Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Навчальне редагування в науковй лтератур. Методика формування вмнь та навичок редагувати текст. Мовленнєв помилки у письмових роботах учнв. Аналз чинних програм пдручникв для сьомого класу. Система вправ з навчального редагування для 7 класу.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 30.11.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:
РЕДАГУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ


Кривий Ріг - 2010
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ
1.1 Навчальне редагування в науковій літературі
1.2 Методика формування вмінь та навичок редагувати текст
1.3 Вимоги до мовлення. Види мовленнєвих помилок у письмових роботах учнів
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ 7 КЛАСУ
2.1 Аналіз чинних програм і підручників в аспекті досліджуваної проблеми
2.2 Система вправ з навчального редагування для 7 класу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додаток А
Додаток Б
ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку методичної науки проблема розвитку та вдосконалення писемного мовлення учнів є однією з найважливіших умов навчання мови. Удосконалення грамотності учнів - одне з найголовніших завдань курсу рідної мови в 5-11 класах, вирішення якого безпосередньо пов'язане з реалізацією основної мети вичення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах України. Автори чинної програми мету навчання української мови визначають як: « формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо)» [20, с.3]. Мовна особистість - це людина, що виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, людина, здатна представити себе в суспільстві засобами мови.
В ідеалі уроки рідної мови мають втілитися у вищу якість - уроки словесності, на яких рідне слово повною мірою виконуватиме свою просвітницьку, культуроносну функцію й водночас слугуватиме засобом підвищення мовленнєвої культури учнів [ 14, с.39].
Розвиток та вдосконалення мовлення учнів відбувається, як відомо, у процесі активної мовленнєвої діяльності, під час виконання різних вправ, за умови детального вивчення основних правил вживання та правопису різних частин мови.
Вчителі повинні ознайомити учнів з комунікативними якостями мовлення (змістовність, чистота, логічність, точність, виразність тощо), які виявляються тільки у процесі мовлення, отже потребують постійної уваги до мовленнєвої діяльності. Робота над удосконаленням писемного мовлення учнів, формування вмінь і навичок редагування власних і почутих текстів потребує більшої уваги, та постійної розробки.
Мета дослідження полягає в тому, щоб виробити методичні рекомендації щодо вдосконалення писемного мовлення учнів засобами редагування. Розробити систему завдань з редагування текстів.
Завдання дослідження:
- розробити методичні рекомендації щодо формування навичок вдосконалювати писемне мовлення
- визначити дидактичні умови формування вмінь та навичок редагувати тексти
- проаналізувати чинні програми і підручники
- розробити систему завдань з редагування текстів
Гіпотеза: формування умінь і навичок редагування текстів буде ефективним за таких умов:
- ознайомлення учнів з видами мовленнєвих помилок
- формування вмінь знаходити і виправляти помилки
- урахування вікових особливостей учнів
- вироблення навичок роботи з власними письмовими висловлюваннями.
Предмет дослідження - система роботи, спрямована на формування в учнів 7 класу умінь і навичок редагувати тексти.
Об'єкт дослідження - процес розвитку та вдосконалення писемного мовлення учнів.
Науково-теоретичною основою дослідження стали наукові праці мовознавців та методистів (Д. Бондар, Н. Бондаренко, Р. Іванченко, В. Коваленко, П. Куляс, О. Кучерук, В.Я. Мельничайко, С. Омельчук, М. Пентилюк, Н. Пленкин, О. Рудницька, Н. Сулименко, Я. Остаф, А. Ярмолюк) та ін. науковців, що досліджували проблему вдосконалення писемного мовлення учнів.
Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань було використано теоретичний аналіз і синтез, який застосували під час вивчення психологічної, лінгвістичної, лінгводидактичної літератури, програм і підручників, методичних рекомендацій і посібників з обраної теми, а також при відборі принципів, методів, прийомів навчання мови, під час розробки системи вправ, узагальнення результатів роботи.
