На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Електронний уряд як концепця державного управлння в нформацйному суспльств. Ренжинринг внутршньоурядових процесв. Пдрунтя громадянського суспльства - урядов сервси для громадян бзнесв. Електронний уряд цифрова демократя.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


О. Голобуцький О.Шевчук


Електронний уряд


Вступ.


Частина перша. Електронний уряд як концепція державного управління в Інформаційному суспільстві


Частина друга. Реінжиніринг внутрішньоурядових процесів: G2G-модуль електронного уряду


Частина третя. Підґрунтя громадянського суспільства - урядові сервіси для громадян і бізнесів


Частина четверта. електронний уряд і цифрова демократія


Підсумки


Словник термінів

Додатки


Електронний уряд /e-government/ -
концепція здійснення державного управління, притаманна Інформаційному суспільству. Ґрунтується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій та цінностях відкритого громадянського суспільства. Характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для громадського контролю та ініціативи.
Один з найдієвіших способів боротьби з корупцією і бюрократією, а також забезпечення прозорості офіційних структур.
Передбачає бізнес-реінжиніринг урядових структур: ефективний для громадян як клієнтів, вигідний для громадян як власників.
Один з елементів Інформаційного суспільства.
Слід відрізняти від уряду он-лайн - уряду, що має електронний інтерфейс окрім традиційних форм трансакцій з населенням і є одним з функціональних елементів електронного уряду.

Вступ


Ця книга була написана з певною метою: ми сподівались створити офф-лайновий довідково-інформаційний ресурс, який би містив якомога повніший комплекс даних стосовно електронного уряду та інших атрибутів Інформаційного суспільства.
Дослідження орієнтоване на виконання одночасно кількох функцій. Найперше, це довідник, настільна книга для широкого кола фахівців, котрі потребують основних матеріалів з теми, зібраних в одному місці та впорядкованих.
По-друге, “Електронний уряд” є навчальним посібником: як для тих, хто вже відповідає за формування державної політики в країні, так і для тих, хто лише готується до цього.
По-третє, наша книга є також збіркою практичних рекомендацій: коли, де, чому, як, хто має запроваджувати елементи Інформаційного суспільства у сфері політики, громадської ініціативи та державного управління, і якими засобами може вестись це запровадження. Головне - книга містить реальні приклади, які наочно демонструють, хто і скільки саме виграє від втілення як окремих проектів, так і програми Електронного уряду в цілому.
В нашій роботі так само подаються теоретичні викладки стосовно використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у суспільно-політичній сфері та наслідків цього процесу - правових, громадських, культурних, освітніх, політичних, економічних тощо.
Окрім того, значна частина книги присвячена аналізу наявних он-лайнових ресурсів з електронного державного менеджменту та надання відповідних послуг населенню. Також ми спробували зробити аналіз становища правового поля, запроваджуваних та планованих прикладних проектів, існуючої ситуації у сфері інформатизації та інших явищ та процесів, які так чи інакше стосуються питань запровадження Електронного уряду та формування Інформаційного суспільства в Україні.
Загальною метою всієї роботи є популяризація і пропаганда нових, високотехнологічних способів організації державного менеджменту, нової якості надання послуг громадянам та бізнесу з боку державних служб. Сам державний апарат має перетворитись на бізнес - ефективний бізнес, що виправдовує витрати на себе з боку платників податків та орієнтований на задоволення потреб клієнта й максимальне зменшення видатків на свою діяльність.
Це буде продовженням роботи авторів, які розробляють дану тему протягом вже досить тривалого часу в рамках діяльності Інституту Інформаційного суспільства та Української мережі Інформаційного суспільства (
www.e-ukraine.org.ua).
Найважливішою функцією подібних інституцій є активна трансформація соціально-психологічного середовища, адаптація суспільства до інновацій. Суспільство в цілому, всі його формації і кожен окремий член мають прийняти нові ідеї, новий спосіб життя. Це єдиний можливий шлях розвитку суспільства.
Відповідна роз'яснювальна робота, тренінги і навчання мають вестись серед найбільш активних агентів суспільного життя: громадсько-політичних організацій, органів влади та самоврядування, засобів масової інформації. Ми сподіваємось, що це дослідження буде потрібне учасникам процесу формування і запровадження електронного уряду і допоможе досягти щонайкращого результату у цій сфері - щонайкращого для України.

Частина перша.

