На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Методи навчання як система послдовних, взаємозалежних дй учител й учнв, їх класифкаця та рзновиди. Усний виклад знань учителем й активзаця учбово-пзнавальної дяльност учнв, закрплення дослджуваного матералу. Самостйна робота учнв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури

Зміст

Введення
Теоретична частина
1. Поняття «метод навчання». Класифікація методів навчання
2. Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів
3. Методи закріплення досліджуваного матеріалу
4. Методи самостійної роботи учнів по осмисленню й засвоєнню нового матеріалу
5. Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці
6. Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів
Пропозиції по використанню активних методів навчання для підвищення ефективності навчання школярів
Висновок
Список літератури
Введення

Питання активізації навчання школярів ставляться до числа найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки й практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, тому що навчання й розвиток носять діяльний характер і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку й виховання школярів.
Ключовою проблемою в рішенні завдання підвищення ефективності і якості навчального процесу є активізація навчання школярів. Її особлива значимість полягає в тому, що навчання, будучи відбивно-перетворюючою діяльністю, спрямовано не тільки на сприйняття навчального матеріалу, але й на формування відносини учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому виді, як правило, викликають утруднення учнів у їхньому застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішенню конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань учнів залишається формалізм, що проявляється у відриві заучених учнями теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.
Уже довгий час одна з найважливіших проблем дидактики: яким образом активізувати учнів на уроці? Переломним за значенням стало дослідження М.Н. Кашина, виконане в середині 1950_х гг., у якому автор виступив із критикою на адресу традиційного навчання. Особливо гостро встало питання про пасивність учнів у навчальній роботі. Опираючись на результати майже 300-годинного хронометражу, М.Н. Кашин показав, що самостійна робота учнів займала лише 10% часу, причому й цій роботі складався в основному із простого читання підручника й виконання тренувальних вправ. До того ж, до цього виявився курйозний факт: чим старше учні, тим менше використалася їхня самостійна робота. Це питання залишається актуальним й у сучасній школі.
Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації школярів.
Теоретична частина

1. Поняття «метод навчання». Класифікація методів навчання

Поняття методу навчання є досить складним. Однак, незважаючи на різні визначення, які даються цьому поняттю окремими дидактами, можна відзначити й щось загальне, що зближає їхньої точки зору. Більшість авторів схильні вважати метод навчання способом організації учбово-пізнавальної діяльності учнів. Взявши в якості вихідного це положення, спробуємо більш детально розглянути дане поняття й підійти до його наукового трактування.
Слово «метод» у перекладі із грецького означає «дослідження, спосіб, шлях до досягнення мети». Етимологія цього слова позначається й на його трактуванні як наукової категорії. «Метод - у самому загальному значенні - спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність», - сказано у філософському словнику. Очевидно, що й у процесі навчання метод виступає як упорядкований спосіб взаємозалежної діяльності вчителі й учнів по досягненню певних навчально-виховних цілей. Із цього погляду кожен метод навчання органічно містить у собі навчальну роботу вчителя (виклад, пояснення нового матеріалу) і організацію активної учбово-пізнавальної діяльності учнів. Тобто, учитель, з одного боку, сам пояснює матеріал, а з іншого боку - прагне стимулювати учбово-пізнавальну діяльність учнів (спонукує їх до міркування, самостійному формулюванню висновків і т. д.). Іноді ж сам учитель не пояснює новий матеріал, а лише визначає його тему, проводить вступну бесіду, інструктує учнів до майбутньої навчальної діяльності (навчальна робота), а потім пропонує їм самим осмислити й засвоїти матеріал по підручнику. Як бачимо, і тут сполучається навчальна робота та активна учбово-пізнавальна діяльність учнів. Все це дозволяє зробити висновок: під методами навчання варто розуміти способи навчальної роботи вчителі й організації учбово-пізнавальної діяльності учнів за рішенням різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння досліджуваним матеріалом.
Широко розповсюдженим у дидактику є також термін «прийоми навчання». Прийом навчання - це складова частина або окрема сторона методу навчання. Трохи забігаючи вперед, скажемо, наприклад, що в методі вправи, що застосовується для вироблення в практичних умінь, що вчаться, і навичок, виділяються наступні прийоми: показ учителі, як потрібно застосовувати досліджуваний матеріал на практиці, відтворення учнями показаних учителем дій і наступне тренування по вдосконалюванню вмінь, що відпрацьовують, і навичок. Надалі буде показано, що й інші методи навчання складаються із цілого ряду специфічних прийомів.
Методи навчання - система послідовних, взаємозалежних дій учителі й учнів, що забезпечують засвоєння змісту утворення, розвиток розумових сил і здатностей учнів, оволодіння ними засобами самоосвіти й самонавчання. Методи навчання позначають мету навчання, спосіб засвоєння й характер взаємодії суб'єктів навчання.
