На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Загальна характеристика аудювання як виду мовленнєвої дяльност, його психофзологчн механзми та суб'єктивн труднощ. Функцї задач контролю сформованост вмння розумння мовлення на слух. Розробка серї завдань для учнвських олмпад.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 16.12.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара
Факультет іноземної мови та мистецтвознавства
Кафедра англійської мови
Курсова робота на тему:
"Розробка серії завдань з контролю аудіювання англійською мовою при проведенні учнівських олімпіад"
Виконавець
Студентка групи
УА-07з Рябченко Ю. О.
Науковий керівник
Старший викладач
Кошова Л. С.
Дніпропетровськ
2010
Зміст

Вступ
1. Аудіювання
1.1 Загальна характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності
1.2 Психофізіологічні механізми аудіювання
1.3 Психологічні особливості аудіювання
1.4 Вимоги до текстів для навчання аудіюванню
1.5 Суб'єктивні труднощі пов'язані з індивідуальними особливостями слухачів
1.6 Навчання аудіювання в умовах школи
2. Контроль
2.1. Функції і задачі контролю
2.2 Контроль сформованості вміння розуміння мовлення на слух
2.3 Контроль сформованості вміння аудіювання
2.4 Засоби контролю розуміння прослуханого тексту
2.5 Тестовий контроль
2.6 Види тестових завдань
3. Розробка серії завдань з контролю аудіювання англійською мовою
3.1 Формат текстів та тестових завдань
3.1.1 Вимоги до аудіотексту та характеру завдань
3.2 Розробка серії завдань для учнівських олімпіад (для учнів 9-го класу)
3.3 Розробка серії завдань для учнівських олімпіад (для учнів 10-го класу)
3.4 Розробка серії завдань для учнівських олімпіад (для учнів 11-го класу)
Висновки
Summary
Додатки
Список використаних джерел
Вступ

Курсова робота досліджує розробку серії завдань з контролю аудіювання англійською мовою при проведенні учнівських олімпіад. Актуальність цього дослідження має педагогічний характер.
Об'єктом дослідження являється аудіювання, як один з видів мовленнєвої діяльності. Так як аудіювання являється важливим видом мовленнєвої діяльності, так само як і володіння усним мовленням іноземною мовою не можливе без вміння зрозуміти мовлення інших людей як при безпосередньому спілкуванні, так і по радіо, телебаченню та іншим засобам масової інформації.
Предмет дослідження - особливості та функції контролю аудіювання, його функції, задачі та засоби.
Мета роботи - вивчити та проаналізувати особливості аудіювання як виду мовленнєвої діяльності, дослідити особливості перевірки контролю аудіювання за форматом Всеукраїнської олімпіади з англійської мови, розробити серію текстових завдань з контролю умінь аудіювання, за форматом Всеукраїнської олімпіади з англійської мови.
Аудіювання та його контроль досліджувалися вітчизняними і зарубіжними психологами, педагогами з точки зору психологічних, фізіологічних особливостей процесу, а також як один з методів навчання іноземної мови. В даній курсовій роботі я дослідила психофізіологічні особливості механізму аудіювання, методи навчання аудіюванню, вимоги до аудіотекстів в залежності від індивідуально-вікових особливостей слухачів та вимоги до базового рівня володіння аудіюванням. Систематизувала функції і задачі контролю вміння аудіювання, тобто розуміння прослуханого тексту. Дослідила засоби контролю та розробила серію тестових завдань з контролю умінь аудіювання на основі теорій та методик навчання іноземним мовам, за форматом Всеукраїнської олімпіади з англійської мови.
1. Аудіювання

1.1 Загальна характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності

Аудіювання - це рецептивний вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує розуміння того, що сприймається на слух, і належить до усної форми мовлення. Аудіювання є активним процесом, який здійснюється на основі передбачення (прогнозування) того, що буде сказано. Слід відзначити, що інколи людина більше "чує" власні прогнози, ніж те, що реально сказав Розуміння в процесі аудіювання також, як і в процесі читання, зводиться до інтегрування слухачем особистісного змісту почутого. Таке розуміння в основному адекватне та правильне, коли смисл інтегрований слухачем, в основному збігається зі смислом, закладеним мовцем у те, що було сказано ним. Але так буває не завжди. Інколи, хоча обидва, мовець та слухач, однаково розуміють значення, зміст сказаного, його смисл для них розрізняється внаслідок різниці у життєвому досвіді, емоціях, ставленні до того, про що говориться, і таке інше. Це, як і неправильні прогнози того, що почує слухач, може призводити до непорозумінь та неадекватного реагування на сказане мовцем. Це може призводити до непорозумінь і навіть конфліктів.
Таким чином, можна зробити висновок, що аудіювання - високоактивний творчий процес. Те, що почує та зрозуміє слухач, залежить не тільки від того, що скаже мовець, а й від зустрічної внутрішньої активності самого слухача, його особистості.
