На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Вища освта: структура та змст. Соцально-педагогчн умови яксної освти в Україн. Види навчальних закладв. Модел освти, характеристика, принципи та загальн закономрност педагогчного процесу. Органзаця та прогнозування освтньої галуз.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 05.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Національна академія внутрішніх справ України
8.060101 - “Правознавство"
Структура та зміст віщої освіти
КУРСОВА РОБОТА
Науковий керівник
Київ 2009
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Структура вищої освіти
      1.1 Соціально-педагогічні умови якісної освіти в Україні
      1.2 Види навчальних закладів
      1.3 Освіта і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства
      Розділ 2. Зміст вищої освіти
      2.1 Характеристика загальних закономірностей педагогічного процесу
      2.2 Моделі освіти
      2.3 Принципи педагогічного процесу. Їх значення та вплив на забезпечення якості ефективності педагогічного процесу в вищій школі
      Розділ 3. Організація та прогнозування освітньої галузі
      Висновки
      Список використаних джерел

Вступ

На теперішній час є ряд проблем, що пов'язані з структурою та змістом вищої освіти, а саме питання щодо організації, функціонування, розвитку освітньої галузі, які необхідно швидко, точно, правильно, користуючись досвідом зарубіжних країн стосовно впровадження Болонської конвенції, вирішувати і впроваджувати в умовах демократії, ринку, новітніх інформаційних технологій. Все це робить своєрідний виклик освіті зумовлює потребу її радикальної модернізації.

Найважливіша закономірність розвитку всієї освітньої системи - єдність таких взаємопов'язаних її частин, як навчання й виховання. В умовах, в яких Україна зараз перебуває набуває великого значення національна спрямованість усього навчально-виховного процесу, що в недалекому минулому недооцінювалося або й зовсім ігнорувалося.

Потребує приведення до стандартів освіта у сільській місцевості. Не створено належних умов для навчання обдарованих дітей та молоді з особливими потребами. Потребує оновлення зміст освіти, необхідно розширити матеріальну базу і кадрове забезпечення. Гостро стоїть питання комп'ютеризації навчально-виховних закладів.

З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. На зламі століть, в епоху будівництва нового незалежного суспільства в Україні проблема реформування освіти виступає одною з головних ланок цього будівництва.

Разом з тим темпи і глибина перетворень не задовільняють повною мірою потреби суспільства, держави й особистості.

Актуальною є проблема доступності для всіх громадян якісної освіти, а також недостатнім є фінансування даної галузі.

Мета і завдання курсової роботи. Встановити соціально-педагогічні умови якісної освіти в Україні за оптимальної структури і змісту. Описати види і мережу вищих навчальних закладів. З'ясувати питання освіти і розвитку інтелектуального потенціалу суспільства. Охарактеризувати загальні закономірності педагогічного процесу. Описати моделі освіти. Виділити принципи педагогічного процесу. З'ясувати організацію освітньої галузі з економічного аспекту та дати прогноз.

Об'єктом курсової роботи являється освіта України як стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна й людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної і наукової організації. Предметом курсової роботи є освіта як система (вивчення умов якісної освіти в Україні, навчальних закладів, а також вплив її на розвиток інтелектуального потенціалу суспільства) і як процес (педагогічний процес).

Методи курсової роботи: метод аналізу; метод синтезу; системний підхід; порівняльний метод; прогнозтичний метод.

Гіпотеза курсової роботи. Для вирішення поставлених проблем необхідно швидко адаптуватись в умовах незалежності і демократії, і ні в якому разі не втрачати здобутків в освітній галузі, а навпаки виробляти нове, користуючись новітніми інформаційними технологіями. Необхідно проаналізувати досвід зарубіжних країн щодо реформування та удосконалення освітньої галузі та керуючись всім позитивним, не роблячи їх помилок вивести українську освіту на відповідний рівень. Створити більше якісних навчальних закладів по підготовці викладацького складу для забезпечення висококваліфікованими кадрами всієї української освітньої галузі. І також необхідно вирішити найболючішу проблему освіти України як недостатнє її фінансування шляхом або підвищення державного фінансування, або надання можливості навчальним закладам більш самостійно вирішувати це питання, самостійно вишукувати кошти на потреби навчального закладу. Щодо розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу ХХІ століття, то необхідне створення дійсно життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Розділ 1. Структура вищої освіти

1.1 Соціально-педагогічні умови якісної освіти в Україні

В наші дні якість знаходиться в центрі уваги у всьому світі. У всіх сферах суспільства говорять про якість: в промисловості, сфері обслуговування, медицині і, звичайно ж, освіта не являється винятком. Розвиток у національному і світовому контекстах обумовлює зміни в освіті. Світ на початку ХХІ століття не просто змінюється. Його змінність перетворилась на константу історичного процесу. Основна мета здійснюваних і майбутніх перетворень - якість освіти.

