На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Особливост вльного часу в процес соцалзацї особистост. ндивдуально-психологчн особливост старшокласникв в контекст самоорганзацї життєдяльност. Шляхи вдосконалення соцально-педагогчної дяльност щодо органзацї вльного часу.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 23.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний педагогічний
університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра
соціальної педагогіки і соціальної роботи
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
Соціально-педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ І. Теоретико-методологічні основи проблеми вільного часу
1.1 Історико-педагогічний аспект проблеми
1.2 Сутність та особливості вільного часу в процесі соціалізації особистості
1.3 Індивідуально-психологічні особливості старшокласників в контексті самоорганізації життєдіяльності
Розділ ІІ. Шляхи вдосконалення соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників
2.1 Зміст та форми організації вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи
2.2 Особливості діяльності соціального педагога в контексті організації змістовного дозвілля старшокласників
2.3 Самовиховання як важливий чинник організації вільного часу школярів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Основною вимогою нашого часу є гуманізація суспільного процесу, зумовлена ствердженням ідеї самоцінності особистості, її цілісності та унікальності, постійного прагнення до самоудосконалення, творчості. У зв'язку цим актуалізується потреба у соціально-педагогічній допомозі молоді в організації змістовного дозвілля, ефективного проведення вільного часу. Він є одним з важливих засобів формування особистості молодої людини, оскільки в його умовах найбільш сприятливо проходять реакційно-відтворюючі процеси, які знімають інтенсивні фізичні, інтелектуальні, психічні навантаження.
Науково обґрунтована організація вільного часу відображає інтереси суспільства з урахуванням бажань та нахилів особистості, яка володіє в усіх сферах життєдіяльності гарантійним мінімумом свого вільного часу, що потребує відповідного координування та широкого вивчення. Успіх досягається там, де взаємини особистості з соціальним середовищем опосередковуються індивідуальною свідомістю, а результат всієї сукупності взаємин, що складаються в масштабах суспільства, суб'єктивно відображається в тих чи інших формах проводження часу. Збільшення кількості вільного часу за рахунок удосконалення та покращення системи його використання залежить від освітнього рівня особистості, культурних традицій загалу. Протягом вільного часу можуть реалізовуватись ті потреби, які неможливо задовольнити у робочий час. Зміст та ритм буття особистості найбільше визначаються сферами діяльності, що знаходяться поза її роботою.
Зокрема, у відповідних науково-теоретичних розробках та в практичному досвіді більшості країн, вільний час, як культурно-дозвільну діяльність, відносять до такого виробничого виду суспільної життєдіяльності, який за своєю природою та суттю є сферою творчого становлення і розвитку людини, усіх її духовно-моральних сил і забезпечує культурний прогрес суспільства в цілому (Р. Торай, Б. Бло, П. Ферран, Л. Порше, Р. Глотон та інші).
Передова вітчизняна думка прийшла до тих же висновків. Зокрема, С.Т. Швацький, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський зв'язували вільний час та розвиток особистості з правильною організацією її життєдіяльності, з обліком фактора вільного часу.
Перше комплексне дослідження проблем української молоді здійснене колективом соціологів Інституту соціології АН України тільки в 1987 році під загальною назвою “Соціальний портрет молоді Української РСР” разом з колективом існуючого тоді Науково-дослідного центру молодіжних проблем ЦК ЛКСМУ.
Значний внесок в розробку проблеми вільного часу як фактора її цілісного виховання внесли такі відомі сучасні вітчизняні вчені як І.С. Кон, Л.М. Сніжко, В.В. Москаленко, О.В. Первишева, А.В. Мудрик, Л.Ю. Гордін та інші[28,с.62]. Аналіз проблеми соціалізації молоді, принципи взаємодії соціальних інститутів, створювання соціального апарату соціалізації, фактори та умови соціалізації досліджували Г.О. Євтєєва, Г.О. Сванідзе, Л.О. Левіна, К.М. Ляльчук, Б.О. Трегубов, В.М. Шамардін та інші[25,с.47]. Сутність вільного часу, його структуру і функції, особливості виховання підлітків в умовах вільного часу вивчали Г.В. Бочарова, В.М. Гуров, А.В. Мудрик, С.С. Газман та інші[34,с.23]. Аналізом різних змістовних аспектів вільного часу старшокласників, як фактора їх соціалізації займалися Ф.С. Махов, Г.І. Попова, В.С. Миколаїва та інші[6,с.58]. Проблеми організації вільного часу в мікрорайоні, його форми і методи розробляли Л.К. Балясна, М.П. Анікеєва, С.І. Артем'єва та інші[13,с.75]. Зміст діяльності позашкільних закладів, організація і методи роботи - Т.І. Сущенко, Л.Л. Біла, Г.І Камаєва, Т.С. Позднякова, І.В. Дубровицький та інші[14,с.43].
Аналіз наукової літератури свідчать, що проблема вільного часу завжди була і залишається актуальною в педагогічній теорії і практиці, проте недостатньо вивчені її деякі аспекти. Зокрема, не розкриті її соціально-педагогічні корені, не показана власне соціально-педагогічна суть вільного часу сучасної молоді. Це дозволяє вказати на об'єктивно існуюче протиріччя між виховними можливостями сфери вільного часу - з одного боку, і неефективним характером використання цих можливостей в реальній педагогічній практиці - з іншого. Виділене протиріччя дозволило усвідомити проблему дослідження і сформулювати тему: “Соціально-педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників”.
Об'єкт дослідження - організація вільного часу старшокласників як соціально-педагогічна проблема.
Предмет дослідження - соціально-педагогічні аспекти організації вільного часу старшокласників.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити зміст і форми соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників.
В основу дослідження було покладено припущення про те, що соціально-педагогічна діяльність із організації вільного часу старшокласників буде ефективною за таких організаційно-педагогічних умов: актуалізацію потреби учнів у культурно-дозвільневій діяльності, орієнтацію учнів на самореалізацію; розвиток індивідуальних схильностей, здібностей і особистісно-значущих якостей учнів у конкретних видах дозвільневої діяльності; формування досвіду культурно-дозвільневої діяльності.
Відповідно до мети та припущення були поставлені такі завдання дослідження:
1.Проаналізувати історико-педагогічний та сучасний стан проблеми організації вільного часу старшокласників.
2.Обгрунтувати сутність та особливості вільного часу в контексті самоорганізації їх життєдіяльності.
3.Розробити модель організації вільного часу старшокласників у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи.
4.Визначити особливості діяльності соціального педагога в організації змістовного дозвілля.
З метою реалізації поставлених завдань використовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження.
Теоретичні методи: аналіз психолого-педагогічної, соціологічної та іншої наукової літератури; узагальнення експериментальних даних; класифікація, дедукція, індукція; статистичний аналіз результатів експерименту.
Емпіричні методи: спостереження (пряме й опосередковане); анкетування; інтерв'ювання; бесіди; усні та письмові роботи; моделювання конкретних ситуацій; констатуючий і формуючий експерименти.
Методологічну та теоретичну основу дослідження складають: теорія наукового пізнання, філософські положення про взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ та процесів, про перехід кількісних змін у якісні; положення про підхід до аналізу процесу соціально-педагогічних явищ, про єдність логічного та історичного; про провідну роль діяльності у формуванні особистості, про єдність свідомості й діяльності; а також нормативні документи України з питань освіти і виховання.
Розділ І. Теоретико-методологічні основи проблеми вільного часу
1.1 Історико-педагогічний аспект проблеми
Час людини, сім'ї, суспільства є нематеріальною формою багатства, значною соціальною цінністю. Його головні складові - робочий час, який людина присвячує праці, та час, який людина використовує на власний розсуд. Кожна складова часу має своє призначення, соціально-економічний зміст, функції. Суспільство зацікавлене у повній реалізації функцій, оптимальному використанні фонду часу, в раціональному використанні обох складових. Тому нині актуальним є науковий аналіз проблем, пов'язаних із характером і масштабом особистих та суспільних потреб у вільному часі, ступенем їх задоволення і вироблення на цій підставі соціальних прогнозів щодо використання вільного часу.
Це зумовлює необхідність систематичного дослідження того, як особистість чи група, до якої вона належить, і суспільство загалом використовують вільний час; як розподіляється він між різними сферами діяльності; які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу; за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються його функції тощо. Зокрема, ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу. Розглянемо висвітлення вільного часу в науковій літературі.
Зокрема, у філософському словнику вільний час трактується як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільноти; співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв'язку з соціальними інституціями (освітою, сім'єю, засобами масової комунікації тощо), із соціальною структурою, соціальними процесами, соціальною мобільністю, культурними трансформаціями і т.д. [61,с.32].
Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях ХІХ ст. Так, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається його спроможністю за якомога коротший робочий час створити якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства -- час, вільний від матеріального виробництва, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей[62,с.45]. Розвиток концепції вільного часу простежується у працях О. Конта, який, досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов'язана з бурхливим розвитком економіки, сприяє постійному скороченню суспільно необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу [49,с.55].
