На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Вивчення поняття виборчої системи - сукупност встановлених законом правил, принципв прийомв проведення голосування, визначення його результатв розподлу депутатських мандатв. Традицоналзм нацоналзм в Україн: дея, полтичне втлення.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Зміст

Розділ 1. Виборча система: поняття, історія, сучасні форми
1.1 Поняття виборчої системи та її види
1.2 Історія виникнення виборчої системи
1.3 Сучасні форми виборчої системи
Розділ 2. Традиціоналізм і націоналізм в Україні: ідея, політичне втілення
2.1 Традиціоналізм в Україні
2.2 Націоналізм в Україні
Розділ 3. Політичні рухи: соціально-політичні, культурні, етнополітичні, політекономічні, релігійні
3.1 Сутність, функції та мета сучасних політичних рухів
3.2 Класифікація суспільно-політичних рухів
Список використаних джерел
Розділ 1. Виборча система: поняття, історія, сучасні форми

1.1 Поняття виборчої системи та її види

Виборча система - це сукупність встановлених законом правил, принципів і прийомів проведення голосування, визначення його результатів і розподілу депутатських мандатів. Виборчі системи взаємопов'язані з формою правління і політичною культурою кожної країни. Вони змінюються в умовах великих суспільних змін. Виборча система - важливий елемент політичної системи держави, вона регулюється правовими нормами, які в сукупності утворюють виборче право.
Виборча система охоплює:
а) принципи та умови участі у формуванні органів, які обираються
б) організацію і порядок виборів (виборчий процес) і відкликання виборних осіб.
Визначаючи умови участі громадян у формуванні виборних державних органів, виборчі системи виходять з принципів загальності та рівності, проте ці принципи нерідко обмежуються різного роду виборчими цензами. Виборчий процес включає: призначення виборів (як правило, це - прерогатива глави держави), реєстрацію виборців у встановленому законом порядку, організацію виборчих округів, районів і т. д., які формуються відповідно до принципів представництва (територіальним, національним, виробничим).
Основні виборчі системи оцінюються за трьома критеріями:
1) репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті існуючий спектр політичних сил,
2) простота механізму виборів,
3) коректує мого результатів виборів у разі розчарування виборців в депутатах .
Всього існує 4 види виборчої системи:
Мажоритарна виборча система.
При мажоритарній системі кваліфікованої більшості закон встановлює певну частку голосів, яку має отримати кандидат (список кандидатів), щоб бути обраним. Ця частка більше абсолютної більшості, тобто більше 50% плюс один голос. Якщо при мажоритарній системі кваліфікованої більшості в першому турі ніхто не перемагає, слідує другий тур, який зазвичай проводиться через одну - два тижні. У другому турі на нове голосування виборців при даній системі зазвичай виносяться дві кандидатури, які набрали найбільше число голосів в порівнянні з іншими. Мажоритарна система відносної більшості є однією з найменш демократичних виборчих систем, основними вадами якої є:
1) значне число голосів виборців залишаються «викинутими», не враховуються при розподілі мандатів,
2) спотворюється картина реального співвідношення політичних сил у країні: партія, що отримала меншість голосів виборців, отримує більшість депутатських місць.
Пропорційна виборча система.
Дана система передбачає розподіл місць у парламенті згідно з кількістю (процентної пропорцією) голосів, отриманих на виборах за партійними списками в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі (Нідерланди) або в декількох великих регіональних округах. Розподіл місць відбувається або за найбільшим залишком, або за найвищим середньому, або на основі виборчої квоти. Виборча квота обчислюється шляхом ділення загальної кількості голосів виборців, поданих в окрузі, на число мандатів, що підлягають розподілу, тобто визначається мінімальна кількість голосів виборців, яке необхідно набрати партії, щоб отримати один мандат. За методом найбільшого залишку нерозподілені мандати віддаються партіям, які мають найбільші залишки голосів виборців. Переваги пропорційної системи виборів реалізуються при сталій багатопартійності. За відсутності ж такої ця система може призвести до появи фрагментарного депутатського корпусу і частої зміни урядів, що послабить ефективність демократичного устрою.
Змішана виборча система.
