На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Вков особливост стану пзнавальних процесв молодших школярв, а також специфка їх формування. Аналз та оцнка рвня розвитку пзнавальних процесв учнв недльної школи церкви Християнське життя вком 5-7 рокв, рекомендацї щодо його пдвищення.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
НПУ ім. Драгоманова
Курсова робота
«Стан і розвиток пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку»
Студентки 1 року навчання
Інституту перепідготовки і
підвищення кваліфікації фахівців
Власенко Н. С.
Науковий керівник
к. п. н. доцент Гоголь О. В.
Київ - 2010
Зміст
Вступ
Розділ І Вікові особливості стану пізнавальних процесів молодших школярів
1.1 Особливості фізичного та психічного станів молодших школярів
1.2 Особливості розвитку уваги і мислення молодших школярів
1.3 Особливості розвитку мовлення, пам'яті та уяви молодших школярів
Розділ ІІ Рівень розвитку пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку та прийоми його підвищення
2.1 Тестування та виявлення недоліків при формуванні пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку
2.2 Прийоми розвитку пам'яті та уваги
2.3 Прийоми розвитку мовлення та уяви
Висновки
Список літератури
Вступ
На сучасному етапі розвитку наша країна зазнає значних перетворень у економічній, політичній, виробничій, культурно-освітній сферах життя. Масовий перехід до користування електронно-обчислювальною технікою, робота з різноманітними носіями інформації, впровадження нових технологій виробництва вимагають від кожного індивіда розвиненого логічного мислення, мовлення, пам'яті, уваги. Економічні зміни в країні, активізація політичних дискусій зумовлюють потребу виховувати інтелектуально розвинену особистість, здатну насамперед грамотно, аргументовано та переконливо доводити власну думку.
Перетворення в сучасному суспільстві впливають передусім на навчання та виховання підростаючого покоління, тому перед школою постає завдання не тільки подати необхідні знання з різних галузей науки, а й на основі цих знань розвинути особистість школяра, виховати культуру його мислення та мовлення. У цьому аспекті особливої уваги потребує початкова ланка освіти, оскільки тут формується більшість загально навчальних умінь і навичок, розвиваються розумові операції, вдосконалюються мовлення, мислення, пам'ять, увага, уява та інші психічні функції особистості.
При загальному зростанні інтересу до проблем розвитку пізнавальних процесів дитини у молодших класах не систематично використовуються методи та прийоми розвитку у дітей пам'яті, уваги, логічного мислення. Так у своїх працях науковці Балацька І. А., Піаже Ж., Вєтрова В. В., Косма Т. В та інші наголошують про важливість і доцільність приділяти особливу увагу не лише засвоєнню дитиною необхідних знань зі шкільної програми, а всебічному розвитку школяра, особливо його пізнавальних процесів.
Завдання початкової школи - розвинути у дітей вміння та бажання навчатися, наголошуючи при цьому на невимушеній, цікавій формі розвитку у школярів мислення, уваги, зв'язного мовлення.
Таким чином, актуальність обраної проблеми дослідження пояснюється, по-перше, потребами сучасного суспільства у всебічно розвиненій особистості, здатній переконливо та аргументовано доводити власну думку; по-друге, недостатнім ступенем використання засобів розвитку пізнавальних процесів як учителями молодших класів, так і батьками школярів.
Об'єктом дослідження є процес розвитку пізнавальних процесів молодших школярів в умовах загальноосвітньої школи, а предметом - методика розвитку мислення, пам'яті, уваги, зв'язного мовлення дітей молодшої школи .
Мета дослідження полягає у вивченні вікових особливостей пізнавальних процесів молодших школярів та використанні певних методичних розробок у розвитку цих процесів із групою дітей віком від 5 до 7 років.
Досягненню мети та перевірці гіпотези сприяло розв'язання таких завдань:
1. Дослідити особливості фізичного та психічного розвитку дітей молодшої школи.
2. Встановити недоліки у формуванні і розвитку у дітей пізнавальних процесів.
3. Дослідити ефективні методики розвитку пізнавальних процесів молодших школярів.
