На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Види жанри образотворчого мистецтва як методична проблема. Система видв жанрв мистецтва. Формування уявлень про види жанри образотворчого мистецтва в початкових класах. Органзаця, змст та результативнсть експериментального дослдження.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 19.10.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


66
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра образотворчого,
декоративно-прикладного мистецтва,
дизайну та методики їх викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва: методика і практика
виконала студентка 53 групи
факультету підготовки
вчителів початкових класів
заочного відділення
Фігурка Ольга Тарасівна
науковий керівник
Цибулько
Михайло Богданович

Тернопіль 2009
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. види і жанри образотворчого мистецтва як методична проблема
      1.1 Система видів і жанрів мистецтва
      1.2 Образотворчі можливості видів і жанрів образотворчого мистецтва
      Розділ 2. формування уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва в початкових класах
      2.1 Методика експериментального дослідження
      2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
      2.3 Результативність формуючого експерименту
      Висновки
      Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасні естетичні теорії розробляють надзвичайно широке коло проблем, необхідність звернення до яких обумовлює динаміка мистецтва порубіжжя тисячоліть. Інтенсифікація соціокультурних змін у суспільстві позначилася в художній творчості становленням нових різнорідних сфер та жанрових моделей, які сьогодні сприймає людина.

Наслідком пошуку форм співіснування традиційного мистецтва з інноваційними творчими задумами стала "поліжанровість, полістилістика сучасного мистецтва. За такої багатомірності художньої практики складно визначити критерії для аналізу та оцінки твору мистецтва. Проте незмінним між реальністю людських стосунків і художньою реальністю, яку створює мистецтво, залишається його актуальність щодо виявлення різноманітних форм взаємозв'язку мистецтва та суспільства" [16, 7]. Першоплановою стає ідея взаємодії людини із художнім твором, активізується проблема природи жанру в контексті сприйняття та ідентифікації мистецтва.

Тенденції сучасної творчості, коли художній твір не “вміщується" в єдиному виді мистецтва, а полістилістика одного твору репрезентує полілог різних часів та традицій, також специфіка застосування немистецьких прийомів (промислових матеріалів, комп'ютерних технологій), зумовлюють необхідність звернення до виду й жанру, як до такої художньої форми, що „утримує” нові явища в межах цілісності мистецького твору. "Природа виду й жанру розгортає його особливу здатність у створенні емоційно-почуттєвої основи для взаємодії автора, виконавця, художнього твору та реципієнта. Зазначені якості жанру стають пріоритетним принципом сприйняття, безпосереднього переживання людиною суперечливих, але неповторних в їх художній значущості, явищ сучасного мистецтва" [41, 88].

Актуальність проблеми зумовлюється ще й тим, що з-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, а й тим, що "вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості" [22, 246].

Формувати духовно багату людину, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного, покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, В.О. Сухомлинський відзначив, що вона повинна бути "насамперед єдиною, поєднувати всі предмети та позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет і заняття мають свої чіткі завдання у формуванні естетичної культури й особистості школяра" [67, 149].

У сучасних дослідженнях ідея взаємодії видів мистецтв як найефективнішої умови естетичного розвитку молодших школярів є найпродуктивнішою. Дослідники (Н. Агальянова [1], К. Антонечко [4], А. Давайло [21], І. Демченко [23], І. Дмитрієва [25], О. Ласка [39], О. Лисько [41], П. Мандзій [46], І. Покулита [55; 56], Р. Романченко [62], Р. Шевченко [74] та ін.) вивчають механізми створення художнього образу на основі взаємодії виразних засобів різних мистецтв (музики, живопису, літератури, театру), причому йдеться про поєднання та взаємозбагачення у творчому процесі різних видів дитячої художньої діяльності.

Тенденція до використання різних видів мистецтва визначається загальними закономірностями художнього мислення та зв'язком різних мистецтв між собою і реальним життям. Об'єднувальним чинником є "художній образ, що включає такі універсальні компоненти, як відповідність змісту, формі, композиційній особливості твору". Будь-який витвір мистецтва відбиває особливий світ, що називають художньою моделлю реального світу, він викликає цілу низку асоціацій. Водночас "кожному з видів і жанрів мистецтва притаманна своя специфічна система образних засобів" [56, 194].

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що "емоційний чинник, естетичні ідеали особистості - первинні відносно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі" [37, 22].

З метою оптимізації процесу емоційно-естетичного і духовно-морального виховання зазначена проблема диктує такий розподіл завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними відносно навчальних. Адже "саме вирішення художньо-розвивальних завдань насамперед формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до культурних процесів" [41, 89]. З огляду на зазначене мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Ознайомлення школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва є важливою проблемою теорії і практики. З огляду на значущість теми, її актуальність у плані естетичного розвитку учнів і була обрана тема дипломної роботи.

Об'єкт дослідження - види і жанри образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження - педагогічні умови ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

У відповідності з об'єктом, предметом, метою та гіпотезою дослідження були передбачені такі завдання:

1. Аналіз стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці.

2. Вивчити і охарактеризувати проблему формування навичок образотворчої діяльності учнів у процесі ознайомлення їх з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

3. Виявити та експериментально перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність ознайомлення учнів з видами і жанрами мистецтва на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.

4. У процесі формуючого експерименту практично перевірити вплив реалізації системи педагогічних умов на удосконалення методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.

Теоретичні методи:

1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.

2. Аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми образотворчої діяльності в початкових класах.

3. Аналіз методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва в системі естетичного виховання.

4. Аналіз, узагальнення та кількісно-якісна обробка результатів експериментальних досліджень.

Емпіричні методи:

1. Природний педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний).

Констатуючий експеримент, спрямований на вивчення особливостей ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

Формуючий експеримент, спрямований на забезпечення системи педагогічних умов, які забезпечують успішне ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

2. Спостереження навчального процесу.

3. Бесіди з вчителями та школярами.

4. Вивчення самостійних творчих робіт школярів.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. види і жанри образотворчого мистецтва як методична проблема

1.1 Система видів і жанрів мистецтва

Наукова рефлексія проблеми соціальної обумовленості видо-жанрової організації мистецтва має багатовікову традицію. Тобто, її актуальність постає не лише в напрямку дослідження сучасного процесу жанроутворення, а як питання збереження духовної спадщини, пробудження наскрізних засад художнього мистецтва. В контексті історичної динаміки концептуалізація виду й жанру виокремлює ту міру розбудови власне художньої мови мистецтва, яка визначає його соціальне буття. "Жанр як "пам'ять культури" (М. Бахтін) функціонує в суспільстві за принципом механізму взаємодії всього історичного діапазону мистецтва із комунікативними процесами сучасної художньої творчості" [55, 174].

