На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Погляди вчених на проблему прав дтей. Правовий аспект роботи загальн положення дяльност соцального педагога, його роль в адаптацї пдлткв до соцуму. Проблема жорстокост у шкльному середовищ. Система роботи з смєю важкими дтьми.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.05.2009. Сдан: 2009. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

Вступ
1. Погляди вчених на проблему прав дітей
2. Правовий аспект роботи соціального педагога
3. Роль соціального педагога в соціальній адаптації підлітків
4. Проблема жорстокості у шкільному середовищі
5. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в дитячому будинку
6. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в школі
7. Система роботи з сім'єю і важкими дітьми
8. Вулична соціальна робота
Висновки
Додатки
Прийнявши у серпні 1991 року акт проголошення незалежності, Україна стала на шлях побудови демократичної, правової, соціальної держави. Людина, її права і свободи, проголошені стратегічним конституційним пріорітетом нашої країни.
Повага прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей, тобто права і свободи дітей, як членів суспільства у значній мірі визначають напрями діяльності державних органів та громадських організацій. На фоні стихійних спроб окремих інституцій, громад і приватних осіб до пожвавлення роботи щодо поліпшення ситуації з соціально-економічним захистом дитини в Україні, держава, в особі владних структур і апарату управління, недостатньо активно наращує зусилля в цьому напрямі.
Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої проблеми як права дитини. Причиною цього є загострення питання про сучасне становище дітей в Україні, соціальний статус дитини, способи її життєдіяльності, внутрішній світ, інтереси, побажання. Отже, існують чинники, які актуалізують проблему прав дитини і спонукають суспільство активно її розглядати, обговорювати і врешті-решт розвґязувати. Це ідеологічно-суспільний, соціальний і психолого-педагогічний аспекти. Вони тісно повґязані один з одним, бо всі грунтуються на ціннісних орієнтаціях суспільства, адже діти - це наша історія і наше майбутнє. Тому ми, студенти, соціальні працівники, вихователі, вчителі, повинні формувати рівноправних, вільних, високоосвідчених, високоморальних особистостей шляхом піклування про дітей, а саме: оберігати їх здоровґя, забезпечити їхню гідність, створити умови, за яких кожен зможе повною мірою розкрити свої здібності, а також проведення просвітницької роботи серед учнів, щодо ознайомлення їх з правами дітей, які чітко визначилися лише у ХХ столітті.
Під правами дитини маються на увазі чітко окреслені, установлені принципи, положення, закони, які регулюють її життєдіяльність. У міжнародних документах, які підписала Україна, це насамперед, Конвенція ООН «Про права дитини»(1989), Указ Президента України від 19 березня 1996 року № 63/96, яким затверджено національну программу «Діти України», Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Сподіваємося, що саме нормативно-правові акти, що регулюють питання соціального-правового захисту дітей, допоможуть вирішити та чітко усвідомити права дітей та застосувати положення цих документів при захисті конституційних прав та законних інтересів неповнолітніх.
1. Погляди вчених на проблему прав дітей

Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої незвичної для вітчизняного суспільно-гуманітарного контексту проблеми, як права дитини. Висунення на передній план політичного, педагогічного і соціального аспекту дитячого життя зумовлене багатьма причинами. Науковці небезпідставно стверджують, що дитинство вимагає історичного підходу до свого розуміння, бо воно є біосоціальним феноменом, має двофакторну природу розвитку, великою мірою є продуктом історії, розвитку людського суспільства. Розглядаючи проблему прав дитини в історико-генетичному контексті, вчені користуються такими поняттями як моральність, свобода, обовґязок, захоплення, переконання, примус, дисципліна, відповідальність, самовиховання, совість, оцінювання, добро, зло, щастя, любов, страх, сором, ненависть, терпимість, взаєморозуміння тощо. Міркування й думки педагогів саме з цих проблем у поєднанні з суспільними й соціально-культурними умовами створили такий загальний контекст, який зрештою привів до розробки суспільством правових і юридичних норм, правил, положень стосовно життєдіяльності дитини.
Ще французські філософи, мислителі і педагоги (Жан-Жак Руссо, Філіп Арґєс) зауважували, що необхідним є новий підхід до дитини - не як до майбутнього дорослого, а як до самодостатньої особистості, і взагалі до дитинства, як до важливого самостійного окремого періоду життя. І відповідно до цих поглядів суспільство має створити належні умови.
Завдяки цим відкриттям, було зламано закони, поставивши на перше місце автономію і самостійність дитини, право на вільний розвиток, а з боку дорослих - високогуманного ставлення до дитини. Ці ідеї визріли як протест проти авторитарно-схоластичної освітньої системи, що регламентувала й суворо дисциплінувала кожен крок дитини, не враховувала її бажань, інтересів, схильності, не давала прав на вільний розвиток.