Дослідження проводилося на базі учнів недільної школи Церкви «Християнське життя» віком 5-7 років.
Розділ І Вікові особливості стану пізнавальних процесів молодших школярів
1.1 Особливості фізичного та психічного станів молодших школярів
Поява в житті суспільства системи загальної обов'язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини - молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не навчалися у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці.
У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До семи років завершується морфологічне формування лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування й виконання певної програми дій.
До шести-семи років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування (хоча перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену емоційність молодших школярів).
Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей нервової системи дорослої людини, хоча ці характеристики ще не стійки. 1, 58-61
Як показує досвід, хоча вчорашнє дошкільня стає першокласником і має взяти на себе значно більшу відповідальність, зазнає розумових навантажень і прагне виправдати очікування дорослих, воно все-таки залишається дитиною із своїм прагненням до гри, розваг та фізичної активності. Цей аспект повинен бути врахований як вчителями молодших класів, так і батьками першокласників з тим, щоб не допустити в дитини перевантажень та відрази до навчання.
Також потрібно враховувати таке психологічне явище, як криза семи років, яка відбувається саме в період молодшої школи. Криза семи років є перехідним періодом, що дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми:
втрата безпосередньої поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій);
манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);
симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається це приховати).
Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.
В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове для неї внутрішнє життя, безпосередньо не пов'язане з оточуючим. Я наслідок, змінюється структура поведінки дитини, формується смислова орієнтувальна основа вчинку. За словами Д.Б. Ельконіна, коли з'являється орієнтація на смисл вчинку, дитина переходить у новий вік.
Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити в стосунки із суспільством як із сукупністю людей, котрі здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну і корисну діяльність. У сучасних умовах це виражається насамперед у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов'язано з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра перестає бути основним змістом його життя. 1, 58-61
Найавторитетнішою фігурою для дитини в молодшому шкільному віці стає вчитель, тому з особливою відповідальністю необхідно ставитися до вибору першого вчителя.
Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, в свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка дитини молодшого шкільного віку досягає розвитку, необхідного для подальшого навчання у середній школі, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.
Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов'язково доб'ються успіху у кар'єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.
І, напевне, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад. 2, 485
У процесі навчальної діяльності збагачується мотивація школяра. Розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов'язку, відповідальності перед вчителем та батьками.
Власне, логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації в навчальну, при якій дії виконуються заради конкретних завдань і умінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих і однолітків, особливого статусу.
За даними Н. І. Гуткіної, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а 5-6 років - не лише від процесу, а й від результату, тобто перемоги у грі. В іграх за правилами, які характерні для старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, виграє той, хто краще освоїв гру. Приміром, для гри у «класики» потрібне спеціальне тренування, щоб влучно кидати битку, стрибати, добре координувати свої рухи тощо. Дитина прагне відпрацювати відповідні навички, виконуючи окремі, не дуже цікаві дії. Тобто, в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акценту з процесу на результат, окрім того, розвивається мотивація досягнення.
Повноцінна діяльність дитини у навчальних ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій - дій контролю. Учень повинен уміти співвідносити свої навчальні дії з даними зразками, пов'язувати отримані результати з рівнем та повнотою їх виконання. Спочатку провідна роль в організації контролю належить учителю, та поступово на цій основі формується самоконтроль учня за процесом засвоєння знань.
За даними А.І. Ліпкіної, молодші школярі високо оцінюють власну роботу, якщо витратили на неї багато часу та доклали чимало зусиль, незалежно від отриманого результату. До роботу інших діти ставляться, зазвичай, критичніше. Тому молодших школярів слід спеціально вчити оцінювати не лише власну роботу, але й роботу однокласників за загальними критеріями.
З цією метою часто використовуються такі прийоми, як взаємне рецензування, колективне обговорення відповідей тощо. Вони дають позитивний ефект саме у початковій школі. Починати аналогічну роботу в середніх класах менш ефективно, оскільки підлітки, орієнтуючись передусім на думку однолітків, уже не так легко сприймають загальні критерії оцінки і способи її трактування.
Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати оремо навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності. 1, 64
1.2 Особливості розвитку уваги і мислення молодших школярів
Увага дитини розвивається у зв'язку з розвитком її життєдіяльності, виникненням нових потреб. Проте оптимальні умови для розвитку уваги дитини створюються у процесі учбової діяльності, коли починає формуватися довільність психічних процесів, у тому числі уваги й уважності як властивості особистості.
Розвиток уваги у молодшому шкільному віці пов'язаний із оволодінням новим видом діяльності - учбовою, яка стає провідною і формує нові інтереси, розширює кругозір, сприяє оволодінню новими видами практичної діяльності [3]. Молодший школяр усе більше звертає увагу на ті сторони реальної дійсності, що раніше залишалися поза увагою.
Дитина приходить до школи, маючи всі види мимовільної і довільної уваги. Проте довільна увага перебуває лише на початку другої фази свого розвитку. У процесі шкільного навчання вона далі вдосконалюється, причому тільки наприкінці молодшого шкільного віку її розвиток вступає в свою більш високу фазу.
У цьому віці досить сильною є реакція на все нове і яскраве. Дитина ще не може керувати своєю увагою і часто опиняється під владою зовнішніх вражень. Розвиток мимовільної уваги у молодшому шкільному віці пов'язаний зі збагаченням досвіду, розширенням кола інтересів дитини, у зв'язку з чим її увага приковується до більш широкого кола предметів і явищ дійсності. Дана форма уваги як домінуюча зустрічається в учнів початкових класів на початку навчання [4].
Мимовільна увага молодшого школяра виникає завдяки образному, наочному, яскравому навчальному матеріалу та емоційності його викладання. Одна із загальних особливостей уваги молодшого школяра - це здатність легше зосереджуватись на предметах зовнішнього світу, аніж на власних думках, і відповідно сенситивність у формуванні проявів мимовільної уваги [5].
Особливості мимовільної уваги молодшого школяра залежать від розвитку нервової системи, а саме від зміни процесів збудження та гальмування у корі великих півкуль, які у молодших школярів відбуваються досить швидко. Цим пояснюється те, що діти молодшого шкільного віку дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на кожний подразник. Тому нове джерело збудження, яке виникає в корі мозку, спонукає дитину відволікатися від того, на чому вона була зосередженою [6, 135]. Результатом відволікання є нестійкість уваги, безпосереднє переключення її з одного предмета на інший, тобто її мимовільність. Учбова діяльність сприяє формуванню уваги через систему зовнішньо заданих вимог.
Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів у процесі учбової діяльності створює підґрунтя для подальшого розвитку мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу. Включаючись під керівництвом дорослих у різні види діяльності (гра, малювання, виконання нескладних доручень тощо), молодші школярі можуть тривало ними займатися, виявляючи необхідну для цього стійкість їх мимовільної уваги. Із віком дітей ця стійкість помітно зростає.
Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мисленням. Діти не можуть зосередити свою увагу на нечіткому, незрозумілому, вони швидко відволікаються і починають займатися сторонніми справами. Тому необхідно складне, незрозуміле зробити для учнів доступним і зрозумілим, розвивати вольові зусилля, а разом з тим і довільну увагу.
Навіть за зосередження уваги діти неспроможні помітити головного, істотного. Це пояснюється особливостями їхнього мислення: наочно-образний характер мисленневої діяльності веде до того, що діти всю свою увагу спрямовують на окремі предмети чи їхні ознаки. Образи, уявлення, які виникають у свідомості, викликають емоційне переживання, що має гальмівний вплив на мисленнєву діяльність. І якщо суть предмета не знаходиться на поверхні, якщо вона замаскована, то молодші школярі не розпізнають її. Із розвитком і удосконаленням розумової діяльності діти стають усе більше здатними зосередити свою увагу на головному, основному, істотному.
Дитині недостатньо розуміти, що вона повинна бути уважною, необхідно навчити її цього. Основні механізми довільної уваги закладаються в дошкільному дитинстві і розвиваються у процесі навчання. У цей період розвиток довільної уваги передбачає формування трьох умінь: прийняття інструкцій, які поступово ускладнюються; утримання увагою інструкцій упродовж усього заняття; розвиток навичок самоконтролю [6, 213].