Соціокультурна активність жанру інтегрує внутрішній та зовнішній образний світ людини, її минуле та сучасне, відтак проблема соціальної природи жанру відтворює питання різних рівнів мотивації художньої діяльності. Серед них особливо перспективним уявляється звернення до ментального рівня мотивації, що дозволить розглянути проблему національно-специфічних художніх форм у контексті загальноестетичних закономірностей жанрового розвитку мистецтва.

Мистецтво - вища форма естетичного освоєння дійсності. І це не дивно. Справа в тому, що "в мистецтві естетичне - самоціль. Митець не ставить перед собою інших цілей крім як створити естетичну цінність, у той час як в інших видах людської діяльності естетичне походить від цих видів діяльності" [40, 23]. Діяльність робочого, ученого, суспільного діяча і т.д. є реалізація специфічних виробничих, наукових, суспільних, спортивних цілей, але кожна має естетичне значення в тій мірі, у який у них виявляється творча сутність людини, його здатність творити в порівнянності з загальним рівнем досягнень людського роду і придбань у кожному виді предметів і явищ дійсності. Будучи вищою формою прояву естетичного, мистецтво займає особливе місце в естетиці. Воно містить у собі величезний арсенал художніх творів різних видів і жанрів, історичних епох і напрямків. І "завдання естетики в тому, щоб дати розуміння загальних законів мистецтва" [51, 72].

Предметом мистецтва, як і предметом науки, є дійсність, реальний світ, природа, суспільство, людина. Завдання полягає тільки в тому, щоб встановити, у чому перебуває відмінність художнього пізнання від наукового. Однак на відміну від фізика і хіміка, біолога і геолога художник пізнає природу в її співвіднесенні з людиною, у її ціннісному значенні. Природа під пензлем художника розкривається такою, якою він бачить її, емоційно сприймає і духовно осмислює живописець.

М. Пришвін писав, що природу він розумів як дзеркало душі людини: і звірю, і птиці, і траві, і хмарині тільки людина дає свій спосіб і зміст. Звідси завдання художника - шукати і відкривати в природі прекрасні сторони душі людини. Таким чином, різниця в предметах пізнання мистецтва і науки потрібно бачити не в тому, що пізнаються різні об'єкти, різниця тут у самій природі пізнання. Наука беземоційна, і її беземоційність обумовлена абстрактно-логічною, теоретичною свідомістю, що здатне вирішувати свої задачі лише за умови відволікання від стихії емоційного життя людини [16, 103].

Формою, у якій мистецтво відбиває дійсність, є художній спосіб. Принципова "відмінність художнього способу від способу-уявлення перебуває в тому, "що художній спосіб є результатом пізнання того ціннісного аспекту буття, що метафорично прийнято називати "олюдненням" світу, тоді як спосіб уявлення є відбиток об'єкта як такого, звільнене від його ідейно-емоційної інтерпретації й оцінки" [62, 40].

Художнє пізнання орієнтовано на пізнання духовного життя людини і суспільства як на головну і кінцеву мету, тоді як пізнання матеріального буття природи і людини є лише засобом для досягнення цієї мети. Закономірно виникає питання: що цікавить художника в тому чий портрет він пише? Зовнішність, що зображується людини або його внутрішній світ, фізичне його буття або його духовне життя? Ціллю портрета є пізнання внутрішнього, духовного, психологічного, пізнання ж зовнішнього необхідно мистецтву лише остільки, оскільки без цього мистецтво не відкриває нові закони, не встановлює нові факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво і відкриває факти наукового знання, то це не мета його, а побічний результат.

О. де Бальзак для вчених зробив важливі спостереження, пов'язані із соціальною природою людини. Письменник Стринберг у романі "Капітан Коль" висловив думку про можливість одержання азоту з повітря. Живописець Ліотар у картині "Шоколадниця" інтуїтивно розкладав світло за законами, що фізики відкрили пізніше. Мистецтво дає інші знання. Однак інтерес до них обумовлюється не нашим прагненням збагнути методику наукового експерименту або розширити знання про конкретну область науки [74, 101].

Завдяки мистецтву ми розуміємо моральну природу науки, різних по характеру людей, що займаються нею. Мистецтво відкриває нам внутрішній світ людини у всьому його багатстві і відкриває в ньому нове, несподіване, не замічене нами. Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва є людина. Так, наприклад, М.М. Герман говорив про відтворення дійсності в мистецтві, "головний предмет якого - людина" [16, 12]. Людське життя він називав "єдиним корінним предметом, єдиним істотним змістом поезії" [16, 13].

Однак твердження, що предметом мистецтва є людина, потребує деяких додаткових роз'яснень. Справа в тому, що існують жанри і види мистецтва, у котрих немає безпосереднього зображення людини. Музика, наприклад, повністю позбавлена можливості зображення тілесного вигляду людини, не знаходимо ми такого зображення й у пейзажі, натюрморті, декоративно-прикладних мистецтвах, архітектурі. Але це не заважає музиці відтворювати глибинні процеси життя людського духу, у пейзажі передати визначений настрій, хоча такого настрою немає ні в поля, ні в лугу, ні в річки. Воно властиво тільки людині.

Що ж стосується архітектури, декоративно-прикладних видів мистецтва, то тут сутність людини може бути художньо пізнана через освоєний суспільною людиною предметний світ. Ця обставина підкреслювалася ще Л. Фейєрбахом: "... Той предмет, із котрим суб'єкт зв'язаний по істоті, у силу необхідності, є не що інше як власна, але об'єктивна сутність цього суб'єкта". "Людина самого себе пізнає з об'єкта: свідомість об'єкта є самосвідомість людини. По об'єкті ми можемо впізнати лик століття і його сутність. У об'єкті виявляється сутність людини, його щире об'єктивне "Я". Це відноситься не тільки до розумових, але і до почуттєвих об'єктів" [41, 92].

У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архітектурних способах розкриті характери, почуття, погляди людей і через них - суть громадського життя тієї або іншої історичної епохи. Навіть натюрморт (що означає мертва природа) завжди говорить нам не тільки про речі, але і про живу людину, його відношення до світу. Прикладом цього є мистецтво голландських майстрів Яна Ван Гейсума, Пітера Класа, Балтазара ван дер Аста й ін. Зображуючи природу в жанрі натюрморту, вони розкрили типове для того часу відношення до цієї природи, що склалося в суспільній практиці [20, 18].

Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думках, почуттях окремої людини, але і про світогляд, світовідчуванні суспільства, його ідеалах. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, "а духовний сенс його соціального буття" [26, 2]. Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості. Мистецтво - специфічний різновид відбитку і пізнання дійсності в конкретно-почуттєвих способах. Але якщо саме це поняття - абстракція, то реальне буття мистецтва - художній твір.

Таким чином, твори мистецтва і художній спосіб діалектично взаємозалежні і з необхідністю припускають один одного. Художній спосіб ідеальний і виникає тільки у свідомості що сприймає, становлячись частиною суб'єктивної естетичної свідомості, у той час як твір мистецтва матеріальний та існує поза суспільною й індивідуальною свідомістю. Але виникнути художній спосіб може тільки завдяки творові мистецтва, його естетичним якостям, особливим способом організованою матеріальною структурою твору мистецтва.

Співвідношення між художнім способом і формами об'єктивної реальності показує, що тут має місце момент тотожності і розбіжності. Зрозуміло, що ступені подібності або подоби способу об'єкту відображення залежить пізнавання, а отже, відношення до способу суб'єкта сприйняття. Але оскільки зміст способу значно ширше об'єкта відображення, то художній спосіб повинний відрізнятися від відображуваного об'єкта [71, 48].

Мистецтво реалістичне, коли воно глибоко проникає в дійсність і відображає її в динаміку, у єдності об'єктивного і суб'єктивного. Тобто в ньому цілком суб'єктивне повинно бути одночасно цілком об'єктивним. Лише в цьому випадку суб'єктивне може бути естетично передане і сприйняте, тому що об'єктивне тут і є одночасно цілком суб'єктивним. Така "діалектика суб'єктивного й об'єктивного є лише тоді, коли реалістичне мистецтво розуміється як єдиний процес, як єдність створення і сприйняття мистецтва" [40, 9].

Творчий суб'єктивний елемент у свідомості творця твору повторюється у свідомості глядача, читача. Художній спосіб як ідеальне утворення виникає тоді, коли сприйняття "повторює" у своїй духовній структурі моменти створення художнього твору, коли глядач, читач відтворює для себе картину світу, аналогічну тієї, що зображена у творі мистецтва. Виникаюча картина як би створена самим читачем, є його досягненням і власністю. З самого початку дійсність освоюється людиною через його конкретну діяльність, відчуття, що мають почуттєвий характер.

Відчуття викликають у людей емоційну, що приводить їх у хвилювання реакцію. Навіть самий термін "емоція" у перекладі з латинської позначає рух, хвилювання [10, 152]. Однак не можна не зауважити, що емоційний момент у різному ступені виявляється в різних видах людської діяльності. Так, наприклад, у діяльності ученого він істотно сприяє роботі, але не лежить у самій природі логічних виводів і наукових істин. Позитивні переживання, хвилювання, що виникають у процесі роботи й у результаті наукового успіху, є тільки важливі психологічні стимули в діяльності вченого. У той час як художник, висловлюючи у творі свої симпатії й антипатії, свої емоційні переживання, прагне як можна повніше передати їхній публіці, учений у своїх наукових доказах, відкриттях - безсторонній.

Наукове відкриття покликане впливати в основному на розум, а не на почуття читача, воно не має на меті представити емоційне відношення автора до об'єкта дослідження. У мистецтві ж емоції є необхідною складовою частиною, одним із компонентів змісту, що органічно забарвлює його і що виражає закладену в ньому думку. Емоційністю відрізняються способи всіх мистецтв. Так, Р. Роллан говорив, що музика без емоційної насиченості перетворюється в чергування гармонік, позбавлених життя [30, 48]. А театр стає звичайним, добре налагодженим механізмом, якщо в спектаклі немає високої емоційної напруги.

Сама природа художнього освоєння життя така, що в способах художник, по вираженню поета, повинний покласти на музику не тільки слова, але і своє серце. Спосіб, що несе ідею, переконливий, якщо за ним стоїть художник, для якого головне в житті, за словами О. Родена, бути схвильованим, любити, сподіватися, тріпотіти, жити. У кожному художньому творі точно і строго розраховано, що повинно подіяти, коли і яким способом [61, 5]. Гармонія вивірена алгеброю почуття, розумом, емоціонально-раціонально обдумано.

Зображення людського горя і страждання на полотні або в скульптурному портреті викликало б тільки жалість. Емоційна сила мистецтва виникає не спонтанно. Це результат глибокої думки і почуття. Створюючи свій твір, художник враховує, як усе показане й описане їм буде впливати на людей. Найважливішою особливістю художнього способу є також його індивідуальна визначеність. Мистецтво завжди зштовхує людину з конкретними життєвими фактами, подіями, переживаннями.

У художньому способі втілена конкретно почуттєва повнота, індивідуальне багатство кожного явища, що зображується. Реалістичний спосіб несе у своїй індивідуальній формі узагальнення життєвих явищ і не тотожний окремому індивіду, а фіксує, завдяки творчій силі художника, неповторність думки почуттів, учинків багатьох людей. У індивідуальній долі, у живій неповторності вигляду героя-персонажа закладені ті думки і почуття, що характеризують епоху, клас, народ, націю і т.д. [47, 58].

У реалістичному мистецтві типізація розуміється як виявлення і художнє втілення самого істотного і значного в навколишньому житті, у людині, що визначає сили прогресивного розвитку. "Реалізм, - указував М.В. Гончаренко, - припускає крім правдивості деталей, правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах" [19, 120]. Процес узагальнення й індивідуалізації, перейнятий глибоким демократизмом, повним злиттям художника з народом, збагатив мистецтво цих художників, показав, що на основі загального методу реалістичного узагальнення, загальних принципів реалістичної типізації можливі самі різні зразки талановитої творчості.

Особистістю художника, природою його таланту, глибиною проникнення його в життя сучасного суспільства визначається якісний рівень типізації й індустріалізації художніх способів. Розглядаючи спосіб як діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного, раціональне й емоційне, типового й індивідуального, необхідно відзначити, що він як ідеальне утворення не зміг виникнути в процесі сприйняття, якщо в структурі твору відсутній хоч один із цих ознак. Специфіка способу перебуває в тому, що ці ознаки проникають одна в одну; раціональне й емоційне, типове й індивідуальне виявляються через суб'єкт.

