На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом грова дяльнсть в процес розвитку особистост дитини як педагогчна проблема. Психолого-педагогчн особливост формування та використання грової дяльност у навчальному процес початкової школи. Пошук шляхв вдосконалення дидактичної гри.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 07.08.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


6
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

Кафедра педагогіки і методики
початкового навчання

Дипломна робота

Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі

Роботу виконала студентка
факультету ПВПК
групи зПК-31
Городинська Ірина Степанівна

Науковий керівник -
доктор педагогічних наук, професор
Вихрущ Віра Олександрівна

Тернопіль - 2009
Зміст

Вступ
Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів
1.1 Ігрова діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема
1.2 Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми
1.3 Психолого-педагогічні особливості формування та використання ігрової діяльності у навчальному процесі початкової школи
Розділ 2. Використання дидактичної гри у навчальному процесі початкової школи
2.1 Загальна характеристика досвіду використання ігрової діяльності молодших школярів
2.2 Пошук шляхів вдосконалення дидактичної гри як методу навчання молодших школярів: актуальні проблеми і знахідки
2.3 Авторські пропозиції та їх результативність
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.
У документах про освіту одним із пріоритетних завдань визначено активізацію пізнавальної самостійної діяльності учнів, яка забезпечується ефективними методами та технологіями навчання та виховання школярів [58].
Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.
Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIX ст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля [41; 55; 82].
Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХ ст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).
На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа» [75, 213].
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.
Відомі педагоги (П. Блонський, В. Сухомлинський, В. Сорока, С. Шацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності [11, 34].
Значну кількість педагогічних ідей щодо ігрової діяльності дитини психологи висловили побіжно в результатах психологічних досліджень. Проблемою гри займались такі психологи як Л. Виготський, Д. Ельконін, А. Леонтьєв, О. Дусавицький тощо [54].
Л. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв'язку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, - пронизує собою усю діяльність школяра. «У шкільному віці, - писав він, - гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці...» [21, 76].
Вивчення досвіду роботи вчителів показує, що в реальному навчальному процесі дидактичні ігри використовуються епізодично або взагалі не використовуються. Багато вчителів не достатньо володіє методикою використання дидактичних ігор на уроках. Причиною цього, на наш погляд, є відсутність науково обґрунтованої системи використань дидактичних ігор, методики використання такої системи.
Недостатня розробленість даної проблеми й об'єктивна необхідність підвищення якісних показників навчання і виховання в національній школі обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі».
Об'єкт дослідження - ігрова діяльність молодших школярів у навчальному процесі.
Предмет дослідження - використання дидактичних ігор у початковій школі.
Мета дослідження - розробити і науково обґрунтувати систему дидактичних ігор і методичну систему використання їх на уроках у початкових класах, перевірити умови ефективного їх впливу на загальний розвиток молодших школярів, підвищення результатів навчання.
Гіпотезою дослідження є положення, згідно з яким пізнавальна діяльність учнів буде більш раціональною і продуктивною за умови оптимального застосування системи дидактичних ігор.
Для реалізації мети та підтвердження висунутої гіпотези дослідження потрібно було розглянути такі завдання:
1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній теорії; розкрити суть поняття «дидактична гра».
2. Систематизувати досвід вчителів щодо використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.
3. Проаналізувати методичне забезпечення ігрової діяльності учнів початкових класів
4. Розробити систему дидактичних ігор, що забезпечують оптимальний характер ігрової діяльності та методичні рекомендації щодо її використання.
5. Перевірити ефективність запропонованої системи.
Для розв'язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної і методико-математичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, анкетування, констатуючий і формуючий експеримент.
Наукова новизна роботи полягає у створенні системи дидактичних ігор та розробці ефективної методики використання її вчителями.
Теоретична значущість проведеного дослідження полягає в уточненні змісту поняття «дидактична гра», у збагаченні знань про методику використання дидактичних ігор.
Практичне значення дослідження: розроблені і перевірені в ході експерименту система дидактичних ігор і методичні рекомендації.
Обґрунтованість і вірогідність отриманих у ході досліджень результатів забезпечується методичними основами дослідження, відповідністю основних положень дипломної роботи результатам психологічних досліджень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, позитивними відгуками викладачів і вчителів, результатами педагогічного експерименту.
Особистий внесок автора складають комплексне вивчення та уточнення поняття «дидактична гра»; розробка системи дидактичних ігор і методичних рекомендацій щодо їх використання.
Структура та обсяг дипломної роботи.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, таблиць.
Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів
1.1 Ігрова діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема

З давніх-давен в будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Змагалися у стрільбі з лука, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Засобами народної гри дитину виводили з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складанню стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі активізувалась рухливість, розвивались процеси мислення, викликались позитивні емоції [34, 57-61].
З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію.
З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим елементом життя. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина має дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра.
У сучасних умовах - це не спонтанні сюжетні ігри, не стихійно засвоєні від старших розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою навчально-виховного процесу.
У грі при цьому існує також суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.
Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Дитяча гра - один з основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємні дорослих.
За своїм змістом ігри органічно пов'язані з життям, працею і поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й відображають реальні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від конкретних умов життя, від входження дитини в навколишню реальність, її кругозору. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі малеча перевіряє свою силу і спритність, виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються особливості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.
Гру у психології визначають як форму діяльності в умовних ситуаціях, направлену на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого у соціально закріплених способах здійснення наочних дій, у предметних науках і культурі. В ігрових ситуаціях використовується так зване «моделювання», або «імітація».
Розвиток ігор, за А. Валлоном, сигналізує про появу різних функцій: сенсомоторних, які виявляються в іграх, що потребують спритності, точності, швидкості; інтелектуальних, мнемічних, які реалізуються в лічилках, правилах; соціальних, які виражаються у протиставленні груп-ватаг [10].
