На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Характеристика основних видв природничих знань, що формуються в початковй школ, залежнсть їх вд вкових особливостей учнв. Розробка методики формування знань про тварин на уроках Я Україна. Природознавство, оцнка її практичної ефективност.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Дипломна робота
"Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках "Я і Україна. Природознавство"
Зміст

Вступ
1. Теоретичні основи формування природничих знань у молодших школярів
1.1 Характеристика основних видів природничих знань, що формуються в початковій школі
1.2 Аналіз проблеми формування природничих знань у психолого-педагогічній та методичній літературі
1.3 Вікові особливості учнів початкової школи та їх урахування в процесі формування природничих знань
2. Методика формування знань про тварин у процесі вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство» в 3 класі
2.1 Аналіз змісту знань про тварин, що формуються під час вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство»
2.2 Вибір та поєднання різних методів і засобів навчання в процесі формування знань про тварин у 3 класі
2.3 Результати експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Багато відомих вчених, педагогів, мислителів вбачають сенс життя в тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала, як велику таємницю пробудження життя в природі. Перші весняні квіти, бруньки, що розкриваються, перше кумкання жаби, перший грім, приліт першої ластівки. Все це розкривається перед дітьми, як краса вічного життя. І чим глибше дитина одухотворяється цією красою, тим сильніше прагне творити прекрасне.
Рідна природа, на думку К.Д. Ушинського, вчить дитину правильно спостерігати, збагачує її душу найбільш повними, яскравими образами. Які потім стають елементами її процесу мислення [67].
«Дитину має цікавити все: і те, що вона бачить навкруги, і те, що ніколи, не бачила. Нехай її думки проникають в дрімучі ліси тропічних країн, в глибину океану і в безмежний простір космосу. А завданням вчителя і батька - розкрити перед дітьми книгу життя, живі, яскраві сторінки навколишнього світу. Нехай дитина відчує себе шукачем, і хай у юному серці запалиться вогник до жадоби пізнання», - зазначає В.О. Сухомлинський [63].
Проблема формування і розвитку знань в теорії і практиці навчання є однією із найактуальніших і складних. Саме тому протягом тривалої історії розвитку початкової природничо-наукової освіти ця проблема була в центрі уваги багатьох вчених. Зокрема, їй присвячені дослідження педагогів М.М. Скаткіна, І.Д. Звєрєва, О.Я. Савченко, Т.М. Байбари, О.А. Біди, О.М. Варакути, В.П. Горощенка, Л.К. Нарочної, К.П. Ягодовського та інших. Розглядали дану проблему і психологи - Д.М. Богоявленський, П.Я. Гальперін, Н.О. Менчинська, Н.Ф. Тализіна, Л.В. Занков, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов та інші.
Незважаючи на різноаспектність дослідження даної проблеми, спеціальних праць, предметом вивчення яких було б формування в учнів початкової школи знань про тварин, враховуючи при цьому системний підхід у формуванні їх змісту та обсягу, забезпечення послідовності процесу формування уявлень і понять системою різних методів та пізнавальних завдань, досі ще немає. Саме ці аспекти не знайшли належного місця у шкільній практиці.
Таким чином, актуальність даної проблеми і недостатній рівень розробки в теорії та практиці початкової освіти зумовили вибір теми дослідження: «Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках «Я і Україна. Природознавство».
Об'єктом дослідження - процес формування природничих знань у молодших школярів на уроках «Я і Україна. Природознавство».
Предмет дослідження - умови, етапи та методи формування в учнів 3 класу знань про тварин під час вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство».
Мета дослідження полягає в розробці методики формування знань про тварин на уроках «Я і Україна. Природознавство» та експериментальній перевірці ефективності її використання у навчальному процесі початкової школи.
У процесі дослідження ми виходили з такої гіпотези: якщо розробити і впровадити у навчальний процес методику формування знань про тварин, яка б враховувала умови та етапи формування природничих знань, зміст знань про тварини, передбачала б оптимальний добір і поєднання методів та засобів навчання, то це сприятиме підвищенню якості знань молодших школярів.
Відповідно до мети та гіпотези дослідження визначені такі завдання:
проаналізувати теоретичні основи формування уявлень і понять у психолого-педагогічній та методичній літературі;
вивчити стан розробки досліджуваної проблеми в практиці роботи сучасної початкової школи;
проаналізувати зміст знань про тварин, що формуються в учнів початкової школи під час вивчення «Я і Україна»;
визначити умови та етапи формування природничих знань у початковій школі;
розробити методику формування знань про тварин на уроках «Я і Україна. Природознавство» та експериментально перевірити її ефективність.
Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 навчального року.
Основні етапи дослідження:
- констатувальний етап: вивчалась та аналізувалась психолого-педагогічна і методична література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкової школи, формувалися мета гіпотеза і завдання дослідження, розроблялись шляхи їх реалізації та матеріали експериментального дослідження.
- формувальний етап: проводився педагогічний експеримент, велися спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, проводилися контрольні зрізи знань учнів.
- підсумковий етап: проводилися узагальнення та аналіз результатів експериментальної роботи, формулювання висновки експериментального дослідження.
Методи дослідження: теоретичні - аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, чинних навчальних програм та підручників «Я і Україна»; емпіричні - анкетування, бесіди з учителями, опитування учнів, спостереження за навчально-виховним процесом, педагогічний експеримент, методи математичної та статистичної обробки результатів контрольних зрізів.
Практичне значення дослідження полягає у розробці методики формування в учнів 3 класу знань про тварин на уроках курсу «Я і Україна. Природознавство», яка може бути використана в практиці роботи вчителів початкової школи.
Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі 3 класу Підгір'янської початкової школи та 3 класу Пониквянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів протягом 2007-2008 н. р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 38 учнів, із них: 18 учнів експериментального класу і 20 учнів контрольного класу.
Структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаної літератури та додатків.
1. Теоретичні основи формування природничих знань у молодших школярів

1.1 Характеристика основних видів природничих знань, що формуються в початковій школі

Основними видами природничих знань, що формуються в початковій школі, є поняття і уявлення.
Формування нових понять - найскладніший вид пізнавальної діяльності учнів, який потребує безпосереднього керівництва ним з боку вчителя. Для міцного й осмисленого засвоєння знань дуже важливо не тільки ознайомлювати дітей з окремими поняттями, а й показувати учням їх групи, класи, категорії в підпорядкуванні, тобто підводити до ознайомлення з системою понять.
Школа першого ступеня повинна забезпечити процес пізнавальної діяльності, який розпочинається із сприймання окремих явищ, подій, які відбуваються через відчуття окремих ознак чи властивостей, що діють на аналізатори суб'єкта. Так, наприклад, під час першого знайомства з квіткою, у дітей утворюються різні відчуття: це колір, форма, запах та інше. Всі ці ознаки самі по собі не існують, а належать окремому об'єкту - квітці. Тому у свідомості дитини виникає її образ. Він складається із сукупності відчуттів, які не зводяться до простої їх суми. Це пояснюється тим, що наочний образ сприймання відображає об'єкт, який характеризується цілісністю, зв'язками, взаємовідношеннями між якостями, властивостями, або його частин.
Сприймання тісно пов'язане з образним мисленням і мовою, тобто усвідомленням суті предмету. Свідомо сприйняти предмет - означає впізнати і назвати його. Впізнання здійснюється на основі попереднього досвіду. Сприйнятий образ ніби накладається на образи попередніх сприймань, які зберігаються і відтворюються в пам'яті. Якщо ці образи співпадають, то об'єкт не тільки пізнається, але й відноситься суб'єктом до певної групи чи класу предметів.
Психологічні закономірності сприймання зумовлюють необхідність цілеспрямованого керівництва утворенням чуттєвих образів у молодших школярів для того, щоб вони були об'єктивним відображенням предметів навколишнього світу.
Відчуття відбуваються через аналізатори окремої особистості. Тому сприймання залежить від її психічних особливостей. Так потреби, інтереси, установки, почуття і воля проявляються у вибірковості сприймання. Вибірковість передбачає виділення одних предметів як об'єктів сприймання у порівнянні з іншими, які виступають його фоном. Наприклад, молодші школярі краще помічають яскраві і рухомі предмети на фоні менш яскравих і нерухомих. Вони повніше і глибше сприймають малюнок, який створюється поступово, поелементно, ніж уже готовий. Також швидше і повніше сприймають усе те, що включається у різні види діяльності, викликає активність та інтерес.
