На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Значення фзичного виховання для розвитку молодої людини у сучасному свт. Здорова смя - запорука здоровя пдлтка. Функцї смї у збереженн та змцненн здоровя. Шляхи пклування про здоровя та фзичний розвиток дтей у народнй педагогц.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 18.11.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Роль сім'ї у фізичному вихованні дітей
Зміст

Вступ
1. Роль сім'ї у фізичному вихованні дітей
2. Здорова сім'я - запорука здоров'я підлітка
3. Функції сім'ї у збереженні та зміцненні здоров'я
4. Шляхи піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей у народній педагогіці
Висновки
Література
Додатки
Вступ

Першочерговим завданням України як соціально-орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, його життєтворчості, духовному зростанню. Основою його розв'язання є розуміння сенсу життя та відповідності здорового способу життя, існуванню в навколишньому світі. Це питання набуло глобального характеру.
У Програмі дій Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку (Каїр, 1994) підкреслюється, що однією з найважливіших цілей світової спільноти та окремих держав є забезпечення охорони здоров'я, безпеки життєдіяльності дітей, підлітків та молоді.
На Всесвітній зустрічі в інтересах дітей в Нью-Йорку (1990) була прийнята декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей і план дій щодо її здійснення до 2000-го року відповідно до Конвенції 00Н про права дитини.
Права дитини в Україні регулюються нормативними актами держави:
Кодексом про шлюб і сім'ю України, Законами України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про освіту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Основами законодавства України про охорону здоров'я" та ін. Враховуючи важливість наявної в Україні еколого-демографічної ситуації, Президент своїм Указом від 18.01.96 р. №36/96 затвердив національну програму "Діти України".
Формування, збереження і зміцнення здоров'я підростаючого покоління є обов'язковим компонентом системи національної освіти.
Фізичне виховання відіграє важливу роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатної успішно працювати в різних галузях народного господарства.
Фізичне виховання спрямовано на зміцнення здоров'я, на оволодіння життєво важливими руховими навичками і вміннями, на досягнення високої працездатності. Воно має велике значення в підготовці людини до продуктивної праці. Крім фізичних якостей (швидкість, сила, витривалість, спритність), розвиваються при цьому цінні психічні якості (наполегливість, воля, цілеспрямованість, рішучість, самовладання). Засобами фізичного виховання є різноманітні фізичні вправи, спорт. Ним займаються в домашніх умовах (ранкова гімнастика - зарядка), у школі - уроки фізичної культури, в спортивних і туристичних секціях у дитячих та юнацьких спортивних школах.
У різноманітному віці фізичне виховання має різні завдання. Підлітки 10-13 років, крім закріплення досягнутого оволодівають основними видами рухів, що виконуються у різних за складністю умовах і спортивною технікою (лижі, ковзани, плавання, легка атлетика, ігри з м'ячем). У цьому віці формується і закріплюється звичка систематично займатися фізичними вправами. В цілому фізичне навантаження підлітків може бути більшим ніж дітей 6-9 років, але сильні вправи можуть бути обмеженими оскільки велике силове навантаження в цьому віці може перешкодити нормальному розвитку організму. Не випадково, наприклад, у групах початкової спортивної підготовки займатися спортивною гімнастикою, плаванням, фігурним катанням, тенісом починають з семи років, футболом, хокеєм, сучасним п'ятиборством, ковзанами, боротьбою - з 10 років, боксом - з 12 років. Учні середнього віку нерідко схильні переоцінювати свої фізичні можливості. Ось тоді невдачі, зриви, низькі результати в різних видах фізичних вправ можуть викликати в них невпевненість і водночас негативне ставлення до занять фізичними вправами.
