На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Роль образотворчого мистецтва в естетичному вихованн школярв, змст та шляхи формування навичок естетичного сприймання творв живопису. Розробка методики естетичного сприймання творв живопису у початкових класах, її практична апробаця, ефективнсть.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 27.09.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


74
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

Кафедра образотворчого,
декоративно-прикладного мистецтва,
дизайну та методики їх викладання



ДИПЛОМНА РОБОТА

"Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису"





Тернопіль 2009
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи використання творів живопису у процесі естетичного виховання школярів
1.1 Основні завдання естетичного виховання школярів
1.2 Естетичні можливості творів живопису
1.3 Сприймання творів живопису на уроках образотворчого мистецтва
2. Методика естетичного сприймання творів живопису у початкових класах
2.1 Педагогічні умови організації естетичного сприймання творів живопису
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
2.3.
Аналіз результатів експериментального дослідження
Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність проблеми. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») вимагає від школи неухильного прилучення учнів до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української і зарубіжної культури, забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості. Тому формування всебічно розвиненої особистості неможливе без розвитку її ціннісно-естетичної сфери.

Естетичне виховання належить до невід'ємних компонентів виховної системи початкової школи, що реалізується у єдності із світоглядним і розумовим, морально-етичним, фізичним і трудовим зростанням молодших школярів і виступає як необхідний фактор всебічного розвитку особистості, облагородження людини.

Мета естетичного виховання - формування духовно багатої людини, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має високо розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного. Естетичне ставлення до світу передбачає насамперед збудження позитивних почуттів у дитини, які поступово трансформуються в особистісні властивості людини. Це характерно для молодшого шкільного віку, у період активного розвитку мислення. Тому школа з перших років навчання має максимально використовувати можливості навчального предмета для збагачення емоційно-чуттєвого досвіду дітей. Особливо слід звернути увагу на ті дисципліни, які безпосередньо пов'язані з мистецтвом.

Естетичне виховання в початковій школі трактується як цілеспрямований, організований процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичного смаку, здатності сприймати, творити й цінити прекрасне, поводитись культурно, ґречно і достойно. Систематичний естетичний вплив на учнів у початковій школі сприяє формуванню в них естетичних почуттів, смаків, поглядів і художніх здібностей, вміння здійснювати це практично.

Таким чином, в естетичному вихованні помітно виділяється велика педагогічна місія мистецтва, що є закономірним. Однак пізнання мистецтва у всіх його видах і жанрах настільки багатогранне та своєрідне, що воно виділяється із загальної системи естетичного виховання як особливий його компонент. Виховання дітей засобами мистецтва становить предмет художнього виховання.

У сучасній педагогічній науці й шкільній практиці прийнято розрізняти поняття «художнє виховання» й «естетичне виховання». Художнє виховання охоплює тільки сферу мистецтва. Естетичне виховання зв'язане з естетичним розвитком особистості у всіх сферах її діяльності - прищеплення вміння відчувати й розуміти прекрасне в особистому й громадському житті, в природі, праці, мистецтві. Воно покликане також будити в учнів бажання створювати прекрасне й боротися з усім потворним. Із естетичного ставлення до дійсності випливають завдання початкової школи в галузі естетичного виховання, а саме:

· збудження естетичних потреб, тобто свідомого прагнення до прекрасного;

· прищеплення естетичного сприйняття і почуття, тобто здібності безпосередньо сприймати й переживати прекрасне;

· вироблення естетичних понять, смаків, оцінок і думок, тобто здатності не тільки сприймати, але й оцінювати і розуміти прекрасне;

· плекання естетичних ідеалів;

· виявлення й розвиток художніх творчих здібностей учнів у різних видах діяльності та галузях мистецтва.

Образотворче мистецтво значною мірою впливає на людську психіку, даючи змогу реально пережити естетичні відчуття. Особливістю сприймання творів мистецтва є естетичне переживання, своєрідність якого залежить від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю об'єкта сприймання. Спочатку об'єкт може сприйматися на рівні звичайного чуттєвого споглядання, потім відбувається процес формування «фаз естетичного переживання» [6, 19]. Поштовх до процесу естетичного переживання дають попередні емоції, породжуючи стан збудження, здивування, викликаний якістю предмета, що формує бажання пізнання його і поступово сприяє переходу до складного, багаторівневого естетичного переживання.

За останні роки в Україні проводяться інтенсивні дослідження проблем музично-естетичного виховання учнів, визначається вплив різноманітних форм, методів, засобів навчально-виховної роботи на естетичний розвиток особистості (Б.А. Брилін, В.Г. Бутенко, Л.П. Вовк, О.Н. Дем'янчук, Л.Г. Коваль, О.А. Комаровська, В.Г. Кузь, С.Г. Мельничук, Н.Є. Миропольська, О.Г. Мороз, Г.С. Тарасенко, Л.М.Філатова та інші).

Вчені розглядають естетичне виховання через співвідношення «творчість-співтворчість» [23, 11]. Міра завершеності твору вбачається в його єдності із сприймаючим суб'єктом, тобто враховуючи природну різноманітність в актах співтворчості, «співзавершеності» одного й того ж твору його сучасниками й наступними поколіннями. Дослідники [9; 23; 38; 45] трактують естетичне виховання, виходячи з проблеми естетичної й художньої цінності. Естетична цінність твору мистецтва є його певною синтетичною визначеністю. Художні цінності стимулюють естетичне переживання, створюють умови для конструювання естетичного предмета й пов'язаних із ним цінностей.

Естетична вихованість, «розвиненість естетичних смаків та уподобань, вміння відрізняти справжню красу від дешевих імітацій - все це завжди свідчило про високу духовність особистості. Естетично вихованій людині притаманне тонке відчуття прекрасного, що втілюється не лише в творах літератури та мистецтва, а й у будь-якій сфері життєдіяльності. Така людина здатна насолоджуватися прекрасним, активно творити його» [40, 24]. Естетична вихованість як одна з духовних цінностей особистості є особливе актуальною в наш час - час пошуку нових ціннісних орієнтирів.

Велику роль в естетичному розвитку дітей молодшого шкільного віку відіграє образотворче мистецтво. Це галузь духовного життя людей, в якій завжди знаходять вираз їх почуття, думки, інтереси і переконання. Фарбами і лініями вони передавали своє уявлення про життя і смерть, про добро і зло, про минуле і сучасне, свої мрії про майбутнє.

Мистецтво є могутнім засобом виховання підростаючого покоління. Твори мистецтва відтворюють в образній формі істотні, типові сторони предметів і явищ дійсності. У художніх полотнах світ відтворюється в його видимих проявах, доступних зоровому сприйманню. Як свідчать експериментальні психологічні дослідження, близько 70% усієї інформації людина сприймає органами зору. Тому естетичному сприйманню творів образотворчого мистецтва у практиці шкільного навчання надається істотного значення. Зважаючи на це, естетичне виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва повинно стати складовою процесу навчання школярів. Відповідну методику проведення уроків образотворчого мистецтва не можна розглядати без елементів теорії і практики естетичного виховання та розвитку естетичних уявлень учнів.

Актуальність та недостатня розробленість проблеми й зумовили вибір теми дипломної роботи - «Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису».

