Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Нормативно-правова база реформування освтнх систем України та Великобританї, їх порвняльна характеристика та визначення позитивних негативних сторн. Можливост та умови пристосування англйського досвду з даної проблеми в сучаснй Україн.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 09.10.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Вступ

Сьогодні наша країна стоїть на порозі визначних змін, особливо на царині освіти, яка є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил людини, саме тому в наші дні вона посідає головне місце у сфері концептуально важливих питань людини ХХІ століття. На цей час освіта України знаходиться в проміжному стані переходу від застарілої та нездатної задовольнити вимоги у наданні якісних освітніх послуг системи до нової, європейської, що претендує на конкурентоспроможність на ринку освіти, є мобільною та здатна співпрацювати з цим самим ринком.
З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу (далі ЄС), забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, правовий, економічний та освітній простір та створення передумов для набуття нашою державою членства у вище означеній організації Указами Президента затверджена Стратегія інтеграції України до ЄС. Не слід забувати також, що Україна є країною-учасницею Болонського процесу, що також накладає певні вимоги до системи її освіти. Відтак можемо сказати, що саме Болонський процес став поштовхом та засобом демократизації та інтеграції освіти, зокрема вищої освіти країни.
Свою актуальність виявили такі питання, як забезпечення рівного доступу до освіти та забезпечення якості цієї освіти. Протягом 1995-2004 років урядом України був розроблений ряд нормативно-правових документів покликаних регулювати реформи спрямовані на модифікацію національної системи освіти. У цих реформ знайшлося чимало прихильників та супротивників, їх впровадження викликало жвавий відгук громади, пройшли низка семінарів, нарад, обговорень, круглих столів, соціальних досліджень. На царині сучасної вітчизняної науки та освіти утвердилася думка, у необхідності відходу від старих командно-адміністративних методів, які відчутних позитивних зрушень не дають. Окрім того нинішня система ліцензування та акредитації ВНЗ не довела своєї ефективності. В зв'язку з цим, з'явилась невід'ємна потреба в інформації з приводу стану освіти, її якості та вичерпності, тобто потреба в моніторингу освіти, зокрема її якості. Оцінка якості освіти виступає як важливий механізм забезпечення ефективності останньої, а моніторинг повинен носити системний характер.
Проте для впровадження системи оцінки якості освітніх послуг необхідно мати, по-перше, чіткі уявлення про критерії якості освіти, а по-друге, висококваліфікованих фахівців з означеного питання. Моніторинг же якості освіти виявляє гостру необхідність створення незалежних установ та інститутів, які були б спроможні оцінити якість надання освіти та підготовки фахівця тим чи іншим навчальним закладом, задля об'єктивної оцінки власного навчального процесу останнім та змоги планування його трансформації чи поліпшення.
Ось чому метою нашої роботи виступає дослідження реформаторської діяльності на царині системи вищої освіти України спрямованої на вироблення та запровадження стандартів щодо якості надання освітніх послуг. Задля досягнення нашої мети ми вирішили порівняти процес розвитку нашої країни з процесом, що триває ось вже понад десятиліття у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії. Відтак об'єктом нашого дослідження виступає система вищої освіти України в порівнянні з системою вищої освіти Великобританії. Відповідно до цього можемо визначити предмет нашого дослідження - впровадження реформ в систему освіти нашої держави відповідно до законодавства України та міжнародних документів. Не зайвим на даному етапі дослідження вважаємо виокремити завдання, на вирішення яких спрямована наша робота:
1) підбір та опрацювання найважливіших нормативно-правових документів, проектів, положень, статей, інформаційних повідомлень, тобто опрацювання всієї сукупності інформації для створення найбільш повної та точної картини досліджуваного;
2) надання порівняльної характеристики двох систем вищої освіти з визначеної проблеми;
3) визначення критеріїв для оцінки якості освіти;
4) висвітлення підсумків зовнішнього тестування як головного показника прозорості та доступності вищої освіти.
При виконанні роботи ми послуговувались методами вивчення літературних джерел, аналізу, синтезу, узагальнення, вивчення передового педагогічного досвіду. Звичайно наша робота не охоплює всієї глибини теми досконально, проте в ній відображені основні зрушення, що відбулись в системі освіти нашої країни, подані факти, що відображають стан освіти іншої країни-учасниці Болонського процесу, що усвідомила необхідність реформування освіти значно раніше і провела ряд реформ для поліпшення стану освіти. Також ми зробимо спробу проаналізувати результати зовнішнього тестування, що в цьому році носить обов'язковий характер, спираючись на факти подані в засобах масової інформації та на офіційному сайті Центру оцінювання якості освіти.
