На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн основи формування в учнв початкових класв потреби в регулярних заняттях фзичною культурою, питання мотивацйно-цннсного вдношення. Дослдно-експериментальна робота, переврка ефективност педагогчних умов навчання виховання на уроках.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 12.11.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


45
ДИПЛОМНА РОБОТА:
«Шляхи формування потреби у молодших школярів до регулярних занять фізичними вправами»
Зміст

Вступ
Розділ I. Теоретичні основи формування в учнів початкових класів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою
1.1 Загальна характеристика структури і змісту потреб молодших школярів в регулярних заняттях фізичною культурою
1.2 Мотиваційно-ціннісне відношення до фізичної культури
Розділ ІІ. Організація, методика та контингент дослідження
2.1 Задачі дослідження
2.2 Методологічні основа дослідження
2.3 Організація дослідження
Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов навчання і виховання учнів початкових класів на уроках фізичної культури
3.1 Зміст експериментальної роботи
3.2 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Роль спорту і фізичної культури на сучасному етапі розвитку суспільства зростає, набуває якісно нового значення. Це пояснюється підвищенням їх соціальної значущості і перетворенням в самостійну ланку економічного і політичного життя нашої країни, коли фізична культура стає об'єднуючою силою і елементом національної ідеї. Особлива увага сьогодні надається розвитку фізкультурно-оздоровчій і спортивно-масовій роботі з різними категоріями населення, а особливо з дітьми і молоддю.
Захворюваність, інвалідність, смертність населення в Україні останніми роками досягла украй високого рівня. Щоб зміцнити здоров'я дітей і підлітків, поліпшити їх фізичний розвиток, підготувати до трудової діяльності, необхідно впроваджувати фізичну культуру в режим дня учнів, виховувати здорову звичку і потребу до самостійних занять фізичною культурою.
В даний час процес фізичного виховання в школі зводиться до фізичного розвитку, формування рухових умінь і навичок учнів, тобто акцент ставиться на біологічному, руховому аспекті. На відміну від достатньо примітивного розуміння фізичної культури як власне рухової діяльності, спрямованої на вдосконалення фізичних кондицій людини.
Аналізуючи освітні програми з фізичної культури можна відзначити тенденцію до розширення і конкретизації задач, направлених на придбання необхідного мінімуму знань в області фізичної культури і спорту, зміцненню здоров'я школярів, формуванню понять про організм і його здоров'я. Проте засвоєння теоретичних основ фізичної культури пропонується проводити в процесі уроків, а самостійна робота зводиться лише до виконання комплексів фізичних вправ. Відсутні методичні вказівки виконання самостійної роботи по закріпленню і придбанню знань в області фізичної культури, а також способах контролю за засвоєнням цих знань. Через наявне обмеження в часі, на уроці складно розв'язати проблеми якісної теоретичної підготовки, розвиваючих та інтелектуальних можливостей кожного учня. Вирішення задач інтелектуального виховання на уроках фізичної культури важливе, оскільки без усвідомленого бажання, прагнення самих учнів удосконалювати свої фізичні можливості не можна достатньо успішно здійснювати їх фізичне виховання.
Отже, виникла суперечність між необхідністю вдосконалення процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою і недостатньою розробленістю теоретичних і методичних основ вирішення даної проблеми, прагнення знайти шляхи вирішення цієї суперечності і визначило проблему нашого дослідження, як шляхи при яких забезпечується ефективність процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтовування і експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов формування в учнів початкових класів усвідомленої потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Об'єкт дослідження. Фізичне виховання учнів початкових класів.
Предмет дослідження. Педагогічні умови формування потреби учнів початкових класів в заняттях фізичною культурою.
Гіпотеза дослідження. Ефективність формування потреби учнів початкових класів в заняттях фізичною культурою можна істотно підвищити, якщо:
1) розробити теоретичну модель формування в учнів початкових класів потреби в заняттях фізичною культурою, що буде включати комплекс педагогічних умов, які сприятимуть усвідомленню і розумінню значущості занять фізичними вправами, оволодінню уміннями і навичками організації самостійних занять цими вправами і забезпечувати переживання відчуття задоволеності від процесу і результатів занять фізичною культурою;
2) розробити критерії і показники ефективності реалізації цієї моделі у фізичному вихованні учнів початкових класів;
3) експериментально обґрунтувати ефективність вживання даної моделі у фізичному вихованні учнів початкових класів.
