На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Мотиви природоохоронної дяльност молодших школярв як психолого-педагогчна проблема. Сутнсть та структура мотивацйної сфери. Особливост природоохоронної дяльност учнв початкової школи, експериментальне дослдження формування її мотивв.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 21.10.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Мотиви природоохоронної діяльності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема
      1.1 Сутність та структура мотиваційної сфери молодших школярів
      1.2 Особливості природоохоронної діяльності учнів початкової школи
      Розділ 2. Експериментальне дослідження формування мотивів природоохоронної діяльності молодших школярів
      2.1 Вивчення мотиваційної структури природоохоронної діяльності молодших школярів
      2.2 Методика формування мотивів природоохоронної діяльності учнів
      2.3 Організація і зміст експериментального дослідження, аналіз його результатів
      Висновки
      Список використаних джерел
      Додаток

Вступ

Актуальність проблеми. Гострота сучасної екологічної ситуації в усьому світі і в Україні, зокрема, породжує безліч проблем. Одна з них - виховання молодого покоління, здатного гармонійно співіснувати з нею, раціонально використовувати та відтворювати її багатства, психологічно готового оберігати природу. Це вимагає "переорієнтації екологічного виховання на можливість здійснювати випереджувальну підготовку людини до переходу на стратегію сталого розвитку" [24, 42]. Сталий розвиток є новим принципом людського життя; майбутні покоління повинні мати ті самі ресурсні можливості, що й нинішні.

Важлива роль у формуванні екологічної культури особистості належить початковій школі, яка є однією із перших ланок становлення людини і громадянина. Саме "в початковій школі вирішуються такі завдання екологічної освіти, як формування елементарних знань про природу та взаємозв'язки у ній, про людину як частину природи, ціннісного ставлення до природи, розуміння взаємодії і взаємовпливу людини і природи, навичок екологічно доцільної поведінки; виховання почуття відповідальності за стан довкілля; розвиток потреби у спілкуванні з природою; активізація діяльності з охорони та поліпшення навколишнього середовища" [51, 17].

Сучасна школа не повинна обмежуватись наданням учням певних знань, вона покликана виховувати активну життєву позицію дітей, розвивати уміння самостійного здобуття знань, уміння орієнтуватися в постійному потоці інформації, формувати потребу в самовдосконаленні, щоб знання стали дійовою силою у житті учнів. Проте сьогодні існують серйозні проблеми розвитку й удосконалення освіти. Від якості, глибини та обсягу знань, якими оволодіває підростаюче покоління, значною мірою залежить прогрес нашого суспільства.

Дослідження сучасної практики екологічного виховання школярів, здійснені в школах України, свідчать про те, що переважна більшість учнів початкових класів знають і усвідомлюють екологічні проблеми, виявляють досить відчутну стурбованість станом довкілля. Причому для хлопчиків характерне загалом утилітарно-практичне ставлення до довкілля (вони відзначали, що люблять природу за те, що вона є "... джерелом життя і здоров'я для них особисто та для людей взагалі... "). Більшість дівчаток люблять природу за її красу (милуючись нею, вони "заспокоюються", в них "поліпшується настрій" [93, 38]).

Однак під час безпосереднього спілкування з природою відчуваються недоліки життєвого досвіду взаємодії учнів з природою. Школярі не завжди виявляють уміння здійснювати цілеспрямовані спостереження за природними об'єктами, аналізувати, зіставляти події, факти й явища. Вони часом не вміють висловити свої думки, аргументувати або й просто описати побачене в природі. Однією з причин цього є "зростаюча відчуженість дітей (особливо міських) від природи, відсутність педагогічно обґрунтованого спілкування з нею" [68, 69]. Інша причина полягає в тому, що самі вчителі не мають достатнього досвіду організації і здійснення екологічного виховання молодших школярів.

Ось чому зараз перед учителями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Проте "екологічні проблеми часто постають перед ними як абстрактні, віддалені від повсякденного життя" [39, 41]. У молодших школярів, як стверджують дослідники [76; 94], відсутня мотивація до природоохоронної діяльності. Тому врахування досягнень сучасної психолого-педагогічної науки у формуванні мотивів охорони природи є дієвим засобом формування екологічної культури у молодшому шкільному віці.

Проблеми екологічного виховання та формування мотиваційної сфери молодших школярів у процесі навчання природознавства розглядали як класики педагогічної думки В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський та ін., так і сучасні вчені-педагоги (В.П. Горощенко, Н.С. Жесткова, Л.І. Іщенко, А.І. Кузьмінський, Н. Є. Мойсеюк, М.М. Фіцула та ін., методисти Н.П. Байбара, О.А. Біда, О.М. Варакута, О.Л. Іванова, С.К. Іващенко, С.С. Клименко, Н.С. Коваль, І.М. Коренева, О.З. Плахотип, Н.О. Пустовіт, О.Н. Химинець та ін., а також вчителі-практики Г.М. Бондаренко, О.А. Гавриленко, Ю.І. Рева, Л.К. Різник, Л.М. Руденко, А.О. Степанюк, О.І. Ткаченко, Н.В. Хлонь, З.А. Шевців та ін. Проте основна увага у них звертається на теоретичні і практичні аспекти екологічного виховання, а мотиви природоохоронної діяльності як внутрішній стимул до активної участі в охороні природи окреслені фрагментарно, нечітко.

Відтак необхідність формування мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів зумовила актуальність даної проблеми й спричинила вибір теми дипломного дослідження - "Мотиви природоохоронної діяльності молодших школярів".

Об'єкт дослідження - процес екологічного виховання молодших школярів в процесі навчальної діяльності.

Предмет дослідження - мотиви природоохоронної діяльності учнів початкових класів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методики формування мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів у процесі екологічного виховання.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчання забезпечити адекватне формування мотивів природоохоронної діяльності, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класів значно покращаться.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези визначені завдання дослідження:

Розкрити сутність та структуру мотиваційної сфери молодших школярів.

Охарактеризувати специфіку мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів.

Виявити особливості та напрямки природоохоронної діяльності молодших школярів.

Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.

Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс методів дослідження.

Теоретичні методи: вивчення та аналіз загальної та спеціальної психолого-педагогічної літератури, теоретичне моделювання та системний аналіз при визначенні мети та завдань дослідження, аналіз діючих програм і методичних посібників з екологічного виховання.

Емпіричні методи: спостереження за процесом екологічного виховання і природоохоронною діяльністю школярів, бесіда, опитування учнів і вчителів.

Експериментальні методи: констатуючий експеримент, що передбачав вивчення рівня сформованості мотивів природоохоронної діяльності учнів у звичайних умовах навчально-виховного процесу; формуючий - впровадження експериментальної системи (форм, засобів і змісту) формування мотивів природоохоронної діяльності в процесі навчання і виховання школярів; кількісний та якісний аналіз результатів дослідження, узагальнення і систематизація здобутих результатів.

Структура та обсяг дипломної роботи: загальний (повний) обсяг роботи - 90 сторінок машинописного тексту, який складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатку.

Розділ 1. Мотиви природоохоронної діяльності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Сутність та структура мотиваційної сфери молодших школярів

Учіння, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, що є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, уявлення учня про себе, цінність орієнтації тощо. Вони утворюють мотивацію (або мотиваційну сферу) навчальної діяльності молодшого школяра.

