На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Вков особливост молодших школярв та урахування їх пд час формування природничих знань. Стан формування знань про людину на уроках природознавства в практиц початкової школи. Аналз змсту знань про людину. Результати експериментальної роботи.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 08.11.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


55
ФОРМУВАННЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗНАНЬ ПРО ЛЮДИНУ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

Зміст

Вступ
Розділ І. Проблема формування в молодших школярів природничих знань в теорії і практиці початкової школи
1.1 Теоретичні основи формування природничих знань
1.2 Вікові особливості молодших школярів та урахування їх під час формування природничих знань
1.3 Стан формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства в практиці початкової школи
Розділ ІІ. Методика формування знань про людину у молодших школярів на уроках природознавства у 3 класі
2.1 Аналіз змісту знань про людину, які формуються у курсі природознавства у 3 класі
2.3 Результати експериментальної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ

Сучасний рівень вимог суспільства до початкової школи обумовлює необхідність якісного покращення навчально-виховного процесу, спрямованого на формування особистості молодшого школяра. Неабияку роль у розв'язанні даного завдання відіграє курс " Природознавство", у якому інтегруються природничі знання.
Важливе значення серед природничих знань, які включені до курсу "Природознавство", відіграють знання про людину як живий організм. У процесі вивчення організму людини у молодшого школяра формується потреба до пізнання людини як складного організму, як невід'ємної частини природи; уявлень про цілісність організму, його органи та взаємозв'язки між ними; розуміння взаємодії і взаємовпливу людського організму і природи, залежності здоров'я людини від стану навколишнього середовища; ціннісного ставлення до свого організму; навичок гігієнічно доцільної поведінки.
Значне місце у системі знань про людину як живий організм мають гігієнічні і медичні уявлення, які озброюють дитину знаннями в галузі збереження свого здоров'я. У процесі засвоєння даних знань в школярів формується переконання в необхідності дотримання гігієнічних норм поведінки.
У зв'язку з цим, зусилля вчителя спрямовані на те, щоб впливати на учня, спираючись на відповідні дидактичні принципи, і за допомогою певних методів та засобів навчання забезпечити засвоєння школярами природничих знань.
Проблемі формування природничих знань в учнів початкової школи присвячені дослідження Т. Байбари, О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової, Ф.Кисельова, Л. Нарочної та інших вчених.
Актуальність проблеми формування природничих знань зумовила вибір теми дипломної роботи "Формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства".
Об'єктом дослідження є навчання учнів природознавству в початковій школі.
Предмет дослідження - зміст, методи і засоби формування знань про людину на уроках природознавства.
Мета дослідження полягає в розробці методики формування знань про людину на уроках природознавства у 3 класі.
У процесі дослідження ми виходили з такої гіпотези: процес формування знань про людину на уроках природознавства буде ефективнішим за такої методики навчання, яка б враховувала умови та етапи формування природничих знань, зміст знань про людину, передбачала б оптимальний вибір і поєднання методів та засобів навчання.
Завдання дослідження:
1) вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи шкіл;
2) схарактеризувати вікові особливості молодших школярів та їх урахування під час формування природничих знань;
3) проаналізувати програми, підручники з шкільного курсу "Природознавство" з метою визначення знань про людину;
4) розробити методику формування знань про людину на уроках природознавства у 3 класі і експериментально перевірити її ефективність.
З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:
1) теоретичний аналіз методичної літератури, навчальних програм, підручників;
2) спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи;
3) моделювання в процесі розробки методики формування знань про людину;
4) педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний);
5) математичний у процесі аналізу експериментальних даних.
Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років. Умовно його можна поділити на три етапи.
На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження.
На другому етапі проводився формуючий експеримент.
Третій етап дослідження був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.
Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики формування в учнів знань про людину на уроках природознавства у 3 класі, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.
Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Колосова та Кременецького району Тернопільської області протягом 2007-2008 н.р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 41 учень, 5 вчителів початкової школи. У формуючому експерименті взяли участь 20 учнів третього класу даної школи.
Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків. Дипломна робота викладена на 77 сторінках.
Розділ І.
Проблема формування в молодших школярів природничих знань в теорії і практиці початкової школи
1.1 Теоретичні основи формування природничих знань

Знання про людину як живий організм належать до природничо-наукових знань.
У педагогічній енциклопедії [43, 331] зазначається, що знання - це перевірений практикою результат пізнання, відображення в свідомості людини навколишньої дійсності, що об'єктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, що передаються мовою.
