На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Оздоровча спрямовансть навчально-виховного процесу у дошкльних закладах. Значення рухливих гор гармонйного всебчного розвитку дитини. Основн функцї рухливих гор у сучасних умовах. Розвиток у дитини м'язової сили. Виховне значення народних гор.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 23.01.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


25

Вступ

Завдання фізичного виховання виходять на ключові позиції після прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров'я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров'я.

Турботу про здоров'я, про потребу виробляти в дитини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здоров'ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивної поведінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери "Я Сам") проблема здоров'я чітко визначається як один із найголовніших складників повноцінного розвитку дошкільнят.

Через економічні обмеження екологічну кризу більшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначається на їхньому здоров'ї.

Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.

Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.

Рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.

Значення рухливої гри для гармонійного розвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчають психологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт - надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація та керівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва, Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Актуальні проблеми, а саме проблеми рухової активізації дітей в сучасних дошкільних закладах та сім'ї зумовлює вибір теми "Рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку". Виходячи з теми можна сформулювати таку мету дослідження:

зробити аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з дослідженої проблеми;

виявити вплив рухливої гри на всебічний розвиток дітей дошкільного віку;

виявити вплив на фізичний розвиток;

підготувати методичні рекомендації для вихователів ДНЗ та сім'ї, щодо використання рухливих ігор в педагогічному процесі та повсякденному житті;

проаналізувати планування рухливих ігор;

спланувати рухливі ігри в різних формах роботи.

У процесі роботи використовуються методи науково-педагогічних досліджень, що відповідають завданням:

аналіз літературних джерел;

аналіз планів роботи вихователів;

педагогічні спостереження;

анкетування;

вивчення результатів роботи;

експеримент;

схеми і таблиці.

Об'єкт дослідження - фізичне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет - це рухливі ігри як засіб фізичного виховання.

Розділ 1

1.1 Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку

1.1.1 Історія рухливих ігор

Як звернутись до історії людської світової культури, то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв'язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурного життя, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом поза межами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.

За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Біблії справедливо сказано про різні народи: "по іграх впізнаєш їх".

Кожний народ створював свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: "У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу". Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.

Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часом створювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною мірою наслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Для дитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її світу, в якому все було живим, мислячим.

Якщо звернутися до історії людської світової культури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв'язані були з вимо - гами життя, або ігри пов'язувались з релігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникали незалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.

Вчені педагоги й психологи чимало обмірковували процес гри, бажаючи підвести його під ту чи іншу наукову теорію, але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил дітей. Одні кажуть: забава - це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатна для старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребують навіть спочинку, не маючи ніяких обов'язків. Другі вчені, навпаки, дивляться на ігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себе знати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природній нахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграх дуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когось перемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе не вбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає того розвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросе при цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; він визначає, що кожна жива істота вже має спадщину - нахил до діяльності на підставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або переймання того, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя. Американський психолог Карр каже: "Ігри - то такі моменти життя дитини, які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:

1) приємне використання часу;

2) вихід для зайвої енергії, яка б могла прийняти антисоціальний напрямок;

3) спочинок;

4) витрачені сили знову урівноважуються;

5) сили тіла і душі працюють;

6) вплив на виховання.

Варто зазначити, що чимало великих письменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде, Жорж-Санд, - щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньої творчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичний осуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: "Хай дочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ні ліри".

Тільки в часи великого відродження західно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. Так Вітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичного й морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень, Рабле, Локк, Фенелон, Руссо - усі ці видатні французькі і англійські педагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання. Фребель сміливо висловлюється, що "гра - є вільний необхідний прояв того внутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина".

Фізичне виховання дітей - складова загальної системи комуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукою розроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, як одностайно визначають дослідники, є гра.

Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.

Перша половина 19 століття позначена спробами організації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатний російський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той час фребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення і вигадування таких ігор, у яких мало дитячого.

Український письменник Г. Довженко стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.

Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят.

Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати у грі.

Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м'яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м'ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували пір'я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.

1.2 Теорія

1.2.1 Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах

Соціальна функція. Рухлива гра не можлива поза спілкуванням. У ній формуються діяльність програми, вона потребує праці, бо в ній здійснюється її первинна імітація. Вона лежить в основі інтегральних процесів в суспільстві й разом з тим є спосіб самореалізації індивіда в спілкуванні і порівнянні з іншими. У рухливій грі найповніше реалізуються емоційні зв'язки між індивідами, здійснюється розподіл рольових функцій, який переноситься на всі сфери здійснення до діяльнісної і після діяльнісної взаємодії, і під час гри вони мають особливий статус. Саме рухливі ігри задовольняють природну потребу в рухах, сприяють розвитку характерних і важливих видів взаємовідносин; співпраця - допомога товаришам у грі та суперництво.

Одоровча функція. В основу рухливих ігор закладені природні рухи, які актевізують функціональний розвиток органів і ситем, стимулюють удосконалення функцій різних аналізаторів, нервових процесів, сприяють збереженню балансу між збуджувальними і гальмівними процесами. Рухливі ігри заповнюють прогалини дефіциту рухової активності й підвищують загальну працездатність. Різноманітні рухи і дії в грі сприяють удосконаленню організму, зміцнюють його стійкість проти сприятливих умов зовнішнього середовища, впливають на загальний фізичний розвиток та на здоров'я організму.