Не випадково в останні роки широко досліджують психологічний аспект виникнення, формування й розвитку позитивної мотивації учіння, в тому числі навчально-пізнавальних мотивів, які не тільки є найважливішими внутрішніми спонуками учіння, але й сприяють самовизначенню особистості, її самореалізації й самовдосконалення [28]. Тому завдання забезпечення формування учбової мотивації є одним із найбільш нагальних в умовах реформування національної системи освіти. Управління цим процесом значною мірою залежить від рівня психолого-педагогічної розробленості цієї проблеми.

Мотиви учіння молодших школярів, особливості розвитку мотиваційної сфери в умовах навчальної діяльності на різних етапах розвитку психолого-педагогічної науки досліджували такі вчені, як Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.К. Вілюнас, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, С. Занюк, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, А.К. Маркова, М.В. Матюхіна, О.Я. Савченко, В.В. Столін, Х. Хекхаузен та ін. Під час вивчення психологічних проблем мотивації учіння з'ясовані деякі закономірності її становлення й функціонування, зокрема розкрита полівмотивованість учбової діяльності, описана складна структура та динаміка мотивів, що її зумовлюють, виявлені деякі вікові особливості мотивації учіння молодших школярів.

Проблеми мотивації неможливо розв'язувати без врахування соціальних норм, цінностей, суспільних умов і місця особистості в суспільстві [57, 52]. Кардинальні зміни, що відбулися в житті нашої держави, викликали ускладнення щодо ціннісних орієнтацій людей. Практично ніхто не заперечує, що освіта разом з суспільством переживає кризу, суть якої - в нездатності педагогіки здійснювати випереджальну, прогностичну функцію та вказувати практичні шляхи розв'язання назрілих освітніх проблем. Саме зміни в суспільному житті викликали зміну його соціального замовлення, отже, й освітніх цілей та цінностей.

У наш час започатковується освіта, в основі якої лежить уявлення про гуманістичний тип особистості, яка є самоцінністю й ціллю, а не засобом суспільного розвитку. Відбувається перехід до особистісно зорієнтованої моделі навчання, мета якої - створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та використання його індивідуальних особливостей, турбота про його фізичне та емоційне здоров'я. Аналіз принципів, закономірностей та ознак особистісно зорієнтованої моделі навчання свідчить, що їх реалізація неможлива без підтримки будь-яких проявів внутрішніх прагнень учнів [48, 38]. Отже, виховання мотивації учіння школярів і забезпечення мотиваційної основи навчального процесу - одна з умов життєздатності нової моделі освіти, оскільки існує прямий зв'язок ціннісних орієнтацій особистості з її мотиваційною сферою.

Огляд найбільш впливових психологічних теорій мотивації (біхевіористські, когнітивні, психоаналітичні, гуманістичні, теорія К. Левіна, теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини) дає можливість констатувати, що численність мотиваційних концепцій (тільки в закордонній психології їх налічується близько 50) призвела до неоднозначного вирішення майже всіх проблем, пов'язаних з мотивами і мотивацією [87, 79-80].

Основні мотиваційні теорії розроблено у двох відмінних методологічних традиціях: біхевіористські та когнітивні підходи є суто експериментальними, їх побудовано в традиціях природничо-наукового знання, а більшість психоаналітичних та гуманістичних концепцій розробляються й застосовуються без експериментальної перевірки.

Але незважаючи на те, що мотиваційні концепції як різні способи пояснення, передбачення й керування поведінкою, контрастуючи між собою, іноді здаються несумісними, між ними, як зазначають фахівці (В.М. Дружинін, Є.П. Ільїн, Р.С. Немов, Х. Хекхаузен та ін.), спостерігається взаємодоповнюваність [19, 13-14]. Тому існує необхідність певного синтезу підходів, врахування того раціонального, що є в кожному з них. Значить, навряд чи має сенс різко розмежовувати існуючі погляди на природу мотивації людської поведінки, яка має подвійну детермінацію - зовнішню і внутрішню. Доцільно розглядати цей феномен як єдність внутрішнього і зовнішнього, соціального і індивідуального, фізіологічного і психічного.

Вітчизняна наука, перебуваючи на гуманістичних позиціях, розв'язує проблеми мотивації як психолого-педагогічної категорії з позицій діяльнісного підходу, основи якого були закладені Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, О.М. Леонтьєвим, А.Р. Лурією, С.Л. Рубінштейном [37, 6-7]. Відповідно до концепції діяльнісного походження мотиваційної сфери людини її джерела виходять з практичної діяльності, причому між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємовідповідності). Отже, в основі змін, що відбуваються з мотиваційною сферою людини, лежить система діяльностей, динаміку розвитку яких зумовлюють зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей.

Оскільки саме визначання феноменів “мотив” і “мотивація” становлять певну наукову проблему, розглянемо наукові підходи до розуміння їхньої сутності: моністичний та інтегральний. При моністичному підході мотив розуміють як один конкретний психологічний феномен: потребу (Л.І. Божович, О.Г. Ковальов, С.Л. Рубінштейн та ін.), ціль (К. Левін, О.М. Леонтьєв, С.П. Манукян та ін), спонукання (В.К. Вілюнас, В.І. Ковальов, М.Ш. Магомед-Емінов та ін.) та інші [7, 14]. Але жоден з них не є досить переконливим, оскільки спроба знайти одну детермінанту - це шлях у безвихідь: поведінка як системне утворення зумовлено системою детермінант. При інтегральному підході вважається, що мотив є багатокомпонентним психологічним утворенням (Є.П. Ільїн, В.Г. Леонтьєв, Д.М. Узнадзе та ін), тобто всі психологічні феномени (потреба, ціль, намір, спонукання, формулювання тощо) можуть впливати на формування конкретного мотиву, але жоден не може підмінити його в цілому [55, 19].

Мотив має характеристики (динамічні - сила й усталеність, та змістовні), функції (спонукальну, спрямовувальну, стимулювальну тощо), розмаїття класифікацій [28]. Але жоден з цих феноменів не має однозначного визначення.

Мотивація є таким самим суперечливим поняттям. Вона розглядається як структурне утворення, сукупність факторів чи мотивів (В.І. Ковальов, К.К. Платонов, В.Д. Шадриков та ін) або як динамічне утворення, процес (В.К. Вілюнас, І.А. Джидар'ян, Є.П. Ільїн та ін.), тобто також немає єдності у розумінні її сутності [58, 11-12]. Проблема навчальної мотивації також до кінця не розв'язана, що ускладнює пошуки засобів її підвищення.

Аналіз наукової літератури переконливо доводить, що чільне місце у процесі навчання займає цілепокладання, оскільки саме вектор “мотив - ціль” (Б.Ф. Ломов) є якісним новим утворенням - мотивацією [19, 14]. Отже, цілепокладанню варто приділяти увагу в процесі навчання: воно є підґрунтям самонавчання. Не менш важливими є дослідження ролі емоцій у вихованні правильної мотиваційної спрямованості дітей у процесі навчання. Емоції, як відомо (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, А. К Маркова, С.Л. Рубінштейн та ін), залежать від особливостей діяльності людини та її мотивації й самі є мотиваційними чинниками діяльності. Цікавим нам здається твердження (В.Г. Асєєв, А. К Маркова, С.О. Смирнов та ін.), про те, що стан емоційного комфорту у процесі навчання мусить змінюватися станом відносного дискомфорту - невдоволеність інколи є збудником пошуку нових способів роботи, самовдосконалення [32, 5].