Т. Байбара, О. Біда, Ф. Кисельов, В. Пакулова, О. Савченко стверджують, що природничо-наукові знання засвоюються учнями початкової школи у формі таких видів знань - конкретних фактів, уявлень, понять [4; 8;25;38;44].
Пізнання навколишнього світу починається з відчуття, на базі яких виникає сприйняття. Сприйняття відображають предмет як ціле з усіма його властивостями, а відчуття - тільки окремі властивості або ознаки предметів і явищ. Так, пізнаючи за допомогою різних органів чуття той чи інший об'єкт навколишнього світу, учні відчувають його окремі властивості - форму, розміри, колір, запах та інші. Сприймають же об'єкт як ціле з усіма його властивостями. У процесі сприймання беруть участь увага, спостережливість, пам'ять, мислення, об'єднуючи всі властивості об'єкта в цілісний образ.
На основі відчуттів і сприймання як результат усвідомлення, запам'ятовування і відтворення в пам'яті людини виникають уявлення.
Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв'язки раніше сприйнятого об'єкта чи групи об'єктів. [4, 64].
Кожне уявлення має зміст, тобто зовнішні ознаки, властивості і зв'язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і створили цей образ.
Уявлення створюються в пам'яті людини головним чином на основі безпосереднього сприймання нею предметів і явищ навколишньої дійсності.
Але на думку Ф. Кисельова, уявлення -- не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може включати в себе деякі узагальнення, може бути осмисленим, певною мірою узагальненим образом ряду предметів і явищ. Як стверджують вчені, уявлення -- це не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети або явища [25].
Ф. Кисельов стверджує, що уявлення - це найперші, елементарні узагальнення. Без чуттєвих сприйнять і уявлень неможливе мислення, неможливий процес пізнання. Тому нагромадження достатнього запасу яскравих і точних уявлень про предмети і явища - одне з найважливіших завдань вивчення навколишнього світу [25, 26].
Роль уявлень у процесі вивчення природи дуже велика: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвиваються у дітей пам'ять і мислення. Уявлення є також необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів учителя, а також засвоєння матеріалу підручника.
У методичній літературі [ 8;12;15 та ін.] зазначається, щоб сформувати в свідомості учнів чітке уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутися до нього, а іноді понюхати і попробувати на смак. Якщо предмет як певний комплекс подразників діє на ряд аналізаторів, у корі великих півкуль утворюються тимчасові зв'язки, внаслідок чого організм реагує на предмет як єдине ціле. Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів до сприйняття предмета в цілому.
Так, діти, знайомлячись шкірою, за допомогою зорового аналізатора сприймають особливості кольору шкіри ; органами дотику -- її пружність, характер поверхні (гладенька), температуру; органами нюху -- відсутність запаху та ін.
Уявлення формуються на основі спостережень. А для того, щоб в учнів утворилися чіткі і правильні уявлення необхідне систематичне керівництво з боку вчителя процесом сприймання учнями предметів і явищ [8].
Діти сприймають тільки ті особливості предмета, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути й неістотні.
Мало чути -- треба вміти слухати, мало дивитися--треба вміти бачити. І вчитель керує цим процесом. Наприклад, спочатку учні розглядають всю шкіру як орган, схоплюючи її загальний образ. Поступово вчитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об'єктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки.
З меншою ефективністю, але все ж можна створити цілісне уявлення про той чи інший предмет і за допомогою наочних посібників: картин, діапозитивів, діафільмів та ін.
Уявлення про предмет можуть утворитися і під час його опису, але з обов'язковим посиланням на наявні вже в дітей уявлення, набуті шляхом безпосереднього чуттєвого сприймання предметів.
Отже, вчитель, застосовуючи різноманітні засоби наочності, організовуючи спостереження дітей, постійно повинен керувати процесом сприймання учнями явищ і об'єктів, утворення в їхній свідомості яскравих уявлень. Таке керування проводиться спрямуванням уваги дітей на істотні ознаки об'єкта, розкриттям взаємозв'язків окремих предметів або явищ. Увага стимулюється за допомогою різноманітних запитань і завдань, а також виконанням дітьми цілеспрямованої роботи з предметом.
Такими чином, на підставі вищесказаного, ми вважаємо, що у процесі формування уявлень у школярів вчитель повинен дотримуватись таких педагогічних умов:
- вміло формулювати питання і завдання, які потребують відтворення відчуттів;
- організовувати вправи на впізнавання і розрізнення об'єктів;
- використовувати різноманітні наочні засоби навчання;
- вміло керувати процесом спостереження.