Розділ I. Теоретичні основи формування в учнів початкових класів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою
1.1 Загальна характеристика структури і змісту потреб і ціннісного відношення молодших школярів до регулярних занять фізичною культурою

Структура і класифікація потреб.
Зміст потреб припускає наступну структуру: суб'єкт (суспільство, клас, соціальна група, особистість); потребнісні відносини і об'єкт (предмети, послуги, види діяльності). Потребнісні відносини реалізуються в соціальній діяльності, в основі якої лежить вибір того або іншого об'єкту, необхідного для задоволення потреб [31].
Розглядаючи структуру потреб, необхідно підкреслити важливу методологічну сторону проблеми в умовах розвиненого соціалізму: переваги соціально-культурних потреб над біологічними [33]. За словами В.З.Роговіна [31], конкретна структура потреби особистості визначає її своєрідність, оригінальність і неповторність. Люди відрізняються один від одного за своїми природними задатками, фізичними і духовними можливостями. Ці генетично обумовлені особливості людей утворюють, лише передумови потреб, конкретний зміст і спрямованість яких формується під впливом соціально-культурного середовища. В цьому значенні потреби завжди формуються суспільством.
Структуру потреби в самому загальному і наочному вигляді можна представити у вигляді будівлі, кожний наступний поверх якої утворюють потреби складнішого порядку, що відповідають більш високому рівню розвитку людської особистості. Фундамент або нижні поверхи цієї будівлі складають первинні (вітальні) потреби, що є елементарними необхідними умовами існування людського організму. Самі верхні поверхи складають соціальні і соціально-етичні потреби, серед яких чільне місце займають потреби в творчості, самореалізації [31].
В даний час налічується декілька десятків різних класифікацій потреб. «відповідно до основних видів суспільних відносин (матеріальними і ідеологічними) ми можемо виділити дві групи потреб особи: матеріальні і духовні, також третю групу матеріально-духовних потреб, яка не може бути однозначно віднесена ні до першої, ні до другої групи. Правда, віднесення потреб до тієї або іншої групи певною мірою умовне, оскільки матеріальні потреби мають духовний зміст, а духовні нерозривно пов'язані з матеріальними» [15].
До матеріальних потреб особистості відносяться потреби: а) в їжі; б) в одязі; в) в житлі; г) статева потреба; д) у фізичній діяльності, у тому числі фізичній культурі і спорті; е) в здоров'ї і його охороні, медичному обслуговуванні; ж) у взаємодії з природою. До духовних потреб відносяться: а) потреба в науковому світогляді; б) теоретико-пізнавальна; в) етична; г) естетична і художня; д) в духовному спілкуванні; е) в пошуку і реалізації значення життя.
До наступної групи потреб ми відносимо потребу в праці і суспільно-політичній діяльності [15].
На наш погляд, в процесі формування особистості необхідно враховувати кожну з виділених груп потреб, яка має свої особливості. Це полягає у відмінності матеріальних потреб від духовних тим, що матеріальні потреби носять в цілому характер утиліти. Реалізовуючи свої матеріальні потреби в їжі, одязі, взуття, - людина привласнює предмети, що задовольняють ці потреби, одержує безпосередню практичну користь від володіння ними.
Потрібно також відзначити, що зростання духовних потреб в певних умовах може не відповідати досягнутому рівню задоволення матеріальних.
В літературі є самі різні підходи до класифікації потреб, самою узагальненою характеристикою є розподіл їх на матеріальні, соціальні і духовні [3, 17].
Формування потреби людей у фізичному вдосконаленні освітніми засобами
У формуванні потреби у фізичному вдосконаленні (схема 1) важливу роль відіграють такі чинники, як підвищення престижності і суспільної значущості занять фізичною культурою і спортом; забезпеченість матеріально-технічною базою і кадрами; оптимальне поєднання процесів залучення людей в практичні заняття і розширення, поглиблення їх знань про цінності засобів фізичної культури і спорту; збагачення змісту самих занять цікавими, емоційними формами і методами їх проведення; наближення занять до місць проживання і роботи; вдосконалення форм і спрямованості пропаганди фізичної культури і спорту та ін.
Не дивлячись на те, що у формуванні потреб важлива роль належить об'єктивним, матеріальним умовам, розвиваються вони не механічно вслід за змінами цих умов. Щоб змінити потреби, інтереси, погляди людей, буття, що змінилося, повинне обмислитися людьми, пройти через їх свідомість. На практиці значення матеріальних чинників у формуванні потреби в заняттях фізичною культурою і спортом нерідко абсолютизується, тоді як недооцінюється роль освітніх і інформаційно-пропагандистських чинників. Для формування культурної звички людей до занять фізичною культурою і спортом мало підвищити їх матеріальний рівень життя. Потрібна ще цілеспрямована діяльність по зміні поглядів, відносин, стереотипів, що склалися.
