Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Характеристика граматичних категорй роду, числа вдмнка менника у сучасному мовознавств, лнгвстичн психолнгвстичн засади вивчення. Методика формування граматичних понять менника у 14 класах на уроках рдної мови, розробка вправ завдань.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 27.09.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


77
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра рідної мови
та методики її викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
"Формування у молодших школярів граматичних понять роду, числа і відмінка іменників"
Тернопіль-2009
Зміст

Вступ
1. Теоретичні передумови вивчення граматичних понять іменника
1.1 Категорія роду іменників
1.2 Категорія числа іменників
1.3 Категорія відмінка іменників
2. Методика вивчення граматичних понять іменника у початкових класах
2.1 Зміст та етапи формування граматичних понять іменника у 1-4 класах
2.2 Методика формування граматичних понять іменника на уроках рідної мови
Висновки
Список використаних джерел
Вступ

Актуальність дослідження. У вивченні граматичного ладу конкретної мови першорядну роль відіграє кваліфікація його визначальних категорій, у яких знаходить відображення специфіка зв'язку мислення і мови. У змісті граматичної категорійності відтворюється організація мови як цілісної системи. Специфіка слова як граматичної одиниці мови полягає в тому, що воно належить і морфологічному, і синтаксичному рівням.
Щодо морфологічних категорій, то вони «виражають за допомогою формальних засобів категорії мислення двох відношень: і тих, що пов'язані з побудовою концептуальної картини світу, і тих, що являють собою відображення ситуації мовлення» [2, 14]. У слові як основній лексичній одиниці мови поєднуються елементи певного граматичного значення з певними типами лексичного значення. Сучасна теорія граматики спрямована на розкриття закономірностей взаємодії граматичних категорій з лексичними одиницями різних розрядів у межах певної частини мови.
Іменник - чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів - ім'я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників [21, 78]. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі «є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії роду, числа і відмінка іменників, яку й сьогодні трактують по-різному» [26, 194].
В українському мовознавстві зазначена проблема вивчалася під різними кутами зору дослідниками різних часів. Однак обрана тема є актуальною, оскільки передбачає ґрунтовне вивчення і введення до наукового обігу матеріалів аналізу зв'язків граматичного значення та граматичної форми роду, числа і відмінка іменників, здійснення аналізу сучасного стану граматичної категорії роду, числа і відмінка іменників в українській мові.
У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовної особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності.
З огляду на значущість цього завдання у Державному стандарті початкової освіти і навчальній програмі з української мови для 1-4 класів визначено комунікативну, лінгвістичну (мовну), лінгвокраїнознавчу змістові лінії, за якими має здійснюватися оволодіння рідною мовою, опанування усного й писемного спілкування.
Одне з важливих місць у системі початкової мовної освіти школярів займає лінгвістична змістова лінія, спрямована на засвоєння учнями знань про мову, формування мовних умінь (орфоепічних, лексичних, граматичних, правописних).
Вивчення знань із граматики, засвоєння граматичних норм рідної мови, формування відповідних практичних умінь на початковому етапі шкільної мовної освіти дають можливість досягти її найважливішої мети - сформувати в молодших школярів уміння правильно оформлювати власні висловлювання і підвищити рівень їхньої загальної культури усного й писемного мовлення.
Відповідно до мети вивчення початкового курсу рідної мови і одного з його розділів - граматики «важливе місце в діяльності вчителя займає робота над формуванням поняття про граматичні категорії роду, числа і відмінка іменника» [53, 96]. Вона спрямована на розвиток у молодших школярів умінь правильно користуватися різними формами іменників під час спілкування, на вдосконалення граматичного ладу їхнього мовлення.
Категорії роду, числа і відмінка іменника характеризуються розмаїттям значень, форм і функцій, тому вони є досить складними для засвоєння учнями початкових класів і з методичного боку вимагають особливої уваги.
Процес «усвідомлення молодшими школярами лінгвістичної сутності роду, числа і відмінка іменника, їх істотних ознак і особливостей функціонування в мовленні необхідно будувати на функціональній основі» [54, 44]. Вважаємо, що функціональний підхід має спиратися на системне засвоєння мовно-граматичних явищ, тобто орієнтуватися на ті загальні закономірності, які визначають місце кожної функціональної одиниці, в тому числі й граматичної категорії, у структурі мови і тим самим упорядковують її вживання в мовленні.
Значний внесок у дослідження функціонування мовних одиниць різних рівнів зробили Ф.О. Будагов, В.В. Виноградов, О.М.Пєшковський, О.О. Потебня, О.О. Шахматов, Л.В. Щерба та інші. Проблема застосування функціонального підходу до вивчення граматичних явищ є предметом розгляду таких мовознавців, як О.К. Безпояско, О.В. Бондарко, І.Р. Вихованець, Н.О. Слюсарева, В.Г. Гак, К.Г. Городенська, Г.О. Золотова, В.М. Ру-санівський та ін. Важливим питанням граматики і методики її викладання у школі присвячено науково обґрунтовані дослідження В.І. Бадер, Л.О. Варзацької, О.В. Дуднікова, В.А. Каліш, Н.І. Лазаренко, М.Р. Львова, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ, М.М. Шкільника та інших.
Система роботи щодо вивчення української мови на основі комунікативно-діяльнісного і функціонального підходів знайшла своє висвітлення в працях О.М.Біляєва, М.С. Вашуленка, Н.І. Гац, І.П.Ґудзик, В.Я. Мельни-чайка, О.І. Мельничайко, М.М. Наумчук, К.М. Плиско, Л.Б. Попової, Т.Ф. Потоцької, Л.В. Скуратівського, О.Н. Хорошковської, Г.Т. Шелехової та ін.
Важливу роль у розв'язанні проблеми застосування комунікативно-функціонального підходу до засвоєння граматичних явищ мови відіграли дослідження в галузі психології і психолінгвістики, зокрема теорія мовленнєвої діяльності (Л.С. Виготський, О.О. Леонтьєв, О.М. Леонтьєв) і теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна та ін.).
В українській методичній літературі спеціальні дослідження проблеми вивчення категорій роду, числа і відмінка іменника на функціональній основі в початкових класах не проводилися. З огляду на зазначене постає актуальність теми дипломної роботи. Вона зумовлена кількома факторами:
а) сучасними напрямами в розвитку мовознавства, психолінгвістики та лінгводидактики, що стосуються дослідження функціонування слів у різних граматичних формах, їх ролі у процесі побудови й оформлення висловлювань;
б) недостатнім рівнем сформованості в молодших школярів практичних умінь правильно вживати категорії роду, числа і відмінка іменника, що позначається на їхньому загальному рівні мовленнєвих умінь і викликає відповідні труднощі під час опрацювання цього граматичного матеріалу в середній школі;
в) нерозробленістю цієї проблеми в українській лінгводидактиці з погляду сучасних підходів до організації шкільної мовної освіти.
Об'єктом дослідження є процес вивчення іменника в початковому курсі української мови.
Предметом дослідження є методика формування в молодших школярів поняття граматичних категорій роду, числа і відмінка іменників для оформлення усних і письмових висловлювань.
Мета роботи полягає у визначенні і науковому обґрунтуванні методики засвоєння молодшими школярами граматичних категорій роду, числа і відмінка іменника і в розробці на цій основі ефективної методичної системи, спрямованої на формування в учнів початкових класів необхідних граматичних знань і практичних умінь, що є основою розвитку й удосконалення їхньої мовленнєвої культури.