Опосередковано досліджувалися особливості організації ігрової діяльності як методу навчально-виховної роботи і у позашкільних закладах освіти. Такі вчені як В. Косорукова, Н. Кудикіна, О. Матвієнко, А. Фок, Ж. Готдаєва, Н. Ярошенко та ін. довели безперечну доцільність використання умов позаурочного часу для організації ігрової діяльності школярів з метою урізноманітнення завдань розвитку, навчання й виховання дітей молодшого шкільного віку [11, 34-35].
Різноманітність ігор та варіативність їх використання в навчальному навчально-виховному процесі передбачає систематизація ігрової діяльності. Вона здійснюється на підставі порівняння структурних компонентів конкретних ігор.
Творчі ігри розподіляються за видами на сюжетно-рольові, конструктивно-будівельні, ігри-драматизації, театралізовані, ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності, ігри-фантазування.
Ігри за готовими правилами охоплюють такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, ігри-подорожі, рухливі, з елементами спорту, хороводні, народні, комп'ютерні, ігри-розваги, інтелектуальні ігри (загадки, ребуси, кросворди, криптограми, чайнворди (звукові та буквені) тощо.
Особливе значення для виховання особистості мають народні ігри малих форм - невеликі за розміром ігри, що виникли у процесі культурно-історичного розвитку певного народу (забавлянки, лічилки, скоромовки, жартівливі мовні ігри, заклички, примовки, небилиці, мирилки, звуконаслідувальні ігри, загадки, жеребкування тощо). У народних іграх малих форм за багато віків сконцентрована національна лексика, художні образи, зафіксовані елементи ментальності та відпрацьовані ігрові способи їх відтворення і засвоєння підростаючими поколіннями.
У навчальних закладах гра використовується як метод, що має великий педагогічний потенціал і найбільшою мірою створює для дітей атмосферу психологічного комфорту.
Ефективність впливу ігрової діяльності на формування дитячої особистості прямо залежить від педагогічного керівництва нею. Педагогічне керівництво грою розуміють як свідомий вплив педагога на ігрову діяльність дітей, у процесі якої цілеспрямовано здійснюються завдання їх навчання, виховання та розвитку.
У процесі педагогічного керівництва творчими іграми перевага надається опосередкованим способам впливу на дітей (через рольове перевтілення, ігрові ситуації, ігрове матеріальне середовище, рольову міжособистісну взаємодію, прийоми невербальної комунікації, емпатійної педагогічної дії тощо). У керівництві іграми за готовими правилами переважають методи та прийоми прямої дії (ознайомлення з ходом і правилами гри, вправляння у способах ігрових дій, зауваження щодо порушення правил тощо) [57, 19-24].
Дидактична гра є формою відтворення наочного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин. Гра акумулює у собі елементи ігрового проектування, імітаційного тренінгу, розігрування ролей, дискусію та ін. Гра має більш гнучку структуру, на відміну, наприклад, від ігрового проектування або імітаційного тренінгу, що не обмежує вибір об'єктів імітації, допускає введення спонтанно виникаючих ситуацій [47].
У масовій практиці дитина до гри залучається дуже рано. Первинні форми гри з'являються вже в другому півріччі першого року життя дитини і пов'язані з розвитком її орієнтаційного режиму. Це різні маніпуляційні ігри з багатьма предметами. У ранньому дитинстві (1-3 роки) ігри дітей набирають предметної форми. Дитина вчиться використовувати предмети.
Під кінець раннього дитинства, з розвитком самостійності дитини, з'являється рольова або творча гра як основний тип ігрової діяльності дітей. Рольовою вона називається тому, що діти намагаються в ній виконувати роль дорослої людини. Рольові ігри є не що інше, як наслідування серйозних занять людського життя. У них відображається, як правило, все те, що доведеться робити, коли дитина стане дорослою [21].
Переоцінити значення гри в житті важко. А уявити дитинство без гри неможливо. Крім рольових ігор, у дитячому середовищі побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами - рухливі й розумові або дидактичні, які сприяють фізичному й розумовому розвитку дітей, підвищенню емоційного тонусу.
Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. У них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для них серйозним обов'язком - трудовим, сімейним, громадським. Друга група - це ігри спеціально вигадані для розваги.
У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри - різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і М.Монтессорі, для початкового навчання - О.Декролі.
Ф. Фребель весь період розвитку дитини поділяв на три ступені (немовляцтво, дитинство і отроцтво). Відповідно до цього, особливу увагу приділяв грі на перших двох вікових періодах, вбачав в ній основу для розвитку зовнішніх чуттів в немовлячому віці та підґрунтям для навчання мовленнєвим діям у дитинстві.
У своїй праці «Виховання шляхом розвитку» Ф. Фребель визначив гру як одну з положень виховання, навчання та розвитку. Він вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини, що, однак, не виключає керівного впливу дорослих на ігри дітей. Ф. Фребель докладно розробив цілу систему дитячих ігор. Так звані «Дари Фребеля» - ігри, що увійшли до класики світової педагогічної думки [41, 372]. Методику Ф. Фребеля: гра за допомогою першого дару (див. Додаток А).
Намагаючись розвивати навчання і виховання з наукових позицій, М. Монтессорі поклала в основу своїх педагогічних пошуків фундаментальні принципи експериментальних наук, а дошкільні заклади оцінювала як лабораторію для вивчення психічного життя дитини.
На її переконання, педагог у дошкільному закладі - це спостерігач-експериментатор, який має ретельно розпланувати навчальну та ігрову ситуації, дидактичний матеріал, а також максимально точно оцінити отримані результати.
Застосовуваний італійським педагогом дидактичний матеріал базувався на концепції активної особистості, яка саморозвивається через серію реакцій, викликаних систематичним впливом. Весь цей матеріал був розроблений експериментально. Лише після тривалої й ретельної перевірки реакції дітей на матеріал, що пропонується, педагог визнавала його придатність. Це поєднання навчальних посібників і розвиваючих ігор: геометричні тіла (циліндри, конуси тощо), таблички, дощечки, рамки, рухливий алфавіт, а також звичайні предмети типу чайної ложки, глечика для поливання квітів тощо [55].
Весь матеріал (у тому числі ігровий) має бути, за Монтессорі, обов'язково виготовлений із натуральних матеріалів.
