На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретико-методологчн засади розвитку художньо-творчого мислення дтей старшого дошкльного вку: структура та компоненти. Вков особливост старших дошкльникв. Педагогчн методики пдготовки дтей зазначеного вку до сприймання музичного твору.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 15.01.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


РОЗВИТОК ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ СЛУХАННЯ МУЗИКИ
Зміст

Вступ
Розділ I. Розвиток художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку в процесі слухання музики як науково-педагогічна проблема
1.1 Теоретико-методологічні засади розвитку художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку
1.2 Структура художньо-творчого мислення
1.3 Вікові особливості дітей старшого дошкільного віку
Розділ II. Педагогічні умови активізації розвитку художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку під час слухання музики
2.1 Методика підготовки дітей старшого дошкільного віку до сприймання музичного твору
2.2 Активізація процесу художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку під час слухання музики
2.3 Результати експерименту
Висновки
Список використаних джерел
вступ

Актуальність дослідження. Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики - це процес пізнання об'єктивної дійсності. Це значить, що чуттєві процеси - відчуття та сприймання відіграють важливу роль у пізнанні навколишнього світу як його відправний момент. Не менш важливу роль „живе споглядання” і зокрема сприймання у навчальній діяльності. Місце сприймання у навчанні визначається самою структурою навчальної діяльності дошкільнят, яка вимагає для її здійснення, для опанування визначеного обсягу знань і розумового розвитку спільної роботи другої і першої сигнальної систем.
Як свідчать численні наукові дослідження в процесі художньо-творчого мислення у дошкільнят розвивається відчуття ритму, ладовий, звуковисотний та інтонаційний слух. В процесі гри на дитячих музичних інструментах активізується художньо-образні уявлення, виконавські здібності. Творчі завдання художньо-естетичної спрямованості впливають на формування і розвиток якостей і властивостей творчої особистості, а саме: художнього сприймання, уяви, оригінального, асоціативного мислення, емоційно-почуттєвої сфери.
У розвитку творчих здібностей і здатності комбінувати музичний матеріал бачив один із шляхів музичного виховання дітей Б.В.Асаф'єв. “Виховувати музично-творчі навички слід, по-перше, тому, що кожний, хто хоч трохи відчув у будь-якій сфері мистецтва радість творчості, буде спроможним сприймати і цінувати все хороше, що робиться у цій сфері, і з більшою інтенсивністю, ніж той, хто тільки пасивно сприймає... Тому, як тільки у дітей накопичиться деяка достатня кількість слухових вражень, необхідно спробувати з ними імпровізувати” [6, с.72]. Музична творчість дітей може виявлятися у тій найпростішій сфері ритмоінтонації й формотворенні, яка дістала назву “елементарного музикування”.
Методичні особливості художньо-творчого мислення дітей дошкільного віку були представлені у наукових роботах В.Верховинця, Т.Гризоглазової, Н.Гродзенської, В.Душенка та інших. У порівнянні з традиційним вивченням музики в школі, яке спрямоване на процес засвоєння певних знань, умінь та навичок, процес здобуття знань на основі ігрової моделі (В.Верховинець)орієнтовано не тільки на вивчення предмету, але і на розуміння того, які додаткові можливості відкриваються перед дітьми старшого дошкільного віку за допомогою здобутих знань
Розвитку художньо-творчого мислення, знаходження найбільш досконалих моделей і схем аналізу образного змісту і музичного образу твору присвячені дослідженнях В.Бєлобородової, Н.Ветлугіної, Г.Дідич, В.Остроменського та інших У сфері дитячого музичного виховання визначальною стала думка В.Бєлобородової про те, що сприймання є природною основою формування в особистості здібностей до виконання і слухання музики
Важливу роль в організації музичного виховання дітей мала творча спадщина українських композиторів, а особливо їх педагогічна діяльність (М.Леонтович, М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Козицький та інші).
Проблема “слухання музики“, “сприйняття музики” мала місце у науковій літературі (Є.Назайкінський, О.Ростовський, О.Рудницька, Л.Радковська та ін.), але, об'єктами впливу виступали діти шкільного віку, студентська молодь, а не діти дошкільного віку.
Проаналізувавши вище викладене ми прийшли до висновку, що проблема художньо-творчого мислення дітей старшого шкільного віку у процесі слухання музики вимагає більш детального узагальнення і систематизації. Це обумовило вибір теми магістерського дослідження: “Розвиток художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку в процесі слухання музики”.
Об'єкт дослідження - процес музичної підготовки дітей дошкільного віку.
Предмет дослідження - розвиток художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку в процесі слухання музики.
Мета дослідження - виявити та науково обґрунтувати педагогічні умови активізації художньо-творчого мислення дітей в процесі слухання музики шляхом використання нетрадиційних форм роботи на заняттях музики у дитячому дошкільному закладі.
Завдання дослідження:
- проаналізувати стан проблеми, що досліджується, у психолого-педагогічній, науково-методичній літературі;
- уточнити сутність поняття “художньо-творче мислення”, розкрити його структуру;
- окреслити вікові особливості дітей старшого дошкільного віку в процесі сприйняття музики;
- теоретично розробити методику розвитку художньо-творчого мислення дітей дошкільного віку в процесі слухання музики;
- науково обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність розробленої методики.
Методи дослідження: теоретичний аналіз педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератури з окресленої проблеми; емпіричні методи (спостереження, усне опитування, бесіди, творчі заняття); експериментальні - констатувальний експеримент).
Наукова новизна дослідження полягає у теоретичній розробці та експериментальній перевірці методики розвитку художньо-творчого мислення дітей дошкільного віку в процесі слухання музики.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, зроблено ґрунтовний аналіз вікових особливостей дітей дошкільного віку, науково обґрунтуванні поняття “мислення”, “художньо-творче мислення”, “сприйняття музики”, “старший дошкільний вік”, проаналізовані існуючі та запропоновані удосконалені форми, методи роботи із дітьми дошкільного віку на заняттях музики.
Практична значущість магістерського дослідження полягає в тому, що запропонована методика використовується в роботі з дітьми старшого дошкільного віку автором. Матеріали дослідження можуть бути використані іншими музичними керівниками дошкільних навчально-виховних закладів, задля активізації процесу художньо-творчого розвитку дітей дошкільного віку.
Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних (102 джерела). Загальний обсяг роботи 92 сторінки. Основний зміст роботи викладено на 84 сторінках. Робота має 2 схеми та 2 таблиці.
Розділ I. Розвиток художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку в процесі слухання музики як науково-педагогічна проблема
1.1 Теоретико-методологічні засади розвитку художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою, ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж. Сартр: “Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а думати я не можу” [80, 58].
Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: “Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твоє сонце” [72,12].
Проблема формування художнього мислення дітей старшого дошкільного віку є об'єктом дослідження ряду наук: психології, філософії, педагогіки, мистецтвознавства, соціології, логіки, кібернетики, лінгвістики тощо.
Процес мислення вивчає велика кількість наукових досліджень. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.
Представники сучасної психології (А.Брушлицький, О.Леонтьєв, К.Платонов, О.Тихомиров), розглядають “мислення” як наочно-дійове, образне, абстрактно-логічне. Але, узагальнюючи роботи психологів, ми вважаємо, що розподіл мислення на три цих види можливий лише в плані наукової абстракції, на практиці - це складний безперервний процес, який залежить від багатьох складових.
Розглянемо поняття “мислення” з точки зору психологічної науки. У сучасній психології поняття “мислення ” розглядають як психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності [31, 33]. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.
Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці [67].
Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є його джерелом, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розвиває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть [32, 65]. Він зазначив, що голос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом. (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.
З часів Аристотеля збереглось переконання, згідно з яким сферою художнього мислення вважається художня творчість. Проте в сучасній психології маємо численні факти, про те, що мислення образами проявляється не тільки в художній творчості, але й в усіх інших видах людської діяльності. В дослідженнях Л.Л.Гурової, Я.О.Пономарьова, С.Л.Рубінштейна та інших вчених доведено, що в процесі психологічної переробки інформації образні та вербально-поняттєві компоненти мислення представлені в єдності. А.Л.Андрєєв робить висновок про гетерогенність, тобто “різнорідність мислення, яке містить у собі як образні, так і поняттєві елементи” [3].
