На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Стандарт загальної початкової освти дтей з особливостями фзичного та \ або психчного розвитку. Три види обов'язкових навчальних занять у базовому навчальному план. сторя розвитку навчально-виховних закладв: закордонний та втчизняний досвд.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Педагогика. Добавлен: 07.04.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


24

Зміст

    Вступ 2
      Розділ І. Історія розвитку встановлення навчально-виховних закладів 4
      1.1 За кордоном 4
      1.2 На сучасному рівні за рубежом 9
      1.3 В Росії 12
      Розділ ІІ. Україна на сучасному рівні розвитку спеціальної освіти 18
      Висновки 22
      Список використаної літератури 24

Вступ

За останні роки в системі спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку відбулися якісні зміни. У зв'язку з переходом загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, удосконалено структуру спеціальної школи, всіх її видів. Зокрема, для спеціальних шкіл сліпих, слабозорих, глухих, слабочуючих дітей та дітей з церебральним паралічем передбачено 13-річний термін навчання: початкова школа - 1-4 класи, основна школа - 5-10 класи, старша школа - 11-13 класи. Для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, порушеннями психологічного розвитку та розумовою відсталістю термін навчання становить 10 років: 1-4 класи - початкова школа, 5-10 класи - основна школа. Для всіх дітей, які не отримали відповідної дошкільної освіти, у структурі спеціальних шкіл передбачено підготовчі класи, основна мета роботи яких - підготовка дітей до навчання в школі.

Завершено роботу з розробки Державного стандарту загальної початкової освіти дітей, з особливостями фізичного та\або психічного розвитку, як комплексного нормативного документу, що містить зміст освітніх галузей та базовий навчальний план, обов'язковий для всіх типів спеціальних закладів, незалежно від їх належності (державних, комунальних, приватних, благодійних) та типу. У базовому навчальному плані виділяється інваріантна та варіативна складові змісту освіти. Інваріантна складова державного компоненту змісту освіти містить обов'язкові навчальні галузі загальнокультурного і загальнодержавного значення та компенсаторно-корекційний компонент, визначає мінімальну кількість відведених для їх опанування навчальних годин. Варіативна складова реалізує особливі потреби, пізнавальні інтереси і нахили учнів, відображає специфіку конкретного закладу, його корекційну спрямованість у навчанні, своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції. Вона забезпечує реалізацію індивідуального підходу до учня.

Отже, у базовому навчальному плані виділяються три види обов'язкових навчальних занять:

заняття, що становлять основу загальної середної освіти і містять компенсаторно-корекційний блок;

індивідуальні та групові корекційні заняття;

заняття за вибором учнів.

Дотримання та реалізація прав кожної дитини народитися здоровою, вижити і скористатися умовами для різнобічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною до певної міри ускладнюється, оскільки ці гарантії мають дещо декларативний і риторичний характер. Не розроблено поки що й механізми державного і громадського контролю за виконанням уже існуючих нормативів. Дотепер в Україні відсутній Закон "Про освіту дітей з особливостями психофізичного розвитку", що відчутно гальмує створення гнучкої державної системи ранньої комплексної реабілітації дітей, не сприяє об'єднанню зусиль держави, батьків таких дітей та громадських організацій для досягнення цієї мети. До сьогодні не набуло нормативного статусу розроблене інститутом положення про інтегроване (інклюзивне) навчання, що ускладнює практичне розв'язання багатьох морально-психологічних, організаційних, нормативно-правових, фінансових проблем. Як свідчить досвід, у загальноосвітніх закладах не створено відповідної бази для корекційного блоку, який є невід'ємною складовою спеціальної освіти. Це стримує реалізацію принципу корекції порушень психічного розвитку (мовлення, мислення, уяви, сприймання, психомоторики тощо) у ранньому віці, не сприяє запобіганню подальших відхилень у психічному, особистісному розвитку, формуванні провідних психічних функцій, спричиняє виникнення вторинної інтелектуальної недостатності.