Увага у молодших школярів розвивається у шкільному і позашкільному середовищі. Учбова діяльність ставить нові, щораз складніші вимоги до уваги учнів і разом з тим приводить до створення тих внутрішніх умов, від яких залежить її подальший розвиток. Дітям потрібно усвідомлювати завдання, виконувати їх незалежно від того, привабливі вони чи ні, відповідно планувати і організовувати свою діяльність, контролювати її хід і результати [4]. Разом з тим у ході учбової діяльності діти збагачуються новими знаннями, вміннями і навичками, у них з'являються нові інтереси, перспективні цілі, розвиваються вольові якості, які дають їм змогу поступово переходити до досконалішої внутрішньої організації і регуляції діяльності.
Розвиток довільної уваги в молодшому шкільному віці проходить ряд послідовних етапів. Зокрема, у 6 років виникає елементарна форма довільної уваги під впливом самоінструкції. Довільна увага найбільше розвивається в активній діяльності, в іграх, маніпуляції предметами, під час виконання різних дій. У 7-річному віці увага розвивається й удосконалюється, відбуваються наступні зміни: розширюється обсяг уваги; зростає її стійкість; формується післядовільна увага. Обсяг уваги у даному віці залежить від минулого досвіду і розвитку дитини.
Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мовленням, і в цьому віці довільна увага формується в зв'язку з загальним зростанням його ролі в регуляції поведінки дитини. Що краще розвинуте мовлення у дитини цього віку, то вищим є рівень розвитку сприймання і раніше формується довільна увага.
Мислення. У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Конкретність мислення першокласників виявляється передусім у тому, що при розв'язанні розумового завдання вони опираються на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити відповідні висновки, ніж навести приклад до загального правила.
Під впливом навчання в структурі мислення дитини змінюється співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів на користь зростання ролі останніх.
Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об'єктів, розв'язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції і виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях та умовиводах.
Аналіз на початках має практично-дієвий і образно-мовний характер. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, діти поступово переходять до комплексного, прагнучи розглянути усі частини, чи властивості предмета пізнання, хоча ще не вміють встановлювати взаємозв'язки між ними.
Розвивається систематичність аналізу, уміння знаходити серед різних частин і властивостей предметів головні. Об'єктами аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища.
Аналіз поступово пов'язується із синтезом, однак для молодших школярів перший є доступнішим розумовим процесом. Їм легше виділяти елементи в цілому, ніж об'єднувати в ціле окремі поняття. (А. Валлон, І. Ломпшер).
Загалом, засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять. Однією з тенденцій, яка має місце в абстрагуванні, є готовність вважати зовнішні, яскраві, вражаючи ознаки об'єкта суттєвими, хоча вони нерідко і не є такими. Крім того, молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування властивостей предметів, ніж їх зв'язків і відношень.
Із трьох взаємопов'язаних функцій абстрагування у пізнавальній діяльності (ізолювання ознак об'єктів, виділення їх, розчленування) молодші школярі частіше використовують першу. Виділяючи певні ознаки об'єктів, діти не повністю абстрагуються від інших, внаслідок чого їм важко здійснювати варіювання істотних і неістотних ознак. Тому діти часто їх ототожнюють. 1, 65-66
Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення: від переважно наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, а згодом - і до понятійно-мовних. Відповідно змінююься і результати узагальнення.
Спеціальна робота, спрямована на формування умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об'єкти, є умовою успішного розвитку у молодших школярів даної мислительної операції. Узагальнення виступає основою розвитку конкретизації, тобто уміння застосовувати результати узагальнення в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.
Експериментальні дослідження пошукового характеру переконливо довели, що за дотримання ряду умов можна забезпечити набагато ефективніший перехід учнів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного.
З віком зростає кількість індуктивних умовиводів, змістовність та істинність яких залежить від накопиченого дітьми досвіду. Водночас формуються і дедуктивні міркування, які ґрунтуються спочатку на конкретних узагальненнях, основою яких є чуттєві спостереження, а згодом - і на абстрактних судженнях, конкретною ситуацією. Індуктивними умовиводами молодші школярі оволодівають швидше.
