На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Циклчний характер навчання. Теоретичне обрунтування сутност процесу навчання та засоби його активзацї. Трактування поняття процес навчання у науковй лтератур. Вивчення стану проблеми активзацї процесу вивчення бологї у середнй школ.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
"Суть процесу навчання та засоби його активізації"
Виконала студентка
ІІ курсу групи
Перевірив викладач:
2009
Зміст
    Вступ
      Розділ І. Теоретичне обґрунтування сутності процесу навчання та засоби його активізації
      1.1 Трактування поняття "процес навчання" у науковій літературі
      1.2 Характеристика засобів активізації навчального процесу
      1.3 Дидактичні умови активізації процесу вивчення біології
      Висновок до І розділу
      Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна перевірка активізації процесу вивчення біології
      2.1 Вивчення стану проблеми активізації процесу вивчення біології у середній школі
      2.2 Програма дослідно-експериментальної роботи
      2.3 Результати досліджень
      Висновок до ІІ розділу
      Висновки
      Список використаних джерел
      Додатки

Вступ

Охарактеризувати процес навчання як систему можна тільки прослідивши цю систему в її динаміці, тобто виявивши яким чином змінюється її склад (елементи), структура (зв'язки між ними) відповідно до її функцій.

При цьому слід пам'ятати, що йдеться не просто про будь-яку систему, а про систему діяльності і відносини, що формуються, складаються в рамках цієї системи (наприклад, перетворювально-активних або споглядально-виконавчих, споживацько-утриманських або дієво-творчих і інших).

Ця система створюється самими людьми та існує не окремо від них, а реалізується ними і через них.

Що ж слід розуміти під цілісністю, системністю і комплексністю процесу навчання?

В педагогічній науці поки немає однозначного трактування цих понять. В загально філософському розумінні цілісність потрактує як внутрішня єдність об'єкту, його відносна автономність, незалежність від навколишнього середовища. Це об'єктивна властивість об'єктів, процесів. Проте воно може і не бути постійно їм властиво. Цілісність може виникнути на одному етапі їх розвитку і зникнути на іншому.

Це положення вельми істотно для педагогіки як науки і педагогічної практики. Цілісність педагогічних об'єктів, з яких самим значимим і комплексним є учбовий, процес, цілеспрямовано конструюється.

Діалектика сущого, як дане, і конструйованого в реальній педагогічній дійсності виявляється в двох аспектах цілісності педагогічних об'єктів.

Розділ І. Теоретичне обґрунтування сутності процесу навчання та засоби його активізації

1.1 Трактування поняття "процес навчання" у науковій літературі

Здійснюючись на різних рівнях, процес навчання носить циклічний характер, і найважливішим, головним показником розвитку циклів учбового процесу є найближча дидактична мета педагогічної праці, яка групується навкруги двох основних цілей:

ОСВІТНЯ - щоб всі учні оволоділи основами наук, придбали певну суму знань, навиків і умінь, розвинули свої духовні, фізичні і трудові здібності, придбали початки трудових і професійних навиків;

ВИХОВНА - щоб виховати кожного учня високоморальною, гармонійно розвинутою особою з науково-матеріалістичним світоглядом, гуманістичною спрямованістю, творчо активної і соціально зрілої.

Співвідношення даних цілей в умовах сучасної школи таке, що перша підпорядкована другій.

Отже, головна мета освіти - виростити людину чесну, порядну, що вміє працювати самостійно, реалізувати свій людський потенціал. Іншими двома показниками розвитку циклів учбового процесу виступають засоби навчання і його результативність як цілісної динамічної (діяльної) системи.

Назвавши ці показники системи навчання, ми відразу натрапляємо на цілий ряд питань, а саме: що це ж за система? Які функції вона виконує? З чого вона полягає; з яких елементів? Відповіді на ці питання дають нам можливість зрозуміти саму природу процесу навчання.

Дидактика (від грецьк. "didaktikos" - повчальний і "didasko" - вивчаючий) - частина педагогіки, яка розробляє проблеми навчання і освіти.

Вперше, наскільки відомо, це слово з'явилося в творах німецького педагога Вольфганга Ратке (Ратіхия) (1571-1635 рр) для позначення мистецтва навчання.