Паралельні погляди злилися в потужному реформаторському русі кінця ХІХ століття. Наступне, ХХ століття, реформаційно налаштовані педагоги проголосили «Століттям дитини», що означало в контексті прав дитини вільний розвиток здібностей, нахилів, свідому дисципліну, обмеження, або зведення нанівець примусу і покарань, створення суспільних (шкільних, середовищних) умов для її повноцінного розвитку, увагу до фізичного і психічного розвитку дітей, їхнього екологічного виховання. Цей період і ця потужна реформаційна хвиля породили й підняли на вершину педагогічних здобутків цілу плеяду діячів освіти і культури. Це і Джон Дьюк, який проголосив дитину «сонцем, навколо якої обертаються засоби виховання, де вона - центр, навколо якого вони організовуються…», і Селестен Ферре, який створив оригінальну систему виховання на засадах демократизму й гуманізму, вилучив із життя дитини примус, покарання, підкорення чужій волі, розкрив її особистість, через вільну творчу працю, (як інтелектуальну, так і фізичну), багато дбав про фізичне здоровґя своїх вихованців. До представників реформаторської, гуманістичної педагогики належить і Януш Корчак, образ якого в багатьох ототожнюється з жертовним служінням дитині, з організацією соціального захисту тих, хто цього найбільше потребує, - знедолених дітей вулиці й притулків. Януш Корчак з особливою переконливістю доводив право дитини бути самій собою, право на індивідуальність і повагу.
Перелік можна продовжувати, бо зарубіжна педагогіка та шкільна практика сприйняли багато із зазначених ідей, успішно втіливши в житття сучасної школи різних країн світу. Більшість педагогів певною мірою ознайомлені з цими ідеями. Інша ситуація склалася з ідеями про права дитини і взагалі про дитину, що розвивалася на вітчизняному грунті. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, в Російській імперії почався рух за визволення дитини від надмірної опіки сімґї, держави, школи. Одним з найяскравіших представників цього руху був Костянтин Вентцель, який заявив про право кожної людини на вільний розвиток, право на виховання та освіту. Українські педагоги не стояли осторонь цієї проблеми. Це передусім стосується таких непересічних постатей, як Тимофій Чубенець, Яків Чепіга, Яків Мамонтов, а пізніше - Василь Сухомлинський та інші. За тих умов відносної демократизації суспільного життя і відповідно системи освіти, вони обстоювали те, що права дитини в контексті прав держави, батьків і суспільства мають посідати перше місце, бути альфою і омегою виховного процесу, вони зверталися до проблем прав дитини як до проблеми свободи її самовираження, всебічного розвитку, прищеплення навичок критичного мислення, виховання політичної і моральної зрілості, фізичної досконалості.
2. Правовий аспект роботи соціального педагога

У дітях - майбутнє кожної країни, перспективи її економічного, соціального і демографічного розвитку. У «Програмі дій Міжнародної конференції по народонаселенню і розвитку» (1994 р.) підкреслюється, що діти є найважливішим ресурсом майбутнього, і вкладення в них з боку батьків і суспільства мають ключове значення для сталого економічного зростання і розвитку. Однією з найважливіших цілей світової спільноти і окремих держав є забезпечення охорони їхнього здоров'я, добробуту і розширення їхніх можливостей відповідно до обов'язків щодо дітей, підлітків і молоді, ухвалених на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей у Нью-Йорку (1990 р.), де було прийнято Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та План дій щодо її здійснення, відповідно до Конвенції про права дитини. Виходячи з особливостей своїх цілей: захищати найнезахищенішу частину людства - дітей, міжнародні документи встановлюють високий віковий ценз у визначенні дитини - це “кожна людська істота, яка ще не досягла 18 років”.
Діти є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства. А тому і поступальний розвиток суспільства значною мірою обумовлений ставленням до дітей, розумінням їхніх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок їм назустріч. Специфіка і основна спрямованість соціальної та правової політики стосовно дітей в Україні в сучасних умовах має сприяти зменшенню впливу на них негативних наслідків, що виникають у ході реформування суспільства, а також створенню умов для оптимізації діяльності існуючих і заснування нових соціальних інститутів, метою діяльності яких є задоволення потреб та реалізація інтересів дітей.