Юнаки 14-17 років удосконалюють основні види рухів, засвоєні раніше, розвивають силову, статичну і швидкісну витривалість, оволодівають знаннями з основ спортивного тренування, методикою самостійних занять фізичними вправами, формують вміння добиратися і виконувати фізичні вправи, виробляють здатність вести самоспостереження за якістю рухів, аналізувати їх. У цьому віці можна збільшити силове навантаження, але треба пам'ятати важливу особливість організму юнаків: їхня витривалість відстає від сили. Крім того можливості опорно-рухової системи в цьому віці перевищують можливості серцево-судинної системи тому фізичне навантаження має бути таким, щоб воно не спричинило які-небудь порушення діяльності серця.
Важливу роль у фізичному вихованні дітей відіграє сім'я. Категорично і однозначно визначав роль батьків у вихованні дітей Ж. Руссо. Він вважав, що той, хто не може виховувати дітей, не повинен їх мати, і ні бідність, ні робота, ні повага людей не позбавляють батьків від обов'язку виховувати самому своїх дітей, а Котляревський у поемі "Енеїда" гнівно засуджував тих батьків, які хибно виховували своїх дітей:
Батьки, які синів не вчили,
А гладили по головах,
І тільки знай, що їх хвалили,
Кипіли в нефті в казанах.
«Діти - живі квіти землі» - так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє... Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.
Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник.
Виховання дітей - найважливіша область нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це - не усі: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.
Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній родині, - це витвір людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у майбутнє.
Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.
Мета цієї роботи - обґрунтувати фізичний розвиток дитини в сім'ї на теперішньому етапі розвитку суспільства і впровадження нових шляхів, умов та методів для зміцнення здоров'я підростаючого покоління.
Проблема, яку ми поставили - обґрунтувати фізичний розвиток дитини в сім'ї на теперішньому етапі розвитку суспільства і знаходження шляхів для зміцнення здоров'я підлітків.
Об'єкт - шляхи фізичного виховання в сім'ї.
Предмет - шляхи збереження і зміцнення здоров'я в сім'ї.
Гіпотеза - взаємодія сім'ї, школи і громадськості у фізичному вихованні значно покращить стан здоров'я нації.
1. Роль сім'ї у фізичному вихованні дітей

Аналізуючи ступені освітньо-виховної системи, першим завданням виховання Г. Ващенко визначає фізичний розвиток дитини. Природною вихователькою малої дитини є мати. Найкращі наслідки у вихованні дітей різного віку може дати співпраця родини і навчально-виховного закладу. Це дозволяє дотриматись єдності у напрямах і методах виховання. Такий зв'язок мусить існувати і між школою та родинами. Школа мусить виховувати в дітях пошану до батьків, батьки -- створювати умови для виконання шкільних завдань та підтримувати школу матеріально. Це було особливо потрібним, на думку Г. Ващенка, в перших роках існування самостійної української держави.
На жаль, за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавиться не більше 20% батьків. Учителі по­винні прагнути зробити батьків кожного школяра прихильниками фізичної культури, а отже, своїми спільниками. Для успішного залучення всіх учнів до занять фізичними вправами необхідно, передусім, переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури, показати їм, що в коло завдань фізичного виховання входить і формування звички до праці, зокрема навчальної.
Для забезпечення ефективності фізичного виховання батьки повинні знати, який виховний вплив на дітей здійснюється на уроках і в позаурочний час. Такі знання необхідні для дотримання наступності і забезпечення єдиної педагогічної лінії в пред'явленні вимог до дитини. Адже в комплексі виховних заходів кожен елемент повинен чітко виконувати свої функції. В іншому випадку система не спрацює.
Між сім'єю і школою повинна бути створена атмосфера ділових, товариських стосунків, у яких менторському тону нема місця, бо йдеться про об'єднання зусиль для досягнення спільної мети. Водночас варто враховувати умови і можливості сім'ї та школи.