Об'єкт дослідження - естетичне виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження - особливості естетичного сприймання творів живопису у початковій школі.

Мета дипломної роботи - теоретично узагальнити й експериментально перевірити ефективність методики естетичного сприймання творів живопису молодшими школярами.

Завдання дослідження:

Вивчити стан дослідження проблеми у тематичній літературі.

Визначити роль образотворчого мистецтва в естетичному вихованні школярів.

Визначити зміст та шляхи формування навичок естетичного сприймання творів живопису.
Експериментально перевірити ефективність експериментальної методики.
Гіпотеза дослідження: результативність естетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису на уроках образотворчого мистецтва залежить від вікових особливостей сприймання мистецьких творів.
Методи дослідження:
теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та даних; моделювання естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва; порівняння та узагальнення отриманих експериментальних даних;
емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, учнями; педагогічний експеримент.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.
1. Теоретичні основи використання творів живопису у процесі естетичного виховання школярів

1.1 Основні завдання естетичного виховання школярів

Прекрасне - могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості кожної особистості. Уміння відчувати красу і створювати красу роблять життя людини осмисленим, багатим і яскравим. Хороші книги, музика, твори образотворчого мистецтва, які довелося прочитати, почути, побачити, наповнюють радістю і смислом наше життя.
Прагнення до прекрасного в природі, у людських стосунках, у побуті, розуміння краси творчої праці - природна властивість людини. Прекрасне не тільки приносить насолоду, радує, захоплює. Воно облагороджує і підносить людину, надихає її на високі почуття і думки, на великі справи і подвиги. Чудовий світ звуків і кольорів, чарівність поезії, краса природи, краса вчинків та справ людини відкриваються тому, хто має допитливий розум і загострені почуття, хто багато читає, спостерігає, думає, переживає.
Формувати духовно багату людину, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має високо розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного покликана система естетичного виховання. Для того щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, В.О. Сухомлинський відзначив, що вона повинна бути, насамперед, єдиною, поєднувати всі предмети та позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет і заняття мають свої чіткі завдання у формуванні естетичної культури і особистості школяра [71, 119].
Гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя та мистецтва - умова формування цілісної особистості. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов'язаний з удосконаленням багатьох якостей дитини.
Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Аристотеля аж до наших днів [36, 14]. В наш час проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості, формування естетичної культури молодших школярів є одним із важливих завдань, які постають перед школою. Я.А. Коменський пише, що школа має бути «майстернею гуманності» [23, 6], де молоді люди формуватимуть риси гуманності, розвиватимуть естетичні почуття.
На думку С.Д. Безклубенка, «кінцева ціль естетичного виховання - гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва» [6, 21]. Ця мета також відбиває особливість естетичного виховання як частини всього процесу виховання.
Значна роль у розробці питань формування естетичних почуттів належить М.М. Князевій. На її думку, якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їхні спеціальні здібності розвиваються успішно і плодотворно. Художні враження залишаються в дитячій пам'яті надовго, іноді на все життя [36, 9].
Естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і оцінювати його. Тому «в загальній теорії мистецтва, - зазначає С.Д. Безклубенко, - естетизацією позначається спонтанний, первісно стихійний процес освоєння особистості у довкіллі, в результаті якого те, що спочатку було неприйнятним чи естетично індиферентним, зрештою набуває в її поглядах певних позитивних естетичних якостей» [6, 17-18].
Отже, естетичним, на думку вченого, є те, що узгоджується зі звичкою, тобто відчувається й уявляється як естетично цінне і відповідає звичаям і закономірностям естетики. Процес естетизації відбувається в нероздільній єдності та взаємодії з процесами етизації та сакралізації (набуття статусу священного, святого). Все, що в поглядах особистості є добрим (моральним), згодом визнається гарним (естетичним) та видається святим (сакральним). Взявши до уваги ці проблеми, можна дійти висновку, що розвиток естетичної сфери особистості (естетична свідомість, емоційно-почуттєва складова, художньо-творча діяльність) пов'язаний із триєдиним процесом етизації, естетизації, сакралізації, що є внутрішніми характеристиками становлення й розвитку індивідуальності, її духовної культури.
Особливістю естетизації, на думку Р. Інгардена, є естетичне переживання, своєрідність якого залежить від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю об'єкта сприймання [27, 118]. Спочатку об'єкт може сприйматися на рівні звичайного чуттєвого споглядання, потім відбувається процес формування «фаз естетичного переживання» [44, 6]. Поштовх до процесу естетичного переживання дають попередні емоції, породжуючи стан збудження, здивування, викликаний якістю предмета, що формує бажання пізнання його і поступово сприяє переходу до складного, багаторівневого естетичного переживання. Вчений розглядає естетичне виховання через співвідношення «творчість-співтворчість». Міра завершеності мистецького твору вбачається в його єдності зі сприймаючим суб'єктом, тобто враховуючи природну різноманітність в актах співтворчості, «співзавершеності» одного й того ж твору його сучасниками й наступними поколіннями.
Дослідники розглядають естетичне виховання, виходячи з проблеми естетичної й художньої цінності [45, 216]. Естетична цінність твору є його певною синтетичною визначеністю. Художні цінності стимулюють естетичне переживання, створюють умови для конструювання естетичного предмета й пов'язаних з ним естетичних цінностей.
М.І. Киященко розглядає кожен твір мистецтва як гармонію структурних рівнів, з яких перший є словесно-мовним подразником; другий вказує на значення слова, смисл судження, стиль та естетичні якості; третій (зображально-предметний) включає конкретні явища і події; четвертий передбачає схематизовані наочні образи, що співвідносяться з естетичними цінностями [34, 235-236]. Кількість рівнів залежить від форми твору та його специфіки. У невизначеності, незавершеності художнього твору представники феноменологічної естетики вбачають особливу якість мистецтва, що стимулює творчу активність особистості.
Засвоєння людиною естетичних цінностей, формування ціннісних орієнтацій передбачають набуття знань, суспільного досвіду, осягнення суті явищ і чинників об'єктивної дійсності та власного місця у суспільному житті. Засобами досягнення цієї мети є рідна мова, матеріальна та духовна культура, мистецтво, фольклор, історичний досвід народу і сучасний спосіб організації його життєдіяльності, національно-родинні й суспільні взаємини тощо [76]. Від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної людини, залежать духовна наповненість, зміст її життя.
На думку В.О. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності: «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті-решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї» [71, 162].
Естетична вихованість, розвиненість естетичних смаків та уподобань, вміння відрізняти справжню красу від дешевих імітацій - все це завжди свідчило про високу духовність особистості. Естетично вихованій людині притаманне тонке відчуття прекрасного, що втілюється не лише в творах літератури та мистецтва, а й у будь-якій сфері життєдіяльності. Така людина здатна насолоджуватися прекрасним, активно творити його. Естетична вихованість як одна з духовних цінностей особистості є особливо актуальною в наш час - час пошуку принципово нових ціннісних орієнтирів.
Проблема естетичної цінності - це значною мірою проблема естетичного ставлення суб'єкта до об'єктивних матеріальних і духовних результатів людської праці на тлі проблем, що історично розвиваються [9, 124]. Таким чином, поняття естетичної цінності в цьому розумінні включає естетичну оцінку суб'єктом суспільних явищ. А відтак естетична цінність виявляється в єдності об'єктивного і суб'єктивного, абсолютного і відносного.
Існування естетичних цінностей пов'язане з особливою здатністю людської свідомості відображати та фіксувати значення духовних, або матеріальних; реальних, або уявних об'єктів для задоволення естетичних потреб та реалізації естетичних інтересів, їх формування - процес доволі складний і багатогранний.
Естетичні цінності відображають один із найсуттєвіших моментів практичної взаємодії людини з навколишнім середовищем та іншими людьми - спрямованість розвитку конкретного індивіда під впливом відповідних носіїв цінностей (сім'ї, педагогів, закладів освіти, засобів інформації, творів мистецтва тощо) [36, 142]. Естетичні цінності залежать від інтересів, природних бажань і потреб людини [44, 91]. Але, попри це, вони є активним чинником, оскільки формують естетичні інтереси, поглиблюють, диференціюють бажання особистості. Якісні й кількісні характеристики естетичних цінностей перебувають у залежності від внутрішніх властивостей їх носія та від потреб і прагнень суспільної людини, яка сама є ціннісним суб'єктом.
У виховному плані важливо, щоб предмети-цінності перетворювались на самоцінності особистості, щоб вони не були лише засобами для досягнення певних цілей, а й самі виступали цілями, які реалізуються як поклик відповідальності [9]. Виступаючи у своєму соціальному, моральному, естетичному значенні об'єктами різноманітних потреб людини, ці предмети для індивіда є нібито дзеркалом, у якому відбивається його власна суспільна природа. Перетворюючи предмети-цінності на об'єкт своїх інтересів, індивід відповідно спрямовує свою діяльність.