В психології таке мислення розуміється як поліморфне, значення якого, як вказує О.Леонтьєв, полягає в “подоланні абсолютного протиставлення внутрішньої теоретичної діяльності і діяльності чуттєвої, думки і практичної дії” [45, 84]. Такий погляд на художньо-образне мислення як єдиний процес, який включає образні і поняттєві елементи, звільняє від необхідності, говорячи про художнє мислення, додавати визначення образне. Разом з тим, визначення гетерогенності мислення не означає повної тотожності мисленнєвих процесів у науці та мистецтві. Мислення пов'язане з художньою діяльністю, має свою специфіку і однозначно розглядається як художнє.
Дані психологічних досліджень (Х.Векерова, Л.Войтко, Д.Ельконін, В.Філь) свідчать про те, що збільшення знань дитини сприяє розвитку її здібностей доводити, забезпечує критичне ставлення до думок інших, привчає зіставляти, стверджувати або заперечувати зв'язки між явищами навколишньої дійсності у власних роздумах.
Естетичний аспект вивчення художнього мислення пов'язаний з аналізом процесів створення і сприйняття художніх цінностей, формування художніх образів дійсності у свідомості автора і їх відтворення у свідомості тих, хто сприймає, розкриттям природи художньої творчості художнього таланту. Український письменник І.Я.Франко в своєму трактаті “Із секретів поетичної творчості ” розглядає проблему художньої творчості у взаємозв'язку і взашозумовленності естетичних та психологічних підходів. Правомірність такого погляду підтвердилась всім подальшим розвитком естетико-психологічної думки [92, 236].
Питання співвідношення чуттєвого та раціонального в творчому процесі розглядали у своїх працях такі вчені як О.М.Леонтьєв та Л.С.Виготський. Зокрема Л.С.Виготський у своїй праці “Психологія мистецтва ”зауважив що випадкові предметно-образні враження є досить близькими до сприйняття, вони настільки варіативні та індивідуальні, що не можуть бути змістом творів мистецтва [18, 65].
Найбільш помітною рисою у вивченні художнього мислення в наш час є наростання тенденції до розуміння художнього мислення як системного утворення зі складною структурою, яка включає різні аспекти, види, компоненти, рівні пізнавальної діяльності з освоєння художніх цінностей. Цією проблемою в свій час займався такий видатний мистецтвознавець та психолог як М.Каган. Він зауважив, що на основі аналізу закономірностей цілісного розвитку художньої культури обґрунтовано стверджує, що “музика буде відігравати дедалі більшу роль як у художній культурі, так і за її межами, оскільки подальше зростання ролі в людському житті науки, абстрактного мислення, пізнання законів буття породжуватиме дедалі гострішу потребу в урівноваженні цього напряму людського розвитку активізацією його емоційної сфери, його духовних почуттів, його здатності не лише мислити, а й переживати ” [35, 66].
Стосовно питань природи та типологічних особливостей художнього мислення, які чітко розглянуті в збірнику матеріалів під назвою “Актуальні проблеми мистецької освіти і розвитку творчої особистості” [3] найбільш повною та обґрунтованою є концепція болгарського дослідника О.Лілова, який вважав художнє мислення естетичною серцевиною індивідуально-творчого процесу, нерозривною єдністю співвіднесених між собою емоційних та інтелектуальних елементів [3, 38]. Важливим у дослідженні О.Лілова є те, що він довів наукову неспроможність положення про художнє мислення як мислення “чуттєвими конкретами” і намагався всебічно осмислити положення про визначальну роль інтелектуально-розумових сил у художньому мисленні.
Розвиток художньо-творчого мислення дитини не можливий без емоційної реакції дитини тому, що проявляється у здібностях як емоційного сприйняття музичного твору, так і емоційного його відтворення. Як показують численні психологічні та педагогічні дослідження, ефективність діяльності рою залежить від того, як дитина емоційно відноситься до запропонованої справи, у нашому випадку - до музичної діяльності, які почуття викликає в неї музичний образ твору.
Загалом, позитивні емоції повинні переважати в житті дитини, оскільки це є першоосновою для нормального її розвитку, прихильного ставлення до навколишнього світу, його прийняття (що проявляється в доброзичливому стилі спілкування), загальної активності в різних видах діяльності, позитивного сприйняття самої себе. М.Левітов підкреслює: “У емоціях або поняттях дуже яскраво проявляється тенденція специфічно забарвлювати переживання та діяльність людини, даючи їм тимчасову Направленість та створюючи те, що, образно виражаючись, можна назвати “тембром ” або якісною своєрідністю нашого життя ” [3]. В. Сухомлинський у красі музичної мелодії бачив важливий засіб естетичного розвитку дитини. [85, 56].
Враховуючи думку А.Бєлкіна, зазначимо, що емоції, які супроводжують музичну діяльність, виконують певні функції:
1) здатність оцінювати (яких успіхів досягла дитина і як саме - свідомо, несвідомо, відносно, абсолютно, яких прикладених зусиль це коштувало);
2) здатність творення нових цінностей, вимірів, еталонів, постановка нових завдань;
3) спонукання до активності;
4) регуляція діяльності.
Отже, емоції лежать в основі процесів внутрішньої регуляції поведінки: тільки те, що знайшло відповідний емоційний відгук, емоційне сприйняття, поступово складається в систему потреб, прагнень, стає постійним безпосереднім спонуканням окремих вчинків і всієї поведінки в цілому.
Для іншого підходу характерне інтелектуальне трактування художнього мислення. В теорії музично-естетичного виховання художнє мислення розглядається як один з компонентів процесу музичного сприйняття, як процес розуміння, усвідомлення змісту музичного твору (О.Ростовський, О.Рудницька, Л.Радковська та ін.). На думку О.Рудницької, формування музичного сприйняття значною мірою зумовлене рівнем музичної освіченості слухачів, який детермінує характер сприймання і ступінь його адекватності. В процесі сприйняття на перший план виходить уміння особистої інтерпретації музичної образності, пошукової активності суб'єкта. Зміст музичного твору співвідносить з ціннісними орієнтаціями слухача, його індивідуальним досвідом, що сприяє пізнанню глибинного смислу змістової структури [78, 232].
Поступаючись багатьом мистецтвам у наочності свого образного змісту, музика перевершує їх силою емоційного впливу на особистість. Музичне мистецтво є дійовим засобом розвитку людської суб'єктивності, культури почуттів особистості і перш за все слуху. Слух відіграє провідну роль у процесі творчого та теоретичного сприйняття музичного змісту, що є своєрідним втіленням людського світосприйняття та інтелекту. Прослуховування та створення музики, викликаючи високу емоційну та інтелектуальну активність особистості стимулює діяльність зорової уяви, внутрішнього візуального перетворення і обмеження змісту музичної мови, оскільки музичні образи позбавлені наочності, характеризуються багатозначністю і дають простір їх широкому програмному тлумаченню. Де стосується і програмної музики, оскільки програми ніколи не бувають абсолютно точними ні у створенні, ні у виконанні, ні у сприйнятті (за О.Я.Ростовським) [74,57].
Художньо-творче мислення дітей дошкільного віку розвивається в процесі слухання музики. Початковою ланкою і основою розуміння мистецтва є сприйняття. П.М. Якобсон виділяє два види сприйняття: “Ми говоримо про сприйняття у вузькому розумінні слова, розуміючі під цим власне акти сприйняття тих об'єктів, які дані нашим органам чуттів. І говоримо про сприйняття у широкому розумінні, маючи на увазі, що на протязі відносно тривалого сприйняття предмету мають місце різні акти мислення, тлумачення властивостей предметів, знаходження системи різних зв'язків та співвідношень у об'єкті, що сприймається.
Художнє сприйняття належить до трактування терміну “сприйняття” у його широкому розумінні, оскільки сприйняття мистецтва пов'язане з різноманітним актом мислення і переживання. Ось чому у процесі художнього виховання найбільш важливим є розвиток саме художнього сприйняття. Його формування повинне бути націлене на виникнення певної спрямованості та системи мотивацій по відношення до різних видів мистецтва.
Художнє сприйняття за Д.С.Виготським, - “це комплексна діяльність свідомості, поєднання художнього почуття, уяви, мислення, уявлень. Домінуючим елементом художнього сприйняття є художні емоції, що виникають у процесі художнього сприйняття, значно відрізняються від звичайних емоцій, хоч і протікають на реальній емоційній основі” [17, 45].
Н.Ветлугіна наполягає на необхідності створення педагогічної системи, яка забезпечить логіку і послідовність у розвитку музичного сприйняття. Автор пропонує шлях спеціального підбору творів, кожен із яких викликає певні емоції та почуття [12, 17]. Це сприяє розвитку найпростіших музично-слухових навичок, а також уміння виявити настрій, характер твору, своєрідність засобів музичної виразності.