Суть змішаної системи полягає в тому, що частина депутатського корпусу обирається за мажоритарною системою, а частина - за пропорційною. Один голос виборець віддає за конкретного кандидата, який балотується в даному виборчому окрузі, інший - за політичну партію. Своєрідну, досить складну, здатну пристосовуватися до ситуації в країні змішану виборчу систему застосовують Мексиканські Сполучені Штати. Відповідно до Федерального Закону про організації та виборчому процесі, Палата депутатів Федерального Конгресу складається з 300 депутатів, які обираються за мажоритарною системою відносної більшості по уніномінальним округах, і до 100 депутатів, які обираються за системою пропорційного представництва з поліномінальної виборчих округах на основі регіональних списків. Депутати Палати сенаторів обираються за мажоритарною системою відносної більшості. Для обрання 100 депутатів за принципом пропорційного представництва засновуються до п'яти поліномінальної виборчих округів в країні.
Виборчі системи єдиного неперехідного голосу і кумулятивного вотуму.
Виборча система єдиного непередаваного голоси, також вельми рідкісна (застосовувалася в Японії), вважається полупропорціональной, так як менше спотворює співвідношення сил між політичними партіями, ніж звичайна мажоритарна система. Створюються багатопартійні округу, як завжди буває при пропорційній системі, але кожен виборець може голосувати тільки за одного кандидата з того чи іншого партійного списку, що міститься в бюлетені. Обраними вважаються кандидати, що зібрали більше голосів, ніж інші, тобто діє принцип мажоритарної системи відносної більшості 9чісло обраних відповідає числу мандатів по округу). Виборча система Кумулятивного вотуму характеризується тим, що кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід обрати кандидатів або менше (зрозуміло, кількість голосів у всіх виборців однакове), і розподіляє свої голоси між кандидатами як завгодно: може віддати декільком кандидатам по одному голосу, а може, наприклад, якогось одного з кандидатів віддати всі свої голоси, акумулювати їх у нього. Звідси і назва системи (від лат. Cumulatio - скупчення).
Кожна з основних виборчих систем в Україні, в тому числі і змішана, має сильні і слабкі сторони.
Сильні сторони:
1. Порівняльна легкість формування уряду і його велика стабільність.
2. Формування стійких зв'язків між виборцями і депутатами.
Слабкі сторони:
1. Спотворює багато в чому реальну картину переваг і волю виборців.
2. Залежність виборів від розподілу виборців по округах.
У 2006 році наша країна вперше обирала парламент за пропорційною партійною системою. Досвід попередніх виборів показував, що змішана система (коли частину Верховної Ради обиралася за партійними списками, а частина - у мажоритарних округах) була далека від ідеалу. На виборах 1998 і 2002 років (особливо, що стосується мажоритарної складової) широко застосовувався адміністративний ресурс. Партії не мали достатніх законодавчих та виборчих мотивів для свого розвитку, а тому й уся партійна система перебувала в періоді юнацького дозрівання. Отже, можна зробити висновок, що політичну систему України не можна змінювати в інтересах тієї чи іншої політичної сили. Потрібна раціональна виборча система. Потрібно визначити, для чого це потрібно і яка саме виборча система буде оптимальною на рівні парламенту і на рівні місцевих рад, причому на різних рівнях місцевих виборів.
1.2 Історія виникнення виборчої системи

Поняття "вибори" має різні значення в різні епохи. Нерідко воно буває дуже далеким від того значення, яке надається йому сьогодні.
Інститути афінської демократії сформувалися і функціонували в VIII - VI ст. до н. е. Для нас вони важливі, перш за все, тим, що ідеї та принципи народовладдя, втілені в інститутах афінської демократії, надали великий вплив на теорію і практику державного будівництва наступних епох. Саме тут зародилися фундаментальні поняття демократії: верховенство закону, виборність владних органів і посадових осіб, активну участь громадян у вирішенні державних питань.
В основі народовладдя в Афінах лежала полісна демократія (поліс - місто-держава, особлива форма соціально-економічної і політичної організації Стародавній Греції). Для полісної демократії характерним була участь населення в управлінні. Політичними правами в Стародавній Греції мала тільки певна частина населення. У категорію повноправних громадян включалися чоловіки, які досягли повноліття, що володіли земельною власністю, і здатні нести військову службу. Система органів влади Афін включала Народні збори, Ареопаг, Рада Чотирьохсот, колегію архонтів та інші магістратури. Вищим владним інститутом вважалося Народні збори, куди мали доступ усі вільні люди, що мали право носити зброю.