Мета дослідження потребує розв'язання таких завдань:
1. Проаналізувати сучасний стан проблеми в науково-теоретичній і навчально-методичній літературі.
2. Охарактеризувати граматичні категорії роду, числа і відмінка іменника у сучасному мовознавстві.
3. Визначити лінгвістичні і психолінгвістичні засади вивчення категорій роду, числа і відмінка іменників у процесі мовно-мовленнєвої підготовки учнів початкових класів.
4. Вивчити практику роботи вчителів щодо опрацювання категорій роду, числа і відмінка іменника на початковому етапі навчання рідної мови.
5. Визначити особливості методики формування граматичних понять іменника у 1-4 класах на уроках рідної мови.
6. Розробити систему вправ і завдань на вивчення роду, числа і відмінка іменників та обґрунтувати її ефективність.
Для досягнення поставленої в роботі мети застосовувалися такі методи дослідження: вивчення, аналіз, порівняння, узагальнення даних психолого-педагогічної, психолого-лінгвістичної, лінгвістичної і лінгводидактичної літератури з проблеми дослідження, аналіз програми, підручників і навчальних посібників з української мови для початкової школи.
Методологічною основою дослідження є наукові праці лінгвістів і психолінгвістів про взаємозв'язок мислення і мовлення, мови і мовлення; функціональне призначення мови в суспільстві, її роль у розвитку особистості; теорія мовленнєвої діяльності та функція слова в її механізмі.
Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні методики вивчення граматичних категорій роду, числа і відмінка іменника у початкових класах, у створенні методичної системи роботи, спрямованої на формування в молодших школярів початкових теоретичних знань про рід, число і відмінок іменників, необхідних для розвитку практичних умінь оформлювати власні висловлювання, на підвищення рівня культури мовлення учнів початкових класів.
Теоретичне значення дослідження полягає у розробці в курсі початкової мовної освіти методики формування граматичних категорій роду, числа і відмінка іменника як засобу формування й удосконалення мовно-мовленнєвих умінь молодших школярів.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх можна використовувати у процесі вивчення початкового курсу української мови, у розробці спецкурсів і спецсемінарів із проблем методики опрацювання граматичного матеріалу в початкових класах, у процесі фахової підготовки і післядипломної освіти вчителів початкових класів, у створенні методичних посібників для вчителів початкових класів.
Структура і обсяг дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг дипломної роботи - 105 сторінок. Список використаних джерел містить 68 найменувань.
1. Теоретичні передумови вивчення граматичних понять іменника

1.1 Категорія роду іменників

Однією з граматичних категорій іменника є його рід. Уперше цей термін був використаний Т. Глинським у неопублікованій граматиці (1845). А в 1849 році поняття «рід» вжив Я. Головацький у своїй граматиці.
Існують різні теорії щодо поділу іменників на роди [56, 136-138]. Значного поширення набула біологічна теорія, згідно з якою значення роду пов'язувалося з уявленням про біологічні (статеві) ознаки предметів: іменники, що називають осіб чоловічої статі, є іменниками чоловічого роду; іменники, що називають осіб жіночої статі, є іменниками жіночого роду; іменники середнього роду називають недорослі істоти, статеві ознаки яких чітко не виявлені. Усі назви неістот, на думку прихильників цієї теорії, оформляються за родами внаслідок уособлення. Біологічна теорія не знайшла широкого використання в лінгвістичній науці.
Висувалася ще соціально-економічна теорія, за якою поділ іменників на роди пов'язувався з їх активно-пасивною роллю та значущістю для процесу виробництва. Так, до чоловічого роду належали іменники, які пов'язувалися з усвідомленням активності предмета і прирівнювалися до сили здобувача-чоловіка; до жіночого роду належали іменники менш важливі з точки зору їх активності; а до середнього роду - найменш значущі іменники. Але й ця теорія не прижилася.
Найбільш поширеним є поділ іменників на роди на суто граматичній основі [61, 57].
Граматичний рід як одна з найістотніших ознак іменника становить собою багатоаспектну категорію, тому його функціонування вчені пояснюють по-різному. Одні вважають, що він не визначається змістом слова, і намагаються відшукати пояснення генезису граматичного роду у внутрішньомовних законах, вбачаючи імовірний напрямок вирішення цієї проблеми у встановленні причин початкового узгодження в роді [56]. Інші лінгвісти стверджують, що граматичний рід є безпосереднім відображенням змісту предметів, їх біологічної статі [68].
Одначе поєднання цих взаємовиключних поглядів під знаком категоріальної взаємодії багатьох аспектів проблеми видається нам продуктивним напрямом досліджень.
Іменники розподіляються за граматичними родами за двома категоріальними ознаками:
а) на основі семантичних ознак з урахуванням картини світу носіїв мови;
б) на підставі семантичних і формальних факторів [56, 139].
Правила ці можуть бути простими або ускладненими. У кожній добре дослідженій мові рід класифікується за допомогою такої інформації, принаймні у більшості випадків. Найважливішою класифікуючою підставою роду є відношення категорії роду до категорії істот/неістот [3, 67]. У формах чоловічого, жіночого і середнього родів переплітаються семантично мотивовані і семантично немотивовані ознаки. Назви істот (осіб) лексично мотивовані. Вони протиставлені іншим формам роду як асемантичним.
М.Т. Доленко, І.І. Дацюк, А.Г. Кващук [26] класифікують їх як семантичні (лексичні) та асемантичні категорії роду. У назвах істот (людей і тварин) граматична родова характеристика спрямована на статеву і вікову диференціацію:
статева: батько - мати, син - дочка, хлопець - дівчина, голуб - голубка, півень - курка;
вікова: хлопець - хлопча, хлопчатко, хлопченя; дівчина - дівча, дівчатко; курча - курченя, курчатко.
У певному розумінні всі системи родового розподілу семантичні, оскільки всі родові системи мають семантичне ядро. Одначе мовознавці розуміють семантичну систему розподілу в більш вузькому значенні: семантика іменника визначає його рід, і відповідно на основі роду іменника можна діагностувати його значення [19]. Ця система дуже проста: якщо ми знаємо, що даний іменник позначає жінку, з цього виходить, що він є іменник жіночого роду, і, навпаки, іменник жіночого роду повинен позначати істоту жіночої статі. Те саме стосується і форм чоловічого роду.
Семантичні основи родової класифікації нечіткі, розмиті. Лише в частині іменників можна побачити відбиття реальних статевих розрізнень. Відсутність чітких формальних показників роду в іменників призвело до утворення проміжних класів слів, які ще в античних граматиках називали спільними. Спільні та обопільні іменники розрізняються не тільки семантично, але й видами синтаксичного узгодження:
спільнородові: сирота (він такий, вона така) - подвійне узгодження;
обопільнородові: собака (вона і він) - одна узгоджувальна модель.
Останні - це імена формально одного роду, але приєднувані до осіб (істот) двох статей [37, 42].
Розрізнення граматичних родових іменникових форм за статтю відсутнє в більшості фаунономенів: крокодил, леопард, карась, лящ, короп, жайворонок, ластівка, синиця, оса, муха.