Мотивація учіння складається із низки динамічних та взаємозалежних спонукань (потреби і смисл учіння для школяра, його мотиви, цілі, емоції, інтереси). Тому становлення мотивації - це не просте зростання позитивного чи нівелювання негативного ставлення до учіння, а й ускладнення структури мотиваційної сфери, поява нових, більш зрілих спонукань та ускладнення відносин між ними.

Окрім того, навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є фактором формування у школярів не лише систем операції і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти [1, 51-52].

Серед найважливіших проблем теорії і практики сучасної психології і педагогіки є мотивація поведінкової активності особистості. Вона передусім характеризує динаміку, рушійні чинники активності і відкриває природу основних принципів поведінки і діяльності людини. Вчені намагаються визначити критерії мотивованої поведінки, зміст і співвідношення таких понять, як мотивація, мотив, потреба, інтерес, вибір, намір, цілепокладання.

Мотивація - загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до активної пізнавальної діяльності. З позиції педагога говорять про мотивацію навчання, з погляду учня мова йде про мотивацію учіння. Мотивація, як процес зміни станів і ставлень особистості ґрунтується на мотивах - конкретних спонуканнях, причинах, що лежать в основі вчинків та дій. Функцію мотиву можуть виконувати у взаємозв'язку потреби та інтереси, прагнення та емоції, установки та ідеали, ціннісні орієнтації та ін. Тому мотиви - дуже складні утворення. У педагогічному процесі діють, як правило, багато пов'язаних між собою мотивів [19, 13].

Поняття “мотив” часто співвідносять з терміном “потреба". Мотив є формою прояву потреби людини. Це спонукання до діяльності, відповідь на те, заради чого вона відбувається. І.А. Зязюн розрізняє ці поняття таким чином: “При аналізі питання, чому організм взагалі переходить у стан активності, розглядаються прояви потреб та інстинктів як джерел активності. Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, котрі визначають вибір напрямку поведінки. Потреба спонукає до активності, а мотив - до спрямованої діяльності. Коли потреба конкретизується і знаходить предмет, здатний її задовольнити, вона перетворюється на мотив" [37, 6].

Л.І. Божович вважає, що мотивами можуть бути предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття, переживання - все те, у чому втілюється потреба. Поняття “мотив” вужче від терміна “потреба".

Найбільш широким є поняття мотиваційної сфери, у зміст якого Л.С. Виготський включає афективну, вольову сфери особистості, переживан-ня задоволення потреби. У психологічному контексті мотивація об'єднує в собі рушійні сили поведінки.

Нами були обрані робочі визначення мотиву й мотивації, які містять характеристики, що не викликають принципових заперечень фахівців.

Під мотивом ми розуміємо внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду активності (діяльності, спілкування, поведінки), пов'язаної із задоволенням певної потреби. Під мотивацією - сукупність факторів, які енергетизують і спрямовують поведінку. Навчальна мотивація визначається як загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного освоєння змісту освіти.

Структура мотивації - це складна ієрархічна система (мотиваційні настанови та утворення - потреби, мотиви, цілі, бажання, інтереси тощо). Істотним для дослідження структури мотивації виявилося виділення чотирьох її компонентів (задоволення від самої діяльності; значення для людини її результату; сила винагороди; тиск, що примушує діяти), що дало підстави для визначення таких видів мотивації, як внутрішня та зовнішня [36, 218-219]. Таке структурне уявлення складових мотивації, співвіднесене з структурою навчальної діяльності, виявилося продуктивним для аналізу навчальної мотивації. Внутрішня мотивація виявляється найбільш цінною, саме її й треба виховувати, оскільки вона обумовлена потребами особистості, пов'язана з її особистісними диспозиціями, коли дії та вчинки відбуваються за бажанням суб'єкта.

У педагогічній психології (Д. Аткінсон, Є.П. Ільїн, А.К. Маркова, Х. Хекхаузен та ін.) виділено такі типи мотивації, як досягнення успіху (має позитивний характер) і боязні невдач (належить до негативної сфери) [54, 37]. Зусилля треба концентрувати на формуванні мотивації досягнення успіху, коли дії особистості спрямовано на досягнення конструктивних, позитивних результатів. За цієї умови починає діяти й такий важливий мотиваційний чинник, як позитивні емоції, емоційне ставлення до навчання.

Серед численних соціальних і пізнавальних мотивів, які діють у системі навчання, найбільш цінними є пізнавальні. Вони забезпечують подолання школярами труднощів у навчальній роботі, викликають пізнавальну активність, на їх основі розвивається бажання людини бути компетентною, відповідати вимогам свого часу. Групи мотивів (соціальні і пізнавальні, широкі і вузькі, знані і реальні) перебувають у динамічному зв'язку. Вони дуже рухливі, оскільки залежать від всіляких обставин. Із сполучення мотивів виникає рушійна сила учіння, характер, спрямованість і обсяг якої визначається сумарною дією домінуючих і другорядних мотивів.

Види мотивів розрізняють у залежності від:

характеру участі в діяльності (усвідомлені, реально діючі);

часу зумовлення діяльності (тривала - короткочасна мотивація);

соціальної значущості (соціальні - особистісні мотиви);

ступеня задіяності в діяльності (широкі соціальні та вузькоособистісні, мотиви конкретного виду діяльності) [87, 83].

І.А. Зязюн, посилаючись на класифікацію мотивів Л.І. Божович в залежності від зв'язку мотиву із змістом чи процесом діяльності (внутрішні і зовнішні мотиви), визначає такі групи мотивів:

Внутрішні мотиви - пов'язані з процесом та змістом діяльності.

Зовнішні мотиви: а) широкі соціальні: обов'язок та відповідальність перед суспільством, соціальною групою, окремими людьми; самовираження і самовдосконалення; б) вузькоособистісні мотиви: прагнення отримати схвалення оточуючих; бажання зайняти високе соціальне положення (престижна мотивація); в) мотиви уникнення неприємностей [37, 8-9].

О.М. Леонтьєв виділив мотиви зрозумілі та реально діючі, усвідомлені та неусвідомлені, головні та другорядні. Всі вони виявляються в учбовій діяльності молодшого школяра [54, 38].

Як пізнавальні, так і соціальні мотиви розрізняються за своїми змістовними і динамічними характеристиками. До змістовних характеристик мотивів належать наявність або відсутність особистісного смислу учіння (коли мотив не лише виконує спонукальну функцію, а й має особистісне значення, виражає внутрішнє ставлення до учбової діяльності). Такий мотив називають смислоутворююючим [1, 22], і його дієвість виявляється у реальному впливі на процес учіння; самостійність у виникненні й функціонуванні мотиву (може виникнути як результат самостійної роботи (внутрішній мотив) або з допомогою вчителя, дорослого (зовнішній мотив)); місце мотиву в структурі мотиваційної сфери, його домінуюча чи другорядна роль; рівень усвідомлення мотиву. У цьому контексті слід звернути увагу на можливість свідомого приховування мотивів; поширення мотиву на різні сторони процесу учіння. Динамічні характеристики мотивів проявляються у силі мотивів, емоційній забарвленості (модальності) та тривалості.

Поряд з мотивами є цілі, що забезпечують спрямування мотивів. Мотиви співвідносяться з учбовою діяльністю загалом, а цілі відповідають окремим учбовим діям, забезпечують їх реальне виконання [7, 14]. Процес постановки цілі вимагає певних умінь, рівень сформованості яких характеризує ступінь зрілості мотиваційної сфери учня. До цих вмінь відносять обґрунтований вибір однієї з кількох можливостей, самостійну постановку перспективних цілей та їх корекцію в залежності від обставин, реалізацію поставлених цілей, вибір засобів їх реалізації та подолання можливих перешкод.