Не менш складним і зухвалої дискусії є питання про класифікації методів навчання. В 20-і роки в педагогіці велася боротьба проти методів схоластичного навчання й зубріння, що процвітали в старій школі, і вживали пошуки таких методів, які забезпечували б свідоме, активне й творче оволодіння знаннями учнями. Саме в ці роки педагог Б.В. Всесвятський розвивав положення про те, що в навчанні може бути тільки два методи: метод дослідницький і метод готових знань. Метод готових знань, природно, зазнавав критики. У якості ж найважливішого методу навчання в школі визнавався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні були пізнавати на основі спостереження й аналізу досліджуваних явищ і самостійно підходити до необхідним висновкам.
В 20-і роки вживали також спроби насадження в школі так називаного методу проектів, в основі якого лежить філософія прагматизму і який був запозичений зі США. Однак виявилося, що властивому цьому методу ліквідація окремих навчальних предметів і відомість всієї навчальної роботи до так називаного «проектуванню» різко знижували якість загальноосвітньої підготовки учнів. З тих пор у нашій педагогіці затвердилося положення про те, що в навчанні не може бути ніяких універсальних методів і що в процесі його повинні застосовуватися різні методи навчальної роботи.
Дидактичні дослідження, однак, показують, що номенклатура (найменування) і класифікація методів навчання характеризуються більшою розмаїтістю залежно від того, який підхід обирається при їхній розробці. Розглянемо найважливіші з них.
Деякі дидакти (Е.И. Перовський, Е.Я. Голант, Д.О. Лордкипанідзе й ін.) вважали, що при класифікації методів навчання необхідно враховувати ті джерела, з яких черпають знання учні. На цій основі вони виділяли три групи методів: словесні, наочні й практичні. І дійсно, слово, наочні приладдя й практичні роботи широко використаються в навчальному процесі.
І.Я. Лернер і М.Н. Скаткін розробляли методи навчання, виходячи з характеру учбово-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню досліджуваним матеріалом. Із цього погляду вони виділяли наступні методи:
а) пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний: оповідання, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація картин, кіно- і діафільмів і т. д.;
б) репродуктивний: відтворення дій по застосуванню знань на практиці, діяльність по алгоритму, програмування;
в) проблемний виклад досліджуваного матеріалу;
г) частково-пошуковий, або евристичний метод;
д) дослідницький метод, коли учнем дається пізнавальне завдання, що вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи й користуючись допомогою вчителя.
Ю.К. Бабанський все різноманіття методів навчання підрозділив на три основні групи:
а) методи організації й здійснення учбово-пізнавальної діяльності;
б) методи стимулювання й мотивації учбово-пізнавальної діяльності;
в) методи контролю й самоконтролю за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності.
Кожна із цих класифікацій має певну підставу й дозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Однак у дидактичному відношенні найбільш практичної представляється все-таки класифікація М.А. Данилова й Б.П. Єсипова. Вони виходили з того, що якщо методи навчання виступають як способи організації впорядкованої навчальної діяльності учнів по досягненню дидактичних цілей і рішенню пізнавальних завдань, те, отже, їх можна підрозділити на наступні групи:
а) методи придбання нових знань;
б) методи формування вмінь і навичок по застосуванню знань на практиці;
в) методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок.
Зазначена класифікація добре погодиться з основними завданнями навчання й д
опомагає кращому розумінню їхнього функціонального призначення.
2. Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів

До цих методів ставляться: оповідання, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації й демонстрації при усному викладі досліджуваного матеріалу. Більш докладно методи зображені в таблиці 1. Перші чотири із цих методів називають також вербальними (від панцира, verbalis - усний, словесний). Не можна не відзначити, що в 20_З0-і роки в педагогіці вживали спроби применшити значення словесних методів навчання, тому що вони нібито не активізують пізнавальну діяльність учнів і зводять навчальний процес до піднесення «готових знань».
Яка ж сутність і прийоми застосування кожного з методів усного викладу знань учителем?
Розповідь і пояснення вчителя. Це найпоширеніші методи організації навчальної роботи. Оповідання - це метод викладу, що оповідно-повідомляє, досліджуваного матеріалу вчителем, і активізації пізнавальної діяльності учнів. Найчастіше він використається при викладі такого навчального матеріалу, що носить описовий характер. У чистому виді оповідання застосовується порівняно рідко. Найчастіше він містить у собі міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, зіставлення різних явищ, тобто сполучається з поясненням досліджуваного матеріалу. Нерідкий виклад нових знань навіть цілком ґрунтується на поясненні вчителя. Все це показує, що якщо оповідання - це оповідно-інформаційний метод викладу знань, пов'язаний з поясненням, аналізом, тлумаченням і доказом різних положень матеріалу, що викладає.
Лекція. Розповідь і пояснення застосовуються при вивченні порівняно невеликого по обсязі навчального матеріалу. При роботі зі школярами старшого віку, учителям доводиться по окремих темах усно викладати значний обсяг нових знань, затрачаючи на це 20-30 хвилин уроку, а іноді й весь урок. Виклад подібного матеріалу здійснюється за допомогою лекції.