Античні принципи громадянської свободи, рівності активно використовували в Римській республіці (V - I ст. До н. Е..). Вищим носієм державного суверенітету в республіці вважався римський народ, який висловлював свою волю через народні збори (коміції). Коміції приймали і скасовували закони, укладали мир і оголошували війну, обирали магістратів і жерців, проводили культові заходи, розбирали апеляції на рішення суду. Основним владним органом у Римі був сенат. Його рішення носили обов'язковий характер.
Період пізньої Римської імперії (III - V ст.) Став заходом епохи Античності і одночасно зародженням нової - Середньовіччя. Зароджується середньовічний Захід, де відбувається еволюція державних і громадських інститутів. У період раннього середньовіччя (V - XI ст.) Організація управління у германських племен носила характер "військової демократії". Кожен повноправний член німецького племені особисто і безпосередньо брав участь в управлінні, виступав носієм народовладдя. У франків еволюція народних зборів йшла в напрямку посилення державної влади і відповідно до все більшої усунення широких народних мас від участі в справах держави. Еволюція інститутів самоврядування в англосаксонських королівствах (V - XI ст.) Йшла за тим же шляхом, що і у франків, хоча в ранньосередньовічної Англії елементи "військової демократії" зберігалися набагато довше, перш за все, у системі місцевого самоврядування та судово-адміністративного уст-влаштування. Таким чином, для ранньосередньовічного суспільства характерно слабкий розвиток виборчих принципів. У X - XIII ст. вибори і виборчі процедури в Західній Європі отримують значний імпульс до розвитку. Це було пов'язано з виникненням середньовічних міст і новою організацією влади. Характерними інститутами міського самоврядування були ради і очолюють їх мери. Виборчі правила були досить жорсткими. У багатьох комунах обрані особи не могли відмовитися від обрання. У XIII - ХVI ст. в Західній Європі виникають станово-представ-тільні установи і відповідно вдосконалюються виборчі процедури. Панівною формою державного устрою стає станова монархія, яка прийшла на зміну феодальної роздробленості. У 1265 р. в Англії в розпал конфлікту опозиції з королем було скликано збори, на яке, крім знаті, запрошувалися по два лицаря від кожного графства і по два представника від найбільш значущих міст. Так народився англійський парламент. Впорядковані парламентські сесії розпочалися з 1295 коли королем Едуардом I був скликаний "Зразковий парламент". У ХIV - ХV ст. складається уявлення і про статус депутата, яке включало ряд юридичних привілеїв, перш за все депутатську недоторканність (охорона життя і майна, свобода від арешту). У період епохи Великої Французької революції виборче законодавство отримало значний розвиток. У 1789 р. скликаються після довгої перерви Генеральні Штати. Конституція 3 вересня 1791 вперше в історії надала значної частини населення країни реальну можливість безпосередньо брати участь у виборах різних органів влади - від місцевих до державних. Філософські та політичні ідеї Просвітництва ("природного права" людини і громадянина, "поділ влади") поступово конституюються у французькому законодавстві. Зміни стосуються і норм виборчого права. Законодавство Великої Французької революції (1789 - 84 рр..) Мало величезне значення для формування виборчих систем нового часу. Основні права особи, вперше сформульовані в "Декларації прав людини і громадянина", стали надбанням усього людства. В організації державної влади відбулися зміни, які поклали початок формуванню сучасних виборчих систем на основі поділу влади, виборів законодавчих і судових органів. На цій основі протягом XIX ст. в Європі активно проводилися реформи виборчого законодавства. Реформи торкнулися всю сферу виборчого права. По-перше, скасовувалися виборчі цензи, у тому числі і майновий, тобто вибори стають загальними. По-друге, вибори стають прямими. По-третє, сформувалися дві основні виборні системи, які застосовуються до цих пір: мажоритарні та пропорційні. По-четверте, голосування стає таємним. Виборчі урни розкриваються у присутності спостерігачів представляють кандидатів. Вводиться єдиний зразок виборчого бюлетеня. Можна говорити про те, що більшість сучасних виборчих процедур багато в чому було сформовано в XIX ст. Оновлене виборче законодавство стало одним з основних гарантів реалізації громадянських прав і свобод людини.