Рухових дій переважно навчає школа. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм, формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має сім'я. Мати не вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється і тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота над поставою, культурою поз і манер (хода, жестикуляція, міміка) відбувається паралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, з повагою ставитися до них. Особлива роль жінці-матері у фізичному вихованні дітей відводиться Оксаною Суховерською: "Через жінку можна оздоровити цілий народ. Жінка й мати може привести на світ здорове покоління, як вихователька -- може покермувати дальшим здоров'ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров'я -- це скарб, що є власністю не лише даної одиниці, але цілого народу". (Суховерська О. Роль жінки у фізичному вихованні//Українське юнацтво. -- Л.-- 1933. -- Ч. 6. -- С. 12). Отже, замінити сімейне виховання неспроможна жодна інституція. Сім'я завжди була й залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини.
Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, а отже, і доцільність витрачання часу на цей вид діяльності.
Зокрема, про те, як будувати мости, вести математичні розрахунки, говорити важко: розмова згасає через недостатність знань. Спорт, на думку цих батьків, справа Інша. У ньому "розуміються" всі. І починаються балачки про сутність спорту, хоча без глибокого знання проблеми. Люди точно не знають, але щось чули, щось читали, щось бачили. Цих "щось" нібито достатньо, щоби мати власний погляд і нав'язувати ЇЇ іншим. Тому педагогічний колектив повинен постійно піклуватися про організацію систематичної та планомірної просвітницької роботи з батьками. У школах використовуються різноманітні форми роботи вчителів фізичної культури з батьками.
1. Виступи вчителя на загальношкільних батьківських зборах (не більше двох-трьох разів на рік). Тут присутні батьки учнів різних вікових груп, а отже, запити в них різні. Тому матеріали виступів повинні бути однаково цікавими для всіх. Ці виступи можуть торкатись ролі сім'ї у фізичному вихо­ванні дітей, засобів фізичного виховання в родині, завдань, що стояли перед учнями у зв'язку із сезоном, етапом роботи школи, зміною навчальних програм тощо. Із цих питань бажані не тільки виступи вчителя, а й лікарів фізкультурного диспансеру, дитячої поліклініки. Усі лекції, доповіді, бесіди повинні закінчуватися практичними порадами.
2. Батьківські конференції рекомендується проводити один раз на рік. Вони націлені на розв'язання не окремих питань, як це має місце на зборах, а покликані показати існуючу практику фізичного виховання, досвід конкретних сімей. При цьому важливе значення мають професійний аналіз і оцінка досягнутих успіхів. Концентруючи увагу батьків на актуальних питаннях фізичної культури і шляхах їх практичної реалізації в сім'ї, конференція сприяє громадському визнанню І поширенню передового досвіду кращих сімей, спонукає батьків до активнішої виховної діяльності. На конференціях демонструють слайд-фільми, фотомонтажі, а часом і короткометражні фільми з коментарями спеціалістів, лікарів, батьків. Доцільно використовувати також показові виступи дітей.
3. Протягом року в кожному класі проводиться три-чотири заняття для батьків, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей, а також рі­вень підготовленості слухачів. Це складова частина плану роботи класного керівника і вчителя-класовода з батьками. Учитель фізичної культури бере активну участь у складанні планів та їх реалізації. Він присутній на заняттях, консультує класних керівників. Обговорюються питання раціонального режиму дня і здорового побуту дітей, ранкової гімнастики і загартування організму, а також шляхи виховання любові до праці. Важливе значення має особистий приклад батьків, зокрема спільні заняття фізичними вправами у вихідні дні. На класних заняттях радимо пропагувати досвід кращих сімей класу, організовувати обмін досвідом із питань фізичного виховання дітей.
Наприкінці кожного навчального року інформуйте батьків про зміст завдань, отриманих дітьми на період літніх канікул, і методи їх реалізації.
4. Ефективною формою роботи є організація участі батьків у змаганнях сімейних команд. Тут створюються сприятливі умови не тільки для всебічного фізичного розвитку і зміцнення здоров'я усіх учасників, а й для виховання правильних відносин у сім'ї (між молодшими і старшими дітьми, хлопцями і дівчатами, батьками і дітьми). Так, спільна участь батьків і дітей у спортивній боротьбі створює атмосферу свободи, взаємної поваги, стимулює систематичні заняття фізкультурою. Основу сімейних змагань становлять естафети і командні ігри з почерговими діями учасників, де результати кожного члена сім'ї сумуються і таким чином впливають на розподіл місць. Це підвищує відповідальність і спонукає готуватися до наступних стартів.
