На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Вков особливост першокласникв шестирчного вку. Основн педагогчн вимоги до пдготовки й проведення урокв Я Україна в 1 клас. Методи прийоми формування пзнавальних нтересв у першокласникв: психолого-педагогчн основи проблеми.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


85
Дипломна робота
Формування пізнавальних інтересів першокласників на уроках
"Я і Україна"
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Психолого-педагогічні основи проблеми формування пізнавальних інтересів першокласників під час вивчення курсу „Я і Україна”
      1.1 Вікові особливості першокласників шестирічного віку
      1.2 Основні педагогічні вимоги до підготовки й проведення уроків “Я і Україна" в 1 класі
      Роз.діл 2. Методика формування в учнів пізнавальних інтересів під час вивчення курсу „Я і Україна" в 1 класі
      2.1 Аналіз процесу формування пізнавальних інтересів у першокласників у практиці роботи сучасної початкової школи
      2.2 Методи і прийоми формування пізнавальних інтересів у першокласників
      2.3 Підсумки експериментального дослідження
      Висновки
      Список використаної літератури
      Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. В методиці викладання курсу „Я і Україна" для шестирічних першокласників мають відобразитися загальні вимоги до організації навчання у початковій школі. Слід зазначити, що особливості ознайомлення шестиліток із природою зумовлені їхнім віком. Це, насамперед, те, що джерелом знань шестирічних першокласників про природу є довкілля. Формування уявлень і понять про об'єкти навколишньої дійсності, що відбувається на уроках „Я і Україна" продовжується під час екскурсій, прогулянок, у позакласній роботі. Слід відзначити взаємозв'язок навчальної діяльності дітей з ігровою. З метою активізації пізнавального інтересу першокласників учителю постійно на уроці потрібно включати ігри та ігрові ситуації, цікаві пізнавальні завдання. Вони дають можливість не тільки закріплювати здобуті знання, але й відпрацьовувати окремі вміння і навички.

Активізація пізнавальної діяльності і як результат цього - поява пізнавального інтересу - складний процес. Методикам його формування властивий індивідуально-особистісний ефект, що часто суперечить груповим формам організації навчання і завжди потребує співвіднесення цілей, ситуацій навчання зі способом його організації.

Викладаючи курс „Я і Україна" вчителю потрібно працювати творчо, з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів застосовувати найрізноманітніші види інтелектуальної діяльності. При цьому потрібно враховувати вікові особливості учнів, рівень розвитку їх мислення, загальну теоретичну і практичну підготовку та індивідуальні особливості шестирічних першокласників. Чим молодший вік, тим цікавішими мають бути завдання і процес навчання в цілому. Цікава робота полегшує її виконання, вчить краще працювати.

Як зробити навчання цікавим - це залежить від майстерності вчителя. Як правило, найцікавішими для дітей є ті завдання, які максимально розвивають самодіяльність дітей, будять їхню думку. Уміння творчо розв'язувати проблемні питання пізнавального змісту, викликати в школярів пізнавальний інтерес, любов до предмета, примушувати їх мислити, активно працювати, міркувати - найважливіше у майстерності вчителя.

Формувати пізнавальні інтереси шестирічних першокласників на уроках із курсу „Я і Україна" можна за допомогою різних методів і засобів навчання, а саме: створення проблемно-пошукових ситуацій, постановка пізнавальних завдань, організація самостійної діяльності учнів тощо.

Слід виділити особливості ознайомлення першокласників із навколишнім світом під час вивчення курсу „Я і Україна”:

джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини тварини найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбуваються і під час цільових прогулянок, екскурсій;

короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих внаслідок безпосереднього спілкування з природою;

провідним методом пізнання природи є спостереження, які проводяться переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіду, розповідь, роботу з підручником, наочними посібниками), вчитель постійно спирається на життєвий досвід дітей, а також включає їх у ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності, доступність засвоєння навчального матеріалу.

Уроки з курсу „Я і Україна" потрібно будувати так, щоб вони були захоплюючими, цікавими, щоб успіхи в навчанні породжували в учнів почуття радості, пізнавальні інтереси. Дитяча допитливість і цікавість поступово має переростати у практичний інтерес до знань.

Аналіз психолого-педагогічних та методичних досліджень свідчить про те, що в сучасній школі є всі можливості для вдосконалення і створення нових ефективних засобів розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку до навчання, для виявлення закономірностей, що допомагають спрямовувати їхню навчальну діяльність.

На вихованні пізнавальних інтересів молодших школярів позначаються:

використання наочних посібників;

глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності;

залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоюваного навчального матеріалу;

формування загально-пізнавальних умінь (аналізувати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати) у молодших школярів;

створення в класі атмосфери справжньої захопленості предметом;

індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.

Постійне створення умов, за яких виникає зацікавленість, забезпечить розвиток глибоко пізнавального інтересу, що значною мірою гарантує успіх у навчанні.

Найвиразніше дидактичні особливості уроку „Я і Україна" в 1 класі виявляються в його структурі. Зокрема, на уроках широко представлені ігрові форми навчання, тривалість уроку скорочена до 35 хвилин, обов'язково проводяться динамічні паузи, немає домашнього завдання, а є розгорнуте повторення, інакше оцінюються результати навчальної праці. В структурі уроку виділяють такі основні етапи: повторення, підготовка до засвоєння нового матеріалу, робота над новим матеріалом, первинне закріплення, висновок з уроку.

Останнім часом зацікавленість проблемою формування пізнавального інтересу на уроках „Я і Україна" в учнів перших класів значно зросла, тому що оволодіння учнями певними знаннями, уміннями, їх розвиток не можливі без зацікавленості учнів тим чи іншим видом пізнавальної діяльності.

Проблема активізації пізнавальних інтересів учнів у процесі навчання розглядалась прогресивною педагогікою дуже давно. Я.А. Коменський, Ж. - Ж. Руссо, А. Дістервег, К. Ушинський зробили значний внесок у розвиток педагогічної науки, намагаючись правильно розкрити і пояснити процес навчання й розвитку особистості дитини, психологічних закономірностей пізнавальних інтересів, ролі активності й самостійності у навчанні.

Проблемою виникнення пізнавального інтересу в учнів здавна займалися видатні педагоги і психологи, які досліджують певні невідкладні питання, висувають свої теорії, обґрунтовують дослідження. Серед них такі педагоги як Н. Бібік, Б. Друзь, В. Онищук, О. Савченко, Н. Коваль та інші.

Основні етапи процесу формування пізнавального інтересу виявили дослідження психологів О. Скрипченко, Г. Щукіної, Л. Божович, Є. Коломинського, О. Панько та інших.

Добірку цікавих творчих вправ для формування в учнів пізнавальних інтересів із природознавства у педагогічній літературі запропонувала З. Друзь. Крім того, автор рекомендує використовувати на уроках додаткову інформацію, яка містить нове і цікаве порівняно з програмовим матеріалом.

Дану проблему вивчають також вчителі-практики А. Охріменко, А. Огійчук, І. Осадченко, Г. Яцевська та інші. Вони організовують навчальний процес таким чином, щоб збуджувати інтерес до навчання, допомогти учням свідомо, творчо, радісно оволодіти знаннями, виявити свій розум, реалізувати знання, творчу силу. Позитивні наслідки роботи передових учителів значною мірою обумовлені саме особистісно орієнтованим підходом до побудови навчально-виховного процесу.

Разом із тим, у психолого-педагогічній та методичній літературі ще недостатньо уваги приділено питанню формування пізнавальних інтересів в учнів 1 класу під час вивчення курсу „Я і Україна".

Недостатня розробка цієї проблеми, її актуальність визначили та обумовили вибір теми дослідження: „Формування пізнавальних інтересів першокласників на уроках "Я і Україна"”.

Відповідно до досліджуваної проблеми об'єктом нашого дослідження є пізнавальні інтереси першокласників, а предметом - процес формування пізнавальних інтересів в учнів 1 класу на уроках „Я і Україна".

Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити та експериментально перевірити ефективність методів і прийомів формування пізнавальних інтересів першокласників під час вивчення курсу „Я і Україна”.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети дослідження визначені такі завдання:

Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній та методичній літературі.

Проаналізувати сучасний стан проблеми в практиці роботи початкової школи.

Визначити методи та прийоми, які будуть запорукою ефективності формування пізнавальних інтересів першокласників.

Експериментально перевірити доцільність використання дидактичних ігор, інтерактивних технологій навчання, пізнавальних та нестандартних завдань у процесі формування пізнавальних інтересів в учнів 1 класу.

Виходячи із мети дослідження, в основу дипломної роботи покладено гіпотезу: формування пізнавальних інтересів першокласників під час вивчення курсу „Я і Україна" буде більш ефективним, якщо на уроках систематично будуть використовуватися дидактичні ігри, пізнавальні та нестандартні завдання, посильні для шестирічних учнів, а також будуть використовуватися інтерактивні технології навчання.

Для досягнення поставленої мети і розв'язання завдань нашого дослідження ми використали теоретичні та емпіричні методи:

теоретичні: вивчення і аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, нормативної документації;

емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, анкетування вчителів, тестування учнів, бесіди з ними, педагогічний експеримент, кількісний і якісний аналіз результатів дослідження.

Наше експериментальне дослідження носило теоретично-практичний характер і проводилось в три етапи.

На першому, констатувальному, етапі ми здійснили аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, анкетування вчителів, вивчення передового педагогічного досвіду, бесіди з учнями.

На другому, формувальному, етапі проводився педагогічний експеримент, спостереження та аналіз уроків „Я і Україна”, обробка результатів анкетного опитування вчителів, використовувалися методи математичної та статистичної обробки даних контрольних зрізів.

На третьому, підсумковому, етапі узагальнювались результати експериментального дослідження, формулювалися висновки.

Структура дипломної роботи відображає логіку експериментального дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Загальний обсяг роботи - 96 сторінок.

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи проблеми формування пізнавальних інтересів першокласників під час вивчення курсу „Я і Україна”

1.1 Вікові особливості першокласників шестирічного віку

Вступ дитини до школи - це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни.

За віковою періодизацією, прийнятою психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги їх перехід від ігрової діяльності до учбової, яка стає у цьому віці провідною.

Молодший шкільний вік визначається як вік інтенсивного формування навчальної діяльності. В цьому віці провідною діяльністю стає навчання. Щоб успішно реалізувати особистісно орієнтоване навчання вчитель повинен добре знати особливості індивідуально-психологічного та вікового розвитку дитини 6-річного віку. Адже педагог повинен не лише підібрати найновіші методи і форми навчання, набагато важливіше і складніше ефективно застосувати їх у навчально-виховному процесі. Тим більше, що в індивідуальному підході до кожного учня передбачено враховувати його психологічні особливості, а не лише навчальні здібності, особливості засвоєння навчального матеріалу. Про це свідчать дослідження Н. Менчинської, Д. Богоявленського, В. Крутецького, З. Шабаліна, Г. Люблінської, В. Мухіної та інших. Учитель не повинен обмежуватися знаннями тільки того, що засвоєно і не засвоєно окремим учнем (як це часто буває).

Розглянемо особливості розвитку навчальної діяльності дитини крізь призму вікових індивідуально-психологічних та фізіологічних характеристик дитини шестирічного віку.

У дітей, що народилися в 90-х роках, учені Л. Богуславська, С. Гончаренко, Л. Кондратенко [10] відзначають певні характерні вікові відмінності порівняно з попередніми поколіннями. Це переважно позитивні особливості, які дають учневі змогу сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної форми подачі інформації. Діти цього вікового періоду дуже цікавляться всім і ця природна цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливою рушійною силою у самопізнанні та самовдосконаленні. І тут найважливішим є постійне створення умов для формування навчально-пізнавальних потреб дитини, які сприймалися б нею як потреби самовдосконалення.

Сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особисті утворення. За їх відсутності потреба у самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в створенні себе в ролі суб'єкта пізнавальної діяльності. Систематичне висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі - психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні й групові форми роботи, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких - самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.

Як вже зазначалося, що провідним видом діяльності молодших школярів є навчання. Навчальна діяльність формується в дітей від 6 до 10 років. На її основі у молодших школярів виникає теоретична свідомість і мислення, розвиваються відповідні здібності (рефлексія, аналіз, мислене планування); у цьому віці у дітей відбувається також становлення потреби і мотивів навчання, підкреслює Г. Костюк [34].

О. Леонтьєв [37] зауважує, що провідна діяльність обумовлює найважливіші зміни особистості дитини в тому чи іншому періоді розвитку. Її характеризують такі ознаки:

1) від провідної діяльності залежать основні психічні зміни дитини в той чи інший віковий період;

2) у ній виникають і диференціюються інші види діяльності;

3) формуються і перебудовуються різні психічні процеси.

Що стосується вікових особливостей розвитку дитини шестирічного віку, то на увагу вчителя заслуговують особливості сприймання, мислення, уваги, емоційно-вольової сфери, від яких безпосередньо залежить ефективність засвоєння навчального матеріалу.

Діти, що приходять до школи, відрізняються словниковим запасом, темпом письма, типом нервової системи, станом здоров'я, віком. Узагальнення педагогічних досліджень і передового досвіду дає можливість визначити сукупність умов, за яких навчання стає ефективним. Це відбувається, якщо вчитель:

враховує готовність дітей до майбутньої діяльності;

уміє передбачати труднощі, що виникають у дітей;

використовує диференційовані завдання індивідуального та групового характеру;

проводить перспективний аналіз планування завдань [39].

Фізіологи відзначають, що початок навчання дітей у школі практично співпадає з періодом фізіологічної кризи, яка проявляється в тому, що в організмі дітей цього віку проходять різні ендокринні та інші фізіологічні зрушення, зокрема: бурхливий ріст тіла; збільшення внутрішніх органів; підвищення втомленості; нервово-психічна ранимість. Проте, відмічається більш успішна, у порівнянні із дошкільником, здатність до адаптації [10].

Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальше зростання організму дитини. З 6 років у дітей настає період рівномірного росту, який триває до 9 років у дівчаток і до 11 - у хлопчиків.

Кістково-сполучний апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, яке негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм. Зазнають зміни і розвиток таза, кістки якого починають зростатися. Проте зв'язкова система їх ще м'яка і гнучка. Тому важливо стежити, щоб меблі у школі відповідали зросту дитини. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому в 1 класі слід проводити фізкультхвилинки, які знімають напруження дрібних м'язів пальців і кисті руки.

Продовжується ріст м'язового апарата серця. Артерії у школяра дещо ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра стійкіша, ніж у дитина дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Радість, смуток, задоволення, незадоволення, біль, злість тощо позначається на роботі серця дітей. Тому важливо позбавити першокласників негативних переживань за їх навчальні успіхи.

Маса мозку першокласника наближається до маси мозку дорослої людини. У молодших школярів збільшується рухливість нервових процесів, що дає змогу дітям швидко змінювати свою поведінку до вимог учителя, але як зазначають фізіологи, найбільш специфічні відділи головного мозку першокласника, які відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, ще не завершили свого формування. Саме тому, на думку дослідників, регулюючі і гальмуючі впливи кори на підкоркові структури виявляються недостатніми. Цим фізіологи і психологи пояснюють те, що молодший школяр (особливо учень 1 класу) легко відволікається, не здатний до тривалого зосередження, збудливий, емоційний. Продуктивність роботи у молодших школярів приблизно у половину нижча, ніж у старшокласників.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Зокрема, їхні очі, завдяки еластичності кристалика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не врахувати цієї особливості органів зору молодших школярів, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці і до виникнення короткозорості.

