовій готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Вони зобов'язані навчити дитину взаєминам з однолітками, створити таку обстановку будинку, щоб малюк відчував себе упевнено і йому хотілося йти в школу.

2. Вольова готовність. У школі дитини чекає напружена праця. Від неї вимагатимуть робити не тільки те, що йому хочеться, але і те, що вимагає вчитель, шкільний режим, програма.

До 6 років відбувається формування основних структур вольової дії. Дитина здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати її, подолавши перепони, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це проводиться не зовсім усвідомлено і визначається тривалістю вироблюваної дії. Але укріпити вольове знання про себе може допомогти гра.

Розуміючі батьки в період роботи по будинку квартиру перетворюють на палубу корабля, космодром, лікарню, де виконуються із задоволенням, без погроз і насильства, певні завдання. У віці 6 років дитина здатна вже аналізувати власні рухи і дії.

Тому вона може навмисно заучувати вірші, відмовитися від гри ради виконання якого-небудь “дорослого” завдання, здатна подолати страх перед темною кімнатою, не заплакати при ударі. Це важливо для розвитку гармонійної особи. Також важливим аспектом можна назвати формування у дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні у дітей небоязні труднощів, прагненні не пасувати перед ними, вирішувати їх самостійно або з невеликою підтримкою дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою в школі. А створюється така поведінка за наявності між дорослим і дитиною взаємин дружніх, партнерських.

3. Інтелектуальна готовність. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвинена. Але розумовий розвиток не полягає у великому словарному запасі. Умови життя змінилися. Тепер дитину оточують різні джерела інформації, і діти буквально вбирають нові слова і вирази. Словник їх різко збільшується, а це ще не означає, що так само розвивається і мислення. Тут немає прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників встановили, що дитина 6 років здатна засвоїти факти взаємодії організму з середовищем, залежності між формою предмету і його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає вона цієї здатності тільки тоді, коли з дитиною займаються. Причому не спеціально навчаючи, а при спілкуванні. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік “почемучек”.

Але часто трапляється, що допитливість гасне, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність приводить їх в число тих, що відстають. Як цього уникнути? Психологи радять завжди відповідати на питання, які задає дитина, оскільки спілкування з батьками - величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою ви підтримуватимете її інтерес до пізнання, то малюк легше розвиватиметься. На жаль, батьки часто відмахуються від обридлих питань - це і є основою інтелектуальної пасивності.

Також до цього веде і підготування для дитини готових знань.

Навіть тоді, коли вона сама може виявити все нові властивості предметів, відмітити їх схожість і відмінність. Тому необхідно разом з дитиною набувати знань про навколишній світ і формувати його розумові навики. Хай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі і осмислювати отримані відомості.

До шести-семи років дошкільник винен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назва країни, столиці. Знати імена і по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що їх дідусь - чийсь тато (батька або матері). Орієнтуватися в порах року, їх послідовності і основних ознаках. Знати назви місяців, днів тижня, поточний рік. Знати основні види дерев, квітів, розрізняти домашніх і диких тварин.

Діти повинні орієнтуватися в часі, просторі і близькому соціальному оточенні. Спостерігаючи природу, вони вчаться помічати просторово-часові і причинно-наслідкові відносини, узагальнювати, робити висновки. У дошкільників часто ці знання приходять з досвіду. Але якщо немає поряд розуміючого дорослого, то відомості про навколишній світ поверхневі, не включені в загальну картину. Тому буде корисно обговорити з дитиною проглянутий фільм і навіть мультфільм, поставити декілька питань про прочитане, щоб переконатися, що дитина зрозуміла певне явище природи, вчинки тварин, людей.

Часто діти всі розуміють по-своєму. Якщо це фантазування (Дід Мороз приносить взимку подарунки), не варто переконувати в цьому дитину, але якщо це явне нерозуміння що відбувається, потрібно пояснити ситуацію досить просто для свідомості дитини. Прикладом може служити питання: “Хто всіх сильніше в казці “Ріпка”?”. На нього часто діти відповідають: “Мишка”. І лише після питань і пояснень вони приходять до правильного рішення.

