На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат нтеграця структуралстського й нституцонального пдходв та розбжнсть цих стратегй. Суспльно-економчн фактори консолдацї, ефект домнування обмеженої сукупност структурних факторв. Нелнйнсть впливу суспльно-демографчних клведжей.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


9
Демократична консолідація як шлях зміцнення демократії

Демократична консолідація розглядається як процес зміцнення й збереження демократії, що припускає вивчення основних факторів, що визначають стабілізацію демократичних режимів у цих країнах. У компаративній політичній науці одержав подальший розвиток цілий ряд теорій демократичної консолідації, сформульованих на емпіричному рівні. Систематизація літератури по компаративному аналізі процесів консолідації в транзитних демократіях різних регіонів миру дозволяє прийти до висновку про зміцнення в 90-х роках XX в. - початку XXI в. позицій інституціонального підходу (Institutionalism) і ослабленню впливу системно-структурного підходу, заснованого на теоріях модернізації й теорії розвитку (Developmentalism). Разом з тим, нова інституціональність відрізняється явною орієнтацією на включення в інституціональний дослідницький аналіз структурних факторів, насамперед компонентів системи цінностей і системи паттернов поводження, прийнятих у суспільстві, з одного боку, і в посиленні уваги до цих аспектів також й у рамках системно-структурного аналізу, з іншої. Результати проведених на цій основі досліджень становлять інтерес для розуміння співвідношення цивільного суспільства й політичної стабільності в країнах, що вступили на шлях демократизації.
Інтеграція структуралістського й інституціонального підходів супроводжується одночасно розбіжністю цих дослідницьких стратегій, що виражається надалі вдосконалюванні технологій як структуралістського, так й інституціонального компаративних підходів. У рамках структуралістського підходу, зокрема, відбувається й внутрішня диференціація, перерозподіл акцентів на дослідження тієї або іншої групи структурних факторів, що визначають процес демократичної консолідації. Традиційно пріоритет належав тривалий час дослідженню групи суспільно-економічних структурних факторів, пов'язаних з характеристиками економічного розвитку, тобто модернізації (Modernization), а саме, рівня добробуту країни; рівня індустріалізації; наявності середнього класу й робітничого класу; рівня й поширення утворення й урбанізації в країні. Зміцнення демократії й політичної консолідації зв'язувалося насамперед у впливом саме цієї групи факторів, значення яких було обґрунтовано першими розроблювачами теорії модернізації. Включення в групу суспільно-економічних факторів консолідації таких показників, як вага середнього класу, рівень утворення й ступінь урбанізації показує інтерес цієї категорії дослідників до питань взаємозв'язку демократизації й політичної консолідації з особливостями становлення цивільного суспільства, детермінованими специфікою його соціальної структури.
В 90-і роки XX в. продовжували зміцнювати позиції прихильників іншої традиції структурного аналізу, що дотримується точки зору про домінуючий вплив на процеси цивільного суспільства й процеси політичної консолідації факторів, пов'язаних з характеристиками політичної культури: толерантності (Tolerance); довіри (Trust); егалітаризму як прихильності нормам і цінностям рівноправності (Egalitarionizm); схильності до компромісу (Willingness to compromise). Більша частина дослідників відносить ці риси цивільної культури до протестантських суспільств у той час як суспільства, у яких переважають норми й цінності католицизму, ісламу або латиноамериканської культури, а також етнічно гетерогенні суспільства вважаються менш схильними до досягнення політичної консолідації. Тим самим політична стабільність і становлення цивільної культури представляються більше досяжними в етнічно гомогенних суспільствах і суспільствах із протестантськими традиціями в політичній культурі.
Представники системно-структурного підходу віддають належне значенню інституціональних і політичних факторів консолідації, думаючи необхідним дослідження цієї проблеми з урахуванням впливу процесів формування політичних інститутів й інститутів цивільного суспільства, а також інших політичних процесів як факторів прямого впливу, що визначають перспективи консолідації суспільств на демократичній основі, з одного боку, і структурних факторів непрямої дії, що опосередковано впливають на процес консолідації через вплив на характер і наслідки інституціональних перетворень і відповідних політичних процесів, з іншої сторони. Прихильників такого інтегрального підходу, проте відрізняє увага насамперед до розробки технологій структурного аналізу й проведенню відповідних досліджень впливу насамперед структурних факторів і детермінант консолідації, що приводить до зменшення значення інституціональних, політичних і культурних факторів консолідації в проведеному ними структурно-системному аналізі. У такому виді, зокрема, виконане компаративне дослідження Газеровські-Пауера, здійснене на матеріалі, представленому даними про 56 випадків (case-study) успішного або неуспішного демократичного транзиту в напрямку політичної консолідації в країнах Латинської Америки, Карибського басейну, Африки, Середнього Сходу, Азії й деяких інших регіонів миру в період 1980 - 1992 р. XX в.