Протягом вільного часу можуть реалізовуватися ті потреби, які неможливо задовольнити в робочий час. Зміст та ритм буття особистості все більше визначаються сферами діяльності, що знаходяться поза її роботою. Німецький вчений Е. Шредер стверджує, що вільний час -- це ще не повна свобода, а робочий час -- не автоматичне примушування. Якщо часові дається визначення “вільний”, то цим наголошується, що решта часу має силуваний характер дій, тому його не слід трактувати поза поняттям робочого часу, “прив'язаного ланцюгом до своєї приналежності”[39,с.65]. Фактично робочий та вільний час -- дві життєво важливі сфери, і якщо праця не приносить людині творчого задоволення, а є лише засобом існування, то вона може бути інтерпретована як альтернатива вільному часові. Таку позицію підтримують вчені В. Біллербек, Д. Беггеман, В. Чужинські та ін[41,с.62].
Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою усталених кількісних методів, які на той час використовувалися у різноманітних економічних та емпіричних дослідженнях. Але використання даних методів не давало повного розуміння цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, вдаються до пошуку якісно нових методик вивчення, які б дали змогу, з одного боку, глибше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого -- досліджувати особливості вільного часу різних категорій населення (вчених, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою лише кількісних методів[49,с.76].
Виникнення соціології вільного часу у США (30-ті роки ХХ ст.) пов'язане з масовими дослідження проблем життя у містах (наприклад, подружжя Р. Лінд у 1925-1929 роках провело дослідження “Середнє місто”, в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу)[54,с.65]. Надалі вивчення вільного часу набуває самостійного і постійного характеру. Значно активізуються дослідження його після Другої світової війни, що пов'язано з багатьма чинниками:
1) перехід до мирного життя значно зміцнив цінності і соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;
2) за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу;
3) розвиток засобів масової комунікації позначився на характері і змісті видів діяльності у вільний час;
4) у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на максимальне задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, сім'ї, так і потреб окремих соціально-демографічних груп за віковими, статевими, професійними, національними ознаками.
Все це зумовило нагальну потребу в різноманітних наукових дослідженнях вільного часу. Так, були досліджені особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура та їх пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури і т.д. Урізноманітнення практики, розширення географії місць його проведення (проведення вихідних та щорічної відпустки за межами не тільки свого міста, а й держави) зумовили міжнародні наукові дослідження у галузі вільного часу. З 1969 р. видається міжнародний часопис “Суспільство і дозвілля”[17,с.45].
Найвідоміші дослідники проблем вільного часу -- Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Каплан, Дж. Робінзон (США)[17,с.23].
У колишньому Радянському Союзі ще у 20-30-ті роки ХХ ст. соціологію вільного часу започаткував С. Струмилін дослідженнями бюджетів часу. Упродовж 1922-1934 років було досліджено понад 100 тис. добових бюджетів часу різних прошарків населення, опубліковано майже 70 праць з цієї проблеми[20,19].
Методологічні та теоретичні аспекти проблеми вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборівський, Є. Клопов, І. Малинова, Г. Орлов, В. Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та інші[19,с.61]. Їхні дослідження торкалися таких питань:
1) визначення категорії “вільний час”, його структури і змісту;
2) визначення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;
3) вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населення;
4) вивчення взаємозв'язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем і т.п.;
5) соціальне регулювання вільного часу.
Нині різко посилилася увага до проблем вільного часу, що зумовлено насамперед підвищенням його ролі в житті людини і суспільства. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає із розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, що потребує від сучасного працівника вміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю[46,с.43]. Це робить вільний час основним чинником репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на вирішення важливих для всього людства проблем:
екологічних - охорона та відновлення природного середовища;
медико-соціальних - продовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя.
Усе це привертає увагу до проблем вільного часу не лише вчених різних галузей (соціологів, економістів, психологів, демографів), а й широких верств населення.
Для українського суспільства наприкінці ХХ ст. проблема вільного часу пов'язана з процесам, які відбуваються в соціально-економічній, духовній сферах, що вимагає нового підходу до особистості, її власного життя і діяльності у вільний час. Не менш суттєві й негативні чинники, які нині значною мірою обумовлюють особливості та специфіку використання вільного часу. Головним із них є безробіття, внаслідок якого постійно збільшується кількість незайнятого населення, що загострює проблему вільного часу, який повинен бути спрямований на задоволення культурних, пізнавальних потреб людини, розвиток її здібностей. Іншим чинником є занепад інфраструктури вільного часу, по якій болісно вдарила економічна криза. Найвразливішими виявилися ті її складові, що потребують значних капіталовкладень. У складному становищі перебувають багато театрів і музеїв, клубів і бібліотек, виконавських колективів. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культосвітніх закладів -- загальнодоступних бібліотек, клубів і т.д.[33,с.94].
Серйозною проблемою є вільний час молоді, оскільки кризу переживає уся система, пов'язана з інфраструктурою молодіжного вільного часу.
Науковим працям учених Західної Європи не вистачає єдності аргументацій в питаннях управління вільним часом. Висувається тезис, що заперечує принципи будь-якого впливу на сферу вільного часу, згідно з яким на особистість, котра поза роботою, не діють закони суспільного порядку; вона може розвиватися тільки будучи зовсім вільною. Інакше вільний час, якщо він стає джерелом цілеспрямованого впливу суспільно-політичної системи, втрачає свій змістовний сенс, що перетворює теорію вільного часу в центристський інструмент виховання (Г. Келлер, А. Лушенович). Науковці Р. Данней та Д. Рісман заперечують виховні функції вільного часу та вважають, що форми його використання повинні бути суто індивідуальними, неповторними, нерегламентованими. Окрім розбіжностей в інтерпретації суспільної структури вільного часу і його функціонування продовжується дискусія про правомірність самого розуміння даного терміну: з одного боку, він недостатньо конкретний, з іншого -- недостатньо абстрактний. Діапазон полярних думок сягає від повної відмови і ліквідації його як формальної категорії (Д. Бааке), обмеження його вживання (Д. Крамер, К. Тідеман), до обґрунтування нового тезису -- “право на лінь” (Ф. Гразанов)[17,с.142].
Альтернатива, що намітилася в даній проблемі, вирішується неоднозначно. Такі дослідники, як О. Міхай, Є. Сєчі, М. Сікора, П. Фосс, котрі вивчають питання комплексних заходів впливу на учнів в умовах вільного часу, довели, що він не є абстрактним поняттям, відірваним від навколишньої дійсності, а визначається формою суспільного життя[17,с.55].
Вивчати структуру та суть вільного часу учнів вітчизняні вчені почали в 20-х роках ХХ ст. У другій половині 50-х років дослідники приділяли значну увагу вивченню проблеми позакласного та позашкільного часу учнів[55,с.48]. Найбільш повно, з конкретними науковими даними ця проблема була представлена в працях Г. Зборовського, В. Патрушева, С. Петросяна,. В. Піменова, Г. Пруденського. У 60-70-х роках плідно розробляли педагогічний аспект вільного часу В. Болгов, Л. Гордон, Б. Грушин, Є. Клопов, Г. Орлов[55,с.48]. Вони відмічали, що вільний час має справжню цінність лише тоді, коли особистість може розкрити себе, виявити свої природні здібності, повніше задовольнити естетичні потреби.
До важливих компонентів вільного часу учнів відносять:
чинники культурного споживання, самоосвіти (В. Тріодін, Е. Соколов);
сферу творчості (Ю. Дерябін, Г. Дмитрін, Ф. Мохов, Т. Погрєшева та ін.).
Над психолого-педагогічними основами використання вільного часу працювали Г. Євтеєва, В. Клібік. Педагогічні умови його організації в процесі виховної роботи з учнями розглядали Л. Абакулова, Е. Богородська, Л. Герасименко, В. Дружинін; естетичні можливості його реалізації вивчали С. Герасимов, Б. Ніжинський, В. Петрушин та ін[9,7].
У своїй статті “Педагогічні проблеми організації вільного часу школярів” Б.А. Брилін розрізнює поняття “вільний час” і “дозвілля””[5,с.32]. Він стверджує, що позашкільна сфера діяльності учнів знаходиться в певній залежності від об'єктивних умов навколишнього середовища, педагогічного впливу, родинних традицій. Увесь бюджет часу сучасного школяра поділяється на навчальний і позанавчальний. У свою чергу позанавчальний час складається з потрібного і вільного. До навчального часу відносять всі види занять у школі (уроки, консультації, додаткові заняття), виконання домашнього завдання, підготовка до екзаменів тощо. До структури потрібного входить час, пов'язаний із суспільними обов'язками та із задоволенням побутових та фізіологічних потреб. Вільний час, протягом якого школяр перебуває поза навчальним процесом, дає змогу йому культурно відпочивати, розважатися. Саме цю частину вільного часу автор відносить до дозвільної діяльності.
