На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Психолого-педагогчн особливост формування цннсних орєнтирв у школярв та використання їх у навчальному процес. Розвиток морально-етичних, родинних, гуманстичних цнностей у молодших школярв, їх обрунтування. Аналз творв В.О. Сухомлинського.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 21.10.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


90
ДИПЛОМНА РОБОТА
Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В.О. Сухомлинського
Анотація

Гринчишин О.Д. Дипломна робота. Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В.О.Сухомлинського. - ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2008. - 83 с.
У дипломній роботі з'ясовано місце та значення творів В.Сухомлинського у навчально-виховному процесі початкової школи. Розглянуто і проаналізовано психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів та способи використання їх у дидактиці. Розкрито форми організації уроків читання, а також інтегрованих з ними уроків. На цій основі показано основні напрями удосконалення методики проведення таких уроків при вивченні курсу читання та перевірено їх вплив на ефективність процесу формування ціннісних орієнтирів в учнів 3 класу.
Зміст проведеного дослідження підтвердив, що проведення уроків читання за творами В.Сухомлинського позитивно впливає на формування духовно-морального світогляду дітей, а також впливає на рівень навчальних досягнень молодших школярів з курсу читання.
Ключові слова: урок читання, художній твір, емоційно-чуттєва сфера, ціннісні орієнтири.
Зміст

Вступ
Розділ І. Теоретичні основи формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів за творами В.О.Сухомлинського на уроках читання
1.1 Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів у школярів та використання їх у навчальному процесі
1.2 Розвиток морально-етичних, родинних, гуманістичних цінностей у молодших школярів та їх обґрунтування
Розділ ІІ. Методика вивчення творів В.О.Сухомлинського у початковій школі та перевірка її ефективності в експериментальному дослідженні
2.1 Аналіз творів В.О.Сухомлинського та методика їх вивчення
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
2.3 Перевірка ефективності вивчення творів В.О.Сухомлинського орієнтованого на ціннісний компонент в експериментальному дослідженні
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ

Найважливішою цінністю на землі є вихована людина, особистість. Через це найважливіше в світі - виховання. Ця категорія є загальна, постійна і вічна. Вона виникла з появою людини й існуватиме доти, доки існуватимуть люди на Землі.
Формування й розвиток моральності, вихованості, ціннісних орієнтирів у дітей є з ряду найважливіших завдань учителя початкової школи.
Ціннісні орієнтації визначають міру людяності. Вони починають проявлятися з усвідомленням особистості обов'язку з власного рішення поступатися своїми інтересами заради іншої людини. Ціннісні орієнтири молодших школярів формуються й утверджуються як ставлення їх до оточуючого середовища, до предметного світу, а головне - до світу людського і до самих себе в цьому світі.
Однією із стрижневих складових формування доброї вихованості учнів є розвиток їхньої моральної свідомості, яка полягає у відображенні в свідомості дитини принципів добра, моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення дітей один до одного, до суспільства. Цей процес має базуватися на основі загальнолюдських цінностей: ідеалів правди, добра, свободи, дружби, справедливості, совісті, людської гідності.
Молодший шкільний вік - це вік формування почуттів і моральної поведінки. „Утвердити в кожній дитині доброту, сердечність, чуйність до всього живого й красивого, - писав В.Сухомлинський, - елементарна азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Справжнє виховання полягає у тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної краси жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів”. [82, С.192].
Ідеї і справи великих людей з плином часу не тільки не старіють, а стають ближчими, зрозумілішими і необхідними новим поколінням. Це повною мірою стосується педагогічних ідей і діяльності Василя Сухомлинського.
Його педагогічна система акумулювала в собі найкращі надбання минулого і сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого і втіленням їх у педагогічному процесі. Педагогічна концепція навчання та виховання школярів В.Сухомлинського - це не тільки сповнене пошуків минуле, актуальність для сучасності, але й те. що житиме й розвиватиметься у майбутньому.
Для молодого покоління надзвичайно важливо те, як у школі йому допоможуть розвинути найцінніші натуральні ресурси: розум і серце. Щоб людина могла мати власну думку, вміти її висловити, цього треба навчити в школі, адже в майбутньому їй доведеться здійснювати вибір, приймати рішення, які впливатимуть на власне життя, на сім'ю, на суспільство в цілому. В цьому плані дуже важливо, в якій школі і як вчиться дитина. Над цією проблемою все своє життя у школі працював В.О.Сухомлинський, цьому присвятив свої численні педагогічні і літературні твори.
Шкільна програма початкової школи передбачає вивчення 27 літературних творів-мініатюр педагога на уроках читання. Це казки, оповідання, легенди. Вирішення цієї проблеми сприятиме формуванню ціннісних орієнтирів в емоційно-чуттєвій сфері школярів даного віку, що й обумовило актуальність даного дослідження.
Мета дослідження - з'ясувати вплив творів В.О.Сухомлинського на формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів.
Об'єктом даного дослідження є процес вивчення творів В.О.Сухомлинського на уроках рідної мови в початкових класах.
Предмет дослідження: ціннісні орієнтири в даному процесі.
Завдання дослідження: 1) визначення даної проблеми в психолого-педагогічній літературі; 2) визначити змістовний аспект творів В.О.Сухомлинського в підручниках з читання як засіб формування емоційно-ціннісних орієнтацій; 3) з'ясувати ефективність запропонованої методики формування ціннісних орієнтирів на уроках читання в експериментальному дослідженні.
Гіпотеза: якщо при вивченні творів В.Сухомлинського акцентувати увагу на почуттєво-емоційній лексиці, яка розкриває тему та основну думку, то формування ціннісних орієнтирів буде ефективнішим.
Дослідження проводилося в три етапи:
На І етапі (2006 р.) здійснювалися педагогічне спостереження, дослідження й аналіз науково-методичної літератури.
На ІІ етапі (2006 - 2007 рр.) - проводився педагогічний експеримент, в ході якого здійснювалося попереднє і підсумкове тестування рівня читацької підготовленості.
На ІІІ - му (2008 р.) - здійснювалася обробка і порівняльний аналіз одержаних даних. Було зроблено відповідні висновки і практичні рекомендації.
При написанні дипломної роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичні (вивчення літературних джерел, порівняльна характеристика теоретичних положень провідних науковців даної галузі) і емпіричні (спостереження, бесіда; метод матеріальної обробки результатів; порівняння, тестування, проведення педагогічного експерименту, методичного пошуку, вивчення досвіду роботи).
Літературні джерела, які використовувалися у написанні даної дипломної роботи (див. список використаної літератури) умовно можна поділити за такими напрямами: 1) вибрані твори В.Сухомлинського (у 5т.) та інші видання педагогічних і дитячих художніх творів педагога, праці О.В.Сухомлинської (позиції 65 - 82 у списку використаної літератури); 2) матеріали про педагогічну діяльність В.Сухомлинського в напрямі морально-етичного (духовно-ціннісного) виховання молодших школярів (Борисовский А.М. В.А. „Сухомлинский: Книга для учащихся” (М., 1985); Зязюн І.А., Родчанін Є.Г. „Морально-естетичні погляди В.О.Сухомлинського”, (К., 1980); Богуш А. Взаємозалежність свободи і відповідальності: Погляд В.О.Сухомлинського // Почат. школа, 2005,№ 9, ін.; 3) література психолого-педагогічного та філософського характеру (Сідало О.В. „Моральне виховання молодших школярів: (методичні поради, дидактичний матеріал)”; Гагарін М. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів”; Шульга Л. „Діагностика сформованості моральних переконань в учнів початкових класів”; „ Етика : Навч. посібник / За ред. В.О.Лозового” та ін.; 4) література з теорії і методики навчання та виховання у початковій школі (методика проведення та організаційні форми уроків читання) („Урок читання в 3 класі (За новим підручником О.Я.Савченко)” (Х., 2007); „Уроки читання: Розробки і конспекти уроків, літ. ігри-конкурси з читання для 1-2 класів”(К., 1997); „Навчаємо і виховуємо на уроках читання: Зб. статтей” (К., 1986); Савченко О.Я. „Сучасний урок у початкових класах” (К., 1997); Тухаренко Л.А. „Розвиток мислення та мовлення учнів на уроках рідної мови та читання”(Почат. навчання та виховання, 2007); 5) стандарти початкової освіти, програми викладання курсу читання у початкових класах, підручники з читання (Державний стандарт початкової освіти // Почат. школа. - 2006, № 2; Науменко В. „Програма з читання: 1 - 4 класи” // Почат. школа, 2003, № 6 - 9,ін.; 6) матеріали, в яких висвітлюється вітчизняний досвід колег-педагогів з методики проведення уроків класного та позакласного читання за творами В.Сухомлинського, а також суміжних з ними уроків (у межах інтеграції) (Савченко О.Я. „Уроки-роздуми за творами Василя Сухомлинського” // Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах; Приходько Ю.А. „Доброму скрізь добре (за творами В.Сухомлинського); Павленко Л. „Казкар-добротворець української „Школи радості”: В гостях у В.Сухомлинського” // Почат. освіта, 2006, № 38) // Почат. навч. та вихов. - 2007.- № 9-10) ,та ін.; 7) бібліографічні матеріали („Сухомлинський Василь Олександрович: Библиогр. покажчик” / Уклад. О.М.Туркало (Львів, 1989). Усі джерела у згаданому списку розміщені в алфавітному порядку.