Завдяки цим умінням забезпечується реальне виконання дії, установку до якої створює мотив. Тому вчителеві слід брати до уваги полімотивацію учіння. Упродовж навчання особистісно значущими стають то одні, то інші мотиви молодшого школяра. Загалом мотиваційна сфера учіння визначається характером самої навчальної діяльності учнів, сформованістю її компонентів, смислом учіння та характером мотивів учбової діяльності, зрілістю цілей, особливостями емоцій, що супроводжують процес учіння [28].

Мотивація є одним з важливих компонентів учбової діяльності; це джерело активності суб'єкта. Більшість авторів пояснюють мотивацію як систему психологічних факторів, що зумовлюють поведінку та діяльність людини.С. Занюк виділяє динамічний та структурний (змістовий) аспекти мотивації. На його думку, продуктивність діяльності, її процес та результат визначаються, по-перше, спрямованістю мотивів, їх змістом; по-друге, силою, активністю, напруженістю мотивів відповідного змісту. Структурний аспект мотивації - це прояви різнобічних потреб людини. До змістового аспекту мотивації входять такі компоненти, як змістовий (система психологічних факторів, що зумовлюють діяльність); зв'язок між мотивами; ієрархія мотивів; потреби, які лежать в основі мотивів і спричинюють поведінку. Динамічний аспект мотивації визначається такими характеристиками, як сила, стійкість, міра збудження мотивів, здатність переключатися з одних мотивів на інші.

Учбова мотивація визначається як частковий вид мотивації, включеної в учбову діяльність. Мотивація учіння визначається низкою специфічних для цієї діяльності чинників: по-перше, освітньою системою, певним закладом, де здійснюється учбова діяльність; по-друге, організацією освітнього процесу; по-третє, суб'єктивними особливостями школяра (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібність, рівень домагань, самооцінка, взаємодія з іншими учнями і т.п.); по-четверте, суб'єктивними особливостями педагога, насамперед системою його ставлення до учня; по-п'яте, специфікою навчальної дисципліни [55, 24].

Учбова мотивація, як і будь-який її вид, системна [36, 219]. Вона характеризується спрямованістю, стійкістю і динамічністю і спонукається ієрархією мотивів, в якій домінуючими є або внутрішні мотиви, пов'язані із змістом учбової діяльності та її виконанням, або широкі соціальні, пов'язані з потребою дитини зайняти певну позицію в соціальній системі. При цьому з віком відбувається розвиток взаємодіючих потреб та мотивів, зміна провідних домінуючих потреб та їх ієрархізація.

Відповідно при аналізі мотивації учбової діяльності необхідно не лише визначити домінуючий мотив, але й врахувати усю структуру мотиваційної сфери людини, у якій А.К. Маркова [58] виділила такі ієрархічні рівні: потреба в учінні, смисл учіння, мотив учіння, мета, емоції, ставлення та інтерес.

Учбова діяльність спонукається насамперед внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба поєднується з предметом діяльності - виробленням узагальненого способу дії - і “опредмечується" в ньому. У той же час вона спонукається найрізноманітнішими зовнішніми мотивами, наприклад, самоутвердження, престижності, обов'язку, необхідності, досягнення і т. ін.

Для учбової діяльності особливо важливими є мотиви інтелектуально - пізнавального характеру; вони усвідомлюються людиною як потреба в знаннях, необхідність у їх засвоєнні, прагнення до розширення світогляду, поглиблення, систематизації знань [79, 124]. Це саме та група мотивів, що співвідноситься із специфічно людською пізнавальною діяльністю, інтелектуальною потребою позитивного емоційного забарвлення. Керуючись такими мотивами, школяр, не звертаючи уваги на втому, час, інші спонукання, розв'язує учбову задачу.

Для аналізу мотиваційної сфери учіння школярів важлива характеристика їхнього ставлення до нього. А.К. Маркова визначає три типи ставлення - негативне, нейтральне та позитивне, чітко диференціює останнє на основі включеності учня в навчальний процес, що дуже важливо для управління учбовою діяльністю школярів. Автор поділяє позитивне ставлення до учіння на:

а) позитивне, наявне, активне (готовність учня вчитися);

б) позитивне, активне, пізнавальне;

в) позитивне, активне, особистісно-пристрасне [58, 46-47].

Іншими словами, мотиваційна сфера суб'єкта учбової діяльності не лише багатокомпонентна, а й різнорідна та різнорівнева.

Учені (М.І. Мішков, О.А. Реан, В.О. Якунін та ін.) виявили, що так звані “сильні" і “слабкі" учні відрізняються один від одного не стільки за рівнем інтелекту, скільки за силою, якістю та типом мотивації навчальної діяльності. Висока мотивація може перекривати нестачу спеціальних здібностей або недостатній запас знань, умінь і навичок, оскільки за наявності мотиву дії людини стають більш енергійними і послідовними [81, 4]. Результати цих досліджень цілком укладаються в формулу дидактичного процесу В.П. Безпалька, з якої випливає, що продуктивність процесу навчання залежить від таких складових, як мотивація учіння, діяльність учнів та діяльність учителя. Однак, на нашу думку, оскільки мотивація учіння визначає собою дієвість двох інших компонентів, це дає можливість припустити, що її підсилення забезпечить підвищення продуктивності процесу навчання в цілому. Отже, від сили та структури мотивації значною мірою залежать навчальна активність і успішність учнів

Розуміння визначальної ролі мотивації для навчального процесу спонукало деяких учених (Ю.К. Бабанський, О.С. Гребенюк, І.Я. Лернер, М.І. Махмутов, О.Я. Савченко та ін.) визнати необхідність виділення окремого дидактичного принципу, що регулює мотиваційній бік навчання. О.С. Гребенюк назвав його принципом МЗНП - мотиваційного забезпечення навчального процесу. Як наголошує О.Я. Савченко, принцип МЗНП орієнтує на активну позицію учня, співробітництво всіх учасників процесу навчання, їхню активну взаємодію, без чого сучасний навчальний процес неможливий [81, 4].

Молодший шкільний вік характеризується як вік входження в навчальну діяльність, оволодіння її структурними компонентами. Мотивація учіння дітей цього віку, як свідчать дослідники (Л.І. Божович, Н.М. Бібік, Л.В. Занков, А.К. Маркова та ін), має як негативні аспекти (недостатня дієвість, нестійкість, недостатнє усвідомлення, слабка узагальненість, орієнтованість на результат навчання), так і позитивні (загальне позитивне ставлення до школи, широта інтересів, допитливість) [32, 5]. Серед численних мотивів, що спонукають молодших школярів (прагнення до нагороди, хороша оцінка, шанолюбство, бажання заслужити похвалу або уникнути покарання тощо), найбільш цінним є пізнавальний інтерес, важлива особистісна характеристика учня. Дослідники [22] перелічують ряд умов, що сприяють його формуванню (цікавий матеріал, демократичне спілкування з дітьми, навички самонавчання тощо), до яких ми запропонували додати й уміння працювати з навчальними книгами.

