На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Зародження становлення полтичної економї, еволюця з найдавнших часв. Класична школа економчної науки. нституцоналзм, посткласичний та кейнсанський напрямок розвитку полтекономї. Неокласичн концепцї та сучасний неонституцоналзм.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


28
«Виникнення, стан та основні концепції в розвитку політичної економії»
ЗМІСТ

ВСТУП
Розділ 1. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДИНИ ХІХ ст.
1.1. Зародження і становлення політичної економії
1.2. Класична школа економічної науки ( XVII - середина ХІХ ст.)
Розділ 2. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ ТА ШКОЛИ В ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ НАПРИКІНЦІ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Посткласичний напрямок розвитку економічної науки
2.2. Інституціоналізм
2.3. Кейнсіанський напрямок розвитку економічної теорії
Розділ 3. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД (середина ХХ - початок ХХІ ст.)
3.1. Неокласичні концепції регулювання національної економіки
3.2. Сучасний неоінституціоналізм
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальність. Економічні відношення в суспільстві - складне багатогранне явище, вони вивчаються багатьма економічними науками. Найбільш глибокі, суттєві характеристики економічних відношень, таких як суспільні форми функціонування і розвитку суспільних виробничих сил, традиційно вивчає тільки політична економія.
Економічні відношення (та інші сторони відношень суспільно-економічної формації) завжди перебувають у розвитку і мають історичний характер. Теоретична економіка є однією з найдавніших наук. Вона завжди приваблювала увагу вчених і всіх освічених людей у всі часи - від Аристотеля і Ксенофонта до сьогоднішніх днів.
Сам термін «політична економія» виник п'ять століть тому. За цей період виникли і розвинулися велика кількість напрямів, шкіл і течій. Поява кожного з них, їх історія в кінцевому підсумку відображає історію розвитку суспільства, способи виробництва конкретної епохи, її внутрішні суперечності, світогляд певних класів і соціальних прошарків, ступень оволодіння тим чи іншим науковцем методологією пізнання економічних явищ і процесів.
Глибока криза всіх сторін життя суспільства не могла не позначитися на стані економічної науки в сучасних умовах. Криза економічної науки як окремої форми прояву загальної кризи природна, бо вона не могла не бути в силу того, що теоретична економіка є відображенням економічного життя суспільства. Але як відомо з історії розвитку економічної думки, саме економічні кризи слугували міцним поштовхом у розвитку теорії економіки. Так, теорія економікс А. Маршалла з'явилася і одержала широке розповсюдження після кризи 1872 року і подальшою двадцятирічною депресією; кейсіанство - після кризи 1929-1933 рр. і подальшою депресією; монетаризм - після кризових явищ 60-70 років тощо.
Сьогодні інтерес освічених людей до політичної економіки не тільки не послабшав, а навіть зростає. Це пояснюється тими глобальними змінами, кризовими явищами, які відбуваються у всьому світі, і зокрема, в Україні.
Мета роботи - розкрити процес становлення політичної економії в контексті історичного розвитку людства, з'ясувати основні напрями та школи політичної економіки.
Завдання роботи: розглянути початок зародження політичної економіки в трудах мислителів Стародавнього світу;
- провести аналіз розвитку та становлення класичної політекономії;
- визначити основні напрями подальшого розвитку економічної теорії
наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.;
- охарактеризувати основні напрями сучасного розвитку економічної теорії;
- підвести узагальнюючи висновки.
В основу роботи покладено вивчення проаналізованих сучасними науковцями основних напрямів, концепцій і шкіл політичної економії і економічної теорії, викладені в підручниках, посібниках, аналітичних статтях в періодичних виданнях з питань історії розвитку політичної економії.
Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 37 сторінок.
Розділ 1. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДИНИ ХІХ ст.
