На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Формування навичок читання як психолого-педагогчна проблема, швидкого й свдомого читання як засобу успшного навчання дитини в школ. Вдбр вправ з удосконалення навички швидкочитання, ефективнсть їх застосування. Умння читати працювати з книжкою.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


52
ДИПЛОМНА РОБОТА:
“Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору"
Зміст
    Вступ
      Розділ І. Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема
      1.1 Психолого-педагогічні особливості процесу формування у дітей навички читання
      1.2 Вироблення якісних ознак читання як основне завдання уроків читання у початковій школі
      1.3 Шляхи формування та удосконалення навички читання
      1.4 Формування швидкого й свідомого читання як засобу успішного навчання дитини в школі
      2.1 Формування навички швидкого читання як основи усвідомленого сприйняття художнього твору. Методика формування навички швидко читання в сучасній початковій школі
      2.2 Відбір вправ з удосконалення навички швидкочитання та ефективність їх застосування
      2.3 Організація та зміст експериментального дослідження
      Висновки

Вступ

Мовлення є засобом спілкування між людьми. Писемне мовлення стало додатковим засобом людських стосунків. Після того як люди винайшли друкарський верстат, то відкриття, всі досягнення людського розуму стали швидше розповсюджуватись, ніж раніше, коли книги переписували від руки. Якби в руках людей не було книг, суспільство не могло б так швидко розвиватись, як це ми спостерігаємо тепер.

Книга в житті людини має надзвичайно велике значення. Вона є джерелом знання.

З книги письменна людина дістає знання, створені людством протягом довгої його попередньої історії. Узагальнюючи багатогранний досвід своєї виробничої і культурної діяльності, людина з допомогою книги передає цей досвід наступним поколінням. З книг людина дізнається про великі відкриття і винаходи, про боротьбу людини з природою і завоювання влади над нею. Книга дає не тільки знання, а й сприяє вихованню повноцінної, всебічно розвиненої людини.

Школа і вчитель виховують у дітей любов до книги, до друкованого слова, навчають учнів читати книгу, користуватися нею.

Прищепити любов до читання - це значить переконати дитину у необхідності дружити з книгою, відчувати її корисність у повсякденному житті як неоціненного джерела знань та засобу спілкування між людьми. У процесі роботи над книгою учні повинні пройнятися розумінням книги як величезної сили, здатної впливати на розум і емоції людини.

М. Горький писав: "Любіть книгу - джерело знань: вона полегшить вам життя, по-дружньому допоможе вам розібратись в строкатій і бурхливій плутанині думок, почуттів, подій, вона навчить вас поважати людину і самого себе, вона окриляє розум і серце почуттям любові до світу, до людини" [9, с.87].

Ідея сказаного - у підкресленні благотворного впливу книги на формування позитивних рис особистості. Дію цього впливу у повній мірі слід використати на уроках читання. Для цього є всі можливості. Читання книг відкриває кожній людині світ незвіданого, незнаного, таємничого. У найбільшій мірі це стосується дітей. Учні початкових класів прилучаються до цього світу передусім на уроках читання, які задовольняють освітню мету навчання молодших школярів.

Ефективний процес читання неможливий без вироблення в учнів навичок правильного, виразного, швидкого та свідомого читання, які формуються на уроках класного і позакласного читання.

Проблема формування навички читання завжди була і є актуальною, детально дослідженою як в психолого-педагогічному так і в методичному плані.

Психолого-педагогічні засади проблеми були встановлені Т. Єгоровим, О. Леонтьєвим, М. Жинкіним.

В методичній літературі розроблена достатньо повна характеристика навички читання Н.А. Щербаковою, Є.А. Адамовичем, К.Т. Полєкіним, В.Г. Горець, М. Яковлєвою, а також В.О. Остроюрським, З.А. Агейкіною, А.А. Горбуновою, Є. Є. Руновою.

Однак процес формування навички швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття змісту твору залишався поза увагою дослідження вчених і методистів як в ХІХ - ХХ, так і в ХХІ столітті. Це обумовлює актуальність досліджуваної нами проблеми, тема якої "Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору".

Об'єктом дослідження є процес формування навичок читання, а предметом - процес удосконалення навички швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору.

На сучасному уроці читання вчитель має формувати в учнів правильне, свідоме, виразне читання з відповідною для кожного віку швидкістю. У ході опрацювання тексту належний рівень сформованості цих умінь у дітей забезпечувати важко. Тому мета роботи - дібрати та систематизувати вправи, спрямовані на формування ефективної навички швидкочитання, обґрунтування умов для її впровадження та розробка методичних підходів та шляхів успішного формування та удосконалення навички читання.

Гіпотезою дипломного дослідження є: процес формування навички швидкочитання в початковій школі буде ефективнішим, якщо він ґрунтується на системі спеціально відібраних вправ, що сприяють усвідомленому сприйняттю художнього тексту, а також за умови їх систематичного та послідовного використання на уроках читання.

Завдання дипломної роботи:

проаналізувати та узагальнити досліджувану проблему в психолого-педагогічній літературі;

з'ясувати методологічну основу процесу формування навички швидкого читання;

обґрунтувати та відібрати вправи, що сприяють успішному виробленню даної навички;

вивчити ефективність авторських пропозицій.

Методологічну основу дипломної роботи становлять:

загальнометодичні закономірності формування навички швидкочитання;

передовий педагогічний досвід; сучасні наукові розробки з даної проблеми;

педагогічна спадщина з досліджуваної проблеми.

Методами дослідження, які були застосовані у процесі написання дипломного дослідження є:

аналіз психолого-педагогічної теорії, методичної літератури;

вивчення передового педагогічного досвіду;

педагогічний експеримент;

спостереження;

методи математичної та статистичної обробки контрольних зрізів;

методи теоретичного узагальнення.

Наукова новизна даної проблеми полягає у відборі та систематизації методичних засобів удосконалення навички швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття літературного твору, оскільки окреслена проблема ніколи не була об'єктом дослідження вчених і методистів.

Практичне значення роботи полягає у тому, що завдяки ефективному формуванню навички швидкочитання можливе не лише усвідомлене сприйняття змісту тексту, але й те, що учні, добре володіючи навичкою швидкочитання, успішно навчатимуться в школі.

Реалізація мети і завдань дослідження представлена у змісті роботи, який складається з двох розділів та семи параграфів.

У вступі з'ясовується актуальність дослідження, окреслюється науковий апарат, аналізуються роботи вчених з даної проблеми, представлено теоретичне і практичне значення дослідження.

У І розділі "Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема" з'ясовуються питання психолого-педагогічних основ досліджуваної проблеми, дається характеристика основних понять використаних у дослідженні. Цей розділ складається з чотирьох питань, кожне з яких висвітлює певні теоретичні положення проблеми.

У ІІ розділі "Формування навички швидкого читання як основи усвідомленого сприйняття художнього твору" аналізується масова практика вчителів в сучасній початковій школі; розкриваються підходи до формування навички швидкочитання деяких методистів; представлено систему вправ, що сприяє ефективному формуванню навички швидкого читання; описано зміст та організацію експериментального дослідження, яке проводилося в 2004-2006 навчальному році на базі Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Підгаєцького району Тернопільської області; аналізується результативність дослідження.

Ефективність отриманих результатів представлена в таблицях і показана у відсотках (%).

Висновки містять узагальнення поглядів учених щодо даної проблеми і конкретні положення щодо результативності проведеного дослідження та визначення подальших шляхів вивчення даної проблеми у взаємозв'язку з процесом формування інших навичок читання.

Після висновків подано список використаної літератури та додатки.

Значного розповсюдження і застосування у практиці масової школи набули системи вправ для формування навички швидкочитання І.Т. Федоренка, В.М. Зайцева та комплекс вправ для формування правильного свідомого, виразного та швидкого читання Б.В. Дсенги. Саме ці методичні рекомендації та системи вправ складають основу експериментальної роботи.

Про важливість швидкого читання В.О. Сухомлинський писав: "Читання - це віконце в світ, найважливіший інструмент навчання, воно має бути вільним, швидким - лише тоді цей інструмент буде готовий до дії" [48, с.133].

Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина - важливе моральне, політичне, економічне завдання нашого суспільства. Роль книги в цьому процесі важко переоцінити.

Всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння зв'язно, логічно й образно розповідати виховуються читанням. Дитяча художня книга - це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в його життя якомога раніше, тому що вона є незамінною у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо.

Від учителя початкових класів значною мірою залежить, чи полюблять діти читання або залишаться байдужими до літератури, чи стануть вони друзями книги і постійними її читачами, таким чином здобуваючи широту кругозору, міцні знання, чи знайдуть самих себе.

Розділ І. Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема

1.1 Психолого-педагогічні особливості процесу формування у дітей навички читання

Одне з провідних місць у формуванні особистості належить читанню. Адже саме читання є невичерпним джерелом знань, духовного, емоційного, розумового розвитку людини. Тому навчання дітей читати, формування в них стійкого інтересу до цього виду діяльності було і залишається важливим завданням початкової школи. Для його успішного розв'язання вчителю необхідно чітко усвідомлювати психологічні особливості цього процесу.

За своєю природою читання - один із видів мовленнєвої діяльності, разом із слуханням, говорінням, письмом. Психолог Т. Г Єгоров розглядав читання як вид діяльності, для якого характерні дві взаємопов'язані сторони: одна з них "виражається у рухах очей та рухах органів артикуляції", інша - в рухах думок, почуттів та намірів читця, викликаних змістом тексту. В міру оволодіння учнями процесом читання відбувається більше зближення, краща взаємодія між вказаними компонентами. "Кінцевим завданням розвитку навички читання, - пише Т. Г Єгоров, - є досягнення такого синтезу між всіма сторонами процесу читання, яким характеризується читання досвідченого читця... Чим гнучкіший синтез між процесом осмислення і тим, що називається навичкою в читанні, тим досконаліше протікає читання, тим воно точніше та виразніше".

Структурна організація мовленнєвої діяльності, як і будь-якої іншої, відповідно до теорії О. Леонтьєва, характеризується трифазністю - це мотиваційна, орієнтовно-дослідницька і виконавча фази.

Перша з них реалізується складним взаємозв'язком потреб, мотивів і мети дії. Основним джерелом діяльності тут є потреба. Для всіх видів мовленнєвої діяльності - це комунікативно-пізнавальна потреба. Тому мотивом читання може бути спілкування з тим чи іншим автором, книгою, одержання систематично насолоди чи пізнавального впливу тощо. Метою ж читання є вилучення інформації, відтворення чужої думки за допомогою писемного тексту.