Науковці стверджують, що мотивація учіння школярів буде підвищу-ватися відповідно до успішної діяльності вчителя, а також навчальної діяльності учнів. Якщо вчитель ставить за одну з цілей своєї діяльності підвищення мотивації учіння школярів і реалізує її, то підвищується й мотивація учіння школярів щодо вивчення цього предмета. Це у свою чергу має позитивно позначитися на навчальній діяльності учнів, що, знову-таки, призведе до підвищення мотивації їх учіння (це принципове для нашого дослідження положення підтверджено результатами зондувального експерименту) [87, 81]. Отже, пошук ефективних методів, засобів, прийомів, що забезпечують мотивацію учіння школярів, має вирішальне значення для успішності дидактичного процесу.

У дослідженнях проблеми учбової мотивації відзначається зв'язок рівня розумового розвитку учнів та розвитку і формування їх мотиваційної сфери. На матеріалі дослідження молодших школярів М.В. Матюхіна виявила розвиток мотивації, що корелює з психічним розвитком. Це дає змогу стверджувати, що “високий початковий рівень розумового розвитку є, з одного боку, важливою умовою реалізації початкового рівня мотивації дитини, з іншого - умовою формування позитивної мотивації в процесі учбової діяльності” [1, 62]. При цьому встановлюється пряма залежність між високим рівнем розумового розвитку та позитивними мотиваційними тенденціями, і навпаки. У той же час виявлено залежність між мотивацією як передумовою учбової діяльності та успішністю навчання дітей з високою та середньою мотивацією.

Таким чином, сформованість мотивації учіння молодших школярів є передумовою засвоєння знань, умінь і навичок, всебічного розвитку особи-стості дитини.

1.2 Особливості природоохоронної діяльності учнів початкової школи

В умовах загострення проблем взаємодії людства й природи перед сучасною педагогічною наукою та практикою постає низка невідкладних завдань, пов'язаних з необхідністю виховувати молоде покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні до всього сущого, що притаманне українському народові.

Серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічних знань визначається складністю природних об'єктів, багатогранністю взаємозв'язків та залежностей між компонентами природних систем суспільством та навколишнім середовищем [34, 39].

Сучасний рівень розвитку засобів впливу на довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливим негативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії з природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу, тому засвоєння екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов'язково має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями.

В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби екологічного навчання і виховання, що сприяють активізації екологічної культури і свідомості учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці.

Загальновизнано, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання особистості [67, 121]. Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. При цьому вони стають широко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвід поміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля.

Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [5, 49].

Проводячи природоохоронну роботу, учні можуть виявити нові факти, аргументи, відомості; уточнити деталі вже відомих явищ і подій. Така робота допомагає педагогам краще пізнати своїх учнів, вихованців, розкрити їх своєрідність, неповторність, різнобічність інтересів, уподобань, спрямувати їхню професійну зорієнтованість.

Робота вчителя з екологічним матеріалом розширює його кругозір, збагачує новими знаннями, ініціює процес вдосконалення педагогічної і методичної майстерності. Зважаючи на це, цілком зрозумілим є те, чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохоронна робота, поглиблюється її зміст, з'являються нові цікаві форми пізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що "екологічне виховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще має систематичний характер" [39, 40]. Не всі педагоги творчо підходять до цього питання в організації вивчення основ охорони природи учнями рідного краю, в методичному забезпеченні ефективного процесу екологічного виховання.

Окремі вчителі не проводять планових, передбачених програмою навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості, спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних уявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стають можливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронної роботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізації краєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, у співробітництві з іншими структурами системи освіти.

Без організації природоохоронної роботи важко забезпечити поєднання навчального процесу із життям. Посилання ж на "книжкові приклади, чим ніби реалізується екологічний принцип, може лише посилити абстрактність сприйняття учнями різних наукових теорій, однак не забезпечить належного рівня їхньої екологічної культури" [18, 53].

З іншого боку - часом і вчителі лише радіють з того, що їхні вихованці задовольняють свої екологічні запити поза школою, в гуртках юних туристів й екологів позашкільних установ. Однак в центрі екологічної роботи повинна бути загальноосвітня школа, її педагогічний колектив, учнівський контингент. Саме у них найбільші можливості забезпечити потрібну розумну "масовість" такій роботі.

Свого часу вчителі задовольнялися тим, що в школі працював гурток з охорони природи з 10-15 учнів, члени якого практикували походи по рідному довкіллю, займалися очищенням джерел чи струмків і т. ін. Проте сьогодні це вже не відповідає потребам виховної роботи і навчального процесу. Через це цілком предметно ставляться завдання щодо того, щоб "екологічна освіта перейшла в сферу системного забезпечення ефективної реалізації своїх виховних можливостей в контексті повсякденної навчально-виховної і культурно-просвітницької роботи різних структурних підрозділів системи освіти в Україні" [39, 42].

Системне співробітництво в галузі навчальної і природоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу навчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципів і методів навчально-виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєву позицію і особистісні переконання учнів. Така "робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху". При цьому "пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі" [33, 7].

Підпорядкована справі державного становлення української нації, природоохоронна діяльність на уроках, у позакласний та позашкільний час стає джерелом формування екологічної свідомості. Зокрема, всебічне вивчення природних, соціально-економічних умов та історичних особливостей рідного краю, реалізація завдань охорони природи постає як один із найдієвіших засобів формування активної життєвої позиції учнів на ґрунті поліаспектного сприйняття ними змісту екологічного виховання.

Особливе місце в екологічному дитячому русі належить початковій школі. Проте "сьогодні природоохоронний принцип повинен більш активно заявити про себе в навчально-виховному процесі. Практично немає жодного шкільного предмета, зміст якого не можна було б зробити більш цікавим для учнів, більш доступним для усвідомлення шляхом наповнення його програмових завдань екологічним матеріалом" [2, 462]. Починаючи від простих фенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природних об'єктів, - все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнів максимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічної свідомості молодших школярів.

В результаті проведеного теоретичного аналізу цілком очевидними стають такі функції екологічного виховання:

теоретико-методологічна - зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв'язку предметів та явищ навколишнього середовища;

соціально-культурна - виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми;

дидактична - пов'язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи;

практична (діяльнісна) - пов'язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності [16, 27-28].

Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самої дитини. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати екологічне право, тобто ті юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи.

Звичайно, не потрібно надавати учням професійну юридичну підготовку, адже еколого-правова культура частиною загальної національної культури, сприяє формуванню світогляду, підвищує соціальну активність дітей, формує свідоме ставлення школярів до своїх прав і обов'язків. Саме це і є метою еколого-правового виховання: основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.

Правовиховна робота з молодшими школярами на уроках природознавства має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як "Екологічне право", і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального матеріалу [3, 36]. Вивчаючи рослини, тварин, діти ознайомлюються з видами, які потребують охорони (особливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю.

Наприклад, вчитель повідомляє дітям, що впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спалювала величезні лісові масиви, полювала на тварин - мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в останнє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони заподіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороняти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охорони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу. Червона книга - це список рідкісних видів тварин, рослин, грибів і таких, що перебувають під загрозою зникнення.

Молодші школярі мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесено 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів та ін. рідкісних організмів) [97, 39].

У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Доцільно запитати учнів, що на їхню думку можуть означати ці кольори: чорний, червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений. (Чорний - безнадія; червоний - небезпека; жовтогарячий - наближення небезпеки; жовтий - увага; зелений - надія на відновлення). Саме кольори допоможуть учням осмислити матеріал та краще і швидше його запам'ятати. Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан - дикий кінь, тур - дикий бик, соболь); зникаючі види - червоним (лосось чорноморський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах європейський); вразливі - жовтогарячим (махаон, тритон карпатський, лелека чорний, рись звичайна); відновлені види - зеленим кольором (зубр).