Аналогічним чином, як "універсальне мистецтво навчання всіх всьому" трактував дидактику і Я.А. Коменський. На початку XIX століття німецький педагог І.Ф. Гербарт додав дидактиці статус цілісної і несуперечливої теорії виховного навчання.

Незмінним з часів Ратіхия залишаються і основні задачі дидактики - розробка проблем: чому учити і як учити; сучасна наука інтенсивно досліджує також проблеми: коли, де, кого і навіщо учити.

Є велика частка істини в тому, коли інший раз говорять: голова навіть самої здібної людини мало чого коштує без доброї освіти. Але, щоб забезпечити людині таку освіту, потрібно добре навчати його, правильно здійснювати цей найскладніший педагогічний процес.

Найважливіше і постійне завдання школи - добиватися від учнів глибокого і міцного засвоєння наукових знань, виробляти уміння і навики застосовувати їх на практиці, формувати матеріалістичний світогляд і етично-естетичну культуру. Кажучи інакше, потрібно так організувати учбовий процес, щоб що вчаться добре оволоділи матеріалом, що вивчається, тобто змістом освіти. Все це вимагає глибокого осмислення вчителями теоретичних основ навчання і вироблення відповідних методичних умінь.

Але що ж таке навчання як педагогічний процес? В чому полягає його єство?

Коли розкривають ці питання, то перш за все відзначають, що цей процес характеризується двосторонністю. З одного боку, в ньому виступає повчальний (педагог), який висловлює програмний матеріал і керує цим процесом, а з іншою - що навчаються, для яких даний процес приймає характер навчання, оволодіння матеріалом, що вивчається.

Цілком зрозуміло, що протікання цього процесу немислимо без активної взаємодії між повчальними і навчаються. Дану особливість навчання деякі учені вважають визначаючою для розкриття його єства.

Чи можна, проте, це визначення вважати достатньо вичерпним і ясним?

Думається що не можна. Річ у тому, що хоча в процесі навчання дійсно має місце тісна взаємодія педагога і що вчаться, але основу і суть цієї взаємодії складають організація учбово-пізнавальної діяльності останніх, її активізація і стимулювання, про що в приведеному визначенні не мовиться. Адже це вельми істотно. Кому, наприклад, невідомо, що інший раз педагог при поясненні нового матеріалу часто робить зауваження такими, що окремими вчаться, але, не порушивши інтересу до уроку, не викликає у них прагнення до оволодіння знаннями. Як бачимо, взаємодія є, а прагнення до оволодіння знаннями у учнів ні. В цьому випадку навчання, природно не відбувається.

У психологічній і педагогічній літературі немає єдиного визначення понять: прийоми, засоби, задачі. Найчастіше ним позначають інтелектуальні завдання, що містять запитання або мету дії, умови виконання цієї дії. При цьому запитання фіксує шукане, тобто те, чого треба досягти.

Не можна не враховувати і таку деталь. Взаємодія, як правило, припускає безпосередні контакти між педагогом і що вчаться. В процесі ж навчання такі контакти не завжди мають місце. Так, важливим компонентом навчання є виконання учнями домашніх завдань, проте навряд чи тут можна говорити про їх взаємодію з вчителем. Все це показує, що сутнісну характеристику навчання складає не стільки взаємодія вчителя і що вчаться, як таке, скільки уміла організація і стимулювання учбово-пізнавальної діяльності останніх, в яких би формах вона не протікала. У такому разі більш правильним вважатиме, що навчання є цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної учбово-пізнавальної діяльності вчаться по оволодінню науковими знаннями, уміннями і навиками, розвитку творчих здібностей, світогляду і етично-естетичних поглядів і переконань.

З цього визначення виходить, що, якщо педагогу не вдається порушити активність вчаться в оволодінні знаннями, якщо в тій чи іншій мірі він не стимулює їх навчання, ніякого навчання не відбувається. В цьому випадку учень може лише формально відсиджуватися на заняттях.

Активізація пізнавальної діяльності учнів, багато в чому залежить від ініціативної позиції викладача на кожному етапі навчання. Характеристикою цієї позиції є:

високий рівень педагогічного мислення і його критичність;

здатність і прагнення до проблемного навчання, до ведення діалогу з учнями;

прагнення до обґрунтовування своїх поглядів, здібність до самооцінки своєї викладацької діяльності.