Отже, результат сприймання - це створення цілісного образу об'єктна основі безпосередніх відчуттів з участю образного мислення і пам'яті. Такий образ виникає та існує тільки при наявності об'єкта. Однак він може згадуватися і відтворюватися в пам'яті, якщо буде сформоване уявлення про нього.
Уявити - це не просто знати, а бачити, чути, відображати наочно. В уявленнях, як і в сприйманнях, дійсність відображається в наочних образах, але вони відрізняються між собою. Уявлення - це чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється в свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття [7,15]. Основою уявлень є попередній досвід людини, її попередні сприймання і відчуття. Фізіологічним механізмом уявлень є оживлення в корі мозку раніш утворених тимчасових нервових зв'язків, оживлення попередніх відчуттів і сприймань. Уявлення звичайно виникають не миттєво і в закінченому вигляді, а формуються поступово, удосконалюються і змінюються.
Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об'єктивної реальності. Це відбувається на рівні абстрактного, логічного мислення, результатом якого є поняття.
Поняття - одна з основних форм абстрактного мислення; відображення істотних ознак досліджуваного об'єкта. Джерелом поняття є об'єктивний світ, пов'язаний з відчуттями, які виникають у результаті впливу матеріальних предметів на наші органи чуття [4,17,40]. Особливість поняття як форми відображення, полягає насамперед у його загальності. Однак поняття відображає не просто загальні ознаки, тобто їх властивість, сторони та зв'язки, а істотні ознаки, які складають сутність окремих об'єктів або їх груп. Треба наголосити, що поняття відображає загальне, істотне у зв'язку з конкретним. Поняття нерозривно пов'язані з мовою. Вони закріплюються в термінах, символах, які є матеріальними носіями. Зміст понять розкривається в судженнях, які завжди виражаються в словесній формі.
Знання будь-якої науки, відображаючи певну частину реальної дійсності, яка є предметом її пізнання, складають систему понять. Система - це не набір і не сума понять, це не просто скоординована множина, а обов'язково ієрархія, яка має ступеневу організацію, і нові, в порівнянні з окремими поняттями функції. Такі системи утворюються на основі змістового узагальнення уже сформованих уявлень і абстракцій та їх теоретичного аналізу. Кожен навчальний предмет - це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання [11,20,60].
У процесі формування понять в учнів і розкриття закономірностей природи слід пам'ятати, що однією з рис системи понять є рухомість і динаміка, бо всі поняття нерозривно пов'язані між собою. Та все ж різниця між ними існує і відображає відносну сталість та якісну визначеність предметів і явищ.
Дослідженнями вчених В.В. Давидова, Т.М. Байбари, Л.К. Нарочної, О.Я. Савченко та інших доведено, що при застосуванні ефективних методів навчання у дітей молодшого шкільного віку спостерігається високий рівень узагальнення й абстракції і здатність оволодівати знаннями теоретичного характеру. Тому програмою передбачається формування як одиничних (річка Дніпро, Кримські гори, Карпати), так і загальних понять (рослини, тварини, свійські тварини, дикі тварини, дерева, кущі, трави, звірі, птахи, комахи, корисні копалини та ін.) [4,49,56,58].
Сутність керування пізнавальною діяльністю учнів під час формування понять полягає в тому, щоб допомогти дітям у певному матеріалі (текстах, зображеннях, натуральних об'єктах, результатах спостережень), виділити основні ознаки узагальнити їх, зробити висновки, дати доступне дітям визначення нового поняття. Потрібно також зіставити нове сформоване поняття з тими, які були раніше засвоєні дітьми, і тим самим ввести його в загальну систему понять. Нарешті, треба провести роботу із закріплення нового поняття, перевірити, як діти вміють ним оперувати. Змістом поняття стають їх істотні ознаки, які можна виділити абстрагуванням і узагальненням. Зміст поняття розкривається у його визначені за допомогою слів, термінів. Таким чином, робота над поняттями супроводжується збагаченням словникового запасу дітей.
Як у науці, так і в навчанні розвиток понять відбувається двома шляхами:
1. Виникнення нових понять;
2. Розширення (за обсягом), поглиблення (за змістом), уточнення і сходження на вищий ступінь узагальнення (абстракції) [12,23].
Кожне поняття на певному відрізку процесу навчання (засвоєння змісту теми розділу, класу, курсу початкової школи) має свій початковий і кінцевий рівень сформованості, визначений у програмі та підручниках. Поняття, як форма знань, відображає об'єктивний хід діяльності, внаслідок якої утворюються в свідомості людини:
· чуттєве сприймання;
· засвоєння або актуалізація уявлень про окремі об'єкти чи їх групи;
· розумова діяльність на виявлення істотних ознак;
· узагальнення і словесне вираження сутності поняття;
· введення терміну, яким позначається поняття.
Послідовність формування природничих, за словами Л.К. Нарочної, понять можна зобразити за допомогою схем 1-4: [49]
Схема 1. Формується поняття, яке має дві істотні ознаки.
Схема 2. Зміст поняття - три істотні ознаки. Засвоюється одна істотна ознака. Дві попередні - це опорні знання.
Схема 3. Зміст поняття - шість істотних ознак. Засвоюється три істотні ознаки, а три попередні - опорні знання.
Схема 4. Це кінцевий результат формування певного природничого поняття, наприклад, у курсі природознавства початкової школи.
Перш ніж приступити до формування того чи іншого поняття, вчителю необхідно самому визначити ті ознаки, які складають зміст даного поняття, і об'єкти, що ним охоплюються, а також усвідомити його місце в системі понять. Серед ознак слід виділити ті, які доступні для засвоєння молодшим школярам, а серед об'єктів такі, про які можна створити яскраві уявлення. У зміст наукового поняття «тварини» входять такі ознаки: тварини - живі гетеротрофні організми, які характеризуються здатністю використовувати лише готові органічні сполуки і не можуть синтезувати їх із неорганічних речовин навколишнього середовища; цим живим істотам властива підвищена активність, уміння добре пересуватися в просторі. Це поняття за своїм обсягом охоплює всіх тварин - безхребетних і хребетних.
Звичайно молодшим школярам під силу засвоїти поняття «тварини» лише в елементарному обсязі. Їм слід усвідомити такі ознаки (елементи) цього поняття: 1) належать до живої природи, тобто живляться, дихають, ростуть, активно переміщаються в просторі, розвиваються, розмножуються, відмирають; 2) живляться готовими поживними речовинами, тобто рослинами і тваринами.
Щодо обсягу поняття, то учням необхідно збагнути, що до тварин належать - комахи, птахи, звірі (2 клас), а також риби, земноводні, плазуни (3 клас). Із класу в клас загальне поняття «тварини» збагачується новим змістом, розширюється його обсяг. Воно формується у молодших школярів на основі уявлень про окремих представників тваринного світу.
Сучасна початкова школа потребує нових підходів до формування теоретичних знань у молодших школярів. Сьогодні вже в школі першого ступеня пріоритети надаються творчій діяльності, самостійності та нестандартності думки, особливо в процесі формування наукових понять. Цей процес надто складний, оскільки ґрунтується на певній послідовності теоретичного мислення. Враховуючи те, що формування природничих понять неможливо досягнути тільки шляхом запам'ятовування визначень і відтворення окремих фактів, для цього створюються певні дидактичні умови. Серед цих умов ми вирізняємо конструювання системи творчих завдань, які втілюють в себе досвід творчої діяльності.
Під творчими завданнями в педагогіці розуміють завдання, результат розв'язання якого збагачує школярів новими знаннями про об'єкт та спосіб діяльності. Для таких завдань характерним є те, що «учень, маючи всі необхідні дані, не може отримати результат безпосередньо з них. Для цього необхідно перетворити ці дані та самостійно виконати з ними ряд практичних та розумових операцій у потрібній послідовності», зазначає І.Я. Лернер [16,42]. Отже, творче завдання - це таке завдання, яке потребує для свого розв'язання різних методів пошукової діяльності, завдяки яким досягається результат, що розкриває провідні, стержневі лінії теми, і забезпечує оптимальне просування вперед у межах її змісту.
Пізнавальні завдання можуть бути у вигляді:
v запитання (це завдання, яке сформоване у питальній формі та не містить спеціальної інформації, необхідної для його виконання);
v вправи (це завдання, яке запропоноване у будь-якій формі, але спрямоване на відпрацювання в учнів набутих умінь і навичок);
v задачі (це завдання на знаходження якогось результату, коли дії для його виконання не вказані, але в умові задачі є основна частина необхідної інформації) [7,36,50].
Всі ці види завдань застосовуються у процесі формування природничих понять, які передбаченні Державним освітнім стандартом початкової школи.