Що стосується особливостей мислення, то дитина 6-річного віку зазвичай мислить конкретними категоріями, спираючись на наочні якості конкретних предметів і явищ.

Вік першокласників, на думку відомого швейцарського психолога Ж. Піаже, припадає на перехід від доопераційного мислення до мислення на рівні конкретних операцій. Діти цього віку здатні встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, якщо вони можуть безпосередньо спостерігати за зміною об'єкту.

Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному, залежно від змісту навчання. Завдання його полягає в тому, щоб забезпечувати розвиток не тільки конкретного, а й абстрактного мислення молодших школярів. Виконуючи завдання на визначення об'єктів, першокласники на початку навчального року здебільшого виділяють функціональні їхні ознаки, тобто ознаки, пов'язані з призначеннями предметів (“будинок, щоб жити", “ніж, щоб різати”, “корова дає молоко” тощо). Під впливом навчання в учнів стає дедалі менше таких визначень. З'являються визначення, в яких перелічуються істотні й неістотні ознаки об'єктів (“кавун - плід, він росте, зверху зелений або ж темний, а всередині червоний, смачний, є насіння”), а потім загальні й істотні ознаки, властивості окремих предметів.

Як зазначає В. Мухіна [44], учні 1 класу застосовують переважно практично-дієвий та образно-мовний аналіз. Діти порівняно легко розв'язують задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами, наприклад, паличками, кубиками або виділити ознаки частин предметів, спостерігаючи їх. Спочатку аналіз є елементарним. Так, першокласники на початку навчального року схильні аналізувати тільки одну частину предмета (у розповіді під час опису картини вони визначають одну-дві події, не виділяючи головної). Поступово аналіз набирає комплексного характеру, стає повнішим, оскільки учні розглядають більш-менш усі частини чи властивості пізнавального предмета, хоч ще не встановлюють взаємозв'язків між ними.

Аналіз і синтез у молодших школярів поєднуються в порівнянні об'єктів. Розвиток порівнянь у молодших школярів значною мірою залежить від того, наскільки часто даються учням завдання на порівняння різних об'єктів, їх груп і класів, як визначаються орієнтири для зіставлення об'єктів, виділення їх істотних подібних і відмінних ознак, зазначають Г. Кагальняк, О. Савченко та інші. Молодші школярі можуть учитися порівнювати. Здатність формувати вміння порівнювати підносить на вищий рівень їх аналітико-синтетичну діяльність.

Є індивідуальні відмінності у кількості ознак, за якими порівнюються предмети, загалом же вони збільшуються з віком учнів. Кількість ознак, за якими першокласники порівнюють предмети, наприкінці навчального року зростає у 1,8 разів порівняно з тією, яка була на початку навчального року, зазначає А. Румянцева.

Для успішного навчання першокласників надзвичайно важливо враховувати вікові особливості розвитку уваги. Як стверджують М. Задесенець і Т. Лисянська [10], у першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник вже здобувши знання про правила поведінки на уроці, може, порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням, але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки.

Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага у молодших школярів можуть спричинити до лінощів і слабовілля. Розвиток довільної уваги у молодших школярів здійснюється успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватись самостійно поставленою метою. У дослідженнях М. Добрині, М. Горбач, М. Лила та інших встановлено, що розвиток довільної уваги у дітей іде від керування цілями, які ставлять дорослі, до реалізації цілей, які ставлять учні, від постійного контролю дій учня вчителем до контролю дій учня вчителем до контролю дитиною своїх однокласників, а потім і до самого контролю.

Увага молодших школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними. Діти із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них. Увага молодших школярів значною мірою залежить від уміння вчителя організовувати їх учбову діяльність у класі так, щоб охопити нею всіх учнів. Увага учнів залежить не тільки від згаданих чинників та методів і способів навчання, а й режиму роботи школярів. Так, за даними досліджень Т. Артемової, А. Ковальової [3] та інших, стійкість уваги дітей наприкінці уроку знижується. Протягом навчання вона також змінюється. Правда, її можна стимулювати різними засобами, але варто пам'ятати, що тут поряд із позитивним існує і негативно-розумова втомлюваність молодших школярів.

Серед молодших школярів є діти з дефіцитом уваги, тобто нездатні довго зосереджуватись на об'єктах навчального предмету. Для багатьох таких дітей характерна ще і гіперактивність. Це діти, які нездатні на протязі навчального часу сидіти, як переважна більшість дітей і тому постійно одержують зауваження від вчителя. Така комбінація ознак у американських психологів визначається синдромом дефіциту уваги і гіперактивності. Діти з таким синдромом, як правило, погано встигають з багатьох предметів з тієї причини, що не приділяють достатнього часу на учіння. Для таких дітей необхідний особливий індивідуальний підхід, як у класі, так і вдома. Суть його полягає в тому, щоб зменшити кількість та інтенсивність факторів, які відволікають дитину, підвищити якість пояснень і чіткість постановки конкретних завдань. Необхідно спрямувати зусилля батьків, учителів, шкільних психологів на формування у таких дітей впевненості в самому собі та у самоповазі. Без копіткої індивідуальної роботи з таких дітей можуть вирости замкнуті люди з делінквентною поведінкою, стверджує Г. Крайг [35].

У шестиліток переважає довільне запам'ятовування, причому головна роль у цьому процесі належить зацікавленості. Дитина легко і надовго запам'ятовує те, що викликало у неї підвищений інтерес, чимось вразило, було пов'язане з власними сильними переживаннями.

Довільна пам'ять належить до новоутворень шестилітнього віку. В її розвитку З. Істоміна [14] виділила три рівні. Для першого рівня характерна відсутність мети запам'ятовування або пригадування; для другого - наявність такої мети, але без застосування будь-яких засобів, спрямованих на її здійснення; для третього - наявність усвідомленої мети запам'ятовування і пригадування. Відомості про сформованість третього рівня довільної пам'яті у шестиліток достатньо суперечливі й, найшвидше, його наявність або відсутність безпосередньо залежить від цілеспрямованої роботи дорослих над його розвитком. За всіх умов довільне запам'ятовування функціонує краще у випадках його достатньої стимуляції, коли мнемічна діяльність призводить до досягнення значущого для дитини результату.

У шестиліток ще невеликий обсяг механічної пам'яті, він містить приблизно п'ять-шість одиниць інформації. Хоча діти цього віку відносно непогано справляються із задачами на розпізнавання, їм погано дається відтворення з пам'яті. Навіть такий прийом, як повторення про себе, становить для них певні труднощі [30].

Майже до дев'яти років діти рідко групують отриману інформацію, запам'ятовуючи матеріал шляхом його безсистемного багаторазового відтворення. Групи слів, цифр, фактів поєднуються асоціативно, а не смислово. Якщо дитині шести років для запам'ятовування дати 10 слів, наприклад, вишня, трамвай, слива, груша, літак, автомобіль, поїзд, яблуко, автобус, апельсин, то вона не зможе самотужки розділити на дві легкі для запам'ятовування групи - овочі і транспортні засоби, а намагатиметься запам'ятати їх у тому порядку, як вони були їй запропоновані. Дуже важко шестиліткам проводити семантичну обробку інформації, що запам'ятовується. На жаль, частина вчителів початкової школи нездатність дитини проводити семантичну обробку сприймають як небажання думати. Проте потрібно пам'ятати, що починаючи з 9-11 років діти автоматично починають реконструювати текст за змістом, а молодші школярі ще не набули цієї здатності.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібний на зоровий і дотиковий їх пошук. Результати їх виконання завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування у зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань.

