На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Проблема людина полтика як ключове питання суспльства. Чинники участ громадян у полтичнй дяльност, три основних типи взаємин (вдносин) людини полтики. Концепця походження держави як насильницької структури. Основн особливост держави.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: 26.09.2014. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Реферат
з політології
Діалектика і проблеми взаємин людини і політики
Проблема "людина і політика" існує з того часу, коли людина (за Аристотелем) стала людиною політичною, тобто усвідомила, що її життя залежить не лише від неї самої, а й від того, у який спосіб на нього впливають інші люди.
Об'єктивно політика пронизує всі сфери існування суспільства, безпосередньо або опосередковано впливає на зміст життя всіх громадян. І це природно, бо людина тією чи іншою мірою залежна від усього, що відбувається в суспільстві. Можна не бути політиком вищого ешелону, середнього рівня або просто соціально активним громадянином, але багато реальних змін у житті всього суспільства безпосередньо залежать від соціального статусу, поведінки, позиції, як кажуть, рядового громадянина. Так буває під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки, у процесі масових громадських, політичних акцій -- маніфестацій, мітингів, пікетів тощо. Тобто політичний процес залежить від поведінки, дій, позицій навіть окремого громадянина, а не лише від політика вищого рівня. Особливо помітно це виявляється під час радикальних суспільно-політичних змін, перебудовчих процесів, коли виникає потреба мати, образно кажучи, єдину інтегральну думку, точку зору нації, народу, усіх громадян країни. Згадаймо бодай події останніх років в Україні -- референдум з питання про незалежність, соборність України, парламентські, президентські вибори, акції громадського протесту або підтримки.
Участь громадян у політичній діяльності, як і звичайний інтерес до політики, зумовлений багатьма обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних обставин належать реальний стан суспільних відносин, соціально-економічне, політичне становище у країні, а до суб'єктивних -- рівень політичної культури, громадянської свідомості, підготовленості конкретних громадян до політичної діяльності. Про це йтиметься далі, а поки що варто визнати і взяти як домінанту точку зору, що проблема "людина і політика" досить складна, неоднозначна, однак завжди актуальна.
Насамперед цю проблему варто розглядати в контексті реального стану конкретного суспільства, відносин, які в ньому склалися й існують.
Перше. Незадовільний соціальний стан, соціальний захист не лише окремих громадян, а й великих соціальних груп, класів призводить до того, що рівень політичної активності представників таких груп, як і груп загалом нині далеко не однаковий. Згадаймо масштаби участі у процесах державотворення ще три -- п'ять років тому інтелігенції, особливо творчої, або соціальну, політичну активність, яку останнім часом демонструють шахтарі.
Так чи інакше, але глибоко проаналізувати причинно-наслідкові аспекти такої активності -- завдання складне, але цікаве, актуальне. Друге. Саму по собі політичну діяльність, участь у ній громадян не можна розглядати лише як проблему односторонню, тобто що вона дає для вирішення загальнодержавних проблем. Не менш важливо, що, зокрема, дає така діяльність особі, конкретній людині, як сприяє формуванню її громадянської позиції. Адже відомо, що рівень політичної активності громадян прямо залежить від їхньої політичної культури, з одного боку, і від рівня демократизму у суспільстві -- з іншого. Це питання особливо актуальне для постсоціалістичних країн, де демократичні процеси лише починають розвиватися.
Розглядаючи проблему суспільної свідомості, політичної активності громадян, варто враховувати не лише реалії сьогодення, а й історію, генезис, історичні джерела формування політичної свідомості українства. "Політизація сучасного світу, -- зазначає український політолог Б. Гаєвський, -- викликала до життя віками існуюче в народі бажання безпосередньо брати участь у політичній діяльності, взяти на себе турботу про власний добробут, який створюється не лише засобами продуктивної праці у сфері матеріального і духовного виробництва, а й за допомогою політики". Такий стан справ надто характерний і для України у її нинішній суспільно-політичній ситуації.
Загалом виокремлюють три основних типи взаємин (відносин) людини і політики або ставлення людини до політики.
Перший -- пов'язаний із залученням людини до політики, коли людина займає більш-менш активну громадсько-політичну позицію, виявляє активну політичну поведінку. У такому разі людина намагається вирішити власні проблеми через відповідний вплив на систему політичної влади.