Практична значущість роботи полягає в тому, що основні положення та висновки курсової роботи можуть бути використані вчителями - предметниками на уроках української мови, факультативах, на спецкурсах або семінарах, а також студентами-філологами під час підготовки до практичних і лабораторних занять з методики навчання української мови.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (25 найменувань) і додатків.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ

1.1 Навчальне редагування в науковій літературі

Концептуальні ідеї розробки методичної системи формування та розвитку навичок редагування в контексті шкільного курсу української мови спираються на досягнення науки, що описує теорію редагування повідомлень, так званої едитології. В основі цієї системи лежать теоретичні положення про функції і норми мови, стилі, типи, жанри мовлення, культуру мовлення, про загальне значення слова і його внутрішню форму, актуальне членування тексту, ідеї комп'ютерної лінгвістики тощо.
Редагування мовного матеріалу - складний процес, що включає аналіз, відбір мовних засобів, перебудову мовних одиниць. Ця робота може дати бажаний ефект лише за наявності певних передумов [6, с. 20].
Для того, щоб помітити неточність в утворенні граматичної форми, у побудові словосполучення, речення або у висловленні змісту, необхідно керуватися певними критеріями, мати у полі зору певний еталон, з яким можна було б зіставити оцінювані мовні засоби. Тим більше такі критерії потрібні для виправлення помічених похибок. Без цього намагання усунути недоліки може призвести до погіршення вислову. Нарешті, тільки опора на чіткі теоретичні знання дозволяє здійснювати в ході роботи самоконтроль і, якщо потрібно, самокорекцію способу виконання завдання.
Шкільне редагування - це один із видів роботи учнів над текстом з метою його вдосконалення. Важливо, щоб ця робота була внутрішньо мотивованою, відтак школярі мають усвідомити значення її для розвитку мовленнєвої компетенції. З огляду на сказане потрібно збагнути закономірності вдосконалення тексту:
- продукування тексту - складний творчий процес, у якому окреме місце (після виношування мовленнєвого задуму і написання відповідного тексту) займає редакторська правка;
- при нормативному редагуванні тексту слід урахувати жанрові особливості, форму (усну чи писемну) і відповідно шліфувати стиль;
- процес редагування має спиратися на знання з практичної стилістики, лінгвістики тексту, українського правопису, основ культури мовлення, а також на світоглядний і чуттєво-мовленнєвий досвід.
Проте виправлення помилок - не єдине завдання навчального редагування. Не менше важливі, ніж правильність, й інші позитивні якості мовлення - багатство і різноманітність мовних засобів, точність і виразність висловлювання, відповідність конкретним умовам мовної комунікації. Тому редагування може полягати в усуненні неточних, двозначних висловів, в урізноманітненні застосованих мовних засобів, в забезпеченні єдності стилю, у зміні стилістичного забарвлення висловлювання. Певних змін може вимагати композиція тексту, навіть його обсяг [8, с. 35].
Теоретичні відомості з мови є опорою для практики мовленнєвого розвитку. Розуміння учнями важливості для редагування (власного чи чужого тексту) таких понять як текст, його структура, способи і засоби міжфразного зв'язку, стилі і жанри мовлення, мовні норми, культура мовлення, свідчить про свідоме опанування мови і мовлення. Модель шкільного редагування, розроблена А. Ярмолюк.
Відредагований текст
Ця модель є опорою для проектування можливих навчальних ситуацій з метою формування предметних компетенцій на основі редагування тексту.
Зазвичай у школі редагування проводиться як саморедагування - самостійна перевірка і виправлення власного тексту (твору чи переказу), написаного на чернетці, зокрема виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок, лексичних повторів, синонімічна заміна слів, удосконалення структури речень, будови тексту тощо. Йдеться про редагувально-рефлексивний механізм реалізації мовленнєвої компетенції, що передбачає поточне (у процесі складання тексту на інвективному (задум, розробка змісту), диспозитивному (композиція), елокутивному (мовне оформлення) етапах) і підсумкове редагування (після складання тексту). При цьому суттєву роль для продукування учнями ефективного мовлення відіграє вироблення вміння працювати з чернеткою [9, с. 5].
