На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


автореферат Теоретичне обрунтування психоггєнчної концепцї навчально-виховного процесу. Педагогчн умови збереження цлсност ндивдуального становлення особистост учня. Психолого-педагогчн засади становлення психоггєни як синтетичної сфери знань.

Информация:

Тип работы: автореферат. Предмет: Педагогика. Добавлен: 23.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. Драгоманова
БОЛТІВЕЦЬ Сергій Іванович
УДК 37.015.3
Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни
19.00.07 - педагогічна та вікова психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук
Київ - 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України.
Науковий консультант: доктор психологічних наук, професор, академік АПН України Максименко Сергій Дмитрович,
Академія педагогічних наук України, м. Київ, академік-секретар Відділення психології, вікової фізіології та дефектології
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України
Татенко Віталій Олександрович, Інститут соціальної та політичної психології АПН України, головний науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень доктор психологічних наук, професор
Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри психології доктор психологічних наук, професор
Фомічова Людмила Іванівна, Інститут корекційної педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри сурдопедагогіки
Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, відділ психології трудової та професійної підготовки, м. Київ
Захист відбудеться “18” травня 2005 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.10 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Автореферат розісланий “14” квітня 2005 року.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Долинська
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Проблема дослідження. Проблема самореалізації та соціалізації людини в онто- і філогенезі виступає об'єктом неперехідного зацікавлення людинознавчих наук - філософії, психології, педагогіки, медицини, соціології впродовж усього періоду їх розвитку. Душевний добробут людини залежить як від неї самої, так і від тих людей, що її оточують, утворюючи системи соціальних взаємозв'язків, визначаючи суспільну самоорганізацію. Фундаментальною закономірністю суспільного життя є постійне ускладнення цієї самоорганізації і, як наслідок, - структури соціальних взаємин, людської особистості, її психічної діяльності. Тому духовне та інтелектуальне самовираження людини, створення психолого-педагогічних механізмів актуалізації її латентних задатків, здібностей і таланту, самовідновлення її особистості з метою забезпечення повноти, цілісності та гармонійності у здійсненні нею усіх психосоціальних функцій становить собою об'єкт вивчення переважної частини світових гуманітарних досліджень.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного узагальнення й розвитку методологічних засад розробки проблеми збереження психічного здоров'я у процесі навчання і виховання дитини, підлітка, юнака, забезпечення необхідних для цього педагогічних і психосоціальних умов. Це пов'язано насамперед із природною потребою в забезпеченні цілісного підходу до вивчення психічного здоров'я людини, основних закономірностей його збереження і зміцнення в онтогенезі психолого-педагогічними методами, зокрема підвищення стійкості психічної цілісності особистості на різних вікових етапах розвитку, здатності психіки дітей та учнів до опору різноманітним негативним впливом соціально-екологічного характеру у поєднанні з психологічною адаптацією до умов змінюваного суспільного середовища.
Педагогічні і психологічні дослідження, спрямовані на теоретичну і прикладну (ужиткову) розробку проблем збереження психічного здоров'я дітей та учнів у процесі їх навчання і виховання, виразно окреслюють маловивчену досі психогігієнічну сферу. Оволодіння знаннями про неї дає змогу розвинути ціннісне ставлення до людини на всіх вікових етапах її життя, сприяти цілісному становленню особистості і самовираженню її індивідуальності.
Ускладнення факторів соціально-психічного життя людини зумовило необхідність порівняльно-історичного аналізу тенденцій теоретичного і методологічного вирішення психогігієнічної проблематики на різних етапах розвитку цивілізації, зокрема від найдавніших часів до першої половини ХХ століття включно у працях її найвидатніших представників - Абу Алі ібн Сіни, Аристотеля, К.Галена, І.Гізеля, Б.Д.Грінченка, В.Гумбольдта, Демокріта, Епікура, Я.П.Козельського, Я.А.Коменського, Г.Кониського, О.О.Потебні, Ф.Прокоповича, І.О.Сікорського, Г.С.Сковороди та інших.
Впродовж другої половини ХХ століття проблеми психогігієни розглядались у працях І.І.Бєляєва, Я.Н.Воробейчика, К.Гехта, С.М.Громбаха, А.Б.Добровича, J. Pertejo de Alcami, Є.А.Поклітара, Н.Сарторіуса, Г.М.Сердюковської, В.Франкла та багатьох інших дослідників.
Достовірно встановленою є психогенність шкільного навчання (С.М.Громбах, R. Debre, В.Ю.Каган, І.О.Сікорський, В.О.Сухомлинський, Г.К.Ушаков та ін.), що викликає професійну потребу педагогічних працівників враховувати психогігієнічні аспекти навчальної і виховної роботи, зокрема способи і прийоми збереження психічного здоров'я учнів.