Слід зауважити, що під адекватним сприйняттям ми маємо на увазі не повне, тобто дзеркальне, відбиття у свідомості школяра творчого задуму митця, а розуміння та осягнення основного ідейно-емоційного змісту, що базується на власному переживанні та інтерпретації. У зв'язку з цим варто погодитися з думкою О. П. Рудницької, що необхідним засобом пізнання музичного твору є його аналіз: саме він утворює передумови правильного розуміння естетичного кредо та світоглядних позицій композитора, застосування в процесі музичного пізнання історико-теоретичних знань, співставлення різних творчих стилів. Такий спосіб може привести до важливих висновків щодо об'єктивності інтонаційно-образного змісту музики [78, с. 61].
Резерви розвитку художньо-творчого мислення, знаходження найбільш досконалих моделей і схем аналізу образного змісту і музичного образу твору розглядали у своїх дослідженнях В.Бєлобородова, Н.Ветлугіна та інші. У сфері дитячого музичного виховання визначальною стала думка В.Бєлобородової про те, що сприймання є природною основою формування в особистості здібностей до виконання і слухання музики [7, 85].
Пошук шляхів розвитку художньо-творчого мислення передбачав активізацію художньо-пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку в процесі навчальної, виховної, дозвілевої діяльності, де б вона носила творчий характер, використанні проблемних методів навчання.
Важливу роль в організації музичного виховання у другій половині ХIХ століття мала творча спадщина українських композиторів, а особливо їх педагогічна діяльність. Їх значення полягає не тiльки у створеннi основ національно - композиторської школи, а i у розробцi важливих проблем музичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Достатньо назвати прізвища українських композиторiв, якi вдало поєднували творчу дiяльнiсть iз педагогiчною роботою: М.Леонтович, М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Козицький та ін.
На початку ХХ століття була сформована теорія всебічного комплексного виховання дітей. Саме тодi, викристалiзувалися такi види музичної дiяльностi, як слухання музики, хоровий спiв, шумовi оркестри та iмпровiзацiйна творчiсть дiтей. Передовi митцi виступали за побудову педагогiчної системи з музичного виховання на основi творчого вiдношення до музики, пробудження асоцiативного мислення дiтей. Такої системи в цей перiод ще не було, але окремi українськi композитори, вже наприкiнцi ХIХ столiття робили спроби досягти певних змiн у процесі викладання музики не тiльки в спецiальних музичних закладах, а i в загальноосвiтнiх школах.
Позицiї українських композиторiв зводяться до визнання загальнодоступності i виховного значення музики серед дитячої аудиторії. Спiльнiсть їх естетичних та педагогiчних позицiй полягала у першочерговостi виховання музичної культури дітей на фольклорному матерiалi, який дає необмеженi можливостi для їх творчого самовираження.
Синтетична природа фольклорного впливу (музика, поезiя, танець, гра) дозволили комплексно формувати усi компоненти життєвого та художнього досвiду дитини. На думку українських композиторiв, високi зразки фольклору, що створювалися столiттями та вiдображають глибиннi пласти життя не однiєї тисячi людей та поколiнь дають можливiсть створити основу морально - естетичного виховання особистостi. Тому його використання у загольноосвiтнiй школi має багатофункцiйне значення. Фольклор служив не лише тiльки дидактичним матерiалом для отримання дiтьми певних знань, виконавських навичок, цiнносних орiентацiй, а й впливав на загальний рiвень вихованостi дитини в цілому.
Педагогічні концепції українських композиторів - класиків знайшли своє вiдображення у репертуарi збiрникiв та педагогiчних посiбниках.
Одним iз перших, був основоположник української музичної класики - Микола Вiталiйович Лисенко, який зауважував, “... те, що сприймається у дитинствi через iгри та розваги зберiгається потiм у душi на все життя” [46, 202]. Практичною реалізацією його естетико - педагогiчних поглядiв був збiрник танцiв та веснянок “Молодощi” (1875), до якого увiйшли 25 дитячих iгор та 13 веснянок з фортепiанним супроводом. С.I. Миропольский після знайомства із збірником, писав: що, в “Молодощах” використанi тi фольклорнi твори, якi вiдповiдають педагогiчним вимогам та вiковим особливостям дiтей, i їх можна використовувати не лише вчителями спiву, а i “батькам, родинi, школi” [50, 16].
Фольклорна спадщина М. Лисенка характеризується тим, що педагогiчнi корективи викликанi лише бажанням композитора “зробити пiснi свого збiрника найбiльш доступними до сприйняття” [46, 126]. З цією метою М.В. Лисенко вводить не тiльки супровiд, який дублює мелодiю i сприяє її кращому і легшому засвоєнню, а й цiлий ряд ігор, танцiв, рухiв, чим поглиблює пiзнавальнi та виховнi можливостi народної пiснi, посилюючи тим самим її естетичний i виховний вплив. Ця ідея з часом була детально розроблена відомим українським композитором та педагогом В.М. Верховинцем у його методичному посiбнику “Весняночка”, а в наш час “музика та рух” стали основними компонентами системи художнього виховання дітей, розробленої Н.О. Ветлугіною [12, 34].
Важливим етапом у розвитку масового музичного виховання та освiти на Українi на початку ХХ столiття була педагогiчна дiяльнiсть К.Стеценка, якого поважав i цiнував сам М.Лисенко, говорячи про нього: “Ось хто мене замiнить пiсля моєї смертi” [ 93, 212].
В учбових посiбниках Стеценка, методичних рекомендацiях “Луна” (1907), трьох випусках “Шкiльного спiваника” (1918), що є хрестоматiйним матерiалом до учбово - дидактичного посiбника “Початковий курс навчання дiтей нотному спiву”, поруч з автентичними зразками та особистими обробками народних пiсень, мiстяться пiснi календарно-обрядового циклу: колядки, щедрiвки, веснянки, купальськi пiснi, якi мають яскраву драматургiю, доступнiсть до сприйняття та розумiння образу, можливiсть створення синкретичної театральної вистави. Серед творiв цього жанру особливий iнтерес викликають лаконічні, але досконалi з точки зору художньої форми, пiснi “Ой сивая та й зозуленька”, “Павочка ходить” та iншi.
На початковому етапi музичного виховання К. Стеценко передбачав використання таких пісень, у яких музика та слово органiчно поєднувалися з ритмiчними рухами, танцювальними елементами, створюючи тим самим необхiднi умови для художнього сприйняття музичного матерiалу. Композитор пропонує читати разом з дітьми старшого дошкільного віку нескладнi дитячi вiршi, використовуючи хореiчну структуру вiршiв, чiтку ритмiчну пульсацiю наголосiв, для розвитку вiдчуття ритму. Рекомендується також ритмiчне плескання в долонi та кроки пiд музику. К.Стеценко пише, що “ритм - важливий засiб для досягнення строгої дисциплiнованостi в музичному вихованнi, а тому на ритмiчнi вправи слiд звернути достатньо уваги” [ 93, 214].
Значний внесок у розвиток національної музично - педагогічної думки вніс відомий фольклорист, збирач та аранжувальник української народної пісні М.Леонтович.Ним зауважено, що при спiвi діти будуть обов'язково помилятися, проводити голосом в iнший бiк, але ця причина швидко минеться, якщо діти та музкерівник не будуть докоряти їм. Iншi причини полягають у тому, що ми вiдчуваємо брак розвиненого музичного слуху та неумiння дихати. До вирiшення цих проблем зверталися сучаснi педагоги -дослiдники, наприклад Н. Кулiкова розробляла новi методи роботи занять з так званими “гудошниками”, Н.Гродзенська працювала з дітьми “що спiвають неправильно” [33].
М. Леонтович вводить в практику навчання дiтей пiдсумковий показ художнього матерiалу на основi кольору та свiтлотiней з одного боку, та музичних звукiв з iншого. (Ця iдея належала його вчителю Б. Яворському, у якого М. Леонтович брав уроки композицiї.) Але Микола Дмитрович не дивиться на це як на зовнiшнiй ефект, а досліджує фiзiолологiчну i психологiчну природу цього явища, можливостi його емоційно-естетичного впливу на дітей. Композитор робить висновок, що мiж образами почутого i побаченого виникають звичайнi синестезії асоцiативного характеру, якi в свою чергу закрiплюються в процесi комплексного (полiсенсорного) сприйняття. Крiм того, серед них є не тiльки суто особистi, а й загальнi для бiльшостi людей асоцiацiї, що пiдказують вибiр характеру змiни яскравостi кольору лiнiй, форм та свiтлової партiї при показi музичного матерiалу. Вважаючи, що по своїй природi музика i колiр де в чому знаходяться у небаченому, але тiсному спiввiдношеня мiж собою, вiн пропонує з перших урокiв занять розглядати їх у певних зв'язках, наприклад 7 кольорiв фарб i 7 тонiв музичного звукоряду, причому 8 - й тон - чорний можна легко замiнити, як i 8 - мий тон музичного звукоряду - октаву.
