На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Стан проблеми формування екологчної культури молодших школярв пд час вивчення курсу Я Україна у педагогчнй теорї та практиц. Змст, форми та методи формування екологчної культури учнв початкової школи, методи та шляхи їх вдосконалення.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


64

Дипломна робота
"Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу "Я і Україна"
Зміст
Вступ
1. Теоретичне обґрунтування процесу формування екологічної культури молодших школярів
1.1 Формування екологічної культури учнів початкової школи як психолого-педагогічна проблема
1.2 Принципи, форми та методи формування екологічної культури молодших школярів
2. Методика формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна»
2.1 Аналіз навчальних програм і підручників для початкової школи
з точки зору реалізації завдань формування екологічної культури
учнів
2.2 Шляхи удосконалення процесу екологічного виховання учнів
молодшого шкільного віку під час вивчення курсу «Я і Україна»
2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Нагальною потребою сьогодення є подолання екологічної безграмотності людства, що спричинила кризову екологічну ситуацію в цілому світі і в нашій країні, зокрема. Для того щоб покращити становище, необхідно проводити екологічне й природоохоронне навчання і виховання, починаючи з перших днів перебування дитини в школі. Таке свідоме й цілеспрямоване виховання має бути неперервним не лише впродовж шкільного навчання, а й усього життя кожної людини. У зв'язку з цим чимраз більше дослідників (А. Волкова, Г. Карола, О. Листопад, Г. Пустовіт, В. Скутіна) доходять висновку, що екологічна криза є проявом світоглядної руйнівної духовності людини. Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що уроки природознавства повинні будуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини, а саме: співпереживання, співчуття, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, зорієнтоване на формування екологічної культури учнів.
Свідоме й бережливе ставлення до природи, має формуватися з дитинства, у сім'ї, в школі, і можливе воно лише за умови підвищення екологічної культури та знань особистості у даній галузі. У цій роботі необхідно проводити лінію на викорінення психології невичерпності природних ресурсів і споживацького ставлення до природи.
Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення, у зв'язку з тим, що погіршилась екологічна ситуація у світі, мало приділяється уваги охороні й збереженню довкілля. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до природи - це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння та бажання активно захищати, покращувати природне середовище.
У методичній літературі вказано на ще існуючі недоліки в справі формування екологічної культури учнів, а також визначено окремі заходи і шляхи підвищення ефективності даного процесу. Зокрема, робиться акцент на необхідність розкриття системи екологічних знань під час вивчення всіх навчальних предметів; вказується, що всі види суспільно корисної і продуктивної праці повинні мати екологічну спрямованість, а природоохоронна робота має відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти засвоєнню молодшими школярами екологічних правил та норм поведінки у природному середовищі.
Створення нового ставлення людини до природи - завдання не тільки соціально-економічне, але й споживацьке. Воно випливає із необхідності формувати екологічну культуру, в основі якої лежить нерозривний зв'язок людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому значенні цього слова розуміється освіта, розвиток і виховання у вузькому значенні слова.
Мета екологічного виховання молодших школярів - формування відповідного ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це допускає дотримання споглядацьких і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його організації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Сама природа розуміється не тільки як зовнішнє відносно людини середовище - вона включає людину. Ставлення до людини, до природи не лише тісно пов'язане з сімейними, суспільними, міжособистісними, виробничими відносинами, але й охоплює всі сфери свідомості людини: наукову, політичну, ідеологічну, художню, етичну, естетичну, правову.
Відповідальне ставлення до природи означає розуміння законів природи, проявляється в дотриманні етичних і правових принципів природокористування, в активній діяльності із вивчення та охорони навколишнього середовища, у правильному природокористуванні, у боротьбі зі всім, що згубно впливає на довкілля. Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозв'язаної наукової, етичної, правової, естетичної і практичної діяльності вчителя, спрямованої на вивчення та покращення відносин між природою і людиною. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є етична турбота про майбутні покоління.
Процес формування екологічної культури повинен бути безперервним і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди.
Актуальність проблеми, теоретичне значення і потреба педагогічної практики обумовили вибір теми дипломної роботи - «Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна».
Об'єктом нашого дослідження є процес формування екологічної культури учнів початкової школи.
Предмет дослідження - шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна».
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури учнів початкової школи та експериментальній перевірці їх ефективності.
Гіпотеза дослідження. Процес формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна» буде ефективним за умов:
- використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках «Я і Україна»;
- проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;
- організації безпосередньої діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці;
- проведення позакласних заходів на екологічну тематику;
- залучення батьків до процесу формування екологічної культури дітей.
Відповідно до визначеної мети
та гіпотези упродовж дослідження передбачалося вирішення таких завдань:
1. Проаналізувати стан проблеми формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна» у педагогічній теорії та практиці.
2. Обґрунтувати зміст, форми та методи формування екологічної культури учнів початкової школи.
3. Визначити шляхи удосконалення методики формування екологічної культури молодших школярів.
4. Експериментально перевірити ефективність шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів.
У процесі дослідження використовувались такі теоретичні і практичні методи: аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури, анкетування вчителів, бесіда, педагогічне спостереження за навчально-виховним процесом, опитування учнів, педагогічний експеримент, кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.
Наше дослідження проводилось у три етапи.
На І етапі - констатувальному - вивчалась психолого-педагогічна та методична література з досліджуваної проблеми, проводилось анкетування вчителів, визначалась мета і гіпотеза дослідження, формувались завдання для реалізації поставленої мети.
На ІІ етапі - формувальному - визначались шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів, проводилось експериментальне дослідження як особисто нами, так і вчителями початкової школи.