Активізація учбового процесу починається з діагностики і встановлення мети в педагогічній діяльності. Це перший етап роботи. При цьому викладач пам'ятає перш за все про створення прихильно-емоційного відношення у студента до предмету, до себе і до своєї діяльності.

Далі, на другому етапі, викладач створює умови для систематичної, пошукової учбово-пізнавальної діяльності учнів, забезпечуючи умови для адекватної самооцінки в ході процесу навчання на основі самоконтролю і самокорекції.

На третьому етапі викладач прагне створити умови для самостійної пізнавальної діяльності учнів і для індивідуально-творчої діяльності з урахуванням сформованих інтересів. При цьому викладач проводить індивідуально-диференційовану роботу з учнем з урахуванням його досвіду відносин, способів мислення, ціннісних орієнтації.

1.2 Характеристика засобів активізації навчального процесу

Питання активізації навчання школярів належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має істотне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльний характер, і від якості навчання як діяльності залежить його результат, розвиток і виховання школярів.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення школярів. Її особлива значущість полягає в тому, що учення, будучи відбивно-перетворюючою діяльністю, направлене не лише на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають скруту учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і вирішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань що вчаться залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Плідним ґрунтом для пізнавальної активності є учбова діяльність, як джерело цілеспрямованої роботи думки, розвитку життєво важливих властивостей особи дитяти.

Проблема розвитку пізнавальної активності розглядалася в різних працях педагогів і психологів. Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Д. Локк, Руссо Ж-ж визначали пізнавальну активність як природне прагнення учнів до пізнання. Сучасні вітчизняні дослідники Маркова А.К., Лозова В.І., Тельнова Ж.Н., Щукина Г.І. та інші вивчали особливості пізнавальної діяльності і способи її активізації у молодших школярів.

Таким чином, проблема визначається необхідністю розвитку пізнавальної активності школярів і недостатнім використанням можливості вдосконалення даного феномену. Актуальним залишається пошук оптимальних умов формування і розвитку пізнавальної активності учнів, що стало основною метою дослідження - виявити педагогічні умови формування пізнавальної активності школяра на уроках.

Проблема розвитку пізнавальної активності школярів, як показують дослідження, знаходилася в центрі уваги педагогів з давніх часів. Педагогічна дійсність щодня доводить, що процес навчання проходить ефективніше, якщо школяр проявляє пізнавальну активність. Дане явище зафіксоване в педагогічній теорії як принцип "активності і самостійності учнів в навчанні". Засоби реалізації провідного педагогічного принципу визначаються залежно від вмісту поняття "Пізнавальна активність".

Ряд учених розглядає пізнавальну активність як природне прагнення школярів до пізнання. Педагоги минулого цілісно розглядали розвиток учнів.

Д. Локк в роботі "Думки про виховання" затверджує ідею єдності фізичного і духовного розвитку відомою тезою "Здоровий дух в здоровому тілі". Маючи сильне тіло, вважає автор, легко просуватися вперед по вибраній дорозі.

Так для підтримки інтересу до занять, слід припиняти їх до моменту повного стомлення. Тим самим, виділяється педагогічний засіб - регулювання учбового навантаження і її дозування залежно від стомлюваності учнів.

Досить популярна і інша точка зору: пізнавальна активність розуміється як характеристика діяльності учня (її інтенсивність і напруженість). Безліч робіт вітчизняних педагогів присвячена проблемі активізації учбового процесу: П.Н. Груздев і Ш.Н. Ганелін, Р.Г. Ламберг досліджували проблему активізації мислення учнів в процесі навчання, проаналізували проблему самостійної діяльності що вчаться і роблять вивід, що самостійність є вищим рівнем активності.

Згідно точки зору Т.І. Шамової "пізнавальна активність розглядається як якість діяльності особи, яка виявляється відносно учня до вмісту і процесу діяльності, в прагненні його до ефективного опанування знань і способів діяльності за оптимальний час, в мобілізації етично-вольових зусиль на досягнення учбово-пізнавальних цілей". Таким чином, пізнавальна активність відображає певний інтерес молодших школярів до здобуття нових знань, умінь і навиків, внутрішню цілеспрямованість і постійну потребу використовувати різні способи дії до наповнення знань, розширення знань, розширення кругозору.