Філософські, педагогічні й психологічні дослідження, присвячені цій проблемі, визначають методологічні завдання побудови системи принципів нормології (теорії норми) психічного здоров'я дитини, підлітка, юнака, аналізують розроблені до неї підходи (П.Б.Ганнушкін, Л.Коженевський, А.А.Корольков, В.П.Петленко, П.Рамсей, Р.Уільямс, М.Ярош та ін.).
Проблема психічної норми, розглянута у зазначених працях, відображає концептуальні засади дослідників, недостатні для теорії і методики психогігієнічної роботи педагогів. Її складність і масштабність, за визначенням П.Б.Ганнушкіна, “настільки колосальна, що розраховувати на її вирішення у скільки-небудь близькому майбутньому було б рішуче нічим не виправданою ілюзією”. Водночас наукове розв'язання цієї проблеми в теорії педагогічної та вікової психології, зокрема в сфері розробки культурно-історичної мети виховання та відповідного їй ідеалу людини не можна відкласти з огляду на всезростаючі суспільні запити, зумовлені ускладнюваними соціальними взаєминами.
Педагогічні парадигми практичної діяльності учителя в цьому напрямку створені Ш.О.Амонашвілі, Б.Е.Вульфовим, М.М.Поташником, І.О.Синицею, а деонтологічні ілюстрації до діяльності лікарського персоналу - Є.І.Ліхтенштейном. Цим самим ідея педагогічного такту учителя і лікарська етика обов'язку (деонтології) набули свого гуманістичного вираження у власному професійному вимірі - для кожної з людинознавчих професій, але не для їх етично-фахового поєднання.
Продуктивне значення для забезпечення найкращих з можливих умов психічного розвитку учнів має педагогічна теорія і методика оптимізації навчально-виховного процесу, розроблена Ю.К.Бабанським, дослідження психологічного клімату у педагогічному колективі, виконані Н.П.Анікєєвою, концептуальна постановка проблеми психогігієнічної освіченості, культури і відповідальності учителів, здійснена О.О.Дубровським у “Відкритому листі лікаря учителю”.
Відзначаючи маловивченість теоретичних і методичних аспектів педагогічної психогігієни, слід констатувати, що в педагогічній і психологічній літературі бракує праць, які вичерпно висвітлюють дезадаптаційні наслідки інтелектуального та емоційного перенапруження учнів у навчально-виховному процесі, їх діагностику, складність основних компонентів навчальної діяльності, насиченість навчальними елементами змісту матеріалу, типологію і функції педагогічної оцінки як психогенного фактора, критерії та методи комплексної психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу.
Особливе значення має розроблення прикладного (ужиткового) аспекту методики педагогічної психогігієни, що ґрунтується на вивченні психолого-педагогічних закономірностей виникнення і процесуальності соціально- та еколого-психологічних депресорів. Ступінь їх психогенності залежить від соціального середовища, в якому перебуває дитина або підліток, зокрема рівня освіченості, культурно-етнічних особливостей референтної групи. Виходячи з цього, теоретично-методичні основи педагогічної психогігієни мають стати базовим компонентом професійної психолого-педагогічної підготовки вчителів, вихователів, психологів, керівників освітніх закладів так само, як і набуття ними відповідних умінь, яких потребує практична педагогічна і психологічна діяльність в умовах різних мікросоціальних угруповань, навчально-виховних закладів різних типів.
Соціальна, професійно-педагогічна і психологічна значущість проблеми теоретичного та методичного обґрунтування системи збереження, зміцнення і охорони психічного здоров'я дітей та підлітків у навчально-виховному процесі зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни”.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Робота виконувалась згідно з темою лабораторії вікової фізіології та шкільної гігієни Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Визначення норм психічного і фізіологічного розвитку учнів” (№ держ. реєстрації 0101U000534); програмою “Діти Чорнобиля” за темами Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України: “Психогігієна діяльності учня й еколого-психологічні депресори” (1993 р.), “Педагогічна психогігієна. Порадник психолога центру розвитку здорової дитини” (1994 р.), “Консультативні семінари з педагогічної психогігієни для психологів центрів розвитку здорової дитини” (1995 р.), наукове керівництво якими здійснював автор; за науково-дослідними темами Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка “Критерії оцінки якості психічного здоров'я дітей. Регуляційно-контрольні стандарти” (1996-1999 рр.), “Методологічні, теоретичні та методичні основи формування змісту загальної середньої освіти учнів” (2000 р.).
Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України 22 лютого 2001 р., протокол № 2, та узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні 11.04.2001 р., протокол № 4.
Об'єкт дослідження - психогігієнічні особливості процесу виховання і навчання.
Предмет дослідження - закономірності і механізми психогігієнічних аспектів організації навчально-виховного процесу закладів освіти.
Мета дослідження полягає у розробленні теоретичних і методичних засад педагогічної психогігієни, визначенні найголовніших психолого-педагогічних принципів їх застосування, а також способів забезпечення оптимальних умов психічного розвитку дітей та учнів, формування культури їх психічного здоров'я і професійної психогігієнічної позиції педагогічних працівників.
Головні гіпотези дослідження:
1. Розвиток людинознавчих уявлень від найдавніших часів до кінця ХХ століття включає в себе як необхідний компонент розроблення проблеми психічного самозбереження особистості, суспільств і відтак - цивілізації в цілому. Закономірний процес ускладнення суспільної самоорганізації і людської особистості в ній зумовлює посилення потреби у формуванні психолого-педагогічних механізмів забезпечення індивідуальної та соціальної психогігієни кожного нового покоління дітей та учнів як передумови їх адаптивного входження до динамічно оновлюваних суспільних утворень.
2. Ступінь психогенності середовища безпосередньо пов'язаний з рівнем освіченості, культурно-етнічними, соціальними та віковими особливостями референтної групи учнів, педагогів, батьків.
3. Виховання здатності до саморегуляції та самовідновлення психічних станів є головним критерієм індивідуальної психогігієни учня і найважливішим завданням педагогічної психогігієни у навчально-виховному процесі середньої загальноосвітньої школи.
4. Цілісний підхід до вивчення психічного здоров'я учня та здійснення педагогічного впливу з метою його збереження і зміцнення можливий за умови застосування моделі вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів дитини і підлітка.
5. Методика психогігієнічної діагностики та прогнозування ґрунтується на засадах:
- розвитку механізмів індивідуальної соціорегуляції;
- врахування вікової періодизації соціорегуляційних етапів відповідно до моделей змінюваності індивідуальної психічної норми;
- трансформації лімінальної (порогової) динаміки соціального сенсу;
- виявлення і формування адаптивних здібностей дітей та підлітків;
- психологічного прогнозування динаміки психічного здоров'я та створення умов для її вияву методами оперативного і лонгітюдного впливу.
Виходячи із визначеної мети та гіпотез, ми сформулювали такі завдання:
1. Теоретично обґрунтувати психогігієнічну концепцію навчально-виховного процесу.
2. Виявити філогенетичні закономірності психолого-педагогічного змісту індивідуальної психогігієни на основі логіко-історичного аналізу літературних джерел.
3. Дослідити психолого-педагогічні засади становлення психогігієни як синтетичної сфери знань і практичної діяльності.
4. Визначити культурно-етнічні виміри психогігієни у взаємозумовленості і протиріччях родинно-суспільного виховання, факторах особистісного самоспіввіднесення із природними і штучними ідеалами, виявах індивідуальної креативності.
5. Розробити методологію психічної норми як засобу визначення індивідуальної типології психічного здоров'я і моделей вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів.
6. Розкрити педагогічні та психологічні умови збереження цілісності індивідуального становлення особистості учня, шляхи і засоби формування психогігієнічної позиції педагогів.
7. З'ясувати способи виховання здатності учнів до саморегуляції та самовідновлення психічних станів та критеріальні показники вихованості у цій сфері.
8. Створити методику психогігієнічної діяльності вчителя, вихователя, психолога щодо забезпечення цілісного підходу до вивчення психічного здоров'я учня та здійснення педагогічного впливу на основі прогностичної моделі індивідуальної норми його психічних станів.
9. Визначити надійні психолого-педагогічні параметри комплексної методики психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
10. Провести апробацію результатів застосування методики педагогічної психогігієни у практичній діяльності освітніх закладів різних типів.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: цілісний та системний підходи в психології та психофізіології (П.К.Анохін, В.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, В.С.Мерлін та ін.); принципи психологічної теорії діяльності (Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн та ін.); діяльнісне опосередкування особистісного розвитку (Г.С.Костюк, С.Д.Максименко та ін.); культурно-історична концепція психічного розвитку (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко та ін.); принцип єдності свідомості і діяльності (Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн та ін.); принципи професійної гігієни душі вихователя (Я.Корчак), духовної природовідповідності виховання і навчання психофізичному єству дитини (С.Ф.Русова, Я.Ф.Чепіга та ін.).