Друга фаза - орієнтовно-дослідницька - передбачає вибір засобів і способів здійснення мовленнєвої діяльності. У читанні вона спрямована на пошук необхідної книги, тексту, визначення того, яким видом читання (вголос чи мовчки) варто скористатися у певній ситуації тощо.

Третя фаза - виконавча - передбачає одержання результату в досягненні поставленої мети. Для читання це усвідомлення змісту прочитаного. Це означає, що читачеві для проникнення в смисл тексту, поданого в певній мовній формі, заданій автором, необхідно видобути з пам'яті й структури, у яких оформлений цей задум, оскільки, на думку М. Жинкіна, "кожний сприймає мовлення у своїх власних словах".

Однак слід мати на увазі, що читання - це складний, багатоаспектний процес опосередкованого - через письмовий текст - спілкування, який полягає у декодуванні графічних знаків в усне мовлення (сприйняття графічної форми слова, трансформування її у звукову, тобто промовляння слів по складах чи цілих слів, залежно від рівня оволодіння технікою читання) і розумінні змісту прочитаного (слова - словосполучення - речення - тексту). Це означає, що розраховувати на повноцінне спілкування читача з автором під час читання можна лише за умов досягнення синтезу між сприйняттям, вимовою і осмисленням змісту тексту. Особливість початкового стану навчання читання полягає в тому, що засвоєння прочитаного здійснюється вже тоді, коли ще не сформована техніка читання, а осмислення ускладнюється недосконалістю усного мовлення дитини. Тому досягнення синтезу між окремими сторонами процесу читання (технікою і розумінням), що забезпечує його точність, швидкість, виразність, є найважливішою метою навчання, реалізація якої здійснюється поетапно.

Основні етапи процесу формування навички читання були встановлені психологами у 40-50 - х роках ХХ сторіччя.

Т. Єгоров виділяє аналітичний етап - опанування частин цілого, синтетичний етап - виникнення і становлення цілісної структури дії - і етап автоматизації - уточнення і закріплення зв'язків, сформованих в учнів на перших двох етапах оволодіння навичкою читання.

Перший, аналітичний, етап припадає на період навчання грамоти й характеризується складо-літерним аналізом і читанням слів по складах, що дає змогу виділити два специфічних ступені: перший, пов'язаний з оволодінням буквеними позначками і поєднанням букв заний з опануванням складу поєднанням складів у слова.

Основні завдання, що стоять перед учнями на ступені оволодіння мовленнєво-звуковими позначками: насамперед навчатися слухати і правильно виділяти (аналізувати) звуки живого мовлення, що вимагає від дітей перебудови слуху й утворення нових фонематичних уявлень, навчитися поєднувати (синтезувати) звуко-літери в склади і слова, співвідносити слова і фрази друкованого тексту з відповідними словами і фразами усного мовлення, тобто правильно розуміти прочитане.

Одиницею читання на цьому ступені формування навички читання є буква. Дитина спочатку засвоює букви і вже потім вчиться сполучати їх у склади, слова. Тому основні труднощі навчання читання в цей час пов'язані з розпізнаванням букв, злиттям їх у склади, поєднанням складів у слова, розумінням прочитаного.

Другий, складо-аналітичний, ступінь опанування навички читання характеризується тим, що учні вже досить добре володіють мовленнєво-звуковими позначками і одиницею читання стає склад. Це суттєвий крок уперед, хоча опанування складу і не знімає зусиль читця під час читання слова в цілому. Слово набуває смислу тільки після усвідомлення всіх його складових елементів, тобто спостерігається значний розрив між процесом сприйняття й осмислюванням прочитаного, що впливає на збільшення кількості помилок, зумовлених цим процесом. Розуміння відокремлене від читання і йде слідом за ним. Темп читання уповільнений, проте відзначається його зростання завдяки перечитуванню, що пояснюється двома причинами: по-перше, тим, що прискорюється під впливом вправляння процес упізнавання складів і слів, і, по-друге, тим, що схоплена в першому читанні основна думка твору (тексту) набуває великої детермінуючої сили в процесах сприйняття.

Отже, основними труднощами на складо-аналітичному ступені є відсутність цілісних форм сприйняття і необхідність читати слова за принципом складання їх частин, відокремлення процесів сприйняття й осмислення.

Етап синтетичного читання також неоднорідний. Він починається стадією становлення синтетичних (цілісних) прийомів читання, основна особливість якої полягає в розпізнаванні слова за деякими ознаками: довжиною, конфігурацією букв і їх елементами, що виступають за рядок, тобто сприйняття окремих слів на цій стадії не викликає особливих ускладнень. Проте синтез у процесі сприйняття характеризується ще недостатньою зрілістю, оскільки є труднощі у цілісному сприйнятті словосполучень, речень, частин тексту. За словами Т. Єгорова, "пояснюється це тим, що на ступені становлення синтетичних прийомів читання єдність між розумінням тексту й сприйняттям його графічного складу ще тільки намічається, а не досягає необхідної довершеності, тобто зв'язок між зоровим аналізатором і мовленнєво-руховим знаходиться ще у стадії становлення" [14, с.214]. Темп читання значно зростає, розуміння поліпшується. Зменшується кількість помилок сприйняття, проте збільшується число помилок розуміння, пов'язаних із прагненням спиратися на змістову здогадку.

Тому успіх навчання на стадії становлення синтетичних прийомів читання значною мірою визначається уміннями швидко "впізнавати слова в обличчя", тобто чітко виділяти їх характерні ознаки; зосереджувати зусилля на встановленні смислових зв'язків між фразами, реченнями, частинами тексту, швидко і точно перевіряти здогадку, що виникає, через сприйняття тексту, спираючись на зміст прочитаного.

Етап синтетичного читання, основними проявами якого є інтонаційне поєднання речень, контекстне читання, пов'язані із завершенням процесу аналізу й синтезу графічних елементів тексту відповідно до їх вимови, Т. Єгоров відносить на кінець навчання в початковій школі і вказує на можливість його подальшого безмежного вдосконалення шляхом розвитку виразності. Основне завдання - розуміння прочитаного - розв'язується тепер завдяки цілісним процесам сприйняття, які вже не викликають труднощів у читця, і вся його увага спрямовується на осмислення змісту. Темп читання на цьому ступені розвитку продовжує зростати. Помилки, що мають місце під час читання (пропуски, заміни, додавання) не порушують логіки розповіді, повторне читання спрямовується насамперед на виправлення інтонаційного аналізу й синтезу. На думку Т. Єгорова, досягнення ступеня синтетичного читання в процесі навчання є важливою передумовою виникнення до читання як діяльності.

У зв'язку з цим досить актуальним є питання про необхідність скорочення термінів формування навички і досягнення в її розвитку етапу синтетичного читання не пізніше середини навчання в початковій школі, щоб забезпечити цілеспрямоване керівництво цим процесом і зміцнити інтерес до даного виду мовленнєвої діяльності.

Розв'язання цієї проблеми стає можливим за таких умов.

Навчання дітей читати має відбуватися в єдності з опануванням і вдосконаленням інших видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, письма). Опора читання на різні види мовленнєвої діяльності розширює можливості читця і створює умови для формування в нього у взаємозв'язку культури мовлення і читання:

враховуючи те, що учень на початкових етапах навчання легше розуміє текст, почутий у виконанні дорослого, ніж прочитаний самостійно, з метою формування позитивної мотивації до роботи з книгою необхідно, починаючи з першого класу, передбачити на уроках читання організацію слухання різноманітних текстів. Воно має поєднуватись з самостійним читанням учнів. Дитина в процесі слухання художніх творів повинна навчитися орієнтуватися в темі та змісті тексту, виражати свої судження щодо прослуханого з тим, щоб надалі здійснювати подібну роботу під час самостійного читання. З цією метою в класі має бути створене необхідне книжкове середовище, яке дало б змогу розширити уявлення дітей про жанрову і тематичну розмаїтість літератури, формувало б у них прагнення до активного спілкування з книгою та її автором;

навчання читати має спиратися на розвиток активного усного мовлення учнів. Рівень розвитку усного мовлення, багатство і розмаїття словникового запасу мають першорядне значення для розуміння змісту прочитаного. За допомогою усного мовлення напрацьовується виразне читання, воно також використовується для передачі змісту тексту і його обговорення. Тому для досягнення успіхів у навчанні читання вчителю необхідно забезпечити належний рівень розвитку в учнів навички говоріння.

Розвиток читацьких навичок молодших школярів має відбуватися на основі виділення і усвідомлення вчителем таких основних напрямів роботи:

формування у дітей здатності до естетичного сприйняття літератури;

набуття учнями вмінь кваліфіковано здійснювати читацьку діяльність.

Реалізація другого напряму забезпечується передусім удосконаленням технічної сторони навички читання, яка охоплює спосіб, темп, правильність, свідомість, виразність читання.

Подолання технічних труднощів у набутті навички читання повинно здійснюватись на основі систематичного використання спеціальних вправ і текстів прикладного характеру, які б дали змогу учням вправлятися у подоланні труднощів початкового етапу освоєння техніки. Це допоможе досягти такого рівня читання, який дає змогу читачеві одержати задоволення від здійснюваної діяльності. З цією метою варто поряд з навчальними хрестоматіями використовувати існуючі навчальні посібники, спрямовані на вдосконалення навичок читання, або пропонувати учням для опрацювання спеціально дібрані вправи з урахуванням індивідуальних труднощів, які відчувають діти на певному етапі формування механізму читання. Для організації такої роботи слід виділяти певний час на уроці читання або передбачати проведення окремих уроків, спрямованих на вдосконалення техніки читання.

Читання взагалі буває двох видів: читання вголос і читання мовчки (про себе). Яку ж роль мають відігравати у навчанні ці різновиди читання?

Як одне, так і друге читання має велике значення і в навчанні в житті людини.

Обидва види читання мають певні особливості, кожен з цих видів має властиву йому перевагу, а тому недооцінювати будь-який з них або надавати перевагу якомусь видові читання в практиці початкової школи буде в однаковій мірі неправильним.

У чому ж полягають особливості кожного з видів читання?

1) Голосне читання є основним засобом, щоб взагалі навчитися читати, стати письменною людиною.

2) Воно сприяє розвиткові живої усної мови, виховує вміння говорити правильно, виразно.