Носіями естетичних цінностей можуть бути практично будь-які об'єкти природного і створеного людиною світу, будь-яке явище економічного, соціального, ідеологічного, морального плану [57, 34]. Набуваючи статусу естетичної цінності, предмети та явища чинять новий за своїм якісним характером вплив на людину, оскільки естетична значущість - явище особливе. Проте сила цього впливу залежить від того, яке місце належить естетичній цінності в ієрархії цінностей особистості. Регулятивний потенціал естетичної цінності тим потужніший, чим вище її місце в ієрархії цінностей.
Поле функціонування естетичної цінності - доволі специфічне. Якщо інші цінності впливають на підсвідомі сфери безпосередньо, то естетичні визначають «якісний» рівень діяльності людини, рівень її духовної культури загалом. Важливо відзначити, що дієвість естетичних цінностей, незалежно від того, яке місце вони займають у ціннісній системі особистості, необхідно розглядати у взаємозв'язку з цінностями цієї системи. На це вказує і Б.М. Юсов, підкреслюючи, що «естетична цінність містить засади, які сприяють життєвій орієнтації особистості. Природно, що критерії, які засновані на виявленні прекрасного, піднесеного і героїчного, найчастіше діють не окремо, а в поєднанні з іншими принципами: соціальними, моральними, побутовими тощо» [82, 16-17]. Тому необхідно особливо виділити дієвість впливу естетичної цінності на всю структуру особистості шляхом удосконалення її духовного світу.
Середовище найближчого оточення надзвичайно істотно впливає на систему естетичних цінностей, що формуються. Тому навколишнє життя має стати джерелом різноманітних відчуттів. Важливою є також сила впливу традицій, звичаїв, цінностей осіб, значущих для людини. Система естетичних цінностей утворює внутрішній стрижень культури, духовну квінтесенцію потреб та інтересів особистості. Виступаючи мотивом соціальної дії, вона активно впливає на формування ціннісних орієнтацій [4, 53]. Таким чином, кожна ціннісна система має двоєдину природу, водночас існуючи в індивіді як самоцінному суб'єкті, і в суспільстві як соціокультурній системі.
Отже, естетичні цінності відіграють одну з провідних ролей у розвитку особистості. Вони відображають взаємодію людини з навколишнім середовищем і, будучи усвідомленими, мають важливе значення в естетичній орієнтації особистості, у визначенні певної спрямованості її інтересів, поведінки та діяльності. Це пояснюється тим, що повсякденна естетична діяльність людини, механізм її взаємодії з довкіллям детерміновані не тільки навколишньою дійсністю, а й реально існуючими настановами особистості на ті естетичні цінності, які формуються на основі практичного досвіду в поєднанні з індивідуально-психологічними особливостями людини.
Основною парадигмою, що визначає сутнісний зміст естетичного виховання, є формування естетичної сфери особистості. Дослідники [6; 9; 63] розглядають естетичне виховання як складну філософську і суспільно-педагогічну систему, яка є основою загальної духовної культури людини. Під естетичним вихованням розуміється організований та контрольований педагогічний процес формування естетичної свідомості особистості, розвиток емоційно-почуттєвої сфери та художньо-творчої діяльності.
Естетичне, на думку Л.Н. Столовича, є тим систематизуючим началом різних функціональних значень мистецтва, що забезпечують «переходи» від художнього твору до людської творчості [70]. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно концентрує естетичні начала. Естетичне існує й поза мистецтвом, проте саме в ньому воно найбільше сконцентроване. Мистецтво твориться в просторі естетичної цінності, а художня цінність є його ядром. В соціально-психологічних відносинах особистості й суспільства є два аспекти естетичного розвитку: творчий (з боку суб'єкта); відображально-інформаційний (з боку об'єкта). Естетичне виховання є процесом формування певного естетично-ціннісного ставлення особистості до світу і розвитком естетично-творчих здібностей і потреб (здатність до естетичного сприймання і переживання, вироблення естетичного смаку та ідеалу, виявлення і розвиток творчих здібностей щодо створення естетичних цінностей).
Вчені [46; 70; 82] вважають, що основою естетичного є чітке структуроване знання про об'єкт естетичної оцінки, почуття, ідеали, смаки, погляди, теорії, естетична свідомість та діяльність, складовою якої, на їхню думку, є й естетичне виховання. На думку Н.Б. Маньковської, естетичне виховання є систематизованим науково мотивованим зверненням до людських емоцій, естетизованих почуттів. Безпосереднє призначення такого виховання - розвиток здатності «сприймання і переживання естетично досконалого й відповідного ставлення до потворного і низького як в об'єктивному світі, так і в художньому його відображенні» [52, 37]. Вона вважає, що призначення естетичного виховання - у розвитку здатності не лише до сприймання та переживання естетичних еталонів, а й до їх створення.
Система естетичного виховання - це сукупність знань і засобів естетичного впливу, а також заходів, що організовані згідно з особливостями основних видів діяльності й забезпечують послідовний, систематичний, цілеспрямований розвиток особистості [23, 6-7]. Науковці [24; 44; 48] також зазначають, що на етапі засвоєння цінностей мистецтва відбувається перехід творчої активності та всіх її структурних компонентів на рівень вольових процесів і дій. Тут знання, об'єктивні значення предметів мистецтва перетворюються на активну збуджуючу силу, що стає мотивом діяльності особистості у засвоєнні цінностей.
Розвиток творчої особистості пов'язаний із формуванням у неї естетичної свідомості, що сприяє переходу від стереотипного до художньо-творчого мислення. Інформаційний компонент розглядається в поєднанні з емоційним, в основі якого лежить виховання почуттів. У свою чергу, почуття є головним педагогічним об'єктом виховання на матеріалі мистецьких творів.
Естетичні почуття є основою естетичної свідомості особистості і визначають її естетичне виховання та художньо-творчу діяльність. М.Ж. Лернер чудово показав, як він виховував у дітей бажання «бачити кращий завтрашній день і прагнув до нього в радісному спільному напруженні, в наполегливій веселій мрії» [44, 29].
Естетичні почуття передбачають певний рівень соціалізації особистості, тому їх ціннісна орієнтація є важливою соціальною характеристикою творчої особистості Форми естетичного світовідчуття, які існують у суспільстві, виступають по відношенню до конкретної особистості не як норми, а як моделі, на основі яких вона будує власне світосприйняття.
Ю.І. Кабиш вважає естетичне специфічним почуттєвим духовним ставленням особистості до дійсності, у процесі чого нею оцінюються форми різних проявів буття у співвідношенні з власними ідеальними уявленнями про досконале, прекрасне та естетично цінне. Тип ставлення особистості до дійсності є ціннісним, особистісним, індивідуальним та почуттєвим. Естетичний розвиток особистості є мірою її вивільнення від природної необхідності [29, 49]. Результат естетичного виховання може визначатися як формування естетичного ставлення, культури, естетичного смаку, ідеалу та як якість естетичної діяльності. Однак мета естетичного виховання не обмежується формуванням естетичного ставлення, а передбачає творчу, самооцінку й соціально цінну особистість, яка володіє естетичною культурою.
Естетичне виховання гармоніює та розвиває художньо-естетичні здібності особистості, необхідні у різних сферах творчості, воно інтенсифікує розвиток самосвідомості, сприяє формуванню соціальної позиції на гуманістичних цінностях; гармоніює емоційно-комунікативну сферу; нівелює гостроту реакцій на стресові фактори в учнів з підвищеною чутливістю, регулюючи їх поведінку; розширює можливості спільної творчої діяльності та спілкування; виконує компенсаторні функції [45, 126-127].
У творчому процесі здатність побачити, створити образ у своїй душі має не менше значення, ніж сам акт творення мистецтва, тобто художній твір має бути не завершенням думки автора, а поштовхом до життєдіяльності тих, хто його сприймає. Ефект катарсису виникає тоді, коли слухач від пізнання суто зовнішніх зв'язків піднімається до осягнення їх смислу, сутності. Катарсис є вищою формою засвоєння особистістю естетичної реальності, тому в естетично розвиненої особистості при сприйманні мистецтва, зокрема музичного, потреба в катарсисі є визначальною [54, 253].
Світогляд особистості формується під впливом естетичного ідеалу як вищого суб'єктивного критерію в оцінці об'єктів, явищ, фактів дійсності. Високий рівень суспільного розвитку дає людині змогу оцінювати предмет, об'єкт, явище, враховуючи не тільки його значущість, а й естетичну цінність. Тільки через естетичний ідеал розкриваються головні суспільно-політичні, моральні уявлення особистості. Саме тут зосереджені основні елементи її оцінної свідомості.
З позиції плюралістичного підходу до вияву естетичного розглядає цю проблему Ю.Л. Львова, враховуючи одночасно не тільки позитивний, а й негативний досвід, якого набуває особистість у сфері життєдіяльності, а звідси, усвідомлення естетичного виявляється у поступовому переході від абстрактної «естетики прекрасного» до реальної естетики життя, де суттєве значення надається естетичному вихованню [50, 39-40].
Дехто з педагогів та батьків вважає, що достатньо забезпечити «естетичне середовище», і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка помилкова. Вона виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на яскраві або живі об'єкти. Але це ще не естетичне сприймання. Тому для тих, хто виховує дітей, важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.
У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Будь-який урок має естетичний потенціал. Цьому слугує і творчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя та учнів, і відбір та оформлення наочного і роздаткового матеріалу.
Предмети естетичного циклу - образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки [4, 18-19]. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об'єднаннях учнів, творчих об'єднаннях школярів, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені творчості видатних українських і зарубіжних мистців, виставки, свята та інше.
1.2 Естетичні можливості творів живопису