Проблемi збереження емоцiйної свiжостi сприйняття при постiйному iнтелектуальному заглибленi присвятив своє дослiдження П. Козицький.
Козицький вважав, що в процесi занять музкерівнику необхiдно розв'язати такі два завдання:
загальне естетичне виховання дiтей та
специфiчну музичну освiту.
В зв'язку з цим вiн пропонував класифiкувати музичнi твори в залежностi вiд складностi процесу сприйняття, а не за iсторичною хронологiєю, як робили деякi педагоги. “Музика - це мова життєвих процесiв, вона не вiдображає об'єктiв сприймання, а малює, як перебiгає той або iнший процес в свiдомостi. Процеси людського життя, якi музика в силах вiдобразити, подiляються на такi чотири групи:
Моторнi (робота, хода, танок), що виявляється у зовнiшньому русi;
Процеси почуттiв, вiдчувань, що виявляються не в зовнiшньому русi, а вбираннi сприйняття та реагуваннi на нього;
Процеси думки, що виявляються у рiвноставленнi, розвитку та боротьбi рiзних елементiв свiдомостi” [40, 123].
Ставлячи за мету живе емоцiйне сприйняття музики через її виконання, вiн створює для дiтей збiрку шкiльних хорiв “Волошки”, яка повинна була навчити дiтей аналiзувати музичнi твори та “орiєнтуватися в музичних явищах”. Цього можна досягти тодi, коли дитина усвiдомить, поруч з iншими елементами музичної мови (музична символiка, елементи виразностi, фарби), й основнi принципи музичної форми, тобто типи тих схем, за якими композитори викладають свої музичнi думки” [40].
У навчально-виховній роботі доцільно використовувати, по-перше, творчі завдання, що сприяють розвитку ритмічного відчуття, ладового, звуковисотного й інтонаційного слуху, художньо-образних уявлень у процесі гри на дитячих музичних інструментах, виконавських здібностей; по-друге, творчі завдання художньо-естетичної спрямованості, виконання яких впливає на формування і розвиток якостей і властивостей творчої особистості, а саме: художнього сприймання, уяви, оригінального, асоціативного мислення, емоційно-почуттєвої сфери [99, 51].
Слід підкреслити, що розвиток творчої особистості, її якостей і індивідуальних особливостей має здійснюватись на основі інтенсивного оволодіння знаннями, уміннями і навичками, щоб одне сприяло інтенсифікації другого. Тільки наділивши дітей певним мінімумом знань, можна говорити про самостійне створення ними різноманітних, оригінальних, творчих продуктів. Тому в навчальному процесі музкерівнику необхідно використовувати як творчі завдання, так і репродуктивні.
Отже, аналіз наукової літератури з досліджуваної теми дає змогу визначити художнє мислення як структурно-складну систему, що характеризується тісною взаємодією змістовного, мотиваційного та операціонального компонентів.
1.2 Структура художньо-творчого мислення

Науковців давно цікавила проблема художньо-творчого мислення. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.
Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.
Що ж таке мислення з психологічної точки зору Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.
Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.
Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.
На думку Дж.Гілфорда, творче мислення є оригінальним, тому що людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким - бо людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким - так як вона вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми і задачі; особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе [22, 89]. Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні - репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж - творчим (оригінальним, своєрідним). Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми.
Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення [17, 76].
Мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю. Розглянемо кожен з представлених окремо.
Самостійність. Особистості притаманна самостійність мислення, вона не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе.
Гнучкість - вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Дитина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості.
Логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже".
Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Французький філософ Ф.Ларошфуко казав: “Якщо ви хочете мати ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, а якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути їхню перевагу над вами”.
Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему. Один з прихильників М.Твена вирішив написати йому листа, але не знав адреси, тому підписав конверт так: “Марку Твену. Бог знає куди". Лист відшукав знаменитого Марка Твена. Прихильник отримав відповідь: “Бог знав. Дякую. Марк Твен”.
Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей.
Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися.
Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини.
Мислення класифікують за такими характеристиками:
1. за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;
2. за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;
3. за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.
Рис.1. Структура художньо-творчого мислення
Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобіль малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить. Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).
Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дітям старшого дошкільного віку. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Діти старшого дошкільного віку мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.
Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, “...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей”. Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять [88, 107].
Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.
На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей старшого дошкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення, яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення. В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття, але особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.
Людина пізнає світ логічним шляхом, за допомогою органів чуття, свої знання формує у вигляді понять.
Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні. Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні - на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.
У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою системою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Різна кількість часу потрібна особистості для оволодіння тими чи іншими поняттями. Іноді все життя можна розкривати суть окремих понять.
Чимало досліджень проведено відомими психологами сучасності Г.Костюком, О.Леонтьєвим, Д.Ельконіним та інш. для з'ясування закономірностей, послідовності, умов формування понять у процесі навчання, як дошкільного так і шкільного. Для формування творчого мислення особистості важливо її в умови першовідкривача, “дослідника” доступних для нього понять. Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва “окрема людина стає суб'єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою”. [45; 214].
1.3 Вікові особливості дітей старшого дошкільного віку

Новітні погляди на процес формування психологічного світу дитини ґрунтуються на теорії О.В.Запорожця про самоцінність дошкільного дитинства. А це означає, що основний шлях розвитку на цьому етапі - збагачення і наповнення його найбільш значимими формами і способами діяльності. Провідною лінією розвитку, основною метою є розвиток розумових, художньо-творчих здібностей і специфічних видів діяльності дитини. Вирішального значення набуває формування у дошкільника активно-пізнавального ставлення до оточуючої дійсності, уміння успішно орієнтуватися в усьому розмаїтті предметів і явищ, здатності довільно регулювати свою пізнавальну діяльність. Це ті внутрішні передумови, які забезпечують продуктивність розумової діяльності дитини, визначають легкість і швидкість засвоєння нової інформації, здатність її творчого використання у вирішенні широкого кола життєвих завдань.
Варто нагадати і підкреслити, що дошкільне дитинство - оптимальний період для розвитку пізнавальної сфери: це, перш за все, значно вищий у порівнянні з іншими періодами темп розумового розвитку і надто висока ціна промахів і помилок, яких ми припускаємося в розв'язанні проблеми формування передумов загальнолюдських здібностей.
Відомо, що пізнання починається зі сприймання. Повноцінний розвиток сенсорних здібностей, засвоєні сенсорні штампи і дії з ними вже на етапі молодшого дошкільного дитинства - ось необхідний ґрунт для загального розумового розвитку, який немислимий без опори на повноцінне сприймання.
Для дитини-дошкільника основний шлях розвитку - це емпіричне узагальнення свого власного чуттєвого досвіду. Емпіричні знання фіксуються в наочних уявленнях, а їх узагальнення здійснюються за допомогою образних засобів.
Ось чому в дошкільному віці особливе значення має саме організація досвіду дитини і допомога дорослого в його узагальненні і фіксації у вигляді еталонів, символів, умовних позначень, моделей тощо. Способи означення не задаються дитині, а відкриваються нею як природне узагальнення власного досвіду спостереження і експериментування.
У процесі навчання дітей узагальненим способам обстеження предметів за допомогою спеціально розроблених систем сенсорних еталонів постійно підвищується рівень зорового сприймання, що і допомагає дошкільникам оволодіти такими основними відношеннями дійсності: частина - ціле, предмет - предмет, предмет - система предметів. Оволодіння такими відношеннями збагачує і значно розширює можливості пізнавальної діяльності дітей, вона стає пошуково-дослідницькою. Старший дошкільник вже виявляє здатність по-новому експериментувати з предметами: вдається до різних варіантів поєднання предметів, розглядання їх з різних сторін, щоразу під новим кутом зору. До того ж діти спроможні здійснювати такі дії як практично, так і подумки.
Ще раз підкреслимо, що такі властивості пізнавальної діяльності дитини розвиваються лише за умов, коли витримується повна логічна схема загальної організації пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку: від виділення окремих предметів до виділення системи зв'язків між предметами, а за тим виділення окремих властивостей і якостей предметів, їх аналіз і осмислення міжпредметних функціональних зв'язків.
