На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


магистерская работа Теоретичн засади та сторя розвитку проблеми патротичних почуттв, патротичного виховання у педагогчнй науц, їх змстова структура. Дагностика рвня сформованост патротичних почуттв молодших школярв, форми, методи, засоби їх формування.

Информация:

Тип работы: магистерская работа. Предмет: Педагогика. Добавлен: 20.07.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Навчально-науковий інститут педагогіки
Кафедра педагогіки
Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності
Магістерська робота
Магістранта спеціальності 8.010102 -
«Початкове навчання»
Серпутько Жанни Миколаївни
Науковий керівник:
Кандидат педагогічних наук, доцент
Тернопільська Валентина Іванівна
Житомир 2010.
Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності
1.1 Аналіз поняття «патріотичне виховання», «патріотичне почуття», «патріотизм» у філософії, соціології, психології
1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці
1.3 Змістова структура патріотичного виховання
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Експериментальна перевірка і апробація ефективності патріотичного виховання у молодших школярів
2.1 Діагностика рівня сформованості патріотичних почуттів молодших школярів
2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів
Висновки до розділу 2
Загальні висновки
Список літератури
Додатки
Вступ

Наша Україна - молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.
Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії,наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.
Розробка методологічних засад формування особистості учнів є провідною проблемою української психолого-педагогічної науки. Патріотичне виховання сучасного школяра серед різноманітних теоретичних підходів у вирішенні цього питання займає одне з головних місць. В умовах становлення української держави патріотичному вихованню належить пріоритетна роль. Про це свідчать державні документи: Указ президента « Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» від 27квітня 1999року, «Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави», «Концепція патріотичного виховання учнівської молоді» тощо.
Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати у молоді громадянсько активні,соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності,і, перш за все, пов'язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини,реалізації особистого потенціалу на благо української держави. У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім я, школа,суспільство ставили перед собою завдання - виховати громадянина, патріота своєї країни.
В умовах економічної кризи,спотвореного переходу до ринкових відносин, відбувається інтенсивний процес соціальної та моральної деградації значної частини учнівської молоді, тому притупляються природні потреби в пізнанні й творчості, втрачається інтерес до чесної праці,знецінюються духовні ідеали. Певна частина сучасної молоді байдуже ставиться до ідеї незалежності України.
У вирішенні важливих завдань патріотичного виховання чинне місце належить організації діяльності школи. Сучасна школа ще не змогла до кінця подолати негативні стереотипи, притаманні комуністичній системі виховання, не поставила особистість у центр виховної системи, У закладах освіти ще й досі відсутні цілісність і систематичність в організації патріотичного виховання ; до кінця не вирішено проблему до навчання рідною мовою. У виховному процесі важливе місце мають посісти народна філософія, народна мудрість, національні ідеї та ідеали, що є тим підґрунтям, на якому зростає національна свідомість,гідність, самоповага.
Глибокий та системний аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури доводить, що сучасне виховання, зокрема патріотичне, має здійснюватися в умовах національного виховання. Патріотичне виховання вчені розуміють як « формування гармонійної, розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю,здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями,родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю» (94, с.6 ).
Головним завданням патріотичного виховання є формування патріотизму, а на сучасному етапі становлення української державності ця проблема набуває особливого значення. Тому обрана тема дослідження « Патріотичне виховання молодших школярів у позаурочній діяльності » є досить актуальною.
Об єкт дослідження - процес патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.
Предмет дослідження - форми, методи,засоби патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.
експериментальній перевірці педагогічних умов,засобів і методів патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.
Гіпотеза дослідження - патріотичне виховання молодших школярів у позаурочній діяльності буде ефективним, якщо :
- впливати на почуття,переконання та діяльність вихованців ;
- органічно поєднувати навчальні й виховні завдання, будуючи їх від близького до дальнього;
- не нав'язувати патріотичні погляди зовні (дитина повинна прийняти їх добровільно, за власною волею та бажанням );
- залучити до участі у виховній роботі школи батьків,громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;
- систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання ;
- створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей або куточок історії школи (села, селища, міста ) як результат проведеної роботи з патріотичному виховання.
У відповідності з метою і гіпотезою дослідження визначені його завдання:
- вивчити та узагальнити історико-педагогічні аспекти патріотичного виховання в теорії та практиці ;
- проаналізувати стан патріотичного виховання у філософській, психологічній та педагогічній літературі на сучасному етапі й уточнити сутність,структуру і зміст патріотичного виховання ;
- обґрунтувати мету, завдання,зміст, форми, методи та педагогічні умови, які забезпечують ефективність процесу патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній
діяльності ;
- визначити критерії, рівні та ознаки патріотичного виховання молодших школярів;
- охарактеризувати технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності ;
- експериментально перевірити педагогічну результативність методичних рекомендацій з патріотичного виховання.
Методи дослідження :
Теоретичні :
- аналіз історико-педагогічної літератури для визначення становлення та розвитку ідеї патріотичного виховання дітей ;
- метод періодизації.за допомогою якого встановлювалися якісні зміни в організації патріотичного виховання на різних етапах ;
- системно-структурний метод застосовувався для характеристики теоретичних питань патріотичного виховання ;
- конкретно-пошуковий - для узагальнення та систематизації позаурочної виховної роботи.
Емпіричні : педагогічне спостереження, анкетування, інтерв'ю, бесіди, індивідуальні та групові обговорення, тестування, аналіз малюнків для визначення рівнів сформованості патріотичних почуттів і перспектив їхнього формування у молодших школярів
- констатуючий педагогічний експеримент - для визначення знань і виявлення шляхів формування патріотичних почуттів у молодших школярів ;
- формуючий педагогічний експеримент - для перевірки ефективності педагогічної технології патріотичного виховання у позаурочній діяльності ;
- контрольний педагогічний експеримент - для підтвердження ефективності педагогічної технології ;
- математичні методи - у процесі збирання, обробки, аналізу, інтерпретації результатів дослідження.
Розділ І
Теоретичні засади патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності
1.1 Аналіз поняття «патріотичне виховання», «патріотичне почуття», «патріотизм» у філософії, соціології, психології
Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці. У сучасній літературі патріотичне виховання трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій,культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу,його майбутнє.
Як результат ефективного патріотичного виховання у дітей чітко формується патріотизм. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм - соціально-історичне явище. Елементи його виникли як усвідомлення родових зв'язків, обрядів, звичаїв (124, с.134-156). Слово «патріотизм» (від «patris») - грецького походження, в перекладі означає «батьківщина, вітчизна». Уперше воно з'явилося в період Великої Французької революції (1789-1793р.). Патріотами називали себе борці за народ, захисники республіки.
У філософському словнику патріотичне виховання розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, відданість, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини. Це визначення актуалізує рол патріотичного виховання, оскільки саме через активну діяльність людини на користь суспільства виявляються її справжні почуття (224, с.358).
У «Великій радянській енциклопедії» подається таке тлумачення : «Патріотичне виховання - це виховання любові до вітчизни,
відданості, прагнення своїми справами служити її інтересам»(17,с.282). Основою цього тлумачення є емоційно-чуттєва сторона поняття, що виявляється через ставлення людини до навколишнього світу. Життя людини в суспільстві завжди пов'язане з діяльністю, нормами поведінки, взаємовідносинами між людьми. Ось чому інтелектуальна та поведінкова сторони даного виду виховання.
Тлумачний словник української мови визначає патріотизм як «любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, готовність для них на жертви і подвиги»(134, с. 223).
Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці, значення якої висвітлюється в роботах О.Любара,В.Мацюка, В.Пугача, М.Стельмаховича, Д.Федоренка. Вони висвітлювали ідеал давньо-руської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання.
Сучасні вчені педагоги також займаються визначенням понять «патріотизм», «патріотичне виховання».Дослідження проблеми патріотичного виховання школярів ґрунтується на фундаментальних працях у галузі національної системи виховання, концептуальних положеннях національної освіти та виховання(А.Алексюк (161),І. Бех (11,13,14),О.Вишневський (161), Т.Усатенко (161).
У сучасній педагогічній літературі виділяють щонайменше три різновиди патріотизму.
1.Етнічний патріотизм,що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної мови, культури, до власної історії тощо. Цей термін уперше використав відомий сучасний вчений-психолог І.Кон, який писав,що «…етнопатріотизм пов'язаний з утвердженням конкретизованих, спрощених образів свого народу, як правило,наділених позитивними рисами»(88,с.189).
Більш детально розглядає етнопатріотизм соціолог Т.Ісламшина. Вона визначає його як почуття внутрішнього духовного зв'язку зі своїм народом, поваги до «своїх» етнічних цінностей (68).
Цей патріотизм зумовлений природою як відчуття видової ознаки народу, є природженим і розвивається повноцінно, якщо дитина зростає у національно зорієнтованій сім'ї, навчається в українському дитячому садку, а потім в українській школі. При цьому великого значення надається вивченню історії українського народу,рідної мови та літератури,українського мистецтва, народних звичаїв, традицій.
2. Територіальний патріотизм базується на любові до того місця на землі (до місцевості, ландшафту, клімату тощо), де людина народилася.
3. Державний патріотизм ґрунтується на остаточній меті нації - побудові власної держави, державному самовизначенні, державницькому світогляді та державницькому почутті ; це вищий патріотизм, який базується на державній ідеології та пов'язаний з почуттям громадянськості (214,с.115-116).
Таким чином патріотичні почуття українського народу є емоційним аспектом національного державницького світогляду, що включає почуття належності до України, її історії, віру в майбутнє своєї держави. Найвищою формою патріотизму виступає почуття любові до Батьківщини, готовність терпіти муки й навіть іти на смерть заради неї.
Вивчивши велику кількість філософської, психолого-педагогічної та соціологічної літератури сформулюємо власне узагальнене визначення поняття патріотизм.Патріотизм - це духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини,до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави. Патріотичне виховання - це виховання, яке передбачає виховання патріотичних почуттів, означає вироблення високого ідеалу служіння народові,готовності у будь-який час стати на захист Батьківщини, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки українського народу. його Збройних Сил.
На думку вченого М.Савина патріотизм - це почуття(178), І.Харламов вважав його моральною якістю особистості (227), І.Іваненко - складником комуністичного світогляду та ідейності (65), О.Здравомислов - моральною цінністю (60). Радянська педагогічна наука,скована догмами марксистко-ленінської ідеології, так і не змогла виробити єдиного підходу до розуміння суті патріотичного виховання.
Аналіз літератури радянського періоду з проблем патріотичного виховання показав, що об'єктом патріотичних почуттів була багатонаціональна та єдина соціалістична батьківщина. Інколи вона підмінювалася рідними місцями, природою,а інколи в поняття батьківщини включалися соціалістична держава, радянський суспільний і державний устрій, комуністична партія.
Серед класиків педагогічної науки до проблем патріотичного виховання зверталися Г.Ващенко, О.Духнович, А. Макаренко, О. Огієнко, С.Русова, Г.Сковорода, В. Сухомлинський, К.Ушинський, Я.Чепіга та інші видатні вчені. У своїх працях і наукових розробках вони висвітлювали актуальні для свого часу проблеми розвитку патріотичних почуттів як складової частини національної системи виховання, висували ідею виховання «свідомого» громадянина, патріота своєї Батьківщини.
Для того, щоб детальніше розглянути поняття патріотичне виховання пропоную повернутися до історії його виникнення.
1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці
Виховні традиції української педагогіки складалися упродовж багатьох століть. За цей період наш народ набрав великого досвіду виховання, створив власну педагогічну культуру, в основі якої лежать ідеї народності,духовності, гуманізму, демократизму, патріотизму тощо.
Проведений аналіз історичних, історико-педагогічних джерел дозволив виділити основні етапи розвитку ідей патріотичного виховання в українській педагогічній теорії та виховній практиці.
Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці. Українська народна педагогіка сягає корінням у сиву давнину - ще до часів заснування Київської держави. Відомий сучасний вчений М.Стельмахович зазначав, що «народна педагогіка - це написаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам'яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється» (197, с.240).
Народна педагогічна мудрість віддзеркалилася в усній народній - піснях, билинах, притчах, казках, міфах, легендах, прислів'ях.приказках тощо.
Патріотичний пафос творів українського фольклору - це любов до Батьківщини, бажання стати на її захист («Де рідний край, там і рай, а де чужина - там домовина»,»Людина без Вітчизни що соловей без пісні», «Рідна земля і в жмені мила», «За рідний край - життя віддай» та інші). У казках, легендах,міфах билинах завжди оспівувалися подвиги народних героїв во славу рідної землі, народу (билини про Іллю Муромця,Олексія Поповича, Дуная Івановича). Ці твори виховують у дітей любов до Батьківщини,відданість їй, гордість за її силу, могутність і славу ; любов до свого народу, повагу до його звичаїв, силу волі й духу, милосердя, працьовитість, чесність тощо.
Головними рисами народної педагогіки є:
- всезагальний характер ідей народної педагогіки,її універсальність для всіх представників певної нації ;
- висока духовність і моральність;
- гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності;
- демократизм;
- ідеал духовної свободи, незалежності та самостійності.
Другим етапом патріотичних ідей необхідно визначити період виникнення та становлення держави - Київської Русі(ІХ-ХІІІ ст. )
Особливості та зміст патріотичного виховання в цей період ґрунтовно розкриваються в історичних пам'ятках: літописах, повістях, та билинах, повчаннях та молитвах, житіях святих тощо. Епоха Київської України-Русі мала багату й високодуховну спадщину, якою могла б пишатися будь-яка цивілізована держава світу. Аналіз історичних пам яток Київської Русі доводить, що всі роздуми давніх авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Данила Заточника та інших) мають на меті звеличення рідної землі, виховання любові до неї, пробудження гордості за її велич, піклування про єдність народів тощо.
Автор «Повісті минулих літ» (1110-1118рр.), літописець Нестор, пропагуючи християнську мораль, у той же час заклав основи патріотичного виховання. У повісті відображені народні уявлення про сім'ю та родинне виховання, особливості навчання та освіти підростаючого покоління того часу.
Дослідник і перекладач «Повісті минулих літ» В. Яременко підкреслює, що «наскрізним в літописі є релігійна концепція людини і світу, вогонь любові до рідної землі і патріотична тривога за її долю» (247,с.486-487).