Бесіда з дитиною повинна бути простою і не дуже довгою, оскільки вона може відчути нудьгу і стомлення. Інтерес - головне в спілкуванні. Розпалюють інтерес навідні питання, наприклад, про схожість і відмінність двох предметів (м'яч, повітряна куля), двох явищ (дощ, сніг), понять (країна, місто). Відмінності встановлюються найчастіше легко, а схожість складніша. Хай дитина узагальнює в групу предмети (ліжко, стіл, стілець, крісло - меблі). Поступово потрібно ускладнювати завдання - просити назвати предмети, в які можна що-небудь покласти, предмети, які світяться, і т.д. Ця гра корисна і цікава для дитини.

Просите дитину переказати фільм або книгу, особливо коли вона читала її самостійно. Якщо ви не розумієте, про що йдеться, значить, і дитина погано зрозуміла сенс прочитаного або переглянутого.

По можливості потрібно захистити дитину від проглядань дорослих фільмів. Такі фільми тільки засмітять його свідомість. Не варто розвивати дитину тільки в одному напрямі, оскільки вона може не орієнтуватися в інших областях знань. Це застереження відноситься до тих батьків, які хочуть зробити з сина або дочки вундеркінда. Не треба поспішати, оскільки ваша обдарована, незвичайна дитина може не знайти місця в колективі і не адаптуватися до шкільної програми. Потрібно прагнути не фіксувати його увагу на вузькій “спеціалізації”, а допомогти розвиватися гармонійно, всесторонньо, враховуючи вікові особливості дитячої психіки і стан здоров'я.

1.2 Гра як підготовка до школи

Корисні різні ігри. Навіть “несерйозні” ігри: у “лікарню”, “дочки-матері”, “школу”. Особливо цінно, коли в таких іграх беруть участь відразу декілька дітей. Це розвиває колективізм, дитина вчиться будувати взаємини, вирішувати виникаючі конфлікти. Діти освоюють доросле життя, систему поведінки, обов'язки. Вчаться виконувати вказівки “дорослого”.

І головне - все відбувається без примушення, легко і охоче. Розвивається уява - уміння уявити собі, “що було б, якби...”.

Корисні також ігри з пластиліном, олівцями і т.д. Тобто почесне місце в підготовці до школи займає ліплення, аплікація, малювання, конструювання. У цих заняттях розвивається уявлення про світ, предмети, тварин, людей. Також розвивається уміння в думках уявляти собі предмети, “розглянути” їх в думці. Пізніше це виявиться важливим при вивченні фізики, геометрію і ін. Малюючи, будуючи, дитина переживає радість творчості, самовиражається. Конструювання з кубиків вимагає рішення інженерних задач. Вона вчиться в думці відповідати на безліч питань про те, як зробити будинок, щоб вона не розсипалася, і т.д.

Батьки можуть підключитися до процесу гри і ненав'язливо запропонувати цікавий сюжет або конструкцію.

Головне - не ущемити самостійність дитини. Треба спонукати її до самостійного пошуку ідей і засобів їх втілення.Батьки повинні розуміти, що краща підготовка до школи - це природне бажання дитини грати, а не серйозні заняття на задану тему.

ІІ. ПСИХОЛОГІЯ ГРИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1 Загальна характеристика гри

Дошкільний період вважається класичним віком гри. У дошкільному віці виникає сюжетно - ролева гра і в цей період вона набуває найбільш розвиненої форми. Для розуміння самого виникнення ролевої гри її розвитку, перш за все, необхідно, розглянути найбільш розгорнену її форму - форму сюжетної ролевої гри, характерну для другої половини дошкільного віку.

Сюжетно - ролева гра - є діяльність, в якій діти беруть на себе трудові або суспільні функції дорослих людей або спеціально створюваних самими дітьми ігрових умов відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними.

Будучи соціальною по своєму походженню ролева гра, є соціальною і за своїм змістом. Багаточисельні спостереження мандрівників, етнографів, над життям дітей в суспільствах тих, що стоять на різних етапах розвитку (Міклухо-Маклай, Тейлор, Брайант, Зуєв, Крашенінников, Рейнсон, Правдін і багато інших), дають можливість припустити, що виникнення і розвиток ролевої гри визначається тим реальним місцем яке займають діти в системі конкретних суспільних відносин. У ролевій грі знаходять вираз прагнення дитини до самостійної участі і спільної діяльності з дорослими, яке не може бути реалізоване через складність процесів праціі використовуваних дорослими знарядь їх недоступність для дітей.

Там, де діти можуть дуже рано брати безпосередню участь в трудовій діяльності і через це задовільняти своє прагнення до участі в житті і діяльності дорослих відсутні об'єктивні умови для виникнення сюжетно - ролевої гри.