Розділ І. Історія розвитку встановлення навчально-виховних закладів

1.1 За кордоном

Починаючи з Стародавньої Спарти, де багато століть створювався культ здорового тіла, людей, які мали яскраво виражені відхилення від норми, просто знищували. Про це свідчать праці Аристотеля, Платона, Сеген. Ще більш гуманним було і відношення оточуючих до людей, які мали психічні розлади в Середні віки у Європі. Багато душевнохворих закінчували життя на вогнищах інквізиції, будучи віднесеними до людей, якими володіла нечиста сила чи злий дух.

Перші спроби гуманного становлення до душевнохворих були зроблені французьким лікарем-психіатром Філіпом Пінель (1745-1836рр). Його учень Жан Етьєн Домінік Ескіроль (1772-1840рр) ввів перший термін "розумова відсталість". [17]

В кінці XVIII на початку XIX століття серед лікарів, педагогів створювалися переконання, що потрібно створювати спеціальні заклади для дітей з вадами інтелекту. Але щодо їхнього навчання то виникли великі сумніви. Ідея встановлена швейцарським видатним педагогом І.Г. Песталоці (1746-1827рр) про те, що діти з вадами інтелекту потребують і необхідні в особливій формі навчання і виховання. Він рекомендував відкрити спеціальні виховні будинки для дітей з легкою ступеню вадами інтелекту. Але широкої підтримки серед педагогів і лікарів в той час не отримав. [13]

Лише на початку ХІХ століття з бурхливим розвитком промисловості виникла необхідність всезагального початкового навчання. Спробу навчання дітей з вадами інтелекту зробив французький психіатр Жан Пор (1775-1838рр). [7]

1828 р. французькі лікарі Ферзю і Лере відкрили відділення для ідіотів при психіатричній лікарні в Біасетрі.

1831 р. психологічне відділення відкрив лікар Фоньре при лікарні в Сальпетріжі.

1833р. лікар Ф. Вуазен заснував самостійний заклад для дітей з порушенням інтелекту в Парижі - Ортофренічний інститут.

З 1835р. були створені притулки для дітей з порушенням інтелекту в Німеччині в таких містах як: Вільдеберзі, Ексберзі та інші. Ці напрямки представляли такі пастори як Пробст, Дисельхоф, Бартхолд.

1841р. В Сеген відкрив в Парижі приватну школу для дітей у ступені ідіотії. Цього ж року в горах Швейцарії лікар Гуггенбюль відкриває заклад для дітей у ступені ідіотії та епілептиків [17].

1846р. в Англії був відкритий притулок у Лондоні.

1848р. в США відкривається медичний заклад для дітей з порушенням інтелектуального розвитку [17].

Перші педагогічні заклади для дітей з порушенням інтелектуального розвитку були притулки та приватні школи-пансіонати. Загалом, в притулках різними цілями їхньої діяльності, в більшій мірі знаходились діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку, в школах навчалися діти з легкою формою порушення інтелекту. Основною метою закладів були загальне навчання, трудова підготовка, а це в свою чергу допомога масовій школі. Ідеї цього напрямку розглянув Ян Камос Коменський у своїх працях, а продовжив їх згодом Песталоці. [7]

Починаючи з першої четверті ХІХ століття стало підніматись питання про необхідність організації самостійних допоміжних класів при масових школах і школах для дітей з вадами інтелекту.

У 1803 р. у м. Зайтцеві в Німеччині був створений особливий клас для дітей з порушенням інтелектуального розвитку при школі для дітей з бідних сімей.

У 1842р. німецький педагог Зегерт відкриває школу для дітей з вадами інтелекту у Берліні. [7]

З ІІ половини ХІХ століття основним типом закладів для дітей з недорозвитком інтелекту стали допоміжні класи і школи для дітей з легкою ступеню порушення інтелекту.

Особливий тип школи для дітей з порушенням інтелекту відкрив Сеген в Оране під Нью-Йорком. Дана школа мала назву "Фізіологічна школа Сегена", вона доступною була лише для заможних сімей. В ній були сконцентровані найбільші сили навчання та виховання дітей, майже індивідуально, так як на 12 вчителів припадало по 2 учні. Постійний догляд, найкращі умови, різноманітність занять. Навчальний процес був індивідуалізований.