Приниження статусу освіти привело до деформації загальнокультурної підготовки учнів, студентів, до нівеліровки творчого аспекту навчання, його спрямованості на репродуктивність. Затребування знань, освіти виявилось на дуже низькому рівні. По-справжньому освічені, інтелігентні люди мають вигляд диваків, яких суспільство терпить з милості. В суспільстві просто не було потреби в широко освічених культурних людях, так як людина розцінювалась як виконавець чужої волі. Вони з'явились в суспільстві всупереч системі освіти, яка була спрямована на стандартизацію особистості, часто вступали в конфлікт як з державними, так й із суспільними структурами. Фактично відношення до людини, оцінка її праці не залежали від освіти. В суспільстві був відсутній попит на якісну освіту, на високий рівень культури. І це викривляло увесь учбовий процес.

Оскільки людину не можна навчити чому-небудь, якщо вона сама цього не бажає, то приходилось навчати за допомогою штучних стимулів, дисциплінарних вказівок, обліку відвідувань, тощо. Безумовно, що знання здобуті на такій основі, неминуче ставали нестійкими і швидко забувались. Тому тільки тоді, коли в суспільстві буде високий статус людини освіченої, культурної, інтелігентної, освіта стане ефективною і виступатиме дійсним засобом виведення України на шлях загально цивілізованого розвитку [1, 112].

Сьогодні на якості освіти це позначається негативно: задавнене недофінансування галузі, низький рівень заробітної плати освітян, брак у багатьох містах і селах необхідної уваги до освіти і працюючих в освіті, недостатня забезпеченість підручниками, навчально-методичною літературою та інформаційними матеріалами, низький рівень матеріально-технічної бази навчального процесу, незабезпеченість енергоресурсами. Матеріальна структура в багатьох сім'ях, де є діти, перешкоджає їх повноцінному навчанню, а то й просто відвідуванню школи. У цих умовах складно говорити про нововведення в освітній галузі, які потребують від педагога додаткових зусиль, та тим більше здійснювати їх. Але не робити цього також не можна. Інакше держава опиниться на узбіччі прогресу і назавжди втратить історичну перспективу [2].

З існуючих макроекономічних гіпотез в Україні нерозглянутим залишається питання про покращення якості навчання. Тут саме широке розповсюдження отримали дві тези Див.: Разумова Т.О., Телешкова И.Г. Образование и человеческое развитие. - М.: ТЕИС, 2000. - С. 34-35..

Згідно першій тезі про удосконалення якості навчання може свідчити безперервний ріст витрат в розрахунку на одного навчаючогося. Але очевидно, що навіть реальне покращення умов навчання зовсім не рівнозначно покращенню його результатів, тому оцінки якості повинні спиратись не на витрати, а на результатний підхід.

Згідно другій тезі періоди освітньої експансії повинні супроводжуватися падінням академічних стандартів навчання в зв'язку з тим, що в учбові заклади починають приходити не лише самі обдаровані особи, але й особи з меншими здібностями, що може також призвести до зниження якості освіти [3, 34].

Так як змістовно цілі конкретизовані в освітньому стандарті, то на практиці в межах конкретної системи освіти (Росії, Німеччини або інших країн) чи освітньої системи (дитячий садок, школа, вуз) якість освіти визначається мірою засвоєння освітнього стандарту; в школі - шкільного освітнього стандарту, у вузі - освітнього стандарту у відповідності з профілем вузу та обраною спеціальністю Див.: Бордовская Н.В., Реан А.А., Розум С.И. Психология и педагогика: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2000. - С.281..

При запитанні: “Чого вчитися? ” - отримуємо традиційну відповідь - знань, умінь і навичок. Однак це певною мірою данина репродуктивній системі навчання. Сучасний зміст - багатокомпонентний. Він має охоплювати не лише знання, а й способи практичної діяльності, творчий досвід, ціннісні орієнтації особистості. А вчити повинні гуманно та ефективно.