Виховна функція. Через рухливі ігри здійснюється зв'язок фізичного виховання з моральним, розумовим, естетичним, духовним. Крім цього емоційна піднесеність у грі дозволяє: формувати життєво необхідні навички та уміння, які широко застосовуються в побутових умовах і трудовій діяльності; добиватися великої рухової активності, яка сприяє, засвоєнню і вдосконаленню найрізноманітніших рухових умінь і навичок; збагатити руховий досвід і вміння управляти тілом у складних умовах, що позитивно впливає на засвоєння техніки і тактики спортивних ігор; розвивати рухові якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість); формувати систему знань, засвоєння яких сприяє підвищенню загальноосвітньої культури і дозволяє забезпечити свідому основу оволодіння різними видами рухової діяльності, що дає змогу оволодіти спеціальними знаннями з фізичної культури, біології, гігієни. Свідоме ставлення до гри стимулює особистість не тільки до репродуктивного, але і продуктивного мислення. Усвідомлення себе в грі збільшує ефективність навчання, допомагає швидше і легше сформувати себе в різних умовах нашого часу.

Моральна функція. Це специфічна людська риса, яка виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, у її моральності. Значною мірою моральному розвитку сприяють національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Особливості цих ігор зумовлюються широким спектром чинників: національними, релігійними й народними традиціями, структурою етнічних звичаїв і ритуалів, рівнем розвитку знарядь праці, військової техніки й стратегії.

Рухова активність - важлива умова всебічного розвитку дошкільників.

Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, веселою, гарною, фізично розвиненою. Поряд із цілком природною турботою про чистоту її тіла, задоволення потреб у їжі дуже необхідно забезпечити потребу в руках. З моменту народження дитина, яка нормально розвивається, прагне до рухів. Рухи здійснюють всебічний вплив на організм людини і цей вплив неймовірно вищий для дитячого організму, що росте й розвивається.

Рухова активність є природною біологічною потребою дітей. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка "його природною стихією".

Рухи є важливою складовою частиною будь-якого виду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток імпульсації, яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей у фізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.

Необхідний обсяг рухової активності дітей є вирішальною гарантією виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління.

У процесі фізичного виховання з'являються умови, які сприяють розвитку інтелекту, вихованню високих моральних, вольових якостей естетичного сприймання.

Рухова активність - засіб повноцінного розвитку та підготовки дітей. Рухи належать до фундаментальних та складних явищ природи. З філософських позицій рух підкреслює діалектичну єдність живої і неживої природи. Рух звернув на себе увагу провідних вчених найрізноманітніших направлень. Цей феномен вивчали фізики (І. Ньютон, А. Енштейн), біологи (Ч. Дарвін, І. Мечніков), фізіологи (І. Сеченов, І. Папов, А. Уктомський, Л.А. Орбелі) психологи (Б.М. Теплов, А.Р. Лурія).

Особливе місце займає рух людини у дослідженнях вчених з фізичної культури і спорту (П.Ф. Лєсгафта, В.В. Горинського), спортивних кардіологів (А. Дембо), а також у працях помітних спортивних спеціалістів (Н. Озоліна, В. Дьячкова, А. Новікова, Л. Матвеєва, В. Зацірського).

Природа дала дитині вроджене прагнення до руху, наділивши дуже цінним почуттям - почуттям "м'язової радості", яке вона відчуває рухаючись.

1.2.2 Чи потрібно розвивати у дитини м'язову силу?

Рівень розвитку основних рухових якостей - спритності, швидкості, витривалості дозволяє дитині успішно оволодівати руховими уміннями (бігом, стрибками, метанням) та спортивними вправами (ходьба на лижах, їзда на велосипеді, плавання). До перерахованих рухових якостей належить також і м'язова сила - здатність до прояву м'язових зусиль, від якої залежить правильність оволодіння рухами. Не маючи достатньої сили, не можна швидко чи довго бігати, плавати, ходити на лижах, високо стрибати, далеко метати. Міцна сильна дитина легко засвоює нові рухи, вона впевнена в собі, здатна переносити труднощі і навіть любить вправи з більшим навантаженням. Маленька дитина вже на першому році життя намагається ще несвідомо, за внутрішнім спонуканням вправляти свої м'язи доступними йому рухами. Спочатку вона махає руками і ногами, прагне повертатися зі спини на живіт, підтягуватися і підніматись, тримаючись за опору. Все це сприяє зміцненню м'язів, зв'язок та суглобів, розвиває координацію рухів, створює реальні можливості для швидкого оволодіння способами пересування - лазінням, ходьбою, бігом. Спостерігаючи за малюком, можна бачити, як він неодноразово присідає, пружинячи ногами, і цим рухом вправляє м'язи ніг. Жестами, мімікою чи криком малюк дуже наполегливо просить дорослого подати кинутий ним предмет (іграшку, м'яч) тільки для того, щоб знову його кинути. З кожним днем його рухи стають впевненішими, цілеспрямованішими, скорочуються непотрібні зусилля, зміцнюються м'язи. Тепер дитина може керувати своїм тілом. Від цього вона стає активнішою, самостійнішою. Подальший ріст сили розширює рухові можливості дітей, веде до появи нових рухів, удосконалюються вже наявні уміння.

Фізичний розвиток дітей та рухливість залежить від тих умов, у яких вони живуть, і запропонованого режиму.

1.2.3 Видатні педагоги про роль рухливих ігор у всебічному вихованні дітей дошкільного віку

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.

Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркін відзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі: “Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м'язів, досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, не диференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань дають можливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскраві драматичні дії"

При проведенні планомірної роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідно враховувати не тільки те, що рухи тіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують мозок, підвищують його синтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають на вищу нервову систему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, в залежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров'я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили” - підкреслював В.О. Сухомлинський.