Крім того, пізнавальні завдання можуть бути у формі головоломок, кросвордів, ребусів, загадок, ігрових вправ. Розв'язання таких завдань потребує певної незалежності мислення дитини, творчих самостійних пошуків, оригінальності, винахідливості, моделювання різних видів зв'язків, схематичної побудови системи істотних ознак поняття та системи понять тощо.
У процесі формування природничих понять, переважають пізнавальні завдання на: порівняння з наступним встановленням подібності й відмінності між об'єктами і явищами природи; класифікація, використання аналогії, як засобу перенесення способу дії; визначення головного; визначення і пояснення зв'язків між причиною і наслідком; узагальнення і конкретизація; доведення істинності суджень.
Щоб допомогти дітям здійснити процес узагальнення істотних ознак і абстрагувати їх від неістотних, використовується прийом зіставлення двох об'єктів, які були взяті для порівняння, з третім, який не має таких ознак, наприклад: білки і зайця з граком. Діти легко встановлюють, що білка і заєць вкриті шерстю, а грак - пір'ям. За допомогою вчителя формулюють визначення поняття: звірі - тварини, тіло яких вкрите шерстю. Це й буде після аналітичний синтез, здійснений на основі аналізу.
Аналогічно проводиться робота в другому класі, виділення істотних ознак понять «птахи» - вкриті пір'ям, «комахи» - мають 6 ніг та інше.
Вчителю слід продумати вправи на закріплення набутих знань, застосування їх у новій ситуації, наприклад: доведіть, що тварини - живі істоти. Назвіть тварини своєї місцевості. Чому вовк, синиця, комар - тварини? Хто зайвий у цьому ряду: мурашка, сонечко, рак, муха. Чому? Закінчіть речення: корова, кінь, курка, качка - це … Можна організовувати ігри на класифікацію тварин за їх істотними ознаками. Наприклад гра «У зоомагазині».
Для розв'язання цих завдань учневі необхідно проаналізувати факти, встановити зв'язки, відношення і залежності між ними, використати набутий досвід, виділити ознаки та їх співвідношення, сформулювати узагальнення, висновки. Усі і дії виконуються у формі різноманітних прийомів розумової діяльності. З огляду на це і виділяються типи пізнавальних завдань, про які йшлося вище.
За ступенем самостійності учнів у виконанні цих завдань вони можуть бути: репродуктивними, частково-пошуковими, продуктивними. Нагадаємо, що репродуктивні завдання це такі, які спонукають дитину до відтворення раніше набутих знань. Частково-пошукові завдання розв'язує дитина, користуючись інформацією з підручника, засобів унаочнення, результатами спостережень, дослідів, практичних робіт тощо. Продуктивні завдання потребують здійснення учнями операцій логічного мислення з уже відомими знаннями або під час розв'язання проблеми.
Зауважмо, що результативність процесу формування природничого поняття забезпечує не стільки кожне окремо взяте завдання, скільки система пізнавальних завдань, які поступово ускладнюються і тим самим ведуть до зростаючого напруження розумових сил школярів, пошуків і застосування відповідних прийомів розумової діяльності. На думку О.М. Алексюка, слід крок за кроком привчати кожного учня до такого використання своїх знань, умінь і навичок на практиці, яке потребує виявлення більшої самостійності, ініціативи, наполегливості, більших зусиль для переборення труднощів [2,49,57].
Пізнавальні завдання забезпечують як цілий процес формування поняття, так і кожен із його етапів.
На кожному етапі домінує певний компонент: сприймання, усвідомлення, осмислення, серед елементів якого є узагальнення і систематизація. Вони виконуються у чіткій логічній послідовності і для здійснення вимагають розв'язання пізнавальних завдань, застосування прийомів учіння, які відповідають психічній природі та конкретному змісту поняття. Це в свою чергу зумовлює відповідні способи управління з боку вчителя. Роль уявлень при вивченні природознавства дуже вагома: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвивається у дітей пам'ять і мислення. Уявлення також є необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів учителя, а також засвоєння матеріалу підручника.
Учителю не слід забувати і про повторення і закріплення раніше засвоєних понять, на що спрямовуються і завдання вміщені у підручнику. На уроці теми «Шкідники поля» третьокласники знайомляться з новою ознакою поняття «комахи» - вони довідуються, що комахи проходять такі стадії розвитку: яйце > личинка > лялечка > доросла комаха. На таблицях і колекціях діти розглядають стадії розвитку комах. За допомогою графопроектора (таблиці), вчитель демонструє схему розвитку, а учні записують її в зошити. Можна запропонувати дітям відгадати загадки: Хто чотири рази народжується, а раз вмирає? Вранці - повзає, в обід - нерухомий, а ввечері - літає. Хто це? Результат усвідомлення, запам'ятовування і відтворення. На відміну від сприймання, уявлення є більш узагальненим образом, оскільки запам'ятовується не всі ознаки, а найхарактерніші.
Якщо сприймання завжди одиничні, то уявлення бувають одиничні і загальні. Одиничні - утворюються на основі сприймання одного об'єкта і відображають одиничний предмет. Загальні - відображають ряд подібних предметів і стосуються їх групи. Наприклад, одиничне уявлення про березу, а загальне - про дерево. Зміст останнього узагальнений, але він пов'язується з одиничним образом. Діти не уявляють дерево взагалі, а уявляють конкретно дуб, чи липу.
Кожне уявлення має зміст, тобто, ті зовнішні ознаки, властивості і зв'язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і які створюють цей образ. Потрібно наголосити, що в кожній темі навчального матеріалу чітко визначається зміст уявлення про предмет чи явище, яке формується у дітей.
За змістом уявлення визначається освітня ціль і результат процесу навчання на уроці. Щоб сформувати у свідомості учнів чітке уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутись до нього, а іноді понюхати і спробувати на смак. Якщо предмет, як певний комплекс подразників діє на аналізатори, то у корі великих півкуль утворюються тимчасові зв'язки, в наслідок чого організм реагує на предмет, як єдине ціле. Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів, до сприймання предмета в цілому.
Зокрема, знайомлячись із снігом чи льодом, за допомогою зорового аналізатора, сприймають особливості кольору, органами дотику визначають їх твердість, поверхню, температуру, органами нюху - відсутність запаху. Тримаючи сніг у руці, діти спостерігають такі зміни: білі сніжинки, що падають на руку, перетворюються на краплинки води. Спостереження цього явища є необхідною умовою усвідомлення учнями причинно-наслідкових зв'язків між явищами. Підводиться висновок: від тепла - сніг тане, перетворюється на воду. Цей простий приклад показує, як одночасна робота різних аналізаторів забезпечує відображення складних зв'язків явищ об'єктивного світу.
Щоб сформувати в учнів загальне уявлення про той чи інший предмет, найдоцільніше ознайомити з ним безпосередньо в природі. Тому великого значення набуває спостереження під час екскурсій, а також довготривалі самостійні спостереження в природі. Під час цих спостережень учні запам'ятовують не тільки зовнішні особливості об'єктів, а й звертають увагу на їхнє природне оточення. Це дає можливість виявити певні взаємозв'язки між об'єктом і середовищем. Під час спостережень тісно переплітаються елементи чуттєвого (емпіричного) і абстрактного (логічного). Наприклад, під час екскурсії до лісу, треба не лише показати дітям сосну (звернути увагу на її колір, стовбур, будову шишок), а й запропонувати дітям порівняти дерева, які ростуть в гущавині, з деревами, що ростуть на відкриті місцевості.
Діти помітять, що крони сосон, які ростуть густо - вузькі, підняті в гору, а ті, які ростуть поодиноко - нижчі, гілки опускаються майже до середини стовбура. Тут же треба зробити висновок, що сосна - рослина світлолюбива. Тому в лісі, де дерева затіняють одне одного, вони тягнуться до сонця. Знизу ж гілки відмирають, бо вони отримують мало сонця. Порівнюючи сосну і ялину, діти переконуються, що ялина - рослина, яка не боїться тіні, бо в темному місці в неї розкішна крона, гілки опускаються аж до самої землі.
У формуванні уявлень про різноманітність навколишньої природи допомагають також опорні схеми. Відомо, що молодшим школярам значною мірою властиве наочно-образне мислення. Але це не означає, що їм не доступний високий рівень абстракції. І сама схема є однією з найдоступніших форм. Це стверджує дослід роботи вчителів Л.Ф. Кірашенко [19,26], Н.І. Мартиненко [64,76]. Робота з такими схемами допомагає виділити з усіх ознак суттєві, формувати елементарні поняття і найпростіші зв'язки між ними.
