На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Геополтика - наука про державу як географчний органзм, втленй у простор. Характерн риси геополтики як науки, основна термнологя. Науков школи геополтики. Геополтичне майбутнє Росї. Українська держава в сучасному геополтичному контекст.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



План
    Геополітика як наука. Геополітичний стан України та Росії
    1. Характерні риси геополітики як науки. Основна термінологія
    2. Наукові школи геополітики
    3. Геополітичне майбутнє Росії
    4. Україна в сучасному геополітичному контексті
    Висновки
    Список літератури

Геополітика як наука. Геополітичний стан України та Росії

1. Характерні риси геополітики як науки. Основна термінологія

Першим, хто застосував поняття геополітика був швед Рудольф Челен (1864-1922 р.). Геополітику він розглядав як частину політології. Відповідно до його визначення, геополітика - "Це наука про державу як географічний організм, втіленій у просторі". Так само, як і в марксизмі й лібералізмі, гроші й виробничі відносини виступають провідними категоріями, які характеризують людське буття (хоча Карл Маркс доходить висновку про невідворотність антикапіталістичної революції, а Адам Сміт і його послідовники вважають капіталізм ідеальною моделлю суспільства), у геополітику ці функції виконують географія й простір.

У середині 70-х років нинішнього сторіччя американський політолог К. Грей визначив геополітикові як науку про взаємозв'язок між фізичним середовищем у тім виді, як вона сприймається, змінюється й використовується людьми, і світовою політикою.

Головним законом геополітики є твердження фундаментального дуалізму, відбитого в географічному пристрої планети й в історичній типології цивілізацій. Цей дуалізм виражається в протиставленні телурократії (сухопутної могутності) і таласократії (морської могутності). Вся історія людського суспільства розглядається як така, що складається із двох стихій - сухопутної й водної.

Теллурократія (сухопутна могутність) пов'язана з фіксацією простору й стійкістю його якісних орієнтирів і характеристик. На цивілізованому рівні це втілюється в осілості, консерватизмі, строгих юридичних нормах, яким підкоряються великі об'єднання людей - пологи, племена, націй, держави, імперії. Сухопутним (особливо осілим) народам далекий індивідуалізм, дух підприємництва. Їм властивий колективізм і ієрархія. Таласократія (морська могутність) - тип цивілізації, що ґрунтується на протилежних установках. Цей тип динамічний, має схильність до технічного розвитку.

Його пріоритети - мореплавство, торгівля, дух індивідуального підприємництва. Індивідуум як найбільш експансивна частина колективу зводиться у вищу цінність, при цьому етичні і юридичні норми розмиваються, стають відносними й рухливими.

В античні часи зона телурократії непохитно ототожнювалася із внутріконтинентальними просторами Північно-Східної Євразії (загалом це територія Царської Росії). Таласократія усе ясніше визначаються як берегові зони євразійського материка. Ця геополітична картина співвідношення таласократії й телурократії остаточно формується в період становлення Англії як могутньої морської держави - в XIV-XIX століттях. Епоха великих географічних відкриттів, що почалася з кінця XV сторіччя, потягнула за собою остаточне становлення таласократії як самостійного планетарного утворення, що відірвалося від Євразії й повністю сконцентрувалося в англосаксонському світі (Англія, Америка) і колоніях.

Позиційна боротьба Англії з континентальними державами - Австро-Угорською імперією, Німеччиною й Росією - була геополітичним змістом протистояння XVIII-XIX і першої половини XX століття, а із середини цього сторіччя головним оплотом таласократії стали США. У холодній війні 1946-1991 років Споконвічний геополітичний дуалізм досяг максимальних пропорцій, таласократія ототожнювалася зі США, а теллурократия зі СРСР.

Слід зазначити, що цим формам закінченого геополітичного дуалізму на ідеологічному рівні відповідали дві такі ж синтетичні реальності - ідеологія лібералізму (капіталізму) і ідеологія марксизму (соціалізму). Отже, економічний редукционізм зведений до протиставлення ідей Сміта й ідей Маркса, а геополітичний - до розподілу всіх секторів планети на зони, підконтрольні таласократії (США) і телурократії (СРСР).