В основі педагогічної концепції «Повісті минулих літ» лежить боротьба добра та зла. Зло обов'язково буде покаране, добро переможе. Носіями добра в «Повісті» виступають Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Мстислав Великий, Володимир Мономах, Михайло і Всеволод Суздальські, інші князі, які з честю відстоювали єдність своєї землі, вболівали за свій народ, його теперішнє й майбутнє.
Ідеальні образи князів були невід ємною частиною загальної ідеї патріотизму. Князі виступали насамперед як захисники рідної землі, готові пожертвувати своїм життям заради власної честі та честі Батьківщини. «Патріотизм, - пише відомий учений Д.Лихачов, - був не тільки обов'язком, а й переконанням руських князів» (124,с.49). Князі були взірцем для свого народу, вони обіцяли «стеречь Русскую землю», «Русской земли блюсти», «за крестьяны и за Русскую землю головы свое сложити» (191).
Гордість усіх наступних поколінь за видатні здобутки вітчизняної педагогіки викликає прославлений твір «Повчання» Володимира Мономаха(1096р.) Важливо, що в його основу покладено духовно-моральні традиції словянського народу, гуманістичні ідеї православ'я. У «Повчанні» князь піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. Автор проголошує: «Да отныне объединимся единым сердцем и будем блюсти Русскую землю…»(148,с.249).
Особливе місце в «Повчанні» відведено вихованню у підростаючого покоління почуття патріотичного обов'язку перед Вітчизною.Володимир Мономах підкреслював,що людині, яка має свідоме почуття обов'язку, притаманна незламна сила в боротьбі з ворогами Батьківщини: «Смерти ведь, дети,не боясь,…ни войны, ни зверя, дело исполняйте мужское» (148,с.409). Князь дає поради щодо виховання дітей:постійно працювати, поважати старших, учитися добру та доброчинності. Ці та інші поради спонукають до виховання в дітей глибокої релігійності, милосердя, доброти, честі, любові до своєї землі та віри в її народ. Таким є моральний ідеал Володимира Мономаха,складовими частинами якого є патріотизм, боротьба за щастя рідної землі - України-Русі, формування високої моралі, лицарських чеснот.державотворчих якостей. Дітей, підлітків, юнацтво виховували на героїчних традиціях, релігійних ідеях, цінностях та мудрості фольклору, героїки билинного епосу.»Діти захоплювалися, - відзначає науковець Ю.Руденко, - високими якостями, стійким характером, силою волі і духу богатирів.
Гуманістичні ідеї Мономаха мали великий вплив на розвиток педагогічних ідей Київської України-Русі. Мислителі ХІІ століття (Кирило Туровський, Данило Заточник, Клементій Смолятич) висловили оригінальні педагогічні думки,що стали основою української педагогіки. Дослідник О.Красов вказує,що вони протиставляли творчий пошук істини сліпому наслідуванню(К.Смолятич), доброчестя - хабарництву(К.Туровський), розум - безглуздю (Д.Заточник) (104, с.16).
Пробудженню державної свідомості сприяло»Слово про закон і благодать» Іларіона Київського (1037-1043рр.). Автор проголосив рівність між усіма народами, виклав патріотичну концепцію всесвітньої історії, в якій почесне місце відводилося Київській Русі. Іларіон пророкував велике майбутнє державі, її працьовитому та мужньому народові, оспівував героїчне минуле Русі,відтворив пошуки й прагнення передової частини сучасного йому суспільства.
На особливу увагу в цьому творі заслуговує молитва до Володимира, сповнена патріотичним пафосом: «И до нелиже стоит мир, - звертався Іларіон до Бога - не наводи на ни напасти искушения,ни предай нас в руки чуждных, да не прозовётся град твой,град пленен, и стадо твое пришельцы в земли не своей(147, с.36). Ця молитва повторювалась у критичні моменти життя.
Терпимість,рівність між усіма народами, справедливість, чесність, доброта, людинолюбство, любов до Бога завжди розглядались як найвищі моральні якості людини. Їх починали виховувати в дитини з народження. Ігумен Феодосій Печерський писав: «Свою веру непрестанно хвали …и подвигайся в своей вере добрими делами, одаряй милостью не только единоверцев,но и чужих..всякого помилуй от беды избавь,и не будешь лишён воздаяния от Бога»(62, с.162)
Високі почуття синівської любові до рідної землі, України-Русі,в самобутній формі відображені в перлині тогочасної літератури «Слові о полку Ігоревім»(1187-1188).Ідея єдності всіх руських бойовий дух, лицарська звитяга розкриті в цьому творі з надзвичайною художньою силою та образною яскравістю. Відомий історик Д.Лихачов підкреслює :»Вражаючою силою позначилися земель, палкий патріотизм наших предків, їхній моральний, народні засади патріотизму, який спирається на живе почуття любові до Батьківщини, як до живої істоти «(113,с.61).
Ця патріотична ідея мала вирішальне значення для боротьби проти татаро-монгольської навали. Розуміння необхідності об'єднання князів, централізованої влади, для того щоб уникнути спустошення й поневолення,
Знайшло своє відображення в деяких творах тієї епохи («Слово про погибель руської землі», «Повість про Олександра Невського, «Про Євпатія Коловрата», «Задонщина» та інші.)
У творі «Задонщина» автор (боярин Софроній) розглядає Куликовську битву як реванш за погибель слов'янських воїнів на ріці Каялі. У творі показано єдність народу, піднесення народної само свідомості, віру в силу землі, історичний оптимізм. Велич, слава, сила воїнів у «Задонщині» виховувала в молодого покоління глибокі патріотичні почуття: любов до рідної землі, бажання йти на смерть за свободу та незалежність Батьківщини, віддавати всі сили для процвітання свого народу
Патріотизм виступав не лише як головна риса українського народу, як обов'язок переконання всього життя.
Підводячи підсумки, можна стверджувати, що виховний ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання має такі риси:
- любов до Бога та Батьківщини;
- безкорисливе служіння Вітчизні;
- захист рідної землі, гордість та її велич;
- боротьба за єдність слов'янських народів;
- Піклування про власний народ, про свою батьківщину.
Таким чином, педагогічна думка Київської України-Русі має глибокий загальнолюдський зміст, виступає фундаментальною основою вітчизняної педагогічної науки та української культури в цілому. Втілюючись в життя, педагогічні ідеї цього періоду виховували людину на християнських нормах моралі, як особистість мислячу, милосердну, совісну, мужню, працьовиту, з вірою у краще майбутнє
Третій етап становлення ідей патріотичного виховання в історії обіймає час звільнення від татаро- монгольської навали та період українського національного Відродження (XIV_XVIII), який характеризується формуванням української розвитком двох українських держав: Галицько-Волинської держави та Козацької демократичної республіки. На цьому історичному етапі велика увага приділяється вихованню в підростаючого покоління суто національних рис :любові до рідної землі,поваги до героїчних подвигів українців, готовності до захисту свого народу та Вітчизни. У боротьбі за свій народ і віру її виявили силу та принесли велику користь братства (XV-XVI ст.). Пам'ятаючи слова Ісуса Христа: «Люби ближнього, як самого себе», члени братства відкривали «шпиталі», де жили бідні старі люди, школи з яких виходили справжні українці, готові до розумової боротьби за віру, народ та Батьківщину.
У братських школах навчали рідною мовою, виховували дітей у національному дусі на кращих традиціях українського народу та нормах християнської моралі. Зокрема, історіограф М.Аркас писав, що «Великий вплив має народна школа на весь устрій життя людського,…а разом з тим з цього добре знати,яку велику шкоду роблять ті школи, де малим дітям у вічі сміються над рідною мовою, немов показуючи тим, що материнська і батьківська мова - нікчемна. Бо од того виходить до всього рідного та знущання над ним ; од того великий розрух у сім'ї буває,а разом з тим немає доброго ладу в громадському житті»(6,с.170). Народні школи мали на меті відродити слов'янську мову,підняти її значення як мови предків, мови, що об'єднує всіх слов'ян та є мовою слов'янської вченості.
Діяльність церковних братств забезпечила подальший розвиток угорського шкільництва. Школи виховали нову плеяду представників українського народу, освічених,творчих,музичних. палких патріотів, «Носіїв і пропагандистів ідеї української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця»(119,с.100).
Значну роль у діяльності тогочасної школи відігравали ідеї визначних діячів науки. культури, педагогічної думки Памви Беринди, Івана Борецького, Максима Грека.Арсенія Еласовського, Лаврентія та Стефана Зизаніїв, Захарія Копистецького, Олександра Митури та інших. Їхня діяльність відіграла помітну рол ь у культурному відродженні України,поширенні ідей гуманізму та ідеологічній боротьбі з католицизмом.
На території України, зазначає М.Аркас діяло «Панське братство»(1580р.),до складу якого входили впливові заможні люди. Це родини князів Вишневецьких, Острозьких, Ружинських, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, митрополит Іван Борецький, Петро Могила та інші. Вони сприяли розвиткові народної освіти, бажаючи, щоб народ став твердіший у вірі та міцніше тримався своєї національності. Також велике значення надавалося друкуванню книг українською мовою, відкриттю шкіл, колегій.
Братства відігравали важливу роль у боротьбі з насильницькою полонізацією, сприяли формуванню національної свідомості, поширенню знань та освіти.
Справжнім феноменом в історії України було запорозьке козацтво, поштовхом до формування якого стало також почуття патріотизму. Козацтво було великою військовою силою, що боронила рідні землі від варварських нападів.
Історик та етнограф, Д.Яворницький відзначає, що запорозьким козакам були притаманні щедрість, безкорисливість, постійність у приязні,гріхом вважалось навіть ошукати чорта, коли він іноді попадав січовикам у товариші, висока любов їх до особистої свободи, після якої вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством» (244, с.234).
Видатними синами української держави, істинними захисниками честі та слави рідної землі й народу були козацькі гетьмани, кошові полководці - Д. Байда - Вишневецький, І. Богун, І. Виговський, О. Шашкевич, П. Дорошенко, С. Кішка, І. Мазепа, С. Наливайко, П.Сагайдачний, Б.Хмельницький та інші.
Вища якісна характеристика козака, як визначає вчений Ю. Руденко, - це духовність, що має самобутню систему цінностей. Їй притаманні віра, надія, любов до рідної землі, народу до свого родоводу, єдність добра, краси та істини. Складовими компонентами козацької духовності є ненависть, презирство до ворогів рідної землі, українського народу.
Як підкреслює українській історик Д. Дорошенко: «Козаччина - ідеал українського народу… Козак…- це ідеал вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю… Козак - це ідеал мужчини, юнака, сміливого, завзятого, який втілив у собі всі най кращі сторони чоловічої вдачі» (53,с.152 ).
На особливу увагу заслуговує досвід козацьких шкіл. У них засвоювався козацький кодекс поведінки, норми християнської та народної моралі, культивувалися національні цінності українців (104).
Козацька виховна система ставила за мету формування в сім'ї, школі, повсякденному житті характеру козака, з притаманною йому лицарською звитягою, українською національною свідомістю та самосвідомостю, дійовим патріотизмом. Високою свідомостю.
Сучасні вчені О.Губко, В. Кузь, Ю. Руденко зазначають: кодекс честі включав любов до батьків, шанобливе ставлення до жінки, відданість батьківщині, народу, непримиренність до ворогів, героїзм, відстоювання свободи та незалежності України, готовність боротися за її честь, волю і славу (108).
Виховання патріотичних почуттів сприяли козацький устрій та соціальне середовище України. Як відзначає Яворницький,у сім'ї з раннього дитинства виховували самодисципліну, загартовували тіло й дух,навчали основам бойового мистецтва.(245,с.310-312).
Великий внесок у розвиток освіти та виховання належить Острозькій та Києво-Могилянській академіям(XVII-XVIII ст..), які довгий час були центрами освіти,науки, громадсько-політичної думки України та всієї східної Європи. Виховані на загальнолюдських, національних та історико-культурних цінностях українського народу, випускники академій були свідомими патріотами, борцями за національне й соціальне відродження України.
У цей період з'являються наукові праці з питань громадського виховання. Видатні діячі епохи українського Ренесансу - І.Вишенський («Книжка»), с.Зизаній(«Катехізис»,З.Копистецький «Палінодія»), Г.Смотрицький(«Ключ царства небесного»), М.Смотрицький(«Тренос») висловлювали гуманістичні та патріотичні думки, підкреслювали необхідність розвитку національної науки, освіти та культури, закликали до боротьби за соціальне та духовне визволення українського народу.Академік О.Білецький зазначав,що вони зробили значний внесок у боротьбу українського народу, «яка проводилася силами всього прогресивного людства протягом століть…»(15,с.271).
Зусилля вчених були спрямовані на вирішення найважливішої життєвої задачі українського народу - визволення Вітчизни від загарбників. Палкими патріотами були Іван Борецький, Петро Могила, Мелетій Смотрицький, чия діяльність пронизана почуттям любові до рідної землі, до свого народу. Їхня невтомна праця сприяла формуванню національної свідомості українського народу, виховувала патріотизм і волю до визволення, укріплювала позиції православної церкви.
У педагогічній науці XVIIст. Проблему патріотичного виховання особистості порушував видатний мислитель Г.Сковорода («Байки Харківські», «Вдячний Еродій» та ін.).
Ідеї та погляди Сковороди виростали на ґрунті реального життя й відбивали погляди, думки,сподівання українського народу. його прагнення до кращого життя.Мислитель розглядав патріотизм в єдності з такими моральними якостями, як благородство, працьовитість, чесність, скромність, доброзичливість, щирість, вірність, доброта, справедливість, великодушність, людяність, гідність. Складовими патріотизму Г.Сковорода вважав насамперед любов до Батьківщини, народу, гуманістичні ідеали гідні людини.
Ідея патріотичного виховання досягла свого найвищого розвитку в концепції «сродної праці» Г.Сковороди. Педагог основну увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. На його думку, важливу роль у добробуті українського народу і всього людства повинна відігравати творча праця («Бджола і Шершень», «Чиж та Щиглик», «Щука та Рак»).Однією з найважливіших вимог до виховання,на думку філософа, була його народність:»Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним…» (126,с.12).
Таким чином, ми бачимо, що патріотичне виховання спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагнення до праведного життя. При цьому великого значення набувають такі патріотичні якості,як честь,слава, гідність,свобода.
Провідними рисами патріотичного виховання періоду українського Відродження виступають:
- віра в Бога як втілення Вищої справедливості та укріплення православної віри;
- любов до Батьківщини, збереження незалежності й соборності України,безкорисливе служіння державі;
- боротьба за волю, честь і славу України;
- інших народів Педагог О.Духнович писав: «Люби свій народ не тому, що він славний, а тому, що він твій.Будь вірним своїй Батьківщині - це твоя колиска. Хто не любить свою Батьківщину, той сирота, без обстоювання та відродження української мови, науки, освіти, культури, мистецтва;
- виховання дітей в національному дусі на кращих традиціях українського народу.
Наступний, IV етап охоплює ХІХ ст.-поч. ХХ ст. - період національно-політичного відродження України та становлення української нації.
У ХІХ ст. Україна вступила із скасуванням гетьманства (1764р.),запровадженням дворянства (1785р.),з рекрутчиною, кріпацтвом, зруйнуванням Січі. Українські землі закабалила Росія, Польща та Австро-Угорщина. Це призвело до знекровлення національної системи виховання, закриття навчальних закладів, заборони вживати рідну мову. Завдяки цьому починається національне відродження України - зміцнення національної самосвідомості, гідності, високих патріотичних почуттів, бурхливий розвиток української науки і культури.
Першочерговим завданням школи, вчителів у цей час вважалося виховання патріотичних почуттів, національної гордості, поваги до батька, без матері, без усього»(56,с.86).
Однодумцем О.Духновича був засновник вітчизняної педагогічної науки педагог К.Д.Ушинський відстоюючи принцип народності він вважав, що основним завданням народної школи є виховання патріотизму засобами рідної мови, природи рідного краю, народних традицій, праці, релігії. Він писав:»Чим повніше і розумніше школа буде будувати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання - готувати патріотів»(72,с.193).Педагог підкреслював, що найважливішими рисами майбутнього громадянина повинні бути любов до своєї Батьківщини,почуття відповідальності й обов'язку перед народом, почуття національної та власної гідності, жага корисної діяльності.