Тут слід звернутися до Конституції України. Учні повинні дізнатися, що головний закон - Конституція України зобов'язує всіх людей не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ними збитки, тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провести з класом невеличку бесіду з теми "Що означає - не заподіювати шкоди природі", в ході якої учні повинні усвідомити, що замало просто не шкодити природі (не ламати гілок, не знищувати рослин, не вбивати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища.

Учителю слід формувати в учнів початкової школи поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказниках, парках, природоохоронних об'єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об'єктами, що в них охороняються [42, 93]. Молодші школярі повинні усвідомити, навіщо необхідно охороняти природу, і до яких наслідив може призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. Учні можуть намалювати уявну картину бажаного майбутнього і подумати над запитаннями: Як необхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?

Для формування правильних уявлень про дбайливе ставлення до ґрунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити школярів зі змістом Законів України "Про охорону навколишнього середовища" (1991), "Про природозаповідний фонд України" (1992), "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про тваринний світ" (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972). Наприклад, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" говорить нам те, що кожна людина має право на безпечне для життя навколишнє середовище. Людям необхідно говорити правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшкодування збитків, завданих їхньому здоров'ю.

Але згідно з цим законом люди мають і обов'язки - берегти природу, раціонально (тобто економічно правильно) використовувати її, дотримуватися закону. Школярі повинні усвідомлювати, що за порушення екологічного законодавства завжди повинна бути відповідальність - адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо) [52, 20]. Наприклад, за забруднення річок, озер, водойм дорослих можуть позбавити волі терміном 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем накладається штраф.

Варто врахувати, що "сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється, тому акцентувати виховну роботу слід саме на формуванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, переконань, які споконвічне були і залишаються нашими духовними цінностями українського народу".

Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для українських дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в тому, що:

1. Зібраний фактичний матеріал дуже результативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти, діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів і ін.).

2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів.

3. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.

4. Забезпечується прилучення школярів до посильної громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій, громадських об'єднань [48, 38].

Вивчаючи природознавство, дитина має вчитися аналізувати предмети неживої і живої природи, що спостерігаються у довкіллі, здобувати і переосмислювати інформацію, перетворюючи знання в інструмент пізнання інших видів діяльності.

Важливе місце в розвитку особистості дитини займає природоохоронна діяльність учнів. Її варто так організувати, щоб вона була джерелом розвитку дітей, виховувала відповідальність за доручену справу. Це осінні і весняні роботи в шкільному саду, озеленення території та класних кімнат, догляд за квітниками тощо. Залучення молодших школярів до різноманітних видів фізичної праці, пов'язаної тією чи іншою мірою з промисловим чи сільськогосподарським виробництвом, сприяє тому, що інтелектуальне життя вихованців з дитинства набуває практичної спрямованості [90, 124-125].

До всіх уроків природознавства учитель має ретельно добирати і вміло використовувати дидактичний матеріал. Не можна залишати дітей байдужими і до екологічних проблем сьогодення, до тварин, рослин. До кожної теми варто підібрати оптимальне поєднання репродуктивних, пошукових, словесних, наочних і практичних методів навчання.

Власне природоохоронна діяльність молодших школярів може здійснюватися як практичні заходи з озеленення, прибирання, очищення джерел і т. ін. Проте цій практичній роботі передує тривала діяльність з усвідомлення значущості природи і природоохоронної діяльності як основи збереження життя на Землі [75].

На уроках діти усвідомлюють, що нині природа відчуває на собі зростаючий вплив людини. Важко перерахувати види людської діяльності, які негативно впливають на природну флору і фауну: це й інтенсивний розвиток промисловості, й будівництво нових міст, розробка корисних копалин, створення водосховищ, розорювання цілинних земель, забруднення атмосфери, ґрунту, води відходами виробництва, витоптування поверхні землі, масовий збір квітучих рослин для букетів тощо. Небезпека повного знищення загрожує деяким видам рослин і тварин. Отже, охорона рослинного і тваринного світу - справа надзвичайно важлива, яка потребує прийняття термінових заходів. Тому охорона природи стала загально-державною справою.

Це зобов'язує всіх громадян брати активну участь в охороні природи, особливі обов'язки накладає й на учнів шкіл. До участі в охороні природи залучається дедалі більше людей різного віку й професій. В Україні діють товариства охорони природи та юних друзів природи тощо.

Сучасним станом охорони тваринного і рослинного світу зумовлено створення центрів порятунку тварин і рослин, успішно регулюється чисельність видів, здійснюється управління ресурсами та ін. Виконання цих програм можливе лише за участю всього суспільства і кожної людини зокрема. Отже, необхідні знання, конкретне ознайомлення широких верств населення з "Червоною книгою", видами рослин і тварин, занесених у неї. Такими знаннями повинні оволодівати й учні початкових класів.

Однією із форм роботи з молодшими школярами щодо екологічного виховання є екскурсія в природу. Мета екскурсії - навчити дітей читати книгу природи, бережливому ставленню до неї, спостерігати, встановлювати взаємозв'язки між об'єктами та явищами. Якщо під час екскурсії діти помітять мертве джерельце, занесене мулом, вони мають вичистити його та здійснювати за ним постійний контроль [29, 67].

Подорожуючи в природу, учні можуть спостерігати, як розкривається квітка, випаровується земля, як пташка годує своїх пташенят, вчить їх літати. Все цікаве, що діти побачили чи відчули, вони узагальнюють, а потім розповідають батькам, учням у класі. Під час екскурсії в парк, ліс діти набувають знань про наш край, про дотримання певних правил поведінки в природі. Останнім часом досить поширеним засобом природоохоронної освіти дітей стали екологічні стежини, якими класовод проводить екскурсії в різні пори року. Розробці стежин мають передувати теоретичні та практичні заняття а вивчення природних особливостей місцевості.

При розробці навчальної екологічної стежини вчитель повинен включити у зміст екскурсій ті знання, які дозволять глибше зрозуміти цілісність природи, розкрити необхідність вивчення екологічного стану природних систем і підтримки екологічної рівноваги в них, показати вплив антропогенного фактора і його значення для життя природного комплексу. Під час створення екологічної стежини вчителю необхідно працювати над відбором і вивченням об'єктів. Він дає характеристику біоценозів, що передбачені у маршруті (ділянки хвойного та мішаного лісу, галявина в лісі, мурашник, птахи лісу, узлісся тощо) [50, 61].

Під час екологічних екскурсій необхідно встановити причини скорочення чисельності та зникнення окремих видів, а також з'ясувати, як самі учні оцінюють ставлення людей до природи, формувати правила поведінки дітей у навколишньому середовищі.

Майбутнє природи і людства залежить від того, якими ми виростимо і виховаємо наших дітей. Для цього на уроках природознавства потрібно використовувати матеріал, який би сприяв екологічному вихованню учнів. Наприклад, під час вивчення у 3-му класі розділу "Повітря", зокрема його природоохоронної спрямованості, учитель може використати такий матеріал.

Народна мудрість мовить: "Необхідний, як повітря". І справді, без їжі людина може жити 5 тижнів, без води 5 днів, а без повітря - 5 хвилин.