Тому, різні організаційні форми з фізичного виховання у дошкільних закладах повинні проводитись так, щоб вони максимально активізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами, викликали позитивні емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення, які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м'язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використання комплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу на зміцнення здоров'я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітям емоційне задоволення.

Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільного віку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити до використання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічний процес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку.

Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженнях підкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно використовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які є адекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою, специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічний розвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності, яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністю дітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що є доступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті, активного пізнання нею дій і відносин дорослих".

Ігрова діяльність, як основна діяльність тісно пов'язана із розвитком особистості дошкільника, вона обумовлює важливі зміни у психічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джерелом розвитку і створює зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський).

У грі є всі необхідні умови для виявлення життєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережити важливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського, гра - це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетворення навколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більш ніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захоплена плином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійно розпоряджується своїми ж творіннями".

Один із засновників системи фізичного виховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині ту повноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бути важелем дошкільного виховання".

Питання про значення гри у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання. Джерелом зміцнення сили і здоров'я дітей вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи. Гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський.

Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя.

В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, його працездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжується емоційними переживаннями.

Грою як прийомом навчання широко користувалися у дошкільній педагогіці Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, та ін. А.С. Макаренко зазначав, що гра має виняткове значення особливо на ранніх етапах розвитку дитини, підкреслював важливість виховання її у грі та за допомогою гри. Без психічних і фізичних зусиль дітей, на його погляд, гра не може мати серйозного виховного значення, що обов'язково потрібно враховувати при керівництві грою.

Питання про роль гри, ігрових прийомів, як діяльності і методу навчання, розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П. Усової, Р.І. Жуковської, О.І. Корзакової, Д.В. Менджерицької, Р.С. Буре, Л.В. Артемової, Ш.О. Амонашвілі. Зокрема, О.П. Усова розглядала гру як засіб для вирішування певних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму виховання. Л.В. Артемова, яка великого значення надає грі дошкільника, на її думку гра допоможе задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання навколишнього світу. Головна особливість навчання у грі це те, що діти граються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання.

Цінною, на наш погляд, є думка висловлена О.М. Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвитку дитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічних процесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Таким чином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі в середині його ігрової діяльності".

Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.

Загальноприйнятим положенням є те, що у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку провідна роль належить рухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання, рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

У розробці питань удосконалення теорії та методики фізичного виховання дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, як засобу всебічного виховання і розвитку дитини, була предметом досліджень багатьох наукових співробітників.

М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграм центральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільність використання у молодших групах - імітаційних ігор, у середній групі - складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі - ігор змагального характеру.

Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітей молодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак, нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобу навчання.

В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової, Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів з дітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде про імітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (біг на носочках, підстрибування та ін.).

Вивченню змін, що відбуваються у процесі розвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під впливом переважаючого застосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесі фізичного виховання, присвячені дослідження О.О. Тімофєєвої. Основний висновок дослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого року життя може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але й шляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що у процесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише як засіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливо доведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуються такі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результаті відбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форма навчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання, лазіння та деяких видів стрибків).

Існує з цього приводу і інша точка зору. Так Н.М. Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділи діти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуються педагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова, М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціонально використовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюється тим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, а головне - не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухлива гра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку, тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати рухові навички з основних рухів.

Саме на етапі удосконалення основних рухів діти вчаться свідомо застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективний спосіб виконання того чи іншого руху в конкретних умовах. У рухливій грі, на думку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяє наявність певних факторів у рухливій грі:

самостійне розв'язування рухових завдань з врахуванням ігрової ситуації;

швидке виконання основних рухів;

відсутність часу для підготовки до виконання основного руху;

швидке переключення з одного руху на інший;

емоційна насиченість;

узгодження своїх рухів з діями ведучого та інших дітей.

Причому, лише послідовне врахування усіх цих факторів сприятиме закріпленню і подальшому удосконаленню техніки виконання основних рухів у дітей старшого дошкільного віку, вважає І.В. Потєхіна.

Значенню рухливих ігор, як засобу і методу удосконалення фізичної підготовленості дітей присвячені дослідження Х.О. Мелієва, Л.В. Воробей, А.Я. Вольчинського, Є.Н. Приступи (дошкільний та молодший шкільний вік). Ці автори особливого значення у роботі з дітьми надають народним національним іграм.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що рухливу гру доцільніше все ж таки використовувати на етапі закріплення і удосконалення основних рухів. Це судження корелює з висновками, одержаними у результаті фундаментальних досліджень О.В. Запорожця: “Гра становить собою першу доступну для дошкільника форму діяльності, яка передбачає свідоме відтворення і удосконалення нових рухів".

Поряд з вивченням проблеми використання рухливої гри, як засобу всебічного виховання, були проведені дослідження з окремих питань змісту, організації і методики проведення рухливих ігор. Так, Л.М. Коровіною встановлено ефективність використання змагального методу і творчих завдань у рухливих іграх дітей 6-ти років. Е.А. Степаненкова досліджувала питання формування орієнтації у просторі у дітей старшого дошкільного віку в рухливих іграх.

Проблемні використання рухливої гри для удосконалення моторики дітей присвячені дослідження Н.М. Кільпіо. Вона зазначала, що рухливі ігри у основний частині заняття мають на меті закріплення основних рухів.

Впливові рухливих ігор на фізичний розвиток дітей присвячені дослідження М.К. Шейко, яка підкреслювала, що рухливі ігри зміцнюють опорно-м'язову систему, збільшують довжину тіла, обвід грудної клітки, гнучкість і рухливість суглобів, покращують працездатність дихальних органів, вентиляцію легень.