Навички та вміння слухання, які забезпечують розуміння почутого через зустрічну внутрішню активність слухача, складають мовленнєву компетенцію в аудиюванні. Вона дуже тісно пов'язана з мовною, соціокультурною та іншими видами компетенцій у цьому виді мовленнєвої діяльності.[5, 124-127]
1.2 Психофізіологічні механізми аудіювання

В реальних умовах комунікації на аудіювання припадає від 40 до 50% часу. [4, 119] Є дані, які свідчать про те, що аудіювання в класі займає 57% навчального часу. У навчальному процесі - це основне джерело мовних знань і важливий засіб мовленнєвої практики на уроці та в позаурочний час. Ці дані зумовлюють необхідність урахування в практиці навчання головних аспектів аудіювання, впливу умов перебігу цієї діяльності на характер сприйняття та методів формування цього вміння. Психофізіологічні механізми аудіювання - механізми сприйняття мовлення (рецепція) і зокрема механізм антиципації або ймовірного прогнозування смислового змісту - визначають структуру аудіювання. Виявлено, що структура аудіювання, як і говоріння, складається з трьох частин: спонукально-мотиваційної, аналітико-синтетичної і виконавчої. Проте роль і співвідношення цих частин специфічні. Так мотиваційно-цільовий аспект аудіювання не визначається потребами слухача, але й опосередковується діяльністю говоріння іншого учасника спілкування. Метою аудіювання є осмислення почутого мовленнєвого повідомлення. Аналітико-синтетичний аспект структури аудіювання є більш розгорнутим і повним, ніж при говорінні, і включає в себе кілька етапів обробки почутого мовленнєвого сигналу. Ця частина діяльності забезпечується такими операціями внутрішнього оформлення як відбір, зіставлення і встановлення внутрішньопонятійних відповідностей. Вона об'єднується з виконавчою частиною, яка зумовлює і забезпечує прийняття рішення на основі аналізу і синтезу.
Мовленнєвий сигнал як об'єкт смислового сприймання характеризується спільністю смислового та акустичного планів. Цим, очевидно, і пояснюється складність його обробки. Процеси накопичення і переробки смислової та акустичної інформації постійно взаємодіють, в деяких ланках вони відбуваються паралельно, а деяких - послідовно.[4, 119]
Обробка самого мовленнєвого сигналу здійснюється по всіх параметрах, зміна гіпотез (смислових) та їх підтвердження чи відхилення проходить послідовно. Мовленнєвий матеріал групується за смислом - членується, аналізується, об'єднується і в результаті виділяються смислові опорні пункти для розуміння сприйнятої інформації. Цей процес реалізується в поєднанні з механізмом накопичення та укрупнення блоків інформації. Вищою формою смислового групування є процес перекодування інформації при взаємодії мислення і пам'яті.
Процес осмислення сприйнятої мовленнєвої інформації може мати як позитивний, так і негативний результат. Позитивний результат - це розуміння мовленнєвого повідомлення, що реалізується у відповіді, адекватні дії при зміні психічного стану. Розуміння сприйнятої інформації відбувається в тому випадку, коли розкриті і встановлені зв'язки предметів і явищ дійсності, які наявні в даному аудіотексті, тобто коли процес осмислення завершується результатом, адекватним ситуації спілкування. Нерозуміння як негативний результат смислового сприйняття може виражатися в установленні неадекватних або неповних зв'язків і відношень, які виражені або не виражені в аудіотексті (неповне або недостатньо глибоке розуміння).
Глибина розуміння співвідноситься з рівнями розуміння. Рівнями розуміння є розуміння плану значення і плану смислу, або рівні мовного і над мовного розуміння. Перший характеризують як розуміння буквального і поверхового значення аудіотексту на основі частини мовних фактів і значень окремих мовних одиниць. Другий рівень передбачає розуміння глибинного ситуативного значення аудіотексту. Досягнення цього рівня відбувається у випадку спів падання інтерпретації мовного значення реципієнтом з вихідною інтерпретацією цього значення автором аудіотексту.
Сприйняття мовлення на слух супроводжується подоланням труднощів, викликаних переважно трьома факторами: індивідуально-психологічними особливостями слухача, умовами сприймання та мовними особливостями мовленнєвого повідомлення. Труднощі значною мірою ускладнюють роботу психофізіологічних механізмів аудіювання.
Для цілеспрямованого розвитку психофізіологічних механізмів аудіювання потрібно знати характер їх функціонування. Зрозуміло, що в реальній комунікації механізми функціонують майже синхронно. Проте в навчально-методичних цілях проілюструємо, яку з ділянок процесу аудіювання забезпечує кожний механізм.
Процес аудіювання починається зі сприймання мовлення, під час якого слухач завдяки механізму внутрішнього промовляння перетворює звукові (а якщо він спостерігає за співрозмовником, то й зорові) образи в артикуляції. Від того, наскільки точною буде "внутрішня імітація", залежить і майбутнє розуміння. [4, 120] але правильне озвучення про себе можливе лише за умови добре сформованих вимовних навичок у зовнішньому мовленні. Тому на початковому ступені школи аудіювання має розвиватися паралельно з говорінням та читанням уголос, що сприяє встановленню міцних зв'язків між артикуляційними та слуховими відчуттями (адже той, хто говорить, одночасно сприймає власне мовлення на слух).
Недосвідченому аудитору іншомовне мовлення здається суцільним єдиним потоком. Для осмислення всього повідомлення необхідно вичленити в ньому окремі лексико-граматичні ланки (фрази, синтагми, словосполучення, слова) і зрозуміти смисл кожної з них. Цим членуванням і займається механізм сегментування мовленнєвого ланцюга.
Один з найважливіших механізмів аудіювання - механізм оперативної пам'яті - утримує у свідомості слухача сприйняті слова і словосполучення протягом часу, необхідного йому, для осмислення фрази чи завершеного фрагмента. Чим краще розвинена оперативна пам'ять, тим більший обсяг одиниці сприймання. Якщо ж інформація сприймається великими блоками, то на її опрацювання витрачається менше часу, і процес аудіювання стає успішнішим.
Значну роль у процесі аудіювання відіграє механізм антиципації або імовірного прогнозування, який дає можливість за початком слова, словосполучення, речення, цілого висловлювання передбачити його закінчення. Прогнозуванню піддається не лише структурна, формальна, а й смислова сторона мовлення. Передбачаючи смисл висловлювання, слухач спирається на такі фактори як ситуація мовлення, контекст, особливості того, хто говорить, мовленнєвий досвід спілкування, тобто мовні та позамовні фактори.