1. Нормативно-правова база реформування освітніх систем України та Великобританії

1.1 Загальна характеристика освітніх систем

Для розкриття нашої теми важливо усвідомити хто є вчитель. Задля цього звернімося до Сучасного тлумачного словника української мови. «Вчитель - 1. Викладач якогось предмета у школі. 2. Людина, яка не тільки передає комусь свої знання та досвід, а й стає авторитетом, прикладом для наслідування». Як бачимо, дефініція вищезазначеного терміну тут розглядається у досить вузькому, побутовому, якщо можна висловитися, сенсі. Український педагогічний словник за редакцією Гончаренка трактує цей термін дещо інакше. Відтак, «Учитель - це спеціаліст, який проводить навчальну і виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів». Спираючись саме на таке визначення, ми й будемо проводити наше дослідження.
За минулий, доволі значний етап розвитку людства ця професія встигла виділитись с поміж розмаїття інших і по праву заслужити одне з провідних місць у суспільному житті. Відтак, історії педагогіки відомі численні вчення, трактати, проекти як з навчання та виховання наступного покоління, так і для вдосконалення самого освітнього процесу. В цій царині особливе місце займає «Велика Дидактика» Яна Амоса Коменського, якого вважають фундатором сучасного педагогічного знання. Його класно-урочну систему використовують і у ХХІ столітті.
Проте вже в кінці ХХ ст., як зазначає Фокін Ю., майже у всіх розвинених країнах світу, не виключаючи й тих, що мають потужну систему освіти, сформувалося масове невдоволення сучасним станом освіти. Більше всього претензій було висловлено до загальноосвітньої школи, серед них лунали й закиди про зниження рівня освіченості та моральності сучасних школярів, їх пасивності, неспроможності до самостійної діяльності та навчанню у вищій школі. Не оминула критика й діяльність ВНЗ. Тут відзначалися такі проблеми, як низький рівень професіональної мотивації та відповідальності, жорстка регламентація діяльності студентів, їх пасивність, нівелювання рівнів підготовки тощо.
Отож, система знань відпрацьована протягом тисячоліть виявилася неспроможною задовольнити потреби людини нового, ХХІ ст. В цьому зв'язку кажуть про кризу освіти, кризу цивілізації в цілому та про кризу людини.
За тисячолітній розвиток нашого суспільства більшість населення оволодівала переважно трудовою діяльність, тобто переймала і продовжувала ремесло своїх батьків, освіченість й освіта залишалися привілеєм невеликої частини суспільства. Варто згадати масові акції протесту при введенні в обіг машинного обладнання, для роботи з яким була необхідна освіта. Проте наразі необхідно говори про неспроможність існуючої освітньої системи вдовольнити людину нового тисячоліття. З метою подолання кризи почались пошуки ефективних реформ. Проте сказати про це значно легше, ніж провадити такі зміни в житті, адже напрацьована за досить таки значний період розвитку людської цивілізації система освіти укорінилася, усталилась і подолати таку перепону нелегко.
Тепер поглянемо на іншу подію, яка так чи інакше пов'язана з початком реформування систем освіти країн Європи, - це підписання 1999 року Болонської декларації, з якої офіційно й розпочався Болонський процес, до якого приєдналися 45 країн, в їх числі і Україна. Метою цього явища було проголошено створення спільної Зони європейської вищої освіти, що мало забезпечити привабливість цій самій освіті, підвищити її конкурентоспроможність й забезпечити подальше розширення і розвиток Європи.
Як бачимо, Болонський процес не має нічого спільного з кризою, що її називає Фокін, проте реформи системи освіти спрямовані на поліпшення навчання, на розширення освітніх можливостей, на більший простір для пошуку роботи й, нарешті, на тісну співпрацю наукових осередків різних країн. З іншого боку, це доволі потужний стимул для створення нової системи з активним педагогом і не менш активним учнем.
Для України це гарна можливість не тільки поліпшити стан власної освіти, а й напрацювати нові зв'язки, адже наразі всі наші зусилля спрямовані на приєднання до ЄС, а це потребує не тільки значних коштів, економічних і політичних змін, а й визнання високого рівня професійності випускників наших вузів.