Живопис - це виконане фарбами за відповідними законами зображення явищ життя і природи. У живопису використовуються різноманітні фарби - олійні, гуаш, акварель, темпера і ін. [38].
Живопис називають першим серед образотворчих мистецтв. Колір - головний її виразний засіб. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму [12, 4]. Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини - це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В.Сєрова) і темні («Тройка» В. Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників.
Бувають картини і іншого типу - без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт - букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тут немає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття «сюжет» і «ідейність». Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще не означає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається не прямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука, може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку може розкривати пору розквіту сил людини [36, 12].
У живописі важливу роль грає техніка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тих або інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т. ін.
Живопис поділяється на монументальний і станковий.
Монументальний живопис - це розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін. [56, 58].
Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. У клубах, Будинках культури, учбових закладах, житлових приміщеннях - скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний [64, 101].
Отже, коли мова йде про живопис предметний, або реалістичний, то ми будемо говорити про форму і матеріал предметів, які сприймаються нами завдяки світловим і кольоровим різноманітностям. Щоб правдиво зобразити натуру, треба правдиво побудувати форму, точно передати перехід світла і кольору на кожній об'ємній формі.
При всій різноманітності барвникового матеріалу принципи реалістичного живопису одні й ті ж. Зображення фарбами, що ґрунтується на визначенні та передачі кольорових і тональних відношень, мають загальні для всіх технік закономірності.
Фарби, що використовуються в живопису, мають у основі одні й ті ж пігменти, а розрізняються тільки в'яжучими речовинами. Олійні фарби - це пігменти, перетерті з льоновою олією, акварель - це ті ж пігменти (тобто кольорові порошки), але більш тонко перетерті з рослинним клеєм або медом, гуаш - пігменти, перетерті з клеєм і білилами, темпера - з емульсією, пастель - це пігменти з клеєм, спресовані у вигляді стержнів.
Олійні фарби мають перевагу над аквареллю, гуашшю і темперою, в першу чергу, в тому, що не міняють тону і кольору при висиханні, що дає можливість точно передавати тональні і кольорові відношення натури. Олійні фарби зручні для тривалих живописних завдань, можна змивати невдалі місця, перемальовувати їх по багато разів, використовувати різноманітні технічні прийоми - малювання дуже розрідженими фарбами або густими фарбами, накладаючи їх на потрібні місця рельєфно мастихіном, використовувати лесування і виконувати односеансові етюди методом «алла пріма» [61, 88].
Перші відомості про олійний живопис відносять до 1410 року і винахідниками вважаються художники з Фландрії - брати Ван Егіки. До них олія використовувалася для виготовлення лаків, якими покривалися живописні твори, виконані темперою. При олійному живописі треба притримуватися певної технології і особливо важливо підготувати основу для живопису, тобто картон, папір, хілст чи просто стіну. Для цього розроблено цілий ряд спеціальних сумішей, або ґрунтів.
Наш зір не сприймає одноразово чітко, виразно предмети на різних планах. Об'єкти на які ми спрямовуємо свій погляд, ми бачимо більш чітко, все інше, слабше, розпливчасте. У закінченому живописному етюді не може бути однакових за кольором і світлості місця - повинно бути одне найбільш світле і одне найтемніше місце. Решта всі тони розміщуються між цими крайніми по силі тонами.
У роботі над етюдами пейзажу і натюрморту можна малювати мазком, створюючи гру кольорових плям при виявленні форми предметів. При цьому можна використовувати різні прийоми. Покриття тонким шаром можна поєднувати з пастозними, рельєфними покриттями окремих місць, широкий мазок і кольорові площини з дрібними мазками для виявлення якоїсь деталі.
Проблема залучення молодших школярів до мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє виховання молодших школярів неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під поняттям «особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва» розуміємо позицію особистості (дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється у вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об'єктивної оцінки, що випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.
Змалку діти дуже люблять малювати. Завдання вчителя зберегти і розвинути дитячу активність, виховати працьовитість. Вчитель повинен навчити дітей працювати за планом, обмірковувати послідовність виконання роботи, логічно мислити, робити висновки на підставі спостережень натури, доводити почату справу до кінця [25, 7].
На уроках малювання вивчають предмети навколишньої природи і оточення. Малювання розвиває вміння бачити і передавати на площині аркуша паперу зображення видимого. Вміння «бачити» треба розуміти не як фізичний розвиток, а в широкому розумінні: вміння бачити перспективні зміни форми, красу навколишньої дійсності, різноманітність і чарівність природи [29, 4]. Учитель повинен навчити дітей «бачити» навколишній світ. Звертаючи увагу дітей на красу природи й мистецтва, вчитель пробуджує естетичні почуття.
Головним завданням викладання малювання є навчання учнів основам реалістичного малюнка, тому вчитель будує свою роботу з учнями на спостереженні і вивченні навколишньої дійсності. Діти приходять в школу з різними навичками малювання; запас знань, образних уявлень у них дуже незначний, переважна більшість дітей не має уявлення про форму.
Тому вчитель повинен навчити дітей основ малювання, тобто вміння спостерігати, свідомо сприймати форму предметів, бачити і передавати предмети на площині; в процесі навчання розвивати естетичні почуття і художній смак дітей; навчити дітей активно сприймати навколишній світ; розвивати зорову пам'ять, образне мислення, уяву і творчі здібності. Значною мірою ці завдання можливо розв'язати під час малювання пейзажу.