Людина як носій мови у своїй практичній діяльності не потребувала розрізняти стать таких істот, і, таким чином, лексична номінація не відбила статевого розрізнення, в той час як потреба такої диференціації негайно вводила в номінативний процес деривативні засоби:
бусол - буслиха (про лелек).
Найбільшою здатністю обопільної родової маніфестації володіють іменники чоловічого роду. «Іменем чоловічого роду позначається самий рід взагалі (порода), тобто загальне логічне значення особи» - пише А.П. Медушевський [42, 137].
Що стосується категорії роду в українській морфології, то в її структурі, очевидно, немає підстав обмежувати родоманіфестацію позначенням статі [46]. По-перше, назви неістот семантично не пов'язані з біологічною статтю, а тому не можна пояснити, чому іменник горб чоловічого роду, гора - жіночого, а плато - середнього. По-друге, багато іменників-назв істот самі по собі не містять вказівки на статеві відмінності: вони одночасно позначають чоловічу і жіночу стать: кріт, акула - і при потребі включаються спеціальні деривативні засоби статевої диференціації: кротиха. По-третє, кваліфікаційні іменники чоловічого роду можуть використовуватися для позначення як чоловіків, так і жінок: декан. По-четверте, якби взаємодія з номінативною категорією статі була визначальною у визначенні граматичного роду іменника, то в мовленні не могли б функціонувати словосполучення і речення типу «Мій Надюсик дуже маленький».
Отже, як стверджує А.В. Романів [56], категорія роду іменників, з одного боку, не пов'язана з реальним значенням слова: її семантика може збігатися з ізоморфністю біологічної статі, а може виступати формальним критерієм розрізнення слів у моделі узгодження за родом; з другого боку - значення слова безвідносно до статі іноді стає визначальним у родовій диференціації. Останнє особливо помітно серед деяких груп запозичень слів, у яких формальний показник роду неоднозначний, пор.: сизаль - чол. роду і жирандоль - жін. роду.
Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника. В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду: чоловічого, жіночого, середнього.
Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки. Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.
Граматичний рід виник на основі первісних категорій живих і неживих істот ще на загальноєвропейському ґрунті [64]. З категорії живих істот виділилися два роди - чоловічий та жіночий, що стосувалися відповідних статей живих діячів, а потім поширилися на інші назви.
Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:
- за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;
- за типами суфіксального словотворення;
- за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;
- за семантикою [65, 30-31].
У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.
Так, наприклад, виразником жіночого роду іменника ворона у словосполученні біла ворона є:
- флексія знахідного відмінка - у,
- синтаксичний зв'язок з прикметником біла,
- семантика - позначення живої істоти жіночого роду.
Але особливої флексії для вираження роду немає, одна і та ж флексія синкретично поєднує в собі значення роду, числа й відмінка [68, 326].
Інколи відмінкові форми різних родів збігаються, тому в окремих випадках виразником приналежності іменника до певного роду є лише синтаксичний зв'язок з іншими словами в реченні (контекст), семантика. Порівняймо: МихайлоМихайлаМихайлом і озероозераозером.
В даному випадку рід можна визначити лише за допомогою контексту або за семантикою: Михайло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки - озеро аж кипіло хвилями на вітрі.
Синтаксичні зв'язки бувають єдиним виразником роду деяких невідмінюваних запозичених іменників: швидкісне метро, флегматичний шимпанзе.
Відомо, що у множині відмінкові форми іменників не виражають приналежності до якогось певного роду. Правда, ми сприймаємо форми множини іменників як співвідносні з формами однини, тому для нас розкривається значення роду: дуби - дуб (чол. рід), стодоли - стодола (жін. рід).
Категорія роду у множині розкривається також у способах узгодження, характерних для певних складних синтаксичних конструкцій: Нам запропонували цікаві роботиодна з яких була надзвичайно популярною.

Іменники
Характер категорії роду
Іменники-назви неживих предметів
категорія роду є чисто формальною, рід таких іменників семантично не мотивований;
Іменники-назви живих істот
категорія роду є не тільки формальною, але й семантичною, оскільки рід в більшості випадків вказує на чоловічу або жіночу стать особи чи живої істоти: вовк - вовчиця, баран - вівця, чоловік - жінка;
родова характеристика часто служить для розрізнення не лише за статтю, але й за віком:
бик - корова - теля, півень - курка - курча
Розрізнення родових форм за статтю відсутнє у багатьох назвах живих істот: бджола, щука, окунь, куниця, горностай, черепаха та ін.
Граматична категорія роду іменників, яка співвідноситься зі статтю, проявляється найвиразніше у парних іменниках-назвах людей за національною приналежністю, професією, родом заняття [67, 71].
Іменники чоловічого та жіночого родів розрізняються лише суфіксом та закінченням. Часто іменники жіночого роду в таких випадках є похідними від іменників чоловічого роду і утворюються за допомогою суфіксів.
Суфікси
Приклади
-ин-
друг-? - друж-ин-а
-иц-
робітник-? - робітн-иц'-а
-к-
студент-? - студент-к-а
-ис-
абат-? - абат-ис-а
-ес-
поет-? - поет-ес-а
-их-
їжак-? - їжач-их-а
Багато іменників - назв професій, звань, посад - для обох статей мають лише форму чоловічого роду: лектор, капітан, касир, економіст, декан, директор, лікар та ін. Це явище зумовлене соціально-економічними умовами виникнення цих назв - раніше на таких посадах працювали тільки чоловіки [3, 120].
Зрідка від вищезазначених іменників можуть утворюватися назви жіночого роду за допомогою суфіксів - к-, - иц-, - ис-, - ес- : поет-ес-а, лікар-к-а, директр-ис-а. Також за допомогою суфікса - ш - утворюються назви на позначення осіб жіночого роду - назва дружини від назви чоловікової професії (вживається в літературній мові та в просторіччі): декан-ш-а, капітан-ш-а, лектор-ш-а.
До іменників чоловічого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення (дуб - ?, героj -?), рідше - - о, - а (Микол - а, дядьк - о). Також рід іменника ми можемо визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно, цей, ця, це: ліс (він, цей). З іменниками чоловічого роду, звісно, співвідносяться займенники він, цей.
До іменників жіночого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення - а, рідше - нульове закінчення: лип - а, земл' - а, совіст' - ?, ніч - ?, тін' - ?. З іменниками жіночого роду співвідносяться займенники вона, ця.
До іменників середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - о, - е, - а: пол-е, озер-о, тел-а', курч-а, племj-а. Іменники середнього роду, що означають назви молодих істот і мають в називному відмінку однини закінчення - а (-я), в непрямих відмінках однини та множини, а також в називному відмінку множини приймають суфікс - ат (-ят) (хлопча, цуценя, горобеня), разом з іменниками середнього роду на - а (-я) та суфіксом - ен (ім'я, сім'я, плем'я, вим'я) становлять окремий тип відмінювання - IV відміну.
З іменниками середнього роду співвідносяться займенники воно, цеозеро (воно, це), котеня (воно, це). Також у похідних іменників на рід може вказувати суфікс (це здебільшого стосується назв молодих істот): заєць - зайч-ен-ят-к-о, лис - лис-ен-я. Проте чимало таких назв утворюються суплетивно: кінь - лоша, свиня - порося, собака - собача, собаченя і цуценя, корова - теля та ін.
