Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Короткий опис життя та особистсного становлення Степана Гайдучка та Тараса Петра Франкв, їх вклад в розвиток втчизняної фзкультури та спорту. Дослдження праць видатних постатей втчизняного тло виховання. Фзичне виховання в поглядах Т. Франка.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 23.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


7
План

Вступ

1. Штрихи біографії Степана Гайдучка та Тараса і Петра Франків

2. Науково-педагогічна спадщина професора Степана Гайдучка в сфері фізичної культури

3. Петро Франко - біля витоків українського «Пласту»

4. Теоретико-методичні особливості фізичного виховання в поглядах Тараса Франка

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Історія фізичної культури і спорту українців довгий час перебувала поза увагою серйозних дослідників.

Нині, будуючи систему фізичного виховання незалежної України, ми мусимо вдивлятись не тільки в майбутнє, де вже вирисовуються обриси XXI століття, але й у минуле. Саме в минулому черпаємо натхнення, знаходимо мудрість, запозичуємо досвід. Адже те, що ми переживаємо, творимо, виборюємо, вже не раз в інших історичних умовах робили наші батьки і діди. Тепер їхній досвід стає для нас доступним і, нарешті, по-справжньому беремося за його вивчення. Беремося, на жаль, занадто пізно, коли деякі важливі документи вже назавжди втрачені і встановлювати історичні факти буде нелегко [9].

Відсутність історичного підґрунтя, без якого не можуть бути сформовані, ідейно-теоретичні засади української фізичної культури, боляче відгукується в практиці. Бо вона, практика, досі оперта майже виключно на радянський спортивний досвід. То ж спроба продовжувати будувати спортивний СРСР в одній, окремо взятій, республіці Україна, неминуче мусить закінчитись невдачею. Бо національна культура (а спорт - це таки культура!) може і повинне розвиватись лише на національному ґрунті. А власний досвід, тобто історія вітчизняної фізичної культури є елементом цього підґрунтя [4].

Історія тіловиховання на українських теренах має давні й глибокі корені, традиційно пов'язана з військовою справою, побутовими й релігійними мотивами. Підвалини сучасного національного тіловиховання і спорту закладалися в тій невеличкій частині України, якій судилось на початку XX ст. стати збудником українського відродження - в Галичині. На відміну від Наддніпрянської України, де панував нічим не обмежений самодержавний режим Російської імперії, в Галичині, в умовах, конституційної Австро-Угорської монархії, протягом декількох десятиліть склались доволі сприятливі умови для потужного сплеску національного життя. Спортивно-гімнастичний рух в Західній Україні поруч з просвітянським і кооперативним рухом був одним з вагомих його складників.

Правдива історія західноукраїнських земель складна й тривалий час була в забутті. Малодосліджені є сторінки розвитку різних сфер життя на теренах краю в період до вересня 1939 р., а спортивно-гімнастичний рух в Західній Україні - одна з галузей, яку практично не зачіпали дослідники.

Беручись вивчити і проаналізувати зародження та розвиток усього спектру спортивно-гімнастичного руху на західноукраїнських землях, сподіваємося, що це додасть знань, ідей, практичного досвіду в розбудові та організації сучасної системи фізичної культури в Україні.

Територіальні межі нашого дослідження означуємо умовним терміном «Західна Україна». Це поняття природно охоплює, окрім Галичини, такі регіони, як Буковина, Закарпаття, Волинь.

Однак, через об'єктивні обставини, усі вони мали різний історичний розвиток. Тому основна увага нашого дослідження сконцентрована на розвитку спортивно-гімнастичного руху в Галичині - краї, де цей рух був найвиразнішим, найзмістовнішим, а саме на територіях сьогоднішніх Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей України, а також Перемищини, що тепер перебуває у складі сучасної Польщі [6; с. 2].

Мета курсової роботи - зробити поверхневе дослідження праць видатних постатей вітчизняного тіловиховання Степана Гайдучка, Тараса і Петра Франків.

Предмет роботи - історія тіловиховання Західної України.