Твори живопису є одним із засобів ознайомлення учнів з життям. Вони допомагають їм краще зрозуміти його. Треба ознайомлювати дітей з картинами художників, звертаючи їх увагу на реалістичність мистецтва, на майстерність художника, який за допомогою пензля і фарб уміло передає найтонші відтінки явищ природи, найглибші переживання людини [36].
У процесі естетичного сприймання об'єктів дійсності учні по-різному реагують на їх естетичні якості. Одні об'єкти зумовлюють певні естетичні судження і почуття, а інші - ні. В естетичних судженнях учнів насамперед відбивається спрямованість естетичного ставлення, вибірковий характер сприймання. У подальшому коло об'єктів, які учні вважають красивими, розширилось за рахунок того, що їх розумінню стає більш доступне прекрасне як у самій людині, так і в її праці [66, 189].
Найбільшими можливостями для формування естетичних почуттів і естетичного ставлення до мистецтва володіють живописні твори пейзажного жанру. Розвиток естетичного ставлення людей до природи позначився й на історії розвитку тих видів і жанрів мистецтва, які допомагали людям відчувати естетичні властивості природи.
Краса природи така багатогранна, що для художнього її відтворення мало самого живопису; потрібні ще література, музика та інші види мистецтва. Але серед усіх видів мистецтва в показі гармонії і досконалості природи одне з основних місць належить живопису [34, 51],
І мабуть тому, коли ми дивимось на залиті місячним сяйвом стіжки сіна на луках, мимоволі спадає на думку: «зовсім як у Левітана». Навіть ми кажемо: «левітанівський пейзаж», «шишкінський пейзаж». А це означає, що якби не було картин художників-пейзажистів Левітана, Васильєва, Шишкіна, Полєнова, Герасимова, Пластова та ін., наше сприймання рідної природи було б далеко не повним. Твори живопису виховують у нас не лише естетичні почуття, а й почуття патріотизму, навчають не лише відчувати красу рідної природи, а й любити її, гордитись нею.
Пейзаж - один з найпопулярніших серед дітей жанрів живопису, Картини пейзажистів дають людині естетичну насолоду і посилюють любов до рідної землі, до її чарівної краси. Не випадково пейзажисти, які узагальнили і як найповніше відобразили народне уявлення про природу та її красу, дістали найширше визнання: творчість їх увійшла в скарбницю світової художньої культури [50, 3-4].
Часто краса лісів особливо загострено сприймається завдяки пейзажам Шишкіна, а замріяна прозорість осені або радість блакитної весни - завдяки творам Левітана. У нескінченних змінах природи відчувається єдиний потік життя.
Важливою властивістю мистецтва є його емоційна дійовість. Наукова істина потребує розуміння, а художня істина без емоцій залишається недоступною. Отже, якщо художній твір не збуджує в людини почуття, то він не доходить до неї, не збагачує її своїм змістом.
Велике почуття, яке запалювало художника в час творчості, передається глядачеві. Це могутнє почуття правди і краси життя художник переніс на полотно. І якщо він керувався сильними, глибокими почуттями, то в картині все буде зображено точно і легко. Цю легкість і точність глядач відчує тим повніше, чим адекватніші почуття збудить у нього цей твір. Фарби, як і музика, мають емоційну силу; вони також впливають на людину заспокоюють або збуджують її почуття. Завдяки фарбам художник створює образ - мальовничий, колоритний, правдивий. Але якщо правда життя порушена, якщо якоїсь фарби художник дав трохи більше, тобто неправильно відчув різницю кольорів на світлі і в затінку, то як би він не намагався зобразити правдиво пейзаж, у нього нічого не вийде, тому що він порушив гармонію кольорів, яка існує в природі. Полотна Левітана, Васильєва та ін. захоплюють емоційно, вражають глядача саме відображенням світосяйної, барвистої природи.
Отже, емоційність картини залежить від того, як глядач відчув її колорит, який у свою чергу передає настрій зображеного. Велику роль у збудженні в глядача відповідних почуттів відіграє експресивність мови, якою подане пояснення до картини. Ось приклад розбору картини І.І. Шишкіна «Жито»: «Тиша… Жаркий літній полудень. Неначе море ледь колихається безмежне поле золотого жита. Серед цього нескінченного поля в'ється: вузенька стежка до сосен, що як богатирі велично стоять на сторожі спокою». Художник відтворив картину величності, спокою, багатства рідної землі [10, 59].
Працюючи над пейзажем, художник створює образ природи, ставлення людини до природи. Пейзажний живопис розрахований не лише на відтворення тих зорових ефектів, якими нагороджує нас «байдужа природа», що сяє вічною красою. Художній пейзаж відбиває не просто ті або інші види природи, а насамперед сприймання природи людиною, певне ставлення до неї, яке завжди пов'язане з світоглядом художника, певним колом ідей, переживань тощо. Художній задум розкривається в творі з явним розрахунком на пригадування і асоціації, що повинні виникати в глядача, який сприймає пейзаж.
Розуміння творів живопису в людей різне; це відбивається і на характері їх естетичного ставлення до цих творів. Для того щоб успішно вчити дітей розуміти твори живопису, треба знати особливості естетичного сприймання ними цих творів на певних вікових етапах розвитку [57, 35].
Переважній більшості учнів початкових класів пейзажні твори подобаються своїми зовнішньо-красивими ознаками: кольором, формою, розміром. Це виявляється в судженнях дітей такого типу: «На цій картині мені подобається могутній, великий дуб». «На картині «Березовий гай» мені особливо подобається яскраво-зелена трава». «Мені подобається «Блакитна весна», дуже красиво намальовано, яскравими фарбами».
Учням цієї групи подобаються картини, намальовані яскравими, бадьорими фарбами. Вони в своїх судженнях підкреслюють естетичні властивості природи, наприклад, їм подобається те, що яскраво забарвлене: «червоні жоржини», «молода зелена травичка». Учні в своїх судженнях не говорять про почуття, проте, якщо простежити за виразами їх облич, інтонацією, то можна сказати, що вони досить емоційно ставляться до тих об'єктів, які сприймають. Така естетична реакція на колір проявляється у вигуках: «Як красиво, який колір!» [32, 251-252].
Зіставлення явищ, відображених у художніх образах, з явищами, які учні спостерігали в житті, приводить їх до розуміння характерних сторін цих явищ, що в свою чергу дає змогу виробити емоційну оцінку, аналогічну до авторської. А це важлива умова формування правильного естетичного ставлення не лише до творів мистецтва, а й до навколишньої дійсності, вироблення в учнів початкових класів правильних естетичних уявлень і оцінок.
1.3 Сприймання творів живопису на уроках образотворчого мистецтва

