На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Стимулювання навчальної дяльност як наукова проблема. Аналз ефективност рзних методв стимулювання навчальної дяльност молодших школярв в практиц сучасної початкової школи. Вплив експериментальної методики на результативнсть навчального процесу.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 08.11.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

Вступ
І. Стимулювання навчальної діяльності як наукова проблема
1.1 Організація діяльності як педагогічна проблема
1.2 Методи стимулювання навчальної діяльності
ІІ. Методика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів в практиці сучасної початкової школи
2.1 Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчитель початкових класів
2.2 Методика експериментального дослідження та його результативність
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ

В умовах кардинальних змін соціально економічних відносин та інтеграції України до загально європейського освітнього простору фахова освіта спрямовується на забезпечення професійно творчої самореалізації особистості, зростання соціальної значущості у престижності знань, формування інтелектуального потенціалу нації як найвищої цінності суспільства. Розв'язання вказаних завдань певною мірою залежить від вибору і застосування методів та прийомів, умінь оскільки вони дають змогу учням оволодіти новими знаннями, уміннями, навичками, максимально розвинути потенціал творчих здібностей, забезпечити потребу особистості впізнанні оточуючого світу.
Якість навчання і виховання зумовлюється багатьма педагогічними чинниками. Проте найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречена на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичні знання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликають радості пізнання.
У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності є навчальна діяльність, яка не просто розвиває дитину, зміцнює її психічні процеси, але й визначає склад її особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини.
Спочатку у дітей початкових класів формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності. Тільки потім їм стає ясно, що учіння - це серйозна справа, яка вимагає посидючості й уваги. Після виникнення інтересу до результатів навчальної діяльності формується інтерес до її змісту, виникає потреба набути знання. Інтерес дітей до навчання - велика рушійна сила, яка відкриває розум і серце дитини для благотворного впливу науки. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв'язки і досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності і красі. Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів учіння у молодших школярів.
Навчальні мотиви, які закладаються в цьому віці, можуть зберігатися упродовж всього шкільного життя і навіть визначати ставлення особистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічна наука постійно звертається до проблеми мотивації учіння, до пошуків педагогічного впливу на розвиток і виховання суспільно-цінних мотивів і мотивів обов'язку.
Сучасний період розвитку України значну наукову цінність має звернення вчених практиків до корисного досвіду визначення методів стимулювання навчальної діяльності, який було накопичено у вітчизняні педагогічні думці.
Дослідження видатних вітчизняних педагогів (М.Данилова, Ю. Бабанського, О.Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричука, Ш. Амонашвілі, В Сухомлинського ) розкрили важливість різних способів стимулювання навчальної діяльності учнів. Обґрунтування доцільності використання різних форм методів та засобів для формування знань та вмінь і навичок. Важливим засобом досягнення ідеалів стимулювання навчальної діяльності є адекватним використання дидактичних методів, тобто специфічних способів досягнення мети. Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя і діяльності учня. Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу. Учень сприймає осмислює запам'ятовує цей матеріал. Проте аналіз практики роботи вчителів початкових класів свідчить про те, що проблема стимулювання навчальної діяльності молодших школярів ще не знайшла достатнього розв'язання. Враховуючи актуальність даної проблеми та недостатнє її вирішення в педагогічному досвіді, ми вибрали темою нашого дослідження «Стимулювання навчальної діяльності молодших школярів».
Об'єктом дослідження є процес стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів, а предметом дослідження - педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
Гіпотеза дослідження: ефективність засвоєння знань значно підвищиться за умов використання системи методів стимулювання навчальної діяльності прийомів емоційного стимулювання, створення ситуації успіху в навчанні, сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення.
У відповідності до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:
Розкрити основні поняття досліджуваної проблеми.
Проаналізувати ефективність різних методів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
Вивчити стан проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді.
Визначити педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
Визначити вплив експериментальної методики на результативність навчального процесу.
Методологічною основою дослідження є: положення теорії пізнання про активну роль особистості у засвоєнні знань, Національна доктрина розвитку освіти, Державний стандарт початкової загальної освіти, наукові праці з педагогіки, положення та висновки, що стосуються проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів (М. Данилова, Ю. Бабанського, О. Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричук, Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинського ).
Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження:
теоретичні (порівняння, аналіз, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду);
емпіричні (анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту).
Практична значущість дослідження полягає у розкритті різних способів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів і у можливості їх використання у практиці роботи вчителя початкової школи.
Апробація роботи проходила на засіданні методичного об'єднання вчителів початкових класів Яблунівської загальноосвітньої школи І - III ступенів Густинського району.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи 112 ст. друкованого тексту
Розділ І. Проблема стимулювання навчальної діяльності як наукова проблема

1.1 Організація діяльності як педагогічна проблема

На уроках різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи.
Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу і под. він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання.
Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умов проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, який супроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів.
Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. На абстрактного середнього учня розраховані обсяг і рівень складності матеріалу, темп роботи. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Тому для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд із цією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи.
Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником, картою і под. Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні.
Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.
Переваги цієї форми організації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності.
Проте ця форма організації має й недолік: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоює навчальний матеріал, його зусилля майже не узгоджуються із зусиллями інших, а результат цих зусиль, його оцінка стосуються і цікавлять лише учня та вчителя. Цей недолік компенсує групова форма діяльності учнів.
Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність.
При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи.
Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду.
Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань.
Групова навчальна діяльність учнів може бути:
- однорідною, коли всі групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме письмове чи практичне завдання;
- диференційованою - різні групи в класі виконують різні завдання;
- кооперативною -- кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;
- парною - навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;
- індивідуально-груповою - коли кожен член групи виконує частину завдання групи.
Успіх роботи в групах залежить від уміння вчителя комплектувати групи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб кожна група і кожен її учасник відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних між особових взаєминах.
Одним із важливих питань, яке потребує глибокого осмислення і вивчення, є визначення способів, що забезпечують стимулювання навчально-пізнавальної активності.
Важлива роль інтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, який активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття. За певних умов інтерес є засобом живого, захоплюючого навчання, визначає інтенсивний і зосереджений розвиток пізнавальної діяльності, переростає в стійку рису характеру.
В умовах спонтанного розвитку пізнавального інтересу для більшості школярів характерна неусвідомленість і нестійкість інтересів, схильність до репродуктивної діяльності, обмеженість знань програмного змісту, відсутність ініціативи і прагнення до самовизначення. Це негативно впливає на особисті досягнення в навчанні.
Завжди є постійною увага дослідників (Л.Виготський, О.Дусавицький, О.Киричук, Н.Морозова, Г.Щукіна та ін.) до різноманітних аспектів формування пізнавальних інтересів. Встановлено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, на високому рівні розвитку збуджує до постійного пошуку. Вчені відзначають, що пізнавальні інтереси активізують розумову діяльність, впливають на зміни у способах її здійснення тощо.
Сучасні психологи розглядають "інтерес", як позитивне емоційне ставлення до об'єкта, зосередження уваги на ньому. При цьому вони розрізняють "інтерес ситуативний", що виникає в процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та "інтерес стійкий", що є відносно постійною рисою особистості і важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, що виконується, та сприяє розширенню її кругозору, збагаченню знань.
Пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я.Савченко), викликає продуктивну роботу (В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності(Г.І.Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І.Алексєєва).
Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активність учнів, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.
Пізнавальний інтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної і суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів.
Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.
Стимул, в загальному розумінні, - це сукупність факторів, що спонукають людину (або групу людей ) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті та суспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всі засоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, а об'єкти потреб - зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людина спонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чого процес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні і якісні зміни системи різних стимулів.