Аналіз педагогічної літератури [4;8;38] показав, що виділяють такі етапи у формуванні уявлення в молодших школярів:
1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природних об'єктів, їх зовнішніх взаємозв'язків.
2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням.
3. Організація усвідомлення змісту уявлення.
4. Організація запам'ятовування чуттєво-наочного образу об'єкта чи групи об'єктів.
5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності об'єкту.
6. Організація застосування сформованого уявлення при розв'язанні задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях.
Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об'єктивної реальності. Рух пізнання від явища до суті пов'язаний з переходом від конкретного сприймання до абстрактного, логічного мислення, в результаті чого встановлюються і розкриваються внутрішні зв'язки й закономірності. Такий перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять.
В. Пакулова стверджує, що в системі знань про об'єкти і явища навколишнього світу поняття відіграють важливу роль, оскільки вони служать опорним моментом в пізнанні реальної дійсності і є своєрідним наслідком її пізнання [38,57].
За Т. Байбарою, поняття - це знання загальних, суттєвих властивостей класу предметів або явищ дійсності та суттєвих зв'язків та відношень між ними. Вони становлять фундамент змісту навчального курсу і виступають як основна форма знань та мислення учнів. [4, 68].
В. Горощенко, К. Нарочна підкреслюють, що поняття -- це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. У цьому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні зв'язки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя [15; 35].
Ознакою називається те, чим відрізняються або чим схожі між собою предмети і явища. Ознаки поділяють на істотні й неістотні. Істотні ознаки -- це такі, які належать предметам певної групи і відрізняють їх від предметів іншої групи. Так, у понятті "людина" маються на увазі такі істотні ознаки, як свідомість, мова і праця.
Вивчення педагогічної літератури [ 8; 12; 19 та ін.] показало, що у кожному понятті розрізняють дві його взаємопов'язані і взаємопротилежні сторони: зміст і обсяг.
Зміст поняття - це -- сукупність істотних ознак, взаємозв'язки між якими утворюють структуру поняття. Так, у зміст поняття "жива природа" поряд з іншими входять такі ознаки, як властивість дихання, народження, живлення, ріст, рух. Обсягом поняття називають сукупність об'єктів, що мають спільні ознаки. Обсяг характеризує кількість предметів і явищ, які відображаються поняттям. Так, поняття "жива природа" об'єднує тварин, рослин, людину.
Поняття поділяють на:
- одиничні, що стосуються окремих предметів, явищ (річка Дніпро, ромашка лікарська, ведмідь бурий, ластівка міська та ін.);
- загальні, які охоплюють групу об'єктів (річка, місто, звір, птах та ін.). Категорії -- це поняття найвищого рівня узагальнення (тварина, рослина, природа та інші).
- конкретні, що стосуються предметів, явищ;
- абстрактні, які стосуються властивостей предметів і явищ, узятих як самостійний об'єкт думки (погода, клімат тощо);
- прості - включають один елемент знань;
- складні - включають кілька елементів знань.
Поняття завжди існує в слові і виражається словом або групою слів.
Зміст понять розкривається в судженнях, які виражаються в словесній формі. Судження відображає зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу або між властивостями й ознаками одного об'єкта. Утворення суджень відбувається:
- безпосередньо при відображенні чуттєво існуючих об'єктів, їх ознак і зв'язків;
- опосередковано -- шляхом умовиводів і міркувань.
Умовивід -- це форма мислення, внаслідок якого із кількох суджень, через їх зіставлення та аналіз, виводиться нове судження. Можливі два види умовиводів: індуктивні і дедуктивні.
Індуктивний умовивід -- це спосіб міркування від часткових суджень до загального. Формується він шляхом накопичення та аналізу конкретних даних, їх порівняння, виділення істотного, яке узагальнюється у визначенні.
Наприклад, судження:
людина живиться;
людина росте;
людина дихає;
людина рухається.
Умовивід: людина живиться, росте, рухається, дихає, отже належить до живої природи.
Дедуктивний умовивід -- це спосіб міркування від загального до конкретного.
Наприклад, судження:
усі предмети живої природи живляться, дихають, ростуть, рухаються;
людина - дихає, росте, рухається, живиться.
Умовивід: людина належить до живої природи.
Умовиводи є основною формою опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом абстрактного мислення.
Як стверджують Т. Байбара, О. Біда, О. Скрипниченко, Н. Казанський та інші вчені усі логічні форми мислення: поняття, судження, умовивід -- взаємопов'язані між собою і в процесі пізнання переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним, оскільки воно відображає не будь-які ознаки, зв'язки і відношення, а тільки істотні та загальні [4;8;13;24].