Пізнання людиною об'єктивного світу не вичерпується відчуттями, які, як відомо, є відображенням окремих властивостей предметів і явищ об'єктивної дійсності. Спираючись на відчуття, людина здатна відображати предмети такими, якими вони є в дійсності. Цей процес відображення і є сприйманням. Ми сприймаємо не лише колір і запах яблука, а саме яблуко, не окремі риси людини, а людину в цілому, і таке синтетичне, цілісне сприймання якраз і називають естетичним.
Проаналізуємо найперше особливості процесів сприймання й осмислення учнями об'єктів оточуючої дійсності. Як стверджують науковці [13; 59], сприймання є відображенням в мозку людини предметів і явиш, об'єктивної дійсності в цілому внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Сприймання, як і відчуття, належить до чуттєвого пізнання об'єктивного світу. Пізнання завжди починається з живого споглядання, з відчуттів і сприймань. Проте, лише переломлюючись через специфічну рису людини - духовність - процес сприймання набуває естетичних ознак.
Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його серед інших об'єктів - впізнаємо людину серед інших людей і т.д. Спираючись на попередній досвід, усвідомлюємо сприйнятий предмет, відносимо його до певного класу предметів. Сприймання людини здійснюється і розвивається в процесі її діяльності. Водночас правильне сприймання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності є необхідною умовою успіху її діяльності.
В основі естетичного сприймання дійсності лежить система тимчасових нервових зв'язків, що утворюються в корі головного мозку внаслідок дії певної сукупності властивостей цього предмета. Активізація цієї системи тимчасових нервових зв'язків під впливом дії об'єкта сприймання дає нам можливість швидко сприймати його, схопивши лише деякі окремі його властивості [54]. Дивлячись на знайомий об'єкт, частина якого захована, ми немов бачимо його в цілому. Ми впізнаємо об'єкти, побачивши лише їх силуетні зображення. Якщо в корі головного мозку нема відповідних нервових зв'язків або вони не активізуються під час дії об'єкта на наші органи чуття, ми не впізнаємо його, належно не сприймаємо.
Впізнавання нами певних об'єктів незалежно від їх розміру та кольору відбувається тому, що внаслідок дії комплексного подразника, яким є предмет, в корі головного мозку утворилися нервові зв'язки на співвідношення між властивостями цього предмета. Відношення між властивостями виступає як певний подразник. Утворюється, як зазначає І.П. Павлов, «рефлекс на відношення» [13, 147]. Завдяки цьому ми сприймаємо мелодію як співвідношення певних звуків, незалежно від того, що її дано в різному регістрі; контури якоїсь фігури як співвідношення просторових частин, незалежно від її розміру та кольору.
Слід відрізняти сприймання предметів і явищ від сприймання змісту навчального матеріалу. Останнє полягає в тому, що учень сприймає поняття, які людство виробило протягом тривалого часу. Сприймання ж предметів і явищ у їх цілісності є передумовою формування естетичного ставлення до побаченого. Естетичне сприймання може відбуватися в процесі споглядання картини чи природи, усього того, що володіє естетичними ознаками.
Отже, під сприйманням розуміють наочно-образне відображення предметів і явищ реальної дійсності, що діють у певний момент на органи чуття людини. У процесі навчання учнів, наприклад, сприймають різні предмети в натурі - рослини, які ростуть на навчально-дослідних ділянках, у садку, у лісі, на полі; машини, які працюють на полі; явища природи (дощ, туман, вітер, хмари) тощо. Це безпосереднє сприймання. Воно буде опосередкованим, коли на уроці застосовуються зображальні наочні посібники - картини, малюнки, географічні карти, моделі, макети, діафільми.
Сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Основою цієї залежності є активізація в пам'яті слідів минулих вражень. Попередній досвід позитивно впливає на сприймання: прискорює розпізнавання об'єктів і окремих його особливостей, збагачує його зміст, доповнює безпосередні враження сприйнятими раніше [21, 23].
Естетичне сприймання творів мистецтва спрямоване на формування у школярів естетичної культури, тобто здатності до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Естетична культура містить у собі такі компоненти [24, 54]:
§ естетичне сприймання - здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття;
§ естетичне почуття - емоційні етапи, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва;
§ естетичні потреби - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживаннях;
§ естетичні смаки - здатність оцінювати твори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів;
§ естетичні ідеали - соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві;
§ художні уміння, здібності в галузі образотворчого мистецтва.
Естетична культура формується в процесі естетичного виховання, є його метою. Завдання і зміст художньо-естетичного виховання визначаються обсягом поняття «естетична культура»: розвиток естетичних смаків, почуттів, потреб, знань, ідеалів; вироблення художньо-естетичних умінь, творчих здібностей [18, 265].
В естетичних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва і праця. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу. З віком розширюються джерела уявлень дітей [5, 107].
Естетичні уявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини Зв'язок естетичних уявлень з етичними свідчить про духовне багатство і моральну спрямованість думок та почуттів дітей, які з ранніх років прагнуть відрізняти елементи прекрасного від потворного в предметах і явищах навколишньої дійсності, у взаєминах людей [34, 159].
У працях психологів [13; 48; 59] і методистів [11; 30; 76] з'ясовуються особливості естетичних сприймань, уявлень, суджень і художньо-творчої діяльності учнів. Але, на жаль, здебільшого вони не знаходять свого застосування в практичній роботі вчителів, які їх не знають. У літературі з питань естетичного виховання недостатньо описано особливості естетичного розвитку учнів. Тому вчителі не можуть ефективно використати рекомендовані методи. Учитель за допомогою певного методу ознайомлює дітей з творами мистецтва. Але для того, щоб збудити в них естетичні переживання і судження, треба не лише володіти цим методом, а й знати, які особливості естетичних переживань і суджень, при яких умовах і якими засобами можна успішніше розвивати.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але глибина насолоди залежить від готовності до сприймання творів мистецтва. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя.
«Якщо дитина не радіє першій літній веселці, байдуже проходить повз досконалу скульптуру, не помічає композицію з квітів, якою дбайливий учитель прикрасив підвіконня класу, це означає, що у неї нерозвинена здатність до естетичного сприймання, тобто емоційного відображення красивих об'єктів та явищ природи, мистецтва» [4, 25]. Приклад цей розповсюджений у школах. Прикро, адже без такої здатності гальмується духовний розвиток людини. Естетичне сприймання тренує спостережливість, стимулює мислення, розвиває вміння оцінювати і висловлювати відповідне судження. Отже, у молодшого школяра в процесі споглядання краси інтенсифікується інтелектуальний розвиток.
Естетичне сприймання сприяє розвитку й емоційної сфери, емпатійності, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв - складні почуття, переживання [37, 26]. Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.
