На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн основи композицї творв образотворчого мистецтва. Поняття види композицї в образотворчому мистецтв. Особливост композицйної побудови малюнкв учнями 1-4 класв. Формування у молодших школярв навичок виконання тематичної композицї.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 19.10.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра образотворчого,
декоративно-прикладного мистецтва,
дизайну та методики їх викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
Формування системи композиційних закономірностей у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

виконала студентка 53 групи
факультету підготовки
вчителів початкових класів
заочного відділення
Хортів Оксана Петрівна
науковий керівник
Цибулько
Михайло Богданович
Тернопіль 2009
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Теоретичні основи композиції творів образотворчого мистецтва
      1.1 Поняття і види композиції в образотворчому мистецтві
      1.2 Особливості композиційної побудови малюнків учнями 1-4 класів
      Розділ 2. Формування у молодших школярів навичок виконання тематичної композиції
      2.1 Шляхи формування композиційних навичок в учнів 1-4 класів
      2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
      2.3 Результативність експериментального дослідження
      Висновки
      Список використаних джерел
      Додаток

Вступ

Актуальність дослідження проблеми образотворчого розвитку молодших школярів зумовлена такими факторами: специфіка культурно-інформаційного простору сьогодення з глобальним поширенням мас-медіа активізує широкий спектр естетичних факторів впливу на особистість (звук, відео, анімація, комп'ютерна графіка тощо), тому сучасні школярі частіше сприймають не просто окремо музичні або візуальні образи, а різноманітні форми їх взаємодії.

Ці об'єктивні соціокультурні реалії стимулюють виникнення в учнів психологічного феномену синестезії - міжсенсорних асоціацій, зокрема звуковізуальних. Інтеграція естетичної інформації тією чи іншою мірою спонтанно відбувається на рівні свідомості, а частіше - підсвідомості дитини, незалежно від зусиль учителів, але застосування інтегративних навчально-виховних засобів і технології спрямовувало б цей процес, перетворюючи його із стихійного на керований.

Державний стандарт початкової загальної освіти в галузі "Образотворче мистецтво" [5] включає систему художніх знань, опанування яких сприяє розширенню асоціативних уявлень учнів, формуванню цілісного художнього світогляду. В основі побудови програми [56] покладено принцип поліцентричності знань: в єдиному тематичному блоці поєднуються зміст базових мистецьких дисциплін, а також елементи синтетичних видів мистецтв (хореографії, театру, кіно). Такий підхід має на меті забезпечення системності художніх знань учнів, розвитку художньо-образного мислення.

Спільним для всіх видів мистецтв, які виділені в державному освітньому стандарті як змістові лінії, є естетичне відображення в художніх образах явищ навколишнього світу - природи, людини, культури. Важливою теоретичною і практичною проблемою, що пронизує усі галузі мистецтва, є композиція. Відомий живописець Є. Кибрик писав, що "узагальнення та виділення композиційних законів, правил, прийомів і засобів виразно виявилось потрібним лише її останні десятиліття" [38, 32]. Потреба в теоретичній розробці проблем композиції та методичному обґрунтуванню її викладання в школі настільки назріла, що все частіше стали з'являтися висловлювання науковців на цю тему.

Як стверджує Ю.В. Величко, "найвищим ступенем оволодіння основами композиції є тематична картина художника" [15, 9]. Майстри образотворчого мистецтва - І. Рєпін, В. Суриков, В. Маковський, П. Федотов, В. Перов, І. Шишкін, Т. Шевченко, С. Васильківський, М. Пимоненко, О. Мурашко та А. Пластов, Б. Йогансон, О. Герасимов, Т. Голембієвська, С. Григор'єв, К. Трохименко, В. Пузирков, О. Лопухов, А. Чебикін, В. Шаталін, Т. Яблонська - створили багато класичних полотен, на яких навчається і виховується молодь навчальних закладів. Аналіз картин художників, знання їхніх творчих біографій допомагає педагогам пояснити не лише творчий процес роботи над картиною, а й найважливіші закони, правила, прийоми та засоби композиції.

Ознайомлення школярів з основами проблеми композиційної діяльності передбачено програмою з образотворчого мистецтва [56], згідно з якою розглядаються теоретичні питання композиції, пояснюється процес роботи художника над картиною, розкривається послідовність роботи над сюжетним малюнком на основі спостережень навколишньої дійсності та з уяви, а також над ілюстраціями до літературних творів. Основи композиції розглядаються, щоб усвідомити створення художнього образу, виявити ідейний задум і передати змістові зв'язки у сюжетному малюнку.

В основі занять із сюжетної композиції лежить "виховання у школярів уміння передавати в малюнку з пам'яті та з уяви спостереження реальної дійсності, що сприяє більш глибокому вивченню методики викладання цього розділу образотворчого мистецтва в школі" [29, 62]. Під час виконання ескізів сюжетної композиції на основі спостережень учні вчаться бачити і зображувати природу, життя людей, їхні творіння, закріплюють набуті уміння передавати форму, пропорції, будову та колір натури. У процесі малювання на теми з пам'яті (на основі попередніх спостережень) і з уяви слід змоделювати певну ситуацію, персонажів малюнка, знайти його композицію, використовуючи в творчому процесі замальовки з натури пейзажу, різних предметів, людей.

Оскільки, як зазначають провідні вітчизняні вчені (Г. Костюк, Л. Леонтьєв, В. Моляко, Я. Пономарьов та ін.), "особистість найінтенсивніше формується у період молодшого шкільного віку" [21, 32], то саме початкова школа покликана відіграти провідну роль у творчому розвитку молодших школярів. Проте, в сучасній педагогіці мистецтва початкової ланки загальної освіти існують певні прогалини. Вони зумовлені репродуктивно-виконавчими видами робіт, недосконалою практикою образотворчої діяльності учнів. Внаслідок цього у переважної більшості молодших школярів виявляються несформованими навички композиційно-творчої діяльності, спостерігається невміння розмістити предмети на площині, забезпечити гармонійність наповнення малюнка.

Отже, виникає необхідність у глибшому вивченні молодшими школярами основ композиційної діяльності на уроках образотворчого мистецтва. З цього випливає, що проблема розвитку образотворчої діяльності молодших школярів у плані формування навичок композиційної діяльності має комплексний характер і недостатньо ґрунтовно вивчена, а тому не знайшла повного відображення у педагогічній теорії і практиці.

Такий аспект останньої, як функціональний вплив засобів образотворчого мистецтва на розвиток умінь учнів використовувати прийоми композиції у процесі малювання, залишається поза увагою вчених. Це зумовило вибір теми дослідження: "Формування системи композиційних закономірностей у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва".

Об'єкт дослідження - процес образотворчої діяльності учнів молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування навичок композиційної діяльності учнів 1-4 класів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови формування навичок композиційної діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва.