Пізнавальна активність виступає як якість особи. Наприклад, Г.І. Щукіна визначає "пізнавальну активність" як якість особи, яка включає прагнення особи до пізнання, виражає інтелектуальний відгук на процес пізнання. Якістю особи "пізнавальна активність" стає, на їх думку, при стійкому прояві прагнення до пізнання. Це структура особової якості, де потреби і інтереси позначають змістовну характеристику, а воля представляє форму.

Фундаментальні дослідження в області навчання молодших школярів розкривають процес становлення пізнавальної активності початкових класів, що вчаться, і визначають зміни вмісту освіти, формування узагальнених способів учбової діяльності, прийомів логічного мислення.

Становлення пізнавальної активності в молодшому шкільному віці позитивно впливає на розвиток особи. Через це, необхідно, на наш погляд, цілеспрямована педагогічна діяльність по формуванню пізнавальної активності школярів.

Деякі учені визначають процес пізнавальної активності молодших школярів як цілеспрямовану діяльність, орієнтовану на становлення суб'єктивних характеристик в учбово-пізнавальній роботі. Поняття "розвиток" загальновизнано в педагогіці і психології. Д.Б. Ельконін відзначає: "розвиток характеризується, перш за все, якісними змінами психічних функцій, виникненням в ній певних новоутворень. Розвиток полягає в якісних перетвореннях різних системних процесів, що наводить до виникнення окремих структур, коли одні з них відстають, інші забігають вперед". Основою розвитку пізнавальної активності служить цілісний акт пізнавальної діяльності - учбово-пізнавальне завдання. Відповідно до теорії Д.Б. Ельконіна розвиток пізнавальної активності здійснюється шляхом накопичення позитивного учбово-пізнавального досвіду.

Учені залежно від характеру пізнавальної діяльності суб'єкта визначають такі рівні активності:

репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності накопичується через досвід іншого;

пошуково-виконавча активність; це вищий рівень, оскільки тут має місце велика міра самостійності. На цьому рівні треба зрозуміти завдання і відшукати засоби її виконання;

творча активність являє собою високий рівень, оскільки і саме завдання може ставитися школярем, і дороги її рішення обираються нові, нешаблонні, оригінальні.

Розвиток пізнавальної активності представляє той ідеальний варіант, коли її становлення відбувається поступово, рівномірно, відповідно до логіки пізнання предметів навколишнього світу і логіки самовизначення особи в довкіллі.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу, ми визначаємо пізнавальну активність, як змінну властивість особи, яка означає глибоку переконаність учня в необхідності пізнання, творчого засвоєння системи наукових знань, що знаходить прояв в усвідомленні мети діяльності, готовності до енергійних дій і безпосередньо в самій пізнавальній діяльності.

Завдання вчителя полягає в тому, аби забезпечити не загальну активність в пізнавальній діяльності, а активність, направлену на опанування провідних знань і способів діяльності.

1.3 Дидактичні умови активізації процесу вивчення біології

Система шкільної освіти включає всі предмети, передбачені базисним планом. Важливу роль в розвитку і вихованні підростаючого покоління грає курс біології. Саме наука про життя сприяє формуванню загальної культури, вихованню творчої особи, усвідомленню підлітком своєї відповідальності перед суспільством за збереження життя на Землі. Сучасне суспільство пред'являє вимоги до шкільної біологічної освіти, до підвищення біологічної письменності підростаючого покоління.

У останні десятиліття біологія як наука збагачується видатними відкриттями, особливо в області генетики. Формування генетичної письменності - основи здорового способу життя, збереження психічного, фізичного і етичного здоров'я людини - одне із завдань школи, вирішення якої можливо при грамотній організації учбового процесу.

В.В. Пасічник виділяє три найбільш значущі проблеми шкільної біологічної освіти:

1 - зміст і структура біологічної освіти;

2 - методика навчання біології;

3 - підготовка вчителя.

В умовах модернізації біологічної освіти першій проблемі приділяється найбільша увага. Наслідком відсутності належної уваги до другої і третьої проблем є зниження активізації пізнавальної діяльності учнів і зниження методичного рівня вчителів. У зв'язку з ситуацією, що склалася, В.В. Пасічник указує на необхідність зосередити зусилля на вдосконаленні організації пізнавальної діяльності учнів на уроках біології, а відповідно і на внесенні серйозних змін до підготовки майбутніх вчителів у вузах.