3) Читання вголос дає можливість учням із розвиненою більше слуховою пам'яттю краще запам'ятати читаний матеріал.

4) При голосному читанні вчитель має можливість виявити і перевірити уміння учнів правильно читати.

5) Голосне читання запобігає виробленню шкідливої звички читати не весь текст, а тільки дещо з нього, задовольняючись з загальної орієнтації в прочитаному, замість глибокого засвоєння його; отже, привчає до уважнішого і вдумливішого читання.

6) Таке читання необхідно для слухання його іншими (виступи, доповіді, художнє читання і ін.).

7) Є ряд творів (вірші, байки, загадки, казки), що розраховані тільки на голосне читання і дістають своє смислове і зовнішнє оформлення тільки при читанні вголос.

8) Читаючи вголос, учитель дає учням зразки правильного, виразного читання.

Треба сказати, що при читанні вголос ми робимо складнішу роботу, ніж при мовчазному читанні, бо витрачаємо енергію на вимову, на слухання.

Читаючи вголос, учень витрачає енергію й увагу на самий процес читання. Він пильнує за тим, щоб не помилитися при читанні, правильно вимовити слова, відтворити інтонацію, і це приковує до себе увагу учня часом в більшій мірі, ніж зміст. Спостереження над практикою читання учнів початкової школи вголос і мовчки доводять, що учні І-ІІ класів читають про себе повільніше, ніш вголос.

Розуміння читаного про себе в молодших класах початкової школи нижче, ніж при читанні вголос. Учні ІІІ-ІV класів, навпаки, мовчки читають швидше, ніж вголос.

Розуміння читаного при мовчазному читанні в ІІІ-ІV класах поступово підвищується. Звідси цілком природно, що доросла людина читає здебільшого мовчки, бо таке читання дорослої (грамотної) людини економніше, продуктивніше, ніж читання вголос, і мовчки - повинно бути свідомим.

Сприймання і усвідомлення читаного відбувається через зір, слух і моторність, а тому нерідко можна спостерігати, що не лише учні початкової школи, а й восьмирічної, а часто й середньої, готуючи домашні завдання, читають вголос, а не мовчки, бо саме через таке читання учень не лише усвідомить матеріал для себе, а й краще підготує себе до відповіді уроку перед класом, перед учителем.

Отже, обидва види читання мають навчальну цінність. Тому треба розвивати в учнів навички як читання вголос, так і читання мовчки.

У І-ІІ класах повинно переважати голосне читання, але поруч з голосним читанням з другого півріччя в І класі поступово слід запроваджувати і читання мовчки. Так само, як при читанні вголос, мовчазне читання вимагає системи певних методичних прийомів та вправ.

В практиці початкової школи мають місце такі найголовніші недоліки при мовчазному читанні:

1) перед читанням не дається певних завдань учням, а тому учні не знають мети мовчазного читання;

2) не дається вказівок учням, як читати (учитель не реагує на рух губами, язиком під час читання мовчки, що затримує розвиток мовчазного читання);

3) після мовчазного читання не проводиться ніякої роботи над прочитаним текстом, а тому знижується ступінь свідомого ставлення до тексту в час мовчазного читання;

4) матеріал до читання не обмежується часом, а тому в учнів немає стимулу виробляти навички швидкого мовчазного читання.

Вся робота з розвитку навичок мовчазного читання повинна бути цілеспрямованою і контролюватись. Даючи завдання для мовчазного читання, учитель ставить перед учнями певні вимоги, визначає час (хто з учнів прочитав задане, підносить руку).

Щоб читання мовчки було свідомим, учитель дає учням перед читання певне завдання.

Залежно від класу, від розвитку й підготовленості учнів такі завдання можуть бути найрізноманітніші, наприклад:

1) Знайти в тексті відповідь на дане запитання.

2) Дати відповідь на запитання своїми словами.

3) Прочитати і переказати прочитане.

4) Прочитати і пояснити заголовок статті.

5) Скласти план прочитаного.

6) Поділити оповідання на частини.

7) Дати заголовок кожній частині оповідання.

8) Підібрати малюнки до прочитаного.

9) Знайти і виписати з тексту певні місця.

Перед читанням мовчки треба учнів інструктувати, як саме читати: не рухати губами, язиком, не вимовляти слів про себе, не пропускати жодного слова.

Навчання мовчазного читання в І класі слід починати з читання окремих речень, потім абзаців і лише тоді переходити до читання цілого оповідання.

Мовчазне читання треба чергувати з читанням вголос. Так, в І-ІІ класах спочатку читає оповідання вчитель вголос, а потім прочитують учні мовчки. Після цього проводиться розбір прочитаного за завданням учителя перед мовчазним читанням. Далі учні читають вголос і розбирають оповідання докладніше.

Читання мовчки особливо необхідне для підготовки дітей до позакласного читання.

Розглянемо детальніше ці два різновиди читання з врахуванням психолого-педагогічних особливостей та у зв'язку із такою якістю читання як швидкість.

Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це шлях, традиційний для нашої школи - в навчанні як рідної, так і другої мови. Хоча світова педагогічна практика знає й інші підходи до розв'язання цієї проблеми).

Голосне читання має значні переваги. Учитель може контролювати діяльність школяра і вчасно допомагати йому. Це особливо корисно на перших кроків, коли дитина ще вчиться читати склади різних типів, поєднувати їх у слова. Доцільніше це й пізніше, щоб навчитися літературної вимови при читанні, формувати вміння правильно інтонувати речення тощо. Врешті-решт, голосне читання потрібне і для певності, що учень справді працює, а не просто сидить втупившись у сторінку.

Це все так. Однак відомо, що людина в житті більше читає мовчки, а не вголос. І школа не може не зважати на це, ігнорувати важливу життєву потребу. Безумовно, багато хто з учителів регулярно застосовує на уроках читання мовчки, починаючи відразу після опанування літер. Спочатку вони пропонують дітям прочитати матеріал (ряди слів або невеликий текст) напівголосно або пошепки, підготуватися до читання вголос. Через деякий час заохочують учнів читати мовчки, без проговорювання. Та в цілому мовчазне читання ще не набуло такого поширення, якого, безумовно, заслуговує.

Слід зазначити, що ця проблема мало досліджена методичною наукою. Питань тут виникає дуже багато, і далеко не на всі з них є переконливі відповіді. Ось деякі з них: Коли починати застосовувати обидва різновиди читання? Які тексти пропонувати для читання вголос і мовчки - відомі учням чи невідомі? Що і як перевіряти? Які прийоми застосовувати для вдосконалення навички? Чи всі прийоми придатні для обох різновидів читання? Продовжити цей ряд, безперечно, може кожний учитель. У пошуках відповідей бодай на частину цих запитань бажано хоч побіжно проаналізувати особливості читання вголос та мовчки, зіставити їх. Цілком очевидно, що вони мають спільну основу. В обох випадках треба засвоїти букви, навчитися складати з них нова. Для обох видів читання важливо знати, що означають слова, як вони поєднуються в реченні, помічати серед них найбільш важливі для розуміння, вміти стежити за розгортанням думки, сприймати емоційний бік твору. Розрізняються читання вголос і мовчки перш за все озвучуванням. Перше передбачає промовляння слів тексту - по змозі чітко і залежно від ситуації більш чи менш голосно. Друге (принаймні у хороших, вправних читців) такого промовляння звичайно позбавлене. Працюють очі й мозок, а язик, губи та інші артикуляційні органи залишаються нерухомими. Але такого високого рівня розвитку навички досягають далеко не всі. Значна частина людей і при мовчазному читанні ворушить язиком, губами або промовляє пошепки те, що читає. У такому випадку йдеться про часткове озвучування.

Промовляння слів не охоплює всієї проблеми "озвучування" тексту. Адже цілком необхідно також відповідним чином його інтонувати. Так, треба поділити у вимові речення на смислові відрізки - за допомогою пауз та (або) мелодики. Наприклад: О шостій годині ріку ми вирушили додому. Треба також уміти підкреслити голосом слова, найбільш суттєві для змісту, правильно відтворити інтонацію кінця речення та ін.

Тією чи іншою мірою інтонування властиве і для читання мовчки. Школяр має відчути інтонацію, передбачену автором. Без цього неможливе правильне прочитання й розуміння тексту, - зауважував М.І. Жинкін. Але здійснюється це неоднаково на різних стадіях формування навички. Початківець у навчанні мовчазного читання подумки промовляє текст, майже повністю відтворює "в умі" інтонаційні особливості речення. І це зрозуміло: інтонування, хоч і про себе, допомагає краще зрозуміти зміст.

Та з часом ситуація змінюється: збагачується читацький досвід школяра, зростає його вправність, а також загальний розумовий рівень. Це дає змогу легше, швидше опановувати текст. Повне інтонування подумки перестає бути потребою і починає гальмувати процес читання. Багато учнів уже не промовляють про себе, наприклад, питальне речення, щоб за знаком питання в кінці зорієнтуватися у змісті. Такий зв'язок починає діяти автоматично. Хоча в складних для розуміння випадках і в досвідчених читачів з'являється потреба перечитати текст, інтонуючи його вголос чи подумки. Та це трапляється не на кожному кроці, а скоріше як виняток, що підтверджує правило.

Отже, читання мовчки відрізняється від читання вголос більшим чи меншим обмеженням озвучування. Це зумовлює суттєву різницю між різновидами читання у швидкості. Розгляньмо спершу високий рівень володіння навичкою читання. Піклуючись про дітей, що повільно, важко навчаються засвоювати текст, ми часто забуваємо про необхідність керувати розвитком цієї навички у кращих учнів. А вони мають не менші права на нашу увагу. До того ж, орієнтація на бажаний, високий результат дає можливість краще бачити перспективу, ефективніше навчати читання, школярів з різним рівнем розвитку навички.

Тож якої швидкості читання ми прагнемо досягти, який результат роботи з дітьми вважаємо бажаним? Відповідаючи на це запитання, будемо пам'ятати про існування двох різновидів читання.

Хорошою швидкістю читання вголос вважається така, що відповідає звичайній швидкості усного мовлення людини. Виходить: хто говорить досить швидко, той і читає уголос швидше, ніж той, хто говорить повільніше (за умови однакового рівня розвитку інших якостей читання). Хорошою середньою швидкістю читання вголос є 100-120 слів за хвилину (а для уповільнених людей вона може бути і дещо нижчою за цей показник. Див.: Архипов Г.Б. О влиянии темпа речи на аудирование // Ученые записки МГПИИЯ. - М., 1968. - Т.44).