Також складовою якості освіти являється технічна і технологічна забезпеченість навчального процесу. Вчитися необхідно “все життя". У світі поступово стирається грань між навчанням та роботою, між навчанням і все новими сферами життєдіяльності людини.

В умовах інформаційного суспільства самоцінність знань як таких змінюється. Неможливо в школі чи іншому навчальному закладі дати освіту на все життя.

Як зазначав міністр освіти і науки на ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, зберігаючи досягнення у фундаментальності шкільної й професійної освіти, необхідно переорієнтувати навчальний процес на формування в учнів, студентів бажання і уміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел інформації. Не менш важливо навчити застосовувати набуті знання для практичного життя, виробити уміння критично мислити. [2]

Отже, якість освіти визначається:

ступенем відповідності цілей та результатів освіти на рівні конкретної системи освіти та на рівні окремого освітнього закладу,

відповідністю між різноманітними параметрами в оцінці результатів освіти конкретної людини (якістю знань, ступенем сформованості відповідних вмінь та навичок, розвитком відповідних творчих та індивідуальних здібностей, якостей особистості та ціннісних орієнтацій),

ступенем відповідності теоретичних знань та вмінь їх практичному використанню в житті та професійній діяльності при розвитку потреби людини в постійному поновленні своїх знань та вмінь і безперервному їх удосконаленні [4, 280].

Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особи швидко змінюване суспільство.

1.2 Види навчальних закладів

У нашій країні існує широка мережа навчальних закладів усіх рівнів - від дошкільної до вищої школи. У них сьогодні відбуваються складні процеси, іде перебудова методологічних, навчально-методичних і організаційних засад, що складалися впродовж багатьох попередніх років, засвоюються кращі зразки зарубіжного досвіду. В усіх ланках освіти виникають нові структури - гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи, навчально-науково-виробничі комплекси тощо. Чимало вищих навчальних закладів реорганізовано в галузеві університети чи академії. Розроблено нові форми державної атестації вузів, визначено чотири рівні їх акредитації; здійснюється поступовий перехід на двоступеневу підготовку спеціалістів. Створено десятки приватних вузів, які також мають пройти акредитацію, - це є однією з форм державного контролю над ними, включення їх до єдиної системи безперервної освіти [5].

Державний вищий навчальний заклад - є суб'єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства, держави [6].

До загальноосвітніх навчальних закладів законодавець Див.: ст. 9 закону України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року. відносить:

середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад І - ІІІ ступенів (І ступінь - початкова школа, ІІ ступінь - основна школа, ІІІ ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання); спеціалізована школа (школа - інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І - ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія - загальноосвітній навчальний заклад ІІ - ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

ліцей - загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і

допрофесійною підготовкою;

колегіум - загальноосвітній навчальний заклад ІІ ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І - ІІІ ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад ІІ - ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

позашкільний навчально-виховний заклад - заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті та інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад І - ІІ рівнів акредитації - навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти [7].

Професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я Див.: ст. 18 закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року..

Типи професійно-технічних навчальних закладів:

професійно-технічне училище відповідного профілю;

професійне училище соціальної реабілітації;

вище професійне училище;

професійне художнє училище;

художнє професійно-технічне училище;

вище художне професійно-технічне училище;

училище-агрофірма;

вище училище-агрофірма;

училище-завод;

центр професійно-технічної освіти;

навчально-виробничий центр;

центр підготовки, перепідготовки робітничих кадрів;

навчально-курсовий комбінат;

навчальний центр;

інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту [8].

В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:

університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності. Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

академія - вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

інститут - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності;

коледж - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу;

технікум (училище) - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу [6].

1.3 Освіта і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства

Необхідно зазначити, що освіта - це сукупність матеріальних, духовних та людських ресурсів і динамічна послідовність суспільних, приватних і групових заходів з використанням цих ресурсів для розвитку кожної окремої особистості й суспільства в цілому. Таке визначення передбачає, що до системи освіти невід'ємними компонентами входять формальні та неформальні освітні інституції, сім'я, колектив (трудовий, навчальний, вуличний), засоби масової інформації, громадські й політичні організації тощо [9, 16].

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню [10, 45].

Особистість формується в умовах конкретно-історичного людини, в діяльності (трудовій, навчальній та ін.). Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання [11, 59].