Окрім того, що значення середнього роду набувають назви малих щодо віку істот різної статі, а також назви конкретних предметів, явищ, понять, значення середнього роду набувають слова, що переходять в іменники з різних частин мови (субстантиви), але не мають родових ознак: дзвінке «ку-ку», моє «Я», щасливе «ура» [20, 93].
В українській мові рід іменників може вживатися в одній і тій же самій формі зі значенням кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чоловічого, жіночого і середнього. Ці іменники спільного роду переважно емоційно забарвлені, називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі) [56]. Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема, роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша та ін. Такі іменники набувають рід тієї особи чи істоти, яку вони означають. На рід таких іменників вказує контекст (граматичний зв'язок у реченні із залежними від них словами - означеннями, присудками - дієсловами минулого часу, умовного способу): А дівчина-сиротина у наймах марніє Заспіває та й згадає, що він сиротина Отакий-то мій Ярема, сирота убогий! (Т.Г. Шевченко).
Інколи граматична форма буває настільки впливова, що в деяких випадках означення-прикметник узгоджується з іменником в жіночому роді, а дієслово-присудок виступає в чоловічому роді під впливом семантики: Чи правда, що тая гординя та в тебе закохався? (М. Вовчок).
Залежно від змісту спільного значення роду набувають деякі прізвища: наприклад на - ко, - чук: Москаленко, Шевченко, Демчук, Ковальчук. Характерним для даних прізвищ є те, що вони відмінюються за відмінками, коли набувають значення чоловічого роду, і є незмінюваними у тих випадках, коли мають значення жіночого роду: Петр-о Коваленк-о - Петр-а Коваленк-а - Петр-у (Петр-ові) Коваленк-у (Коваленк-ові) та Маріj-a Коваленко - Маріj-i Коваленко - Маріj-у Коваленко.
Спільного значення роду набувають іменники типу директор, економіст, декан, кандидат, доцент та ін. Жіночий рід граматично виявляється в подібних іменниках досить своєрідно: прикметники узгоджуються з формою іменника, а дієслова (чи предикативні сполуки) - зі змістом цього іменника: Наш викладач відповіла на наші запитання [19, 162].
Спільного - чоловічого й середнього або жіночого і середнього роду - є іменники на - о, що означають негативні якості особи: дівчисько (така, таке), хлопчисько (такий, таке), бабисько (така, таке), ледащо (таке, така, такий), базікало (таке, така, такий) та ін.: Характерним для подібних іменників є така річ: іменники середнього роду стосуються осіб обох статей - чоловічої і жіночої, а іменники чоловічого чи жіночого позначають лише відповідні особи чоловічої чи жіночої статей: базікало, ледащо і под., напр.: «Оте бісове ледащо і до церкви не сходить в неділю, а йде в шинок!» (І. Нечуй-Левицький).
Спільного роду - чоловічого і середнього та жіночого і середнього - є іменники, утворені від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою суфікса - ищ - на позначення згрубілості: ведмедище, носище, морозище, парубище (такий, таке) і ручище, дівчище, бабище, коровище (така, таке). Цікаво, що іменники спільного (чоловічого і середнього) роду мають спільну парадигму відмінювання, а іменники спільного (жіночого і серед-нього) роду мають різні відмінкові парадигми: якщо має значення жіночого роду, то відмінюється як іменник І-ої відміни (бабище, бабищі, бабищі, бабищу, бабищею, (на) бабищі), а якщо має значення середнього роду, то відмінюється як іменник ІІ-ої відміни (бабище, бабища, бабищу, бабищу, бабищем, (на) бабищі.)
Також іменники спільного роду можуть утворюватися від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою інших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: - ук - (-юк-), - уч - (-юч-), - уг - (-юг-) - иськ - та ін.: вітрюга, свинюка, хлопчисько [21, 165].
Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення роду відповідного іменника: довгоочікувана зарплата, студентська профспілка, міська санепідемстанція, столичний педуніверситет.
Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовніш-ньою подібністю до іменників ІІ відміни на приголосний: Ковельський ліспромгосп, районний військкомат, Центральний РАЦС, найкращий ВНЗ, занедбаний колгосп.
Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента: нечесний завскладом, суворий комроти, веселий помкомвзводу.
Рід інших невідмінюваних абревіатур визначається за родом іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку однини: міський райвно (відділ - чол. рід), важлива НТР (революція - жін. рід). Проте тут можуть бути і винятки: НАТО повідомило - середній рід (набуто за зовнішньою подібністю до іменників середнього роду). До речі, це запозичена абревіатура - НАТО (NATO - North Atlantic Treaty Organization - з англ. Північноатлантична договірна організація). Подібно до цього набувають рід і такі абревіатури, як ЮНЕСКО, ООН, ЄЕС [26].
При визначенні роду незмінюваних іменників треба враховувати, що:
· серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі: ця леді, цей аташе, випещений денді;
· назви тварин мають чоловічий рід: австралійський кенгуру, домашній шимпанзе, шотландський поні;
· назви неістот належать переважно до середнього роду: бюро, журі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне;
· власні назви зберігають рід загальних назв: Екзюпері (письменник), Жорж Санд (письменниця), Юманіте (газета), велике Тбілісі (місто), знамените Онтаріо (озеро), мутна Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей [56, 138].
Категорія роду іменників неоднаково виявляє себе в різних функціональних стилях. В офіційно-діловому мовленні перевага віддається формам чоловічого роду, навіть коли є жіночі відповідники в загальнонародній мові. Адже в діловому спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове й соціальне становище: лаборант Ганна Петренко, аспірант Марія Ковальчук, лікар Олена Мазепа, хоч є цілком літературні відповідники лаборанткааспіранткалікарка.
Форми з-ка слід уживати в художньому, публіцистичному і, безперечно, в розмовному мовленні. Проте деякі іменники жіночого роду із цим суфіксом не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівника, поетка тощо. Вони також належать до сфери розмовної мови. Наприклад: «Окрім що медичка, вона ще ж і поетка в нас, сама пісню склала!» (О. Гончар); «Виявилось, що вони обидві - початкуючі літератки!» (В. Врублевська); «Дзвінок задзеленчав, ледве я кинув на парту портфель, а класна керівничка уже шикувала нас та вела на лінійку старшокласників» (В. Дрозд) [37, 69].
Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів - их(а), - ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничих, дячиха, білетерша, бригадирша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання утворень із суфіксами - их(а), - ш(а) зумовлене також тим, що ці форми означають посаду жінки або назву дружини за чоловіком, а двозначність слів може призвести до змістової неясності: «Одне слово, поїхали голова з головихою «Побєдою» з Сокальського району в місто Горький до мами на пироги…» (О. Вишня); «Ви не уявляєте собі нашої вчительші» (І. Микитенко); «Меркурій Юхимович ще щось хотів сказати, теж про царство муз, але в цей час увійшла сторожиха…» (М. Стельмах).
У розмовно-побутовому мовленні поширені власні назви із суфіксом - их, утворені від чоловічих імен і прізвищ, на означення дружини: «Семениха сиділа під вікном на лаві» (Л. Мартович); «Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою» (І. Нечуй-Левицький). У літературному мовленні слід уникати вживання подібних слів, оскільки, на думку С.І. Дорошенка, вони «несуть в собі відтінок зневажливості» [27, 116].