Виборність на території сучасної України існувала з моменту виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Керівництво в цих племенах належало кращим людям, які збиралися на "віче" - ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни і миру. З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загальний характер, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм. Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України, їм притаманна одна й та ж форма державного управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Всі державні установи без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, який має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорозького", названий Конституцією України 1710 гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради. Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Починання періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язані з Конституцією СРСР 1936 р.
З 1936 р. в радянській виборчій системі запроваджується своєрідна "подвійна стандартизація" для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала - декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів, інша - для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві і державі. Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990рр. Виборчі кампанії 1988-1990рр. можна назвати першими демократичними, або, принаймні, полу демократичними виборами в СРСР. Вперше, за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.
Після отримання Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На поточний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:
1) Конституція України;
2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України" ; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів "; Закон" Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим "; Закон" Про Центральну виборчу комісію "; Закон" Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим ";
3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон" Про громадянство України "; Закон" Про об'єднання громадян " ; Закон "Про мову" та ін;
4) положення нормативних актів суміжних галузей, які регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв'язок.
Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія, свобода і т.п.
1.3 Сучасні форми виборчої системи

Виборче право в Україні.
Сучасний виборчий процес в Україні складається з ряду стадій. Основними ста днями виборчого процесу в Україні є:
1) складання та уточнення списків виборців;
2) утворення виборчих округів;
3) створення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація кандидатів;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців і визначення підсумків голосування;
9) визначення результатів виборів і їх офіційне оприлюднення;
10) припинення діяльності виборчих комісій.
Якщо мова йде про вибори президента, то тут може мати місце другий тур голосування і остаточне визначення та опублікування результатів виборів. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Вони призначаються Верховною Радою України, прийняттям відповідної постанови. Верховна Рада України приймає також постанову про призначення чергових та позачергових виборів Президента України на підставах, визначених Конституцією України та законом про вибори Президента, і постанови про призначення повторних виборів, на підставі письмової заяви Центральної виборчої комісії. Вибори Президента проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. Важливим є визначення тих найважливіших демократичних принципів, грунтуючись на яких і повинен здійснюватися виборчий процес.
Головними серед них є:
1) дотримання принципів виборчого права;
2) принцип законності та заборони незаконного втручання у виборчий процес;
3) принцип політичного плюралізму та багатопартійності;
4) принцип публічності та відкритості;
5) принцип свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і партій (блоків) - Суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії;
6) принцип неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суддів, підприємств, установ та організацій, їх керівництва, інших посадових і судових осіб до партій (блоків) - суб'єктам виборчого процесу, кандидатам у депутати.
Суб'єктами виборчого процесу в Україні є:
1) виборець;
2) виборча комісія, утворена відповідно до закону України «Про Центральну виборчу комісію»;
3) партія (блок), яка висунула кандидата у депутати;
4) кандидат у депутати, зареєстрований в порядку, встановленому законом;
5) офіційний спостерігач від партії (блоку) - суб'єкта виборчого процесу.
Організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів забезпечує Центральна виборча комісія, яка є постійно діючим державним органом. Відповідно до Закону України «Про центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року комісія здійснює консультативно - методичне забезпечення виборів у міські ради, виборів сільських, селищних і місцевих голів і проведення місцевих референдумів. Вона очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів та всеукраїнських референдумів, спрямовує їх діяльність. Призначає на посаду і припиняє повноваження членів Комісії Верховна Рада України за поданням президента. Члени комісії перед вступом на посаду складають перед Верховною Радою України присягу. Термін повноважень члена комісії становить 7 років. У згаданому вище законі визначені повноваження Комісія щодо підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів, всеукраїнського референдуму; вона здійснює фінансове забезпечення їх підготовки та проведення. Закон також встановлює правовий статус та повноваження членів комісії, гарантії забезпечення діяльності Комісії та її членів. Порядок організації і внутрішньої роботи Комісії визначається також регламентом, який затверджується на засіданні Комісії. Роботу комісії забезпечує Секретаріат. Центральна виборча комісія в установленому порядку забезпечується законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також офіційними матеріалами, які поширюються центральними органами виконавчої та судової влади.
Виборча система Росії.