Проблеми вільного часу та форми дозвіллєвої діяльності піднімались в доробках А.Й.Капської[16], А.Воловика[9] , В.Воловика[9], Л.К.Петрової[40]. В їх роботах визначається роль і значення дозвілля як сфери духовної культури і зміцнення здоров'я людей, засобу її виховання, підвищення трудової та громадської активності, обґрунтовані теоретичні основи педагогічної організації дозвільної діяльності, методику і технологію організації та проведення масових, групових форм дозвілля.
Автор книги “У годину дозвілля” І.Гармаш звернув увагу, що вільний час є найбільшим багатством людства[11,с.76]. Проте його можна вважати справжнім багатством тоді, коли він використовується в інтересах всебічного розвитку людини її здібностей і тим самим сприяє примноженню матеріального і духовного потенціалу всього суспільства.
І.Гармаш, І.Талан, А.М.Афоніна пропонують практичні поради щодо організації вільного часу та відпочинку сім'ї, наведені правила проведення настільних, рухових ігор, а також розваги на свіжому приміщення, описане проведення дозвілля народів світу, вплив на дітей прогулянок в ліс, походи, екскурсії[11,с.132].
В роботах В.Вільчковського запропоновано ряд фізкультурних вправ, які можуть виконувати школярі на дозвіллі[22,с.16]. Про значення спорту, фізкультури у вихованні здорової розумної дитини у вільний час знаходимо у роботах Л.К Петрової[22,с.16].
А.Й. Капська у навчальному посібнику “Технології соціально-педагогічної роботи” описала методику роботи соціального педагога із організації дозвілля, якими вміннями, навичками має володіти, згідно яких напрямків зобов'язаний працювати[58,с.98].
Отже, аналіз наукової літератури дає можливість стверджувати, що проблема вільного часу є актуальною на часі. За змістом - це найбагатший час, заповнений, як правило, суспільно-корисною діяльністю, спрямованою на духовний та моральний розвиток особистості, формування її трудової і соціальної активності, самовиховання та саморозвиток, фізичне вдосконалення.
1.2 Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Багатоаспектність підходів проблеми вільного часу зумовлює той рівень теоретичного узагальнення, на якому можлива координація досліджень з низки взаємодіючих між собою дисциплін -- соціології, філософії, культурології, педагогіки, психології.
У філософському енциклопедичному словнику дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати[61,с.28]. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:
1) функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов'язкові заняття;
2) функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.
Згідно з визначенням Б. Грушина загальний бюджет часу дорослої людини поділяється на чотири основні частини:
1) витрати, пов'язані з роботою на підприємстві;
2) витрати на домашню працю та самообслуговування;
3) час для сну, приймання їжі;
4) вільний час[11,с.58].
Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:
1) обсяг (величина) - залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;
2) структура - основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:
активна творча (в тому числі громадська) діяльність;
навчання, самоосвіта;
культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;
фізичні заняття (спорт і т.п.);
любительські заняття типу хобі;
заняття, ігри з дітьми;
зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;
пасивний відпочинок;
затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).
3) зміст - його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності [17,с.84].
Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов'язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує школяра на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля - показник міри смаку школяра. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді [2, 72-78].
Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов'язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи [3, с. 71, 81].
Про деякі аспекти сучасної концепції вільного часу говорить у “Соціології” В.Г.Городяненко, який теж розділяє поняття “вільний час” і “дозвілля” - як складову вільного часу. Він стверджує, що людина використовує час на трьох рівнях - фізичному, біологічному та соціальному. Поняття “соціальний час” характеризує як людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість - це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність - порядок виникнення та реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія “становлення” використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства - виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов'язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю , ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації[54,с.76]. Неробочий час поділяється на:
1) час, пов'язаний з домашньою працею і побутовими справами;
2) час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо);
3) вільний час.
Вільний час, на думку В.Г. Городяненка, - це складова соціального часу, звільнена від виробничих і побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини[54,с.88].
Слід розрізняти поняття “вільний час суспільства” і “вільний час особистості”. Перше поняття означає час, витрачений суспільством безпосередньо на задоволення своїх інтелектуальних та естетичних потреб. Воно охоплює час, виділений суспільством на розвиток науки, мистецтва, управління громадськими справами тощо. Особистий вільний час є в розпорядженні кожної людини і використовується нею відповідно до індивідуальних нахилів, потреб, інтересів, а також можливостей, які надає їй суспільство. Тому розрізняють вільний час різних соціальних груп: робітників, колгоспників, фермерів, підприємців, службовців, інженерно-технічних працівників та інших категорій населення (пенсіонерів, домогосподарок, студентів тощо)[64,с.78].
Необхідно розрізняти вільний час і дозвілля, вільний час і відпочинок.
Дозвілля - складова вільного часу, що являє собою сукупність занять, спрямованих на відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини[48,с.14]. Поняття “відпочинок” ширше, ніж вільний час. До нього належить не лише частина вільного часу (наприклад, пасивний відпочинок), а й деякі складові неробочого часу (сон).
Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. В. Г. Городяненко виділяє такі функції вільного часу:
1) рекреаційну - відновлення для продуктивної праці;
2) розвиток особистості;
3) задоволення потреб;
4) спілкування;
5) передача життєвого досвіду[54,с.45].
Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров'я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо [10, с. 263-264].
Важливим питанням у науковій літератури є співвідношення між громадсько та особистісно організованим вільним часом.
Громадсько організований вільний час - це такий час, протягом якого вся діяльність школярів перебуває під безпосереднім контролем дорослих[53,с.7]. Дехто з дослідників (Г.П. Орлов, А.В. Неценко, Г.А.Євсєєва) вважає: треба збільшувати частку громадсько організованого вільного часу, що сприятиме підвищенню якості його використання, рівня раціональності. Адже для організації самостійних занять у підлітків бракує життєвого досвіду, вони не завжди розуміють цінність кожної хвилини, не вміють правильно, раціонально спланувати свою діяльність. Особистісно організований вільний час - це час, протягом якого кожен сам вибирає чим йому зайнятися; цей час піддається більшій стихійності, він мало керований з боку дорослих; час, який використовується на індивідуальні культурні потреби, технічну та культурну творчість, любительські заняття, самоосвіту, спілкування, самостійні заняття фізкультурою і спортом, пасивний відпочинок[52,с.65].
О. Ганюков і Т. Бондар у статті “Дозвілля, культурні запити і потреби української молоді” на основі результатів наукового дослідження “Молодь України: ціннісні орієнтації та культурні запити” проведеного Українським інститутом соціальних досліджень у листопаді-грудні 1997 р. дійшли таких висновків, що у системі пріоритетів цінностей дозвілля молоді перше місце посідають пасивні форми, які для свого задоволення не вимагають високого рівня культурної компетенції (відвідування дискотек, перегляд телевізійних програм, прослуховування популярної музики). Інтелектуальні (активні) форми, для задоволення яких потрібні вольові, організаційні і розумові зусилля (відвідування театральних вистав, мистецьких виставок, концертів класичної музики) за поширеністю значно їм поступаються.
Вільний час є вагомим фактором соціалізації сучасної молоді, оскільки він в тій чи іншій мірі охоплює собою мега-, макро-, мезо- та мікрофактори соціалізації, а також тим, що при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації[52,с.54]. Розглянемо їх детальніше.
До психологічних механізмів соціалізації можна віднести наступні:
імпринтінг (запам'ятовування. відбиток) - фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об'єктів, які на неї впливають.
наслідування - слідування якомусь зразку, прикладу. У даному випадку - один з шляхів довільного і частіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду;
екзистенціальний натиск - оволодіння мовою і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії зі значимими людьми;
ідентифікація (ототожнення) - процес неусвідомлюваного ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком;
рефлексія - внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає чи відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, групі ровесників, значимим особам і т.д. Рефлексія може являти собою внутрішній діалог декількох видів: між різними Я людини, з реальними чи вигаданими особами та інші. З допомогою рефлексії людина може формуватися і змінюватися в результаті усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій вона живе, свого місця в цій реальності і себе саму.
До соціально-педагогічних механізмів соціалізації можна віднести наступні:
традиційний механізм соціалізації (стихійної) являє собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім'ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Це засвоєння проходить, як правило, на неусвідомленому рівні з допомогою закарбування в пам'яті, некритичного сприйняття пануючих стереотипів. Ефективність традиційного механізму досить рельєфно проявляється тоді, коли людина знає, “як треба”, “що треба”, але це її знання суперечить традиціям найближчого оточення. У такому випадку виявляється правий французький мислитель Мішель Монтень, який писав: “...Ми можемо скільки завгодно твердити своє, а звичай і загально прийняті життєві правила тягніть нас за собою”[5,79]. Окрім того, ефективність традиційного механізму проявляється в тому, що ті чи інші елементи соціального досвіду, засвоєні, наприклад, в дитинстві, але які згодом не були у запиті які були блоковані в силу змінених умов життя (наприклад, переїзд із села у велике місто), можуть “виплисти” в поведінці людини при черговій зміні життєвих умов чи на наступних вікових етапах;
інституційний механізм соціалізації, як слідує із самої назви, функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для її соціалізації, так і такі, що реалізують соціалізуючи функції попутно, паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, громадські, клубні та інші структури, а також засоби масової інформації). У процесі взаємодії людини з різними інститутами та організаціями відбувається наростаюче накопичення нею відповідних знань і досвіду соціально схвалюваної поведінки, а також досвіду імітації соціально-схвалюваної поведінки і конфліктного чи безконфліктного уникнення виконання соціальних норм.