У лінгвометодиці рекомендується чернетку читати не менше двох разів. В. Мельничайко радить під час першого читання звертати увагу на повноту викладу змісту, стиль тексту, послідовність викладу думок. Якщо виявиться доцільним, потрібно внести в текст певні зміни, зокрема вставити пропущені фрагменти, вилучити зайве, невиправдані повтори, поміняти місцями окремі речення чи абзаци, усунути відхилення від обраного стилю викладу. Під час другого читання слід зосередитися на грамотності - перевірити, чи правильно вжиті слова і побудовані речення, чи вдало використано засоби міжфразного зв'язку, чи немає правописних помилок [9, с. 14].
Як зазначає В. Мельничайко, щоб помітити неточність у творенні граматичної форми, у побудові словосполучення чи речення або у висловленні змісту, необхідно керуватися певними критеріями, мати у полі зору певний еталон, з яким можна було б зіставити оцінювати мовні засоби. Тим більше такі критерії потрібні для виправлення помічених похибок. Без цього намагання усунути недоліки може призвести до погіршення вислову. Нарешті, тільки опора на чіткі теоретичні знання дозволяє здійснювати в ході роботи самоконтроль і, якщо потрібно, самокорекцію способу виконання завдання [13,с.165]
Таким орієнтиром у редагуванні є знання мовних норм і уявлення про позитивні якості мовлення, і тому, як правило, редагування доцільно застосовувати лише тоді, коли в учнів вже є достатні відомості про ту мовну одиницю, неточності у вживанні якої слід усунути.
Так, лише тоді, коли ми впевнені, що діти чули вже, і неодноразово, що, скажімо, немає українського слова шкаф, а є шафа, немає слова наглядний, а є наочний, можемо запропонувати їм виправити речення: У великому шкафу зберігається багато наглядних посібників. Тільки у випадку найбільш разючого порушення мовних норм можна покластися на мовну інтуїцію, на чуття мови.
При оцінювані вправ з редагування необхідно спиратися на науково обґрунтовану класифікацію помилок і мовних недоліків, правильно кваліфікувати кожне порушення мовних норм, бо тільки розуміючи суть помилки, осмисливши, яку норму порушено, учень зможе свідомо усунути недолік, домагаючись поліпшення якості висловлювання [7,с. 160].
Не менш важливим фактором є психологічний настрій на вдосконалення висловлювання на досягнення відповідності між задумом і способом його реалізації. Такий настрій формується передусім під впливом виховного потенціалу мовного середовища, постійною увагою до слова як на уроці, так і в школі в цілому. Успіх редакційних вправ залежить і від інших аспектів роботи з розвитку мовлення.
Рівноцінної уваги потребують усі аспекти процесу навчання: і набуття теоретичних знань про мову, і оволодіння словниковим складом, морфологічними та синтаксичними одиницями, і прищеплення навичок дотримання літературних норм, і формування умінь правильно будувати усні та письмові висловлювання. Такий підхід не допускає сплутування явищ, що характеризують мовлення з різних боків. Він вимагає розрізняти явища фонетичні, орфоепічні, граматичні, морфологічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні. Тому методисти наголошують, що для запобігання та виправлення помилок дуже важливо визначити їх причину. Адже поліпшення навчання учня цілком залежить від правильної класифікації помилок, які виникають у його усному мовленні.
1.2 Методика формування вмінь редагувати писемне мовлення

Уміння створювати текст у писемному мовленні є заключним етапом у багатоплановій роботі з розвитку мовлення. Одним із важливих завдань цієї роботи є формування вмінь здійснювати мовленнєвий контроль за якістю створеного тексту, тому що оволодіння вмінням контролювати і вдосконалювати написане, тобто своєчасно помічати і усувати помилки різних видів як у змісті, так і в мовному оформленні тексту, є необхідною умовою досягнення учнями високої культури писемного мовлення.