1.1 Зародження і становлення політичної економії
Жодна галузь науки не з'явилась раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення. Політична економія почала формуватися задовго до її народження як науки. Економічні знання сягають дохристиянської доби, їхні коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Індії, Китаю, Греції і Риму. Так, Давньоіндійські «Закони Ману» (ІV-ІІІ ст.. до н.е.) відзначали існування суспільного розподілу праці, відношення панування і підкорення. В працях давньокитайських мислителів, серед яких особливо виділявся Конфуцій, розрізнялися розумова і фізична праця, причому перша об'являлася монополією «вищих» прошарків, а другий - обов'язком «простолюдинів», основну масу яких складали раби, хоча вже на той час деякі китайські мислителі висловлювали думку, що всі люди рівні від народження [15;с.16-17].
Подальший розвиток економічна думка одержала в Давній Греції. Погляди грецьких мислителів (Ксенофонта, Платона, Аристотеля) можна охарактеризувати як теоретично висхідні пункти сучасної економічної науки. Наприклад, ідея про корисність як основи цінності господарських благ, правильному обміні господарських благ як обміні еквівалентів та ін. У зв'язку з тим, що в умовах рабовласницького устою фізична праця вважалася непристойною для вільного громадянина, продукт вони оцінювали тільки корисністю, а не працею [13;с.11].
Перші відомі спроби систематизувати економічні знання пов'язані з іменами Аристотеля і Платона, які розглядали у своїх дослідженнях питання економічного життя. Аристотель глибоко дослідив питання господарської діяльності, саме він визначив економіку як науку про багатство та вніс цінний вклад в теорію вартості, ціни та грошей.
Сам термін «економіка» виник з давньогрецького слова «економія», яке, як вважають дослідники, придумав Ксенофонт. Слово «економія» складається з двох слів ( дім, домашнє господарство і знаю, закон). Так що у буквальному значенні «економія» визначається як наука про мистецтво ведення домашнього господарства [1;с.38].
Економічні погляди мислителів Давнього Риму (Варрона, Катона Старшого, Сенеки, Лукреція Кара) стало свого роду продовженням економічної думки Давньої Греції. Ці мислителі також підтримували необхідність існування рабства, але в цих висловлюваннях вже знаходять своє відображення занепад та розпад рабовласницького устрою. Так Сенека затверджував, що всі люди по природі рівні, тому осуджував рабство.
Змінювалися епохи, а разом з ними змінювалися не тільки зміст слів, а й з'являлися нові терміни. Розвиток суспільного розподілу праці і обміну призвели до зникнення натуральної замкнутості і формуванню економіки як єдиного цілого в масштабі тієї чи іншої держави. Виникає потреба в знаннях про народне господарство всієї країни.
Як наука, тобто систематизоване знання про сутність, цілі і завдання економічної системи, економічна теорія виникла у ХVI - XVII століттях. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного розподілу праці, розширення зовнішніх і внутрішніх ринків, інтенсифікації грошового обороту. На ці процеси економічна наука відкликається появою меркантилізму - першої в світі школи політичної економіки.
На першому етапі свого розвитку (ХV- початок ст.) меркантилізм набрав форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.
Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни. Деякі з них вимагали обкладення іноземних товарів високими митами, виступали за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва й вивезення частини товарів за кордон, за посилення ролі держави [12;с.23].
Найбільш відомими представниками меркантилізму були Томас Ман, Гаспар Скаруфі, Дедлі Норе, Девід Юм, Антуан Монкретьєн.
У 1615 році французький економіст Антуан де Монкретьєн публікує «Трактат політичної економії», в якому пропонує проводити економічну політику всемірного заохочування торгівлі, доказуючи, що остання є головною ціллю виробництва. Він розглядав гроші як товар, проте не зміг з'ясувати, чому товар стає грошима. Робота вченого дала назву науці, яка в той час тільки народжувалася і яка існує і по сей час.
В цілому західноєвропейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку називали нееквівалентний обмін. В основному меркантилізм був прогресивною економічною теорією, уперше висвітлив основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.