Важливим моментом такого пізнавального процесу є так зване “проживання” дитиною різноманітних життєвих ситуацій, коли вона не лише сприймає дійсність, а й виявляє до неї своє ставлення. Таким слід розуміти оптимальний шлях формування логічних знань у старших дошкільників.
У дослідженнях О.Запорожця, Т.Косма, О.Люблінської та ін. вказується на існування певної залежності: якщо у дошкільника розвинене вміння розмірковувати, логічно пояснювати, доводити, робити висновки, то це свідчить з однієї сторони, про рівень мовленнєвого розвитку, а з іншої - про рівень логічного мислення.
Якщо в ранньому дитинстві мислення здійснюється у процесі предметних дій, то у дошкільника воно починає випереджати практичні дії, оскільки він уже навчається переносити раніше засвоєний спосіб дії на іншу, не тотожну першій, ситуацію.
У старшому дошкільному віці дитина розв'язує життєві завдання трьома способами:
- наочно-дійовим (реальне випробування властивостей предметів);
- наочно-образним (оперування конкретними образами предметів і ситуацій);
- завдяки логічним судженням з опорою на поняття.
На вищих етапах розвитку мислення, зокрема, у процесі логічно-понятійного, розумові дії здійснюються за допомогою внутрішнього мовлення, використання різних знакових систем. Однак дошкільник у процесі мислення оперує не стільки знаками, скільки образами, які або відображають конкретні предмети, або є більш чи менш узагальненими і схематизованими. При цьому він уявляє собі розв'язання завдання як ряд розгорнутих дій із предметами чи їх замінниками.
За результатами досліджень Ж. Піаже, особливостями дитячого мислення є відсутність зворотності (можливості, простеживши будь-яке перетворення, здійснити його подумки у зворотному напрямі, відновивши вихідне положення) і вплив наочної ситуації на процес розв'язання завдання. Образ сприйняття виявився домінуючим над слабшим, нестійким уявленням. Однак, попри те що в окремих випадках образне мислення дошкільника неточне і супроводжується помилками, воно є могутнім інструментом пізнання навколишнього світу, забезпечує створення узагальнених уявлень дитини про речі та явища. Це сповна виявляється у процесі дошкільного навчання.
Сучасні дослідження засвідчили, що багато особливостей мислення дошкільнят, які раніше вважалися невід'ємними ознаками віку, спричинені умовами їхнього життя і діяльності та можуть бути змінені внаслідок використання іншого змісту і методів дошкільного навчання. Так, конкретність (прив'язаність до конкретного випадку) дитячого мислення зникає, поступаючись місцем узагальненим формам суджень, якщо дитину ознайомлюють не з окремими предметами та їх властивостями, а із загальними зв'язками і закономірностями явищ дійсності. Діти п'яти-шести років легко засвоюють знання про деякі загальні фізичні властивості, стани тіл, про залежність будови тіла тварин від умов їх існування, про співвідношення цілого і частин тощо, використовуючи ці знання у своїй розумовій діяльності. За відповідних умов навчання (поетапного формування розумових дій) дошкільники оволодівають поняттями і способами логічного мислення.
Можливість опанувати у дошкільному віці логічні операції, здатність до засвоєння понять не означає, що це повинне бути основним завданням розумового виховання дітей. Ним є розвиток наочно-образного мислення, для якого дошкільний вік найбільш сенситивний і який має велике значення для майбутнього життя, оскільки є невід'ємною складовою будь-якої творчої діяльності.
Розвиток уваги дитини в старшому дошкільному віці. У цьому віці дитина починає спрямовувати свою психічну діяльність на предмети і явища, які мають для неї важливе значення, цікавлять її. Це є свідченням певного рівня розвитку її уваги -- спрямованості і зосередженості свідомості на певному предметі, явищі тощо. Увага як процес і етап налаштування дитини на сприйняття значущої інформації і виконання поставлених завдань у дошкільному віці відображає її інтерес до навколишніх предметів і дій, які вона виконує. Малюк зосереджений тільки до тих пір, поки не згас його інтерес. З появою, наприклад, нового предмета увага переключається на нього. Тому діти рідко тривалий час займаються однією справою.
Упродовж дошкільного віку у зв'язку з ускладненням діяльності дітей та їх поступом у загальному розвитку увага стає більш зосередженою і стійкою. Якщо молодші дошкільнята можуть грати в одну гру 30--50 хв., то в 5-- 6 років тривалість її збільшується до 2-х год. Це зумовлене тим, що в їхній грі відтворюються складніші дії і взаємини людей, інтерес до неї підтримується постійною появою нових ситуацій.
Нарешті, слід підкреслити, що старший дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком творчих здібностей дитини. Це період невичерпних запитань, нескінченної фантазії, різноманітних ігрових задумів. А тому надто важливо формувати у дошкільників загальне творче ставлення до оточуючого світу. І тут особливого значення набуває пошук нових ефективних шляхів розвитку пізнавальної активності і самостійності мислення дитини.
Творчість дитини не повинна розглядатися як риса лише окремих обранців долі. На цьому наполягав відомий психолог Л.С.Виготський, підкреслюючи, що творчість не лише там, де результатом є історичні шедеври, вона має місце скрізь, де людина уявляє, комбінує, змінює і створює щось нове, “...какой бы крупицей не казалось это новое по сравнению с созданием гениев” [17, 78]. “Ідеал всебічності розвитку здібностей не означає і не може означати, - зауважував Г.С. Костюк, - що в кожного індивіда вони будуть однаково розвинені до всіх видів діяльності і що у різних індивідів буде однаковий рівень розвитку їх здібностей [42, 26].
Для забезпечення розвиваючого впливу самостійної творчої діяльності дитини важливо і правильне розуміння зв'язку між творчістю і навчанням у педагогічному процесі дитячого садка. Підкреслюючи необхідність навчання для розвитку здібностей, Г.С. Костюк наголошував, що останні не набуваються, як знання та уміння, а розвиваються завдяки набуванню знань, умінь і навичок. Їх розвиток вимагає спеціальної уваги, він не може збагачуватись лише зайнятістю дитини певною діяльністю.
Систематичне виділення часу в режимі життєдіяльності дітей у групі дитячого садка для вільної діяльності націлене на вияв потенційних нахилів дитини, на прояв самостійних, ініціативних кроків у виборі заняття, визначенні його змісту та цілковитої свободи його відтворення. Це почуття свободи та розкутості і є чи не найважливішим джерелом творчих ініціативних дій дитини. Цілком зрозуміло, що забезпечити умови для такої особистісної позиції дитини в запропонованому процесі діяльності не так просто, як здається на перший погляд.
Тут недостатньо створити так звані творчі зони, відповідно обладнавши їх. Найперше психолого-педагогічне завдання вихователя в тому, як виявити індивідуальні уподобання кожного. Попередня інформація педагога, яку він одержує через цільові спостереження за дітьми впродовж усіх різнореґламентованих видів діяльності (як виконують ту чи іншу діяльність, швидко чи повільно оволодівають відповідними уміннями та навичками, легко чи з незначними зусиллями досягають успіху, чи виявляють самостійність і творчість в процесі діяльності тощо), слугують основою для передбачення можливих варіантів перших самостійних кроків дитини. Дбайлива тактовна підтримка їх, терпіння і витримка в керівництві діями дитини обов'язково “відкриють ” скарбничку творчості дитячої душі говорив В.Сухомлинський [85, 234] Здібності дитини повинні активно розвиватися в процесі музичної діяльності. Правильно організувати її і спрямувати з раннього дитинства, враховуючи зміни вікових щаблів, -- завдання педагога… Інакше часом спостерігається відставання в розвитку. Наприклад, якщо не вчити дітей розрізняти музичні звуки за висотою, то семирічна дитина не зможе впоратися із завданням, яке менша за неї, але відповідно підготовлена дитина легко виконує.
Найсуттєвішими особливостями музичного розвитку є:
- слухове відчуття;
- музикальний слух;
- якість і рівень емоційної чутливості до музики різного характеру;
- найпростіші навички, дії, пов'язані із співочим і музично-ритмічним виконавством.
- Найбільш типові показники вікових психологічних особливостей дошкільнят:
- моторна активність;
- сенсорно перцептивна активність;
- інтелектуально-вольова активність,
- мотивація і емоційно-виразна активність (соціальний діапазон життєвих мотивів, здібність їх до емоційно-виразного виявлення),
- здібність (її міра, до включення всіх форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінка, спілкування в ім'я їх ефективної побудови, врегулювання і соціальної оцінки).