Питанню стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів присвячена незначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слід зазначити, що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання та виховання підростаючого покоління. У процесі свого розвитку вона змінювалась у відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності ми будемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішні умови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда /або групу людей/ творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулювання навчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну, багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями, психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальними особливостями в їх особистісних якостях. Аналіз досліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, які автори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.
Таблиця 1.1
Різні підходи до визначення шляхів та способів стимулювання навчальної діяльності учнів

п/п
Автор
Шляхи і способи стимулювання навчальної діяльності учнів
1
Л.Аристова [4]
Розвиток самостійності в навчанні. Формування перетворювального ставлення до діяльності. Проблемний зміст навчальної діяльності. Поєднання індивідуального і колективного навчання. Керівництво активністю пізнання засобами вчителя.
2.
І.Бутузов [12]
Формування потреби в знаннях. Розвиток розумових задатків учнів. Постановка і організація розв'язання теоретичних і
практичних завдань при подоланні інтелектуальних утруднень. Виховання суспільно-політичних мотивів учіння.
3.
М.Данилов [20]
Формування потреби в знаннях. Виховання інтересу до навчання, відповідального ставлення до нього. Аналіз життєвих явищ і практичних завдань. Організація спеціального повторення пройденого матеріалу як базис для утворення нового. Розкриття перед учнями плану викладу нових знань, ряду питань, логічно тісно пов'язаних між собою. Оголошення теми нового уроку, що супроводжується коротким розкриттям її значення в теорії і на практиці. Самостійні роботи учнів практичного характеру.
4.
Т.Генінг [16]
Організація практичних робіт. Використання індивідуальних карток-завдань. Залучення «сильних» учнів до висловлювання основних думок, а «слабших» - висловлювання деталей. Різні види бесід. Створення ситуації успіху. Постановка проблемних питань, завдань. Варіативність проблемних ситуацій.
Використання захоплюючого матеріалу, наочності, ТЗН. Опора на життєвий успіх учнів.
5.
Н.Литвиненко [34]
Формування позитивного ставлення до навчання. Виховання мотивів і стимулів учіння. Озброєння учнів раціональними прийомами пізнавальної діяльності. Поступове здійснення принципу індивідуалізації навчання. Дидактично обґрунтоване поєднання різних методів навчання. Залучення учнів до самостійності і пошукової діяльності шляхом створення проблемних ситуацій. Використання програмованого навчання.
6.
Г.Муртазін [50]
Вивчення і встановлення психологічних особливостей учнів. Диференціювання завдань. Керівництво з метою цілеспрямованого спонукання процесів відчуття, сприймання, уяви, пам'яті і мислення під час пізнавальної діяльності. Формування соціально-ціннісних мотивів учіння. Спонукання інтересу до навчання. Використання між предметних зв'язків. Проблемне навчання. Привчання учнів самоосвіти, навчання їх алгоритмам дій.
Об'єктивний систематичний контроль за якістю знань.
7.
Н.Носков [40]
Усвідомлення учнями необхідності навчання. Застосування учителем на уроках різних дидактичних прийомів. Розвиток в учнів навчальних інтересів. Самостійна робота їх.
8.
М.Осипова [42]
Озброєння учнів знаннями основ наук. Втілення в практику навчання різних методів і прийомів роботи. Широке використання в практиці роботи вчителя індивідуальних і колективних форм роботи. Формування позитивного ставлення до навчання. Організація вільного часу учнів.
9.
І.Редковець [51]
Вибір змісту матеріалу, який вивчається, як джерело безпосередніх мотивів учіння.
Формування мотивів учіння: безпосередніх і опосередкованих.
10.
І.Родак [52]
Орієнтація в процесі навчання на творчу активність. Формування відтворюючої і творчої активності. Навчання учнів робити логічні висновки.
11.
О.Сауліна [56]
Формування системи взаємовідносин між інтересами і потребами. Педагогічна майстерність учителя, яка проявляється в процесі навчання. Врахування вікових і індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання. Виховання вольових якостей, необхідних для процесу самостійного пізнання.
12.
Я.Скоромохов [55]
Розкриття і постановка перед учнями мети і завдань учіння, озброєння їх вміннями самостійного пізнання. Формування відповідального ставлення до учіння. Використання досвіду учіння у процесі навчання.
13.
М.Терьохін [51]
Зміна мети і умов застосування знань учнями. Організація самостійної пошукової діяльності.
14.
І.Харламов [64]
Формування морально-вольових якостей особистості, необхідних в процесі пізнання. Індивідуальний підхід до учнів. Правильна методика завдання домашніх завдань. Організація самостійної роботи учнів. Проблемне навчання.
15.
Т.Шамова [66]
Удосконалення методів викладання і учіння з метою підвищення активності учнів. Індивідуальний підхід до учнів в процесі пізнання. Формування позитивного ставлення до змісту і процесу учіння школярів. Виділення провідних ідей навчального матеріалу. Вивчення передового педагогічного досвіду. Наявність єдності в пізнавальній діяльності вчителя і учнів, що забезпечуються за допомогою засобів, що сприяють включенню кожного учня в діяльність
на досягнення конкретної навчально-виховної мети (методи, прийоми і форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів) Удосконалення підручників.
У ряді досліджень стверджується, що поведінка людини може набирати тієї чи іншої форми в залежності від оточуючого середовища, до того ж стимули в цьому процесі виступають як зовнішні спонукаючі фактори, а мотиви - як внутрішні. Цієї позиції дотримуються і сучасні дослідники, наприклад, К.Платонов. На його думку, стимул - це вплив зовнішнього світу, який створює духовну потребу, формує моральну мету або мотив діяльності людини. Мотиви трактуються як внутрішні збудники діяльності людини, думка, почуття, в яких проявляється соціальна суть особистості. Відносно індивідуальної свідомості стимули утворюють сферу зовнішніх причин, які спонукають особистість до дії в бажаному напрямку, мотиви - сферу внутрішніх суб'єктивно - усвідомлюваних причин. Отже, мотиви - це особистісна сторона стимулів як зовнішніх, що йдуть від суспільства до особистості, спонукань, поштовхів [46].
Зовнішні стимули, на думку М.Басова, діляться на зовнішньо фізичні та зовнішньо соціальні. До зовнішньо фізичних стимулів відносяться стимули, котрі виникають у дитини при спогляданні квітки, метелика, сонячного променя, тобто обставин, які викликають у дитини почуття захоплення, радості, посмішки. Внутрішні спонукаючі фактори діляться на органічні, викликані станом та потребами організму, а також стимули минулого досвіду індивіда, що виникають під впливом спогадів, навіювань або дій.
Зовнішні стимули (вимоги учителя, класу, товариша, оцінка, схвалення, зауваження і т.д.) в навчальному процесі діють через внутрішні спонукаючі фактори. Якщо учні керуються тільки, або в основному, зовнішніми стимулами, то учіння буде вимушеним, примусовим [ 6].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість говорити про існування внутрішніх і зовнішніх умов становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності. Розглянемо спочатку внутрішні психолого-педагогічні умови, до яких належать: а) психофізіологічні; б) рівень розвитку вищих психічних функцій; в) мотивація на навчально-пізнавальну діяльність; г) рівень соціального розвитку. Загальноприйнято, що вихідним і основним видом спонукання виступають потреби, як психофізіологічне явище.
Психофізіологічні основи потреби глибоко розкриті в роботах П.Гальперіна. Потреба, - пише він, - як психофізичне утворення стає джерелом і основою цілеспрямованості. Цілеспрямованість відсутня серед фізичних процесів і її взагалі нема в світі до тих пір, поки в організмі не виникає активна суперечність - потреба діяти, але не так, як організм уміє, не автоматично, а якось по-іншому, причому ще не відомо як. І одна із передумов виходу з цієї суперечності - утворення психічного відображення ситуації, зокрема потреби" [15, с 62].