Недоліками меркантилізму були, по-перше, неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; по-друге, помилкове визначення вартості грошей (вони вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла): по-третє, рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі; по-четверте, предметом політичної економії вони вважали сферу обігу [9;с.31].
Оскільки ця школа відображала переважно інтереси торговельної буржуазії, уже наприкінці ХVI - початку XVII ст. її ідеї ввійшли у протиріччя з інтересами промислової буржуазії. У мануфактурний період розвитку капіталізму, держави в цілому на зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Своєрідним містком переходу від меркантилізму до класичної політекономії стало вчення Вільяма Петті. Його праці «Трактат про податки і збори», «Слово мудрим», «Політична арифметика», «Дещо про гроші» внесли вагомий вклад у розвиток політичної економії. Заслуга В. Петті в тому, що він уперше оголосив джерелом багатства працю і землю.
Новий етап у розвитку політичної економії пов'язані з фізіократами, які стали представниками інтересів крупних землевласників. Термін «фізіократи» походить від грецької і означає «влада природи».Фізіократи, на відміну від меркантилістів, багатством нації вважали не гроші, а «продукт землі», джерелом якого є не торгівля, а сільськогосподарське виробництво, землеробство.
Головним представником і засновником цього напрямку був Франсуа Кене. Його головний твір «Економічна таблиця». Усе суспільство Ф. Кене розділяв на три класи:
1. продуктивний (фермери і наймані сільськогосподарські працівники);
2. клас земельних власників;
3. непродуктивний клас - люди, зайняті за межами сільського господарства.
Усі три класи перебувають між собою в економічній взаємодії.
Праця Ф. Кене - це геніальна спроба вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сумарного продукту нації. Однак ця схема не охоплювала процесу відтворення усього національного продукту, оскільки вилучала працю, застосовану у промисловості. Прихильники Ф. Кене трактували його таблицю як вершину всієї фізіократичної школи, вважали її одним з трьох найбільших відкриттів людської історії (поряд з письмом і грішми).
Спробу втілити ідеї фізіократів у практику зробив Ж. Тюрбо, відомий і як видатний теоретик. У праці «Роздуми про створення і розподіл багатства» Ж. Тюрбо висунув низку ідей, які вийшли за межі концепції фізіократів. Зокрема це такі ідеї:
- чистий продукт створюють не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості;
- «непродуктивний клас» поділяють на : клас підприємців; клас найманих працівників;
- у сільськогосподарському виробництві діє «закон зменшення земельного продукту» (закон спадної родючості грунту) та ін.
1.2 Класична школа економічної науки (XVIIередина ХІХ ст.)

Цей напрям світової економічної думки розвивався до першої половини ХІХ століття. Його засновники - Вільям Петті, Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Стюарт Міль, Жан-Батист Сей та ін. Незважаючи на різні погляди та розходження по багатьом питанням, всі вони відносяться до класиків політичної економії. Класичній політичній економії належить ряд важливих наукових відкриттів. Вона зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей. Класики започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою трудова діяльність є єдиним джерелом вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.
Класична школа економічної теорії пов'язана, насамперед з іменем А. Сміта. Він уперше підбив підсумки розвитку економічної думки і започаткував теорію трудової вартості.
Економічну науку А. Сміт сприймай як учення про багатство та способи його збільшення. Багатство нації втілено в продукції, яку споживає народ країни. Дослідження джерела багатства А. Сміт пов'язав з поділом праці (спеціалізацією працівників), який з поряд накопиченням капіталу, визначає продуктивність праці. Отже зростання багатства зумовлене рівнем накопичення капіталу та способами його використання.
Регулятором процесу створення багатства, за А. Смітом, є «невидима рука» ринку: коли людина діє із власної вигоди, то це природно, а точніше неминуче приводить її до того, що вона надає переваги тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству [1;с.32].