Об'єктом роботи є праці з теорії та методики фізкультури Степана Гайдучка, Тараса і Петра Франків.

Таким чином, дослідження історії спортивно-гімнастичного руху в Західній Україні з кінця XIX ст. до кінця 30_х років XX ст. є достатньо важлива і актуальна проблема, що розглядає зародження, становлення й функціонування національного спортивно-гімнастичного руху в умовах боротьби за українську державність. Саме аналіз цих питань дає змогу орієнтуватися в особливостях нинішнього спортивно-фізкультурного руху, тенденціях, шляхах та перспективах його розвитку.

1. Штрихи біографії Степана Гайдучка та Тараса і Петра Франків

Аналіз праць відомих теоретиків та методистів не можливий без певного аналізу підґрунтя їхньої роботи. Такі основи можна знайти в деяких рисах біографії вчених. Нижче будуть наведені штрихи біографії Степана Гайдучка та Тараса і Петра Франків.

Народився С. Гайдучок 13 березня 1890 року на Львівщині, в с. Підтемному Щирецького (нині Пустомитівського) району в селянській родині. Був у сім'ї наймолодшою дитиною. Залишившись дуже рано без батька, Степан швидко привчився до самостійного життя. Після початкової школи в рідному селі, закінчив українську гімназію у Львові. Вже в старших класах гімназії заробляв на своє утримання, активно включившись у роботу спортивно-руханкового товариства «Сокіл-Батько» (див. дод. В) [5; с. 115].

Цей період був, мабуть, найважливішим у формуванні поглядів молодого Степана Гайдучка. Юнацьке захоплення ідеями всебічного фізичного виховання стало згодом основою усього його життя. Український «Сокіл» у перші десятиліття XX ст., в час хвилі національного піднесення, став однією з найдієвіших виховних інституцій, практично зав'язком українського війська. З іншого боку, доля подарувала Степанові незрівнянного таланту вчителя.

Не останню роль у формуванні світоглядних позицій С. Гайдучка мав основоположник національної фізичної культури професор Іван Боберський. «Боберський мав на мене в гімназії найбільший вплив», - визнавав пізніше С. Гайдучок. В учнівському спортивному гуртку під орудою проф. Боберського (який вже на той час був головою львівського «Сокола»), разом з Петром і Тарасом - синами Івана Франка, набуває перших теоретичних і практичних знань провідника руханки і Степан Гайдучок.

Тоді ж починає С. Гайдучок свої перші кроки як публіцист. Він активно співпрацював з багатьма західноукраїнськими газетами і часописами. Його матеріали друкувалися - в «Ділі», «Громадському Віснику», «Новому Часі», «Раді», «Новій Хаті»; в перших спортових виданнях Галичини «Вістях з Запорожа», «Сокільських Вістях», «Нашій Батьківщині» та ін., а також в закордонних українських виданнях «Канадійський Фармер», «Український Сокіл» (Прага).

У двадцятилітньому віці С. Гайдучок вступає до Університету на медичний факультет. Щоб мати змогу заплатити за навчання і заробити на прожиття, викладає руханку в жіночих школах Українського педагогічного Товариства у Львові та в гімназії сестер Василіянок. Не покидає праці і в «Соколі-Батьку».

За пропозицією свого духовного наставника учні І. Боберського восени 1911 року утворили окремо від «Сокола» Спортивне Товариство Студентів вищих шкіл «Україна». В далекому 1911 році, коли українська національна ідея тільки формувалася, відкриття спортивного товариства з омріяною назвою «Україна», було сміливим кроком молодих студентів в процесі національного самоствердження. Серед організаторів і перших членів товариства був і Степан Гайдучок. На перших Загальних Зборах СТ «Україна» його обирають «начальником змагової комісії».

Виділявся активністю С. Гайдучок і при створенні першого на західноукраїнських землях спортивно-гімнастичного часопису «Вісти з Запорожа» (1911) - органу українського сокільства. На сторінках цього видання з'являється чимало думок, пропозицій і зауважень молодого автора.

