Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Аналз експериментальної роботи в навчальних закладах. Сутнсть психолого-педагогчної дагностики. Взаємини в колектив як одна з проблем соцально-педагогчної практики. Дагностика фзичного, психчного, соцального та духовного розвитку учнв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 06.12.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Інститут соціальної роботи та управління
Кафедра соціальної педагогіки
ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ В СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ
(курсова робота)
студента 32 групи
Інституту соціальної роботи та управління
Спеціальність «Соціальна педагогіка. Практична психологія»
(заочна форма навчання)
ПОЛОНЧУКА ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА
Науковий керівник:
ВАРЕНІЧ ВІКТОРІЯ ВАЛЕРІЇВНА
викладач кафедри соціальної педагогіки
Київ-2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ
1.1 Сутність психолого-педагогічної діагностики
1.2 Види психолого-педагогічної діагностики
1.3 Принципи та вимоги до проведення психолого-педагогічної діагностики
РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ
2.1 Класифікація методів психолого-педагогічної діагностики
2.2 Взаємини в колективі як одна з основних проблем соціально-педагогічної практики
2.3 Переваги та недоліки психолого-педагогічного тестування
Висновок до другого розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Реалізація освітніх завдань на сучасному етапі розвитку освіти передбачає перегляд змісту і методів організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах. На жаль, сучасна система освіти не повною мірою сприяє цілісному розвитку особистості як учня, так і педагога, не стимулює індивідуум до ґрунтовного, духовно-креативного розуміння природної соціальної дійсності. Як результат цього більшість випускників не мають умов для психолого-соціального зростання й підтримання психічного здоров'я, для формування соціальної гармонії з навколишнім світом.
Основною причиною дисгармонійного розвитку особистості є те, що навчально-виховний процес здійснюється як моносуб'єктний. Такий підхід має односторонній, технологічний характер, оскільки основна увага зосереджується на діяльності педагога. Учитель виступає в ролі суб'єкта навчально-виховного процесу, а учень - у ролі об'єкта.
Навчально-виховний процес здійснюється без конкретного адресата, користувача, замовника, організовується з усіма і для всіх, не забезпечує єдності всіх ланок системи неперервної освіти і виховання, наступності у визначенні цілей, завдань, видів діяльності. Він спрямований переважно на розумовий розвиток особистості, що забезпечує здобуття певної суми знань, умінь і навичок. При цьому процес гармонійного особистісного розвитку індивіда, його фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток залишається стихійним і нерегульованим. З двох способів соціалізації (стихійного і регульованого), які повинні перебувати в гармонії, в більшості випадків має місце перший, тобто стихійний.
Аналіз науково-дослідної та експериментальної роботи в навчальних закладах дає підставу стверджувати, що традиційна система виховного процесу має очевидні обмеження щодо цілісного психолого-соціального розвитку особистості учня, оскільки педагог не керується психолого-педагогічним змістом освітньої і корекційно-виховної діяльності вихованців, мало або зовсім не орієнтується в конкретних психолого-соціальних запитах особистості учнів. У результаті в більшості учнів загальноосвітніх навчальних закладів процес становлення особистості проходить проблематично, що приводить у багатьох випадках, як показали дослідження, до деструктивного розвитку дітей. Дана проблема є складною та багатогранною і розглядається дослідниками з різних галузей: в психології (Г.С. Абрамов, Л.І. Мнацакаян, Л.М. Фрідман, И.Ю. Кулагіна, Н.П Бурмака, Я.Л. Коломинський.); педагогіці (А.Й. Капська, І.Д. Зверєва, В.М. Оржеховська, З.Г. Зайцева, А.И. Кочетова, О.І. Власова, С.Г. Карпенчук. ); соціології (А. Габіані, Р.Я. Левін, О.О Яременко, О. Сердюк, О. Балакірєва).
Саме тому стає нагально-актуальною проблема впровадження науково-дослідної та експериментальної роботи з питань упровадження у практику діяльності загальноосвітніх навчальних закладів технологічних систем психолого-педагогічної діагностики та проектування соціального розвитку особистості учнів.
Психолого-педагогічна діагностика та комплексний аналіз передбачають вирішення наступних завдань:
a) діагностика фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку учнів;
б) системно - динамічний аналіз розвитку особистості на основі кількісного аналізу зовнішніх та внутрішніх факторів впливу, визначення рівня актуального розвитку особистості (конструктивного, деструктивного);
в) на основі результатів психолого-педагогічної діагностики, первинне прогнозування, проектування та якісно-описовий аналіз розвитку і корекції дитини.