Адам Сміт намагався збагнути людину, її природу, психологію. І сприйняв її такою, якою побачив: егоїстичною, що дбає передусім про «власну вигоду, а ніяк не6 про вигоди суспільства». Однак він зумів зберегти повагу саме до такої людини.
Учений також розвинув учення про об'єктивні економічні закони, які керують виробництвом, де й створюється багатство народів.
До того ж, А.Сміт уперше визначив двояке завдання економічної науки: аналіз об'єктивної економічної реальності та з'ясування закономірностей її розвитку (позитивний аспект) і вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).
Отже праці А. Сміта виходять за межі економічного знання - він піднісся до рівня методології пізнання світу. Запропонована А. Смітом парадигма в сучасних умовах перетворилася на могутнє знаряддя в багатьох галузях пізнання [1;с.32].
Теорію А. Сміта високо оцінили його сучасники й наступні покоління вчених-економістів. Вона істотно вплинула на розвиток економічної науки і стала своєрідною економічною біблією ринкової економіки.
Розробку те6орії А. Сміта продовжив Давід Рікардо і подолав деякі недоліки його учення. Заслугою Д. Рікардо було те, що в його теорії чітко розмежовані споживна і мінова вартість, вартість товару зводиться до праці. Він звернув увагу на двоїстий характер праці, нерівність між заробітною платою робітника і продуктом його праці (що стало передумовою з'ясування суті експлуатації за капіталізму). У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, хоча він не відокремлював останню від таких її особливих форм, як прибуток, рента, процент [9;с.34].
Такі представники класичної школи політичної економії, як Дж. С. Міль, Мак-Кулох та інші не змогли розвинути наукові елементи вчення А. Сміта та Д. Рікардо.
Учення Д. Рікардо було покладено в основу англійського утопічного соціалізму. Його представники - Анрі Клод Сен-Симон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен. Вони виступали з критикою капіталізму і вимогами реорганізації виробництва, розподілу і споживання, відміни приватної власності, ліквідації протилежності між фізичною та розумовою працею, встановлення справедливою соціальної системи.
Продуктивним у розвитку економічної науки було ХІХ століття. Саме тоді відбулася диференціація економічних поглядів, що привело до виникнення нових напрямів в економічній теорії. Один з них сформувався на базі к5ласичної політекономії, соціалістичної політичної ідеї та філософської діалектики - марксистський напрям.
Марксистський напрям був репрезентований Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом. Головний твір цього напряму - «Капітал» К. Маркса.
Карл Маркс був проникливим мислителем-економістом, можливо одним із найвизначніших аналітиків економічних проблем.
К.Маркс, по-перше, довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці (в їхніх працях змішування споживаної вартості та вартості, абстрактної і конкретної праці переважало над розмежуванням цих категорій).
По-друге, як важливий момент теорії вартості К.Маркс виділяє те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар.
По-третє, він виділив поняття середньої вартості товару (остання визначається робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того, виражає коливання попиту і пропозиції.
По-четверте, він розвинув діалектичний метод пізнання, зокрема виокремив такі специфічні Фоми суперечності, як речовий зміст і суспільну форму. Це, у свою чергу, дало йому змогу розкрити глибинну сутність капіталу (його речовий елемент і суспільну форму), обґрунтувати антагонізм капіталістичного виробництва (однією з форм якого є суперечність між живою і уречевленою працею).
По-п'яте, по-новому обґрунтував предмет політичної економії, яка повинна вивчати не лише закони розподілу виробленого продукту (як вважав Д.Рікардо), а й закони безпосереднього виробництва, обміну та споживання, досліджувати виробничі відносини між людьми в усіх цих сферах суспільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
По-шосте, обґрунтував прогресивну роль акціонерної власності як в умовах еволюції капіталістичного способу виробництва, так і в побудові більш досконалого суспільного ладу.
По-сьоме, економічно довів об'єктивну неминучість соціалізму, що зумовило насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробництва і праці.
По-восьме, він довів також переваги колективних форм власності над індивідуальними, приватними формами.