На основі практичних спостережень М. Монтессорі довела, що різні типи навичок у дитини краще виховувати у певному віці. Разом з цим, за її переконаннями, найбільший вплив ігрової діяльності здійснюється у період від 3 до 6 років, коли дитина сама намагається обирати речі й предмети своєї діяльності, та в наступний період (до 9 років), коли дитина стоїть на позиціях «дослідника навколишнього світу».
Згідно з методикою Монтессорі, для дитини створюється спеціально підготовлене культурне розвиваюче середовище, в якому маленький індивід знаходить все необхідне для свого розвитку «вбирає» правильну мову, одержує багаті сенсорні враження, освоює способи поводження з різними предметами. Це середовище дитина сприймає і свідомо, і неусвідомлено, вільно виявляє себе в різних видах діяльності, в тому числі й в іграх [23].
О. Декролі працював над методикою навчання читанню учнів 5-9 річного віку, психологічно обґрунтував цю методику; розробив програму навчання ранньому читанню на основі дидактичних ігор. Запропонував необхідне обладнання для таких ігор.
У 1907 році О. Декролі створив школу, де навчання будувалося на основі вільного виховання і назвав її «школою для життя, через життя». Використовував ігрові ситуації для навчання та виховання молодших школярів [82].
Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дітей цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні» [75, 213].
На значення гри звертав увагу визначний класик педагогіки А. Макаренко, який писав: «В дитячому віці гра - це норма і дитина повинна завжди гратись, навіть тоді, коли виконує серйозну справу...» [48, 3]. Видатний педагог висловлювався за широке використання гри у вихованні школярів. Гра, на думку А. Макаренка, - багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності, естетичні почуття. Особливе місце належить грі в підготовці підростаючого покоління до праці. Хоча гра не створює матеріальних, культурних, інакше кажучи, суспільних цінностей, проте вона привчає людину до фізичних і психічних зусиль, потрібних для роботи. «Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте», - писав А. Макаренко [48].
Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де педагог повинен уміти так само гратися, як діти, - тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним. Це означає, що треба науково забезпечити професійну підготовку вчителя до керівництва грою з урахуванням своєрідності цієї діяльності.
Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що в очах педагога-гуманіста гра - нагальна потреба молодшого школяра. Для дитини гра є найсерйознішою справою. У грі розкриваються перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ [73]. Видатний педагог вважав гру часткою яскравого духовного життя.
Ігрова діяльність як педагогічна проблема чітко окреслена в науковому доробку О. Запорожця. Учений підкреслював, що проблема гри в педагогіці набуває особливої актуальності, оскільки в процесі ігрової діяльності створюються особливо сприятливі умови для засвоєння дітьми нових знань і вмінь, для формування в них таких важливих якостей людського розуму, як здатність виконувати дії в розумовому плані, символічно змінювати реальні об'єкти й оперувати подібною заміною з пізнавальною метою [33].
Розвиток дитини в процесі ігрової діяльності має бути педагогічно керованим. Система методів і форм виховних впливів у процесі гри повинна будуватися на врахуванні історичного розвитку гри і психологічного аналізу - тільки там можна побудувати адекватну картину ігрової діяльності, розкрити її закономірності і на цій основі розробити відповідні методи педагогічного впливу на гру.
Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини) [35].
Питання про необхідність використання гри в організації навчально-виховної роботи з першокласниками вперше було посталено у 80-х роках XX століття. О. Савченко, Н. Бібік, О. Проскура, Я. Коломинський пов'язують ігри молодших школярів зі зміною провідних видів діяльності та з формуванням рушійних сил учіння. Так, О. Савченко зазначає: «Дитина 6-7 років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної. Своєрідність цієї ситуації в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього віку підкріплюються їх сильними ігровими мотивами, потребою емоційного контакту і підтримки дорослого. Можна сказати, чим сильніше розвинена в дитини до школи ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі школяра» [65, 29-32.].
Аналіз наукових джерел свідчить про те, що, по-перше, розвиток гри може розглядатись з різних позицій; по-друге, гра як специфічна діяльність удосконалюється у двох сферах - у сфері уявній і в сфері реальних дитячих стосунків. Ефективніше на дитину впливає гра високого рівня розвитку.
Результати досліджень ігор дошкільників, дослідження ігрової діяльності учнів початкової школи й емпіричні надбання шкільної практики стали основою для розробки теоретичних і методичних засад організації ігрової діяльності учнів молодшого шкільного віку в навчально-виховному процесі.
1.2 Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми
Не менш як три віки людина намагається розкрити таємницю гри - привабливої для дитини діяльності, надійної помічниці педагога, безмежно складного явища для науковця.
Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.
До педагогічних умов, які сприяють розвитку ігрової діяльності належать [44]:
· формування пізнавальних інтересів дітей;
· збагачення учнів знаннями, які опосередковано визначають зміст гри;
· вплив на формування процесуально-операційного компоненту в сфері уявних і реальних взаємовідносин учасників гри, навчання правил колективних ігор;
· сприяння реалізації повноцінних контрольно-оцінних дій;
· нейтралізація негативного виховного впливу соціального середовища;
· забезпечення особистісно-орієнтованого підходу до дітей;
· створення розвивально-виховного матеріального ігрового середовища.
Проте, як показали дослідження вчених-психологів Е. Ельконіна, Л. Артемова та ін.) і педагогів (І. Школьної, О. Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефектніше порівняно з іншими методами. Дослідження цих вчених дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків [64]:
· весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо);
· під час уроку як його структурний елемент;
· під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).
На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.
Пізнавальні ігри розширюють кругозір і удосконалюють орієнтування учнів у навколишній дійсності, сприяють формуванню первинних суспільно-політичних уявлень, елементів громадських і патріотичних почуттів, шанобливого ставлення до людини праці, етичної поведінки у побуті та громадських місцях.
Рухливі ігри зміцнюють здоров'я, розвивають дитину фізично. Вони містять у собі широкі виховні можливості - прагнення до перемоги виховує згуртованість, дисциплінує учнів, привчає їх підпорядковувати особисті прагнення колективу, організовує [64].