Об'єкт дослідження - психолого-педагогічна діагностика. Предмет дослідження - особливості використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі.
Метою роботи є дослідження специфіки використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі.
У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання:
1. Проаналізувати зміст психолого-педагогічної діагностики в науковій літературі.
2. Огляд видів діагностики, які можливо використовувати соціальному педагогу у своїй професійній діяльності.
3. Висвітлення принципів та вимог щодо використання психолого-педагогічної діагностики.
4. Провести аналіз методів психолого-педагогічної діагностики.
5. Виокремити найбільш практичний метод психолого-педагогічної діагностики що використовується в соціально-педагогічній роботі та охарактеризувати його.
6. Дослідити переваги та недоліки використання діагностичних методик.
РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ЯК ОДИН З НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

1.1 Сутність психолого-педагогічної діагностики

Діагностична функція - одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача - це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета - це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення малого, проте реального, та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.
Головні завдання:
- одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (під етапів);
- уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;
- підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації.
Діагностика -- загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика -- найважливіший компонент соціальної технології (мета -- діагноз -- прогноз -- програма -- упровадження -- аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.
Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:
- рівень професійності спеціаліста;
- специфіка об'єкта і проблеми;
- мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.
Для соціального педагога на етапі здійснення соціального діагнозу характерно:
1. Прагнення як можна краще і докладно пізнати індивідуальність об'єкта соціальної діагностики. Його цікавить інформація:
- про патологію, характерну для об'єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним - прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов'язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація);
- про індивідуальні потенціали клієнта, на які можна опиратися в соціально-педагогічній роботі з ним: потенційні можливості у вирішенні та зниженні рівня патології; компенсація, корекція можливостей клієнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом;
- про індивідуальні можливості об'єкта в самовдосконаленні, вирішенні своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення соціальних проблем, позитивний досвід самостійного вирішення тих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів.
2. Прагнення визначити соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об'єкт впливу.
3. Прагнення визначити соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта:
- усвідомлення позитивних і негативних вирішень соціально-педагогічних проблем клієнта;
- можливість підвищення позитивності соціально-педагогічної ролі роботи з клієнтами;
- участь у соціально-педагогічній роботі з клієнтами та їх оточенням.
5. Прагнення зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність.
Безпосередня підготовка до реалізації вибраної цільової технології практичної діяльності включає:
- аналіз вибраної цільової технології, виділення матеріальних, технічних, методичних і організаційних аспектів цільової технології;
- вирішення проблем підготовки;
- випробування деяких методик;
- планування виконавчої діяльності за часом і місцем;
- підготовка клієнта чи об'єкта до роботи;
- постановка задач практичної роботи перед виконанням.
Для реалізації технології спеціалісту необхідно мати певну інформацію. До неї відноситься:
- сама технологія з описом її матеріального, технологічного, організаційного і методичного забезпечення;
- професійні та методичні можливості суб'єктів реалізації цільової технології;
- потенціал оточення реалізації цільової технології.
При організації такої роботи в спеціалізованих закладах цим займаються спеціально підготовлені особи. Як правило, проводиться диференціація діяльності й кожен спеціаліст виконує свій блок роботи.
Алгоритм процедур типової технології припускає: ознайомлення з клієнтом (чи соціальним процесом) - постановку задач - виділення предмету діагностики - вибір основних показників або критеріїв - вимірювання і аналіз показників - формулювання і оформлення висновків - висновки - постановку соціального діагнозу.
Одним з об'єктів діагностики виступає особа (дитини, доросла людина). У рамках соціально-педагогічної діагностики особи необхідно:
- виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку і поведінки;
- уточнення соціальної ситуації розвитку;
- визначення ступеня розвитку або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених перш за все включенням людини в різні соціальні зв'язки (соціальні установки, позиції, процеси адаптації і соціалізації, комунікативні здібності, психологічна сумісність і т.п.);
- ранжування, опис особливостей об'єкта, що діагностуються;
- побудова “соціального портрета” особи.
У числі обов'язкових документів, що складаються соціальним педагогом, -- медико-психолого-педагогічна характеристика клієнтів, яка відноситься до числа документів внутрішнього користування і не підлягає розголосу.