Практичне значення дослідження. Матеріали роботи можуть бути використані у навчально-виховному процесі початкової школи, у виступах на методичних нарадах вчителів початкових класів, при підготовці до уроків читання за новими технологіями; при читанні курсу „Класне і позакласне читання у педагогічних закладах” І-ІІ, ІІІ-IV рівнів акредитації та інститутів післядипломної освіти, при розробці навчальних і методичних посібників.
Дипломна робота складається з двох розділів, що містять шість параграфів, висновків, списку використаної літератури з 90 джерел та додатків.
Розділ І. Теоретичні основи формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів за творами В.Сухомлинського

1.1 Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів школярів та використання їх у навчальному процесі

У своєму житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємо неузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральний вибір. Моральний вибір - це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.
Поняття „цінність” було введено в науку в середині ХІХ ст. згодом, на основі всебічної розробки цього питання формувалася спеціальна галузь філософсько-психологічного знання - теорія цінностей, або аксіологія (від грецького «axios» - цінність) [17, С.101]. Одне з найпоширеніших визначень цінності визначає її як значущість певних реалій з точки зору потреб людини і суспільства. ця категорія дуже тісно пов'язана з категоріями „потреба” та „інтерес”. Потреби, інтереси пронизують усі сторони суспільного життя. Це такою ж мірою співвідноситься з життям дитини, дитячої спільності. З допомогою потреб, інтересів можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині є дороге. Потреби людини, перетворені на інтереси, перетворюються на цінності.
Отже, цінність - це дещо позитивне, з точки зору духовних потреб людини і дитини зокрема. цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою відтворюють саму людину. Духовні цінності тяжіють до духовної сфери життя людини. найвищою цінністю в духовному, емоційно-чуттєвому плані є добро, яке відображає абсолютне, досконале.
Вищими моральними цінностями є правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дружба, співпереживання, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини.
Цінності відображаються у свідомості дітей у вигляді оціночних суджень. Оскільки реальна життєва дійсність не знає чогось абсолютного, то моральні, духовні цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки дитиною, молодшого школяра, виступає узагальнений, загальноприйнятий образ, зразок, ідеал, на які вона хоче, може, має можливість рівнятися. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівняння з визнаним „усім світом” ідеалом добра, який фіксується у свідомості дитини (школяра) у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної, рекомендованої поведінки. Різні діти в одній і тій самій ситуації поводять себе по-різному. Різниця якраз і виявляється в тих цінностях, якими керувалася дитина, її моральними позиціями.
Моральне життя школяра не можна розглядати як просте засвоєння ним певних прописних істин чи правил поведінки. Воно проходить у боротьбі, порівнянні мотивів, у постійному напруженні духовного стану дитини. Вона так чи інакше постійно буває в стані духовного, морального, емоційно-чуттєвого вибору. І це, безперечно, вже відтепер характеризує її як особистість. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість формування і розвитку ціннісних орієнтирів дитини в період навчання її у початковій школі. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтирів розмежовує істотне та неістотне в дитячій свідомості, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність дитини, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності.
Саме тому в початковій школі ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Різні ціннісні орієнтири є ознакою духовної сформованості, самодостатності особистості, показником рівня її вміння жити серед людей, тобто в суспільстві.
Структура ціннісних орієнтирів зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість у цьому відношенні, навпаки, породжує непослідовність поведінки. Проте ціннісні орієнтири однієї людини (дитини) можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у загальносуспільній свідомості. Для однієї людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним та значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм. Ця обставина зумовлює різницю між ціннісними орієнтирами дитини та орієнтаціями на цінності, які поширені й панують у колективі, певній соціальній групі та суспільстві загалом.
Орієнтація на цінність - це ставлення дитини до зовнішніх настанов батьків, старших, педагогів, а також норм і звичаїв. Ціннісні орієнтири молодших школярів - це внутрішній чинник формування їхньої свідомості, духовного світогляду та відношення до життя і, як наслідок, бачення себе в цьому житті і суспільстві. Як і цінності, вони відіграють дуже активну роль у формуванні та розвитку дитячої особистості.
Завдання і покликання початкової школи полягає в тому, щоб зміцнити й утвердити ці моральні цінності дитини, які вона здобула в колі своєї родини, які їй прищеплені з молоком матері, материнською ласкою і почуттями, батьківською любов'ю і силою духа.
Початкова школа покликана сформувати й розвинути у молодших школярів такі ціннісні орієнтири, як:
? морально-етичні (духовні) цінності;
? естетичні почуття;
? родинні (сімейні) цінності;
? виховання почуттів;
? любов до книг, читання (формування морально-етичних цінностей через художні твори);
? гуманістичні почуття;
? совість (навчене сумління);
? співчуття до ближнього;
? любов до батьків (матері, батька), родичів;
? бережливе ставлення до довкілля, природи;
? виховання в дитини щастя від улюбленої праці;
? формування культури почуттів у дітей;
? виховання мужності, сили духу, волі (сили волі);
? бажання робити добро.
Найкращим, найдоступнішим засобом донесення до школярів усього цінного, духовного, морального є слово. Мудре і добре воно дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне - спричиняє біду. Словом можна вбити і оживити, поранити та вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити, розвеселити і засмутити, викликати усмішку і сльози, породити віру в людину та заронити недовіру, надихнути на працю і скувати сили душі.
Досить часто ми кажемо один одному: бажаю тобі добра і щастя, бажаю Вам всього найкращого. Це не просто вияв ввічливості. В цьому вислові ми виказуємо свою людську дійсність. Потрібно мати велику силу духу, щоб вміти бажати добра іншим. Добрі прагнення живуть у душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям.
Ознакою добропорядної людини є також і вміння дякувати. Чим більше розуміє дитина трудові джерела свого благополуччя, тим сильніше виявляється вдячність стовно до інших людей. А тому, чим яскравішою у дитини є думка про те, що вона заслуговує вдячність, тим гостріше вона відчуває, що бере свої блага в борг від старшого покоління.
Звертаючись один до одного з проханням, ми кажемо: будь ласка. В цьому простому слові, що здатне зачарувати, виявляється наша повага до гідності іншої людини, добра воля. Для того, щоб згадане звертання наповнювалось почуттям поваги до добрих вчинків, потрібно вчити дитину вважати людину як найвищу цінність.
Слово - найважливіший інструмент. Воно повинно увійти в душі дітей, стати їх надбанням. Педагогові володіти словом - справжнє мистецтво, тому що через слово, яке несе в собі духовне призначення, народжуються в людини риси, які є моральними цінностями вихованої людини: людяність, стриманість, благочестивість, терпеливість, працьовитість, виваженість, сердечність, добродушність, благородність.
Ці та багато інших морально-ціннісних якостей, рис цілісної, добре вихованої, гармонійної особистості покликана зберегти, допомогти сформувати разом з батьками, розвинути і закріпити початкова школа в процесі навчання та виховання молодших школярів.