Становлення теорії дитячої ігрової діяльності пройшло довгий і складний шлях розвитку. Дидактична гра - самостійний метод навчання, проте іноді може бути допоміжним, якщо створює «фон» для процесу пізнання [34].
Як самостійний метод навчання дидактичну гру слід розглядати у певних системах. Поняття дидактичної (навчальної) гри включає обов'язкові компоненти: навчальну структуру, наявність та органічне поєднання основних її складових дидактичних завдань, ігрових дій, правил [29].
Специфічним методом навчання дітей молодшого шкільного віку є дидактичні ігри і вправи. Особливість дидактичних ігор в тому, що «...вони створені дорослими з метою навчання і виховання дітей. Проте, навіть створені в дидактичних цілях, вони все-одно залишаються іграми» [74, 4].
Саме ця особливість дидактичних ігор обумовлює їх цінність як методу навчання: в грі діти краще засвоюють складний матеріал.
Сутність дидактичних ігор полягає у вирішенні пізнавальних завдань, поставлених в цікавій формі. Саме вирішення пізнавальної задачі пов'язано з розумовою напругою, з подоланням труднощів, що привчає дитину до розумової праці. Одночасно розвивається логічне мислення дітей. Засвоюючи або уточнюючи в дидактичній грі той або інший програмний матеріал, діти вчаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети по тих або інших ознаках; вправляти пам'ять, увага; вчаться застосовувати чітку і точну термінологію, зв'язно розказувати; описувати предмет, називати його дії і якості; проявляють кмітливість, винахідливість [30].
Значення дидактичних ігор для розвитку дітей надзвичайно велике ще і тому, що в процесі ігрової діяльності разом з розумовим розвитком здійснюється фізичне, естетичне і етичне виховання. Виконуючи різноманітні рухи, дії з іграшками і предметами, дитина розвиває дрібні м'язи руки. Засвоюючи кольори, їх відтінки, форму предметів, маніпулюючи іграшками і іншим ігровим обладнанням, набуваючи певного чуттєвого досвіду, діти починають краще розуміти красу навколишнього світу. Виконуючи правила гри, хлопці привчаються стримуватися, контролювати свою поведінку, внаслідок чого виховується воля, дисциплінованість, чесність, правдивість, уміння діяти спільно, приходити один одному на допомогу, радіти власним успіхам і успіхам товаришів.
Поняття дидактичної гри трапляються у багатьох вчених. На нашу думку заслуговують на увагу кілька з них.
Дидактична гра - метод навчання, що дає змогу формувати в учнів уміння й навички або систему уявлень і понять шляхом вправляння в процесі ігрової діяльності. Вона включає конкретну вправу (дидактична основа) та ігрові дії, ігровий момент або ігрову ситуацію і складається з таких компонентів: дидактична задача, ігрова дія чи ігровий елемент, правила гри, хід гри, підсумок або закінчення гри [23].
Гра - вид креативної діяльності людини, у процесі якої в уявній формі відтворюються способи дій з предметами, стосунки між людьми, норми соціального життя та культурні надбання людства, які характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства. Поняття гри розглядається як родове щодо до термінологічного словосполучення «ігрова діяльність».
Ігрова діяльність є складним системним утворенням, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний компоненти. [6].
Дидактична гра - гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок [9].
Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;
2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.
У дидактичній грі як формі навчання дошкільників взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як авто дидактизм [29].
Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Отже, дидактичні ігри і вправи сприяють всесторонньому розвитку дітей.
Дидактичні ігри мають своєрідну структуру, в якій більшість дослідників виділяє такі основні елементи, як [30]:
· навчальне завдання;
· ігрова дія або ігровий елемент;
· правила;
· висновок або закінчення гри (розгорнуту структуру дидактичних ігор див. Додаток Б).
Деякі науковці, зокрема Н. Седж, розширюють структурні складові дидактичної гри:
· дидактичне завдання;
· ігровий задум;
· ігровий початок;
· ігрові дії;
· правила гри;
· підбиття підсумків.
Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти польові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.
Ігровий задум - наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.
На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.
Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.
Правила гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім - спосіб його виконання.
Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання: іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.
Підбиття підсумків гри в зв'язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри [30].
Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції [50]:
· активізують інтерес та увагу дітей;
· розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву;
· закріплюють знання, вміння і навички;
· тренують сенсорні вміння, навички тощо.
На думку Д. Ельконіна дидактичній грі притаманна багатофункціональність. Серед функцій навчальної гри він виділяє [81]:
· формування базових засад особистості (формування самосвідомості, розвиток довільної поведінки, статево-рольова ідентифікація, національно-культурне самоусвідомлення, розвиток творчого ставлення до дійсності, набуття досвіду соціальної взаємодії, формування комунікативних умінь, розвиток емпатії тощо);
· збагачення емоційно-почуттєвої сфери;
· адаптаційна;
· мотиваційна;
· розвивальна;
· виховна, дидактична;
· коригуюча;
· здоров'язберігаюча;
· компенсаторна та ін.
Цікаві думки стосовно функцій дидактичної гри в дошкільному віці можна знайти в працях А. Бондаренко. Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості. У системі навчання і виховання активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву, пам'ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах, формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у пізнанні світу і себе [9].
Складним питанням в теорії дидактичних ігор є питання їх класифікації. До теперішнього часу єдина класифікація не прийнята. Систематизація дидактичних ігор не є універсальною, ігри можна розрізняти за різними показниками.
Пропонуємо, зокрема класифікацію за Р. Жуковською [26]:
· за змістом (ігри з розвитку мовлення, математичних уявлень, фонетичного слуху тощо);
· за використанням дидактичних ігрових матеріалів (ігри з іграшками і картинками, словесні, сенсорні, настільно-друковані ігри);
· за рівнем активності дітей (ігри-вправи, ігри-заняття, автодидактичні ігри тощо).