Там, де діяльність дитини навіть молодшого віку безпосередньо володіє суспільним характером і дитина може виступати як орган «сукупної робочої сили», відсутні умови для виникнення сюжетно - ролевої гри. Прагнення дитини до самостійної діяльності і участі в житті дорослих задовольняється тут прямо і безпосередньо.

Необхідно вказати, що в деяких психологічних теоріях були спроби зрозуміти ролеву гру, виходячи з відносин дитини з дорослими. Першим думку про зв'язок гри і «відчуття неповноцінності» висловив ще Штерн. Так, він писав: «Маленька дитина, яка в своїй безпорадності усюди натикається на перепони, який так само залежить. від дорослих в своїй реальній діяльності. Може, звичайно, переживати глухе почуття цього тиску і звільняється від нього за допомогою втечі в світ фантазії, де він сам пан і творець. Але чим сильніше, ілюзія, з якою вона занурюється в це створене нею самою примарне існування, тим сильніше відчуття звільнення і тим більше радість» (19, стор. 152). В. Штерн співчутливо висловлює А. Адлера, якому належить теорія ролевої гри, як діяльності, компенсуючій відчуття неповноцінності нібито властиве дитині (ця теорія була тісно пов'язана з психоаналітичним ученням Фрейда). Альфред Адлер пропонує для відомих ігор з ролями наступне пояснення: відчуття, слабкості несамостійності, що хворобливо відчуваються дитиною, вона намагається заглушити і усунути фікцією влади і панування, і ось дитина грає в чарівника і фею. Хлопчик, який їде верхи на паличці, дівчинка, яка як «мама» дуже самовладно обходиться з лялькою або братиком, - несвідомо мстять за всі обмеження і перепони, які вони постійно випробовують в реальному житті. Фікція, таким чином, є не що інше як внутрішній протест, проти реального відчуття неспроможності.

Концепції А. Адлера і В. Штерна є спробою зрозуміти гру, виходячи з відносин дитини і дорослих. Проте в цих переконаннях все поставлено «на голову». Перш за все слід зазначити, що дітям раннього і дошкільного віку абсолютно чуже саме відчуття неповноцінності. Навпаки, діти цих віків вражають нас своєю життєрадісністю, оптимізмом і вірою в свої сили. Відчуття неповноцінності, якщо і з'являється у деяких дітей, то лише в кінці дошкільного віку у зв'язку з пізнанням дитиною деяких рис своєї особи, головним чином фізичних.

А. Адлер, а за ним і сучасні теоретики «ігрової терапії» стверджують, що дитині властиво відчуття слабкості і неспроможності, що компенсаторний виражається в підвищеній агресивності, злісності і т.п. Гра при цьому розглядається як відхід дитини від дійсності, відірвавшись від того, що оточує, замикання її в своїх переживаннях.

Ролева гра є виразом всезростаючого зв'язку, дитини з суспільством особливого зв'язку, характерного для дошкільного віку.

Знайомство дітей з життям і діяльністю дорослих є основним джерелом ігор. Діти, які погано знайомі з навколишнім світом, грають мало і їх ігри по своїх сюжетах та змісту обмежені і одноманітні. Навпаки, там де дорослі знайомлять дитину з своєю працею і відносинами між людьми, що мають місце в їх трудовому і суспільному житті, ігри дітей різноманітні по сюжетах і глибокі за змістом.

Сюжет гри - це та сфера дійсності, яка відтворюється дітьми. Сюжети дитячих ігор надзвичайно різноманітні і, кінець кінцем, залежать від епохи, класової приналежності дітей, від умов в яких вони живуть. Деякі сюжети характерні для дітей різних віків і, деколи використовуються дітьми всієї країни.

Відтворюють те, що безпосередньо оточує дитину - життя сім'ї, догляд за дітьми, приготування їжі, покупку продуктів і т.п.

В міру ознайомлення дитини з все більш широким кругом явищ суспільного життя дорослих людей, змінюються і сюжети дитячих ігор. Це відбувається не спонтанно, а під визначальним впливом тих, що оточують і залежить від того, як і з якими явищами суспільному життю знайомлять дитину навколишні його дорослі. Та або інша сфера діяльності стає сюжетом дитячих ігор лише в тому випадку, якщо відносини людей один з одним, в процесі трудової діяльності, або суспільного життя можуть бути вироблені дитиною. В більшості випадків вона ще не може зробити цього самостійно, тому у виділенні цих відносин йому допомагають дорослі.