На принципі народності базується мета виховання, яка, на думку видатного вченого, «побудована на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» (220,с.990). Так само мета патріотичного виховання базується на національному ґрунті. Педагог зауважував: «незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя мета і засоби досягнення цієї мети» (220,с.470).
У підручниках «Рідне слово» та «Дитячий світ» педагог наголошував на необхідності розвитку патріотичних почуттів на основі використання народних казок та пісень, прислів'їв та приказок, байок та жартів, загадок та скоромовок - усього того, що є основою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу, сутністю народного виховного впливу на дитину. Саме під впливом цих знань у дитячому віці складається уявлення про «малу» батьківщину, почуття любові до неї
На хід і розвиток відродження вплинули відомі патріоти України М.Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та інші. Пройняті ідеалами демократії вони запропонували нову політичну програму, викладену в маніфесті « Книга буття українського народу» або «Закон Божий». Вони висували ідеї волі, рівності народів, свободи віри, можливості для кожного народу творити свою державу та вільно розвивати освіту, науку, культуру.
Одним з найактивніших борців за національне відродження був славетний Кобзар,пророк Т. Шевченко, який у своїх творах закликав народ до боротьби за рідну землю, за свою долю, за державу. Все життя Великий Кобзар боровся за відродження національної системи виховання, за народну педагогіку, зв'язок з народним життям, за традиції сімейного виховання, оскільки саме народна педагогіка виховує патріота зі святим почуттям любові до рідної землі, до знедоленого народу.
Щоб стати істинним сином своєї землі, треба вивчити її історію, любити рідну мову, вірити у свій народ, боротися за його щастя.
Прапор великого вчителя та його однодумців М.Костомарова, П.Куліша підхопили видатні діячі науки й освіти :І.Франко, В.Антонович, Б.Грінченко, М.Драгоманов, Леся Українка, М.Шашкевич та інші. У 1873році було засновано Товариство імені Шевченка, яке стало центром наукової роботи в Україні (М.Драгоманов,О.Кониський, Д.Пальчиков та ін.). На початку 1880р. починається діяльність театральних труп Кропивницького, М. Старицького, братів Тобілевичів. театр стає національною установою, що впливає на маси, вчить їх української мови, наближає до історії народу, викликає пошану до української культури, надихає молодь ентузіазмом і патріотизмом.
Видатний діяч І.Франко невпинно боровся за українську національну школу. Особливо великого значення надавав питанням вивчення дітьми української мови й літератури, фольклору та етнографії. Мету і завдання національного виховання І.Франко вбачав у служінні українському народу, в боротьбі за вільну й незалежну Україну,у здійсненні заповітів народної педагогіки, утвердженні національної свідомості громадян. У вірші «Не пора»І.Франко закликав до відродження української держави та життя для блага України. Письменник закликав :»Нам пора для України жити»(159,с.25).
У політичній програмі «свідомого українства» вітчизняний педагог Б.Грінченко наголошував на здобутті прав для української мови в церкві, школі, в повсякденному житті. Він підкреслював, що рідна мова разом з народною педагогікою та мораллю сприяють формуванню справжньої людини, майбутнього громадянина, патріота рідного краю, непримиренного борця за правду. Для розв'язання цих завдань Б.Грінченко, наслідуючи К.Ушинського, Т Шевченка, уклав рукописний український буквар, одним з перших запровадив навчання українською мовою з використанням фольклору. Глибоко усвідомлюючи значення принципу народності як провідного чинника формування свідомого громадянина, педагог створив «Українську граматику для науки читання і писання», в основу якої були покладені приказки, загадки, байки, дитячі пісні, народні вірші й оповідання, народні жарти, дотепи. Академік АПН України О.Сухомлинська зазначає, що вони вчили дітей «поважати мудрість свого народу, сприяли формуванню моральних уявлень та переконань»(132,с.237).
Соціально-економічні, політичні події перших десятиріч ХХ ст. дали поштовх новим ідеям патріотизму, формування свідомого українця.У 10-20рр. Починається відродження національного шкільництва.З'являється мережа «Просвіт».
Головною метою мережі «Просвіт» було сприяння розвиткові української культури, єднання українців, надання можливості жити національним життям. Ці організації виконували ряд навчально-виховних завдань, серед яких :
- загальноосвітня діяльність серед народу;
- ознайомлення з історією та культурою України;
- навчання рідною мовою;
- створення бібліотек, читалень, лекцій, курсів;
- проведення концертів, вечорів, вистав;
- відкриття національних шкіл та інших просвітніх установ ;
- видавнича діяльність.
Першу таку мережу було засновано в Південній Україні, в Одесі (1905р.), потім у Києві виникло товариство «Просвіта імені Т.Г.Шевченка» (1906р.). У подальшому організації з'являються в Чернігові, Житомирі, Харкові, на Катеринославщині, Полтавщині та інших місцях. Активну участь в їхній діяльності брали видатні громадські діячі Б.Грінченко, М.Старицький, Леся Українка, М.Коцюбинський, І. Шраг, Д.Яворницький, І. Луценко та інші.
З 1912р. в Україні починають діяти молодіжні об'єднання «Січ», «Сокіл», «Пласт», освітньо-виховна діяльність яких ґрунтувалася на національно-культурних та історичних традиціях українського народу.
Молодіжні організації «Сокіл», «Пласт», «Січ» ставили за мету:
- розвиток національної свідомості й патріотизму ;
- виховання характеру й духу ;
- служіння Батьківщині та українському народу;
- здоров'я та фізичний розвиток тощо.
Результати діяльності цих організацій, як писав сучасний педагог Б.Ступарик, «спрямовані на формування людини, готової до здійснення державницької ідеї, з почуттям високої відповідальності перед своїм народом»(203,с.137).
Для педагогічного розуміння сутності патріотичного виховання важливими є погляди українських вчених початку ХХ ст.. Г.Ващенка, М. Грушевського, І.Огієнка, С.Русової, Я.Чепіги та інших.
Велику роль у розробці та реалізації концепції національного виховання відіграв І.Огієнко. У роботах «Українська культура» та»Наука про рідномовні обов'язки» він підкреслював,що система освіти має бути національною за характером і реалізовуватись на національних засадах. Обґрунтовуючи засоби національно-патріотичного виховання, І.Огієнко особливо наголошував на вивченні української мови : «…Поки живе мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане національності: вона м розпорошиться поміж дужчим народом…» (136,с.126).
Ідеї І.Огієнка про створення національної школи як гаранта розвитку нації підтримала вихователька, мати, талановита українка С.Русова, яка твердила, що освіта й навчання мають відповідати національним інтересам, враховуючи звичаї, традиції, своєрідність українського народу.
У теорії виховання, розробленій С,Русовою, чільне місце посідає патріотичне виховання. На думку виховательки, це цілеспрямований педагогічний процес формування у школярів почуттів, поглядів і свідомості засобами рідної мови, через колискові пісні, забавлянки, народні казки, ігри, лічилки, загадки. Не менш важливими є екскурсії, вивчення історії та релігії українського народу,створення в школі історико-географічного музею. Особливу увагу С.Русова звертає на те, що «…конче потрібно виховати в учнів почуття любові до рідного краю, і це дає позитивні результати, коли виховання поставлено на національний ґрунт. Ми можемо любити тільки те, що знаємо, і треба дати дітям на очі бачити найближчі місцевості, знати в них кожну річку, ліс, озеро, острів…знати, чим люди займаються, коло чого вони працюють. Літературний матеріал теж має бути спочатку цілком національним - народні пісні, казки, поеми»(176,с.84).
Головне завдання патріотичного виховання С.Русова вбачала у створенні громадянського ідеалу, який дасть змогу школяреві «навчитися свої персональні бажання підпорядковувати загальним вимогам рідної йому громади, держави»(175,с.152).
Проблеми розбудови національної школи хвилювали українського письменника й педагога Я.Чепігу.У «Проекті української школи» він зазначає, що для відродження українського народу необхідно розвивати народну культуру,запроваджувати навчання українською мовою. До нової української школи він висуває певні вимоги, серед них:
- школа має бути народною, відображати інтереси народу;
- освіта повинна бути глибоко національною, спиратись на народну творчість та культуру(132,с.275).
Наслідуючи І.Огієнка, С.Русову, Я.Чепігу, Г.Ващенко виступає за відродження української національної культури та української школи. Талановитий український педагог зазначає, що в національному виховному ідеалі віддзеркалюється сутність українського патріотизму. До змісту патріотизму Г.Ващенко включає віру в Бога, моральні закони творення добра, загальнолюдські та та національні цінності. Важливим є те,що вчений наголошує: мета життя людини полягає у служінні Богові та Україні, у виконанні та шануванні заповідей морального кодексу поведінки. Велике значення має заповідь любові до Бога та любові до ближнього. «Ближніми» є родина, рід, а далі - народ, нація, людство. Це дасть змогу виховати «свідомого патріота», найвищим покликанням якого є «жертовна любов до Батьківщини. Вона виявляється в тому, що людина для блага Батьківщини терпить муки і навіть іде на смерть»(25,с.69).
Таким чином в період ХІХ - початку ХХ ст. особливостями патріотичного виховання виступають:
- любов до Батьківщини, за яку людина «терпить муки» і навіть «іде на смерть»;
- любов до народу, до його духовної спадщини ;
- національні почуття : любов до рідного краю, природи, до української мови, культури, історії, повага до національних та родинних традицій;
- служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості.
Соціально-політичні зміни в Україні на початку ХХ ст.. кардинально вплинули на подальший розвиток патріотичних ідей. В умовах першої в світі соціалістичної держави патріотичні ідеї набули нового змісту, визначивши сутність радянського соціалістичного патріотизму. Це зумовило виділення Радянського етапу (1917-1991рр. ) розвитку патріотичного виховання в історії педагогічної думки.
Радянські педагоги Н.Крупська, А. Луначарський, А. Макаренко, М. Покровський, В. Сухомлинський та інші, висловлювали ідею формування нової людини - хазяїна і творця соціалістичного життя. Насамперед таку людину необхідно було підготувати до життя та праці.
Велику роботу з формування нової людини, громадянина, «радянського патріота» проводили школи та позашкільні освітні заклади.
По-перше, це була краєзнавча робота: діти брали участь у експедиціях та походах, знайомилися з природою рідного краю, вивчали історію свого народу, збирали документи, матеріали про подвиги земляків у роки Великої Вітчизняної війни. Така діяльність сприяла вихованню відповідальності, дбайливого ставлення до природи, любові до свого народу, гордості за свою Батьківщину.
По-друге, в багатьох школах, позашкільних закладах радянських часів організовувалися загони корчагінців, гайда рівців, дзержинців, «Юних ленінців», «Червоних слідопитів», «Патріотів» та ін. Традиційним було проведення зустрічей з ветеранами війни та праці, «Днів пам'яті» тощо.
По-третє, в поза навчальний час учні збирали металобрухт і макулатуру, впорядковували шкільне подвір'я, вулиці, працювали в майстернях, цехах підприємств, на будівництві, на колгоспних ланах і фермах, надавали шефську допомогу інвалідам війни та праці тощо. Усі трудові заходи проходили під гаслом «Моя праця вливається в працю моєї республіки» або «Піонери - Батьківщині». Така робота виховувала в учнів почуття прекрасного, любов до рідної школи, вулиці, міста, країни, глибокі почуття патріотизму, дружби.
Видатний радянський педагог А.Макаренко наголошував, що комуністичне виховання не може бути нетрудовим. Вихователі повинні навчити дітей працювати творчо, оскільки тільки творча праця на благо Батьківщини приносить радість і щастя, розвиває людину духовно. Ця праця має бути колективною.
По-четверте, патріотичне виховання здійснювалося через військово-спортивні табори, початкову військову підготовку, дружбу школярів із військовими частинами, через уроки мужності, військово-спортивні ігри «Зірниця», «Орлятко».Ця робота допомагала учням краще пізнати бойові традиції свого народу, прищеплювала любов до військової справи, готовність зі зброєю в руках стати на захист Батьківщини.
Особливо цінною на даному етапі стала педагогічна спадщина талановитих радянських педагогів А.Макаренка та В.Сухомлинського. Ставлячи завдання формувати нові покоління свідомої молоді, вони виховували справжніх патріотів, люблячих Батьківщину, гордих за свій народ та його історичне минуле, працюючих на благо Вітчизни. З цією метою педагоги постійно шукали та використовували нові організаційні форми та методи виховної роботи. Більшість з них і сьогодні є актуальними.
А.Макаренко керувався принципом зв'язку школи з життям, надавав великого значення суспільно-корисній праці для патріотичного виховання та залучення учнів до соціалістичного будівництва. Патріотичне виховання педагог розумів як «виховання активного діяча соціалістичного суспільства, виховання цілих поколінь загартованих, відданих революції, радісних і суворих діячів» (122,с.353).
Для виховного процесу, на думку А.Макаренка, важливою є так звана «система перспективних лін6ій», тобто виховання доцільно організовувати поступово, починаючи з маленької «ближньої» мети, після досягнення якої виникає бажання подальшого розвитку й удосконалення. На основі цих перспективних ліній виникає «завтрашня радість». Ідея «завтрашньої радості» ґрунтується на тісному зв'язку особистої радості вихованців із великим соціальним почуттям, яке переростає у високу радість - служіння Батьківщині й народові.
Поняття «патріотизм» як сукупність політичних і моральних почуттів розглядав наш видатний сучасник В.Сухомлинський. Живучи в соціалістичному суспільстві, педагог в основу виховного ідеалу покладав загальнолюдські та національні цінності,серед них провідними є такі.
1. Любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого.
2. Любов до матері батька, старших у сім'ї. «Людина, не вихована належним чином у цій колисці,- писав Сухомлинський, - людина, незмінна в глибокому особистому, неможе бути справжнім сином Вітчизни в суспільному … Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб іти по землі, хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його, нездатен переживати високі патріотичні почуття» (208,с.146).
3.Любов до рідної мови.
Рідну мову педагог вважав духовним багатством, носієм мудрості, слави, культури, історії українського народу. Рідна мова є джерелом, з якого дитина здобуває знання про навколишній світ, про свою родину,місто, село, Батьківщину. Мова, зазначав Сухомлинський, здатна «піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків…»(207,с.216) 4. Шанобливе ставлення до історії та культури українського народу.
Павлиський учитель широко використовував у практиці патріотичного виховання скарби народного виховного впливу - пісні, легенди, казки, оповіді, бувальщини, приказки, народні традиції, звичаї, обряди. У праці «Серце віддаю дітям» В.Сухомлинський підкреслює значення казки:»Казка - благородне і нічим не змінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту,…Казка виховує любов до рідної землі вже тому,що вона - творіння народу» (207,с.189).
5. Працелюбність.
Педагог вважав. Що не може бути виховання поза працею і без праці.
Аналіз досліджень дає можливість виявити позитивні та негативні риси патріотичного виховання в соціалістичному суспільстві.
Позитивні:
- любов до соціалістичної батьківщини, відстоювання її інтересів;
- постійна готовність до захисту Вітчизни, турбота про її розквіт;
- гордість за історичні звершення першої у світі соціалістичної держави;
- зміцнення дружби та братерства між народами;
- повага до героїв війни та праці.
Негативні :
- підпорядкованість національних інтересів інтернаціональним;
- цілковита підтримка політичного курсу комуністичної партії та будь-яких його змін;
- заідеалізованість освіти;
- ігнорування ролі «малої» батьківщини, рідного краю;
- насадження російської мови та культури;
- формування нового типу людини - «радянська людина», що привело до з націй;
- знивелювання націй;
- ігнорування інтересів, традицій, цінностей народів Радянського Союзу;
- попрання віри в Бога, атеїстичне виховання.
Таким чином, ми визначили основні етапи становлення та розвитку ідеї патріотичного виховання в історії вітчизняної педагогічної думки, починаючи з основ народної педагогіки. Ми бачимо, що на різних етапах розвитку суспільства зміст патріотичного виховання постійно змінювався. Без патріотичних почуттів, переконань, дій людина не може бути справжнім громадянином і сином своєї Вітчизни.
1.3 Змістова структура патріотичного виховання