Традиційно робота над формуванням вмінь контролювати і вдосконалювати написане проводиться у двох напрямках:
1. Попередження і виправлення помилок під керівництвом учителя. Ця робота включає: а) попередження можливих помилок під час вивчення різних тем курсу на основі прогнозування; б) знаходження і виправлення помилок самими учнями; в) виправлення і класифікація помилок учителем; г)організація і проведення спеціальних уроків роботи над помилками, використання словників та ін. Однак у реальній шкільній практиці робота над попередженням та виправленням помилок, по-перше, зазвичай спрямована на усунення орфографічних і пунктуаційних помилок, роботі ж над мовленнєвими помилками приділяється недостатня увага і проводиться вона безсистемно, по-друге, у процесі такої роботи учні не одержують поняття про психологічні причини помилок.
2. Методика пропонує проводити роботу з редагування, яка полягає головним чином у перевірці та виправленні чорнового варіанту переказу чи твору: усуненні повторів, заміні слів синонімами, усуненні логічних пропусків та порушень внутрішніх зв'язків у тексті і реченнях та ін., При цьому можливі композиційні зміни. Однак нерозробленим залишається питання про те, на які знання і вміння спираються учні, якими прийомами здійснення контролю користуються.
Із метою формування і розвитку в учнів умінь редагувати власні письмові висловлювання ми пропонуємо систему роботи, яка ґрунтується на сукупності таких параметрів:
1) зорієнтована на етапи структури мовленнєвої діяльності (за О.О.Леонтьєвим);
2) включає аналітичну, аналіко-синтетичну і синтетичну діяльність;
3) диференційована за ступенем творчості: завдання за зразком, конструктивні, творчі;
4) зумовлена особливостями писемного мовлення;
5) ураховує тип, стиль, жанр висловлювання;
6) включає різні форми діяльності, зважаючи на рівень підготовки учнів: фронтальна, групова;
7) самостійна (колективне редагування, взаєморедагування, робота з чернеткою за зразком, за інструкцією) [22, с. 32].
А. Ярмолюк розробила систему формування умінь редагувати власне писемне мовлення, яка включає три етапи:
на початковому етапі формуються вміння на рівні окремих способів сприймання відтворення і створення тексту. Учні ознайомлюються з різними видами помилок (змістовими, структурно-композиційними, мовностилістичними), вчаться бачити окремі їх види у тексті, засвоюють способи їх виправлення. Найважливішим є основний етап навчання редагування. В учнів формуються вміння аналізувати текст за сукупністю окремих умінь монологічного мовлення - знаходити і усувати усі вивчені види помилок у готових деформованих, власних текстах в усіх жанрах, типах і стилях мовлення. У процесі навчальної роботи з редагування на цьому етапі учні не лише звіряють свої роботи зі зразком, але і самостійно виконують операції контролю за якістю письмового тексту за зразком дії (за інструкцією). На завершальному етапі у процесі роботи над власними письмовими переказами і творами учні виявляють уміння удосконалювати граматичну структуру своїх робіт та їх виразність.
Завдання, спрямовані на формування умінь здійснювати мовленнєвий контроль за якістю письмового тексту, утворюють окрему групу в загальній системі вправ, які використовуються на уроках української мови для розвитку зв'язного мовлення учнів. Проте оскільки мовленнєвий контроль здійснюється одночасно з програмою мовленнєвої дії, то вправи формування мовленнєвих дій і вмінь повинні поєднуватися із завданнями, які сприяють формуванню мовленнєвого контролю і самоконтролю. Формування вмінь редагувати письмове висловлювання відбувається на всіх уроках української мови і розвитку мовлення, коли учні працюють з текстом [23,с. 7].
Отже, для формування умінь редагувати власне писемне мовлення треба звернути увагу на вже існуючі види помилок, навчитися бачити та розрізнювати їх у своєму та чужому мовленні, спираючись на набуті знання зі стилістики, граматики, культури мовлення.