Таким чином, психологічною основою формування потреби, зокрема пізнавальної, є усвідомлення суперечності, наприклад, між новим фактом і наявним запасом знань.
Ю.Шаров зробив висновки, що основні ознаки потреби в широкому її розумінні як психофізіологічного явища є:
потреби є певний вид відносин організму, особистості з оточуючим середовищем;
потреби відображають нестаток чи відсутність факторів, необхідних для нормального функціонування організму (прагнення позбутися від надлишку того, що заважає нормальному функціонуванню організму, також є потреби);
потреби як стан характеризуються напругою організму;
потреби є основним збудником організму, особистості до активної діяльності, спрямованої на її задоволення [67, с 56].
Далі автор стверджує, що під час опанування наявними знаннями про природу і суспільство у людства народжується потреба в пізнанні невідомого, прагнення дізнатися про щось нове, в процесі творчої трудової і наукової діяльності здобуваються нові знання, які стають об'єктом потреби і знову викликають діяльність інтеріоризації (опанування суспільним досвідом, перетворення зовнішніх умов у внутрішній стан [67, с 69].
Крім психофізіологічних, до внутрішніх умов становлення навчально-пізнавальної активності відноситься рівень розвитку вищих психічних функцій: уваги, пам'яті, мислення, мовлення.
Розвиток навчально - пізнавальної активності в значній мірі визначається якісними та кількісними змінами, що відбуваються в психологічних особливостях людини, а вони в свою чергу залежать від рівня розвитку вищих психічних функцій.
Процес пізнання починається з уваги. Увага забезпечує виявлення нового, раптового, цікавого. Вона є вікном, через яке учень дивиться в світ знань, відкриває в них нове, і нібито не помічає того, що вже стало звичним. Увага - найперший підсвідомий процес, з яким народжується дитина, завдяки якому вона дивується новизні оточуючого світу і досліджує його [38, с 5]. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково “ добувати ” із пам'яті потрібні їй відомості, виділяти головне, істотне, приймати правильне рішення, розв'язувати завдання, які виникли в процесі діяльності. Педагогіка і психологія довгий час прагнули розвинути довільну увагу як її вищу форму", необхідну для засвоєння навіть непотрібного або неосмисленого матеріалу. Набагато важливіше завдання полягає в тому, щоб, забезпечити збереження і розвиток мимовільної уваги, яка досягає вищих форм, коли стає інтелектуально осмисленою. Осмислення є важливим компонентом пам'яті, яка значну роль відіграє в навчально-пізнавальній активності. Пам'ять дитини мимовільна і завжди осмислена. Запам'ятовується те, що зрозумів, що стало особистісним надбанням. Ніякі актуальні дії немислимі поза процесами пам'яті, так як проходження будь-якого, навіть найелементарнішого психічного акту обов'язково передбачає утримання кожного даного його елемента для зчеплення з наступним. Для прояву навчально-пізнавальної активності, навіть низького рівня, необхідне використання досвіду, раніше набутих знань, які зберігаються в пам'яті. Чим багатша пам'ять, тим вона розвиненіша, тим кращих успіхів можна досягти в пізнанні нового. Як мимовільна, так і довільна пам'ять особливе значення мають для навчально-пізнавальної активності. Відомо, що мимовільно ми запам'ятовуємо багато і надовго. Іноді на все життя, а особливо те, що для нас має важливе значення, що викликає в нас інтерес і емоції, активну розумову роботу [48]. Проте головний акцент в організації пізнавальної діяльності повинен бути зроблений на розвиток мислення учнів. Пам'ять учнів повинна розвиватися разом з мисленням, служити основою для розвитку мислення.
Якщо для вчителя розвиток пам'яті стає самоціллю, то це неминуче веде до зубріння, коли учні змушені запам'ятовувати неосмислені знання, велику кількість фактів. У цьому випадку знання не можуть стати інструментом дій, стати джерелом активної діяльності учнів . Мислення лежить в основі пізнання. У своєму житті кожен індивід стикається з новими невідомими властивостями предметів. Попередніх знань виявляється мало для їх пізнання. 1 в ці безкрайні глибини невідомого спрямовано мислення, яке є головним компонентом навчально-пізнавальної діяльності.
Проте будь-яке, навіть найбільш розвинуте, мислення завжди зберігає зв'язок з чуттєвим пізнання, тобто з відчуттями, сприйманнями і уявленнями. Через відчуття і сприймання мислення безпосередньо зв'язане з зовнішнім світом і є його відображення.
Та чуттєва картина світу, яку щоденно дають наші відчуття і сприймання, необхідна, але недостатня для його глибокого, всебічного пізнання. В цій чуттєвій картині, яка безпосередньо спостерігається нами в дійсності, майже не розчленовані складні взаємодії різних предметів, подій, явищ і т.п., їх причин і наслідків, взаємо переходів один в одного. Оскільки в межах тільки чуттєвого пізнання неможливо до кінця розчленувати такий загальний, сумарний безпосередній ефект взаємодії суб'єкта з об'єктом, який пізнається, необхідний перехід від відчуттів і сприймань до мислення. В процесі мислення відбувається дальше, глибше пізнання зовнішнього світу, що відображається на навчально - пізнавальної активності [48, с 322 - 324].
Таким чином, мислення починається там, де виявляється вже недостатнім або навіть безсильним чуттєве пізнання. Мислення продовжує і розвиває пізнавальну роботу відчуттів, сприймань і уявлень, виходячи далеко за їх межі. За рахунок цього проявляється вищий рівень навчально-пізнавальної активності - творчий рівень.
Людське мислення - в яких би формах воно не відбувалося - неможливе без мовлення. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовою. Чим глибше і ґрунтовніше продумана та чи інша думка, тим чіткіше і ясніше вона виражається в словах, в усній та писемній мові. І навпаки, чим більше удосконалюється, відшліфовується словесне формулювання якоїсь думки, тим чіткішою і зрозумілішою стає сама думка. Формулюючи свої роздуми вголос для інших, людина водночас формулює їх і для себе. Таке формулювання, закріплення і фіксація думки в словах означає членування думки, допомагає затримувати увагу на різних моментах і частинах своєї думки і сприяє глибшому розумінню. Дякуючи цьому, стає можливим розгорнуте, послідовне, систематичне судження, тобто чітке і правильне зіставлення один з одним усіх основних думок, що виникли в процесі мислення. Велику роль у цьому процесі може мати і так звана внутрішня мова: розв'язуючи задачу, людина міркує не вголос, а про себе, якби розмовляючи з собою. Таким чином, людське мислення нерозривно зв'язане з мовленням [45].
Наступною внутрішньою умовою становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності є мотивація на навчально-пізнавальну діяльність. Діяльність зумовлена потребами особистості. Якщо нема потреби, нема і діяльності.
Проте потреба - це тільки передумова діяльності, готовність до діяльності, але сама по собі вона ще не надає діяльності певної спрямованості. Остання викликається предметом, що відповідає потребам, тобто мотивом. Особливою рисою мотиву є така його характеристика, як усвідомленість. Спонукання може бути усвідомленим і неусвідомленим. Мотиви ж - це усвідомлені спонукання, які є властивістю особистості. Наступною важливою характеристикою мотиву (крім предметності і усвідомленості), яка допомагає зрозуміти, яким чином процеси мотивації здійснюють регуляцію діяльності, є захопленість. Саме ця властивість мотиву пояснює, чому потреба із різноманітності оточуючих нас предметів «вибирає саме той, а не інший».