Як зазначають О. Скрипченко, Л. Волинська, З. Огороднійчук [15], у процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм об'єктів. У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображення. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні цифр чи букв. У перші тижні навчання 12,3% першокласників “перевернуто” цифру 6; 10,6% - букву Я; 19,2% - букву Б. Більшість цих дітей відчуває труднощі і в сприйманні розміщення предметів у просторі. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони створюють труднощі у читанні і письмі. Частина таких дітей відноситься до групи учнів із дисграфією (з надмірними труднощами в оволодінні письмом), або до групи дітей із дислексією (з надмірними труднощами в оволодінні читанням). Але не тільки згадані особливості сприймання і відтворення об'єктів визначають дітей-дисграфіків і дислексиків. Спостереження показують, що таких дітей ні в якому разі не можна відносити до розумово відсталих. Г. Крайг та інші наводять багато фактів, коли з таких дітей виростали видатні особистості. Наприклад, Т. Едісон, Н. Рокфеллер, Г. Андерсен та багато інших відомих людей у молодших і частково у середніх класах зараховувались до дислексиків. Велика кількість таких дітей у процесі переборення труднощів читали хоч і повільно, але вдумливо, набували віри у свої сили і ставали видатними особистостями.

Про якісні зміни процесу сприймання у молодших школярів, передусім зорових, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітлення). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів. У їх категоризації важливу роль відіграють гіпотези, підкреслюють Г. Костюк, Г. Люблінська [34; 39]. Адекватні гіпотези прискорюють процес утворення образів, неадекватні - затримують. За даними Л. Обухової, з віком в учнів 1-4 класів помітно зростає кількість адекватних гіпотез при сприйманні предметів в утруднених умовах [48].

У молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності у здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх означати. Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, за свідченням Б. Нємевського, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських вчителів і батьків до колористичної грамоти дітей, молодші школярі вміють розрізняти близько 36 кольорів.

У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться “милуванням", зазначає Б. Нємевський. У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватися красою природи.

У процесі навчання у школярів розвивається сприймання форм предметів. При цьому в сприйманні першокласників часто форма предметів чітко не виділяється. Зокрема, наприклад, О. Галкіна пропонувала учням 1 класу намалювати форми деяких предметів. У 40% випадків першокласники малювали предмети з притаманними їм ознаками, але форма предметів дітьми ігнорувалася. Хустинку вони малювали з каймою і візерунками, але не квадратної форми [39].

Учням молодшого віку важко сприймати перспективу. Дослідженням Н. Четверухіна встановлено, що малюючи такі предмети, як стіл, будинок, літак тощо, першокласники виділяють об'ємні ознаки, але ще не передають перспективу [10]. Вони правильно визначають місце предметів (праворуч, попереду, позаду тощо), осмислено сприймають предмети, які знаходяться справа-зліва, попереду-позаду від іншої людини, правильно називають праву і ліву руку людини, яка стоїть навпроти нього. Школяр цього віку може уявити себе на місці цієї людини, визначити, де від неї буде правий бік, а де - лівий. Першокласники здатні визначити просторові відношення різних предметів, якщо поставлене перед ними завдання має конкретний, наочний характер. Якщо ж даються завдання визначити просторові відношення поза наочною ситуацією, то чимало учнів не можуть правильно його виконати.

Із приходом дитини до школи суттєво змінюється соціальна ситуація її розвитку. Навчальна діяльність і основні психічні новоутворення цього періоду стають провідними факторами не тільки для інтелектуальної сфери, але й для особистості дитини, визначаючи шляхи і специфіку їх розвитку.

Знання себе, усвідомлення своїх взаємовідносин із тими, що їх оточує, передбачають аналіз, внутрішнє обґрунтування своїх дій, вчинків, тобто певний рівень розвитку рефлексії, яка є одним із найважливіших психічних новоутворень молодшого шкільного віку. Особливості формування рефлексії, самоконтролю і самооцінки в першокласників являють собою велику цікавість для педагогів і психологів.

Актуальною, сучасною є вимога до будови навчання у школі - навчити дитину вчитися. У широкому розумінні “вміння вчити себе” означає здатність людини долати власну обмеженість не тільки у сфері практичних дій, навичок, але в будь-якій сфері діяльності та людських відносин. У традиційній школі таке завдання ніколи не висувалося, бо головним вважалося “уміння організувати себе і своє робоче місце". Тому формування здібності навчити самого себе, а значить, змінити себе в бік поліпшення (розвитку, подолання лінощів, своєї обмеженості) є новаторським, творчим підходом до учня як до суб'єкта навчально-виховного процесу. Не менш важливим для цього є такий засіб, як рефлексія, за допомогою якого учень встановлює та розширює межі свого пізнання. Він допомагає виявляти мету і засоби їх наближення, виконання.

Процес формування рефлексивної поведінки є поетапним і, як указують учені, “існує загальний закон переходу певної дії від дорослого до дитини: те, що вчитель спочатку робить щодо учня (ставить мету, планує, контролює, оцінює), учень потім починає здійснювати щодо іншого, і тільки після цього - щодо себе.

Дослідження Д. Ельконіна [67] підтверджують, що при певному типі навчання здатність до рефлексії - необхідна умова вміння вчитися - може бути сформована вже в учнів молодшого шкільного віку.

Г. Цукерман [63] зазначає, що центральним психологічним механізмом такої поведінки учнів є рефлексія як здатність встановлювати межі своїх можливостей та ініціювати спільний пошук знань, яких не вистачає. Вчені впевнилися в тому, що розвинути рефлективність та навчальну ініціативність дитини шести-дев'яти років у ситуації, коли зону її рефлексивного розвитку будує тільки дорослий, неможливо. Вони замислилися над тим, яка спільність ровесників необхідна для виховання дитини, яка вміє вчити себе за допомогою дорослого та інших дітей. Будь-яку спільність треба розглядати як розміщену між двома полюсами: полюсом симбіозу, нерефлексивної єдності всіх членів спільності та полюсами рефлексивної побудови відносин окремих індивідів.

Дослідження Г. Цукерман [63] довели, що для розвитку рефлексії дитини принциво важливі:

а) системна організація понятійного змісту навчання;

б) навчальне співробітництво вчителя з класом, яке не визнає ні репродуктивної, ні ігрової поведінки дітей, але вимагає від учнів пошуку невідомих їм способів дій;

в) навчальне співробітництво дітей один з одним, при якому мета відомого та невідомого матеріалізована для дитини як межа її власних дій та дій партнера.

В. Давидов зазначив також, що для навчальної діяльності характерне її колективне виконання групами дітей, всім класом. У колективній навчальній діяльності здійснюються діалоги, дискусії, тобто постійна та розгорнута “соціальна взаємодія" учнів між собою, учнів та вчителя. Навчальні дискусії допомагають школярам засвоювати поняття, цінності, уміння, які виражають загальні і культурні норми. У колективній навчальній діяльності у школярів поступово виникає бажання та вміння вчитися, це свідчить про формування у них індивідуальної навчальної діяльності.

Під рефлексією розуміють розгляд людиною причин власних дій. Залежно від того з якою метою проводиться такий розгляд, що при цьому передбачається встановити, доцільно розрізняти два види або два рівні рефлексії: формальну й змістовну.

Рефлексія формується і розвивається у молодших школярів в основному при виконанні ними навчальних дій контролю і оцінки. У разі, якщо вчитель організовує ці дії відносно часткових ситуативних особливостей і причин, то в дітей формується переважно формальна рефлексія. Однак, якщо вчитель спеціально слідкує за тим, щоб учні контролювали і оцінювали відповідність виконуваних навчальних дій їх узагальненим основам, суттєвим умовам їх виконання, в такому разі у дітей формується, як правило, змістовна рефлексія.

Проте в психолого-педагогічній літературі зустрічаємо неоднозначне ставлення до необхідності формування рефлективності в молодшому шкільному віці. Хоча можливість її доведена численними дослідженнями засновників розвивального навчання, деякі психологи і педагоги вважають, що попереду в учня не один навчальний рік, і він зможе розвинути вміння вчитися пізніше. Таким чином, розвиток рефлективності учнів потрібно починати від початку навчання у школі. Закладення основ уміння вчитися збільшує можливість його реалізації до закінчення початкової школи.