Певні стилістичні функції пов'язані з іменниками «спільного» роду, які визначаються щодо цієї категорії в контексті. Це переважно іменники на - а, що виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: «Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив» (Ю. Прокопенко); «Де вона тепер, бідолаха? - задумався Григорій» (М. Стельмах); «Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам - Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку» (М. Левицький); «А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала…» (Г. Квітка-Основ'яненко).
Частина іменників «спільного» роду є нейтральними назвами (листоноша, сирота), деякі характеризуються позитивно-співчутливими відтінками (бідолаха, трудяга), але більшість має негативне забарвлення: базіка, волоцюга, зайда, приблуда, нечупара, причепа, плакса тощо. Залежно від семантико-стилістичних якостей такі іменники використовуються для вияву доброзичливості й співчуття або (частіше) як засіб негативної, зневажливої характеристики.
До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб на - о: агакало (ч. і с.), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) - велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мовленні.
Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса - ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної у розмовному стилі [21, 162].
Найабстрактніший за своїм граматичним значенням і лексичним наповненням середній рід. Тому він дуже часто використовується в науковій мові [38]. У науковому стилі граматична категорія роду виявляється в настільки унормованому вигляді, що не припускає варіантних форм, уживання яких спричинює появу непотрібних у цьому випадку відтінків. Це зумовлюється призначенням даного стилю і становить одну з його характерних рис. Взаємозамінюючи форми роду, можемо створити пестливий тон, відтінок пошани, милування; виявити співчутливе, прихильне або навпаки - негативне, зневажливе ставлення, захоплення чи осуд.
1.2 Категорія числа іменників

Категорія числа є однією з визначальних граматичних категорій іменника. Значення граматичної категорії числа іменника ґрунтується на «розмежуванні одиничного, індивідуально виділюваного предмета і кількох однотипних предметів» [37, 68]. Поряд із родом і відмінком число є однією з головних категорій іменника. Граматичне оформлення слів тісно пов'язане з їх семантикою, що виявляється в неоднорідності іменників щодо здатності утворювати повну числову парадигму.
Форми числа властиві й для прикметників, займенників, числівників, дієслів. Тому «з'ясування сутності іменникової категорії числа сприятиме вивченню категорій роду й відмінка, природи конкретних, абстрактних, збірних та речовинних назв, допоможе зрозуміти специфіку категорії числа в інших частинах мови» [63, 153].
Категорією числа вчені цікавилися здавна. Сам термін число з'явився у слов'янському мовознавстві у ХVІ - ХVІІ ст. Назви однина, множина, двоїна походять із сербської мови. В українській науці їх уперше вжили С. Смаль-Стоцький і Ф.Ґартнер (щоправда, замість терміна двоїна вони використовували слово двійня) [67].
Сучасні назви числових форм остаточно закріпилися після появи проекту нового українського правопису 1926 р. Протягом ХVІІ - ХІХ ст. мовознавці, в основному, досліджували етимологію та функціонування числових форм, розробляли граматичну термінологію. Активне вивчення природи категорії числа іменників почалося у ХХ ст. Проте в науковій літературі досі нема єдиного розуміння цього явища [2, 46]. У сучасному мовознавстві можна виділити два основні підходи до числа, згідно з якими цю категорію розглядають як лексико-граматичну або граматичну.
Трактування числа як лексико-граматичної категорії підтримує І.К. Кучеренко. Проте співвідносні форми однини і множини він розглядає як різні іменники, «слова зі своїми власними, хоча і спорідненими, реальними значеннями» [37, 60]. Свою позицію вчений обґрунтовує тим, що «кожне існуюче в дійсності - річ, явище - може мати один лише числовий вияв… Коли ж ми говоримо про вияв множинний, то останній можливий теж один, але його може мати не предмет як такий, а тільки якийсь (хоча б точно і не визначений) усвідомлюваний загал предметів, складений з кількох (в деякому разі більше одного) одиниць, тобто окремих предметів типу названих у лексичному значенні іменника» [37, 61].
Такий погляд викликає багато запитань як теоретичного (що таке граматична форма слова?, як розглядати стіл і столи і под. - як синоніми? омоніми? різні значення багатозначного слова? тощо), так і практичного змісту (як у такому випадку слід укладати словники?). А.П. Грищенко слушно зауважує: «Не дозволяють роз'єднувати числові форми іменника й синтаксичні зв'язки між словами, на що виразно вказують хоч би такі конструкції: «Це столи, один з яких слід забрати»; «Це карти, одну з яких слід забрати»; «Це весла, одне з яких слід забрати» [59, 368].
Як лексико-граматична категорія число іменників розглядається у «Сучасній українській літературній мові» за редакцією О.Д. Пономарьова. Там, зокрема, зазначено: «На відміну від інших частин мови (прикметників, числівників, прикметникових займенників, дієслів), у яких категорія числа є суто граматичною, бо служить тільки засобом синтаксичного зв'язку з іменниками (або особовими займенниками), іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному визначенні; в іменниках ця категорія є самостійною, лексико-граматичною» [60, 138].
На підтвердження цієї думки наведено приклади, де числові форми «виступають як спосіб граматичної диференціації різних значень слів» [60, 141]. Наприклад, слово атмосфера позбавлене форми множини в усіх значеннях, крім одного - спеціального. У деяких розрядах іменників вираження кількісних відношень за допомогою форм числа взагалі не є домінуючим. Отже, при такому трактуванні категорії числа враховуються випадки, коли немає повної відповідності між граматичним числом та кількісними виявами відображуваної ним дійсності, коли порушується семантичне співвідношення форм однини і множини іменника.
Чимало мовознавців вважає число іменників граматичною категорією [65, 29-33]. Такий погляд ґрунтується на тому, що більшість іменників утворює форми однини і множини, які відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності. Однак це твердження справедливе не завжди. По-перше, тому що форма однини не обов'язково позначає тільки один предмет, а форма множини - кілька предметів. Наприклад, слово окуляри оформлене в множині, але позначає один предмет. Форми однини можуть узагальнювати багато однорідних предметів і набувати значення множини. Так буває тоді, коли кількісна (числова) визначеність названого іменником предмета чи поняття до уваги не береться: Вовк живе в лісі. - Вовки живуть в лісі. Є низка слів, які різними числовими формами позначають той самий предмет: небо - небеса, присінок - присінки і под.
По-друге, існує багато понять, які не поєднуються з ідеєю рахунку. Тому іменники, які називають такі поняття, мають неповну числову парадигму, причому числова форма таких слів не відображає кількісного вияву позначуваного об'єкта. Це так звані абстрактні (уважність, мовлення, синь, далина), збірні (студентство, жінота, малеча, молодь), речовинні (молоко, дріжджі, мідь, ситець) іменники.
Не всі іменники здатні утворювати обидві числові форми, та й форми однини й множини не завжди позначають один і декілька предметів відповідно. Отже, твердження про те, що категорія числа відображає кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності, слушне не для всіх іменників [63]. Прихильники трактування числа як граматичної категорії не заперечують цього факту, але по-різному відображають його у своїх концепціях. В.К. Чернецький, вважаючи категорію числа загалом граматичною, говорить про лексико-граматичний характер, якого число набуває при взаємодії з окремими семантичними групами іменників - абстрактними, речовинними, збірними, власними [65, 33]. Немає однозначності і у М.А. Жовтобрюха. Так, число поряд із родом і відмінком названо граматичною категорією [46, 83], а в іншому місці - лексико-граматичною [46, 113].