Педагогічна психогігієна навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи розглядається як синтетична психолого-педагогічна система, що забезпечує збереження і підтримку повного та безперешкодного індивідуального розвитку особистості в умовах гармонійних психосоціальних взаємин.
Методи дослідження. Зміст дослідження та його спрямованість зумовили використання комплексу теоретичних та емпіричних методів у їх взаємозв'язку:
- теоретичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, методи аналізу, систематизації, узагальнення, проектування);
- емпіричні (спостереження; експеримент, що включає констатуючий, формуючий і контрольний етапи; камерний експеримент як невеликий за обсягом і статистичною вибіркою дослід спеціального внесення до педагогічного процесу принципово важливих змін відповідно до завдань дослідження і гіпотези для наближеної перевірки ідей і досліджуваних підходів; експертний метод; анкетування; інтерв'ювання і тестування; аналіз продуктів діяльності; хронометрія; метод математичної статистики; методи проектування і конструювання педагогічного процесу; метод психологічної реконструкції).
База дослідження. Середні загальноосвітні, вищі навчальні заклади та заклади післядипломної освіти України.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше поставлена і комплексно розв'язана проблема змісту і сутності педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи на основі цілісного підходу до вивчення психічного здоров'я учня та здійснення педагогічного впливу на основі прогностичної моделі індивідуальної норми його психічних станів.
Доповнено встановлені взаємозв'язки між ступенем психогенності середовища та рівнем освіченості, культурно-етнічними і соціальними особливостями референтних груп учнів, педагогів, батьків, а також психолого-педагогічну закономірність, що полягає у виділенні головного критерію індивідуальної психогігієни учня та найважливішого завдання педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи - міри вихованості індивідуальної здатності до саморегуляції та самовідновлення психічних станів дітей і підлітків.
Дістало подальшого розвитку розроблення інструментарію психогігієнічної діагностики та прогнозування, що ґрунтується на вперше виявлених нових психологічних засадах розвитку механізмів індивідуальної саморегуляції, врахування вікової періодизації психорегуляційних етапів відповідно до моделей змінюваності індивідуальної психічної норми, трансформації лімінальної (порогової) динаміки соціального сенсу, виявлення і формування адаптивних здібностей дітей та підлітків, психолого-педагогічного моделювання прогнозованих станів і створення умов для їх вияву методиками оперативного та лонгітюдного вимірювання.
Визначені надійні психолого-педагогічні параметри комплексного інструментарію психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечувались: а) комплексним застосуванням методів дослідження; б) використанням методології системного підходу; в) верифікацією результатів в експериментально змінюваних умовах; г) застосуванням різних видів статистичного аналізу експериментальних даних; д) використанням взаємодоповнювальних методик; е) взаємозіставленням теоретичних і практичних результатів; є) репрезентативністю вибірки учасників масового психолого-педагогічного експерименту, на всіх трьох етапах якого брали участь 6527 учнів загальноосвітніх шкіл і шкіл-інтернатів, 3712 педагогічних працівників, в тому числі вчителів, вихователів, соціальних педагогів, практичних психологів, керівників освітніх закладів, 216 методистів, викладачів вищих навчальних закладів, наукових працівників, аспірантів, здобувачів; ж) достатньою тривалістю проведеного емпіричного дослідження, включаючи масовий і камерні психолого-педагогічні експерименти (1992-2000 роки), участю у його проведенні різнофахових дипломованих спеціалістів, зокрема педагогів основних спеціальностей, практичних психологів, лікарів-психіатрів, педіатрів, інших вузьких фахівців.
Практичне значення одержаних результатів дозволяє застосовувати теорію і методику педагогічної психогігієни для забезпечення психічного здоров'я учасників навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
Основні положення психогігієнічної теорії і методики становлять собою базу професійних знань та умінь педагогічних працівників і можуть бути використані для практичного розроблення змісту фахової підготовки та кваліфікаційного удосконалення відповідних категорій спеціалістів.
Створені моделі вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів учнів, методика психогігієнічної діяльності вчителя, вихователя і психолога, психолого-педагогічні параметри комплексної методики психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи дають змогу педагогічним працівникам, в тому числі соціальним педагогам, практичним психологам, здійснювати систему практичних заходів щодо забезпечення збереження, зміцнення і первинної профілактики психічного здоров'я дітей та підлітків.
Комплекс психогігієнічної діяльності, створюваний в результаті практичного втілення теоретичних і методичних положень даної роботи, сприятиме взаємоузгодженню педагогічного впливу і психологічної підтримки особистості учня, запобіганню кризових ситуацій у процесі навчання і виховання, підвищенню рівня домагань і креативних можливостей всіх учасників навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
Апробація і впровадження результатів дослідження.