В державній цільовій програмі розвитку фізичної культури і спорту (ФКіС) і формування здорового способу життя в місті (районі) необхідно показати задачі по формуванню потреби людей у фізичному вдосконаленні. Ними є:
1. Виховання свідомого відношення до свого фізичного вдосконалення. Людина, що має усвідомлену потребу в заняттях фізичною культурою і спортом, практично завжди сама знайде можливість позайматися, на відміну від того, хто не має її і кого треба кожного разу «привертати», «організовувати», «залучати», створювати особливі умови, що вкрай неефективно.
2. Забезпечення комплексного підходу до проблеми. Використовування всіх компонентів, що детермінують процес формування потреби у фізичному вдосконаленні, у тому числі умов і можливостей для заняття фізичною культурою і спортом, розуміння людиною її доцільності; особистої участі в процесі занять і позитивних емоцій, що викликаються ними (відчуття радості, піднесеного настрою.
Схема 1. Механізм формування потреби в заняттях фізичною культурою і спортом
3. Здійснення диференційованої дії на різні соціально-демографічні групи населення. Наприклад, інформація направлена на загальне розширення знань про вплив фізичних вправ на розвиток людини, важлива як для дітей, так і для дорослих. Пропаганда занять спортом як чинника здоров'я сприймається дітьми гірше, ніж дорослими, оскільки у дорослих проблема здоров'я є гострішою. Пропаганда занять спортом як чинника вироблення волі і мужності, сили і спритності ефективна для хлопчиків. Дівчаток в заняттях фізичною культурою і спортом привертає, головним чином, можливість стати більш пластичними стрункими, витонченими, красивими.
Залучення в пропагандистську роботу видатних вчених, заслужених діячів мистецтва, науки, тренерів, відомих письменників, артистів, чий життєвий шлях тісно пов'язаний із спортом і які являють собою приклади здорового способу життя.
Постійне вивчення фізкультурно-спортивних інтересів молоді і облік цих інтересів при організації фізкультурно-спортивної роботи в освітніх установах, на підприємствах, за місцем проживання.
Залучення людей в практичні заняття, де можна пережити радість руху, спілкування на своєму власному досвіді, що є для кожної людини найважливішою умовою формування потреб. Лише в процесі особистих занять фізичною культурою і спортом відбувається перехід розуміння їх доцільності в переконаність у їх необхідності, засвоєння і закріплення позитивних емоцій, вироблення звички, що в комплексі забезпечує формування стійкої потреби.
При розробці цільової програми важливо бачити проблеми, що заважають реалізації задач з формування потреби людей у фізичному вдосконаленні. Вони, як правило, наступні:
* у значного числа населення міста поняття «фізична культура» не асоціюється з поняттям «здоровий спосіб життя» і «здоров'я». Більшість людей сумнівається не тільки в життєвій необхідності, але і корисності фізкультурно-спортивних занять, не вважає, що їх здоров'я у вирішальному ступені залежить від них самих, від ведення ними здорового способу життя, в основі якого лежить фізична культура;
* низький рівень фізкультурної освіти і фізичної культури населення, незадовільна постановка фізичного виховання і спорту в багатьох установах загальної і професійної освіти що характеризується у ряді випадків шаблоном і формалізмом;
* укорінене помилкове уявлення у багатьох фахівців фізичної культури і спорту, керівників фізкультурно-спортивних організацій, що потребу у фізичному вдосконаленні людей можна сформувати, забезпечивши їх участь в змаганнях і практичних заняттях за програмами установ освіти, спортивних шкіл, при проходженні військової служби і т.д. Досвід показує, що цього явно недостатньо.
Вихідною позицією вдосконалення процесу формування у молодших школярів потреби до регулярних занять фізичною культурою є наявність кваліфікованих кадрів, вчителів, які знаходяться в постійному пошуку, творчому процесі по вихованню майбутніх громадян країни. Адже для учнів початкових класів, вчитель виступає якимось ідеалом їх можливостей і результатів. Модель складається з декількох блоків, які знаходяться у взаємозв'язку один з одним.
Описову характеристику цієї моделі ми представляємо у вигляді структури, що включає ряд компонентів. В основу побудови даної моделі встановлені концепції системи особисто-діяльнісного підходів.