Сучасні умови життя в Україні висувають перед народною освітою якісно нові завдання у сфері виховання молоді, розв'язання яких допоможе подолати існуючий формалізм у змісті роботи школи. Виховання громадян України носить національний характер, базується
На національних традиціях українського народу, є ідейною силою національної свідомості., засобом збереження національної ідентичності. Сучасна модель виховання враховує особливості сьогодення, оскільки цього вимагають соціально-економічне становище країни, моральний і духовний стан українського народу, подальший розвиток культури, науки.
Становлення свідомого патріота з відповідними почуттями, переконаннями та діями залежатиме від накладених на національну свідомість певних відбитків. Національна свідомість - основа патріотичного виховання, це глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі, невід'ємним атрибутом кожної нації. Вона свідчить про зрілість народу як самочинного суб'єкта історичного процесу, є показником морального здоров'я, духовних та інтелектуального потенціалу особистості.
Національна свідомість включає:
- любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу;
- віру в духовну силу народу та його призначення;
- силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне місце в цивілізованому світі;
- уміння осмислювати історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю
- систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення ; готовність свідомо служити інтересам України(237).
Вирішувати проблему формування істинної національної самосвідомості можливо лише у зв'язку з духовним розумінням Батьківщини. Тому що «Вітчизна - це дух народу в усіх його виявах і творіннях, а національність означає своєрідність цього духу,- пише К.Чорна (236,с.210).
О.Вишневський виділяє три етапи розвитку патріотичної свідомості дитини та людини взагалі:
1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є основою, фундаментом патріотичного виховання і здійснюється переважно в батьківській родині та в школі. Він припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. На цьому етапі формується почуття патріотизму.
2. Етап національно-політичного самоусвідомлення, припадає на підлітковий вік, коли дитина з лона сім'ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання юнацтва до різноманітних дитячих й молодіжних громадських, політичних організацій і об єднань, які в змозі допомогти виховати сьогоднішнього школяра, завтрашнього громадянина України.
3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Характерними рисами даного етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації(229,с.36).
Таким чином, проходження даних етапів свідчить про громадянсько-патріотичну зрілість людини.
А от філософи виділяють два рівні патріотичної свідомості - суспільно-психологічний та ідеологічний(152,с.8-14). Патріотичне становлення індивіда, підкреслює Р.Петронговський, відбувається як двоєдиний процес : на психологічному рівні це формування уявлень, почуттів, звичок, настроїв та прагнень; на ідеологічному - формування патріотичної свідомості, ідей, поглядів і переконань (157,с.24).
Головна функція патріотичних почуттів полягає у позитивному ставленні до свого народу. Батьківщини. Як зазначає В.Вугрич, суб'єктом патріотизму є людина як суспільна істота, а об'єктом - народ, Батьківщина (36,с.10).
У філософсько-гуманітарних науках виділяється зовнішня структура патріотизму :
- патріотичні почуття;
- національна гідність людини ;
- потреба в задоволенні національних інтересів;
- патріотична свідомість на основі національної свідомості, розуміння своєї громадянської ролі в суспільстві;
- національний такті толерантне ставлення до людей інших національностей;
- бажання й потреба в накопиченні, збереженні та предачі національних культурних цінностей ;
- готовність до патріотичної діяльності(157,с.24).
Патріотизм, як почуття має внутрішню структуру, що складається з кількох компонентів:
- перший, поверхневий, - природна любов до свого народу як до великої родини; любов до рідного слова, рідної природи;
- другий - це відчуття патріотизму розумом, усвідомлення обов'язку перед народом, готовність стати на захист його інтересів;
- третій - це переплетіння любові до рідного, близького з усвідомленням свого обов'язку перед народом;це прагнення, готовність служити Батьківщині (36,с.10).
Структуру патріотичних почуттів можна представити через відношення до:
- себе :національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність;
- людей: толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією;
- Батьківщини :віра,надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни, підносити міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави;гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та ініціативність.
- Національних цінностей :володіння українською мовою, бажання і потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів, дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи, сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі.
Зазначимо, що відповідно до педагогічних ідей процес виховання складається з ряду етапів, які характерні для будь-якого виховного процесу. Відомі сучасні педагоги Т.Ільїна(66), Н.Мойсеюк(130) виділяють такі етапи:
- усвідомлення вихованцями норм і правил, які вироблені суспільством ; щоб поводити себе правильно, визначити певні критерії поведінки, усвідомити її необхідність;
- формування ставлення учнів до норм і правил, що пропонуються. Необхідно, щоб дитина не тільки розуміла й осмислювала те, про що їй розповідають, що пропонують виконати, але й виявляла при цьому почуття. Пояснюючи важливість добра, чуйності, порядності, дитина має відчути жаль, співчуття, бажання допомагати, піклуватися. «Почуття патріотизму,- зазначає Н.Мойсеюк,- легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії»(130,с.247);
- формування поглядів, переконань. Формування поглядів - це етап сприйняття, засвоєння та перетворення засвоєних норм на особисте надбання, потенціальна готовність до дії. Переконання - це погляди, що ґрунтуються на певних принципах, якими людина керується в житті. Для формування переконання необхідно створювати ситуації, які «вимагають прояву позицій дії, тренування з метою здійснення правильних дій» (130,с.247);
- формування загальної спрямованості особистості. У результаті діяльності, в ході повторень формуються навички та звички поведінки, які стають нормою. Система дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, стає властивістю особистості.
Розглядаючи патріотичні почуття, спираємося на твердження психолога П.Якобсона, що розвиток почуттів відбувається в процесі спеціального впливу на емоціональну сферу людини(245,с.312). У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. Складовими патріотичних почуттів є:
- почуття належності до своєї держави та її народу;
- почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;
- повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;
- захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;
- любов до рідної природи;
- шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;
- ностальгія при розлуці з Батьківщиною;
- неприязнь до всього антиукраїнського;
- почуття національної гідності.
Патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, обмежуватися пасивними реакціями милування й уподобання. В ідеалі, як зазначають П.Ігнатенко, В.Поплужний, Н.Косарєва, Л.Крицька, «вони спрямовуються на виконання надзавдання - піднести Україну до рівня високо розвинутих світових держав, що вимагає активної творчості всього українського народу. В нинішніх умовах емоційне начало патріотизму виявляється, насамперед, у мужності, рішучості, готовності українських громадян відстоювати незалежність своєї молодої держави всіма можливими засобами навіть міліарними»(70,с.45).
Як свідчить історичний досвід, патріотичні почуття, особливо загострюючись у складних,екстремальних, доленосних для Батьківщини ситуаціях, єднають людей, спонукають ставити суспільне вище за особисте, зменшують життєвий егоїзм.
Патріотичні переконання містять у собі знання, поєднані зі щирою впевненістю в їхній істинності. На необхідності розвитку патріотичних переконань у дітей наголошував великий педагог-мислитель Я.А.Коменський, щоб «вони могли захищати все, що вони вважають істинним і добрим…чесним»(90,с.276). Мета переконань полягає у підведенні людини не тільки до розуміння невних положень патріотичних почуттів, а й до внутрішнього їхнього сприйняття. До патріотичних переконань належать:
- визнання визначальної ролі народу й Батьківщини в житті людини;
- визнання здатності українського народу побудувати власну державу й навести в ній порядок;
- віра в майбутнє України та українського народу;
- віра в невичерпні сили, талант, неповторність, працьовитість українського народу;
- віра в незламність, силу, стійкість, міць та справедливість держави.
У формуванні патріотичних переконань важливу роль відіграє політичне та ідеологічне мислення. Науковці відзначають, що за допомогою політичного мислення розкривається державний зміст різних часткових акцій та подій внутрішнього життя держави (70,с.81)..
Справжній патріот не може жити повноцінним життям, бути щасливим без праці на благо своєї країни, без боротьби за краще життя українського народу та України. Польський письменник Ц.Норвіда зазначає: людина,щоб бути щасливою, має знати, навіщо жити, для чого жити, за що вмерти (213,с.153). Тому крім почуттів і переконань, важливим є діяльність - аспект патріотичного виховання.
Патріотична діяльність включає :
усвідомлення глибокого зв'язку з народом, участь у його справах, турбота про його благо;
- збереження та примноження культури, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;
- дотримання вироблених народом моральних норм і правил, законів держави;
- знання символів своєї Батьківщини;
- діяльність, спрямовану на утвердження державності свого народу, зміцнення належності своєї держави та готовність її відстоювати;
- знання історії свого роду, народу, прихильність до рідних місць;
- сумлінне виконання своїх обов'язків у навчанні, вміння творчо працювати.
Спираючись на сутність, структуру й етапи патріотичного виховання, враховуючи вимоги соціально-економічного розвитку України, погляди педагогічної науки, досвід закладів освіти, визначається орієнтовний зміст патріотичного виховання.
Зміст патріотичного виховання розкривають такі розділи: державний, соціальний, родинний.
Державний розділ складають: уявлення про українську державу, Прапор, Герб, Гімн; про рідний край (село, селище, місто), про рідні місця, рідну мову; розуміння сутності обов'язку перед Батьківщиною, громадської активності, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою країну, розуміння моральної суті основних громадянських прав та обов'язків, визначених у державних документах України; високий рівень національної самосвідомості; шанобливе ставлення до Збройних Сил України, бажання стати до їх лав, розуміння величі українського народу, як основи непорушності держави.
Соціальний розділ патріотичного виховання передбачає: розвиток інтересу до історії рідного краю, героїчного минулого країни, життя прославлених земляків; знайомство з діяльністю дитячих громадських організацій ;виявлення потреби охороняти історичні пам'ятки, зберігати матеріальні цінності Вітчизни; вміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, наполегливість, самостійність, творчу активність, відповідальність у навчанні та праці; нетерпиме ставлення до порушників закону, до аморальних вчинків; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи; розуміння значення праці батьків та українського народу, готовність виконувати громадські обов'язки; нетерпиме ставлення до анти патріотизму, фашизму, шовінізму, до вандалізму; толерантне відношення до людей, уміння жити поруч.
Родинний розділ спрямований на виховання любові до батьків, чемного ставлення до старших у сім'ї, вчителів, ветеранів, пошану до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам'ятників, догляд за ними ; знання переказів, легенд, повір'їв, народних пісень, знайомство з народним мистецтвом; пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання них.
Зазначимо,що у практиці всі розділи знаходяться у тісному взаємозв'язку, залежать один від одного. І за цієї умови утворюють систематичність, цілісність, національну спрямованість патріотичного виховання.
Таким чином, можна зробити висновок, що патріотичне виховання - це суспільна категорія, яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях. Лише переймаючись інтересами, прагненнями, потребами, ідеалами свого народу, усвідомлюючи свою національну неповторність і самобутність, людина стає зрілою, громадсько свідомою особистістю, справжнім патріотом, діяльним творцем своєї долі та долі Батьківщини.
Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї навчально-виховної роботи, оскільки ми повинні виховати особистість, яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов'язки, усвідомлює соціальні проблеми Батьківщини та українського народу, любить рідних та близьких людей. Без цього людина не має обличчя, вона втрачає себе.
Український патріотизм повинен стати провідною виховною ідеєю сучасної школи, що реалізується в урочній та позаурочній діяльності.
1.4 Особливості сучасного патріотичного виховання в позаурочній діяльності