Освічена людина - це не лише знаюча та вміюча людина в основних сферах життєдіяльності, з високим рівнем розвинутих здібностей, але і людина, у якої сформований світогляд і моральні принципи, а поняття та почуття отримали благородне та велике направлення. Тобто освіченість передбачає і вихованість людини. Відокремити також можна такі якості освіченої людини, як обширні знання, звичку мислити та благородність почуттів. Однак поняття “освічена людина” - культурно-історичне, так як в різні епохи і в різних цивілізаціях в нього вкладали конкретний зміст. В сучасних умовах інтенсивного процесу комунікації між всіма країнами та інтеграції світового освіченого простору формується єдине поняття освіченої людини для всіх країн та континентів.

Віковий розвиток людини - це безперервний процес самозмін, кожен етап якого пов'язаний з ведучим видом діяльності, відбувається в певній соціальній ситуації розвитку та характеризується появою нових психічних новоутворень та змін особистості [4, 276].

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.

Індивідуальність - це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу.

Розвиток людини - процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання Див.: Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: ВЦ “Академія”, 2000. - С. 45..

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.

Формування особистості - становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку [10, 45].

Формування особистості - живий процес органічного взаємопов'язування найважливіших творчих, культурних сфер суспільства, і, чим більшою мірою суспільство заявить і проявить себе в цих сферах, тим більш істотне, історично-зриме становлення і зворотній прояв особистості. Сьогодні під впливом зрушень, що проявляються в усіх сферах суспільно-історичного розвитку, котрі були предметом зосередженої уваги дослідників, політиків, представників художньої інтелігенції, широких верств населення, інтеграція особистості й освіти, що “оживає" формуванням і проявом у суспільстві особистості, набуває практичного інтересу, що постійно зростає.

Особистість - це “одиниця", але їхня багатоманітна єдність, їхня гармонізована життєдіяльність визначає добропорядну атмосферу, без цих “одиниць” суспільство поступово починає відчувати свою невлаштованість, дискомфорт, розлад.

Суспільство - єдність багатоманітного, воно розвивається, живе повнокровним життям, що забезпечує людські умови існування, коли утворює у своєму розвитку цілісність справді творчих форм. Суспільство за такої умови - необхідний чинник для появи, прояву, розквіту і безпосереднього збагачення людської особистості. Особистість, як і людина - це постійне становлення, постійна боротьба за самого себе, самопробудження за безперервно нашаровуваною, суєтною повсякденністю, відновлення в собі людини, безперервний рух до особистістного статусу Див.: Позінкевич Р.О. Освіта в системі культури. - Луцьк.: РВВ “Вежа”, 2000. - С. 90.. Суспільство є те, що забезпечує цей рух, цю безперервність, - не в тому плані, що воно надає готові для цього стартові позиції, хоча це також важливо, а в тому, що воно утворює нескінченне багатоманіття культурно-особистісних “ніш", завдяки яким зміцнюється, утверджується особистісне начало. І тільки в такому змістовному процесі руху, становлення і відновлення, постійному оживанні й проживанні повнокровного життя і є особистість [12, 90].

Освіта співвідносна з особистістю, особистість - прояв духовних, інтелектуальних потенцій, громадянських почуттів, соціально значущих і разом з тим індивідуально виражених норм і вимог - усього багатства суспільного змісту, необхідного для суспільства, яке суспільству на даному історичному етапі потребується і яке воно відтворює через відповідного виду культурну діяльність.

Освіта - діяльна за своїми характеристиками, культурно детермінована за змістом і соціально зумовлена спрямованістю опосередковуюча ланка між особистістю і суспільством. Щодо індивіда освіта виступає від імені суспільства в цілому, досягнення освіти як виду культурної діяльності в суспільстві - особистість. Соціально-історична творчість освіти - і в цьому, в першу чергу, її культурне призначення - возз'єднання людини і суспільства на якісно новій основі, що

неухильно разом підносить.

Освіта - внутрішньо інтегрований, цілісний соціокультурний процес. Це - специфічно організований цілезаданий вид культурної діяльності суспільної діяльності суспільної людини, який включає у свій зміст освоєння наукових результатів, розпредмечування культурних досягнень тією мірою і остільки, якою і оскільки вони є предметом творчої активності, тобто і створюються щоразу, ніби наново, суб'єктом освіти [12, 87].

Суспільство не може бути не зацікавленим у все більш широкомасштабному прояві особистісного потенціалу - воно повинно постійно виробляти все більш адекватні шляхи й умови інтеграції особистості й освіти, цієї найважливішої сфери соціалізації людини.