Центральним, системотвірним компонентом системи формування потреби в учнів початкових класів, є її мета. При цьому мета виступає як ідеальний результат процесу формування потреби.
Метою нашої теоретичної моделі є вдосконалення педагогічного процесу формування у молодших школярів потреби до регулярних занять фізичною культурою.
Досягнення поставленої мети можливе при вирішенні наступних основних задач:
озброєння учнів знаннями, уміннями і навичками для самостійної побудови занять;
стимулювання учбово-пізнавальної активності учнів, формування у них потреби в самоосвіті, саморозвитку і самоудосконаленні;
підвищення ролі самостійних занять учнів в урочний і позаурочний час.
Також важливе значення в досягненні мети має вживання педагогом активних організаційних форм на уроках і в позаурочний час, різноманітність способів і методів організації і навчання учнів на заняттях, а також наявність необхідного мінімуму устаткування і інвентаря для занять. А це можливо лише при включеності в роботу по формуванню потреби в учнів початкових класів не тільки вчителів фізкультури, але і вчителів початкових класів, учнів, адміністрації, шкільних лікарів, батьків.
Основними необхідними і достатніми педагогічними умовами ми рахуємо ті, що вказані в робочій гіпотезі.
1.2 Мотиваційно-ціннісне відношення до фізичної культури
Мотивація і структура мотиву в період молодшого шкільного віку.
В цей період з'являються нові мотиви (потреби, інтереси, бажання), відбуваються перестановки в ієрархічній мотиваційній системі дитини. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Те, що має відношення до учбової діяльності, виявляється значущим, цінним, те ж, що має відношення до гри, стає менш важливим. В той же час у молодших школярів як і раніше помітне переважання мотивів над мотиваційними установками, оскільки в основному ними ставляться цілі на найближче майбутнє, пов'язане із справжніми подіями.
У молодших школярів з'являються нові соціальні установки, нові соціальні мотиви, пов'язані з почуттям обов'язку і відповідальності, з необхідністю отримання освіти («бути грамотним»). Так, за даними І.М. Вереникіної, в період від 6 до 9 років зростає число дітей, що мотивують свою учбову діяльність почуттям обов'язку, але зменшується число дітей, які вчаться з цікавістю. Проте часто ці мотиви залишаються тільки декларованими. Реально діючим мотивом є отримання високої оцінки або похвали; заради їх отримання дитина готова негайно сісти займатися і старанно виконати всі завдання [4].
Молодші школярі в більшій мірі, ніж дошкільники, здатні пригнічувати свої бажання заради блага інших. Так, Л.С. Славіна (1972) пропонувала молодшим школярам, захопленим грою, зробити іншу роботу - вирізати і обклеїти кольоровим папером картонні квадратики для дитячого саду. Половина дітей кинули гру і, що важливе, - надалі вони цікавилися, як в дитсадку оцінили їх роботу.
До кінця молодшого шкільного віку більшість учнів при зміні загального значення діяльності може змінювати конкретну мету. Це свідчить про те, що починає функціонувати поворотний механізм формування мотиву, про який говорить А.А. Файзуллаєв. У школярів молодших класів удосконалюється уміння планувати свої дії.
Соціальні мотиви навчання по-різному виражені у школярів з різною успішністю. Як відзначає І.Ю. Кулагіна (1983), мотиви неуспішних школярів специфічні. За наявності сильного мотиву отримання хорошої оцінки і схвалення, коло їх соціальних мотивів навчання звужений. Деякі соціальні мотиви у них з'являються тільки до 3-го класу.
В цьому ж віці школярі випробовують потребу реалізовувати себе як суб'єкта, залучаючись до соціальних сторін життя не просто на рівні розуміння, але і як перетворювачі. Головним критерієм оцінки себе і інших стають етичні і психологічні особливості особистості (В.Н. Лозоцева, 1982).
Психологічні і фізичні якості взаємозв'язані і інтегровані в єдиній особистості, ядром якої служить мотиваційно-потребнісна сфера, що є складною взаємозв'язаною системою прагнення і спонукання [10]. Однією з життєво-важливих потреб дітей 6-10 років є потреба в русі, фізичному навантаженню, іграх і розвагах, обумовлена змінами фізичної і психічної конституції дітей. Досить високу рухову активність більшості молодших школярів визначає рівень фізичного «Я». Фізичне «Я» це тіло, або тілесна організація людини, що є найстійкішим компонентом особистості, заснованим на тілесних властивостях і відчуттях.