Таблиця 1. - Докладна класифікація методів навчання
Метод і його призначення
Функції вчителя
Функції учня
Засоби навчання
Умови успішного виконання
Розповідь - монологічний виклад навчального матеріалу, що містить в основному фактологічний матеріал - вступ, оповідання, висновок.
Залучення уваги, мнемонічні прийоми, логічне порівняння, зіставлення, резюмування, учить грамотно виражати свої думки, логічного, переконливого мовлення.
Уважно слухати, щоб уміти складно, логічно виражати свої думки.
Мовлення, ілюстрації, методичні й мнемонічні прийоми, логічні прийоми порівняння, зіставлення, резюмування.
Залежить від сполучення з іншими методами.
Позитивно-емоційне сприйняття.
Залежить від умов (час, місце), не перевантаженість фактами. Від уміння вчителя розповідати.
БЕСІДА - метод дидактичної роботи, її сутність полягає в тому, щоб спонукати учнів до актуалізації (пригадуванню) уже відомих фактів, досягненню нових знань шляхом висновків, міркувань. Бесіда не є універсальним методом, не дає практичних навичок.
Вставна бесіда
Бесіда - повідомлення
Закріпляюча бесіда.
Задати цілеспрямовані, уміли поставлені питання, педагог зобов'язаний чітко визначити тему бесіди, її ціль, скласти план - конспект, підібрати наочні приладдя, сформулювати основні й допоміжні питання, продумати методику її організації й проведення. Зробити узагальнення й висновки.
Повинен стежити за думками вчителя, у результаті чого учні просуваються в освоєнні нових знань. Уважно вислухувати питання, відповідати на питання, аналізувати відповіді своїх товаришів, висловлювати власна думка.
Мовлення, питання, поняття, наочні приладдя
Залежить від контакту з аудиторією, потрібно, щоб усі брали участь у бесіді, уважно вислухували питання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді товаришів, висловлювали власна думка
ЛЕКЦІЯ характеризується більше строгою структурою, логікою викладу, великою кількістю інформації, системним характером висвітлення.
Складання детального плану, логічно стрункий і послідовний виклад всіх пунктів плану, що узагальнюють висновки.
Складання конспекту
Ознайомлення учнів з темою, використання живого, мови, наочності (демонстрації, ілюстрації, відео)
Складання вчителем детального плану, логічно стрункий і послідовний виклад досліджуваного матеріалу, емоційність викладу, короткі висновки, задиктування, жива мова, контакт із аудиторією, оптимальний темп викладу, використання наочності, сполучення лекцій із семінарськими, практичними заняттями.
НАВЧАЛЬНА ДИСКУСІЯ - обмін поглядами по конкретній темі; допомагає впорядкувати й вивчити уже відомий матеріал, здобувають нові знання, зміцнюють у власній думці, учаться його відстоювати.
Учитель повинен подбати про те, щоб учні вчилися ясно й точно викладати свої думки, чітко й однозначно формулювати питання, приводити конкретні докази й т. д.
Здобувають нові знання, зміцнюють у власній думці, учаться його відстоювати
Мовлення, питання, суперечка.
Попередня й ґрунтовна підготовка до навчальної дискусії учнів як у змістовному, так й у формальному відношенні.
РОБОТА ІЗ КНИГОЮ. Можливість учня багаторазово обробляти навчальну інформацію в доступному темпі й у зручний час. Функції: навчальна, розвиваюча, що спонукує
Зобов'язаний ознайомити учнів із правилами завчання різної інформації, постійно контролювати розвиток пам'яті, допомагати неї вдосконалювати, сполучати даний метод з іншими методами.
Читання, розуміння, запис, аналіз, синтезування навчального матеріалу (урок + підручник)
Книга, зошит
Уміння вільно читати й розуміти прочитане, виробити головне, записувати, становити схеми, конспекти
ДЕМОНСТРАЦІЯ
Полягає в наочно-почуттєвому ознайомленні з явищами, процесами, об'єктами в натуральному виді, використається із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньому пристроєм
Педагог повинен націлювати увагу учнів на істотні сторони демонструємих явищ, правильно сполучати різні методи
Замальовка, спостереження, дослідження, осмислення, виявлення зв'язків.
Досліджувані об'єкти (у натуральному виді) штучні замінники натуральних об'єктів.
Активна участь учнів, правильний вибір об'єктів, уміння педагога направити увага учнів на істотні сторони явищ
ІЛЮСТРАЦІЯ - показ і сприйняття предметів, процесів, явищ у їхньому символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, малюнків, схем і т. д. Вони істотно полегшують процес формування понять.
Визначити оптимальний обсяг илюстрируємого матеріалу, підготувати заздалегідь ілюстрації, правильно використати методику показу.
Осмислення, сприйняття, зробити висновки
Діаграми, графіки, схеми. Таблиці, карти, плакати й т. д.
Методика показу, сполучення з іншими методами, використання роздавального матеріалу
ВІДЕОМЕТОД - екранне піднесення інформації, що служить не тільки для піднесення знань, але й для їхнього контролю, закріплення, повторення, узагальнення, систематизації, тобто виконує всі дидактичні функції.