У 1-2 класах для складання схем вчителі використовують локальні малюнки, а в 3-4 - малюнки замінюють словами.
Необхідно зазначити, що уявлення служать основою розвитку естетичних і етичних почуттів. Можна виховувати у дітей почуття краси природи, тільки під час сприймання краси конкретних предметів, звуків, стану природи. Такий самий підхід стосується і етичних переживань. Оцінка і самооцінка поводження у природі дається в конкретній ситуації. За таких умов в аналогічних ситуаціях набувається досвіт власної поведінки кожного школяра. Отже, вчитель, застосовуючи різноманітні засоби наочності, організовуючи спостереження дітей серед природи, постійно повинен керувати процесом сприймання учнями явищ і об'єктів, утворення в їхній свідомості яскравих уявлень. Таке керування приводиться спрямуванням уваги дітей на істотні ознаки об'єкта, розкриттям взаємозв'язків окремих предметів або явищ. Увага стимулюється за допомогою різноманітних запитань і завдань, а також виконанням дітьми цілеспрямованої роботи з предметом.
Значна робота по формуванню у молодших школярів яскравих образів повинна проводитися і на предметних уроках, де діти під керівництвом учителя вивчають натуральні об'єкти.
Звичайно, на предметному уроці чуттєве сприйняття учнів поєднується зі словом вчителя, який спрямовує цей процес, бо молодші школярі ще не можуть самостійно виділити головні властивості об'єкта. Діти сприймають тільки ті його особливості, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути і неістотними. Поступово вчитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об'єктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки.
Кращому запам'ятовуванню створення окремих образів сприяє замальовування розглянутих об'єктів по пам'яті. Проте слід зауважити, що малюнками, особливо перемальовуванням з підручника не слід захоплюватись.
З меншою ефективністю, але все ж можна створити уявлення про той чи інший предмет за допомогою наочних посібників: навчальних картин, діапозитивів, діафільмів.
1.2 Аналіз проблеми формування природничих знань у психолого-педагогічній і методичній літературі

Основними видами природничих знань є природничі уявлення і поняття. Варто зауважити, що з природничими поняттями учні початкових класів зустрічаються у процесі вивчення майже всіх базових предметів: читання, української мови, математики, образотворчого мистецтва, трудового навчання, музики. Тому на уроках природознавства дуже важливо сформувати у школярів глибокі і міцні знання змісту та обсягу природничих понять, розкрити їх внутрішньо понятійні і між понятійні зв'язки та взаємозалежності.
Аналіз педагогічного досвіду дає змогу виділити ряд недоліків, які мають місце у процесі формування природничих уявлень і понять у школярів початкових класів. Діти часто засвоюють визначення поняття без розуміння його суті; оперують термінами без усвідомлення їхніх ознак та відокремлення їх від неістотних; не вміють класифікувати і систематизувати поняття.
Це, насамперед, тому, що в багатьох випадках процес формування уявлень і понять відбувається не цілеспрямовано, стихійно, без використання властивих природознавству методів навчання. Він зводиться здебільшого до механічного запам'ятовування, читання і переказування текстів підручника і відповідей на запитання.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи особливості психічної діяльності молодших школярів, Т.М. Байбара визначає умови формування природознавчих понять: [4]
1. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них чи актуалізація раніше сформованих уявлень.
2. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
3. Узагальнення і словесне позначення поняття відповідним терміном.
4. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
5. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових навчальних ситуаціях [71,80].
Виходячи з цього, слід зазначити, що послідовність етапів зумовлює спосіб формування поняття (індуктивний, дедуктивний), вибір якого залежить від змісту поняття, рівня загального розвитку учнів, їхнього життєвого досвіду, а також від методичної майстерності вчителя.
Перший етап. На цьому етапі вчитель виявляє опорні знання учнів, що служать основою формування нового поняття. Для актуалізації опорних знань, які забезпечують усвідомлене сприймання нового поняття, доцільно поставити декілька репродуктивних запитань.
Пізнавальний інтерес і позитивне ставлення школярів до процесу засвоєння понять розкриваються шляхом добору доступного, цікавого для учнів матеріалу (зокрема, уривки з оповідань, прислів'я, загадки, кросворди, ребуси, досліди тощо).
Другий етап. Якщо у матеріалі розділу, теми логічно виділяють окремі елементи, то у процесі формування нового поняття, варто вдатися до проблемної розповіді, евристичної бесіди, спостереження, дослідів, тощо.
Третій етап. Нагадаємо, що кожне поняття має зміст і обсяг. Зміст поняття - це ті істотні ознаки, що відображають його сутність, які мають бути усвідомлено сприйняті учнями в кожному об'єкті. На цьому етапі школярі вчаться на основі аналізу та визначення ознак предметів, виділяти істотні.
Четвертий етап. Отриманні на попередньому етапі результати узагальнюються, формується визначення. Можна підвести дітей до того, щоб вони самостійно дали визначення новому поняттю. Але на мою думку, це доцільніше зробити вчителеві, демонструючи істотні ознаки. Це допоможе учням цілісно осмислити суть поняття.
Для закріплення поняття формуються загальні запитання.
П'ятий етап. На цьому етапі школярі навчаються різнобічно застосовувати і використовувати сформовані поняття. У процесі репродуктивної розповіді з елементами бесіди, в учнів формуються уявлення про предмет. Міцність засвоєння понять залежить від оволодіння школярами вміння працювати з ними [25,37,67].
Поняття вважається сформованим, якщо учень вільно може оперувати ним.
Як зазначає Т.М. Байбара, для процесу формування уявлень в початковій школі потрібно використовувати такі узагальнені етапи:
1. Чуттєве сприймання ознак, властивостей, зовнішніх взаємозв'язків і взаємозалежностей об'єкта;
2. Усвідомлення суті уявлення і словесне його вираження;
3. Запам'ятовування змісту уявлень;
4. Відтворення змісту уявлень за допомогою пам'яті [4,33,43].
Враховуючи сутність уявлення, як форми знань, алгоритм пізнавальної діяльності, результатом якої воно є, вікові особливості пізнавальних психічних процесів у молодших школярів, вченими виведено умови формування природничих уявлень у молодших школярів, а саме:
1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природничих об'єктів, їх зовнішніх взаємозв'язків;
2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням;
3. Організація усвідомлення змісту уявлення;
4. Організація запам'ятовування чуттєво-наочного образу об'єкта чи групи об'єктів;
5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту, без наявності об'єкта;
6. Організація застосування сформованого уявлення при розв'язанні задач за зразком, у подібних і нових ситуаціях [28,65,72].
Вагоме місце у процесі формування природничих знань мають дидактичні умови. Під дидактичними умовами розуміють «змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання», зазначає М.В. Звєрєва [22,66,74], а саме: завдань навчання, принципів відбору змісту і методів навчання, організаційних форм, підходу вчителя до виявлення результативності навчання, характеру взаємостосунків між вчителем і учнями, засобів навчання. Таким чином, дидактичні умови передбачають урахування дидактичних принципів, закономірностей, способів, форм навчального процесу. Але вони самостійно не діють, а реалізуються через певний зміст і тому найтісніше пов'язані з методичними.
Ефективність формування природничих уявлень і понять у молодших школярів значною мірою залежить від дидактичних умов. На основі теоретичного узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури ми виокремили такі дидактичні умови формування знань про тварин:
· здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу;
· дотримання поетапності формування природничих уявлень і понять;
· вибір та поєднання різних методів та засобів навчання під час формування знань про тварин;
· використання пізнавальних завдань для застосування сформованих знань.
Здійснюючи системно-структурний аналіз змісту природничого матеріалу, вчитель має змогу побачити відображення змісту навчального матеріалу у структурній моделі, як цілісного об'єкта. Під час логіко-понятійного аналізу цього змісту вчитель може виділити комплекс природничих понять (загальноприродничі, біологічні, географічні, екологічні), які утворюють склад і структуру їх системи і є фундаментом природничих знань; намітити зовнішні і внутрішні системотворчі зв'язки; визначити провідні змістово-методичні лінії кожної теми, розділу, предмета в цілому. Аналіз програм, підручників, навчальних посібників дозволяє побудувати струнку систему уроків, яка відображає логіку засвоєнь понять і уявлень. При цьому вчитель відшукує оптимальну структуру матеріалу, визначає таку послідовність і систему зв'язків (причинно-наслідкових, функціональних, просторових, родовидових, логіко-змістових), які сприяють більш повному засвоєнню їх змісту та обсягу.