На ІІІ етапі - підсумковому - узагальнювались результати експериментального дослідження, проводився їх кількісний та якісний аналіз.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
1. Теоретичне обґрунтування процесу формування екологічної культури молодших школярів
1.1 Формування екологічної культури учнів початкової школи як психолого-педагогічна проблема


Природа - джерело життєдіяльності людини. Однак упродовж тривалого часу відбувається руйнація життєтворчих основ, що загрожує знищенням не лише людини, а і всього живого на Землі. Забруднення навколишнього середовища є одним із найсуттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя й здоров'я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень. Екологічні умови, що склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя. Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких екологічних наслідків, згубно позначилася на здоров'ї людей.
Постала нагальна потреба змінити світоглядні парадигми та світосприйняття. Адже саме від'ємний приріст населення, «екологічні» захворювання - найгостріші й найболючіші проблеми для України. Розв'язання їх можливе за умови формування принципово нового мислення - екологічного та виховання екологічної культури особистості. Турботою про екологічне благополуччя природного середовища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, навчальні посібники.
Тривалий час основною причиною виникнення екологічних проблем вважалось застосування недосконалих промислових і сільськогосподарських технологій. Більш глибокий аналіз сучасного стану показав, що розв'язання даних проблем неможливе без розширення поняття екологічної культури суспільства, найбільш продуктивне формування якої припадає на старший дошкільний і молодший шкільний вік. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є підвищення екологічної грамотності учнів, формування у них навичок економного, бережливого використання природних ресурсів, формування активної гуманної позиції по відношенню до природи, тобто виховання у школярів екологічної культури, зазначає Т. Тарасова [58, с. 61].
Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховання у дітей відповідального ставлення до природи - складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями та уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, покращувати навколишнє природне середовище.
Засадою формування феномена культури є унікальність феномена особистості як універсальної єдності можливостей мислити, вміти і могти [56].
Екологічна культура визначає способи і форми взаємовідносин людини із навколишнім середовищем.
Із позиції культурології екологічна культура (з лат. cultura - виховання, розвиток, шанування) - це «осмислене ставлення до природи у людини, яке забезпечує збереження, збагачення навколишнього середовища і створює сприятливі умови для життя та існування людини»; «міра і спосіб реалізації та розвитку сутнісних сил людини, екологічної свідомості і мислення в процесі духовного й матеріального освоєння природи і підтримання її цілісності» [13, с. 15].
Е. Маркарян підкреслює, що екологічна культура є компонентом культури суспільства в цілому і включає осмислення засобів, завдяки яким здійснюється безпосередній вплив людини на природу та її духовно-практичне освоєння (знання, культурні традиції, ціннісні установки і т. ін.) [43]. При такому підході екологічна культура притаманна будь-якому суспільству як спосіб його адаптації до біофізичного оточення. Дійсно, знання про природу, її взаємозв'язки із суспільством, способи збереження, інтерес до її компонентів, морально-естетичні почуття по відношенню до неї, позитивна різноманітна діяльність з її охорони (в тому числі достойна поведінка, її пізнавальні, санітарно-гігієнічні, естетичні мотиви) - все це різною мірою притаманне усім людським поколінням.
На думку В. Сергеєвої та О. Семенюк, за своєю сутністю екологічна культура є своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності. Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-естетичні почуття та переживання, зумовлені взаємодією з природою, екологічно доцільна поведінка у довкіллі [56].
Деякі вчені екологічну культуру розглядають як культуру єднання людини з природою, гармонічне злиття соціальних потреб людей із нормальним існуванням та розвитком середовища. Зокрема, І. Звєрєв, А. Захлєбний, І. Суравегіна, Л. Симонова-Салєєва характеризують людину, що оволоділа такого роду культурою, як таку, що підкорює всі сили своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення навколишнього середовища, не допускає його руйнування і забруднення [32]. Тому необхідно оволодіти науковими знаннями, засвоїти моральні ціннісні орієнтації по відношенню до природи, а також виробити практичні уміння і навички по збереженню сприятливих умов навколишнього середовища.
Проте, будучи невід'ємним компонентом світогляду людини, екологічна культура за своєю структурою є складним синтетичним утворенням, всі складові якого знаходять відображення в сучасному навчальному процесі початкової школи. При цьому слід також зазначити, що до цього часу не існує єдиної точки зору на різноманітність структурних компонентів екологічної культури. Зокрема, Б. Ліхачов, розглядаючи сутність екологічної культури як «органічну єдність екологічно розвинутих свідомості, емоційно-практичних станів і науково обґрунтованої вольової утилітарно-практичної діяльності», використовує для її характеристики такі поняття, як «екологічне виховання», «екологічна уява», «екологічні відчуття» і «дієво-практичне вольове, екологічно обґрунтоване, практичне ставлення до природи, поведінка в ній відповідно з об'єктивними законами взаємодії, нормами права, моралі, естетики, доцільності» [48, с. 246-247, 251-252].
Контакт із природним довкіллям людина починає з раннього віку. Саме тоді закладаються початки екологічної культури особистості. Цей процес має ґрунтуватися на психологічній особливості молодших школярів. Серед останніх важливим є підвищена емоційна чутливість, несформованість пізнавальної та вольової сфер. У ставленні до природи дитина не диференціює своє «Я» від навколишнього світу (егоцентризм), не розрізняє межу між «людським» і «нелюдським» (антропоморфізм), у неї переважає пізнавальний тип ставлення (який об'єкт на дотик, смак, а не милування ним) порівняно з емоційно-почуттєвим та практично дієвим. Психологічні особливості ставлення дітей молодшого шкільного віку до природи визначають педагогічну стратегію формування основ їх екологічної культури.