Електронний уряд як концепція державного управління
в Інформаційному суспільстві

Розпочнемо з визначення самого терміна “електронний уряд”, а також інших понять, що описують цю сферу застосування інформаційно-телекомунікаційних технологій. Це надзвичайно важливий етап, оскільки від повноти визначення залежить ступінь розуміння, а отже - те, наскільки повноцінно можуть бути використані можливості ідеї в цілому.
Таким чином, визначення електронного уряду будуються фахівцями за різними принципами. Одні автори надають перевагу визначенням описовим - які саме перетворення відбуваються у суспільстві та окремих його структурах завдяки запровадженню електронного уряду. Інші обирають прикладний аспект електронного уряду, і просто перераховують різні застосування окремих його інструментів. Є також короткі технічні визначення, які акцентують увагу суто на використовуваних технологічних рішеннях та специфічних програмних продуктах, та економічні, орієнтовані на максимальну ефективність управління державою.
Кожен принцип є вірним, оскільки відбиває певний аспект функціонування електронного уряду. Проте помилковим буде при визначенні не брати до уваги, опускати цю частковість. Розглянемо з цієї точки зору лише деякі з трактувань цього терміну. Тож електронний уряд - це:
§ організація державного управління на основі електронних засобів обробки, передачі та розповсюдження інформації, надання послуг державних органів всіх гілок влади всім категоріям громадян (пенсіонерам, робітникам, бізнесменам, державним службовцям тощо) електронними засобами, інформування тими ж засобами громадян про роботу державних органів.
§ інформаційні технології в державному управлінні.
§ держава в Мережі.
§ метафора, що означає інформаційну взаємодію органів державної влади і суспільства з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій.
§ Трансформовані для урядових та державних організацій ідеї електронного бізнесу, в яких уряд виступає як різновид корпоративного користувача інформаційних технологій.
§ автоматизовані державні служби, основними функціями яких є: забезпечення вільного доступу громадян до всієї необхідної державної інформації, збір податків, реєстрація транспортних засобів і патентів, видача необхідної інформації, укладання угод і оформлення поставок необхідних державному апаратові матеріалів та обладнання. Це має призвести до зниження витрат та економії коштів платників податків на утримання і фінансування діяльності державного апарата, збільшення відкритості і прозорості діяльності органів управління. 1
§ Використання в органах державного управління нових, в тому числі й інтернет-технологій. 2
Однак кожне з цих визначень подає електронний уряд швидше як чергове прикладне рішення, спосіб модернізації вже існуючих структур та відносин, а не як самостійну ідею комплексної трансформації самих принципів організації управління державою. Подібний спосіб оцінки електронного уряду, його можливостей, обраний фахівцями у сфері інформаційних технологій, державного управління, соціальних процесів, економічного розвитку, поширюється і серед безпосередніх виконавців - державних чиновників.
Поняття електронного уряду зводиться чиновниками фактично до електронного спілкування влади з громадськістю та ще кількох, знову ж таки прикладних, аспектів. Показове в цьому плані висловлювання чиновника з Нижнього Новгорода, Росія, керівника проекту www.duma-nn.ru О.Акілова: “ідея "електронного уряду" ... в тому, щоб вирішити три нагальні проблеми влади: ввести електронний документообіг, що дозволить зменшити бюрократичні зволікання і прискорити прийняття рішень, перевести в електронну форму спілкування громадян з бізнесом і владою і, крім того, зробити державне і муніципальне управління більш прозорим, дебюрократизувати владу і наблизити її до громадян”. 3
Однак цей підхід є невірним, оскільки, в першу чергу, він є економічно невиправданим. Електронний уряд як забезпечення державних структур ІТ-рішеннями означає додаткові бюджетні витрати, спрямовані на просте дублювання в електронному вигляді офф-лайнової діяльності. Але існує інший підхід. На Заході, в першу чергу в США і Великобританії, електронний уряд розглядається скоріше як концепція, спрямована на підвищення ефективності діяльності держави в цілому.
Зокрема, електронний уряд у західному сприйнятті складається з трьох основних модулів (G2G, government to government, уряд урядові; G2B, government to business, уряд бізнесу; G2C, government to citizens, уряд громадянам) і включає в себе численні прикладні елементи: свободу доступу громадян до державної інформації, переведення державних органів на безпаперове діловодство, встановлення для всіх державних органів показників ефективності роботи на рік і регулярний їх контроль, що проводиться як парламентом, так і громадянами, введення в державних органах пластикових карт для ідентифікації держслужбовців, перерахування їм зарплати, розрахунків за відрядженнями, перенесення до мережі більшості стандартних трансакцій між державою та громадянами чи бізнесами тощо.
Зміст кожного із зазначених модулів ми детально розглянемо в окремих розділах, а зараз зазначимо ще один важливий момент. Слід відрізняти уряд, обладнаний електронним інтерфейсом (он-лайновий уряд, government on-line), від електронного уряду. Зрозуміло, що он-лайновий інтерфейс є невід'ємним елементом електронного уряду. Але не завжди он-лайновий уряд є електронним урядом. Останній вимагає більш глибокої перебудови традиційних форм діяльності. З цього приводу варто навести такий приклад. З січня 2001 року у Дзержинській адміністрації Волгограда функціонує автоматизована система адміністративного управління. математичну модель і програмне забезпечення для неї розробив Володимир Владимиров.
Нас вона цікавить тим, що "в ній відсутній інтернет, однак присутнє головне - прозорість управління, контроль за виконавчою дисципліною і за ухвалюваними рішеннями. Прозорість структур державного управління не вирішується простим підключенням до інтернету. Є дуже рідкісною ситуація, коли, наприклад, адміністрація міста чи області надає громадськості інформацію про поточний стан бюджету навіть за наявності необхідної для цього інформаційної системи”. 4 інформація від чиновників завжди є дозованою, і часто це означає її приховування. Простим запровадженням он-лайнового уряду цю проблему не вирішиш. Адже чиновник може просто хвилинним настроюванням налаштувати пошту на автоматичний режим відповіді: “Шановний N, ваш лист благополучно отримано й передано до відділу роботи з громадянами. Очікуйте на результат найближчим часом”. 5
Принцип же роботи, який запроваджує серед інших і Володимир Владимиров, є, безсумнівно, ближчим до концепції електронного уряду, ніж переважна більшість з існуючих он-лайнових урядових проектів. За такої організації діяльності урядових структур реалізується на практиці вимога, сформульована В.Лисицьким: “мають працювати прозорі бюджетні процедури. Необхідно, аби процес формування бюджету, процес накопичення ним доходів, витратна частина бюджету - аби все це було прозорим, чітко описаним і підконтрольним”. 6
Таким чином, ми наголошуємо на тому, що електронний уряд не як витратне часткове технологічне рішення, а як концепція здійснення управління державою необхідно є елементом масштабного інформаційного перетворення суспільства. Зміна нормативно-правової бази, освітніх акцентів, принципів формування і витрачання бюджету, екологічних орієнтирів, перерозподіл зон пріоритетної компетенції державних і громадських структур, перенесення наголосів в економіці, оновлення і розширення ціннісних парадигм суспільства - все це разом з багатьма іншими компонентами повноцінної життєдіяльності суспільства є підґрунтям для реінжинірингу державного управління, для створення і функціонування електронного уряду.
Звичайно, зміни мають торкнутися і виборчої системи, і принципів законодавчої діяльності, і схем здійснення контролю та відповідальності всіх гілок влади перед громадянами, їх об'єднаннями та бізнесом. Але основою для цифрових перетворень, серед іншого і в діяльності державних та урядових структур, є готовність громадян використати можливості інформаційних технологій, оцінити їх переваги, знаходити нові застосування безпосередньо для свого життя, бізнесу, громадської, наукової діяльності, навчання тощо.
Цей процес має ініціюватися спільно трьома секторами, що визначають засади суспільного життя - державним, громадським та бізнесовим. Структури кожного з цих секторів мають підключитись до активної просвітницької діяльності. Проте Україна на даному етапі свого розвитку вимагає застосування специфічного сценарію інформатизації - як уряду, так і інших сфер суспільної діяльності.
Розглянемо це твердження детальніше. Зазвичай ініціюють запровадження інновацій бізнеси - вітчизняні виробники чи (за певного рівня відкритості внутрішнього ринку) зарубіжні компанії - з метою просування власних продуктів і створення перспективного ринку збуту. Громадські організації заохочують до запровадження інновацій там, де це сприяє захисту прав і свобод громадянина, збільшує його соціальну захищеність, зміцнює демократичні засади суспільства. І вже представники цих двох секторів лобіюють інновації на рівні держави. За вдалого лобіювання до пропаганди інновацій та заохочення їх впровадження включаються державні структури, залучаючи до цього процесу всі інститути держави (систему освіти, бюджетні програми, податкову систему, систему правового регулювання тощо).
В Україні на сьогодні присутність іноземних компаній (в даному випадку ІТ-сектора) дуже незначна. Отже, не відбувається масштабного просування ІТ-інновацій за рахунок їхніх капіталовкладень. Недосконалість законодавства зумовлює також недостатню (тим більше для проведення масштабних кампаній з просування власної продукції, вивчення і головне - формування перспективного ринку) капіталізацію вітчизняних підприємств ІТ-сектора, серед іншого і через штучне уповільнення процесів приватизації галузі. Таким чином, галузь ІТ та телекомунікацій на сьогодні лишається чи не єдиною з галузей, що дають основні надходження до державного бюджету, яка не має власного потужного лобі на рівні держави. Це обумовлено різними причинами, перш за все низькою інвестиційною привабливістю та недостатністю законодавчої бази, проте бізнесовий сектор виявляється виключеним з процесів просування інновацій.
Громадський сектор в Україні так само не в змозі повноцінно виконувати функцію ініціатора поширення інновацій: цінності громадянського суспільства лише починають закріплюватись у свідомості громадян, вони ще не змінили їх соціальну поведінку. Інститути громадянського суспільства перебувають ще в зародковому стані, тож не скоро ще зможуть забезпечити ініціювання певних процесів, контроль за їх ходом, коригування поточних завдань тощо. Тож якою б мірою запровадження електронного уряду не сприяло зміцненню засад громадянського суспільства і демократії, власне громадськість на сьогодні може бути лише допоміжним елементом (якщо не пасивним об'єктом) в поширенні ІТ у сфері державного управління.
Таким чином, в Україні ініціатором запровадження електронного уряду може бути лише держава.
За ситуації, коли схема запровадження електронного уряду є здебільшого директивною, на перший план виходить ще одна проблема - професійна та соціально-психологічна адаптація державних службовців до роботи з ІТ. За зворотного спрямування ініціативи - з боку бізнесу та громадськості - відбувається природній відбір чиновників. Ті, що не в змозі відповідати новим фаховим вимогам, встановлених громадськістю як наймачем та роботодавцем державного апарату, змушені залишати посаду - вивільняючи таким чином місця для тих, хто готовий сприймати інновації і активно їх застосовувати. Тож ініціатива ззовні зумовлює ініціативу всередині владних структур як спосіб зберегти робоче місце та забезпечити кар'єрне зростання.
За наявного ж становища навряд чи справедливо вести мову про ініціативу в лавах державних службовців. Центральним стає інше питання - чи розуміють чиновники сенс запровадження інформаційно-технологічних перетворень, зокрема електронного уряду. Адже для того, щоб ініційовані зміни мали комплексний характер, вживані кроки були стратегічними, а не тактичними, безпосередні виконавці (себто державні службовці всіх рівнів) повинні мати вірне уявлення про мету цих змін, про їхній масштаб і загальну спрямованість. За інакших обставин результатом буде набір окремих заходів, що ніяк не позначиться на якості роботи державних структур. Окрім того, за такої ситуації чиновники не в змозі адекватно оцінити власну роль в інноваційних процесах, внаслідок чого відбувається недооцінювання ними самих процесів інформатизації.
В результаті, урядовці взагалі заперечують сам принцип електронного уряду. Концепція організації державного управління сприймається як порожнє гасло для здобуття бюджетних коштів. Так начальник департаменту урядової інформації РФ Андрій Коротков говорить, що “електронний уряд” взагалі “... неточний термін. Я завжди кажу, що ми не повинні говорити про електронний уряд, ми повинні говорити про уряд, що використовує інформаційні технології. Ми повинні говорити про Федеральні збори, що використовують інформаційні технології. Ми повинні говорити про суди, що використовують інформаційні технології. Ми говоримо про певне комунікаційне середовище, яке дозволяє структурам влади і структурам громадянського суспільства, бізнесу взаємодіяти в єдиних стандартах, зрозумілих одне для одного". 3
Як наслідок невірно визначених цілей інформатизації державного управління з'являється ставлення до електронного уряду як до чергового атрибуту, потрібного більше для іміджевих, представницьких цілей, ніж для розв'язання реальних проблем. Коли цю думку поділяє певна кількість громадян - вони просто приєднаються до тих, хто спілкуватиметься з офіційними структурами традиційними способами. Проте коли такої ж думки дотримуються державні службовці, в них є об'єктивна можливість (принаймні в окремій структурі) дійсно перетворити інформатизацію на формальну процедуру, що не впливатиме на усталену схему діяльності.