Л.В. Артемова досліджувала проблему формування взаємовідносин, виховання поведінки дітей дошкільного віку в іграх з правилами, в тому числі і рухливих іграх. Важливу роль у формуванні позитивної поведінки, на думку автора, відіграє засвоєння дітьми правил. У дітей старшого дошкільного віку свідоме відношення до обов'язкового виконання правил гри формується поступово. На початковому етапі діти їх виконують лише під керівництвом вихователя, на другому - під впливом тих дітей, які добре усвідомлюють суспільно-вагоме значення правил гри, а на третьому етапі правила вже стають фактором, що безпосередньо визначає норми поведінки дітей в колективі.

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновки, що питанню про рухливу гру, її значенню для всебічного розвиту особистості і для удосконалення рухових навичок і вмінь приділялася велика увага. На думку багатьох науковців, рухлива гра визначається як один із основних засобів і методів фізичного виховання. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитивні емоції, задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на нервову систему.

Як бачимо, питання доцільності використання гри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно всіма педагогами-дослідниками. Підставою цьому у дошкільній дидактиці стали вікові особливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний та наочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а також твердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.

Висновок: Таким чином, рухлива гра - явище суспільне. Питання значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, їх вплив на розвиток рухових умінь і навичок розкрито в педагогічній та методичній літературі належним чином.

Великий вклад у розвиток теорії рухливої гри вніс Т.Ф. Лесгафт.

1.3 Значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей дошкільного віку

Гра - одна з основних форм діяльності людини, особливо важливе місце вона займає у житті дитини.

Однією з цих особливостей ігрової діяльності є її відносна незалежність від практичних потреб життя. Гравці керуються в основному безпосереднім інтересом до самого процесу гри чи до її змісту.

Мотивом до гри є можливість перевірити свої здібності, силу, намагання отримати позитивні емоції, радісне почуття задоволення своєю активністю, досягнутими успіхами.

Другою характерною особливістю гри є тісний зв'язок із суспільним життям. В іграх відображаються важливі явища навколишнього середовища.

Деякі дослідники виділяють в якості однієї з важливих особливостей ігрової діяльності повну свободу вияву і навіть підкреслюють недопустимість якого-небудь втручання зі сторони. Але така безгранична свобода може призвести до прояву не зовсім хороших сторін гравців.

В грі важлива тільки певна міра свободи як в прийнятті рішень і виборі засобів реалізації, так і в практичному здійсненні відповідних ігрових дій. Свободу дітей в грі треба певним чином контролювати і регулювати, щоб ігрові дії завжди були в рамках однакових для всіх умов і добровільно взятих ролей. Тільки в цьому випадку ігрова діяльність стає засобом виховання.

Ігри набувають справді освітньо-виховного значення тільки тоді, коли спеціально відбираються, уточнюються за змістом і оформлюються саме в педагогічних цілях.

Значне місце в ігровій діяльності займають ігри, в яких вирішення завдань виконуються різноманітні рухові дії у формі ходьби, бігу, стрибках, метанні. Саме ці ігри називаються рухливими. Таким чином, рухливі ігри - це емоційно забарвлена рухова діяльність, обмежена правилами.

Ігрова діяльність в них характеризується більш чи менш складною взаємодією її учасників - та взаємовідносинами між гравцями.

Найбільш суттєвими є взаємовідносини:

а) змагання

б) ігрове співробітництво

В результаті прояву таких взаємовідносин процес ігрової взаємодії приймає різноманітний характер. Постійно і раптово створює нові умови, виникають нові ситуації.

Взаємовідносини змагання і ігрової співпраці, постійна взаємодія гравців, зміна ігрових умов, задач, практичних дій і зусиль - характерні особливості рухливих ігор.

Відносини між гравцями в змаганні повинні бути в рамках норм поведінки (правил). Постійна зміна умов викликає необхідність орієнтуватися в них. В зв'язку з цим треба виявляти спостережливість, швидко аналізувати і обдумувати дії. Тільки в такому випадку можна в потрібний момент самостійно вирішити рухові завдання, вибрати і використати найбільш доцільні в даній ситуації способи вирішення необхідних дій.

В рухливих іграх широко використовуються раніше набуті чи засвоєні рухливі уміння. Інколи вони виконуються у звичних ситуаціях, але частіше всього треба змінювати їх у відповідності з умовами. В результаті, з однієї сторони, формується і удосконалюється уміння керувати своїми рухами в змінних умовах чи загальному збудженні. З іншої сторони - удосконалюються засвоєні рухи, а також уміння ними користуватися.

Засвоєння нових і складних форм руху в грі проблематичне. Тому для формування і удосконаленні техніки руху потрібне спеціальне навчання.

Рухливі ігри не мають вибіркові, точно розраховані по навантаженню дії на м'язи, суглоби, на опірно-рухову систему.

Дуже специфічний вплив рухлива гра здійснює на розвиток рухових якостей. В іграх ці якості розвиваються комплексно. Це сприяє їх широкому "переносу" і вияву їх у різних видах і умовах діяльності.

Рухові якості - це показники різних рухливих якостей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій відбувається неперервно, але нерівномірно. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому, а головне - більш гармонійному дозріванню морфологічних структур та функціональних систем організму дитини. За допомогою фізичних вправ та ігор можна активно впливати на процес розвитку рухальних якостей, згладжувати нерівності та виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.