Результати досліджень, представлених у дисертації, проходили апробацію і впроваджувались у формі:
- проведення впродовж 1992-2004 років експериментальної роботи в середніх школах, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах для дітей з психоневрологічними захворюваннями, з захворюваннями серцево-судинної системи, вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти, а також впродовж 1997-2004 років експерименту з психологічної, медичної, педагогічної і соціальної реабілітації дітей та підлітків з девіантною та делінквентною поведінкою на базі Фонтанської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації Одеської області згідно з наказом Міністерства освіти України від 26.08.1997 р. № 320. Всього до проведення експериментальної роботи було залучено 29 середніх і неповних середніх закладів, в тому числі 7 загальноосвітніх закладів, що здійснюють психосоматичну реабілітацію дітей (суміжні психоневрологічні, серцево-судинні захворювання та неспецифічні захворювання органів дихання при нормі інтелектуального розвитку учнів);
- незалежної експертної оцінки, до якої залучались науково-педагогічні і педагогічні працівники Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б.Грінченка, Чернігівського обласного інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників освіти, Житомирського, Одеського, Севастопольського інститутів удосконалення вчителів, Донецького національного університету, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, Національного інституту стратегічних досліджень, Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. Н.Д. Ушинського (м. Одеса), Інституту підготовки кадрів промисловості Міністерства промислової політики України;
- використання розроблених автором навчальних програм і спецкурсів у процесі підготовки та фахового удосконалення вчителів і психологів у вищих навчальних закладах; науково-методичного забезпечення вчителів, вихователів, психологів, керівників освітніх закладів, створенням посібників, програм, методичних рекомендацій з питань педагогічної психогігієни.
Результати дослідження доповідались і отримали схвалення на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Борис Грінченко і педагогічна культура України” (Суми, 1993), Других Всеукраїнських педагогічних читаннях “В.О.Сухомлинський і сучасність” (Чернігів, 1996), Ювілейній науково-практичній конференції “Кадры сферы образования взрослых: социально-педагогические проблемы” (Росія, Санкт-Петербург, 1996), Звітній науково-методичній конференції КМІУВ ім. Б.Грінченка “Освіта. Гуманізація. Вчитель” (Київ, 1996), Всеукраїнській науковій конференції “Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) і виховання національно свідомої особистості” (Київ, 1997), Другій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження” (Кам'янець-Подільський, 1997), наукових круглих столах 1991-1996 рр. “Огієнківські читання” (Київ, 1997), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сільська школа: стан, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 1999), науково-практичній конференції “Україна - країни Сходу: від діалогу педагогічних систем до діалогу культур та цивілізацій” (Київ, 2001), науково-практичній конференції “Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні” (Київ, 2003).
Результати дослідження впроваджено в практику Донецького національного університету, Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, Головного управління державної служби України, Національного інституту стратегічних досліджень, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, Інституту підготовки кадрів промисловості, Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи (довідки: Донецького національного університету № 335/01-26/6.6.0 від 05.04.2005; Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця № 7/16-1097 від 6.12.2004 та № 120/3 від 17.03.2005; Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського № 19/В від 17.03.2005; Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти № 01-14/159 від 17.03.2005; Головного управління державної служби України № 03/2535 від 18.03.2005; Національного інституту стратегічних досліджень № 293/432 від 13.12.2004; Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” № 32/01 від 27.10.2004; Інституту підготовки кадрів промисловості № 121 від 21.03.2005; Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи № 38 від 05.04.2005).
Публікації. Основні результати дослідження представлені в монографії “Педагогічна психогігієна: теорія та методика”, 24 статтях у наукових фахових виданнях (журналах, збірниках наукових праць), 4 статтях у наукових виданнях до 1996 р. включно, 2-х науково-методичних рекомендаціях, 10 статтях у матеріалах доповідей наукових конференцій (всього 40 публікацій).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаної літератури, який налічує 217 назв (з них 11 - іноземними мовами). В роботі міститься 25 таблиць, 17 рисунків і 8 формул, що займають 15 сторінок. Загальний зміст дисертації викладений на 428 сторінках, основний - на 382 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність дослідження методологічних засад та теоретичного узагальнення проблеми збереження психічного здоров'я у процесі навчання і виховання дитини, підлітка, юнака, забезпечення необхідних для цього педагогічних і психосоціальних умов.