Джерело бажання вчитися - в самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях. Найбільш прийнятими засобами постійно підтримувати бажання вчитися є система навчальних занять, яка виховує звичку до самостійного мислення. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно і дає більш якісні результати, якщо в особистості є сильні, яскраві мотиви, які викликають бажання діяти з повною віддачею сил, долати труднощі, настирливо просуватися до накресленої мети. Все це має пряме відношення до навчальної діяльності, яка протікає більш успішно, якщо в учнів сформоване позитивне ставлення до учіння, пізнавальний інтерес, потреба в знаннях, уміннях, навичках, якщо в них виховане почуття обов'язку, відповідальності, інші мотиви учіння, які спонукають до навчально-пізнавальної діяльності.
Мотиви взагалі здійснюються залежно від соціальних установок особи, які в свою чергу визначаються соціально-політичним, економічним, духовним станом суспільства. Надто дійовим фактором, який сприяє формуванню в учнів потреби в учінні і спонукає їх навчально-пізнавальну активність, є особистість учителя, його ерудиція і майстерність викладання. Коли вчитель досконало і глибоко володіє наукою, в процесі навчання оперує цікавими деталями і фактами, він вражає учнів своїм кругозором, захоплює їх своєю освіченістю. В цьому випадку спрацьовує механізм наслідування і в учнів виникає внутрішнє прагнення до учіння. Повага до вчителя сприяє зміцненню в учнів почуття власної гідності, появі доброзичливості до вчителя, що звичайно, спонукається його предметом. Вимогливість такого вчителя дозволяє переживати недоліки в своєму навчанні і поведінці (внутрішня суперечність) і викликає прагнення до їх подолання. Якщо ж між учителем і учнем складаються негативні відносини, це надто негативне позначається на пізнавальній діяльності останнього. Професор М.Єфремов відзначає, що в подібних випадках зразу ж вступає в силу закон гальмування навчальної активності. Іноді внутрішніми мотивами навчально-пізнавальної активності виступають почуття обов'язку, відповідальності перед батьками. Коли між дітьми і батьками складаються добрі стосунки і діти бачать чесну, сумлінну працю батьків, якими вони гордяться і яких поважають, у них виникає почуття гордості, прагнення не підвести їх, не осоромитись перед ними, виправдати їх довір'я або реабілітувати себе в їхніх очах.
Ми охарактеризували внутрішні психолого-педагогічні умови становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності, які виникають у залежності від зовнішніх умов і які виступають її стимулами.
В дослідженнях Г.Щукіної стимули навчальної діяльності, в залежності від джерела виникнення, класифікуються таким чином:
Стимули, джерелом яких є процес діяльності (проблемність, практичні роботі, різні форми самостійної роботи).
Стимули, джерелом яких є зміст діяльності (новизна матеріалу, ступінь складності змісту, його практичне значення).
Стимули, джерелом яких є стосунки між учителем і учнем [71, с 122- 184].
На основі аналізу психолого-педагогічної літератури із теми дослідження нами визначено 4 групи стимулів.
Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності.
Зміст навчального матеріалу.
Організація навчальної діяльності.
Характер міжособистісного спілкування в контактному первинному колективі.
Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності - це створення в школі умов для прояву внутрішніх спонукань (мотивів, цілей, емоцій) до пізнання нового, усвідомлення їх учнем і дальшого саморозвитку ним своєї мотиваційної сфери. Вчитель при цьому не займає позицію холоднокровного спостерігача за тим, як стихійно розвивається і складається мотиваційна сфера учнів, а стимулює її розвиток системою продуманих прийомів [36].
Загальний шлях формування мотивації учіння полягає в тому, щоб сприяти перетворенню наявних в учня, що починає вчитися, широких спонукань в зрілу мотиваційну сферу зі стійкою структурою, тобто з домінуванням і перевагою окремих мотивів і вибірковістю, що створює індивідуальність особистості [36, с 56].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, що формування позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності сприяють захопленість викладанням, досліди, парадоксальні факти, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування в учнів, емоційність мови вчителя; пізнавальні ігри, ситуації суперечки і дискусії, аналіз життєвих ситуацій, розв'язання суспільного і особистого значення учіння і використання набутих у школі знань у майбутньому житті.
Використовуючи різні прийоми формування мотивації учіння, вчителю треба пам'ятати, що зовнішні, навіть сприятливі, умови роблять вплив на мотивацію учіння не безпосередньо, а тільки через призму внутрішнього ставлення до них самого учня. Тому треба передбачати систему засобів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованих на формування окремих аспектів цієї внутрішньої позиції учня, його відкритого, активного, стійкого і усвідомленого ставлення до дій вчителя.
Робота вчителя прямо спрямована на зміцнення та розвиток мотиваційної сфери і включає в себе такі види впливів:
актуалізація уже закладених в учня раніше позитивних мотиваційних установок, які треба не руйнувати, а зміцнити і підтримати;
створення умов для прояву нових мотиваційних установок (нових мотивів, цілей) і появу у школярів нових якостей (стійкості, усвідомленості, дійовості і ін.);
корекція дефектних мотиваційних установок, зміна внутрішнього ставлення дитини як до наявного рівня своїх можливостей, так і до перспективи їх розвитку [36, с 56].
Таким чином, формування мотивів навчально-пізнавальної активності включає кілька блоків. роботу з мотивами, ціляли, емоціями, навчально-пізнавальною діяльністю. Всередині кожного з блоків проводиться робота по актуалізації і корекції попередніх мотивів, стимуляції нових мотивів і появі у них нових якостей.
Перейдемо до розгляду іншого стимулу навчально-пізнавальної активності
змісту навчального матеріалу. Навчання стимулює навчально-пізнавальну активність школярів перш за все своїм змістом. Він по-різному засвоюється учнями і впливає на їхній розвиток в залежності від методу навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій з навчальним матеріалом. Зміст навчання передбачає розвиток творчого мислення, пізнавальної потреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості, уміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити висновки, спостерігати, порівнювати, що закладено в основу розвитку пізнавальної активності, яка сприяє формуванню в учнів загально пізнавальних інтересів взагалі. Поряд з теоретичними знаннями в зміст навчального матеріалу входять уміння і навички, які вимагають від учнів пізнавальної діяльності, репродуктивної, творчої, логічного планування і т.д.
Уміння як складні комплексні дії формуються під час залучення учнів до виконання творчих завдань. Підбираючи завдання до уроку, продумуючи план роботи з учнями, вчитель повинен звернути увагу на вироблення в учнів умінь працювати над умовою задачі, виділяти головне, аналізувати, порівнювати, синтезувати, узагальнювати. Лише за таких умов можна надіятись на результативність навчально-пізнавальної активності.
Кращих результатів у стимулюванні навчально-пізнавальної активності можна досягти, якщо в її основу покласти поступове ускладнення завдань відповідно до пізнавальний можливостей кожного учня.
Зміст навчального матеріалу дає можливість сформувати ще такий невід'ємний компонент навчально-пізнавальної активності, як уміння самоконтролю. Він полягає у встановленні ступеня засвоєння навчального матеріалу, в умінні самостійно знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи усунення виявлених прогалин.
Оцінка правильності своїх дій, корегування, внесення необхідних поправок спонукає учня до логічного мислення, аналізу. З самоконтролем пов'язане формування таких особистих якостей учня, як вимогливість і самокритичність, уміння контролювати свої дії, вчинки, передбачити їх наслідки. Вміле використання вчителем змісту навчального матеріалу дає змогу навчити учнів контролювати свої дії, критично їх оцінювати, що знайде своє відображення на їхній навчально-пізнавальній активності.
Навчання впливає на стимулювання навчально-пізнавальної активності і своєю організацією.
У теорії і практиці школи особливо актуальні думки Л.В.Виготського про те, що правильно організоване навчання при наявності надто складних взаємовідносин між навчанням та розвитком має йти попереду нього і бути джерелом розвитку. Його психологічні погляди успішно розвивали такі вчені-педагоги й психологи, як В.Ананьєв, П. Гальперїн, В. Давидов, Л. Занков, А. Кабанова - Міллер, О. Киричук, А. Леонтьєв, Н. Тализіната ін.