Розвиток фізичного «Я» розуміється як вдосконалення фізичних якостей особистості [30]. Реалізовуючи потребу в русі, діти прагнуть рухливих ігор і розваг, спільної діяльності, задовольняючи потребу в спілкуванні і самоутвердженні. Сила мотиву дружньої солідарності ще невелика. Це обумовлено індивідуальним досвідом провідної діяльності попереднього вікового етапу молодших школярів, який не володів «багатством міжособових відносин і відрізнявся значною самостійністю і незалежністю». Діти постійно створюють такі ситуації, щоб можна було порівнювати свої і чужі результати, задовольняючи потребу в досягненні успіху, визнанні своєї значущості серед однолітків.
Позитивні емоції, що виникають в процесі рухової активності, як психологічний механізм безпосереднього переживання і відносини до них, дозволяють зменшити дефіцит «емоційної свободи» збагатити позитивні емоції, викликані процесом учбової діяльності, підлеглої певним дисциплінарним і поведінковим нормам [11].
В дитячому віці емоції відіграють домінуючу роль в загальній структурі діяльності. Розвиток емоцій зв'язаний, з одного боку, з якісними трансформаціями особових утворень (мотиваційної сфери) і, з другого боку, з динамікою інтелектуальних функцій. На зміну мимовільності і нестійкості приходять стабільні емоційні відносини і відчуття, які визначають систему етичних, естетичних і інших цінностей дитини. Детермінуються його досвідом, засвоєнням соціальних норм і правил [14].
З віком інтенсивність емоцій має тенденцію слабшати, але посилюється їх довільність, виразність, зростає роль соціокультурних чинників, з'являється можливість гальмувати одні і усилювати інші емоційні прояви відповідно до вимог оточення. При подоланні ситуації невизначеності, роль емоційного фону збільшується, і емоційні переваги забезпечують полегшення ухвалення рішення [36].
Формування емоцій у дітей обумовлено ускладненням пізнавальної діяльності і трансформацією мотиваційної сфери [23]. В основі учбової мотивації молодшого школяра лежить інтерес до очікування нового. Саме інтерес як емоційне переживання пізнавальної потреби служить основою внутрішньої мотивації учбової діяльності.
Розвиток мотиваційної сфери визначає характер формування конкретних рис і якостей особи. В процесі різних видів діяльності, пов'язаних із задоволенням вищеописаних потреб, діти проявляють відповідальність і свободу, самоповагу і пошану до інших, чесність і сумлінність і так далі. Радість пізнання, власну творчість перетворюють цікавість в допитливість, непосидючість у фізичні якості, які конкретизуються на любих учбових предметах і видах діяльності, що розвиваються [41].
Думки, переживання і дії молодших школярів орієнтовані на сукупність взаємозв'язаних і особисто-значущих цілей, які визначаються не тільки внутрішніми потребами, але і умовами, які вимагають від дитини дотримання конкретних тимчасових рамок, що змінилися, вже шкільними, виконання завдань, пошуку рішень. Втілення думок і намірів вимагає прояви волі. Ця характеристика мотиваційної сфери виховується поступово: від уміння виконувати вимоги оточуючих до здатності самостійно формувати і виконувати їх. В зв'язку з цим важливе формування адекватного рівня домагань дитини, тобто величина тих успіхів, на які він розраховує в різних видах діяльності. Цей рівень залежить від того, яких результатів добивається дитина і як оцінюються її успіхи і невдачі. Молодший шкільний вік психологи пов'язують з остаточним закріпленням цієї особистої якості. До 10 років діти усвідомлюють значення потреби в досягненні успіху, розрізняють здібності і зусилля, розуміють, що їх успіхи залежать від старання. Для формування позитивно стійкої мотивації діяльності молодшого школяра важливо, щоб головним в оцінці його роботи був її якісний аналіз, підкреслення всіх позитивних моментів. Такий аналіз сприяємо формуванню адекватної самооцінки, учить самоконтролю, формує розумне відношення до оцінки, як до важливої, але не найістотнішої цінності в діяльності [42].
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності витікає з різних потреб, які А.Ц. Пуні (1984) розділив на три групи: потреба в русі, потреба виконання обов'язків учнів і потреба в спортивній діяльності [29].
Потреба в русі є базовою, вродженою потребою людини і тварин. У різних індивідів ця потреба виражена по-різному, що залежить як від генетичних, так і соціальних чинників. З віком потреба в руховій активності змінюється.
Звичайно, ці дані вельми приблизні, оскільки рухова активність людини визначається багатьма кліматичними і соціальними чинниками. Проте, не дивлячись на це, можна констатувати, що найбільша потреба в руховій активності - у молодших школярів і що у чоловіків ця потреба виражена більше, ніж у жінок.