Національне виховання в українській державі формується нині, на думку О.Вишневського, з урахуванням двох факторів:
- розпаду СРСР та проголошення України самостійною державою;
- утворення нашої держави, яке стало природним наслідком історичних процесів, зміни соціально-економічної формації(30)
Вищезазначені фактори дозволяють виділити два головних завдання для українського народу, а водночас для органів освіти : «побудова та збереження Української держави і становлення демократії з усіма її атрибутами»(30,с.42). Ці завдання передбачають відродження української нації, цілісної особистості, громадянської активності, втілення української ідеї, ідеології патріотизму, державотворення.
За останні роки виникла та набула актуальності проблема виховання в юних громадян України високих духовних поривів, національних ідеалів, громадянських і патріотичних почуттів.
Сучасні педагоги, науковці В.Гуменко(201), М.Дробноход(201), П.Кононенко(201), А.Погрібний(201), Ю.Руденко(201, М.Скрипиць(201), М.Стельмахович(201) зазначають, що наука не виховала «шевченківської людини» - людини «з пріоритетним життєвим гаслом всеперемагаючої шевченківської сили «Борітеся - поборете!», лицарю стійкої волі.героїчного духу, - якому були притаманні, - невичерпна енергія, прометеївсько-революційна спрямованість невгасимої діяльності в інтересах рідного народу, своєї держави»(201,с.3).
Для виходу з кризи потрібна реалізація національних, громадянських, патріотичних завдань. Основи цієї роботи висвітленні в національній програмі «Освіта»(48), «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти»(93), «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави»(94), «Концепції демократизації українського виховання»(32), «Концепції патріотичного виховання учнів»(173), «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності»(96) та ін. У педагогічній концепції «Патріотичне виховання учнів» зазначається,що одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності:
- любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;
- любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;
- глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;
- турботу про добре ім'я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі;
- активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів;
- боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;
- синівську любов до України - Батьківщини,готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім'я свободи і незалежності України;
- готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини(173,с.10)
У «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» висвітлюються завдання громадянського виховання. Одним з них є: «формувати в молодого покоління почуття патріотизму, відданість Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти»(95,с.6)
У «Концепції національного виховання» представлені основні виховні завдання сучасної школи. Наведемо кілька з них, що мають значення для нашого дослідження:
- патріотичне виховання як основа духовного розвитку особистості, складова частина національного світогляду і поведінки дитини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів, патріотичне загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків;
- розвиток моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любові до Батьківщини, відданості їй, активної праці, спрямованої на примноження трудових традицій, звичаїв свого народу; шанобливе ставлення до історичних пам'яток, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави; активна патріотична діяльність(98,с.22).
У «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти» визначено основні завдання родинного виховання :
- «забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, залучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;
- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності»(185,с.104).
Сучасна національна школа потребує нових підходів до виховання, зокрема до патріотичного. Починати його потрібно з дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти цього віку найкраще піддаються вихованню(В.Сухомлинський), оскільки в цей час закладаються основи особистості, її майбутнього характеру. Надається спрямованість її розумового, морального та естетичного розвитку. Знання та вміння, накопичені дитиною в цьому віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок і переконань, високих життєвих ідеалів. Науковець І.Підласий зазначає, що піддатливість школярів, «їхня довірливість, схильність до наслідування, великий авторитет, який у них має вчитель, створюють сприятливі умови для формування високоморальної особистості» (163,с.73).
У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно звертати увагу на їхні вікові особливості. Ці діти не мають сталих інтересів, власну ініціативу проявляють слабо, їхня увага нестійка. Вони потребують постійної допомоги та порад учителя в організації свого дозвілля.
Мислення в дітей цього віку конкретно-образне, для них ще не властиві узагальнення та абстрагування. Їх захоплює все яскраве, цікаве, тому що вони мислять відчуттями, звуками, барвами. Це все необхідно враховувати у виховній роботі зі школярами.
Належну увагу в позаурочній роботі слід приділяти ігровій та спортивній діяльності, проведенню свят, вечорів, екскурсій, оскільки віковою особливістю дітей є рухливість, моторика, зумовлена розвитком м'язів.
Для морального розвитку дитини цей вік особливо важкий тому, що засвоюється досвід, форми поведінки старших поколінь, оціночні судження; формується певне ставлення до оточення, до себе: розвивається дружба, товаришування, взаємодопомога, любов до батьків, до вулиці, школи, рідного міста, природи тощо. На основі цього досвіду дитина починає виявляти самостійність, свідомість у ставленні до навколишнього світу та людей, до моральних норм суспільства. В силу вікових та психологічних особливостей життєвий та моральний досвід у ставленні до суспільства, до Батьківщини, до своєї країни обмежений. Тому саме в цьому віці необхідно закладати основи патріотичного виховання, які стануть фундаментом громадського становлення особистості.
Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі. Вони є результатом цілеспрямованого виховного впливу на дитину ідеології, політики, мистецтва, суспільного устрою, виховної роботи сім'ї, школи та позашкільних закладів.
Провідна роль у формуванні особистості належить сім'ї, яка відповідає за соціальне відтворення населення, за його національний, моральний, духовний розвиток, за створення певного способу життя. Великий внесок у розробку проблем родинного виховання зробив видатний український учений М.Стельмахович (196,с.206). У своїх працях він постійно звертався до ідей народної педагогіки, її заповідей та ідеалів. «Національне родинне виховання, - підкреслював учений, - базоване на українознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів»(198,с.31).
Зауважимо, що виховна місія сім'ї є особливою, тому що саме в ній формується характер дитини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до життя, до української мови,до звичаїв і традицій, до Батьківщини. Тільки в сім'ї, за умови усвідомлення всього свого родоводу можливе національно-патріотичне виховання, саме в ній дитина проходить шлях від роду до народу і до нації.
Основою національно-патріотичного виховання в сім'ї має стати формування національної психології, національно-патріотичного характеру та народної моралі. На ці компоненти національного виховання звертає увагу П.Щербань(242). Національна психологія - це психологія людини, яка все життя відстоювала незалежність своєї Батьківщини. Це психологія господаря, працівника, захисника тощо. Національна родинна психологія йде від «діда - прадіда, батька-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності, людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, дух Матері-України»(199,с.131).
У психологію українця з дитинства закладено любов до жінки. Бо Жінка - Мати - це опора землі, невичерпне джерело добра, милосердя, всепрощення. Не даремно в народі кажуть: «Без жінки, без сім'ї немає щастя на землі», «Мати з хати - горе в хату». З любові до матері та батька починається любов до Батьківщини. Ця любов формується під впливом навколишнього середовища. Родинне оточення, батьківський дім, рідна мова, природа, родинні та національні звичаї, традиції, обряди допомагають усвідомити Батьківщину. Тому батьки мають знати національну психологію та формувати її в кожній дитині. У сім'ї починається зародження національного характеру. На прикладі матері, берегині сімейного вогнища, віри, традицій та мови в характері дитини виховуються лагідність, чуйність, доброта, терплячість, гостинність, щедрість, ласкавість, духовне багатство, ніжність, пісенність, музичність.
Образ батька - авторитетна, мужня, сильна людина, охоронець сімейного вогнища, з якого дитина черпає такі риси характеру, як волелюбство, працьовитість, сміливість, сильна воля, бунтарство, талановитість, завзятість, чесність, правдивість. «Історична місія батьків, - пише П.Щербань, - не руйнувати національного характеру, а всіляко його підтримувати, зберігати і розвивати» (242,с.39).
Важливою є роль сім'ї у формуванні народної моралі. Мораль української сім'ї та всього народу - це совісність, гідність, правдивість, справедливість, чесність вчинків, чистота помислів, душевність тощо. Сімейна та народна мораль краще засвоюється в процесі трудової діяльності, побуті, дотриманні традицій, звичаїв, обрядів, які мають міцне історичне коріння та передається з покоління в покоління. виховання народної моралі в сім'ї буде ефективним, якщо в родині вивчають українську мову, співають народні пісні, використовують українські книжки, одяг тощо.
Сучасна українська родина має бути справжнім осередком формування основ патріотичного виховання у дітей та молоді. З цією метою необхідно широко запроваджувати святкування родинами дат народного календаря, оскільки народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які зберегли та віддзеркалили в собі те, що характерне для українського народу, - взаємозв'язок працьовитості та духовності.
Складовою частиною народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім'ї, ювілеї та інші знаменні події родини, кожного її члена.
Традиції й обряди народного та родинного календаря зміцнюють сім'ю, виховують найглибші людські почуття, учать любити й поважати матір та батька, рідну оселю, рідний край, Батьківщину.
В родині необхідно виховувати дитину на історичному минулому України. Дітей потрібно вчити шанувати рідних і знайомих - ветеранів війни та праці, поважати трудові та бойові нагороди. Визначне місце в сім'ї має належати Дню пам'яті померлих людей, загиблих воїнів, тому що це свято формує готовність продовжувати справи, заповіти батьків та дідів. У ході підготовки та відзначення цього дня формується історична пам'ять, зміцнюється спадкоємність поколінь, вічність буття нації(143, с.25)
У кожній сім'ї на почесному місці мають бути портрети близьких людей - батьків, бабусь, та дідусів. Діти повинні знати своїх предків, знати історію їхнього життя, захоплення, заслуги перед своєю родиною та Батьківщиною.
Батькам потрібно разом з дітьми відвідувати музеї історії війни, народної творчості, краєзнавчі музеї, що допоможе формувати в дитини бойовий дух, гордість за своє місто, свій народ та Батьківщину, глибоке розуміння громадянсько-патріотичного обов'язку.
Важливо спілкуватися вдома рідною мовою, читати й обговорювати твори українських письменників; переглядати кінофільми та спектаклі, в яких гостро звучить тема родини, народу, Батьківщини;використовувати прислів'я та приказки, народні пісні.
Завдяки такій роботі сім'ї, через відчуття роду кожна людина приходить «до світлого образу Батьківщини, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя»(242,с.184).
Історичний досвід свідчить, що сама родина не може виховати особистість. Це можна зробити лише у тісному зв'язку з школою. П.Кононенко, Т.Усатенко зазначають, що «родина виховує члена держави, нації, школа - розвиває його» (90,с.131).
Отже, школа повинна допомогти учневі стати особистістю. Для цього вона повинна знайти шляхи свого становлення як національного, державного закладу, який буде виховувати патріота, громадянина української держави з активною життєвою позицією, люблячого свій народ і Батьківщину.
Виховання в української молоді патріотизму - одне з головних завдань сучасної школи. Учителі, вихователі, усвідомлюючи національні джерела патріотизму, мають шукати нові шляхи розв'язання проблем патріотичної вихованості школярів.
Процес виховання патріотизму - це система виховної роботи на уроці та в позаурочній діяльності, спрямована на формування свідомого громадянина з почуттям любові до народу та Батьківщини.
Практикою доведено, що одні предмети мають вплив на цей процес безпосередньо, наприклад, рідна мова, читання, природознавство, образотворче мистецтво, музика, трудове навчання, інші - математика, інформатика, основи здоров'я - опосередковано.
Обов'язкові предмети, що належать до державного компонента, повинні давати учням основи наук на рівні світових стандартів. Якщо проаналізувати підручники для 4класу, то можна побачити, яким є зміст навчального матеріалу, що безпосередньо впливає на формування в учнів якостей громадянськості, що може почерпнути учень і які недоліки існують.
Позаурочна діяльність охоплює всю освітньо-виховну роботу вчителів, класних керівників, вихователів груп продовженого дня, організаторів виховної роботи в позаурочний час. Вона має більш широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення, тому що не регламентована програмою, часом, місцем.
Сучасні педагоги Г.Афоніна(153), В.Лозова(117), Н.Мойсеюк(130), С.Смирнов(154), В.Сипченко(185), Г.Троцко(117), М.Фіцула(226), Н.Шеліхова(154) в позаурочній діяльності виділяють два напрями освітньо-виховної роботи - позашкільну і позакласну. Позакласна - це різноманітна освітня й виховна робота педагогічного колективу школи в позаурочний час, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей.
Позашкільна - це освітньо-виховна робота позашкільних закладів для дітей та юнацтва(Будинків школяра, технічної творчості, дитячих та юнацьких бібліотек, спортивних шкіл, об'єднань за місцем проживання,інших).
Такі вчені як Я.Гнутель(40), П.Ігнатенко(70), О.Кобрій(83),Н.Косарєва(70), Л.Крицька (70), В.Кукушин (109), В.Поплужний (70), Г.Пустовіт (165), М. Чепіль(83), у позаурочній діяльності виділяють, крім позашкільної та позакласної роботи,ще й позаурочну виховну роботу. Позаурочна освітньо-виховна робота, за визначенням Г.Пустовіта,- це діяльність груп чи окремих педагогів школи. ліцею, гімназії, спрямована на створення комфортних умов у поза навчальний час, для розвитку творчих здібностей і реалізації духовного потенціалу особистості (165, с.14).
На відміну від позакласної, позаурочна робота є продовженням навчального процесу в позаурочний час. Вона не завжди носить добровільний, самостійний характер. Визначальна роль у її плануванні, організації та проведенні належить учителю.
Позаурочна робота відіграє значну роль в організації вільного часу учнів, враховуючи той факт, що більшість батьків зайняті на виробництві, важливо збільшити час організованого педагогічного впливу на учнів у школі. Це дає змогу запобігти бездоглядності, зацікавити дітей шкільними справами. Така робота формує в учнів духовні потреби, виховує культуру дозвілля, привчає цінувати вільний час.
Завдяки позаурочній роботі формуються та розширюються інтереси учнів. Вона надає значні можливості для вияву індивідуальних здібностей та таланту, самостійності та суспільної активності. Особливо сприятливі умови для накопичення досвіду життя складається в колективі. Ніщо так не об'єднує колектив, як трудова, суспільна та ігрова діяльність, в яких учні більш активно беруть участь у позаурочний час.
Метою патріотичного виховання в позаурочній роботі є поглиблення й розширення знань про український народ та Україну, формування практичних навичок і світоглядних переконань,розвиток почуття патріотизму.
Мета патріотичного виховання в позаурочній роботі конкретизується в системі завдань:
- формування самосвідомості, відповідальності, мужності, чесності, суспільної ініціативності й активності, готовності працювати на благо свого народу та Батьківщини, захищати Україну та підносити її міжнародний авторитет;
- виховання поваги до законів держави, Конституції, символів України, високої правової свідомості;
- знання та використання державної мови, турбота про піднесення її престижу;
- повага до пам'яті пращурів, до батьків, членів родини, свого родоводу;
- шанування традицій, звичаїв, обрядів та історії українського народу, усвідомлення своєї належності до нього як представника і спадкоємця;
- виховання дисциплінованості, працьовитості, турботливості, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та довкілля ;
- формування гуманності, толерантного ставлення до культури інших народів.
Звертаючись до змісту патріотичного виховання,визначимо його в позаурочній виховній роботі для молодших школярів. Як було зазначено раніше зміст патріотичного виховання складають розділи: державний, соціальний та родинний.
Державний розділ у позаурочній виховній діяльності становлять знання про історичний шлях українського народу, про походження державних символів, походження назв міст, вулиць, річок, полів, лугів, про походження пам'яток історії та культури, про видатних борців за незалежність України;про діяльність українських письменників, поетів, вчених, знання української мови; розуміння величі українського народу тощо.
Соціальний розділ становлять знання про героїчне минуле рідного краю, про життя прославлених земляків, виявлення бажання охороняти історичні пам'ятки, зберігати матеріальні цінності; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, розуміння значення праці батьків та українського народу; бажання брати участь у громадських справах; уміння виявляти волю, старанність, ініціативність, працьовитість, творчу активність тощо.
Родинний розділ спрямований на виховання любові до батьків, рідних і близьких людей; чемного ставлення до старших, учителів, ветеранів війни та праці;пошани до пращурів, знання місць знаходження їх могил, знання родоводу, коріння, оволодіння народною мораллю, етикою; шанування та дотримання народних і релігійних звичаїв, обрядів, вірувань, національних і родинних свят, формування інтересу до української міфології, усної народної творчості; знання народних промислів та ремесел, знання народних і родинних пісень, танців, ігор, забав тощо.
Урахування закономірностей виховного процесу сприятиме дієвості та ефективності патріотичного виховання (37). Найважливіше значення надається таким закономірностям:
- єдність навчання, виховання і розвитку дитини в навчально-виховному процесі;
- єдність роботи педагогічного й учнівського колективів у школі;
- прагнення вчителя бути взірцем для школярів
- поступове включення учнів у навчально-виховний процес, який сприяє їхній роботі над собою.
Позаурочна робота з патріотичного виховання допомагає учням свідомо включитись у громадянські справи, відчути себе громадянами України, виконувати свої обов'язки, виявляти наполегливість, працьовитість, толерантність тощо.
Закономірності виховного процесу будуть більш дієвими в позаурочній виховній роботі з патріотичного виховання, якщо дотримуватися певних вимог. П.Ігнатенко, Н. Косарєва, Л.Крицька, В.Поплужний виділяють такі вимоги:
- по-перше, позаурочна робота має спиратись на знання дітей, які вони здобули на уроках, розширювали та поглиблювали їх ; саме на ґрунті таких знань формуються стійкі патріотичні переконання, відповідна поведінка, а потім дії;
- по-друге, заходи громадянсько-патріотичного змісту повинні логічно продовжувати урок, мати певну систему, враховуючи принципи послідовності, наступності, зв'язку з життям, а також вікові та індивідуальні особливості школярів, їхні інтереси;
- по-третє, методи, форми позаурочної діяльності з патріотичного виховання мають бути цікавими, емоційними, доступними для дітей молодшого шкільного віку, щоб учні мали змогу виявити творчість, ініціативу, самостійність, відчували від участі насолоду, радість та задоволення (70,с.148-149).
Позаурочна робота принесе бажаний результат, якщо вчителі, вихователі, організатори виховної роботи будуть дотримуватись принципів сучасного національного виховання, які мають забезпечити належний виховний та освітній ефект, - народності, природо відповідності, гуманізму, демократизму, етнізації та історизму.
Уся позаурочна робота базується на певних принципах :
1.Принцип добровільності, свобода школярів у виборі різноманітних форм позаурочної роботи з метою реалізації своїх інтересів і захоплень.
2.Принцип особистого орієнтування, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня.
3.Принцип системності, тобто взаємозв'язок різноманітних форм позаурочної роботи з патріотичного виховання.
Позаурочна виховна робота має такі форми : масову, групову, індивідуальну. До масових форм роботи вчителі залучають широку аудиторію учнів, до групових - лише деякі групи дітей, індивідуальні форми передбачають спілкування з окремими учнями.
До масових форм виховної роботи належать вечори, конференції. Зустрічі з видатними людьми, з ветеранами війни та праці, конкурси та фестивалі, виставки, олімпіади, туризм, огляди тощо. До групових - гуртки, екскурсії, походи, виховні години, свята, інформаційні години, ігри. До індивідуальних форм - позашкільне читання, бесіди, доручення, колекціонування, гра на музичних інструментах, підготовка номерів художньої самодіяльності, громадські доручення, трудові завдання. Такі форми позаурочної роботи з патріотичного виховання розширюють потреби учнів у знаннях, у спілкуванні з однолітками та старшими, дозволяють знайти своє місце у спільній справі. Цілеспрямованість цих форм роботи допомагає розвивати патріотичні почуття, розкривати здібності, виявляти індивідуальність.
Вибираючи форми позаурочної виховної роботи, необхідно пам'ятати, що вони залежать від:
- поставленої мети;
- змісту матеріалу;
- виховних та розвиваючих задач;
- інтересів і потреб учнів;
- рівня вихованості;
- інтелектуального розвитку школярів
- традицій та звичаїв дитячого колективу;
- міста, регіону;
- професійної майстерності вчителя.
Виходячи з того, що головним завданням патріотичного виховання є формування світоглядної свідомості школяра, в позаурочній виховній діяльності виділяємо наступні напрями та методи.
1. Світоглядний: бесіди, розповіді, оповідання, повідомлення, читання. Характерною особливістю методів патріотичного виховання в початкових класах є їхня емоційність, яскравість і цікавість. Необхідно, щоб вони будувалися на життєвих прикладах, ілюструвалися піснями, віршами, загадками тощо. Важливо використовувати факти повсякденного життя учнів, суспільної, політичної, трудової діяльності видатних людей минулого та сучасників. Особливо впливають на почуття та свідомість учнів розповіді про життя і діяльність героїв, які жили, працювали в даній місцевості. За допомогою цих методів у дітей формується суспільна думка, досвід особистого відношення до своєї країни та свого народу.
2. Суспільно-корисний: охорона пам'яток історії та культури, догляд за могилами, екологічний рух, експедиції, походи, дослідження та облік історичних пам'яток, поховань предків; краєзнавчий пошук і, як результат, робота шкільних музеїв, вивчення історії свого міста, села, вулиці, школи, родини. Такі методи позаурочної роботи з дітьми треба всіляко поширювати. Вони мають велике значення для ідейно-патріотичного виховання школярів, формування їхнього морального обличчя.
3. Трудовий: свято першої борозни, обжинки, приліт птахів, освоєння традиційних ремесел, народних промислів, витоплення альбомів, газет, підготовка виставок, колекцій, гербаріїв. Використання методів трудового напрямку допомагає вчителю довести до свідомості учнів, що вони своєю участю в різноманітних справах допомагають країні й тим самим беруть посильну участь у розбудові української держави. «Золоте правило» народної педагогіки вчить: «Без праці людину не виховаєш, бо праця є метою та сутністю людського життя».
4. Пізнавально-розвиваючий: бесіди, вікторини, олімпіади, турніри, клуби народної творчості, інформації, усні журнали, конференції, диспути, години запитань і відповідей, аналіз різноманітних ситуацій, заочні подорожі, зустрічі з видатними людьми. Велике значення для патріотичного виховання мають ці методи. Вони спрямовані на виховання в школярів пізнавальної активності, розвиток творчих здібностей, уміння відстоювати власну точку зору, розкривають перед учнями справжню красу життя в нашій країні.
5. Художньо-естетичний: вечори народної пісні та танцю, свята рідної мови, виставки народних промислів, конкурси дитячої творчості, свята з використанням українських традицій, обрядів, звичаїв, етюди з натури. Опора на ці методи сприяє формуванню у вихованців високих громадських якостей, патріотичних почуттів, любові до рідної землі, шануванню рідної мови, дбайливому ставленню до природи, усвідомленню належності до українського народу, виховує честь, гідність, мужність, відвагу, прагнення пізнавати, зберігати й передавати у спадок надбання народу.
6. Військово-спортивний: змагання з народних видів спорту, козацькі змагання та забави, народні ігри, туристичні змагання. Ці методи сприяють вихованню у дітей стійких моральних якостей(поваги до Збройних Сил України, любові до Батьківщини, бажання стати на захист Вітчизни); психологічних якостей (мужності, ініціативності, відваги тощо), фізичних якостей (витривалості, швидкості, спритності та ін.0; духовних якостей (доброти, товариськості, честі, громадянського обов'язку, справедливості, історичної пам'яті).
Організовуючи позаурочну діяльність з патріотичного виховання з використанням розглянутих принципів, форм, напрямів, методів виховної роботи, ми вчимо дітей жити, вчитися та працювати для народу, для його щастя, для Батьківщини.
Отже, патріотичні почуття молодших школярів будуть виховані в результаті цілеспрямованого впливу на дитину сім'ї, школи та позашкільних закладів. Але найбільший вплив на навчання та виховання дітей, на їх розвиток, на формування національного світогляду має виховна робота в школі.
У системі виховної роботи з підростаючим поколінням велике місце займають різні види й форми позаурочної роботи з учнями. Позаурочна виховна робота охоплює різноманітні види розумової, трудової, фізичної та ігрової діяльності, сприяє поглибленню й закріпленню знань, яких діти набувають на уроках, розвиткові якостей, що допомагають учням міцно засвоювати знання, застосовувати їх на практиці, в житті, набувати досвіду. Позаурочна робота, зазначають О.Кобрій та М.Чепіль, не епізодична діяльність з «виховними моментами», це стан життя, постійна турбота один про одного, про близьких та друзів, про поліпшення життя (83,с.11).
Висновки до розділу І
Аналіз становлення та розвитку ідей патріотичного виховання свідчить, що ця проблема завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній думці різних часів. Упродовж багатьох століть до неї зверталися видатні вчені, педагоги, психологи, філософи, політичні діячі.
У ІХ-ХІІІ столітті роздуми авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича та ін.) спрямовані на звеличення Батьківщини, виховання любові до неї, захист рідної землі, пробудження гордості за неї. У цей період виховання людини ґрунтувалося на нормах християнської моралі. Виховували особистість мислячу, милосердну, мужню, працьовиту, якій притаманні віра в краще майбутнє світу.
Не менш актуальним патріотичне виховання було в XIV-XVIII століттях. Братські, козацькі школи приділяли значну увагу вихованню в підростаючого покоління любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності захищати свій народ і Вітчизну. Патріотичне виховання було спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагненням до праведного життя.
У ХІХ-на поч.. ХХ століття до ідей патріотизму зверталися К.Ушинський, І.Огієнко, С.Русова, Я.Чепіга, Г.Ващенко. головною у виховній системі стала ідея виховання людини як громадянина і свідомого патріота, на основі загальнолюдських і національних цінностей, ідеї народності, державності, людяності.
Велику роль у розвитку патріотичного виховання у ХХ столітті відіграли видатні педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський. В основу виховного ідеалу вони покладали загальнолюдські та національні цінності.
Ми простежили, як з кожним історичним періодом ідеї патріотичного виховання наповнюються новими відтінками, але його головні риси залишаються незмінними: любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів; боротьба за волю, честь, славу України; любов до народу, родини, сім'ї, служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості; обстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу;зміцнення дружби між народами.
Однак зауважимо, що моральний, духовний зміст ідей патріотичного виховання полягає у постійному пошуку відповідей на одні й ті ж запитання : «Жити для себе чи для інших людей?», «Чи необхідно берегти вірність ідеям, що йдуть із глибини століть, від пращурів?», «Як виховати патріота своєї Батьківщини?», «Яку роль у патріотичному вихованні відіграють народні звичаї, обряди, традиції, чи потрібні вони?». Щоб дати науково обґрунтовану відповідь на ці та інші запитання, необхідно змінити ряд уже застарілих підходів до проблеми патріотичного виховання.
З цією метою на основі аналізу та узагальнення наукових досліджень ми спробували дослідити сутність поняття «патріотичне виховання», «патріотичні почуття», «патріотизм».
Загалом структура патріотичного виховання виявляється у ставленні до себе. До людей, до Батьківщини, до національних цінностей. Зміст патріотичного виховання розкривається у розділах : державному. Соціальному, родинному.
У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до людей, до своєї держави, до її минулого, майбутнього та сьогодення. Мета переконань полягає в тому, щоб підвести людину до усвідомлення патріотизму, до внутрішнього його сприйняття. Патріотична діяльність виявляється у пошуковій, краєзнавчій роботі, в процесі пізнання, в праці тощо.
Проведений аналіз теоретичних засад формування патріотизму у молодших школярів дає можливість стверджувати, що саме в цьому віці формується почуття патріотизму. Однак проблема виховання патріотичних почуттів молодших школярів залишається відкритою темою в педагогічній теорії та практиці. У теорії виховання дитини цього віку не існує обґрунтованої програми впливу на особистість із метою виховання її патріотичних почуттів.
Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі, вони є результатом ідейно-виховної роботи сім'ї, школи та позашкільних закладів.
Важливою, на наш погляд, для виховання патріотичних почуттів молодших школярів є позаурочна виховна робота, тому що :
- це більш творчий і відкритий процес;
- вона має широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення ;
- вона не регламентована програмами, часом та місцем проведення;
- у ній яскраво виявляються творчість та ініціатива учнів і педагогів ;
- вона є важливим механізмом об'єднання зусиль школи та родини в патріотичному вихованні школярів.
Таким чином, дослідження умов успішного виховання патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній виховній роботі, підготовки вчителів до організації цього процесу, ролі спільної праці з батьками і стали предметом нашої дослідно-експериментальної роботи.
Розділ ІІ
Експериментальна перевірка і апробація ефективності патріотичного виховання молодших школярів
2.1 Діагностика рівня сформованості патріотичних почуттів молодших школярів