Відзначена стійка тенденція зростання наукового інтересу до психогігієнічних ідей та закономірностей, вироблених людською цивілізацією, як важливих засобів власного самозбереження. Окреслено наукові підходи, що детермінують визначення об'єкта та предмета, мети і завдань дослідження, його науково-теоретичного значення. Підкреслено особливе значення розроблення прикладного (ужиткового) аспекту методики педагогічної психогігієни, що ґрунтується на вивченні психолого-педагогічних закономірностей виникнення і процесуальності соціально- та еколого-психологічних депресорів.
Визначено методологічну основу дослідження. Подаються відомості про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації та структуру.
У першому розділі - “Культурно-історичний розвиток проблеми душевного здоров'я” - здійснено історико-теоретичне дослідження світоглядного розвитку психогігієнічних ідей, що охоплює розгляд найістотніших закономірностей збереження, зміцнення і відновлення душевної гармонії людини в давніх культурах Середземномор'я, Індії і Китаю, у спадкоємності язичницьких та християнських традицій української людинознавчої культури, науковому розробленні теорії пізнання, теорії емоцій, теорії щастя українськими вченими ХУІІ-ХУІІІ ст., обґрунтуванні гігіології як загальної науки про здоров'я та нервово-психічної гігієни у другій половині ХІХ ст., виникненні і набутті стійких організаційних форм психогігієнічного руху у ХХ ст.
Показано, що психогігієнічні ідеї, вироблені людською цивілізацією як засіб самозбереження власного психічного життя, пов'язані з культурно-історичним розвитком людства, історією розвитку філософської думки, педагогічної культури, формуванням моральних засад суспільного життя. Відображено давньокитайські, давньоіндійські та найдавніші античні уявлення про здоров'я душі, зокрема аналіз давньогрецької міфологеми, з якої походить термін “психогігієна”.
Для правильного розуміння наступних трансформацій семантики терміну “гігієна” з'ясовано міфологічний контекст, в якому воно застосовувалось: з виділеної міфологічної тріади богів - Лікування, Здоров'я і Всезцілення - лише здоров'я характеризується розквітом усіх властивостей життя. В той же час лікування і всезцілення виражають різні способи його (життя) повернення або відновлення попереднього стану життєвого розквіту - здоров'я.
Встановлено, що в первісній семантиці слово гігієна означає найповніший вияв життя, його розквіт, буяння, розвій. Духовна культура, що вбирає в себе ідеї можливостей людського існування, цим самим виконує психогігієнічну функцію, спрямовуючи почуття, мислення і уяву людини й відповідного суспільного утворення на самозбереження власного єства, його відтворення у майбутніх поколіннях.
Майже одночасне виникнення філософії у середземноморсько-китайсько-індійських центрах в VІ ст. до н.е. співмірне з розробленням поглядів на людське щастя скіфського філософа Анахарза Придніпрянського (VІІ-VІ ст. до н.е.), сутність поглядів якого, за визначенням Г.Кониського, полягає в тому, що щастям людини є свобода, а отже тільки вільна людина може бути щасливою.
Розгляд проблеми людського щастя в українській людинознавчій традиції включає в себе питання, пов'язані із здоров'ям і навчанням, хоч кожне з них не є самодостатнім у визначенні найбільш високих вимірів сенсу життя. Система давніх вірувань українського народу, що пізніше була доповнена античними і християнськими вченнями, визначала способи пояснення людиною навколишнього світу і власного єства, створюючи тим самим основу сенсу і значень для повномірного буття психічної цілісності людини. Уявлення про повноту життя, що становили зміст психічних переживань, включали прихильність володарів світу (Сварог, Перун), сонячної сили як основи життя (Даждьбог, Хорс), багатства і достатку (Велес), війни і милування, щадіння (Стрибог), покровительства у пологах при народженні дитини (Мокоша), вірного подружжя, любові і веселощів (Лада і Ладо), любові взагалі (Лель, Полель), любові і пристрасті, сили та хоробрості (Ярило) тощо.
Особливості впливу цієї дохристиянської системи ідеалів людини полягали в індивідуалізації вибору значень відповідно до потреб психічного стану: стан фрустрації через невдачу, викликану “неприхильністю” одного з богів, компенсувався станом надії на іншого, близького за значенням. Цим пояснюється багатозначність, відсутність чітких меж у тлумаченні значень більшої частини давньослов'янських образів богів. Спроби дослідників уточнити їх функціональну семантику можуть бути продуктивними лише при дотриманні засад додатності, доповнювання, збагачення новими аспектами і вимірами.
Генералізація значень, що відбулася із насадженням християнської доктрини, з одного боку, сприяла уніфікації соціально-психічного змісту переживань, яка упорядковувала психогенність середовища, робила його монозначущим, позбавленим нез'ясованого, рівною мірою доступним для всіх, а з іншого - концентрувала психогенність, адже поза Богом був лише диявол і вибір існував лише між спасінням і загибеллю, райською благодаттю і пекельними муками.