Абсолютна більшість школярів заявляють, що їх цікавить фізична культура. Навіть в старших класах число таких учнів досягає 80-90%. Більшість старшокласників систематично дивиться телепередачі на спортивні теми, багато хто регулярно відвідує спортивні змагання. Проте інтерес цей пасивний, оскільки більшість цих школярів самі фізкультурою не займаються. Таким чином, мотив, що сформувався під впливом батьків і засобів масової інформації, не став переконанням, не перетворився на дієвий мотив.
За даними І.Г. Келишева (1978), в початкових класах інтерес до занять фізкультурою у школярів, як правило, недиференційований: їм подобається все; чим старше вони, тим частіше починає виявлятися інтерес до якогось одного розділу учбової програми (в середніх класах - до спортивних ігор, в старших класах - до легкої атлетики, лижного спорту, спортивних ігор). Поступово інтереси школярів починають вступати в суперечність з учбовою програмою, згідно якої вони повинні займатися і тим, що їм не завжди подобається. Це є однією з причин охолодження багатьох школярів середніх і особливо старших класів до занять фізкультурою в школі [16]. За даними Е.Г. Еделевої (1989), тільки 50% хлопців і 40% дівчат старших класів позитивно відносяться до уроків фізкультури. Причинами негативного відношення до цих уроків є: нецікавий їх зміст і проведення, недостатня фізична підготовка, втрата упевненості в собі. У більшості учнів старших класів мета відвідин уроків фізкультури не має нічого спільного із задачами фізичного виховання. Частина з них приходить, щоб поспілкуватися з товаришами, частина - щоб не мати неприємностей через пропуски уроків або низьких оцінок з цього предмету, частина - просто „потусуватися”. І лише біля 40% школярів займаються на уроках фізкультури цілеспрямовано, бажаючи одержати хороший фізичний розвиток. При цьому хлопчики розуміють його як розвиток рухових якостей, а дівчатка - як поліпшення свого естетичного вигляду: фігури, ходи і т.д. [13]. Недостатній інтерес дівчаток до фізкультури обумовлений, зокрема, тим, що спрямованість і вимоги цих занять більшою мірою відповідають ціннісним орієнтаціям хлопчиків.
Особливістю мотивації більшості школярів молодших класів є беззаперечне виконання вимог вчителя. Соціальна мотивація учбової діяльності настільки сильна, що вони навіть не завжди прагнуть зрозуміти, для чого потрібно робити те, що їм наказує вчитель: раз наказує, значить, потрібне. Навіть нецікаву роботу вони виконують ретельно, оскільки одержані завдання здаються важливими. Це, безумовно, має позитивну сторону, оскільки вчителю було б важко кожен раз пояснювати школярам значення того або іншого виду роботи для їх освіти.
Мотиваційну роль відіграють одержувані школярами оцінки.
Оцінка як провідний мотив навчання виступає у більшої половини молодших школярів. У третини переважає престижний мотив, а пізнавальний інтерес називається дуже рідко. Така ситуація не дуже сприятлива для процесу навчання, оскільки відповідальність і працьовитість школярів слабо пов'язані з мотивом оцінки в порівнянні з пізнавальним інтересом.
Проте таке відношення до оцінки швидко зникає. Школярі 3-4-х класів починають обтяжуватися своїми обов'язками, їх старанність зменшується.
Такі зсуви в мотиваційній сфері відбуваються, як припускає Л.І. Божовіч, тому, що не задовольняється пізнавальна потреба учнів, а це пов'язано з методикою їх навчання, зокрема із зайвою кількістю вправ, спрямованих на вироблення умінь. В результаті надмірно завантажується пам'ять і недостатньо використовується інтелект.
Таким чином, можна підсумувати, що, не дивлячись на велике число наукових і методичних робіт в області фізичної культури і спорту, резерви пошуку шляхів підвищення потреби і мотивації інтересу населення до занять і формування здорового способу життя далеко не вичерпані. В даний час оптимізація педагогічних умов навчання у фізичній культурі може виявитися найвагомішим резервом в справі залучення і формування стійкого інтересу до занять фізичною культурою. Це у свою чергу приведе до зміцнення здоров'я дітей і підлітків, поліпшить їх фізичний розвиток, підготує до трудової діяльності і виховає здорову звичку до самостійних занять фізичною культурою на протязі всього життя.