Другий тип відносин відчуження, або аномія, -- характеризується розривом зв'язків людини з політичною владою. Людина зосереджусться головним чином на реалізації власних приватних інтересів. Норми, що регулюють суспільне життя, за різних обставин втрачають свій вплив на людину, людина піддає їх сумніву.
Третій тип відносин характеризує повне злиття людини і політичної структури, підпорядкування особистого життя її потребам, ритму змін. Для такої ситуації властиве розчинення індивідуального життя в політичному. В остаточному підсумку формується специфічний тип авторитарної особи.
Політика як відображення певних суспільних явищ неповторна, бо неповторними є і самі ці явища, і люди, які беруть в них участь. Інакше кажучи, викликає великий інтерес питання особливостей політичної діяльності окремо взятої людини -- поєднання загального й особливого в такій діяльності. І все-таки на перший план виступають проблеми, пов'язані з мотивами, стимулами, що спонукають до політичної діяльності, тобто чому та чи інша людина цікавиться і бере участь у політичних діях і процесах.
Аполітизм, байдуже ставлення до політики значної кількості людей -- проблема складна і глибока. Підтвердимо це таким прикладом. Відомо, що для сучасної України чи не найактуальнішим є питання відродження власного національного виробництва. І не просто його відбудови, а відбудови на вищому технологічному й організаційному рівні. Отже, для цього потрібні не лише висококваліфіковані, високопрофесійні спеціалісти, а саме фахівці з відповідною мотивацією, з відповідною самодисципліною, організаторськими здібностями. Останні якості виховуються через формування національної самосвідомості кожного громадянина. Без цього нам вкрай важко буде не те що вдосконалити виробництво, а й відродити його, підняти на рівень передових технологій і технологічних процесів.
Нажаль, бездуховність, яка запанувала в українському суспільстві, набирає загрозливих форм, особливо у молодіжному середовищі. Самозадоволення, агресивна байдужість, зневажливе ставлення до знань, науки, інтелекту, до людей розумової праці можуть обернутися національною трагедією. Такі ситуації історії добре відомі. Сподівання, що всі ці вади, зокрема молоді, як, до речі, і дорослих, зникнуть тоді, коли стабілізується соціально-економічне становище суспільства, даремні й нереальні. Без цілеспрямованого виховання соціально активного громадянина нам не обійтися. І тут серйозно постає проблема політичної культури окремого громадянина, нації, народу. З огляду на зазначене у так званий перехідний період конче важливою є потреба створити засади для самодіяльності, саморозвитку громадян, насамперед, звичайно, працездатних. Що ж до молоді, то вона потребує першочергового -- створення відповідних стартових умов, авансування свого розвитку і життєвого становлення. Отже, державні інституції, громадські структури, усі, кому болить доля молодих, мають підтримувати інноваційну, творчу діяльність молоді, її громадських організацій і об'єднань. Саме це сприятиме формуванню в молоді активної громадянської позиції, відчуття своєї значущості для суспільства, високої політичної культури. Це однак зовсім не означає, що не потребують уваги ціннісні орієнтації громадян (у тому числі дорослого населення), у яких вже сформувалися ідеали, визначилися ціннісні життєві орієнтації. Більшість цивілізованих народів живуть у сталих політично демократичних суспільствах і користуються природним правом на свободу людини, обмежену відповідними законами, спрямованими на незаперечення права на свободу інших людей. Однак є чимало народів, які поки що позбавлені умов життя у демократичних цивілізованих суспільствах. Звичайно, руйнування колишніх тоталітарних структур не може не призвести і до кризових явищ у суспільстві, бо передбачити розвиток історичних подій не завжди здатна навіть найкраща соціальна теорія. Заідеологізована ж свідомість владних соціальних структур потребує осмислення політико-культурного аспекту в побудові суверенної держави. Відомо, що історико-політична свідомість найбільш суперечлива в різних соціальних групах населення, а також у різних етнографічних регіонах країни. Вивчаючи проблему "людина і політика", варто постійно мати на увазі цей та інші аспекти, зокрема такий: у трактуванні проблеми "людина і політика" є дві основні традиції.
Перша пов'язана з наданням особі визначальної ролі у вирішенні найскладніших політичних проблем. Особливо помітно вона проглядалася наприкінці XIX -- на початку XX ст., коли велися гострі дискусії навколо ролі видатних письменників (Л. Толстой, А. Чехов, М. Горький та ін.), пролетарських, більшовицьких вождів (В. Ленін, Й. Сталін, Л. Троцький та ін.).