Гіпотеза дослідження - рівень розвитку зображувальних навичок молодших школярів зростатиме, якщо максимально урізноманітнювати способи реалізації художнього образу на основі засвоєння засобів композиційної діяльності.

Завдання дослідження:

З'ясувати стан проблеми у педагогічній теорії та сучасній освітній практиці, визначити зміст поняття “композиція".

Виявити механізми, вікові особливості і функціональні компоненти композиційної діяльності молодших школярів

Охарактеризувати творчо-розвивальні можливості засобів композиції у початковій школі.

Визначити критерії та рівні розвитку у молодших школярів зображувальних навичок засобами тематичної композиції.

Експериментально перевірити ефективність виявлених педагогічних умов розвитку у молодших школярів навичок композиційної діяльності на уроках образотворчого мистецтва.

Теоретико-методологічну основу становлять дослідження з питань використання засобів образотворчого мистецтва з метою впливу на розвиток особистості школяра (В. Аронов, М. Волков, М. Кириченко, Є. Маймін та ін.), положення дидактики про взаємозв'язок умінь образотворчої діяльності та композиційних умінь (О. Алісійчук, О. Гайдамака, І. Демченко, О. Конопко, П. Парнах, В. Томашевський та ін.), а також “Національна доктрина розвитку освіти”, концепція національного виховання, Державний стандарт початкової загальної освіти (галузь “Образотворче мистецтво”).

Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс різноманітних наукових методів дослідження: теоретичні - аналіз, порівняння й узагальнення педагогічної та методичної літератури, статей у періодичних виданнях, матеріалів наукових досліджень з цієї проблеми; емпіричні - педагогічне спостереження, педагогічний аналіз, анкетування, методики психологічної і педагогічної діагностики, констатуючий і формуючий експерименти, кількісна і якісна інтерпретація експериментальних даних.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи композиції творів образотворчого мистецтва

1.1 Поняття і види композиції в образотворчому мистецтві

Композиція в образотворчому мистецтві пов'язана з необхідністю передати основний задум, ідею твору найясніше і переконливо. Головне в композиції - створення художнього образу. Картини, написані в різні епохи, в абсолютно різних стилях, вражають нашу уяву і надовго запам'ятовуються багато в чому завдяки чіткій композиційній побудові.

Дійсно, якщо спробувати в класичних картинах що-небудь змінити, наприклад розмір полотна, співвідношення темних і світлих плям, кількість фігур, висоту лінії горизонту, цілісність композиції відразу руйнується, рівновага частин втрачається. Неможливість внести зміни до завершеної картини підтверджує силу впливу законів і правил композиції.

Композиція (від лат. compositio) означає "складання, з'єднання, поєднання різних частин в єдине ціле відповідно до якої-небудь ідеї" [49, 11]. В образотворчому мистецтві композиція - це "побудова художнього твору, обумовлена його змістом, характером і призначенням" [61, 121].

Сприйняття твору багато в чому залежить від його композиції. У художній діяльності процес створення твору можна назвати твором композиції. "Композиційний початок, подібно до стовбура дерева, органічно зв'язує коріння і гілки образотворчої форми, підпорядковує її елементи один одному і цілому" [38, 32]. Зображати - означає встановлювати поєднання між частинами, пов'язувати їх в єдине ціле і узагальнювати.

Інколи словом "композиція" називають картину як таку - як органічне ціле з вираженою смисловою єдністю, маючи на увазі, що малюнок, колір і сюжет поєднуються. У такому разі неважливо, до якого жанру відноситься картина і в якій манері виконана, її називають терміном "композиція" як завершений витвір мистецтва. В іншому випадку термін "композиція" означає "один з основних елементів образотворчої грамоти, по якому будується і оцінюється твір мистецтва" [69, 62].

Свобода творчості і справжня майстерність приходять на основі точного знання. Століттями художники шукали найбільш виразні композиційні схеми, і в результаті ми можемо говорити про те, що найбільш важливі в сюжеті елементи зображення розміщуються не хаотично, а утворюють прості геометричні фігури (трикутник, піраміду, круг, овал, квадрат, прямокутник).

Для передачі образу чогось нерухомого, стійкого підійде замкнута, закрита, статична композиція [53, 49]. Основні напрями ліній стягуються до центру. Побудова її за формою круга, квадрата, прямокутника з урахуванням симетрії дає необхідне рішення. Якщо ж необхідно намалювати панорамний пейзаж, показати великий простір, то не слід його перегороджувати по боках, обмежувати якими-небудь деревами або будівлями, а краще зробити таким, що виходить за межі рами. Це тип відкритої композиції, коли основні направлення ліній - з центру.

Припущення і здогадки розширюють фантазію глядача. Якщо далекий горизонт частково загородити деревами або іншими предметами першого плану, то можна досягти великої образної виразності композиції.

Звичайно, не варто перебільшувати значення композиційних схем. Художник, утілюючи задум, спирається перш за все на своє образно-зорове уявлення про майбутню картину. Але в період навчання основам композиції дуже корисно використовувати такі схеми, оскільки вони допомагають знайти співвідношення різних частин картини або малюнка, з'ясувати загальну структуру композиції [16, 57]. Ці схеми мають допоміжне значення. Поступово, набуваючи досвіду, можна навчитися будувати композиційні схеми тільки в думках.

Твір мистецтва є "записом деякого ритму образів, і в самому записі даються ключі до його читання" [52, 112]. Композиції підвладно багато. За допомогою композиційних засобів можна передати на картині події, що мають протяжність в часі, тобто, що відбуваються не одночасно, а одна за іншою. Цими прийомами добре володіли староруські іконописці.

Ще один поширений прийом побудови композиції для передачі подій, що відбуваються в різний час і в різних місцях, - об'єднання в одне ціле декількох сюжетів [27, 51]. Як правило, це велике за розміром зображення в центрі полотна і невеликі малюнки навколо нього. Приклади такої побудови композиції можна зустріти в іконописі, народному мистецтві, книжковій графіці і інших видах мистецтва.

Композиційні прийоми повною мірою залежать від видів мистецтва. Разом із загальними закономірностями композиції кожен вид мистецтва має свою специфіку, і навіть один і той самий композиційний засіб може використовуватися по-різному.

У живописному творі композиція повинна здаватися природною і органічною, не нав'язувати глядачеві ідею картини, а "ніби непомітно підводити його до неї з тим, щоб він проникнувся її змістом і задумом художника" [57, 62]. Якщо в живописі композиція допомагає передати ілюзію простору, його глибину, то в народному і декоративно-прикладному мистецтві художник композиційними прийомами, навпаки, прагне підкреслити об'єм або площину зображуваного об'єкта.

У декоративній композиції тема може бути виражена способами, що принципово відрізняють її від композиції картини. Зображення пейзажу може розгортатися не в глибину, а вгору, у такому разі дальні плани розміщують над ближніми, як в староруській іконі. В іконописі і народному мистецтві привертають увагу ясність образу, незвичайна цілісність, плавність і текучість ліній.