Як відзначав видатний психолог Л. С. Виготський: "Мислення завжди рухається у піраміді понять". В основі будь-якої думки лежить процес оперування поняттями. Тому всі поняття повинні бути не формально засвоєними (запам'ятовування термінів, визначень), а осмисленими у процесі активної пізнавальної діяльності. Адже поняття, судження, умовиводи -- це результати мислительної діяльності, що складається з операцій аналізу і синтезу, порівняння і протиставлення, абстрагування і узагальнення, якими цілеспрямовано повинні оволодіти учні [13].
У свідомості людини знання (поняття) здатні поглиблювати свій зміст і розширювати об'єм, вони знаходяться у постійному розвитку. Але перш, чим знання (поняття) почне розвиватися, воно повинно бути утвореним, сформованим.
Утворення і розвиток знань (понять) може відбуватися стихійно або під керівництвом. Стихійний процес іде повільніше і може призвести до того, що у людини сформуються невірні знання.
Від чуттєвих сприймань і уявлень за допомогою мислення людина піднімається до розкриття суті предметів і явищ, тобто на вищий ступінь пізнання - до створення понять. В основі формування понять лежить шлях наукового пізнання - від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики.
Згідного такого підходу необхідно формувати у дітей загальні знання через конкретні, поодинокі. Такий підхід важливий стосовно молодших школярів, для яких характерне конкретне, образне мислення. "Такий хід навчання, - писав К. Ушинський, - від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки є природнім і ґрунтується на психологічних законах..." [49].
Поняття, як форма знань, відображає об'єктивний хід діяльності, внаслідок якої воно утворюється в свідомості людини, а саме:
чуттєве сприймання;
засвоєння або актуалізація уявлень про окремі об'єкти чи їх групи;
розумова діяльність , спрямована на виявлення істотних ознак;
узагальнення і словесне вираження сутності поняття;
введення терміну, яким позначається поняття.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи вікові особливості молодших школярів, у педагогічній літературі [8, 12, 48 ] виділяють такі етапи у формуванні понять у молодших школярів:
1. Мотиваційна і змістова підготовка до засвоєння природничого
поняття. Актуалізація опорних знань.
2. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.
3. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
4. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.
5. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
6. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.
На першому етапі процесу формування природничих понять важливим є мотиваційна підготовка до засвоєння природничих знань. Навчально-пізнавальні (внутрішні) мотиви пов'язані з короткочасною зацікавленістю змістом поняття. Щоб діти активно включилися в роботу, їм варто усвідомити, для чого необхідно засвоїти це поняття, тобто мотив своєї діяльності. Реалізація мотиву здійснюється через визначення цілей. Однак цілі без мотиву не можуть визначити навчальну діяльність, оскільки мотив створює настанову до дії. Цьому сприятиме перетворення зовнішніх (суспільно-особистісних) мотивів у внутрішні (навчально-пізнавальні) та формування безпосередньо внутрішніх шляхом добору конкретних об'єктів, які викликають інтерес та позитивні емоції своєю новизною, незвичністю, доступністю для сприйняття.
Однак зауважимо, що мотиваційна діяльність не закінчується на першому етапі, а здійснюється протягом усього процесу формування природничого поняття.
На цьому етапі учитель також виявляє опорні знання учнів, які будуть використані на наступних етапах. Під час формування в учнів нових знань важливим є виявлення в учнів опорних знань. Якщо учитель не виявив в учнів опорні знання, то нове поняття, яке формується, завчається учнем. Будь -яка думка може бути засвоєна або зрозуміла лише тією людиною, у якої вона входить в склад її власного досвіду.
Оскільки об'єкти, що сприймаються, становлять чуттєвий досвід дитини, без якого неможливе теоретичне засвоєння знань, то другий етап є обов'язковим. Його завдання полягає в тому, щоб забезпечити свідоме сприймання учнями об'єктів і явищ природи (впізнати і назвати їх).
Це здійснюється шляхом попереднього добору і демонстрування об'єктів природи, які за змістом відповідають змістові того поняття, що формується. Їхні істотні ознаки незмінні, а всі інші контрастно відрізняються. У разі відсутності безпосередніх об'єктів сприймання використовується опосередковане сприймання їх ознак.
Коли у свідомості дитини є достатня кількість конкретних фактів, уявлень, то відбувається осмислення цього матеріалу в процесі розумової діяльності. Це проходить на третьому етапі. Його завдання -- виділити істотні ознаки об'єкта природи, встановити взаємозв'язки і взаємозалежності між ними. Реалізацію завдання забезпечує виконання учнями пізнавальних завдань, в основі типології яких лежать прийоми розумової діяльності.