Перші чотири показника народжуються і природно проявляються в “самодіяльності” дітей цього віку. Останній показник є найбільш складним. Він виділяє в психологічному сенсі позицію дитини вже як школяра діяльність якого характеризується всіма основними рисами суспільно-корисної діяльності.
Відзначимо загальні тенденції музичного розвитку того віку, який ми досліджуємо. Отже, діти п'яти, шести років відносяться до категорії дітей старшого дошкільного віку.
П'ятий рік життя характеризується активною допитливістю дітей. Це період запитань: “чому?”, “чого?”. Дитина починає осмислювати зв'язок між явищами й подіями, може робити найпростіші узагальнення. Вона спостережлива, здатна визначити: музика весела, радісна, спокійна; звуки високі, низькі, голосні, тихі; в п'єсі дві частини (одна швидка, а друга сповільнена); на якому інструменті, грають мелодію (рояль, скрипка, баян). Дитині зрозумілі вимоги: як треба проспівати пісню, як рухатися в спокійному хороводі і як -- у рухливому танці.
Голос у цьому віці набуває дзвінкості, рухливості. Співочі інтонації стають стійкішими, але потребують постійної підтримки дорослого. Налагоджується вокально-слухова координація.
Освоєння основних видів руху -- ходьби, бігу, стрибків -- дає можливість дітям ширше використовувати їх в іграх і танцях. Одні прагнуть, не наслідуючи одне одного, по-своєму виконати роль (наприклад, у сюжетній грі). Інші виявляють цікавість лише до одного виду діяльності залежно від індивідуальних нахилів та здібностей кожного.
Шостий рік життя - це період підготовки дітей до школи. На основі здобутих знань і вражень про музику діти можуть не тільки відповісти на запитання, а й самостійно охарактеризувати музичний твір, розібратися у його виражальних засобах, відчути різноманітні відтінки настрою, передані музикою.
Дитина може цілісно сприймати музичні образи, що дуже важливо і для виховання естетичного ставлення до навколишнього світу. Та чи означає це, що аналітична діяльність може завдати шкоди цілісному сприйманню? Дослідження, проведені в сфері сенсорних здібностей і музичного сприйняття дітей, виявили цікаву закономірність. Цілісне сприйняття музики не знижується, якщо ставиться завдання вслуховуватися, відокремлювати, розрізняти найяскравіші засоби “музичної мови”. Дитина може вирізнити ці засоби і, враховуючи їх, діяти відповідно до певного образу, слухаючи музику, виконуючи пісні і танцювальні рухи. Це в свою чергу сприяє музично-слуховому розвиткові, засвоєнню необхідних навичок для підготовки до співу по нотах.
У дітей 6 років ще більше міцніє голосовий апарат, розширюється і вирівнюється діапазон, з'являється більша співучість, дзвінкість. Пісні, танці, Ігри виконуються самостійно, виразно і певною мірою творчо. Індивідуальні музичні інтереси і здібності виявляються яскравіше.
Музкерівнику треба творчо застосовувати знання про психологічні особливості дітей і враховувати їх при побудові педагогічного процесу. Інакше він може попасти в тяжке положення, коли психологічні дані не спрацьовують, більше того, суперечать ситуації реальної поведінки дитини на заняттях музики.
Вікові психологічні особливості не догма, а вільний орієнтир для більш чіткого судження педагога про своїх дітей. Вікові психологічні особливості залежать від попереднього психічного розвитку дитини, від їх бажання відгукнутися, як на музичні фактори, так і на виховні дії дорослих.
Фізичний розвиток, запас уявлень і понять, рівень розвитку мислення і мови, бажання йти в школу -- все це створює передумови того, щоб систематично вчитися.
Діти старшого дошкільного віку з готовністю і інтересом оволодівають новими знаннями, уміннями і навичками. Так, них продовжує виявлятися властива дітям цього віку необхідність в активній ігровій діяльності, в рухах. Вони готові годинами грати в рухомі ігри, не можуть довго сидіти в застиглій позі, люблять побігати.
Для пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку характерною є все ж емоційність сприйняття. Наочна допомога, жарт вчителя, цікава розповідь, музична гра -- все викликає у них миттєву реакцію. Такі діти знаходяться у владі яскравого факту, так як їхня реакція, відповіді, рухи, образи - є дуже яскравими.
Образність виявляється і в розумовій діяльності дітей. Вони схильні розуміти буквально переносне значення слів, наповнюючи їх конкретними образами. Наприклад, на питання, як треба розуміти слова: “Один в полі не воїн”, -- багато хто відповідає: “А з ким йому воювати, якщо він один?” Ту або іншу розумову задачу діти старшого дошкільного віку вирішують легше, якщо спираються на конкретні предмети, уявлення або дії. Враховуючи образність мислення, вчитель застосовує велику кількість наглядної допомоги, розкриває зміст абстрактних понять і переносне значення слів на ряду конкретних прикладів. І запам'ятовують дошкільнята спочатку не те, що є найбільш істотним з погляду завдань, а те, що справило на них найбільше враження: те, що є для них цікавим, емоційно забарвленим, несподіваним або взагалі новим.
Складність музично-виховного процесу визначається низкою моментів. Так, наприклад, музкерівник повинен пам'ятати, що при колективній формі занять необхідно враховувати можливості кожної дитини окремо. Крім того, навіть одна і та ж по змісту задача на різних щаблях загального і музичного розвитку дітей, в залежності від їх віку, вирішується по-різному. Специфічна складність полягає в тому, що кожен елемент заняття з музики повинен залучати діток до музики, бути заняттям - музичне мистецтво. Тому обов'язковим елементом заняття з музики буде емоційна насиченість, творчо активне, естетичне відношення дітей до завдання, що виконується.
Дошкільне дитинство - це період інтенсивного розвитку творчих здібностей дитини, період нескінченних запитань, задумок, невичерпного фантазування. І конче важливо в цей період дбати про формування загального творчого ставлення до оточуючого світу. Розуміння вікових особливостей музичного розвитку дає змогу педагогові уточнити послідовність завдань і змісту музичного виховання дітей на кожному віковому етапі.
Світова психолого-педагогічна наука і передова практика переконливо стверджують, що надто дорого обходиться нехтування можливостями саме в дошкільному дитинстві розширювати і поглиблювати здатність до образного пізнання, тобто збагачувати і максимально розгортати саме ті ціннісні якості, по відношенню до яких дитяча природа найбільш сприятлива (О.В.Запорожець).
Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, її фізіологічні властивості, сприяють формуванню особистості дитини на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.
1. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу з питань художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку ми прийшли до висновку, що проблема розкривається в педагогічній літературі на високому рівні. (Д.Ельконін, Г.Костюк, О.Леонтьєв, Д.Кабалевський, О.Ростовський, О.Рудницька та інш.). Це уможливило формулювання визначення: художньо-творче мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.
2. Розглядаючи особливості процесу мислення, ми прийшли до висновку, що на його розвиток має вплив форма існування( конкретно-дійова, наочно-образна та абстрактна); характер розумової діяльності (теоретичний та практичний); ступінь оригінальності (репродуктивний та продуктивний).
3. Активізації сприйняття дитини в значній мірі сприяють: педагогічний показ виконуваного твору (чи фрагментів), використання прикладів з інших видів мистецтва, атмосфера спільної творчості, в якій велика роль відводиться емоційному фактору, а також пошуково-аналітична робота дитини на занятті.
4. Дійовим фактором розвитку інформаційного рівня художнього мислення дітей є використання в процесі роботи з дітьми проблемних методів навчання, які сприяють активізації пізнавальної та дослідницької діяльності дітей старшого дошкільного віку, самостійному творчому “добуванню” теоретичних знань, вдосконаленню виконавських умінь в галузі музичного мистецтва.
6. Відповідно до зробленого теоретичного аналізу ми зробили припущення, що розвиток художньо-творчого мислення дітей стане значне кращим за умови активізації процесу слухання музики.
Розділ II. Ефективні умови активізації розвитку художньо-творчого мислення ДІТЕЙ СТАРШОГО дошкільнОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ слухання музики

2.1 Методика підготовки дітей старшого дошкільного віку до сприймання музичного твору

Одним із завдань музичного виховання є виявлення та подальший розвиток музичних здібностей дітей, що передбачає виховання емоційної чуйності, уміння розуміти характер і зміст музичних образів, ідей, задумів композитора, прослідковувати розвиток музичної думки, відтворювати та самостійно створювати музику. Б. Теплов, у своєму дослідженні підкреслював, що необхідно залучати до творчої діяльності всіх дітей без винятку, це дуже корисно для загального розвитку, є цілком природнім для дитини і відповідає її потребам та можливостям [88, 24].