Н. Седж повніше розкриває дану систематику. За змістом дидактичні ігри ділять на ігри з ознайомлення з навколишнім світом, розвитку мовлення, розвитку математичних уявлень та понять, музичні ігри і т.д.
За використанням ігрового матеріалу виділяють ігри з іграшками і картинками, настільно-друкарські, словесні тощо.
За ступенем активності дітей і вихователя дидактичні ігри ділять на три групи: ігри-заняття, ігри-вправи, автодидактичні ігри. Автодидактичні ігри - це ігри зі спеціальними предметами, маніпулюючи якими дитина розуміє співвідношення «більше - менше», «нижче - вище» тощо. Гра не передбачає участі дорослого [30].
Н. Седж також пропонує більш широку класифікацію дидактичних ігор по розділах відповідно до програми, навчального плану [30]:
· ігри з рідної мови;
· ігри для підготовки до математики;
· ігри з ознайомлення з навколишнім світом;
· музичні ігри;
· підготовчі ігри до образотворчої діяльності;
· рухомі або фізичні ігри.
Разом з тим, дидактичні ігри, які використовуються на заняттях з рідної мови, підрозділяються на 6 основних груп: фонетичні, графічні, лексичні, граматичні, ігри, що розвивають зв'язне усне мовлення, і дидактичні вправи для розвитку м'язів пальців руки, окоміру.
Фонетичні ігри використовуються для первинного ознайомлення із звуками мови, виділення слів з названим звуком, складання схем звукової структури слів і т.д. Графічні ігри націлені на ознайомлення дітей з графічним виглядом букв, складання і читання складів, слів і речень. В процесі лексичних ігор поповнюється активний словник дитини. При проведенні граматичних ігор учні навчаються правильній побудові висловлень. Під час ігор, що розвивають зв'язне усне мовлення, формується діалогічне і монологічне мовлення молодших школярів.
В іграх, направлених на підготовку руки дитини до письма, звичайно використовується дрібний роздатковий матеріал. Ці ігри є не поганим засобом розвитку дрібних м'язів пальців руки, передпліччя і окоміру, тобто вони готують руку дитини до оволодіння технікою письма. Проводити їх можна на заняттях і на перерві, а також в позакласній роботі.
Дидактичні ігри з ознайомлення з навколишнім світом згруповані в двох напрямах: ігри для ознайомлення з суспільним життям та ігри для ознайомлення з природою.
Окремою ланкою існують ігри на розвиток відчуття ритму, музичної пам'яті і слуху, вокально-хорових навиків і дитячої творчості.
Підготовчі ігри до образотворчої діяльності представлені трьома групами. В процесі проведення вправ і ігор першої групи закріплюються знання про специфіку візерунків декоративно-ужиткового мистецтва, про кольори і їх відтінки, про холодні і теплі тони, про особливості композиції візерунків.
В другій групі - ігри і вправи на закріплення знань, умінь і навичок, необхідних для передачі форми, побудови, розміру, характерних зовнішніх ознак предмету.
До третьої групи увійшли ігри і вправи на закріплення просторового орієнтування і створення нескладних сюжетних композицій [30].
Дидактичні ігри також можуть мати наступні форми [66, 18-20]:
· бути тільки в словесній формі - коли учитель для постановки проблеми, а учні для її розв'язання використовують лише розмову. Такими іграми можуть бути запитання-відповіді учнів, наприклад «Доповни речення»;
· поєднувати слово і практичні дії - тобто виконання учнями певних операцій після оголошення відповіді, наприклад скласти ряд чисел, виконати дії з картками тощо. До таких ігор належить «Мовчанка»;
· поєднувати слово й наочність - коли учні за вказівкою вчителя розкладають у певній послідовності картинки; або ж після прослуховування музики, перегляду художнього твору, відповідають на запитання вчителя.
· поєднувати слово й реальні предмети, тобто за вказівкою вчителя використовувати в цілях змагання предмети реальної наочності (математичні палички, касу букв та складів тощо).
Інші автори використовують наступну класифікацію ігрових форм, що дещо розширює можливості їх використання в навчальному процесі. Це зокрема [64]:
· маніпуляції іграшками, картинками, предметами (добір, складання, розкладання);
· пошук предмета та його місцезнаходження (вправо, вліво,...) - так звані автодидактичні ігри;
· загадування і відгадування (зокрема ребусів);
· виконання ролей (рольові дидактичні ігри, театралізована гра);
· змагання.
Ігровий елемент може бути використаний у формі слова, фрази, запису, особливих рухів (нахили, заплющування очей, оплески). В одній грі буває й кілька дидактичних елементів.
У методиці викладання кожного навчального предмета виділяють специфічні дидактичні ігри, що відбивають його структуру й особливості.
Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує польові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Цінність гри, передусім у тому, що вона викопує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.
1.3 Психолого-педагогічні особливості формування та використання ігрової діяльності у навчальному процесі початкової школи

Особливості емоційного життя молодшого школяра визначають і специфіку діяльності дітей цього віку.
У характері діяльності, в тих думках і відчуттях, якими вона супроводжується і спонукає, найяскравіше виявляються особливості молодшого шкільного віку.
У вихованні дітей молодшого шкільного віку дуже важливо, щоб вони виражали своє емоційне ставлення до найбільш важливої у їх житті діяльності - навчання. Від творчості вчителя-вихователя залежить, щоб на своє навчання, здобуття знань дитина дивилася як на діяльність корисну, необхідну суспільству [28, 2].
Школа - один з існуючих факторів прискореного соціально-економічного розвитку суспільства. В наш час школа шукає найбільш результативні методи навчання і виховання. Особливо ця проблема стоїть перед початковою ланкою школи.
Сучасні шкільні курси мають великі розвиваючі можливості завдяки своїй цілісності й логічній строгості. Для того, щоб учні початкових класів усвідомили важливі ідеї, покладені в їх основу, треба дібрати такі методи і форми навчання, щоб матеріал подавався на доступному для них рівні. До таких методів відносять гру.
Гра належить до традиційних і визначних методів навчання і виховання школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра, як метод навчання, організовує, розвиває учнів, розширює їхні можливості, виховує особистість [13].
Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається постійно і ненав'язливо [15].
Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що вона озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання за допомогою зовнішніх, предметних дій такого змісту, яке за інших умов було б неможливим та не могло бути по-справжньому засвоєно.
В ігровій діяльності створюються сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини, для переходу від наочно-дієвого мислення до образного і до елементів словесно-логічного мислення. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх [27].
Важко знайти спеціаліста в області дитячої психології, який би не торкався проблеми гри, не висловлював би своєї точки зору на її природу і значення, однак спеціальних досліджень з цієї проблеми дуже мало, буквально одиниці.
Початок вивчення теорії гри пов'язаний з такими іменами мислителів як Ф. Шіллер, Г. Спенсер, В. Вундт. Розробляючи свої філософські, психологічні і, головним чином, естетичні погляди, вони поступово, тільки в деяких положеннях, торкались гри як одного із найрозповсюдженіших явищ дитячого життя [10].
В емпіричній психології при вивченні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності переважав функціонально-аналітичний підхід. Одні дослідники (К.Ушинський - в Росії, Дж. Селлі, К. Бюлер, В. Штерн - за кордоном) бачили в грі прояви відображення чи фантазії, приведені в рух різноманітними ефективними тенденціями; інші (А. Сікорський - в Росії, Дж. Дьюі - за кордоном) пов'язували гру із розвитком мислення [21].
Сучасна психологія визначає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін та ін.
Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.
Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності - ігрової на навчальну.
У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі і народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри - різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і М.Монтесорі, а для початкового навчання - О. Декролі (див. розділ 1.1.).
У дошкільному віці гра є провідною діяльністю, у процесі якої відбуваються важливі зміни у психіці дошкільника й розвиваються психічні процеси, що готують його перехід до нового, вищого щабля розвитку; створюються умови для соціалізації дитини, становлення й саморозвитку її особистості; у цей період у контексті гри виникають та диференціюються нові види діяльності, зокрема трудова, естетична, навчальна тощо [44].
У молодшому шкільному віці поряд з навчанням особливо велике значення для розумового розвитку має гра, провідна форма їх діяльності, у процесі якої збагачуються знання, формуються важливі якості особистості. Особливо важливу роль відіграє дидактична гра, за допомогою якої здобуті дітьми знання закріплюються, стають переконаннями. У дидактичних іграх розвивається мислення. Слід пам'ятати, що в таких іграх дітям часто доводиться оперувати уявленнями, бо самі предмети, явища, які вони бачили і вивчали раніше, є лише в їхній уяві. Оперуючи в іграх уявленнями про об'єкти і явища, діти наближаються до абстрактного мислення. Завдяки дидактичним іграм дошкільники набувають початкових умінь і навичок розумової діяльності, що потрібні для майбутнього навчання в школі [57, 19-24].
Гра, як зазначається в психологічному словнику, - це довільна діяльність, яка відображає у специфічній умовно-узагальненій формі ставлення людини до світу, людей, до самої себе і має за мету самовираження індивіда, формування у нього певних типів соціальної поведінки та активізацію біологічних та інтелектуальних можливостей особистості [59].
Думки про значення гри для розвитку особистості можна знайти у працях видатних філософів, педагогів і психологів.
У своїх працях А. Леонтьєв дійшов висновку, що в процесі діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком потреби взаємодіяти з предметами, з одного боку, та способами реалізації цієї взаємодії - з іншого. Дитина прагне до певних дій, але при цьому не володіє тими операціями, які потрібно здійснювати відповідно до реальних предметних умов реалізації цих дій. Ця суперечність може бути усунута лише в одному виді діяльності, а саме - у грі. Тільки в ігровій діяльності необхідні операції можуть бути замінені іншими операціями, а її предметні умови іншими предметними умовами, причому зміст самої дії зберігається [43, 7].
Л. Виготський вважає, що використання ігрових методів у початковій школі відповідає природним особливостям дітей цього віку, а отже, сприяє ефективності навчання. Такої ж точки зору дотримується й Д. Ельконін. Він указує на те, що завдяки використанню форм діяльності, які поєднують у собі навчальні й ігрові елементи, можна істотно підвищити ефективність процесу навчання молодших школярів [43, 9].
Науковці одностайні, стверджуючи, що учні початкової школи не мають природної мотивації до вивчення будь-якого навчального предмета. Гра цілком реально може виступати певним каталізатором, поштовхом до навчання, адже без мотиву не може відбуватися жодний вид діяльності.
З початком навчання у школі різко змінюється соціальне середовище дитини, що, безумовно, впливає на її психологічний стан. Гра як звична діяльність у цьому віці допомагає їй подолати скутість, сором'язливість і страх. Тому, на думку вчених, саме ігрові форми навчання найбільше сприяють адаптації дитини до нових умов і соціалізації молодшого школяра у шкільне середовище.
Ігрова діяльність, на відміну від інших форм роботи з учнями початкової школи, створює всі необхідні передумови для ефективної організації навчального процесу з усіх предметів шкільного циклу Переважна більшість науковців зазначають, що саме в ігровій діяльності формуються й удосконалюються сприймання, увага, мислення, пам'ять - фундаментальні психічні процеси, без достатнього розвитку яких не можна говорити про виховання гармонійної особистості.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній діяльності, в захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.
Ефективне навчання в початкових класах неможливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань, а й навчитися спостерігати об'єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти взаємозв'язок між поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися формувати свої висновки.
Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже, вчителю важливо засвоювати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, уміннями та навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності [49].
Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвивати їхні здібності. Разом з тим гра виховує почуття відповідальності, колективізму [69].
Якщо спочатку учень зацікавиться грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі у грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв'язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри «Хто швидше?» стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, знає.
Аналогічно можна запропонувати гру під час опрацювання правил на уроках української мови. Вивчення їх у процесі гри «Знайди ознаку» забезпечить необхідну активність учнів [78].