Намагаючись зекономити, функції електронного уряду звужують до рівня прикладного інструментарію здійснення управління державою. Цифри у даній витратній статті бюджеті справді стають меншими. Проте і на ці, менші, суми бюджет стає більшим. І таке збільшення нічим не компенсується - ані якістю обслуговування громадян, ані швидкістю обробки документів, ані ширшим залученням громадян до процедур законотворення чи контролю за додержанням законності. Витрачаються кошти на придбання hardware (комп'ютерів, мережевого обладнання, приладів обмеження доступу та ініціалізації), створення software (специфічного програмного забезпечення), на наймання секретарок для обробки вже цифрової інформації. Результатом же є збільшення обсягів роботи у допоміжних структурах лише заради естетичнішого вигляду документів та спрощення їх роздрукування для максимальної кількості людей. За нинішнього економічного становища Україна не може собі дозволити таких дорогих іграшок як просте використання інформаційних технологій на певних етапах здійснення урядових функцій. І навряд чи коли зможе.
А за умови запровадження електронного уряду як масштабної концепції, за трансформування принципів організації діяльності владних інститутів цифри в конкретній витратній статті будуть більшими, але загальні витрати на організацію державного управління зменшаться, при чому зменшення цих витрат тим більше помітне, чим якіснішим стає обслуговування населення, чим менше бюджетних коштів витрачається поза узгодженими цілями.
У наступному розділі ми розглянемо детально причини і мету запровадження електронного уряду в Україні, способи задіяння можливостей ІТ. Але за найоб'єктивнішого обґрунтування ще певний період в суспільстві зберігатиметься думка, висловлена на сайті warweb.ru. А саме - що інформаційне суспільство, елементом якого є електронний уряд, “живе за принципом: "Створи потребу і задовольни її!". чи не маємо ми і в даному випадку справу зі створенням штучної ... потреби в якомусь "електронному уряді", без якого світле майбутнє немовби ніколи не настане? Але ж задоволення цієї нової потреби влетить нам всім в копієчку: на фінансування програми "Електронна Росія" заплановано виділити майже 77 млрд. карбованців, в тому числі 39 млрд. - з держбюджету…” 7
На глобальні інформатизаційні перетворення знадобляться і більші кошти, проте, повторимо, головне - визначити принципову основу змін, з'ясувати їх мету. Це дозволить позначити основні вектори трансформації, капіталовкладення за якими будуть найефективнішими, запобігти розпорошенню коштів. Чіткі орієнтири дозволять залучити небюджетні кошти та громадський творчий і організаційний потенціал. Окрім того, варто зважати на специфіку об'єкта капіталовкладень і наслідки, що з цього випливають. Електронний уряд, за визначенням, є елементом Інформаційного суспільства. Інформаційне ж суспільство необхідно характеризується глобальністю.
Як вже зазначалося нами в попередній праці “Електронна Україна” та багатьох статтях, світова спільнота зацікавлена у стимулюванні інформатизаційних процесів зокрема та створення національних стратегій формування Інформаційного суспільства в цілому у кожній країні незалежно від рівня її економічного розвитку за критеріями суспільства індустріального. Глобальність Інформаційного суспільства передбачає включення всіх національних спільнот задля досягнення максимальної ефективності цієї соціальної формації. Тож надання економічної, правової і будь-якої іншої допомоги країнам, що не в змозі забезпечити запровадження елементів Інформаційного суспільства самотужки, безпосереднім чином вигідно структурам-донорам, чи то державам, чи міжнародним організаціям.
Рівень економічного розвитку України серйозно обмежує можливі суми витрат на електронний уряд. Але зусилля уряду та неурядових організацій щодо інтеграції до Європейського співтовариства уможливлюють застосування і щодо нашої держави схем спеціальної фінансової допомоги. Йдеться про поточні проекти формування національних електронних урядів. Так деякі проекти для бідніших країн фінансувати будуть як уряди самих цих країн, так і Європейський Союз.
Один з таких проектів стартував восени 2001 року. Шість країн південно-східної Європи (Албанія, Кіпр, Греція, Югославія, Румунія і колишня югославська Республіка Македонія) розпочали спільний проект під назвою «eGovernance» (e-government) з метою встановлення взаємодії в он-лайновому режимі на регіональному рівні. Наприклад, внесок Румунії в рамках цього проекту складе $500 000. На початковій стадії буде створена єдина мережа зв'язку і низка цифрових бібліотек для використання їх урядами і урядовими агентствами. На другому етапі кожний громадянин країн цього регіону отримає доступ до корисної інформації всіх країн-учасниць для особистих або ділових цілей. 8
Як і в будь-якій іншій сфері, у справі запровадження електронного уряду “для чого” зумовлює те, “як” і “що”. А небажання чи неспроможність зрозуміти мету породжує міфи, часто достатньо правдоподібні для часткового чи повного призупинення трансформаційних процесів. Одним з найпопулярніших міфів є давнім острахом перед големом, штучним творінням людського мозку, що виконує певні функції людини, але не є людиною - він будь-якої миті може вийти з-під контролю і почати вирішувати людські долі за власним розсудом. З'являються емоційні заяви про “радикальне відчуження людини від її власної держави”, яке відбувається через експансію інформатизації. “Нова економіка", ґрунтована на ІТ, нібито “серйозно вирішила поставити між людиною і державним чиновником нечутливий електронний бар'єр, принципово непроникний для жодних людських емоцій, симпатій, співчуття, жалості, бажання підтримати людину в тяжку хвилину”.
І вже через ці, суб'єктивні аргументи робиться той самий висновок, що його обстоюють чиновники “з об'єктивних економічних причин - для збереження бюджетних коштів”. Знов з'являється категоричне твердження: “немає жодного специфічно електронного уряду, а є держава, що виконує свої владні функції, користуючись перевагами IT-технологій. Решта від лукавого”. І знов такий висновок є невірним через невірні посилання, а фактично - через недостатню обізнаність.
Така позиція призводить до парадоксальних висновків. З одного боку, інформатизація як соціальний процес, що закладає основи Інформаційного суспільства, змінюючи традиційні інститути (в даному випадку пов'язані зі здійсненням владних функцій) суспільства індустріального, є злом - але інформаційні технології як один з допоміжних інструментів в роботі держави є позитивною інновацією. З іншого боку, все ж визнається неминучість глобальних соціальних змін на основі можливостей, що їх відкривають ІТ, як запоруки добробуту держави в майбутньому. Але при цьому висловлюється переконання в тому, що нове, Інформаційне суспільство може бути глобальним і змінювати принципи існування усіх сфер суспільної життєдіяльності, але при цьому в жодному випадку не торкаючись функцій державного управління. Так стосовно Російської Федерації цей парадокс звучить наступним чином: “отримавши затверджену урядом програму "Електронної Росії", що відкриває дорогу до електронного XXI сторіччя, ми повинні сказати їй наше рішуче "Так". І не менш рішуче слід відповісти "Ні" планам перетворення нашого уряду на нелюдяного електронного монстра”. 7
Проте ця позиція може бути використана певною частиною чиновників як спосіб уникнути внутрішньоструктурної конкуренції: нова, інформаційна концепція уряду передбачає значно суворіші професійні вимоги до державних службовців. А цим вимогам зможе задовольнити лише частка наявного апарату. Посадова відповідність решти опиниться під сумнівом.
В цьому питанні ми згодні з результатами порівняльного аналізу Віктора Лобанова, заступника директора Інституту державної служби Державного інституту управління. За В.Лобановим, характеристики традиційного і нового, електронного уряду є діаметрально протилежними. Традиційно уряд характеризувався складністю структур - електронному ж урядові притаманна простота структур і процесів. Ще сьогодні ведеться мова про “зміцнення владної вертикалі”. Але електронний уряд протиставляє централізації і залежності гнучкість і автономію. Нинішні звіти про роботу державних органів складаються переважно з цифр - скільки саме коштів витрачено на ті чи інші цілі, скільки коштів недоотримано. Електронний уряд оцінку за затратами замінює оцінкою за результатами. Зараз державне управління здійснюється за допомогою правил і директив. Для електронного уряду характерне управління з наголосом на організаційну культуру і цінності. Як один з компонентів Інформаційного (або ж заснованого на знаннях, на дожиттєвому навчанні) суспільства, електронний уряд переносить акцент з фінансових і матеріальних ресурсів на людські ресурси. І ще одна характеристика елементу відкритої соціальної системи - електронний уряд ліквідує традиційне орієнтування на внутрішні процеси. В нових умовах головним є врахування зовнішніх факторів і орієнтація на споживачів.
“Надання більшої самостійності потребує нових підходів до системи звітності і контролю за держапаратом. Якщо раніше основна увага приділялася контролю за процесом виконання роботи і використанням державних ресурсів, то зараз наголос робиться на контролі й оцінці результатів і наслідків. Це розв'язує руки робітникам, що самостійно обирають шляхи і засоби досягнення поставлених цілей.
Поряд з ефективністю діяльності враховується етичний бік, а також уміння провести аналіз проблем, розробити і здійснити план дій, оцінити його результати і наслідки. Особливу увагу звернено на аналіз впливу, сенс якого в тому, щоб на етапі планування врахувати можливий вплив на окремі організації і групи, а також різноманітні сфери життєдіяльності суспільства (політичну, соціальну, економічну і культурну)”. 9
Проте потенціал українського уряду достатньо значний для того, щоб прийняти цей виклик. В цьому ми згодні з представником Департаменту урядової інформації Апарату Уряду Російської Федерації Андрієм Кошкіним, який пише наступне. “Дозволю собі припустити, що держава може не тільки ефективно запитати нові технології для створення мережевої державної інфраструктури, але і стати лідером в русі до Інформаційного суспільства”. Урядова мережева інфраструктура має й може вирішувати актуальні політичні, економічні та соціальні завдання держави. Об'єднання можливостей урядового інтранету та урядового порталу має забезпечити виконання таких завдань:
§ реалізація права громадян на доступ до відкритої державної інформації;
§ доведення до громадськості об'єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, зміцнюватиме довіру до держави і провадженої нею політики;
§ взаємодія і постійний діалог держави з громадянами й інститутами громадянського суспільства, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;
§ об'єднання інформаційних ресурсів і сервісів органів державної влади та місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;
§ вдосконалення системи державного управління, оптимізація структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його утримання, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісний вираз, в систему державних мережевих сервісів, що відповідатиме реальним потребам громадян і організацій;
§ ефективна підтримка економічної діяльності державних господарчих суб'єктів, що дозволяє їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;
§ взаємодія та співпраця з державними органами зарубіжних країн і міжнародними неурядовими організаціями. 10
Детальніше розглянемо функції і можливості урядового інтранету (що є частиною G2G-модуля електронного уряду). Перш за все, зазначимо. що метою запровадження інтранету є: підвищення точності, повноти і оперативності, достовірності накопичуваної інформації; забезпечення високого ступеню контролю за виконанням рішень і доручень уряду іншими структурами виконавчої влади; забезпечення прозорості виконання рішень і доручень уряду органами виконавчої влади: апарат уряду матиме можливість в будь-який момент часу перевірити, на якому етапі знаходиться виконання доручення або постанови всередині підконтрольного органу влади; зниження накладних витрат.
Для ефективного виконання цих завдань система електронної пошти і документообігу уряду (вважатимемо їх основними елементами інтранету, оскільки для уможливлення он-лайнових конференцій слід витратити значно більше коштів, а назвати можливість організувати мережеву конференцію в режимі реального часу першочерговою необхідністю не можна) повинна бути частиною інтегрованої інформаційної системи. Ця система має забезпечувати інформаційну підтримку загального керівництва роботою апарату. До більш конкретних завдань інтранету належать, зокрема, координація діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів та ведення внутрішнього діловодства в уряді. На серверах інтранету мають зберігатися і спеціалізовані бази даних, архіви персональних даних громадян, досьє державних службовців всіх рівнів тощо.
Інтранет, так само як і урядові служби у зовнішній мережі, забезпечує використання ще одного методу оптимізації співпраці урядових структур між собою та з громадянами й бізнесами. Йдеться про створення інформаційних ресурсів, спільних для кількох державних служб чи відомств, чиї сфери інтересів перетинаються. Скажімо, ресурс, що містить інформацію про громадянський стан осіб: звичайно громадянин має подавати відомості про одруження, розлучення, народження дитини чи смерть близьких до кількох державних органів протягом певного обмеженого терміну, а надалі у найрізноманітніших ситуаціях знов подавати щоразу ті самі дані у різних анкетах (для купівлі-продажу нерухомості, отримання спадку, оформлення субсидій чи податкових пільг тощо). За функціонування ж спільних ресурсів один раз вказані дані заносяться в архіви всіх потрібних органів автоматично, а при повторному зверненні громадянина до будь-якого з державних органів вінт звільняється від необхідності повторно повідомляти ті самі дані.