У 1913 році у Львові виходить перша книжечка Степана Гайдучка «Вправи вільноруч». Наступного року в його молодість увірвалась війна. Сокільські і спортові замисли, як і медичні студії в університеті довелося відкласти - його було призвано до австрійського війська. Гайдучкові довелося служити в Штирії молодшим лікарем при словенському піхотному полку. Пізніше перебував на італійському фронті. В час відпустки 1917 році одружився з учителькою Стефанією Богуславською з Глинян. З італійського фронту потрапив у Домб'є в Сілезії. Звідти, як багато інших галичан, вірних ідеям незалежності рідної землі, непростими шляхами добирається до Львова, щоб зголоситися до українського війська. На початку грудня як санітарний поручник потрапляє лікарем до 4-ї Золочівської Бригади УГА. Дружина Стефанія теж пішла з чоловіком до війська, щоб «завивати рани героям, ходити коло хворих, добрим словом вливати надію в їх пригноблену душу». Однак, безжальна хвороба обірвала її, сповнене патріотизмом життя, наприкінці грудня 1919 року в Немирові близько Вінниці. Степанові Гайдучку довелось пережити всі труднощі УГА на наддніпрянській Україні. Пережив він і важкі табірні умови в Тухолі.

Після війни, внаслідок відомих причин, Львів опинився під владою поляків. У зв'язку з цим, Гайдучок не міг поновитися в університет, протягом двох років не міг влаштуватися на роботу, врешті, влаштувався вчителем руханки у Філії Академічної гімназії у Львові. Тут тривалий час, аж до вересневих подій 1939 року, всю свою енергію, силу, завзяття віддавав роботі з дітьми. Його теплота, сердечність та віра в незалежність України передавались його учням.

Основою Гайдучкового впливу на учнів була його любов до руханки і спорту. У багатьох гімназистів на довгі роки сформувалося особливе ставлення до фізичного загартування, як до основи життєвого й духовного поступу.

Крім самовідданої праці в гімназії, весь свій вільний час присвячував справам спортивним та сокільським. В 20-30-і роки Гайдучок фактично був найавторитетнішою людиною в спортивному і сокільському житті.

Він був свідомий тих проблем, які повсюдно ширилися в українських селах в часи польського панування - злигодні, бідність, брак лікарського забезпечення, - а звідси й погане здоров'я молоді. Тому в цій ситуації спорт, фізичну культуру, фізичне загартування він розглядав як вагомий засіб боротьби за сильне та здорове молоде покоління [6; с. 252].

Не тільки як талановитий педагог виділявся серед західноукраїнської інтелегенції Степан Гайдучок. Його ім'я залишиться в історії як ім'я історіографа, аналітика українського сокільства і спортового руху в Галичині, яскравого публіциста. Його творчій працездатності лише можна дивуватись. Бувало, в одному числі «Сокільських Вістей» чи іншого видання, друкував кілька своїх статей. Взагалі, тематика Гайдучкової публіцистики досить широка. Своїми публікаціями колишній воїн УГА підтримує ідеї української визвольної боротьби, описуючи пам'ятні сторінки українського стрілецтва.

Життєвим обов'язком вважав Степан Гайдучок розповісти про своїх сучасників - провідників ідеї фізичного й духовного розвитку українського народу. Він один із перших збирає, систематизує й узагальнює досвід свого вчителя - Івана Боберського, до якого ставився з неприхованою симпатією. Довготривалий (1914-1942 рр.) листовний зв'язок Гайдучка з Боберським (Боберський від 1920 року мешкав постійно за кордоном) потребує окремого наукового дослідження. Аналіз листувань дасть змогу сучасним науковцям глибше зрозуміти зовнішні та внутрішні тенденції, загальні закономірності та механізми становлення національної системи фізичного виховання.

Будучи одним із ініціаторів жіночого спорту, Степан Гайдучок перший висвітлює в пресі його проблеми, активно пропагує справу викупу спортового майдану у Львові - площі «Сокола-Батька», торкається зародження пластового руху в Галичині, подає інформацію про Сокільські чи Лугові свята, друкує матеріали з методики фізичного виховання.