1.2 Розвиток морально-етичних, родинних, гуманістичних цінностей у молодших школярів та їх обґрунтування

Проблема виховання моральних цінностей у школярів - одна із фундаментальних проблем етики, філософії, педагогіки та психології. Завданнями морального виховання завжди були виховання доброти, чуйності, готовності допомогти будь-якій людині у біді, здатність співчувати.
Формування моральної свідомості школяра є однією з основних проблем морального виховання. Воно відбувається значною мірою в процесі етичної освіти і призначено озброїти знанням моральних норм і правил культурної поведінки.
Ефективним є таке виховання, що не лише формує в учнів моральні якості, а й розуміння їхньої важливості в житті людей, необхідності систематичного дотримання моральних норм та правил.
Формування у дітей моральних мотивів, їх реалізація в поведінці є визначними у період становлення особистості, тому що соціальні наслідки вчинку дитини ще складно передбачити, враховувати їх у своїй поведінці. Вже в початкових класах важливо так будувати навчально-виховний процес, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання та уявлення, опинялись також у життєвих ситуаціях, що сприяють емоційному переживанню отриманих знань, а отже - їх усвідомленню і закріпленню. Цій проблемі надавали великого значення багато педагогів-практиків у їхній навчально-виховній діяльності, а також вчених-науковців, що досліджували означену проблему протягом років. До числа останніх, зокрема, належать Л.Шульга, Є.Родчанін, Н.Бородіна, Т.Дем'янюк, С.Карпенчук, О.Сідлецька, О.Мильникова, Д.Белей, П.Щербань, А.Мовчун та ін.
Виховання дітей молодшого шкільного віку В.Сухомлинський називав „школою сердечності”. Він радив дорослим навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього потрібно, щоб діти бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує. Дитина не повинна вирости байдужою, нечулою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.
Діти молодшого шкільного віку не завжди спроможні усвідомити важливість і необхідність дотримання визнаних у суспільстві норм та правил поведінки. зважаючи на це, у вихованні школярів переважає привчання над переконанням. Майстерність і мистецтво морального виховання особистості полягають у тому, щоб моральні цінності розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, які захоплюють і хвилюють душу, пробуджували прагнення до ідеалу.
В.О.Сухомлинський вважав, що необхідно не просто створювати систему цінностей, а й активно утверджувати її своїми діями, протистояти злу, прагнути вдосконалювати суспільні відносини. Навчання в „зелених класах”, складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язання задач із живого задачника, створення казки, написання оповідань, куточок краси, використання пісні, книжки, проведення свят, - ці та інші знахідки В.Сухомлинського сприяють засвоєнню моральних цінностей дітьми.
Одним із важливих компонентів добра є відповідальність особистості, що виростає із усвідомленості людиною суспільного обов'язку, перетворення його на внутрішній стимул поведінки. Керуючись прагненням реалізувати в дії своє розуміння обирає ті вчинки, які дають користь суспільству, ближнім людям. Важливим елементом формування культури особистості В.О.Сухомлинський вважав засвоєння вимог, правил, норм поведінки, в яких розкривається „азбука моральної культури”. Названі Сухомлинським норми моральності - важливе „джерело почуття громадянського обов'язку”, „почуття вдячності людям”.
Утвердження істин, норм, правил моральної культури - найважливіша складова частина морального виховання. В.Сухомлинський був глибоко переконаний в тому, що колиска переконань - серце, переживання краси і величі вчинків. У переживаннях - корінь утвердження істин моральної культури, непримиренності дитини до порушень істин, норм та правил моральної культури..
Дитина - це жива істота, її мозок - найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо та обережно. Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не зможе зрозуміти, що в людях, які її оточують, -
Добро і що - Зло. В її серці поселяється підозра, зневіра в людей, а це найголовніше джерело озлобленості.
Людина повинна не вимислювати свої уявлення про добро, а шукати і відкривати і відкривати його у собі як об'єктивно існуюче.
Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди добре почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям добро: любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав'язувати свою допомогу, залишаючи іншим свободу вибору.
Ми завжди раді доброму, добру. Але часто, розкриваючи поняття „добро”, ми зустрічаємося з ситуацією, коли немає що сказати, пояснити. Загальною формулою добра є те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значуще для життя людини та суспільства. добро є те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватися, досягати гармонії та досконалості. Добро асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодіяльністю. Добро - це те, що є гарним, прекрасним та гідним будь-якої похвали.
Основна ознака добра - безкорисливість. Добро - це здатність поступатися власними інтересами і амбіціями заради блага інших людей. воно позбавлене егоїстичності. Добро - якість, яка втілюється у практичному житті, в поведінці людей. не можна бути добрим у душі, а в поведінці, спілкуванні з іншими - жорстоким, грубим.
Найвищий рівень добра там, де впроваджуються та удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, свобода, рівність, верховенство народної культури, краси у житті.
Добро має здатність бути щедрим та не потребує нагороди. Тому справжнє добро можливе тільки за умови великого душевного благородства. Віддаючи турботу, увагу, любов не потрібно боятися, що залишишся без нічого. Хто щедро робить добро - у відповідь отримує ще більше. Але розраховувати на це не можна. Добро твориться без розрахунків, із потреби дарувати світові любов.
Людина, - стверджував великий педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісно пилинкою, а для того, щоб лишити по собі слід вічний.
І слід цей має бути сповнений добра.
У морально-ціннісному вихованні дітей найголовніше - формування духовної серцевини особистості - поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла. Дитина повинна зрозуміти суть того, що зветься вимогами моралі, більше того - це повинно стати її духовною потребою, мірилом її вчинків. А саме: йдеться про 1) ставлення до джерел щастя і радощів дитинства, отроцтва та юності; 2) обов'язок і повинність перед батьками, старшими поколіннями; 3) гармонію бажань і обов'язку, бажань і дисципліни, бажань і справжніх потреб; 4) ставлення до життя, до щастя буття; 5) повагу і пошану до старших людей; 6) уміння керуватися вимогами обов'язку, а не просто бажаннями; 7) привчати себе жити для людей; 8) чуйність до внутрішнього духовного світу іншої людини, до радощів і горя інших людей, співчуття і співпереживання; 9) виховання моральної готовності долати труднощі; 10) вміння ненавидіти зло і бути непримиренними до нього; 11) працю і працьовитість, працьовитість у навчанні; 12) переборювання лінощів, неробства, недбайливості, неряшності, легковажності.
Моральна, духовна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця, в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджує глибокі морально-естетичні почуття. Почуття, - говорив Сухомлинський, - це духовна енергія того, що називається життям переконань, яке виявляється в яскравих. Морально насичених вчинках. Для бесід з дітьми необхідно добирати ситуації, взаємовідносини, зіткнення, протиборство, які дивують, вражають величчю, красою моральної доблесті й одночасно пробуджують почуття нетерпимості до скверни, мерзенностей.
Норми і правила моралі є критерієм для оцінки вчинків та дій людей з точки зору таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість, чесність і безчестя.
В основу морально-ціннісного виховання особистості В.Сухомлинський поклав не ідеологію, а організовану і цілеспрямовану діяльність учителів і батьків, зорієнтовану на формування у школярів моральної свідомості, моральних почуттів, навичок і звичок поведінки. Завдяки моральному вихованню і через нього людина прилучається до загальнолюдських цінностей, засвоює правила і норми поведінки людей, відповідні звички. Завдання морально-ціннісного виховання - забезпечити перетворення знань про духовність, моральність, красу як систему ціннісних понять, духовно-ціннісні переконання.
Важливе місце у створеній видатним педагогом системі виховання займає проблема спільної діяльності сім'ї та школи в організації життєдіяльності школярів.
Сім'я - перша школа інтелектуального, морального, трудового, естетичного і фізичного виховання. Родинні цінності є найглибшими, вони лежать в основі світової цивілізації, вони плекають у дитині глибоко людяне, надають їй енергії у різних життєвих ситуаціях. Батько і мати, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і залишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи.
Першорядного значення у формуванні особистості дитини Василь Олександрович надавав родинному вихованню. Чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе своїм життям щастя іншим людям - залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові, правди і справедливості, любові й шани до людей.