Тематичну декоративну композицію можна порівняти не тільки з орнаментом, де є мотив, але й з узором, що вільно заповнює площину. При всій своєрідності декоративного зображення воно абсолютно не виключає послідовності, не позбавлено можливості вести сюжетну цікаву розповідь, навіть ілюстрації до книги можуть бути виконані декоративно.

Декоративна тематична композиція - "особливий художній світ зі своїм умовним порядком, а іноді й конкретними, легко пізнаваними персонажами, які співвідносяться один з одним зовсім не так, як в реальній дійсності" [44, 26]. Основна відмінність декоративного зображення від реалістичного полягає в тому, що колір предмету може бути даний без урахування світла і тіні, можлива навіть повна відмова від реального кольору. Важливо, щоб з допомогою кольору створювався художній образ.

Властивість декоративної композиції - "декоративне перетворення будь-якої натури, виділення урочистості, барвистості, орнаментальності навколишнього світу, дотримання певної міри умовності зображення" [12, 67]. Уміле узагальнення форми аніскільки не шкодить виразності. Відмова від другорядних подробиць робить помітнішим головне. До позитивних результатів веде не тільки строгий відбір головного, але й деяка недомовленість, асоціативність емоційно-образного вирішення теми.

Композиція кожного разу ставить перед художником складні питання, відповіді на які повинні бути точними, оригінальними, неповторними.

У композиції важливо все - маса предметів, їх зорова "вага", розміщення на площині, виразність силуетів, ритмічні чергування ліній і плям, способи передачі простору і точка зору на те, що зображається, розподіл світлотіні, колір і колорит картини, пози і жести героїв, формат і розмір твору та багато іншого [24, 52].

Художники використовують композицію як універсальний засіб, щоб створити живописне полотно, скульптуру або витвір декоративно-прикладного мистецтва, добитися їх образної та емоційної виразності. "Композиція - це не тільки думка, ідея твору, заради вираження якої художник береться за пензель і олівець, це й безумовно співзвучна душі художника і вимогам часу пластична форма виразу".

Побудову картини можна розрахувати наперед. Постійні вправляння в композиційному мистецтві розвивають композиційні навики, тобто можна навчитися прийомам побудови композиції.

З чого ж починається робота над композицією? Навіть якщо спробувати розмістити на листі всього одну точку, то вже постає проблема, як її розташувати найкращим чином. Враження змінюється залежно від переміщення точки на площині. Замість точки може бути будь-який об'єкт, наприклад одна людина або навіть натовп людей, якщо поглянути на неї з великої висоти [42, 61].

Нові проблеми в композиції з'являються, коли до точки додається лінія, яка по суті складається з багатьох точок. Можна спробувати уявити ланцюжок з великої кількості людей і поглянути на нього з висоти - побачимо лінію.

У різних видах і жанрах образотворчого мистецтва (ужиткового, декораційно-театрального, дизайнерського й архітектурного) композиції ґрунтуються на загальних законах творчості, але мають і свої специфіку, особливості, що характерні тільки для відповідного виду мистецтва. У композиціях різних видів і жанрів образотворчого мистецтва передача простору значно відрізняється одна від одної, внаслідок чого виділяють три види композиції: фронтальну, об'ємну і глибинно-просторову [38, 41-42].

Фронтальна композиція характеризується двовимірністю (висотою і шириною), а інколи і невеликою глибиною. Ця композиція поширена в декоративно-прикладному мистецтві (розвиток композиції щодо вертикальних і горизонтальних координат), живопису, графіці (на плоскій картинній площині глибина передається ілюзорно), рельєфі (на плоскій формі з барельєфом чи горельєфом), якщо третя координата - глибина - має підлегле значення.

Об'ємна композиція відповідає побудові форми в трьох вимірах, трьох основних просторових координатах (висоті, ширині і глибині). Вона передбачає огляд об'ємної форми з усіх боків і використовується в скульптурі.

Глибинно-просторова композиція використовується при створенні з різних матеріальних предметів (скульптур, меблів, стендів) обладнаного й оформленого інтер'єру, екстер'єру чи іншого відкритого простору (виставочного залу, сцени театру, жилої кімнати, архітектурного ансамблю).

Узагальнено характеристика видів композиції наведена у таблиці.