Пізнання учбове і наукове мають багато загального. І у науці, і в учбовому процесі постійно відбувається осмислення і переосмислення понять, їх розширення і поглиблення, що вимагає немало часу.

Е.Е. Мінченков вважає, що спочатку учні повинні зрозуміти обмеженість відомого ним визначення поняття, і лише тоді вони сприймуть нове визначення як етап розвитку знання, а не як "перенавчання".

На сучасному етапі стан здоров'я школярів погіршується стрімкими темпами. По даним, приведеним А.А. Барановим, в Росії максимальні темпи зростання числа хвороб відмічені серед підлітків. За останнє десятиліття число дітей, хворих анемією, збільшилося в 3,8 раз, хворобами ендокринної системи - в 2,8 раз, кістково-м'язової системи - в 2,6 раз, алергічними хворобами - в 11,6 раз, хворобами системи кровообігу - в 1,9 раз.

Якщо уважно подивитися на спектр систем органів, патологія яких стрімко росте, можна скласти анатомо-фізіологічний портрет сучасного підлітка: ослаблена імунна система, часта стомлюваність, періодичні запаморочення, нездужання, порушення обмінних процесів.

Доповнити цей образ підлітка можна даними статистики. За останні десять років значно зросло число дітей з функціональними розладами (на 35%), хронічною патологією (на 38%) і порушенням психічного здоров'я (на 20%).

А якщо до сказаного вище додати ще і збільшення числа наркотичних розладів серед підлітків останніми роками: наркоманії - в 1,5 разу; алкогольних психозів - в 2 рази, то не можуть виникнути які-небудь сумніви в сповільненому психічному розвитку дитини, зниженні функціональних можливостей.

Цікавий той факт, що і сама школа з чинника, що охороняє здоров'я учнів, перетворюється в силу, що руйнує його. А.А. Баранів указує на особливо несприятливі тенденції показників захворюваності в школах нового типу: гімназіях, ліцеях, коледжах, що, мабуть, пов'язано з складністю матеріалу, що вивчається, і збільшенням тривалості учбового навантаження в подібних освітніх установах.

В цілях попередження зниження здоров'я випускників необхідно враховувати чинник здоров'я при організації учбового процесу школярів, особливо старшокласників.

Аналіз шкільної практики показує, що саме в 9, 10, 11 класах учні починають посилено займатися не тільки в школі, але і у репетитора, на підготовчих курсах, що є невід'ємним атрибутом сучасного життя.

Одна з проблем сучасної школи - не допустити перевантажень старшокласників. Вирішенню її, на наш погляд, сприяє вдосконалення розумових дій, і зокрема формування уміння виділяти опорні знання, що значно полегшує процес учення.

Разом з тим, аналіз шкільної практики показує, що багато учнів не володіють умінням працювати з підручником і науково-популярною літературою, які виконують функцію основних джерел знань, вони неуважно читають текст і погано запам'ятовують прочитане, не можуть виділити головне, використовувати малюнок як допоміжний засіб, що полегшує розуміння тексту.

Активізації пізнавальної діяльності підлітків може сприяти такий засіб, як опорні конспекти. Опорні конспекти значно полегшують сприймання матеріалу та його розуміння. Можливість наочно представити теорію є підтримкою її закріплення в пам'яті учня шляхом активізації образного мислення. Опорні конспекти можна використовувати на різних типах занять: лабораторно-практичних, підсумково-узагальнюючих, уроках-лекціях. Усе залежить від індивідуальності вчителя, його професійної майстерності, рівня підготовки класу.

Велике значення для активізації пізнавальної діяльності підлітків має створення пізнавальної перспективи. Для її створення у навчанні застосовуються такі способи і засоби, як - попереднє повідомлення учням про мету, план, термін виконання майбутньої пізнавальної діяльності, про те, що вони вивчатимуть і в які терміни; де зможуть застосовувати одержані знання; що вони повинні знати для успішного вивчення теми, що з необхідних знань та умінь уже сформовано і що необхідно сформувати. Попереднє повідомлення учням на початку вивчення теми або курсу про елементарні знання і вміння, які будуть згодом розширені, сформовані, вдосконалені. Створення проблемної ситуації, постановка проблемних задач і питань. Впровадження в навчальний процес завдань, характеру та здійснення навчання. Введення навчальної інформації великими блоками. Організація навчально-пізнавальної діяльності на прогностичних засадах.