Підбор потрібного матеріалу, уміння вводити учнів у коло досліджуваних проблем, робити узагальнюючі висновки, надавати індивідуальну допомогу в процесі самостійної роботи.
Осмислення, сприйняття, робити висновки, виділення необхідної інформації, самостійне дослідження.
проектор, кіноапаратура, навчальне телебачення, відео програвач, відеомагнітофон, а також комп'ютер з дисплейним відбиттям інформації.
Наявність відеотеки, навчальний процес повинен відрізнятися чіткістю, продуманістю, доцільністю
ВПРАВИ - це метод навчання, що представляє собою планомірне повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їхньої якості.
Види: спеціальні, похідні, усні, письмові, графічні, лабораторно-практичні, виробничо-трудові
Учитель повинен піклуватися про достатню кількість і розмаїтість вправ, перевіряти правильність виконання вправ, допомога у виконанні.
Чітке виконання завдань залежно від типу вправ.
Зошити, книги, прилади й т. д.
Свідома спрямованість учнів на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідомий облік і контролювання умов; результативність.
СИТУАЦІЙНИЙ МЕТОД - скомбінований з багатьох шляхів і способів метод, застосовуваний педагогом тоді, коли жоден з відомих ізольованих методів не дає можливості швидко й ефективно досягти намічених цілей у наявних конкретних умовах, він зізнається не всіма педагогами, це творчий, не стандартний метод
Індивідуальність у підході до навчання, науково-дослідні роботи
Осмислення й виконання завдання, пропонованого вчителем
Карта творчого росту учнів, діагностичні карти.
Підготовка учнів, наявність сучасних наочних засобів. Активна участь учнів, сполучення з іншими методами, уміння педагога направити увага на істотні сторони досліджуваного матеріалу, контакт із аудиторією, позитивне сприйняття.
ЛАБОРАТОРНИЙ МЕТОД - самостійне проведення експериментів, досліджень учнями, дає можливість здобувати вміння й навички звертання з устаткуванням забезпечує чудові умови для формування практичних умінь.
Ретельна підготовка вчителя.
Учень повинен ретельно підготуватися, активно досліджувати, самостійно працювати, підбирати необхідні матеріали й прилади.
Наявність лабораторії, наявність спеціального устаткування.
Ретельна підготовка вчителя й учня, наявність дорогого встаткування, творчих підхід до рішення завдань
ПРАКТИЧНИЙ МЕТОД - застосування отриманих знань до рішення практичних завдань, уміння використати теорію на практиці.
Пояснення, показ, керівництво, робота зі слабкими учнями, контроль
Осмислення сказаного й показаного вчителем, участь у процесі, самостійне виконання завдання, уміння робити висновки
Демонстраційний матеріал, зошити, книги.
Сформованість звички організації трудового процесу (усвідомлення мети й умов її рішення й т. д.)
ПІЗНАВАЛЬНІ ІГРИ - це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з яких учнем пропонується знайти вихід
Призначення: стимулювання пізнавального процесу
Симуляционные гри
Метод інсценізації
Метод генерації ідей
Підготовка плану й змісту, визначення теми й мети, розподіл ролей, спостереження, керівництво, підведення підсумків
Розуміння, мотивація, прийняття ролей, участь, розуміння
Комплект гри, устаткування, оснащення
Ретельна підготовка, позитивне сприйняття, заохочення
МЕТОД ПРОГРАМОВАНОГО НАВЧАННЯ - ефективне керування навчальним процесом, значне збільшення частки самостійної роботи учнів, здійснюване в індивідуальному темпі й під контролем спеціальних засобів
Пояснення матеріалу, практичні заняття, контроль
Засвоєння навчального матеріалу, виконання тренувальних вправ і контрольних завдань
Перфокарта, планшети, технічні засоби, ЕОМ, ПК.
Ретельна підготовка учнів, сполучення з різними методами навчання, контакт учителя й учня, позитивне сприйняття
НАВЧАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ: важливо забезпечити його включення в навчальний процес і досягти того, щоб контроль не став не відособленим елементом навчального процесу, а одночасно виконував навчальні, розвиваючі, виховні, що спонукують функції
Види контролю: усний, письмовий, лабораторний, програмований, тестовий, самоконтроль
Підготовка контрольних робіт (тестів), визначення виду контролю
Виконання контрольних робіт, самоконтроль
Контрольні зошити, контурні карти, тести, індивідуальні картки й т. д.
Правильність вибору форми контролю
Слово лекція латинського походження й у перекладі на російську мову означає читання. Традиція викладу матеріалу шляхом дослівного читання заздалегідь написаного тексту (конспекту) сходить до середньовічних університетів. Втім, в Англії дотепер уважається обов'язковим, щоб професор університету приходив на заняття з текстом лекції й користувався ним при викладі матеріалу студентам. В інших же країнах ця традиція втратила своє значення, і поняття лекція означає не стільки читання заздалегідь підготовленого тексту, скільки специфічний метод пояснення досліджуваного матеріалу. У цьому змісті під лекцією варто розуміти такий метод навчання, коли вчитель протягом порівняно тривалого часу усно викладає значний по обсязі навчальний матеріал, використовуючи при цьому прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.