Уявлення про природу як про духовну цінність дає змогу особистості відчути єдність людини і природи на психологічному, особистісному рівні. Водночас духовна взаємодія з природою має великий вплив на розвиток особистості, а також її мотиваційної сфери у ставленні до природного довкілля, що має стати основою в екологічному вихованні учнів.
Вагоме місце повинно відводитись і формуванню когнітивного (інтелектуального) каналу формування екологічної свідомості, завдяки якому відбувається інтелектуалізація емоційної сфери. Вроджену потребу дітей у пізнанні можна вчасно задовольнити за допомогою дорослого, який має відповідну кваліфікацію [36].
Тож сьогодні завдання педагогів - виховувати екологічно свідому людину, яка б не вміло виправляла свої помилки, а й навчилась їх передбачати, знаходити альтернативу у стосунках між людством і природою. Екологічне виховання повинно займати провідне місце у навчальних закладах, адже набуті в цей час знання перетворюються у тривалі переконання. Школярі, в яких сформується екологічна культура, будуть дбайливо ставитись до оточуючої природи, зазначає В. Дерев'янко [17]. Саме тому виникає необхідність розпочинати виховання екологічно свідомого і культурного громадянина вже з дитячого віку.
Як зазначає О. Біда, в методиці викладання природознавства поняття «екологічна культура» вживається у різних аспектах, а саме:
1) по-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття «екологічна культура» має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства і його матеріального та духовного розвитку, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі;
2) по-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи [6].
Екологічна культура суспільства і екологічна культура особистості пов'язані між собою. Екологічна культура населення - це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні. Таким чином, екологічна культура - це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність людини, суспільства і природи.
У нашому дослідженні поняття «екологічна культура» ми вживаємо у другому значенні, а саме як екологічну освіченість людини, тобто сформованість у неї системи природничих знань, умінь, навичок, поглядів, переконань та моральних почуттів, що ґрунтуються на свідомому ставленні до природи як до універсальної, унікальної цінності, а також практичну участь у раціональному використанні природних багатств.
Педагогічним процесом, спрямованим на формування екологічної культури особистості, є екологічна освіта і виховання.
Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова вважають, що екологічне навчання і виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів [46].
О. Біда підкреслює, що поняттям «екологічне виховання та освіта» визначається єдина система заходів, спрямована на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи [6].
У «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначається, що актуальність екологічного виховання і освіти учнів як необхідної умови для утвердження нового екологічного мислення суспільства полягає в тому, що воно формує систему поглядів, переконань, які базуються на загальнолюдських нормах і законах розвитку природи, сприяє тісному взаємозв'язку майбутніх громадян із вирішенням конкретних екологічних проблем, передбачає цілеспрямоване систематичне засвоєння учнями знань про взаємодію людини та природи [34, с. 3]. А відтак, екологічне виховання повинно становити цілісну систему, що охоплює все життя людини. Воно мусить мати на меті формування в людини світогляду, заснованого на уявленні про єдність із природою та спрямованість культури і всієї практичної діяльності не на експлуатацію природи і навіть не на збереження її в первинному вигляді, а на її розвиток. Адже подальший розвиток людства може відбуватися тільки разом із подальшим розвитком природи, її розмаїттям та багатством [45].
Екологічне виховання - це створення умов для засвоєння людиною екологічної культури, виробленої суспільством, з її зміною в наступності поколінь, підкреслює А. Ільїна [27]. Екологічна культура набуває особистісного, індивідуального трактування - як прийнятий людиною спосіб гармонійної динамічної взаємодії з оточуючим її природним світом (система ціннісних орієнтацій), так і глобальне звучання - узагальнений культурно-екологічний досвід усього людства (екологічна етика). При цьому перша індивідуальна інтерпретація дає можливість говорити про різний рівень сформованості екологічної культури особистості, що має значення як параметр оцінки її динаміки в плані екологічного виховання. Таким чином, в сучасній педагогічній науці під екологічним вихованням розуміють неперервний процес навчання, виховання, розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природного середовища та здоров'я (див. рис. 1) [31].
64
Рис. 1. Структура процесу екологічного виховання школярів
В цьому світлі наявність у молодших школярів екологічної культури обумовлено сформованістю певних ціннісних орієнтацій, готовністю до діяльності на благо природи на основі екологічних знань та умінь, природовідповідних дій під час самостійного спілкування з нею. Проте, проаналізувавши стан навчально-виховного процесу в сучасній початковій школі, З. Запорожан [21], А. Захлєбний [22], І. Звєрєв [23], Г. Пустовіт [53] та інші справедливо зазначають, що він спрямований в основному на розвиток інтелектуальної сфери молодших школярів і менше всього орієнтований на становлення емоційно-моральних ставлень до природи, тоді як відомо, що екологічне виховання здійснюється на основі розвитку інтелектуально-емоційної сфери, тобто на основі взаємозв'язку знань і почуттів.
Разом із тим, В. Зотов стверджує, що в останні роки з'явилась тенденція розглядати екологічне виховання як один із важливих аспектів соціалізації особистості, що означає:
1) уміння здійснювати соціальні ролі і позиції, без яких неможлива взаємодія суспільства і природи, безболісне і безпечне для обох сторін;
2) наявність певних орієнтацій у вигляді оцінних суджень, провідних ідей, норм і соціально значущих мотивів поведінки;
3) сформованість «критичного» мислення, уміння передбачити наслідки своєї поведінки, «екологічна рефлексія»;
4) здатність емоційного, морально-естетичного переживання актів спілкування з природою [24].
Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять:
а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера;
б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство - природа - людина» і осмислення місця, функцій людини в цій системі;
в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній [31].
Останнє обумовлює правомірність виділення наступних завдань екологічного виховання учнів початкової школи на сучасному етапі:
засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки;
розуміння різносторонньої цінності природи як джерела матеріального і духовного розвитку суспільства;
оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення;
вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності людини в природі;
формування розуміння взаємозв'язків у природі;
розвиток духовної потреби в спілкуванні з природою, осмислення її позитивного впливу на людину, прагнення до пізнання навколишньої дійсності в єдності з переживаннями морального характеру;
формування прагнення до активної діяльності з покращення і збереження середовища, пропаганди природоохоронних знань, нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі [33].
Екологічне виховання утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров'я [32]. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв'язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої (див. рис. 2) [31].
64
Рис. 2. Структура екологічної культури
Варіативні компоненти: екологічне світорозуміння (відповідність поглядів сучасній картині світу), ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього, екологічна самосвідомість. Курсивом позначені компоненти екологічної культури, що виділяються традиційно.
Екологічні знання і уміння формують екологічну свідомість.
Екологічні переконання і світогляд нерідко розглядаються як фундаментальна основа екологічної культури.
Система екологічних цінностей: людина - органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном - атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.
Екологічна ж діяльність потребує не лише правового підґрунтя, що вимагає від дитини знання законодавчих основ охорони природи (екологічна просвіта), але й сформованості глибинної внутрішньої світоглядної бази. Проте слід враховувати, що в сучасній методиці викладання природознавства екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямована на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності за долю близьких людей і своєї країни, планети і Всесвіту, набуває не тільки суто теоретичного трактування (див. рис. 3).
діяльнісний
формує пізнавальні, практичні і творчі уміння екологічного характеру, розвиває вольові якості учнів, вчить проявляти активність у розв'язанні екологічних проблем; трактується як оволодіння видами і способами суспільно корисної практичної діяльності, спрямованої на формування умінь екологічного характеру
нормативний
орієнтований на систему норм і правил, вказівок і заборон екологічного характеру
ціннісний
формує морально-естетичне ставлення до природного середовища, долає надлишкову раціоналістичність і споживацтво, закликає підростаюче покоління не лише вміти бачити красу навколишнього світу і захоплюватися ним, але і вносити посильний вклад в охорону і відновлення середовища, вести здоровий спосіб життя. Система цінностей: 1) життя у всіх проявах як вища цінність; 2) людина як компонент складної системи, що вивчається екологією; 3) універсальні цінності природи; 4) відповідальність за розвиток біосфери і суспільства
пізнавальний або науковий (науково-пізнавальний)
забезпечує розвиток пізнавального ставлення до навколишнього середовища; включає природничо-наукові, соціологічні, технологічні закономірності, компонент теорії і поняття, що характеризують природу, людину, суспільство і виробництво в їх взаємозв'язку
Рис. 3. Основні аспекти змісту екологічної освіти (за Н.М. Мамедовим)
Таким чином, метою сучасної екологічного освіти і виховання в початковій школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практично-дієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров'я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини. Вони, на думку більшості вчених (Л. Бобильової, А. Захлєбного, Н. Виноградової, Т. Іванової та інших), покликані розв'язувати такі завдання:
1) засвоєння провідних ідей, основних понять і наукових фактів про природу, на базі яких визначається оптимальний вплив на неї, відповідно до її законів;
2) розуміння багатосторонньої цінності природи як джерела матеріальних, духовних сил суспільства і кожної людини;
3) оволодіння знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан довкілля, приймати правильне рішення з його покращення, передбачати можливі наслідки своїх дій і не допускати негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-корисної діяльності;
4) осмислене дотримання норм поведінки в природі, що виключає нанесення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища;
5) розвиток потреби спілкування з природою, сприймання її позитивного впливу; прагнення до пізнання реального світу в єдності з морально-етичними переживаннями;
6) активізація діяльності з покращення природного середовища, нетерпиме ставлення до людей, які причиняють їй зло, бажання зупинити його, участь у пропаганді ідей охорони природи [25].
Все це обумовлює важливість формування у молодших школярів потреби спілкування з природою, інтересу до пізнання її законів; установок і мотивів діяльності, спрямованих на осмислення універсальної цінності природи, раціонального характеру природокористування; переконань у необхідності збереження природи, піклування про збереження здоров'я свого та інших людей як суспільної цінності, потреба приймати участь в роботі із вивчення та охорони природи, пропаганди екологічних ідей; системних наукових знань про єдність людини, суспільства і природи, способи оптимізації норм природокористування як матеріальної основи; системи морально-естетичних ціннісних екологічних орієнтацій; уміння використовувати моральні й правові принципи, норми і правила екологічно грамотного ставлення до навколишньої природи в реальній поведінці; умінь використовувати знання про дію природних законів, способи охорони природи, бережливого ставлення до неї в трудовій, суспільно корисній та практичній діяльності.
У процесі екологічного виховання і навчання відбувається розвиток інтелектуальної (здатності до цілісного аналізу екологічних ситуацій), емоційної (естетичного сприйняття і оцінки середовища) і вольової (переконань у можливості розв'язання екологічних проблем, прагнень до поширення екологічних знань і особистої участі в практичних справах із захисту навколишнього середовища) сфер людини. Принципи його здійснення:
- міждисциплінарний підхід до формування екологічної культури: визначення функціонального предмету в загальній системі екологічного виховання, забезпечення міжпредметних зв'язків, підходів;
- системність і неперервність вивчення екологічного матеріалу;
- єдність інтелектуальної та емоційно-вольової основ у діяльності учнів з вивчення і охорони навколишнього середовища;
- взаємозв'язок глобального, національного і краєзнавчого підходів у розв'язанні проблем охорони природи [31].