Проте антиципація та ідентифікація можуть здійснюватись лише на базі механізму довготривалої пам'яті, завдяки якій відбувається зіставлення мовленнєвих сигналів, що надходять, з тими стереотипами, які зберігаються у нашій свідомості.
В залежності від того, чи існують у нашій довготривалій пам'яті ті чи інші зразки мовлення, мовна інформація сприймається як знайома чи незнайома. На відміну від інших мовленнєвих механізмів довготривала пам'ять формується не спеціальними вправами. А попереднім мовленнєвим досвідом слухача.
Найвідповідальнішу роль в аудіюванні відіграє механізм осмислення, який здійснює еквівалентні заміни шляхом перетворення словесної інформації в образну. Він виконує операції компресії фраз, окремих фрагментів або цілого тексту за рахунок уникнення подробиць і, залишаючи лише "згустки" смислу, звільняє пам'ять для прийому нової порції інформації.
1.3 Психологічні особливості аудіювання

Сприйняття будь-якого аудіювання можна поділити на сенсорний та перцептивний рівні. Сенсорний рівень - це кодування зовнішніх впливів у коді нервових зв'язків. На перцептивному рівні здійснюється переведення закодованої у нервовій системі інформації у предметні образи сприйняття. Перцептивний рівень складається з перцептивний дій (виявлення, розрізнення, ідентифікації - наприклад елементів почутого: слів, синтагм, інтонації тощо) та розумових операцій: первинного синтезу - аналізу - вторинного синтезу, які, власне, дозволяють "скласти" цілісне повідомлення з окремих елементів, інтегрувати особистісний смисл цього повідомлення.
Саме розумові операції відображають роль мислення в процесі аудіювання. Але вони, як і в інших видах мовленнєвої діяльності, багато в чому залежать від мотивації та емоцій. Наприклад , відсутність мотивації сприйняти усне повідомлення може призвести до зриву комунікації, тому що розумові операції не активуються і слухач ніби слухає, але "не чує". Сильні емоції, з іншого боку, можуть стати причиною перекрученого сприйняття, коли інтегрується той смисл повідомлення, який слухач хоче, або прогнозує почути, а не той, який є адекватним сказаному.
З точки зору проходження перцептивного процесу можна виділити рівні сукцесивного (послідовного) та симультанного (одночасного) сприйняття. В останньому випадку всі перцептивні дії та розумові операції виконуються на різних рівнях, але одночасно, а не послідовно, одна за одною, як у першому випадку. З розвитком умінь слухання процес все більше набуває рис симультанності, перцептивні дії перестають виконуватися повністю та навіть можуть зовсім випадати (наприклад, коли не потрібно ніяких зусиль для розпізнавання більшості елементів повідомлення, таких як окремі слова). Це досягається на досить високому рівні розвитку вмінь аудіювання. На початкових рівнях, наприклад у навчанні аудіювання іноземною мовою, процес в основному має сукцесивний характер, перцептивні дії вимагають складних зусиль. Аудіювання, на відміну від читання, не дає можливості повертатися до почутого, але не зрозумілого, потребує високого темпу виконання дій та операцій, спрямованих на розуміння. Тому недосвідчений слухач часто просто не встигає почути й зрозуміти, йому не вистачає часу для перероблення інформації, яка йде безперервним потоком. Це є причиною більшості труднощів у аудіюванні для тих, хто вивчає іноземні мови, робить аудіювання найскладнішим для формування видом мовленнєвої діяльності.
Названі труднощі безпосередньо пов'язані з роботою пам'яті. Досвідчений слухач, який дуже швидко опрацьовує мовленнєві акустичні сигнали, що надходять, встигає зрозуміти почуту частину повідомлення, доки вона зберігається у короткостроковій пам'яті (протягом однієї-двох секунд). Тоді вже зрозуміла інформація, закодована у власних смислах слухача, переходить до оперативної пам'яті, де вона зберігається. Доки до неї не приєднаються інші ( також вже зрозумілі) частини повідомлення, що надійшли пізніше, у міру розгортання мовлення, яке сприймається. Саме в оперативній пам'яті відбувається інтегрування всіх зрозумілих частин повідомлення, закодованих у власних смислах слухача. Таке інтегроване повідомлення знову заміщується власним символом (або системою символів) слухача, і вже цей символ переходить до довгострокової пам'яті для постійного зберігання. Якщо виникає необхідність відтворити почуте повідомлення, слухач вилучає з довгострокової пам'яті створені ним самим символи, адекватні раніше почутому, та розгортає їх у повідомлення. Але це буде вже новим повідомленням, сформульованим не колишнім слухачем, а теперішнім мовцем по-своєму, тобто іншими словами, з іншою структурою речень тощо. Саме тому, що сприйняте повідомлення перекодується слухачем у власні символи, воно не може відтворюватися дослівно, якщо не вивчене на пам'ять. У цьому ж полягає причина перекручення сприйнятих повідомлень при їх відтворенні у тих випадках, коли слухач або неадекватно зрозумів сприйняте, або замінив його неадекватним символом (символами) при розумінні. Розглянутий процес відбувається інакше у недосвідченого слухача, який щойно почав вивчати іноземну мову. Найчастіше він не встигає переробити ту частину почутої інформації, яка знаходиться в його короткостроковій пам'яті. Нова інформація витісняє попередню ще до того, як та була опрацьована і стала повністю зрозумілою. Те саме трапляється з новою порцією інформації ї т. д. У результаті слухач просувається від незрозумілого або неповністю зрозумілого до нового незрозумілого. Таким чином, інтегрованого розуміння почутого повідомлення в цілому не виникає. Це розуміння суто фрагментарне, неповне (окремі слова або речення, а не повідомлення як ціле). Зі сказаного слідує висновок, що провідне завдання навчання аудіювання - це забезпечення адекватної швидкості опрацювання почутої інформації. Це надасть змогу встигати розуміти почуте.