Привертає сьогодні увагу історична розвідка С. Гайдучка «Фізичне виховання українського народу». Це, по-суті, одна з перших в Україні спроб цілісного бачення історії української фізичної культури і розвитку українського спорту у різних регіонах та еміграції.

З реорганізацією в 1939 році Львівського державного медичного інституту Степан Гайдучок - організатор і перший завідувач кафедри фізкультури. Пізніше (окрім періоду німецької окупації Львова) працює на цій кафедрі старшим викладачем аж до виходу на пенсію в 1952 році.

С. Гайдучок - автор понад 10 книг з питань тіловиховання. Його посібник «Відбиванка» став, фактично, першим українським підручником з волейболу в Галичині. Заслуговує введення в науковий обіг одна з останніх його книг «Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді». Поки що невідомою є доля двох рукописів його книг, написаних вже у радянські часи «Путівник туриста по західних областях України» та «Погляди І. Франка на туризм» [12].

Найціннішою, на наш погляд, книгою в творчому доробку Степана Гайдучка є унікальна в бібліографічному чи радше в історіографічному плані збірка «Півстоліття сокільських видань». Автор подає анотовану характеристику усіх сокільських видань, афіш, листівок, відзнак від 1887 року до 1937 року.

Коли Степанові Гайдучку виповнилось 86 років, серце цієї людини перестало битись. Сталося це 16 березня 1976 року. Він прожив довге, непросте життя, наповнене прагненням бачити здорову, міцну націю в своїй незалежній державі.

Значний внесок у розвиток українського фізкультурного руху, навчально-методичної, видавничої роботи зробив Тарас Іванович Франко.

Тарас Франко народився 9 березня 1889 року у Львові. Вчився в українській народній школі при учительській семінарії у Львові, згодом - в Українській академічній гімназії, де вивчав грецьку та латинську мови. Після закінчення з відзнакою гімназії - викладає філологію у Львівському університеті, робить переклади літературних творів грецьких письменників, сам пише вірші. Одночасно працює гімназійним вчителем у Львові, однак, не довго, бо був призваний до військової служби. У ранзі підпоручника під час Першої світової війни служив на італійському фронті. Важкі умови військового лихоліття спричинили хворобу на тиф, якою хворів тричі. Після одужання, вже в якості перекладача, Т. Франка переводять на австрійсько-російський фронт. Разом з австрійськими частинами доходить до Одеси, де попадає в радянський полон. Ціною неймовірних зусиль у 1918 році повертається до Львова, де одразу ж активно включається в національне життя галичан, отримує посаду вчителя в академічній гімназії [6; с. 259].

У 1923 році видає першу ґрунтовну монографію «Історія й теорія руханки» (див. дод. Б.), друкує цілий ряд статей з методики тренувань футболістів, стає головою УСТ «Україна». Після одруження переїжджає до Києва на посаду професора в Академії наук ім. Т. Шевченка. Виховує трьох дітей, двох доньок - Зеновію та Любов, і сина Роланда, який є єдиним внуком, що носить прізвище Франко.

Сестра Тараса Франка - Анна, так згадує про брата: «З батьком він не раз сперечався, бо всі свої погляди й переконання ґрунтував на латинській та грецькій культурі й літературі, вважав їх за ідеальні й гідні наслідування не тільки в старовинних, але й теперішніх часах». Крім того, у своїх спогадах Анна згадує, що Тарас був постійним і надзвичайно послідовним у своїх поглядах та діях: купував товари виключно в українських крамницях, говорив всюди по-українськи, приятелював виключно з українцями, належав до українських організацій [6].

Фізична культура і спорт мали в особі Тараса Франка своїх незмінних прихильників, який вбачав у них вагомий засіб виховання нової, гармонійно розвиненої людини, вільної людини майбутнього, про яке палко мріяв і до якого торував шляхи своїм життям, творчістю і боротьбою. Помер Тарас Іванович Франко 21 червня 1958 року і був похований у Львові неподалік від свого батька.