Такі змагання можуть бути частиною спортивно-художнього свята, днів здоров'я або самостійних занять під час відпочинку.
5. Велику користь можуть принести відкриті уроки для батьків, а також відвідування уроків батьками невстигаючих і слабо встигаючих учнів. Ці уроки наочно показують, які вправи варто виконувати в домашніх умовах, які методичні прийоми можна при цьому використовувати.* Кожен батько і мати мають змогу самостійно оцінити рівень фізичної підготовленості своєї дитини та її ровесників, зробити відповідні висновки.
6. Озброїти батьків знаннями і практичними уміннями допоможуть виступи лікарів і вчителів на підприємствах і за місцем проживання. Тут можна також організувати постійно діючі консультпункти, влаштовувати вечори запитань і відповідей, зустрічі з цікавими людьми, що пропагують фізичну культуру і спорт як засіб оздоровлення і профілактики захворювань. Дієвою формою поширення відповідних знань серед батьків є тематичні виставки. Вони наочно показують користь занять фізичними вправами, популяризують методику самостійних занять. Тематика виставок може бути найрізноманітнішою.
2. Здорова сім'я - запорука здоров'я підлітка

Підлітковий період один з критичних періодів життя людини, перебіг якого обумовлює його психофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості упродовж всього майбутнього життя.
В цьому віці відбувається перебудова всього організму. Вивчені та визначені закономірності біологічних особливостей організму в підлітковому періоді показують, що в цей період наступають принципові зміни в становленні всіх систем організму від дитячого типу до дорослого. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівні біологічної організації підлітка - від зміни перебудови скелету, системи дихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвитку репродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.
Подібна тотальна перебудова, що особливо гостро відчувається на перших стадіях підліткового періоду, послаблює старі сформовані системи, що склалися упродовж зростання дитини. Ця перебудова підвищує сприйнятливість організму до дії різноманітних чинників середовища і знижує його резистентність. Звідси і цілком слушні уявлення про особливу тендітність підлітка.
Для дітей в підлітковому віці характерні різка зміна настрою і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьому віці у дітей спостерігається т.з. „ підлітковий комплекс ” емоційності, який включає перепади настрою підлітків - деколи від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, що проявляється поперемінно. Слід зазначити, що наявних, значущих причин для такої різкої зміни настрою у підлітковому віці може і не бути. З'являється новий емоційний стан, так званий „ афект неадекватності ”. Загальне зростання підлітка як особи, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками - все це веде до інтенсивного збільшення соціально цінних мотивів та переживань, таких як співчуття чужому горю, здібність до безкорисливого самопожертвування і таке інше. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров'я й соціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних, соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішим із них є психоемоційні відносини в родині, де виховується підліток.
Виділяють чотири наступні етапи розвитку підлітка:
Перший етап починається в 11-12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребою в залежності від батьків і прагненням до автономії, до самостійності. З одного боку підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого - все ж хоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.
Другий етап - у цей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючи дії дорослих. При цьому, бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагнення до емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймуть той факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з ним рахуватися як із самостійною особою, що має свою думку, свою позицію, свою оцінку стосовно тієї чи іншої ситуації.
Третій етап - емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім'ї: на цьому етапі може з'являтись почуття провини, гніву, депресії, страх втрати любові ближніх.
Четвертий етап - дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнє буйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації і тому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразки позитивних інтеграцій серед дорослих.
Таким чином, особистість підлітка зазнає суттєвих змін, котрі характеризуються динамічним розвитком шкали цінностей, які стануть основними в його житті, відділенням від батьків, розвитком логічного мислення, і, в кінці-кінців, підліток стає частиною дорослого світу, тобто він готується брати на себе відповідальність за створення сім'ї та планування потомства.