1.3 Вимоги до мовлення. Види мовленнєвих помилок у письмових роботах учнів

Одним з головних завдань учителя словесника є формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови [13, с.45]. Йдеться про особистість, здатну до спілкування українською (рідною і державною) мовою у різних життєвих ситуаціях, особистість, яка володіє правильним, нормативним мовленням, продукує його, прагнучи уникнути мовленнєвих помилок і недоліків. Щоб цього досягти, учні повинні не тільки володіти комунікативними вміннями і навичками, але й помічати та виправляти порушення, що виникають у процесі їхньої мовленнєвої діяльності. Отже, необхідно ознайомити школярів з типами помилок, характерними для усного і писемного мовлення під час засвоєння норм літературної мови і роботи над розвитком зв'язного мовлення [15, с. 12].
Традиційно в шкільній практиці нормою вважається загальноприйняте вживання слів, їх форм, синтаксичних конструкцій, закріплених у словниках і довідниках та рекомендованих ними. Однак комунікативний підхід до навчання мови вимагає засвоєння таких якостей мовлення, які виявляються тільки в тексті (висловлюванні). Це комунікативні якості - точність, логічність, чистота, доцільність, виразність та ін. Відтак по-новому слід розглядати і порушення в мовленні учнів [ 11, с. 12].
Проблема помилок у мовленні школярів давня і водночас актуальна. Упродовж останньої чверті минулого століття її намагалися розв'язувати українські і російські лінгводидакти (О. Баринова, М. Воронін, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пльонкін, Ф. Сергєєв, Н. Сулименко, О. Текучов, С. Цейтлін та ін.). На основі їхніх досліджень сформувалася класифікація помилок, що й визначала критерії оцінювання усних і письмових висловлювань учнів. Тривалий час вона вважалася загальноприйнятою. Найголовніші критерії цієї класифікації такі:
- урахування форм мови - усної і письмової;
- опора на рівні мови - фонетику, лексикологію, граматику;
- стилістична диференціація мови;
- зв'язність мовлення та ін.
За цими критеріями помилки поділяють на три групи: помилки в усному мовленні (орфоепічні, акцентні), помилки в писемному мовленні (правописні, орфографічні й пунктуаційні), та помилки в усному і писемному мовленні (змістові, лексичні, граматично-морфологічні, синтаксичні і стилістичні). Ці групи помилок об'єднує спільна основа - мовлення.
При оцінюванні орфографічних і пунктуаційних навичок учнів традиційно розрізняються грубі і не грубі помилки. Грубими вважаються помилки, що мають винятково важливе значення для грамотності учнів. Це порушення у передачі на письмі ненаголошених голосних, що перевіряються наголосом, написання букв на позначення дзвінких звуків на кінці складу і слова, невміння вживати велику букву в загальновідомих назвах тощо.
До не грубих відносять помилки, що не мають істотного значення для характеристики грамотності [11,с.15]. Це порушення у вживанні великої букви у складних назвах неукраїнського походження, складні випадки переносу слів з рядка в рядок, пропуск одного з парних розділових знаків, помилки, що торкаються винятків із правил, повторюванні однотипні помилки, описки, пропуски та ін.
У класифікації помилок з позиції сучасної лінгвістики враховується структура і функціонування мовних одиниць у мовленні. З цієї точки зору В.Капінос [8,с. 30-31] пропонує всі порушення розділити на дві групи: помилки у структурі (за шкільною термінологією - у творенні) мовних одиниць і помилки у функціонуванні (вживанні) цих одиниць у мовленні. До першої групи дослідниця відносить граматичні помилки, бо саме в граматиці розглядається структура слова, словосполучення і речення. Другу групу порушень вона називає мовленнєвими, оскільки слово, сполучення і речення функціонують тільки в мовленні.
Для вивчення та застосування прийому навчального редагування найбільше значення має вивчення граматичних помилок. Природа граматичних помилок визначається порушеннями у словотворенні, формотворенні і побудові словосполучень та речень. Тривалий час ці помилки розглядалися як орфографічні або мовленнєві. Так, О. Текучов називає їх орфографічними [16,с.260]. М. Львов, хоч і погоджується з тим, що звичайно їх відносять до мовленнєвих, все ж трактує ці помилки як порушення «закономірностей і правил граматики; помилки у творенні форм відмінювання чи дієвідмінювання» [6,с.20], у творенні ступенів порівняння прикметників та прислівників, побудові словосполучень і речень. Цієї точки зору послідовно дотримуються В. Капінос, В. Мельничайко.