Щодо фрагментарного розуміння, це найнижчий його рівень, власне ще не розуміння як таке. Наступний рівень розуміння прийнято називати глобальним. Це вже справжнє розуміння почутого повідомлення як цілого. Глобальне розуміння відрізняється тим, що слухач адекватно розуміє всю головну інформацію у повідомленні, чітко усвідомлює взаємозв'язки та взаємозалежності частин почутого. Але він може не зрозуміти або просто не почути окремих деталей, що суттєво не впливає на розуміння цілого. Нарешті, найвищий рівень розуміння - це детальне розуміння, коли почутою та зрозумілою стає вся інформація (як основна, так і другорядна) без будь-яких винятків. Навчання різних рівнів розуміння у викладанні іноземних мов може розглядатися як завдання для різних типів навчання.
1.4 Вимоги до текстів для навчання аудіюванню

Матеріальною основою аудіювання є аудіотекст. Як і всякий текст, він має свою композицію, структуру і смислову організацію. На відміну від письмового тексту він інтонаційно оформлений, а його відтворення зумовлюється відповідним темпом, однократністю та необоротністю сприйняття,контактністю комуні кантів і спрямованістю спілкування, яке підтримується паралінгвальними засобами.
В середній школі використовується в основному два види аудіотекстів - тексти описи і фабульні тексти.
В текстах описах представлена сукупність ознак об'єкта і фактів, які об'єднані загальною темою. Логічні зв'язки між окремими фактами нестійкі, допускається їх перестановка. Через це в такому тексті не завжди легко виділити головне та другорядне, і розуміння тексту залежить переважно від суми зрозумілих фактів, які необхідно запам'ятати. Текст-опис складається головним чином з простих речень. Іноді з однорідними членами. Варіативність синтаксичних структур обмежена. Іноді зустрічаються складні речення з метою вираження відношень зв'язку чи протиставлення. В кожному реченні описується, як правило, один факт.
Визначальною ознакою фабульних текстів є динамізм подій, дій та вчинків персонажів, що зумовлюються логічним інваріантом та означенням часу. В таких текстах легко виділити основне і другорядне. Між окремими фактами та епізодами існують логіко-смислові (часові, умовні і причинні) зв'язки. Розуміння загального смислу такого тексту неможливе без розуміння окремих фактів, проте воно не виводиться з їх суми, а вимагає переосмислення інформації, пов'язаної з фактами.
Фабульні тексти відрізняються експліцитно вираженими смисловими зв'язками і відношеннями між окремими фактами. В них наявні складні синтаксичні конструкції, бо в них виражається головна і детальна інформація.
Крім структурних ознак, зумовлених типологічними характеристиками аудіотекстів, останнім притаманні ще й мовні характеристики, які допомагають або утруднюють процес аудіювання. Це передусім неточна інтерпретація звучання слів, явища фонетичної редукції, асиміляція, злиття звуків. В лексичному аспекті виникають труднощі у зв'язку з особливостями сприйняття коротких і довгих слів та розходженням семантичних структур у двох мовах при полісемії. Стосовно граматичних особливостей слід мати на увазі незвичний порядок слів, вставні звороти в реченнях, а також омофонію морфологічних і словотворчих суфіксів та флексій. Допомогти в аудіюванні тексту може перерозподіл синтаксичних позицій і можлива заміна складних морфологічних явищ.
Основною вимогою до змісту аудіотекстів слід вважати їх інформативність та цікаву фабулу. Градація труднощів смислового змісту може виражатися в переході від цікавих до інформативних текстів. Посильність забезпечується оптимальним поєднанням інформативності та надлишкової інформації в аудіотекстах.
У практиці навчання іноземних мов тексти для аудіювання мають бути автентичними, доступними за змістом та мовним складом, коротким за тривалістю звучання, в основному моно тематичними. Відбираються такі типи текстів:
а) мовлення партнера у стандартних ситуаціях спілкування;
б) оголошення програм, прогнозу погоди (по радіо, телебаченню в) фабульні тексти (розповідні, повідомлення, роздуми).
Успішність аудіювання залежить:
1) Від самого слухача (від рівня розвитку у нього мовленнєвого слуху, пам'яті, наявності уваги, інтересу і т. п.), його індивідуально-психологічних особливостей;
2)Від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням учнів;
3) Від умов сприймання аудіотексту.
1.5 Суб'єктивні труднощі, пов'язані з індивідуальними особливостями слухачів

Труднощі аудіювання, які зумовлені індивідуально-віковими особливостями учнів, є суб'єктивними, на відміну від труднощів об'єктивного характеру, спричинених змістом і структурою аудіотексту, а також умовами його сприймання. Успішність подолання цих труднощів залежить від уміння слухача користуватися механізмом ймовірного прогнозування, переносити аудитивні вміння та навички рідної мови на іноземну. Значну роль відіграють такі індивідуальні особливості учня як кмітливість, уміння слухати і швидко реагувати на сигнали усної мовленнєвої комунікації (паузи, логічні наголоси, риторичні запитання, фрази зв'язку тощо), вміння переключатися на з однієї розумової операції на іншу, швидко схоплювати тему повідомлення, співвідносити її з широким контекстом. Ці вміння розвиваються у процесі навчання багатьох предметів, у тому числі й іноземної мови.