У жовтні 1880 р. Сеген склав новий проект школи для дітей з різними аномальними порушеннями. Дана школа розрахована на дітей 3 груп:

молодші діти, недоліки яких потрібно виправляти з самого початку, щоб не допускати формування нових дефектів;

дітей, яких не можливо виховувати в звичайних школах через необхідність регулярного курсу лікування для розвитку психічних і фізіологічних функцій організму.

дітей, виховання яких в звичайних школах не дало бажаного результату, заняття яких будується на виявлені і розвитку індивідуальних можливостей [17]

У Німеччині перші спеціальні класи для дітей з недорозвитком інтелекту при початкових школах були відкриті в 1867р. у м. Дрезделі.

Починаючи з 70-х рр. . ХІХ століття такі класи відкривалися і в інших містах. Згодом вони перетворювалися в самостійні допоміжні школи. На період 1908 р. налічувалось 324 допоміжних школи у 210 містах, де навчалося понад 22 тисячі учнів.

Також почало навчання відображатися і у державних актах, і циркумерах Міністерства Народної освіти Німеччини.

На початку ХХ століття система закладів для дітей з недорозвитком інтелекту складалася з таких ланок:

Дитячі садочки для дітей з порушенням інтелекту (3-7 років)

Допоміжні школи з 5-річним навчанням (8-14 років)

Допоміжні школи-інтернати для дітей з порушенням інтелекту

Лікувально-виховні заклади для дітей з порушенням інтелекту та сиріт і безпритульних до 16 років

Допоміжні професійні школи з 3-х річним навчанням після допоміжної школи

Трудові колонії [12]

В Бельгії. Перші заклади почали відкривати в кінці ХІХ століття. Загалом вони були окремими і приватними. З 1914 року з встановленням обов'язкового навчання почали розвиватися і державні системи закладів для недорозвинутих дітей.

Перша школа для аномальних дітей "Школа для спеціального навчання №14" була відкрита у Брюсселі в 1897 році під керівництвом Жана Демора. У 1899 році була відкрита школа спеціально для хлопців в Антверпені. В 1904 році в Генті. В 1901 році Депроні заснував у Брюсселі приватний платний заклад - Інститут для спеціального навчання для дівчат і хлопців. У 1907 році у Бельгії було всього сім спеціальних шкіл, в яких займались 791 учень. Згодом було створено в системі спеціальних класів - класи спостереження, де знаходилися діти віком від 2 місяців до 1 року.

В Італії. У 1898 році видатним педагогом і психологом Маріно Монтесорі створено в Римі "Державну ортофреничну школу для дітей з порушенням інтелекту". Тут вперше почалася підготовка вчителів для роботи з дітьми з порушенням інтелекту. Великий внесок вніс лікар-психолог Санто де Сонтекс. Він є автором "Римської системи догляду за недорозвинутим інтелектом". Де діти з вадами інтелекту, які мають органічну патологію направлені в самостійні заклади: школи-притулки і напівпритулки. Першу школу напівпритулком було відкрито відомим психологом у 1899 році у Римі для дітей з бідних сімей.

Загалом можна стверджувати, що держава майже не брала участі в розвитку навчання та виховання аномальних дітей. Так невеликі притулки відкривалися в інших містах Італії при монастирях. [13]

В Швейцарії. Відкривалися великі заклади для дітей з вадами інтелекту. Так перші навчальні заклади були відкриті у Берні і Бозені. У 1903 році нараховувалися у країні 53 допоміжні класи, де займалося 1096 дітей.

1897 р. - проведений перепис аномальних дітей. Допоміжні школи і класи обслуговували дітей віком від 6 до 12 років, інколи дозволялися і діти віком до 18 років в спеціальних закладах.

Норвегія. У 1882 році був прийнятий закон про обов'язкове навчання дітей з недоліками у розвитку. Було створено на основі даного закону три типи шкіл для таких дітей: загальні, державні, приватні. Всі дані типи шкіл проводили навчання безкоштовно. Термін навчання - 8 років. Батьків, які відмовлялися відправляти дітей у допоміжну школу - штрафували.