Навчальна робота передбачає такі етапи: постановка завдання (цілепокладання), пошук засобів і способів її вирішення, власне вирішення (виконавська частина навчальної роботи), контроль і оцінка ходу і результатів роботи. Зрозуміло, що вміння вчитися передбачає здатність самостійно, без допомоги дорослого виконувати всі ці дії. Перш за все, дитина самостійно може впоратися з виконавськими діями. При їх засвоєнні співробітництво вчителя і учня обумовлюється законами поступовості і поетапності. Г. Цукерман виділяє також ті сфери навчальної роботи, в яких дитина залежна від учителя: цілепокладання, контроль і оцінка. Перелічені компоненти є найбільш рефлексивними й вимагають урахування меж своїх знань і вмінь. Таким чином, для того щоб успішно реалізувати особистісно орієнтоване навчання вчитель повинен добре знати особливості індивідуально-психологічного та вікового розвитку дитини. У процесі навчання важливо не тільки озброювати учнів певним запасом знань, способів дій, але й формувати у них критичне ставлення до своїх можливостей і успіхів, учити контролювати власні дії в навчально-пізнавальній діяльності.

1.2 Основні педагогічні вимоги до підготовки й проведення уроків “Я і Україна" в 1 класі

Процес навчання “Я і Україна" здійснюється в різних організаційних формах. Перш ніж назвати і охарактеризувати їх, слід чітко уявити сутність педагогічної категорії - форми організації процесу навчання.

У методиці курсу “Я і Україна" серед методистів існує єдина думка щодо форм організації навчання цього курсу. Вони виділяють такі форми: урок, позаурочну та позакласну роботу [4; 8; 19; 47; 51]. Кожна з форм організації характеризується певною структурою, принципами упорядкування її структурних елементів та взаємозв'язками між ними.

Розглянемо урок, оскільки він є основною формою організації процесу навчання “Я і Україна". Ще Я.А. Коменський визначив найхарактерніші ознаки уроку: учитель працює з групою учнів одного віку і постійного складу протягом певного часу і за визначеним розкладом [57].

Готуючись до уроку, вчитель передусім осмислює і визначає його цілі. На кожному уроці є основна мета, якій підпорядковані проміжні. Не потрібно дрібнити цілі уроку, не повторювати з уроку в урок ті формулювання, що стосуються постійних або довготривалих цілей. Особливо це стосується виховного і розвивального потенціалу засвоєного матеріалу.

Цілі уроку повинні стосуватися як роботи класу в цілому, так і окремих учнів (останнє, як правило, вчителі обходять). Вступаючи до школи, 6-літня дитина включається в нову систему соціальних і особистісних відносин. В очах близьких людей вона стає дорослішою, у неї з'являється відповідальність за виконання постійних обов'язків. А це сильний мотив для саморегуляції поведінки.

Тому на уроці доречні такі виховні цілі: виховувати почуття відповідальності, витримки, заохочувати вольові зусилля, вчити працювати спільно та ін. Виховний потенціал змісту всіх уроків “Я і Україна" створює сприятливі передумови для виховання інтересу до рідної мови, своєї місцевості, шанобливого ставлення до людей, народних традицій, бережливого ставлення до природи, розуміння краси в природі, предметах побуту, праці, людських взаєминах.

Необхідно пам'ятати, що виховання дитини триває багато років і не лише в межах школи. Тому треба продумувати конкретні виховні завдання, які посильні для розв'язання на даному уроці. Скажімо, ”пробуджувати почуття…", “зміцнювати бажання…", “заохочувати до праці…", “зміцнювати товариські стосунки…" тощо.

Орієнтирами у визначенні розвивальних цілей є програма з формування загально-навчальних умінь і навичок, яка повністю зберігає свій зміст і в нових умовах навчання. Крім того, аналіз результатів навчання з кожної освітньої галузі підкаже вчителю, які є можливості, щоб розвивати через зміст саме даного предмета розум, почуття, творчі здібності дітей.

Н. Бібік та Н. Коваль [6] виділяють такі особливості ознайомлення першокласників із навколишнім світом під час вивчення курсу „Я і Україна”:

джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини тварини найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбуваються і під час цільових прогулянок, екскурсій;

короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих внаслідок безпосереднього спілкування з природою;

провідним методом пізнання природи є спостереження, які проводяться переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіду, розповідь, роботу з підручником, наочними посібниками), вчитель постійно спирається на життєвий досвід дітей, а також включає їх у ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності, доступність засвоєння навчального матеріалу.

Особливості виявляються у засобах навчальної діяльності та в структурі: на уроках широко представлені ігрові форми навчання, тривалість уроку скорочена до 35 хвилин, обов'язково проводяться динамічні паузи (фізкультхвилинки), немає домашніх завдань, а є розгорнуте повторення, інакше оцінюються результати навчальної праці.

Як зазначає О. Савченко [58], з досвіду роботи вчителів початкової школи, які успішно працюють із шестилітніми першокласниками, можна використати деякі поради щодо заощадження часу:

1) кожний урок обов'язково розпочинати одразу після дзвінка;

2) майже всі записи на дошці робити заздалегідь;

3) навчальне обладнання має бути “під рукою”;

4) запитання до класу ставити однозначно, конкретно, не провокувати дітей на перепитування, емоції, вигуки;

5) довести до мінімуму зауваження, що стосуються порушень дисципліни (особливо недоцільні вони під час пояснення матеріалу, читання, розгляду картин);

6) уникати багатослівних інструкцій щодо наступної роботи, не повторювати їх;

7) проведення дидактичних ігор ретельно продумувати, щоб не було потреби уточнювати правила і пояснювати особливості використання реквізиту.

Відповідно і в структурі уроку виділяють такі основні етапи: організаційний момент, повторення, підготовка до засвоєння нового матеріалу, робота над новим матеріалом, закріплення, підсумок.

На початку уроку для організації і настрою учнів на урок доцільно відвести 0,5 хв. На етап повторення - 4-5 хв, під час якого повторюється попередній матеріал і проводиться підготовка до сприймання нового матеріалу.

Центральним етапом уроку є робота з новим матеріалом (18-20 хв). Логіка процесу засвоєння нових знань шестилітніми дітьми на уроках ознайомлення з навколишнім зберігає таку послідовність:

сприймання деяких фактів (ознак, властивостей предметів, явищ, об'єктів);

спостереження, аналіз і виділення за допомогою вчителя істотних повторюваних ознак;

усвідомлення через різноманітні вправи;

первинне елементарне узагальнення, яке може бути у формі уявлення, поняття, зразка висловлювання, міркування, способу дії.

Вивчати курс “Я і Україна" необхідно керуючись вимогами, що сформульовані у чинній навчальній програмі, зокрема в пояснювальній записці до неї.

На кожний урок визначається такий обсяг нового матеріалу, який можна всебічно і глибоко опрацювати з шестирічними учнями за 35 хв. Пояснення і закріплення здійснюються, як правило, на одному занятті. Однак уроки варто доповнювати матеріалом для закріплення і систематизації знань, його вчитель за потребою добирає самостійно.

Матеріал для заняття треба добирати такий, який розвивав би дитячу допитливість, інтерес, давав можливість оволодіти досконалими способами навчальної діяльності, приносив би учням задоволення від процесу пізнання.

На етапі роботи над новим матеріалом важливу роль відіграють наслідувальні дії учнів. Тому зразок - економний і доступний засіб тоді, коли учень засвоює новий спосіб дії за вчителем: “Порівняйте малюнки, які бачите на дошці. Що не так? Який малюнок зайвий? ”; “Рослини, що я виклала на дошці належать до фруктів, знайдіть їх серед інших рослин".