Протиставлення душевного і тілесного, багатоваріантності сенсу життя і його генералізації викликало потребу теолого-педагогічного їх вирішення. Розвиток ідей самозбереження людини, самопізнання та рівноваги афектів душі проаналізований нами у творі І.Гізеля “Мир с Богом человеку”, курсі “Психологія, або трактат про душу” С.Яворського, аналогічному курсі С.Кулябки, п'ятій книзі підручника “Про риторичне мистецтво” під назвою “Про трактування афектів душі” Ф.Прокоповича, у “Філософському курсі, викладеному в Києво-Могилянській Академії благородним любителям мудрості в 1729-1730 роках високоповажним отцем Стефаном Калиновським”, в ученні Г.Кониського, Г.Сковороди, в розділі “Про психологію” твору “Філософічні пропозиції…” Я.Козельського.
Встановлено, що українська людинознавча культура від найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття відзначається спадкоємним розробленням і розв'язанням на кожному з етапів свого розвитку проблеми душевного здоров'я людини, зокрема моральних його аспектів, визначенням природовідповідної діяльності у русі людини до власного щастя. Значне місце у цьому процесі належить розгляду суспільних складових упорядкування і регуляції індивідуальних психічних станів, зокрема змісту колективного психічного життя, який на різних етапах розвитку визначався двома релігійними світоглядами - язичництвом та християнством.
Найважливіша особливість теорії виховання, створеної українськими педагогами цього періоду, - визначення природної основи дитини, збереження якої є головним завданням батьків і учителів, виховання здатності до розпізнавання відповідного власній природі щастя, до самостійних дій щодо зрівноважування емоцій (афектів) і пристрастей, їх спрямовування для досягнення життєвої мети.
І.О.Сікорський одним із перших у світовій науці визначив нервово-психічну гігієну як галузь пізнання і практичної діяльності суспільства щодо забезпечення морального, розумового і фізичного здоров'я населення, попередження його психофізичного занепаду і виродження.
Певний науковий ґрунт для цього склали відомі на той час дослідження німецьких вчених Е.Фейхтерслебена і Ф.Шольца, які ставили і розв'язували проблему дієтики душі та діететики духу. Взаємозв'язки педагогіки, психології і гігієни були розкриті В.Фармаковським, О.С.Віреніусом, І.П.Скворцовим.
Ідея здоров'я духовного життя людини і народу, до якого вона належить, на початку ХХ століття знаходила своє вираження у громадському русі просвіти українського суспільства, у який включились відомі педагоги і психологи - Б.Грінченко, І.Огієнко, Ю.Сірий, С.Сірополко, І.Стешенко, С.Русова, Я.Чепіга, С.Черкасенко, Г.Шерстюк та інші. Спрямованість і зміст роботи просвітницьких об'єднань сприяли оздоровленню моральних основ життя українського суспільства, створенню громадської системи товариської взаємодопомоги населенню.
У 1908 р. за активної участі американського психіатра А.Майєра в штаті Коннектикут було засновано психогігієнічне товариство, а в 1909 р. - Американський національний комітет психогігієни, у 1910 р. на першій конференції психіатрів США і Канади була утворена Міжнародна асоціація з психогігієни, психогігієнічні ліги були створені в тридцяти країнах світу, виникла самостійна психогігієнічна преса.
Світовий психогігієнічний рух, який розпочався на початку ХХ століття, у минулому, ХІХ столітті, вже мав сформовану наукову базу, яка відображала, в свою чергу, людинознавчі уявлення давньогрецької культури.
Рух психогігієністів у різних країнах світу мав просвітницький характер. Його зміст визначали специфічні умови життя кожного суспільства, але спільною їх рисою було відновлення втраченої, пригніченої або неусвідомлюваної раніше повноти психічного життя, власної самоповаги і самоцінності.
Організаційному оформленню психогігієнічного руху допомогло утворення після Другої світової війни впливових міжнародних наукових організацій - Всесвітньої організації охорони здоров'я, Всесвітньої федерації психічного здоров'я, що сприяли наданню йому правового статусу у більшості країн світу і, як наслідок, перебиранню органами влади значної частини його громадських функцій щодо охорони і збереження психічного здоров'я населення.
Другий розділ - “Теоретичні і практичні основи становлення педагогічної психогігієни” - розкриває стан розроблення педагогічних основ психогігієнічного знання у зарубіжних та вітчизняних дослідженнях, психогігієнічний зміст педології, суперечності педолого-педагогічної практики і психогігієнічний напрямок їх подолання, сучасний стан розробленості проблем педагогічної психогігієни.