Сутність четвертого етапу полягає в тому, що в процесі осмислення істотних ознак поняття відбувається їх узагальнення, яке призводить до утворення поняття. При цьому здійснюється словесне визначення його суті та позначення відповідним терміном. Термін -- це слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Термін виконує дві функції: називає поняття і відображає його зміст. Без осмислення змісту поняття термін залишається для учня словом. Зауважимо, що в практичній діяльності вчителями дуже часто недооцінюється залучення дітей до формування визначення поняття, а також не проводиться робота над терміном як мовним об'єктом та його заучуванням молодшими школярами.
На п'ятому і шостому етапах відбувається введення сформованого поняття в систему природничих знань шляхом встановлення зв'язків і відношень між її елементами, їх реалізація забезпечується виконанням пізнавальних завдань типу: заповнення таблиць, виконання схематичних малюнків, побудова образно -- символічних схем, складання планів.
Поняття, яке утворилось, обов'язково розвивається, збагачуючись новими характеристиками. Керівництво процесом розвитку знань здійснюється через систему повторення, застосування все більш складних питань і завдань, серед яких основне місце займають завдання на виявлення логічних зв'язків між окремими засвоєними поняттями.
Методисти Т. Байбара, О. Біда, О. Варакута, В. Горощенко, Ф. Кисельов та інші стверджують, що складний процес руху мислення учнів від незнання до знання, від явища до сутності речей відбувається в тісному зв'язку, в єдності з розвитком мови учнів. Без словесного вираження і відповідності роботи над ним, без формулювання учнями висновків, узагальнень, визначень неможливий ні сам процес мислення, ні керівництво його розвитком. Природничий матеріал, що вивчається в початкових класах відкриває перед учителем великі можливості для керівництва розвитком мислення і мови учнів. Найбільше таких можливостей там, де пізнавальний процес не зупиняється на утворенні уявлень, а доводиться до його логічного кінця - до утворення в свідомості учнів наукових (хоч і елементарних) понять та формулювання самими учнями чітких визначень, узагальнень, висновків [4;8;12;15].
Важливими складовими процесу формування природничих понять є дидактичні умови, які в органічній єдності та взаємозв'язку забезпечують ефективність засвоєння понять учнями. Під дидактичними умовами, О.Біда, О. Варакута, В. Пакулова розуміють змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання. До них належать:
- здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу;
- дотримання поетапності формування природничих понять;
- використання міжпредметних зв'язків у формуванні природничих понять;
- конструювання системи пізнавальних завдань для формування природничих понять.
Здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу полягає, насамперед, у з'ясуванні вчителем системної, структурної організації навчального матеріалу в підручниках, оптимального співвідношення в ньому фактів, уявлень, понять, логіки розгортання змісту.
Засвоєння понять - це складний процес, який включає сприймання, осмислення, закріплення і застосування.
Системне засвоєння природничих понять потребує застосування певних прийомів навчальної діяльності:
відтворення опорних знань на основі різних джерел (підручник, слово вчителя, схема, карта). Його важливість обумовлена тим, що системність знань характеризується, насамперед, встановленням зв'язків між сформованими елементами знань і новими поняттями;
виявлення причинної залежності між ознаками одного і того ж поняття й іншими елементами знань;
виявлення родо-видових, логіко-змістових, причинно-наслідкових зв'язків між поняттями;
структурування понять (воно підводить учнів до ієрархії понять);
введення опорних понять у нову систему понять;
систематизацію понять у схемах, картах, таблицях;
усний переказ змісту схем, карт, таблиць;
характеристику об'єктів за певним планом;
- узагальнення (цей прийом відіграє особливу роль у систематизації навчального матеріалу. За його допомогою вчителі навчають учнів робити необхідні висновки).
Оволодіння цими прийомами готує школярів до засвоєння складнішого прийому. Суть його в тому, що учень, отримавши знання з підручника чи від учителя, або з інших джерел, може передати їх у вигляді логіко-структурних схем, картосхем, таблиць, а потім знову відтворити у вигляді усного викладу в новій системі зв'язків і відношень між елементами знань. Це свідчитиме про розуміння учнем внутрішньої логіки того, що вивчається, його усвідомлення і глибину засвоєння, і є показником системного засвоєння навчального матеріалу. Прийоми системного засвоєння полегшують формування загальних природничих понять, зменшують навантаження на пам'ять учнів, сприяють повнішому і глибшому засвоєнню понять. Вони значно підвищують активність учнів, формують особливий тип мислення, що характеризується системною орієнтацією.