Наразі проводяться перші реформи, проте вони є досить таки непослідовними. Все більше відзначаємо хиб і незадоволення такими нововведеннями, і, як слушно зауважив В.С. Курило, якщо ми не хочемо благополучно зруйнувати те, що мали, необхідно поступово і вмотивовано змінювати пріоритети й не експериментувати, а продумувати до найменших дрібниць і контролювати запроваджені зміни. Подолати віками прищеплювані принципи, норми, світогляд не так вже й легко, для цього треба мати потужну законодавчу базу і чітко усвідомити бажаний результат. Проте, на сьогодні ми маємо певні зрушення в системі освіти. Так, у вересні відбулася Всеукраїнська розширена нарада з ректорами ВНЗ під головуванням Президента, де було зазначено про проведення перших кроків і про наступне подолання труднощів, з якими зіткнулися освітяни. Зокрема, було зазначено про позитивні риси зовнішнього тестування, про збільшення фінансування системи освіти. Проте були відзначені й проблеми, з якими зіткнулися освітяни.
На нашу думку, необхідно також відзначити ті проблеми, які відчутно гальмують процеси реформування освіти, не дивлячись на певні позитивні зрушення. По-перше, Україна спізнюється з нормативною базою в цьому аспекті. По-друге ж, ми дотепер не можемо подолати консерватизм у самій системі вищої освіти. [9, с. 6]
На жаль, всі реформи, які провадяться в нашій країні, навіть маючи на меті поліпшення ситуації, як правило, ні до чого гарного не призводили, адже всі вони (і тут ми повністю згодні з точкою зору В.С. Курило) проводяться то під страхом, то під адміністративним тиском, але не враховуючи об'єктивних потреб галузі. Дійсно, українська вища освіта потребує кардинальних змін, але ці зміни не мають зруйнувати ті позитивні напрацювання, які залишились нам в спадок.
Так, держава має надати українським осередкам наукової думки реальну автономність, зменшити втручання у внутрішню політику ВНЗ (ми маємо на увазі не втручання в рішення кадрових, адміністративних, фінансових питань). Також необхідно звести нанівець «моду на наукові ступені», адже держава робить замовлення на підготовку фахівців, а не вчених. Інше питання, що якщо людина дійсно талановита й її дослідження мають вагу для розвитку тієї чи іншої галузі знань, то вона має отримувати належну зарплатню за свою роботу. Проте цього аспекту ми торкатися не будемо, бо основною метою нашого дослідження є розгляд стандартів систем вищої освіти. А це передбачає, перш за все, розгляд законодавчої бази, на якій ґрунтується підготовка майбутнього фахівця; міжнародну стандартну класифікацію освіти, тобто те, під що ми прагнемо підвести нашу освітню систему; європейські стандарти та рекомендації щодо зовнішнього та внутрішнього забезпечення якості вищої освіти.
Але перед тим, як перейти до розгляду окреслених вище питань, пропонуємо поглянути на систему освіти іншої країни-учасниці Болонського процесу - Великобританії. Існують дві протилежні оцінки системи вищої освіти аналізованої країни. Згідно з першою, британська модель являє собою типовий приклад саме болонської освітньої системи, адже її вищі навчальні заклади орієнтуються на потреби ринку праці, активно провадять дослідницьку діяльність, також співпрацюють, чи то краще сказати пов'язані з бізнес-спільнотою, а опосередкований державний контроль на цій царині здійснюється спеціалізованими агенціями. Принципово інша точка зору на систему освіти країни була презентована в доповідях дослідницьких комісій кабінету міністрів Великобританії. Як приклад, наведемо кілька документів: «доповідь Дірінга» від 1997 р., «доповідь Робінса» від 1963 р. Відтак британська освітянська система представлена як надзвичайно складна, неоднорідна, в якій налічується велика кількість специфічних рис. Але в цьому контексті нам здається доречним навести декілька тверджень щодо британської системи освіти, які міцно вкоренилися у нашій свідомості. По-перше, система вищої освіти Об'єднаного королівства Великобританії та Північної Ірландії являє собою одну з самих стійких європейських моделей освіти, що спирається на тривалу університетську традицію. По-друге, саме ця країна, раніше за інші європейські держави, усвідомила необхідність модернізації освітніх систем і зробила перший крок у цьому напрямку. Щоб не бути голослівними наведемо декілька прикладів.