Поняття з-поміж інших форм знань вчитель виділяє на основі логіко-понятійного аналізу окремих тем підручника. Критерієм при цьому слугує наявність істотних ознак у його змісті. Як зазначає Т.М. Байбара, кожне поняття розглядається як система, елементами якої є його істотні ознаки, а також як елемент системи природничих понять і системи природничих знань, тобто є цілісним системним об'єктом Так у дітей поступово формується уявлення про ієрархію понять, тобто прості поняття входять у складніші, які, в свою чергу, є частиною ще загальніших. Така ієрархія систем перебуває у відповідності з вимогами загальної теорії систем, що дає можливість дотримуватися однієї із умов входження в «систему систем» [4,24].
Важливе значення у формуванні системи понять має вміння учнів виявляти та встановлювати між ними зв'язки та залежності. Найпоширенішими в курсі «Я і Україна» є причинно-наслідкові зв'язки, які встановлюються між тілами живої та неживої природи.
Засвоєння природничих понять потребує застосування певних прийомів навчальної діяльності, а саме:
відтворення опорних знань на основі різних джерел, встановлення зв'язків між сформованими елементами знань і новими;
виявлення причинної залежності між ознаками одного і того ж поняття й іншими елементами знань;
виявлення родовидових, логіко-змістових, причинно-наслідкових зв'язків між уявленнями і поняттями;
структурування понять;
введення опорних понять у нову систему понять;
систематизація понять у схемах і таблицях;
характеристика об'єктів за певним планом;
узагальнення (за його допомогою учні навчаються робити необхідні висновки).
Оволодіння цими прийомами готує школярів до засвоєння складнішого прийому. Суть його в тому, що учень, отримавши знання з підручника чи від учителя, або з інших джерел, може передати їх у вигляді логіко-структурних схем, картосхем, таблиць, а потім знову відтворити у вигляді усного викладу в новій системі зв'язків і відношень між елементами знань. Це свідчитиме про розуміння учнем внутрішньої логіки того, що вивчається, його усвідомлення і глибину засвоєння, і є показником системного засвоєння навчального матеріалу. Прийоми системного засвоєння полегшують формування загальних природничих понять, зменшують навантаження на пам'ять учнів, сприяють повнішому і глибшому засвоєнню понять. Вони значно підвищують активність учнів, формують особливий тип мислення, що характеризується системною орієнтацією.
На думку вчених, результативність процесу формування в учнів знань про тварин забезпечує використання на уроках пізнавальних завдань, зміст яких добирається так, щоб розв'язання наступного ґрунтувалося на результатах попереднього, задовольняючи вимоги кожного етапу та не порушуючи при цьому цілісності системи. Така послідовність пізнавальних завдань спонукає учнів мислити від первинного сприймання об'єкта аж до формування поняття та введення його в систему знань.
Одним із аспектів творчого навчання в сучасній початковій школі є оволодіння молодшими школярами вміння аналізувати, порівнювати і узагальнювати навчальний матеріал, що забезпечує формування у них міцних знань і понятійного мислення. Неабияку роль у розв'язанні цього завдання відіграє використання у навчальному процесі пізнавальних завдань, в основу типології яких покладено прийоми розумової діяльності. До них належать такі завдання:
на порівняння тіл і явищ природи;
на виділення істотних ознак та їх узагальнення;
на класифікацію об'єктів природи,
на встановлення функціональних, причинно-наслідкових, просторових, родовидових зв'язків;
на доведення істинності судження.
Конструювання системи пізнавальних завдань для формування понять зменшує питому вагу готової інформації, сприяє набуттю особистого досвіду творчої діяльності учнів.
Для реалізації спеціально організованого процесу формування природничих понять, який забезпечується схарактеризованими дидактичними умовами, вчитель під час алгоритмізованої спільної діяльності з учнями здійснює сукупність дій, операцій та процедур, використовуючи при цьому оптимальні методи, прийоми та засоби навчання.
2. Методика формування знань про тварин у процесі вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство» в 3 класі

2.1 Аналіз змісту знань про тварин, що формуються під час вивчення курсу «Я і Україна. Природознавство»

Навчальний курс «Я і Україна. Природознавство» розроблений на основі науково-педагогічної концепції поетапного формування самосвідомості учнів як каталізатора їхньої соціалізації відповідно до Державного стандарту освітньої галузі «Людина і світ» і є логічним продовженням природознавчої складової курсу «Я і Україна», що вивчається в 1-2 класах. Природознавство, як навчальний предмет, має інтегрований характер, оскільки зміст його утворює система уявлень і понять, відібраних з різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться у наступних класах. Згідно програми для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів, головною метою курсу в 3-4 класах є оволодіння учнів уявленнями про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, самостійно розв'язувати теоретичні і практичні задачі, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя, як найвищої цінності [53]. Вона досягається шляхом постановки і реалізації конкретних освітніх, розвивальних і виховних цілей. Освітні цілі передбачають формування системи уявлень та понять про предмети і явища природи, взаємозв'язки і залежності між ними; предметних умінь, на основі засвоєних природничих знань; умінь застосувати спеціальні методи пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота). Розвивальні цілі спрямовані на розвиток розумових здібностей учнів, що відбувається через володіння уміннями розумової діяльності. А також розвиток емоційної сфери дітей: їх пізнавальної активності і самостійності шляхом засвоєння узагальнених способів самоуправління (постановка цілей, планування, самоорганізація, самоперевірка і самооцінювання (самоконтроль), самокоригування); здатність до творчості, до самовираження і спілкування в сумісній діяльності. Виховні цілі пов'язані з вихованням особистих якостей кожного школяра, його екологічної культури, поведінки, адекватної моральним, етичним, естетичним нормам і загальнолюдським цінностям у ставленні до навколишнього світу, прагнення охороняти і примножувати природу рідного краю.
Завдання курсу полягає у формуванні в дітей на доступному рівні цілісного уявлення про природу, людину, суспільство та існуючі взаємозв'язки між ними, а також у виробленні в учнів пізнавального, практичного, оцінного, нормативно-регулятивного ставлення до згаданих об'єктів; забезпечення первинних, ціннісних орієнтацій у різноманітних галузях життя.
Ще одна важлива особливість пропонованого курсу полягає в тому, що у центрі уваги перебуває сам учень: його потреби, інтереси, проблеми. А це передбачає активну участь учнів у доборі, осмисленні та узагальненні навчального матеріалу, що, безперечно, сприятиме пізнанню ними свого природного та соціального оточення і самовизначенню у ньому. Зміст курсу максимально адаптований до вікових інтересів та можливостей молодших школярів і переважно подається в образній та конкретно-чуттєвій формі з широким застосуванням малюнків, літературних текстів, засобів етнопедагогіки тощо. Зміст навчального матеріалу розкривається у логічній послідовності, що відтворює зв'язки, які існують між різними елементами знань: фактами, уявленнями, поняттями, законами, теоріями тощо. Структура курсу визначається покласним і тематичним розподілом навчального матеріалу.
Під час аналізу чинних навчальних програм курсу «Я і Україна» для початкової школи ми звернули увагу на зміст знань про тварин, що передбачено сформувати у молодших школярів. Результати аналізу відображені у таблиці 1.
Таблиця 1. Результати аналізу програми із курсу «Я і Україна»
Клас
Розділ
Зміст знань про тварин
1 клас
Природа навколо нас
Різноманітність тварин. Значення тварини у житті людини. Охорона тварин і турбота людини про них у різні пори року. Живий куточок у школі і вдома. Традиційні клички тварин, які живуть із людиною.
2 клас
Природа навколо нас
Тварини: комахи, птахи, звірі та інші групи тварин (риби, земноводні, плазуни). Дикі та свійські тварини. Рослиноїдні, хижі і всеїдні тварини. Ланцюги живлення. Охорона тварин. Тварини, занесені до Червоної книги України. Сезонні зміни в житті тварин.
3 клас
Тварини в природі
Різноманітність тварин у природі (звірі, птахи, плазуни, земноводні, риби, комахи). Живлення тварин. Ланцюги живлення у природі. Навколишнє середовище тварин. Пристосування тварин до умов навколишнього середовища. Значення тварин у природі. Цінність тварин для людей (пізнавальна, моральна, естетична, оздоровча, практична). Охорона тварин.
4 клас
Планета Земля
Особливості тваринного світу океанів Землі. Особливості тваринного світу материків Землі. Охорона природи на планеті.