Спритність виявляється у здатності оволодівати новими рухами та швидко перебудовувати їх у відповідності з змінами в оточенні. Діти повинні виконувати якомога більше вправ для розвитку координації рухів.

Спритність покращується у вправах з швидкою зміною ситуації, де вимагається точність, швидкість та координація рухів.

Сила. У дітей краще розвинені м'язи тулуба, слабше - м'язи кінцівок. Вправи для виховання у дітей сили повинні бути в основному динамічними.

Одночасно з вихованням сили необхідно вироблювати у дітей здатність розслабляти м'язи після їх напруження.

Особливу увагу у фізичному вихованні дітей потрібно приділяти на розвиток швидкості. При розвитку у дітей швидкості вирішуються дві основні задачі: збільшення швидкості простих рухів та збільшення частоти рухів.

Велике значення мають і складні рухові реакції. Основні з них - реакції на рухові об`єкти та реакції вибору. У реакціях на рухові об`єкти основну частину часу займає фіксування рухового предмету очима. Реакція вибору - це знаходження з кількох можливих варіантів найкращого способу дії чи відповіді на сигнал.

Кожний рух викликає затрату м'язової енергії. Кисень потрапляє до клітин організму через кров, яка отримає його у легенях. Чим більше організм потребує кисню, тим швидше і більше його кров повинна приносити до тканин. Тому в час проведення ігор прискорюється кровообіг, серце працює швидше, дихання стає більш глибшим і частішим. Обмін речовин ніколи не зупиняється в організмі, ігри лише посилюють його. Це добре впливає на здоров'я, так як активізується поповнення організму потрібними речовинами.

Вчені довели, що під час рухливих ігор дитина краще зростає. Серце дитини потребує постійного навантаження. Серцевий м`яз тренованої людини з кожним поштовхом посилає у кровоносні судини значно більше крові, ніж у тих дітей, які не займаються фізичними вправами та рухливими іграми. У дитини під час рухливих ігор збільшується об`єм грудної клітки. Це приводить до більшому притоку корисних речовин у кров.

Також рухливі ігри дуже сильно діють на травневий апарат.

Рухливі ігри та фізичні вправи не тільки покращують здоров'я та розвивають організм дитини, але також є засобом для виховання характеру, впливають на поведінку дітей.

Під час гри дитина вчиться підкорювати свої інтереси інтересам колективу, спільними зусиллями отримувати поставлені цілі.

Для виховання дитини зміст, викладений у грі, має велике значення. Граючись, дитина глибоко переживає ті дії, які вона виконує.

Відповідний підбір змісту імітаційних ігор дозволяє включити в них різні корисні фізичні вправи. Потрібно намагатись, щоб зміст імітаційних ігор дозволяв дітям стрибати, бігати, метати, повзати…

Рухливими іграми можна займатись в любу пору року. В іграх можуть приймати участь від одного до цілої групи, грати можна і з дорослими так і без їх участі.

В іграх діти вчаться поважати правила, поставлені колективом.

Метою рухливих ігор, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров'я та підвищення її працездатності.

Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя, всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності.

Розвиток рухових якостей дітей має також оздоровче значення. Здоров'я природно обумовлене комплексним удосконаленням морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки систематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих якостей сприяє покращенню будови тіла дитини, формуванню правильної постви, легкості ходьби і бігу, чіткості виконання загально розвиваючих вправ та основних рухів.

Вченими (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е.С. Вільчклвський та ін.) встановлено певні вікові періоди, коли розвиток тих чи інших якостей відбувається найбільш успішно. У дошкільників на фоні загального, доступного для даного віку рівня розвитку всіх рухових якостей більший акцент потрібно робити на розвитку швидкості та спритності

Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових умінь та навичок; ігрових дій; здобування доступних уявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та правила.

Виховні завдання спрямовані на формування позитивних моральних та вольових рис характеру дитини засобами рухливих ігор.

Заняття рухливими іграми сприяють вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині.

Успішне вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку залежить від поєднання різноманітних засобів, які розподіляються на види: фізичні вправи, гігієнічні фактори та рухливі ігри, які важливим засобом фізичного виховання.

1.3.1 Виховне значення народних ігор

Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграють національні ігри у фізичному та моральному виховані дітей. З давніх-давен ігри біли не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості, як стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість, розвиваються сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибання, біг, кидання чи перенесення предметів.

Розумно організована гра є дійовим методом трудового виховання. З одного боку, хороший фізичний розвиток створює добрі передумови для повноцінної і активної трудової діяльності. З іншого, - в багатьох іграх спостерігається наслідування трудових дій дорослих ("Огірочки", "Мак", "Шевчик" та інші). Через багаторазове повторення ігрових дій народна мудрість прагне прищепити дітям повагу до праці, до звичаїв і традицій рідного народу.

За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують першими елементами грамотності, завчають вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри ("Класики", "Піжмурки", "Цурка") розвивають і математичні здібності.

Не випадково, що добра половина українських ігор супроводжується піснями, примовками та приказками. Адже, якщо дитина в процесі гри, змагання співає або складно примовляє, то в неї ніколи не виробляється агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими.

Місце приспівів та примовок у грі досить різноманітне. Ними розпочинається або закінчується гра. Вони можуть пов'язувати різні частини ігрових дій, розподіляти серед дітей ролі. Діалоги дійових осіб наповнені поетичними текстами, вони багаті народними звертаннями. Ігри-пісні вчать дитину вправно володіти словом, додержуватись етичних норм поведінки, вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театрального мистецтва. Ряд ігор-пісень нагадують невеличкі театральні вистави, де немає сторонніх глядачів - усім учасниками відведена посильна роль.