60-ті роки ХХ ст. відзначилися реформаторською діяльністю на царині вищої школи. Час висував свої вимоги, в число котрих входила й необхідність у підвищенні освіченості населення, що призвело до появи так званого «третього покоління» університетів у аналізованій нами країні. Відтак з'являється Британський Відкритий Університет (1963 р.). А 1973 рік відзначено створенням першого і останнього приватного університету держави: Університету Бекінгема, що не отримує державного фінансування, спеціалізується він на курсах фінансового менеджменту та бізнес-адміністрування. [19]
Проте показані нами зміни стосуються тільки певних зрушень на освітньому просторі держави, подивимося трохи ширше. У 1993 році Національною комісією з освіти Великобританії була оприлюднена доповідь з промовистою назвою «Вчимося процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні та стратегія на майбутнє», в якому ми знайдемо наступні цілі:
ь скорочення об'єму обов'язкової освіти;
ь модернізація системи підвищення кваліфікації викладачів;
ь передача управління освітою та підготовки освітянських кадрів до рук одного органу влади;
ь збільшення інвестицій в освіту;
ь розширення участі спільноти в діяльності школи.
Що ж стосується самої реформи освіти та причин, що призвели до неї саме в Великобританії, то про це ми поговоримо трохи пізніше, а поки пропонуємо розглянути нормативно-правові документи, що регламентують розвиток та певні зміни в освітній системі нашої держави.
1.2 Нормативно-правова база розвитку освіти в Україні

Серед нормативно правових документів, що регламентують функціонування та розвиток освітньої галузі, ми можемо виокремити:
ь по-перше, Конституцію України, а саме Закон про вищу освіту; [7]
ь по-друге, державну програму «Вчитель» від 28 березня 2002 р. №379; [5]
ь по-третє, Національну доктрину розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті. [11]
Виокремленні нами правові документи встановлюють характер освіти України, містять права та обов'язки як самої країни перед її громадянами, так і громадян перед країною, також в них розміщено основні напрями роботи на ниві реформування освіти. Звичайно, це далеко не всі нормативні документи, що існують на сьогодні, проте зазначені нами є концептуально важливими для розкриття нашої теми. Тож зупинимось докладніше на кожному з них.
Закон України про вищу освіту складається з п'яти розділів та двадцяти чотирьох статей, в яких зазначено основні терміни, вживані в документі, структуру вищої освіти та її рівні, також тут ми маємо стандарти вищої освіти та акредитаційні рівні ВНЗ.
По-перше, з'ясуймо значення дефініції «Вища освіта», поданої в основному документі, що регламентує життя нашого суспільства. Отож, «вища освіта - це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям повної кваліфікації за підсумками державної атестації».
Відповідно до другого розділу статті шостої зазначеного вище Закону вища освіта має таку структуру:
1) освітні рівні:
ь неповна вища освіта;
ь базова вища освіта;
ь повна вища освіта;
2) освітньо-кваліфікаційні рівні:
ь молодший спеціаліст;
ь бакалавр;
ь спеціаліст, магістр.
В цьому контексті вважаємо доцільним дати визначення всім вищезазначеним термінам, спираючись на розглядаємий нами документ. Так, неповна вища освіта характеризується сформованістю інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Якщо ж казати про базову вищу освіту, то вона також характеризується сформованістю інтелектуальних якостей, що визначають особистість і є достатніми для набуття другого освітньо-кваліфікаційного рівня. Ну і нарешті повна вища освіта визначається сформованістю інтелектуальних якостей особистості, що дозволяють останній набути рівень спеціаліста чи магістра.
Здобуття вищої освіти засвідчується наступними документами:
ь диплом молодшого спеціаліста;
ь диплом бакалавра;
ь диплом спеціаліста;
ь диплом магістра (Розділ ІІ, стаття 9 Закону про вищу освіту).
Зразки названих документів затверджуються Кабінетом Міністрів України й видаються вищими закладами тільки з акредитованого напрямку. Також зазначимо, що для осіб, які навчалися на бюджетному відділенні, вищезазначені документи виготовляються та видаються на кошти Державного бюджету України.
Ми виокремили основні положення, що забезпечують освіту молодому поколінню та регулюють відносини між особою та постачальником освітніх послуг. Тепер доцільно перейти до розгляду державної програми «Вчитель».