Таблиця. Характеристика видів композиції

Вид композиції
Характеристика виду
Фронтальна
відповідає побудові форми в трьох вимірах, трьох основних просторових координатах (висоті, ширині і глибині). Вона передбачає огляд об'ємної форми з усіх боків і використовується в скульптурі
Об'ємна
характеризується двовимірністю (висотою і шириною), а інколи і невеликою глибиною. Ця композиція поширена в декоративно-прикладному мистецтві (розвиток композиції щодо вертикальних і горизонтальних координат), живопису, графіці (на плоскій картинній площині глибина передається ілюзорно), рельєфі (на плоскій формі з барельєфом чи горельєфом), якщо третя координата - глибина - має підлегле значення
Глибинно-просторова
використовується при створенні з різних матеріальних предметів (скульптур, меблів, стендів) обладнаного й оформленого інтер'єру, екстер'єру чи іншого відкритого простору (виставочного залу, сцени театру, жилої кімнати, архітектурного ансамблю)
Розглянемо основні закони композиції (закони цілісності, контрастів, новизни і підпорядкування всіх засобів композиції ідейному задуму) та закони, що діють у деяких видах і жанрах образотворчого мистецтва, відображаючи суттєві ознаки і специфіку побудови їх (закони життєвості та впливу "рами" на композицію зображення на площині) [42, 52-54].
Закон цілісності вимагає, щоб композиція сприймалась єдиним і неподільним твором мистецтва, в якому кожна зображена деталь доповнює зміст, його цілісність. Є. Кибрик писав, що "цілісність композиції залежить від здібностей художника підпорядкувати другорядне головному, злити все в один неподільний організм твору; кожна деталь його має сприйматися як необхідне, доповнювати щось важливе до розвитку задуму автора". Основні ознаки цілісності - неподільність, взаємозв'язок і узгодженість усіх елементів композиції; неповторність образів композиції та її елементів. Неподільність композиції - перша і головна ознака закону цілісності створюється в композиції художником так званою конструктивно-художньою ідеєю твору, яка об'єднує всі образи твору в одне ціле.
Необхідність зв'язку та взаємної узгодженості всіх елементів композиції - друга ознака цілісності. Закон цілісності, що диктується закономірностями зорового сприймання дійсності, вимагає виявлення в композиції головного, сюжетно-композиційного центру, якому підпорядковані другорядні образи (деталі). Так, картина І. Рєпіна "Іван Грозний і син його Іван" є однією з найдосконаліших композицій, в якій все настільки геніально створено, що неможливо ні забрати, ні додати жодної деталі, щоб не порушити її цілісності.
Згідно з конструктивно-художньою ідеєю твору художник виділяє центр композиції яскравим освітленням і детальною виразністю зображення грізного батьківського обличчя царя-убивці та смертельно пораненого його сина. Все в картині підпорядковане головному: бачимо передусім виразно освітлені обличчя двох людей, які розкривають зміст трагедії; лише потім розглядаємо одяг персонажів картини та багатий інтер'єр, які взаємозв'язані й допомагають сприйняттю місця дії та задуму художника. Третьою ознакою закону цілісності є неповторність образів композиції (за винятком орнаментальної композиції) та розмірів, інтервалів її елементів [55, 96].
Прикладом неповторності елементів композиції є картина І. Рєпіна "Хресний хід у Курській губернії", де зображено надзвичайно багатолюдний натовп, в якому геніальний художник втілив усі класи і верстви російського суспільства 80-х років XIX ст. з усіма їх зв'язками і суперечностями. В глибині ліворуч вирізняється пані з іконою під охороною сотників - композиційний центр картини, - а навколо рухається людська маса, в якій кожна постать - не лише характер, а й соціальний тип. Неповторність образів композиції передано великим майстром пензля і в різноманітності рухів кожної фігури людського потоку, в якому зображені дорослі й діти, багаті та бідні, жебраки і каліки з різними позами, жестами, мімікою. Художник знайшов таку конструктивно-художню ідею картини, яка сприяла збереженню цілісності композиції з її ознаками.
Закон контрастів - один з основних законів композиції. Дія контрастів виявляється в законах як природи, так і суспільства. В образотворчому мистецтві як одній із форм суспільної свідомості також знаходить своє підбиття дія контрастів. Активно виражені відмінність, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції [54]. В образотворчому мистецтві основними контрастами є тоновий і кольоровий.
На тонових контрастах (світлий і темний) художники будували композиції з давніх часів (Рембрандт "Повернення блудного сина", О. Івасів "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ" і сучасні (А. Чебикін "Мрія здійснилась", Т. Яблонська "Над Дніпром"), зображуючи світлі фігури чи інші деталі твору на темному фоні або навпаки.
Контрасти й зіставлення в композиції підсилюють її виразність. Будуючи композиції на зіставленні великого і малого, старого і молодого, сильного і слабкого, гарного і невродливого, доброго і злого, багатого і бідного, великі майстри пензля добивалися незвичайної гостроти в передачі характеру образів у художніх творах. З метою виявити свій задум у композиції художники використовують різні контрасти [43, 81].
Закон підпорядкування всіх засобів композиції ідейному задуму вимагає від художника "цілісності, виразності, ідейності художнього твору. Цей закон зобов'язує художника, щоб його композиція в усіх деталях підпорядковувалась ідейному змісту, розкривала його ставлення до зображуваного, його захоплення". Всі вимоги, які ставить цей закон у зв'язку з ідейним задумом, художники прагнуть вирішувати у своїх композиціях.
Вдале вирішення всіх вимог закону можна побачити у багатьох визначних творах зарубіжних і вітчизняних художників: Е. Делакруа "Свобода, що веде народ", В. Сурикова "Бояриня Морозова", І. Рєпіна "Арешт пропагандиста", Г. Меліхова "Молодий Т. Шевченко у К. Брюллова". Вся група вдало скомпонована і тісно взаємозв'язана німим діалогом. Фігури гармонійно пов'язані з форматом картини та її образами на ледь прописаному полотні К. Брюллова "Облога Пскова". Картина розповідає про світ мистецтва, життя, нелегкі, але осяяні творчістю долі.
Закон новизни пов'язаний з тим, що творчі пошуки новизни в мистецтві художники ведуть на основі аналізу досягнень минулого [48, 124]. Пошуки новизни не повинні бути у творчості самоціллю, яка спричинює псевдоновизну, спустошення змісту мистецтва. Вони мають виходити з естетичного сприймання і відчуття художником реальної дійсності, бути пов'язаними з ідейним задумом художника, його прогресивним світоглядом.
Т. Шевченко створив полотно "Катерина" на чотири роки пізніше від однойменної власної поеми, у якій відтворив епізод розставання селянської дівчини Катерини з офіцером, що спокусив і покинув її. Художник з великою делікатністю розкриває цю драму соціальної нерівності людей, через яку гине найсвітліше - краса кохання. Вчорашній кріпак не засуджує "падіння" Катерини, подає босу селянку в красивому дівочому вбранні, яка ступає величаво, гідна подиву та захоплення.
Художніми засобами композиції Т. Шевченко ввів у мистецтво образи з повсякденного сільського життя рідного народу, зламавши умовні канони тодішньої Академії мистецтв, заклав основи критичного реалізму. Майстерно володіючи живописом, малюнком і, зокрема, гармонійною, вишуканою композицією, в ідейно-образному змісті Т. Шевченко виступає новатором. Усі атрибути побуту і пейзажу спрямовані на розкриття змісту полотна. Яскраво виявлена поетизація образів є виразною ознакою національного характеру, народності, новизни.
Крім розглянутих основних законів, існують ще закони життєвості та впливу "рами" на композицію зображення на полотні, які належать не до всіх видів образотворчого мистецтва. Закон життєвості діє у творах образотворчого мистецтва, в яких зображуються типові характери і обставини, передається рух у часі [57, 107]. Це належить здебільшого до творів станкової та книжкової графіки, живопису, скульптури, мініатюрного живопису, що мають сюжетні зв'язки.
Щоб передати рух в образотворчому мистецтві, треба виділити в сюжетній композиції кульмінаційний момент із ознаками минулого, сучасного та відчуття майбутнього [37, 28]. Важливими є відчуття художником ознак закону життєвості, здатність бачити життя в його розвитку, в процесі зародження нового, якому належить майбутнє, тобто здатність передавати відчуття, події в часі, а отже, і в русі, оскільки без руху немає життя.
Вдало вирішив ці завдання І. Рєпін у картині "Не чекали", в якій не тільки передав момент несподіваної зустрічі (кульмінаційний момент події) з сім'єю (матір'ю, дружиною, дітьми), а й розкрив минуле образів, заняття персонажів картини до зустрічі (стара мати сиділа в кріслі, дружина грала на роялі, діти працювали за столом). Геніальний майстер передав через суттєві вузлові зв'язки в розвитку сюжету відчуття руху події в часі, надавши життєвості художньому твору.
Образно і правдиво відтворюють сучасну дійсність в її життєвому русі народні художниці України Т. Голембієвська в картині "Безсмертя" і Т. Яблонська в картині "Весілля". Життєва сцена, побачена нею на Київщині, з типовими характерами селян і в типових обставинах блискуче передана в багатоколірній композиції. Художницю захопила особлива атмосфера емоційного піднесення, веселощів, властивих радісній події, якою є весілля. Народне весілля вона відтворює як сучасне, життєве, художньою технікою, близькою до народного образотворчого мистецтва.
Закон впливу "рами" на композицію зображення на площині є загальним лигне відносно плоскої композиції, в основному картини [69, 135]. "Рама" - це композиційне явище, визначене всією конструкцією зображення як межа картини, на якій завершується композиційна цілісність; характеризується низкою ознак, які об'єктивно діють у взаємозв'язках "рами" і зображення на картинній площині.
Так, у картині О. Куриласа "На Гуцульщині" центральна за тоном і кольором фігура молодої, у святковому вбранні гуцулки, яка, підперши голову рукою, з цікавістю дивиться перед собою, виходить уперед, немовби покидаючи картинну площину з групами гуцулів, що стоять на сільській вулиці з дерев'яними хатами та зарослими лісом горами, у верхів'ях яких заплуталися пасма хмар. Композиція сприймається як символічний образ Гуцульщини.
Особливістю закону впливу "рами" на композицію зображення на площині й органічного взаємозв'язку їх є дія "рами" щодо її типу (прямокутна, кругла й овальна). Кожен формат рами має свої особливості, по-різному впливає на будову композиції, сприймання її [60, 62].
Таким чином, основні закони композиції, що діють у деяких видах і жанрах образотворчого мистецтва, відображають суттєві ознаки і специфіку побудови тематичної композиції. Їх знання дає змогу як об'єктивніше аналізувати композиційні твори, так і створювати адекватні дійсності власні мистецькі твори.