Ми спрямували своє наукове дослідження на вивчення реального стану проблеми вихованості патріотизму у молодших школярів. Враховуючи вимоги соціально-економічного розвитку країни, досвід шкіл, досягнення педагогічної науки, ідеї та погляди вітчизняних вчених (М.Боришевського, О.Вишневського, П.Ігнатенка, Н.Кесаревої, Л.Крицької, В.Поплужного, М.Стельмаховича, Б.Чижевського, К.Чорної), ми вважаємо, що результатом виховної роботи буде розвиток якостей і рис, які відбивають патріотичні почуття та погляди молодшого школяра : пошана до національних і державних символів, любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови, чемне ставлення до батьків, старших у сім'ї,вчителів, ветеранів війни; інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків; пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження місць знаходження могил та пам'ятників, догляд за ними; пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи; до праці батьків та українського народу; громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну; уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші Виходячи із суспільних вимог, ми поцікавились, які патріотичні почуття переважають в умовах сучасного суспільства, що впливає їхній розвиток.
Не менш важливим було простежити механізм формування патріотичних почуттів, дослідити. За яких умов вони виникають, як цілеспрямовано керувати цим процесом; наскільки вчителі готові до формування патріотичних почуттів дітей.
З цією метою досліджувалося 45 дітей, які навчались у початкових класах Руднє-Іванівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
Застосовувався комплекс засобів збирання матеріалу: довготривале спостереження за дітьми в різних видах діяльності та спілкування ; бесіди з дітьми, батьками, вчителями, фіксування фактів, анкетування, інтерв'ю, спостереження, зафіксовані методом фотографічного запису, тобто так як вони відбувалися в дійсності.
Виявилося,що об'єктивно оцінити розвиток патріотичних почуттів складно. Спираючись на дослідження О.Леонтьєва та Л.Рувінського про взаємозв'язок між знаннями та переживаннями (111;172), розуміючи обмеженість даних і неповну їх об'єктивність, ми за допомогою методик, що нами застосовувалися, виявили знання дітей.
Для проведення дослідження за основу було взято загальновідомі в практиці виховання та психолого-педагогічній літературі рівні вихованості учнів. Рівні сформованості патріотичних почуттів подано в таблиці (табл..2.1)
Критеріями високого рівня сформованості патріотичних почуттів є :стійке виявлення всіх показників якості, високий ступінь самоорганізації та саморегуляції поведінки, вияв активної позиції.
Критерії середнього рівня сформованості патріотичних почуттів є такими: показники якості наявні, стійка позитивна поведінка, ситуативна, при наявності саморегуляції та самоорганізації не виявляється активна позиція.
Критеріями низького рівня сформованості патріотичних почуттів є: слабкий вияв позитивних ознак якості, саморегуляція та самоорганізація ситуативні й пов'язані в основному з вимогами дорослих (225;226).
Таблиця 2.1
Рівні сформованості почуттів у молодших школярів
Показники
Патріотичної
вихованості
Ознаки вияву рівнів вихованості
Високий
середній
низький
1
2
3
4
1. Пошана до національних і державних символів
Знає та шанує національні державні символи. Виявляє інтерес до історії їхнього походження. розуміє їхнє значення для країни й народу. знає й виконує правила поведінки щодо гімну та прапора.
Знає та шанує державні символи. Частково виявляє інтерес до історії їхнього походження. Знає правила поведінки щодо гімну та прапора, виконує їх після нагадування.
Знання про національні й державні символи поверхневі. Інтересу до історії їхнього походження не виявляє. Недостатньо знає правила поведінки щодо гімну та прапора й не виконує їх.
2.Інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків.
Виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. З бажанням цікавиться життям прославлених земляків - ветеранів війни та праці. Знає їхні подвиги, розуміє значення цих подвигів для села та країни.
Не завжди виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Коли необхідно, цікавиться життям прославлених земляків - ветеранів війни та праці. Знає їхні подвиги, замислюється над значенням цих подвигів для села та країни.
Не виявляє інтересу до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Не має бажання цікавитися життям прославлених земляків - ветеранів війни та праці. Знає про подвиги героїв, але не замислюється над значенням цих подвигів для села, країни.
3. Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови
Знає, що край, місто, село, вулиця, дім, школа - це Батьківщина. Виявляє гордість за свій народ, за Україну. Турбується про Батьківщину, шанує її. Виявляє активність у справах школи та села. Любить рідну мову, виявляє бажання розмовляти українською мовою, доводить необхідність її
Знає, що край, місто, село, вулиця, дім, школа - це Батьківщина. Турбується про Батьківщину. Іноді виявляє активність у справах школи та села. Шанує рідну мову, після нагадування розмовляє українською мовою. Знає про походження мови.
Знає, що край, місто, село. Вулиця, дім, школа - це Батьківщина, але не виявляє бажання поглибити знання. Не виявляє активності у справах школи та села. Розмовляє українською мовою з необхідності. Не цікавиться походженням української мови.
Вивчення. Знає про походження української мови, про творчість українських письменників.
4. Чемне ставлення до батьків, старших у сім'ї, вчителів.
Дбайливо ставиться, шанує рідних і близьких людей. Виявляє інтерес до історії родини, знає коріння сім'ї. піклується про людей, які його оточують, поважає старших, допомагає тим, хто потребує допомоги.
Дбайливо ставиться до рідних і близьких людей, шанує їх. Інколи виявляє інтерес до історії родини, недостатньо знає коріння сім'ї. піклується про людей, які його оточують, поважає старших, не завжди допомагає тим, хто потребує допомоги.
Не шанує рідних і близьких людей. Не виявляє інтересу до історії родини, до коріння сім'ї.інколи виявляє турботу про оточуючих його людей.
5. Пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам'ятників, догляд за ними.
Виявляє інтерес до історичних пам'яток, поховань предків, збирає предмети минувшини. Доглядає за могилами пращурів, героїв села. Бере участь у пошуковій роботі, пов'язаній з історією села, героями та їхніми вчинками; у веденні літопису героїчних подій на території району, села.
Виявляє інтерес до історичних пам'яток, поховань предків. Бере участь у догляді за могилами пращурів. Інколи бере участь у пошуковій роботі, пов'язаній з історією села, героями та їх вчинками.
Рідко цікавиться історичними пам'ятками, похованнями предків. При наявності контролю з боку дорослих бере участь у догляді за могилами пращурів, героїв села. Не виявляє бажання брати участь у пошуковій роботі.
6. Пошана до народних релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.
Дотримується народних, релігійних та родинних звичаїв, традицій, свят. Бере участь у їхньому святкуванні. Цікавиться народними прикметами, легендами, повір'ями. Знає історію виникнення свят, їхнє значення в житті людей. Знає колядки, щедрівки, колискові пісні, народні ігри та забави, любить їх виконувати.
Шанує народні, релігійні та родинні звичаї, традиції та свята. При наявності спонукання бере участь у їхньому святкуванні. Не завжди цікавиться народними прикметами, легендами, повір'ями. Знає історію виникнення свят, не приділяє їм уваги. Знає колядки, щедрівки, колискові пісні, народні ігри та забави, виявляє до них інтерес.
Знає народні, релігійні та родинні звичаї, традиції та свята, але не дотримується їх, не надає їм великого значення. При наявності спонукання та контролю з боку вчителів і батьків бере участь у їхньому святкуванні. не цікавиться народними прикметами, легендами, повір'ями. Не цікавиться історією свят, зневажає їх значення. Знає деякі колядки, щедрівки, народні ігри, при необхідності може виконати.
7.Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків та українського народу.
Дбайливо ставиться до національних багатств, знає про їхнє значення для людей. З повагою ставиться до праці батьків та інших людей. Виявляє працьовитість, дисциплінованість, увагу до своїх обов'язків.
Шанує та поважає працю селян, найдорожче, що є в людини - хліб. Дбайливо ставиться до природи, виявляє бажання допомагати дорослим зберігати її.
Дбайливо ставиться до національних багатств, знає про їхнє значення для людей. З повагою ставиться до праці батьків та близьких людей. Не завжди виявляє працьовитість, дисциплінованість. При наявності спонукання
Виконує свої обов'язки. Розуміє значення праці селян. Дбайливо ставиться до природи, але не завжди виявляє бажання допомагати дорослим зберігати її.
Байдуже ставиться до національних багатств. Розуміє значення праці батьків та інших людей. Не виявляє працьовитості, дисциплінованості. Виконує доручення при наявності контролю з боку дорослих та однокласни-
ків. зневажає працю селян. Байдужий до природи, не має бажання допомагати дорослим зберігати її.
8. Громадська активність, поняття про захист честі та гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.
Виявляє ініціативу та самостійність у боротьбі з порушниками дисципліни. Виконує вимоги колективу, дотримується правил та норм поведінки, вимагає того ж від інших. Розуміє відповідальність за свої вчинки. Поважає свою Батьківщину, свій народ, розуміє значення захисту честі й гідності Вітчизни.
Підтримує боротьбу з порушниками дисципліни. Намагається виконувати вимоги колективу, дотримується правил та норм поведінки, але не вимагає того ж від інших. Не завжди усвідомлює відповідальність за свої вчинки. Поважає свою Батьківщину, свій народ, недостатньо розуміє значення захисту честі й гідності Вітчизни.
Допускає відхилення від правил і норм поведінки, потребує додаткового контролю з боку дорослих, товаришів. Не завжди виконує вимоги колективу, винятково бере участь у громадських справах, що організовуються в колективі. Не надає значення захистові честі й гідності Батьківщини, українського народу.
9. Уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.
Виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу, активність, почуття відповідальності та інші.
Не завжди виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, творчу активність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, почуття відповідальності та інші.
Не виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість. Самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.
Найбільш ефективним методом перевірки сформованості патріотичних почуттів у молодших школярів є опитування, в його формах : анкетування, бесіда, інтерв'ю.
У результаті опитування на початку експерименту виявилося, що діти знають державні символи України - Герб, Прапор, Гімн. Зокрема,коли запропонували дітям : «Розкажіть слова Державного Гімну», «Намалюйте Герб та прапор України», понад 62,7% виконали завдання.
Дещо складнішими для респондентів виявилися завдання : «Розкажіть історію походження Герба, Прапора, Гімну», «Назвіть правила поведінки щодо Гімну та Прапора». Змістовну відповідь дали 26,6%, 43,7% учнів мали труднощі, 29,7% не знають історії походження символів та не виявляють інтересу до цього.
Викликає занепокоєння той факт, що зміст і характер відповідей на запитання «Яке значення мають державні символи для країни і народу?», «Які почуття виникають у вас, коли звучить Гімн України?»,»Чи турбує вас майбутнє України? Чому?» свідчать про поверховість знань майже всіх школярів. Лише 13,4% учнів дали більш-менш ґрунтовну відповідь. Це видно з таблиці 2.2.
Відчувається дефіцит знань респондентів у галузі української літератури. Скажімо,на запитання «Яких українських письменників ви знаєте?» більшість учнів згадали Т.Шевченка, Лесю Українку, І.Франка, Л.Костенко. Це свідчить про те, що більшість молодших школярів знає лише твори, які вивчаються за програмою.
Викликають стурбованість знання дітей про історію своєї родини. З метою більш детально й широко вивчити рівень знань про родину, її історію, обов'язки та реліквії, респондентам пропонували намалювати «Родовідне дерево». Спочатку школярі відповідали на ряд запитань:
- Що означає прізвище твоєї родини?( більшість дітей - 95,3% - не змогли відповісти на це питання).
- Чи знаєш ти, скільки родичів в родинах твоєї мами й тата?
- Де народилися твої мама й тато?(Майже 92,1% відповіли на це питання)
- Що цікавого ти знаєш про життя бабусі й дідуся? (Бесіда показала, що батьки майже не розповідають дітям про своїх родичів, а знання дітей, які складаються з розповідей бабусі чи дідуся дуже обмежені).
- Чи є у вашій сім'ї реліквія роду?
- Хто зображений на найдавнішій фотографії твоєї родини? (На превеликий жаль, значна частина респондентів узагалі не змогла відповісти на ці запитання). Цікавими були відповіді на запитання „Що б ти зробив, якби побачив, що мама (тато) втомилась і відпочиває?” або „Що б ти зробив, якби зустрів бабусю (дідуся), яка несе важкі сумки?”. Більшість дітей пропонували допомогти, пожаліти, виконати якусь роботу, тихенько посидіти, щоб не заважати. Ось деякі типові висловлювання дітей:
– Я б поприбирав дома.
– Я б тихенько грався, щоб не заважати.
– Спитав би: „Що зробити?”, поки мама відпочиває.
– Допоміг би нести сумки.
Наведені висловлювання дітей свідчать про чемне ставлення до близьких та рідних людей, про турботливість, переживання, шанування, повагу до старших. На основі цього в дітей зростає почуття любові до членів своєї родини, особливий характер взаємин, добропорядність у сімейних стосунках, якісне виконання низки родинних функцій тощо.
Після основної серії питань діти малювали „Родовідне дерево”. Дітям було роздано аркуші паперу з накресленим деревом і запропоновано заповнити його (Додаток А. Схему родовідного дерева розроблено вчителькою-методистом школи-гімназії №14 м. Луцька Л.Яцюк).
Завдання супроводжувалося такими словами: „Діти! Кожен рід - це велике дерево, а ви в ньому - гілочки, які швидко ростуть, міцніють, бо живляться соками великої гілки - сім'ї. Ось ви зараз і спробуйте розташувати членів своєї родини на цьому дереві”.
Аналіз проведеної роботи дає підстави стверджувати, що знання дітей про історію родини, життя родичів дуже обмежені. Батьки, на жаль, не приділяють достатньої уваги цьому питанню, а в школі на уроках бракує часу. Цілком слушним є питання: „Як можна любити, шанувати, зберігати те, чого не знаєш?” (табл.. 2.5).
Таблиця 2.5