Учені вважають, що переважну частину кисню на нашій планеті поставляє флора (решту - фітопланктон). Проте за останні 500 років людиною знищено 2/3 лісів, що вкривають землю; тільки за останні 100 років втрачено 40% існуючих на планеті лісових масивів (зараз на ліси припадає лише 20% суходолу). У результаті кількість кисню в атмосфері зменшується щорічно на 10-15 т. Вміст же вуглекислого газу порівняно із серединою минулого століття зріс на 10-12%. Значною мірою "з'їдають" кисень автомашини, літаки тощо [41].

Під час вивчення розділу "Вода", зокрема при з'ясуванні питання про постачання нашої країни доброякісною питною водою, слід ознайомити дітей із такими відомостями:

Надзвичайно важливий компонент біосфери, необхідний для життєдіяльності людини, - це вода. Загальні її запаси на нашій планеті великі, яроте на кожні 100 л вологи на Землі 97 л солоні на смак і наповнюють моря й океани, а на нашу долю залишається лише 3 л питної води, з яких більше 2 л міститься у полярних льодах Арктики та Антарктиди.

З усіх факторів життєзабезпечення на Землі водний чи не найважливіший. Особливого значення фактор забезпечення доброякісною питною водою набуває у містах, дена сьогодні сконцентрована основна частина жителів нашої країни, і тому вплив може мати найвизначальнішу ознаку.

За даними відповідних державних органів, комунальне водопостачання в Україні характеризується такими показниками:

із поверхневих джерел водопостачання подається 75% всієї води;

з 24 обласних центрів 4 (Запоріжжя, Одеса, Вінниця, Житомир) використовують для водопостачання поверхневі води, 7 міст (Херсон, Суми, Чернігів, Луцьк, Луганськ, Львів, Полтава) - переважно, або виключно, підземні води, а решта має змішане водопостачання. Сучасне використання запасів підземних вод становить 22%. За цих умов найреальнішим шляхом поліпшення питного водопостачання міського населення є інтенсифікація використання підземних вод. Це, звичайно, нелегка та дорога справа. Проте та екологічна обстановка, яка склалася в Україні, потребує його здійснення.

Найбільше можливостей для здійснення екологічного виховання відкривається під час вивчення теми "Різноманітність природи нашої Батьківщини". У цій темі потрібно зупинитися на рослинах, які характерні для кожної природної зони і перебувають під охороною. Слід сказати, що в кожній природній зоні створені заповідники, де ці рослини найпоширеніші. Доцільно глибше ознайомити учнів із рідкісними видами рослин місцевої флори. Необхідно наголошувати, що охороняти треба не тільки рідкісні види, які занесені до Червоної книги, а й інші види рослин [34, 39-40].

Так, вивчаючи тему "Степи. Природа і праця людей у степах. Охорона природи степів" дітям буде цікаво дізнатися про рослини, яким загрожує зникнення (ковила, адоніс весняний, півонія вузьколиста тощо).

Вивчаючи у 3-му класі теми "Ліс. Рослини лісу своєї місцевості. Охорона лісу", називаючи прикмети весни, слід зупинитися на ранньоквітучих рослинах (ряст, проліски, підсніжники, сон-трава).

Під час вивчення тем, пов'язаних з охороною рослин, у 1-4-му класах слід звернути увагу на лікарські рослини навколо нас та правила їх збирання, що спрямовані на збереження як окремих видів, так і цілих масивів лікарських рослин. Поширення і популяризація знань про лікарські рослини допоможуть правильно організувати збір цінної рослинної сировини на місцях [5, 51].

Під час проходження розділів "Природні зони України", "Дикі і свійські тварини", "Мешканці водойм", "Бур'яни поля та городу тощо" вчителі початкових класів можуть використати матеріал про захисні пристосування рослин і тварин. Щоб діти не завдавали шкоди метеликам, жукам, жабкам, мурашкам, птахам, квітам, кущам, деревам, вони повинні мати певні знання про життя тваринного і рослинного світу. Молодші школярі оволодівають елементарними знаннями про навколишнє середовище, набувають навичок щодо сприятливих умов життя, вчаться розуміти зв'язки, що існують у природі.

Послідовне досягнення мети і завдань екологічної освіти потребує розробки системи змісту, методів і організаційних форм навчально-виховного процесу, міждисциплінарного підходу, адже екологічне виховання повинно перебороти такий вид освіти, як розрізненість формуючих знань, ізольованість шкільних дисциплін. Тому у початковій школі доцільно викладати пропедевтичний предмет "Основи екології". Програму з цього предмета складено за принципом концентризму. Вона містить перелік основних тем даного предмета, уявлень, понять, які вводяться для молодших школярів. Зміст програми, загальний обсяг навчального матеріалу визначаються фактичними можливостями його засвоєння [24, 43].

Розділ програми "Нежива і жива природа" передбачає формування уявлень і понять про неживу (сонце, зірки, повітря, вода, ґрунт) і живу (рослини, тварини, людина) природу, умови існування живих організмів, пристосування рослин і тварин до природного середовища, культурні ландшафти, рівновагу в екосистемі, колообіг речовин.

У розділі "Сезонні явища та їх вплив на стан рослин і тварин" розглядаються зміни у неживій природі рідного краю за сезонами. На основі спостережень встановлюється залежність між тривалістю світлового дня та сезонними змінами в житті рослин, тварин та праці людей, періодичність станів неживої та живої природи. Під час екскурсій екологічною стежкою молодші школярі вчаться встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.

У третьому розділі йдеться про Землю як унікальну планету Сонячної системи, про необхідні умови існування живих організмів (ґрунт, вода, повітря, сонячне світло); про Землю як сукупність взаємозв'язаних організмів і середовища, взаємозв'язки між неживою природою і тваринами, між тваринами; про колообіг речовин, рух води, повітря і роль сонячної енергії в цих процесах; про унікальну роль зелених рослин для забезпечення енергетичного зв'язку між Космосом і Землею; про Землю як глобальну екосистему [86, 13].

Розділ "Місце і роль людини в природі" розкриває залежність людини від навколишнього середовища, зміни екосистем під дією природних і людських факторів, необхідність змін у ставленні людини до природи.

В останньому розділі програми розглядаються законодавчі акти, широка система заходів щодо охорони природних багатств України та здоров'я населення, народні методи загартування організму людини, правила поведінки в природі, Червона книга України, раціональне використання природних багатств, охорона природи своєї місцевості.

Велике значення у природоохоронній діяльності учнів мають роботи з озеленення. Вони привчають дітей бережливо ставитись не лише до своїх насаджень, а й до природних. У зв'язку з цим корисно організовувати на весняно-літній період загони: лісові дозори, зелені патрулі, голубі патрулі тощо. Лісові дозори сприяють збереженню насаджень і захисту лісу від пожеж, огороджують мурашники, виготовляють шпаківні і розвішують їх у лісі, беруть участь у підгодівлі диких тварин та вивченні їх видового складу, зустрічаються із працівниками лісництва.

Члени загону "Зелений патруль" беруть активну участь у насадженні дерев, кущів, квітів біля школи, на вулицях села, доглядають за ними. Вони вивчають біологічні особливості кімнатних рослин, природні умови їх росту, проводять досліди з вегетативного розмноження, регулювання росту і розвитку, керують строками цвітіння. Зелені патрулі проводять роз'яснювальну роботу з охорони зелених насаджень серед дошкільників, жителів села. Вони є ініціаторами підготовки і проведення традиційних свят, наприклад "Золота осінь", "Тиждень саду", "Місячник лісу", "Свято квітів" тощо. Велику увагу зелені патрулі повинні приділяти внутрішньому озелененню школи [17, 20-21].