У 1991 році Україна стала незалежною державою і розпочала процес розбудови демократичного устрою та ринкової економіки. Проте, цей перехідний період не є легким, відбуваються кардинальні зміни в усіх сферах суспільства, економічні, екологічні та соціальні умови в цілому погіршуються. Діти у цей період є найбільш уразливим прошарком населення, погіршує їхнє становище також нездорове довкілля та наслідки аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Зростає кількість дітей з особливими потребами.
Діти з особливими потребами - це особливий та неоднорідний гурт дітей. Це і психічно хворі або розумово відсталі діти, діти з вадами зору, слуху або мови, діти з обмеженою рухомістю, або з так званою непрацездатністю. Всі вони щоденно зустрічаються з труднощами різного характеру, які потребують певних шляхів їх подолання.
Доля таких дітей, як правило, складається за традиційним стандартом: лікування, навчання, потім надання групи інвалідності, призначення символічної пенсії і, як виняток, - належне працевлаштування. В більшості випадків, це нефахівна робота на дому за обмеженим колом професій. Хоча дослідження свідчать про те, що, наприклад, хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП) можуть виконувати найрізноманітніші і найскладніші виробничі завдання.
Науково-технічний та демократичний процеси дають змогу радикально змінити механізми соціальної адаптації дітей з особливими потребами і майже кожному дати професію до душі і відповідно до їх можливостей. Треба позбавити учнів спеціальних шкіл-інтернатів почуття неповноцінності, яке часто формується у хворих дітей під впливом застарілих норм та стандартів середовища, що приводить в решті-решт до пасивної життєвої орієнтації. Життя підтвердило, що необхідно змінювати ставлення до захворювання як самих хворих, так і всіх членів суспільства. Шляхом широкої виховної та роз'яснювальної роботи важливо зняти тавро неповноцінності з тих, “що такими народилися”, надати їм впевненість у собі на сьогодні і найголовніше - на майбутнє. В іншому разі суспільство не зможе виявити, оцінити можливості дітей з особливими потребами, а головне - розвинути їх. Сьогодні треба розглядати фізичні та інші вади хворих не як соціальну аномалію, а як природну різноманітність людини. Адже на сьогодні чимало з них адаптуються успішніше, ніж деякі фізично здорові люди.
Кропіткою, але важливою справою є соціальний і правовий захист дітей з особливими потребами, особливо тих, хто внаслідок особливостей свого захворювання (відхиленні у психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування) виховуються і навчаються вдома. На жаль, в суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи щодо таких дітей. Невігластво, зневага, забобони, страх - ось ті причини, що стоять на заваді розвитку здібностей та соціально-психологічної адаптації дітей цієї категорії і призводять до їх ізоляції. Тому проблема адаптації людей з особливими потребами тісно пов'язана із завданням допомогти всім здоровим людям знайти шляхи спілкування із співгромадянами, яких природа обділила слухом чи зором, можливістю вільно пересуватися і повноцінно сприймати світ, - і не за рахунок окремих акцій милосердя, а шляхом створення комплексної системи соціально-психологічної, правової адаптації та захищеності цієї категорії людей.
Ось чому необхідно, насамперед, сформувати державну правову політику стосовно соціального захисту дітей з особливими потребами, вирішити питання кадрового забезпечення і фінансування служб соціально-психологічної і правової адаптації таких дітей.
Крім того, об'єктом особливої уваги з боку держави, як наголошується в Конвенції про права дитини, мають бути діти, що живуть у важких соціальних умовах. До категорії таких дітей в Україні належить низка груп: діти-сироти; діти, що залишилися без піклування батьків; діти із соціальних сімей; діти, які порушили закон; діти-інваліди; діти із сімей безробітних або ті, що змушені працювати; діти-жертви економічних катастроф; діти, що втекли з дому; діти-наркомани та ті, що зловживають спиртними напоями. Кожна з цих категорій дітей потребує особливої уваги і диференційованого підходу щодо форм захисту. Це можливо за умови врахування економічного, соціального, культурно-психологічного аспектів проблеми.
За таких умов необхідно широко і всебічно розгортати правове виховання підростаючого покоління. Вивчення роботи багатьох педагогічних колективів спеціальних шкіл-інтернатів України свідчить, що не вирішується ціла низка проблем, а саме: якщо здійснюється правове виховання, то воно має переважно кримінальну тематику, відсутня планова робота з питань правового виховання учнів, мало уваги звертається на моральну суть правових норм, на формування соціальної відповідальності учнів.