У процесі навчання аудіювання іншомовних повідомлень вирішальну роль відіграють такі індивідуально-психологічні особливості учнів: рівень розвитку слухової диференційованої чутливості, слухової пам'яті, механізму ймовірного прогнозування та рівня концентрації уваги. Увага виникає залежно від емоцій і розвивається за їх рахунок, проте в людині емоції завжди проявляються в сукупності з вольовими процесами. Успішність аудіювання залежить від потреби учнів узнати щось нове, від наявності інтересу до теми повідомлення, всі усвідомлення об'єктивної потреби вчитися, тобто від спрямованості на пізнавальну діяльність і мотивацію цієї діяльності. Проте ця спрямованість може зумовити як позитивний, так і негативний результат аудіювання. В залежності від індивідуально психологічних особливостей слухача у сприйманні інформації, її ідентифікації, групуванні і диференціації вона може зробити сприйняття точнішим і глибшим або, навпаки, помилковим, якщо слухач під впливом очікуваного приписує явищам, що сприймаються, неіснуючі ознаки.
Отже при навчанні аудіювання необхідно спиратися на ті особливості учня, які відіграють суттєву роль у процесі сприйняття мовленнєвого повідомлення. [4, 121-123]
1.6 Навчання аудіювання в умовах школи

В умовах школи аудіювання уявляє собою прослуховування і розуміння мовлення по веденню уроку, прослуховування і розуміння пов'язаних повідомлень однокласників, можливих гостей. Після закінчення школи не виключається слухання і розуміння носіїв мови, прослуховування радіо- та телепередач, лекцій іноземною мовою. [10, 107]
Аудіювання - це "складний, специфічно людський вид внутрішньої мовленнєвої діяльності, яка в процесі навчання повинна мати вихід у зовнішній план" [9, 108]
Одиницею аудіювання являється смислове рішення, що визначає подальшу мовленнєву і невербальну поведінку слухача.
Аудіювання тісно пов'язане з іншими видами мовленнєвої діяльності (говоріння, читання). Воно може входити в діалогічне спілкування в якості його рецептивного компонента, при цьому слухач і мовець можуть періодично мінятися ролями.
Психологічною основою розуміння усного мовлення є процес сприйняття, впізнання людиною звукових образів, мовних явищ і розуміння їх значення завдяки наявності у нього мовленнєвого слуху на даній мові.
Аудіювання з психологічної точки зору уявляє собою складну ієрархічну структуру, в якій можна виділити наступні кілька рівнів:
а) мотиваційний;
б) орієнтовно-дослідницький (аналітико-синтетичний);
в) виконавчий
Останні два рівня можуть бути об'єднані.
В програмі з іноземних мов вказується, що "володіння аудіюванням включає в себе розуміння учнями іноземного мовлення, побудованого програмним мовним матеріалом, в нормальному темпі в пред'явленні вчителя і в звукозаписі" (Програма, 2005)
Вимоги до володіння аудіювання в різних класах відрізняються по об'єму призначених для прослуховування текстів (тривалість звучання) і по степені складності мовного матеріалу (наявність допустимої кількості незнайомих слів).
В процесі аудіювання вирішуються дві мети. Учні повинні навчитися розуміти загальний зміст тексту і навчитися здійснювати (повне) детальне розуміння змісту тексту.
В процесі аудіювання учні засвоюють визначену кількість лексики рецептивно, що являється обов'язковим в навчальному процесі.
Проблема змісту навчання аудіювання вирішується в методичній літературі неоднозначно. Головна причина такого положення в тому, що проблема змісту іноземних мов не має однозначного рішення. [9, 109]
В складові частини навчання аудіювання можуть бути включені наступні компоненти:
1) Лінгвістичний компонент;
2) Психологічний компонент;
3) Методологічний компонент.
До лінгвістичного компоненту входять: методологічно організований лексико-граматичний і фонетичний мінімум; складності пов'язані зі сприйняттям мовної форми; вимоги до текстів для аудіювання (повчальна спрямованість, фабульність змісту, доступність текстів з мовної точки зору, автентичність текстів).
Психологічний компонент навчання аудіювання включає в свою структуру наступні компоненти : а) облік мотивів та інтересів учнів при навчанні аудіювання як виду мовленнєвої діяльності; б) аудитивні навички та вміння (підсвідомо відрізняти форми слів, словосполучень, граматичних структур на слух; передбачати синтаксичні моделі на слух; розвивати об'єм слухової пам'яті; розуміти різноманітні сполучення засвоєного матеріалу (на різних рівнях); розуміти мовлення в механічному записі; схоплювати зміст сказаного одноразово; розуміти мовлення в нормальному темпі; розуміти загальний зміст та смисл почутого при наявності в аудіотексті невідомого матеріалу; розуміти різноманітні типи текстів ( описові, фабульні, різнопланові); в) спеціальні здібності (фонематичний та інтонаційний слух, мовленнєва антиципація); г)психологічні механізми - довгострокова та оперативна пам'ять; впізнавання і порівняння; осмислювання; д) складності пов'язані зі сприйняттям мовної форми (сприйняття монологічного мовлення легше, а сприйняття діалогічного мовлення важче, сприйняття тексту в живому виконанні легше, ніж сприйняття в механічному записі); е) характер зв'язку аудіювання з іншими видами мовленнєвої діяльності (в першу чергу з говорінням)
Під час навчанню цьому рецептивному виду мовленнєвої діяльності, необхідно досягати одноразового сприйняття тексту. Одноразовість - це природне протікання усно-мовленнєвого спілкування іноземною мовою.
Методологічний компонент в навчанні аудіювання включає в себе наступну структуру: а) навички самостійної роботи над аудіювання; б) використання різноманітних опор, що полегшують розуміння почутого.
Технологія навчання аудіюванню будується на основі визначених принципів: 1. Аудіювання слід розглядати як відносно самостійне вміння. 2. Виділяють два види аудіювання ( повне розуміння і розуміння основного змісту тексту). 3. Суворий відбір текстів для аудіювання. 4. Забезпечення адекватності форм контролю розуміння почутого. 5. Забезпечення поетапності в організації і навчанні аудіюванню. 6. Формування вмінь активно добиватися розуміння і підкорювати собі джерело інформації. 7. Широке використання технічних засобів при навчанні аудіюванню.