1.3.2 Рухлива гра розвиває творчість

Олена Низковська, методист відділу дошкільного виховання ТМЦ середньої освіти МОН України стверджує, що основою для розвитку обдарованості, творчого спрямування дитячої особистості є діяльність, оскільки саме в ній проявляються й розвиваються здібності. Давно відійшла в минуле думка окремих психологів, що дитячі ігри не можна вважати творчою діяльністю, позаяк у них не створюється нічого нового. Будьяке питання дошкільної педагогіки і психології має розв'язуватися з погляду розвитку та виховання дитини. Що ж до рухливої гри, то вона є діяльністю активною, різноманітною і творчою, а відтак здатна забезпечити набуття малюком життєвих вражень, формування його особистості.

Розкриття творчого потенціалу, пізнання дитиною себе і своїх можливостей починаються з почуттів. Рухлива гра сприяє цьому, адже всі діти люблять гратися і рухатися. Дошкільнят часто цікавить, власне, не результат їхньої діяльності, а саме процес. Рухлива гра традиційно є самоцінною для них, тому що в ній процес руху - вже цінність.

Інтерес до рухливої гри підвищує її зв'язок з іншими видами діяльності дошкільнят, зокрема із зображувальною діяльністю, ручною працею. Підростаючи, діти стають вимогливішими до предметів гри. Тому й слід підтримувати прагнення дитини самостійно виготовляти, оздоблювати ігрові посібники, атрибути й формувати відповідні вміння. Це своєрідна психологічна підготовка до гри, а водночас чудова можливість для розвитку творчих здібностей.

Щоб зацікавити малят рухливими іграми, педагоги широко використовують обігрування іграшок, предметів та іграшок, предметів та картинок, загадки, вірші, заклички та інші малі художні жанри.

Слід пам'ятати: ігрова творчість у рухливих іграх розвивається нерівномірно. Суперечливо, тут особливо помітні індивідуальні особливості дітей, а до того ж одна й та сама дитина може виявляти різний рівень творчості залежно від змісту гри, своєї ролі, від стосунків з товаришами.

Важлива умова розвитку творчих здібностей у рухливих іграх - варіативність їхнього змісту та форми організації. Вихователь спершу сам, а далі, поступово залучаючи до цього дітей, подає їм знайомі ігри в різних варіантах. Так варіативність не лише підтримає інтерес до рухової активності, вдосконалить рухові навички, а й збагатить ігровий досвід дошкільнят, навчить їх нестандартно, творчо виконувати добре знайомі дії і вирішувати нові проблеми.

Висновок: Отже, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку, тому що рухливі ігри здійснюють комплексний вплив на розвиток рухових якостей та на форму рухових умінь та навичок. Рухливі ігри є важливим засобом розвитку морально-виховних рис характеру, вони впливають на самостійність та самоорганізацію.

1.4 Класифікація рухливих ігор

Є кілька класифікацій видів рухливих ігор залежно від ознак, що покладена в основу тієї чи іншої класифікації. Насамперед це рухливі ігри з простими та складними правилами. В іграх з простими правилами саме правило підказує дитині її дії у грі: "Потяг", "Коники". У цих іграх всі діти виконують однакові рухові дії і використовувати їх варто у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку.

У наступній класифікації всі рухливі ігри, залежно від характеру рухових дій, поділені на такі види: сюжетні і несюжетні ігри, ігрові вправи, ігри-естафети та ігри з елементами спорту, ігри-атракціони. В основу сюжетних ігор покладено певний сюжет, наприклад: "Сонечко і дощик", "Гуси-лебеді", "Вовк у рову" тощо. Сюжет та правила гри обумовлюють характер рухів дітей. Такі ігри переважно колективні (від 5 до 25 учасників). Сюжетні ігри використовуються в усіх вікових групах ДНЗ.

Несюжетні ігри - це ігри на кшталт ловілок, наприклад "Квач", "Піжмурки". Вони не мають сюжетну і в їх основу покладено лише рухові дії. До несюжетних належать ігри з використанням різних предметів: "Кільцекид", "Школа м'яча" тощо. У цих іграх виконуються конкретні рухові завдання: накинути кільце на палицю, потрапити кулькою в кеглі. Треба зазначити, що такі ігри вимагають самостійності від дітей, швидкості, орієнтації в просторі. Несюжетні ігри доцільно використовувати у середньому і старшому дошкільному віці

Ігрові вправи теж діляться на вправи сюжетного і несюжетного характеру. Вправи сюжетного характеру - "Ведмедик на поваленому дереві" (повзання по лаві); "Папуга на жердині" (ходьба у рівновазі по гімнастичній палиці) тощо. Ігрові вправи несюжетного характеру - це вправи, в основу яких покладено дії з предметами: "Добіжи до прапорця", "Пролізь в обруч".

Ігрові вправи мають ряд переваг: вони виконуються кожною дитиною і виконання рухового завдання не пов'язане з діями інших дітей; вихователь домагається засвоєння того чи іншого руху усіма дітьми; в ній більш чітко виступають завдання прямого навчання.

До ігор спортивного характеру належать городки, волейбол, баскетбол, футбол, більшість з них вводяться із старшої групи. Також ігри-естафети, які застосовуються в роботі з дітьми середнього та здебільшого у старшому дошкільному віці.

До ігор-атракціонів належать ігри естафетного характеру з елементами змагань (стрибки на одній нозі - другу тримає товариш; закидання м'яча в рухому ціль; перетягування канату, ходьба на низьких ходулях) - "Бій півнів", "Пес". Їх доречно використовувати на заняттях з фізичної культури та спортивних святах у старшому дошкільному віці.