В цьому документі зазначається, що освіта є пріоритетною сферою розбудови як нашої держави, так і української нації в цілому. А ключовою постаттю в системі освіти є вчитель, оскільки саме через діяльність педагога реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального та духовного потенціалу нації, розвиток вітчизняної науки і техніки, збереження і примноження культурної спадщини. Це твердження підтверджується такими документами як то Конституція України, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», а також відповідними актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Водночас в документі наголошується на нестачу державної підтримки, що простежується у відсутності посилення кадрового потенціалу, у питаннях фінансування та оплати праці педагогічним працівникам, у приведенні її рівня у відповідність законодавчим вимогам, а в світі сьогодення й у відповідність вимогам світовим, у забезпеченні сучасними навчальними та інформаційними засобами, й, нарешті, у зміцненні матеріально-технічної бази навчальних закладів. Відтак, «з кожним роком стає відчутнішою нестача вчителів, вихователів, майстрів виробничого навчання та інших педагогічних працівників. Професія вчителя втрачає престиж. Існує невідповідність між суспільною роллю та соціальним статусом педагога». [5]
Також в документі зазначається, що не вирішено ряд питань, пов'язаних з професійною орієнтацією учнів, особливо це стосується сільських дітей, на педагогічні професії та попередню підготовку їх до вступу у вищі навчальні заклади. Зазначено також про необхідність вирішення таких проблем, як вдосконалення цільової підготовки вчителів гостродефіцитних спеціальностей; необхідність оновлення змісту педагогічної освіти, ліквідувати розрив між змістом педагогічної освіти та досягненнями педагогічної думки й практики; гостро стоїть проблема забезпечення навчально-педагогічними посібниками з психології та педагогіки, методиками навчання та виховання. Важливою є проблема поліпшення культурологічної, мовної, психолого-педагогічної, комп'ютерної, методичної, практичної підготовки молодих вчителів.
Підсумовуючи все вищезазначене, можемо сказати, що державна програма «Вчитель» спрямована на розв'язання проблем, пов'язаних з підготовкою, професійною діяльністю та післядипломною освітою педагогічних працівників, на забезпечення гарантованої державної підтримки у цій сфері. Також можемо назвати мету та основні завдання, що їх переслідує дана програма.
МЕТОЮ цієї програми є «визначення невідкладних і перспективних заходів щодо реалізації основних напрямів модернізації системи освіти з урахуванням вимог сучасного інформаційно-технологічного суспільства, забезпечення економічних і соціальних гарантій професійної самореалізації педагогічних працівників та утвердження їх високого соціального статусу в суспільстві». Що ж стосується завдань, то ми перелічимо декілька з них:
ь оптимізація кадрового забезпечення навчальних закладів;
ь модернізація системи підготовки педагогічних працівників;
ь оновлення змісту і форм професійної діяльності педагогічних працівників, удосконалення післядипломної освіти;
ь підвищення ролі вчителя у формуванні громадянського суспільства;
ь поглиблення міжнародного співробітництва у сфері новітніх педагогічних технологій та розширення співпраці з діаспорою;
ь підвищення рівня соціально-економічного і фінансового забезпечення підготовки педагогічних працівників, їх професійної діяльності та післядипломної освіти.
На останок зазначимо, що програму розроблено на період до 2012 року із урахуванням поступовості переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання. Також програма передбачає поетапну реалізацію:
1) з 2002 по 2005 роки;
2) з 2006 по 2010 роки;
3) з 2011 по 2012 роки.
Досягнуті результати розбудови національної системи освіти та її демократизації за роки незалежності нашої країни було проаналізовано на ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, що відбувся у 2001 році. Результатом якого стало прийняття документу під назвою Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті.
Вона складається зі вступу та двох частин. Так, у вступі зазначається, що освіта - це стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людино ємна сфера суспільства, його політичної, економічної, культурної і, нарешті, наукової організації. Саме освіта є засобом побудування міцної держави, виховання громадянина-патріота, саме освіта допомагає відтворити й поступово нарощувати інтелектуальний і духовний потенціал народу. За роки незалежності України було визначено пріоритети розвитку вітчизняної освіти, була навіть розроблена та затверджена урядом програма «Освіта. Україна ХХІ століття». Далі нашій увазі пропонується перелік основних проблем на цій царині, про які ми вже згадували раніше, проте вважаємо доцільним ще раз перелічити їх. Отож, гостро стоять перед українським суспільством на чолі з владними структурами такі проблеми, як доступність для всіх громадян якісної освіти, фінансування галузі, проблеми освіти у сільській місцевості, проблеми створення умов для навчання талановитих дітей і молоді з особливими потребами, залишається відкритим питання про зміст освіти, матеріальну базу, кадрове забезпечення, а також комп'ютеризація навчально-виховних закладів.