Але створення єдиних точок контакту не лише підвищує ефективність роботи. Описаний міжвідомчий підхід дозволяє запобігти розповсюдженому виду шахрайства, коли людина декілька разів одержує одну і ту саму пільгу, звертаючись по неї до різних інстанцій. Поруч з тим, різним державним установам дедалі частіше потрібен спільний доступ до інформації про ті самі організації і персони або доступ до даних з того самого питання. Так, наприклад, медичні установи можуть оперативно надавати інформацію місцевим органам влади (відділам соціального забезпечення), що допоможе більш якісно задовольняти потреби населення. В ситуаціях, коли виникає ризик для безпеки громадян, інформація може надаватися міліції й іншим правоохоронним органам. При цьому застосування в таких трансакціях інтранету, окрім економії коштів, попереджає несанкціонований доступ до персональних даних з боку окремих громадян, організацій, бізнесів тощо.
Але все ж запровадження інтранет-мережі, хоча воно й забезпечує значну економію бюджетних коштів, не в змозі забезпечити виконання завдань електронного уряду уповні. Адже запровадження електронного уряду спрямоване на досягнення трьох основних цілей. По-перше, це підвищення ефективності роботи управлінського апарату - впорядкування збирання податків, закони і регулювання, реєстрація інформації, документообіг (виконання більшості цих функцій якраз і оптимізує інтранет). По-друге, це економічний розвиток (полегшення процедур, пов'язаних з виробництвом і торгівлею, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на міжнародному ринку). І, по-третє, підвищення якості життя громадян (вдосконалення системи соціальних послуг, системи охорони здоров'я, надійніше забезпечення безпеки, збільшення можливостей для освіти, забезпечення ефективнішого захисту довкілля).
Таким чином, виходячи із зазначених цілей і завдань, слід вести мову про створення в Україні універсального урядового порталу як ще одного елементу електронного уряду. Універсальність порталу означає доступ до всіх державних служб з одного сайту, звільняє від необхідності розшукувати адресу потрібного сайту через пошукові системи та іншими способами, що відбирають робочий або вільний час громадянина, час оплаченого доступу і часто призводять до стресу користувача.
Оптимізувати роботу урядового порталу можна й ефективнішою організацією інформації. Так сайт Oasis ірландського уряду побудований, на відміну від традиційного шляху, не навколо урядових агентств, а навколо тем, цікавих для населення: як отримати роботу або купити будинок, як отримати водійські права або зареєструватися для участі у виборах. А вже за темою знаходиться вихід на необхідні урядові сайти міністерств і відомств. 8
Оптимізація полягає і в знятті обмежень, притаманних традиційним способам роботи урядових сервісів з громадянами. Зокрема, це обмежений проміжок часу для здійснення трансакцій, який при цьому співпадає з робочим часом більшості підприємств, компаній, організацій. Тобто, громадянина ставлять перед вибором - працювати чи вирішувати свої проблеми в державних службах. Але із запровадженням урядового порталу це ускладнення можна розв'язати. Уряди низки європейських країн (наприклад, Великобританії і Фінляндії) офіційно проголосили про намір забезпечити цілодобове обслуговування громадян. До сфери оптимізації роботи уряду через портал належить і забезпечення вільного доступу громадян до ресурсів порталу. Перш за все, це вирішення суто технічних питань - облаштування публічних точок доступу.
Реалізацію комплексного підходу до запровадження урядового порталу продемонструвала, зокрема, влада австралійського штату Вікторія. Нею впроваджено систему MAXI, що стала лауреатом різноманітних премій. MAXI - єдиний вузол обслуговування населення, доступний не тільки з настільних комп'ютерів з інтернет-доступом, але й через 50 кіосків, а також телефоном 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік. Система забезпечує проведення операцій між місцевим урядом і фізичними та юридичними особами. Було виявлено, що біля 40% операцій, що виконуються за допомогою MAXI, здійснюються в неробочий для урядових чиновників час. Вигода для громадян є очевидною.
Міжнародна спільнота надзвичайно серйозно ставиться до забезпечення максимально ефективної співпраці між урядами з одного боку та громадянами й бізнесами з іншого. Спільна думка, що її містять звернення і міжнародної спільноти. і окремих урядів та адміністрацій, і ІТ-компаній, така. Перед урядами усього світу стоїть грандіозне завдання: громадяни хочуть одержувати від них послуги високої якості і вимагають ефективного використання податкових надходжень. Тому державні установи повинні шукати дедалі ефективніші, швидші і дешевші засоби зв'язку і спільної роботи, щоб максимально полегшити доступ до інформації і надати потрібні дані в потрібний час тим, кому вони необхідні.
В цьому відношенні знов слід згадати підхід до визначення електронного уряду як до реінжинірингу державного управління як бізнесу, власниками і клієнтами якого є громадяни. З цієї точки зору електронний уряд - трансформовані для уряду ідеї електронного бізнесу, в яких уряд виступає як різновид корпоративного користувача інформаційних технологій. І як різновид бізнесу, уряд має перейматися й проблемою запитаності нових способів обслуговування. Тобто, чи потрібен громадянам он-лайновий уряд, і чи в змозі вони використовувати його можливості. З цього приводу наведемо кілька цифр. За традиційного, особистого способу спілкування громадян і державних органів, час і гроші (в одному випадку свої, в другому - платників податків) витрачають обидві сторони. За переведення такого спілкування в мережу вигода наявна для обох сторін. Таким чином, за запровадження урядового порталу кількість особистих звернень в урядові структури буде зменшуватися. Це вже має статистичне підтвердження: сьогодні, наприклад, в Лос-Анджелесі особисті звернення громадян до урядових структур складають менш ніж 20% від загальних контактів.
В середньому рівень використання послуг електронного уряду населенням розвинених країн світу складав на кінець 2001 р. 26%. Тобто, 26% людей в усьому світі використовували урядові он-лайнові служби з метою доступу до урядової інформації, передавали персональну інформацію урядовим службам або здійснювали якісь трансакції з електронними державними службами. При цьому 20% громадян в усьому світі, які мають доступ до мережі, користуються послугами електронних урядів для пошуку і доступу до інформації, 9% виходять в он-лайн, щоб роздрукувати офіційні форми довідок і т. ін., а 7% передають персональну інформацію до державних органів в он-лайні. 8
Якщо до визначення електронного уряду і його функцій підходити суворо, то коли урядовий сайт використовується лише як джерело для роздруковування бланків або форм для відправлення звичайною поштою або особистої передачі до певного державного органу для подальшої обробки -- це не є ані он-лайновим урядом, ані повноцінним електронним урядом. Це лише використання поодиноких елементів електронного уряду, яке дає дуже незначне скорочення витрат та часу на здійснення операцій між урядом та громадянином. Проте такий підхід все ж є виваженим. Більше того, національні та міжнародні групи з вивчення можливостей запровадження електронного уряду вважають це необхідною умовою.
Висловлюється переконання, що для подолання можливого стресу державних службовців і платників податків від різкої зміни форм взаємодії, уряд зобов'язаний піклуватися про такий темп впровадження електронних форм роботи, який відповідатиме темпу психологічного пристосування. У зв'язку з цим фахівці рекомендують поступовий, крок за кроком режим впровадження, тривалий період тестування, і збереження протягом тривалого часу паралельного офф- і он-лайнового обслуговування. Для України останні пункт є сам собою зрозумілим, оскільки до того моменту, коли всередині країни буде подолано цифровий розрив, мине достатньо часу, аби всі чи майже всі громадяни призвичаїлися до нових форм спілкування з урядовими організаціями та стали досвідченими користувачами мережі.
Для того, щоб діалог, а в деяких випадках і співпраця громадян і держави були ефективними, ощадливими і мобільними, необхідно створити інтегровану електронну систему стосунків платників податків з державою. Звичайно, така система повинна включати в себе доступ до інформації і послуг на сайтах, телефоном, електронною поштою і в звичайному офф-лайновому режимі. Головним фактором стає вигода платника податків (громадянина або компанії), а не державних структур. Для досягнення цієї вигоди необхідно вирішити ще багато питань. Їх перелік буде дуже довгим, проте загальне уявлення про їхній обсяг можна отримати, наприклад, з тем другого московського Міжнародного Форуму "Росія в електронному світі". Таким чином, для запровадження електронного уряду слід знайти національні прикладні рішення у таких сферах: державні закупки; роль інформаційно-телекомунікаційного сектора економіки і електронних технологій в реформі житлово-комунального комплексу; інформаційна безпека; нові технології в освіті; забезпечення доступу населення до електронних послуг; електронні соціальні служби; принципи проведення тендерів на поставки рішень і продукції для електронного уряду; електронні послуги для галузей; адміністративні і правові бар'єри на шляху розвитку інформаційного суспільства; інформаційні портали і інформаційна прозорість держави; платіжні карти і електронні персональні інструменти в автоматизованих системах взаємодії держави з населенням; технології документообігу (паперовий і електронний); взаємодія бізнесу з державою в електронному середовищі; фінанси і логістика в електронному уряді.
Незважаючи на те, що розв'язання всіх цих питань і віднайдення рішень, придатних для кожної окремої країни, політики переконалися в тому, що сьогодні дорожче відмовлятися від електронного уряду, ніж впроваджувати його. Процес глобалізації набув необоротного характеру. Прискорення темпів економічного розвитку змушує держави реагувати на зміни не менш швидко, ніж приватні структури. Проте не варто очікувати миттєвої трансформації урядових структур. Це досить тривалий процес. Він вимагає зміни культури взаємин уряду з платниками податків і форм взаємодії урядових установ, розвитку нових навичок у всіх учасників процесу, найняття нового персоналу в урядові установи.
Процес перетворення уряду на електронний уряд може тривати і 5, і 10 років. Проте надто песимістичні оцінки, на зразок тих, що зробив Іван Лозовий (заступника голови Державного комітету інформаційної політики України та керівника відділу щодо роботи з інтернетом цього комітету), говорячи про перспективи запровадження в Україні електронного уряду (“нам до govnet мінімум 30 років”), так само не мають під собою жодних підстав. Так І.Лозовий називає серед причин такої тривалості процесу відсутність відповідної інфраструктури та надзвичайно примітивний рівень державної інформатизації. 12 Але створення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури - справа зовсім не держави. Ця робота має провадитись на гроші бізнесу, а не платників податків. Більше того, економічна зацікавленість транснаціональних корпорацій та вітчизняних компаній означає зацікавленість у створенні не тільки hardware, фізичної компоненти мережі, але й software, її програмного забезпечення. Адже вдалий інтерфейс урядового порталу чи окремого сайту означає, що клієнт має додаткові підстави обрати продукт компанії для власних потреб.
“примітивний рівень державної інформатизації” має долатися й ініціативою зсередини, власне від чиновників. Цей процес має бути зумовлений відповідними державними рішеннями. Зокрема, йдеться про посилення конкуренції в державних структурах і запровадження кваліфікаційних іспитів, в тому числі щодо вміння користуватися комп'ютерною технікою та інформаційною мережею, розуміння мети і завдань запровадження електронного уряду. Тут доречним буде навести позицію щодо цього питання Олександра Баранова, теж чиновника - начальника управління зв'язку, телекомунікацій та інформатизації Київської міськдержадміністрації. “...Як правило, чиновники мають вищу освіту. Один із можливих способів вирішення цієї проблеми - відбір за результатами атестації: знаєш, умієш -- залишаєшся, якщо ні -- вибачай”. 13
І це не єдиний спосіб вирішення кадрової проблеми забезпечення діяльності електронного уряду. Можна використати потенціал молодих фахівців, надавши їм можливість напрацювання досвіду і практики використання набутих знань і вмінь на державній службі. Система моніторингу діяльності кожного держслужбовця - якою мірою і наскільки ефективно він використовує можливості ІТ, чи не зловживає автоматизацією процесу трансакцій з громадянами, які відгуки має з боку громадян та бізнесів з приводу якості обслуговування. І, звичайно ж, система заохочень.
Що ж до наявного стану речей у справі формування електронного уряду, то ситуацію варто характеризувати, відштовхуючись від певних критеріїв оцінки. Зокрема, United Nations Division for Public Economics & Public Administration спільно з American Society for Public Administration визначили наступні стадії розвитку електронного уряду:
§ Формована присутність держави в Мережі (emerging web presence): в країні один або декілька офіційних урядових сайтів, що пропонують користувачам статичну інформацію і слугують інструментом для зв'язку уряду з громадськістю.
§ посилювана присутність держави в Мережі (enhanced web presence): число урядових сайтів збільшується, в той час як інформація, що надається, стає динамічнішою, при цьому користувачі одержують більше можливостей для доступу до державної інформації.
§ Інтерактивна присутність держави в Мережі (interactive web presence): здійснюється формальний обмін інформацією між користувачами і урядовими органами (заповнення форм, подання заяв он-лайн).
§ Присутність держави в Мережі на рівні трансакцій (transactional web presence): користувачі мають легкий доступ до даних, пріоритетність яких визначається на основі їхніх потреб; існують трансакції, здійснювані он-лайн (сплата податків, сплата реєстраційних зборів і мит).
§ Повністю інтегрована присутність держави в Мережі (fully integrated web presence): завершена повна інтеграція всіх державних інтернет-ресурсів в рамках єдиного порталу.
За такої градації Україна перебуває на сьогодні десь між першим і другим етапом. Ухвалення Закону про електронний цифровий підпис та технічні засоби захисту інформації, а також про статус електронний документів дозволить переміститись на третій рівень. Перевага такої градації у тому, що вона передбачає поступовість формування електронного уряду (як і Інформаційного суспільства в цілому), виходить з реальних можливостей суспільства і держави, зокрема економічних.