Прекрасні діти виростають у сім'ях, де батько й мати щиро, по-справжньому люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей. Великий педагог відразу бачив дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано любили одне одного. У такої дитини мир і спокій на душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в людську красу.
Найбільш авторитетною особою для дитини є батько чи мати, тобто сім'я; сім'я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і формуються найперші духовні потреби, відіграє велику роль у формуванні нової людини. це формування відбувається в тому числі, а вірніше насамперед через спілкування. Як свідчать психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти при спілкуванні дитини з батьками, прагнення передати дітям свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал.
Дуже важливим, соціально значущим почуттям є батьківська любов до дітей. Яке воно те почуття? Це залежить від емоційного спілкування в сім'ї, яке дитина сприймає ще в роки раннього дитинства. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Психологічний клімат сім'ї - це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім'ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить, якою людиною виросте дитина, її позитивне або негативне самопочуття, характер стосунків з оточуючими її людьми.
Здатність розуміти душевний стан іншої людини є важливою основою доброго, гуманного спілкування. У книзі „Як виховати справжню людину” автор звертається до дітей: „Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... не будь байдужим.” [82, С.253].
Отже, основотворче значення усіх гуманістичних людських відносин Сухомлинський бачить у винятковій ролі, яку відіграють у цьому відношенні батьки: чи стане дитина гідною, вартісною, щасливою людиною, чи принесе радість і відчуття щастя іншим людям. Все це наріжним каменем закладається родиною у фундамент творення дитини Особистістю.
Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа формування моральних і духовних цінностей дитини. Свою роль відіграє згодом і оточуюче середовище, в якому перебуває дитина, оскільки вирішальну роль відіграють і люди, що оточують, з усім багатством відносин.
Сім'я - це досить закрита частина суспільства. її можна уявити кімнатою, куди далеко не кожному вдається потрапити, ніхто не хоче впускати стороннього. Існує велика різниця між тим, як люди поводяться звичайно, в сім'ї і поза нею. В більшості випадків батьки виховують дітей інтуїтивно, за велінням серця, так, як підказує їхній світогляд, розуміння, їхня батьківська любов. Тому цей процес надзвичайно складний.
Головну мету сімейного виховання Сухомлинський вбачав у тому, щоб дати дитині щастя. Під цим розумілося, що батьки зобов'язані зробити бажання дітей морально виправданими. У сучасних умовах це досить нелегка місія. . у вихованні дітей він особисто ніколи не моралізував; разом з тим вважав, що шкільного життя дитині замало.
Василю Олександровичу належить створення морально-етичної концепції культури людських бажань, що пронизує всю його творчість. на противагу нинішній моралі потреб, особливо яку насаджує телебачення, Сухомлинський пропагував високо етичні, моральні стосунки, які об'єднують чоловіка і дружину, дітей і батьків. Він утверджував їх усім своїм життям, вчинками, поведінкою.
„Сім'я в нашому суспільстві - це первинний осередок багатогранних людських відносин, - говорив Сухомлинський у статті „Мікроклімат вашого дому”, - господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних.
І, звичайно, виховних. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що звеличують її в очах дитини.” [74, С.16].
Дитина пізнає світ людини очима батька й матері, з того, як промовляє мати до неї, дитини, як ставиться батько до матері. З усього цього й складаються перші уявлення та поняття про добро і зло.
У хорошій сім'ї, де батько з матір'ю живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки й почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір'я і взаємної поваги батьків - перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій і рівновага.
Розвиток сучасного суспільства, сім'ї, школи привертає нас до необхідності звертатися до спадщини В.Сухомлинського в царині сімейного виховання, етики родинних відносин, системи шкільно-сімейної взаємодії задля гармонійного виховання дитячої особистості, підростаючого покоління.
У педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського визначено та обґрунтовано умови ефективного впливу сім'ї на дітей. Серед них особлива роль відводиться материнському вихованню та батьківському авторитету. В наш час актуальними є його пропозиції щодо їх формування.
В аспекті дослідження ціннісних орієнтирів людини В.Сухомлинський звертається до наукових джерел сімейної педагогіки, надаючи їй ключову роль у формуванні та розвитку дитячої особистості.
Сім'я - це середовище не лише формування, розвитку, а й утвердження загальнолюдських цінностей у дитини, справедливості, краси, любові, поваги до інших. Це осередок індивідуальних цінностей, персоніфікованих у дітях. Якщо для суспільства головною цінністю виступає Людина, то у сім'ї такою цінністю є власна дитина, як духовна часточка самих батьків, сенс їхнього життя та індивідуальне щастя.
Таким чином, сімейне середовище зберігає, утверджує і водночас формує ціннісно-смислову сферу дитячої особистості на основі сприйняття останньою соціально значущих норм, переконань та ідеалів, а також через велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини - найголовніше моральне багатство сім'ї.
У комплекс засобів творення системи особистісних цінностей Василь Сухомлинський включає любов, красу, турботу і повагу, обов'язок, працю, особистий приклад, істину, надію. Саме вони творять людське в людині, роблять людину людиною.
Василь Олександрович розглядав виховання як прийняття дитиною певної форми світосприймання і світогляду, він вважав, що дитина має стати тим, ким хоче, але насамперед вона має стати особистістю.
В.Сухомлинський окреслив гуманістичний ідеал людини, що живе в гармонії з природою, іншими людьми і суспільством. Розвиваючи і формуючи бажання, почуття і потреби дитини, він створює у такий спосіб виховану людину, що сама, своїм власним волевиявленням створює моральний закон для себе.
Особливого значення в процесі виховання особистості Сухомлинський надавав виховному середовищу. Мова йде не тільки про школу й родину, а й вулицю, громаду, тобто все середовище, що оточує дитину. Тут завдання вихователя - організація певної діяльності, що допомагає індивідові самовиражатися, керувати бажаннями, тобто „виховувати в людині здатність виявляти у своїй моральній діяльності свою істинно людську суть, виявляючи при цьому самостійність, розкриваючи й утверджуючи силу особистості.” [82, С.269] головні напрями цієї діяльності В.Сухомлинський бачив у розвитку тріади - серце, розум, праця.
Серце. Василь Олександрович звертається до педагогіки серця, він розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя, біль і радість, совість і безсердечність, провину і покарання, радість покаяння і прощення, про моральну відповідальність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця.
Сухомлинський говорить про те, що переживають, відчувають діти і як допомогти їм: про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дитину від цього, а також про проблеми непотрібності, нерозуміння.
Звертаючись до цих особистісних проблем, він розробив систему формування культури почуттів і бажань, спрямовану на „внутрішню працю душі, сенс якої полягає у тому. що маленька людина вкладає свої сили, часточку себе в іншу людину... піклування про благо, радість, щастя того, хто був чужим, але став моїм, потрібним мені... творити добро людям.” [82, С.271].
Розум. Для Василя Олександровича розумове виховання - це не тільки розвиток інтелекту, а й активне духовно-емоційне і моральне життя: „Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця тоді, коли відносно знань він займає особисту життєву позицію.” [77, С.93] Він вважав, що розумове виховання педагог розглядає не лише як систему поглядів на світ, а й суб'єктивний стан особистості, який виявляється в її почуттях, волі, діяльності. „Розумова вихованість полягає в тому, що погляд людини на світ виражається не тільки в умінні пояснити, а й у прагненні довести, ствердити, відстояти власною творчою працею.” [Там само].
Праця. Уся педагогіка Василя Олександровича побудована на діяльнісному підході, який він інтерпретував як працю. Сухомлинський віднаходив і розв'язував завдання як дати дитині щастя від улюбленої праці, допомогти їй серед безлічі життєвих доріг знайти ту, на якій найяскравіше розкриваються індивідуальні творчі сили і здібності. Паця у нього - це взаємодія серця, думок, переконань, почуттів, переживань, інтересів, захоплень.