Швеція. Рух на створення спеціальних класів для дітей з вадами інтелекту почався з 1900 року. З 1901 року відкрилося декілька допоміжних класів, до яких приймали дітей, які безуспішно ходили до масової школи протягом 2-3 років. Згодом відкривалися як державні так і приватні самостійні школи, приватні і благодійні притулки для дітей з порушеннями інтелекту.

Австралія. Навчання почалося з 70-х років ХІХ століття. В 1885 році відкриваються перші допоміжні класи, 1895 рік - допоміжні школи.

Голландія. Перші класи для дітей з вадами інтелекту відкриті були у 1896-1897 роках. 1905 рік - самостійні спеціальні школи. [12]

Данія.1855 рік - відкрито перший приватний заклад для дітей з вадами інтелекту, які здатні до розвитку. У 1900 році відкрились перші допоміжні класи.

Венгрія. У 1892 році відкриваються 2 класи для менш здібних при "Королівсько-венгерському навчально-виховному закладі для здібних до навчання дітей у формі ідіотії".

Югославія. 1919 рік - засноване "Державне управління по захисту аномальних дітей". У 1937-1938 роках в Югославії було всього 5 допоміжних шкіл і 96 допоміжних класів при масових школах.

Болгарія. 1907 рік - розглянуто рішення про відкриття "Допоміжного інституту" для аномальних дітей, хоча воно не було прийнято. 1922 р. в м. Софії відкриті класи для дітей з вадами інтелекту. Згодом відкрили школу-інтернат. [12]

Румунія. Мала лише декілька медико-педагогічних притулків.

Чехословаччина. Перший заклад відкритий в Празі під назвою "Ернестимум" у 1871 році лікарем С. Амерлінгом. Перша школа була відкрита в Празі у 1896 році. Перше законодавство щодо навчання дітей з недоліками у інтелектуальному розвитку було прийнято в 1929 році. У 1936-1937 роках існувало всього 116 спеціальних шкіл для всіх категорій аномальних дітей.

Польща. Існували лише окремі допоміжні школи. У 1922 році був створений Варшавський інститут соціальної педагогіки.

1.2 На сучасному рівні за рубежом

В залежності від того, на яких дітей в державі розповсюджується спеціальне навчання, в залежності від загального рівня і системи народного навчання, виділяють типи і системи закладів для дітей з недоліком у розвитку. В останні роки в країнах, де вже накопичений великий досвід по вихованню і навчанню дітей з недоліком інтелекту, спостерігається тенденція великої диференціації типів закладів, відповідно до рівня порушення інтелекту та віку аномальних дітей.

В більшості країн, найбільш поширеним типом закладів для таких дітей - є спеціальні класи при масових школах, які мають різні назви: "диференційні", "розвиваючі", просто "спеціальні класи" та "допоміжні класи". [17]

У таких країнах як: Туреччина, Фінляндія, Ісландія, Тайланд, вище перераховані класи є єдиним місцем, де можуть навчатися діти з порушенням інтелекту.

В більшості розвинутих країн поряд з спеціальними класами створюються самостійні спеціальні школи з інтернатами і без них. А саме: в Австралії, Англії, Данії, Люксембурзі, Нідерландах, Франції, Швейцарії, Італії, США, Японії та інших. Так в Австралії спеціальні школи створюються лише в містах, а у сільській місцевості функціонують спеціальні класи. У Норвегії, Швеції в спеціальних класах займаються діти у ступені дебільності, а глибоко відсталі у інтелектуальному розвитку - у спеціальних школах. В сільській місцевості існують школи-інтернати.

В Канаді діти з порушенням інтелектуального розвитку навчаються до 13 років в спеціальних класах, а з 13 до 16 років - в спеціальних школах.

У Фінляндії основним типом спеціальних закладів є самостійна школа. У Німеччині інтернати організовуються для дітей з глибоким відставанням в інтелектуальному розвитку. У деяких країнах не існує єдиної державної системи закладів для дітей з порушенням інтелектуального розвитку. Спеціальні заклади можуть бути як державними так і приватними.