Визначено три етапи, характерні як для наукового розроблення основ педагогічної психогігієни, так і для виникнення та становлення психічної гігієни взагалі.
Перший етап відзначався посиленням уваги суспільства, органів шкільного управління і лікарів до стану здоров'я учнів, особливо тих його показників, які легко перевірялись у медичній практиці. Була встановлена залежність між умовами навчання і виховання в школі та станом здоров'я дітей і підлітків, які відвідували школу. Після незвичного й нового для 60-х років ХІХ століття відкриття об'єктивних фізіологічних результатів впливу шкільного навчання на здоров'я учнів, увага дослідників була звернена й на інші показники, зокрема й психічні. До наукового обігу спочатку в Німеччині, Швейцарії, а потім й інших країн вводиться поняття “шкільна перевтома”.
Міжпрофесійна дискусія серед лікарів, які не визнавали перевтоми учнів, і педагогами, які звертали на неї увагу, була вирішена адміністративним шляхом - виданням 24 травня 1892 року циркуляру Міністерства народної освіти, який констатував наявність перевантаженості учнів, і пропонував вжити необхідних заходів щодо попередження цього явища. Це поклало початок другому етапу становлення педагогічної психогігієни - виявленню і систематизації емпіричних фактів, аналізу педагогічного досвіду з цього питання. Останній, третій етап розроблення основ психогігієнічного знання у ХІХ столітті відзначався поєднанням шкільної гігієни з педологією, якій на той час була притаманна психологічна, експериментально-педагогічна спрямованість, підвищена увага дослідників до проблеми психічної гігієни у педагогічному процесі, а отже - педагогічної психогігієни.
Виникнення педології наприкінці ХІХ століття відбулось майже одночасно із завершенням міжпрофесійної суспільної дискусії між лікарями і педагогами про їх роль і участь в збереженні й охороні душевного та тілесного здоров'я учнів. Із появою педологічних досліджень, які поєднували елементи вікової психології, фізіології та шкільної гігієни, не обминаючи також проблеми засвоєння змісту освіти, виникла потреба заповнення вакууму психологічної, гігієнічної і, відповідно, педагогічної підготовленості учительського персоналу до здійснення окреслених дискусією завдань. Упродовж 20-х - початку 30-х років педологія запроваджується як обов'язковий предмет до навчальних планів вищих педагогічних навчальних закладів.
Незважаючи на різні підходи до визначення предмета педології, її змісту та методів, педологізація педагогічної підготовки в цілому сприяла уважнішому, бережливішому ставленню до учня, розвитку системи творчого, дослідницького ставлення педагогів до навчального процесу із врахуванням результатів відповідного вивчення дитячого колективу і окремих дітей та підлітків.
Одночасно з широким розгортанням педологічної практики її теоретики та наукові провідники Л.С.Виготський, П.П.Блонський та інші приходять до висновку про безперспективність подальшого розвитку педології у тому вигляді, в якому вона була створена. Втрата наукового інтересу, розчарування в педології, яка на Брюссельському конгресі 1911 р. була проголошена “царицею наук”, запозичення значної частини методів дослідження у німецьких, французьких, англійських, американських дослідників свідчило про несамодостатність радянської, зокрема російської, педологічної теорії та її ужиткових аспектів. Із згасанням джерела цього інтересу серед американських і західноєвропейських вчених, спочатку наукова база, а потім і педологічна практика в тодішньому СРСР були приречені на занепад.
Ця перспектива посилювалась активним привнесенням як до педологічної теорії, так і до її ужиткових розроблень різноманітних, часто недоречних інтерпретацій марксистської методології та абсолютизованого класового підходу.
Тим не менше виконавча структура педологічної мережі була створена і далі розширювалась, наповнюючись кадрами, що пройшли спеціальну педологічну підготовку на короткострокових курсах, накопичуючи значний емпіричний матеріал.
Проблеми вивчення стану психічного здоров'я дітей у цей період розглядались і теоретиками педології, і педологами-практиками в основному з точки зору показників розумового розвитку учнів та оцінки характерологічних рис їхньої емоційно-вольової поведінки. Але інших завдань педологія радянського періоду перед собою й не ставила. Тому загострення суперечності між штучно створюваною суспільною свідомістю і логікою гуманітарного пізнання залишало для педологічної практики дедалі звужувану сферу інструментального перетворення та використання власного досвіду.
Незважаючи на це, педологічна практика накопичила значний емпірични и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.