Рівень знань про родину та близьких людей

Знання

Рівні

Знання історії родини матері

(%)

Знання історії родини батька

(%)

Турбота про старших у родині

(%)

Ставлення до оточуючих людей

(%)

Показники загального рівня

(%)

Високий

Середній

Низький

13,4

22,5

64,1

13,1

23,1

63,8

43,7

40,0

16,3

42,8

40,3

16,9

28,2

31,5

40,3

Приблизно така ж ситуація склалася під час аналізу відповідей респондентів на запитання: „Які ви знаєте поховання відомих людей, героїв війни та праці у своєму місті?”, „Яку участь ви берете в догляді за їхніми могилами?”, „Яку участь ви берете в шануванні Дня пам'яті (проводів) померлих людей?”.

Серед поховань відомих людей, героїв учні називають пам'ятники воїнам Великої Вітчизняної війни, воїнам-афганцям, загиблим міліціонерам. На честь ушанування їхньої пам'яті на могили у свята діти приносять квіти. Ініціаторами цієї акції виступає керівництво школи та вчителі.

Таблиця 2.6

Рівень знань учнів про пращурів, героїв Батьківщини

Знання

Рівні

Знання історії та поховань пращурів

(%)

Знання видатних людей, героїв Батьківщини, бажання їх наслідувати

(%)

Участь у пошуковій роботі

(%)
Показники загального рівня
(%)
Високий
Середній
Низький
19,3
44,7
36,0
15,3
38,4
46,3
-
-
-
17,3
41,5
41,2
Більшість дітей бере участь у вшануванні Дня пам'яті померлих людей. Вони разом з батьками та родичами прибирають могили, приносять квіти, запалюють свічки, поминають своїх предків добрим, тихим словом. Повну відповідь на запитання дали 19,3% учнів (що складає високий рівень); 44,7% дали неповну відповідь (середній рівень); 36,0% не виявляють інтересу взагалі (низький рівень).
Відчувається дефіцит знань респондентів у галузі народних і релігійних традицій, національних і родинних свят. На запитання „Назвіть п'ять релігійних свят”, „Розкажіть про зміст одного свята” повну відповідь дали 10,3% респондентів. Діти називали найбільш відомі свята: День Миколая, Різдво, Коляду, Водохрещу, Великдень, Івана Купала, Спаса.
На запитання „Чи ходите ви у свята до церкви?” більшість дітей відповіла: „Ні”. Наведемо приклади відповідей:
- Ні, бо треба рано вставати.
- Мої батьки не ходять, я теж.
- Ні, батьки кажуть, що я ще маленький.
- Просто не ходжу.
Але слід зазначити, що ці свята дітям подобаються й у них є бажання піти до церкви.
Діти продемонстрували низький рівень знань про народні традиції, лише 4,4% учнів змогли назвати деякі з них. Коли було запропоновано назвати п'ять національних свят, діти називали День Конституції України, День Незалежності України, День Соборності України, День Матері, День Батька. Повну відповідь на це запитання дали 6,6% учнів.
Зауважимо, що досить складним для дітей було розповідати про історію виникнення свят, їхнє значення для українського народу. Цей факт можна пояснити недостатнім обсягом отриманих знань та віковими особливостями дітей.
Викликає занепокоєння обмеженість знань дітей про родинні свята. На пропозицію перерахувати п'ять найважливіших родинних свят респонденти називають лише дні народження батьків і свій день народження. Діти не згадують про дні народження бабусі та дідуся, річниці весілля, знаменні події родини. Повну відповідь дали лише 1,3% учнів.
Отже, результати опитування молодших школярів свідчать про недостатнє знання респондентами історії країни, українського народу, краю, власної родини (див. табл. 2.7).
Таблиця 2.7
Рівень знань молодших школярів про звичаї, традиції, свята народного календаря
Свята
Рівні
Високий
Середній
Низький
Релігійні
10,3
24,4
65,3
Народні
4,4
19,4
76,2
Національні
6,6
15,0
78,4
Родинні
1,3
7,2
91,5
Показники загального рівня
5,7
16,5
77,8
Щоб з'ясувати ставлення молодших школярів до національних багатств, до рідної природи, нами було проведено тест-гру „Постав собі оцінку за своє ставлення до природи” [192]. Респонденти на кожне питання відповідали тільки словами „так” або „ні”.
1. Чи є в тебе улюблені місця у природі?
2. Чи мають якесь значення природні багатства для життя людей?
3. Чи ти піклуєшся про тварин, рослини, оберігаєш їх?
4. Чи робиш ти зауваження товаришам, які знущаються з рослин або тварин?
5. Чи посадив ти хоч одну рослину у своєму житті?
Після тестування учням пропонувалося підрахувати кількість відповідей „так”. Це й була оцінка, яку діти самі собі поставили. При цьому ми обов'язково підкреслювали, що даний тест тільки гра, тільки натяк на справжній стан справ.
Проаналізувавши фактичні дані, отримані під час тестування, ми виявили, що більшість дітей не замислюється над значенням природних багатств, не надає великого значення їхній охороні, більше того, ніхто з дітей не саджав дерев або кущів. Результати тестування мають такий вигляд (табл. 2.8).
Таблиця 2.8