Світоглядний аспект екологічної культури як компонента цілісної характеристики особистості - це найбільш загальні ідеї взаємодії людини з природним оточенням. Екологічна культура виступає в якості органічної частини світогляду яка об'єднує духовні основи ставлення людини до світу (мета її прагнень, уявлення про сутність свого існування, принципи діяльності), що передбачають наявність і динаміку іншої, (внутрішньої світоглядної функції - свідомої побудови свого внутрішнього світу, утворення особливого механізму, з допомогою якого в регуляцію соціальної поведінки включаються світоглядні цінності (екологічний імператив або екологічна свідомість) [20]. В працях Г. Шейніс, І. Кряж, А. Ільїної та інших досліджується екологічна свідомість як сутнісне ставлення до природи, взаємовідносини людини з природою [27]. При цьому, зазначає М Вересов, акцент робиться на вивченні психологічних особливостей сприймання як природи в цілому, так і окремих природних об'єктів, розкриваються окремі аспекти формування ставлення до природи, тобто логічна свідомість - єдність знань про природу і ставлення до неї як до цінності. Такий підхід дозволяє виділити реальність не тільки знання, але й змісту - ціннісно-змістовий рівень: для того щоб система понять, що формується у дитини, стала фактором становлення її особистісного ставлення, вона має включати ціннісний зміст предмета. В цілому ж екологічні знання дітей формують осмислений характер ставлення до живих істот і дають початок екологічній свідомості.
У свідомості, що відображає взаємовідношення людини з природою, можна виділити такі компоненти: знання про природні явища і закономірності, розуміння цілей, змісту і способів діяльності, оцінку зовнішнього і внутрішнього людського світу, самооцінку особистісної позиції у відносинах із дійсністю і людьми [31]. Але це не повинно ототожнювати свідомість і світогляд як специфічну його форму, що включає фундаментальні ідеї, які визначають світосприймання людини і є результатами узагальнення знань, досвіду емоційних оцінок; для екологічної свідомості цю роль виконує екологічна культура в якості необхідної частини світогляду.
Таким чином, процес формування екологічної культури як кінцева мета екологічної освіти характеризується такими аспектами:
1) загальні особливості: а) ступінчатий характер (формування екологічних уявлень; розвиток екологічної свідомості і почуттів; формування переконань в необхідності екологічної діяльності; вироблення навичок і звичок поведінки в природі; подолання в характері учнів споживацького ставлення до природи); б) тривалість; в) складність; г) активність;
2) психологічний аспект: а) розвиток екологічної свідомості; б) формування певних природовідповідних потреб, мотивів, установок особистості; в) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок, звичок; г) виховання сили волі; д) формування значущих цілей екологічної діяльності.
Останнє обумовлює висунення в процесі формування екологічної культури таких завдань:
1) формування у людей такої свідомості, ставлення до природи, людини, в основі якого лежить розуміння їх непротистояння один одному: людина - суб'єкт («процесуальна одиниця») загальних закономірностей самоздійснення природних форм побуту;
2) формування у підростаючого покоління екологічної свідомості, в тому числі глобальної, пов'язаної із осмисленням себе як суб'єкта, що мислить в масштабах усієї планети;
3) дотримання екологічного підходу до учнів в системі освіти, що полягає в тому, щоб логіка організації навчальних середовищ і побудова технологій навчання відповідала загальноприродним закономірностям їх фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку;
4) створення в умовах масової школи такого освітнього середовища, яке сприяло б формуванню у дітей екологічної свідомості - екологічного ставлення до природи і людини [32].
Отже, екологічну культуру можна розглядати як показник рівня екологічної свідомості людини, новий спосіб з'єднання його з природою, примирення з нею на основі глибшого її пізнання. Відбувається осмислення людиною своєї належності до світу, себе як особистості, невід'ємної частини природи своїх вчинків, бажань, інтересів, напрямів самовдосконалення, що складає суть екологічної самосвідомості, аспекту свідомості, що входить в екологічну культуру особистості.
Формування екологічної культури особистості, формування навичок, екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності є основною метою шкільної екологічної освіти.
У Концепції екологічної освіти України зазначено, що формування екологічної культури передбачає:
- виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності (зв'язку локальних із регіональними та глобальними);
- відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах з довкіллям, виховання любові до рідної природи;
- формування усвідомлення безперспективності технократичної ідеї розвитку й необхідності заміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності живого й неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку;
формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи й стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв'язків та самообмеженості, подолання споживацького ставлення до природи;
розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному і глобальному рівнях, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів;
- розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження [34, с. 6].
Таким чином, в основі екологічної культури лежить відповідальне ставлення особистості до навколишнього середовища, усвідомлення закономірностей розвитку природи та суспільства, розуміння того, що людина - частина природи.
Головною рисою екологічної культури є вміння передбачати наслідки впливу людини на природу та вміння підпорядковувати всі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, турбота про збагачення природних ресурсів.
1.2 Принципи, форми та методи формування екологічної культури молодших школярів

На думку вчених, сучасний етап розвитку екологічного виховання і навчання будується на принципах єдності, історичного взаємозв'язку природи і суспільства, соціальної обумовленості відносин людини і природи, на прагненні гармонізувати ці відносини [22; 34; 41]. Багатоаспектність взаємодій суспільства і природи визначає основні принципи формування екологічної культури. До них належать:
· міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури молодших школярів;
· системність, систематичність і безперервність вивчення навчального екологічного матеріалу;
· єдність інтелектуального та емоційно-вольового начал діяльності учнів із вивчення і покращення навколишнього середовища;
· взаємозв'язок глобального, національного і краєзнавчого розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.