По-дев'яте, обґрунтував об'єктивно неминуче зростання ролі крупних підприємств і процес виникнення монополій, а також економічної ролі держави в умовах капіталізму.
По-десяте, разом з Ф.Енгельсом розкрив діалектику форм власності (індивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального привласнення на основі колективної праці. Заслугою Ф.Енгельса є також визначення предмета політичної економії у вузькому та широкому його значенні.
По-одинадцяте, К.Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтворення. Американський економіст В.Леонтьев зазначав, що у цій галузі реальний внесок економістів після К.Маркса дуже незначний.
Водночас, як зазначає С.В. Мочерний, марксистське економічне не позбавлено недоліків. Це насамперед, непослідовне, значною мірою метафізичне застосування закону єдності і боротьби протилежностей у відносинах між двома основними класами буржуазного суспільства. Основний закон діалектики передбачає єдність і боротьбу протиле6жностей, а класики марксизму-ленінізму наголошували лише на боротьбі, зазначаючи, що розв'язання цієї протилежності можливе лише внаслідок знищення одного класу іншим [9;с.36].
Марксизм недооцінив роль приватної власності як у реалізації сутнісних сил людини і, таким чином, недооцінив біологічну природу людини, значно перебільшив соціальний аспект її сутності.
Недоліком марксизму є недооцінювання індивідуального і переоцінювання колективного привласнення. Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості лише працю найманих працівників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Він був викривачем болячок капіталізму та пророком його неминучої загибелі; трактував історію як результат неперервної боротьби соціальних сил. Основна ідея К. Маркса була спрямована на перспективи і цілі соціальної революції.
В.І. Ленін у своїй теорії соціалізму показав, що соціалізм - це державно-монополістична структура, дія якої спрямована на користь усього народу. Ленін розглядав державно-монополістичний капіталізм як особливу форму капіталізму, для якої є характерним найвищий ступінь усуспільнення виробництва; переплетіння державних і приватних монополій; зрощення державного апарату з монополіями. Створюючи вчення про соціалізм В.І. Ленін розробляв питання співвідношення економіки і політики, підкреслюючи, що економіка є фундаментом, а політика є концентрованим виразом економіки.
В.І. Ленін критично ставився до «закону спадної родючості грунту», розглядаючи основу утворення капіталістичної ренти, виділяє два види монополії на землю (як об'єкт господарства і монополію приватної власності на землю), в ре6зультаті яких утворюється диференціальна рента і абсолютна рента. У вченні про кооперацію Ленін розкрив переваги коопе6рації у перетворенні дрібних господарств у великі, розглядаючи кооперацію як форму державного капіталізму.
Леніну належить і теоретична розробка основ учення про соціалістичне планування. Планомірність за Леніним, - це свідоме підтримання пропорційності економіки. Йому належать також розробка питань про співвідношення поточних і перспективних планів, про облік і контроль, директивне планування, організац3ію праці, соціалістичне змагання.
Логічним завершенням класичної теорії в галузі економічної політики була політика фритредерства, проголошена Англією. Її промисловість мала високу продуктивність, товари - низькі ціни. За цих умов економічна політика «відкритих дверей» була вигідна Англії - батьківщині класичної теорії, однак рішуче неприйнятна для континентальних європейських країн із молодою конкурентоспроможною промисловістю. Для цих країн життєву увагу мала якраз інша політика - протекціонізм, завдяки якій можна було створити конкурентоспроможну промисловість, а потім вже6 думати про фритредерство. Іншими словами, реалії суспільно-економічної ситуації в Європі ХІХ ст.. поставили на порядок денний питання про критику класичної концепції й розроблення нових економічних теорій. Так з'явилося підґрунтя для нових течій, шкіл в економічній науці. Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття в політичній економіці виникли нові школи.