Під час естетичного сприймання художнього твору у молодшого школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан - відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичного компонента духовності.
Шляхом створення умов для розвитку естетичного сприймання можна ефективно впливати на формування інших складових духовності. Дехто вважає, що достатньо забезпечити естетичне середовище, і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на яскраві або живі об'єкти. Але це ще не естетичне сприймання [44, 58]. Тому для тих, хто виховує дітей, важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.
Пізнавальне сприймання - форма чуттєвого пізнання дійсності, під час якого відображаються та фіксуються суттєві якості предмета (об'єкта, явища), що спостерігається. У процесі естетичного сприймання відображаються ті властивості, що надають об'єкту естетичної значущості.
Наведені приклади яскраво ілюструють, що пізнавальне споглядання не викликає емоційного ставлення до предмета чи явища. Інше спостерігається під час естетичного сприймання: дитина не може втриматися від емоційної оцінки об'єкта, відповідно до власного бачення, потреб, інтересів, бажань. Ця оцінка висловлюється у формі словесного естетичного судження з використанням епітетів, метафор, порівнянь: «Уся галявина, зображена на картині, була всипана квітами. Під сонцем вони променилися, гойдались і мерехтіли. Трава була така соковита що здавалося, ось бризне смарагдом, який розіллється, заливаючи землю…».
Чималого значення для розвитку умінь сприймати й оцінювати мистецькі твори набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво [24]. Нагромаджувати словниковий запас слід з раннього дитинства. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення школярів до самостійної естетичної діяльності.
Дослідження [38; 82] довели, що розвиток емоційного компонента - запорука ефективності формування естетичного сприймання. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.
Сприймання творів мистецтва потребує певної сенсорної культури і включає виховання в дітей здатності «бачити» і «чути». Естетичне сприймання завжди повинно мати емоційно безпосередній характер. Втрачаючи цю безпосередність почуттів людина втрачає своє емоційне ставлення до творів мистецтва, проте безпосередність почуттів неможлива без попередньої підготовки. Мистецтво дає людині не лише переживання почуттів, а й пізнання їх, а через пізнання почуттів веде і до оволодіння ними.
І.Ф. Гончаров виділяє два психологічно суттєві моменти під час естетичного сприймання творів образотворчого мистецтва [24, 38-39]:
Сприймання краси обов'язково включає в себе оцінний момент. У цьому одна з важливих відмінностей «прекрасного» від просто «приємного» або того, що «подобається», «дає задоволення». Оцінний характер естетичних суджень відображає наявність певного естетичного смаку. Без нього неможливе виховання в учнів оцінного ставлення до творів мистецтва і вироблення системи естетичних оцінок.
Художньо повноцінне сприймання мистецтва - це активна діяльність, яка стає естетичною діяльністю лише тоді, коли дає естетичну насолоду.
Мистецтво, художнє сприймання і художня діяльність учнів повинні бути тісно пов'язані з життям, а кожне мистецтво повинно бути не стіною, що відокремлює від світу, а дорогою в світ. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на шкільну наочність, особливо виставки так звані шкільні малі «Третьяковки» [62]. У деяких школах роками не змінюється їх експозиція, і учні давно вже не звертають на них ніякої уваги. Сталося звичайне перенасичення естетичного почуття. У цьому випадку твори мистецтва не виконують жодної з своїх функцій - ні пізнавальної, ні естетичної, ні моральної, крім формальної.
Сила і тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людини міцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.
Почуття, як і всі психічні процеси, пов'язані з діяльністю людини., Праця - невичерпне джерело людських почуттів. Вона породжує почуття задоволення, упевненості, сумніву, хвилювання, захоплення, радості, розчарування. У праці вдосконалюються органи чуття, без яких неможливі сприймання естетичних властивостей предметів і явищ дійсності [13]. Почуття впливають на діяльність людини, породжують творче піднесення, вольову активність, енергію. Вони є необхідною умовою творчої праці.
Естетичне сприймання завжди повинно бути емоційно-безпосереднім. Втрата цієї безпосередності спричинює втрату естетичного ставлення до об'єкта сприймання. Водночас уміння емоційно сприймати естетичні об'єкти не дається безпосередньо. Воно є наслідком великої як естетичної, так і загальної культури. Без підготовки, без пристрасті, без праці і наполегливості в розвитку почуття, витонченого в самому собі, мистецтво нікому не дається.
У процесі сприймання мистецьких творів часто настає стадія захоплення, яка є основною умовою повноцінного і глибокого естетичного сприймання твору. А друга стадія - стадія діяльності, що проявляється в естетичних судженнях. Відповідно до цього, естетичне сприймання завжди повинно бути емоційно-безпосереднім [63]. Втрата цієї безпосередності спричинює втрату естетичного ставлення до об'єкта сприймання. Водночас уміння емоційно сприймати естетичні об'єкти не дається безпосередньо. Воно є наслідком великої як естетичної, так і загальної культури. Без підготовки, без пристрасті, без праці і наполегливості в розвитку почуття, витонченого в самому собі, мистецтво нікому не дається.
Естетичні почуття - це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: «коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним». Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.
Естетичне сприймання - це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського, «світлу радість», «те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою» [74, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.
Радість, яку переживає людина, сприймаючи твори мистецтва, М.М. Артеменко назвав естетичною радістю [5, 14]. Найвищим виявом такої радості є естетична насолода. Особливість її полягає в тому, що вона завжди є результатом глибокого, можна сказати, просвітленого переживання. Відчувати естетичну насолоду - це означає глибоко відчувати і розуміти красу: красу життя, красу творіння, красу людських умінь та поривань.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить від підготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивний фактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичні переживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають її смаки.
Радість, яку дає людям духовна культура, - це естетична насолода. І навпаки, всяка насолода, принесена мистецтвом, пов'язана з почуттям радості. Мистецтво повинно нести людям почуття радості [44]. Але разом з тим таке високе почуття може дати лише мистецтво, яке відображає життя в найістотніших моментах, вчинках, втілених у зрозумілій художньо-яскравій формі, тобто мистецтво, яке є своєрідним дзеркалом життя.
Сила цієї радості, або естетичної насолоди, проявляється в її загальності, тобто в тому, що цей душевний стан переживає багато людей. Інакше кажучи, індивідуальне, особисте переживання стає проявом колективного, масового, а часом і загальнонародного переживання.
Таким чином, естетична радість об'єднує людей. У цьому єднанні проявляється активний характер естетичного переживання і водночас виявляється дійова сила мистецтва.
2. Методика естетичного сприймання творів живопису у початкових класах