1.2 Особливості композиційної побудови малюнків учнями 1-4 класів

Для успішного навчання дітей тематичного малювання в школі, правильного розвитку в них образного мислення і творчих здібностей вчителеві образотворчого мистецтва потрібно розуміти особливості дитячого малюнка, починаючи з малюнків дітей дошкільного віку, знати обсяг умінь і навичок учнів 1-4 класів у цій галузі. Вивчення робіт дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, правильне розуміння розвитку просторової уяви і просторового зображення в них допоможе вчителеві активніше розвивати у дітей спостережливість, уміння вивчати навколишнє життя і зображувати бачене в малюнках, допоможе кращому розумінню дитячих прагнень.

Діти починають малювати вже в 1-2 роки. В цьому віці майже всі багато малюють, і, звичайно, за уявленням, а не з натури. Отже, до перших примітивних просторових зображень дитина приходить ще в дошкільному віці. Вчителеві корисно знати характер і особливості малюнків дошкільнят. Вперше дитина малює тому, що захоплюється процесом появи ліній від олівця [28, 19]. Таке малювання має характер гри, коли дитина захоплюється намальованими нею рисочками (рис.2).

Рис.2. Початкові навички малювання ("рисочки")

Далі дитина переходить до малювання замкнутих кривих, кружечків (рис.3). Дитина тлумачить свої зображення по-різному, даючи які завгодно назви своїм кружечкам (наприклад, "Це - мама").

Рис.3. Початкові навички малювання ("кружечки")

Згодом дитина намагається надати змісту своєму малюнкові, прагне передати характерні ознаки предмета. Улюбленою темою дітей є зображення людини, відомих їй тварин (рис.4).

Рис.4. Зображення людини і тварин

До зображення людини дитина підходить по-своєму: частини тіла вона малює, якщо вона знає їхні функції (за допомогою ніг людина ходить, руками бере предмети, очима бачить, ротом їсть, носом дихає). Усе це дитині стає відомо не зразу. Спочатку дитина малює тільки голову і ноги, потім - голову, ноги й руки, а ще згодом - і тулуб, до якого кріпляться руки й ноги.

Часто на малюнку дитина виділяє як основу зовсім другорядні елементи (прикраси - бант, ґудзики, брошка), яким вона, захоплюючись, надає більше уваги. Щоб підкреслити значущість їх, ці другорядні елементи дитина зображує занадто великими [24, 102].

Від зображення окремих предметів діти дуже швидко переходять до складних просторових зображень групи предметів. Цей перехід відбувається незалежно від досягнутого успіху в зображенні окремих, предметів.

Спершу діти розміщують усі предмети на одній лінії, а решту місця залишають вільним (рис.5).

Рис.5. Розміщення предметів на одній лінії

У малюнках (Рис.6) дитина виявляє характерні ознаки зображуваних предметів і логічно поєднує їх, допускаючи для повнішої передачі своєї думки певну умовність (прозорі стіни будинку, розріз зображуваного предмета і т. ін). Тут вже бачимо елементи простору. Так, малюючи будинок, дитина зображує людей у хаті, меблі, тобто передає все це ніби через прозору стінку.

Рис.6. Виявлення характерних ознак предметів

Матеріалом для малювання є весь навколишній світ: люди, будинки, природа, тварини, птахи - все, що справило на дитину найбільше враження, запам'яталося їй. Дошкільники малюють в основному за уявленням, а не з натури [55]. При цьому їх не турбує мала подібність до зображуваного предмета і якість виконання. Вони прагнуть передати в малюнку свої знання і уявлення про предмети й навколишню дійсність.

Діти 3-4 років малюють те, що вони знають про речі, а не малюють річ такою, якою бачать її. Малюючи стіл, діти показують його кришку в плані і домальовують знайомі їм чотири ніжки стола (рис.7).

Рис.7. Аналітичні зображення предметів

Діти 5-7 років предмети розміщують у два, три, чотири ряди, один над одним (рис.8), вони не сприймають предметів, загороджених іншими.

Рис.8. Розміщення предметів у кілька рядів.

З роками дитина прагне передати свої просторові враження від баченої натури і поверхню паперу сприймає як поверхню землі, на якій розміщує все, що бачить (рис. 9).

Рис.9. Розміщення предметів на земній на поверхні

Тут слід звернути увагу дітей на вертикальне положення будівель, дерев, посилаючись при цьому на натуру (рис.10).

Рис. 10. Вертикальне положення предметів

Діти 6-8 років починають реальніше зображувати пейзаж у перспективі (рис.11).

Рис. 11. Передача реалістичності зображень

У цей період особливо важливо розвивати в дітей спостережливість простору і предметів, свідоме ставлення до форми їх, уміння переносити бачене на площину аркуша [43, 135].

Особливе значення в розвитку просторової уяви учнів має правильне розуміння вчителем складного процесу дитячого сприймання простору. Форма, величина та розташування предметів сприймаються у певних межах константно: предмети фіксуються в уяві такими, якими вони є насправді, а не такими, як їх сприймає зір у просторі, тобто, як вони відбиваються на сітківці дитини. Так, обручку, ґудзик чи сковорідку діти сприймають як круглі предмети, хоч вони перебувають у-перспективному положенні щодо ока і дають на сітківці відбитки у формі еліпсів.

Константність сприймання форми, величини і взаємне розміщення предметів позначається на зображенні їх. Учитель має це враховувати і розвивати в учнів спостережливість, уміння вивчати навколишнє життя і передавати побачене в зображеннях [26, 54].