В школі недоцільно заохочувати дітей, щоб вони змагалися щодо швидкості читання вголос, ковтаючи закінчення і зливаючи слова у суцільний потік. Коли здібний учень розганяється, показуючи надто високу швидкість читання вголос, слід не підхвалювати, а стримувати його, нагадувати про ознаки хорошої навички. Школярі мусять знати, що читання вголос здебільшого звернене до слухачів і має бути на них розраховане. Замало того, щоб читач розумів текст, - бажано, щоб і слухач міг його зрозуміти. Відповідно й регулюється швидкість читання.

Іншим має бути ставлення до швидкості читання мовчки. Тут є лише одне обмеження - розуміння прочитаного. І чим більша швидкість - при достатньому розумінні - тим краще.

Наша методика ще не володіє даними про резерви зростання швидкості читання мовчки у молодших школярів. Контрольні заміри з читання показали, що окремі третьокласники здатні читати мовчки зі швидкістю близько 250 слів за хвилину. І розуміння прочитаного невідомого тексту (казки) у них було хорошим.

Отже, принаймні частина молодших школярів може досягти високого рівня розвитку навички читання мовчки. Треба лише допомогти їм. Зрозуміло, що це найбільш здібні діти, їм вистачить невеликої підтримки дорослих. Ну, а інші?

Особливо ті, хто читає вголос повільніше за норму для відповідного класу (а таких на превеликий жаль, набирається аж 30-40%)?. .

Безумовно, проблему доцільно розв'язувати на основі диференційованій підходу. Деякі школярі вже у 2 класі бувають готовими до переходу на якісно новий ступінь у навичці читання. Деякі можуть почекати з цим ще рік-два. У всякому разі, учні 3-4 класу повинні знати, що швидкість читання мовчки у них має бути швидшою, ніж уголос. Наскільки? Спочатку - "трохи вищою", потім - удвоє, а дехто зуміє і ще швидше.

Не треба пояснювати, як важливо при цьому переконати учнів, що йдеться про читання-розуміння, а не про швидкість перескакування з рядка на рядок. Досягається таке усвідомлення всією організацією роботи, в якій удосконалення техніки читання (зокрема, його швидкості) підпорядковане розумінню прочитаного. Та, як не прикро, саме вправ на техніку на багатьох уроках бракує.

Якщо брати до уваги не початковий (букварний) період, а наступні етапи навчання (3-4 клас), то можна в цілому визначити загальне спрямування роботи так. Вголос читають передусім для вдосконалення виразності (чіткість, правильність вимови, осмислене інтонуванні відповідний темп, уміння донести зміст до слухачів). Читання мовчки застосовують для формування вміння самостійно сприймати (розуміти) невідомий новий для учнів текст. Звичайно, такі розрізнення не можна абсолютизувати, але загальні принципи бажано уявляти.

Відповідно до цього добирають текст - відомий учням чи невідомий -для роботи на уроці. Для читання вголос звичайно використовують відомий дітям текст. Працюють за звичною схемою - твір спочатку читає вчитель, потім школярі. Коли до того чи іншого учня доходить черга, то він читає текст, що раз (або й кілька разів) уже звучав у класі. Не таємниця, що і в цьому випадку частина учнів читає далеко не бездоганно. Не можна говорити і про глибоке розуміння твору. Але в будь-якому разі це вже не перша зустріч дитини з текстом, зміст твору їй відомий.

За таких умов класовод звертає увагу вихованців водночас і на усвідомленні прочитаного, і на формування виразного читання. Тут корисні спеціальні вправи в на вимову слів, інтонування речень. При цьому бажано якомога ширше використовувати зразок вчителя. Завдання підготуватися до виразного читання самостійно, як правило, під силу (і то певною мірою) тільки окремим учням. На це слід зважати і при контрольних перевірках: для читання вголос доцільно пропонувати відомі учням тексти, що опрацьовувались у класі разом з учителем.

Для читання мовчки в різних навчальних ситуаціях можна пропонувати як відомий, так і новий для школярів текст. Коли він уже читаний, обговорений, - то для мовчазного перечитування треба поставити завдання, що вмотивовують це. Наприклад: знайти відповідь на запитання, дібрати уривок вказаного змісту тощо. "Просте" перечитування відомого матеріалу без додаткового завдання (лише на швидкість) не є ефективним. Воно привчає школярів до думки про самодостатність швидкості читання. Крім того, роботу в такому разі неможливо проконтролювати. Коли ж текст для учнів новий, то основна увага приділяється розумінню прочитаного. Важливо ретельно підготуватися, щоб робота була посильною для школярів. Після того як вони прочитають (по можливості мовчки) текст, треба перевірити, як вони його зрозуміли. Далі вчитель може прочитати твір уголос, щоб показати приклад навички, а потім читають уголос учні.

Контрольну перевірку читання мовчки можна здійснювати лише на невідомому, новому для учнів творі - інакше перевірка втрачає сенс. Для такої роботи добирають цікаві, доступні дітям твори, зокрема казки. Контролю підлягає розуміння прочитаного та швидкість. Ті учні, які ще не вміють читати мовчки, можуть пошепки проговорювати текст, але й вони повинні знати і навіть бути впевненими, що з часом навчаться читати "самими очима".

Учителям, які в цілому погоджуються і такими міркуваннями, радимо розказати дітям про особливості цих двох різновидів навички, про те, чого і за яких умов можна в них досягти. Розповідь класовода може бути, наприклад, такою:

Читати можна вголос, а можна і мовчки. Читання вголос частіше буває звернене до когось, до слухача. Скажімо, надійшов лист, якого всі у родині з нетерпінням чекали. Хтось один читає його вголос, інші уважно слухають. Або таке: старенька бабуся погано розбирає дрібний шрифт, тому онука читає їй свіжу газету. У багатьох сім'ях читають вечорами вголос якусь цікаву книжку. Та хіба перелічити всі випадки в житті, коли доводиться читати вголос! І завжди бажано, щоб читання було хорошим, виразним, щоб читач умів зацікавити слухачів. Для цього є дві основні умови: треба самому добре розуміти те, що читаєш, і володіти навичками виразного читання.

Буває, що вголос читають лише для себе. Наприклад, улюблені художні твори, особливо вірші, перечитують уголос, вслухаючись у їхнє звучання, милуючись їхньою красою.

Та все ж людині частіше доводиться читати мовчки. Подивіться на тата, заглибленого в газету, - він читає мовчки. Так само, одними очима, пробігає зміст книги хороший читач, шукаючи потрібну йому назву. Він мовчки перегортає сторінки книги, хоча б і підручника, переглядає їх у пошуках потрібного уривка, вправи. Переглядати, шукати очима на сторінці те чи інше місце тексту - це теж читання, і воно здійснюється звичайно мовчки.

Чому ж "для себе" частіше читають мовчки? Перш за все тому, що так значно швидше. Адже в читанні вголос сама природа поклала межу для швидкості десь близько 150 слів за хвилину. Дехто може прочитати і трохи швидше, але то вже треба дуже поспішати. Цього не варто робити, бо зрозуміти таке читання слухачам важко. А в читанні мовчки наші можливості набагато більші, і треба навчитись користуватися ними. Та слід пам'ятати, що в цій навичці - чи вголос, чи мовчки - головним є хороше розуміння того, що читається.

Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки потрібно для того, щоб учні свідомо виконували завдання на вдосконалення навички читання. Такі завдання мають бути неодмінно частиною кожного уроку. Одні з них спрямовані на розвиток обох різновидів читання, інші "працюють" лише на один із них. Не розглядаючи тут комплекс подібних видів роботи, підкреслимо лише потребу чітко визначити призначення, мету кожного з них. Замало встановити, що певна вправа використовується для вдосконалення навички. Обов'язково слід уточнити, про яке читання йдеться - вголос чи мовчки. Невизначеність у такій важливій справі може завдати шкоди. Наведемо зразок прийому роботи щодо того чи іншого різновиду читання.

Розгляньмо так зване читання-гудіння. Цей прийом дедалі більше поширюється. Нагадаємо, в чому його суть: учні водночас читають напівголосно певний текст. Перевага такої роботи в тому, що всі школярі - хоча б кілька хвилин, але всі - мають можливість вправлятися у читанні. Цілком очевидно, що в такому разі ущільнюється робота на уроці, збільшується час на читання, який припадає на одного учня.

На жаль, прихильники цього прийому (див., напр.: Зайцев В.Н. Резерви обучения чтению: Методические рекомендации для студентов педагогических специальностей и учителей школ. - Донецк, 1989. - С.13) не пояснюють, з якою конкретною метою він може застосовуватись. А це дуже важливо. Тож проаналізуємо цей прийом з огляду на необхідність формувати обидва різновиди читання - вголос і мовчки. На який з них "працює" читання-гудіння? Передусім на читання вголос. Про читання мовчки, як завжди, ніхто не згадує. А згадати треба, бо саме воно є у підсумку найголовнішим.

Читання-гудіння доцільно широко застосовувати на першому - букварному - етапі навчання. А далі? Теж варто, але обов'язково з чіткою вимогою, що стосується читання вголос. Наприклад: досягти чистоти у вимові скоромовки; прочитати, вправляючись у правильному, виразному інтонуванні питальних речень; прочитати, роблячи зупинки (паузи) за розміткою тексту та ін. Отже, колективне читання-гудіння дає найбільший ефект як засіб підготовки до виразного читання (вголос).

Бажано, щоб діти не звикли до думки, що самостійне - це читання напівголосно чи пошепки. А така небезпека надто реальна. Давайте придивимось, як читають "для себе" школярі середніх та й старших класів. Чи довго доведеться шукати серед них таких, що ворушать губами, шепочуть?. Добре, якщо це буде лише кожний третій. То може, вони хоч знають про цей недолік свого читання, прагнуть його позбутися? Ні, частіше всього не знають, тож і не прагнуть. Бо їх ще в 1 класі навчили "гудіти", а потім так і не сказали, що це спосіб тимчасовий, що бажано позбуватися промовляння. Тому ще раз наголосимо: з 2-3 класу важливо привчати школярів (за деякими винятками) читати мовчки, без "гудіння".