Бо якщо брати за орієнтир оцінку Комітету з ІТ королівства Нідерландів (“Порівняння моделей оцінки e-готовності - заключний проект”), Україні і 30 років буде замало. Адже, за висновками Комітету, “е-готове” суспільство (таке, що має всі умови для створення електронного уряду та Інформаційного суспільства) має швидкий доступ до мережі, який надається конкурентним ринком операторів; має постійний доступ до мережі і широке застосуванням ІТ в школах, урядових установах, бізнесах, службах охорони здоров'я і хатніх господарствах; має забезпечену таємність користувача і он-лайнову безпеку; має урядову політику, сприятливу для подальшого розширення доступу і використання Мережі.
“E-готове” суспільство повинно мати необхідну фізичну інфраструктуру (високу швидкість передачі даних, надійність, доступні ціни); запровадження ІТ та об'єднаних ІТ-сервісів у бізнесі (e-торгівля, розвинений місцевий IT сектор); орієнтацію на потреби громади (місцеве наповнення, багато он-лайнових організацій, використання IТ у повсякденному житті, викладання ІТ в школах) та урядових установ (електронний уряд); конкурентність у телекомунікаційній галузі; незалежне регулювання цієї галузі з зобов'язаннями продавця забезпечити універсальність доступу; а також не має жодних обмежень на торговельні або іноземні інвестиції. 13
Економічний розвиток України дозволить державі задовольняти цим вимогам ще не скоро, можливо, справді за десяток років. Тож цей підхід не відповідає нашим реаліям. Проте така проблема як збереження надійності державних служб та довіри до них громадян за віртуалізації, також сформульована нідерландським Комітетом з ІТ, є для України достатньо актуальною на сьогодні. Психологічні, освітянські та інші аспекти ми розглянемо в четвертій главі, присвяченій власне взаєминам держави та громадян в межах електронного уряду. Тут же ми розглянемо такий аспект довіри громадян до електронного уряду як безпека трансакцій, безпека персональних даних на урядових серверах тощо.
Позиція країн з розвиненою економікою є такою, що державні служби повинні користуватися найкращими і найсучаснішими технологіями в галузі електронної пошти, електронного документообігу і комунікацій, що не поступаються технологіям корпоративного і приватного сектора. Звичайно, це потребує значних бюджетних затрат - таких, що їх Україна на даному етапі не може собі дозволити. Але у сфері безпеки персональних даних, безпеки трансакцій та загалом національної інформаційної безпеки держава мусить докласти максимум зусиль та проявити максимум ініціативи, аби якомога меншими коштами досягти щонайкращих результатів.
Що це означає на практиці? Перш за все, ставку слід робити на національного виробника - сприяти розвиткові вітчизняного ІТ-сектора, виробників як обладнання, так і програмного забезпечення. Можливо, запровадити схеми пільгового оподаткування і кредитування що компенсуватимуться пільговим же обслуговуванням державних структур - розробленням за мінімальними розцінками hardware та software, оновлення урядової апаратної та програмної бази, надання послуг сервісної підтримки за тих же умов. Окрім того, що це сприяє економічному розвитку держави, це надзвичайно збільшує надійність всіх систем електронного уряду. Адже за програмного та апаратного забезпечення від спільного виробника комп'ютерні віруси, інші програми-зломщики, кракери (злочинні хакери) з однаковою легкістю і за допомогою однакових інструментів завдають шкоди урядовим ресурсам будь-якої країни. Коли ж використовуються можливості національного інтелектуального потенціалу, знайти в них щілини для несанкціонованого проникнення зловмиснику, що працює зазвичай на найбільш розповсюдженому універсальному обладнанні та із загальноприйнятим програмним забезпеченням значно складніше.
Зокрема, варто активно заохочувати вітчизняні наукові та виробничі ІТ-компанії до подальшої розробки новітніх високотехнологічних ідей. Так новий світлодіод британських вчених та квантова технологія створення комп'ютерів концерну ІВМ можуть стати основою вітчизняних розробок у цій галузі - наш науковий та технологічний потенціал є на достатньо високому рівні для якісного виконання. І найперше застосування цих технологій - безпека інформації, ґрунтована на методах криптографії. Світлодіод, створений спільно Кембриджським університетом та компанією Toshiba, дозволить вже найближчим часом реалізувати ідею квантової криптографії, що, за сучасними уявленнями, уможливлює абсолютно надійний захист даних. 15 А квантовий комп'ютер ІВМ, побудований на основі не кремнієвих мікросхем, а окремих атомів або елементарних часток, зміг розкласти число 15 на прості множники - 3 і 5 (методом послідовного перебирання): коли йдеться про дуже великі числа, на цьому засновано більшість методів шифрування і кодування інформації. 16
Цілям безпеки слугує і створення урядового інтранету - закритої інформаційної мережі, фізично відокремленої від мережі глобальної. Зловмисникам та вірусам проникнути до цієї мережі надзвичайно складно. Таким чином, витрати на інтранет (або govnet - government net, урядова мережа) окуповуються її надійністю та безпечністю. Захист інтересів громадянина і держави під час трансакцій у глобальній мережі є ще важливішим, оскільки відбувається передача персональних даних, серед іншого (після запровадження електронного підпису та, відповідно, електронного банкінгу) і номери кредитних карт та інша вразлива інформація. Звичайним методом попередження злочинів є законодавче закріплення відповідальності - адміністративної чи карної, а також запровадження засобів для розшуку злочинців.
З цієї точки зору дедалі насиченішим стає зарубіжне, зокрема європейське, законодавство. Україна активно провадить політику інтеграції до європейського правового простору, гармонізації вітчизняного законодавства з європейським. Проте слід дуже уважно вивчати пропоновані правові норми і співвідносити їх з напрацьованими за останні роки (або ж і місяці) технологіями захисту, персональної ідентифікації та обмеження доступу. Цілком вірогідно, що новітні технології здатні ефективніше протидіяти зловмисникам, ніж, скажімо, такі законодавчо закріплені методи, як обов'язковий моніторинг інформаційних потоків, обов'язкова реєстрація користувачів та ліцензування провайдерів, інші норми, що обмежують тим чи іншим чином права громадян, бізнесів та організацій.
Присвятивши цей розділ огляду визначень електронного уряду, його цілей ті завдань, етапів його формування, повноти його сприйняття, окремих складників, шляхів фінансування, запитаності урядом та громадськістю, кадрового забезпечення, способів, термінів і ініціаторів запровадження, підведемо загальні підсумки, перш ніж переходити до наступного розділу.
Підсумки:
Таким чином, електронний уряд - концепція здійснення державного управління, притаманна Інформаційному суспільству. Ґрунтується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій та цінностях відкритого громадянського суспільства. Характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для громадського контролю та ініціативи. Складається з трьох основних модулів: G2G, government to government, уряд урядові; G2B, government to business, уряд бізнесу; G2C, government to citizens, уряд громадянам. Включає он-лайнові сервіси для громадян та бізнесів через єдиний портал, електронний документообіг в урядових та парламентських структурах, спільну для різних урядових структур базу даних для запобігання дублювання інформації і повторних витрат, часто - закриту спеціалізовану інформаційну мережу (інтранет) для внутрішньоурядових трансакцій (напр. Govnet), розгалужену інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, системи криптографії та інші способи захисту інформації, серед іншого і персональних даних, цифровий підпис, електронний ключ, смарт-карти, інші засоби санкціонування доступу до інформації та операцій з нею.
Електронний уряд тісно пов'язаний з такими компонентами Інформаційного суспільства як електронна комерція, електронний бізнес, електронний банкінг, універсальний доступ, дожиттєва освіта, комп'ютеризація, комп'ютерна грамотність тощо.
Ініціатива формування та розвитку електронного уряду серед інших компонентів Інформаційного суспільства належить трьом суспільним секторам - бізнесу, громадськості та урядові. В Україні специфіка економічного та суспільно-політичного становища зумовлює пріоритетність позиції держави у процесах соціальної трансформації на основі ІТ. Зокрема, до сфери відповідальності урядових структур належить запровадження електронного уряду.
Основним джерелом фінансування запровадження електронного уряду є державний бюджет. Додаткове фінансування може надходити від вітчизняного та транснаціонального бізнесу, неурядових установ і організацій, міжнародних структур.
Найбільш ефективним, вигідним та безпечним є використання програмного забезпечення, комп'ютерної техніки та мережевого обладнання вітчизняного виробництва. кадрове питання так само має вирішуватись за рахунок вітчизняних спеціалістів.
Інформаційна безпека держави має досягатись за рахунок багатьох методів: законодавчого встановлення відповідальності для комп'ютерних злочинців; заохочення користувачів до активної протидії і запобігання злочинів в мережі, створення спеціалізованих органів з ІТ у правоохоронних структурах, спеціалізованих судових органів, спеціалізованих підрозділів служби безпеки; якомога ширшого запровадження комп'ютерної освіти, серед іншого основ програмування, мережевої етики, відповідних розділів законодавства; сприяння розвитку вітчизняного сектора ІТ та програмного забезпечення; заохочення самоцензури мережі через обмеження доступу порушників до окремих ресурсів, усунення з мережі злочинного контенту; активної співпраці користувачів з адміністраторами порталів задля привернення уваги до підозрілого контенту чи учасника мережі, а тих, в свою чергу, за підтвердження підозри, з відповідними державними органами тощо.
Проте неприпустиме введення зовнішньої цензури в мережі, законодавче зобов'язання інтернет-провайдерів використовувати апаратні чи програмні засоби моніторингу мережі, відслідковування користувачів, накопичення чи зняття без згоди їхніх персональних даних. Серед іншого слід дотримуватися принципу, що зарубіжне, європейське, міжнародне законодавство у галузі інформаційної безпеки мають залишатися для України лише орієнтиром, а не об'єктом калькування. Обов'язково потрібно співвідносити ситуації, реальні можливості, а також зміну обставин і, відповідно, потреб, що їх мають задовольняти відповідні законодавчі акти, з часом.
Теми для обговорення:
Які існують підходи до визначення електронного уряду?
Чи є тотожними поняття он-лайнового та електронного уряду?
Які можуть бути шляхи заохочення державних службовців до формування електронного уряду та забезпечення його повноцінного функціонування?
Відмінності характеристик діяльності урядових структур та вимог до кваліфікації державних службовців за традиційних методів врядування та за електронного уряду.
Завдання електронного уряду.
Можливості фінансового забезпечення запровадження електронного уряду.
Які сфери життєдіяльності суспільства мають зазнати змін для максимальної ефективності запровадження електронного уряду? Які саме зміни мають відбутися? Хто має ініціювати, контролювати та коригувати процес запровадження електронного уряду?
Які соціальні групи найбільше зацікавлені у запровадженні електронного уряду?
Яким змінам у суспільних та політичних стосунках сприяє запровадження електронного уряду?
Як співвідносяться електронний уряд та Інформаційне суспільство?
Яким чином мають захищатися права і свободи громадян за нових обставин?
Чи є урядовий інтранет необхідною частиною електронного уряду? Яка мета його створення? За які кошти слід його створювати? Які структури, організації, бізнеси, наукові установи слід залучати до його створення?
Посилання:
1. E-Government, или государство в Сети. Статья подготовлена специалистами отделов консалтинга и маркетинга компании Actis Systems actis.ru/pressclub/default.asp?Form_ID=article&archive=&sortby=&ArticleUID=%7B04F7D906%2D3F3F%2D11D5%2D9F7D%2D00508B0295F5%7D
2. "Республика Татарстан". Интернет-ревю. За что чиновники не любят Интернет?
rt-online.ru/text/17-11-2001/internet11.html
3. Дума уходит в сеть. Руководитель проекта www.duma-nn.ru О.Акилов
monitor.nnov.ru/2001/number46/art31.phtml
4. Прозрачность и ответственность. Владимир Владимиров.
e-government.ru/dyn/
5. Глазами потенциального электронного гражданина. Н.Слупицкая. - е. - №2 (26), февраль 2002 г.
6. "Надо меньше пить и больше покупать компьютеров”. В.Лисицкий. - е. - №2 (26), февраль 2002 г.
7. warweb.ru/gowww_512001.htm
8. Электронное правительство в Европе и мире. О. Андронова, olga@ci.ru, А. Николаев, alnik@eureca.ru
ci.ru/inform22_01/p_06oo.htm
9. Реформирование государственного аппарата: мировая практика и российские проблемы. ВИКТОР ЛОБАНОВ, кандидат политических наук, заместитель директора Института государственной службы Государственного университета управления.
ptpu.ru/issues/1_99/5_1_99.htm
10. Государство и 'информационная революция' . КОШКИН Андрей Николаевич, Департамент правительственной информации Аппарата Правительства Российской Федерации / 24.03.2001
e-government.ru/pub/e-government/985424635.html
11. egovernment.ru/
12. Крик души «министра интернета». forUm. електронний журнал “е”.
eee.com.ua/e/articles/internet/2002/1/art_230.html
13. Електронний уряд в україні? Буде! Коли? Олександр Баранов (начальник управління зв'язку, телекомунікацій та інформатизації КМДА). - “Дзеркало тижня”. - № 1 (376) субота, 5-18 січня 2002 року.
zerkalo-nedeli.com/
14. Comparison of E-Readiness Assessment Models Final draft, v. 2.13, 14 March 2001
bridges.org/ereadiness/tools.html
15. News.Battery.Ru - Акумулятор Новин, 17.12. 2001. Джерело: КомпьюЛента
news.battery.ru/theme/science/?id=61739
16. News.Battery.Ru - Акумулятор Новин, 29.12. 2001. Джерело: Владимир Фрадкин. DW-WORLD. DE
news.battery.ru/theme/science/?id=62369