Петро Франко залишив помітний слід у справі становлення та розвитку галицького тіловиховання.

Народився Петро Франко 28 червня 1890 року в селі Нагуєвичах, Дрогобицького повіту. Народну, середню та вищу школу закінчив у Львові. З раннього періоду свого життя сам працював на своє утримання: читав лекції, працював у страховому товаристві «Дністер» у Львові. Поряд з цим одночасно учителював і вчився в політехнічному інституті.

У 1910 році Петро Франко закінчує гімназію і складає іспит з фізичного виховання при Львівському університеті, що дає йому право працювати вчителем фізичної культури середніх шкіл. Зокрема, з 1911 по 1914 рр., він працює вчителем руханки у дівочій учительській семінарії у Львові.

З 1911 року організовує пластові гуртки у Львові та проводить в них військово-спортивні заняття. П. Франко є автором книжки «Пластові ігри та забави», «Правила до сітківки», «Підручник шведської руханки», підготував рукописний спортивний матеріал до «Українсько-німецького словника».

В липні 1914 року Петро Франко вступає до лав Українських Січових Стрільців. З початком бойових дій командує сотнею в Легіоні УСС. У 1916 році закінчує льотну школу в Сараєво. За час влади УНР був одним із перших летунів в Українській Галицькій Армії (УГА). До бойових підрозділів УГА належав авіаційний загін із 20 літаків, який був створений в грудні 1918 року у м. Красне. Очолював цей загін сотник УСС Петро Франко. Згодом аеродром УГА перебазували в Тернопіль, пізніше на околицю Чорткова [6; с. 267].

З квітня 1920 року Українська Галицька Армія перестала існувати, усі її частини, що були у Києві, більшовики арештували.

З 11 вересня 1922 року до 25 липня 1930 року Петро Франко учителює в державній гімназії Коломиї та приватній школі «Рідна школа». Водночас з великим ентузіазмом особисто бере участь у спортивних змаганнях - з лижного спорту, тенісу, легкої атлетики.

За активну участь в пластово-сокільському русі, культурно-просвітницькій роботі серед галицької молоді польський уряд від 25 липня 1930 року забороняє йому займатися педагогічною діяльністю.

За порадою одного із своїх колег, Петро Франко влаштовується на роботу до Радянського Союзу, де дуже гостро відчувалася потреба в досвідчених інженерах. Таким чином, відповідно до підписаної з Радянським урядом угоди у 1931 році, група польських спеціалістів виїжджає до Харкова. Незабаром до Петра переїжджає дружина з двома дітьми.

У Харкові Петро Франко проводив науково-дослідну роботу в Інституті прикладної хімії. Пише низку наукових праць, укладає підручник з хімії та «Енциклопедичний словник з хімічної термінології», читає курс хімії в Політехнічному інституті. Петро Франко є автором 36 зареєстрованих винаходів, переважно в галузі переробки молока.

Разом з цим не стоїть осторонь літературної праці: створює драму за повістю Івана Франка «Захар Беркут» та кіносценарій на основі твору «Борислав сміється».

У грудні 1936 року його викликають до НКВС і вимагають прийняти радянське громадянство. Усвідомлюючи, що в часи розгулу шпигуноманії це дорівнювало підписанню собі смертного вироку, Петро Франко відмовляється від пропозиції, мотивуючи тим, що за кордоном, у Львові, в нього живе хвора мати. Йому, як й іншим польським підданим, наказують упродовж доби залишити Харків. За цей час встигає подарувати свою велику бібліотеку школі імені Івана Франка.

Таким чином, в кінці 1936 року, Петро Франко знову опиняється у Львові. Тут він пише повісті, перекладає з англійської, польської мов. Працює вчителем у приватній гімназії в Яворові, згодом - у Львові, в школі, яку утримували на пожертвування громадян.

Під час німецько-польської війни Петро Франко перебував у Львові. 21 вересня 1939 року до Львова прибула Червона Армія. Франко знав, що на нього чекатиме «неминуча розплата», а тому намагався виїхати до Відня. Звичайно, що комуністична влада не дозволила йому цього зробити, в неї на рахунок Петра Франка були свої плани.