Принцип міждисциплінарного підходу у формуванні екологічної культури школярів опирається на конкретний зміст кожної навчальної дисципліни. Реалізація цього принципу потребує розв'язання таких проблем:
- визначення функцій кожного навчального предмету в загальній системі екологічної освіти;
- виділення міжпредметних зв'язків та забезпечення узагальнення міжпредметних підходів.
Екологічна освіта пропонує взаємне узгодження змісту і методів розкриття законів, принципів і способів оптимальної взаємодії суспільства з природою на всіх рівнях екологічних знань, що формуються під час вивчення різних навчальних дисциплін.
В «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначено, що міждисциплінарний підхід до формування екологічного мислення передбачає логічне поєднання та поглиблення системних природничих знань, логічне підпорядкування різнобічних знань основній меті екологічної освіти [34, с. 8].
Оскільки процес формування екологічної культури молодших школярів має міждисциплінарний характер, то необхідними умовами його реалізації є:
врахування вікових, індивідуально-психологічних та пізнавальних особливостей учнів;
організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони навколишнього середовища, своєї місцевості під час навчально-пізнавальної і суспільно корисної праці;
відбір оптимальних форм, методів та прийомів екологічного виховання і навчання;
виховання в учнів особистим прикладом бережливого, чуйного, господарського ставлення до навколишнього середовища;
єдність дій всього педагогічного колективу школи та батьків в екологічному вихованні дітей.
Принцип системності, систематичності та безперервності вивчення навчального екологічного матеріалу забезпечує організаційні умови формування екологічної культури особистості між окремими ланками освіти: дошкільної, шкільної, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної.
Виховання у дитини поваги до себе самої, до людей, до світу природи розпочинається з родини та дошкільних закладів. Саме з дошкільного віку слід залучати їх до спільної з дорослими екологічно доцільної діяльності. У цей період у дітей починає пробуджуватись інтерес і любов до природи, до пізнання її через різні об'єкти та явища. Завдяки розвиткові емоційно-чуттєвої сфери конкретні об'єкти з природного оточення можуть стати для малюка суб'єктами спілкування. Поступово формується цілісний, емоційно позитивний, ідеальний образ довкілля як основи духовного зв'язку зі світом природи [56].
Становлення й формування екологічної культури учнів стає основою знань про морально-етичні норми та правила і робить їх основним регулятором поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистості і виникає лише в світі культури. Екологічне виховання - це екологія особистості, свідомості, душі, культури.
Наступний принцип - принцип єдності інтелектуального та емоційно-вольового начал діяльності учнів із вивчення і покращення навколишнього середовища. Становлення особистості в умовах педагогічного процесу здійснюється за умови органічної єдності наукових знань про природні та соціальні фактори з чуттєвим їх сприйманням, яке пробуджує естетичні переживання. Цей принцип орієнтує на поєднання раціонального пізнання з художньо-образним, враховуючи безпосереднє спілкування з природою. Взаємозв'язок раціонального та емоційного у практичній діяльності динамічний і різноманітний, залежить від віку школярів. У дітей молодшого шкільного віку переважає емоційно-естетичне сприймання середовища, в середньому шкільному віці - майже однаково проявляється емоційно-естетичне та інтелектуальне сприймання природи, у старшокласників домінує інтелектуальне осмислення природного середовища.
Принцип взаємозв'язку глобального, національного та краєзнавчого розкриття екологічних проблем у навчальному процесі передбачає розгляд локальних, регіональних екологічних проблем у взаємозв'язку із глобальними.
У Концепції екологічної освіти України вказується, що взаємозв'язок краєзнавства, національного і глобального мислення сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях [34, с. 8].
Слід зазначити, що принципи формування екологічної культури учнів реалізуються в практиці школи через засвоєння основних уявлень, понять та наукових фактів про природу. На основі цих принципів визначається вплив людини на природу відповідно до її законів; розуміння багатогранної цінності природи як джерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; оволодіння прикладними і практичними вміннями вивчення і оцінки стану навколишнього середовища; розвиток потреби спілкуватися з природою, свідомого дотримання норм поведінки в природі; активізація діяльності з покращення навколишнього природного середовища.
Як зазначають В. Сергеєва та О. Семенюк, крім загальних принципів формування екологічної культури учнів, виділяють ще морально-етичні принципи. До них слід віднести принципи гармонії, любові, «золотої середини» та оптимізму [56].
Принцип гармонії має проявлятися на всіх рівнях буття: духу, душі й тіла. Гармонію думки, слова та дії визначають три вселенських начала, які лежать в основі нашого світу. Формування екологічної культури має відповідати цьому принципові. Передусім йдеться про вчителів та батьків. Для дітей молодшого шкільного віку саме вони є взірцем для наслідування. А наслідування - прямий шлях до підсвідомості, де й закладені вроджені задатки особистості. Якщо дитина у своєму найближчому оточенні бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь, шляхом наслідування, гри, пізнавальної діяльності та освіти, вона зможе скоригувати свої потреби. Вчителеві слід постійно пам'ятати, що впливати на інших можна лише через себе. Тобто все, власне, зводиться до одного - як жити самому. Розкриваючи школярам світ природи, знайомлячи їх із потребами довкілля, педагог може відкрити й зміцнити в дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціатива, мужність, турбота, чуйність.
Гармонія взаємодії з природним довкіллям як один із законів загальносвітової необхідності доводить доцільність якнайшвидшого введення дітей у сутність системи «природа - людина - суспільство - природа».