У сучасній психології утвердився погляд на сприйняття (слухання музики) як на активну діяльність суб'єкта з відображення об'єктивної дійсності, опосередковану мовними значеннями, в яких представлена “згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв'язків і відношень” [67, 74].
Під час проведення занять, особливо в процесі слухання музики і наступними етапами роботи, необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література). Відомо, що мистецтво побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах) зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методична діяльності викладача. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, програмних творів повинно включати не тільки освоєння дітьми мелосу, метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів. Супроводжувати цей процес можна ознайомленням дітей із зразками образотворчого, декоративно-прикладного, ужиткового мистецтва, танцювально-інструментальних жанрів, театрального і екранних видів мистецтва, що підсилить загальний емоційний тон музичних занять, підвищить психологічне їх засвоєння.
Під час гри на музичних інструментах діти освоюють прийоми звукодобування на бубні, малому барабані (бухалі), тарілках, румбі, тріскачках, маракасах, металофонах, ксилофонах, сопілках тощо.
Слухання музики слід проводити за загальноприйнятою методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо.
Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей старшого дошкільного віку, потрібно вводити рухи під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри.
В процесі вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірьовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств.
Необхідно відмітити, що всі види музичної діяльності на музичних заняттях у дитячому садку повинні тісно переплітатись з вивченням дітьми елементів музичної грамоти, розвитку музичних здібностей. Так, слід спостерігати за вміннями дітей старшого дошкільного віку розрізняти високі і низькі, довгі і короткі звуки, рух мелодії вгору та вниз, тихе і голосне звучання музики, графічного відтворення пульсу чи ритмічного малюнку мелодії; вивчення ладу, динаміки, темпів.
В процесі занять пропонується використовувати заклички, примовки, прозивалки, які споріднені мелодекламацією, відрізняються вузьким діапазоном, доступністю за літературним і музичним змістом.
В умовах невеликих груп, що є в дитячих садках, доцільно використовувати імпровізацію нескладних мелодій на короткі тексти примовок, лічилок, закличок, прозивалок, на задані ритми, складати мелодично-ритмічні відповіді на фрази-запитання. Музичний керівник використовує імпровізацію як метод художньо-творчого розвитку дітей, розвитку емоційного відгуку на музику, музичного слуху, творчої уяви.
Протягом таких занять діти знайомляться з ключовими музичними поняттями, отримують необхідні знання про музичний образ і засоби музичної виразності, про музичну форму і музичні жанри, про музичні інструменти і співочі голоси. Діти вчаться елементарно розбиратись в музиці: яка вона за характером, які почуття і настрої викликає, хто її створює, хто виконує.
Засобом музичного розвитку дітей є спів. Процес співу по своїй природі комплексний. В ньому бере участь весь організм дитини, зокрема його звукоутворюючий артикуляційний і дихально-м'язовий апарат. Звучання дитячих співочих голосів повинно бути природнім і невимушеним, дзвінким і рівним протягом всього співочого діапазону. За період перебування у дитячому садочку діти повинні вміти:
співати пісні виразно, передавати під час виконання емоційно-образний зміст твору;
використовуючи різноманітні динамічні відтінки співати в межах від р до f;
співати штрихами легато, нон легато, стакато;
виразно вимовляти слова, правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, розспівувати склади на 2 і більше звуків;
співати пісні з дублюванням і без дублювання мелодії акомпанементу, без музичного супроводу.
Для підготовки дітей до сприймання музичного твору з метою розвитку їх художньо-творчого мислення ми проаналізували існуючий календарний план, та спланували наступну нашу роботу на основі доповненого матеріалу з творів для слухання музики. Цей план став планом формувального етапу експерименту. (таблиця 2.1.1.)
Таблиця 2.1.1. Календарний план занять для дітей старшого дошкільного віку.
Дата
Тема заняття
Твори для слухання музики
Група 4-х річок
I семестр
Розвиток образного мислення під час слухання музики
“Котику сіренький” українська народна пісня;
Ой єсть в лісі калина. Українська народна пісня.
Ми маленькі дударики.муз. М.Мельника.
Ой ти красно весно.
“Пташка та пташенята” муз. О. Тілічеєвої;
“Курчатко” муз. А. Філіпенка;
П. Чайковський „Хвороба ляльки”
В. Рєбіков „Ведмідь”
“Веселі музики” муз. А. Філіпенка;
“Барабан” муз. О. Тілічеєвої;
“Латки-ладусі” муз. В. Верховинця;
“Колискова” муз. О. Тілічеєвої;
II семестр
Виховання естетичного смаку у дітей
“Ластівка” муз. Ю. Михайленко;
“Зозуленька” муз. Ю. Михайленко;
“Дзвоники дзвенять” муз. В. А. Моцарта;
“Зайчик” муз.Фінаровського;
“Сонечко” муз. М. Мєтлова;
“Вітер і вітерець” муз. Л. Бетховена;
Подвала. „Музичні загадки”;
Д.Кабалевський. “Кавалерійська”, „Клоуни”; П.Чайковський. “Хвороба ляльки” та “Нова лялька”;
Б.Фільц. “Забута лялька”;
В.Косенко. “Пасторальна”, “Дощик”,
“Не хочуть купити ведмедика”;
М.Парцхаладзе. “Осінній дощик”;
І. Беркович. “Українська мелодія”;
Р.Шуман. “Сміливий вершник”;
українські народні пісні (колискові): “Повішу колиску”, “Ходить зайчик”.
Група 5-х річок
I семестр
Розвиток виконавських здібностей
“М'ячик” муз. Г. Фріда;
“Колискова” муз. Я. Степового;
“Весело і сумно” муз. Л. Бетховена;
“Полька” муз. С. Майкапара;
“Два півники” українська народна пісня в обробці Л. Компанійця;
Котився снопочок по полю
Українські народні танці "Гопак", "Козачок", "Метелиця", "Аркан" тощо.
"Пташка" Е.Гріга
Б.Фільц. “Дзвенять дзвінки”;
Українські щедрівки “Я маленький хлопчик”, “Щедрівочка щедрувала”.
“Весела казочка” муз. Д. Кабалевського;
В. Косенко. “За метеликом”;
Е. Гріг. “Похід гномів”, “Пташка”;
С. Майкапар. “У садочку”;
М. Сільванський. ”Сумна пісня”, “Полька ”Комарики”;
II семестр
Основи музичної культури: уважне та емоційне сприйняття
Музичні мініатюри про звірят “Про крота, бджілка, слоненя, їжачок” муз. Т. Родіонова;
“Гарний настрій” муз. Л. Дичко;
“Котик видужав” муз. В. Гречанінова;
“Хто зустрівся в лісі” муз. О. Тілічеєвої;
“Дощ і райдуга” муз. С. Прокоф'єва;
Р.Шуман. «Дід Мороз»
“Зимовий ранок” муз. П. Чайковського;
“Маленька нічна серенада” В. Моцарта
“Марш дерев'яних солдатиків” із циклу “Дитячий альбом” П. І. Чайковського;
К.Сен-Санс Зоологічна фантазія “Карнавал тварин”( вибіркові твори)
Група 6-х річок
I семестр
Емоційне ставлення до музики: спів, розучування пісні, слухання музики
Українська народна пісня “Забілів від снігу гай”
“Пісня лисички” муз. М. Лисенка;
“Подоляночка” українська народна мелодія в обробці Л. Ревуцького;
“Ой заграйте, дударики” А.Філіпенка
“Ми на луг ходили” А.Філіпенка.
Колядка “Добрий вечір тобі, пане господарю”
В.Верховинець. “Печу, печу хлібчик”;
українські народні пісні “Два півники”,
“Веселі гуси”, “Ходить гарбуз по городу”;
З.Левіна. “Що нам осінь принесе?”;
А.Філіпенко. “То сніжинки, мов пушинки”;
Т.Димань. “Пісня скрипаля”;
А.Мігай. “Мультики”;
II семестр
Розвиток ладо-ритмічного почуття внутрішнього слуху.
“Пісня жайворонка” муз. П. Чайковський;
“Гопак” муз. Я. Степового;
Я.Степовий. “Зимонько-снігуронько”
С.Рахманінов. “Італійська полька”
Є.Адамцевич. “Запорізький марш”
П.Чайковський. “Марш дерев'яних солдатиків”
М.Блантер. “Футбольний марш”
Я. Степовий. “Колискова”;
Л.Колодуб. „Лялька співає”;
Д.Кабалевський. „Зайчик дражнить ведмедика”;
П.Чайковський. “Старовинна французька пісенька”;
Г.Сасько. „Джерельце”, „Синички”.