Важливою дидактичною умовою формування природничих понять в учнів початкових класів є міжпредметні зв'язки. Вони орієнтують вчителя у процесі формування понять на активізацію і застосування знань, умінь та навичок з різних предметів, а також на організацію переносу сформованих понять у нові педагогічні ситуації.
Учитель початкових класів, готуючись до формування певних природничих знань. має чітко проаналізувати:
що дітям уже відомо про об'єкт чи явище природи з власного досвіду або попередніх уроків у школі;
- що вони повинні засвоїти про цей об'єкт чи явище на уроці;
як ці знання з часом будуть ускладнюватися в початковій школі і який рівень знань про нього школярі повинні мати, закінчивши початкову школу.
Такий аналіз змісту навчальних дисциплін початкової школи дає можливість учителеві формувати в учнів початкових класів природничі знання, враховуючи принцип наступності, допоможе правильно активізувати попередні знання, визначити новизну у поясненні, коли і як це нове слід ускладнити, розкриє пропедевтичні можливості навчального матеріалу.
Результативність процесу формування природничого поняття забезпечує система пізнавальних завдань, зміст кожного з яких добирається таким чином, щоб розв'язання наступного ґрунтувалося на результатах попереднього, задовольняючи вимоги кожного етапу та не порушуючи при цьому цілісності системи. Така послідовність пізнавальних завдань спонукає учнів мислити від первинного сприймання об'єкта аж до формування поняття та введення його в систему знань.
О. Варакута, І. Жаркова та інші вчені під пізнавальними завданнями розуміють такі завдання, які призводять до набуття учнями нових знань про об'єкт, спосіб діяльності [11;19].Формування природничих понять забезпечують пізнавальні завдання, в основу типології яких покладено прийоми розумової діяльності. Це завдання:
на порівняння як засіб відкриття нових ознак предметів і явищ природи,
на виділення істотних ознак, їх узагальнення,
на класифікацію об'єктів природи,
на встановлення функціональних, причинно-наслідкових, просторових, родо-видових зв'язків,
на доведення правильності власного судження і судження вчителя.
Для реалізації спеціально організованого процесу формування природничих понять, який забезпечується схарактеризованими дидактичними умовами, вчитель під час алгоритмізованої спільної діяльності з учнями здійснює сукупність дій, операцій та процедур, використовуючи при цьому оптимальні методи, прийоми і засоби навчання.
Таким чином, у процесі дослідження виявлено сутність, види, етапи та умови формування природничих знань.
1.2. Вікові особливості молодших школярів та урахування їх під час формування природничих знань

Організація формування природничих знань у молодших школярів, яка спрямована на те, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, оперувати ними, вимагає від учителя урахування їхніх індивідуальних психологічних і вікових особливостей розумової діяльності, пізнавальних можливостей сприймання, пам'яті, мислення, уваги та ін.
У психологічних дослідженнях [13;22;23;33] зазначається, що істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їхніх пізнавальних потреб, а з другого - недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей.
Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів -- мислення, пам'яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань.
У молодшому шкільному віці сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет із ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості [33]. У першу чергу школярі сприймають яскраві, об'ємні об'єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, учні плутають схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми понять, стримують перенесення дії у внутрішній план.
У процесі навчання сприймання учня молодшого шкільного віку розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити:
– по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об'єкта, явища;
– по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів;
– по-третє, виховання якостей спостерігача -- умінь спостерігати і бачити приховані закономірності;
– по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйня-тими зразками предметів та властивостей);
– по-п'яте, організацію зовнішнього сприймання об'єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу [34].
Організовуючи процес сприймання об'єкта, учням слід дотримуватися певної послідовності дій для його розгляду, а саме:
– цілісне сприйняття предмета, формування загального враження про нього;
– виділення основних частин предмета та його особливостей (форма, розміри, колір);
– визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, нижче, праворуч, попереду тощо);
– характеристика додаткових дрібних частин, їх просторового розміщення відносно основи;
– повторне цілісне сприйняття предмета, закріплення його образу в свідомості [22].
Розвиток сприймання у молодших школярів нерозривно пов'язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.
Сприймання є основою для мислення, що спрямоване на виявлення відношень і закономірних зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності. Розумовий процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Розумова діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах -- як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: школяр реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їх основі суджень [13, 160].
Дитина може розв'язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючим у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні з труднощами активізується дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв'язанні завдань на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.