Аномальна поведінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайною залежністю від батьків і бажанням відокремлення, сепарації. Негативізм і агресія - це дезадаптивні спроби вирішення конфлікту. Даний тип поведінки на зовнішньому плані затверджує “ автономію ” підлітка, при цьому на внутрішньому плані часто присутня впевненість, що саме така поведінка підсилює увагу батьків, якої дитина ще потребує.
Вивчення нами особистісних рис підлітків показало, що нестійка поведінка, особливо в умовах стресу більш властива хлопцям ніж дівчатам. Відчуття тривожності, схильність до самозвинувачення і страху притаманна 12 % хлопців і 8 % дівчат, і ще 33 % хлопців і 14 % дівчат відчувають емоційну напруженість, збудження і виражені явища фрустрації (депресії, апатії, відчуження, тощо).
Нездатність управляти своїми емоціями, знаходити їм адекватне пояснення характерне 28 % хлопців і 5 % дівчат. Звертає на себе увагу той факт, що у хлопців спостерігається достовірно більше виражені особистісні розлади.
Діти дуже страждають від несприятливої сімейної атмосфери (систематичні конфлікти, розлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків), впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільні матеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характер міжособистісних відносин в сім'ї, недостатні умови для повноцінного культурного відпочинку).
Сім'я є основним соціальним середовищем, в якому формуються характерологічні особливості особистості дитини. При складних сімейних психоемоційних відношеннях в першу чергу страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі внутрішньо сімейні відносини.
Для підлітків в дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки, захищеності, поваги і доброго до себе відношення, з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, перш за все безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між дорослими членами родини, або неадекватне ставлення батьків до виховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.
Найбільш небезпечним проявом порушення добрих міжособистісних взаємовідносин у родині є використання її членами у своїх стосунках будь-якого насильства. Насильство у сім'ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних розладів та неадекватної поведінки.
Батьки мають різноманітні почуття до дитини, різні поведінкові стереотипи, які вони використовують у спілкуванні з дітьми, особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості своєї дитини, її вчинків.
Хоча більшість батьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, але методи їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків надто опікуючись дітьми, намагаючись задовольнити усі їх потреби сприяють вихованню несамостійної, безвільної нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності у інших.
Наші дослідження показали, що більшості батьків подобається дитина такою, як вона є. Батьки поважають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити більше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани. Деякі батьки сприймають свою дитину критично, як таку, що має багато недоліків, непристосованою до зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина не буде мати успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані нахили. Найчастіше ці батьки відчувають по відношенню до дитини злість, досаду, роздратування, образу, вони не довіряють дитині та, головне, не поважають її. Певні сумніви щодо своєї дитини, як особистості, до її здібностей, а також сумніви стосовно свого способу її виховання є третина батьків - 29,6 %.
Зацікавленою в справах і планах своєї дитини, намагається у всьому допомогти та співчувати їй є більшість батьків. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею. Вони заохочують ініціативу й самостійність дитини, намагаються бути з підлітком на рівних. Батьки довіряють своїй дитині, намагаються прийняти її точку зору або спокійно і аргументовано розтлумачити свою у суперечливих питаннях. В кожній двадцятій сім'ї батьки не мають зацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть „своє життя”, яке батьками не сприймається.
Половина батьків прагнуть до близьких відносин зі своєю дитиною, вони відчувають себе з дитиною одним цілим, прагнуть, по можливості, задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину, яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає в зв'язку з життєвими обставинами відходити від них, так як по своїй волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності.
Не прагнуть до близьких взаємовідносин з дитиною 7,0 % батьків. Частина батьків розуміє, що дитина має залишатися „ маленькою ” і бути під патронатом мами та батька, але в той же час вона також має право і на певну самостійність.