“Весна” А.Вівальді із циклу “Пори року”;
“Труба і барабан” муз. С. Майкапара;
“Менует” муз. В. А. Моцарт;
М.Мусогський “Хатинка на курячих ніжках”
Є.Гріг „Ранок” з сюїти “Пер Гюнт”

Основні правила, яких ми дотримуватись при організації музичних занять були:
1) слухання музики не повинно бути розважальним моментом на занятті, а має переслідувати освітньо-розвивальну мету;
2) підбір творів для слухання має відповідати віковим особливостям дитини;
3) не використовувати більше двох-трьох творів, так як перенасиченість не сприятиме активізації діяльності дітей;
4) підготуватись до слухання музики таким чином, щоб налаштувати дітей, підготувати їх до роботи над твором, підготовити відповідні запитання;
5) під час проведення заняття намагатися залучити до роботи всіх дітей.
6)слідкувати за реакцією дітей, їх відповідями і при потребі вміти швидко замінити запитання;
7) стимулювати діяльність дітей: хвалити за гарні відповіді, і підтримувати при невдачах;
8) самостійно по закінченні заняття проводити аналіз результативності проробленої роботи.
Даний план був реалізований як формувальний етап експерименту. Тривалість експериментальної роботи склала один навчальний рік (2009/2010).
Отже, ми прагнемо досягти у своїй роботі того, щоб діяльності дітей старшого дошкільного віку на музичних заняттях у дитячому навчальному закладі стала більш активною, будувалася на принципах розвиваючого навчання, особистісної орієнтації. Саме це сприятиме розвитку художньо-творчого мислення дітей.
2.2 Активізація процесу художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку під час слухання музики

Організовуючи формувальний експеримент в експериментальних групах, ми використовували особистісно-орієнтовного підходу до дітей старшого дошкільного віку, передбачаючи при цьому поступовий розвиток творчо-художнього мислення дітей, їх самостійності у процесі слухання музики.
Основним видом нашої експериментальної роботи було опрацювання дітьми старшого дошкільного віку комплексу формуючих завдань за 5 основними типами:
1. перцептивно-мислительні - завдання, призначені для прогнозуючої діяльності художньо-творчого мислення;
2. перцептивно-сенсорні - завдання, націлені на індивідуально-виразне осмислення музично-мовних елементів і структур та їх реалізацію в звучанні;
3. концептуально-логічні - завдання, спрямовані на самостійне створення художньо-образної цілісності твору;
4. художньо-педагогічні - завдання, спрямовані на формування вмінь словесної характеристики музичних образів, яка відповідає рівню загального музичного розвитку дітей старшого дошкільного віку;
5. оцінні - завдання, орієнтовані на здійснення та коригування адекватної самооцінки виконання;
Проаналізуємо процес слухання музики в експериментальній та контрольній групах.
Робота з представленими завданнями проводилась на нескладному, але художньо-цікавому музичному матеріалі. Його наведено у спеціально розробленому нами орієнтовному репертуарному списку, що включає велику кількість різнопланових та різножанрових композицій для дітей.
Вибір музичного матеріалу з репертуарного списку здійснювався відповідно до індивідуальних здібностей дітей старшого дошкільного віку та рівня їх сприйняття музики. Для кожної групи дітей старшого дошкільного віку ми визначали відповідний рівень роботи над матеріалом - обов'язковий та підвищений. На наш погляд, вивчення підібраних прикладів сприяє формуванню таких якостей художньо-творчого мислення: як швидкість і гнучкість, самостійність і критичність, асоціативність і науковість, імпровізаційність і незалежність.
Згідно принципу поступовості формування художньо-творчого мислення проводилось у чотири етапи, кожен з яких характеризувався певними цілями і завданнями, особливостями змісту, відповідними методами організації навчальної діяльності дітей старшого дошкільного віку. Кожен етап відрізнявся від попереднього ступенем залучення дітей до самостійних дій у різних видах музичної діяльності (слухання, виконання, створення музичних творів, аналіз, оцінювання, відбір, тощо); організацією навчальної діяльності діток. Загальною метою, що об'єднувала усі етапи експериментальної роботи, був розвиток складових компонентів художньо-творчого мислення.
В традиційній системі навчання музики в дитячому закладі структура і прийоми подачі знань - це показ їх у готовому вигляді і вивчення (запам'ятовування). В умовах навчально-ігрової моделі готове знання існує поряд з знанням, синтезованим самими дітьми в процесі самостійних ігрових дій. Під час слухання музики на заняттях діти старшого дошкільного віку мимовільно запам'ятовують характерні тому чи іншому герою музичні образи. І, найголовніше, в процесі слухання музики розвивається творча уява дітей, їх фантазія, що є однією із педагогічних умов художньо-естетичного розвитку дітей старшого дошкільного віку.
Так, пізнавальний інтерес дітей до музики, розвиток ми формували через слухання відомих творів, відомих авторів, викликаю чи у них бажання бути активними на занятті, розповідати те, що можливо хтось з дітей забув. Так, при прослуховуванні творів Д.Кабалевського “Кавалерійська”, “Клоуни”, або П.Чайковського “Осіння пісенька” чи С.Рахманінова “Італійька полька” діти відразу дали відповіді і про композиторів і про самі твори.
Така поінформованість є позитивною ознакою, але ми пам'ятали про те, що цей вік вимагає вивчення нового, незнайомого, цікавого, нестандартного, стильного та різножанрового. Тому,
І. Першим етапом і завданням нашої роботи було пробудити пізнавальний інтерес до музики, розробити таку тематику занять, де діти отримали би знання, розширили музичний світогляд, були поінформовані елементарних знаннях.
У порівнянні з традиційним вивченням музики в ДНЗ, яке спрямоване на процес засвоєння певних знань, умінь та навичок, процес здобуття знань на основі ігрової моделі орієнтовано не тільки на вивчення предмету, але і на розуміння того, які додаткові можливості відкриваються перед дітьми старшого дошкільного віку за допомогою здобутих знань.
Важливим стимулом до творчості є створення на занятті пошукових ситуацій. Це і впізнавання музичних жанрів за їх характерними ознаками, і впізнавання мелодій у різному тембровому звучанні, і знаходження виконавських засобів для втілення певного образу.
Зокрема, на заняттях з музики діти старшого дошкільного віку сприймають і усвідомлюють пісенність, танцювальність та маршовість як найважливіші властивості музики, що виростають з пісні, танцю й маршу.
Ми використали в роботі з дітьми старшого дошкільного віку вивчення теми “Інтонація”, яка дає їх уявлення про зв'язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини.
У другій половині ІІ семестру протягом тринадцяти занять діти старшого дошкільного віку вивчають тему “Інтонація”. Діти контрольної групи вивчали цю тему за традиційною програмою, ігрові елементи використовувалися лише епізодично. А у експериментальній групі, при засвоєнні навчального матеріалу та побудові занять з музики, ми активно та систематично використовували нові твори, розучували фрагменти пісень, застосовували ігрові методи, зокрема сюжетно-рольові ігри.
На першому занятті, метою якого є пояснення значення поняття “мовна інтонація. На одному із заключних занять по вивченню теми “Інтонація”, ми пояснили дітям, що в музиці теж бувають різні інтонації: одні виражають настрої, почуття й думки людини; інші - зображують рухи людини або різноманітні звуки, шуми та явища навколишнього світу, було використано прослуховування фрагментів з опери М.Лисенка “Коза -Дереза”. Після чого дітям старшого дошкільного віку були запропоновані наступні ролі: Козі, Лисички, Вовка, Зайчика, Рака. Спочатку діти прослухали оперу, а потім вони розіграли сюжет і виконали по І куплету пісень своїх героїв, з допомогою викладача. Згодом ми повторили це завдання і закріпили фрагмент опери значно краще, як у інтонуванні, так і у “театральному” виконанні.
На одному з занять з дітьми ми використали гру “Мандрівка Чарівним лісом”. Дітям старшого дошкільного віку були запропоновані наступні ролі: “Мандрівники, “Дерева, “Лісові жителі ” (тварини, птахи, комахи), добрі сили - “Ельфи, злі сили - “Кікімори”. Важливо, що діти самі обирали ролі, умови якої були такими: шлях до Країни Добра лежить через Чарівний ліс, у якому окрім звичайних жителів - тварин, пташок та комах, живуть і казкові створінн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.