Частина друга.

Реінжиніринг внутрішньоурядових процесів:
G2G-модуль електронного уряду

Цей розділ ми присвятимо розгляду модуля G2G (уряд урядові) електронного уряду: його меті і завданням, основним функціям, придатним для України прикладним рішенням, плюсам і мінусам вже зроблених нашим урядом кроків в цьому напрямку і тих, що ще слід зробити.
Отже, загалом функції сервісу “уряд урядові” можна охарактеризувати як здешевлення роботи уряду, пришвидшення проходження документів через його структури, збільшення можливостей для контролю за діяльністю окремих органів та службовців, збільшення конкуренції між службовцями та підвищення їх кваліфікації, і головне - для запобігання корупції.
Аналізуючи можливості і функції електронного уряду як нової моделі державного управління, окрему увагу слід приділити наступній його характеристиці. Електронний уряд трансформує не лише стосунки громадян і владних структур, але й стосунки всередині уряду - між окремими його гілками, рівнями, підрозділами. Причому зміні піддається не тільки мережева інфраструктура виконавчої влади, але в цілому вся інфраструктура державної влади і управління. Тож з цієї точки зору електронний уряд точніше буде назвати електронною державою, електронним державним апаратом, електронною інфраструктурою держави, державою інформаційного суспільства.
Говорячи про електронний уряд та зокрема про запровадження сектору G2G, слід розуміти, що передусім йдеться про інформатизацію всіх управлінських процесів в органах державної влади всіх рівнів, про інформатизацію міжвідомчих взаємин, про створення комп'ютерних систем, здатних підтримувати всі функції взаємодії цих органів із населенням і бізнесовими структурами. Не можна говорити про те, що внутрішньоурядова трансакція реалізована в електронному, безпаперовому режимі, якщо у відомствах не автоматизовано відповідний процес або немає електронного документообігу. 1 Окремі ж операції, скажімо, пересилання електронною поштою документа, який адресатом знов роздруковується і подається на підпис іншому чиновнику, жодним чином не характеризують уряд як електронний.
Отже, окрім використання ІТ та створення інформаційних ресурсів, електронний уряд вимагає ухвалення відповідної нормативно-правової бази. Так слід законодавчо закріпити норму, що електронний документ не є просто електронною копією паперового, а що це первинний, тобто головний документ, з яким можна працювати так само в електронному вигляді. Це означає, своєю чергою, потребу в законі про електронний цифровий підпис, про електронний документообіг, про захист даних, про навчання і атестацію службовців, про форми співпраці урядових структур з ІТ-компаніями і т.ін. 2
Останнє є надзвичайно важливим, оскільки без законодавчої легалізації взаємин бізнесу та уряду, без чіткої регламентації процедур можливої співпраці і зазначення її меж на сферу запровадження електронного уряду поширяться вади уряду наявного, офф-лайнового. Нікуди не подітися від того, що електронний уряд - це значні, дуже значні витрати. В попередньому розділі вже йшлося про орієнтовний розмір цих витрат. Адже необхідно забезпечити як мінімум техніку (робочі станції, сервери), ліцензійне програмне забезпечення, окрема телекомунікаційна інфраструктура для запровадження урядового інтранету, послуги виділеного доступу, підготовка персоналу - як навчання власне службовців, так і залучення фахівців з ІТ, створення відділів інформаційної безпеки. 3
Ці потреби поступово починає визнавати і український уряд. Начальник управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів і технологій Кабінету Міністрів України Віктор Бондар заявляє, що "зараз уряд звернув увагу на те, наскільки нові технології дадуть можливість змінити підхід в роботі взагалі. До цього йшли дуже довго, але потім вирішили, що не треба винаходити велосипеда, і якщо людину щось цікавить в роботі державних органів, то не треба тримати величезні апарати і витрачати купу часу на те, щоб цей інтерес задовольнити, в той час як у людини є можливість за 5 хвилин знайти всі відповіді на свої питання. Для цього рішення просто визріли. Час прийшов. Не тільки керівництво почало розуміти, що ці технології дійсно полегшують роботу”. 4 В уряді була створена унікальна автоматизована система, всі побачили, наскільки вона ефективна всередині. Вона не тільки полегшує і прискорює роботу, вона роботу оптимізує та спрощує. Вона дасть можливість створити механізм аналізу, що і як робиться. Значну кількість процесів перебудовано. Якщо раніше рух документів здійснювався по дві-три тижні, то тепер все відбувається набагато швидше. 5
Звичайно, це примітивне трактування можливостей електронного уряду у сфері оптимізації внутрішньоурядових процесів. Проте позитивним є вже сам факт спроби використання інформаційних технологій для урядових потреб. Адже просувати нові технології до закостенілого держапарату, де величезний вплив має середній та дрібний пласт чиновництва, у якого бюрократична тяганина є основною тактикою і стратегією державного бізнесу, дуже складно. Але, за словами начальника управління, складно не тому, що хтось опирається. "Є велике поточне завантаження. Люди призвичаїлися працювати за однією схемою - папір до паперу і т.д. Ми міняємо схему роботи і автоматизуємо процеси. Всі розуміють, що це полегшить роботу, але часу переключитися, навчитися чогось нового дуже мало, і багато хто дуже боїться, що доки вони навчатимуться, - щось не встигнуть, зірвуться терміни тощо.
На центральному рівні це не надто велика проблема, і вона, як показує практика, цілком вирішувана. На середньому, районному рівні, де працюють безпосередні виконавці, що виконують 75% роботи держави з громадянами, певно, будуть більші проблеми з переходом і перебудовою на нові схеми роботи. Але, в основному, через брак часу. Хоча, звичайно, є і проблема власне з перебудовою схеми роботи. Зараз три чверті часу на цьому рівні йде на те, щоб людині пояснити, куди їй іти, що робити, які документи підготувати, як написати, коли здати тощо. Звичайно, мінятися будь-що там буде не дуже швидко, і не всіх це влаштує". 4 Тобто, уряд визначив найближчі перспективи просування ІТ на всіх рівнях державного управління, проте знов жодним чином не йдеться про покращення можливостей контролю чи запобігання корупції на тому ж районному та місцевому рівні.
Електронний уряд знов сприймається як інструмент, а не як цілісна концепція, що містить цілком нові підходи до кожної ланки урядової структури, до кожного елементу процесу управління державою. Ще одним підтвердженням цього є застосування перевірених методів заохочення впровадження електронного уряду на місцях: “головним стимулюючим фактором майбутнього активного процесу на місці при переході на нові схеми роботи є те, що уряд взяв виконання цієї постанови під спеціальний контроль. Щомісяця вимагатимуться з місць звіти, і аналізуватимуться, як іде виконання на місцях і на рівнях центральних органів виконавчої влади". 4
Ця заява означає, що нові схеми, притаманні власне електронному уряду - елементарне загальне адміністрування місцевих ресурсів, моніторинг оновлення контенту, статистика відвідуваності, форуми для користувачів та фахівців - не планується використовувати в якості контрольного механізму. Таким чином, під грифом інноваційних процесів фактично запроваджуються дорогі інструменти, що вимагають додаткових затрат не лише грошей, але й часу.
Так перший звіт про зроблену роботу, отриманий безпосередньо з урядових джерел, повідомляє, що в січні розроблялися концепція і технічне забезпечення, у відповідності з якими будуватиметься центральний портал. В результаті цього буде переглянуто дизайн, структуру, вимоги до програмного і технічного забезпечення. Технічний бік проблеми справді непокоїть фахівців управління. На даний момент на сайт Кабінету Міністрів України - www.kmu.gov.ua - за словами Віктора Бондаря, щомісячно заходить 15-20 тисяч унікальних користувачів. Припускається, що відвідуваність нового урядового порталу буде в 10-15 разів більшою.
Стосовно розв'язання цієї проблеми урядовці обрали дуже дивну як на бюджетників і неприпустиму для державних діячів позицію: “зараз сайт Кабміну працює на доморослому і, відповідно, непрофесійному програмному забезпеченні, і через це доступ великої кількості користувачів до ресурсу часто надто обтяжливий. Для реалізації проекту порталу виконавчої влади буде проголошений конкурс. Компанія, що братиме участь в тендері, повинна мати певну кількість закінчених проектів з гарним трафіком, - серед іншого, зроблених для держорганів, перевірених часом, в яких враховані і питання безпеки. Ми не хочемо, щоб на нас тренувалися". По-перше, за об'єктивними оцінками, вітчизняні фахівці з ІТ є одними з найпрофесійніших у світі, їхній продукт часто якісніший за закордонний, і завжди - дешевший. А при формуванні бюджету України вартість - далеко не останній критерій.
В якості гарантії, що конкурс буде відкритим і чесним, пан Бондар навів приклад розділу "Державні закупівлі" (kmu.gov.ua/aspekt/gos_zakupki/gos_zakupki.htm), що з'явився нещодавно на сайті Кабміну. “Тут присутня інформація щодо умов різноманітних конкурсів на покупку Кабінетом Міністрів України товарів, робіт і послуг за державні кошти, щодо претендентів і переможців конкурсів, тож можна подивитися результати тендерів і зрозуміти, чому хтось став переможцем. Все буде максимально відкритим. Заздалегідь будуть викладені на сайт умови конкурсу і всі пропозиції, що надійдуть, будуть також опубліковані на сайті. Ця система вже принесла свої позитивні результати. Якщо раніше послуги інтернет-провайдера нам обходилися в 12 тисяч гривень на місяць, то в результаті цього відкритого тендеру ми отримали постачальника цієї послуги за 8.5 тис. гривень на місяць, з тієї ж якістю і з виконанням всіх необхідних умов щодо безпеки". 4
Проте платників податків має зацікавити інша цифра - тендер на постачання комп'ютерів, скажімо, для секретаріату виграла пропозиція, що дорівнює трохи не $1500 за одне робоче місце. По-перше, нащо секретаріату (принаймні на першому етапі - всі проекти лише у розробці, та й не заробив уряд ще стільки, щоб дозволяти собі такий розкіш) комп'ютери і монітори професійного рівня? адже державний службовець не може перебувати на робочому місці довше ніж 8-годинний робочий день плюс обідня перерва. Так само немає нагальної потреби у програмному забезпеченні з найкращою продуктивністю. Ані іграм, ані 3D-зображенням в секретаріаті не місце, а тексти подужає і старенька програма freeware - що, до речі, і безпечніше.