У вирішенні даної проблеми ефективним засобом стимулювання навчально-пізнавальної діяльності є проблемне навчання і самостійна робота. Виділення саме цих способів стимулювання, як основних, пов'язано з тим, що проблемність лежить в основі пізнавальної активності, а самостійна робота є формою реалізації проблемного навчання, отже, істотними ознаками пізнавальної активності є, по-перше, висока інтелектуальна орієнтовна реакція на зміст матеріалу, який вивчається, на основі пізнавальної потреби, що з'явилася, і, по-друге, виконання учнями ряду послідовних і взаємозв'язаних пізнавальних дій (чи то самостійно, чи то вслід за діями вчителя), спрямованих на досягнення певного пізнавального результату.
Пізнавальна проблема може бути розв'язана учнем з різним ступенем самостійності учнів і на різних рівнях пізнавальної активності. Найнижчий ступінь пізнавальної самостійності учнів буде в тому випадку, коли вчитель сам повідомляє нові відомості, розв'язуючи тим самим поставлену пізнавальну проблему. Без такого шляху у шкільній практиці неможливо обійтися. По-перше, тому, що не завжди навчальний матеріал дозволяє організувати самостійний пошук учнів, по-друге, тому, що у відведені строки навчання неможливо пройти весь історичний шлях пошуку істини, яким ішло людство. Проте у вчителя завжди є можливість використати різні прийоми, які б забезпечили пізнавальну діяльність учнів у процесі його розповіді. Вона, перш за все, пов'язана з цільовою установкою; усвідомленням мети пошуку; визначення шляхів пошуку; встановлення головного, істотного в змісті. У процесі розповіді вчителя учні одержують завдання: виділити головну думку, зробити самостійно узагальнення, порівняти, зіставити і ін.
Інший шлях - це показ зразка розв'язування проблеми. Учитель міркує, ставить питання, дає сам відповіді, тобто показує, як та чи інша проблема розв'язується.
Іншим стержневим засобом стимулювання навчально-пізнавальної активності є самостійна робота. Ще К.Ушинський говорив, що «самостійність» голови учня становить єдино міцну основу будь-якого плідного учіння"
[64, с 226]. Єдиного визначення самостійної роботи нема. Проте в практиці навчання найчастіше використовується визначення Б.Єсипова, бо в ньому закладені вказівки вчителя про те, як повинна бути організована самостійна робота.
Самостійна робота учнів, що здійснюється в процесі навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, в спеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, застосовуючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних сил [21].
Основна функція самостійної роботи полягає в тому, щоб забезпечити організацію навчально - пізнавальної діяльності учнів для опанування знаннями і способами діяльності, формування світогляду, розвиток інтелектуальних і моральних сил учня. Самостійна робота може виконувати ці функції, якщо зміст завдань та їх методичний апарат будуть відповідати певним вимогам. Т.Шамова виділяє три основні вимоги до змістовно-логічної (внутрішньої) сторони самостійної роботи:
1/ зміст завдань повинен строго відповідати конкретним дидактичним цілям навчання і виховання;
2/ зміст і методичний апарат завдань повинні забезпечити навчально-пізнавальну активність усіх ступенів пізнавальної самостійності;
3/ в роботі повинні використовуватися всі можливості для введення варіативних завдань, які забезпечують максимально успішний процес самостійної роботи кожного учня [66, с 88].
На нашу думку, третю вимогу не можна реалізувати як в самостійній роботі, так і при проблемному навчанні без диференційованого підходу.
Адже можна скласти оригінальні завдання для самостійної роботи, які б відповідали усім вказаним вимогам, але виникають труднощі для успішного її проведення. Часто це буває із-за неврахування умов, за яких можлива організація і забезпечення успішного проходження самостійної роботи.
Варто виділити три основні умови. Перша полягає в тому, що мета самостійної роботи повинна бути усвідомлена і прийнята кожним учнем, що виконує роботу. Друга - самостійна робота буде проходити успішно, якщо учні підготовлені до її виконання, тобто мають певний запас знань, володіють способами самостійного їх здобуття і застосування до конкретної дійсності. Третя - забезпечення індивідуально - диференційованого підходу в організації самостійної робота.
Ю. Кабанський вважає, що є всі підстави говорити про наявність спеціальної групи методів навчання - методів стимулювання та мотивації навчально - пізнавальної діяльності школярів, які мають зовнішній вплив - вплив педагога і внутрішній - розвиток у школярів позитивних мотивів учіння. „Є методологічні суттєві підстави для виділення названих методів в особливу групу, тому що в будь-якій діяльності може бути три важливих компоненти: організаційно-дійовий, стимулюючий та контрольно-оцінюючий" [4, с 93 - 100].
Таким чином, є необхідність спеціально розглядати методи стимулювання учіння школярів як окрему групу методів навчання.
1.2 Методи стимулювання навчальної діяльності молодших школярів

Озброєння вчителя методами стимулювання навчальної діяльності молодших школярів значною мірою сприятиме підвищенню ефективності навчально-виховного процесу. Найпоширеніші методи цієї групи -- методи емоційного стимулювання навчальної діяльності, створення ситуації успіху в навчанні, сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення та ін.
Щоб реалізувати метод емоційного стимулювання навчальної діяльності,
необхідно створювати ситуації зацікавленості, пізнавальної новизни, використовувати ігри та ігрові ситуації тощо.
Метод забезпечення успіху в навчанні -- метод, який передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Цей метод ефективний у роботі з учнями, які мають проблеми з навчанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, поки він наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Уважно спостерігаючи за навчальною діяльністю кожного учня, вчитель може своєчасно прийти на допомогу тому, кому вона потрібна. Так запобігають появі прогалин у знаннях окремих учнів і водночас усувають причини незадоволення й небажання вчитися. Забезпечення успіху в навчанні ефективніше, коли в учнів зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності.
Метод пізнавальних ігор -- спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.
Наприклад, навчальна гра на уроці - КВК, як правило, нагадує телевізійну гру і може бути проведена за схемою: розминка -- домашнє завдання -- індивідуальна робота - конкурс «Вгадай» - конкурс майстрів мистецтва - конкурс оповідачів - конкурс капітанів. Це повторювально - узагальнювальний урок. Завдання мають репродуктивний і продуктивний характер, але подаються в гумористичній формі. Для проведення такого уроку з учнів класу формують дві команди, а також обирають журі.
Розминка передбачає складання розповіді на вивчену тему. Форма розповіді може бути гумористичною й водночас такою, щоб у ній брали участь усі члени команди. Інсценізація домашнього завдання може охоплювати окремий параграф або весь матеріал теми. Для індивідуальної роботи пропонують двом-трьом членам з кожної команди цікаве завдання. Його виконання оцінюють за правильністю, повнотою та естетичністю пояснення. Під час конкурсу «Вгадай» учні розгадують загадки, тести, розв'язують різні завдання. Для конкурсу майстрів мистецтва від кожної команди обирають по 3 - 4 учні, які виконують роль художника, поета, співака. Кожен з них має виконати свій номер, який за змістом розкриває тему КВК. У конкурсі оповідачів обом командам пропонують картинку, за якою потрібно скласти розповідь. Конкурс капітанів передбачає розв'язування задач і аналіз картини.
Метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу -- використання цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадковості, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу -- передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збагачує свій багаж знань, свій словниковий запас, свою особистість, він цінуватиме кожну годину перебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою.