Оскільки лекція - це один з методів усного викладу знань учителем, виникає питання про її відмінність від розповіді й пояснення. В одному з підручників педагогіки пишеться: «Лекція відрізняється від розвовіді тим, що виклад тут не переривається звертанням до учнів з питаннями». В іншій книзі говориться про іншу відмінність: «Лекція порівняно з розповіддю і поясненням характеризується більшою науковою строгістю викладу». Навряд чи можна погодитися із вказівками на ці відмінності лекції від розповіді й пояснення. Справді, хіба лекція перестає бути лекцією від того, що вчитель по ходу викладу (пояснення) матеріалу звертається до учнів з питанням? Навпаки, іноді (про що мовлення буде йти нижче) корисно поставити перед учнями питання, змусити їх подумати для того, щоб активізувати їхня увага й мислення. З іншого боку, не можна визнати правильним і твердження, що лекція відрізняється від розповіді більшою науковою строгістю або точністю, тому що науковість викладу є найважливішою вимогою до всіх методів навчання. Так чим же в такому випадку лекція відрізняється від розповіді й пояснення? Єдина відмінність полягає в тому, що лекція використається для викладу більш-менш об'ємистого навчального матеріалу, і тому вона займає майже весь урок. Природно, що із цим зв'язана не тільки певна складність лекції як методу навчання, але й ряд її специфічних особливостей.
Бесіда. Розповідь, пояснення й лекція ставляться до числа монологічних, або методів, що інформаційно-повідомляють, навчання. Бесіда ж є діалогічним методом викладу навчального матеріалу (від греч. dialogos - розмова між двома або декількома особами), що вже саме по собі говорить про істотну специфіку цього методу. Сутність бесіди полягає в тім, що вчитель шляхом уміло поставлених питань спонукує учнів міркувати, аналізувати досліджувані факти і явища в певній логічній послідовності й самостійно підходити до відповідним теоретичним висновкам й узагальненням.
Бесіда являє собою не повідомляє, а питально-відповідний спосіб навчальної роботи з осмислення нового матеріалу. Головний зміст бесіди - спонукувати учнів за допомогою питань до міркувань, аналізу матеріалу й узагальненням, до самостійного «відкриттю» нових для них висновків, ідей, законів і т. д. Тому при проведенні бесіди по осмисленню нового матеріалу необхідно ставити питання так, щоб вони вимагали не односкладових стверджувальних або негативних відповідей, а розгорнутих міркувань, певних доводів і порівнянь, у результаті яких учні вичленують істотні ознаки й властивості досліджуваних предметів й явищ і таким шляхом здобувають нові знання. «Уміння задавати питання, - писав К.Д. Ушинський, - і поступово підсилювати складність і труднощі відповідей є одна з найголовніших і найнеобхідніших педагогічних звичок». Не менш важливо й те, щоб питання мали чітку послідовність і спрямованість, які дозволять учнем глибоко осмислювати внутрішню логіку засвоюваних знань.
Зазначені специфічні особливості бесіди роблять її досить активним методом навчання. Однак застосування цього методу має й свої обмеження, тому що далеко не всякий матеріал можна викладати за допомогою бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли досліджувана тема є порівняно нескладною й коли по ній в учнів є певний запас подань або життєвих спостережень, що дозволяють осмислювати й засвоювати знання евристичним (від греч. heurisko - знаходжу) шляхом. Якщо ж матеріал складний або в учнів немає по ньому запасу необхідних подань, то викладати його краще не за допомогою евристичної бесіди, як інший раз називають цей метод, а використати оповідання, пояснення або лекцію.
Слід також зазначити, що виклад матеріалу методом бесіди вимагає значної витрати навчального часу. От чому іноді корисно пояснити матеріал більше ощадливим у змісті витрати часу методом, скажемо, за допомогою того ж пояснення для того, щоб приділити більше уваги організації письмових і практичних вправ.
Методи усного викладу нового матеріалу вчителем, як правило, сполучаються із застосуванням засобів наочності. От чому в дидактиці більшу роль грає метод ілюстрації й демонстрації навчальних посібників, що іноді називають ілюстративно-демонстраційним методом. Сутність цього методу полягає в тому, що в процесі навчальної роботи вчитель використає ілюстрації, тобто наочне пояснення, або ж демонструє той або інший навчальний посібник, які можуть, з одного боку, полегшувати сприйняття й осмислення досліджуваного матеріалу, а з іншого боку - виступати як джерело нових знань.
Ефективність застосування ілюстрацій і демонстрацій значною мірою залежить від умілого сполучення слова й наочності, від уміння вчителя вичленувати ті властивості й особливості, які в більшій мері розкривають сутність досліджуваних предметів й явищ.
При розгляді методів усного викладу знань учителем особливо варто зупинитися на питаннях, пов'язаних з порушенням активності учнів по сприйняттю й осмисленню досліджуваного матеріалу.