За таких значних апаратних та програмних витрат було б логічно очікувати впровадження максимально ефективних схем використання технічного ресурсу. Скажімо, створення єдиної спільної чи кількох відокремлених (в межах відділу) локальних мереж. Чи власної серверної бази. Але в жодному пункті “потреб уряду” не зазначено ані кабельної продукції, ані будь-якого іншого обладнання, що виправдовувало за ефективністю настільки значні бюджетні витрати. Тобто, управлінням вживається низка тактичних кроків за відсутності стратегії і загального розуміння мети інновацій - а отже, відсутнє загальне осягнення можливостей ІТ, реалізовуваних в Інформаційному суспільстві та, вужче, в електронному уряді.
Та сама проблема стосується і контенту - змістового наповнення мережевих ресурсів урядових структур. Так терміни проведення тендеру на участь в розробці порталу виконавчої влади доки остаточно не з'ясовано, але, за словами пана Бондаря, протягом місяця буде погоджено тендерну документацію і вимоги до постачальника. "В кінці лютого, в крайньому випадку, в середині березня тендер буде проголошений. Я не хочу довго тягнути, але оголошувати тендер, доки ми самі ще остаточно не прийняли рішення, що ж ми хочемо робити, не можна". Часу небагато, проте залишається ймовірність, що в остаточній концепції порталу все ж буде враховано можливості G2G-модуля.
Але все ж однією з головних проблем, з якою стикається реалізація проекту електронного уряду, є питання фінансування - незважаючи на те, що постанова доручає передбачити фінансування робіт зі створення і підтримки порталів Міністерства Фінансів, Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції та Держкомзв'язку під час розробки проектів державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України і завдань Національної програми інформатизації. Роботи ж щодо центрального порталу мають фінансуватися за рахунок бюджету Кабінету Міністрів, і левова частка - за рахунок Програми інформатизації України на 2002 рік.
Концепція і технічне забезпечення щодо цього проекту ще остаточно не затверджені, але орієнтовна вартість робіт зі "створення і підтримки" урядового порталу на 2002 рік, на думку пана Бондаря, складатиме близько 1.5 млн. гривень (біля $280 тис.). При цьому бюджет Національної програми інформатизації в 2002 році передбачає затрати усього лише в розмірі 8 млн. гривень (біля $1.5 млн.). Виходить, що п'ята частина бюджету програми інформатизації може піти на будівництво порталу виконавчої влади.
З цього приводу варто відзначити, що бюджет самого Державного комітету зв'язку і інформатизації України на 2002 рік визначений в сумі 109 млн. 180 тис. 400 гривень. Плюс на апарат Держкомзв'язку в бюджеті-2002 закладено затрати в 91 млн. 726 тисяч. Керівництво і управління в сфері зв'язку і інформатизації коштуватимуть держбюджету в цьому році 2 млн. 676 тис. 900 грн. Разом загальноапаратний бюджет Держкомзв'язку - 203 млн. 511 тисяч 300 грн. (біля $38.4 млн.)
У порівнянні з цим 1 млн. 15 тисяч 200 грн., виділені на прикладні дослідження в сфері сучасних інформаційних систем зв'язку, а також 45 млн. гривень на інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів і комп'ютеризацію сільських шкіл, та плюс 100 тисяч гривень на проведення наукових виставок і конференцій в галузі зв'язку і інформатизації - надзвичайно скромна сума, не говорячи вже про бюджет власне Програми інформатизації. Серед державних витрат в цій сфері має сенс згадати і 30 тисяч гривень на підвищення кваліфікації держслужбовців, а також 24 млн. 356 тисяч 700 гривень для "підготовки кадрів в галузі зв'язку і інформатизації".
Загалом, бюджетні показники говорять про те, що, незважаючи на прогресивні постанови і укази, державі доки не до вкладення значних ресурсів в розвиток. Хоча загальна сума бюджетних затрат, що теоретично дійсно повинні бути витрачені на розвиток, доволі значна - 78 млн. 501 тис. 900 гривень (біля $14.8 млн.), але деякі урядовці з відносним скепсисом дивляться на ефективність окремих видатків. Тут доки складно сперечатися, оскільки, наприклад, затрати на комп'ютеризацію і інформатизацію сільських шкіл - видатки стратегічного значення, і їхню потенційну ефективність не порівняти з якими б то не було тактичними проектами.
Але все ж Національна програма інформатизації - проект теж стратегічний, і розрахований не на один рік. Якщо використати терміни Закону "Про концепцію національної програми інформатизації", де сказано, що "інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки", то 8 млн. гривень на рік на її розвиток однозначно мало для держави, що прагне реального розвитку в цій області.
Проте якщо центральний портал зможе знайти фінансування за рахунок Програми інформатизації, то місцеві бюджети навряд чи можуть розраховувати на будь-що для виконання місцевих задач, і тут доведеться шукати засоби додатково. Особливо враховуючи те, що постанова з'явилася в той момент, коли бюджет на поточний рік вже прийнято, і заздалегідь передбачити необхідність такого пункту видатків змогли далеко не всі (якщо взагалі хтось до таких затрат готувався).
Віктор Бондар також сказав, що в бюджетах на 2003 і 2004 рік повинні бути передбачені окремі статті видатків, необхідні для виконання наступних етапів підсилення інформаційної присутності держави в новому інформаційно-комунікаційному просторі і побудови повноцінного електронного уряду в Україні. В нинішній же відсутності окремих засобів на виконання цієї задачі Віктор Бондар бачить навіть позитивні моменти. "За цей рік ми і кожний задіяний в цьому процесі держорган зможемо зробити свою частину виконання постанови, побачити всі проблеми, знайти рішення. І тоді ми зможемо сформувати єдиний бюджет вже на 2003 рік для вирішення конкретних задач і для розвитку того напівфабрикату, що, можливо, буде народжений в цьому році".
Але роботи щодо порталу виконавчої влади і інформаційного наповнення державних сайтів - це тільки початковий етап побудови в Україні системи електронного уряду. Зараз в надрах уряду готується постанова фундаментального і стратегічного характеру. Її перший блок міститиме теоретичну частину, що визначатиме терміни електронного уряду, інформаційної структури, інтерактивних сервісів, порталу, сайту, процесу їхньої взаємодії. "Ми плануємо описати багато фундаментальних речей. Так, наприклад, в цій постанові ми хочемо передбачити можливість реєстрації інтернет-сайтів в якості засобів масової інформації". Другий блок стосується питань безпеки, третій - питань відокремлених систем, наприклад, Нацбанку, Мінфіну, їхньої взаємодії і розвитку. Четвертий блок закладе основи для можливості здійснення розрахунків через інтернет. "По суті, ця постанова повинно стати стратегічною, що дасть поштовх для роботи на найближчі два-три роки", - заявив пан Бондар. 4
Але поки що, наприклад, сайт Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення (www.sciptrb.org.ua), згідно із заявою, зробленою під час інтернет-конференції на сайті www.maidan.org.ua керівником відділу роботи з інтернетом цього відомства і заступником його голови Іваном Лозовим, був створений за рахунок спонсорів і не оновлюється через відсутність коштів. "Інфраструктура Держкомінформу жалюгідна, тому що кошти в бюджеті взагалі не виділяються (!). За 2 роки жодної копійки на техніку, витратні матеріали". Варто нагадати, що Держкомінформ визначений відповідальним за інформаційне забезпечення Постанови КМУ №3/2002.
Сайт профільного комітету - Держкомзв'язку (www.stc.gov.ua) - все ж оновлюється, нехай і не в режимі он-лайн. Однак новини прес-центру держкомітету формуються за рахунок інформаційних повідомлень, що днем раніше опублікувалися на сайті ВАТ "Укртелеком" (www.ukrtel.net). Навіть укази власне Держкомзв'язку з'являються спочатку на сайті Укртелекому, а потім ті ж кілька коротких рядків публікують на "рідному" відомчому сайті (при цьому повний текст офіційного документа там просто відсутній).
Не найкращим чином організовано роботу і в згадуваному Управлінні Кабінету Міністрів України. На даний момент тут працює 25 осіб, що займаються підтримкою і адмініструванням комп'ютерної мережі Кабміну, законодавчим блоком, забезпеченням інформаційними матеріалами керівництва уряду, програмним забезпеченням і базами даних. На думку пана Бондаря, робочих ресурсів недостатньо. "Розширення нам не загрожує, оскільки прийнято однозначне рішення, що збільшення штату Кабміну не буде. Але я сподіваюсь, що відбудеться реструктуризація існуючого, за рахунок якого певні ланки будуть скорочені, а наша - збільшена".
Проте чи матиме це сенс - можливо, більшого ефекту вдасться досягти завдяки залученню ресурсів громадського та бізнес-секторів? Адже головним завданням є віднайдення щонайефективніших рішень, які забезпечують максимальний результат за мінімальних видатків. Прикладна реалізація цих рішень - справа суто технічна, але й тут можна знайти найвигідніший шлях. Наприклад, конкурс серед студентів і аспірантів (що буде і заохоченням професійного вдосконалення вітчизняних молодих фахівців), чи серед представників малого і середнього бізнесу (чиї розвиток і активізація є вже саме по собі надзвичайно вигідним для економіки України).
Та поки що уряд демонструє відсутність національних пріоритетів та раціональної ощадливості (виходячи з можливостей бюджету). Зокрема, 27 грудня 2001 р. Було завершено роботу з впровадження комп'ютерної мережі Будинку Уряду України. Під час розробки та реалізації проекту було використано досвід, розробки та обладнання провідних світових компаній у сфері виробництва спеціального телекомунікаційного обладнання - Nortel Networks (Канада) та Reichle&De-Massari (Швейцарія). Підрядником виступила провідна українська компанія на ринку телекомунікацій - акціонерне товариство закритого типу “Атлас”. Роботи з впровадження мережі виконували більше 60 фахівців цієї компанії, протягом восьми місяців. Про масштаб робіт говорить те, що в процесі роботи було прокладено близько 500 кілометрів спеціальних комп'ютерних кабелів, змонтовано 18 комутаційних центрів. Можливість одночасної роботи в локальних мережах Будинку Уряду отримали до 4 тис. користувачів.
Впровадження мережі має забезпечити єдиний інформаційний простір в Будинку Уряду, за допомогою якого будуть створені додаткові умови для підвищення ефективності та прозорості діяльності Кабінету Міністрів України. Зокрема, нові інформаційні канали дозволять ефективніше систематизувати роботу Уряду й значно пришвидшать подачу інформації на сайт Кабміну. Нова мережа дозволяє розпочати роботу з впровадження системи електронного документообігу та автоматизації контролю над виконанням доручень Президента України та Прем'єр-міністра. 7 Через місяць можна сказати, що сайт справді став оновлюватись частіше. Проте у яку суму все ж вилилось використання бренду всесвітньо відомих фірм? І за рахунок скорочення яких саме витрат бюджет зміг оплатити їх послуги (навряд чи це робилося в кредит)? Можливо, вигідніше було б використати інші можливості.