1.2 Образотворчі можливості видів і жанрів образотворчого мистецтва

Предмет "Образотворче мистецтво" реалізує змістову лінію візуального мистецтва. При цьому головні завдання викладання образотворчого мистецтва у початкових класах такі [50, 125-127]:

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки; розвиток таких особистих якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.

Заняття образотворчим мистецтвом мають бути організовані за законами мистецтва, що передбачає [61, 6-7]:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного до теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

У молодших класах головна увага спрямовується на розвиток зорової потенції дітей (концентрація уваги, розрізнення, порівняння та вибір, здатність оперувати готовими образами тощо). Саме тому художню освіту дітей пропонується починати із зорово-зовнішніх спостережень, становлення диференційованого зору. При цьому до завдання роботи з дітьми в цьому віці повинно входити: розвиток уяви (асоціативно-образного мислення, так званої комбінаторської здібності), відчуття кольору та композиції [62, 40-41].

У школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору доперспективними засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні.

Організовувати роботу дітей слід таким чином, щоб вона велася на окремих аркушах паперу (не в альбомах), розмір, пропорції і форма яких обумовлюється характером завдання. Чим молодші діти, тим частіше в роботі з ними треба використовувати кольоровий і тонований папір. Це економить час та сили дітей, привчає їх до колірної заповненості поверхні.

У процесі ознайомлення з витворами образотворчого мистецтва діти вчаться не тільки розуміти прекрасне, але і ненавидіти потворне. Спілкування з мистецтвом виховує емоції людини, розвиває його творчу уяву, впливає на його становлення як особистості. Тобто, в шкільний курс образотворчого мистецтва повинні вкладатися основи національної самосвідомості [74, 101].

Майже на всіх уроках образотворчого мистецтва вчитель демонструє твір мистецтва: репродукцію з картини, гравюру, скульптуру і т.д. Показ цих творів іноді має методичний характер, але при цьому ніколи не можна забувати, що ми маємо справу з мистецтвом, що вимагає дотримання ряду умов [34, 25-26].

Насамперед необхідно створити потрібний настрій і обстановку для сприйняття і розуміння твору, створити умови для розгляду об'єкта, організувати увагу дитини. Це можна зробити, запропонувавши учням спокійно сісти, зосередитися, скласти на парті руки, уважно дивитися і слухати. Починають показ витворів мистецтва і розповідь про них тільки тоді, коли клас підготується.

Установку на сприйняття витворів мистецтва потрібно формувати з першого класу.

Ми вже знаємо, як треба приготуватися, щоб розглядати витвори образотворчого мистецтва. Хто скаже, як?

Спокійно сісти, покласти руки на парту, уважно розглядати, що показує вчитель.

Чому ми повинні таким чином підготуватися?

Тому що інакше можна не вловити думки художника. Не помітити головного. Не побачити красу.

При показі картин, репродукцій, гравюр і інших творів образотворчого мистецтва потрібно дати 2-3 хвилини на розгляд об'єкта. Діти тільки розглядають твір, а вчитель ні про що їх не питає, нічого не пояснює. Якщо демонструється маленький предмет (наприклад, статуетка або чашка) - треба пройти по класу і показати всім предмет в найбільш вигідних аспектах. Після "мовчазного" розгляду моделі потрібно звернути увагу учнів на істотні її деталі [52, 57].

Не варто зупиняти учня, якщо в процесі розгляду твору, що демонструється, він співвідносить побачений образ зі своїм особистим досвідом. Наприклад, пригадає, як бачив козенят, що буцаються, коли відпочивав на літніх канікулах в селі у бабусі: "Козенята забіяки - весь час буцаються. Ріжки ще маленькі-маленькі, а вони один на одну наскакують. І мене буцнути хотіли, так я втік..."

Показ твору мистецтва в методичних цілях - істотне, але все ж не головне джерело знань молодших школярів про образотворче мистецтво. У всіх класах початкової школи, згідно з програмою, вчитель проводить спеціальні бесіди про мистецтво [40, 82].

За чотири роки учні ознайомляться з наступними видами образотворчого мистецтва: живописом, графікою, декоративно-прикладним мистецтвом і частково зі скульптурою [50]. Однак буде корисним дати уявлення дітям і про архітектуру.

Мистецтво постійно оточує нас. Всі носять одяг, сконструйований художниками-модельєрами з матеріалів, створених за проектами художників, користуються меблями, посудом, які виготовлені також за проектами художників, читають книги, оформлені художниками-графіками. У місті, на площах, ми бачимо статуї, виконані скульпторами, вулицями їздять машини, сконструйовані інженерами і дизайнерами, в клубах, кінотеатрах, школах, Будинках дитячої творчості висять картини, гравюри, стоять вази, лежать килими. Цю думку потрібно розвивати протягом всього навчання в початкових класах. Причому треба, щоб у дітей поступово склалися знання про різну діяльність художників.

Вже в 1 класі школярі легко запам'ятовують, хто називається живописцем, а хто дизайнером, скульптором, архітектором, графіком. Але час від часу їх знання треба освіжати і поповнювати. З 1 класу у дітей повинно формуватися уявлення, що таке жанр [56, 193].

Якщо ж в перші роки навчання цього не було зроблено, не пізно надолужити упущене в четвертому класі. Тільки, звичайно, це потрібно робити вже в більш стислій формі. Необхідно звертати увагу на те, чи зрозумілі дітям терміни мистецтва, чи засвоєні і чи увійшли в їх мовний побут [37, 50].

Картини про природу називаються пейзажами. Розглядаючи з дітьми картини "Діти ловлять снігура" і "Внучка" художника С. Васильковського, треба познайомити учнів з поняттям побутового жанру; при ознайомленні з картиною "На вікні весна" Т. Яблонської дати відомості про натюрморт і його особливості.

Яка перед нами картина? - питає учителька. - Чому ви думаєте, що це натюрморт? Яка картина називається натюрмортом? Що на ній повинно зображатися?

Почавши знайомити дітей з видами і жанрами мистецтва, поступово їм дають поняття про специфічну художню мову. Це поняття діти краще засвоюють в зіставленні з іншими мистецтвами. Поет і письменник використовує слово, музикант - звуки, художник-живописець - колір.

Колір - мова живопису. На жаль, в школах часто демонструються чорно-білі репродукції картин. А робити цього не треба. Діти повинні засвоїти, що колір - основний засіб, за допомогою якого живописець виражає свої думки і почуття. Більш поглиблене ознайомлення з витворами образотворчого мистецтва здійснюється в бесідах по окремих творах [25, 211].