Одні і ті ж сюжети, розігруються дітьми, можуть бути разні за змістом, у них можуть відтворюватися різні сторони діяльності дорослих. Ускладнення змісту є головним в розвитку гри впродовж дошкільного віку.

Через сюжет і зміст ігор здійснюється зв'язок дітей з тими сферами життя які недоступні для безпосередньої участі дітей. Якщо при спостереженні за діяльністю дорослих діти залишаються лише в ролі її споглядальників, то при дійсному відтворенні життя дорослих за допомогою ролевої гри, вони реально стають в положення дорослих, глибше проникають в зміст їх діяльності.

Найбільш характерним моментом ототожнення себе дорослим в грі дитини-дошкільника є те, що він не може здійснюватися поза практичною дією. Неможливо уявити собі дитину, яка, узявши на себе роль дорослого, залишалася б бездіяльною і діяла б тільки в розумовому плані - в уявленні. Нікому з дослідників дитячої гри не доводилося спостерігати дитини, яка, назвавши себе «вершником», сиділа б на місці, без палички, що зображає коня, і виконував би діяльність «вершника» в думці. Неможливо уявити собі дитину, що ототожнює себе лікарем, без того, щоб ця дитина не вислуховувала пацієнта, не дивилася б йому в горло, не діяла б з пінцетом, шприцом. Здійснюючи функції дорослої людини, відтворюючи ті або інші його дії, дитина спирається, з одного боку, на своїх товаришів в грі, з іншої - на предмети, що залучаються до гри.

Ролева гра в розвиненій формі є обов'язково колективною. У ігровому колективі мають місце два разних типу відносин між дітьми.

Практичне відношення до іншої людини, що є основним змістом ролевої гри, не може бути реалізовано, поза практичною дією з речами. Тому не менш важливим, чим наявність товаришів по грі, є створення ігрових умов щоб відтворити дії лікаря необхідні градусник, шприц; не можна приймати гостей, якщо немає тарілок, чашок, різноманітного пригощання; не можна бути шофером без автомобіля; вершником без коня; льотчиком без літака і т.д. Для створення ігрових умов необов'язкова наявність іграшок, що є точними копіями сьогодення предметів, з якими діють дорослі. Для ролевої гри достатні іграшки, що лише нагадують справжні предмети. Спостереження показують, що вимоги до схожості тут можуть бути мінімальними, важливо лише, щоб з ігровим предметом могла бути здійснена необхідна для виконання ролі дія. Предмети, що вносяться до гри, діти називають іменами справжніх предметів і діють з ними. відповідно до тієї функції, яку вони самі їм додали для гри. Дії з предметами, вживаними в грі, підтримують виконання дитиною узятої на себе ролі, створюють зовнішню сторону для реалізації задуму.

Можливість виконання дії з предметом, спираючись, на його назву, а не на безпосереднє сприйняття, свідчить про те, що в грі мають місце своєрідні взаємини між словом і предметом, словом і дією. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що дія вже може виконуватися на основі словесних визначень, що спираються на конкретний предмет (власне умовна символічна дія тут ще неможлива). Роль виконується дитиною за допомогою ігрових дій з предметами і партнерами по грі. Ігрові дії істотно відрізняються від наочних. В порівнянні з останніми вони є більш узагальненими скороченими. Ці особливості ігрових дій виразно спостерігаються в тих випадках коли один і той предмет вживається в реальних умовах. Так, якщо дитина забиває цвях в дощечку, то вона заганяє його ударами молотка до самої шляпки. Логіка і характер дії підпорядковані поставленій меті і властивостям предметів, з якими проводиться дія. А якщо наприклад, дитина зображає майстра, якому принесли лагодити черевик, молоток перетворюється на «ігровий предмет» і служить для того, щоб здійснити ігрову дію лагодження. Декілька легких постукувань по предмету молотком - і робота «виконана».

Через узагальненість і скороченість ігрових дій в порівнянні з наочними дитина дістає можливість «програти» дійсну добу протягом однієї години. Узагальненню і скороченню дій в грі сприяє слово, яким діти зазвичай доповнюють свої дії. «Вжеготово, полагодив», «вимили», «поїли», «приїхали» такими словами діти, як правило, супроводжують свої ігрові дії.

Ігрові дії і відносини між грающими выражають конкретний зміст тієї ролі, яку дитина здійснює в грі. Це пов'язано з виконанням деяких правил поведінки, підпорядкуванням цим правилам. У них поміщені найбільш характерні і загальні ознаки відносин і дій, властиві дорослим, яких зображають діти. Ці правила можуть знаходитися в різних відносинах до ролі, - вони можуть бути як прихованими в самій ігровій, ситуації, так і відкритими і усвідомлюваними учасниками гри.