Україна - наша Батьківщина
Тварини природних зон України: мішані ліси, лісостеп і степ. Тварини Південного берега Криму, Карпат, Кримських гір. Взаємозв'язки тварин та інших компонентів природних зон, їх охорона.
Рідний край
Тварини лісу, луків, поля, водойм. Взаємозв'язки тварин та інших компонентів угруповань. Тваринництво в рідному краї. Розвиток його галузей у зв'язку з природними умовами. Охорона природи в рідному краї.
Ознайомлення із розділом «Тварини» розпочинається ще з 1 класу. Тут діти ознайомлюються із різноманітністю тварин у природі та їх значенням. Зміст навчального матеріалу спонукає учнів задуматися над тим, що людині необхідно знати про своє середовище життя, як вона може набути знання про нього. Дитина починає осмислювати зв'язки в довкіллі (між людиною і живою та неживою природою, між людиною та її оточенням).
Робота по формуванню уявлень про тварин триває на уроках «Я і Україна» у 2 класі. Зміст уявлення розширяється за рахунок ознайомлення дітей із основними групами тварин у довкіллі, із сезонними змінами в житті тварин. Діти ознайомлюються із народною мудрістю про тварин, із тваринами-оберегами українського народу. Знання ці конкретизуються внаслідок спостережень в природі, а також на уроках читання при опрацюванні художніх творів.
Робота над розвитком системи понять і уявлень про тварини здійснюється далі в 3 і 4 класах. Молодші школярі систематично ведуть спостереження за тваринами в природі. З третьокласниками проводяться екскурсії на водойму, в ліс, сад, поле, під час яких діти знайомляться з мешканцями цих природних угрупувань.
Із аналізу навчальних програм видно, що найширше із тваринами молодші школярі знайомляться в 3 класі. Згідно програми [53] учні 3 класу засвоюють елементарні поняття «рослиноїдні тварини», «хижі тварини», «всеїдні тварини», «довкілля тварин»; розширюють і поглиблюють поняття «комахи», «риби», «земноводні», «плазуни», «птахи», «звірі», «ланцюг живлення», «тварини - живий організм»; мати уявлення про передачу поживних речовин і енергії в ланцюгу живлення, особливість поведінки тварин окремих груп, деякі ознаки пристосування тварин до умов навколишнього середовища; про необхідні умови для життя тварин; вміти стисло характеризувати значення тварин у природі і для людей (пізнавальне, моральне, естетичне, оздоровче, практичне), причини зникнення тварин на Землі та їх охорону; вміти встановлювати зв'язки між тваринами і компонентами неживої природи (повітрям, водою, ґрунтом), тваринами і рослинами; вміти наводити приклади тварин з деякими ознаками пристосування до умов навколишнього середовища; розпізнавати комах, риб, земноводних, плазунів, птахів, звірів за істотними ознаками; висловлювати цінні судження про ставлення інших і своє власне до тварин у природі; вміти досліджувати і моделювати ланцюги живлення у природі; вести спостереження за сезонними змінами, що відбуваються вжитті тварин різних груп; брати посильну участь в охороні тварин своєї місцевості; виявляти моральне і естетичне почуття у ставленні до тваринного світу, пізнавальний інтерес до вивчення тварин.
У 4 класі школярі глибше ознайомлюються з тваринним світом, зокрема, із різноманітністю тварин материків і океанів Землі, природних зон України, водойм, боліт, гір, лісів, луків, поля, степів та інших природних угруповань. Вивчають особливість тваринництва в рідному краї, його галузі, зв'язок із природними угрупованнями. Учні повинні вміти розрізняти найхарактерніші тварини природних зон України та природних угруповань рідного краю, найпоширеніші тварини рідного краю, встановлювати і пояснювати взаємозв'язки в природних зонах і природних угрупованнях, вміти характеризувати зменшення чисельності видів та різноманітності тварин, наводити приклади тварин, занесених до Червоної книги, робити висновки про різноманітність живої природи, планувати і проводити елементарні дослідження з використанням спостережень, дослідів, практичних робіт, користуватися новою літературою з метою пошуку нової інформації, здійснювати елементарні екологічні прогнозування змін у житті тварин під дією на них людини, брати участь у заходах з охорони тварин.
Уявлення і поняття, що формуються у молодших школярів, елементарні, але в той же час вони повинні бути науково достовірними.
Як показав аналіз змісту навчальної програми із курсу «Я і Україна», з класу в клас загальне поняття «тварини» збагачується новим змістом, розширюється його обсяг. Воно формується в молодших школярів на основі уявлень про окремих представників тваринного світу, створених внаслідок безпосередніх спостережень, перегляду кіно - та діафільмів, телепередач, розповідей учителя і батьків, читання дитячої науково-популярної та художньої літератури. Наприклад, учням у 2 класі необхідно збагнути, що до тварин належать комахи, птахи, звірі, розрізняють дикі та свійські тварини, а у 3 класі, що до тварин належать звірі, птахи, плазуни, земноводні, риби, комахи, що серед них розрізняють рослиноїдних, хижих і всеїдних, учні дізнаються як розмножуються тварини, живляться, встановлюють причини руйнування ланцюгів живлення, їх пристосування до умов навколишнього середовища, значення тварин у природі та їх значення для людей. В 4 класі вони розглядають тварин, як компонент природних угруповань, формується уявлення про тваринництво, залежність його розвитку від природних умов Із класу в клас зростають також і вимоги щодо рівня знань молодших школярів про тварин (див. табл. 2).
Таблиця 2. Вимоги до знань молодших школярів про тварин
Клас
Вимоги до знань учнів
1 клас
Учень має уявлення про різноманітність тварин, умови їх проживання, значення тварин для людини;
наводить приклади тварин найближчого оточення;
розпізнає тварини найближчого оточення;
встановлює найпростіші зв'язки між неживою природою та тваринами;
виявляє почуття шанобливого ставлення до тварин найближчого оточення.
2 клас
Учень має уявлення про групи тварин: комахи, риби, земноводні, плазуни, птахи, звірі; дикі та свійські тварини; рослиноїдні, хижі і всеїдні тварини; про необхідність охорони тварин;
наводить приклади трьох-чотирьох назв кожної групи тварин своєї місцевості; трьох-чотирьох назв тварин, занесених до Червоної книги України;
розпізнає тварин за їх істотними ознаками;
встановлювати залежність життя і розвитку тварин від факторів неживої природи;
володіти способами пізнання природи найближчого оточення: спостереження, дослід, практична робота.
3 клас
Учень засвоїв елементарні поняття: «рослиноїдні тварина», «хижа тварина», «всеїдна тварина», «навколишнє середовище тварин», «необхідні умови для життя тварин»;
розширив і поглибив поняття: «комахи», «птахи», «плазуни», «земноводні», «риби», «звірі», «ланцюг живлення», «тварина - живий організм»;
має уявлення про передачу поживних речовин та енергії в ланцюгу живлення, про особливості поведінки тварин окремих груп, про деякі ознаки пристосування тварин до умов навколишнього середовища;
стисло характеризує значення тварин у природі і для людей (пізнавальне, моральне, естетичне, оздоровче, практичне); причини зникнення тварин на Землі та їх охорону;
встановлює зв'язки між тваринами і компонентами неживої природи (повітрям, водою, ґрунтом), тваринами і рослинами;
наводить приклади тварин із деякими ознаками пристосування до умов навколишнього середовища;
розпізнає комах, риб, земноводних, плазунів, птахів, звірів за їх істотними ознаками;
висловлює оцінні судження про ставлення інших і своє власне до тварин у природі;
досліджує і моделює ланцюги живлення в природі;
веде спостереження за сезонними змінами, що відбуваються в житті тварин різних груп;
бере посильну участь в охороні тварин своєї місцевості;
- виявляє моральні й естетичні почуття у ставленні до тваринного світу, пізнавальний інтерес до вивчення тварин.
4 клас
Учень має уявлення про особливості тваринного світу материків і океанів Землі;
встановлює взаємозв'язки між рослинами і тваринним світом природних зон;
розпізнає найхарактерніших тварин природних зон, деякі ознаки пристосування їх до умов навколишнього середовища;
має уявлення про тваринництво в рідному краї;
називає свійських тварин, яких розводять у рідному краї, кілька тварин, які занесено до Червоної книги рідного краю;
моделює взаємозв'язки в природних угрупованнях.
Щоб простежити, як вимоги програми реалізовані в підручниках, ми здійснили аналіз їх змісту.