В Україні відбувається активний процес формування національного законодавства та механізмів щодо реалізації державної політики у сфері дитинства. За часів незалежності було прийнято низку нормативних актів, спрямованих на виконання зобов'язань України щодо Конвенції ООН про права дитини та Заключних зауважень Комітету з прав дитини, нормативно-правових документів щодо стану дитинства в Україні, які були спрямовані на реальне поліпшення становища дітей, зокрема дітей з особливими потребами, захист їхніх прав, максимальну реалізацію положень Конвенції ООН про права дитини. Йдеться про закон України “Про охорону дитинства” (2001 р.), в якому охорона дитинства визначається як загальнонаціональний пріоритет і встановлюються основні засади державної політики у сфері забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний та правовий захист, особливо захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку.
На жаль, практична реалізація конституційних та законодавчих норм, інших нормативних актів, спрямованих на поліпшення становища дітей в Україні, наштовхується на серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.
Конвенція про права дитини і рекомендації Комітету з прав дитини за результатами розгляду первинної доповіді України щодо виконання положень Конвенції, зокрема, стосовно створення національного механізму контролю за реалізацією Конвенції, фактично втілюються в Україні на всіх необхідних рівнях: формування державної політики, законодавча діяльність, створення державних і місцевих соціальних дитячих програм, управління та координація цієї діяльності. На сьогоднішній день питанням пов'язаним з захистом прав і свобод дітей та молоді, насамперед, дітей з особливими потребами, займаються працівники соціальної служби за допомогою психологів, юристів, лікарів, та інших фахівців.
Важлива задача, яку виконує соціальний педагог в навчально-виховному закладі - представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах. Так, соціальний педагог займається житловими проблемами дитини, його працевлаштуванням і продовженням його подальшого навчання. Правова робота соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини, при чому, нерідко соціальний педагог виступає в суді на її захист.
Соціальний педагог повинен бути посередником, залучаючи медиків і юристів у випадку фізичного і сексуального насильства над дітьми. Він має володіти юридичною інформацією щодо відповідальності за злочини проти дітей, за жорстоке поводження з дитиною, за побої і катування, за залишення без допомоги в небезпечному положенні, за видачу заміж до повноліття.
Соціальний педагог повинен знати закони про охорону материнства і дитинства, про охорону праці дітей і підлітків, про право дитини на пенсію, тим більше, ми знаємо, що в історії нашого суспільства довгий час діти вважалися власністю батьків і розмови про права дитини не було.
Соціальний педагог повинен уміти вирішувати питання усиновлення, знати права приймальних дітей, особливості сімей з приймальними дітьми. Він повинен пам'ятати, що приймальні діти в підлітковому віці часто вступають в конфлікти з приймальними батьками і вміти проводити превентивні заходи щодо попередження можливих ускладнень стосунків.
Соціальний педагог стикається з проблемою позбавлення батьківських прав. Це важка крайня міра, до якої вдаються, коли батьки не виконують своїх обов'язків, зловживають ними, шкідливо впливають на розвиток дитини, жорстоко поводяться з нею. У таких випадках дитина визначається в дитячий будинок, або на опікування.
У соціального педагога повинна бути повна інформація про карну відповідальність підлітків, неповнолітніх за злочини і причини їх здійснення. Йому необхідно володіти інформацією, як ведуться судові розгляди, як здійснюється захист неповнолітніх.
Питання планування в діяльності соціального педагога є основоположними. Від правильності, об'єктивності планування роботи залежить ефективність і результативність діяльності. Соціально - педагогічна робота планується на рік (перспективний план роботи), на місяць (виходячи з річного плану з урахуванням реальної обстановки, потреби), і складається план роботи з кожною конкретною сім'єю. Найвища форма планування робіт - складання авторської програми.
У своїй роботі соціальний педагог взаємодіє з різними соціальними інститутами:
органи опіки і опікування
* органи управління соціального захисту населення;
* органи внутрішніх справ;
* органи управління охороною здоров'я;
* органи управління освітою;
* комісія з справ неповнолітніх;
* відділ профілактики злочинів серед неповнолітніх;
* прокуратура;
* суд;
* житлово-експлуатаційна дільниця;
* притулки, центри;
* відділи ЗАГСа;
*фахівці з охорони дитинства;
*центр тимчасової ізоляції неповнолітніх.
Це загальні положення діяльності соціального педагога.
3. Роль соціального педагога в соціальній адаптації підлітків

Проблемне поле професійної діяльності соціальних педагогів досить складне:
- проблеми дітей, що не знаходять собі місця в нормальному соціумі, дезадаптовані стосовно норм соціального життя і до життя в колективі (це, як правило, діти, що мають кримінальний контакт);
- проблеми важкого матеріального стану батьків, бездоглядність, алкоголізм і, як наслідок, педагогічна занедбаність дітей, педагогічна безграмотність батьків, їхній неготовність і/або небажання займатися повноцінним вихованням дітей;
- вирішення проблем психологічного стану дитини при наявності багатобічних ієрархічних конфліктів між адміністрацією школи, батьках і учнями.