Навчальний матеріал із різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх сукупності, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С.Л. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами [34].
Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу [13, 124].
Пізнавальна діяльність вміщує також процеси пам'яті. Як зазначають учені-психологи, зокрема Г. Костюк, пам'ять у молодших школярів переважно мимовільна, наочно-образного характеру [34]. Вони добре запам'ятовують матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Учні мають певний досвід довільного запам'ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам'яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності.
За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам'яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам'ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам'ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.
Особливістю навчання у початковій школі спочатку є переважно мимовільне запам'ятовування, що дає змогу запам'ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам'ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної пам'яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам'ятовувати. Не слід зловживати заучуванням напам'ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам'яті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру розумової діяльності молодших школярів, вважає Р. Петросова [39].
Що стосується емоційної сфери молодших школярів, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій) [22]. Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них.
У процесі навчальної діяльності учень одержує багато описових відомостей, і це вимагає від нього постійного відтворення образів, без яких неможливо зрозуміти навчальний матеріал і засвоїти його, тобто відтворюючу уяву молодшого школяра з самого початку навчання включено в цілеспрямовану діяльність, що сприяє психічному розвитку.
На основі різних уявлень, накопичуваних досвідом людської діяльності, у людини формується уява. Тому важливим напрямом діяльності вчителя є накопичення системи уявлень у дітей. В результаті постійних зусиль педагога в цьому напрямі в розвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни: спочатку образи уяви у дітей розпливчаті, неясні, але потім вони стають точнішими і визначеними; спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак, причому серед них переважають неістотні, а до 3- 4 класу число ознак, що відображаються, значно зростає, причому серед них переважають істотні; переробка образів накопичених уявлень спочатку незначна, а до 4 класу, коли учень набуває набагато більше знань, образи стають більш узагальненні і яскравіші; на початку навчання для виникнення образу потрібен конкретний предмет (при читанні і розповіді, наприклад, опора на малюнок), а далі розвивається опора на слово, оскільки саме воно дозволяє дитині створити в думках новий образ [22, 20].
Із розвитком у дитини здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява стає все більш керованим процесом, і її образи виникають у руслі завдань, які ставить перед нею зміст учбової діяльності. Ці особливості створюють базу для розвитку процесу творчої уяви, в якій велику роль відіграють спеціальні знання учнів. Такі знання складають основу для розвитку творчої уяви і процесу творчості в подальші їхні вікові періоди життя.
У засвоєнні учнями початкових класів наукових знань велику роль відіграє вміння спостерігати явища світу і правильно сприймати їх. Перші навички спостереження дитина набуває ще до вступу в школу під час гри і самодіяльних розваг. Але досвід цей недостатній для засвоєння наукових знань. Саме в молодшому шкільному віці відбувається якісна перебудова пізнавальних процесів у дитини -- спостереження, сприймання, мислення, запам'ятовування, які набувають довільного характеру і прискореного розвитку. Дитина думає спостерігаючи і спостерігає думаючи, -- це винятково важлива умова вияву, вираження талановитості дитини, - підкреслював В.О.Сухомлинський [45, с.98].
Тому розвиткові пізнавальних здібностей учнів початкових класів учитель повинен приділяти постійну увагу: вчити дітей уміння спостерігати й правильно сприймати об'єкти, бачити в них основні якості і свідомо засвоювати їх.
В учнів 3-4 класів значно більше, ніж у першокласників та другокласників розвинена здатність до узагальнення, абстрагування, проте і в їхній психіці значне місце посідає образний елемент, що викликає необхідність будувати навчання на наочності.
Розвиткові спостережливості сприяють екскурсії в природу, на виробництво, відвідування музеїв, робота на шкільній ділянці, різні види самодіяльності.
У дітей молодшого шкільного віку активно розвивається довільна уява, дедалі набуваючи творчого характеру. Молодші школярі схильні до фантазування, перебільшення. Напрям творчої уяви учнів змінюється залежно від поставленого перед ними завдання.
Нових якостей набуває увага молодших школярів в процесі навчання в школі. З надто рухливої, нестійкої, мимовільної у дошкільному віці, вона поступово стає стійкою, зосередженою, цілеспрямованою, довільною. Значною мірою підтримує увагу учнів на уроці вміло підібране унаочнення. Наочні матеріали повинні звертати увагу дітей на основний об'єкт сприймання, підкреслювати найголовніше.