Цілком можливо й корисно пояснити учням, що висока швидкість читанні мовчки несумісна з проговорюванням. Це ж очевидно: той, хто хоч злегка, пошепки промовляє, не може читати швидше, ніж він говорить. Більше того, встановлено, що й беззвучний "супровід" губами чи язиком по ходу читання теж помітно знижує його швидкість. Меншою мірою ніж справжнє "озвучування", але теж гальмує.

Потрібно пропонувати дітям спеціальні вправи проти цих вад чи перешкод На перших порах опрацьовують відомий текст. Вчитель нагадує про мету роботи і пропонує учням пробігти очима по тексту (абзацу з нього), приклавши до вуст пальчик. Цей пальчик "сторожує" губи, а за язиком треба пильнувати подумки, прагнути, щоб він не ворушився, не кидався допомагати очам. З часом для такої роботи починають добирати нові для дітей тексти з обов'язковою наступною перевіркою розуміння.

Ясно, що виконання такого завдання по суті, не можна точно проконтролювати (у тій його частині, що стосується малопомітних рухів артикуляційних органів). Тому тут багато важить сама чітка постановка проблеми. Як кажуть: "Хто має вуха - почує!" Адже це сором для нас, коли і дуже здібні діти не знають, що добре, а що погано в читанні, не розвивають свої здібності належною мірою.

Пропонуючи школярам на уроці читати мовчки невідомий текст, ми маємо вирішити, скільки часу давати дітям для самостійної роботи. Численні бесіди з учителями показують, що вони схильні відводити для цього надміру часу, посилаючись на потребу враховувати можливості школярів, які читають повільно. Але слід також зважати і на тих, хто читає швидко! Тож особливо слід формувати в учнів належне уявлення про те, якою є бажана швидкість читання на певному етапі навчання. Тому ми пропонуємо шлях, який дає змогу врахувати різні сторони проблеми.

Плануючи роботу на уроці, вчитель визначає, який твір чи частину його дати дітям прочитати самостійно. Далі він лічить кількість слів у цій частині і визначає час для роботи за нормою швидкості читання мовчки для певного класу.

Очевидно, не всі школярі встигнуть за цей час виконати вказане завдання. І тут є різні можливості продовжити роботу. Одна з них така. Класовод повідомляє, скільки часу пройшло, нагадує норму швидкості читання і з'ясовує, хто встиг опанувати загаданий обсяг матеріалу. Відзначивши успіхи цих учнів, він ставить їм 1-2 запитання, щоб упевнитися, що робота виконана. Запитання бажано формулювати так, щоб на них можна було відповісти дуже коротко, одним-двома словами. Далі вчитель з'ясовує, до якого місця дійшли ті діти, які читають повільніше. З цього місця він (або хтось із вихованців) починає і дочитує вголос до кінця. Після цього здійснюється загальна робота над текстом.

Як бачимо, більшу частину тексту вчитель прочитав уголос. Ніхто з дітей не залишився на півдорозі, всі змогли взяти участь в обговоренні. Але додатково було виділено 2 хв. для інтенсивної самостійної роботи - читання мовчки невідомого тексту. Школярів учили цінувати час, показали їхні можливості здійснювати досить велику роботу за невеликий проміжок часу, формували в них уявлення про норми читання. Отже, розмежування читання вголос та читання мовчки - не лише важлива, потрібна і досить складна справа. Це ще і захопливе заняття. Воно пожвавлює уроки читання, робить їх цікавими і для учнів, і для вчителя. Якщо ви це знаєте і саме так будуєте уроки, то чудово! Коли ж недооцінювали такий підхід, то радимо спробувати провести наступний урок читання не зовсім звичайно! Діти вам будуть вдячні.

1.2 Вироблення якісних ознак читання як основне завдання уроків читання у початковій школі

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей учитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. В. Сухомлинський радив учителям початкових класів: "Навчіть усіх дітей читати так, щоб вони вміли читаючи думати й думаючи читати" [48].

Такого читання навчити непросто. Необхідно створити для дитини сприятливі умови, забезпечити кваліфіковане керівництво навчанням, основою якого є знання особливостей процесу читання, володіння ефективними методами і прийомами.

Завдання читання формулюються так: завдання предмета читання у початкових класах - формувати, закріплювати, удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвивати потяг до самостійного читання книг. У ньому тричі вжите слово "читання" і кожного разу воно має значеннєві відтінки, зрозумілі читачеві, а саме: предмет читання ставить за мету виробити в учнів не тільки уміння читати (навички читання), а й внутрішнє бажання читати, що є усвідомленням необхідності спілкування з книжкою, бачити в цьому життєву потребу (самостійне читання).

Щойно сформульовані завдання здійснюються на двох типах уроків читання: класного і позакласного. Структура уроків класного і позакласного читання різна, але їх навчальна мета одна: удосконалювати навички читання і в підсумку сформувати активного читача. Система цих уроків включає щоденні вправи учнів у читанні під курівництвом учителя і націлює їх на самостійну роботу над книгою це розкриває їм пізнавальні можливості книги і сприяє духовному їх розвиткові. Навчити учнів читати і розуміти читане - завдання, якому підпорядковуються усі уроки читання.

Деякі малодосвідчені вчителі вважають, що спочатку в молодших (І-ІІ) класах мета читання зводиться до того, щоб навчити читати правильно, а в ІІІ-ІV класах більше уваги буде відведено виразності читання, а тоді вже можна домагатися усвідомлення читаного. Буває й так, що вчитель ділить уроки читання на 2 категорії: уроки "техніки" читання й уроки свідомого, виразного читання.

Такий підхід до організації уроків читання хибним буде тому, що при розмежуванні, відірваності одної якості читання від іншої буде затримуватись вироблення навичок читання.

Вже довгий час в методиці навчання мови існує такий термін, як "якості читання". Їх чотири:

свідомість;

правильність;

виразність;

швидкість.

Ці якості читання і треба виробляти в учнів початкових класів. Про це вчитель повинен дбати з першого до останнього року навчання дітей в школі.

Охарактеризуємо і зупинимось на особливостях кожної із навичок читання.

Найголовнішою якістю читання є свідоме читання, яке забезпечує уміння читати з ясним розумінням тексту, описаних подій, зв'язку між ними й уміння оцінити вчинки дійових осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов'язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити своє ставлення до прочитаного.

Будь-яке читання повинно бути свідомим і учень повинен уміти зіставити прочитане з явищами природи і суспільного життя, зрозуміти ідейну направленість і уміти зробити певні висновки з прочитаного.

Ступінь усвідомлення читаного залежить від сили її пам'яті і уваги від доступності для дитини читаного матеріалу.

Щоб читання було свідомим, учні повинні розуміти:

значення всіх слів читаного тексту;

зміст речень, що з них складається даний текст;

зв'язок одного з одним окремих речень тексту (часовий, просторовий, причинний);

головну думку, основний зміст прочитаного тексту і логічний взаємозв'язок між окремими його частинами.

Усвідомлення смислового значення слів у читаному тексті є неодмінною умовою свідомого читання. Словникова робота у зв'язку з пояснювальним читанням сприяє глибшому усвідомленню змісту читаного тексту, його ідейної направленості і є важливим видом роботи з розвитку мови учнів. В процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють різні відтінки слова, але це можливо лише тоді, коли діти добре розуміють кожне слово.

Отже, словникова робота має велике значення на уроках читання.

Тривалий час у методиці читання велась гостра боротьба, з одного боку, з механічним читанням, при якому не проводилось пояснення не лише слів, а й взагалі змісту читаного тексту, а з другого, - з надмірним захопленням "словотлумаченнями", коли пояснювались майже всі слова підряд. Таке надмірне захоплення тлумаченням слів відволікало увагу дітей від змісту читаного, призводило до зниження якості засвоєння читаного.

Зрозуміло, що докладнішого пояснення потребуватимуть ті слова, які мають важливіше значення для розуміння тексту. Треба враховувати і ступінь нерозуміння дітьми слова. Одні слова можуть бути зовсім невідомими дітям, інші - частково відомі, але викликають неясне, нечітке уявлення про своє значення, а деякі слова діти розуміють в іншому значенні чи під іншою назвою.

Отже, з'ясування значення незнайомих слів є основою розуміння фактичного змісту та основним прийомом роботи, що приводить учнів до свідомого читання.

Під правильністю читання ми розуміємо безпомилкове читання складів, речень, тобто без будь-яких перекручень (пропуск букв, складів, слів, вставка зайвих букв, перестановка звуків, неправильні наголоси і ін).

Правильне читання має відповідати таким критеріям, серед яких:

а) безпомилковість відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читати без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих літер, складів;

б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;

в) дотримання орфоепічних норм, у першу чергу правильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення.

Правильність читання характеризується такими ознаками:

силою вимови;

гучністю голосу;

правильною розстановкою змістових, інтонаційних та логічних наголосів;

чіткістю та якістю промовляння.

В методиці правильне читання зазначається як така якість, яку може демонструвати читач при ознайомленні з текстом, не повертаючись до повторного прочитування слів або речень, правильно артикулює голосні, приголосні звуки, з паралельним розумінням того, що читає.

Основна причина читання з помилками учнів початкових класів (як і у читачів з несформованою навичкою читання) полягає в тому, що в них немає "гнучкого синтезу між сприйманням, вимовою і осмисленням змісту прочитаного". У досвідченого читача (згідно досліджень психологів) синтез цих трьох компонентів характеризується гнучкістю і рухомістю; тому смислові здогадки, що супроводжують читання, рідко зумовлюють помилки. У читця-початківця смислова здогадка набагато частіше може бути причиною неправильного сприймання, а відповідно і вимови слова, через те, що процес сприймання і процес осмислення ще не так легко і швидко взаємодіють між собою.

Якщо учень буде читати неправильно, перекручуючи слова, пропускаючи чи вставляючи певні склади, то він не розумітиме змісту прочитаного і, навпаки, якщо учень не розуміє значення якогось слова, не вдумується в зміст прочитаного слова, фрази, то він може перекручувати слова, читати їх неправильно.

Отже, між правильністю і свідомістю читання є тісний зв'язок. Правильність читання сприяє досягненню свідомого читання.

Швидкість читання слід розглядати як уміння і навичку, яка сприяє успішному засвоєнню тексту, яка спонукає учнів до пошуку найважливіших проблем у тексті, що опрацьовується і до повного розуміння у ньому ідеї. Методисти стверджують, що високий темп читання при відсутності розуміння прочитаного приводить до непродуктивного читання, тому вони рекомендують користуватися такою тезою: "Учень має читати швидко, але запам'ятовувати повільно".