Основою вживання будь-якої діагностичної технології є освоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник може вчинити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках з результатів дослідження. Так, наприклад, в контексті біхевіористичної, когнітивної, та інших психологічних теорій і напрямів передбачаються різні варіанти і моделі технологій діагностики в соціальній роботі.
Процес вирішення проблеми соціальним працівником включає:
1). збір інформації зі всіх джерел, що відносяться до справи;
2). оцінку інформації;
3). визначення проблеми;
4). планування дій;
5). складання докладного чіткого плану дій;
6). здійснення плану дій;
7). оцінку результатів.
У технології соціальної діагностики виділяють ряд процедурних етапів:
- знайомство з клієнтом, визначення завдань, виділення складу ситуацій, що діагностуються, параметрів цієї ситуації, вибір основних показників або критеріїв;
- вимір і аналіз показників;
- формулювання висновків діагнозу.
При здійсненні соціального діагнозу важливо визначити міру технологічності та творчості. Соціальний діагноз як процес має творчий характер. Але він також має певно визначений алгоритм дій, використання процедур і засобів вирішення проблеми. Найбільш повно охарактеризував технологічність творчого аналізу й діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він рекомендував дотримуватися правил:
- проводити детальний аналіз;
- бачити за окремим загальне;
- не обмежуватися описанням явищ, а глибоко досліджувати їх сутність і зв'язок з іншими процесами;
- не уникати питання “чому?”;
- прослідковувати історію ідей;
- збирати якомога більше відомостей про предмет досліджень з літературних джерел;
- вивчати загальні закономірності наукового пізнання;
- поєднувати науку з іншими галузями знання, з суспільним життям;
- не тільки вирішувати проблеми, але й знаходити нові, невирішені.
Соціальна діагностика є необхідною ланкою перетворюючої практики в циклі: діагноз -- прогноз -- програма -- упровадження. Вона є важливим технологічним інструментом і, перш за все, збагачує кадри соціальних служб теоретичними і емпіричними знаннями, допомагає глибше зрозуміти соціальні проблеми і перспективи їх розвитку[30;38].
Соціально-педагогічне прогнозування.
Мета соціально-педагогічного прогнозування - виявити, що реально в даній ситуації можна вирішити на початковому етапі роботи. Прогнозування соціально-педагогічного розвитку ситуації, виховання людини - один із найбільш важких етапів діяльності діагноста, що передбачає знання особливостей характеру соціальної проблеми, вміння спеціаліста в прогностичній діяльності. На результат прогнозування впливає наявність достатньо повної інформації про об'єкт соціального діагнозу з одного боку, особистісний досвід діагноста, інтуїція - з другого.
Професійність діагноста полягає в тому, щоб об'єктивно опиратись на технологічність діагностування, застосовуючи творчий підхід. Прогноз може мати характер:
- індивідуально-прогностичний;
- індивідуально-корекційний;
- корекційно-компенсаторний розвиток і виховання.
За результатами прогностичної діяльності соціальний педагог робить висновки, які включають:
- опис перспектив можливого індивідуального, індивідуально-корекційного розвитку чи виховання;
- формулювання соціально-педагогічних проблем клієнта.
Після прогнозування наступна дія - реалізація цілей соціально-педагогічної роботи в безпосередній цільовій технології.
1.2 Види психолого-педагогічної діагностики
Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює характер і засоби отримання професійної інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисціплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. Діагностика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. Diagnostik) - загальна назва різних методів контролю, перевірки функціонування, прогнозування стану об'єктів або систем.[21, с.73]
Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.
Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:
а) у молодшому шкільному віці:
- поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти новою соціальною роллю учня;
- стійке рухове розгальмування і ейфоричний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію у діяльності та поведінці;
- підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;
- підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;
- невмотивованість, неадекватність і неефективність поведінки як вказівка на проблему особистісного і психічного здоров'я;
- негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;
- поведінкові реакції у вигляді відмови, захисту, компенсації, емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;
б) у підлітково-юнацькому віці:
- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;
- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;
- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;
- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки[22;39].
Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.
Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження відносин між соціальним працівником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.
Концентруючи роботу навколо зростаючої особистості і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.
Питання та проблеми дорослого соціального оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, тупікові, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають. Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:
1) дефіцит матеріальних засобів, особистісні недоліки, відсутність
знань і досвіду;
2) деформація особистості або психічні захворювання;
3) розбіжність між очікуваннями клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної ролі, невизначеність і суперечливість статусних ролей (X. Перлман, 1968).