Народжуючись з прагнення дитини до загального з дорослими життя, ролева гра насичена різноманітними емоційними моментами. З одного боку, відчуття граючої дитини- це відчуття тих людей, ролі яких він виконує. Ці відчуття пов'язані із співпереживанням персонажеві, що зображається. З іншого боку, це безпосередня радість від виконання ролі. Дитина засмучується печаллю матері у зв'язку з хворобою дитини, охоплена турботою шофера з приводу поломки машини, плаче сльозами пацієнта, якому роблять щеплення, разом з тим дитина переживає радість задоволення від успішного виконання своєї ролі.

Чим краще дитина виконує дії, зв'язані з його роллю, чим повніше вона реалізує практичне відношення до інших учасників гри і входить у виконувану ним роль, чим глибше його співпереживання тим яскравіша радість від гри.

Ролева сюжетна гра є найбільш типовою формою гри в дошкільному віці. Але окрім неї в дошкільному віці поширені ігри з правилами (рухомі) і дидактичні ігри. У деяких іграх з правилами ще зберігаються ролі: це видно і по назвах ігор і на функціях, що виконуються коли грають (наприклад, «Кішки - мишки», «Гусаки і вовк»). Поступово необхідність в оформленні правил гри через ролі відпадає і стають можливими ігри з правилами в чистому вигляді.

Правила гри формулюються із самого початку і їм повинні підкорятися всі учасники які і контролюють їх дотримання.

Педагогічна практика давно використовує гру як спеціальний засіб в дидактичних цілях, тобто в цілях навчання. Такі ігри, що спеціально створюються в цілях навчання, називаються дидактичними. Кожна дідактича гра має своє визначене освітньо - виховне завдання: розвиток словника, або граматичної будови мови, повідомлення і закріплення знань, розвиток сприйняття кольорів і форми, розвиток спостережливості і т. п.

2.2 Теорії дитячої гри

Дитячі ігри споконвіку привертали до себе увагу філософів, соціологів, антропологів, біологів, мистецтвознавців, етнографів і особливо педагогів і психологів. Цей інтерес до гри не випадковий. Педагоги і психологи цікавилися проблемою гри унаслідок того виняткового значення, яке вона займає в житті дитини; біологів вона цікавила як явище, загальне тваринам і людині; мистецтвознавці бачили в ній зародок мистецтва; соціологи намагалися знайти в ній витоки людської праці; антропологів і етнографів вона цікавила як явище людської культури і продукт народної творчості. Але, не дивлячись на широкий інтерес до проблем гри з боку учених, різних спеціальностей, багато питань її походження, формування і функцій до цих пір залишаються невирішеними.

Теорія Грооса

Теорія Грооса мала багато послідовників, що вносили до неї різні уточнення і що розробляли її далі, зокрема Штерн, послідовно проводячи дослідження, щодо поглядів Грооса на природу гри, дав найбільш чітке формулювання цієї теорії. Він визначає гру так: «Гра є інстинктивна самоосвіта завдатків, що розвиваються несвідомо, попередня вправа майбутніх серйозних функцій» (3, стор. 167). Згідно цієї теорії зовнішнє соціальне середовище тільки доставляє матеріал для гри, внутрішній же інстинктивний чинник, визначає як вибір цих матеріалів, так і спосіб їх переробки і засвоєння. Логічним слідством такого, уявлення є положення про незмінність форми гри, про незалежність їх від епохи, від класової приналежності дітей і їх положення в суспільстві, конкретних географічних і соціальних умов життя дітей.

Холом була створена теорія, згідно якої в грі відбувається переживання індивідуумом минулої історії людства (теорія рекапітуляції). С. Холл вважає, що дитинство проходить ні в чому іншому, як в грі, неначебто людина згадує втрачений рай (18).

Теорія Грооса, як і всі її подальші удосконалення, має як свою першооснову уявлення про хід розвитку психіки дитини, як про щось спонтанне, що розгортається зумовлено біологічному процесу. Через це, Гроос в людських іграх не знаходить нічого такого що принципово відрізняло б їх від ігор тварин. Всі ігри є інстинктивними. Вони з'являються на певному етапі розвитку організму у зв'язку з необхідністю вправ інстинктивних фор и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.