Після приєднання Західної України до Радянського Союзу, ідеологи компартії розуміли, що без підтримки відомих галичан їм важко буде впроваджувати свої ідеї в маси, хоча б на початковому етапі. Шляхом терору, шантажу та знущань новій владі, взамін на життя, вдавалось отримувати «згоду» на возвеличення комуністичних ідей. Для цих цілей як ніхто інший підходив син Великого Каменяра - Петро Франко, адже комуністи добре розуміли, що означає прізвище Франко для західних українців. Самого ж Івана Франка комуністична влада назве «вічним революціонером», а його творчість використає в інтересах комуністичної пропаганди.

Щоб вижити у цій складній ситуації Петро Франко змушений був погодитись на «обрання» його до Верховної Ради УРСР і як депутат повинен був утверджувати Радянську владу на західних землях України.

Як депутат, Петро Франко виявився далеко не пасивним виконавцем волі владних структур, бо був людиною із власною думкою і доволі незалежними вчинками. Тому всіма силами намагався брати під свій захист тих, хто міг потрапити або вже потрапив під неписані закони сталінщини, кого мали вивезти на заслання.

Будучи депутатом Верховної Ради УРСР, Петро Франко не поривав зв'язків із спортивною роботою. Його обирають членом суддівських колегій з гімнастики й тенісу, він є одним із організаторів всеукраїнських змагань з тенісу у 1940 році у Львові.

28 червня 1941 року, після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз, до Петра Франка зайшов енкаведист, який вже цілий тиждень до цього стежив за кожним кроком депутата, і наказав йому зібрати речі для евакуації. Після цього Петро Франко зник «при загадкових обставинах».

Більшовицький сталінський режим не міг йому пробачити служби в українському Легіоні Січових Стрільців, плідної культурно-просвітницької праці на ниві національного виховання [3].

2. Науково-педагогічна спадщина професора Степана Гайдучка в сфері фізичної культури

В загальних рисах мета фізкультурного руху в Галичині на початку ХХ-го століття зводилася до відродження української нації. Українці стали одним з небагатьох народів, які використали фізичне виховання як засіб створення незалежної держави. Передбачалося підняття нації на більш високий ступінь розвитку, завдяки благотворному впливу фізичних вправ на організм людини, фізичний та моральний стан. Завдання фізкультурного руху вбачалося у тому, щоб народ був сильний духом і тілом, а значить був здібним до прогресивного поступу, головним чином, для здобуття незалежності та самостійності [18].

Характерною особливістю становлення та розвитку національної фізичної культури у Західній Україні до 1939 року було функціонування спортивних рухів, товариств в умовах бездержавності. За таких умов відчувалася нагальна потреба у формуванні теоретико-методичних основ фізичного виховання, йшов активний пошук його форм, змісту та напрямків. Дефіцит кадрів міг звести нанівець аматорські зусилля організаторів, педагогів, культурно-освітніх діячів щодо пропаганди фізичної культури і спорту. Степан Гайдучок став тією особою котра закладала основи національної системи фізичного виховання.

Прогалини в нестачі кваліфікованих фахівців та підготовлених інструкторів і момент широкого зацікавлення спортивно-гімнастичним рухом могла заповнити лише книга. Відзначимо, що одночасно з утворенням першого українського спортивного товариства «Сокіл» у Львові з'являються й перші праці українських авторів з питань тіловиховання. Характерно, що перші книжечки заявляються набагато швидше ніж перші українські газетні видання на спортивну тематику.

Розвиток науково-методичної літератури в Західній Україні активізували також європейські тенденції у вирішенні проблем наукових підходів до питань виховання й оздоровлення дітей та молоді взагалі. В цілому ряді країн з'являються праці, де обґрунтовувалося місце фізичних вправ у системі виховання. Серед найвідоміших: Джозеф Стратт «Спорт та розваги англійського народу» (1801); П'єр Лінг «Загальні підстави гімнастики» (1834); Ернст Айзелен «Гімнастич и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.