Проблеми у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Практичних працівників може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети. Зазвичай при постановці соціального діагнозу виникають наступні питання:
1. Хто є клієнт? Які його характеристики і стадії життєвого циклу?
2. Які проблеми турбують клієнта, людей із соціального оточення?
3. Яким чином, хто і коли помітив проблему і що цьому передувало?
4. Які основні внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові і місцеві стрес-фактори заважають клієнту функціонувати повноцінно?
5. Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б стати відправною точкою для надання допомоги?
6. Наскільки адекватно клієнт сприймає свої ролі в тій системі, частиною якої він є?
7. Наскільки сильна в клієнта мотивація до прийняття допомоги від соціального працівника та інших людей?
8. Якими можливостями при наданні допомоги володіє конкретна особа, сім'я, група або система соціальної підтримки?
9. Який взаємозв'язок характеристик клієнта, соціальних умов і узгодженості цілей в ході вирішення проблеми?
10. Які дії найкращим чином будуть відповідати потребам клієнта або сім'ї?
Для соціального педагога важливо розібратися в ситуації дитини, її стосунків з родиною та іншими соціальними групами, до яких вона належить. При аналізі соціальної ситуації він може керуватися наступними питаннями:
1. Які можливості і які складності притаманні відношенням між особами,
що входять в сім'ю або іншу соціальну групу?
2. Чи існують проблеми серед членів родини або групи?
3. Наскільки ефективні (неефективні) форми спілкування?
4. Які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні?
5. Хто з оточення клієнта приймає рішення і які це рішення?
6. Які основні конфлікти, що стосуються клієнта, і які заходи вживаються для їх вирішення?
7. Які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи і як забезпечується виконання цих норм?
8. Які соціокультурні контакти і взаємодії сім'ї та групи в рамках більш великих утворень впливають на формування індивіда і системи в цілому.
Обсяг і характер пошукової інформації варіює залежно від специфіки допомоги, її цілей і теоретичної орієнтації працівників. Якщо завдання соціальної допомоги полягає у профілактиці або підтримці нормального розвитку особистості, то інформація, що збирається, носить описовий характер. Якщо допомога має терапевтичну і реабілітаційну спрямованість, то необхідно правильно розуміти природу, причини і розвиток проблеми [23].
Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Перш за все, цих фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь і навичок. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності і з боку шкільно-значущих психічних функцій. І хоча ця позиція піддається критиці з точки зору холістичного (цілісного) підходу, педагогічний діагноз найчастіше виражається словами «хороший учень», «поганий учень». Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні її з певними соціальними нормами і еталонами, що часто обумовлює оціночне ставлення до особистості учня і відсутність його безумовного прийняття[32;38]. Тому в ряді випадків соціальний педагог не тільки не може користуватися готовими педагогічними оцінками, але й буде змушений реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрацію його кращих сторін.
Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги:
- вивчення особистості повинне бути спрямоване не стільки на розкриття недоліків, як на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів;
- діагностика не повинна бути самоціллю, а носити стимулюючий характер;
- вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності та спілкування;
- особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;
- дані діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості;
- не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу;
- необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, а й власними показниками.
Соціально-педагогічна діагностика - це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.
Об'єктом діагностики для соціального педагога є формуюча особистість дитини в системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.
Який же зміст соціально-педагогічної діагностики?
У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).
Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичні уявлення, про той чи інший досліджуваний феномен. Наприклад, вивчаючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно опиратися на відповідні дослідження, які характеризують її сутність; вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно чітко орієнтуватися в її причинах, ознаках і проявах в різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналітичну - «агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист», біхевіористичну - «агресія як научіння подібній поведінці» та ін.)
На основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального педагога формується уявлення про предмет діагностики. У соціального педагога формуються ознаки явища, що діагностується. Так, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктних властивостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ «Я», важконавчанність, важковиховуваність і соціальна дезадаптованість. Крім того, порушена взаємодія дитини із мікросоціумом (батьки, педагоги, однолітки).
За виділенням ознак відбувається підбір методів, здібних їх діагностувати. Методи соціально-педагогічного дослідження - це способи отримання і уточнення інформації про ті чи інші педагогічні об'єкти, явища і процеси становлення особистості, особливості соціально-педагогічної ситуації дитини, досвід її поведінки, способи взаємодії і відношення до світу, із світом і з самим собою.