Кожний твір має свій образ, задуманий і реалізований художником (наприклад, в картині І. Левітана "Золота осінь" розкривається образ прекрасного часу року). Цю думку треба роз'яснити при показі кожної репродукції, націлюючи увагу дитини на розуміння і розкриття її художнього образу. Зробити це не просто.

Звичайно вчитель звертає увагу дітей на колір картини, задаючи питання: "Якими фарбами написана ця картина?" Таке, на жаль, досить популярне питання, ніяк не націлює увагу на збагнення художнього образу. Учні починають перелічувати фарби картини, а простий перелік кольорів відводить від розуміння образи. Наприклад, на це питання при розгляді картини І. Левітана "Золота осінь" діти відповідали так: "Жовтою, блакитною, зеленою, оранжевою і червоною фарбами".

"Які фарби переважають в картині?" - це питання звучить вже краще. І зовсім хороший, наприклад, таке питання: "Чому, на вашій думку, художник назвав картину "Золота осінь"?"

Ось як відповіли на це учні:

Тому що дерева восени жовтіють, стають і справді золотими.

Чи подобаються вам золоті дерева? Як ви думаєте, художнику Левітану подобаються осінні фарби?

Подобаються! Тому він і написав таку картину.

Розумінню образу надзвичайно сприяє одночасний показ двох різних картин з одним сюжетом. Можна поцікавитися, яка кому картина більше подобається. Формування власного відношення дитини до художнього твору - процес дуже складний. Він пов'язаний із загальним рівнем розвитку учня, особистим досвідом, темпераментом, характером, настроєм [44, 52-53].

Учень з готовністю відгукується на питання вчителя. Всі картини йому, як правило, подобаються. Причому, мотивація часто буває випадковою. До особистої оцінки дитиною художніх творів потрібно підходити обережно, даючи їй можливість обдумувати, вибирати. Учня необхідно вчити пов'язувати картину з особистими переживаннями і спостереженнями [30, 49].

Питання вчителя, чи бачили діти щось подібне тому, що зображено на картині, закріпляють асоціативний зв'язок між картиною і досвідом дитини, сприяють розвитку уваги, спостережливості, спонукають до естетичного сприйняття дійсність. Дуже добре, якщо учні співвіднесуть образ картини з особистими переживаннями. "Це осінь сумна, - розказує учениця, - я таку осінь бачила, коли за ліками бабусі ходила. Сіре небо, дощик, дерева стоять голі, як на цій картині." При розгляданні картини необхідно направляти увагу учнів на головне - вчити їх розуміти смислові акценти і сюжетний зв'язок.

Йдучи по місту або селищу, треба звертати увагу на планування (головна вулиця і площа, промислова зона, житлова зона, зона відпочинку), на вигляд архітектури (житлові будинки, побутовий комбінат, будинок культури, школа, дитячий сад). Деякі вчителя вносять в ці заняття ігровий момент: "Вгадайте, яке призначення цієї будівлі? Чому ви вважаєте, що це житловий будинок?" [11, 61].

Не можна упускати можливості формування у школярів поваги до історичних пам'ятників. При відвідуванні розвалин замка учителька повинна звернути увагу дітей на різні написи типу "Тут були Валя і Саша" і сказати: "Тут були малокультурні люди! Якщо хочеш залишити про себе хорошу пам'ять, зроби що-небудь корисне - прибери, підмети, зупини людину, яка не знає, як поводитися з пам'ятниками старовини". Дуже вражають дітей розповіді про різні знахідки, наприклад, про старовинні монети, які при оранці знайшов тракторист. Треба ознайомити дітей з тим, яке значення для суспільства мають такі знахідки і засудити варварське відношення до предметів матеріальної культури [18, 51].

Останнім часом в нашій країні поширене створення шкільних музеїв або картинних галерей (т. зв. музейна педагогіка). Іноді це буває і постійно діюча виставка учнівських робіт. Такі форми роботи по естетичному вихованню молодших школярів дуже ефективні.

Навчання образотворчому мистецтву в школі передбачає різні організаційні форми: урок, екскурсію, позакласну роботу. Основною формою роботи є уроки [58, 8].

До методів навчання образотворчому мистецтву відносяться:

а) словесні методи (бесіда, розповідь, читання уривків з книг);

б) безпосереднє зорове сприйняття учнями матеріалу, що вивчається (сприйняття творів мистецтва, спостереження за навколишньою дійсністю, робота з наочними посібниками);

в) практичні методи (виконання малюнків, живописних робіт, декоративних виробів і т.п.) [15, 74-75].

На уроках образотворчого мистецтва вчитель звичайно використовує систему методів: бесіду, спостереження, практичну роботу.

З словесних методів викладу матеріалу в роботі з дітьми молодшого шкільного віку найдоцільніше використати бесіду. Часто на уроках образотворчого мистецтва звучить і розповідь вчителя. Бесіда і розповідь звичайно тісно переплітається зі зоровим сприйняттям матеріалу, що вивчається. У процесі навчання образотворчому мистецтву найбільш широко використовуються зорові враження. Вони допомагають дітям усвідомлювати побачене: аналізувати форму предметів, оцінювати їх пропорції, визначати колір, співвідносити об'єкт із зображенням і т.п. Під керівництвом педагога діти розглядають репродукції, моделі, методичні таблиці, допомоги і власні роботи.

Спостереження проводяться і за навколишньою дійсністю. Діти малюють з натури і по пам'яті дерева, пейзажі, різні часи року, тварин і людей. Все це не тільки розвиває спостережливість, сприйняття кольору, образне мислення, але і формує уміння бачити красу в навколишньому житті і природі [34, 26].

До наочних методів навчання відноситься також використання діафільмів, кінофільмів, відео.

В основі практичних методів лежить власне образотворча діяльність учнів: виконання малюнків з натури, по пам'яті, уявленню, декоративних виробів, вправ і т.д. [35, 104].

У структурі уроку образотворчого мистецтва можна виділити наступні моменти:

а) усний виклад нового матеріалу;

б) демонстрація дидактичних посібників або об'єктів навколишнього середовища (посуд, інструменти, фрукти, овочі і ін.);

в) демонстрація творів образотворчого мистецтва або репродукцій;

г) практичний показ прийомів роботи (на класній дошці або на спеціальному листі паперу вчитель показує, як слід розташовувати малюнок, якої величини повинне бути зображення і т.п.);

д) бесіда по новому матеріалу;

е) основна учбова робота (виконання учнями завдання), індивідуальна робота вчителя з учнями, колективне обговорення типової помилки, показ вдалих рішень;

ж) висновок (аналіз виконаних учнями робіт, підведення підсумків) [38, 62-64].