В навчанні аудіюванню можна виділити два етапи: етап формування основ умінь аудіювати та етап вдосконалення вмінь аудіювати.
Оволодіння аудіюванням проходить по двом програмам: а) загальна програма (аудіювання і говоріння функціонують одночасно); б) спеціальна програма (аудіювання розглядається як самостійний вид комунікативної діяльності по вилученню інформації з почутого).
Навчання аудіюванню текстів може будуватися по визначеній схемі. Така робота передбачає:
- Вступну бесіду вчителя, постановку мети в процесі роботи;
- Зняття мовних труднощів, які зустрічаються в тексті;
- Формулювання завдання;
- Первинне прослуховування тексту;
- Контроль завдання;
- Формулювання нового комунікативного завдання;
- Вторинне прослуховування тексту;
- Контроль виконання комунікативного завдання;
- Вправи з говоріння на основі прослуханого тексту;
- Підведення підсумків роботи над текстом.
При роботі над аудіюванням можуть бути використані такі прийоми, як : навчання сприйняття окремих звуків, складів, слів, словосполучень, навчання сприйняття окремих речень, невеликих текстів (4-5 фраз); навчання сприйняття текстів частинами; навчання сприйняття всього тексту; навчання сприйняття тексту на основі різноманітних допоміжних засобів (діафільм, відеофільм, кінофрагмент).
Вправи по навчанню аудіюванню можуть бути двох видів: неспеціальні та спеціальні.
Спеціальні вправи, в свою чергу, можуть бути : умовно-мовленнєві, мовленнєві та контролюючі.
Контроль аудіювання може проводитися вербальними та невербальними засобами, традиційними та нетрадиційними.
Традиційні засоби контролю - це: а) відповіді на запитання по змісту тексту; б) переказ прослуханого тексту (рідною чи іноземною мовою, повний чи скорочений); в) визначення головних думок тексту; г) складання плану тексту; д) докази тезисів.
Нетрадиційні засоби контролю аудіювання - це: а)цифрове кодування; б) використання сигнальних карт; в) тестові завдання.[9, 111]
2. Контроль

В цій курсовій роботі я розглядаю контроль з точки зору його необхідності у навчально-виховному процесі, а також окремі засоби контролю з перевірки аудіювання.
2.1 Функції і задачі контролю

Функції контролю досить різноманітні та багатоаспектні. Вони, являючись компонентом процесу навчання, класифікуються згідно тієї ролі, яку вони виконують в цьому процесі у співвідношенні з діяльністю вчителя та учнів.
Питома вага їх реалізації контролю як компонента навчання, звичайно, відрізняється. Однак кожна з них, незалежно від свого конкретного призначення, несе на собі загальну функцію, що притаманна будь-якому компоненту процесу навчання - навчально-виховної і яка в цілому фактично забезпечується реалізацією всіх функцій контролю.
Дослідження функцій контролю показує, які конкретні педагогічні задачі реалізуються в процесі навчання за допомогою контролю.
Контроль знань, вмінь та навичок виконує в процесі навчання наступні функції: перевірочну, навчальну, діагностичну, корегуючу, керівничу, мотиваційно-стимулюючу, оцінювальну, узагальнюючу, виховну, розвиваючу.[7,16]
Перевірочна функція є найбільш важливою та специфічною. В ній реалізується перевірка якості поставлених задач, тобто досягнення визначеного рівня іншомовних вмінь та навичок засвоєння визначеної суми знань.
Структура контролю включає, в загальнодидактичному плані, функціонування зворотного зв'язку, без якого не можливо забезпечити регулювання та корегування цього процесу, проектування та конкретизацію нових цілей навчання. Ця функція дозволяє вчителю керувати учбовим процесом, діяти обдумано та системно. Показники контролю слугують головною базою для оцінки результатів навчання, тобто для рішення таких питань як перехід до наступного класу, видача атестату. Дані контролю констатують не лише результати та оцінку учбової діяльності окремих учнів та вчителів, але і стан навчально-виховної роботи всього учбового закладу, підказують заходи, необхідні для її вдосконалення.
Оцінювальна функція охоплює та відображає різноманітні аспекти контролю як компонента педагогічного процесу. Оцінювальна функція контролю несе в собі велике виховне навантаження, в ній закладено стимул, під дією якого в учнів формується не лише стремління, мотив пізнання, але і бажання бути хорошим і не бути поганим.
Саме оцінювальна функція більшою мірою впливає як на позицію та діяльність вчителя, так і на учня. Саме від цієї функції багато в чому залежить правильне психологічно-педагогічний вплив на учнів.
Не викликає сумнівів той факт, що будь-яка діяльність на уроці потребує оцінки. І , звичайно, в першу чергу, тут мова йде про учнів. Оцінка діяльності учнів являється для них достатньо важливим стимулом в їх подальшій учбовій діяльності. Що стосується вчителя, то він оцінює ступінь досягнутого і супроводжує свою оцінку рекомендаціями.
Також можна відмітити, що в оцінюванні діяльності учнів зацікавлені також органи освіти, які по оцінкам судять діяльність вчителя. [7, 17]
В якості головного оцінювального інструмента виступає бал. Сенс будь-якої оцінки - в стимулюванні навчання школяра. Якщо оцінювальна функція контролю не буде переслідувати цю мету, то вона виявиться за рамками педагогічного впливу. Позитивна оцінка стимулює інтерес до навчання, породжує почуття задоволення своєю діяльністю, пробуджує до більш сумлінного вивчення даного предмету. Негативна оцінка сигналізує про не благополучність, необхідність усунення відставання в навчанні.
Виділяють також мотиваційно-стимулюючу функцію. Одна з задач цієї функції - створення позитивних мотивів у навчанні.
Навчальна діяльність може бути організована на основі зовнішніх та внутрішніх мотивів.