Соціальна педагогіка як наука і як область практичної діяльності є однією з найбільш молодих, що обумовлює дефіцит власних методів і активне використання методів із суміжних областей. Отже, соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні. До останніх відносяться метод діалектики, методи аналізу та синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, якими в тій чи іншій мірі користуються всі фахівці. Серед соціологічних методів він часто вдається до опитувань, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування і експертних оцінок. У числі психологічних методів їм можуть застосовуватися ті, за якими він пройшов спеціальну підготовку: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. На озброєнні соціального педагога знаходяться такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. Він може також переносити методи медичної діагностики на соціально-педагогічний матеріал - метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної гемограми, скринінгу, епідеміологічний метод. До власних методів соціальної педагогіки можна віднести соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагіческій експеримент, соціально-педагогічне документування та його аналіз, соціально-педагогічне дослідження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг[32;33].
Процес соціально-педагогічної діагностики має наступну структуру:
1. Констатація певного неблагополуччя в діяльності і поведінці дитини.
2. Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.
3. Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.
4. Збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези.
5. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.
6. При не підтвердженні гіпотези повторення процедури.
Вибір методів (III рівень) завжди співвідноситься з пояснюючою концепцією (II рівень) і загальнометодологічним підходом (I рівень).
Комплексна психолого-педагогічна діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Таке розуміння психолог-педагогічної діагностики по-перше, означає не змішання діагностичних функцій педагогів і психологів, а їх функціональну взаємодію, по-друге, збагачує взаємодоповненням методів знання про дитину, її мікросоціум і педагогічний процес; по-третє, спирається на позитивне в особистості дитини; по-четверте, розкриває не тільки недоліки, але і їх причини, по-п'яте, має значення не тільки для підвищення якості педагогічного процесу, а й головне, чому він слугує, - гармонізації розвитку особистості дитини. Нарешті, слід зазначити, що комплексна психолого-педагогічна діагностика при правильній її організації допомагає оцінювати рівень розвитку, навченості та вихованості дитини в залежності від якості сімейного виховання та навчально-виховного процесу в дитячому садку і школі, характеру особистісного впливу виховного мікросоціуму[36 с.72].
Підсумком комплексної психолого-педагогічної діагностики повинен стати психолого-педагогічний діагноз, який відповідає на наступні питання:
1. Чи має місце соціально-педагогічна занедбаність дитини?
2. На що опертися у виховно-освітній, профілактичній та корекційній роботі з дитиною?
3. Що в дитині не розвинене, схильне до деформації в силу соціально-педагогічної занедбаності?
4. У чому можливості зміни соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини?
5 Хто і що повинен робити?
6. Якими шляхами, засобами, методами?
7. Який можливий результат (прогноз розвитку дитини) при використанні методів профілактики та корекції або їх відсутності?
Етапи комплексної діагностики соціально-педагогічної занедбаності дітей:
1 етап - Первинна діагностика дитини
Діагностика особистісних та інтелектуальних якостей дитини
2 етап - Діагностика виховного мікросоціуму
Особистісна діагностика батьків
Діагностика батьківських відносини
Діагностика сімейної атмосфери
Діагностика відносин з однолітками
Особистісно-професійна діагностика
3 етап - Діагностика виховного впливу
Діагностика батьків
Поглиблена діагностика дитини
Діагностика суб'єкта діяльності, спілкування та самосвідомості
Діагностика впливу педагога
IV етап - Повторна діагностика дитини
Діагностика соціальної активності дитини
Таким чином, предметом психолого-педагогічної діагностики в діяльності соціального педагога є постановка психолого-педагогічного діагнозу, який повинен підтвердити або спростувати наявність соціально-педагогічних проблем дитини, вказати на деформації особистості дитини, викликані цим станом, їх причини, шляхи і способи профілактики та корекції виявлених відхилень і недоліків. При цьому термін «недоліки», «дефекти», «відхилення», «деформації» надається сенс, який виходить далеко за рамки психопатології і дефектології. Зокрема, мається на увазі не тільки відхилення від норми, але і прийнятого для даної дитини стандарту (індивідуального опіуму).
1.3 Принципи та вимоги до проведення психолого-педагогічної діагностики

Процес психолого-педагогічної діагностики повинен відповідати наступним принципам:
- Принцип об'єктивності. По-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних знань, власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.
- Принцип верифікації психолого-педагогічної інформації як встановлення її достовірності. Соціально-психологічна дійсність містить багато протиріч, поодиноких фактів і ймовірностей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставити відомості, отримані з різних джерел.
- Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціально-психологічні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв'язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелект и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.