Так само, можна навести приклад ігрових ситуацій під час вибіркового читання. Використовуючи бали за правильну відповідь вчитель створить ситуацію змагання, що дасть змогу підвищити темп уроку та зацікавити учнів в пошуку та стимулюватиме їх у прочитанні матеріалу.
Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання.
Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом, їх мета - навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку рослин [54].
Складність використання гри у навчанні пов'язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри [45].
Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму [77].
Види емоційного стимулювання [30]:
1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок.
2. Вона дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).
3. Ігрове завдання вводиться з прив'язкою до конкретної ситуації, конкретного учня,
4. Вчитель постійно підбадьорює учнів.
5. У рольових завданнях педагог використовує «персонажні» ролі.
6. Переможців ігор-змагань вітає весь клас.
7. Переможці не забуваються, їх можна залучити як аспектів в інших іграх або при виникненні суперечки.
Гра не лише створює позитивні емоції, а й сама потребує попереднього емоційного настрою учнів. Його можна створити штучно, наприклад, жартом. Якщо учні стомляться, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію.
Пізнавальна діяльність учнів найбільш ефективно відбувається в умовах проблемних ситуацій. Етап створення проблемної ситуації потребує від педагога великої майстерності. Мислення і пов'язаний з ним емоційний стан виникають у проблемній ситуації і спрямований на її розв'язання. Вирішення проблеми проходить ефективніше, чим краще функціонує регулятивний механізм зіставлення гіпотези з досягнутим результатом. Гра завжди проблемна. Завдання, які стоять перед учнями, не повинні бути дуже простими, але посильний. Починаючи навчання, треба виходити з даного рівня розвитку.
При використанні гри можуть виникати і певні труднощі. Розглянемо найважливіші з них [26]:
1. Учні не вступають у гру або вступають у неї формально. Це буває на початковому етапі роботи з комунікативними іграми і тоді, коли ігровий етап навчальної роботи не підготовлений вчителем.
Ігровий етап педагогу треба готувати ретельно: програти найважчу роль самому, вибрати ініціативних і підготовлених виконавців, забезпечити «суперечки» у вигляді записів на дошці, діалогів-зразків, ілюстрацій і реквізитів, пояснити учасникам гри їхню тактику. Іноді для цього достатньо показати, що перед учнями стоїть корисне, потрібне, але цілком традиційне завдання, яке вони вміють вирішувати. Можна перефразувати завдання.
2. Гра затягується, бо учасники не можуть знайти вірного вирішення. Вчитель вводить додаткові обставини, до допомагає учням досягти мети, підказує відповідь.
3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання - вчитель повторно формулює завдання.
4. Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодії - вчитель уточнює їм ролі.
5. Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим шляхом - учитель створює додаткові умови, які примушують учнів більш активно використовувати знання.
6. Гра переходить у конфліктну ситуацію. Вчитель знімає конфлікт, ліквідуючи предмет суперечки, вводить у гру нових учасників.
7. Учні не включаються у гру, а лише стимулюють ігрову діяльність. Вчитель ще раз формулює мету учасників або змінює їх, іноді зупиняє гру, знову формулює і мотивує установку і підкріплює спільну позитивну емоційність.
8. Функція педагога як керівника навчального процесу трансформується. Якщо педагог постійно коригує дії учасників гри, виходячи з своєї концепції того, що має відбуватися, то це впливатиме на спонтанність поведінки учнів, вони будуть привчатися до пошуків самостійних рішень. Якщо педагог зовсім не керуватиме грою, виникає загроза, що завдання не буде виконане або виконане небажаним методом. У цьому випадку вчитель ризикує втратити контроль над класом.
Для успішного здійснення початкового етапу спілкування у грі необхідно оволодіти рядом комунікативних умінь, серед яких вміння встановлювати і підтримували зворотний зв'язок у спілкуванні, що створює враження постійної творчості.
Вчителю треба вчитися методиці проведення ігор, організації цієї діяльності. Не можна розраховувати на стихійний інтерес до гри.
Перше завдання, що стоїть перед учителем, - збудити смак до гри, бажання грати. Друге - спрямувати гру у потрібний напрямок, наблизити її до конкретної мети навчання.
У кожному окремому випадку доцільність включення тих чи інших ігор у навчальний процес, місце їх у програмі курсу, що вивчається, і час проведення мотивується особливостями предмету, віковими та індивідуальними особливостями учнів, а також рівнем сформованості класного колективу [25].
При підборі і розробці дидактичних ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам'ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального.
Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дій, яку необхідно виконати, випереджає саму діяльність. На стійкість уваги впливає спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам'ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням [36].
У ході гри мовнорозумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити у доброзичливій формі. Активність учнів - головний критерій ефективного проведення гри. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор потребують вміння викладати свої думки у зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи відповідну термінологію [78].
Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу - перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників. На думку О. Савченко, у систему дидактичних ігор для першокласників доцільно включати ігри на формування розумових операцій (аналіз, класифікація, узагальнення); на відновлення, доповнення цілого; виключення зайвого, ігри-інсценізації, ігри-конструювання; рольові ігри з елементами сюжету. У структурі уроку місце гри, її тривалість визначаються завданнями уроку і змістом самої гри. Протягом уроку вчитель може ввести 2-3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості [8].
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог [30]:
1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).
Гру можна пропонувати на початку уроку (усна лічба, повторення матеріалу, який буде опорою уроку; з'ясування і приведення в систему цінностей, набутих завдяки спостереженням навколишньої дійсності). Ігри, що пропонують на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Наприклад, встати в кожному ряді учням, що займають парні місця, а потім навпаки - тим, що займають непарні (прядок розміщення місць доцільно щоразу змінювати, щоб кожний учень сам визначав парне чи непарне його місце, а не діяв механічно). Проте слід пам'ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці ще не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри, пов'язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку, на етапі розвитку математичних знань учнів. Ми проводили дидактичні ігри і на етапі первинного закріплення знань.
Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.
Доцільним на уроці є використання дидактичних ігор, організація яких не потребує багато часу на приготування відповідного обладнання. Це мають бути ігри, які містять легкі для запам'ятовування правила, передбачають швидку відповідь, зосередження довільної уваги.