Правильно організований контроль слугує як для перевірки, так і для навчання. [7, 19]
Тому, навчальна функція - важливе призначення контролю. Під час виконання контрольних завдань відбувається повторення та закріплення, удосконалення набутих раніше знань шляхом їх уточнення та доповнення. Учні переосмислюють та узагальнюють пройдений матеріал, використовують знання в практичній діяльності. Сенс навчальної функції контролю зводиться до того, що зміст, прийоми та методика контролю повинні носити навчальний характер.
Корегуюча функція реалізується наступним чином. Вчитель виявляє рівень сформованості навиків та умінь учнів та, при необхідності, вносить деякі корективи в прийоми навчання, якщо він вважає, що ті прийоми, які він використав, недостатньо ефективні для досягнення поставленої мети. В майбутньому, вчителю необхідно переконатися, що корекція дала позитивний ефект. [7, 21]
Процес та результати контролю дуже важливі для вдосконалення праці вчителя. Контроль дозволяє оцінити методи навчання, побачити сильні та слабкі сторони своєї праці, обрати оптимальний варіант навчальної діяльності.
Наприклад, якщо вчитель бачить, що в мовленнєвому умінні учнів не вистачає самостійності, то він має право саме цьому присвятити наступний урок.
Корегуюча діяльність повинна здійснюватися систематично, так як саме систематичність впливає на її ефективність.
Діагностуюча функція складається з виявлення рівня знань, вмінь та навичок, звичних дій, оцінці реальної поведінки. Суть даної функції складається зі здібності діагностувати навчання, виявляти існуючий рівень володіння учнями іншомовними вміннями та навичками на конкретному етапі навчання, виявив цим самим успішність або неуспішність учня, і в залежності від отриманих результатів будувати подальшу навчальну діяльність [7, 21].
В ході виявлення цієї функції по всім предметам, крім іноземної мови, головну увагу спрямовано на усунення помилок учнів. Таким же чином контролюється сформованість мовних навичок. При контролі мовленнєвих вмінь основна увага вчителя направляється на акт спілкування та вирішення комунікативної задачі. Помилки в даному випадку розглядаються в якості додаткових критеріїв для оцінювання.
Оволодіння учнями іноземною мовою - процес поступового та систематичного формування іншомовних навичок та вмінь, придбання знань. В ході цього процесу змінюється рівень вказаних вмінь: здійснюється позитивна динаміка, або виявляється негативний результат, наявність "білих плям" в знаннях учнів. В цьому випадку контроль допомагає виявити ці пробіли, ліквідувати причини їх виникнення та одночасно діагностувати складності, які відчувають учні.
Процедура контролю не повинна бути складною та втомлюючею для учнів. Він вважає, що вона повинна бути простою та бути спрямованою лише на одну інтелектуальну операцію.
Узагальнююча функція заключається в тому, що контроль дозволяє виявити ступінь володіння іншомовними мовленнєвими уміннями та навичками в кінці вивчення визначеної теми або по закінченню частини учбового курсу.
Контроль слід розглядати не як самостійну проблему, а як частину іншої - проблеми управління навчанням. У зв'язку з цим виділяється наступна функція - управлінська. [7, 23]
Управлінська діяльність вчителя повинна забезпечувати організацію процесу навчання з урахуванням закономірностей навчання та його особливостей. Що стосується іноземної мови. То вчителем забезпечується управління процесом володіння мовним матеріалом та мовленнєвими вміннями. Для того, щоб контроль в оволодінні іншомовної культури дійсно став інструментом педагогічного впливу, необхідно, щоб пильність вчителя супроводжувалась з необхідною приязню та вимогливістю і основувалась на знаннях закономірності процесу оволодіння іншомовною культурою.
Розвиваюча функція контролю заключається в тому, що він дає великі можливості для розвитку особистості учня, формування його пізнавальних здібностей, так як в цьому п процесі здійснюється розумова діяльність.[7, 23]
Контроль також вирішує і виховну функцію, так як завжди глибоко торкається емоційної сфери особистості. Наприклад, Ф. М. Рабінович вважає, що в контролі криються різноманітні і далеко не вичерпні можливості виховного навчання. [7, 24] А також, що контроль, крім встановлення фактичного рівня засвоєння матеріалу, повинен мати виховний вплив на учнів і зворотній вплив на навчальний процес.
Контроль дисциплінує учнів, виховує в них почуття відповідальності за свою роботу, розвиває вміння швидкої концентрації зусиль для вирішення у встановлений термін розумової задачі, виховує вміння мобілізовувати внутрішні резерви психіки: мислення, пам'яті, уваги, сприйняття, привчає до систематичної навчальної праці, що дуже важливо при вивченні іноземної мови, яка потребує постійної праці над її вивченням.
2.2 Контроль сформованості вміння розуміння мовлення на слух

Як вже було вказано в першому розділі курсової роботи, аудіювання слугує потужним засобом для навчання іноземної мови. Воно дає можливість оволодіти звуковою стороною мови, що вивчається, його фонемним складом та інтонацією : ритмом, наголосом, мелодикою. За допомогою аудіювання відбувається засвоєння лексичного складу мови та його граматичної структури. В той самий час аудіювання полегшує оволодіння говорінням, читанням, письмом. Дійсно, якщо учні розуміють усне мовлення, їм легше зрозуміти і графічне написання, тобто перекодувати те, що вони бачать, на те, як це повинно звучати.
З психології відомо, що швидкість, з якою учні сприймають мовлення розповідача, залежить від того, як швидко вони можуть повторити почуте у внутрішньому мовленні. [7, 90] Тому, для вміння розуміння мовлення на слух необхідно розробити науково обґрунтований темп мовлення розповідача, в залежності від ступеню навчання, тому що розуміння іноземної мови на слух уявляє собою великі складності. Психологи, аналізуючи явище аудіювання з навчальною метою, відмічають, що ця діяльність реалізується за допомогою перцептивних, мисленнєвих, мнемічних та моторних дій.