Принцип «золотої середини» працює на цілісність системи. Усвідомити «золоту середину» й відповідно діяти, про яку б справу не йшлося, - головне завдання людини. Спиратися на цей принцип особливо важливо в процесі формування екологічної культури, де будь-які крайнощі у виборі ідеології, у змісті та стратегії навчання, в діяльності можуть зашкодити.
Принцип оптимізму проявляється через пріоритет позитивних дій у процесі розв'язання проблем довкілля, а також через усвідомлення кожною особистістю необхідності збереження природного середовища, своєї реальної активної участі в цьому.
На думку А. Захлєбного [22], І. Звєрєва, І. Суравегіної [62] та інших, формування екологічної культури школярів - не лише одне з найважливіших завдань сучасного суспільства, але й умова його подальшого виживання. Тому важливе значення має той науковий багаж, фундамент знань, який повинен ввійти в світогляд нового покоління, стати основою його діяльності. Головний зміст екологічної освіти полягає у формуванні мотиваційних основ екологічної свідомості дитини. Екологічні знання дітей мають стати засобами, які входять у практичну діяльність і відповідно її мотивують. Зміст екологічної освіти в початковій школі включає такі компоненти:
система знань про взаємодію суспільства і природи;
система норм і правил ставлення до природи;
вміння і навички із вивчення природи та її охорони;
емоційно-ціннісні екологічні орієнтири.
Процес формування екологічної культури розглядається як важливий напрям у роботі навчальних закладів. При цьому одним із шляхів підвищення його ефективності є використання різних форм та методів роботи, що стимулюють самостійну діяльність дітей.
Зокрема, як зазначають О. Козіна та О. Степанян [32], до основних форм організації роботи, спрямованих на формування екологічної культури молодших школярів, належать:
екологічні екскурсії та спостереження - «експедиції», які передбачають дослідження найближчої місцевості для формування уявлень про навколишні умови, рельєф, екологічну ситуацію, наявність тварин і рослин. Об'єктом дослідження можуть стати будь-які тіла живої та неживої природи (ґрунти, каміння, вода, гірські породи і т. ін.);
уроки доброти і мислення серед природи, екологічні бесіди з проведенням проміжних зрізів, дозована розповідь на екологічну тематику. Це передбачає міждисциплінарний характер проведення роботи (наприклад, під час вивчення сезонних змін у природі в курсі «Я і Україна»; на уроках позакласного читання при вивченні творів В. Біанкі, О. Копиленка, О. Олеся, М. Пришвіна, О. Копиленка, тощо). Необхідно використовувати в цій галузі реальні можливості різних дисциплін: математика створює умови для розвитку уміння кількісної оцінки стану природних об'єктів, наслідків діяльності людини у довкіллі. Основи здоров'я і фізична культура закріплюють на дієвому рівні елементарні знання дітей про свій організм, охорону здоров'я, здоровий спосіб життя (раціональне харчування, загартування, норми гігієни); трудове навчання розширює знання учнів про практичну роль природних матеріалів в житті людини, різноманітність трудової діяльності, формує уміння бережливого поводження з тілами природи і виробами з них; навчальні предмети гуманітарного циклу сприяють чуттєво-образному доповненню природного образу (художнє освоєння природної дійсності), розвитку ціннісних орієнтацій, оцінних суджень і т. ін.;
3) екологічні гуртки;
4) обговорення і програвання ситуацій (в тому числі морального вибору): «Діти нарвали великий букет конвалій в лісі. Лісник на них розсердився. Чому?», «Діти принесли безпорадне зайченя. Що ти їм скажеш?»;
5) кількісний експеримент, що має універсальне значення: досліди по вимірюванню величин, параметрів, що характеризують екологічні явища, що ілюструють кількісне вираження закономірностей; експериментальне вивчення екологічної технології і т. ін.;
6) екологізація життєвого середовища, яка передбачає задоволення бажання кожної дитини «завести друга» - тварину або рослину (створення зимового саду як найсприйнятливіша форма екологічного дизайну шкільних інтер'єрів);
7) екологічні акції, дні (тижні) екологічної творчості, екологічні свята та конкурси;
8) трудовий десант і ведення «Панорами добрих справ»;
9) зелений і голубий патруль (в початковій школі - в рамках території пришкільної ділянки, яку діти обходять по карті, складеній педагогом, об'єкти, що потребують охорони);
10) клуб дослідників природи, лабораторія юного еколога; складання екологічних карт і стежин; ведення фенологічних календарів природи;
11) відвідування і створення екологічних музеїв, виставок і композицій («Ліс - друг людини», «Рідні простри», «Багатства надр нашої Землі»).
Цілеспрямована робота із формування екологічних уявлень у молодших школярів, починаючи з 1 класу, є основною умовою формування екологічної культури дітей та почуття особистої відповідальності підростаючого покоління за стан навколишньої природи. Ця робота може здійснюватися за допомогою різних методів - способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, метою яких є досягнення певних змін у розвитку якостей школяра, формування його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін. [41] Розглянемо методи, які використовуються в процесі формування екологічної культури учнів початкової школи.
Пояснення - метод емоційно-словесної дії на вихованця. Використовуючи цей метод, необхідно знати особливості класу і особисті якості кожного учня. Для молодших школярів достатньо елементарних прийомів: «Робити потрібно так», «Всі так роблять» і т. ін. Пояснення використовуються, щоб сформувати чи закріпити нові моральні якості чи форму поведінки; а також для вироблення правильного ставлення дитини до вже зробленого вчинку.