Кожний з дослідників розрізняє морфологічні та синтаксичні помилки.
Морфологічні помилки - це вид граматичних помилок, що виявляються у порушенні творення граматичних форм, викривленні морфемної будови слова, неправильному творенні відмінкових форм, форми числа, дієвідмінювання тощо. Наприклад: «сніга» замість снігу, «перед смертельні, болі» замість болю, «кричуть» замість кричать та ін.
Синтаксичні помилки є порушенням узгодження, прийменникового і безприйменникового керування (ООН прийняв резолюцію, треба прийняла (бо стрижневе слово організація); дякувати вас, треба вам; дійшов до висновку, треба дійшов висновку; згідно наказу, треба згідно з наказом) Синтаксичними помилками вважаються порушення зв'язку між займенником і тим словом, на яке він указує, дублювання займенником підмета, неправильний порядок слів та ін. Наприклад: Сестра попросила принести свою книжку, треба її книжку.
М.Львов синтаксичні помилки відносить до мовленнєвих, уживаючи терміни граматичні і мовленнєві як синоніми. Однак більшість дослідників чітко диференціюють граматичні і мовленнєві помилки. Цього дотримується і В.Капінос. Щоправда вона розмежовує поняття помилка і недолік. Помилкою вважається порушення вимог правильності мовлення, норм літературної мови. Про помилку говоримо: так сказати (написати) не можна, це неправильно. Недолік розглядається як порушення вимоги комунікативної доцільності мовлення, тих рекомендацій, що пов'язані з поняттям гарне мовлення, тобто виразне, точне, багате. Недолік визначають тоді, коли говоримо: « так краще або гірше сказано (написано)».
Сучасні дослідники використовують термін «помилка», коли йдеться про порушення мовного оформлення висловлювання, термін «недолік» частіше вживається щодо змісту сказаного чи написаного. Часто ці поняття виступають як синоніми. Граматичні ж порушення трактуються як помилки.
Класифікація граматичних помилок досить строката. Найбільш виваженою і науково достовірною нам видається класифікація, запропонована В. Капінос. Учений виходить з того, що в мовленні функціонують три мовні одиниці: слово, словосполучення і речення. У структурі кожної з них може допускатися порушення. Тому пропонується виділити три групи граматичних (дослідниця ще називає їх структурними) помилок: порушення структури слова, словосполучення і речення. Помилки у структурі слова можуть виявлятися при словотворенні і формотворенні, у словосполученні, в узгодженні і керуванні.
Помилки у структурі речення бувають у таких випадках: порушення меж речення, зв'язку між підметом і присудком, неправильна побудова речень із однорідними і відокремленими членами, складних речень та змішування прямої й непрямої мови.
Досить детальну класифікацію граматичних помилок пропонує В.Мельничайко, поділяючи граматичні помилки на морфологічні і синтаксичні.
Окрему групу становлять порушення лексичних і стилістичних норм. Останні десятиліття лінгводидакти розглядали їх як мовленнєві (М.Львов, В. Капінос). С. Цейтлін поняття мовленнєвої помилки трактує ширше: у розряд власне мовленнєвих потрапляють усі мовленнєві порушення, включаючи їх граматичні [8,с.124]. В. Капінос виділяє мовленнєві помилки і недоліки: до мовлєнневих помилок належать порушення норм слововживання, пов'язаних з нерозумінням значення слова, до недоліків - неточність, бідність, порушення виразності мовлення [12, с.5].