Слід мати на увазі, що засоби масової комунікації як соціальний інститут (друковані видання, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не лише з допомогою трансляції певної інформації, але і через представлення визначених зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач. Ефективність цього впливу визначається тим, що, як тонко помітив ще в ХVІІІ ст. реформатор західноєвропейського балету французький балетмейстер Жан Жорж Новер, “оскільки пристрасті, які переживають герої, відзначаються більшою силою і визначеністю, ніж пристрасті людей звичайних, їх легше і наслідувати”[5,с.83]. Люди у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями схильні ідентифікувати себе з тими чи іншими героями, сприймаючи при цьому властиві їм зразки поведінки, стиль життя і т.д.
Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою у загальному вигляді розуміють комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку чи певного професійного чи культурного прошарку, який в цілому створює визначений стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини постільки і в тій мірі, наскільки і в якій мірі її носії (групи людей -- ровесники, колеги і т.д.), референтні (значимі) для неї.
Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини із суб'єктивно значимими для неї особами. У його основі лежить психологічний механізм між особистісного переносу завдяки емпатії, ідентифікації і т.д. Значимими особами можуть бути батьки (у будь-якому віці), будь-який дорослий, якого людина поважає, друг-ровесник своєї чи протилежної статі та ін. Звичайно, важливі люди можуть бути членами тих чи інших організацій і груп, з якими людина взаємодіє, а якщо це ровесники, то вони можуть бути і носіями вікової субкультури. Але не є рідкістю, коли спілкування із значимими особами в групах та організаціях може здійснювати на людину вплив, не ідентичний впливові самої групи чи організації. Тому доцільно виділяти між особистісний механізм соціалізації як специфічний.
Соціалізація людини, а особливо дітей, підлітків, юнацтва протікає з допомогою всіх вище названих механізмів. Однак у різних статево-вікових та соціокультурних груп, у конкретних людей співвідношення ролі механізмів соціалізації відрізняється, часом навіть досить суттєво. Так, в умовах села, містечка, а також в малоосвічених сім'ях у великих містах суттєву роль може відігравати традиційний механізм. В умовах великого міста особливо явно діють інституціональний та стилізований механізми. Для людей явно інтровертованого типу (тобто звернених всередину себе, із підвищеною тривожністю, самокритичних) важливішим може стати рефлексивний механізм. Ті чи інші механізми відіграють різну роль в тих чи інших аспектах соціалізації. Так, якщо мова йде про сферу дозвілля, про слідування моді, то провідним часто є стилізований механізм, а стиль життя нерідко формується з допомогою традиційного механізму [7, с. 12-14].
У цілому процес соціалізації можна представити як сукупність чотирьох складових:
стихійної соціалізації людини у взаємодії і під впливом об'єктивних обставин життя суспільства, зміст, характер і результати якої визначаються соціально-економічними і соціокультурними реаліями;
відносно керованої соціалізації, коли держава застосовує певні економічні, законодавчі, організаційні заходи для вирішення своїх завдань, які об'єктивно впливають на зміну можливостей і характеру розвитку, на життєвий шлях тих чи інших вікових груп (визначаючи обов'язковий мінімум освіти, вік її початку, термін служби в армії і т.д.);
відносно соціально контрольованої соціалізації (виховання) -- планомірного створення суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку людини;
більш-менш свідомої самозміни людини, що має про соціальну, асоціальну чи антисоціальну спрямованість (самостворення, самовдосконалення чи саморуйнування), у відповідності з індивідуальними ресурсами і відповідно чи всупереч об'єктивним умовам життя [7, с. 15].
Розглядаючи соціалізацію індивіда як складний і багатофакторний процес, завжди необхідно враховувати об'єктивні і суб'єктивні детермінанти, які мають істотний вплив на формування особистості[65,с.135]. Під об'єктивними умовами маються на увазі соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні умови життя суспільства і окремих соціальних спільнот, в яких відбувається становлення особистості. В соціальному плані можна назвати кілька аспектів впливу цих умов на особистість:
об'єктивні умови мікро середовища, тобто функціонування матеріального і духовного життя суспільства, які визначають умови життєдіяльності індивіда і його найближче оточення. А вони, у свою чергу, визначають специфіку особистісної свідомості;
суспільство через різноманітні соціальні інститути здійснює культурні, політичні і морально-етичні та ін. Відбиваючись у свідомості індивіда, вони впливають на його потреби, інтереси, ціннісні орієнтири, установки, та обумовлюють зміни в його поведінкових “програмах”;
зміни умов у мікросередовищі опосередковано впливають на особливості включення дітей і молоді у соціальну структуру суспільства, що відбивається на формуванні соціального образу молодого покоління, так і на розвитку самої соціальної структури.
Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснюється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширення можливостей самореалізації, забезпечення високого рівня життя тощо.
Об'єктивність умов соціалізації не означає їх стихійність і некерованість. Навпаки, в сучасних умовах саме ті суспільні відносини визначають характер соціальних змін, які свідомо розвиваються і є фундаментом науково обґрунтованого регулювання соціального розвитку дітей та молоді. При цьому не йдеться про маніпуляцію свідомістю юних, не про волюнтаристський вплив на їх долю, а створення необхідних умов соціалізації, які забезпечать умови для їх реалізації, самоутвердження. Без цього суспільство не зможе продуктивно функціонувати, а отже, воно зацікавлене у створенні передумов для оптимальної соціалізації особистості[65,с.137].
Успіх даного процесу залежить не лише від об'єктивних причин, але обумовлюється низкою суб'єктивних обставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості у плані перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування і відокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів і переконань. Суб'єктивні обставини соціалізації особистості визначаються загальною спрямованістю конкретної особистості, її прагненням до знань, нового, мотивацією поведінки, індивідуально-особистісним змістом життєдіяльності.
У соціалізуючому процесі для ефективного використання вільного часу варто виділити два аспекти, які проявляються досить самостійно: змістовний і функціональний. При цьому змістовний аспект визначається тим, “що” і “які” якісні ознаки формуються у процесі соціалізації, а функціональний -- “як” і під впливом яких механізмів здійснюється це формування. Змістовний аспект більш тісно пов'язаний з суб'єктивними обставинами становлення особистості і може бути охарактеризований її діяльністю, спілкуванням і самосвідомістю[11,с.32].
Діяльність суб'єкта пов'язується з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини, з другого -- з виявленням для кожного суб'єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб'єкта діяльності.
З діяльністю тісно пов'язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних , малих і великих, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання[8,с.48].
Не менш важливим у змістовному аспекті соціалізації є розвиток самосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу її “Я”.
Діяльність, спілкування, самосвідомість, взяті разом, розкривають сутність соціалізації, її змістові аспекти. А функціональний аспект соціалізації характеризується на певному віковому етапі інститутами і механізмами соціалізації. Важливими інститутами соціалізації молодого покоління є сім'я, неформальні групи, навчальні групи, об'єднання, масова комунікація, спільноти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучається до системи норм і цінностей і які виступають своєрідними трансформаторами соціального досвіду.
Кожне суспільство, культура, спільнота виробляє свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятим моделям соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціолізованих формах соціалізації, котрі відображають домінуючі цінності. А отже є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді.
Нині демократизація механізмів соціалізації молодого покоління здійснюється на основі відходу від історично виробленої практики патерналістського регулювання його участі в усіх процесах і житті суспільства з боку державних і громадських структур, усунення директивних методів тиску на ініціативність, самостійність, самовираження[8,с.79].
Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацію їх покликань, здібностей, ініціативи, творчості. Спільна діяльність молодого покоління з фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань, досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально-активної особистості[56,с. 64].
Ставлення до дітей та молоді має базуватися на принципово новій концепції -- концепції самореалізації у процесі соціальної творчості, здійснення власних інноваційних проектів за наявності активної допомоги з боку державних та громадських соціально-виховних інститутів[22].
Отже, можна констатувати, що сутністю вільного часу є цілеспрямована творча поведінка молодої людини у вільному для вибору занять і ступені активності особистісно-організаційному та просторово-часовому середовищі, детермінованому внутрішніми потребами, мотивами, установками, зовнішніми факторами, які породжують відповідну діяльність.
1.3 Індивідуально-психологічні особливості старшокласників у контексті самоорганізації життєдіяльності

Дозвілля є сприятливим грунтом для випробування юнацтвом своїх творчих потреб і можливостей. В процесі дозвілля набагато простіше формувати поважне ставлення до себе, навіть особисті недоліки краще долаються завдяки дозвільневій активності.