За результатами дослідження авторами обґрунтований висновок про те, що з великої сукупності розглянутих факторів, а саме суспільно-економічних (валовий національний продукт - GOP; показники індустріалізації - валовий національний продукт у процентному співвідношенні й питома вага робочої сили; рівень університетського, загального й початкового утворення; рівень урбанізації; рівень розвитку торговельних зв'язків); факторів політико-культурного й етнічного характеру (співвідношення представників різних етнолінгвістичних груп, представників ісламу, католицизму, латиноамериканської політичної культури); факторів, що відбивають реальну економічну ситуацію (рівень інфляції, реальний ріст валового національного продукту); факторів інституціонального й політичного характеру (система президентської влади й т.п.) очевидний вплив на консолідацію суспільства здатні робити лише трохи факторів, а саме: а) суспільно-економічні детермінанти розвитку й модернізації, б) рівень інфляції, але лише на ранніх стадіях демократизації, в) зовнішнє оточення, представлене сусідніми демократичними країнами, що здійснюють трансмісію демократичних ідей, норм і властиво політичного тиску на процеси національної демократизації.
Ефект домінуючого впливу обмеженої сукупності структурних факторів отриманий дослідниками за допомогою технологій компаративного аналізу з використанням великої сукупності змінних (multivariate analysis), що корелюють насамперед із групою суспільно-економічних факторів розвитку й іншими зазначеними вище детермінантами політичної консолідації. Дана технологія в порівнянні із процедурами, що передбачають установлення значення окремих змінних з досліджуваної безлічі показників (univariate analysis), розглянутого авторами як має більші переваги, з погляду можливості виявлення певних детермінант консолідації, виключення другорядних й інших, менш значимих факторів. До останнього віднесені всі інші фактори, пов'язані з політичною культурою й структурою, що формується, демократичних інститутів суспільства. До даної сукупності віднесені компоненти політичної культури, пов'язані із традиційними інститутами, нормами й цінностями католицизму, ісламу, латиноамериканських традицій, інкорпорованих у політичній культурі (проте, це не віднесено авторами до всієї цілісної структури політичної культури з її загальною системою цінностей).
Відповідно політична стабілізація зв'язується багато в чому не стільки з характером внутрішньої політичної культури, скільки із впливом норм глобальної цивільної культури, більше того, скоріше з характером політичного тиску з боку глобального співтовариства, здійснюваного в тому числі, через регіональних політичних акторів, що саме по собі означає незначні можливості цивільного суспільства, (що формується) конкретної країни впливати на процеси політичної консолідації в суспільстві. При всій очевидності недосконалості використовуваних технологій й індексу політичної консолідації, заслуговує на увагу установка авторів на проведення інтегральних досліджень, що враховують вплив на процеси політичної консолідації, а також формування цивільного суспільства (як одного зі стабілізуючих детермінантів) - структурних факторів, пов'язаних з характеристиками конкретних соціальних, економічного й міжнародного політичного контекстів, що впливають на характер і спрямованість консолідації суспільства.
У сучасній компаративній політичній науці в рамках системно-структурного аналізу оформилася ще одна традиція дослідження проблем політичної стабілізації, пов'язана з вивченням ризиків. У центрі уваги тут перебуває вектор, протилежний консолідації: ризики політичної поляризації (Political Polarization), а також причини виникнення й соціальних і політичних розламів (розбіжності і конфлікти), обумовлених як політичні кліведжі (Political Cleavages).
Політичними кліведжами прийнято вважати відносно стабільні стандарти політичної поляризації (Patterns of Polarization), що виступають, у свою чергу, основою розбіжностей, невідповідностей і конфліктів у співвідношенні преференцій у цивільному суспільстві, що формується.