Закони геополітики надзвичайно зручні для аналізу політичної історії, історії дипломатії й стратегічного планування. Геополітика - це наука майбутнього, основи якої найближчим часом будуть викладатися не тільки в спеціальних вищих навчальних закладах і академіях, але також і в середніх школах. Ця наука вкрай необхідна для утворення й для розвитку політичної культури громадян. Застосування геополітичних понять дає можливість зрозуміти зміст щоденних теленовин щодо міжнародних подій. При такому підході розширення НАТО на Схід означає збільшення обсягу берегової зони на користь таласократії; договір між Німеччиною й Францією щодо створення чисто європейських збройних сил - крок убік створення континентальної телукратичної конструкції. Інтеграція Росії з європейськими країнами, особливо з Німеччиною - крок телурократичних сил; напрямок зближення Москви з Вашингтоном значить підпорядкування Росії таласократичної лінії.

Отже, геополітика являє собою науку, за допомогою якої владні структури визначають, що слід ураховувати при прийнятті глобальних рішень для своїх народів - таких, як висновок союзів, початок війни, здійснення реформ, структурна перебудова суспільства, введення масштабних економічних і політичних санкцій. Геополітика - це світогляд влади, наука про владу й для влади, геополітика - це підручник політичних еліт.

Звичайно, геополітичні конструкції не дають однозначної відповіді на всі складні й різноманітні питання політичних і міжнародних подій, але можуть і повинні використовуватися як чіткі орієнтири.

2. Наукові школи геополітики

Сучасна геополітика опирається на результати досліджень учених різних наукових шкіл, які, як правило, представляли більші по масштабах планетарного значення держави.

Батьком геополітики по праву вважають німецького дослідника Фрідріха Ратцеля (1844-1904 р.), хоча сам він цей термін у своїх роботах не використовував. Його головна робота, що була опублікована в 1897 році називалася "Politische Gegaphi". Головна ідея геополітичної доктрини Ф. Ратцеля - відношення до держави як до живого просторового, укоріненому в землі організму. Об'єктивність цього повинна бути осмислена народом. Просторова експансія держави є природним процесом, характерним для розвитку живого організму. У розвитку більших країн є тенденція до максимальної географічної експансії, що поступово виходить на планетарний рівень. У цьому контексті Ратцель бачив Німеччину в майбутньому як могутня континентальна держава з розвиненими військово-морськими силами.

У короткому виді в працях Ф. Ратцеля втримуються практично всі основні тези, які лягли в основу геополітики. Німецький політик Карл Хаусхофер (1869-1946 р.) створив свою теорію. На основі ретельного вивчення концепцій Ратцеля, картина планетарного дуалізму - морські сили проти континентальних сил - були для нього тим ключем, що відкривав всі таємниці міжнародної політики.

Планетарний дуалізм морської сили й сухопутної сили ставив Німеччину перед проблемою геополітичної самоідентифікації. Майбутнє Великої Німеччини бачилося в геополітичному протистоянні Заходу й особливо англосаксонському миру. У своїй доктрині К. Хаусхофер обґрунтував необхідність створення континентального блоку Берлін - Москва - Токіо. Він цитував американця Гомера Чи: "Остання година англо-саксонської політики проб'є тоді, коли німці, росіяни і японці об'єднаються". І хоча К. Хаусхофер проявляв конформізм (підтримував створення осі Берлін - Рим - Токіо, а також уважав, що Німеччина повинна піти на союз із Англією й США проти СРСР), що веде була його концепція східної долі Німеччини, що ґрунтувалася на міцному й довгостроковому європейському союзі.

Як уже говорилося, швед Рудольф Челен був першим, хто вжив поняття геополітика. У своїй основній праці "Держава як форма життя", надрукованому в 1916 році, учений розвиває геополітичні принципи Ратцеля щодо конкретної історичної ситуації в сучасній йому Європі. Шведський дослідник довів до логічного завершення ідею Ратцеля про континентальну державу відносно Німеччини, що, на його думку, є простором, що володіє динамізмом і покликаним структурувати навколо себе інші європейські держави. Віссю такого простору будуть, природно, німці. Геополітичне ототожнення Німеччини з Європою є невідворотним. Інтереси Німеччини (інтереси Європи) протилежні інтересам західноєвропейських держав (особливо Франції й Англії).