Провідну роль у психічному розвитку старшокласників відіграють соціальні фактори. Вони визначають сутність тих змін, завдяки яким старшокласники наближаються до статусу дорослої людини. Ці зміни відбуваються під впливом суспільства, яке їх тією чи іншою мірою проектує, передбачає, готуючи нове покоління своїх членів. Вплив суспільства на становлення їх якостей здійснюється не безпосередньо, а через активність юнаків і дівчат, через різні види їх діяльності, в якій поєднується суспільне й індивідуальне. Такими видами є дальше загальноосвітнє й спеціальне навчання, громадська діяльність, спілкування тощо[46,с.144].
Перед старшокласниками постає проблема самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання першочергової життєвої важливості. Самовизначення є центральним новоутворенням раннього юнацького віку. Головною ознакою цього явища науковці виділяють потребу юнацтва зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе членами суспільства, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості поряд з розумінням свого місця і призначення в житті. У вільний час можна побачити свідоме керування старшокласниками своїми потребами і прагненнями, опанування свого внутрішнього світу, формування життєвих прагнень і перспектив, а це засвідчує досить високий рівень особистісного розвитку. Старшокласники починають серйозно замислюватись над питанням про те, чи зможуть вони працювати в тій галузі, яку для себе обирають. Питання такого типу свідчать про те , що школярі , вибираючи свій життєвий шлях, не ідуть в напрямі своїх безпосередніх інтересів, ф прагнуть вирішити проблему вибору, зважуючи на багато обставин і головним чином враховуючи свої здібності. Вони розглядають вибір професії як свого роду висновок з аналізу потреб та наявних здібностей, із зіставлення цих своїх особливостей з тими вимогами, які ставить до людини та чи інша професія. Не випадково старшокласники починають цікавитись питаннями психології здібностей, мислення, самовиховання[23,с.132].
Крім самовизначення, важливим новоутвореннями є новий рівень самосвідомості , а саме відкриття свого внутрішньго Я, виникнення цілісно ї концепції Я та цілісного, в основному науково і теологічно обґрунтованого, світогляду.
Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, неподібності до інших, приходить почуття самотності. Це призводить до двобічного взаємного зацікавлення хлопців і дівчат, яке стає загальним явищем. Настає певна стабілізація в стосунках молоді обох статей, які стають більш натуральними і врівноваженими. Виникають і усталюються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатії, приязні, флірту, залицяння, закоханості ). У вільний час збільшується зацікавленість танцями, вечоринками, побаченнями і т. п. Старшокласники навчаються звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки і уподобання іншої сторони і намагаються пристосуватися до них[ 1, с.45].
Фундаментальними потребами у ранній юності є потреба в самореалізації та самовираженні та потреба з'ясування сенсу життя. Як зауважує Л.Божович, уцьому віці на основі зовсім нової, виниклої вперше, соціальної мотивації розвитку відбуваються суттєві зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій[4,с.67]. Передусім це виявляється в упорядкуванні, інтегруванні всієї системи потреб і світогляду, який формується у них. Старший шкільний вік- це вік інтенсивного формування світогляду. Це починається з практичного засвоєння певних моральних звичок , настанов, симпатій чи антипатій, які пізніше усвідомлюються та виявляються у формі норм і принципів поведінки. Світоглядні пошуки включають в себе соціальну орієнтацію особистості, тобто усвідомлення себе частинкою соціальної спільності, вибір свого майбутнього становища і шляхів його досягнення. Вирішальне значення для формування світогляду має громадянська та громадська активність старшокласників, де відбувається накопичення морального досвіду і засвоєння соціальних та етичних норм поведінки, формування певного емоційного ставлення до різних соціальних явищ поведінки і діяльності інших людей ( релігія, культура, політика, ідеологія тощо). Формування світогляду є результатом та умовою все більш глибокого усвідомлення старшокласником себе як особистості з певною власною системою ставлень до всього, що оточує та до самого себе Вільний час старшокласники проводять у компаніях, тобто невеликих групах, основою яких є спільність поглядів, уподобань, інтересів, а також взаємна симпатія та приязнь. Компанії можуть складатися з одних хлопців чи дівчат, бувають і змішані компанії. Кожна компанія виявляє властиву їй активність, яка залежить від рівня змужнілості, інтересів і спрямованості членів компанії. Юнаки і дівчата, що об'єднуються в компанії, намагаються якомога більше часу проводити разом, планують спільні справи, підтримують один одного в поглядах, намагаються наслідувати в одязі, зачісках, манерах, поведінці взагалі[26,с.342].
Вільний час школярів, як уже зазначалось вище, - це частина загального бюджету часу, яка залишається після навчання, інших справ і яка використовується кожним на власний розсуд залежно від інтересів, потреб, схильностей[40,с.73]. Ефективність виховного процесу у вільний час значно підвищується, коли використовувати його раціонально. Це особливо важливо для старшокласників, які стоять на порозі самостійного життя. Але, проте, якщо навчання в школі регламентоване і школярам прищеплюють навички наукової організації, то вільний час зазнає поки що більшої стихійності, мало керований[20,с.73].
Важливість проблеми полягає ще й у тому, що при правильному організованому дозвіллі не залишається часу на бездіяльність, пияцтво, наркоманію, антигромадські вчинки, тобто є реальні можливості для зниження правопорушень серед школярів.
Усе це свідчить про те, що учням треба допомагати в організації та використанні дозвілля. Соціальні педагоги, вчителі й батьки повинні знати не тільки про те, скільки вільного часу в розпорядженні дітей, а чим вони зайняті в ці години, з якою метою займаються тією чи іншою справою, тощо. Знання характеру використання вільного часу старшокласниками певною мірою допоможе класному керівникові чи соціальному педагогові виявити їхні інтереси, потреби, і спрямувати поза навчальну діяльність таким чином, щоб вона сприяла всебічному розвитку юнаків та дівчат[63,с.213]. Крім того необхідно добре уявити собі наявні в мікрорайоні можливості, прилучаючи до цього батьків учнів, соціальні організації, громадськість.
У дослідженні, проведеному нами серед старшокласників загальноосвітніх шкіл № 16, 25, 27 та педагогічного ліцею м.Тернополя, виявлено, що найпопулярнішою темою для обговорення в молодіжному середовищі є питання музики та організації відпочинку (39% та 46 % відповідно). 16% респондентів зазначили, що “часто” обговорюють питання культури та мистецтва. Найменш актуальними для молодих людей є питання національної культури (10%). Не обговорюють питання національної культури 44% респондентів, тоді як проблеми організації відпочинку лишаються поза увагою лише 8% опитаних.
Цілком природно, що для молоді дуже великого значення набувають такі цінності, як спілкування з друзями (66%). Не менш важливою цінністю для молодого покоління є відвідування танців, вечірок та кафе (30%).
Вільний час для молодої людини завжди був однією з вагомих життєвих цінностей. Уміння і способи розпорядження своїм дозвіллям є важливим чинником соціалізації. Проблеми відсутності вільного часу “дуже турбує” 31% опитаних, “турбує деякою мірою” 48% і лише 21% молодих респондентів стверджують, що такої проблеми для них не існує.
Молоді жінки та дівчата більше заклопотані повсякденними проблемами, ніж юнаки. “Дуже турбує” відсутність вільного часу 33% опитаних дівчат і лише 28% юнаків. 23% юнаків стверджують, що проблеми відсутності вільного часу для них не існує, серед респондентів жіночої статі такої думки дотримуються лише 19%. Відтак, потенційно юнаки мають більше вільного часу для задоволення культурних потреб, ніж дівчата.
З батьками питання проведення вільного часу обговорюють 45 старшокласників. Інші мотивують це тим, що хочуть самостійності. З тих , хто радиться з батьками 76 дівчат і лише 24 хлопців. Частіше дане питання обговорюють з матерями 68 , тоді як з батьками лише 32. Дослідження показало, що з матерями частіше обговорюють питання проведення вільного часу дівчата - 71, тоді як з батьками - хлопці - 69.
Більшість старшокласників за те, щоб в школі ввели предмет, який би збагатив їх знання про ефективне використання вільного часу - 65. Крім цього ще 22% вважають, що всьому їх навчить життя. Решта респондентів не визначились.
56% старшокласників вважають, що на виховних годинах рідко обговорюється питання вільного часу. 12% вважають що обговорення проходить як наслідок якоїсь події. 15% старшокласників думають, що на виховних годинах достатньо приділяється уваги вільному часу, решта 17% вважають, що робота із організації вільного часу взагалі не ведеться. Прикрим є той факт, що 56% респондентів не володіють повною інформацією про наслідки байдужого проведення дозвілля. Інші володіють, але не в такому обсязі як їм хотілося.
У старшокласників вільного часу більше, ніж вони вважають. Його збільшення відбувається за рахунок суміщення кількох видів діяльності. Наприклад, допомагаючи рідним удома, діти водночас слухають музику, радіопередачі і навіть ухитряються дивитися телевізор. Час, що втрачається на це, можна умовно віднести до вільного[64].