Виходячи з того, що розумова діяльність учнів стимулюється задачами в літературі розрізняють: задачі, що використовують у процесі набування знань та умінь; задачі, що використовують для закріплення одержаних знань.

Вважається, що проблемною задачею є задача, самостійне розв'язання якої спрямоване, виходячи з відомого, на одержання нових знань про природу і суспільство, на створення нових засобів пошуку знань або досягнення мети. З метою такої задачі є проблема, в основі якої лежить протиріччя між відомим і шуканим.

Пошук шляхів подолання формалізму засвоєння знань привів до думки про необхідність проблемної побудови навчання на основі втілення системи різноманітних пізнавальних задач. Побудова такої системи відбувається відповідно до певних принципів і задовольняє певні умови.

Протягом вивчення проблеми активізації пізнавальної діяльності підлітків зверталась увага на застосування гри, її вивчали як засіб для самовираження, самоствердження, самоаналізу, самовдосконалення підлітків. Розглядались також питання застосування засобів і прийомів активізації пізнавальної діяльності підлітків у педагогіці, психології та бібліотекознавстві.

Виявлено, що взаємозв'язок, можливість взаємопроникнення і взаємообумовленість гри та свят сприяють створенню передумов для появи такого інноваційного утворення, як пізнавальна гра-свято.

Висновок до І розділу

Головна мета освіти - виростити людину чесну, порядну, що вміє працювати самостійно, реалізувати свій людський потенціал. Іншими двома показниками розвитку циклів учбового процесу виступають засоби навчання і його результативність як цілісної динамічної (діяльної) системи.

Найважливіше і постійне завдання школи - добиватися від учнів глибокого і міцного засвоєння наукових знань, виробляти уміння і навики застосовувати їх на практиці, формувати матеріалістичний світогляд і етично-естетичну культуру. Кажучи інакше, потрібно так організувати учбовий процес, щоб що вчаться добре оволоділи матеріалом, що вивчається, тобто змістом освіти. Все це вимагає глибокого осмислення вчителями теоретичних основ навчання і вироблення відповідних методичних умінь.

Активізація навчання є, перш за все, організація дій учнів, направлених на усвідомлення і дозвіл конкретних учбових проблем. Проблема - це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення виниклої пізнавальної потреби. А це означає, що вчитель повинен не лише повідомляти знання (викладання), але і управляти процесом їх засвоєння, виховувати і сприяти розвитку учня, формувати у нього необхідні особові якості.

Завдання учня в даному аспекті - набувати знань і, шляхом самовиховання, удосконалюватися, розвиваючи у себе коштовні риси вдачі і особистості.

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна перевірка активізації процесу вивчення біології

2.1 Вивчення стану проблеми активізації процесу вивчення біології у середній школі

Доведено, що учбовий процес ефективний, якщо він сприяє стимуляції і організації пізнавальної діяльності школярів. В.А. Сластенін відзначає: "Учень не тільки об'єкт повчальних дій, він суб'єкт спеціально організовуваного пізнання". Розвиваючий характер навчання направлений на розвиток особи як цілісної психічної системи.

Вивченню процесу формування особи на основі особистісно-діяльнісного підходу присвячені роботи Л.С. Виготського, В.В. Давидова, А.Н. Леонтьева, Б.Д. Ельконіна і інших. Найбільший інтерес представляє віддзеркалення в дослідженнях І.С. Якиманської ідеї про те, що за основу в навчанні приймаються внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особового розвитку учня, його життєвий досвід. Але розвиток цих процесів складається, виходячи з оволодіння учнем способами учбової роботи, що допомагають набувати знань, умінь.

Вивченню і формуванню умінь у учнів присвячені дослідження Г.Е. Залесського, М.А. Данілова, Ч. Купісевича, А.В. Усової, Г. Штройтера.

Найбільший інтерес представляють роботи, в яких розглядається формування інтелектуальних умінь як необхідного компоненту випускника середньої школи. Аналіз робіт Е.П. Бруновт, Е. Евчен и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.