У виробленні швидкого читання треба прагнути до темпу читання, який наближається до темпу розмовної мови людини і забезпечує свідоме сприймання змісту прочитаного.

Якщо учень буде надто поспішати при читанні, то він може припускати перекручування слів, припускати інші помилки щодо правильності читання, а від цього залежатиме ступінь усвідомленого читаного.

Коли ж при читанні перед учнем не буде поставлена вимога усвідомити прочитане, то такий учень може читати поспішно, припускаючи ряд помилок щодо правильності читання. І саме тут проявляється тісний взаємозв'язок між свідомістю і швидкістю читання.

Цілком природно, що швидкість читання в різних класах початкової школи буде неоднакова. Не можна встановити будь-якого критерію швидкості читання. Учень може прочитати багато слів, не розуміючи змісту прочитаного. В той же час, якщо учень читає надто повільно, по складах, повторюючи іноді по кілька разів читане слово, то від цього може також губитися зміст читаного.

Швидкість читання полягає в навичці схоплювати зором буквений склад слова й відтворювати його в звуках. Це досягається поволі, шляхом довгих вправ, тому не можна відривати швидкість читання від усвідомлення читаного.

Перед кожним читанням треба ставити певну вимогу до учнів (прочитати без помилок, прочитати швидше, прочитати і уміти відповісти на якесь запитання). Це забезпечить їх увагу й інтерес до читання.

Щоб урізноманітнити читання, треба застосовувати різні види: можна прочитати хором, поодинці, окремими рядами, мовчки.

Даючи завдання для домашнього читання, вчитель теж визначає певні вимоги прочитати вдома вголос, щоб навчитись добре переказувати прочитане.

Головним недоліком щодо швидкості читання є надто повільне читання і читання надто швидке.

Причиною надто повільного читання буває недостатність вправ з читання, слабка увага, сором'язливість, млявий темперамент, короткозорість, дефект мовного апарата учня. Надто швидкий темп читання може бути наслідком нервового збудження учня або недостатньої уваги до змісту читаного. Як дуже повільне, так і надмірно швидке читання негативно відбиваються на всьому процесі читання, а особливо на усвідомленні читаного.

Як же вчитель повинен домогтись нормального читання щодо швидкості? Якщо учень читає надто повільно через недостатність вправ з читання, то від такого учня слід вимагати більше читати дома, треба давати окремі індивідуальні завдання з прочитаного раніше чи нового матеріалу (добре підготуватися до читання в класі) і обов'язково перевіряти.

Для розвитку швидкості читання в І-ІІ класах доцільно запроваджувати вправи на швидке розпізнавання слів на картках (учитель показує картку зі словом і негайно приймає, а учень, розпізнавши слово, зараз же проказує його напам'ять).

Для вироблення уміння і навичок уповільненого чи прискореного читання учнів учитель може читати з такими учнями сам, викликаючи їх читати разом з ним певний текст; учитель своїм читанням уповільнює чи прискорює темп, і учні мусять читати разом з ним.

Можна викликати двох учнів читати, поставивши вимогу, щоб учень з0 надто швидким читанням читав так, як його товариш, що читає з нормальною швидкістю.

Таким чином, нормальним щодо швидкості буде читання без пауз між складами, без непотрібних пауз між словами, читання слів без розтягування окремих складів, звуків, нарешті, читання упевнене, без особливого напруження.

Виразне читання має велике значення в суспільному житті і в школі. Воно сприяє свідомості читання. Виразне слово і свідоме виразне читання - це ознака загальної і мовної культури.

Відомий теоретик Б. Буяльський зауважив: "Не всяке усне слово - живе слово! І воно буває мертвим, коли позбавлене творчого натхнення, що живиться глибоким розумінням і щирим почуттям".

Методист В. Острогорський зазначив, що виразне читання - це "тонкий критик літературного твору", що вчить розуміти й запам'ятовувати прочитане, змушує звертати увагу не лише на ціле, а й на окремі слова, знаходити в них найтонші смислові відтінки.

Виразне читання має виключне значення в навчальному процесі як для поглиблення розуміння, так і для розвитку емоцій, уяви і вихованням естетичних почуттів. Виразне читання є ключем до розуміння тексту, особливо художнього твору, розвиває любов до поезії, літератури, мистецтва. Саме тому виразність читання знаходиться ще в тісному зв'язку з усіма якостями голосного читання.

Якщо учень читає виразно, з відповідною інтонацією, прискореним чи уповільненим темпом (залежно від характеру і змісту читаного твору), то таке читання сприятиме кращому усвідомленню читаного. Отже, виразність читання сприяє кращому усвідомленню читаного тексту, а свідоме допомагає виробленню виразності.

Виразним може бути лише читання вголос. Тому основні вимоги до нього пов'язані з інтонацією, яка включає складний комплекс елементів вимови, зокрема: ритм, темп, тембр, силу, висоту голосу, паузи, логічний наголос. Виразним читання вважається тоді, коли читець дотримується пауз, логічних наголосів, варіює пришвидшеним чи уповільненим темпом, пониженням чи підвищенням голосу при проказуванні слів або речень відповідно до змісту твору. А зміст твору, його ідея, задум автора потребують емоційного відтворення. Один текст вимагає м'якого, ліричного настрою у читанні, другий - патетичного звучання прочитуваного, третій - спокійної, розміреної передачі думок. Виразне читання покликане шукати відповідні інтонаційні засоби для передачі задуму твору.

Щоб навчити дітей виразного читання, учитель повинен сам добре ним володіти. Виразне читання вчителя є зразком, що його наслідують учні, особливо молодших класів.

В методичній літературі (З.А. Агейкіна, А.А. Горбунова, Є. Є. Рунова та ін.) одними з основних умов оволодіння учнями основами виразного читання виділяють:

1) вміння розподіляти своє дихання під час мовлення;

2) оволодіння навичками правильної артикуляції кожного звука та чіткої дикції;

3) оволодіння нормами правильної вимови.

Розвиток дихання - одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід казати, що для поповненням легень повітрям, необхідним для читання, потрібно використовувати пазухи - великі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати повітря не тільки по закінченні речення, а й до його завершення, використовуючи короткі зупинки.

Крім настанов щодо правильного дихання слід застосовувати вправи для його розвитку. Серед них - гра в загадки, скоромовки; заучування і проговорювання прислів'їв і приказок.

У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і доступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми відповідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчити такі фрази-скоромовки, як "На дворі трава, на траві дрова". В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу: "Летів перепел перед перепелицею, перед перепеленятами", "Вибіг Гриша на доріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з дороги Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку".

Одну з важливих вимог виразного читання становить уміння читати з дотриманням розділових знаків (пунктуаційне читання). На уроках читання з перших кроків навчання в дітей виробляються уміння й навички відтворювати відповідні паузи й інтонацію на розділових знаках. Так, учні навчаються на крапці робити значну зупинку і знижувати голос. На комі голос трохи підвищувати, і робити невеличку паузу. Вже в І класі учні практично навчаються читати з певним інтонаційним забарвленням речення зі знаком оклику, а в реченні з знаком питання виділяти слово підвищеною питальною інтонацією.

Отже, важливою умовою виразного читання є і читання з дотриманням інтонаційних наголосів і пауз.

Важливе значення при виразному читанні має розстановка та дотримання логічних пауз та наголосів, психологічних пауз.

Розділові знаки учень бачить, і вони показують, яку зупинку чи інтонацію треба вжити. Вживання ж логічних пауз - справа складніша. Для виразності й емоційності читання часто доводиться робити паузу і там, де немає ніякого розділового знака. Такі паузи викликаються змістом читаного. Їх застосовують для підкреслення найбільш значимого у даному реченні слова (чи кількох слів).

Крім логічної використовується ще й так звана психологічна пауза (для учнів це пауза настрою, обставин, у яких відбувається дія). Її місце там, де автор застосовує емоційний перехід від одного повідомлення до іншого. Такий перехід часто програмується розділовими знаками в середині речення.

"Психологічна пауза, - відзначав К. Станіславський, - завжди активна, багата внутрішнім змістом. Логічна пауза слугує розумові, психологічна - почуттю" [47, с.149].

Логічним наголосом називається посилена вимова одного із слів в реченні або в частині речення, щоб підкреслити більше значення цього слова серед інших слів. Такі слова вимовляються сильніше за інші, на них робиться наголос.

До засобів виразного читання належать також темп і тон.

Темп читання залежить від характеру читаного тексту (ліричний, епічний твір, опис картини природи, побуту, вираження почуттів і т.п.). твори розповідного характеру - казки, байки, оповідання - читаються переважно повільним темпом, ліричні твори - більш прискореним. Залежно від змісту твору темп читання може змінюватись в процесі читання і одного якогось твору.

Картини опису, повільної події читаються повільним темпом, тоді як рух, швидку зміну подій не можна точно відтворити, не передавши цю частину твору (чи твір) прискореним читанням.

Л.М. Толстой називав виразне читання "заразительным", тобто таким, що примушує співпереживати і того хто читає, і того хто слухає з персонажами або подіями твору.

Формуванню навички виразного читання сприяє використання на кожному уроці пам'ятки, яка передбачає:

Прочитування тексту учнями мовчки. Визначення змісту, настрою, задуму автора.

Визначення власного ставлення до описаних в тексті подій.

Творча уява про описане в тексті (Як ви собі уявляєте. .).

Визначення, про що необхідно повідомити слухачам і що вони мають зрозуміти (Яке значення читання).

Продумати у відповідності до завдань читання інтонаційні засоби (паузи, наголоси, темп, тон тощо).

Прочитати текст вголос, пам'ятаючи, що читається текст слухачам і йде з ними спілкування.

При формуванні навички виразного читання методика рекомендує використовувати такі умовні позначки:

над словами - логічний наголос;

паузи:

і - мала пауза

| - велика пауза

| | - дуже велика (психологічна);

темп:

з - звичайний

ш - швидкий

прш - пришвидшений

пв - повільний

уп - уповільнений

с - скоромовний.

Критеріями сформованості навички виразного читання є усвідомлене сприйняття змісту учнями та вміти передати цей зміст, використовуючи при цьому засоби логіко-емоційної виразності.