Сприйняття матеріалу на слух - справа важка, потребуюча від учнів зосередженої уваги й вольових зусиль. Недарма ще К.Д. Ушинський відзначав, що при недотепному веденні уроку учні можуть лише зовні «бути присутнім на заняттях», а внутрішньо - думати про своєму або ж зовсім залишатися «без думки в голові». Про це ж писав С.Т. Шацький, указуючи на те, що нерідко учні можуть поринати на уроці в «педагогічний сон», тобто зберігати лише видимість уваги, але бути зовсім байдужими в роботі й не сприймати матеріалу, що викладає. Ці недоліки, однак, обумовлюються не самими методами усного викладу знань як такими, а їхнім недотепним застосуванням.
Яким же чином можна попередити пасивність учнів при усному викладі навчального матеріалу й забезпечити активне сприйняття й осмислення ними нових знань? Визначальне значення в рішенні цього завдання мають дві дидактичних умови: по-перше, саме виклад матеріалу вчителем повинне бути змістовним у науковому відношенні, живим і цікавим за формою, по-друге, у процесі усного викладу знань необхідно застосовувати особливі педагогічні прийоми, що збуджують розумову активність школярів і сприяють підтримці їхньої уваги.
Один із цих прийомів полягає в тому, що при усному викладі знань учитель створює проблемні ситуації, ставить перед учнями пізнавальні завдання й питання, які їм варто вирішити в процесі сприйняття й осмислення матеріалу, що викладає. Найпростішим у цьому випадку є досить чітке визначення теми нового матеріалу й виділення тих основних питань, у яких слід розібратися учнем. У такій ситуації, коли учні переживають внутрішні протиріччя між знанням і незнанням, у них виникає потреба в дозволі цих протиріч, і вони починають проявляти пізнавальну активність.
У стимулюванні пізнавальної активності більшу роль грає вміння вчителя спонукувати учнів до осмислення логіки й послідовності у викладі досліджуваної теми, до виділення в ній головних і найбільш істотних положень.
Гарний ефект в активізації розумової діяльності учнів при усному викладі знань дає прийом, що ставить їх перед необхідністю робити порівняння, зіставляти нові факти, приклади й положення з тим, що вивчалося раніше. Зокрема, К.Д. Ушинський указував на величезну роль порівняння в активізації пізнавальної діяльності учнів і вважав, що порівняння є основа всякого розуміння й мислення, що все у світі пізнається не інакше, як через порівняння.
Психологічний механізм впливу порівняння на розумову діяльність людини намагався у свій час розкрити ще Гельвецій. «Усяке порівняння предметів між собою, - писав він, - припускає увага; усяка увага припускає зусилля, а всяке зусилля - спонукання, що змушує зробити це».
В активному сприйнятті й осмисленні досліджуваного матеріалу досить істотне значення має вміння вчителя надавати своєму викладу захоплюючий характер, робити його живим і цікавим. Насамперед, тут не слід забувати, що навчальний матеріал сам по собі містить безліч стимулів, що збуджують допитливість і розумову активність учнів. До них ставляться: новизна наукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, своєрідний підхід до розкриття сформованих подань, глибоке проникнення в сутність явищ і т. д. З огляду на це, учителеві необхідно постійно піклуватися про те, щоб не зводити свій виклад до простого переказу підручника, а робити його більше глибоким по змісту, доповнюючи його новими деталями й цікавими прикладами. К.Д. Ушинський писав, що досліджуваний «предмет повинен представляти для нас новина, але новина цікаву, тобто таку новину, що або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала, або розбивала те, що вже є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, що що-небудь змінювала б у слідах, уже в нас укорінених».
Великий ефект у навчанні дає, як ми вже відзначали, застосування принципу наочності: демонстрація картин, схем, малюнків, приладів, а так само досвідів і т. д. Недарма К.Д. Ушинський указував, що вчитель, що претендує на розвиток розуму в дітях, повинен насамперед вправляти їхня здатність до спостереження, вести їх від нерозчленованого сприйняття до цілеспрямованого й що аналізує.
Такі найбільш важливі загально дидактичні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів при усному викладі знань учителем.
Робота над новим матеріалом при усному викладі, як правило, повинна закінчуватися коротким узагальненням, формулюванням теоретичних висновків і закономірностей. Ці узагальнення не завжди обов'язково робити самому вчителеві. Нерідко він спонукує самих учнів формулювати основні висновки, що випливають із досліджуваного матеріалу, особливо якщо цей матеріал викладається методом бесіди. Все це також активізує розумову діяльність учнів.
Розглянуті положення дозволяють виділити найважливіші прийоми викладу нового матеріалу методами оповідання, пояснення, лекції й евристичної бесіди в сполученні з ілюстраціями й демонстраціями. До цих прийомів ставляться наступні:
а) постановка теми нового матеріалу й визначення питань, які повинні осмислити й засвоїти учні;
б) виклад матеріалу вчителем із застосуванням ілюстрацій і демонстрацій, а також прийомів активізації розумової діяльності школярів;
в) узагальнення викладеного матеріалу, формулювання основних висновків, пр
авил, закономірностей.