Україні просто необхідно пропагувати та підтримувати стратегію прискореного, випереджувального розвитку освіти та науки, а разом з тим і фізичних, інтелектуальних, духовних та інших сутнісних сил особистості, задля її самореалізації та самоствердження у сучасному суспільстві. Розвиток освіти є саме тим важливим чинником, що спроможний подолати кризові процеси, покращити людське життя, забезпечити як національні, так і особистісні інтереси (а ще краще допомогти зрозуміти, що інтереси кожної окремо взятої особистості мають співпадати з інтересами держави), зміцнити авторитет і конкурентоспроможність держави на міжнародній арені.
Головна мета української системи освіти, як вона зазначена в аналізованому нами документі, - це створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, що здатні навчатися впродовж життя, створення та розвиток цінності громадянського суспільства.
Система освіти має забезпечувати:
ь формування особистості, професіонала-патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;
ь збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відносин;
ь виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;
ь формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;
ь розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;
ь виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;
ь формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;
ь підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;
ь екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності;
ь організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;
ь різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;
ь підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів.
Також важливо виділити пріоритети державної політики щодо розвитку освіти. Назвемо найбільш важливі. Це:
ь особистісна орієнтація освіти;
ь створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;
ь удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;
ь розвиток україномовного освітнього і культурного простору;
ь забезпечення освітніх запитів національних меншин;
ь формування через освіту здорового способу життя;
ь забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
ь впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;
ь створення індустрії навчальних засобів;
ь створення ринку освітніх послуг;
ь інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір;
ь гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;
ь використання наукових результатів як бази і змісту навчання.
В Доктрині зазначається, що освіта спрямована на втілення в життя саме української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську націю, яка прагне жити в мирі та активно співпрацювати з усіма народами та країнами планети Земля. Українська освіта має гуманістичний характер та не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей та поглядів. Усі види дискримінації щодо здобуття освіти на території нашої країни заборонені. Якість освіти є НАЦІОНАЛЬНИМ пріоритетом і передумовою виконання міжнародних норм, а також національного законодавства, яке передбачає реалізацію прав громадян на отримання освіти.
Однаковий доступ до освіти забезпечується:
ь безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах;
ь створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;
ь встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів;
ь розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування;
ь створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами;
ь забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази;
ь створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави;
ь дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства;
ь створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти;
ь створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;
ь інтеграцією освіти, науки і виробництва.
Зазначимо також, що державна політика в галузі освіти базується на принципі «освіти впродовж життя», тобто неперервної освіти, а також на провідному принципі для української освітньої політики - єдності освіти та науки.
Що ж стосується підготовки педагогічних працівників, то це центральне завдання модернізації освіти та головний принцип державної освітньої політики, яка спрямовується на вдосконалення професійного відбору та підготовки молоді, створення необхідних умов для формування готовності до вибору педагогічної професії та системи професійного відбору молоді до вищих навчальних закладів. Держава забезпечує умови для підвищення престижу й соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, умови їх професійного й культурного зростання.
Ще одним пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідальному ставленню до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищих суспільних і індивідуальних цінностей. Це здійснюється шляхом розвитку ефективної валеологічної освіти, медико-санітарного просвітництва, активних форм формування, збереження й зміцнення індивідуального здоров'я, зокрема засобами фізичного виховання, розвитку фізичної культури й спорту вчителів і викладачів, учнів і студентів.
Стратегічним завдання державної освітньої політики є конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширенні участі наукових осередків у проектах міжнародних освітніх організацій та співтовариств. Перелічимо основні принципи, що на них базується інтеграція України у міжнародний освітній простір:
ь пріоритет національних інтересів;
ь орієнтація на загальнолюдські, національні фундаментальні цінності;
ь розвивальний, системний та взаємовигідний характер співпраці;
ь толерантність в оцінювання та сприй и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.