В.К. Чернецький, розглядаючи речення: «На столі лежить книжка» - «На столі лежать книжки» і под., робить висновок про те, що «за формами однини і множини іменника закріплюються певні лексичні значення - та чи інша кількість однорідних одиниць. Якщо б до цього зводилося значення форми однини і множини завжди і в усіх іменниках, тоді категорію числа іменників доводилося б уважати лексико-граматичною» [65, 32]. Виходить, що книжка і книжки - це слова з відмінним лексичним значенням. Це дивує, оскільки перед тим учений доводив недоцільність кваліфікації числових форм іменника як різних слів.
І.Р. Вихованець говорить про семантико-граматичну домінанту в граматичній категорії числа іменника, оскільки числові форми відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності. Що ж до слів, які не передбачають рахунку, то їх число, на думку вченого, - формально-граматичне, пусте із семантичного погляду. Як зауважує вчений, семантичну інтерпретацію категорії числа можна провести не лише на основі протиставлення одиничності/ неодиничності, а й опозиції розчленованості/ нерозчленованості [19, 167].
Множина представляє предмет розчленованим на частини, однина - певною цілісністю. Такий підхід дозволяє пояснити не тільки опозицію за числом іменників - назв рахованих предметів (учень - учні, дерево - дерeва), але й однинність збірних іменників (селянство, молодь, насіння).
Ця інтерпретація підходить для складних випадків уживання однини в значенні узагальненої множинності: Риба живе у ставках і Риби живуть у ставках. Деякі ознаки розчленованості можна виявити в дискретних іменниках типу ворота, ножиці, сани, штани, оскільки позначувані ними предмети складаються з двох однакових частин. Але й при цьому підході не врахованими залишаються такі назви, як Черкаси, Чернівці, дріжджі, заздрощі тощо.
Проаналізувавши два основні погляди на іменникову категорію числа, можна помітити, що жоден з них не охоплює всіх іменників. Учені, які вважають категорію числа лексико-граматичною, акцентують увагу на тих випадках, коли з числовими формами пов'язуються різні лексичні значення, що нерідко зумовлюють функціонування іменника лише в однині або у множині. Висновок про граматичний характер категорії числа робиться на основі переважання в мові іменників із семантикою рахованості, яка передбачає наявність повної числової парадигми. Для таких слів число виступає словозмінною категорією. Проте однині та множинні іменники при такому підході залишаються поза увагою.
У плані вирішення цієї проблеми варто розглянути концепцію В.І. Дегтярьова. Він не заперечує, що кореляція форм однини і множини іменників виражає протиставлення одиничності й множинності. «У цьому значенні полягають логічний смисл і реальний зміст категорії числа, які виявляють сутнісну властивість мови як системи категорій відображення дійсності» [20, 87].
Учений визнає невідповідність числової форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і говорить також про інші значення опозицій числових форм - цілісність/ розчленованість, означеність/ неозначеність, конкретизованість/ узагальненість. При цьому вчений звертає увагу на те, що мовна категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші, власне конструкційні функції, які характеризують мову як системно-структурну побудову.
Дослідник підкреслює: хоч своїм походженням граматичні категорії тісно пов'язані з дійсністю, але вони не копіюють змісту й структури мисленнєвих категорій. «Граматичне значення підлягає узагальненню, абстрагуванню й формалізації у строгій відповідності до принципів і закономірностей системних відношень у мовній структурі» [20, 88]. Унаслідок цього виникає розбіжність між граматичним значенням і мисленнєвою ідеєю, генетично з ним пов'язаною. Ця неузгодженість полягає в тому, що граматична категорія набуває універсального характеру й обов'язковості.
На думку В.І. Дегтярьова, саме граматичні категорії, які охоплюють усі слова тієї чи іншої частини мови, а не узагальнене лексичне значення слів, формують частиномовне значення. Дійсно, слова біг, швидкість, ясність, білизнa предметів не позначають, а за семантикою збігаються з дієсловами бігати й прикметниками швидкий, ясний, білий. Проте їх зараховують до іменників, і підставою для цього, як уважає вчений, є їхнє граматичне оформлення, яке реалізує предметність як категоріальне значення іменника.
Відсутністю ознаки обчислюваності пояснюється відхилення у вираженні категорії числа. Безпосереднім виявом їх є іменники, яким властива тільки форма однини (singularia tantum), і іменники, вживані тільки у множині (pluralia tantum) [65, 34].
До класифікаційного різновиду категорії числа належать іменники singularia tantum, тобто ті, які функціонують тільки в однині. Вони поширюються на такі групи іменників:
а) матеріально-речовинні, що вказують на недискретну множинність: молоко, масло, сметана, цукор, папір, руда, солома, залізо, мідь, олово, сталь, асфальт, сніг, пісок;
б) абстрактні іменники, які позначають дію, процес, стан тощо: біг, біганина, плавання, піднесення, голубизна, голубінь, жовтизна, синь, глибінь, далеч, братерство, вічність, вологість, здоров'я;
в) збірні іменники зі значенням нерозчленованої множинності однорідних предметів: дітвора, парубота, студентство, молодь, листя, гілля, бадилля, колосся, дубняк, осичина, гарбузиння;
г) власні назви: Петро, Київ, Дніпро, Десна, Кавказ, Шевченко.
Проте і ці іменники можуть мати множинну форму, коли позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі. Виражаючи й інші семантичні відтінки, окремі слова одиничної форми можуть виступати у формі множини та змінюватися за числами. Наприклад: сир - сири, сталь - сталі.
Категорія числа, взаємодіючи з речовинними семемами, виконує деривативно-корелюючу функцію, утворюючи іменники на позначення видів або сортів речовини: гуталін - гуталіни, акварель - акварелі, білило - білила, лак - лаки, фарба - фарби, фініфть - фініфті, емаль - емалі і под. [61].
У тих випадках, коли форма множини позначає вироби з відповідної речовини, категорія числа реалізує релятивно-корелюючу функцію, оскільки подібні множинні форми утворюються від семеми із значенням виробу з певної речовини, напр.: До далекої цієї подорожі княгиня готувалась ще з зими: сама одібрала для імператорів і для кого буде надоба дари великі - хутра, риб'ячий зуб, золоті й срібні емалі (С. Скляренко); Химери плели ж на нас усі, хто в лаки, в лоски обкрилися… (П. Тичина); Українські фініфті відзначаються великою мальовничістю, яскравістю (Укр. золотарство) Іменники - власні назви (singularia tantum) своїм лексичним значенням співвідносні з предметами, явищами, особами, істотами одиничними в природі: Могутній і вільний Дніпрославута так само милий моєму серцю, як і рідний тихий Дон (М. Шолохов).
Іншого кількісного вияву ці предмети мати не можуть, крім одиничного; цим обумовлюється і граматичне значення однини, виражене в відповідній числовій формі [64].
Іменники singularia tantum своїм лексичним значенням співвідносяться з якимось одним, окремим видом матеріалу чи речовини, а граматичне значення числа (однина) виражає одиничний вияв його виду.
Іменники - абстрактні поняття одиничні (однини), виражають у своєму значенні абстраговану від носія процесуальну ознаку, його якість, властивість. Кожна з них представлена як така і тому одинична в своєму кількісному виявленні.
Категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. Словозмінна категорія числа реалізується в українській мові у протиставленні двох рядів форм - однини і множини. Ці форми становлять дві іменникові парадигми. Одиниці типу книга - книги, стіл - столи, подія - події функціонують не як окремі слова, а як форми одного й того ж слова, виражені за допомогою закінчень, які одночасно виступають і показниками відмінкових значень [65, 35].
У своєму типовому вираженні форми однини й множини поширюються на ті іменники, які виступають назвами обчислюваних предметів, явищ або подій. Однина означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів. Множина вказує на два, три і більше (аж до нескінченності) однорідних предметів.
За давньоруської доби існувала ще й третя форма числа в іменників - двоїна. У процесі розвитку української мови ця форма відмерла; залишки її маємо в словах очі, плечі (але тепер вона вже має значення множини).
Граматичні ознаки категорії числа іменників характеризуються:
§ наявністю відмінкових форм, властивих окремо для однини і множини: рік-а, рік-и і т.д. - рік-и, рік; сел-о, сел-а - сел-а, сіл; тел-я, телят-и - телят-а, телят. Морфологічними показниками у цьому випадку служать відповідні відмінкові закінчення;
§ відповідними синтаксичними зв'язками іменників з іншими словами в реченні: зелена трава, зеленої трави - зелені трави, зелених трав; учень працює - учні працюють;
§ специфічними засобами словотвору: киянин - кияни; небо - небеса; курча - курчата;
§ наголосом: пшени'ця, пшени'ці - пшениці'; верба', верби' - ве'рби; мо'ре, мо'ря - моря' [67, 72].
За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи:
· іменники, що мають форму однини і множини;
· іменники, що вживаються тільки в однині (singularia tantum);
· іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum) [2].
Найбільшу за обсягом групу становлять іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. До цієї групи належать назви осіб, предметів, явищ, що піддаються лічбі: мати - матері; дерево - дерева; тінь - тіні. Такі іменники означають предмети, що сприймаються роздільно. Вони поєднуються з кількісними числівниками: три олівці, сім лелек.
Іноді форма однини може набувати узагальнено-збірного значення і позначати сукупність предметів: З наближенням весни день поступово стає більшим; У поліських лісах росте ялина, сосна, осика, береза, вільха.
Інколи іменники, хоч і мають множину, проте не означають двох чи більше предметів, що мисляться роздільно, наприклад: небо і небеса, час і часи та деякі інші. У цих випадках, власне, немає відмінності в значенні між одниною і множиною [68, 245].
Іменники цієї групи виражають назви предметів чи понять, які в практиці мовлення не треба уявляти в якійсь кількості. Вони могли б мати потенціально повну парадигму відмінювання, але практично для них характерна лише однина.
До singularia tantum належать такі основні групи іменників:
1) абстрактні іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття
сміливість, гордість, боротьба, щастя, далечінь, розвиток, любов, гнів, мудрість
2) збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле
козацтво, рідня, піхота, прокуратура, деканат, комашня, колосся, листя, молодь, студентство
3) іменники, що становлять категорію речовинності
молоко, масло, кисень, азот, папір, руда, солома, борошно, нафта, вода, золото, сніг, пісок, асфальт
4) власні назви людей, тварин, планет, географічні та інші поняття
Наталія, Віктор, Марія, Пірат, Сірко, Київ, Полтава, Дніпро, Земля, Марс, кінотеатр «Дружба»
Іноді від названих іменників може утворюватись форма множини, але при цьому відбувається зміщення у лексичному значенні. Зокрема через форму множини конкретне значення може протиставлятися більш загальному, тоді форми множини набувають спеціалізованих значень, а саме:
1) сортів або різновидів речовин і матеріалів: мед - меди, вода - води, сталь - сталі, масло - масла;
2) різних проявів абстрактних ознак: швидкість - швидкості;
3) співвідношення величин за масою, розміром або інтенсивністю вияву: пісок - піски, сніг - сніги, жито - жита, біль - болі;
4) однойменних осіб або предметів: Привіт вам, Петрики, Марусі, Олі, Гриці (М. Рильський);
5) номінанацій, узагальнених на основі характеристичних ознак, пов'язаних з відповідними власними назвами: Давайте нам літературу. Давайте Байронів, Шекспірів, Гете (М. Коцюбинський);
6) сукупності осіб, пов'язаних родинними стосунками: родина Королів [65, 34-35].
Іменники, вживані лише у множині, також охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:
1) назви будівель, їх частин, споруд
сіни, ворота, сходи, двері
2) назви предметів упряжі, засобів пересування
шори, наритники, сани, бігуни
3) назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку
граблі, вила, ваги, триноги, ночви, носилки
4) назви парних предметів і парних частин тіла
окуляри, ножиці, кліщі, терези, тиски, лапки, в'язи, груди
5) назви музичних інструментів
цимбали, литаври
6) назви одягу і взуття
штани, труси, бриджі, бутси, панталони
7) назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування
хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони,
8) назви залишків речовини чи матеріалу
висівки, вичіски, недоїдки
9) назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються
сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони
10) назви сукупності предметів зі значенням збірності
надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди
11) назви ігор
шахи, городки, жмурки
12) назви дій і процесів
посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі
13) назви на позначення почуттів, емоцій, станів
радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі, мудрощі, лестощі
14) власні географічні назви
Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично і визначається за допомогою контексту: В одному купе сиділо троє дівчат; З усіх купе виходили люди.
Граматична категорія числа, яка властива всім відмінюваним частинам мови, має багато різновидів і відтінків, у яких відображаються і реальні значення кількості предметів, явищ, і способи їх кількісного групування, і відношення дії до кількості суб'єктів і об'єктів тощо.
Для офіційно-ділового стилю характерна нормативність морфологічних засобів. Тут широко використовуються іменники, вживані лише в однині (прогрес, скасування, поліпшення) або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси) [3, 127]. У науковому і діловому стилях заміна множини одниною і навпаки - однини множиною в іменниках як стилістичний прийом, звичайно, не використовується. Якщо така заміна і має місце, то це призводить до створення термінів. Так, множина іменників, що позначають масу, матеріал, вживається в науково-технічних та в ділових текстах для позначення сукупності різних сортів якоїсь речовини. Такі назви мають термінологічний характер і набувають специфічного стилістичного забарвлення, пов'язаного з їх належністю до названих стилів, наприклад: «Сірчиста кислота двоосновна і утворює два ряди солей - середні і кислі солі» (підручник).
Форми однини у зв'язку з наявністю у них не тільки одиничного, але й загального (родового) значення часто вживаються для позначення найхарактерніших ознак цілого класу предметів без виділення поодиноких предметів, що входять до цього класу: «Під впливом зовнішніх причин атом може перейти в інший стан, який має більшу енергію і звичайно є нестійким» (журн.) [19, 85].
Отже, у морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта.
1.3 Категорія відмінка іменників

Функціональний підхід до вивчення граматичної категорії відмінка іменника спирається на теоретичні положення, які розглядають її у єдності значень, форм і функцій, і передбачає розкриття функціональних можливостей відмінкових форм іменників і особливостей їх реалізації у процесі спілкування. Цей підхід орієнтується насамперед на речення, текст, які інтегрують у собі всі рівні системно-структурної організації мови і трансформують їх у комунікативний акт (О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський).