Неправильне визначення пропорцій у зображуваних предметах властиве малюнкам дітей будь-якого віку. Це пояснюється низьким рівнем знань, мало розвиненим окоміром. Подібні помилки в дитячих малюнках зникають у міру нагромадження свідомих спостережень і зображень, а також загального і розумового розвитку дітей. Тільки при наполегливій і систематичній праці можна досягти значного успіху в передачі дітьми правильних пропорцій зображуваних предметів у просторі.

Правильне зображення предмета в просторі досягається в процесі всебічного вивчення справжнього і перспективного виду предметів, за допомогою різних систематичних вправ, передбачених шкільною програмою з малювання, мета яких - навчити дітей графічно передавати свою думку. Слід навчати дітей правильно бачити форму, розуміти і зображувати її на площині такою, якою вона їм здається. Для цього треба розвивати в дітей спостережливість, уміння порівнювати частини предмета і самі предмети один з одним, знаходити їх характерні особливості.

Діти 7-8 років добре сприймають плоскі форми (квадрат, прямокутник, трикутник, коло, еліпс, многокутник), вчаться визначати пропорції. У цей віковий період років дитина дедалі більше захоплюється просторовим зображенням, коли для неї розкриваються такі поняття, як "вгорі - знизу", "справа - зліва", "ближче - далі" та ін.

На розвиток спостережливості, окоміру, вміння порівнювати, композиційно правильно розміщувати предмети на малюнку і послідовно вести роботу вчитель звертає увагу вже з перших уроків. Він вчить учнів оволодівати прямою лінією і її напрямом (горизонтальним, вертикальним, похилим), знаходити середину лінії, правильно тримати альбом під час малювання і користуватися олівцем і гумкою, розміщувати зображення на аркуші і методично правильно вести і закінчувати малюнок. Зображуючи плоскі й умовно-плоскі предмети, що мають незначну товщину, у фронтальному положенні, учні молодших класів повинні навчитися зображувати двовимірні предмети з їхніми характерними особливостями і вміти порівнювати предмети один з одним [55, 84].

Для спостереження і зображення слід вибирати прості, знайомі і зрозумілі дітям предмети. Завдання з малювання слід давати методично правильно, за принципом послідовного ускладнення об'єктів зображення і поступового підвищення вимог до завершення й точності зображення.

Паралельно з малюванням умовно-плоских тіл у фронтальному положенні з натури в 1-2 класах треба привчати учнів спостерігати й визначати різницю у розмірах предметів, а також розташування їх у просторі ("ближче" і "далі"), правильно сприймати навколишнє життя, розуміти його і вміти зображувати бачене, а також передавати в малюнках нескладний сюжет казки, оповідання чи розповіді вчителя, свої враження від побаченого під час відпочинку влітку, екскурсії.

За програмою з тематичного малювання на розвиток цих умінь відводиться значна кількість годин, і їх треба вміло використати [41, 47].

Тематичне малювання є важливим розділом малювання і потребує вміння передати на малюнку те, що учень може розповісти на задану тему.

Основою тематичного малювання є спостереження та уява. Вчитель на уроці з тематичного малювання повинен "скеровувати увагу учнів на навколишню дійсність, вчити їх аналізувати бачене, відбирати з нього характерне, запам'ятовувати його". Слід пам'ятати, що учні перших класів не мають ще цілком правильного уявлення про навколишні предмети і реальну дійсність. Тому завдання вчителя - допомогти їм правильно сприймати і зображувати бачене.

У дітей молодшого шкільного віку ще не розвинуте критичне ставлення до своїх малюнків, тому вони з великим бажанням беруться за виконання дуже складних завдань з тематичного малювання [59, 50].

У малюнках на задані теми учні 1-4 класів довірливо розкривають свій внутрішній світ, передають графічними засобами те, що прагнуть сказати на цю тему відповідно до свого розуміння і образотворчих здібностей.

Малювання на теми з навколишнього життя, що ґрунтується на цілеспрямованих спостереженнях ("Мій рідний дім", "Пори року"), допомагає учням правильно спостерігати і зображувати дійсність, розвиває творчі здібності, пам'ять. Після виконання одного-двох таких малюнків перед першокласниками доцільно поставити завдання проілюструвати народні казки ("Колобок", "Півник і Курочка", "Рукавичка") або вірші про пори року, прочитані учителем, в яких образами ілюстрацій є птахи, тварини, предмети пейзажу (дерева, річка, будинки).

У 2-4 класах, малюючи за спостереженням і за пам'яттю такі теми, як "Спогади про літо", "Фруктовий сад", "Святкова вулиця", "Зимові розваги", "Новорічне свято", "Льодохід", діти вчаться зображувати людину в русі в зв'язку з образами тематичного малюнка. Тому учням з метою удосконалення малювання птахів, тварин і людини в єдності з пейзажем доцільно давати для ілюстрування такі літературні твори, як "Заєць та їжак" І. Франка, "Тече вода з-під явора", "Садок вишневий коло хати" Т. Шевченка, "Казка про рибака і рибку" О. Пушкіна.

Щоб успішно навчати тематичного малювання майбутній вчитель повинен знати, який саме обсяг умінь і навичок учнів 1-4 класу у цій галузі. Малюнки на теми в початкових класах учні виконують, як правило, за пам'яттю та за уявленням, на основі попередніх спостережень (учні 3-4 класів використовують зарисовки з натури).

У бесіді з тематичного малювання вчитель пояснює учням, що про свої враження вони можуть не лише розповісти усно або письмово, а й зобразити їх на малюнку. Для цього треба обрати один з найцікавіших епізодів, уявити собі свій майбутній малюнок. Потім легенькими тонкими лініями позначити основні предмети. Головне (композиційний центр) виділити розміром, відповідним розміщенням, кольором. Закінчується робота детальним промальовуванням предметів і передачею кольору. Теми малюнків дає вчитель або їх вибирають самі учні.

Виконуючи програмні завдання на уроках з тематичного малювання, учні вчаться реалістично передавати на малюнку свої враження від спостережуваної дійсності чи прочитаного літературного твору. Вчитель повинен подбати про творче, виразне і грамотне виконання малюнка на тему чи ілюстрації [70, 64].

Чуйно підходячи до графічного вирішення учнями теми, вчитель повинен виховувати в них віру в свої сили і намагатися зберегти їхню індивідуальність у творчій роботі. Підтримуючи творче начало у виборі змісту теми, його розкритті, сміливості задуму і виконання, в разі потреби учням початкових класів треба підказувати посильні сюжети для вирішення певної теми і не вимагати об'ємних вирішень компонентів композиції (будівель, транспорту, птахів, тварин тощо), які діти найчастіше зображують у фронтальному положенні без передачі перспективних змін їхньої форми. Збереження виразності дитячого малюнка полягає в яскравій передачі характеристики образів персонажів, їхнього зв'язку з усіма елементами композиції, зорової гармонії різноманітних форм і кольорового вирішення.