Ігри-естафети - це безсюжетні рухливі ігри з правилами, емоційного характеру, які побудовані на елементах змагань в різних основних рухах, часто в складних умовах. Проводяться тільки в старшому дошкільному віці. Найкраще їх проводити в І половину дня, бо це велике навантаження на психіку дітей, які розуміють, що треба виконувати рухи змагаючись. Якщо діти справляються із завданням в процесі змагання, то, значить, вони не просто закріпили основний рух, а цей рух у них перетворився в навичку.

За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливості належать ті, в яки активну участь бере вся група і зміст яких становлять інтенсивні рухи - біг, стрибки у поєднанні з іншими основними рухами ("Снігурі і кіт", "Жаби і чапля", "Рибалки і рибки"). В іграх середньої рухливості беруть участь всі діти, але характер рухів спокійний: метання, ходьба, переступання через предмети ("Зозуля", "Море хвилюється"). До цих ігор належать всі хороводні ігри.

Ігри малої рухливості передбачає участь частини дітей або однієї дитини - інші спостерігають, рухи виконуються у повільному темпі ("Знайди і промовчи", "Чий голос ти почув?", "Кого не стало?").

1.4.1 Роль рухливих ігор в розвитку основних рухів

У дошкільному віці закладаються основи всебічного гармонійного розвитку особистості дитини. Важливу роль при цьому відіграє своєчасне і правильно організоване фізичне виховання, однією з основних задач якого є розвиток і удосконалення рухів.

Розвиток і удосконалення рухів дитини в період дошкільного дитинства здійснюється різними шляхами. З однієї сторони, збагаченню рухового досвіду, отримання нових умінь та навичок, з іншої - спеціально організований захід з фізичної культури, направлений на розв'язання задач як оздоровчого, так і виховного характеру.

Для молодших дошкільників рухливі ігри є життєвою необхідністю. З їх допомогою вирішуються різні задачі: педагогічні, виховні, оздоровчі.

Багаторазове повторення окремих рухів вимагає від дитини уваги, фізичних зусиль, координації рухів. Дуже важливу роль рухливі ігри відіграють у збільшенні рухової активності на протязі дня. Активні рухові дії з емоціональним піднесенням впливають на значне посилення діяльності кістково-м'язової, серцево-судинної і дихальної систем, завдяки чому покращується обмін речовин в організмі та відповідна тренування функцій різних систем і органів.

Вплив рухливих ігор на розвиток рухів дітей, а також деяких вольових проявів їх в більшості залежить від того, скільки часу продовжується ця гра. Чим довше та активніше дитина діє в грі, тим більше вона вправляється у тому чи іншому виді руху.

Висновок: Існує багато поглядів на класифікацію, але класифікація. Яку пропонує Тімофєєва та Хухлаєва - найбільш відповідає системі фізичного виховання в ДНЗ. Така класифікація дає можливість вихователям планувати рухливі ігри в системі.

1.5 Варіативність рухливих ігор

Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови її проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині, на думку М. Потєхіної, цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.

Є безліч варіантів проведення рухливих ігор. Зміна варіантів проведення дає змогу вихователю використовувати рухливі ігри доцільніше, ускладнюючи завдання відповідно до рухливої підготовленості дітей.

Видатний педагог С. Русова застерігала педагогів від організації одноманітних ігор, досить влучним з цього приводу є її висловлювання: "Не треба ігри механізувати, а ширше давати дітям можливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки".

Рухливі ігри ускладнюються з метою:

забезпечення стійкого інтересу у дітей до гри;

спонукання дітей до удосконалення рухових вмінь і навичок, збагачення власного рухового досвіду;

вирішення багатопланових розвивальних та виховних завдань.

Ускладнення вводяться в гру поступово, залежно від рівня засвоєння дітьми правил гри, якості виконання ігрових завдань.

Варіанти ускладнень рухових ігор:

змінити форму організації: дітей закличками закликають до гри або збирають за умовним сигналом та домовленістю наперед, можна за дорученням покликати всіх, потім діти шикуються в колону, коло, шеренгу, ланки, зграйкою;

ускладнити рухові завдання: збільшити довжину чи висоту стрибка, відстань для метання;

змінити форму рухів у (спочатку діти біжать, потім оббігають перешкоди (обручі, куби); на вулиці: кущі, пеньочки) і ці зміни впливають на розвиток у дітей швидкості бігу, а змінюючи біг по прямій на біг з вивертанням, вихователь створює умови для розвитку у дітей спритності;

ввести додаткові правила: не можна вибігати за межі майданчика; не можна бігти раніше від певного сигналу, займати не будь-яке місце, а лише доторкнутися рукою тощо;

ввести додаткові основні рухи: ходьба і біг доповнюються підлізанням, перелізанням через доріжку;

збільшити кількість тих, хто ловить. Наприклад, у грі "У ведмедя у бору" спочатку 1 ведмідь, потім 2-3;

ввести нові ролі: наприклад, у грі "Два морози", з`являються ще два літа, які розморожують морозів;

ускладнити правила гри додатковими умовами: наприклад, у грі "Кіт і миші" миші можуть бути пійманими і котом, і мишоловкою-тобто шнуром, якщо під час підлізання зачеплять його;

змінити темп руху. Для цього Н. Потєхіна в цій самій грі пропонує розкидати по кімнаті дрібні кубики-їжу для мишей. Миші, щоб не залишитися голодними, мають зібрати їжу і на сигнал вихователя віднести її у нірку. Такі умови спонукають дітей до збільшення темпу рухів, адже дітям потрібно і їжу зібрати, і втекти від кішки;