Метод опори на життєвий досвід учнів -- полягає в тому, що у повсякденному житті за межами школи вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть базуватися на певних закономірностях, з якими учні знайомляться під час вивчення шкільних предметів. Наприклад, спостерігаючи за процесом зведення будівлі, вони бачать, як за допомогою важелів пересувають важкі предмети, як подають на висоту цеглу або розчин за допомогою простого пристрою, не підозрюючи, що ці механізми діють на основі певних принципів (принцип дії важеля, принцип дії рухомого і нерухомого блоків). «Відкриття» на уроці наукових основ протікання процесів, які учні спостерігали в житті чи самі брали в них участь, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, що оточують їх у житті. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні
Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учення; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби -- вказівки на недоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують залученням слабших учнів до повторного виконання зразків роботи (варіантів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учневі розв'язати виконану вже задачу раціональнішим способом або задачу, розв'язану сильним учнем, повторити оригінальне обґрунтування історичного явища та ін.); закріпленням усталених способів діяльності (постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами багаторазових відповідей на одне й те саме запитання, кооперуванням, порівнянням)
Цьому сприяє використання цікавих вправ для усної лічби з математики, завдань на кмітливість, розгадування ребусів, кросвордів, загадок на уроках української мови, природознавства, прикладів, що викликають здивування учнів.
З цією метою можна використовувати для усних обчислень вправи ,Доліт у космос", “Кращий обчислювач”, “Швидка лічба”, кругові приклади, лічбу ланцюжком та ін. Наведемо приклади завдань для вправи “Швидка лічба” (математика, 2 клас. Тема “Додавання і віднімання двоцифрових чисел з переходом через десяток"):
Знайдіть суму чисел 25 і 37.
Перший доданок 18, другий - 34. Обчисліть суму.
Число 45 зменшіть на 17.
Зменшуване 23, від'ємник - 15. Обчисліть різницю.
На скільки 45 більше від 26 ?
На скільки 34 менше за 42 ?
Знайдіть різницю чисел 55 і 38.
Великі можливості для створення ситуації зацікавленості першокласників на уроках математики є у розв'язуванні завдань на кмітливість.
Наприклад:
Дві драбини довжиною 10 м і 8 м зв'язані в одну із спільною частиною 6 м. Якої довжини утворилась драбина?
Горіло 7 свічок. 4 з них погасло. Скільки свічок залишилося?
Чи можна розділити порівну троє яблук між двома татами і двома синами, не розрізуючи яблук ? Поясніть.
Створенню ситуації зацікавленості, пізнавальної новизни сприяє навчальний матеріал з усіх предметів, але найбільше таких можливостей є на уроках читання, мови, природознавства. Так, наприклад, вивчаючи тему “Іменник”, можна використати таку казкову ситуацію.
-- Колись, дуже давно,-- розповідає вчитель,-- коли люди вже вміли говорити, але ще не вміли читати й писати, було на світі велетенське царство і правила ним цариця Граматика. Слова постійні метушились, поспішали, бігли то на промову, то в суперечку, то в поезію, і кожне займало своє місце в реченні. Та ось одного разу сталася велика біда в царстві. Слова одне поперед одного доводили, що вони найважливіші, бо потрібні людям. Назрівав бунт. Але мудра цариця Граматика не могла допустити ворожнечі в своєму царстві, адже всі слова були потрібні людям. Вона скликала все своє царство і наказала словам вишикуватись у такому порядку: першими мають постати перед нею слова, що дають імена всім предметам. Вони відповідають на питання хто? або що? Другими мали стати слова, які означують предмет і відповідають на питання який ? яка ? яке? які? Далі - слова, які означають дію предметів, і т, д.
Велика правителька поділила всі слова на 10 частин мови. І це був дуже справедливий поділ.
-- Пригадайте, як стала називатися перша частина слів, що давала імена предметам. (Іменник). І сьогодні ми поговоримо про іменник.
-- Діти, ви знаєте, що іменники шикувались найдовше, і я розкрию вам секрет -- чому ? А тому, що іменник -- це найчисленніша частина мови. Коли придумали букви, навчилися читати й склали словник української мови з 11 томів, у якому налічується 135 000 слів. Половина з них - іменники. Ось яка велика за чисельністю ця частина мови.
Створюють зацікавленість, на уроках природознавства проблемні ситуації, тобто, коли перед учнями ставляться певні проблеми. Так, вивчаючи тему “Умови життя рослин”, учитель запитує у вихованців: “Як ви вважаєте, що необхідно для життя рослин?” До розв'язання проблеми він залучає учнів, котрі на основі проведених дослідів та власних спостережень доходять висновку, що для життя рослин потрібні вода, поживні речовини, повітря.
Важливим засобом збудження інтересу є використання в навчальному процесі ігрових ситуацій, сюжетно-рольових ігор. Гра дає змогу вчителеві тактовно і непомітно допомогти слабшому учневі, для якого він добирає завдання простіші -- у грі цього ніхто не помітить. Завдяки цьому діти, що відчувають труднощі в навчанні, поступово засвоюють навчальний матеріал.
Так, наприклад, проводячи гру “Підбери ляльці одяг”, яка сприяє закріпленню вміння виконувати аналіз слів, учитель може запропонувати слабшому учневі дібрати такий одяг, у назві якого два склади, а сильнішому -- три склади.
У 4 класі, вивчаючи тему “Іменник”, учитель може провести гру “Утвори слова”. Він пропонує класові утворити іменинники з букви, що входять до певного слова. Одна буква в утвореному слові може зустрічатися стільки разів, скільки вона зустрічається в основному слові. Учні записують у зошиті утворені слова.
Перевірку проводять так: один із учнів читає утворені слова, а решта підкреслюють олівцем у своїх зошитах слова, що вже прочитані. Після цього діти зачитують тільки ті слова, які ще не зустрічалися. Виграє той, хто утворить найбільше слів. Наприклад, з букв, що входять до слова радіостанція, можна утворити такі слова: станція, стан, танці, рація, ціна, надія, рана, сотня, цар, дар, дотація, радіація, нація, сорт, отара, Дон, Діана.
Емоційно стимулює навчальну діяльність і мова вчителя. Образна, захоплива, логічно побудована, вона викликає у школярів інтерес до знань, забезпечує атмосферу піднесення, високої працездатності. Цьому сприяє також вживання вчителем заохочувальних, приязних слів, доброзичливий тон.
Для створення ситуації успіху в навчанні використовують такі прийоми як формування загально навчальних умінь і навичок, актуалізація опорних знань, утвердження гуманних стосунків між учителем і учнем, своєчасної педагогічної допомоги з боку вчителя, впевненості у можливості учнів подолати труднощі та ін.
Формування таких загально навчальних навичок, як вміння слухати пояснення вчителя, розмірковувати, виділяти головне, дотримуватися певної послідовності при виконанні роботи, використання вмінь і навичок контролю й самоконтролю полегшує процес засвоєння молодшими школярами нового навчального матеріалу, тим самим створюючи ситуацію успіху для слабо підготовлених школярів.
Відтворення й уточнення опорних знань, умінь і навичок, усунення, за необхідності, допущених прогалин сприяє свідомому й активному сприйманню і засвоєнню нового матеріалу, тобто створенню ситуації успіху у навчанні. Так, наприклад, при вивченні теми “Множення на двоцифрове число” (математика, 2 клас), опорними є такі знання і вміння: 1) розклад числа на розрядні доданки; 2) табличні випадки множення, 3) множення на одноцифрове число. Аби виявити рівень засвоєння цих знань і вмінь, доцільно завчасно, за 2--3 уроки до вивчення нового матеріалу, провести короткочасну самостійну роботу;
Кожне з чисел 237, 435, 746 розкласти на суму розрядних доданків .
Обчислити: 4 * 7; 5 * 9; 7 * 6; 9 * 4; 8 «7; 9 * 8; 8 -6;
Виконати обчислення:
34 * 4 26 * 6
27 - 3 34 * 8
43 * 5 43 * 7
Якщо під час виконання цієї самостійної роботи виявлено прогалини в знаннях і вміннях учнів, то на наступних уроках, використовуючи диференційований підхід, їх необхідно ліквідувати.