Багато в чому відрізняється вільний час сільських дітей від міських. Відсутність на селі мережі закладів культури та естетичного виховання, гуртків за інтересами, бібліотек, спортивних майданчиків не дає змоги сільським дітям школярам повноцінно проводити вільний час. З іншого боку вони не так уже й багато мають вільного часу через необхідність допомагати дорослим по господарству. Матеріальна база багатьох закладів культури в сільській місцевості не завжди відповідала вимогам часу. Найбільш уразливими до цієї кризи виявилися сільські заклади культури. Нині майже половина з них потребує капітального ремонту.
Низький рівень відвідування школярами закладів культури полягає в якісних характеристиках і відповідності до інтересів та потреб дитини, наповненості та різноманітності програм та заходів, які пропонуються закладом.
Дані соціологічних досліджень показують, що обсяг вільного часу школяра складає приблизно 4698 годин, а дорослого - 1824 годин. Тривалість вільного часу школярів можна збільшити за рахунок:
“вторинного вільного часу” - готуючи обід, прибираючи квартиру, є можливість слухати музику, радіопередачі, деякі ухитряються навіть дивитися телевізор. Це дозволяє збільшити обсяг вільного часу приблизно на 3 години на день;
скорочення перевантаженості учнів через удосконалення методики викладання шкільних предметів, використання ТЗН, зменшення часу на приготування домашніх завдань через засвоєння основного об'єму навчального матеріалу на уроці;
покращення позаурочної роботи по місцю проживання - скорочення часу на переїзди до місця занять в гуртках, секціях, установах культури;
навчання юнаків і дівчат цінувати кожну вільну хвилину, прищеплювати вміння і навички правильно й раціонально планувати свої справи[6,с.65].
Структура вільного часу різноманітна і має індивідуальний характер. Доцільно виділити найпоширеніші види відпочинкової діяльності:
спілкування з друзями (15 годин на тиждень);
перегляд телепередач (9 годин);
прослуховування музичних записів (6,6 годин);
читання (4 години);
заняття фізкультурою та спортом (3-5 годин);
прийом гостей, відвідування друзів (4 години)[35,с.68].
Найбільш поширеними заняттями як у будні, так і в недільні дні у школярів є спілкування. Воно характеризується невимушеністю, розважальністю і прямою залежністю від схильності та настрою діючих осіб. На дозвіллі функціонально-рольові “відстані” між людьми зникають, вони набувають симпатії, спільність захоплень та інтересів, комунікабельність.
Сучасні школярі надають перевагу таким видам дозвілля, як перегляд телепередач, прослуховування музичних записів . Що ж до читання, то для одних - це невичерпна духовна скарбниця, звідки вони беруть необхідні знання про людину, розвиток суспільства тощо. Для інших - це лише приємне марнування часу, можливість якось відвернутися від дійсності.
Завдання соціального педагога - дати пораду школяреві: яку б літературу можна прочитати для того щоб якнайбільше збагатити себе духовно, взяти з прочитаного корисну інформацію для себе, для свого розвитку[51,с.48].
Організація школярами вільного часу на власний розсуд не означає, що він не повинен регулюватися батьками, педагогами, соціальними педагогами. Навпаки, саме дорослі виявляють інтереси і потреби, нахили дітей: створюють умови для організації дозвілля; радять чим зайнятися, куди піти після занять, яку книжку прочитати, який фільм подивитися; допомагають спланувати заняття на день, тиждень; контролюють відвідування гуртків, студій, секцій, клубів та багато іншого[14,с.65].
На сьогоднішній день в планах виховної роботи багатьох шкіл недостатньо приділяється уваги організації вільного часу. Старшокласники дуже мало залучені до позакласної та позашкільної роботи, не проводяться профілактичні заходи, відбувається мало зустрічей з цікавими людьми, не на належному рівні знаходиться фізична культура, тобто відсутня діяльність спортивних секцій. Це дозволяє зробити висновок, що у школярів є багато незайнятого вільного часу, який вони нераціонально використовують. Щоб усунути дану проблему потрібно збільшити кількість позашкільних та позакласних заходів, спонукати старшокласників самим організовувати ці заходи і брати у них активну участь, з метою спрямувати вільний час в правильне русло, щоб в них не вистачало часу на негативні вчинки.
Розділ 2. Шляхи вдосконалення соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників
2.1 Зміст та форми організації вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи

Професiйна квалiфiкацiя соціального педагога як органiзатора навчально-виховної роботи з учнiвською молоддю в аспектi організації вільного часу вимагає особливої уваги. Здiйснення завдань із організації вільного часу можливе лише за умови високої компетентностi педагога. Одним з крокiв, що сприяють цьому, є впровадження факультативного курсу «Особливості вільного часу», який вiдiграє iнтегруючу роль в пiдготовці старшокласників до організації свого вільного часу [див.дод Е].
Розробляючи програму факультативного курсу, ми враховували такі аспекти: сформувати готовнiсть і творчу активнiсть старшокласників з організації вільного часу; розкрити об'єктивну необхiднiсть єдностi й узгодженостi трьох провiдних чинників, які впливають на проведення вільного часу школярами : школи, сiм'ї та громадськостi.
Викладання факультативного курсу зорієнтоване на досягнення основної мети - пiдготувати старшокласників до ефективної організації та проведення вільного часу. Зміст факультативного курсу передбачав вирiшення таких завдань:
формування у старшокласників необхiдностi в ефективній організації і проведенні вільного часу;
створення у старшокласників особистої установки на здійснення організації вільного часу;
ознайомлення з особливостями організації і проведення вільного часу;
покращання орiєнтацiї старшокласників на органiзацiю i проведення вільного часу;
формування потреби у самовихованнi i самоосвіті з метою пiдвищення загального рiвня з даної проблеми;
ознайомлення старшокласників з науковими дослiдженнями i практичними досягненнями з проблеми, що вивчається.
Зміст факультативного курсу ґрунтувався на принципах:
принцип об'єктивності, науковості у висвiтленнi всього спектра питань, пов'язаних з органазацією вільного часу
принцип послiдовності, системності засвоєння необхiдних знань та певного обсягу iнформацiї;
принцип загальностi, що вимагає методичного виховного впливу всiх виховних iнституцiй;
будь-яка iнформацiя та методика її висвiтлення має спрямовуватися на формування позитивного ставлення до проблеми організації вільного часу.
Зміст факультативного курсу вміщено у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1

п/п
Зміст тем
К-сть годин
Лекц.
Практ.
1.
Сфера вільного часу та дозвілля як об'єкт наукового інтересу
1
1
2.
Дозвільна діяльність: генезис, історія.
1
1
3.
Соціальна інфраструктура дозвілля
1
1
4.
Освітньо-виховна функція змістовного дозвілля
1
1
5.
Форми організації вільного часу особистості
1
1
5.
Структура вільного часу
1
1
Всього
6
6
У процес підготовки старшокласників до організованого проведення вільного часу слід включити всі дисципліни, передбачені навчальними планами. У змісті цих дисциплін необхідно вичленити той матеріал, який безпосередньо чи опосередковано впливав би на організацію вільного часу старшокласників.
Модель організації вільного часу старшокласників в процесі позакласної та позашкільної виховної роботи
Розроблена нами модель соціально-педагогічної діяльності із організації вільного часу учнів в процесі позакласної та позашкільної роботи побудована з урахуванням реальної сучасної ситуації на основі аналізу змісту діяльності загальноосвітніх шкіл м.Тернополя. Пропонована модель характеризується рухливістю реагування на насущні потреби молоді, життєві ситуації й може бути використана не тільки в школі, а й в практичній соціально-культурній діяльності молодіжних об'єднань і клубів.
З метою ефективного використання учнями вільного часу нами спільно із заступником виховної роботи педагогічного ліцею Нечипорук Л.Є., де проводився формуючий експеримент, розроблено зміст виховної роботи зі старшокласниками з даної проблеми (див.дод.З). На кожен місяць розроблялася план-сітка, де відображені виховні заходи і послідовность їх проведення (див. дод Д). План роботи значно більше включає спільної діяльності з сім'єю та громадськістю. Спеціально розроблений графік такої роботи (див. дод.Є).
Для систематизації і можливості контролю за проведенням виховних заходів та інформаційних хвилин розроблено і затверджено директором педагогічного ліцею графік інформаційних та виховних годин (див.дод.Ж).
Кожного місяця класний керівник має подавати звіт про виховну роботу, який повинен включати наступні напрямки: моральне, фізичне, статеве, сімейне, національне, патріотичне, правове, естетичне, екологічне, трудове, громадське виховання, а також заходи, які спрямовані на формування здорового способу життя (див. дод. Г).
Організацію вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи слід здійснювати через найрізноманітніші форми.
Одна з найцікавіших форм дозвільної активності - туристсько-краєзнавча, до неї відносяться подорожі, походи, сімейні відпочинки на природі, екскурсії .
Подорожні, туристичні походи - одне з найбільш улюблених занять у вільний час. Щоб здійснити похід до нього слід ретельно підготуватися. В поході є можливість виховати в школярів любов до природи, допомогти побачити її чарівність, красу, навчити бережливо ставитись до неї. Саме в поході можна побачити сильні чи слабкі, позитивні чи негативні сторони дитини, її ставлення до колективу і до навколишнього середовища. В поході формуються різні якості учнів: витривалість, сила волі, спритність, мужність, спостережливість, колективність, організованість, впевненість в собі та багато інших[47,с.97].