дітям дається можливість самостійно обирати доцільний спосіб виконання основного руху, в залежності від умов його виконання, для ефективного вирішення рухового завдання. Н. Потєхіна у грі "Квочка і курчата" пропонує в першому програванні шнур прикріпити заввишки 60см, а потім заввишки 30см, не попереджуючи про це дітей. Отже, спочатку діти виконують підлізання на ступнях ніг без рук, лише прогинаючи спину, а в другому програванні мають самостійно обрати доцільніший для цих умов спосіб підлізання - з опорою на коліна та кисті рук. Змінювати умови виконання руху можна і під час метання у широкий отвір чи вузенький тощо;

можна створити умови для різних варіантів виконання основного руху, коли дитина постає перед самостійним вибором ступеня складності рухового завдання. Наприклад, шнур для підлізання розташувати навскоси - з одного боку нижче, а з другого-вище;

змінювати варіанти проведення гри можна і за допомогою використання наголівників; різних способів розподілення ролей: за допомогою лічилок; жеребкування; "стрілочки"; різноманітного обладнання: м'ячів різних розмірів, обручів, келгів, кубиків, шишок, сніжок, мішечків.

Висновок: Отже, варіативність рухливих ігор дає можливість вихователям проводити рухливі ігри більш цікаво та різноманітно.

1.6 Використання рухливих ігор у педагогічному процесі

Враховуючи значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, вихователями найперше слід широко використовувати їх у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку. Природно постає питання про доцільність вибору рухливих ігор для дітей дошкільного віку.

Під час вибору рухливих ігор враховуються певні вимоги:

Ігри добираються відповідно до педагогічних завдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, де наводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варто чітко визначити, які вміння і навички в цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

Під час вибору рухливої гри зважають на рухову підготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси дітей та уподобання. Зміст гри має бути доступний дітям, відповідати їх інтересам, нагадувати цікаві явища навколишнього середовища. Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, мають бути добре засвоєні.

Під час вибору рухливої гри враховують її місце у режимі дня.

Включають ігри і до різних організаційних форм роботи з фізичного навантаження: ранкової гімнастики, фізкультхвилинки та фізкультпаузи, заняття з фізичної культури, фізкультурних розваг та свят, пішохідних переходів.

Для ранкової гімнастики можна інколи добирати ігри малої рухливості.

Для фізкультхвилинок добирають ігри середньої рухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.

Для фізкультпауз - ігри малої, середньої та великої рухливості.

На заняттях з фізичної культури рухливі ігри можна використовувати на початку заняття у вступній частині - це ігри, які містять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок з перешикуванням. В основній частині - ігри великої рухливості з максимальним навантаженням з основним рухом, що не був запланованим на занятті. У прикінцевій частині - малорухливі ігри.

Під час вибору ігор для фізкультурних свят, розваг, пішохідних переходів вихователю треба зважати на:

рівень рухової підготовленості дітей;

поступове зростання на початку та зниження наприкінці рівня фізичного навантаження на дітей;

активну участь всіх дітей чергувати з участю підгрупи дітей;

обов'язкове використання ігор-естафет та змагань.

Висновок: Таким чином, проведення рухливих ігор протягом дня повинно відповідати педагогічним вимогам, режиму дня, мати певну систему.

1.7 Методика проведення рухливих ігор та керівництво в різних вікових групах

На думку вченого Е.С. Вільчковського - проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп має свою специфіку, яка залежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дошкільнят.

Для дітей І та ІІ молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил небагато - одне, два; ролей також.

Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховують саме цю властивість їхньої психіки.

Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 - 7 хв з повторенням кожної з них 3 - 4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6 - 8, кількість повторень 3 - 5.

У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Збільшення рухових умінь дає змогу поводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.

Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються.

Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи 8 - 10 хв, кількість повторень 3 - 5 раз. У старшій групі використовуються складні рухи і правила. У цьому віці велике значення мають ігри із застосуванням різноманітних предметів (м'ячів, обручів, скакалок).

Важливий момент у керівництві грою - дозування рухів, особливо в іграх з бігом. Лазінням, стрибками. Загальна тривалість рухливої гри 10 - 12 хв.

2. Керівництво рухливими іграми в різних вікових групах

У молодших групах вихователь обов`язково є учасником гри, виконуючі головну роль. Наприкінці ІІ-молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише один раз, коли ця гра розучується. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.

Вихователь стежить за виконанням дітьми вимог гри, за якістю виконання рухових дії. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимоги до виконання того чи іншого основного руху.

Вихователь стежить у процесі гри, щоб діти діяли відповідно до поставлених рухових завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріпити навички бігу з вивертанням. Проте не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікають від того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами.

Недоцільно дитину, яку піймали, вилучати з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає повільно, тому й була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя - це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.

Хід рухливої гри слід спрямувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей, створювати ситуації взаємодопомоги. Вихователь проводить виховну роботу, заохочує активних, старанних дітей, хто виконує правила. У паузах між програваннями робити вказівки, висловлює пропозиції, залучає до цього дітей. Підбадьорює тих дітей, яких піймали.

Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, умів домовитися і розв`язати конфліктні ситуації. Аналізуючи рухову діяльність дітей, визначити, чому деяких дітей вовк так жодного разу і не спіймав.

2.1 Керівництво вихователя ходом рухливої гри

У ході гри вихователь керує діяльністю всієї групи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри. що відбивається в тоні його реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у них радісний настрій. Участь виховател и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.