Слід віддавати перевагу іграм, у яких може бути задіяна значна кількість учнів класу.
В іграх діти проявляють себе по-різному, тому вчитель обов'язково має враховувати їх індивідуальні особливості.
На початку гри вчитель повідомляє її назву та стислу характеристику, ролі гравців і їхнє вихідне положення, хід гри і мету, сигнали початку і зупинки гри, підсумок гри. Наприкінці пояснення треба чітко сформулювати правила гри, щоб школярі їх добре запам'ятали. Варто з'ясувати, чи діти все зрозуміли, можливо, показати окремі моменти гри. Учитель має уважно стежити за гравцями і вчасно завершити гру. Щоб та сама гра не набридала, необхідно через певний час вносити зміни [46, 173].
У випадку необхідності слід запланувати кілька хвилин на прибирання інвентарю, поступове зменшення ігрового збудження, без чого важко перейти до іншого виду роботи. Створенню позитивної основи майбутніх ігор сприяє аналіз гри без акцентування уваги на негативних моментах. На жаль, на практиці зустрічаються випадки, коли вчитель пропонує учням послухати вірші або загадку, виконати якесь навчальне завдання (назвіть сусідів числа 6, згадайте слова, які починаються буквою О тощо), вважаючи, що це гра. Тому варто нагадати, що гра - це форма вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, смислів, станів.
Працюючи із шестирічними першокласниками, вчитель обов'язково має використовувати ігри систематично, з поступовим ускладненням ігор і способів використання ігрових дій. Перспективою у роботі з формування пізнавальної активності школярів шляхом ігрової діяльності стане застосування дидактичних ігор, побудованих на принципах автодидактизму та самоорганізації. У захоплюючій формі, без втручання вчителя, вихователя діти починають самостійно навчатися. Застосування ігор і висока сензитивність згаданого вікового періоду забезпечують великі потенційні можливості розвитку творчих здібностей молодшого школяра.
Особливості дидактичних ігор зумовлюють їх цінність як методу навчання: у грі діти краще засвоюють матеріал, особливо учні початкової ланки освіти. Правильний підбір ігор активізує спостережливість дітей, розвиває пам'ять, вміння орієнтуватися в просторі та знаходити вихід із проблемних ситуацій.
Розробляючи систему дидактичних ігор на уроках, потрібно виходити з методичного аналізу поняття дидактична гра, враховувати мету використання ігор на уроках в початкових класах, потребу в оптимізації навчального процесу, індивідуальні можливості молодших школярів. При цьому слід дотримуватись таких концептуальних вимог [8]:
1. Система повинна сприяти розвиваючому навчанню, оптимальному розвитку кожної дитини зокрема;
2. Ігри системи повинні бути узгодженні з тим матеріалом, який вивчається за підручником і знаходиться в зоні доступності дитини;
3. Система повинна здійснювати пропедевтичну функцію у вивченні того чи іншого предмета, зокрема, знайомити учнів з різними розділами математики;
4. Система повинна враховувати сучасні умови шкільної практики, бути зручною для роботи вчителя;
Система дидактичних ігор розроблялася на основі аналізу стабільних підручників, посібників для вчителя, рекомендацій наукового керівника, а отже має свої властивості (підсистеми).
Наприклад, система дидактичних ігор з вивчення математики в 1 класі включає в себе такі підсистеми дидактичних ігор:
1. Дидактичні ігри, пов'язані з вивченням властивостей та відношень предметів;
2. Дидактичні ігри, пов'язані з вивченням нумерації чисел першого десятка та числа 0;
3. Дидактичні ігри, пов'язані з вивченням практичних дій в межах 10;
4. Дидактичні ігри, пов'язані з вивченням нумерації чисел другого десятка.
У кожну підсистему входять ігри, різноманітні за формою їх проведення, а саме: фронтальні ігри, індивідуальні ігри, рухливі ігри, спокійні ігри, ігри-змагання тощо. Загальний вигляд системи дидактичних ігор для уроків математики в 1 класі, можна зобразити структурною схемою (див. Додаток В).
Як видно зі схеми, нові види ігор протягом року вводяться поступово і на кінець першого класу діти знайомі з усіма названими видами ігор.
В учнів шестирічного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образне мислення. Тому використання дидактичних ігор на уроках, зокрема, математики відіграє важливе значення. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам'ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. Ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається.
Актуальність широкого застосування ігор під час навчально-виховного процесу підтверджується можливістю вирішення багатьох проблем і протиріч сучасної освіти. Завдання кожного вчителя початкових класів - створити умови для всебічного розкриття і розвитку активної творчої особистості молодшого школяра. Тільки за умови відчуття учнем задоволення від творчості відбувається формування стійких пізнавальних потреб. Неодмінна умова психічного розвитку школяра - потреба і готовність діяти, і саме гра, інтегрована у навчально-пізнавальний процес, допомагає не тільки засвоїти навчальну інформацію, а й виявити активність, творчість [18].
Успішність навчальної діяльності школярів істотно залежить від пізнавальної активності, і саме від фундаменту, який було закладено у 1-му класі. Ігрова діяльність, зумовлена потребою у пізнанні і спрямована на її задоволення, є дієвим засобом формування пізнавальної активності шестирічного першокласника. Учитель має постійно враховувати цей аспект у своїй педагогічній діяльності
Оскільки гра має проводитись систематично, вчитель повинен продумати все до найменших деталей, а саме:
1. Доцільно створити умови для проведення постійних ігор-змагань між учнями, що сидять на різних рядах парт, і для індивідуальних ігор. Для цього проти кожного ряду парт важливо закріпити набірні полотна та полички для розставляння предметів під час гри (щоб їх було видно всім учням класу).
2. Підібрати мінімальну кількість ігрового матеріалу для проведення ігор.
3. Продумати, де зберігати ігровий матеріал (спеціальні полиці в шафі, на яких розмістити ящички з різноманітними наборами предметів чи карток як для окремих ігор, и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.