Створенню ситуації успіху в навчанні сприяє також своєчасна допомога з боку вчителя дітям, що відчувають труднощі у виконанні завдання. Класовод, стежачи за виконанням учнями завдання, помітив, що окремі з них не можуть його розв'язати. Він може допомогти їм інструкційно: дати картки з теоретичними довідками, пам'ятками, зі зразком виконання завдання; частково допомогти у виконанні завдання: використати картки з допоміжними вправами, виконанням певної частини, додатковою конкретизацією, репродуктивними запитаннями тощо.
Ш.Амонашвілі вважає, що створенню ситуації успіху у навчанні сприяє встановлення гуманних відносин між педагогом і учнями. “Школяр постійно повинен відчувати, що з ним рахуються, цінують його думку, довіряють, радяться. Одночасно зміст навчання, у зв'язку з яким організовується таке виховне середовище, повинно створювати умови, для того щоб забезпечити школяру можливість висловити свою думку, давати поради, будувати гіпотези, вибирати” [2, с 181].
Він наводить такі ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень. Ось деякі з них.
Учням пропонується самим вибрати собі домашнє завдання з будь-якого предмета або групи предметів. У таких випадках, звичайно, педагог звертається до них у такій формі: „ Домашнє завдання я вам сьогодні не дам. Якщо хто хоче, нехай сам задасть собі завдання, а завтра покаже нам." На другий день педагог зацікавлено виясняє, хто яке завдання виконав і чому, схвалює зусилля дітей і т.п.
Дітям пропонується придумати тему, з якої вони будуть писати в (класі твір. Запропоновані теми записують на дошці і весь клас вибирає 3-5 тем, потім за ними пишуть невеликі твори, розповіді, казки. Інший варіант цього прийому: педагог сам дає декілька формулювань тем на вибір і пояснює, що учні, якщо захочуть, можуть придумати свою тему для твору.
За просьбою педагога учні дома складають математичні задачі і приклади, з яких потім вибирають декілька варіантів для колективного і самостійного розв'язання у класі. Як правило, у таких випадках педагог говорить дітям: “Ми зараз займемося розв'язанням задачі, яку склала для вас Лія. Ви не боїтеся взятися за розв'язання цієї задачі ? Тоді приступимо до справи і нехай Лія перевіряє, чи правильно ми розмірковуємо”. Або: “Ось вам варіанти складених і вибраних вами задач. Розв'яжіть їх письмово. Якщо виникнуть труднощі, то першим ділом звертайтесь до тих, хто складав задачі, а потім - до мене”.
Пропоную вам два вірші про весну різних авторів, - звертається педагог до учнів. - Давайте виберемо, який із них вивчити напам'ять. Учитель читає обидва вірші, учні обговорюють їх. Звичайно, для заучування частина дітей вибирає один вірш, а частина - інший, пояснюючи свій вибір.
На дошці записують декілька варіантів задач для самостійного розв'язання, одночасно педагог повідомляє учням: „У мене на столі в пакетах лежать більш складніші задачі. Якщо хто хоче, може вибрати". Інший варіант цього прийому може носити такий вид: педагог обходить клас і пропонує учням вибрати пакети, в яких лежать складніші та легші задачі для самостійного розв'язання.
“За затвердженим планом на вивчення цієї теми ми повинні затратити пять уроків, - говорить учитель. - Можливо, ми з вами постараємося вивчити її, причому ґрунтовно, за чотири уроки. Тоді в нас у класі залишиться ще один урок. А раніше ми зекономили шість уроків. У кінці року ми всі разом подумаємо, вивченню якого матеріалу ми присвятимо час, що залишився”. Звичайно, учні приймають таку пропозицію педагога, а в кінці навчального року за рахунок зекономлених таким чином 6-7 уроків влаштовують навчально-пізнавальні “конференції”, готують доповіді, проводять конкурси, ранки і т.д.
Формування в учнів впевненості в подоланні труднощів значною мірою сприяє створенню ситуації успіху в навчанні. П. Амонашвілі писав, що “ важливо переконувати клас в цілому і кожного учня зосібна, що всі вони здібні і можуть долати труднощі у навчанні. Перед колективним розв'язанням нового навчально-пізнавального завдання, поясненням нового складного навчального матеріалу потрібно обов'язково застерегти школярів про можливі труднощі і висловити надію, що всі вони зможуть їх подолати, водночас пояснивши, як діяти, на що особливо звернути увагу...” [2, с 177]. Даючи завдання, вчителі мають переконати учнів, що вони успішно виконають його:, Де завдання не буде для тебе важким, ти справляєшся і з складнішим", “Я вірю, що в тебе вийде, тільки давай робити ось так”, “Так, я так і думав: звичайно, ти можеш!” тощо.
Важливу роль у створенні ситуації успіху в навчанні має сприятливий морально-психологічний мікроклімат, що допомагає позбутися почуття невпевненості, боязні, тривоги. Доброзичлива атмосфера сприяє встановленню гуманних стосунків між педагогом і учнями. Сприяє цьому функціональна музика на уроках.
Можливості для різноманітного використання музики є на уроках художньої праці, “Я і Україна, фізкультури, ритміки, музики, а також під час виконання самостійних завдань та на інших уроках,
На уроках художньої праці близько 80 відсотків часу відводиться на практичну роботу. Виконання учнями практичних завдань доцільно проводити в супроводі функціональної музики. Залежно від теми уроку можна дібрати музичні твори різних жанрів. Так, на уроках художньої праці в 2 класі можна виконувати практичні завдання, слухаючи такі твори. Теми уроків з художньої праці:
Стелися, барвінку.
Українські ритми. Малювання українських орнаментів.
Лісові фантазії. Виконання композицій з природних матеріалів.
Золотий килимок. Малювання осіннього листопаду.
Музичні твори відповідно до тем.
В. Вериківський. “Веснянки”. Сюїта для симфонічного оркестру.
Г. Майборода. “Гуцульська рапсодія”.
3.К.Сен-Санс. „У лісі".
4. Б. Лятошинський. Хоровий цикл без інструментального супроводу на слова О. Пушкіна “Осінь”.
Зрозуміло, що такі можливості є не на всіх уроках з художньої праці, адже окремі заняття проводяться не в класі, а на навчально-дослідній ділянці, в саду.
Емоційність сприймання навчального матеріалу інтегрованого курсу „Я і Україна" значно підвищиться, якщо, вивчаючи такі теми як рідна країна , природа навколо нас, використовувати відповідні музичні твори.
На деяких уроках читання можна використовувати музику в поєднанні з іншими засобами навчання: а) слухання музики служить підготовкою учнів до вивчення нового матеріалу, настроює їх на відповідну тему; б) прослуховування музичного твору відбувається в ході або після опрацювання того чи іншого твору; в) використання музичних творів на уроках узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок учнів; г) синхронне слухання оповідання і відповідного музичного твору та ін.
Ефективність фізкульт - хвилинок значно підвищиться, якщо їх проведення супроводжувати музикою. Тут доцільно використовувати музичні твори “Ой лопнув обруч”, “Ой у лузі калина", “Ой минула вже зима" та ін.
На уроках математики під час самостійного розв'язування прикладів, задач, а на уроках української мови під час написання творчих робіт (описи, перекази, привітання тощо) доцільно використовувати музичні твори композиторів-класиків.
“Позитивні емоції дітей, що виникають у процесі навчання, відіграють величезну роль у вихованні бажання вчитися. Завдання вчителя полягає в тому, щоб постійно розвивати в дітей позитивне почуття задоволення учінням, щоб з цього почуття виник і утвердився емоційний стан - пристрасне бажання вчитися” [61, с 7].