У Домініканській Республіці, Еквадорі, Гватемалі, Парагваї та інших країнах спеціальні школи-інтернати створюються лише на кошти благодійників. У Іспанії, Італії частина спеціальних закладів знаходиться під опікою церкви.

В Швейцарії, Італії, Франції, інших країнах заклади для дітей з порушенням інтелекту доповнюються різного роду медико-педагогічними закладами. [3]

В результаті того, що спеціальні навчання розповсюджуються в країнах не лише на дітей з порушенням інтелектуального розвитку, але і на інших дітей, які відчувають труднощі при засвоєнні програми масової школи, виникає необхідність в додатковій диференціації спеціальних навчальних закладів або в диференціації учнів у рамках спеціальної школи. Виникає гостра потреба в створенні системи ефективної діагностики інтелектного рівня дітей.

Наприклад: в Англії спеціальні класи обслуговують лише педагогічно занедбаних дітей, в спеціальних школах - діти з недорозвитком інтелекту.

У Німеччині створено 2 типи допоміжних шкіл: один для дітей лише з інтелектуальним порушенням розвитку, інші - для педагогічно занедбаних [17].

Також в більшості країн посилюється тенденція навчати дітей з легкими формами відхилення в масових школах, забезпечуючи їх додатковими індивідуальними заняттями. Така тенденція спостерігається в Скандинавських країнах, США, Німеччині. В деяких випадках це пояснюється не лише намаганням не відривати дітей від звичного для них середовища, але і малою кількістю спеціальних закладів, особливо в сільських місцевостях.

Великий розвиток здобула система закладів для аномальних дітей в країнах, де всі заклади є лише державними. Основним типом закладів для дітей з порушенням інтелекту є спеціальні школи з інтернатами і без них.

У Болгарії система спеціальних закладів для дітей з порушенням інтелекту вимагає спеціальні школи з інтернатами і без них з 8-річним терміном навчання. Для дітей дошкільного віку з вадами інтелекту створюються спеціальні дитячі садочки. Діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку перебувають в спеціальних дитячих будинках Міністерства охорони здоров'я і соціального забезпечення.

В Угорщині діти з порушенням інтелектуального розвитку навчаються протягом 9 років в допоміжних школах, з інтернатами і без них, а також в допоміжних класах при звичайних школах. Діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку навчаються в спеціальних школах з інтернатами. Також існують і дитячі садочки для дітей з порушенням інтелектуального розвитку дошкільного віку. [12]

В Німеччині встановлений 8-річний термін навчання в допоміжних школах. Збільшується кількість інтернатів. При допоміжних школах створюються дошкільні заклади.

В Польщі основними закладами для дітей з порушенням інтелекту є 8-річні допоміжні школи. В сільській місцевості існують допоміжні класи.

В Румунії система спеціальних закладів включають дитячі садочки, 8-річну допоміжну школу, дитячі будинки для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку.

В Чехії та Словаччині існують садочки дитячі для дітей з порушенням інтелекту, 8-річна допоміжна школа в основному з інтернатами і без них, школи для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку. Створені школи для дітей з порушенням інтелектуального розвитку з недоліком мовлення, слуху та зору.

В Югославії дитячі садочки і допоміжні школи з 8-річним терміном навчання для дітей з порушенням інтелекту. [12]

В цілому на сучасному рівні суспільного розвитку наукова думка спрямована на інтеграцію дитини з вадами інтелекту в суспільстві, на створення спрямованих умов для перебування такої дитини в суспільстві.

1.3 В Росії

Відношення релігії до аномальних дітей в Росії було більш гуманістичним. Починаючи з 996 року, опіка і догляд за бездомними знайшла своє місце в традиціях і життєдіяльності народу, в офіційних діях церкви і державної влади. В "Постанові про православну церкву", що було затверджено Київським князем Володимиром Святославовичем, було внесено в обов'язок церкви піклування про бідних та аномальних дітей. Але, звичайно, відношення було різне. Особливо після війни, екологічних катастроф їх кількість намагалися зменшити. Так 1551 р. в "Стоглавому судебнику" при Івані Грозном и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.