Зазначені дидактичні основи навчальної роботи над новим матеріалом властиві всім методам усного викладу знань учителем. Тут, однак, необхідно зупинитися на тих особливостях, які властиві лекції.
Оскільки в лекції викладається значний по обсязі навчальний матеріал, план теми бажано не тільки повідомляти усно, але й записувати на дошці або ж вивішувати в класі у вигляді спеціальної таблиці. Цей план варто рекомендувати учнем записати у свої зошити.
Досить істотне значення має застосування в процесі читання лекції різноманітних методичних прийомів активізації розумової діяльності учнів і підтримки їхньої уваги, про які йшла мовлення вище. Крім цих прийомів, більшу роль грає спонукання учнів робити короткі записи або ж вести конспект лекції.
3. Методи закріплення досліджуваного матеріалу

Усний виклад знань учителем пов'язане з первинним сприйняттям й осмисленням їхніми учнями. Але, як відзначав дидакт М.А. Данилов, «знання, що є результатом першого етапу навчання, не є ще знаряддям активного, самостійного мислення й діяльності учнів». Про це ж писав відомий методист-біолог Н.М. Верзилін, указуючи на те, що наукові поняття формуються не відразу, а проходять через ряд стадій, на кожній з яких відбувається збагачення пам'яті фактичним матеріалом, його більше поглиблений і всебічний аналіз, що сприяє тому, що засвоювані висновки, узагальнення або правила стають інтелектуальним надбанням учня. У цьому змісті пояснення матеріалу вчителем варто розглядати як хоча й дуже важливу, але все-таки первісний щабель навчальної роботи. Виходячи з наведеної вище закономірності, у дидактику велике значення надається наступній навчальній роботі із засвоєння (закріпленню, запам'ятовуванню й більше глибокому осмисленню) викладеного матеріалу. Які ж методи використаються в цьому випадку?
Метод бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли викладений учителем матеріал є порівняно нескладним і для його засвоєння досить використати прийоми відтворення (повторення). Суть методу бесіди в цьому випадку полягає в тім, що вчитель за допомогою вміло поставлених питань спонукує учнів до активного відтворення викладеного матеріалу з метою його більше глибокого осмислення й засвоєння (запам'ятовування).
Бесіда як метод засвоєння тільки що сприйнятого матеріалу використається по всіх предметах шкільного навчання.
Бесіда ставиться до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використав Сократ, від імені якого й відбулося поняття «сократична бесіда».
Залежно від конкретних завдань, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі виділяють різні види бесід.
Широке поширення має евристична бесіда (від слова «еврика» знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, опираючись на наявні в знання, що вчиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння й засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.
Для повідомлення нових знань використаються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, неї називають вставною або вступної. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.
В ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учнями всього класу (фронтальна бесіда).
Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні проявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по темі або інших темах, поставленою вчителем на обговорення.
Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються вчителем всьому класу, щоб всі учні готувалися до відповіді.
Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб будили думку учня. Не слід ставити подвійних, що підказують питань або, що наштовхують на вгадування відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу «так» або «ні».
У цілому, метод бесіди має наступна перевага:
- активізує учнів;
- розвиває їхня пам'ять і мовлення;
- робить відкритими знання учнів;
- має більшу виховну силу;
- є гарним діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди:
- вимагає багато часу;
- містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями й фіксується в їхній пам'яті);
- необхідний запас знань.
Робота з підручником і книгою найважливіший метод навчання. У початкових класах робота із книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше вчаться працювати із книгою самостійно. У курсі кожного навчального предмета є теми досить складні, зухвалі утруднення при засвоєнні учнями. У таких випадках учителеві не завжди доцільно відразу ж після викладу нового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню). Найкраще дати можливість учнем попрацювати самостійно з підручником, а потім уже проводити бесіду.
Це обумовлюється закономірностями пізнавальної діяльності. Щоб міцно засвоїти той або інший матеріал, потрібне кількаразове звертання до його вивчення. Усяка наступна робота, якщо вона правильно організована, не тільки сприяє кращому запам'ятовуванню знань, але й дозволяє знаходити в них нові деталі й відтінки, глибше підходити до їхньому осмисленню. На жаль, на це не завжди вистачає часу. Потрібно правильно організувати роботу з підручником, щоб учні не просто читали його, а продовжували більш глибоко осмислювати й засвоювати досліджуваний матеріал. Найважливішими прийомами при використанні цього методу є наступні: а) чітка постановка мети роботи з підручником, б) вказівка питань, які повинні бути засвоєні учнями, в) визначення порядку самостійної роботи й прийомів самоконтролю, г) спостереження за ходом самостійної роботи й надання допомоги окремим учнем, д) бесіда по закріпленню нового матеріалу.
Існує ряд прийомів самостійної роботи із друкованими джерелами. Основні з них:
Конспектування короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого (від себе) або від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення.
Складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частині й озаглавити кожну частину.
Тезування короткий виклад основних думок прочитаного.
Цитування дослівна витримка з тексту. Обов'язково вказуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).
Анотування короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту.
Резензування написання короткого відкликання з вираженням свого відношення про прочитаний.
Складання довідки відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні й т. д.
Складання формально-логічної моделі словесно-схематичного зображення прочитаного.
Складання тематичного тезауруса упорядкованого комплексу базових понять по розділі, темі.
Складання матриці ідей порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.
Такі короткі характеристики основних видів словесних методів навчання. Другу групу по цій класифікації становлять наочні методи навчання.
Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя й технічних засобів. Наочні методи використаються у взаємозв'язку зі словесними й практичними методами навчання.
Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві більші групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.
Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін.
Метод демонстрацій звичайно пов'язаний з демонстрацією приладів, досвідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів й ін.
Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через епідіаскоп). Впровадження нових технічних засобів у навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп'ютерів) розширює можливості наочних методів навчання.
При використанні наочних методів навчання необхідно дотримувати ряд умов:
а) застосовувана наочність повинна відповідати віку учнів;
б) наочність повинна використатися в міру й показувати її треба поступово й тільки у відповідний момент уроку;
в) спостереження повинне бути організоване таким чином, щоб всі учні могли добре бачити предмет;
г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій;
д) детально продумувати пояснення, що дають у ході демонстрації явищ;
е) наочність повинна бути точно погоджена зі змістом матеріалу;
ж) залучати самих учнів до знаходження бажаної інформації в наочному приладді або демонстраційному пристрої.
Практичні методи. Практичні методи навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні вміння й навички. До практичних методів ставляться вправи, лабораторні й практичні роботи.
Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння їм або підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання й віку учнів.
Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні й трудовий-трудові-трудові-учбово-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову й практичну роботу.
По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:
а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення відтворюючі вправи;
б) вправи по застосуванню знань у нових умовах тренувальні вправи;
Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментування дій допомагає вчителеві виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.
Розглянемо особливості застосування вправ.
Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мовлення й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.
Письмові вправи використаються для закріплення знань і вироблення вмінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмового мовлення, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними й графічними.
До графічних вправ ставляться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т. д.
Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими й вирішують єдині навчальні завдання. Застосування їх допомагає учнем краще сприймати, осмислювати й запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвитку просторової уяви. Графічні роботи залежно від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний або творчий характер.
До трудових-учбово-трудових вправ ставляться практичні роботи учнів, що мають трудову-виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів.
Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їхнього виконання; дотримання дидактичної послідовності у виконанні вправ (спочатку вправи по завчанню й запам'ятовуванню навчального матеріалу, потім (на відтворення (застосування раніше засвоєного (на самостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації (на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навичок. Украй необхідні й проблемно-пошукові вправи, які формують в учнів здатність до здогаду, інтуїцію.
Лабораторні роботи це проведення учнями за завданням учителя досвідів з використанням приладів, застосуванням інструментів й інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.
Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькому плані.
Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, якось: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік й озер залежно від погоди й т. п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору й поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеїв або шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У кожному разі вчитель становить інструкцію, а учні записують результати роботи у вигляді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більше.
Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але й за межами школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці).
Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами й репетиторами.
Така коротка характеристика методів навчання, класифікується по джерелах знання. Її неодноразово й досить обґрунтовано критикували в педагогічній літературі. Головним її недоліком уважається те, що дана класифікація не відбиває характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, не відбиває ступінь їхньої самостійності в навчальній роботі. Проте саме ця класифікація користується найбільшою популярністю у вчителів-практиків і вчених-методистів.
4. Методи самостійної роботи учнів по осмисленню й засвоєнню нового матеріалу

Поряд з усним викладом досліджуваного матеріалу вчителем значне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів по сприйняттю й осмисленню нових знань.
Це дуже важливі методи. К.Д. Ушинський, наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями й розвитку мислення учнів.
У чому ж полягає сутність самостійної навчальної роботи? Розкриваючи це питання, Б.П. Єсипов відзначав, що «самостійна робота учнів, що включає в процес навчання, - це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, але по його завданню в спеціально надане, для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля й виражаючи в тій або іншій формі результати своїх розумових і фізичних (або тих й інших разом) дій». Розглянемо сутність цих методів.
Робота з підручником по осмисленню й засвоєнню нових знань. Сутність цього методу полягає в тім, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхом вдумливого вивчення матеріалу по підручнику й осмислення фактів, що втримуються в ньому, прикладів і теоретичних узагальнень, що випливають із них (правил, висновків, законів і т. д.), при цьому одночасно із засвоєнням знань учні здобувають уміння працювати із книгою. Дане визначення, може бути, і не є бездоганним, але, проте, воно дає досить чітке подання про характер цього методу й підкреслює в ньому дві важливі взаємозалежні сторони: самостійне оволодіння учнями досліджуваним матеріалом і формування вміння працювати з навчальною л и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.