Спостерігаються істотні індивідуальні особливості розумової діяльності молодших школярів, виражені у рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення. 1, 67
1.3 Особливості розвитку мовлення, пам'яті та уяви молодших школярів
Мовлення. Мислення не може розвиватися без мови. В логічному мисленні важлива роль належить поняттям, в яких узагальнені ознаки явищ . Явища позначені словами, внаслідок ,в слові явище набирає необхідну для спілкування оболонку. Яка б ні була складна думка людини , вона знаходить своє втілення у формах мови.
Таким чином, оволодіння мовою створює умови для розвитку мислення. Психолог М. І. Жинкин зазначав : “ Мова - це канал розвитку інтелекту... Чим раніше оволодіти мовою, тим легше і повніше оволодіти знаннями. “ Тому саме розвиток мовлення є найважливішою задачею навчання рідній мові . 7
На значення і роль усного мовлення в загальному розвитку дитини, і, зокрема, на його вплив на писемне, вказує цілий ряд вчених: В.Г.Шереметьєвський , В. В.Голубков , М. М.Соколов, М. І. Жинкин, М. Р. Львов. Виключного значення усному мовленню в навчанні та розвитку надав К. Д. Ушинський: „випереджаюче” засвоєння слів корисне, так як воно спонукає дитину рано чи пізно засвоїти і зрозуміти - наповнити слово змістом. „У своїй книзі „Рідне слово” К.Д .Ушинський стверджує, що дитина, яка навчається рідної мови , оволоділа словом, пє духовне життя й силу .
Великого значення роботі над словом, оволодінню багатством рідної мови надає В.О.Сухомлинський „У початкових класах , з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навчальний світ, який виражається в слові... , зробіть слово одним із найголовніших інструментів творчості”. „Як важливо , щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання”
На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом і граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.
Змінюється співвідношення вживаних категорій слів, зростає словниковий запас, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксична структура тощо.
Діти оволодівають писемним мовленням, у морфологічній структурі якого під впливом навчання відбуваються зміни. Збільшується кількість речень і слів у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Засвоєнню письма передує оволодіння читанням, успіхи в якому залежать передусім від методів навчання.
Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, яке, відповідно, пов'язане з розвитком внутрішнього мовлення. 1, 67
Пам'ять. Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою відчуттів і сприймань, фіксується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.
Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини. Наявність досвіду дає змогу розв'язувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберегти їх в опорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах попереднього розвитку. З приводу цього В.О. Сухомлинський наголошував на своєрідній педагогічній закономірності, яка зводиться до того, що у середніх і старших класах відставання, неуспішність з'являються головним чином тому, що в роки навчання в початкових класах учень не запам'ятав на все життя, не зберіг в пам'яті тих знань. І тому найважливіше завдання школи - закласти міцний фундамент знань. 4, 158
В процесі навчання учень кожний раз немов би відштовхується від того що він вже знає. До його знань відносяться всі показники, які засвідчують його просування вперед. Такими показниками визначається і рівень розумового рівня учня, і характер його ставлення до навчання, і особливості самореалізації його розумової праці.
Пам'ять закріплює досягненні в учінні результати, зберігає їх і відтворює у відповідності з вимогами життя і навчальної діяльності. Пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості, так як є основою нагромадження індивідуального досвіду, основою нормального здійснення всіх психічних процесів і їх взаємодії.
Функціональні особливості пам'яті реалізуються через такі основні процеси - запам'ятовування або закріплення інформації; збереження або утримання інформації; відтворення інформації. Якість цих процесів залежить від того, яке значення матеріалу, який запам'ятовується, якою установкою керуються при запам'ятовуванні, яке ставлення склалося до матеріалу, який потрібно запам'ятати як зв'язаний цей матеріал з різноманітними видами діяльності людини.
Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливості свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування на користь зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю молодші школярі вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам'ятовувати.
Уява. Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, їз характерними рисами некерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою і керованішою.
Інтенсивно формується і творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів.
Зростає швидкість утворення образів фантазії, а також вимогливість и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.