Ставлення до рідної природи

Кількість
Респонденти
„5”
(%)
„4”
(%)
„3”
(%)
„2”
(%)
„1”
(%)
320
16,8
22,5
24,4
24,4
11,9
Важливими для виявлення патріотичних почуттів у молодших школярів стали їхні відповіді на запитання: „Чому ми повинні шанобливо ставитися до хліба?”, „Чому така глибока йому шана?”. Відповіді дітей зводилися до того, що без хліба буде голодно. Лише 2 % респондентів відповіли, що хліб - це наше багатство, це основа життя на землі, що треба докласти багато зусиль, щоб його виростити.
Слабкі знання продемонстрували молодші школярі також у відповідях на запитання „Коли та як з'явився хліб на землі?”, „Чому свята в Україні не обходяться без хліба. Повну відповідь дали лише 23,1% учнів.
Також нас цікавило ставлення учнів до праці. Дослідження проводилося з метою виявлення ціннісних орієнтацій молодших школярів. Респондентам було запропоновано модифіковану анкету такого змісту: „Навіщо потрібно працювати? Вибери три з наведених нижче потреб та оціни їх за такою шкалою „3” - найбільш бажана, „2” - бажана, „1” - не дуже бажана [11: 201].
1. Заробити купу грошей.
2. Мати гарні іграшки.
3. Бути модним.
4. Допомагати рідним.
5. Стати майстром на всі руки.
6. Бути знаменитим.
7. Щоб процвітала Батьківщина.
8. Щоб міг подорожувати.
9. Нагодувати бідних.
10. Щоб усім людям краще жилося.
11. Свій варіант відповіді.
Дослідження проводилось індивідуально. У разі необхідності ми детальніше розкривали учням зміст тієї чи іншої потреби.
На першому місці у сучасних дітей опинилась потреба мати купу грошей. Часто-густо приклад дають дорослі, вважаючи гроші найголовнішим у житті. Бути модним - бажана потреба, яка стоїть у більшості дітей ( 83,1%) на другому місці, що віддзеркалює „культ речей” у деяких родинах, стан сучасного життя. Викликає занепокоєння той факт, що потреби „нагодувати бідних”, „щоб процвітала Батьківщина”, „щоб усім людям краще жилося” зайняли 8, 9 та 10 місця (це видно з табл. 2.9).
Таблиця 2.9
Ставлення до національних багатств, природи, праці українського народу
Знання
Рівні
Ставлення до національного багатства, до рідної природи(%)
Ставлення до хліба, розуміння його значення для людей
(%)
Ставлення до праці
(%)
Показники загального рівня
(%)
Високий
Середній
Низький
16,8
46,9
36,3
23,1
46,3
30,6
12,2
43,1
44,7
17,4
45,4
37,2
З метою вивчення ставлення молодших школярів до Батьківщини ми провели дослідження, яке складалося з двох етапів. На першому етапі з дітьми було проведено бесіду-розповідь з такого кола питань: „Що для тебе означає слово “Батьківщина”? Від якого слова воно походить? Які слова-синоніми можна використати для передачі змісту цього слова? Що для тебе є найважливішим у житті? Чи відчуваєш ти себе громадянином України? Чи турбує тебе майбутнє твого міста, України? Як ти розумієш поняття „захист честі та гідності Батьківщини? Чи виникає в тебе почуття гордості за свою Вітчизну? Наведи приклади. Які норми та правила, прийняті в нашому суспільстві, ти знаєш? Як їх виконуєш? Як ти ставишся до порушників дисципліни? У чому це виявляється? Яку несеш відповідальність за свої вчинки?”
У кінці аналізувалися розповіді, які складали учні.
На другому етапі кожен учень отримав по 16 карток із 8 позитивними та 8 негативними відповідями на запитання „Що означає любити Батьківщину?”. Учням пропонувалось уважно передивитися їх, вибрати ті картки, які підходять для відповіді.
На картках були такі висловлювання:
- працювати на благо Батьківщини;
- любити рідний край;
- любити своїх рідних і близьких людей;
- гарно вчитися, бути дисциплінованим;
- бути відповідальним;
- захищати честь і гідність Батьківщини;
- дотримуватись норм і правил, які прийняті в суспільстві;
- дбайливо ставитися до природи;
- не брати участі в громадських справах;
- жити під гаслом „Кожний сам за себе”;
- не звертати уваги на старих і немічних людей;
- зневажати національні й державні символи;
- не цікавитись історією, кому це потрібно;
- зневажати українські народні традиції, звичаї;
- знищувати дерева, забруднювати місцевість;
- зневажати працю інших.
Результати діагностичної методики фіксувались у спеціальній таблиці для кожної дитини, потім підраховувалася кількість позитивних і негативних характеристик, на основі чого визначалася загальна мотивація учня. Проводився аналіз відповідей, який дав змогу поглибити уявлення про рівень розвитку патріотичних почуттів молодших школярів. Ми отримали такі результати: 16,8% опитаних показали високий рівень, 46,9% - середній рівень, 36,3 - низький рівень.
Аналіз матеріалів опитування та тестування допоміг нам визначити рівень патріотичної зрілості учнів молодших класів і з'ясувати конкретні напрями подальшої роботи. Використовуючи модифікований варіант методики М. Рокича, ми вивчили ступінь значущості якостей особистості [167]. Дана методика виявилася найдійовішою у збиранні потрібного матеріалу для подальшого дослідження. Респондентам давали окремі картки, які школярі повинні були розкласти в порядку значущості. Кінцевим результатом мала бути дійсна громадянсько-патріотична позиція. Під час дослідження ми враховували, що діти можуть бути нещирими, до кінця не розуміти зміст кожної якості. У нашому випадку важливу роль відіграла мотивація діагностики, наявність контакту між дослідником та школярами.
Діти ранжували картки та відповідали на наступні запитання:
„Які якості ви цінуєте в людях? Чому?”
„Назвіть людей, у яких, на вашу думку, присутні такі якості. Хто вони?”
„Як розташував би ці якості справжній громадянин-патріот?”
„Що ви найбільше цінуєте у своїх друзях? Чому?”
Обробка та аналіз одержаних даних дозволили зробити висновок: сучасні школярі на перші місця поставили старанність, працьовитість, наполегливість, дбайливість, самостійність, правдивість. А ось чуйність, пошана, гідність, честь, ініціативність опинилися на останніх місцях. Як бачимо, якості, вибрані молодшими школярами, відповідають їхнім особистісним потребам.
Після попереднього ранжування всі показники було занесено до таблиці (табл. 2.10).
Таблиця 2.10
Ступінь значущості якостей для молодших школярів, що характеризують вихованість патріотичних почуттів
Якості особистості
Рангове місце
% опитаних респондентів
міцна воля
доброзичливість
любов до близьких
правдивість
старанність
ініціативність
працьовитість
наполегливість
відповідальність
самостійність
творча активність
честь
гідність
пошана
дбайливість
сміливість
терпимість
чуйність
10
11
9
6
1
12
2
3
8
5
17
13
16
15
4
7
18
14
25,2
23,5
30,4
49,9
70,0
22,4
67,1
65,8
36,1
51,8
14,8
21,1
16,7
20,2
55,8
43,6
14,0
20,5
Аналіз ступеня значущості якостей особистості та відповідей учнів на запитання дав такі результати: високий рівень - 21,8%, середній рівень - 54,1 %, низький рівень - 24,1%.
Згідно з отриманими результатами констатуючого експерименту, аналізом виховних програм для учнів 1-4 класів, ураховуючи якості та риси, що відбивають патріотичні почуття учнів, ми вивели критерії патріотичного виховання та віднесли їх до трьох розділів.
І. Родинний:
- чемне ставлення до батьків, старших у сім'ї, вчителів, ветеранів війни;
- пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам'ятників, догляд за ними;
- пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.
ІІ. Соціальний:
- інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків;
- дбайливе ставлення до національних багатств рідної природи, до праці батьків та українського народу;
- уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.
ІІІ. Державний:
– пошана до національних і державних символів (Прапора, Герба, Гімну);
– любов до рідного краю, рідних місць, рідної мови;
– громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.
Аналіз психолого-педагогічної літератури, результати констатуючого експерименту дали нам підстави стверджувати: щоб сформувати патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку, потрібно роботу починати з першого класу. Для цього необхідно:
- розробити технологію патріотичного виховання, оновити його зміст, урізноманітнити форми та методи виховання;
- розробити та запровадити програму з патріотичного виховання для учнів 1-4 класів, яка б дала можливість залучити учнів до відповідної діяльності, забезпечила б спілкування з цього кола питань патріотизму, сприяла вияву інтересу до історії українського народу та Батьківщини;
- підготувати вчителів до роботи з патріотичного виховання та забезпечити методичною літературою, програмами та практичними розробками;
- залучати родину учнів до участі у виховній роботі школи;
- задіяти в цій роботі громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;
- систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання;
- створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей чи куточок історії школи як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.
Зібраний емпіричний матеріал і результати констатуючого експерименту визначили стратегію та тактику нашої подальшої дослідно-експериментальної роботи.
2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів

Слово “технологія” (від грецької techne - мистецтво, майстерність; logos - наука) “у виробничому процесі означає систему запропонованих наукою засобів, способів і алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості” [130, с.318]. Треба зазначити, що технологія базується на науці, вона становить основу всього сучасного виробництва.
Поняття “педагогічна технологія” відоме з 20-х років ХХ ст., зустрічається у працях В.Бехтєрєва, І.Попова, А.Ухтомського, С.Швацького та інших. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці проблеми педагогічних технологій розроблялися такими вченими як Г.Веллінгтон, М.Вулкан, М.Кларк, П.Мітчелл, Ф.Персиваль, С.Сполдінг, Р.Томас та інші.
В Україні термін “педагогічна технологія” з'явився в 60-і роки минулого століття, коли почали застосовувати технічні засоби навчання та виховання. Разом з тим, уводилося програмування, яке одночасно з технічними засобами претендувало на роль нової дидактичної інфраструктури. У школах та інших навчальних закладах особливого значення почали надавати конкретній навчальній меті та послідовній структурі її досягнення.
Сьогодні проблема педагогічної технології перебуває в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних учених, педагогів: В. Беспалька, Ю. Васькова, Т. Ільїної, А. Кіктенко, О. Люборської, О. Пєхоти, Г. Селевка, Г.Шевченко та ін. Вони в своїх роботах розкрили сутність, ознаки та структурні компоненти педагогічної технології.
Варіантів визначення поняття “педагогічна технологія” досить багато, що закономірно, оскільки це багатоаспектна й багатовимірна категорія. Аналіз існуючих визначень свідчить, що педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні є процесом, діяльністю з відповідними метою, змістом і методами для досягнення чітко запрограмованого ефективного результату.
Останнім часом поняття “педагогічна технологія” все більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти - “технологія навчання”, “освітня технологія”, “технологія виховання” та ін.
Технологія виховання - це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їхня етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання [130, с.318].
На наш погляд, технологія виховання - це модифікований варіант виховного процесу. Тому її, як і виховний процес, можна представити у вигляді системної взаємодії вихователя та вихованців, спрямованої на ефективне вирішення виховних завдань, які забезпечують розвиток особистості.
Спираючись на вищезазначене, на зміст розділів 1.2., 1.3., 2.1., розглянемо технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній виховній роботі, яка складає основу формуючого експерименту:
Головна мета технології:
- сформувати патріотичні почуття, основним змістом яких є любов до малої батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традиції, культури українського народу, вболівання за його долю та майбутнє;
- розвивати особистість, сформувати її ставлення до дійсності (до себе, людей, Батьківщини, національних цінностей);
- сформувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до подій суспільного життя.
ІІІ. Об'єкти діяльності:
- учні;
- вчителі;
- батьки, бабусі та дідусі;
- ветерани Великої Вітчизняної війни та праці;
- народні умільці;
- громадські діячі;
- творчі працівники.
. Беручи до уваги загальні компоненти виховної технології та результати дослідження Н. Бєлобородової [9, с.60], ми виділили наступні компоненти технології патріотичного виховання:
Змістовний компонент - оволодіння дітьми доступними для їхнього віку знаннями про: державні та народні символи, історію країни, рідного народу, родоводу, про культуру, традиції, звичаї українського народу, природу рідного краю; формування відповідних поглядів на факти громадянського життя країни тощо.
Емоційно-спонукальний компонент - переживання особистістю позитивного ставлення до засвоєних знань, навколишнього світу (любов до рідного краю, пошана до національних і державних символів, гордість за бойові та трудові подвиги народу, шанування історії народу і країни, любов до рідної мови, природи рідного краю тощо), виявлення стійкого інтересу до цих відомостей, потреба розширювати особистий світогляд, бажання брати участь у суспільній праці, звичаях, обрядах, святах.
Операційно-діяльнісний компонент - реалізація емоційного ставлення й усвідомлених знань в процесі діяльності (допомога дорослим, чемне ставлення до батьків і старших, пошана до пращурів, усвідомлення своєї належності до українського народу, дбайливе ставлення до природи, вміння відтворити знання у творчій діяльності тощо).
Основні напрями технології патріотичного виховання:
- формування в молодших школярів знань (змістовний компонент);
- виявлення емоційного ставлення (емоційно-спонукальний компонент);
- реалізація та використання одержаних знань у діяльності (операційно-діяльнісний компонент).
Методи:
- роз'яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, зустрічі, концерти тощо);
- дослідно-пошукові (екскурсії, походи, ознайомлення з історичними джерелами та ін.).
VII. Форми:
- масові (вечори, зустрічі з видатними людьми, конкурси, виставки, концерти тощо);
- групові (бесіди, екскурсії, походи, виховні години, інформаційні години та ін.);
- індивідуальні (бесіди, читання, обговорення прочитаного тощо)..
Зміст.
З метою впровадження технології патріотичного виховання у виховний процес загальноосвітньої школи та виконання поставлених завдань дослідження для проведення формуючого експерименту було використано програму з патріотичного виховання молодших школярів (1-4 класи).
Технологія впроваджувалася без порушення логіки навчання на базі Руднє-Іванівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
У формуючому експерименті взяли участь учні 1-4 класів, батьки, керівники виховної роботи, психологи, вчителі.
Завдання формуючого експерименту полягало в тому, щоб:
- забезпечити учнів знаннями з питань патріотичного виховання;
- розвивати патріотичні почуття та емоційні переживання, пов'язані з любов'ю до малої та великої Батьківщини;
- експериментально перевірити ефективність програми з патріотичного виховання молодших школярів.
Робота в кожному класі проводилася за всіма розділами, але в першому класі більше уваги приділялося родинному, в другому класі - соціальному, в третьому - державному, а в четвертому класі закріплювалися знання за трьома розділами. Програма охоплювала чотири великі теми (Додаток Б):
Тема 1. Сім'я людини в контексті життя суспільства (для 1 класу). Родинний розділ.
Тема 2. Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя (для 2 класу). Соціальний розділ.
Тема 3. Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя (для 3 класу). Державний розділ.
Тема 4. Батьківщина у світі одна (для 4 класу). Родинний, соціальний, державний розділи.
Перший розділ, „Родинний”, присвячений роботі з учнями перших класів. Уся робота була об'єднана темою „Сім'я людини в контексті життя суспільства” та проводилася за такими напрямами: любов як основа сімейного життя; сім'я як місце захищеності дитини; мати та батько - безумовна цінність для кожної людини; родовід сім'ї; турбота один про одного; відповідальність кожного члена родини за сім'ю; внесок членів сім'ї в її благополуччя та щастя.
Даний розділ виховної роботи зумовив вибір змісту та тематики. Представимо їх у дещо скороченому вигляді.
Тема 1. Мій дім. Святині рідного дому.
Тема 2. Земля на зерняткові стоїть.
Тема 3. Роде наш красний.
Тема 4. Зима прийшла - свята принесла.
Тема 5. Мій тато.
Тема 6. Світ захоплень моєї родини.
Тема 7. Бджола мала, а й та працює.
Тема 8. Весна прийшла.
Тема 9. Найрідніша в світі.
Тема 10. Великодні свята.
Тема 11. Матусю, сонечко моє.
Ця програма передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про хліб, про професії батьків і родичів; знання веснянок, закличок, легенд, повір'їв; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім'я”, „релігійні свята”, „обрядова їжа”, „Святий Вечір”, „захоплення”, „хобі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа”.
Ці знання та поняття розширювалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім'ї та сімейні обов'язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір'я.
Наведемо приклади бесід про родину що були запропоновані дітям, які брали участь в експерименті.
Бесіда „Мої ріднесенькі мама й тато”.
Мета. Виховувати любов і шанобливе ставлення до матері та батька. Розширювати духовний світ дітей. Учити виявляти увагу до рідних.
Хід бесіди. З перших днів нашого життя нас завжди опікують рідні люди - мама й тато. Вони співають перші колискові пісні, розповідають казки, знайомлять з навколишнім світом. З ними ми вчимося ходити, вимовляти перші слова, слухати й пізнавати навколишній світ.
Ми повинні завжди пам'ятати про своїх маму й тата. При першій нагоді допомагати їм, говорити з ними, пригортатися до їхніх натруджених рук.
Дітям до своїх батьків треба завжди звертатися на Ви. Цим самим ви засвідчите свою велику повагу до них [192].
Потім пропонуємо дітям розповісти про їхніх маму й тата. Допомагаємо дітям додатковими запитаннями: “Як звуть твоїх батьків? Де ви живете? З якої родини походить мама? тато? Де працюють батьки? Які улюблені заняття твоїх батьків? Як ти звертаєшся до своїх батьків? Чи є в сім'ї спільне захоплення? За що ти любиш своїх батьків?”.
Бесіда „Мої любі бабуся й дідусь”.
Мета. Виховувати любов і повагу до старших членів родини - дідусів і бабусь. Формувати чуйність, милосердя, доброту. Вчити поважати життєвий досвід членів родини, прислухатися до їхніх порад, допомагати їм. Використовувати в житті народні традиції, звичаї та обряди.
Хід бесіди. В українській родині з давніх-давен існує звичай шанувати найстаріших її членів - бабусь і дідусів. Адже вони найближчі люди для вас і ваших батьк и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.