Розуміння іноземної мови на слух дивіться таблицю 2.1. в додатках.
Складність задачі навчання аудіювання проявляється в тому, щоб навчити здійснювати даний вид мовленнєвої діяльності, тобто розвивати вміння переробляти іншомовне мовлення, що сприймається на слух, в різноманітних умовах спілкування, як при безпосередньому контакті співбесідників, так і в записах (магнітний, радіо-, теле-, відео і т. д.)
Вирішення задачі навчання аудіюванню іноземною мовою включає в себе і контроль за успішністю цього процесу. [7, 91]
Одним з найважливіших питань контролю являється проблема об'єктів, що перевіряються.
Проблема в тому, що учень сприймає на слух текст, що містить визначену інформацію. Але чи всі однаково розуміють? Звичайно, ні. В залежності від мети аудіювання, сприйняття і розуміння інформації здійснюється по-різному. А ця діяльність знаходиться в безперервному зв'язку з характеристикою аудіотексту.
В процесі смислової переробки аудіоповідомлення беруть участь різноманітні механізми психіки, так як аудіювання, як і інші види мовленнєвої діяльності являє собою психічну діяльність. [7, 92]
Природно, що функціонування цих механізмів носить індивідуальний характер. Недостатньо ефективне функціонування цих механізмів впливає на якість розуміння аудіоповідомлення. З цього випливає, що необхідний не лише розвиток та вдосконалення діяльності цих механізмів, але й контроль за успішністю вирішення цієї учбової задачі.
Зупинимось на питанні, що необхідно перевіряти, контролюючи роботу механізмів психіки. Дивіться таблицю 2.2. в додатках.
Слід відмітити, що недостатньо ефективне функціонування цих механізмів впливає на якість розуміння аудіотексту. Тому необхідне не лише вдосконалення діяльності цих механізмів, а й контроль за успішністю рішення цієї задачі.
2.3 Контроль сформованості вміння аудіювання

Склад операцій, на які розпадається сприйняття мовлення, що звучить, на різних етапах навчання в середній школі, неоднаковий і залежить від рівня сформованості вмінь аудіювання. Новачок, який починає вивчати мову, здійснює більш розгорнену аналітико-синтетичну діяльність, яка по мірі навчання перетворюється в згорнутий автоматизований процес пізнавання слів та цілих речень. [7, 186]
Оскільки метою будь-якого контролю являється визначення рівня сформованості мовленнєвих вмінь і того, наскільки точно та повно сприйняли учні той чи інший аудіотекст, то, перш ніж говорити про засоби перевірки розуміння, необхідно звернутися до питання про рівні сприйняття та розуміння.
Найбільш відомою являється типологія А. Р. Лурія, який виділяє чотири рівня розуміння [7, 186]: рівень слів, рівень речень, рівень складного синтаксичного цілого (смислового) шматка та рівень тексту.
Основною відмінністю цих рівнів є глибина, повнота і точність розуміння, а також складність операцій, що здійснюються слухачами. Розуміння на рівні слів має фрагментарний характер, воно залежить від співвідношення між продуктивним, рецептивним та потенційним словником слухача та від його здатності використовувати детермінуючу функцію словосполучень та контексту.
Учень з низьким рівнем мовної підготовки часто відрізняє на слух окремі слова та найбільш легкі фрази, здогадуючись завдяки цьому про тему повідомлення.
Розуміння речень залежить від їх синтаксичних характеристик. Складність заключається в розумінні логіко-граматичної структури складного речення. Мисленнєві операції пов'язані в даному випадку з особливою формою синтезу окремих елементів та одночасного, а не послідовного огляду всього речення.
Розуміння складного синтаксичного цілого відбувається шляхом розчленування мовленнєвого повідомлення на частини та їх смислового групування, визначення засобів поєднання речень, що складають смисловий шматок, визначення його теми, початку та закінчення думки за основними синтаксичними ознаками.
Сприйняття всього тексту залежить від розуміння предикативного зв'язку речень, бо він найбільш стабільний та інформативний, від композиційно-смислової структури тексту, стиля та жанру. Наприклад, описові тексти, що не мають фабули, погано сприймаються на слух і не викликають невимушеної уваги .
Ця типологія рівня розуміння являє інтерес з точки зору розвитку прогностичних вмінь, дозволяючи прослідкувати за складністю висування формальних та смислових гіпотез, однак, для організації контролю не дуже корисна.
Неправомірним являється також використання рівнів сприйняття, розроблених для читання, оскільки сприйняття усного мовлення має свої специфічні особливості.
Беручи до уваги данні психології про поступовий характер розуміння, а також результати вітчизняних та зарубіжних дослідників, пропонується такий поділ:
1) рівень фрагментарного розуміння;
2) рівень загального (глобального) розуміння;
3) рівень повного (детального) розуміння;
4) рівень критичного розуміння.
Оскільки рівень фрагментарного розуміння свідчить про не сформованість уміння слухати, то вправи, за допомогою яких перевіряється ступінь глибини, точності та повноти розуміння, повинні відноситися лише до трьох рівнів (2-4), за допомогою них може бути виявлена і фрагментарність розуміння.
Для рівня загального розуміння характерне, перш за все, розуміння теми як смислового ядра тексту, як узагальненого концентрату всього змісту, що базується на розумінні ключових слів - смислових опорних пунктах тексту.
Передуванням для виділення смислових опорних пунктів являється в першу чергу, сформованість вміння виявляти структуру речення шляхом виявлення синтаксичного суб'єкта та предиката та мовленнєвий досвід учнів (їх вміння враховувати ситуацію спілкування, заголовок, малюнки, жести, мі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.