Лексичні порушення лінгводидакти почали виділяти з 60-х років минулого століття. Так, Н. Сулименко, М. Вороній лексичні, (словникові) помилки розглядають як різновид стилістичних. Ф.Сергєєв називає їх мовленнєвими недоліками, але класифікує як неточність слововживання, порушення лексичної сполучуваності слів, лексичні українізми, помилки у вживанні фразеологізмів [14,с.19] В. Текучов [17,с.54 ], В.Мельничайко, [13,с.160] М. Пентилюк [13,с.64] лексичні помилки виділяють в окремий тип мовленнєвих порушень. Інші дослідники воліють користуватися термінами мовленнєві або стилістичні помилки, включаючи і лексичні недоліки (В. Капінос, С. Цейтлін, М. Пльонкін). Лексичні помилки свідчать про порушення лексичних норм літературної мови. Зустрічаємо визначення лексична помилка і в лінгводидактичних довідниках. Так, М. Львов, зокрема, пише: «Лексичні (словникові) помилки учнів - це помилки у слововживанні, виборі слова, вживанні діалектних і просторічних слів у літературному мовленні, невмотивоване вживання слів різної стилістичної належності й емоційно - оцінних слів, повтори того самого слова чи споріднених слів, неправильне вживання слів з фразеологічним значенням, невдале використання образів, порушення сполучуваності слів, уживання зайвих слів (багатослів'я) тощо» [8,с. 32].
Навряд чи можна погодитися з тим, що невмотивоване вживання слів різної стилістичної належності та емоційно-оцінного забарвлення, невдале використання засобів образності є порушенням лексичних норм. Це явно стилістичні помилки.
Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів та низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок.
В. Мельничайко, Ф. Сергєєв виділяють фразеологічні помилки. До них найчастіше відносять перекручення фразеологізмів (приймати міри, вип'ялити очі, настоювати на своєму), зміщування елементів двох фразеологізмів (відігравати значення., мати роль, дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці, перебрати через край, переходити міру тощо). Ці помилки можна віднести до лексичних, до зміщування, перекручення фразеологізмів відбувається через заміну одного компонента (слова) іншим.
Окремий тип помилок становлять стилістичні. Проблема цих помилок досить давня. До неї зверталися багато дослідників (М. Вороній, В. Капінос, М. Китаєв, В. Мельничайко, М. Пентилюк, М. Пльонкін, Н. Сулименко, С. Цейтлін та ін.).
Природа цих помилок своєрідна. Вони, з одного боку, є порушенням стильової структури тексту, з другого - стилістичного забарвлення тексту, а отже, порушеннями функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонетичного, лексичного, словотвірного, граматичного) у текстах різних стилів. Звідси й тлумачення терміна стилістична помилка досить строкате. Для прикладу наведемо визначення М. Пльонкіна: «Стилістичними помилками вважаються різноманітні мовленнєві недоліки, котрі негативно впливають на смисл і точність висловлювання». Таке розуміння стилістичної помилки ніяк не відображає її природи, бо немає зв'язку із стилістичною нормою. Більш точно, але дещо узагальнено визначає стилістичні помилки М. Львов: «Це мовленнєві помилки (недоліки), що виявляються у вживанні слів, їх сполучень і синтаксичних конструкцій, які не відповідають стилістичній характеристиці тексту». Ураховуючи зміст шкільної стилістики і необхідність засвоєння учнями стилістичних норм та формування комунікативних умінь і навичок, це визначення потребує певної конкретизації. На нашу думку, під стилістичною помилкою слід розуміти порушення функціональної доцільності, яка виражається у використанні мовного засобу недоречного в даному контексті (хоч, можливо, цілком доцільного в іншому). Стилістичними помилками можуть бути порушення мовлення, які пов'язані за недоречним за функцонально-стилістичним чи експресивно-емоційним забарвленням будь-якого мовного засобу, чи такі, що призводять до зниження сили вираження, експресивності та емоційності мовлення.
Виділення стилістичних помилок серед інших мовленнєвих недоліків дозволяє глибше опрацьовувати стилістичні засоби української мови і формувати в учнів уміння чітко розрізнювати той чи інший стиль мовлення та його особливості. Диференціація и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.