Друга традиція -- протилежна, пов'язана зі значним приниженням і взагалі запереченням ролі особи в політиці.
Очевидно, істина -- посередині. Багато здібних і талановитих поліпі к і її без відповідної підтримки мало чого вартують. Водночас правильно й те, що середовище висуває, впливає на формування і діяльність політика. Цікавою, зокрема, є і така думка: роль особи у Політиці відповідна тому, як середовище сприймає те, що вона йому пропонує (американський політичний психолог Ф. Грінстайн).
Не менш актуальною є проблема індивідуальної та масової політичної свідомості, особливостей їх формування та реального прояву. На основі численних соціологічних досліджень можна зробити висновок, що масова свідомість громадян сучасної України постійно поляризується у двох основних аспектах: демократичному і авторитарному. Для досягнення вищого рівня в розвитку свободи особистості основний зміст радикальних суспільних перетворень повинен полягати в тому, щоб новостворена національна держава увійшла в русло загальноцивілізованого розвитку й органічно включилася в систему економічних і політичних взаємозв'язків світової спільноти і мстою подолання соціальної кризи в засвоєнні нової технологічної та інформаційної культури. Питання це складне і багатоаспектне. Та найголовніше те, що політична свідомість українського загалу в перехідний період нестабільна. Значною мірою це зумовлено несформованістю владних соціальних інститутів і відсутністю концептуального бачення майбутнього розвитку держави, про що сьогодні активно пишуть політики і філософи. У такій ситуації соціально-політична свідомість може по-різному впливати на розвиток України. Часом політичні партії та окремі політики, не завжди враховуючи справжній стан речей, намагаються діяти відповідно до вимог суспільної думки, вважаючи, що їх вчинки відповідають нібито усталеній системі суспільних відносин, життя.
Аналізувати проблему "людина і політика" не можна без врахування того, що це, власне, не що інше, як взаємини різних суб'єктів політики, політичного процесу. Найважливішими при цьому є питання відносин людини (політика) з державою, конкретною ідеологією, владою. Відносини людини і держави складні, неоднозначні і будуються насамперед на основі розуміння людиною самої сутності держави, її функцій, особливостей існування. Існує кілька найпоширеніших концепцій походження держави, Найвідоміші з них теократична (релігійна), патріархальна, договірна, насильницька, класова. Розглянемо їх конкретніше.
Теократична, або релігійна, концепція (міфологія Сходу, А. Августин, Ф. Аквінський) грунтується на тому, що держава -- це продукт божої волі, її утворення й існування мало залежить від волі людей. А відтак з існуванням держави треба погоджуватися, об'єктивно рахуватися з тим, що вона є.
Прихильники концепції патріархального походження держави (Конфуцій, Р. Фільмер) стверджують, що поява держави зумовлена необхідністю захисту людей. Держава, на їх думку, -- це велика сім'я, головна роль якої -- батьківський захист людей, турбота про них. Сьогодні ця теорія мало спрацьовує, оскільки вона була притаманна суспільствам у період формування держав-полісів, держав феодального характеру. Чимало авторів обстоюють ідею договірного походження держави. На їх думку, держава -- це результат певної домовленості між правителями і підлеглими (Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, Дж. Локк). Тут даються взнаки спроби відповідним чином гуманізувати відносини людини і держави, гармонізувати їх, що практично є досить рідкісним явищем--держава часто намагається монополізувати свої відносини з громадянами. Концепція походження держави як насильницької структури (М. Краківський, Л. Гумплович, М. Оппенгеймер) базується на твердженні, що держава -- результат завоювання сильними народами слабших. Така концепція надто поширена і, звичайно, має сенс. Відома концепція класового походження держави (Платон, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) базується на твердженні, що держава -- результат панування одного класу над іншим. Досить нагадати, що така точка зору була дуже поширена саме у XIX ст., коли існували тоталітарні, авторитарні режими (держави), які характеризувалися абсолютною монополією держави над особою, практичною відсутністю демократії як такої. Відносини людини і політики, людини і держави у таких суспільствах були побудовані однозначно на проголошених антигромадських класових засадах. Мало того, такі суспільства характеризувалися абсолютним монополізмом однієї (соціально-комуністичної) ідеології, що проголошувалася державою саме як державна.
Виокремимо основні особливості держави:
держава -- це влада, яка об'єктивно не представляє інтересів усіх громадян, а тому її діяльність не збігається і не може збігатися з інтересами всього населення. Відтак у державі є соціальні групи і вер и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.