Пояснення базується на навіюванні. Для останнього характерне некритичне сприймання школярем умов учителя. Навіювання, проникає непомітно в психіку, діє на особистість в цілому, створюючи потрібні мотиви. Вчитель використовує цей метод у тих випадках, коли учень повинен прийняти певні вказівки, а також для посилення дії інших методів.
Бесіда - метод систематичного і послідовного обговорення знань, в якому бере участь вихователь і вихованець. Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання-відповідь [1]. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати.
Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів [41].
Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям із прочитаних книг, із власних спостережень за тілами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, навчальних картин, таблиць, географічних карт, кінофільмів тощо.
Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту та форми. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті країни, школи, класу, окремих учнів.
Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Бесіда має таку логічну структуру:
вчитель вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку;
діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади зі свого життя або епізоди із прочитаних книг, публікацій, періодики, висловлювання відомих людей тощо.
вчитель узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.
У процесі формування екологічної культури використовується також і метод дилем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб дилема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту та ін [32].
Розповідь - це монолог вчителя, який будується як оповідання, опис чи роз'яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, зробити висновки.
Метод прикладу - це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються наслідувати раніше, ніж пізнавати [41]. Його дія засвоюється на відомій закономірності: виявлення, сприйняття зором, швидко без перешкод засвоюється в свідомості, тому що він не потребує ні пояснення, ні роз'яснення. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово - другої.
Виховний вплив прикладу - це своєрідна наочність у процесі формування екологічної культури. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, що супроводжується емоційними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.
Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники. У процесі взаємодії суб'єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.
Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко - прикладом.
Переконання - метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам [41]. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій тощо.
Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Переконання і знання лише тоді можна вважати істинними, коли вони проникли у середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає.
Ефективний метод формування необхідних якостей особистості - вправляння. Сутність його проявляється в багаторазовому виконанні потрібних дій, доведення їх до автоматизму. Результатом вправляння є стійкі якості особистості: навички та звички.
Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання учнями різних дій, практичних справ із метою формування та розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими й багаторазовими діями. Тому, як зазначають В. Лозова та Г. Троцко [41], вправи є системою організованих вчителем правильних вчинків учнів, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.
Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості.
До основних прийомів використання вправ у початковій школі належать:
o постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності;
o роз'яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань;
o практичний показ дій;
o організація початкового відтворення учнями показних дій (зразків поведінки);
o подальші тренування у вдосконаленні та закріпленні способів діяльності.
У зв'язку з тим, що центральною ланкою вправ є повторюваність дій, Г. Щукіна називає деякі правила повторення:
процес тренування повинен бути спрямований на закріплення корисної звички;
повторення позитивних звичок вимагає дотримання точності умов, характеру дій, визначених обставин, часу;
автоматизація звичок повинна вимагатися поступово. Спочатку повторення повинно переслідувати точність дій, потім швидкість і, наостанку, автоматизм;
повторення не повинно призводити до негативних емоцій учня;
повторення слід урізноманітнити, щоб уникнути перевантаження та втоми нервової системи;
кількість повторень повинна бути індивідуальною;
здійснюючи повторення, необхідно турбуватися про формування у дитини установки на самоконтроль, на самоперевірку виконання засвоюваних дій.
Дидактична гра - один із найбільш часто уживаних методів у навчанні та вихованні молодших школярів, оскільки вона дає можливість успішного розв'язання освітніх і виховних завдань [20]. При цьому вчитель може швидко створити радісну атмосферу спілкування, спонукати учнів до активної участі у засвоєнні певних уявлень і понять, розуміння явищ, включившись у навчально-ігрову діяльність.
Для більшості дидактичних ігор характерні елементи змагання (перегонів). Змаганням може бути вся гра, а також її окремі моменти, етапи, фрагменти. Змагання завжди передбачають оцінювання учасників (найчастіше це - бали), а тому важливо звернути увагу на рівноцінність, рівнозначність завдань та об'єктивність оцінювання.
Як зазначає Л. Печко [63], екологічні ігри, що проводяться в початковій школі, є різних видів:
а) рольові, що базуються на моделюванні соціального змісту екологічної діяльності;
б) імітаційні, що дозволяють, наприклад, прослідкувати роль кожного компонента системи і змоделювати наслідки антропогенного впливу на біоценози (гра «Екосистема водойм»), показати ланцюги живлення (гра «Екологічна пірамідка», «Ноосфера»);
в) змагальні, що стимулюють активність їх учасників у набутті і демонстрації екологічних знань, умінь і навичок (КВК, конкурси-аукціони, вікторини, «Поле чудес»);
г) ігри-мандрівки, з допомогою яких діти можуть побувати в будь-якій точці світу.
На успішність використання різноманітних форм та методів у процесі формування екологічної культури молодших школярів, впливають такі фактори:
Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливо принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Тільки той, хто добре вивчив дитину, може вирішувати, як її виховувати.
Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності та корекції поведінки, самовиховання.
Врахування своєрідності педагогічної ситуації.
Аналіз впливу на особистість форм і методів, які вже застосовувались.
Особистість вчителя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає: усвідомлення мотивів своїх дій (чи здійснюються вони в інтересах дитини, свого престижу, щоб догодити начальству, інструкції тощо); уміння відрізняти особисті труднощі від труднощів школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи [41].
2. Методика формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна»
2.1 Аналіз навчальних програм і підручників для початкової школи з точки зору реалізації завдань формування екологічної культури учнів
Одним із завдань нашого аналізу є вивчення сучасного стану проблеми
формування екологічної культури молодших школярів в умовах чинної системи навчання. В зв'язку з цим ми проаналізували чинні навчальні прогр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.