Звідси слідує висновок про необхідність дослідження педагогічних умов навчання у фізичній культурі учнів початкових класів:
здійснення роботи по формуванню у молодших школярів позитивного відношення до занять фізичною культурою;
посилення уваги теоретичного компоненту змісту фізичної освіти;
використовування активних організаційних форм і методів навчання;
розробка моделі процесу формування у молодших школярів індивідуальних і вікових особливостей;
забезпечення відповідним навчально-методичним і матеріально-технічним оснащенням для занять фізичною культурою.
Розділ II. Організація, методика та контингент дослідження

2.1 Задачі дослідження

Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези необхідно було вирішити наступні задачі:
Вивчити проблему освіти і виховання молоді в області фізичної культури;
Визначити структуру і зміст потреб в регулярних заняттях фізичною культурою.
Розробити теоретичну модель процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Виявити і експериментально обґрунтувати педагогічні умови формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
2.2 Методологічна основа дослідження

Для вирішення поставлених задач був використаний комплекс методів: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; анкетування; педагогічне тестування (тестування фізичної підготовленості); педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.
Дослідно-експериментальною базою дослідження констатуючого та формуючого експериментів була ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці Борщівського району.
Аналіз і узагальнення літератури здійснювався шляхом вивчення науково-методичної літератури, підручників та посібників, статей у збірках наукових праць і періодичного друку.
Педагогічне спостереження. Шляхом педагогічного спостереження з'ясовувалося: 1) чи здійснювалась допомога невстигаючим учням з боку сильних учнів; 2) володіння способами самоконтролю учнів на уроках фізичної культури.
Педагогічний експеримент складався з двох етапів.
Перший етап - констатуючий експеримент. Метою його було визначення відношення учнів початкових класів до школи і навчального процесу. Визначався взаємозв'язок показників відношення до навчання і до фізичної культури, а також динаміка відношення до занять фізичною культурою.
Другий етап - формуючий експеримент. Метою його було вдосконалення методів, засобів, прийомів (педагогічних умов) навчання і виховання в процесі занять фізичною культурою для підвищення ефективності формування потреби, самоконтролю і відповідальності за своє здоров'я учнів початкових класів.
Педагогічне тестування. Тестувалися показники фізичної підготовленості: біг 30 м, підтягування на перекладині (хлопчики на високій, дівчатка на низькій), стрибок в довжину з місця, біг 500 м, човниковий біг 3 х 9 м, нахил вперед.
Для оцінки рівня фізичної підготовленості застосовувалися тести (згідно Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України), які відображають розвиток фізичних якостей: швидкісно-силових, швидкісних, силових, координаційних, а також гнучкості і витривалості [12].
Метод математичної статистики. Статистичні дані матеріалів досліджень піддавалися математичній обробці і зводилися до обчислення достовірності відмінностей між двома рядами вибіркових сукупностей по t - критерію Стьюдента.
2.3 Організація дослідження
Організація дослідження. Дослідження проводилися у декілька етапів з 2007 по 2008 рр. Перший етап (пошуково-теоретичний - вересень-жовтень 2007рр.) був присвячений вивченню і аналізу психолого-педагогічної, спеціальної літератури з проблеми дослідження, визначення проблеми і мети дослідження, формулюванню мети і задач, виділення об'єкту і предмету дослідження.
На другому етапі дослідження (листопад 2007 - березень 2008 рр.) - був проведений констатуючий та формуючий експеримент. Констатуючий експеримент полягав у вивченні відношення молодших школярів до навчання в школі і до занять фізичною культурою. В констатуючому експерименті взяли участь 18 учнів. Також був проведений формуючий експеримент, спрямований на практичне обґрунтовування ефективності внесених змін в педагогічні умови навчання і виховання молодших школярів на уроках фізичної культури. В основному експерименті взяли участь 38 учнів ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці.
На третьому завершальному етапі (узагальнюючому) - квітень-травень 2008 рр. підводилися підсумки основного педагогічного експерименту, обробка і узагальнення даних експерименту, формулювання наукових висновків і практичних рекомендацій по їх упровадженню в педагогічну практику, оформлення дипломної роботи.
Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов навчання і виховання учнів початкових класів на уроках фізичної культури
3.1 Зміст експериментальної роботи

Програма експерименту. Для перевірки висунутої нами гіпотези, про внесення змін в педагогічні умови навчання і виховання, було сформовано два класи: 1 контрольний і 1 експериментальний. Класи були підібрані таким чином, що загальна кількість учнів і кількість хлопчиків і дівчаток були приблизно однакові (в 1 експериментальному класі (Е1) всього 18 учнів, з них хлопчиків - 8, дівчаток - 10; в 2 експериментальному класі (Е2) всього 20 учнів, з них хлопчиків - 9, дівчаток - 11; в контрольній групі (КГ) всього 18 учнів, з них хлопчиків - 8, дівчаток - 10). За показниками фізичної підготовленості на початку експерименту учні практично не відрізнялися. Всі учні контрольного і експериментальних класів навчалися за програмою фізичного виховання. В навчальну програму експериментальної групи були внесені педагогічні умови навчання, та доповнення (в ЕГ класі була змінена і розширена система оцінювання, розширений об'єм розділу «Основи знань», в контрольній групі таких доповнень не було).
Розділ програми «Основи знань» спрямований на оволодіння учнями необхідним об'ємом знань про свій організм, на формування мотивів, переконань і потреби в здоровому способі життя.
Розширення теоретичного розділу програми з фізичної культури в початкових класах спрямоване на поліпшення якості процесу фізичного виховання і підготовки дітей, на підвищення рівня освіти в області фізичної культури. Особливо важливою, якщо не основоположною, умовою надання предмету «фізична культура» дійсно освітньої спрямованості є зміна соціальної суті предмету, і його викладання. Суть полягає в перегляді акцентів в явищах і процесах, і зокрема переході від механічного навчання учнів на фізичний, якісний результат. Освіта в області фізичної культури - це процес і результат освоєння знань, способів пізнання, формування інтелектуального компоненту фізичної культури особистості, пов'язаних із застосуванням спеціальних засобів і методів спрямованого фізичного вдосконалення людини, а також розвитку здатності передавати вивчене і пізнане оточуючим на основі власної фізкультурної обізнаності (В.Н.Курись). Причому реалізація такого підходу у викладанні повинна обумовлюватися онтогенетичною пізнавальною активністю учнів і будуватися на основі логічної формули формування фізичної культури індивіда (молодший шкільний вік) - індивідуальності (середній шкільний вік) - особистості (старший шкільний вік).
Відзначимо, що освітній учбовий предмет з фізичної культури в школі - це одна з основних дисциплін єдиного учбового плану школи, покликана формувати спеціальні знання, уміння і навички по використанню засобів фізичної культури з метою забезпечення: оптимальної життєдіяльності організму, тілесного і інтелектуального самовдосконалення. Виходячи з означеного, процес викладання предмету «фізична культура» в школі повинен давати учням можливість одержувати знання (інформацію), що дозволяють усвідомити життєву необхідність придбання на основі знань прикладних умінь і навичок, оволодіти способами їх творчого використання в цілях досягнення високого рівня фізичної і розумової працездатності. Крім цього, викладання предмету покликане формувати уявлення про можливості власного організму, елементарного моніторингу за станом власного здоров'я, а також самостійно і грамотно створювати і реалізовувати програми самовдосконалення (В.Н. Курись).
Отже, сучасні школярі мають в тиждень два уроки рекреаційної рухової активності. І якби таких уроків було не два, а три, чотири, то і в цьому випадку основні задачі фізичного виховання не можуть розв'язуватися. Дослідженнями останнього десятиріччя показано, що сучасні уроки фізичної культури не є ефективною змістовною формою досягнення учнями фізичних кондицій, формування здоров'я.
Ні для кого не є секретом характер і загальні особливості викладання фізичної культури як базової загальноосвітньої дисципліни. Урок фізичної культури в сучасній школі за змістом є не що інше, як активний руховий відпочинок або рухове «натаскування» на спортивний результат. І це при тій умові, що програма учбового предмету має розділ теорії, із змістом якого важко погодитися. Але навіть в тому змісті, який є, теорія учням не викладається. Тобто учні позбавлені права на загальну середню освіту в області фізичної культури.
Щоправда, робляться боязкі спроби деяких вчителів «давати» теорію. Але знову таки немає чітких вказівок, в якій формі, як і коли учні повинні ці знання одержувати. Тому частіше всього вивчення теорії в області фізичної культури відбувається самостійно і лише особисто зацікавленою категорією старшокласників.
Для вирішення поставленої задачі розширення теоретичного матеріалу ми зосередили свою увагу на подачі теоретичного розділу матеріалу. Теоретичний матеріал подавався дітям 1 раз на місяць під час класної години, яка називалася «спортивною годиною». На цих уроках новий матеріал готував не тільки вчитель фізичної культури, але і самі діти робили повідомлення, реферати, повідомлення на пе и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.