В.Сухомлинський виділяє значущість у виховному процесі й таких філософських категорій, як воля, свобода. у цьому контексті важлива роль належить вихованню мужності, що визначено Василем Олександровичем як „надзвичайно складний процес формування сили духу - насамперед волі, вміння показати собі, примусити себе. З перших кроків шкільного життя ми вчимо своїх вихованців владарювання духу над тілом - у цьому полягає один з найцікавіших моментів виховання... Людина - це воля людська, воля до перемоги над труднощами і складними... ситуаціями. Виховуй у собі з малих років вольову спрямованість, стійкість і витримку... Мужність - це справжня краса духу й тіла, переконань і вчинків. Мужність робить людину могутньою і доброю, сильною і ласкавою.” [82, с.315].
У праці „Сто порад учителеві” Сухомлинський підкреслює ситуацію вибору в процесі внутрішньої боротьби особистості, не на людях: „Справжня людина та, яка не робить гидоти, непристойності, підлості на самоті. Нехай завжди, коли ти залишаєшся на самоті, суворим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде власне сумління.” [79, С. 608 - 609].
Процес становлення людини довготривалий і потребує від педагога і сили волі, і фізичного здоров'я, і духовної енергії, і постійного пошуку варіантів впливу на особистість школяра. Об'єктом праці вчителя є „найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само - розумом, почуттям, волею, переконаністю, самосвідомістю. [79, С.421].
Школа мислення, школа під блакитним небом, школа радості - так називав свою освітню систему В.Сухомлинський. створена ним школа виховання творчої особистості стала відомою у всьому світі, а його методика виховання серцем - дороговказ для педагогіки другої половини ХХ і початку ХХІ ст. і майбутніх поколінь. У педагогіці Сухомлинського основний предмет - людинознавство, основні критерії - добро, радість, творчість. Даруєш дітям любов і добро, робиш їх щасливими, радісними, і вони починають творити.
Початкова школа 1 - 4 класи - це Школа радості - школа добра, родинного затишку, милосердя, постійного спілкування і співпраці родини, вчителів і дітей, спрямована на:
1) розвиток природних здібностей через систему творчих уроків (урок етики, урок-казка, урок-гра, урок-мрія, інтегрований урок, урок-вікторина, урок-дослідження);
2) формування духовності як особистісної якості через систему виховних заходів (свята, уроки краєзнавчою, українознавчою тематикою; календарні свята, години спілкування, ін.);
3) навчання добротворення і виховання почуттєвості через різні види діяльності.
Сучасна школа і початкова її ланка зокрема, покликана формувати у дітей духовні якості на засадах традиційних національних цінностей українського народу в умовах навчального закладу.
Розділ ІІ. Методика вивчення творів В.О.Сухомлинського у початковій школі та перевірка їх ефективності в експериментальному дослідженні

2.1 Аналіз творів В.О.Сухомлинського та методика їх вивчення

На думку В.О.Сухомлинського, найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, прагнення до добра, правди, честі, краси, хто здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностей душу дитини, і плекати у неї паростки духовності. Велика роль у цьому належить мудрому Слову, що виходить з народних уст, рідному слову. І особлива роль у цьому щодо впливу на дитину належить казці.
До казки Василь Олександрович звернувся ще на початку свого творчого шляху. „Батько був не тільки педагогом-теоретиком, учителем-практиком, а й автором 1500 художніх мініатюр-казок, оповідань, легенд, притч, новел” - згадувала Ольга Сухомлинська. [71, С.143].
Герої казок видатного педагога - мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, горобці, калюжа, жук, ворона. Це навколишнє життя має ввійти в душу дитини і залишитися в ній назавжди, щоб потім прорости чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю і відповідальністю. Такого великого значення у вихованні дітей В.О.Сухомлинський надавав казці.
Виховання молодших школярів педагог називав ”школою сердечності”. Він радив батькам, педагогам навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього важливо, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує.
Так, у казці „Ледача подушка” на прикладах повсякденного життя Василь Олександрович допомагає дитині подолати маленькі труднощі. не хочеться маленькій Яринці рано вставати, йти до дитячого садка. „У вечері питає Яринка: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати, щоб хотілося вставати і йти у садочок”. У гуманних взаєминах старших і дітей Сухомлинський вбачає основу виховання почуття відповідальності, працелюбності, тобто „школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин”. На питання Ярини дідусь люб'язно відповідає: „Це подушка у тебе ледача”. „Я знаю таємницю, - шепоче дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками - вона й не буде ледача”. Зраділа Яринка, провчила подушку, лінощі з неї повибивала, та й ну вмиватися. Дідусь у вуса посміхається. Таке ставлення дідуся до Яринки викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращою.
В.О.Сухомлинський звертає увагу на те, що найкращим, довершеним інструментом, який завжди спрацьовує, є звернення старших до серця і розумі дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. Якщо у сім'ї дитина набуває досвіду особистісних демократичних взаємовідносин, то у майбутньому, будуючи своє життя, беручи участь у дорослому житті, ця людина буде жити як вільна людина у згоді з моральними цінностями.
Твори В.Сухомлинського переконують батьків та освітян в тому, що необхідно допомогти вихованцеві виразитися, одухотворитися красою моральності і твердо вірити в те, що прекрасне і правдиве перемагають і торжествують.
Моральні почуття і вчинки пробуджуються і вдосконалюються лише тоді, коли благородство, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, , пізнаються на
власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у праці. Так, на прикладі казки „Не загубив, а знайшов” Василь Олександрович допомагає школярам усвідомити особистісну й соціальну значимість праці як необхідного обов'язку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати: „Дав батько синові новий заступ і сказав: - йди, сину, в поле, відміряв ділянку в сто ступенів уздовж і сто впоперек та скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку і почав копати. Важко було спочатку копати, доки приловчився... Наприкінці робота пішла все краще і краще. Та коли син загнав заступ у землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламався. Прийшов син додому, сказав батькові, що зламав заступ.
- А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
- Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
- Отже ти не згубив, а знайшов.
- Що ж я знайшов, батьку?
- Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка”.
Зміст казки, крім трудової активності, працьовитості, як високої моральності, виховує у дітей також почуття совісті, обов'язку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності. Процес формування почуття відповідальності у дітей розглядається В.О.Сухомлинським на основі внутрішніх властивостей дитини, її свідомих і добровільних вчинків, коли дії оцінюються особистою совістю, усвідомленням обов'язку й відповідальності.
Художні твори видатного педагога-письменника спонукають почуття дітей до роздумів, морально-етичного аналізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. у зверненні до дітей В.О.Сухомлинський писав: „Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину.” [81, С.255].
Літературна творчість педагога займає значне місце у нових Читанках, автором яких є Голова Української асоціації Василя Сухомлинського віцепрезидент АПН України, академік О.Я.Савченко.
У Читанках для початкової школи вміщені такі художні твори В.О.Сухомлинського (див. таб.1):
2 клас - „Дідова колиска”, „Сьома дочка”, „Покинуте кошеня”, „Оленчин горобчик”, „Про що думала Марійка”, „Соловей і Жук” та ін.
3 клас - „Спляча книга”, „Не згубив, а знайшов”, „Сергійкова квітка”, „Ледача подушка”, „Горобчик і вогонь”, „Красиві слова і красиві діла”, „Кінь утік”, „Гвинтик”, „Що таке школа під голубим небом”, „Який слід повинна залишити по собі людина”.
4 клас - „Суперечка двох книг”, „Камінь”, „Як Павлик списав у Зіни задачу”, „Як Миколка став хоробрим, „Усмішка”, „Співуча пір'їнка”.
Вивчення художніх творів В.О. Сухомлинського за програмою уроків читання початкової школи
Таблиця1.
Клас
Назва твору
Ціннісні орієнтири
2 клас (І ч.)
2 клас (ІІ ч.)
3 клас (І ч.)
3 клас (ІІ ч.)
4 клас (І ч.)
4 клас (ІІ ч.)