У структурі підручників «Я і Україна» для 1-4 класів виділяють текстовий і позатекстовий компоненти (апарат орієнтування, апарат організації засвоєння знань, ілюстративний матеріал). Кількісні дані компонентів у підручниках «Я і Україна» для початкової школи представлено у таблиці 3.
Таблиця 3. Кількісні дані компонентів у підручниках «Я і Україна»
Компоненти підручника
Кількість компонентів
1 клас
2 клас
3 клас
4 клас
Навчальні тексти
3
4
10
11
Додаткові тексти, представлені оповіданнями, віршами, прислів'ями та загадками
3
7
2
0
Ілюстрації
14
22
18
10
Вважаємо, що у підручниках достатньо текстів та ілюстрацій, спрямованих на формування в учнів знань про тварин, а завдань творчого характеру, можна було б використати більше.
Детальніше зупинимось на підручнику 3 класу та розглянемо, як формуються уявлення і поняття про тварин. Знання про тварин в учнів 3 класу формуються у такій послідовності: «Тварини в природі», «Як розрізняють тварин», «Тварини - живі організми», «Різноманітність тварин у природі», «Чим живляться тварини?», «Ланцюги живлення», «Як розмножуються тварини», «Довкілля тварин», «Як тварини добувають корм», «Охорона тварин». Наукова інформація подана у вигляді статей. Статті підручника наповнені точним та цікавим матеріалом, містять науково достовірну інформацію, містять елементарні визначення про тварин. Малюнки - яскраві, виразні. Шрифт, яким написаний підручник, чіткий, відповідного масштабу. Розглянемо завдання, які пропонує підручник для формування уявлень і понять про тварин. Після кожної статті підручника пропонуються завдання типу: перевір себе, з'ясуй, поміркуй, пригадай, а також спостереження та практичні роботи. Всі завдання одноманітні та переважно репродуктивного характеру. Для того щоб сформувати повне уявлення чи поняття про той чи інший предмет, цих завдань виявляється недостатньо.
Таким чином, нами проаналізовано зміст програми і підручників з курсу «Я і України», виявлено, які знання про тварин формуються в учнів початкової школи.
2.2 Вибір та поєднання різних методів і засобів навчання в процесі формування знань про тварин у 3 класі

Для успішного забезпечення активного і осмисленого засвоєння молодшими школярами природничих знань велике значення має правильний вибір і застосування у навчальному процесі методів та засобів навчання.
Метод навчання - це спосіб упорядкованої взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-вихованих завдань, зазначає Волкова Н.П. [14,18].
При виборі та поєднанні методів дидактика рекомендує враховувати наступні критерії:
- відповідність методів принципам, цілям, завданням навчання і змісту навчальної теми;
- відповідність віковим особливостям і рівню підготовки школяра;
- відповідність конкретним умовам і відведеному часу;
- відповідність можливостям самого вчителя [17].
За словами О.Я. Савченка з усіх словесних методів найефективнішим для учнів початкової школи є бесіда. Бесіда, як метод навчання, є діалогом між учителем та учнями, що підпорядковується конкретній меті [58,63]. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю. За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оцінних суджень. Це дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального матеріалу, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв'язок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань, з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку. Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей із різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості. Диференціація запитань створює ситуацію успіху, яка підтримує увагу та інтерес до навчання.
Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям із прочитаних книг, із власних спостережень за тілами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці тощо. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі за умови використання роздавального матеріалу, навчальних картин, таблиць, кінофільмів та ін.
Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання - відповідь. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати. Як же забезпечити їх постійну активність у бесіді, цілісне розуміння навчального змісту? Якими дидактико-методичними вимогами визначається ефективність бесіди у процесі навчання молодших школярів? Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі - створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності і веде до досягнення цілей, зазначає Т.М. Байбара [4].
Основним «інструментом» у бесіді є запитання. Від них залежить її успіх. Запитання повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який об'єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними, оскільки невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження чи заперечення, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь. Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об'єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об'єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам'ять.
Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, а й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання декілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або відповідають на запитання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання.
Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов'язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання ним відповіді: «Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її», «Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень», «Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання».
Таким чином, щоб використання бесіди на уроках було ефективним необхідно дотримуватися таких вимог:
Ш чітко визначити зміст, на якому будуватиметься бесіда, та її мету;
Ш зміст бесіди необхідно поділити на смислові частини і до кожної з них ставити запитання;
Ш запитання у бесіді повинні бути змістовними, чіткими, конкретними, доступними розумінню дітей.
Врахування вимог до бесіди, зокрема до запитань у ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди.
Значне місце на уроках природознавства відводиться розповіді. Розповідь є способом організації взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту та суб'єкта керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів. У цьому методі поєднуються інформаційна й керівна функції вчителя, які рівнозначно важливі і здійснюються одночасно, підтверджують Нарочна Л.К. та Ковальчук Г.В. [4,49]. Розповідь застосовується в тому разі, коли матеріал для проведення бесіди заважкий; коли матеріал уроку новий, зовсім не знайомий учням; коли розглядаються маловідомі явища або випадки з життя природи, історії визначних відкриттів, творча діяльність людей. Розповідь учителя доцільна і в тих випадках, коли виучувані предмети та явища недоступні для безпосереднього спостереження дітей. Розповідь також застосовується під час підготовки учнів до проведення практичної або самостійної роботи, досліду або при організації спостережень.
Педагогічна розповідь, за словами Гончарової К.Д., не тільки повинна відрізнятися цікавістю, а й вміщувати в собі чисто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко закарбуватися в пам'яті дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина запам'ятала її середину і початок, щоб деталі не затінювали головного і щоб головне, позбавлене деталей, не стало сухим [13,49].
Процес керування пізнавальною діяльністю учнів під час розповіді має свою специфіку. По-перше, керування здійснюється одночасно з монологічним викладом. По-друге, для регулювання і коригування потрібний зворотний зв'язок. У керуванні під час розповіді значне місце повинно займати стимулювання пізнавальної активності учнів, бо для підтримання уваги й виконання внутрішніх розумових дій необхідні вольові зусилля.
У процесі навчання темп засвоєння у кожного учня індивідуальний і залежить від рівня розвитку, наявності опорних знань і умінь. У дітей одного класу він неоднаковий. Тому важливим аспектом є підготовка до сприймання змісту розповіді. Вона полягає у випереджувальному накопиченні чуттєвого досвіду, його актуалізації, у словниковій роботі.
Залучення учнів до активної розумової діяльності під час розповіді відбувається тоді, коли учитель викладає матеріал не як готовий факт, а демонструє об'єктивний механізм його пізнання. Він аналізує, порівнює, протиставляє, виділяє основну думку, узагальнює тощо. Це спонукає дітей сприймати навчальний матеріал за вчителем, порівнювати його з відомими знаннями, власним досвідом, виявляти ціннісне ставлення до нього. Обов'язковою умовою використання таких прийомів є врахування не тільки рівня змістової (опорні знання), а й процесуальної (володіння прийомами розумової діяльності) підготовки школярів.
Прийомами виявлення якості пізнавальної діяльності у процесі розповіді є складання разом із учнями таблиць, плану, зображення схематичних малюнків, записів опорних слів або звертання до записів, малюнків, схем, заздалегідь зроблених на дошці та ін. Під час виконання таких завдань внутрішні пізнавальні дії школярів та їх результати матеріалізуються, що особливо важливо на початковому етапі навчання.
Зосередженню уваги дітей сприяє інтерес, який збуджується не тільки добором цікавих фактів, доступністю змісту, логікою викладу, але й правильністю, виразністю, яскравістю, образністю мови учителя. Зокрема застосуванням різних мовних засобів: порівнянь, метафор, яскравих епітетів, а також елементів усної народної творчості (прислів'їв, загадок), уривків із художніх і науково-популярних творів. Ці засоби впливають на почуття та емоції школярів і створюють у них позитивний емоційний фон засвоєння.
Під час розповіді значні керівні можливості має техніка мовлення вчителя (темп, паузи, інтонація, риторичні запитання). Правильно вибраний темп викладу є запорукою частини успіху в сприйманні учнями змісту. Темп викладу визначається рівнем підготовки дітей і характером змісту навчального матеріалу. Надзвичайно важливою є інтонація розповіді. Різна інтонація, виразність мовлення дозволяють вчителю виділяти головне, спонукати дітей виконувати різні дії, керувати їхньою поведінкою.
Отже, під час розповіді керівна функція вчителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:
а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);
б) прийоми, які відображають об'єктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення зв'язків і т. ін.);
в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін.) і забезпечення зворотного зв'язку через складання схем, таблиць, плану);
г) техніку й культуру мовлення, спілкування.