2.1 Педагогічні умови організації естетичного сприймання творів живопису

Однією з умов дальшого піднесення якості естетичного виховання учнів є докладне вивчення особливостей їх естетичних суджень. Джерелом естетичних суджень є естетичні властивості предметів і явищ дійсності, природа, людина і її поведінка, праця, твори мистецтва [46]. Розвиток естетичних суджень є невід'ємною частиною загального естетичного розвитку учня початкової школи. В естетичних судженнях учні виявляють естетичні ставлення до дійсності, своє розуміння естетичних властивостей дійсності і творів мистецтва, характеризують почуття, які вони переживають під час естетичного сприймання. Для того, щоб розвинути естетичні судження учнів, треба виявити основні особливості цих суджень.
Естетичні судження - це обґрунтована естетична оцінка предметів і явищ, яка виявляється або у формі простого твердження про красу чи потворність предмета, або у формі аргументованого доведення, чому саме спостережуваний предмет красивий або чим він не подобається [24, 79]. Естетичне судження є невід'ємним компонентом естетичного сприймання: у них виявляється розуміння естетичних властивостей дійсності і творів мистецтва, характеризуються почуття, які людина переживає під час естетичного сприймання. Психологічний аспект естетичних суджень полягає в особливостях виявлення в них естетичних почуттів, мотивів естетичних оцінок, смаків та ідеалів, а також впливу на безпосереднє естетичне сприймання асоціативних образів уяви.
Емоційність естетичних суджень, мотиви естетичних оцінок залежать від суб'єкта, від його досвіду, знань, смаків, уявлень, почуттів, від загального рівня його розвитку [6, 43]. Останнє в свою чергу, детерміноване навчанням, вихованням і умовами життя людини. В процесі тривалого досвіду в людини виробляється здатність диференціювально-оцінного сприймання і переживання естетичних властивостей явищ дійсності. Ця здатність називається естетичним смаком. Завдяки цій здатності людина може оцінювати ту або іншу естетичну властивість, розрізняти прекрасне і огидне, красиве і потворне і т.д.
Предметом дослідження були естетичні судження молодших школярів у процесі сприймання творів живопису - тематичних (сюжетних) картин і творів пейзажного жанру. Сприймаючи тематичні картини, учні насамперед реагували на сюжет. Перші естетичні судження, в яких вони виявляють свою загальну естетичну оцінку, такі, як і про пейзажні твори: «Картина подобається». А вже потім виявлялося емоційне ставлення до зображеного, з'ясовувалися мотиви естетичних оцінок.
Деякі учні не можуть висловити естетичне враження від картини навіть тоді, коли вона їм подобається. Бони розповідають її сюжет без будь-яких посилань на почуття, без жодної спроби дати естетичну оцінку зображеного: «Картина подобається тим, що на ній зображено бідних дітей, які тягнуть важку бочку з водою. Їм холодно і важко тягнути». Як виявилося, учні цієї групи вибирають відомі їм картини. Вони не раз чули, як учитель пояснював зміст картини, і запам'ятали це. Картина стала доступною розумінню учнів, тому вони про неї і говорять. Це звичайні висловлювання, які не мають емоційно-оцінних ознак естетичного судження. Учні підряд перелічують усе, що бачать на репродукції. Мова і міміка під час цього сприймання свідчать про цілковиту байдужість до об'єкта. Може, естетичне враження в учнів і є, але воно не виявляється в їх судженнях.
В естетичних судженнях інших учнів виявлені емоційно-оцінні ознаки. Так, емоційність одних суджень залежить від естетичного ставлення учнів до окремих ознак предметів, які їм сподобались, які їх вразили, захопили: «Солдати так високо вилізли, що хмари в них під ногами».
Цей момент - високо, над хмарами - найбільше вразив ученицю, тому вона виділила його. «Гори подобаються висотою». Учнів захоплюють розмір, форма, кількість. Це враження залежить від знань учнів. Вони читали, чули, бачили в кіно, що хмари високо в горах ідуть просто над головою, але самі так високо в горах не були. Вони знають, що вилізти так високо може тільки відважна, сильна людина. І хоч вони й не висловлюються про моральні якості таких людей, проте це впливав на те безпосереднє почуття захоплення, яке учні переживають і завдяки якому їм подобається картина.
Про вищий рівень естетичного ставлення учнів до творів живопису свідчать ті естетичні судження, в яких відбивається їх розуміння переживань зображених людей, моральних рис їх характеру, моральних норм поведінки, які вони засвоїли в процесі свого морального розвитку. Значну роль при цьому відіграють їх знання. Усвідомлення моральних норм як красивих позначається на виборі тієї або іншої репродукції. Спочатку поняття «хороший» (у розумінні етичний) і «красивий» (у розумінні естетичний) у них не диференціюються. Лише поступово з цього єдиного розширеного поняття викристалізовуються етичні й естетичні сторони.
Етичне і естетичне так тісно переплітається, що один неетичний жест стає для учнів узагальнюючим, і вони відкидають усі естетичні якості: «Не подобається картина «У сільській бібліотеці», бо намальовано, що хлопці стоять у шапках, а це некультурно». І вони вже не звертають уваги на всі інші якості, бо вважають, що в картині все повинно бути красивим, усе повинно подобатись. Негативне явище вони розглядають як порушення етичних норми, а тому не одержують естетичного враження від картини. Мотиви таких оцінок учні беруть з правил поведінки. Вони спостерігали, як за порушення певних етичних норм поведінки давалося зауваження - «некрасиво», «негарно». Якщо це некрасиво в житті, то воно повинно бути некрасивим і в творі мистецтва. У цих судженнях учнів тісно переплітаються естетична і етична оцінки. їх мотиви: зрозумілість, привабливість певної моральної якості, почуття захоплення. Ці судження мають емоційно-оцінний характер. Єдність естетичного і етичного в судженнях не суперечить сприйманню учнями художнього образу - адже в творах мистецтва етичне відображається через естетичне.
Твори побутового та історичного жанрів сильніше впливають на учнів етичною стороною, ніж естетичною. Знаючи цю особливість ставлення учнів до твору живопису, треба вибирати для розгляду принаймні на початковій стадії роботи з ними, ті твори живопису, в яких естетична і етична функції тісно переплітаються, в яких «добре» і «красиве» звучать синонімічно.
В деяких судженнях правдивість зображеного пояснюється власними спостереженнями учнів: «Дітям холодно, великий мороз, бо діжка вся вкрила и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.