Як Наталя у лисиці хитринку купила
Дідова колиска
Сьома дочка
Покинуте кошеня
Як же все це було без мене
По волосинці
Горбатенька дівчинка
Соловей і Жук
Я хочу сказати своє слово
Оленчин горобчик
Про що думала Марійка
Спляча книга
Не згубив, а знайшов
Сергійкова квітка
Ледача подушка
Горобчик і вогонь
Красиві слова і красиві діла
Кінь утік
Гвинтик
Який слід повинна залишити людина на землі
Хлопчик та дзвіночок конвалії
Що таке Школа під Голубим Небом
Суперечка двох книг
Камінь
Як Павлик списав у Зіни задачу
+ Найкраща лінійка
Як Миколка став хоробрим
Усмішка
Співуча пір'їнка
Почуття совісті та сорому, нелюбов до хитрощів
Про почуття патріотизму у дітей
Справжня, дієва любов до матері
Доброта серця та співчуття до всього живого
Про перші дні після народження і все навкруги
Про працьовитість та самостійність
Про взаєморозуміння між дітьми у школі та колективі
Любов до природи, навколишньої дійсності, рослин, тварин; неповторність і цінність у природі кожної живої істоти
Про природу, вміння виділяти її ознаки на практиці, якості подібності і відмінності.
Казка, яку потрібно докінчити
Суть дружніх стосунків, гуманістичні взаємовідносини, доброта
Про важливість книг у житті
Про соціальну суть праці
Про красу природи
Спонукання дитини до добрих вчинків, виховання кращих якостей
Для чомучок
Про добрі справи, а не гарні слова про них
Про правила поведінки у школі, дружбу
Виховує відповідальність за свою працю
Про суть життя, для чого людина живе на землі
Позитивне ставлення до пізнання навколишнього світу
Автобіографічне оповідання про Павлиську школу
Про значення книг
Про красу і бережливе ставлення до природи
Про дружбу і товариськість, різні риси характеру
Про хоробрість і відвагу хлопчика, який врятував кошеня
Про настрій людей і його вплив на оточуючих
Про розвиток здібностей
Проблема формування моральних основ людської особистості в казках В.О.Сухомлинського розглядається крізь призму людських почуттів, переживань. Так, зміст художнього твору „Про що думала Марійка” допомагає дітям зрозуміти суть дружніх стосунків, гуманних взаємовідносин.
В умінні „відчути душу” іншої людини, у здатності зрозуміти її душевний стан В.Сухомлинський вбачав найкращу рису моральності дитини: „Умій відчути поряд із собою людину, вмій зрозуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ... Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини”. На уроках читання поряд із слуханням та читанням художніх творів (казок, оповідань, легенд, ін.) важливо також, щоб діти чули живу думку самого Василя Олександровича, важливо час від часу зачитувати цитати його звернень до дітей, вживлюючи безпосередньо у відтінки змісту й ідеї конкретного твору.
Значне місце у педагогічній спадщині В.Сухомлинського займає проблема виховання у дітей поваги, любові до матері-берегині домашнього тепла. У любові до матері - основа, джерело виховання, від якого все залежить, все починається.
Вияв справжньої любові до матері педагог показав у змісті оповідання „Сьома дочка” при вивченні теми „Рідна домівка, рідна сім'я - тут виростає доля моя” (2 клас).
У цьому творі Василь Олександрович піднімає таку морально-етичну і вічну проблему, як діяльна любов до матері. У ньому йдеться про те. як виражали доньки свою любов до матері, з якою були розлучені цілий місяць. Одна скучила за матір'ю , „немов маківочка за сонячним променем”, друга ждала її, „як суха земля жде краплину води”, третя плакала за нею, „як маленьке пташеня за пташкою”, четверта щебетала до матері, що їй тяжко було без неї, „як бджолі без квітки”, п'ятій вона снилась „як троянді снилась краплина роси”, шоста виглядала її так, „як вишневий садок виглядає соловейка”. Але всі ці гарні слова враз поблідли у порівнянні зі справжнім виявом любові до матері сьомої дочки, що виразилася не в словах, а в простих діях: вона зняла з ніг матусі взуття і піднесла їй води в мисці - помити з дороги ноги.
У підручнику автор задає питання дітям: „Хто з дочок по-справжньому любив матусю?”. Важливо, щоб учитель на уроці активував це запитання для дітей і організував живу дискусію між дітьми, а також активно беручи в ній участь поряд з дітьми на рівних із ними началах.
Такі дискусії, обговорення мають допомогти школярам зрозуміти, що справжня любов до матері появляється не лише в гарних словах, а в добрих вчинках, у ставленні, повазі, шані, бажанні й потребі допомогти. Звичайно, що зі змісту оповідання учні самі дійдуть суті, хто із дочок дійсно любив (по-справжньому) свою матір. Але вчитель повинен особливо акцентувати увагу дітей на цьому висновку-ідейному змісті - По справжньому любила матір сьома дочка. А може хтось думає інакше?
Важливо, щоб діти, які хочуть виразити свою іншу думку, змогли це зробити відкрито. Важливо також вислухати різноманітні і всі дитячі думки, і щоб діти пояснили свої думки (Чому ти так думаєш?). Наголошуємо учням, що відповідь на це запитання поміщена вже у самому тексті оповідання: „А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матері взуття і принесла її води в мисці - помити ноги.”
Любов до матері має формуватися з раннього дитинства. Вже у маленькій дівчинці-школярці Сухомлинський бачив майбутню матір, у неї має формуватися уявлення про сім'ю, про життя задля інших, в ім'я щастя ближнього, працелюбство, непримиренність до споживацького благополуччя.
Відомо, що одне з найбільш значущих людських почуттів, яке робить людину людиною, є совість. Непросто сформувати уявлення про це почуття, розуміння його сутності у молодших школярів. Досягається це поступово, у результаті переживання дитиною різних морально-етичних ситуацій, у яких проявляється її або чиясь совість. Василь Олександрович засобами оповідання-казки „Як Наталя у лисиці хитринку купила” (Читанка. 2 клас) дає дітям уявлення про совість у протиставленні з хитрощами, які між собою є несумісними. Так само в оповіданнячку „Дідова колиска” педагог формує у дітей поняття Батьківщини, здавалось би віддаленим засобом, суто побутовим предметом - дитячою колискою, в якій колись колисали дідуся сучасного хлопчика. І від думки про єдність поколінь, через зберігання пам'яті про предків педагог-письменник проводить таке просте, але таке вагоме і водночас доступне для дитячої свідомості метафоричне узагальнення: „Наша сучасна колиска - це наше рідне село, рідна хата, мати, батько. З рідної хати починається для нас наша Батьківщина.
Цілу низку оповідань і казок В.О.Сухомлинський присвячує темі філософії життя, місцю кожного у цьому житті на землі. Письменник-педагог дитячими вустами ставить запитання, на які школярам треба шукати відповідь разом з учителем, батьками, своїми ровесниками. Наприклад, дівчинці важко збагнути, як це могло бути, що її колись не було (оповідання „Як же все це було без мене?”, Читанка, 2 клас / О.Я.Савченко). актуальне і вічне питання в дитячому світі. Його не можна ніяк обійти у спілкуванні з дітьми молодшого шкільного віку. Тому це оповідання Василя Олександровича й „працює” на сторінках сучасного підручника.
Яскравим прикладом художнього розв'язання філософської проблеми на рівні, доступному дітям, є оповідання „Соловей і жук”, яке знаходиться у цьому самому підручнику. Гордий, самозакоханий Соловей виявляє нетерпимість до жука, який не співає, а гуде:
„Перестань гудіти. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було”. На це Жук, сповнений власної гідності, відповів зухвалому Солов'ю:
- Ні, Солов'ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов'я.
І дівчинка, ровесниця семирічних другокласників, якій за сюжетом казки, довелося стати арбітром у суперечці між тваринами, також робить дитячий, але по-дорослому правильний висновок: „Хай будуть і Соловей, і Жук”. Потім подумала і додала: „Як же можливо без Жука?”
Такі самі аналоги маємо уже не в дитячому, а в нашому дорослому житті. Це є стрижнева, дуже важлива проблема нашого суспільства, суспільства, яке тільки опирається на ноги у набутті справжнього демократичного обличчя, вигляду. Цю думку варто підкреслити учням і на уроці тією мовою, тими словами, які вони у своєму віці можуть сприйняти.
У методичному апараті до тексту автор підручника ставить запитання: „Поміркуй, що хотів сказати нам цією казкою письменник?”