Отже, дбати про грамотне виконання тематичного малюнка - означає вчити учнів початкових класів компонувати його (ознайомлювати з основними правилами композиції), правильно зображувати форму, пропорції та колір образів композиції та передавати елементарні просторові явища.

Розділ 2. Формування у молодших школярів навичок виконання тематичної композиції

2.1 Шляхи формування композиційних навичок в учнів 1-4 класів

Тематичне малювання проводиться після ряду підготовчих уроків, без яких не можна давати завдання на тему. При цьому уроки малювання з натури збагачують запас знань і дають навички графічно грамотного зображення. Проте, як би добре учень не малював з натури, без вміння малювати за пам'яттю йому буде важко виконувати тематичні завдання.

Розвиваючи в дітей вміння будувати композицію, приносимо на урок репродукції з картин, пояснюємо, як по-різному розв'язують художники одну і ту саму тему. Спинятись треба не лише на змісті картини, але й на засобах художнього вираження теми: як розв'язує художник питання про простір, чому береться високий або низький горизонт, як заповнюється аркуш, як виділене головне і передано другорядне, як передана повітряна перспектива, як використовується колір для виявлення теми [69, 132].

Одночасно звертаємо увагу учнів на різноманітність кольорів у природі і на те, як художники передають цю різноманітність, зауважуємо, що не можна, взявши одну зелену фарбу, намалювати нею всю зелень, що на світлі і в тіні вона різна за кольором, що небо, вода також дуже різноманітні за кольором. Під час бесіди часто даємо запитання всьому класу.

Добре ознайомити дітей з тим, як працювали великі художники над картинами від перших ескізів і багаторазових композиційних вирішень до остаточного варіанту, щоб учні зрозуміли, як багато, серйозно й уважно треба працювати спостерігати життя і природу [52, 167].

Рекомендуємо учням прочитати книги про художників, відвідати виставки, зібрати листівки, репродукції з картин. Багато дітей дуже захоплюється колекціонуванням і дізнається про багато "цікавого з життя і творчості великих художників. Враховуючи вік, особливості класу, підготовку і розвиток учнів, учитель творчо шукає шляхи навчання, прагнучи дати дітям якомога більше знань, навчити учнів активно спостерігати навколишній світ і самостійно працювати.

Перед малюванням на теми вчитель проводить бесіду, пояснює учням: для того щоб намалювати за пам'яттю будь-що, не досить просто бачити, треба особливо пильно і уважно дивитись, свідомо запам'ятовувати і вивчати бачене, але навіть і таке спостереження дає дише приблизну подібність. Без добре розвиненої зорової пам'яті дуже важко малювати за уявленням. Якщо зорова пам'ять слаба, треба більше спостерігати і працювати якомога частіше за пам'яттю [68, 162].

Малювання на тему тісно пов'язане з розвитком зорової пам'яті. Чим краще запам'ятається нам образ, тим легше уявити його собі на малюнку. Щоб запам'ятати предмет, малюємо його з натури. Дуже корисно після виконання ескізів з натури малювати ті самі предмети за пам'яттю і, навпаки, роботу, виконану за пам'яттю, перевіряти ескізами з натури. Малювати за уявленням найважче, бо нема змоги побачити те, що ми хочемо малювати. У художника під час створення картини велике значення має запас образних уявлень, що ґрунтуються на його творчому досвіді і підготовчій роботі [68, 461]. Фактично всі види малювання (з натури, за пам'яттю, за спостереженням, за уявленням) тісно пов'язані між собою і ніби підлягають одне одному. Зробивши ескіз за пам'яттю, перевіряємо правильність зображення на натурі і навпаки: спочатку малюємо зображення з натури, а потім за пам'яттю.

Враховуючи, що учні малюватимуть на ту чи іншу тему, вчитель будує всю підготовчу роботу так, щоб урок тематичного малювання був завершальним моментом цих попередніх уроків. Наприклад, в молодших класах вивчаємо зображення дерев (послідовним методом):

з чого складається дерево (стовбур, гілки);

яка форма стовбура вгорі, внизу;

як малюють стовбур дерева і гілки [58, 61-62].

На наступному уроці дається тема "Сад восени". В попередній бесіді на цьому уроці пояснюємо, як малюють дерева близькі і далекі. Для порівняння показуємо два великі малюнки: на одному зображені поруч два однакові за розміром дерева; на другому і одне дерево більше, а друге і вдалині - менше; пояснюємо різницю в передаванні і звертаємо увагу на те, що на першому малюнку дерева знаходяться на однаковій відстані від нас, на другому - одне дерево далі.

Підносимо указку до малюнка і, приклавши її в горизонтальному напрямі трохи нижче малюнка (щоб його було видно учням), говоримо: "Вони стоять поруч на одному рівні, однаково близько до нас"; переносимо указку до дерева, віддаленого від нас, і звертаємо увагу, що воно зображено на аркуші паперу вище і меншим за розміром, ми бачимо його далеко від себе. Це перше пояснення підводить учнів до розуміння засобів передавання простору [9, 184].

Опрацювання структури дерева дає той мінімум знань, без яких неможливо передати зображення осіннього саду або будь-якої іншої теми, де зображаються дерева. Учні вже знають зовнішню будову дерева, і ми ставимо перед ними більш складні завдання - передати на малюнку характерні особливості хвойних і листяних порід. На класній дошці малюємо і пояснюємо, чим відрізняється стовбур берези від стовбура дуба або як передається на малюнку стовбур ялини і сосни, яка різниця в розташуванні гілок хвойних і листяних дерев і які характерні обриси їх крони. На урок приносимо таблиці із зображенням цих дерев, після пояснення залишаємо їх перед учнями на весь урок.

Малюючи, учні передають характер структури дерев, але індивідуальне трактування у них завжди зберігається, особливо якщо уроку передувало спостереження дерев у природі.

Перед уроком корисно провести екскурсію в сад. Якщо з вікон школи добре видно дерева, підводимо учнів до вікна і спостерігаємо їх в натурі. Після спостереження показуємо на дошці послідовність побудови малюнка дерева [50, 42].

Малюючи на тему "Сад восени", "Дерева в саду", "Парк" і т.д., учні припускають такі помилки: часто між небом і землею діти залишають білу смугу або, домалювавши дерево до лінії горизонту, зупиняються і не малюють його крону. Це неправильне розуміння значення горизонту. Вчитель повинен пояснити, де і як треба малювати крону дерев. Тривалий час діти малюють дерева далеко одне від одного. Пояснення на класній дошці, спостереження натури, показ репродукції, робіт учнів допомагають запобігти помилкам на малюнках.

Малюванню на тему "Гілка ялини, оздоблена іграшками" передує малювання з натури іграшок і гілки ялини. Малюючи з натури блискучі іграшки (кулі і намистини), звертаємо увагу на блік і показуємо учням, як він передається. Блік створює деяке враження об'єму. Таке зображення дуже подобається дітям, особливо при малюванні блискучих іграшок [61, 101].