Розвиток мислення дитини молодшого шкільного віку здійснюється в процесі навчання. Засвоюючи знання, діти вчаться спостерігати явища в природі і суспільстві, помічати в них найістотніше, аналізувати ці явища, групувати їх за схожими і відмінними ознаками, пояснювати ці ознаки, виявляючи до них так чи інакше своє ставлення?
Дослідження вчених Т. В. Косми [33], Л. В. Занкова та інших вчених довели, що саме в процесі засвоєння знань у дітей молодшого шкільного віку формуються розумові операції, розвиваються пізнавальні здібності. Завдання учителя полягає в тому, щоб виявити ці можливості і використати їх для подальшого розумового розвитку дитини.
Під керівництвом учителя в процесі засвоєння знань в учнів поступово формується здатність міркувати, робити умовисновки, їхнє мислення стає мисленням за допомогою відношень. Учні 3 та 4 класів вже можуть оперувати проблемними судженнями, яких розкривають внутрішні логічні зв'язки між органічно пов'язаним: явищами, аналізують і узагальнюють схожі й відмінні якості об'єктів, тобто користуються індуктивним і дедуктивним способами мислення. У свої судженнях вони йдуть від поодиноких фактів до їх узагальнення, до визначення понять і зведення цих понять у цілісну характеристику явищ, дають оцінку їх практичної значимості.
У засвоєнні нових знань учнями початкових класів велику роль відіграє правильна постановка учителем навчальних завдань, які б спрямовували думку дітей, загострювали їхню увагу, підсилювали інтерес, орієнтували на глибоке осмислення сутності питань. Не треба полегшувати процес розумової діяльності учнів, не слід також допускати штучного утруднення мислення дитини, яка внаслідок цього може зневіритися у своїх силах тут потрібні почуття міри і такт учителя.
У розвитку мислення учнів велику роль відіграє правильна організація навчання і вміле керування розумовою діяльністю школярів з боку вчителя. Щоб навчити дитину мислити, треба навчити її спочатку умінню спостерігати явища в природі і в житті суспільства.
Для розвитку мислення молодших школярів важливо, щоб вони розуміли доступні їм теоретичні положення, правила, формулювання, узагальнення. Проте помилковим було б вважати, що самостійність і посилення активності учнів на уроці забезпечують успішний розвиток їхнього мислення. Важливу роль у розвитку мислення учнів відіграє учитель. наслідуючи його дії, додержуючись настанов і вимог, учні у спілкуванні з ним не лише набувають нових знань, а й розвивають свої пізнавальні здібності, вчаться уміння вчитися. Це звичайно, не означає, що самостійна розумова діяльність учнів початкових класів ще не під силу їм, що вона не можу відігравати позитивної ролі у розвитку їхнього мислення. Практика активізації методів навчання включає як одну з основних вимог - підвищення самостійної розумової діяльності молодших школярів.
У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. На думку А. Запорожець [23], учні за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самоосвіти. Типовим для багатьох учнів другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії та якості і не порівнюють їх зі взірцем.
В учнів молодшого шкільного віку починає формуватися самостійність як риса особистості, що виявляється в його незалежності (вмінні без прямого керівництва і допомоги ззовні, власними силами досягти поставленої мети), творчій ініціативі (схильності реалізувати своє починання, виявляючи винахідливість, оригінальність) і критичності (здатності аналізувати ситуації або наслідок праці, щоб дати їм оцінку, виділити достоїнства й вади)" [13].
Про характер активності кожного учня можна робити висновок на підставі того, за допомогою яких пошукових дій він просувається до мети: раціональних (вони супроводжуються міркуванням), керується доцільністю, чи використовує лише продуктивні засоби. Або навпаки, ці пошуки набувають форми одноманітних, непродуктивних маніпуляцій.
Особливої уваги вчителя заслуговує аналіз поведінки молодшого школяра під час його зіткнення з труднощами: "Як здебільшого поводиться той чи інший учень? Робить спроби продовжити самостійний пошук? Звертається до дорослого за допомогою? Залишає роботу незакінченою? Переключається на інше заняття?". Знати відповіді на ці питання важливо тому, що дитина, як правило, і вимагає допомоги або користується нею лише в разі крайньої потреби [22, 63].
Вчителю доцільно звернути увагу на наявність у дитини намагання спростити кінцеву мету діяльності, підмінити її проміжною, або ж іншою. Самостійний школяр завжди виявляє цілеспрямованість, докладає зусиль для того, щоб точно виконати завдання учителя. Учень із недостатнім рівнем розвитку цієї якості часто схильний задовольнитися тим, що в нього вийшло, відповідно спрощуючи кінцеву мету діяльності. Деколи ці ді и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.