Близьким до цієї дитячої, але по-дорослому філософської казки, і дуже істотним за своїм значенням є пласт оповідань В.Сухомлинського, присвячених етиці дитячого спілкування, їхнього шкільного співжиття. Вічною є і буде залишатися така педагогічна проблема, як „дитина з фізичними вадами в умовах не спеціальної, а загальноосвітньої школи”. Це проблема насамперед самої дитини, її батьків та інших членів родини, які з величезним хвилюванням і побоюванням за дитячу психіку відправляють обділену природою дитину в коло її ровесників. Це і проблема вчителя, оскільки саме йому найчастіше доводиться бути свідком проявів моральної жорстокості до таких дітей, запобігати їм.
Тонкий психолог, великий дитинолюб, Василь Олександрович Сухомлинський також не обминув і не міг обминути цієї проблеми. У читанці для 2 класу (видавництво „Освіта”, 2003) вміщено його оповідання „Горбатенька дівчинка”. Напевно не тільки після опрацювання цього твору в класі на уроці, але й вдома, батьки, перевіряючи підготовку дитиною домашніх завдань, ніяк не зможуть поставитися до цього тексту як до рядового учнівського завдання. Тому 2- класники і в школі, і в дома безумовно одержать на все життя гарний урок, урок співчуття до ближнього, співпереживання і бажання проявити йому підтримку.
У підручнику подано кульмінаційний момент оповідання - неочікувану і для вчителя, і для дітей появу горбатенької дівчинки, яку до класу посеред уроку завів директор школи, виділено жирним шрифтом:
„Учитель затамував подих і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: „Хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиві, ні насмішки”.
Другокласникам буде над чим задуматися і зробити відповідний висновок з кінцівки оповідання, також виділеної в тексті жирним шрифтом: „Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит.”
Можна собі уявити: такий урок проходить одночасно у других класах усіх шкіл України, на яких відбувається робота над цим оповіданням, написаним педагогом для дітей. Це Всеукраїнський урок людяності, урок милосердя, урок утвердження в душах семирічних дітей почуттів доброти, взаємоповаги, взаємо підтримки. І співавтором цього сучасного уроку маємо по праву вважати нашого великого педагога В.О.Сухомлинського.
У читанках для 3 класу вміщені художні твори В.О.Сухомлинського „Сергійкова квітка”, „Спляча книга”, „Красиві слова і красиве діло”, „Кінь утік”, „Гвинтик”, „Який слід повинна залишити людина на землі?”.
Зміст 2-ї частини Читанки для 3 класу завершується твором Василя Олександровича „Що таке Школа під Голубим небом”, а також узагальненням О.Я.Савченко великого виховного та розвивального значення:
„Давно вже нема серед нас великого Вчителя - Василя Олександровича Сухомлинського. Але у Павлиській школі, якою він багато років керував, діти продовжують створювати казки. Прочитайте казки учнів початкових класів.
Поміркуйте над їх змістом”.
Педагогічні казки В.Сухомлинського нібито опосередковані, непомітні зовні, але активно та ефективно виховують у дітей найкращі почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями
У художніх творах міститься значний освітній і виховний потенціал. Зміст казок дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання. Істотна особливість полягає в тому, що повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро перемагає зло. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Слід не розвіювати співчуття дітей ображеним, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому полягає помилка дій дійових осіб.
Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей потрібно підтримувати, бо в ній - виховний момент. Вчителеві залишається тільки підвести своїх вихованців до знаходження причин радості цієї перемоги.
Аналіз казок збуджує дітей до формування оціночних суджень характеру казкових дійових осіб. Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо.
Дуже часто діти дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Якою б не була відповідь кожного окремого учня, нікотрий з них не повинен не те, що бачити, а навіть відчувати насмішкувате відношення вчителя до його думки. У кожної дитини вона своя, неповторна і варта особливої уваги.
Хоч практика засвідчує: дитячі думки бувають інколи дуже дивними, надто нестандартними.
Найкраще продемонструвати, що одне із суджень є найбільш вдалим, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами. Можливі також випадки не однотипного реагування дітей на результат дій казкових героїв. Одні учні співчувають, інші болісно сприймають події, треті визнають неминучість такого кінця. Роль дорослих, вчителя полягає у тому, щоб не применшуючи жодного з перелічених ставлень, підкреслити існуючу реальність
Якщо говорити про сприймання казки дітьми, то необхідно зазначити той факт, що діти молодшого шкільного віку сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться, як до гри. Отже казкову ситуацію вони сприймають, як гру (в можливу життєву ситуацію). Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет вигаданий. У казці йдеться про добро та зло, про погане і гарне, досконале і недосконале. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних та людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій.
На заняттях, уроках в Сухомлинського діти часто фантазували, складали казки, в яких розповідали про побачене й спостережене. Саме через казку, гру в них формується співпереживання. Сам Сухомлинський знав чимало народних казок, в яких бачив суть простої народної педагогіки, тому в його творах не лише задум і вимисел самого автора, у них в простій літературній формі закладене формування дитячої психології щодо життя, життєвих обставин у традиційному національному баченні формування світогляду дитини.
В.Сухомлинський складання казок перетворював на живий творчий процес на уроках. Він вчив дітей не тільки слухати казки, а й самостійно складати їх, записувати, розповідати. Такий процес, творчі заняття передбачає і програма уроків читання та вивчення рідної мови у початковій школі. Такі заняття особливо корисними і вартісними є в інтеграції з вивченням уроків природознавства та інтегрованого курсу „Я і Україна”. На таких уроках під впливом почуттів і думок, викликаних читанням, слуханням і творенням казок діти вчаться образно і творчо мислити.
Усі створені казки В.Сухомлинський об'єднав у рукописну збірку „Казки вечірніх присмерків”. За його прикладом нам, педагогам на своїх уроках варто заохочувати учнів до спільного, колективного, а також індивідуального творення казок учнями, які потім будуть зібрані до загального казкового збірника-альбома одного класу. Це буде спільна творча робота не лише в літературному, мовному плані, але і в мистецькому, образотворчому.
У 4 класі учням вже буде цікаво і доступно для сприйняття дізнатися на уроках читання про деякі факти з біографії Сухомлинського, пов'язані з історією творення і видання його казок у доступному для них викладі, суть яких виявилася в наступному.
У 1976 році після смерті видатного педагога газета „Комсомольская правда” опублікувала текст бесіди Василя Олександровича з марійськими вчителями (до факту, стаття називалася „Без сказки нельзя представить детство”). На жаль, оповідання і казки педагога-новатора спочатку були опубліковані білоруською мовою, у книжці-збірці „Голубые журавли» (1971), потім російською мовою „Поющее перышко» (1974) і лише в 1978 р. у збірці „Гаряча квітка” - українською.
У Сухомлинського пізніше вийшли друком збірнички дитячих творів „Чиста криниця (1993), „Вічна тополя” (2003) - казки, оповідання, етюди для молодшого шкільного віку. [6, С.13].
Зміст та ідеї дитячих творів В.О.Сухомлинського наголошують, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати складні ситуації, які виникають у житті людей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися у життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б до найпростіших, але самостійних рішень, бо лише таким чином у неї може розвиватися „внутрішнє бачення” і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці - найсуттєвішій ознаці становлення особистості.
Педагогічно-літературна спадщина В.О.Сухомлинського багата і різноманітна. Через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у зрозумілому для дітей викладі, він формує ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Твори видатного педагога допомагають школярам комфортно входити у світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації особистості.
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

З метою виявлення рівня емоційно-ціннісного сприйняття літературно-художніх творів В.Сухомлинського на чуттєво-емоційну сферу молодших школярів та наступний вплив творів на формування духовно-ціннісного світогляду дітей, їх морально-оцінної, психологічно-дієвої здатності було проведене моніторингове дослідження та констатуючий зріз у третіх класах середньої загальноосвітньої школи на прикладі 3 класу СШ №2 м. Золочева Львівської області протягом 2007 - 2008 н. р., а також протягом означеного періоду за учнями 3 класу СШ №1 цього ж міста.