Розділ 2. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ ТА ШКОЛИ В ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ НАПРИКІНЦІ ХІХ- ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Економічні теорії, які сформувалися наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. являють собою широке різноманіття позицій, поглядів, концепцій. Якщо їх спробувати якось узагальнити, то можна виділити наступні головні напрями економічної думки: посткласичний; кейнсіанський, інституціонально-соціологічний.
2.1 Посткласичний напрямок розвитку економічної науки
Неокласичний напрямок виник наприкінці ХІХ ст. як реакція на економічне учення К. Маркса і сформувався як теорія маржионалізму.
Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі, а також всього народного господарства. Маржиналізм ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосувати граничні величини для характеристики змін у явищах, які відбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії, автори якої користувались лише характеристикою суті економічних явищ (категорій), виражених у середній або сумарній величині. Так, наприклад, у класичній концепції в основі визначення ціни лежить витратний принцип, якій пов'язує її величину з витратами праці. Згідно з концепцією маржиналістів, формування ціни (через теорію граничної корисності пов'язується із споживанням продукту, тобто з урахуванням того, наскільки зміниться потреба в продукті, який оцінюється, якщо споживається додаткова одиниця цього блага [8;с 19].
Ще одна особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічні явища тенденційно, вважаючи зокрема сферу виробництва первиною щодо сфери обігу, а вартість - вихідною категорією всього економічного аналізу, а маржиналісти економіку розглядають як систему взаємозалежних господарюючих суб'єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами. Саме тому, завдяки маржинальній теорії, проблема рівноваги і стабільного розвитку економіки стала предметом аналізу результатів її взаємодії з навколишнім середовищем - як підприємств і фірм, так і народного господарства в цілому.
Крім того, порівняно з класичною, маржинальна теорія широко застосовує математичні методи, у тому числі і диференціальне обчислення. Причому математика використовується маржиналістами не тільки для аналізу граничних економічних показників, але й для обґрунтування поняття оптимальних рішень при виборі найкращого варіанта з ряду можливих гіпотез.
Революційні зворушення маржионалізм зумовив і в галузі кількісної теорії грошей. Першими авторами нового погляду на гроші були І. Фішер та А. Пігу. І. Фішер, розвиваючи традиції «американської школи» маржиналізму, вивив так зване рівняння обміну: MV =PT, де М- кількість грошей, V - швидкість обігу, Р - середньоврівноважений рівень цін, Т - кількість усіх товарів [4;45].
А. Пігу вніс свої корективи в методологію дослідження грошей Фішера, запропонувавши враховувати мотиви господарюючих суб'єктів на мікрорівні, зважаючи на їх схильність до ліквідації - прагнення відкладати части ну грошей як запас у вигляді банківських внесків або цінних паперів. Звідси, як вважав Пігу, тією мірою, у який буде мати місце ліквідність грошей, відбуватиметься й адекватне коригування цін.
І, нарешті, особливістю можна визнати методологічний інструментарій маржиналізму - вторинність і первинність економічних категорій. Це сталося насамперед завдяки перевазі функціонального підходу, який став найважливішим засобом аналізу і перетворення економічної теорії в точну науку.
В маржиналізмі прийнято виділяти два етапи. Перший охоплює 70-80 роки ХІХ ст., другий - 90-ті роки ХІХ ст.
Перший етап представлений Австрійською школою граничної корисності (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк), яка зосередила увагу економічної теорії на споживачеві, корисності як визначальному чинникові цінності. Її представники заперечували трудову теорію вартості (цінності), вважаючи основою ціноутворення суб'єктивну корисність і зводячи цінність засобів виробництва й життєвих благ до їхньої суб'єктивної цінності. Ці ідеї були викладені й розвинуті за допомогою маржинального аналізу, який і дав назву економічній школі - маржиналізм.
Кембриджська школа, яка виникла в Англії, акцентувала увагу на розвиткові мікроекономічного аналізу економічних явищ. Запропоновані представниками цієї школи (А. Маршалл, А Пігу) ідеї лягли в основу важливого розділу сучасної економіки, яка займається передусім проблемами ціноутворення на рівні окремих товарів, підприємств, ринків.