Розповідь у початковій школі обов'язково поєднується з іншими методами навчання та із засобами наочності. Методи виступають у ній прийомами, що розв'язують конкретні дидактичні підзадачі. Наприклад, прийом бесіди може забезпечувати зворотний зв'язок у конкретній ситуації, актуалізацію відомих фактів, установки на зосередження уваги та ін. Засоби наочності використовуються для ілюстрацій теоретичних положень, створення чуттєвих образів або їх актуалізації.
Важливе місце серед методів навчання відводиться дидактичній грі, зазначає Байбара Т.М., яка є особливою формою пізнання дітьми дійсності. Гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам'ять, мислення, збуджує інтерес до навчання [4,5,6,8, 9].
Ігри, які використовуються на уроках «Я і Україна», класифікують за дидактичними навантаженнями:
1) ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;
2) ігри, мета яких перевірка правильності сформованих уявлень;
3) ігри, спрямовані на виявлення природних зв'язків, сутність явищ;
4) ігри, спрямовані на формування вміння орієнтуватися на місцевості.
Навчальні дидактичні ігри, що застосовуються у навчальному процесі під керівництвом учителя (настільні ігри, ребуси, кросворди тощо), використовуються для перевірки знань, розвитку кмітливості, формування творчого мислення (див. додаток А)
Крім словесних методів навчання, на уроках природознавства широко використовуються практичні методи. До них належать практичні роботи, досліди і спостереження.
Практична робота - це навчально-пізнавальна діяльність, у процесі якої учні виконують практичні дії з об'єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. При цьому тіла і явища або умови їх існування в природі не змінюються, вважає Савченко О.Я. [56].
У ході виконання практичних робіт учні оволодівають практичними уміннями. Отже, їх основною метою є формування практичних умінь і навичок. Крім того, внаслідок виконання дій з об'єктами в одних випадках здобуваються факти, які є основою формування нових уявлень, понять і встановлення зв'язків, а в інших - засвоєні знання виступають засобом здійснення практичної діяльності, тобто знання засвоюються на рівні застосування за зразком і в новій ситуації.
Практична робота, як метод навчання, є способом цілеспрямованої організації практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів та керування нею учителем.
Засобом організації практичної роботи є практичне завдання. На думку О.А. Біди, ефективність його виконання учнями залежить від:
а) чіткого визначення конкретних цілей практичної діяльності;
б) відбору необхідних матеріальних об'єктів або їх матеріалізованих форм, приладів чи їх моделей;
в) розробки прийомів виконання завдання [10,70].
Практичні завдання виконуються на різних етапах уроку, а отже, миють різні дидактичні цілі. Так, на етапі засвоєння вони використовуються для актуалізації опорних знань та умінь, постановки проблеми, як джерело нових знань; на етапі застосування засвоєних знань і умінь - для їх закріплення; на відповідних етапах - для систематизації, узагальнення, а також перевірки засвоєних знань та умінь.
Практичні роботи виконуються не тільки на уроці, а й у позаурочний час, зокрема під час виконання домашніх завдань.
Важливим практичним методом навчання природознавства є організація і проведення дослідів. Навчальний дослід - це елементарний навчальний експеримент. Він є одним із важливих методів пізнання природи, накопичення чуттєвого досвіду, зазначає Варзацька Я.О. [13,59].
Дослід, як метод навчання, є способом взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів: учитель керує діяльністю учнів (організовує, планує, контролює, стимулює, коригує, аналізує й оцінює), спрямовує на вивчення тіл і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об'єктів або умов їх існування (протікання) з використанням відповідних приладів і матеріалів.
Дослід дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо. Специфіка досліду полягає в тому, що він дозволяє отримати явище в «чистому вигляді», а саме: уникнути впливу побічних факторів. Дозволяє досліджувати його в різних умовах, припиняти дослідний процес на будь-якій стадії і повторювати необхідну кількість разів, вивчати предмет більш ретельно, ділити його на частини, виділяти те, що цікавить. Таким чином досягається глибина дослідження суті явищ і законів природи, підвищується обґрунтованість висновків.
Необхідність проведення дослідів у початковій школі зумовлена насамперед тим, що діти мають недостатній чуттєвий досвід, а більшість природознавчих уявлень і понять формується тільки на його основі. Це стосується тієї частини змісту, засвоєння якої іншими методами буде неефективним. Під час навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли процес у природі триває довго, і діти не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або виникає потреба в детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого процесу.
Обов'язковим елементом досліду є створення спеціальних умов для проходження явищ, процесів та добір засобів для цілеспрямованої зміни об'єктів або середовища їх існування. Тому виконання дослідів вимагає певного обладнання (приладів і матеріалів).
У процесі використання досліду молодші школярі повинні оволодіти не тільки знаннями про тіла і явища природи, їх взаємозв'язки і залежності, а й про спосіб його виконання (які практичні дії і в якій послідовності здійснюються), про прилади, матеріали та їх призначення.
Важливе значення у формуванні природничих знань має метод спостереження. У працях відомих педагогів Я.А. Коменського, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, психологів Л.С. Виготського, Л.В. Занкова та інших показано, що природа своєю різноманітністю, яскравістю фарб приваблює увагу дітей і позитивно впливає на їхній розвиток. Ось чому правильній організації спостережень у природі вчитель має приділяти велику увагу [38,64,67,68].
Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль, вказує Гончарова К.Д. [3, 49]. Спостереження спрямоване на виявлення істотних ознак, причинно-наслідкових зв'язків у природі. За допомогою спостережень виявляються певні закономірності в навколишній дійсності.
У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. Спостереження є способом організації взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об'єктів природи.
Під час спостереження учні оволодівають уміннями виділяти в предметах їх ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об'єктах, робити висновки за допомогою вчителя. У молодших школярів нестійка увага, погано розвинута спостережливість. Тому робота вчителя повинна бути спрямована на розвиток уваги і спостережливості, доповнює Кузнєцова В.І. [19,50].
З перших уроків з курсу «Я і Україна» вчитель навчає учнів спостерігати за навколишньою природою. Він дає їм детальний план спостережень, одночасно показуючи, як ним користуватись та як краще висловити наслідки спостережень.
Спостереження у процесі навчання може виступати методом і прийомом. Методом воно є тоді, коли в результаті його проведення досягається дидактична ціль, а прийомом - дидактична підціль. Від цього залежать співвідношення спостереження з іншими методами, які можуть входити до нього прийомами або включати його прийомом у свою структуру. Наприклад, у процесі спостережень бесіда буває прийомом актуалізації опорних знань про об'єкт і способи діяльності; прийомом мотивації й стимулювання та ін.; розповідь - прийомом додаткового інформування; дослід - прийомом виявлення певної внутрішньої ознаки або властивості об'єкта і т. ін. І навпаки - спостереження входить прийомом в інші методи, зокрема в дослід, в практичну роботу, в розповідь для сприймання наочних ілюстрацій до неї.
У дітей молодшого шкільного віку довільна увага розвинена слабо. Як показали дослідження психологів, вона розсіюється через 4-5 хвилин, тому виникає постійна потреба в активізації навчально-пізнавальної діяльності. Для цього слід готувати до уроку різні наочні посібники, які активізують пізнавальні можливості учнів.
На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про той чи інший об'єкт чи явище природи, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів.
Під час вивчення природознавства використовують такі способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створені в процесі навчання таблиці, схеми, за словами Байбари Т.М. [4].
У процесі навчання засоби наочності можуть виступати як:
джерело нових знань і уявлень про об'єкти, події, явища;
ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;
спосіб розвитку мислення, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливості, уяви;
посібник для самостійної пізнавальної діяльності;
спосіб інструктажу;
спосіб повторення, повідомлення, систематизації;
спосіб контролю.
Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує сприйманням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв'язків явищ.
До використання наочних посібників на уроках природознавства в початковій школі існує ряд вимог, а саме:
1) використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема;
2) поєднання слова і наочності;
3) врахування рівня підготовки школярів. Якщо в учнів немає уявлень, які необхідні і достатні для утворення нових, то використання наочних посібників не є необхідністю. Зовсім недоцільно показувати наочно предмети і явища, добре відомі учням із їх щоденних спостережень або попередніх навчальних демонстрацій, достатньо тільки нагадати про них.
4) оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв, як зазначає Біда О.А. [10,11].
Вчитель повинен пам'ятати про інші, не менш важливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:
• зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній меті. У засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;
• усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього в и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.