Урок з малювання гілки ялини проводиться послідовним методом. Вслід за вчителем діти малюють центральну гілку, потім бокові. Перш ніж приступити до зображення на малюнку голок ялини, роздаємо на парти маленькі гілочки і проводимо спостереження. Звертаємо увагу дітей на те, що бокові гілочки розходяться в боки одна навпроти іншої, а голки розташовані похило. На класній дошці порівнюванням правильного і неправильного зображення пояснюємо, як треба малювати голки ялини. Пропонуємо учням легко намітити простим олівцем голки на гілці. На наступному уроці за уявленням оздоблюємо гілку ялини Іграшками (для спостереження їх можна виставити). Пропонуємо учням намалювати іграшки такі, щоб одні були розташовані за гілкою, інші перед гілкою.

Затуляння одного предмета іншим також пояснюємо на класній дошці. На наступному уроці розфарбовуємо малюнок кольоровими олівцями. Затуляння одного предмета іншим можна передати малюванням на тему "Риби в акваріумі з водоростями".

В тематичному малюванні ми спостерігали такі помилки:

1) невміння виділити головне, розкрити тему;

2) невміння перебороти пласкість аркуша при передаванні предметів - ближчих і дальших від глядача;

3) порушення пропорцій, невідповідність розмірів, наприклад: людина або квітка більші за будинок [27, 62].

Пояснюємо учням, що насамперед треба знайти головне (предмет чи група предметів), яке розташовується так, щоб воно перше привертало увагу глядача. Це і буде та вихідна точка, від якої будується все дальше розроблення композиції. Головне не обов'язково повинно бути найбільшим або розташовуватись в центрі аркуша.

Щоб навчити дітей виділяти на малюнку головне, беремо спочатку найпростіші сюжети, наприклад, на тему "В лісі", малюємо пень, який заріс мохом і травою, і кілька грибів або стовбур дерева, біля його основи трава, квіти, ягоди тощо [63, 75].

При ілюструванні казок у молодших класах беремо найпростіші для зображення моменти. Наприклад, в казці "Колобок" пропонуємо намалювати вікно з колобком. Ілюстрування в казці "Колобок" інших моментів, як зустріч колобка із зайцем, лисицею, ведмедем, важкі для дітей, через те пропонуємо їх лише 4-му класі. Щоб полегшити учням виконання цього завдання, для спостереження виставляємо в класі опудала тварин.

Проте труднощі зображення залишаються, бо звичайно тварин діти бачать не в тому положенні, яке їм потрібне для зображення на малюнку. Часто як навчальними посібниками вчитель користується іграшками. Особливо зручні і виразні м'які іграшки. Їх застосування можна рекомендувати для зображення таких тварин, як ведмідь, тигр, слон та ін.

Нечітко дані завдання завжди призводять до помилок. Наприклад, дається тема "Свято на вулиці", "Зимові розваги". Діти нагромаджують стільки дійових осіб і предметів, що не спроможні привести все це до єдиного задуму. Та сама тема розв'язується легше, якщо даємо конкретне завдання: "Ліплення снігової баби", "Катання на лижах", "Продавець повітряних куль" тощо.

Різні теми вимагають передачі низького або високого горизонту. Показуємо репродукції пейзажів і пояснюємо, як визначити лінію горизонту на готовому малюнку і чому іноді потрібний високий, іноді низький горизонт, що таке перший і другий план на картині [55, 84].

При тематичному малюванні такі поняття, як "ближче", "далі" не можна було пояснити не врахувавши точки зору. Пояснення "те, що до нас ближче, малюємо внизу аркуша, а далекі предмети малюємо уверху - вони далі від нас" не можна вважати вичерпними. Такі теми, як "Летять журавлі" або "Приліт птахів" та інші можна розв'язати по-різному. Якщо птахи злітають із землі, то вони перебувають нижче горизонту, тоді таке пояснення буде правильне, але якщо вони перебуватимуть вище горизонту, то найближчі до нас птахи будуть зображені в самому верху аркуша (в небі), а далекі птахи опускатимуться вниз до горизонту.

Ось чому не можна казати: "те, що близько, малюємо внизу". В міру приближення до горизонту предмети, віддаляючись від нас, стають меншими незалежно від точки зору. Спочатку на тематичних малюнках учнів зображається один план - перший, пізніше розробляється тема вже з двома і з трьома планами [44, 35].

Дуже корисно показати учням ескіз пейзажу, на якому зображення побудоване на двох планах, увага акцентується на першому і останньому планах, а проміжний виключається. Такий прийом вчить учнів передавати на малюнку глибину, розвиває відчування простору.

Помилки в передаванні розмірів предметів на різних планах порушують композицію малюнка. Виразність теми, однак, не завжди залежить від передачі глибини простору на малюнку, можна і при одному плані досягти максимальної виразності сюжету.

Підготовча робота до тематичного малювання проводиться як при тривалому малюванні з натури, так і при короткочасному малюванні з натури і за пам'яттю [17, 67].

Найважчим в малюванні є зображення постаті людини. Не можна навчатись правильно малювати людину без начерків з натури, без вивчення основних пропорцій тіла людини, без знання скелета, який є основою постаті і допомагає уникнути помилок під час побудови. Найчастіше помилки в малюнках учнів полягають в неправильному передаванні пропорцій тіла: ноги короткі, а руки надто довгі, майже завжди дуже велика голова [30, 245].

У вступній бесіді, використовуючи таблицю, розповідаємо учням про будову постаті людини, про пропорції тіла. Розглядаємо, з яких частин складається постать людини, як вони називаються. Спочатку малюємо з натури людину, що вільно стоїть. Пояснюємо, що зображення повинно бути великого розміру і добре скомпоноване на аркуші. Взявши аркуш меншою стороною вниз, проводимо посередині лінію і обмежуємо її з обох кінців, відступивши на деяку відстань від країв аркуша. Так визначаємо загальну висоту постаті. Далі намічаємо розташування голови, плечей, торса, ніг, рук.

Перевіряємо пропорції тіла методом візування [55, 51]. Пояснюємо, що довжина голови береться за одиницю виміру. Висота постаті людини становить приблизно 7-8 довжин голови, довжина тулуба дорівнює довжині ніг, у людей високого росту ноги довші (перевіряємо на натурі). Ширина плечей приблизно дорівнює двом довжинам голови. Опущені руки разом з пальцями досягають середини стегна. Довжина рук на 1/3 більша за довжину тулуба. Плече до ліктя довше передпліччя, кисть з пальцями найкоротша в руці. Стегно довше за гомілку, гомілка довша за ступню.

Намітивши пропорції і розташування всіх частин тіла, пропонуємо ще раз порівняти малюнок з натурою і даємо такі запитання: чи не надто висока, чи не широка постать на малюнку? Чи на своєму місці намальовані плечі, стегна, руки" ноги, коліна, ступні. Чи не падає постать?

Малюючи з натури постать люди и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.