Суть туристсько-краєзнавчої роботи полягає у тому, щоб відшукати, обґрунтувати і розкрити всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території земного простору і дати таким чином комплексну генетичну картину життя усієї території у природно-історичному і соціально-економічному відношеннях.Об'єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є сукупність географічних об'єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв'язків на певній території ( урочище, село, район, місто). У процесі туристсько-краєзнавчої діяльності створюються сприятливі умови, за словами А.С. Макаренка, для “соціального тренінга” школярів, який полягає у добрих вчинках, справах і звичках. При цьому ідейно-політичні і моральні переконання сформовані в них школою, сім'єю, трудовими колективами, засобами масової інформації, набувають яскраво вираженого дійового характеру.
До культурно-освітньої форми дозвіллєвої діяльності можна віднести паркову систему. Паркова мережа є провідною рекреаційно-педагогічною системою і посідає ключове місце в оновленій концепції людського розвитку, зокрема у сфері культурного обслуговування населення . Вони є невід'ємною частиною міської культури, міцно увійшли в наш побут відпочинок, дозвілля. Поєднання в одному об'єкті художньо-упорядкованого середовища і спрямованої рекреаційної діяльності надає паркам неповторної специфіки та привабливості, визначає їх роль у житті людини, суспільства.
В Україні прийнято документи, що регулюють діяльність паркових комплексів як природного, так і культурного надбання. Ще Закони “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповітний фонд”, “Про тваринний світ”. Занедбання систем парків, вилучення їх з культурного комплексу, збіднять і спримітивізують національно-культурну свідомість. За останні роки міжнародні організації, відзначаючи загострення екологічних проблем, прийняли ряд документів, спрямованих на охорону та збереження природного і культурного надбання.
У Конституції України, Державній програмі “Культура. Просвітництво, Дозвілля”, в постановах “Про стан і заходи щодо розвитку української культури”, “Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” підкреслюється важливість підвищення ефективної діяльності парків культури і відпочинку, удосконалення соціально-культурного характеру їх діяльності як масових закладів культури, що діють в умовах вільного часу населення і виконують специфічні функції, пов'язані з вихованням особистості.
Сутність парку в умовах демократії полягає в створенні найбільш сприятливих умов для організації дозвілля, відпочинку широких верств населення, найбільш повного задоволення, глибокого емоційного сприйняття і активного споживання ними духовних цінностей шляхом безпосереднього спілкування з природою.
Соціоекологічна сфера діяльності парків пов'язана зі ставленням людини до природи. Формування раціонального природокористування і є завданням в галузі екологічного виховання, підвищення рівня екологічної культури широких верств населення. Екологічне виховання реалізуються через отримання конкретних знань, умінь і навичок. Не можна екологічно мислити та діяти , не маючи конкретних знань про природу. Соціоекологічний аспект паркової діяльності надзвичайно багатогранний, це пояснюється поліфунціональністю парків, розмаїттям культурно - дозвіллєвих об'єктів. Парк виступає візуальним представником природи в місці, де і слід обмежуватися тільки таким візуальним її використанням.
Природна основа парку в ідеалі повинна бути витвором садово-паркового мистецтва. Отже, оскільки відпочинок - головний мотив відвідування сучасними мешканцями міста парків, то необхідно використовувати цей час для екологічного виховання та навчання, спираючись при цьому на їх поліфункціональність і комплексний характер впливу на людину.Парки культури і відпочинку - це особливим чином організоване природне середовище, роль якого слід визначити як культурну цінність, мистецький витвір та засіб, що формує певне ставлення до природи та культури[20,с.38].
Важливо, щоб в зміст вільного часу входили заняття фізкультурою і спортом. Організовуючи школярам заняття фізкультурою соціальний педагог повинен вміти методично грамотно проводити їх, а також мати високий рівень професійної компетенції з питань теорії та практики фізичного виховання учнів. Має враховувати фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості дітей, передбачати всі заходи щодо запобігання дитячого травматизму, дбати і про власну спортивну форму аби слугувати учням за наочний приклад. Соціальний педагог має роз'яснити учням, що спортом, фізкультурою займаються не тільки для того, щоб отримати задоволення від руху, а й для покращення здоров'я самопочуття. Дбати про своє здоров'я - це не тільки вести правильний спосіб життя, а й підтримувати і розвивати свої фізичні можливості. Як показує досвід, велике значення у фізичному вихованні школяра має його сім'я. Інтерес до фізкультури стане стійким і дійовим, якщо батьки залучать дитину до занять фізичними вправами ще з раннього віку, створять для цього відповідні умови, покажуть особистий приклад. Для цього соціальний педагог може проводити індивідуальні консультації з батьками, готувати корисну інформацію з питань загартовування, виконання фізичних вправ, рухливих ігор[9,с.231].
Вибір змісту вільного часу залежить від смаків, спрямованості, інтересів та визначеної мети. Особливе місце в бюджеті вільного часу займає читання. Школярі читають різну літературу, обмінюються знаннями, які взяли з книг, переживають за літературних героїв, за їх долю, намагаються бути схожими на своїх кумирів, шукають в книгах відповіді на запитання, які виникли в житті. Для того, щоб викликати в школярів цікавість до читання, необхідно організовувати заохочення, пояснити користь його для збагачення свого внутрішнього світу, розумового розвитку[11,с.44].
Читацька конференція як одна із ефективних масових форм організації дозвілля є важливим засобом пропаганди науково-популярної, історичної та художньої літератури серед учнів. Конференція допомагає їм глибше зрозуміти зміст та образи літературного твору, мотиви та дії історичних героїв, особливості мови й стилю, прищеплює літературно-етичні смаки, сприяє бажанню наслідувати позитивних героїв. Через нестачу часу і дефіцитність видань, педагоги не можуть під час уроків всебічно висвітлити суть і значення українознавчої тематики письменників. Тому це можна зробити на унівсько-читацьких конференціях, які проводяться в позаурочний час у вигляді дозвіллєвої діяльності.
Конференція пройде успішно, якщо вона буде належно підготовлена. В ході її підготовки соціальному педагогові необхідно з'ясувати інтереси учнів, проаналізувати їх читацькі картки в бібліотеці, звернути увагу на розвиток художньо-естетичного почуття школярів, у бесідах з ними розкривати особливості мови, стилю, форми твору, працювати над навичками виразного читання і т. д. Педагог ретельно вивчає літературу, мотиви написання твору, біографічні дані письменника і готується до заходу. План конференції художньо оформляють і вивішують для ознайомлення учнів, які за бажанням обирають питання для виступу. При підготовці конференції соціальному педагогові необхідно заохочувати учнів різного загальноосвітнього розвитку, адже сама підготовка до виступу формує навички вдумливого читання й аналізу прочитаного. Необхідно домогтись, щоб більшість учнів прочитала твір, зрозуміла його зміст, ідейні та художні особливості. З цією метою доцільно провести бесіди, консультації для виступаючих школярів, допомогти вникнути в суть твору і поділитися враженням від нього. Для залучення якомога більше учнів до підготовки конференції їх соціальний педагог охоплює різною діяльністю через доручення: художнє оформлення альбомів, фотовітрин, фотомонтажів, випуск спеціальних номерів стінних і радіогазет, організація виставок, добір запитань для вікторин і інше. Конференцію слід почати вступним словом про зміст книги, мотиви написання, основну ідею. Після вступного слова обговорюють твір-обміном думками, виступами школярів з доповідями, повідомленнями. У заключному слові ведучий підбиває підсумки конференції, аналізує міркування учасників, висловлює вдячність всім хто брав участь в заході[52,с.143].
Масові форми організації дозвілля є цінними тому, що завдяки їм вдається залучити до участі у різноманітних заходах значну кількість школярів, ці форми мають великі можливості для активізації вихованців у процесі їх підготовки і проведення. Групові форми дозвілля мають свою специфіку. Насамперед, рівень їх організації визначається об'єктивними і суб'єктивними обставинами, умовами проведення вільного часу, професійними якостями працівників закладів культури і спорту, досконалістю методик їх роботи, мірою включення в дозвільну діяльність її учасників, мікрокліматом групи, клубу, секції та ін. Колективне проведення дозвілля вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між учасниками, швидкої адаптації новачків, воно поєднує в собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.
Важливе місце в організації групових форм дозвілля займає участь у різноманітних гуртках. Гурток це самодіяльне об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, техніки, літератури, мистецтва, фізкультури.На відміну від обов'язкової для школярів навчальної діяльності участь в гуртках є добровільною. Діти самі обирають гурток за власними інтересами.