В обстановці доброзичливості, довір'я учні охоче й легко сприймають навчальний матеріал. Учителі початкових класів шкіл області вміло використовують такі прийоми співробітництва вчителя і учнів: 1) учитель пропонує дітям самим вибрати собі домашнє завдання і на наступний урок перевіряє, хто яке завдання виконав, хвалить за старанність; 2) дає завдання вихованцям самостійно придумати тему написання твору. Із запропонованих тем учні вибирають 2--3 і пишуть невеличкий твір; 3) класовод пропонує учням вибрати для самостійної роботи пакети, в яких є складні й легкі завдання; 4) під час виконання окремих складних завдань учитель звертається до учнів з проханням допомогти йому у розв'язанні цього завдання; 5) учитель пропонує учням скласти цікаві математичні завдання для колективного чи самостійного розв'язання їх у класі. Школярі вибирають кілька варіантів. Навпроти кожного варіанту на дошці записують прізвище й ім'я того, хто його склав; 6) при виникненні труднощів під час розв'язання завдання педагог пропонує учням знайти відповідь спільними зусиллями, порадивши їм заглянути в довідники, енциклопедію, книги на цю тему; 7) вчитель звертається до учнів з проханням дібрати гарний вірш на певну тему. Потім цей вірш вони вивчають у класі; 8) на дошці записано розв'язання задачі, в якому допущено помилку. Класовод пропонує знайти помилку і вказати, в який спосіб її можна виправити.
Стимулюванню навчальної діяльності учнів сприяє також використання методу заохочення, який виражається в різних видах позитивного оцінного судження.
Погодження -- це оцінне судження, в якому педагог висловлює свою згоду з тим, що робить учень. “ Ти правильно виконуєш завдання ”,-- каже класовод.
Підбадьоренням педагог висловлює емоційну підтримку успіху учня під час виконання завдання. “ Так і продовжуй ”.
Схваленням учитель визначає переваги певних якостей особистості. Наприклад, здібностей до тих чи інших видів діяльності, працьовитість. “ Молодець, ти сьогодні вже добре читав ”.
Заохочувати дитину потрібно не тільки за результати діяльності, а й за старанність, працьовитість, ініціативу. Однією із форм такого заохочення є перспективна завищена) оцінка-бал, яка використовується з метою допомогти дитині набути впевненості в собі. Учитель тимчасово відступає від об'єктивних критеріїв, оцінює старанність дитини і ті незначні зрушення на краще в знаннях і вміннях.
Якщо школяр завжди відповідає, наприклад, на оцінку “7”, а цього разу відповів дещо краще, проте до “8” ще не дотягнув, то, як виняток, аби заохотити вихованця, можна поставити “8”. Зрозуміло, що це не вплине на загальну картину успішності учня, а стане важливим стимулом у навчанні, зміцнить віру дитини в свої сили і можливості, спонукатиме її працювати старанніше.
В окремих випадках, як заохочення, педагог може використати відстрочену оцінку, тобто не ставить учневі негативної оцінки, якщо він не засвоїв матеріал, а дає йому змогу ще попрацювати і повторно опитує його через певний час.
Заохоченню сприяє і показ позитивних результатів навчальної діяльності учня. Це може бути виставка кращих учнівських зошитів, робіт з художньої праці.
Таким чином, знання та вміле використання різноманітних методів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів значною мірою сприятиме підвищенню інтересу до знань, його результативності.
Дійовим методом стимулювання в учінні є створення в навчальному процесі ситуації успіху у школярів, особливо в тих, яким важко дається навчання. “ Організовуючи урок, працюючи з дітьми, намагаюсь так управляти їх діяльністю, щоб кожен (обов'язково кожен ) відчув окриляючу силу успіху ”, - ділиться з цього приводу С.Лисенкова в своїй книзі “ Методом опережающего обучения ” [35 с, 3].
“Великий позитивний вплив на школярів має дружн, оптимістичне ставлення педагога до їх навчальних успіхів і невдач. Учитель повинен щиро радіти кожному їх успіху, висловлюючи гордість за свій клас, за свого учня” [2, с 183].
Ш.Амонашвілі наводить такі прийоми позитивного впливу на учнів.
Після перегляду робіт учнів учитель, зайшовши в клас, натхненно говорить: “Діти, я хочу всім вам подякувати за радість, яку ви мені зробили...Знаєте, ваші роботи переглядали вчителі в нашій учительській...! вони здивувалися: “ невже ваші малюки здатні на таке ”? Я був впевнений, що всі ви в мене здібні, але такого успіху не чекав".
Свою щиру радість він виражає і у ставленні до окремих школярів, їх просування у навчанні. При цьому треба вчити дітей радіти за досягнення своїх однокласників, переживати як спільну радість: “ Сьогодні, діти, я всіх вас порадую: ваш товариш, за якого ви так переживаєте, виявляється, має великі здібності. Подивіться, як він розв'язав задачу! ... Давайте поздоровимо його з успіхом і будемо чекати більшого!”
Позитивне висловлення педагогом своїх розчарувань через невдачі школярів знову ж таки повинно ґрунтуватися на вірі в його майбутні успіхи. Воно повинно носити форму обнадійливого співчуття, в якому одночасно закладена думка про те, що педагог переживає його невдачу як свою і готовий прийти йому на допомогу.
Таке співчуття можна виразити по-різному, в залежності від індивідуального значення для школяра своєї невдачі. Наприклад: “Ну що ж, попробуємо ще раз !”, “Тине переживай, це буває... Давай попробуємо разом !”, “Як же так? Це, напевно, випадково так сталося ! Давай вияснимо причину !”, “Ти цього обов'язково досягнеш, тільки потрібно бути уважним і зосередженим... Якщо потрібна буде моя допомога, то скажи !”, “Ти б це зміг зробити, але, напевно, я не зовсім добре тобі пояснив, пробач, будь ласка !...”
Вчителям не слід забувати слова В.О.Сухомлинського: “А успіх - є бажання вчитися”. Бажання вчитися залежить ще й від міжособистісного спілкування.
Секрет заохочування дітей до навчання полягає в умінні педагога співробітничати з ними. Ш.О.Амонашвілі наводить такі приклади такого співробітництва.
Педагог записує на дошці дійсно трудну задачу і звертається до учнів з просьбою: “ Може, ви поможете мені розв'язати цю задачу ? Вчора вечером я пробував розв'язати її, але, напевно, пропускаю дещо і відповідь не виходить. Я займу у вас всього декілька хвилин, а потім продовжимо наш урок". Педагог вдумливо прислухається до кожної поради учнів, часом задає питання, ніби “виясняє” для себе дещо, відкидаючи деякі пропозиції: “Я це вже пробував і нічого не вийшло!” Сам теж розмовляє в слух і дає можливість побачити неточність, помилку в його підході. Все завершується тим, що педагог знаходить розв'язок задачі і дякує учням за надану допомогу: так-так, я уже зрозумів..., звичайно, саме так мені потрібно було діяти. Велике вам дякую за допомогу. Тепер продовжимо наш урок!
Таким чином, вміле використання вчителем наведених способів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів позитивно впливає на мотивацію їх навчальної діяльності.
Розділ II. Методика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці сучасної початкової школи

2.1 Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчитель початкових класів

З метою вивчення проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, журнальні публікації, проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів.
Нами проаналізовано ряд підручників для початкових класів. Аналіз даних підручників дав можливість зробити висновок про те, як саме зміст сприяє стимулюванню навчальної діяльності учнів. Наприклад, аналіз підручника «Буквар»(автори М. Вашуленко, Н.Скрипченко) показав, що подано 66 різноманітних ілюстрацій, які вчитель може використовувати для проведення розповідей, бесід. Створенню ситуації зацікавленості сприяю и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.