Дитина шести-семи років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної. Тому в структурі уроку місце дидактичної гри, її тривалість визначаються завданнями уроку і змістом самої гри. Протягом уроку вчитель може ввести 2-3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості, а може весь урок побудувати у вигляді сюжетно-рольової гри.

Дидактична гра має свої особливості: навчання ведеться засобами активної й цікавої для дітей діяльності, до якої вносяться елементи новизни, здивування, змагання. Вона залучає до активної розумової діяльності пасивних учнів, знижує втому дитини. В учнів під час гри виникають позитивні емоції (задоволення, радість, здивування).

На уроках “Я і Україна" доцільно чергувати завдання, що вимагають різних типів сприймання: слухову роботу замінюють практичними діями; фронтальну роботу з учителем - індивідуальною. На кожному уроці обов'язково слід знаходити час для самостійних завдань переважно практичного характеру [59].

У 1 класі, як правило, доцільна самостійна робота з опорою на різні форми сприймання і пам'яті.

На уроках можна проводити такі види самостійної роботи:

складання за малюнком оповідання;

створення малюнків, аплікацій;

розфарбовування предметів;

розглядання наочності (рослин, тварин, об'єктів неживої природи);

розв'язання пізнавальних завдань тощо [6].

Плануючи обсяг самостійних робіт та їх тривалість, слід врахувати, що дуже короткочасна робота неефективна, бо малюки не одразу починають працювати. Вони кілька разів перекладають зошит, змінюють позу, заглядають до сусіда, чекають від учителя особистого звертання. У 1 класі, як правило, доцільна самостійна робота тривалістю 4-5 хвилин.

Виконанню самостійних завдань мають передувати чітка інструкція, концентрація уваги першокласників на найважливіших моментах роботи, фіксований у часі початок роботи, стимулювання темпу роботи.

Ефективною формою виконання самостійних завдань для першокласників, на думку О. Біди [8], є робота в парі і в малій групі (3-4 учні). Наприклад, дати учням завдання: “Поміркуй і скажи, куди зникли взимку комахи? ".

Протягом уроку обов'язково слід проводити динамічні паузи. У практиці розповсюджений такий варіант: 3 хвилини після 10-12 хвилин уроку і 2 хвилини десь після 20 хвилин. Проте це лише один із можливих підходів. Потрібно вчасно помічати спад інтересу, працездатності, враховувати провідну діяльність на уроці. Безумовно, чим більше статичне навантаження, тим частіше і активніше треба робити фізкультурні вправи, так звані фізкультхвилинки. У фізкультурних паузах треба протягом дня цілеспрямовано навантажувати й розслабляти різні групи м'язів, особливо плечей, спини, тазостегнових суглобів; обов'язково давати відпочинок очам, використовувати імпровізацію рухів під музику, пропонувати дітям відобразити типові рухи тварин.

Завершує структуру уроку етап підбиття підсумків, який є обов'язковим. Дітям доцільно знову подивитися на план уроку, пригадати, що вони робили на початку уроку, які завдання виконували, чому навчилися, яке завдання сподобалося найбільше, чия відповідь запам'яталася. Це потрібно і для узагальнення зробленого і для виділення того, що потрібно запам'ятати.

Бажано завершити урок дидактичною грою. Це знімає втому і залишає радісне враження від уроку.

Стимулюванню навчальної діяльності молодших школярів сприяє педагогічна оцінка. Для шестирічних першокласників передбачена одна форма оцінювання знань та вмінь - оціночне судження.

Значним стимулом розвитку пізнавального інтересу є заохочення. Воно особливо важливе для учнів, які не встигають, бо заохочується не тільки результат (він не завжди позитивний у них), а й зусилля, старанне ставлення. Учителеві потрібно бути дуже обережним під час оцінювання учнів. Особливо гостру неврозогенну реакцію викликає у школярів несправедливо занижена оцінка.

Гостро травмує психіку школярів також зневага до них з боку вчителя, приниження їхньої гідності. Так, вигнання з класу, грубі окрики, ображання створюють психотравмуючі ситуації. Учень гостро відчуває недоброзичливість вчителя і це спричиняє нехтування навчальним предметом, зниження успішності, грубість у відповідях. І навпаки, доброзичливість педагога, вчасно сказане слово підбадьорення і похвали, справедлива, хоч і сувора оцінка, прихильне ставлення до школярів формують те, що називається благополучним психологічним кліматом у класі.

Активне сприймання в молодших школярів триває протягом 15-20 хвилин, а потім настає процес гальмування. Перехід одного виду діяльності до іншого сприяє зниженню стомлюваності.

Наприкінці вивчення курсу “Я і Україна" в 1 класі діти повинні знати:

своє ім'я, прізвище, домашню адресу;

правила безпечного переходу від дому до школи;

місця, де небезпечно гратися;

основні правила шкільного розпорядку;

основні правила поведінки на вулиці, громадських місцях і транспорті;

назви, зовнішні особливості найрозповсюдженіших рослин і тварин найближчого оточення;

правила поведінки в природі.

Учні повинні вміти:

прибирати своє робоче місце, ігровий куточок;

дотримуватись основних правил особистої гігієни;

обслуговувати себе в різноманітних ситуаціях;

уміти поводити себе під час занять, культурно звернутися до дорослого і ровесника, культурно поводитися за межами школи [54].

Отже, в методиці викладання курсу “Я і Україна" для шестирічних першокласників мають відбитися загальні вимоги до організації навчання у початкових класах. Проте слід відмітити, що особливості ознайомлення шестирічних першокласників із природою зумовлені їхнім віком. Обов'язковою передумовою якості навчання є всебічне вивчення дитячих можливостей, знання індивідуальних характеристик кожної дитини. Тому важливо, щоб вчитель не лише спостерігав за дітьми, а й використовував усі дані, одержані шляхом поступового вивчення результатів першокласників у різних видах діяльності. Саме у різних, а не вузько предметних. З метою активізації пізнавальної діяльності першокласників учитель постійно на уроці включає дидактичні ігри та ігрові ситуації. Вони дають можливість не тільки закріплювати здобуті знання, але й відпрацьовувати окремі вміння і навички. Особливо важливими є динамічність і водночас цілеспрямованість уроку, чіткий розподіл часу, взаємозв'язок навчальної діяльності дітей з ігровою.

Роз.діл 2. Методика формування в учнів пізнавальних інтересів під час вивчення курсу „Я і Україна" в 1 класі

2.1 Аналіз процесу формування пізнавальних інтересів у першокласників у практиці роботи сучасної початкової школи

Одним із завдань нашого дослідження було проаналізувати стан процесу формування пізнавальних інтересів першокласників у практиці роботи сучасної початкової школи. З цією метою ми:

1) провели анкетування вчителів початкової школи для отримання об'єктивних даних про використання на уроках “Я і Україна" пізнавальних завдань, дидактичних ігор, ігрових ситуацій, які сприяють формуванню пізнавальних інтересів учнів;

2) проаналізували чинні навчальні програми з курсу “Я і Україна" [54] та підручник “Я і Україна. Віконечко" для 1 класу [7] ;

3) спостерігали за ходом навчального процесу, аналізували уроки “Я і Україна" в 1 класі та проводили бесіди з учнями.

Нами було опитано 30 вчителів початкових класів загальноосвітніх шкіл міста Тернополя з метою отримання інформації про те, які методи і прийоми роботи вони використовують на уроках “Я і Україна" для формування у дітей пізнавальних інтересів (див. додаток А).