В той час, коли діти переходять на автоматизоване читання, сам процес читання менше усвідомлюється учнями і перше місце займає усвідомлення тексту: фактичного змісту, композиції, ідеї, художніх засобів. Так, така якість навички читання як правильне читання закладається в добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм. Працюючи над вимовою розглядуваних на уроці слів, учитель повинен слідкувати за порушеннями орфоепічних норм, викликаними впливом двомовності чи діалектного оточення. Для виправлення неточностей, що стаються внаслідок впливу іншої мови, можна зіставляти неоднотипну вимову звуків чи слів цих мов, підкреслюючи специфічні особливості протиставлюваних елементів. Помилки, викликані впливом діалектів, слід виправляти тактовно, пояснюючи дітям, що така вимова становить відхилення від літературної норми, у школі ж навчаються саме літературній вимові звуків, їх словосполучень. Зрозуміло, що важко досягти повного успіху у ліквідації порушень норм вимови тільки в добукварний період.

У букварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні: учні засвоюють відповідність позначення звука буквою і, навпаки, "озвучення" букв.

В добукварний і букварний періоди діти прилучаються до виразного читання. Вони сприймають виразне прочитування тексту вчителем і відтворюють його. Окрім цього, з голосу вчителя заучують напам'ять вірші. Уже тут іде робота над диханням: діти вдихають повітря в час пауз. Паузи застосовуються, коли завершується передача думки. Робота над виразністю читання в цей період повинна переконувати учнів у необхідності дотримання " пауз, які використовуються для набирання повітря. У букварний період, коли першокласники вчаться читати за складами, починається систематичне набуття умінь і навичок, необхідних для виразного читання. Діти освоюють орфоепічні норми, читаючи слова й ізольовані речення. При читанні зв'язних текстів вони дістають змогу вправлятися у "читанні" розділових знаків, зокрема крапки, що сигналізує зниження голосу і появу паузи. Але найважливіше, що дає читання зв'язних текстів для розвитку виразного читання, це вироблення у юних читців навички сприймати те, про що вони читають, тобто вникати в смисл тексту, "бачити" ті предмети, явища, про які йдеться в творі. Усвідомлення їх дозволяє читачеві оцінити їх дії, а відтак і знайти відповідні засоби для прочитування тексту.

У процесі набуття навичок читання учні виробляють уміння розуміти значення слова, сприйняти зміст речення, осмислити невеликий текст, оцінити описувані факти. Учитель ще не має змоги працювати над відповідним інтонуванням прочитуваного тексту. Таку можливість він здобуває у післябукварний період, коли діти навчаться читати твір цілими реченнями, що дозволяє глибше розібратися у його змісті. У цей час вони знайомляться з такими творами, у яких важливо встановити не тільки те, про що говориться, а й те, як про нього сказано. Аналіз того, як зображується особа чи подія, поглиблює емоційне сприймання дії і явищ, допомагає дітям висловити своє ставлення до описуваного.

На перших етапах роботи з творами (2 і 3 класи) вчитель допомагає дітям розібратися в задумі твору Він спрямовує увагу школярів на з'ясування головної думки твору, підводить їх до формулювання оцінки явища чи свого ставлення до поведінки персонажа.

З часом, починаючи з 3 класу, у дітей слід розвивати уміння самостійно визначати авторський задум усвідомити зміст окремих подій, оцінити поведінку діючих осіб та Ін. На основі здійснюваного аналізу визначаються засоби виразного читання, якими слід супроводжувати читання твору.

Якості читання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читання впливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати. Так, усвідомлено можна читати лише при правильному читанні, що забезпечується, в свою чергу, розумінням слів, речень. Від правильного читання залежить швидкість його. Основою виразного читання стає свідоме сприйняття тексту, що диктує знаходження пауз, логічних наголосів, прискорене чи уповільнене прочитування твору. Разом з цим успіх виразного читання залежить і від правильного та швидкого читання. Незаперечний і зворотний вплив виразного читання на глибоке усвідомлення прочитуваного.

Прищеплення цих якостей здійснюється паралельно на всіх уроках, оскільки важко уявити урок, який би був присвячений тільки роботі над виробленням навичок однієї якоїсь якості читання. Прагнучи навчити дітей швидкому читанню, учитель водночас буде добиватися правильного прочитування і свідомого сприймання тексту твору. Можна припустити, що класовод, виходячи з підготовки класу, жанру твору, на якомусь з уроків віддасть перевагу виробленню певної якості. Але при цьому з поля його зору і все рівно не випадуть інші якісні ознаки читання.

1.3 Шляхи формування та удосконалення навички читання

Читання вважається основною формою засвоєння найрізноманітнішої змістової та емоційної інформації, особливим засобом розумового і духовного розвитку особистості.

Тому уміння читати слід розглядати як подвійне і двобічне явище: сформованість техніки читання і вміння здобувати знання через читання. Зрозуміло, що друге неможливе без ґрунтовного оволодіння першим. Ось чому провідним завданням сучасного уроку читання є удосконалення навички читання: цілеспрямована робота над правильністю, швидкістю, свідомістю і виразністю читання.

У системі класного читання виділяється два типи уроків:

1) уроки ознайомлення з новим твором;

2) уроки узагальнення вивченого матеріалу.

Перший з них - основний. Він включає всі етапи його проведення, передбачені дидактикою, а саме: перевірку домашнього завдання, виклад нового матеріалу, закріплення його, визначення домашнього завдання. Це, однак, не означає, що при вивченні будь-якої теми, аналізі матеріалу необхідно вводити в урок усі названі етапи. Корективи в план уроку вчитель вносить у зв'язку з тим, що окремі теми вивчаються не на одному, а на кількох уроках. Однак загальна структура цього типу уроків саме така. На ній будується урок з будь-якої теми незалежно від жанру твору. Щоправда, в наповненні кожного з етапів даного типу уроків необхідно зважати на жанрові особливості розглядуваного твору.

Другий тип - уроки узагальнення вивченого матеріалу - застосовується по закінченні роботи над темою. До структури їх не вводиться такий етап, як читання твору і перевірка первісного сприймання. І це має пояснення. Даний тип уроку ставить за мету, повторюючи вивчене з теми, згадуючи зміст творів, відновлюючи в пам'яті вивчені напам'ять вірші, систематизувати і узагальнити одержані відомості і знання і паралельно працювати над поліпшенням якості читання, над умінням логічно й граматично правильно формулювати свої думки.

Останнє зауваження про вироблення вміння виражати свої думки стосується не тільки уроків узагальнення вивченого матеріалу. Воно актуальне для організації будь-яких уроків: класного і позакласного читання, оскільки становить собою програмову вимогу.

Як зазначалося, уроки читання дають простір для вироблення в учнів різних якостей читання. Робота над цими якостями вкраплюється у весь хід уроку як допоміжний засіб розкриття змісту прочитаного, його усвідомлення. Її питома вага на уроці залежить від матеріалу, від жанру твору, нарешті, від загальної підготовки й успішності учнів.

Виробленню такої якості, як свідоме читання, підкорена вся структура уроку, кожна його частина. Підготовка і організація уроку спрямована на формування в учнів усвідомленого читання, яке ґрунтується на основному методів проведення цих уроків - читанні, перечитуванні і бесіді за змістом тексту.

Свідомість читання передбачає розуміння молодшими школярами фактичного змісту твору, його ідейної спрямованості, образів і значення художніх засобів. В свою чергу це залежить від наявності в учнів необхідного життєвого досвіду, від розуміння лексичного значення слів, їх поєднання в структурі речення і від інших методичних умов. Таке трактування свідомого читання є в методиці традиційним. Ц встановлення даного підходу значний внесок зробив К.Д. Ушинський.

Свідомість процесу читання залежить і від того, наскільки добре учні володіють складо-літерним і звуковим аналізом слова, вміють співставляти букву і звук, поєднують склади в єдиний комплекс - слово, тобто виконують ті аналітико-синтетичні операції, які в результаті приводять до правильної "репродукції звукової форми слова на основі графічного позначення! (Д.Б. Ельконін).

Свідоме читання слова, словосполучення і речення тісно пов'язане з розумінням значення кожної з названих мовних одиниць. Тобто оволодіння технікою читання і сам процес читання не викликає труднощів, протікає достатньо швидко. Для того, щоб учні прочитали текст свідомо, проводиться його аналіз зі сторони змісту та художніх засобів. Виділяють три рівні засвоєння школярами практичного змісту твору:

1-й рівень - сприймання дітьми сюжетної лінії;

2-й рівень - розуміння причинно-наслідкових відношень між подіями (розуміння підтексту);

3-й рівень - усвідомлення основної думки твору, загального настрою, авторської оцінки описаних подій і власного ставлення до прочитаного.

Отже, головною умовою свідомості читання є розуміння структури та змісту твору.

Щоб формувати навичку свідомого читання потрібно навчити молодших школярів:

З'ясовувати значення незнайомих слів та виразів, що є основою розуміння фактичного змісту тексту. Необхідно, щоб лексико-семантична робота була спрямована на усвідомлене сприйняття не лише загального змісту твору, а й на розуміння учнями окремих слів, словосполучень чи фразеологізмів.

Зіставлення фактів, вчинків для встановлення причинно-наслідкових зв'язків між ними.

Сприймання різних відтінків значень і синтаксичних конструкцій.

Розуміння авторської позиції стосовно подій.

Визначення власного ставлення до героїв, їх вчинків та твору в цілому.

Усвідомлення фактів описаних в тексті.

Свідомість читання залежить від умінь і навичок, які формуються у дітей у процесі використання вчителем таких видів навчальної роботи як логічний аналіз, лінгвістичний розбір та з'ясування ідейної сторони тексту, що опрацьовується.

Свідомість читання базується на оглядовому, ознайомлюючому та вивчаючому читанні, які в свою чергу ґрунтуються на таких прийомах:

виділення заголовків і рубрик з метою отримання загального уявлення про тему, зміст, структуру тексту;

перегляд першого і останнього абзаців з метою загального уявлення про зміст;

побіжний перегляд вказаного вчителем фрагменту тексту;

постановка запитань самими учнями;

використання опорних схем для визначення тематичної спрямованості або для повторення змісту тексту;

знаходження частин тексту для підтвердження власних міркувань;

спонукання учнів до висловлювання власних припущень та залучення до аналізу протилежних думок.