У початкових класах екскурсії на уроках образотворчого мистецтва, за рідким винятком (екскурсії в музей), проводяться з метою накопичення реальних спостережень для виконання подальших завдань (малюнки на теми "Осінь", "Будівництво", "Наша вулиця", "На фермі" і т.д.). Під час таких екскурсій основна мета педагога полягає в тому, щоб навчити дітей спостерігати навколишню дійсність: відчути настрій даного пейзажу, співвіднести побачене з відомими їм витворами мистецтва.

Якісне проведення уроків образотворчого мистецтва вимагає хорошої оснащеності. Для малювання треба мати натюрмортний фонд: різні іграшки, муляжі фруктів і овочів, посуд, геометричні тіла, колекції комах, дрібну побутову скульптуру, гербарії і т. ін. Добре, якщо в створенні натюрмортного фонду візьмуть участь і самих школярів.

До другого виду наочних посібників відносяться методичні таблиці, плакати, репродукції з творів мистецтва, ілюстрації з журналів, листівки. Листівки, ілюстрації, фотографії можна зібрати за допомогою учнів [1, 54].

У методичний фонд потрібно включати малюнки не тільки добре виконані, але і з типовими помилками. Розказуючи, як слід виконати завдання, вчитель демонструє і ті, і інші. Це допомагає попередити помилки і визначити шляхи їх подолання. Показуючи ту або іншу роботу з методичного фонду, щоб уникнути непорозумінь, не рекомендується називати її автора. Малюнки зберігають тематично, в спеціальних папках.

Уміння дітей бачити і розуміти красу природних матеріалів благотворно впливає на розвиток їх художнього смаку. З мистецтвом архітектури вчитель може знайомити дітей, звертаючи їх увагу на окремі будівлі, вулиці, площі. Загальне між архітектурою і всіма видами образотворчого мистецтва в тому, що вона володіє емоційним потенціалом і включає художній образ. Але архітектура має і яскраво виражену специфіку. Твору живопису, графіки і скульптури мають тільки естетичну цінність, а архітектура, як і декоративно-прикладне мистецтво, задовольняє матеріальні потреби суспільства.

Розділ 2. формування уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва в початкових класах

2.1 Методика експериментального дослідження

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує креативно-змістову, продуктивну, творчу лінію візуального мистецтва. Тому в процесі дослідження ставилися такі найголовніші завдання викладання образотворчого мистецтва в експериментальному класі:

1. Формування в дітей творчого, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх образної оцінки; розвиток таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії при сприйманні видів і жанрів образотворчого мистецтва, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у видах і жанрах образотворчого мистецтва, вміння підмічати прекрасне у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні різноманітними видами і жанрами образотворчого мистецтва.

2. Розвиток засобами сприймання та усвідомлення різних видів і жанрів мистецтва специфічних для образотворчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

3. Формування знань і уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва, їх історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок сприйняття різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості у галузі різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду чи жанру образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.

Вагомим завданням експериментального навчання в 4 класі було розширення знань про види, жанри і специфіку художнього образу в образотворчому мистецтві. Практична діяльність спрямовувалася на подальше вивчення головних навчальних проблем ("Форма", "Простір", "Колір", "Композиція").

Значна частина уроків у процесі формуючого експерименту була присвячена розвитку в учнів відчуття кольору і свідомому використанню кольору як засобу художньої виразності. Велика увага приділялася засвоєнню поняття про специфіку декоративного образу, про декор як засіб збагачення форми і композиційної організації образотворчої поверхні та створенню декоративних композицій. Для цього в експериментальному класі здійснювалося ознайомлення учнів з деякими конкретними народними художніми промислами України і початковим освоєнням прийомів роботи народних майстрів; з передачею об'ємних якостей округлих предметів засобами світлотіні.

Виходячи з основних завдань образотворчої діяльності четвертокласників (див. додаток Б), діти повинні були навчитися не тільки розуміти, цінувати, а й створювати красу навколо себе. Основи творчого підходу до праці закладалися на заняттях з образотворчого мистецтва, де учні виконували ескізи й начерки предметів різних видів і жанрів мистецтва, які втілювалися в матеріалі на уроках образотворчого мистецтва.

Ми враховували, що під час сприймання дійсності учні повинні набути певних навичок цілеспрямованого спостереження естетичних виявів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, і при цьому відчувати гармонійні співвідношення кольорів у забарвленні предметів, об'єктів, вміти помічати виразність (вишуканість та витонченість або масивність) форм, абрисів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; відкривати асоціативно-образний характер різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; вміти бачити та відчувати красу об'єктів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; мати уявлення про своєрідність кожного виду і жанру образотворчого мистецтва; посильно виражати естетичні почуття та переживання в різних видах образотворчої діяльності та в усній образній формі.

Під час сприймання творів мистецтва в учнів формувалися уявлення про види образотворчого мистецтва, а також зміст та назви деяких жанрів: пейзаж, натюрморт, портрет, побутова (сюжетна) картина, анімалістичний жанр. Також учні засвоювали прізвища та твори (1-3) найбільш відомих майстрів образотворчого мистецтва України та світу; декілька відомих пам'яток архітектури; деякі відомі народні промисли України (народний розпис Петриківки, кераміка Опішні й Косова та ін), прізвища декількох відомих майстрів народної творчості.

У процесі експерименту учні засвоювали основні художні засоби розкриття змісту та емоційного впливу різних видів і жанрів образотворчого мистецтва на глядача (рисунок, лінія, площина та об'ємна форма, композиція, колір, колорит, освітлення, контраст світла й тіні, статика і динаміка та ін) у творах живопису, графіки, скульптури. Також вони набували певної здатності розповідати про твір, провести його простий аналіз, демонструючи знання основ образотворчої грамоти (передачі особливостей форми, колірного та композиційного вирішення, просторових явищ), використовуючи при цьому елементи порівняльного аналізу, свої враження та спостереження дійсності, художні терміни і образне слово.

У молодших школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні.

Характер дій, що їх виконували молодші школярі, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дітей дії мають звичайно хаотичний, випробувальний характер. У міру того як уточнюється задача - створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї.

З розвитком дитини збагачується її досвід, удосконалюється сприймання предметів, їхньої форми. В учнів початкових класів за умов навчальної і трудової діяльності накопичуються глибші знання про форму плоских і об'ємних предметів, про їхнє, положення в просторі.