Аналіз результатів анкетування свідчить, що вчителі приділяють увагу головним чином лише тим пізнавальним завданням, які вміщені у підручнику, а також в основному тим, які спрямовані на відтворення вивченого. Практично вчителі не використовують завдань проблемно-пошукового, практичного, дослідницького характеру, хоча саме ці завдання сприяють формуванню пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку. Лише 15,6% опитаних вчителів дали позитивні відповіді на всі запитання. Тобто ці вчителі використовують дидактичні ігри, ігрові ситуації, цікаві пізнавальні вправи, практичну, дослідницьку і проблемно-пошукову роботу під час вивчення курсу “Я і Україна”. А це, в свою чергу, сприяє формуванню і розвитку пізнавальних інтересів. Також було з'ясовано, що більшість учителів (80,2%) не використовують систематично різні види ігор, цікаві пізнавальні вправи (ребуси, кросворди, шаради, чайнворди, анаграми та інші), цікавий матеріал на уроках “Я і Україна”.5,0% учителів використовують лише ті завдання, які є в підручнику, не добираючи додаткових ігор, пізнавальних вправ, практичної дослідницької роботи, урок проводять переважно у формі бесіди. За такої форми проведення уроку учні втрачають інтерес до предмету “Я і Україна". Але саме на цьому уроці вчитель може використати багато наочності, пізнавальних вправ, ігор, ігрових ситуацій і зробити урок таким, щоб першокласники із задоволенням відвідували його. Анкетування показало, що майже всі вчителі дали негативну відповідь на запитання про використання індивідуального підходу до дітей і диференціації вимог до них саме на уроці “Я і Україна". А щодо системності використання ігор, ігрових ситуацій, пізнавальних вправ, цікавого матеріалу на уроці, то позитивну відповідь дали лише 15,3% опитаних вчителів.

Безперечно, систематичне використання вчителем пізнавальних завдань вимагає врахування ними таких дидактичних вимог:

1) завдання повинні відповідати змісту програмового матеріалу;

2) завдання мають бути посильними для учнів даної вікової групи;

3) складність завдань та способів їх виконання мають поступово зростати;

4) завдання повинні позитивно впливати на формування пізнавальних інтересів у молодших школярів.

Саме через ці вимоги вчителі іноді ігнорують різні форми пізнавальних завдань, і не використовують їх у навчальному процесі взагалі, і при вивченні курсу “Я і Україна" зокрема. Зважаючи на це, використання пізнавальних завдань, за допомогою яких формуються пізнавальні інтереси учнів потребують детальної розробки.

Аналіз чинних навчальних програм для початкової школи засвідчив, що провідною метою курсу “Я і Україна" є формування в учнів потреби до пізнання світу і людини в ньому як біологічної та соціальної істоти; засвоєнню духовних цінностей у різноманітних сферах: екологічній, пізнавальній, моральній, діяльнісно-вольовій, емоційній, естетичній, комунікативній; вихованню патріотизму; створенню теоретичної бази для інтелектуального розвитку молодших школярів [54].

У процесі навчання в учнів формуються уявлення та поняття про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність до природи і суспільства; засвоюються емпіричні та узагальнені уявлення і поняття, які відображають основні властивості й закономірності реального світу, розширюють і впорядковують соціальний та пізнавальний досвід.

Розвивальний аспект цього предмета полягає у формуванні досвіду творчої діяльності учнів, розвитку загально-навчальних (організаційних, загально-мовленнєвих, загально-пізнавальних, контрольно-оцінних) умінь; оволодінні узагальненими способами дій; моделюванні стандартів поведінки в різних ситуаціях; у розвитку емоційної сфери дітей; їхньої пізнавальної активності та самостійності шляхом засвоєння узагальнених способів самоуправління (самомотивація, постановка цілей, самопланування самоорганізація, самоперевірка та самооцінювання (самоконтроль), самокоригування); у пізнанні школярами своїх можливостей.

В змісті курсу “Я і Україна" знайшли відображення актуальні проблеми, які інтегрують елементи знань із різних галузей. Суспільствознавчий напрям курсу “Я і Україна" охоплює знання про людину як складно організовану, моральну і самооцінну істоту; знання про українське суспільство; довкілля в якому живе дитина; способи пізнання і орієнтації у навколишньому житі; передбачає активне спілкування дітей із соціальним і природним оточенням; розкриває взаємодію людей у сім'ї, колективі, суспільстві; накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема, етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських.

Природознавчий напрям охоплює систему знань про об'єкти живої і неживої природи, взаємозв'язки і залежності між ними; поглиблює і розширює уявлення, елементарні поняття та закономірні зв'язки і залежності між ними; ознайомлює учнів із різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України; з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, пов'язану з охороною природи та свого здоров'я.

До змісту програми, крім перелічених, включено знання, що сприяють розвитку мислення дитини, спостережливості, самостійності, активності. А також особистісне, які виражають ставлення до отримуваних знань, створюють міжсуб'єктивність спілкування в процесі пізнавальної, комунікативної діяльності і виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів та є потужним джерелом мотивації їхнього навчання.

Важливе значення в процесі формування пізнавальних інтересів у молодших школярів має також і підручник. Засобом засвоєння основного змісту підручника виступає система навчально-пізнавальних та практичних завдань, які передбачають формування в учнів уявлень про органи чуття; збереження здоров'я дитини в різних небезпечних ситуаціях; уявлень про професії батьків; про історію назви населеного пункту, вулиці, вмінь користуватися спеціальними методами вивчення об'єктів та явищ навколишньої природи.

Для активізації процесу засвоєння основного змісту, його систематизації, узагальнення та посилення практичної спрямованості до підручника „Я і Україна. Віконечко" введено різноманітні рубрики: спостерігай, досліди, виконуй завдання, працюй у парі або групі, відгадай, народна мудрість. Завдяки цьому урізноманітнюється пізнавальна діяльність дитини, підтримується інтерес до предмету.

Проаналізувавши підручник “Я і Україна. Віконечко" для 1 класу за видами текстів, вміщених у ньому, ми отримали такі результати (див. табл.1).

Таблиця 1

Види текстів у підручнику


Тексти, які вміщені в підручнику
к-сть
%
1.
Навчальні тексти
36
37,9
2.
Вірші
21
22,1
3.
Загадки
16
16,8
4.
Народна мудрість (прислів'я, приказки, мирилки, лічилки, заклички)
20
21,1
6.
Казки, оповідання
2
2,1
Всього текстів
95
Як видно з таблиці в підручнику переважають в основному навчальні тексти, як правило, невеликі за обсягом (37,9%). Також до підручника введено багато віршів (22,1%), загадок (16,8%), народної мудрості (21,1%), проте нажаль автори підручника мало використали казок, дитячих оповідань (2,1%), які добре сприймаються шестирічними дітьми. Також ми проаналізували види пізнавальних завдань у підручнику “Я і Україна. Віконечко" для 1 класу (див. табл.2).
Таблиця 2
Види пізнавальних завдань, вміщених у підручнику для 1 класу