На основі вивчення змісту професійної діяльності соціальних педагогів можна виділити три головні функції соціально-педагогічної роботи.
1) профілактична: профілактика важкої життєвої ситуації дитини, попередження або створення умов для вирішення проблем соціального життя дитини, спільне з ним подолання труднощів на шляху до вирішення життєво важливих задач;
2) захисно-охоронна: захист і охорона прав дитини у вже сформованій важкій життєвій ситуації: захист дитини від соціального середовища, якщо в нього виникають проблема з адаптацією до неї, і захист соціального середовища від деструктивного впливу на неї з боку дитини;
3) організаційна: координація дій або засобів, що сприяють виходу дитини з важкої життєвої ситуації, розвиток і зміцнення соціальних зв'язків для використання можливостей різних людей і організацій; залучення їх до вирішення проблем соціального життя дитини й активне включення самої дитини в ці зв'язки.
Як показує досвід, при реалізації цих функцій соціальний педагог відповідно виконує ролі наставника, посередника, координатора і при реалізації кожної ролі застосовує визначені механізми вирішення проблем різних груп дітей. Виконуючи у своїй діяльності ці три функції, соціальний педагог може застосовувати ті самі засоби для роботи з різними групами дітей.
4. Проблема жорстокості у шкільному середовищі

Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.
Загальна декларація прав людини (1948 рік) п'ятдесят п'ять років тому проголосила право людини на життя, особистісну недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження і покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни - Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом».
Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов'язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї». За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.
На жаль, як стверджують експерти з питань дитинства, щорічно 2-3 мільйони дітей стають жертвами жорстокого ставлення до них. Проте і ця цифра занижена, оскільки діти часто соромляться або бояться розповісти про те, що над ними знущаються, або не знають іншого ставлення до себе і тому вважають його як норму.
На неблагополуччя наших дітей вказує велика кількість безпритульних, жебраків, неповнолітніх злочинців, повій, токсикоманів, наркоманів та бездоглядних дітей-інвалідів.
Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, праці відомих науковців, можна зробити висновок, що з питань захисту прав дітей наука вже має певні позитивні напрацювання. На сьогодні теоретично обґрунтовано низку питань, які стосуються соціально-правових проблем жорстокого ставлення до дітей.
Жорстоке ставлення до дітей проявляється в різних формах ? від небажання їх доглядати, байдужості до них дорослих і до фізичних покарань. Жорстоке ставлення до дітей - це всі форми фізичного та психічного насильства, вчинення побоїв або образ, неуважне, недбале або жорстоке ставлення. Соціальна педагогіка дає визначення поняття “насильство” та розрізняє фізичне і психічне насильство. Насильство - фізичний або психічний вплив однієї людини на іншу, що є порушенням конституційного права людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні). Насильство - це будь-яке приниження людини, це панування волі однієї людини над волею іншої.
Українським Інститутом соціальних досліджень за сприянням ЮНІСЕФ було проведено дослідження “Права дитини в Україні.” Розподіл відповідей юнаків та дівчат віком 15-16 років на запитання: «Як часто Вам доводиться переживати велике нервове напруження, почуття нервового зриву під впливом учиненого насилля (психічного, фізичного)?» показав, що:
«це буває досить часто» - у 17 % дітей цього віку;
«іноді переживаю подібний стан» - 15-ти річні підлітки (29 %),
«іноді переживаю подібний стан» -16-ти річні (43 %)
«дуже рідко, майже ніколи» - тільки 40 % 15-ти річних,
та 30 % 16-ти річних дітей, постійно перебувають у такому стані
12 % осіб 16-ти років, відповідно “ніколи”
13 % 15-ти річних юнаків та дівчат.
Таким чином, стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості досить поширене явище у молодіжному середовищі і є впливовим чинником, який детермінує різні зрушення в психічної сфері особистості.
Загальноосвітня школа, як інститут соціалізації молоді, посідає одне з більш помітних місць у житті дитини, формуванні її як особистості. Шкільне оточення - основне соціальне середовище дитини, адже в школі вона проводить значну частину свого часу, тут здобуває навички колективної співпраці, вчиться жити у соціумі. Тому досить важливо для формування багатогранної особистості, щоб дитина почувалася комфортно у стосунках з учителями та дітьми, із якими вона навчається, відчувала емоційну та моральну підтримку з боку шкільного оточення.
На дотримання права на освіту, окрім об'єктивни и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.