Сучасна виборча система склалася в 1993-1995 рр. Виборча система сучасної Росії будується на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Згідно з Конституцією РФ, у виборах не беруть участь громадяни, визнані судом недієздатними, а також особи, які тримаються за вироком суду знаходяться в місцях позбавлення волі (ст.32). Вибори президента Російської Федерації проводяться по єдиному федеральному виборчому окрузі на основі мажоритарної системи абсолютної більшості. Порядок формування Федеральних Зборів - парламенту країни - є змішаним, оскільки здійснюється на основі різних процедур. Нижня палата - Державна Дума - формується шляхом прямих виборів. На цих виборах діє змішана виборча система: 225 депутатів обираються по одномандатних округах на засадах мажоритарної системи відносної більшості, 225 депутатів - за єдиним федеральному окрузі на основі пропорційної системи. Процедура формування Ради Федерації - верхньої палати парламенту - зазнала за останні роки істотні зміни, хоча його кількісний склад зберігся.
Важливим політичним підсумком функціонування нової виборчої системи в Росії слід вважати той факт, що вибори стали розцінюватися більшістю політичних сил і громадян як єдино законний спосіб передачі влади.
Виборча система США . Голосування виборців на президентських виборах в США не носить остаточного характеру. Голосуючи за того чи іншого кандидата, американці фактично голосують за список виборців від свого штату, який складає кожна партія. Завдання виборців полягає в тому, щоб з кількох списків (а на ділі - з двох: списків республіканців і демократів) вибрати один. Результати голосування на цьому етапі визначаються формулою "переможець отримує все", тобто та партія (а значить, і її кандидат), за яку проголосувало виборців більше, ніж за будь-яку іншу, отримує всі голоси вибірників. Їх кількісний склад відомий заздалегідь. Кількість виборщиків від кожного з 50 штатів дорівнює загальній кількості сенаторів і депутатів Палати представників у Конгресі. Якщо число депутатів Палати представників змінюється, і воно пропорційно чисельності населення штату, то число сенаторів незмінно - по два від кожного штату. Крім того, трьох вибірників має Федеральний округ Колумбія, в якому розташована столиця США. У цілому по країні обирається 538 вибірників. Через шість тижнів виборщики збираються, як правило, в столиці штату для вирішального голосування по кандидатурі президента. Після закінчення голосування виборців виборчі бюлетені відправляються до Конгресу. Той кандидат, який отримав більше половини голосів вибірників, стає президентом.
Розділ 2. Традиціоналізм і націоналізм в Україні: ідея, політичне втілення
2.1 Традиціоналізм в Україні

Традиціоналізм - світогляд або соціально-філософський напрямок, яке виражену в традиції практичну мудрість ставить вище розуму або контрреволюційні консервативно-реакційні ідеї, що представляють собою ідеологічно оформлену захисну реакцію на відхилення культури та соціуму від якоїсь ідеалізованої соціокультурної моделі, представляє собою загальний стійкий порядок. Поняття традиціоналізму та консерватизму дуже близькі, однак консерватизм не заперечує еволюційний розвиток суспільства. Примітивний, дорефлектівний традиціоналізм відрізняється практичною відсутністю протистоїть змінам групи людей і пов'язаний з міфологічними уявленнями про традиції. Традиціоналізм характерний для політичного реакційного руху. Для традиційного суспільства, як і для внутрішньо конфесійні ортодоксії характерні моноцентризм і авторитаризм. У принципі традиціоналісти затребувані реальною політикою і в той же час як самостійна сила консерватори-традиціоналісти ще не склалися. Партія, якою б «правою» і «реакційною» вона не була, змушена орієнтуватися саме на масу. Навіть якщо вона іменує себе «союзом» або «орденом», при цьому категорично відкидаючи назву «партія», суті це не змінює. Мова все одно йде про політичну організацію, яка звертається до всіх соціальних верств і включає до свого складу представників цих верств.
В шуканні себе і своїх традицій нетерпеливість штовхає українців до духовного явища, що його можна було б назвати потягом до ворожбитства. Висловлюється він виявами нижчих емоцій і браком відповідальності в відношенні до власної раси. Багато спричинилося тут деяке відчуття меншовартості по поразці, що висловлюється в помпатичній демагогії. Зрештою, цю демагогію бачать українці і в чужинців з нормандським культурним підложжям. Так само звідти приходить розуміння історії не як постійного зусилля раси, а лишень як вибуху мальовничого запального ентузіазму, як наскоку, з пізнішою заплатою за це безтурботним життям, своєрідною посадою. На загал гасла, пропаговані в цій атмосфері, є чужинецькі і то переважно з сусідських, не найкращих взірців.