Види пізнавальних завдань
к-сть
%
1.
Завдання і запитання репродуктивного характеру
90
61,2
2.
Завдання творчого характеру
21
14,3
3.
Завдання, що виконуються в парі чи групі
13
8,8
4.
Практичні завдання
18
12,2
5.
Дидактичні ігри
5
3,4
Із таблиці видно, що підручник містить переважно репродуктивні завдання (61,2%), які спрямовані на відтворення одержаної інформації з різних джерел. Ці завдання спрямовані на:
встановлення послідовності явищ і подій (Що з чого; що за чим);
встановлення причинно-наслідкових зв'язків (Чому люди шанують хліб; звідки нам відомо про гірке і солодке);
виявлення чемності і вихованості дітей в особистій поведінці та у ставленні до людей (як повинен звернутися хлопчик до перехожого, щоб дізнатися, котра година, як треба поводитися у храмі, в бібліотеці);
виявлення життєвої позиції щодо інших (що ти скажеш хлопчикові, який поламав дерева);
виявлення милосердя, чуйності, розуміння дитиною стану інших людей (що ти скажеш, якщо твій друг забився і йому боляче) тощо.
Мало в підручнику практичних завдань (12,2%). Діти проводять досліди з повітрям, водою, ґрунтом. На нашу думку, кількість практичних завдань потрібно збільшити. Адже ці завдання сприяють формуванню і розвитку пізнавальних інтересів в учнів 1 класу. Саме практичні завдання викликають у них найбільшу зацікавленість. Адже під час проведення дослідів та виконання практичних робіт шестирічні першокласники можуть не лише почути, а й побачити і відчути на дотик, на смак те, що досліджується.
Підручник повинен приваблювати шестирічну дитину неадекватністю постановки навчальних завдань, які спрямовані на організацію пошуково-дослідницької роботи. Зокрема, у підручнику “Я і Україна. Віконечко" вміщено запитання і завдання творчого характеру, коли учні розмірковують: „Чому хмарного дня прохолодніше?", „Чому влітку вранці та ввечері прохолодніше, а в полудень - спекотно? ”, „Яка вода падає з хмар на землю влітку?", „Навіщо потрібна вода? ” „Що люди одержують від тварин?", „Чому треба охороняти тварин?". Проте їх кількість незначна - 14,3%.
У підручнику мало завдань, які передбачають спільну роботу шестирічних першокласників, тобто виконуються в парі чи групі (8,8%), Поодинокими є завдання, що передбачають спільну роботу з батьками чи іншими членами родини. Орієнтуючи батьків на співпрацю з дитиною, вчитель розкриває важливість такої співпраці. З одного боку, підвищується здатність дитини до адаптації у різних умовах, з іншого-обізнаність батьків у шкільних справах дитини. Було б доцільним, аби вчитель доніс до батьків думки В. Сухомлинського [61] щодо їхньої участі у розвитку і вихованні дитини. Педагог стверджував, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі - школа і сім'я - не тільки діють одночасно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а й є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання.
Завдання для спільного виконання з дорослими, що введені до підручника, конкретні й доступні. Наприклад: „Обговоріть з мамою, як краще розуміти зошити, книжки, пенал, фарби, пластилін у ранці"; „Хай батьки тобі розкажуть, якими іграшками вони гралися”; „Розпитай своїх дідусів, бабусь, які страви вони їли в дитинстві"; „Якими були твої мама і тато в дитинстві" тощо.
Варто звернути увагу на те, що у підручнику практично немає цікавих пізнавальних завдань таких як кросвордів, ребусів, шарад, монограм тощо.
Оскільки основним методом накопичення конкретних знань із курсу ”Я і Україна" є безпосередні спостереження учнів, практична та дослідницька діяльність, то основна роль підручника повинна полягти у систематизації знань учнів, навчанні школярів зв'язувати окремі факти в ціле, розкривати їх у взаємозв'язках і взаємозалежностях, формувати пізнавальні інтереси шестирічних першокласників
Що стосується ставлення учнів 1 класу до вивчення курсу „Я і Україна", то в ході індивідуальних бесід було з'ясовано, що в основному їм подобаються різні форми цікавих пізнавальних завдань і вони із задоволенням працюють на уроках “Я і Україна”, якщо вчитель пропонує учням цікаві форми роботи під час повторення, активізації розумової діяльності учнів, вивчення нового матеріалу, закріплення матеріалу. Тому щоб формувати в учнів пізнавальний інтерес, вчителям необхідно використовувати різні форми пізнавальних завдань.
У результаті дослідження з'ясовано, що близько 70% учням важко включитись у нове завдання після дидактичних ігор, ігрових ситуацій, 18% учнів, граючись, забували про правила гри, а 10% - не розуміють і не вміють розв'язувати пізнавальних завдань (ребусів, кросвордів, шарад та ін.), близько 2% учням невідома така форма роботи як використання цікавого матеріалу („цікавинок”) на уроці “Я і Україна".
Узагальнюючи вище сказане можна зазначити, що в практиці роботи сучасної початкової школи приділяється недостатньо уваги проблемі формуванню пізнавальних інтересів першокласників. Цей факт є підтвердженням того, що у шестирічних дітей із часом зникає бажання відвідувати школу і працювати на уроках.

2.2 Методи і прийоми формування пізнавальних інтересів у першокласників

На основі аналізу теоретичних основ процесу формування пізнавальних інтересів в учнів 1 класу та практики роботи сучасної початкової школи ми виявили можливості вдосконалити цей процес. Враховуючи об'єктивну сутність поняття „пізнавальний інтерес" і зважаючи на вікові особливості дітей шестирічного віку, ми визначили методи і прийоми, які, на нашу думку, забезпечать ефективність процесу формування пізнавальних інтересів першокласників на уроках „Я і Україна".

У педагогічній літературі, знаходимо немало підтверджень фактам, що ефективність формування пізнавальних інтересів учнів залежить від зовнішніх умов і причин, які мають для учнів значення об'єктивних факторів: ”Як сонце всьому живому, так і розвитку мотивації навчання потрібні середовище, що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів” [58].

Саме мотивовані ситуації, спеціальні прийоми, які прямо орієнтовані на стимулювання інтересу учнів, усунення негативних факторів у навчанні деколи діють сильніше, ніж множини об'єктивно цінних впливів.

Дослідниками, вчителями-практиками зафіксовано немало таких прийомів, які сприяють активному пізнавальному орієнтуванню учнів, підтримують і поглиблюють їхні інтереси до пізнання, створюють “внутрішнє середовище” для цілеспрямованого впливу. Це ситуації зв'язку з життєвим досвідом дітей, моральних переживань, участь у суб'єктивно привабливій діяльності (грі, драматизації, дослідженні тощо).

Діалектика навчального процесу така, що слабкі внутрішні ресурси є наслідком зовнішньої організації, і навпаки. Тому доцільно розглядати їх у єдності, взаємозумовленості.

Мотивація пізнавальної діяльності, і, як результат, поява пізнавального інтересу - складний процес, який розвивається в перспективі часу. Як показує аналіз психолого-педагогічної літератури, всім відомим методикам формування мотивації властивий індивідуально-особистісний ефект, що часто суперечить груповим формам організації навчання і завжди потребує співвіднесення цілей, ситуацій навчання та способів його організації.

Одним із важливих показників методики, орієнтованої на формування пізнавальних інтересів, є швидкість включення дитини в навчальну діяльність, ступінь стійкості інтересу до неї і наполегливості в досягненні результату праці.

Це означає орієнтацію педагога в загальних вимогах до структури, темпу і ритму навчальної діяльності, вибору та поєднання методів і прийомів навчання, які забезпечують активність і різноманітність форм сприймання. До них належать:

дидактичні ігри;

інтерактивні технології;

постановка і розв'язання пізнавальних та нестандартних завдань.

Все це допоможе на уроках „Я і Україна" заохотити дітей до навчання і утворити у них хоча б елементарний запас знань.

Для того щоб перевірити ефективність використання цих методів і прийомів формування пізнавальних інтересів першокласників під час вивчення курсу „Я і Україна" ми вдалися до формувального експерименту.

Формувальний експеримент проводився впродовж 2007-2008 н. р. на базі першого класу Ценівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Козівського району Тернопільської області. Експериментальним навчанням було охоплено 24 учні. Відповідна кількість учнів контрольного класу - 25 учнів першого класу НВК „Школа-дитячий садок" № 32 м. Тернополя - була обрана для порівняння результатів навчання за експериментальною та традиційною методиками організації навчального процесу. Експериментальний і контрольний класи ми підібрали приблизно з однаковим складом учнів як за навчальними можливостями, так і за ставленням до навчання.

До спеціальних методів, які стимулюють пізнавальний інтерес відносять дидактичну гру, яка спирається на створення у навчальному процесі ігрових ситуацій. У них містяться такі елементи діяльності: ігрове завдання, ігрові мотиви, навчальне вирішення завдання. На відміну від прямої постановки проблеми, як це проходить на уроці, у грі вона виникає як ігрова проблема самої дитини, а способи її вирішення є навчальними.

Оскільки однією з актуальних вікових потреб учнів 1 класу є прагнення до пізнання дійсності і вия и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.