Дослідження проводилося з метою визначення сформованості таких навичок:
1) читати мовчки й розуміти фактичний зміст прочитаного;
2) визначати послідовність подій у тексті;
3) будувати усне і писемне висловлення чітко, послідовно, аргументовано, висловлюючи оцінні судження;
4) вміння оцінювати дії і вчинки персонажів художніх творів;
5) аналізування та розуміння змісту літературного твору (практично).
Контрольний та експериментальний класи мали по 25 учнів кожний. Відбір класів здійснювався за критерієм практично однакового рівня емоційно-ціннісного сприймання учнями літературно-художнього твору В.О.Сухомлинського.
Констатувальний зріз ставив перед собою вирішення таких завдань:
1) виявлення в учнів третіх класів уміння відповідати на поставлені запитання до тексту;
2) виявлення у третьокласників вміння виділяти основні питання, на які відповідає текст твору, для визначення основної його ідеї;
3) на основі одержаних результатів зробити висновок про рівні ціннісного сприйняття літературно-художніх творів В.Сухомлинського третьокласниками.
Для вирішення першого завдання було взяте оповідання В.Сухомлинського „Сергійкова квітка” (див. додаток Г). Учням було запропоновано письмово відповісти на питання, які зачіпають психологічно-ціннісні сторони читацького сприйняття.
Нижче наведений список запитань, запропонованих учням:
1. Хто головний герой оповідання і чим похвалився він друзям?
(Сергійко; квіткою).
2. Чому Сергійко похвалився у такий дивний спосіб?
(Хотів не тільки похвалитися, але й самому зробити друзям подарунок - красу. Хотів проявитися незвичайно).
3. Чи зрозуміли друзі вчинок Сергійка?
(Ні. Відкрито, за текстом).
4. Що б ви сказали, якби також брали участь у розмові хлопчиків?
(Можливі різні варіанти відповідей)
5. Чого хотів навчити автор цим твором?
Повноцінне сприйняття художнього твору, розуміння дітьми головної його ідеї передбачає володіння низкою вмінь, які стосуються психологічно-ціннісної, пізнавально-повчальної та художньої його сторін, а саме: вміння оцінювати героїв твору, роздумувати над мотивами, причинами, обставинами, наслідками вчинків героїв, вміння вловлювати зміну емоцій, поглядів, розуміти ідею твору, вміння бачити і збагнути, чому саме хотів навчити автор цим твором.
Для оцінки відповідей учнів на питання до твору В.Сухомлинського „Сергійкова квітка” були виділені відповідні критерії. Перелік критеріїв поданий нижче.
1. Вміння знаходити головного героя та обставини сюжету.
2. Розуміння причин вчинків героїв.
- з точки зору власного життєвого уявлення;
- згідно змісту твору.
3. Вміння бачити емоційні зміни, зміну поглядів.
4. Вміння виділяти пізнавально-повчальну інформацію.
5. Вміння визначити, що хотів навчити автор цим твором.
Перше питання твору виявляло, наскільки в учнів розвинуте вміння визначати головних героїв твору та обставини розвитку сюжету. Аналіз відповідей показав, що всі учні контрольного та експериментального класів вірно визначили головного героя твору Сергійка та предмет його „похваляння” - квітку. (Те, на що звертається увага в розвитку сюжету). 72 % учнів контрольного та 76 % учнів експериментального класів (кількісні дані див. за таблицею 2) відповіли, що з чотирьох хлопчиків-друзів Петро, Максимко, Гриць та Сергійко, головний герой Сергійко і акцент розвитку сюжету ставиться на квітку, яку він показав друзям. Одержані дані свідчать, що в учнів досить розвинуте вміння визначати головних персонажів та базисні обставини розвитку сюжету.
Не менш важливим при сприйнятті творів В.Сухомлинського є вміння визначати причини вчинків персонажів. Проведений зріз показав, що 81 % учнів експериментального класу і 78 % учнів контрольного класу володіють вмінням бачити ці причини. На питання „Чому Сергійко похвалився у такий дивний спосіб?” учні відповіли у двох подібних варіантах „Хотів не тільки похвалитися, але й самому зробити друзям подарунок - красу”, що свідчить про те, що учні орієнтуються на підручникові відповідь. Інший варіант відповіді був „Хотів проявити добро незвичайно”. Здатність вірно визначити причини вчинків персонажів твору вказує на те, що дитина знаходиться на базисно-оцінному (констатуючому) рівні сприйняття художнього твору.
Третє питання ставило за мету виявлення в учнів уміння розуміти причини вчинку головного персонажа твору. Результати зрізу показали, що 57 % учнів експериментального класу і 65 % учнів контрольного вказали, що друзі не зрозуміли вчинку Сергійка, головного героя, їхнє ставлення до нього не змінилося аж до кінця тексту твору.
Четверте запитання було спрямоване на виявлення вміння бачити в художньому творі пізнавальну і повчальну його суть. В результаті оцінювання одержаних відповідей було встановлено, що 98 % учнів експериментального класу і 90 % учнів контрольного класу спроможні розуміти в змісті тексту повчальну (виховну) його суть, оскільки думки дітей акцентувалися на другій частині оповідання, в якій і зосереджувалася його повчальна суть.
Відповіді дітей були на зразок: „Ти її (квітку)не посадив, то чому ж показуєш її ?”, „Яка гарна і незвичайна квітка, як ти її знайшов ?”, „А я також можу показати дуже гарну рослину, он там, ходіть покажу”, „А давайте вона буде наша, ми ж її всі побачили!”. Зміст відповідей свідчить, що учні у даному творі ставлять акценти на різні ціннісні орієнтири: на красу (за текстом запитань в кінці даного твору в підручнику); на добро духовне (красу), а не матеріальне його вираження, яке можна використати; гордитися потрібно тим, до чого причетний, плодами своєї праці; на почуття дружби і колективізму; добром, красою не можна обмінюватися, як предметом.
П'яте запитання мало узагальнюючий характер. Його метою було вияснити, чи здатні третьокласники сформувати вже свою позицію щодо прочитаного у творі. Опрацювання результатів учнів показало, що узагальнення 80 % учнів експериментального класу і 76 % учнів контрольного класу передавалося як передача змісту твору. школярі вказували, що автор (В.Сухомлинський) хотів навчити, що „те, що добре і гарне не можна мати тільки для себе”.
Відповіді на це запитання показали і те, що 25 % учнів експериментального класу і 20 % учнів контрольного класу вже мають задатки до глибинного розуміння змісту твору, поданої інформації. Відповіді цієї частини школярів звучали, як : „Добро, краса має бути для всіх, а не для одного хлопчика”; „Добром, красою не можна обмінюватися як предметом”; „Краще давати всім, ніж брати тільки для себе”.
Одержані результати відповідей на п'яте запитання свідчать, що третьокласникам ще важко узагальнювати зміст прочитаного, самостійно встановлювати зв'язки між певними життєво-повчальними обставинами життя і дійовими особами в них, робити якісь чіткі ціннісні висновки, оскільки їх життєвий досвід ще тільки починається. А орієнтації лише на зміст художнього твору замало.
Експериментальне дослідження ґрунтувалося на відомих у дидактиці, зокрема в методиці читання, таких видах уроків, як: 1) вивчення творів одного жанру (в даному дослідженні буде йти мова про такі з них, як казки, оповідання, вірші), 2) уроки-дослідження монографічного вивчення творчості письменника; 3) уроки-інсценізації (або з елементами інсценізації); 4) уроки-діалоги; 5) уроки з ігровим сюжетом; 6) уроки-мандрівки, на яких поєднуються різні види мистецтва (вірш, картина художника, твір композитора) 7) уроки-роздуми; 8) інтегровані уроки або з блочною інтеграцією; 9) уроки-діалоги. Ці види уроків тою чи іншою мірою нами використовувалися на уроках читання за творами В.Сухомлинського.
На уроках, де вивчаються твори В.Сухомлинського (учням важливо знати, хто був їх автором) біографію педагога-письменника можна подати двома способами 1) традиційним, де будуть викладені коротко основні і найбільш важливі віхи життя і діяльності. Тут важливо подавати відомі факти з життя, відомості у простих, зрозумілих дітям фразах і виразах, звертаючи при цьому увагу на В.Сухомлинського, як на людину (насамперед) и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.