На активно, системно і цілеспрямовано набутих знаннях базуються всі якісні прориви за межі відомого і звичного [13].

Суттєво важливою вихідною установкою функціонування освітньої системи є її націленість на підготовку індивіда до життя - до того, як, з якими внутрішньо визначальними нормами утверджується і розгортається життєвий світ особистості, пробудження і розвиток індивідуального творчого потенціалу, досягнення на цій основі статусу особистісної значущості сенсо-життєвого існування. У цьому особистісна заданість освіти.

Розділ 2. Зміст вищої освіти

2.1 Характеристика загальних закономірностей педагогічного процесу

В закономірностях відображаються об'єктивні, необхідні, суттєві, повторювані за однотипних умов зв'язки та відношення явищ чи процесів дійсності або їхніх різних сторін. В такій складній, великій та динамічній системі, як педагогічний процес, проявляється велика кількість різноманітних зв'язків та залежностей [14, 171].

Тільки збагнувши закони й закономірності навчання, освіти й виховання, спираючись на їхні вимоги, можна успішно вирішувати завдання, пов'язані з підготовкою спеціалістів.

Педагогічні закони виступають теоретичною формою знання, що відображає об'єктивні внутрішні й необхідні зв'язки між явищами практики виховання, навчання та освіти. Вони є різновидом суспільних законів.

Специфіка педагогічних законів та закономірностей, подібно до всіх суспільних законів, убачається насамперед у тому, що вони (на відміну законів природи) виявляються тільки через свідому діяльність учасників педагогічного процесу. Дія педагогічних законів і закономірностей завжди скеровується свідомим наміром, волею, певною метою вихователів і виховуваних і тому неможлива поза їхньою діяльністю. З метою глибшого з'ясування специфіки дії педагогічних законів та закономірностей особливо важливо дати повніше визначення сутності і різних типів педагогічних відносин. Суть питання полягає в тому, що виховально-освітні стосунки можуть виникати тільки завдяки тому, що попередньо вони проходять через людську свідомість, включаючись у систему суспільних відносин [15, 360].

Коротяєв В.І. Див.: Коротяєв Б.І. Педагогіка: у питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2000. - С. 106. виділяє такі закономірності педагогічного процесу:

закономірності динаміки педагогічного процесу;

закономірності розвитку особистості в педагогічному процесі;

закономірності управління навчально-виховним процесом; закономірності стимулювання;

закономірності єдності почуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі;

закономірності єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності;

закономірності обумовленості педагогічного процесу [16, 106].

Отже, необхідно розглянути детальніше вище зазначені закономірності.

Закономірність динаміки педагогічного процесу. Не встановивши залежностей розвитку індивіда від закономірностей суспільного розвитку, неможливо зрозуміти сутність педагогічних закономірностей. Виховання як суспільне явище підпорядковане загальним закономірностям суспільного розвитку. Розмір всіх наступних змін залежить від розміру змін на попередньому етапі. Це означає, що педагогічний процес як взаємодія в процесі розвитку між педагогами та вихованцями має поступовий характер; чим вище проміжні досягнення, тим вагоміше кінцевий результат. Тобто той учень буде мати більш високі загальні досягнення, у котрого були більш високі проміжні результати. Чим свідоміше й успішніше використовуються, організовуючи виховання, соціальні, матеріальні та духовні умови суспільства, що розвивається, тим ефективнішою буде педагогічна діяльність щодо підготовки фахівців.

Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи та набутий рівень розвитку особистості залежать від:

а) спадковості;

б) виховного та навчального середовища;

в) включення в учбово-виховну діяльність;

г) застосовуємих засобів та способів педагогічного впливу [14, 172].

Закономірність управління учбово-виховним процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від:

а) інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцями та педагогами;

б) розміру, характеру і обгрунтованості коректуючого впливу на вихованців [14, 172].

Закономірність стимулювання. Продуктивність педагогічного процесу залежить від:

а) дії внутрішніх стимулів (мотивів) учбово-виховної діяльності;

б) інтенсивності, характеру і своєчасності зовнішніх (громадських, педагогічних, моральних, матеріальних та інших) стимулів.

Закономірність єдності почуттєвого, логічного та практики в педагогічному процесі. Ефективність учбово-виховного процесу залежить від:

а) інтенсивності та якості почуттєвого сприйняття;

б) логічного осмислення сприйнятого;

в) практичного застосування осмисленого.

Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) та внутрішньої (пізнавальної) діяльності. Психологами встановлено, що розвиток особи завжди детермінований середовищем, діяльністю та спілкуванням. Однак цей процес “переходу" зовнішнього у внутрішнє відбувається не автоматично, а, насамперед, шляхом переломлення зовнішнього впливу в набутому особистому досвіді. У кожного студента є власний, індивідуальний фонд набутого досвіду, власні індивідуальні особливості емоцій, волі, пізнавальних процесів, мотивів, потреб тощо. Через ці внутрішні чинники і відбувається трансформація зовнішнього впливу. Зрозуміло, що ця трансформація індивідуальна. Зберігаючи цю індивідуальність, треба розвивати в ній все позитивне. Ефективність педагогічного процесу залежить від:

а) якості педагогічної діяльності;

б) якості власне учбово-виховної діяльності вихованців.

Закономірність обумовленості педагогічного процесу. Течія та результати учбово-виховного процесу залежать від:

а) потреб суспільства та особистості;

б) можливостей (матеріально-технічних, економічних та інших) суспільства;

в) умов перебігу процесу (морально-психологічні, санітарно-гігієнічні, естетичні та інші) [14, 172].

Закономірність єдності мети, змісту та методів виховання та навчання. Ця необхідність визначається об'єктивним закономірним зв'язком: “процес - результат - нова мета” або “мета - процес - результат - нова мета” [15, 363].

Слід зауважити, що педагогу враховувати у своїй практичній діяльності педагогічні закони та закономірності нелегко. Це зумовлено винятковою складністю взаємодії компонентів педагогічного процесу.

2.2 Моделі освіти

Модель освіти як державно-відомчої організації. В цьому випадку система освіти розглядається структурами державної влади як самостійне направлення в ряді інших галузей народного господарства. Будується вона на відомчому принципі з жорстким централізованим визначенням цілей, змісту освіти, номенклатури учбових закладів та учбових дисциплін в рамках того чи іншого типу освітньої системи. При цьому учбові заклади однозначно підпорядковуються та контролюються адміністративними або спеціальними органами.

Модель розвиваючої освіти (В.В. Давидов, В.В. Рубцов та ін.). Ця модель передбачає організацію освіти як особливої інфраструктури через широку кооперацію діяльності освітніх систем різного рангу, типу та рівня. Така будова дозволяє забезпечувати та задовольняти потреби різних прошарків населення країни в освітніх послугах; швидко вирішувати освітні завдання та забезпечувати розширення спектру освітніх послуг. Освіта також отримує реальну можливість бути витребуваною іншими сферами - прямо, без додаткових узгоджень з державною владою.

Традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Фінн та ін.) - це модель систематичної академічної освіти як засобу передачі молодому поколінню універсальних елементів культури, роль якого зводиться в основному до відтворення культури минулого. Основну роль освіти традиціоналісти бачать в тому, щоб зберігати та передавати молодому поколінню елементи культурного насліддя людської цивілізації. Перш за все під цим мається на увазі різномаїття знань, умінь та навичок, ідеалів та цінностей, що допомагають як індивідуальному розвитку людини, так і збереженню соціального порядку. У відповідності з концепцією традиціоналізму освітня система повинна первинно вирішувати завдання формування базових знань, умінь та навичок (в межах культурно-освітньої традиції, що склалась), що дозволяють індивіду перейти до самостійного засвоєння знань, цінностей та вмінь більш високого рангу порівняно з освоєними.

Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ган'є, Б. Скіннер та ін.) передбачає таку його організацію, котра перед усім забезпечує засвоєння знань, умінь, навичок та практичне пристосування молодого покоління до існуючого суспільства. В межах даної моделі забезпечується передача-засвоєння лише таких культурних цінностей, які дозволяють молодій людині безболісно вписуватись в існуючі суспільні структури. При цьому будь-яку освітню програму можна перевести в “поведінковий" аспект знань, умінь та навичок, якими слід оволодіти навчаючомуся. В ідеології сучасної реалістичної моделі освіти центральне місце займає біхевіористська (від англ. behavior - поведінка) концепція соціальної інженерії. Раціоналісти виходять з порівняно пасивної ролі навчаючихся, які, отримуючи певні знання, вміння та навички отримують, таким чином адаптивний “поведінковий репертуар”, потрібний для адекватного життєвлаштування у відповідності з соціальними нормами, вимога и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.