Вивчення форми в процесі образотворчої діяльності на заняттях з образотворчого мистецтва мало два етапи:

1) зображення умовно-плоских предметів у фронтальному положенні з передачею лише двох вимірів;

2) малювання умовно-плоских і об'ємних предметів у перспективі, тривимірному зображенні предметів на двовимірній площині.

Натурою для вивчення і малювання у фронтальному положенні були предмети, що близькі до плоских геометричних форм (квадрата, прямокутника, трикутника, кола, овалу та їхніх комбінацій). Наприклад: прапорці, вимпели, журнал, конверт, шахова дошка, портфель, декоративна тарілка, тенісна ракетка, слюсарні, музичні та інші інструменти (молоток, лучкова пилка, лобзик, лопата, ножиці, балалайка), а також предмети рослинного і тваринного світу (листя і гілки дерев, квіти, комахи).

У навколишньому житті є багато умовно-плоских предметів. З них учні вчилися вибирати такі, які відповідали б завданням навчання. Моделі за формою і кольором добиралися такі, які б підсилювали інтерес до малювання.

Практичні заняття з малювання умовно-плоских предметів, розміщених перед тими, хто малює, у фронтальному положенні, яке не вимагає передачі перспективи, допомагали їм більш правильно зрозуміти складний процес малювання з натури, засвоїти основи графічної грамоти (поняття про форму, пропорції, конструктивну будову, просторове положення предмета, колір та ін); здобути знання, уміння й навички в зображенні плоских предметів.

У процесі навчання реалістичного зображення малюнка основними завданнями були розвиток сприймання натури та зображення її форми на площині графічними засобами за законами зорового сприйняття. Тому під час практичних занять з малювання особливу увагу ми звертали на правильне сприймання натури тими, хто малює, на розвиток їхньої спостережливості, виховання вміння аналізувати натуру.

У процесі сприймання натури головну роль відіграють органи зору тих, хто малює, тому завданням педагога було виховання в них уміння цілеспрямовано спостерігати: порівнювати між собою предмети, їхні частини, встановлювати між ними схожість і розбіжність, визначати форму, пропорції, конструктивну будову, просторові ознаки, виділяючи в них естетичний зміст.

У конструктивному малюванні з натури ми дотримувалися загальновизнаних умов для сприймання й аналізу зображуваного. Вміння "бачити" натуру на початковій стадії малювання вирішує успіх роботи, сприяє правильному мисленню про предмети (про їхню форму, пропорції, конструктивну будову, колір), уточнює та збагачує уявлення про навколишню дійсність. Малюнок з натури був основним видом зображення в оволодінні грамотою реалістичного зображення.

Малюнок безпосередньо з натури - це процес, при якому ми не тільки наочно бачимо предмет, спостерігаємо за ним, визначаємо його форму, пропорції, конструктивну будову, а й реалістично його зображуємо. Під час зображення предмета ті, хто малює, набувають умінь і навичок у розміщенні малюнка на певній площині, послідовності побудови малюнка, передаючи характерну форму, пропорції та просторове положення натури, оволодівають технічними прийомами роботи.

Отже, головним завданням малювання з натури було вміння бачити і зображувати об'єкти. При цьому уточнюється і збагачується активне сприймання явищ і предметів навколишньої дійсності, що сприяє розвитку мислення та пізнавальних здібностей тих, хто малює. Розглянемо, як відбувається процес побудови реалістичного малюнка. Малювання з натури починається з вивчення предмета, який потрібно малювати. Визначають призначення предмета, його форму, пропорції, положення в просторі, добирають способи його зображення на площині.

Вивчення комбінованої форми предмета зумовлене складною роботою органів сприймання, внаслідок якої в свідомості формується образ об'єкта, який ми сприймаємо. Тому таке велике значення має вміння "бачити" натуру. Безпосередньо після цілеспрямованого спостереження і вивчення натури розпочинають її зображення. Продумують композицію малюнка, намічають загальну форму натури. Після виконання начерку предмета уточнюють правильність зображення, порівнюючи його із натурою. Малюнок закінчують промальовуванням деталей та передачею кольору чи тону.

Малюнок є не тільки самостійним видом образотворчого мистецтва, але основою для живопису, гравюри, плаката, скульптури, декоративно-прикладного й інших мистецтв. За допомогою малюнка закріплюється перша думка майбутнього твору.

Для успішного оволодіння малюнком необхідним було практичне пізнання тих закономірностей, навчальних основ, на основі яких будується вивчення натури, її форм, пластики, пропорції і будівлі. Крім того, необхідно знання особливостей нашого зорового сприйняття. Без цього не можна зрозуміти, чому навколишні нас предмети в багатьох випадках представляються нам не такими, які вони в дійсності: рівнобіжні лінії здаються що сходяться, прямі кути сприймаються то гострими, то тупими, коло іноді виглядає як еліпс і т.д.

Перспектива не тільки пояснює згадані оптичні явища, але й озброює просторового зображення предметів, що малює прийомами, у всіх поворотах, положеннях, а також у різних ступенях далекості від що малює.

Малювання - це визначена система знань, засвоєння яких вимагає тривалого часу на основі спеціальних завдань і вправ. Учні на початку експерименту, як правило, захоплювалися копіюванням. Нічого поганого в цьому немає, головне, щоб копіювання з ілюстрацій, репродукцій не велося "на око", а зі знанням образотворчої грамоти, яку форму, пропорції, обсяг має той чи інший копійований предмет, фігура, орнамент.

Коли ви малюєте з натури, перед вами стоїть завдання передати обсяг предмету в просторі. Для цього будь-який дотик олівця до паперу повинен бути обґрунтовано розумінням будови форми, законів світлотіні, перспективи, анатомії. При регулярному занятті малюванням накопичується досвід, знання, уміння дивитися на натуру, ставити перед собою задачу і, удосконалюючи, рухатися вперед. Свідоме копіювання в процесі навчання малюнку відіграє велику роль. Гарний малюнок - будь то натюрморт, портрет, пейзаж і т.д. - служить необхідним і незамінним посібником для того, хто малює.

Копіювання робіт видатних художників завжди позитивно позначається на розумінні законів живопису і приносить велику користь тому, хто навчається малювати.