Найважливіші лінгвістичні особливості цієї іменникової категорії проаналізовано в дослідженнях науковців - О.В. Бондарка, Ф.О. Будагова, В.В. Виноградова, А.П. Грищенка, Г.О. Золотової, І.К. Кучеренка, О.М.Пєш-ковського, М.Я. Плющ, В.М. Русанівського, Н.О. Слюсаревої, С.К. Тимченка, М.М. Шкільника.
Уперше назви усіх відмінків знаходимо в «Украинской грамматике» А. Кримського (1907). Термін «відмінок» трапляється вперше в підручнику для українських гімназій «Руська граматика» (1893) С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера [18, 71].
На основі аналізу наведених у мовознавчих працях підходів до розкриття сутності відмінкової категорії іменника і її функціональних особливостей виділяють головні з них, які, на нашу думку, виявляють специфіку кожного з відмінків: семантичний (Ч.Філлмор), морфологічний (Р. Якобсон) і синтаксичний (С. Курилович) напрями.
Як свідчать дослідження мовознавців, функціональні можливості іменників у формах різних відмінків залежать передусім від їх семантики і сполучуваності з іншими словами [26]. Реалізація того чи іншого компонента семантики відмінкових форм іменників можлива і залежить від контексту. Семантика і функціонування є співвідносними поняттями, оскільки значеннєві компоненти передбачають комунікативне призначення, а конкретне вживання відмінків іменників зумовлює вияв значення, або й появу нового.
Відмінок - «граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників, числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні» [18, 71]. Категорія відмінка характеризує аналітичні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга - джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.
Граматично відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно - вікна, англ. Mary «Марія» - Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. Schola «школа» - scholam «школу») або спеціального афікса (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фін-ляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані») [28, 6].
Кількість відмінків у різних мовах неоднакова - від 2 (мова маратхі в Індії») до 48 (в табасаранській мові Дагестану). Українська мова має сім відмінків, інші слов'янські мови мають або сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх зовсім (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які наявні в її розпорядженні, але всі ці засоби придатні для висловлення думки [39].
У вживанні з прийменниками відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінка: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».
В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджується з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).
Категорія відмінка іменника служить для вираження відношень іменника до інших слів у реченні. Ця категорія є суто граматичною (відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими словами) [60, 143].
У сучасній українській мові категорію відмінка іменника складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Відмінок - граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення (суб'єктне, об'єктне, означальне, обставинне) іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення відмінкової форми.
Називний відмінок називається прямим, усі інші - непрямими. Усі відмінки, окрім називного та кличного, можуть вживатися з прийменником. Місцевий відмінок вживається тільки з прийменником.
№ п/п
Назва
Питання
Приклад
1
Називний
Хто? Що?
ластівк-а
2
Родовий
Кого? Чого?
ластівк-и
3
Давальний
Кому? Чому?
ластівц-і
4
Знахідний
Кого? Що?
ластівк-у
5
Орудний
Ким? Чим?
ластівк-ою
6
Місцевий
На кому? На чому?
на ластівц-і
7
Кличний
Хто? Що?
ластівк-о

Не змінюються за відмінками:
§ іншомовні слова з кінцевим голосним: Декларуа, меню, кіно, але пальто, пальта;
§ жіночі прізвища на приголосний та - о: Ковальчук, Шевченко;
§ російські прізвища на - ово, - аго, - их: Дурново, Живаго, Черних;
§ абревіатури: НТР, але ЛАЗом;
§ складноскорочені слова типу завскладу, замдекана [64, 76].
Відмінкові форми виражаються за допомогою:
· закінчень (ластівк-а, ластівк-у);
· закінчень і прийменників (до ластівк-и, на ластівц-і);
· синтаксичних зв'язків з іншими словами (чисте купе - бачу купе - милуюся купе) [68, 247].
Основні значення відмінків
Назва відмінка
Значення
Приклади
Називний
1) суб'єкта, виконавця дії
1) Віє вітер з-під воріт.
2) об'єкта (у пасивних конструкціях)
2) Туман розгонився вітрами по долині.
Родовий
1) суб'єкта
1) виступ академіка
2) об'єкта
2) не боятися дощу
3) ознаки
3) хатина зайчика
4) обставини (час, місце, причина, спосіб дії)
4) кататися протягом дня, стати біля столу, замовкнути від несподіванки, сміятися до сліз
Давальний
1) суб'єкта (у безособових реченнях)
1) наснилося матері
2) об'єкта
2) подарувати сестричці
3) обставини (якщо вживається з похідними прийменниками)
3) змінився всупереч прогнозам
Знахідний
1) об'єкта
1) передплатити газету
2) обставини
2) прийти на заняття
3) ознаки
3) зошит у клітинку
Орудний
1) суб'єкта
1) мати з дочкою, затверджений радою план
2) об'єкта
2) копати лопатою
3) ознаки
3) ніс картоплею
4) обставини (час, місце, спосіб дії)
4) працює ночами, лежить під столом, дивиться вовком
Місцевий
1) обставини (час, місце дії)
1) стоїть при дорозі, прийти о восьмій годині
2) об'єкта
2) грати на скрипці
3) ознаки
3) баба по матері
Кличний
1) суб'єкта
1) Маріє, іди сюди.
2) об'єкта
2) Я піймаю тебе, лисичко!
У сучасній українській мові категорія відмінка об'єднує сім повноправних відмінків, у тому числі й кличний, який чи не найбільше передає специфіку української мови, але довгий час вважався лише кличною формою [59, 369-372].
Називний - називає предмети. Він є початковою формою кожного іменника, його «прямою формою» (тому його ще називають «прямим» відмінком, а всі інші відмінки - «непрямі»). Це «гордий» відмінок, який зі словом справляється сам і не потребує допомоги прийменників.
Родовий - означає «одержаний з народження». Таку назву цей відмінок одержав тому, що вжитий з іменником без прийменника він означає особу, яка є творцем, господарем, власником (син Івана, плаття сестри, дім батька). Родовий відмінок є чемпіоном за кількістю вживаних з ним прийменників. Він може поєднуватись аж із 150 прийменниками (а в мові всього прийменників близько двохсот).
Давальний - назва походить від слова «давати». Найтиповіше його значення - назва адресата, тобто особи, якій щось дають. Давальний відмінок довго утримувався без прийменників, а сьогодні вживається в поєднанні з 7 прийменниками.
Знахідний - від слова «знаходити» когось або щось. Із знахідним відмінком вживається 28 прийменників.
Орудний - споріднений зі словом «орудувати», найчастіше називає знаряддя дії (малювати олівцем, різати ножем). Орудний відмінок поєднується з 23 прийменниками.
Місцевий - вказує на місце і вживається усього з п'ятьма прийменниками: в, на, о, по, при (колись місцевий відмінок вживався без прийменників).
Кличний - від слова «кликати», виражає звертання до когось і, як і називний, вживається без прийменників.
Лише місцевий відмінок у сучасній українській мові не може вживатися без прийменників. Інші відмінки, крім називного і кличного, можуть поєднуватися з прийменниками, а можуть вживатися і самостійно.
За частотою вживання перше місце належить називному відмінкові, після нього йде родовий, а на и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.