Одним з видів колективного дозвілля гуртків є театральний гурток. В нього входять школярі, яким подобається театральне мистецтво. Їх об'єднують спільні інтереси. Але соціальному педагогові слід взяти до уваги.що багатство колективних інтересів безпосередньо залежить від багатства індивідуальних інтересів школярів, які входять в даний гурток чи клуб. І навпаки, багатство інтересів - безпосередньо зв'язане з інтересами інших членів. Інтереси колективу при правильному керівництві збагачуються за рахунок індивідуальних інтересів кожної особистості. Та не завжди інтереси окремих школярів гуртка співпадають з інтересами інших учасників. Наприклад, інтерес колективу театрального гуртка до театру може виявитись тільки у відвідуванні вистав, п'єс, в їх обговорюванні, у колекціонуванні фотографій секторів, у вивченні історії театру. Інші ж учасники театрального гуртка воліють зіграти в п'єсі чи виставі. І нехай багато школярів мріють стати професійними акторами, ніколи ними в результаті не стануть, але участь у виставі театрального гуртка включила їх в світ мистецтва, активізувала їх почуття, дала можливість пережити творче натхнення, спробувати, помилятись, пережити невдачі та успіхи[50,с.125].
Керівникові гуртка потрібно враховувати інтереси кожного члена колективу. Намагатись реалізовувати їх. Для того, щоб покращити, змінити роботу гуртка, учасники взаємодіють з іншими гуртками. Наприклад, в підготовці і проведені вистав в шкільному театральному гуртку участь беруть не тільки члени цього гуртка. Оформленні декорацій, грим, костюми, світлові і звукові ефекти - все це результати роботи школярів різного віку, різних інтересів і вмінь: любителів образотворчого мистецтва, техніків - членів різних предметних гуртків школи, активно беручи участь в роботі на спільну користь. Участь учня в театральному гуртку виховує у неї почуття, розвиває творчі здібності і вміння формує почуття колективізму.
Особливе виховне, пізнавальне і практичне значення мають гуртки технічної творчості. Тут школярі навчаються певному видові практичної діяльності, виготовляють корисні речі, які використовують з благодійною метою. Важливо, щоб діяльність технічного гуртка набрала суспільного спрямування з одноразовим формуванням економічних інтересів учня як особистості і спеціаліста. Так, члени радіотехнічного гуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати і проводити радіотелепередачі, ремонтувати радіо-і теле-апаратуру для населення.
Значну увагу відводять і організації спортивних клубів, секцій, до яких залучають значну частину учнів. Те, що в бюджеті вільного часу дитини спорт має займати помітне місце, навряд чи треба доводити. Не потрібно доводити й те, що учні люблять спорт, із захопленням займаються ним, варто тільки для цього створити хоча би мінімальні умови. Спортивні секції, клуби, гуртки сприяють формуванню здорового стану особистості, забезпечують всебічне виховання і розвиток, дбають про духовне зростання. Відвідуючи ці об'єднання ці школярі розвивають свої фізичні можливості, силу волі, кмітливість, спритність, відвагу та інші. Усі названі якості учні можуть продемонструвати під час змагань, спортивних ігор, водночас перевірити свої можливості, зрівняти себе з іншими, виявити сильні і слабкі сторони фізичної підготовки, відчути бажання бути кращими і потрібними команді, колективу[11,с.98].
Школярі, які у вільний час люблять танцювати, співати, малювати можуть реалізовувати свої інтереси естетичного виховання. Тут учням прищеплять любов до мистецтва, навчать розуміти прекрасне, розвиватимуть естетичні смаки. Залучення до мистецтва розглядається як основний шлях естетичного виховання. Але знати живопис, малювати, співати, розбиратися в поезії - це значить бути художньо освіченою людиною. Тому секції естетичного виховання є і секціями художньої творчості. Вони роблять певний внесок в організацію дозвільної діяльності. Школярі мають змогу проявити творчість, розумно провести дозвілля, поспілкуватись у невимушеній доброзичливій обстановці секції. Досвід переконує, що учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу природи, людські стосунки, є більш життєрадісні й доброзичливі в колективі.
Для організації групової дозвільної діяльності особливо важливим є створення емоційно привабливих ситуацій тому, що позитивні емоції розширюють цілепокладальну активність особистості і сприяють зародженню нових потреб. Позитивною емоцією, що виникає, найчастіше психологія розглядає інтерес. Як домінуючий мотиваційний стан у повсякденній діяльності людини, інтерес найбільшою мірою визначає відношення до дозвільної діяльності. Відповідно дослідженням основною причиною виходу з гуртка 46 % опитаних учнів назвали втрату інтересу до його діяльності. Однією з основних причин, що викликають втрату інтересу, є одноманітність занять. Тому особливе значення одержує педагогічна ситуація введення нового за змістом виду діяльності. Таке введення може носити як ситуаційний, так й досить тривалий характер. Введення нового за змістом виду діяльності стимулює інтерес до спільної реалізації дозвілля, створює можливості для прояву ініціативи з боку тих учасників групової діяльності, які в реалізованому виді діяльності почувають себе менш упевнено. Даний момент досить істотний, тому що інтерес породжується і підтримується участю, відчуттям активності, почуттям своєї потреби і співпричетності до того, що відбувається[50,с.129].
Розмаїття перерахованих гуртків, секцій, клубів за інтересами свідчить про широкі можливості діяльності соціального педагога в цьому виховному інституті.
Отже, слід визначити основні напрямки діяльності соціального педагога в учнівських гуртках, об'єднаними масовими, колективними, груповими формами дозвільної діяльності, які повинні полягати у:
здійсненні комплексу заходів і різних видів діяльності для виховання, освіти, розвитку особистості в учнівських організаціях;
вивченні психолого-медико-педагогічних особливостей членів об'єднання;
виявленні інтересів і потреб, труднощів і проблем школярів, наданні їм соціальної підтримки, допомоги ;
виступає посередником між особистістю і організацією, її керівництвом;
визначенні завдань, форм, методів соціально-педагогічної роботи в об'єднаннях.;
проведенні соціально-педагогічної роботи для організації спілкування школярів безпосередньо в організаціях, гуртках, об'єднаннях за інтересами;
сприянні участі членів організації у науковій, технічній, художній творчості, спортивній діяльності, виявленні талантів, здібностей, професійному самовизначенню;
вихованні поваги до культурно-національних; духовних цінностей України;
дотриманні педагогічної етики, поваги до гідності школяра [52,с.136-138].
На нашу думку, позанавчальна діяльність у клубах за інтересами, в гуртках самодіяльності, в інших виждах творчості дають можливість учневі реалізувати себе не уявно, а реально, оскільки передбачає в рамках цієї діяльності певні завдання, вирішуючи, які молоді люди активізують творчий пошук, стимулюють самостійність і взагалі підвищують свою майстерність в тому чи іншому виді дозвільневого заняття.
Важливим напрямом діяльності соціального педагога є участь у розробці й реалізації соціальних проектів і програм, які проводяться безпосередньо в об'єднаннях, гуртках, та підтримка приватних ініціатив членів гуртків, секцій, які сприяють повноцінному розвитку особистості.
Значну частину дозвілля багато школярів проводять самостійно, займаючись улюбленою справою: читають, майструють, малюють, ліплять, вишивають. Вільний час школяра заповнений як колективно, так й індивідуальною діяльністю. І останнє для нього, для його розвитку має не менш важливе значення, ніж перше. Дозвілля учня, очевидно, не повинно бути цілком заповнений груповою діяльністю. Одним з найцікавіших процесів індивідуальної форми організації дозвілля є колекціонування.
Колекціонування як захоплення має давню історію. Виявляється, що люди полюбляли це заняття ще в кам'яному віці. Так, у Франції, в одній з печер, де 25 тисяч років тому жила кроманьйонська людина, знайдено зібрання всіляких черепашок. Вважають, що поняття “колекціонування” виникло понад дві тисячі років тому. Цицерон в одній зі своїх промов словом “колекція” назвав збирання різних предметів. Люди колекціонують різні речі: значки, марки, праски, автографи, платівки та інші. Звичайно, збирати все, що потрапить під руку у наш час неможливо й недоцільно. Рекомендується вибирати для колекціонування один-два типи предметів за бажанням і цього досить, щоб вільний час був змістовним і цікавим. Необхідно визначитись з напрямком пошуку предметів колекціонування, придбати літературу, налагодити контакти з колекціонерами. Відомості про кожний придбаний предмет потрібно занести до свого каталога, в якому зазначити його назву, місце і час придбання, особливості, дати коротку характеристику. Кожний предмет слід вивчити й оформити. Ці поради може дати соціальний педагог починаючим колекціонерам. Колекціонування як форма проведення свого вільного часу морально і естетично не менш захоплююча, ніж пристрасть до читання, подорожування, художнього ремесла. Олександр Твардовський говорив, що колекціонування благородна пристрасть. Але справжнє колекціонування не самоціль, не просто збирання - це вивчення літератури, мистецтва, знайомство з різними галузями науки, участь у виставках, виступи з лекціями тощо[50,с.135].
Для дослідження зазначеної проблеми надзвичайно важливою є мотиваційна і творча діяльність молоді. Щоб мотивувати свою діяльність, особистість повинна визначити предмет своєї потреби або уявити його у вигляді якогось суб'єктивного образ и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.