Альфред Маршалл застосував функціональний аналіз економічних явищ за принципом їхньої взаємозалежності, взаємного впливу. Він увів нові інструменти економічного аналізу, такі як еластичність попиту, надлишок споживача, представницька (репрезентативна) фірма, надлишок попиту, що було важливим для розроблення теоретичних основ економічної політик5и фірми. Учений розробив свою теорію цінності й на її підставі - теорію ціни, згідно з якою, ринкова ціна є рівноважна функціональних залежностей попиту і пропозиції. А. Маршалл уперше поєднав дослідження економічних процесів з математичним апаратом. Його вважають засновником неокласичного напряму економічної теорії.
Американська школа кінця ХІХ - початку ХХ ст., подібно до австрійської та кембриджської, широко використовувала ідеї суб'єктивізму та психологізму. Її найвідоміший представник Джон Бейтс Кларк усебічно обґрунтовував принцип маржиналізму (граничності), синтезував маржиналістські концепції своїх попередників, саме він створив теорію граничної продуктивності.
Щоб наблизити економічну науку до точних наук, за аналогією з теоретичною механікою, він поділив її на два розділи - статику і динаміку, вважаючи, що початковим моментом вивчення має бути аналіз статики, тобто стану економічної рівноваги. Чинне місце в економічній науці Кларк відводив теорії розподілу, згідно з якою розподіл відбувається відповідно до внеску кожного фактора виробництва (праця, капітал, земля), до того ж в процесі виробництва простежується спадна продуктивність праці та капіталу [6;с.5]. Учений також стверджував, що доходи виробників і підприємців відповідають реальному внескові праці й капіталу в кінцевий продукт виробництва.
Отже в останній чверті ХІХ - початку ХХ ст.. в економічній науці сформувався неокласичний напрям. Його теоретичними засадами є мікроекономічний аналіз і маржиналізм. Історичне значення неокласичного напряму полягало в тому, що він дедалі більше перетворювався на науку про раціональну господарську діяльність.
2.2 Інституціоналізм

Один із напрямів західної економічної думки - інституціоналізм виник наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Гамільтон та ін. Вони заперечували обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавали соціологічні, соціально-правові фактори.
Представники інституціоналізму виступили з різкою критикою маржиналізму, неокласичної теорії ринкової рівноваги з її методологічними принципами граничної корисності і продуктивності, обмеженості ринку та ринкової рівноваги як універсального механізму розподілу обмежених ресурсів і самого капіталізму. Вони стверджували, що класичне суспільство вільної конкуренції ХІХ ст. перестало відповідати реаліям сучасності, а ринок перетворився лише на один з економічних інститутів. Іншими елементами таких інститутів стали корпорація і держава [14;с.45].
В основу системи поглядів інституціоналісти поклали принцип природного відбору інститутів, представлений Т. Вебленом як зміст еволюції суспільної структури, основу суспільного прогресу[15;с.312].
Таким чином, за логікою інституціоналістів, спосіб мислення, словесний символ, звичаї і традиції виступають як першопричина суспільно-економічного розвитку суспільства. Реально існуючи економічні відносини виявляються похідними, подаються як прояв втілених в інститутах звичаях людей, їх спосіб мислення. Тому економічний лад суспільства в подібних інтерпретаціях постає у специфічному вигляді.
Формулюючи своє розуміння суспільної структури, факторів суспільного розвитку, інституціоналісти виходять в основному із зовнішнього відносно поверхового підходу до цих явищ. Вони на противагу марксистам, не визнають визначальної ролі відносин власності на засоби виробництва, зумовленого ними класового складу суспільства. Відкидаючи іде6ю про виробничі відносини як основу соціально-економічної структури, інституціоналісти сформулювали свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного прогресу.
Методологія інституціоналістів передбачала: широке використання описово-статистичного методу; історико-г и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.