Засновником французької географічної школи вважається Видаль де ля Блаш (1845-1918 р.). Він створив концепцію, відповідно до якої політична історія має два аспекти: географічний - властиво навколишнє середовище й історичний - сама людина, що відіграє провідну роль в активізації простору. У цьому питанні вчений не погоджувалося з Ратцелем, на його погляд, абсолютизував роль просторового фактора. Людина не тільки фрагмент декорації, але й головний актор спектаклю.

Головним політичним суперником Франції в той час була Німеччина - єдина європейська держава, здавлена з усіх боків, геополітична експансія якого блокувалася розвиненими європейськими державами. У цій ситуації Франція геополітичне орієнтувалася Видаль де ля Блашем на входження до складу загального фронту морської сили.

Інтелектуальним батьком сучасного атлантизму по праву вважається американський адмірал Альфред Мехен (1840 - 1914 р.). Свою доктрину "морські сили" А. Мехен виклав у ряді робіт, зокрема в роботі "Зацікавленість Америки в морських силах сьогодні й у майбутньому".

Для Мехена поняття морська могутність ґрунтується на свободі морської торгівлі, а військово-морський флот служить тільки гарантом забезпечення цієї торгівлі. Морська сила є особливим типом цивілізації - найкращим і найбільш ефективним. Мехен уважав, що в США морська доля, що на першому етапі складається в стратегічній інтеграції всього американського континенту, а потім у встановленні світового панування. Головною небезпекою морської цивілізації є континентальні держави Євразії, насамперед Росія й Китай, а потім Німеччина. Боротьба з континентальною масою Російської імперії визначалася для морської сили головним довгостроковим стратегічним завданням.

Однієї з яскравих фігур серед геополітиків є англійський учений і політик Хелфорд Дж. Макиндер (1861 - 1947 р.). В 1904 році в доповіді "Географічна вісь історії" Макиндер затверджував, що із планетарної точки зору в центрі миру перебуває Євразійський континент - і географічна вісь історії. Це геополітичне поняття тотожно Росії. І далі: "Росія займає в цьому світі центральне стратегічне положення, що у Європі належить Німеччині. Вона може наносити й стримувати удари в усіх напрямках, крім Півночі".

Виходячи із цього, Макиндер думав, що головним завданням англосаксонської геополітики є недопущення створення стратегічного континентального союзу навколо географічної осі історії (Росії). Для цього необхідно відірвати максимальну кількість берегового простору від євразійського блоку й поставити їх під вплив острівної цивілізації. Очевидно, що сам Макиндер заклав англосаксонську політику, що стала через піввіку геополітикою США й Північноатлантичного союзу, основна тенденція якої - будь-якими засобами перешкодити самої можливості створення євразійського блоку, формуванню стратегічного союзу Росії й Німеччини, його геополітичному посиленню й експансії. Американець голландського походження Николас Спайкмен (1893-1943 р.) разом з адміралом Мехеном може бути названий батьком атлантизму й ідейним натхненником НАТО. На відміну від перших геополітиків, Спайкмен не приділяв велику увагу географії, зв'язку народу із землею, впливу рельєфу на національний характер, а розглядав геополітику як найважливіший інструмент конкретної міжнародної політики, ефективної стратегії.

Спайкмен уводить надзвичайно важливе поняття серединного океану, маючи на увазі Атлантичний океан, обоє берега якого - американський і європейський - є ареалом найбільш розвинутої технології й економіки західної цивілізації. Нервовим центром і механізмом атлантичного співтовариства є США, їх торговельний і військово-промисловий комплекс. Якщо якась держава не має геополітичної могутності, то ця держава змушена вступати в більше загальний стратегічний союз. Європа є інтелектуальним придатком США, повинна поступово обмежуватися й політична суверенність європейських держав, а влада - переходити до особливої інстанції, що поєднує представників всіх атлантичних просторів і підкоряється пріоритетному верховенству США.

Таким чином, уже в 1942 році Спайкмен передбачив найбільш важливі політичні процеси і їхні наслідки - створення Північноатлантичного союзу (НАТО), обмеження суверенітету європейських держав, планетарну гегемонію США.