Форма і напрямок контролю за поведінкою дитини у батьківських відносинах чітко має прояви авторитаризму. Переважна більшість батьків бажають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі прийняти її точку зору. В цих сім'ях за прояви чіткої самостійності дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають від неї соціального успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, її індивідуальні здатності, звички, думки, почуття. Менша частина батьків лише час від часу вимагають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Значно менша частка (6,4 % батьків) не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякого авторитаризму по відношенню до неї, та не мають впливу на її вчинки.
Повна авторитарність батьків по відношенню до дитини викликає певну тривогу. Відомо, що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість у дитини підліткового віку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам опір та бунтують; стають надмірно агресивними, і частка з них може піти з дому. Боязкі, невпевнені в собі підлітки привчаються у всьому коритися батькам, не роблячи спроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. При такому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, як тільки погроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською.
В кожній дванадцятій сім'ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну незрілість та неспроможність. В цих родинах батьки бачать дитину молодшою у порівнянні з її реальним віком. Інтереси, захоплення, думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уяву про свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу. Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання і невміння щось зробити. У зв'язку із цим батьки намагаються відсторонити дитину від труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їй вирішувати певні проблеми самій.
Деякі батьки (6,4 % батьків) мають поблажливе ставлення та прояви гіпоопіки, батьки належним чином не керують поведінкою та вчинками своїх дітей, дитина практично не знає заборон і обмежень із боку батьків, або не виконує вказівок своїх батьків, для яких характерне невміння, нездатність, або небажання керувати дітьми.
Підлітки сприймають недоліки виховання з боку батьків як прояв байдужості та емоційного відторгнення, підлітки відчувають страх і непевність в собі. Стаючи дорослими, такі підлітки конфліктують з тими, хто не потурає їм, вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності.
В деяких родинах відсутній єдиний підхід до виховання дитини (24,0 % всіх сімей), коли у батьків немає чітко виражених, певних, конкретних вимог до дитини або спостерігаються протиріччя та розбіжності у виборі виховних засобів між батьками та дитиною.
Непередбачуваність батьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності та провокує підвищену тривожність, непевність, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. При такому вихованні не формується самоконтроль і почуття відповідальності, відзначається незрілість суджень, занижена самооцінка.
Таким чином, в підлітковому віці, необхідно особливо чуйно ставитися до дитини, зважаючи на її особливості характеру та поведінки.
Загальними шляхами оптимізації поведінки підлітка є: підтримка зусиль, спрямованих на досягнення поставленої мети; заохочення і розвиток організаторських здібностей; надання допомоги у виборі занять (спорт, захоплення, танці, малювання і ін.); можлива колективна критика, якщо в ній є потреба; підтримка лідерських зусиль, допомога в діловому і особистісному плані; розвиток естетичних схильностей, підтримка захоплень, соціального інтелекту; звернення уваги на вольові якості підлітка (наполегливість, рівень домагань); виважений, толерантний контроль з боку дорослих над підлітком. Відношення до підлітка у будь-якому разі має бути спокійно-доброзичливе; потрібна допомога у важких ситуаціях; залучення в позитивно соціальні групи із сильним впливовим лідером; необхідно хвалити підлітка за старанність; побудова взаємин дорослого та підлітка повинна базуватися на повазі та високій вимогливості; по можливості не допускати зазнайства у дитини, вчити його цінувати інших, адекватно реагувати на навколишнє, вміти спокійно сприймати невдачі. Більше потрібно наголошувати на позитивних сторонах життя в сім'ї та школі, виховувати почуття співпереживання та небайдужості до чужої долі, навчити не нервувати і не озлоблюватись, не допускати виникнення конфліктів.
3. Функції сім'ї у збереженні та зміцненні здоров'я

Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу життя мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів.