З членами загону "Голубий патруль" учитель проводить екскурсію на водосховище, ставкове господарство, ставок чи інше водоймище своєї місцевості. Реалізувати план екскурсії можуть рибоводи. Учні дізнаються про видовий склад риб, основні умови їх життя, годівлю, зимівлю, про вплив температури на розвиток малька риб, технічну оснащеність рибгоспу, а також про те, що завдяки добору, змінам живлення, температури та об'єму води можна значно поліпшити видовий склад риб. Після такої екскурсії учні активно допомагатимуть рибгоспу рятувати мальок риб, коли пересихають водойми, оберігати водні багатства від браконьєрів. Під час екскурсій діти розшукують "мертві" джерельця, занесені мулом, розчищають їх та здійснюють за ними контроль. Охорона природи передбачає спостереження за чистотою джерел, річок та озер, шефство над окремими, особливо цінними ділянками місцевої природи.

Розділ 2. Експериментальне дослідження формування мотивів природоохоронної діяльності молодших школярів

2.1 Вивчення мотиваційної структури природоохоронної діяльності молодших школярів

У побудові психодіагностичного інструментарію ми виходили з положення, що метод - це узагальнення певного класу методик (загальний шлях дослідження), а методика є конкретизацією методу і прямо залежить від мети дослідження. Враховуючи цю обставину, опишемо методи вивчення мотивації учіння та проілюструємо їх конкретними методиками. Згідно з А.К. Марковою [58], ми виділяємо такі групи методів - теоретичні (аналіз літератури), неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, вивчення продуктів діяльності учнів (у т. ч. проективний метод на основі використання малюнкових методик), вивчення шкільної успішності), експериментальні (психолого-педагогічний експеримент).

Спостереження виступало як найпоширеніший неекспериментальний метод вивчення мотивації учіння, що переважно входив до складу інших методів - бесіди, експерименту і т. ін. Недоліки спостереження (описовість, поверховість, суб'єктивність, нестандартизованість) значною мірою нівелювалися його цілеспрямованістю, фіксованістю показників мотивації учнів за складною системою реєстрації одержаних даних.

Анкетування, як і спостереження, був одним з найпоширеніших методів вивчення мотиваційної готовності до екологічної діяльності навчання учнів шляхом опитування учителів. Ми використовували анкети із трьома типами запитань:

1) з прямими запитаннями, спрямованими на виявлення усвідомлених мотивів учнів;

2) питання селективного типу, де пропонувалося кілька відповідей;

3) шкали, у яких вчитель повинен був не просто обрати правильну відповідь, а й оцінити в балах правильність кожної відповіді.

Інтерв'ювання ми використовували як засіб первинного орієнтування в мотивах екологічної діяльності школярів. Щоб дещо усунути недоліки інтерв'ю (відсутність даних про закономірності і причинні залежності, що існують в мотиваційній сфері), цей метод ми поєднували з більш змістовними непрямими методами, проводили повторні опитування, маскували справжню мету опитування.

Бесіда використовувалася для глибокого вивчення індивідуальних особливостей мотивації екологічної діяльності учнів. Для успішного проведення бесіди ми дотримувалися низки вимог:

психологічний контакт та доброзичливі відносини між учнем та експериментатором;

у випадку відсутності позитивних відносин слід уникати прямих запитань, замінювати їх непрямими;

бесіду слід починати з таких тем, що цікавлять учня, і поступово спрямовувати зміст бесіди у бажаному напрямку;

метод бесіди слід використовувати з врахуванням даних анкетування, інтерв'ю та спостережень;

зміст бесід необхідно протоколювати;

бесіду бажано проводити поза традиційною обстановкою, у неформальних умовах [6, 31-32].

Вивчення продуктів діяльності учнів проводилося на основі вивчення різноманітних продуктів творчості учнів - малюнків, віршів, виробів та ін.

У використанні експериментальних методів ми опиралися на теоретичні положення про природний і лабораторний експерименти.

Під час проведення природного експерименту умови його проведення не створювалися спеціально самим учителем, а були органічно включені у навчально-виховний процес. Педагог використовував різноманітні (часто контрастні) умови (методи, зміст і т.д.) навчання і фіксував за допомогою неекспериментальних методик динаміку та інші особливості мотивації екологічної діяльності учнів. Цей вид експерименту дав змогу виявити ставлення учнів до таких особливостей навчального матеріалу, як новизна, складність, узагальненість, необхідність творчого осмислення і т.д. Переваги природного експерименту (відносна замаскованість реальних цілей дослідження, неформальне проведення і т. ін) були наслідком його включення у навчальний процес; недоліки випливали із використання всередині експерименту неекспериментальних методів і методик.

Використання лабораторного експерименту передбачало організацію штучної (незвичайної для учнів) системи завдань і умов їх розв'язання. Такі завдання переносилися і в контекст реального шкільного життя. Недоліками методу була штучна ситуація експерименту, що часто призводило до актуалізації неконтрольованих методикою мотивів (підвищити свій соціальний статус, прагнення вгадати результати і т.д.). Тому такі методики поєднувалися із бесідами та психологічним спостереженням.

У своєму експериментальному дослідженні ми використовували експеримент з використанням зіштовхування мотиваційних тенденцій [19, 13], коли випробуваний усвідомлював діючі в експериментальній ситуації мотиви як альтернативу. Виконуючи завдання експериментатора, учень помічав підпорядкованість одного мотиву з альтернативної пари іншому. Цей метод дав змогу виявити ієрархічні взаємовідносини між різними мотивами в мотиваційно-потребовій сфері школяра. Даний експеримент залежно від форми проведення наближався або до селективної анкети, або до лабораторного чи природного (у типових шкільних ситуаціях) експерименту.

Проаналізуємо конкретні методики експериментального дослідження.

Мета спостереження визначалася завданнями та гіпотезою дослідження і конкретизувалася реєстрованими показниками мотивації екологічної діяльності:

різні ознаки активності учнів на уроках (особливості учбової діяльності; уміння диференціювати спосіб (як?) і результати (що? і для чого?) своїх дій; характер запитань до вчителя (відносно змісту матеріалу чи стосовно формальних елементів навчальної роботи; відносно сутності, закономірностей, причинних зв'язків явищ чи стосовно суспільної значущості і практичного використання одержаних знань і т.д.));

характер відповідей учнів (за власним бажанням чи ініціативою вчителя, змістовні чи лише формальні і т. ін.);

загальний рівень та вибірковість пізнавальної активності на уроках;

ступінь самостійності у постановці учбових цілей і задач;

ставлення до підказок;

ставлення до позитивного і негативного оцінного судження учителя;

уважність на уроці (із врахуванням індивідуальних особливостей уваги);

характер переходу від уроку до перерви і від перерви до уроку;

різноманітні емоційні реакції: вигуки; інтонаційна виразність мовлення під час відповіді; адекватність емоційних проявів; особливості міміки і жестикуляції школярів. Для фіксації результатів спостереження використовувалася така таблиця:

Тема уро-ку
Характер проявів пізнавальної активності в навчальній діяльності
Реакції учнів протягом уроку, показники інтересу
Чи відволіка-ється учень на уроці
Дії вчителя, що сприяють роз-витку піз-навального інтересу
Дії вчителя, що гальмують пізнавальний процес
Самостійність чи несамостій-ність; увага, байдужість, відволікання, творча чи непродуктивна діяльність і т.п.
Характер запитань;
характер відповідей;
критичність стосовно відповідей товаришів та ін.
Кількість випадків відволікань
Проблем-ніс и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.