Будь-який предмет має три виміри: довжину, ширину і висоту. Під об'ємом варто розуміти його тривимірну величину, обмежену поверхнями, під формою - зовнішній вигляд, зовнішні обриси предмета. Образотворче мистецтво в основному має справу з об'ємною формою, тому в малюванні необхідно почувати її, підкоряти їй усі способи і прийоми виконання малюнка. Навіть при малюванні найпростіших фігур необхідно розвивати в собі почуття форми.

Для кращого розуміння форми в цілому, перш ніж приступити до малюнку, необхідно розглянути натуру з різних сторін. Малюючи, наприклад, куб, не можна зображувати видимі його сторони без врахування сторін, схованих від огляду. Не уявляючи їх, неможливо намалювати правильно куб. Без відчуття усієї форми в цілому зображувані предмети будуть здаватися однобічними.

Під конструкцією, чи будовою предмету, варто мати на увазі взаємне розташування і зв'язок його частин. Поняття конструкції властиво всім існуючим предметам, створеним природою чи руками людини, починаючи з найпростіших предметів побуту і закінчуючи складними формами органічного світу. Художник не повинен бачити навколишню дійсність тільки у випадковому світлотіньовому стані. Йому необхідно вміти знаходити закономірність у будові предметів. Ця здатність розвивається поступово в процесі малювання з натури. Вивчення геометричних тіл і предметів, близьких до них за своєю формою, а потім і предметів, більш складних по своїй будові, зобов'язує учнів художніх шкіл більш свідомо відноситися до малювання, виявляти характер конструкції і призначення зображуваної натури.

Лінія, чи риска, проведена на листі, є одним з основних елементів малюнку. У залежності від призначення вона може мати різний характер. Вона може бути плоскою, одноманітною, власне кажучи нічого не виражаючою. У такому вигляді вона має допоміжне призначення (розмітка на листку малюнка, начерк, позначення пропорцій).

Починаючі художники, не розуміючи, що лінія в малюнку є підсумок складної роботи над формою, звичайно прибігають до плоскої, умовної й одноманітної лінії. Така лінія з однаковою байдужністю окреслює краї предметів, не передаючи ні форми, ні світла, ні простору. Початківці найчастіше звертають увагу насамперед на зовнішні обриси предмета, намагаючись механічно скопіювати його, щоб потім заповнити контур випадковими плямами світла і тіні. Але в площинної лінії в мистецтві є своє призначення. Вона застосовується в декоративно-художніх роботах, у стінних розписах, мозаїках, вітражах, станковій і книжковій графіці, плакаті - у всіх зображеннях площинного характеру, де зображення погоджується з визначеною площиною стіни, скла, стелі, папера і т.д. Тут ця лінія дає можливість узагальнено передати зображення.

Глибоке розходження між площинною і просторовою лініями необхідно засвоїти із самого початку для того, щоб надалі не вийшло змішання цих різних елементів малюнка.

Для поняття пропорції учням пропонувалося виконати наступну вправу: візьміть будь-яку книгу, покладіть її на стіл і подивитеся на неї зверху. Книга буде виглядати як прямокутник без будь-яких перекручувань. Намалювати такий прямокутник нескладно. Варто тільки визначити, у якому напрямку підуть краї книги і наскільки довжина книги більша ширини.

Тепер сядьте на відстані приблизно 50 см. від книги. Погляд на неї спрямований по дотичній, один кут книги знаходиться ближче, сторони від нього розходяться вліво і вправо під деяким кутом.

Намалюємо краї книги. Потім відзначимо на око розмір ширини і довжини книги і намалюємо два її далеких кути. Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що підкоряючись законам перспективи далекі сторони мало-мало менше ближніх. Віддаляючись у глиб простору рівнобіжні лінії як би зближаються. Так їх і треба малювати.

Глибину простору в малюнку потрібно увесь час відчувати за допомогою сили дотику олівця до папера. Ближній до нас кут малюємо більш енергійним штрихом, а в міру видалення всередину штрих робимо легше.

Якщо ми піднімемо книгу до рівня очей, то побачимо, що всі сторони книги злилися в одну лінію.

Якщо піднімемо книгу вище рівня око, то далекий кут буде нижче ближнього.

При малюванні потрібно стежити за співвідношенням розмірів. Що, наприклад, більша: висота чи ширина тієї чи іншої частини, - і на скільки.

Зіставлення розмірів, чи, як ще говорять, визначення пропорцій - одне з найважливіших дій того, хто малює. Завдання полягає в тому, щоб правильно визначити відносини розмірів. Питання про відносини в образотворчому мистецтві дуже важливий, тому що художник постійно з ними зустрічається - відносини розмірів, тональні, колірні і т.д.

Зображуючи натюрморт, пейзаж чи жанрову композицію, важливо показати ту колірну напругу, якою характеризується натура. Не можна, наприклад, правдиво написати пейзаж у момент палаючого заходу, користуючись блідою гамою фарб, чи передати сцену при розсіяному освітленні за допомогою щільних і насичених кольорів.

Якщо ми хочемо вірогідно зобразити кольори предметів в натюрморті при вечірньому чи штучному освітленні, їх потрібно писати насиченими і щільними кольорами. Перебільшена напруженість колірних відносин приводить до того, що фарба залишається просто фарбою, не перевтілюючи в матеріал видимого предмету, не передаючи стан. Така робота не притягує і не хвилює.

При сильному сонячному забарвленні кольори вибілюють, розходження між ними слабшає, стирається, і це повинен побачити і використовувати художник для досягнення правдивості і виразності зображення. Щирий, емоційно значимий колорит створюється в тому випадку, якщо художник передає кольоровість натури у визначених умовах освітлення і стану атмосфери і підкоряє все це образній задачі.

Чималу роль у створенні емоційно сильного і природного колірного ладу грає закономірне чергування теплих і холодних відтінків. Протиставлення теплих і холодних відтінків на світлі й у тіні є одним з важливих якостей реалістичного живопису. Теплими називаються всі колірні відтінки, що наближаються до червоним і жовтим (асоціюються з теплом, вогнем). Холодні відтінки тяжіють до зелених, синіх, фіолетових і зв'язані з відчуттям холоду.

Будь-який колір може бути і теплим і холодним, у залежності від того, до чого ближче його відтінок: до червоно-жовтогарячого чи синьо-зеленого кольору. У природі часто буває, що світло (те, що освітлено) холодне, а тіні теплі, і навпаки. У кімнаті звернені до вікна сторони предметів завжди висвітлюються холодним світлом. Тіньові сторони отримують більш теплий відтінок, відбитий від стін і стелі. Під відкритим небом предмети висвітлюються теплим сонячним світлом, а тіні відбивають холодні відтінки синього неба.

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.