3доройий спосіб життя неможливо поєднувати зі шкідливими звичками. Вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин-підвищує рівень ризику багатьох захворювань, які справляють негативний вплив на здоров'я старшокласників. Проведене анонімне анкетування учнів 10 -- 11-х класів дало змогу виявити, що всі вони не один раз вживали алкоголь, а ЗО % з них майже регулярно вживають його у вихідні. Регулярно палять 55 %, .10 % відсотків по одному разу приймали наркотичні речовини, з них 2 % відсотки -- внутрішньовенно. У цьому віці юнаки ще не задумуються про наслідки шкідливих звичок, тому завдання вчителів -- допомогти їм не стати на згубний шлях.
Наукові дані свідчать про те, що вживання алкоголю шкідливо впливає насамперед на нервову систему: з'являється стан сп'яніння, викликаний порушенням функцій головного мозку в результаті його отруєння. Людина стає самовпевненою, втрачає почуття відповідальності за свої 1 вчинки, переоцінює свої можливості, у неї порушується координація рухів, знижується реакція на різні подразники. Порівняно з дорослими юнак п'яніє швидко і від менших доз алкоголю. Для нього випиті 0,4 -- 0,5л горілки можуть стати смертельними. Алкоголь поступово руйнує всі системи людського організму. Спосіб життя, пов'язаний з вживанням алкоголю, призводить до втрати соціальної активності, замкнення в колі своїх егоїстичних інтересів. При цьому знижується якість життя юнака в цілому, його головні життєві орієнтири спотворюються та не збігаються із загальноприйнятими; робота, яка вимагає вольових та інтелектуальних зусиль, викликає труднощі, виникає конфлікт із суспільством.
Однією із шкідливих звичок є паління. Приваблива його сила для юнаків у тому, що вони отримують задоволення від усвідомлення своєї «повноцінності», самоствердження, вбачають у палінні спосіб зняття емоційного напруження, підвищення працездатності. Так поступово паління перетворюється у ритуал.
Дуже впливає на нервову систему нікотин. У результаті його дії настає короткочасне збудження, потім -- загальне пригнічення, нервової діяльності: знижується пам'ять, загальна працездатність, розумова та рухова реакції. Курці у 10 разів частіше хворіють на рак легенів. Паління призводить до хвороб серця, порушення діяльності ендокринних залоз. Особливо сильних змін зазнає організм юнака, який розвивається. Тому тільки повна відмова від паління може відновити повноцінну життєдіяльність та здоров'я організму.
Останнім часом серед шкільної молоді стала поширюватися наркоманія. Головна властивість наркотичних речовин -- здатність викликати стан ейфорії (невиправданий реальною дійсністю піднесений, радісний настрій). Причини вживання наркотиків різні. На початковому етапі -- бажання відчути ще незнайоме «гостре» відчуття, наслідувати тих, хто вже вживає ці речовини, бажання хоча б на деякий час відійти від складних життєвих ситуацій; відчути стан «невагомості». Коли вживання наркотичних речовин стає систематичним, то поступово знижуються захисні реакції організму, розвивається психічна та фізична залежність від препарату.
Наркотики руйнують організм юнаків: вони викликають передракові процеси у легенях, імпотенцію, атрофію мозку, психопатичні явища, призводять до епілептичних нападів, руйнують кров. Наркомани є носіями різних хвороб, у тому числі і СНІДу. Загальна ж деградація особистості настає у 15 разів швидше, ніж від алкоголю. Лікувати від наркоманії надзвичайно важко, найкращий варіант -- не пробувати наркотики.
Перешкодою виникнення потягу до шкідливих звичок є утворення внутрішнього культурного стрижня особистості, її моральних цінностей, потреби у трудовій діяльності, організації навчання та відпочинку, зайняття фізичною культурою та спортом.
Паління, алкоголізм, наркоманія -- найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, навіть у незначних дозах, які призводять до них, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, спричинюють повну деградацію особистості.
Причин поширення наркогенних речовин серед учнівської молоді багато, проте на першому плані -- домашні умови виховання.
Нами шляхом анкетування було вивчено 176 сімей, Відповіді на запитання анкети «Які з наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики) вживаєте самі (чоловік або дружина)?» засвідчили: в сім'ях, де вихов и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.