Петро Миколайович Савицький (1895-1968 р.) перший (і один з деяких) російський автор, якого цілком можна назвати геополітиком. По утворенню економіст, учень В. Вернадського й П. Струве. Основна ідея Савицького полягала в тому, що Росія являє собою особливе цивілізоване утворення, що визначається через якість серединності. Якщо серединність Німеччини обмежується європейським континентом, а сама Європа є тільки західним мисом Євразії, то Росія займає центральну позицію в рамках усього континенту. Росія - не частина Європи й не продовження Азії, вона самостійний мир, самостійна й особлива духовно-історична геополітична реальність - Євразія.

Геополітична доктрина Савицького - це пряма антитеза поглядам Мехена, Макиндера, Спайкмена, Видаля де ля Блаша й інших таласократів.

Міжнародна політика, що проводив Радянський Союз, у геополітичному змісті по багатьом аспектам збігалася з концепціями Савицького, хоча про їхній прямий вплив на й владні структури того часу достовірних даних немає. Однак аналіз радянської зовнішньої політики до початку перебудови дозволяє зробити висновок про те, що вона постійно випливала саме євразійському курсу, ніколи не заявляючи про цьому відкрито.

У Радянському Союзі саме слово геополітика сприймалося зі знаком мінус. Однак відразу після приходу до влади в жовтні 1917 року радянське керівництво починає відпрацьовувати нову геостратегію, основні орієнтири й характеристики, який зберігаються до самої перебудови.

Стратегія більшовиків на світову революцію в просторовому змісті, полягала в тому, щоб дестабілізувати положення на території капіталістичних держав. Збройні сили, які боролися проти Рад на території Росії (держави Антанти, Німеччина), зазнали поразки.

Характерною рисою радянської геополітики було постійне прагнення створити континентальний блок з Німеччиною. Більшовики запропонували Німеччині укласти мир. Співробітництво між СРСР і Німеччиною, у тому числі й військове, котре почалося в 1922 році після підписання Рапальского договору, тривало до-самої перемоги нацистів в 1933 році. В 1939 році Гітлер перед самим початком Другої світової війни був змушений урегулювати відносини зі СРСР, а для цього прийняти умови Москви. Сталін домігся повернення більшості територій, які належали Росії до революції. Були визначені сфери інтересів у Східній Європі.

Важливо підкреслити, що при збереженні основних орієнтирів радянської геостратегії, конкретний політичний курс був досить гнучким і змінювався залежно від ситуації.

Уже в 1920-х роках стало зрозуміло, що ідея світової революції в найближчому майбутньому не може бути здійснена. Сталін повідомляє про побудову соціалізму в одній, окремо взятій країні, тим самим полегшуючи розвиток зв'язків із закордонними державами.

У ході Другої світової війни (катастрофічні наслідки її початку для СРСР пояснюються в тому числі й ігноруванням геополітичної стратегії), особливо під її кінець, Радянський Союз продовжував керуватися геостратегічними засадами, успішними для нього в недалекому минулому - прагнув розширити просторову сферу свого впливу, у тому числі за рахунок нових територій. Створення в післявоєнний період дружніх режимів у країнах Центральної й Східної Європи з об'єднанням їх незабаром у рамках таких організацій, як СЕВ, Варшавський договір, поширенням радянської сфери впливу до лінії, що розділяла Східну й Західну Німеччину, повинне було закріпити цей вплив, у континентальній частині Європи.

У післявоєнний період проведення зовнішньополітичного курсу здійснювалося відповідно до геополітичних концепцій, які розроблялися в партійно-державному керівництві й відповідних фахівцях. До них ставиться стратегія СРСР у світовому океані, де дві держави активно суперничали в прагненні встановити контроль над морськими просторами.

Між іншим, у минулому керівництво країни далеко не завжди приймало рішення, погоджуючи їх з рекомендаціями вітчизняних фахівців. Прикладом може служити афганська кампанія. До речі, подібна проблема існує у відносинах між геополітичною наукою й владними структурами за рубежем, у тих же Сполучених Штатах Америки. Наприклад, в'єтнамська війна - не сама вдала сторінка в історії США. Більш ніж серйозні сумніви виникають і із приводу втручання НАТО в справи Боснії й Косово. А це вже сьогодення час, що, як справедливо говорять, виростає в майбутнє.

Навіть короткий виклад ідей основних наукових шкіл геополітики дає можливість зробити ряд висновків.

Перший. Найбільш загальної й такий, котру розділяють всі наукові школи, методологічною формулою геополітики є твердження фундаментального історичного дуалізму між сушею, телурократією, Є и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.