Критика ворожбитів наївна. Непошана до засад еліти і ієрархії відбивається
передусім на тих, хто висловлює цю непошану. Тло до цих усіх теорій творять особисті відрухи і претензії. В цілому ворожбитстві найважливішим, однак, є не інтелектуальна істерія, а нехіть цих прорізних ворожбитських гуртків бути спадкоємцями в українській історії. Це майже цілковите повторення явища культурницької кулішівської нехіті. На щастя, тепер є інші часи - тепер є духовні сили, що успішно протиставляються цьому неспокоєві і пораженству. Це сили традиціоналізму.
Найближчий у часі є воєнний традиціоналізм. Культ боротьби недавніх років зростає поволі, але певніше від усіх відрухів. Ще замало розуміють сучасники, якою великою річчю були вимарш на фронт легіону УСС в 1915 p., вступ до Києва в 1918 синьожупанників, зорганізованих Союзом Визволення України, і врешті - полки богданівців і полуботківців. "Війна, і тільки війна підносить до найвищого напруження всі засоби енергії людей і зазначає своїм стигматом великі народи і раси" (Муссоліні). Спеціально серед молоді вилонюється свідомість значення тої боротьби. Поки що є лишень культ жертв (Базар, Крути, М.Міхновський), але зближається вже й глибше розуміння боротьби не як жертви, а витривалості.
Новітній державний традиціоналізм українців, або, скоріш, легітимізм, може мати в майбутньому величезне значення. Все залежить від того, як довго зможуть носії державності всупереч усьому чинити так, як би ця державність існувала далі.
В українськім, досить слабім монархічнім легітимізмі тепер тяжко зорієнтуватися. Невідомо, чи цей монархізм для його носіїв є традицією верховного морального авторитету, символу традицій раси, як у Британії, чи скоріш кондотьєрсько-фюрерівською тенденцією? Великим мінусом українського монархізму є брак хреста крови, брак воєнних традицій. Цікаво, то серед іншого, без порівняння сильнішого, демократично-республіканського легітизму на перше місце висовуються історичні, гетьманські традиції, а майже зникли соціалістичні. Культ гетьманів плекають гетьманські традиції, а майже зникли соціалістичні. Культ гетьманів плекають майже виключно українські демократи. а не гетьманці. Врешті не можна поминути ще однієї ідеї. а радше історичного клімату, що дає багато традиційного сучасним українцям, - це клімат західного П'ємонту України.
В кінці XIX і початку XX ст. західній П'ємонт відігравав не меншу роль від східного П'ємонту - Гетьманщини в кінці XVIII і на початку XIX ст. Його індивідуальність виразна й творча. Це - одна з найцікавіших земель в історії обіч чорноморсько-таврійського державного центру, князівського Києва і гетьманської Полтавщини та Чернігівщини. Тут менше відчувається мореплавський характер української раси, зате тут тільки зосталися великокиївські традиції. Пошана до своєї аристократії зменшилася недавно, а нехіть до власної ієрархії пробуджена заледве кільканадцять літ тому. Але хоч тут уже нема українських аристократичних родоводів, проте є ще родоводі іншої ієрархії: в україно-католицьких "Шематизмах" легко знайдемо традиції ХІ-ХІ1І століть. Властиво, духовність цього П'ємонту була менше змінена козацькою традицією і мілітарним устроєм Козацької Держави XVII-XVIII ст. Як слушно каже дослідник, "еволюція Галичини повільніша, лінія цієї еволюції простіша" (Б.Ольхівський).
В теперішніх часах ніяка земля не дорівнює галицькій в одній дуже важливій позиції української духовності: витворення добре вишліфуваного типу українського громадянина, свідомого своїх прав і обов'язків, і хоч і не з мальовничим, але дуже глибоким українським солідаризмом.
В сучасних українських генеральних ідеях бачимо велике багатство і різнорідність. Правдоподібно, формальна різнорідність їх тільки буде збільшуватися. Але, реально беручи, ці всі ідеї можна вкласти в дві тенденції. Одна - еллінського типу творчість базується передусім на натхненні, на красі логіцизму, не раз попросту на більш чи менш при и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.