У початковий класах найбільш поширеними прийомами роботи щодо удосконалення свідомості читання є:

поділ тексту на частини;

складання плану;

графічне малювання;

використання картинного плану;

складання на основі змісту сценарію (4 клас);

переказ прочитаного, ранжування (детальний, стислий, вибірковий, творчий);

читання в особах;

визначення теми та ідеї твору за опорними питаннями (про що розповідається в тексті - тема; що хотів сказати автор - ідея);

називання дійових осіб;

добір прислів'їв, приказок до тексту;

робота над образними словами і виразами;

зіставлення частин тексту з книжковою ілюстрацією;

добір інших заголовків;

підбір уривків текстів до малюнка;

встановлення фактологічного ланцюжка подій;

робота з методичним апаратом підручника (відповіді на запитання в підручнику, виконання інших завдань);

добір назв словами з тексту до серії сюжетних малюнків.

Переданий художньо ідейний зміст твору є засобом розвитку і виховання учнів. Зробити його доступним розумінню дітей, перетворити у переконання учнів, вплинути на світовідчуття школярів - завдання уроків читання, в організації і проведенні яких першу скрипку відіграє вчитель. Не випадково методика і не ставить перед ним вимогу першорядного значення: відповідно до теми уроку чітко визначити його виховну і практичну мету, накреслити хід основних видів роботи, дібрати наочність.

Виховна мета визначається ідейним змістом твору, навчальна мета пов'язана з виробленням якостей читання, а також сюди включається і розвивальна мета спрямована на розвиток мовлення учнів.

Практика роботи школи переконує, що без визначення мети уроку, без продуманої системи її втілення, без підготовчої роботи даремно сподіватись на успішне проведення заняття. Відомо, що кожен урок становить нову сходинку в розвитку пізнавальних здібностей дітей. Відповідно до мети уроку вчитель зобов'язаний окреслювати обсяг нових понять, які учні здобудуть у процесі читання, добирати матеріал для вдосконалення навичок виразного, швидкого чи правильного читання, націлено вести хід уроку, добиваючись усвідомлення прочитуваного матеріалу.

Для досягнення кінцевого результату уроків читання застосовуються різні види робіт, що формують усвідомлене читання. Методика виділяє такі види опрацювання тексту, які водночас визначають послідовні дії вчителя на цих уроках:

а) підготовка учнів до сприймання твору;

б) перше читання твору;

в) бесіда після першого читання твору з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного;

г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частинами;

ґ) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій;

д) складання плану прочитаного;

е) переказування прочитаного;

є) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету - закріпити розуміння теми, ідеї твору, його значення в пізнаванні оточуючої дійсності.

Види дій добираються залежно від класу, особливостей тексту і мети уроку. Це означає, що не обов'язково на кожному уроці запроваджувати весь обсяг робіт. Методика не визнає стабільності у послідовному розміщенні їх протягом уроку. Незмінними залишаються лише дві дидактичні вимоги.

Перша: пояснення нового матеріалу повинно йти: а) від цілісного сприймання тексту, б) через осмислення його, в) до формулювання свого ставлення до описуваного.

Ці три етапи уроку читання, як вже було сказано, вводять у своєрідну формулу:

первинний синтез (ознайомлення учнів із змістом твору);

аналіз (встановлення причинно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету твору, аналіз його художніх засобів);

вторинний синтез (узагальнення, оцінка твору, визначення його ідейного змісту).

Друга: застосовуючи різноманітні види робіт, добирати найбільш результативні для досягнення мети уроку.

Надзвичайно важливе значення для усвідомленого сприйняття твору має проведення підготовчої роботи. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, в яких відбувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідомості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїзми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту.

Однак потреба підготовчої роботи перед читанням твору викликається не тільки переліченими практичними вимогами - підготувати їх до розуміння описуваного. У її проведенні вчитель виходить з необхідності відповідно налаштувати учнів на слухання - зацікавити зображуваним, створити ґрунт для емоційного сприймання подій.

Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна застосовувати різні види роботи, в тому числі розповідь учителя, вільне висловлювання учнів з приводу розглядуваної теми на основі власного досвіду, спогади про побачене в музеї, під час екскурсії в ліс, лінгвістичні ігри.

Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей немає знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчастіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов'язана з історичними подіями.

Щодо бесіди, то її інколи доцільно поєднувати з розповіддю.

Вільне висловлювання учнів доречно застосовувати, коли предмети чи явища, про які йдеться, відомі дітям. Як відомо, діти запам'ятовують те, що викликає у них сильні емоції. Їх треба певною мірою програмувати.

У підготовці до читання словникова робота здійснюється лише в одній формі - поясненні нових для дітей слів.

Мета лінгвістичних ігор - зацікавити дітей образністю мови, підготувати їх до емоційного сприймання тексту. Лінгвістична гра застосовується лише при підготовці до читання художніх творів, зокрема віршів.

Виходячи із завдань словникової роботи, можна запропонувати учням такі вправи:

Прочитайте колонки слів, знайдіть пари слів, близьких за значенням.

Прочитайте слово. Як можна сказати по-іншому?

Прочитайте словосполучення. Утворіть із його слів нове слово.

Прочитайте слова. Чи є серед них слова з різною кількістю звуків.

Замініть вислови словами з тексту.

Серед словосполучень знайдіть ті, що вжиті в переносному значенні.

Прочитайте слова, які звучать ласкаво, сумно, тривожно тощо.

Читання деформованих слів, словосполучень, речень, текстів та їх відновлення.

Під час опрацювання тексту слід навчати дітей ділити його на логічно завершені частини. Учні працюють окремо над кожною частиною, знаходять головне, ставлять запитання за змістом, складають діалоги, плани тощо.

З метою вдосконалення свідомого читання на уроках доцільно використовувати тести, в яких необхідно вибрати правильну відповідь або коротко відповісти ("так" чи "ні"), а також кольорові тести (робота з фарбами, кольоровими олівцями).

На етапі самостійної роботи з текстом можна широко використовувати алгоритми.

Вправи на прогнозування, здогадку, уявлення передбачають висловлювання учнями припущень щодо розгортання подій, процесів, наслідків, почуттів в уявних ситуаціях. Доцільно запропонувати учням змінити частину тексту, придумати свою кінцівку.

Правильне читання формується завдяки використанню таких прийомів:

Застосування техніки "Вчись читати правильно" (наприклад, очі рухаються по рядку, не повторюючи двічі слово, якщо зрозумів його, і будь уважним до кожного слова, намагайся зрозуміти те, що читаєш, читай щоденно мовчки і вголос).

Вправи на чіткість вимови і відпрацювання вимови приголосних на матеріалі скоромовок, чистомовок.

Використання вправ, що активізують увагу до слова або його частини:

читання за відведений проміжок часу;

читання сполучень іменника з прикметником, іменника з дієсловом, дієслова з прислівником;

читання лексики із тексту у деформованому вигляді на дошці, на картках, таблицях.

Як показано шкільною практикою і спеціальними дослідженнями, учні найбільше роблять помилок у вимові тих слів, значення яких вони не розуміють.

З метою попередження помилок та удосконалення якостей правильного читання доцільно використовувати такі вправи:

попередня лексико-орфоепічна підготовка;

читання з дотриманням орфоепічних норм;

складання партитури читання;

лексико-семантична робота;

складовий та морфемний аналіз слів;

читання мовчки перед читанням вголос;

заучування напам'ять віршів, уривків з прозових творів, лічилок, загадок;

читання під керівництвом вчителя прислів'їв;

добір рим до відповідних слів із контрольним звуком;

записування учнями слів на дошці;

визначення самими учнями важких для вимови слів.

Завдяки систематичності даних вправ та щоденному читанню дітей вголос та мовчки, дана якість формується ефективно. Але якщо діти мають анатомо-фізіологічні вади не слід домагатися від них правильного читання, відповідно до літературних норм.

Виправляти помилки учнів потрібно методично правильно, враховуючи їх характер (наприклад, помилку в закінченнях слів вчитель може виправити, не перериваючи читання учні; помилку, яка зумовила неправильний зміст речення, вчитель виправляє, використовуючи повторне читання, запитанням до змісту прочитаного, відповідаючи на яке учень більш уважно повторно прочитає відповідне речення).

набуття навичок не приглушувати кінцевих дзвінких і умінь вимовляти буквосполучення - ться як [ц'ц'а]. У пригоді можуть стати літературні ігри, зокрема у доборі рими.

Важливо виробити систему, яка б попереджала будь-які порушення правильності читання. Практикуються також форми підготовчої роботи:

а) проведення бесід за малюнками, картинами;

б) розповіді і пояснення вчителя про події, пов'язані з темою твору.

Для виховання правильного читання потрібні вправи на розвиток чіткості вимови.

Швидке читання не самоціль у навчанні читанню, але воно сприймається як істотна риса культури читання. Врешті-решт навчитись читати швидко прагне кожна освічена людина.

Дана якість формується, розвивається та удосконалюється завдяки тренувальним вправам:

поділ рядка на 3-4 відрізки;

додавання до відрізків 2-4 слів;

орієнтування на кожне третє слово у рядку;

охоплення рядка одним поглядом;

читання по вертикалі;

раціональне читання;

розширення поля читання за трьома напрямками: по горизонталі, по вертикалі та периферійно.

Досягти нормального темпу читання можна щоденною практикою, систематичною роботою. Для цього важливо зацікавити учнів читанням, викликати в них бажання і потребу читати.

Важливу роль у навчанні швидкому читанню відіграє зразок вчителя. Темп його читання - взірець, до досягнення якого мають готувати себе учні. Але нічого особливого, незвичайного в його читанні не може бути: темп читання повинен забезпечувати розуміння прочитаного.

Існують норми швидкості читання для кожного класу. Вони представлені в "Пояснювальній записці" до програми з української мови. Швидкість читання визначається кількістю прочитаних слів за 1 хвилину. Нормативні цифри визначають темп читання на кінець навчального року.

Виразне читання.

1.4 Формування швидкого й свідомого читання як засобу успішного навчання дитини в школі

Навичка читання - це основа, яка дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості, її формуванню приділяється максимальна увага на уроках читання. Під час роботи з художнім твором навичка читання включається до складнішої читацької діяльності, спрямована на сприйняття, усвідомлення, відтворення тексту.

Щоб душа дитини відгукнулась на художній твір, задзвеніла чарівною музикою, треба, як зазначив В.О. Сухомлинський, "зуміти торкнутися її струн" [48].

Духовне відродження українського народу неможливо уявити без живодайного впливу художньої літератури на формування національної свідомості, бо саме література є одним з активних чинників суспільного виховання - совісті, моралі, загальнолюдських цінност и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.