Структуралістський підхід до концептуалізації в країнах, що розвиваються, Африки, зокрема, характеризується акцентом на демографічних і економічних змінних. Сукупність демографічних факторів включає такі параметри, як расова приналежність, віднесеність до категорії сільських або міських жителів; релігійна приналежність, які з'являються основною групою факторів, що визначають характер етнічних розбіжностей й їхній вплив на формування із цими структурними факторами виникнення етнічних, релігійних й інших ліній. Інтенсивно розробляється питання про етнічну ідентифікацію (Ethnicity and Ethnic Identification), його впливу на виникнення етнічних ліній політичної поляризації. У рамках структуралістського підходу зложилося три перспективи в розумінні етнічних аспектів політики в країнах Африки. З позицій інструментального структуралізму (Instrumentalist approach) народність трактувалася як інструмент, застосовуваний у політичній боротьбі за владу й такий який має на увазі активізацію структур, заснованих на етнічній солідарності. Точка зору прімордалиської школи (Primordialist school), що бачила в народності якесь споконвічне, характеризується розумінням народності, що як має відношення до сфери несвідомого. Народність сприймається тут не стільки раціональним, скільки афективним й емоційним фактам агресивного поводження, що може бути використаний при розробці відповідних політичних стратегій. Конструктивістський структуралістський підхід (Constructivist approach) позбавляє народності стабільності, оскільки відносить її до складного і мінливого, багато в чому ментального, утворення, підданого впливу постійно, що змінюється стосовно контексту.
Компаративний аналіз реальних політичних процесів демократизації в країнах Африки дозволив ряду дослідників висловити припущення про допоміжну роль народності, а також тимчасовість етнічних кліведжей, що сприяють процесу поляризації в суспільстві в тих випадках, коли неминучі політичні розбіжності, що виникають через дефіцит наявних ресурсів. Так, Рене Лемарчанд (Lemarchand R.) обґрунтовує висновок про посередницьку роль народності й пов'язаних з нею патронажних політичних стратегіях як факторах, що роблять, на відміну від самої народності, прямий вплив на характер політичних кліведжей у суспільстві. Народність є основою стабільності й міцності патрональних зв'язків у суспільстві (Patron - Clietties). Тип зв'язків "патрон - клієнт" складається між акторами або групою акторів із приводу керування нерівними ресурсами, що передбачають взаємовигідний перерозподіл цих ресурсів. Відповідно, народність як феномен групового характеру, може впливати на патрональні зв'язки, викликаючи при цьому часом протилежні ефекти. Дослідниками 90-х років виявлені три типи таких ефектів: а) форми етнічної солідарності обумовлюють знищення таких зв'язків, б) народність може сприяти встановленню твердих культурних або регіональних обмежень в) етнічна солідарність може сприяти формуванню мереж на загальнонаціональному рівні, оскільки структури етнічної солідарності виконують функцію інструмента, за допомогою якого окремі етнічні групи домагаються влади, відтискуючи від її інші групи.
Характер дії інших демографічних факторів має чимало загального з роллю народності. Регіональні розходження громадян й їхня релігійна приналежність, з одного боку, при певних обставинах визначають тенденцію до поляризації суспільства, з іншого боку, політичні процеси й особливості формування цивільних суспільств у постколоніальній Африці вказують на нечисленність випадків політичної поляризації на основі релігійних розбіжностей. Виключення становлять лише невелике число країн, таких як Уганда, Судан, Нігерія.
Результати компаративних досліджень і висунуті на їхній основі теорії встановлюють порівняно більше значення не стільки демографічних, скільки економічних факторів, таких як рівень утворення, соціальний статус і приналежність до інституційних організацій цивільного суспільства. Найбільш помітна роль утворення (Education), що виступає найважливішим фактором входження громадянина в елітарні або статусні групи суспільства, є умовою соціальної мобільності, забезпечуючи доступ до політичної інформації й участі в діяльності інститутів й організацій цивільного суспільства. В африканських суспільствах менш виражений вплив економічного статусу, а відповідно й роль середнього класу в політичних процесах. Політична активність і залучення громадян у більшій мері визначаються перевагами або приналежністю до інституційних структур цивільного суспільства, що є підтвердженням положення С. Верби і її колег про те, що інституціональна приналежність виступає необхідною й важливою умовою політичної активності, незалежно від індивідуального економічного статусу. Проте, література по проблемі ролі класової приналежності громадянина або його суспільно-економічного статусу (більше точної, чим клас дефініції, з погляду фахівців в області компаративної африканістики) як значимого фактора політичних кліведжей, указує на зміцнення тенденцій до формування в цих країнах середнього класу, здатного контролювати використання ресурсів політичної влади державою, що повинне відповідати вимогам громадян по використанню н и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.