Так, більшість урядів зарубіжних країн йдуть саме шляхом, що його обрав уряд та визначив за орієнтир подальшого розвитку В.Бондар. За інформацією Europe Know-how center for Local & Central Government, ринок проектів щодо інформатизації діяльності урядів різноманітного рівня заповнюється переважно найбільшими світовими виробниками рішень - Microsoft, SAP, Oracle тощо. Як правило, генеральним підрядником виступає крупна і добре відома консалтингова фірма. Так, наприклад, компанії Arthur Andersen і Microsoft сформували альянс по роботі з держорганами Естонії, Латвії і Литви. В Болгарії створена рада з місцевих представництв міжнародних компаній Hewlett-Packard, IBM, Microsoft і Cisco Systems. Щоправда, болгарська асоціація місцевих компаній ІТ-галузі - BAIT (Bulgarian Association of IT Companies) - висловила своє незадоволення, вважаючи, що їхні інтереси теж треба враховувати при розподілі замовлень. Систему eProcurement для департаментів і агентств уряду Шотландії (scotland.gov.uk) налагоджуватимуть спільно англійські офіси компаній Cap Gemini Ernst&Young і Elcom International, Inc.. За контрактом, роботи розтягнуться на 7 років. Cap Gemini Ernst&Young в якості генерального підрядника спланує і впровадить систему. А Elcom надає технологічні платформи, зокрема PECOS Internet Procurement Manager і eCommerce Network's Dynamic Trading System. 6 Тобто, можна сказати, що це - традиційний шлях.
Варто лише зауважити, що шляхи вирішення прикладних проблем запровадження електронного уряду існують різні, проте обираючи їх, слід виходити з одного: коштів, яких вистачить бодай на часткове забезпечення потреб створення електронного уряду, в бюджеті немає, тож повністю покладати на нього фінансування немає сенсу. Більше того - проект є настільки затратним, що за розраховування лише на бюджет його і розпочинати не варто - по-перше, Україні нізвідки брати кошти, оскільки доходна частина держбюджету за обсягом зазвичай ухвалюється впритул до видаткової, причому з максимальним урізуванням фінансування всього, що можна. А по-друге, з офіційно закріплених в статтях бюджету коштів реально виділяється лише певна доля, і то незначна. Тож коли в статті бюджету “Кошти на запровадження та технічне забезпечення електронного уряду” вдасться провести суму, бодай втричі меншу за вкрай необхідну, то виплачено буде лише відсотків 20-30 від неї. Електронний уряд загине в зародку через відсутність у держави фінансових можливостей для його запровадження.
Виходить, самотужки українська держава не в змозі дозволити собі досконаліший інструмент, що скоротить її видатки і підвищить ефективність - а за вдалого розвитку подій зробить корпорацію “держава” прибутковою. Але чи повинні платники податків потерпати від того, що формування, розподіл і витрачання бюджету є недосконалими? Чи з цієї недосконалості випливає принципова неможливість вдосконалення?
У першому розділі ми обґрунтували твердження, що ініціатива формування електронного уряду належить трьом суспільним секторам: власне державному, бізнесовому та громадському. Правове забезпечення електронного уряду створюється державними органами, проте бізнес і громадськість активно включені до цього процесу, вносячи пропозиції, уточнення та позначаючи альтернативні шляхи розв'язання окремих питань. То чому ж технічне, програмне та фінансове забезпечення має забезпечуватись тільки за рахунок бюджету?
Розвиваючи вже подану вище думку, зазначимо, що цілком природно буде, якщо в обмін на певні тимчасові пільги певний виробник комп'ютерного чи мережевого обладнання (визначений відкритим тендером за використання вже існуючих урядових он-лайнових ресурсів) візьметься безкоштовно чи за дуже невеликою вартістю постачити певний перелік потрібного обладнання. Як вже обґрунтовувалось, це навіть не обов'язково має бути найновітніше і найпотужніше обладнання - скажімо, потреби інтранету цілком вдовольнять комп'ютери, що вже зняті з виробництва, але значна кількість яких лишилась на складах навіть не розпакована.
Чи, можливо, домовитися про передачу комп'ютерів, що вже відпрацювали своє на високотехнологічних виробництвах - підприємство потребує найновіших і найпотужніших машин, а замінювані цілком вдовольнять потреби секретаріату, архіву тощо. Так само зекономити держава може на спрощенні багатьох непотрібних в роботі уряду функцій (місткість відео- та звукових карт, тривимірна графіка, частота процесора тощо). Адже оптимізація документообігу та зберігання даних, уникнення дублювання функцій і витрат відбудеться внаслідок запровадження нових принципів роботи урядових структур, а не нових комп'ютерів, дизайну процесорного блоку чи найтонших моніторів.
Те саме стосується послуг інтернет-провайдера. Вісім тисяч замість дванадцяти - це добре, проте якщо обрати найпотужнішого провайдера зі значною капіталізацією, можна домовитись про безкоштовне надання послуг в обмін на пільги чи пріоритет у правах на побудову інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури. Держава відмовиться від певних сум додаткового прибутку протягом кількох років замість того, щоб витрачати вже отримані кошти, і, окрім того, матиме побудовану фізичну інформаційну мережу. І при цьому кожен матиме свій ґешефт - платники податків отримають свої ж кошти у вигляді соціального захисту чи здешевлення підручників, а не гарного комп'ютера на столі в урядовій приймальні; інтернет-провайдери чи компанії ІТ-сектору одержать можливість збільшити прибутки і вплив за менших затрат; держава отримає можливості оптимізації, які їй нічого не коштуватимуть, а ще й приноситимуть прибуток.
Як сказав Білл Оуенс, губернатор штату Колорадо: "Проблема в тому, що у нас є організація державного сектора вартістю в $11 млрд. (в Україні сума менша, проте принципу це не змінює), що повинна функціонувати не гірше від будь-якої з кращих компаній приватного сектора”. Це оптимальний підхід, коли держава більше не є тоталітарним мілітаризованим утворенням, зорієнтованим на досягнення якихось власних абстрактних цілей (на зразок світової гегемонії тощо). Держава як сервіс, що покликаний покращувати життя громадян і гарантувати їх безпеку і найкращі можливості для самореалізації - причому сервіс, оплачуваний громадянами залежно від якості обслуговування - така держава і повинна організовувати свою діяльність за принципом бізнесу. Щонайкраще обслуговування клієнтів за щонайменшої собівартості передбачає постійне вдосконалення і використання всіх можливостей для досягнення максимуму за обома показниками. 6 І навіть за значно нижчого рівня економічного розвитку український уряд може застосовувати досвід урядів інших країн. Нашим реаліям, скажімо, цілком відповідають принципи організації електронного уряду штату Вашингтон. Розглянемо їх.
Орієнтація на громадян. Громадяни (платники податків), як власники уряду, а не тільки споживачі його послуг, визначають політику і спрямування розвитку проекту електронного уряду.
Зручність і простота використання. Всі електронні рішення, застосовувані в цифровому уряді, мають своєю метою полегшити користування системою для громадян, збільшивши швидкість обслуговування запитань і скоротивши час очікування.
Бізнес-трансформація. Все програмне забезпечення, архітектура і інфраструктура, а також політика електронного уряду спрямовані на те, щоб надати урядовій системі ефективність бізнес-моделі, з її відповідним комплексом цінностей.
Вартість і складність. Вони повинні бути зведені до мінімуму, щоб робота з системою не викликала ускладнень як у поодиноких, так і у корпоративних користувачів.
Обслуговування. Ефективність роботи електронного уряду повинна виявлятися в його спроможності швидко і з найменшими затратами обслугувати найбільшу кількість громадян, при цьому забезпечуючи найвищу якість обслуговування.
Масштабність рішень. Застосування повинні забезпечувати взаємодію між різноманітними структурами і органами, що складають систему, і повну взаємну сумісність.
Виконання. Застосування повинні відповідати меті вдосконалення трансакцій шляхом скорочення тривалості і зменшення складності обслуговування та потреби у докладанні зусиль.
Звітність. Застосування повинні збільшувати точність даних і можливість їхнього архівування, а також зовнішнього і внутрішнього (контрольно-наглядовими структурами уряду) аудиту трансакцій.
Значення. Електронний уряд - головна мета влади в єдиному мережевому просторі і основа всіх моделей державного управління XXI сторіччя. (матеріал Майкрософта). 6
Деякі з цих принципів були зазначені ще у Національній програмі інформатизації. Ця ж програма містить окремий проект: «Створити інтегровану інформаційно-аналітичну систему органів державної влади та місцевого самоврядування» (виконавець Інститут кібернетики НАНУ). Ця система мала базуватися на інформаційно-аналітичних системах міністерств і відомств, даючи максимальну можливість для спільного використання інформаційних ресурсів. 1 Тобто, розробкам на державному рівні ідей електронного уряду та безпосередньо компоненти G2G виповнилося вже три роки. І досі ця державна програма, підготовлена свого часу Державним комітетом зв'язку й інформатизації України разом з іншими відомствами, залишається на папері. 1 Бо наявні на сьогодні ресурси є лише окремими проектами, реалізовуваними поза будь-якою стратегією. Вже навздогін практиці ухвалюються нормативні акти, що підводять під них якусь спільну основу.
Насправді процес має розвиватись у зворотному напрямку. Профільні комітети, урядові структури, науково-дослідні установи та громадські ініціативи мають створити цілісну концепцію, що враховуватиме всі особливості вітчизняної економіки, політики, можливості наявної владної інфраструктури. І вже в рамках цієї концепції, чітко визначивши мету створення електронного уряду, завдання даного етапу та їх співвіднесення із цією метою, можна і необхідно реалізовувати певні окремі компоненти, як це було зроблено, наприклад, в Естонії. А саме: розмістити в інтернеті бюджет країни і окремих регіонів з можливістю відслідковувати видатки коштів, створити систему електронної закупівлі (лише за один рік обсяг підписаних через таку систему контрактів в Естонії збільшився в 35 разів - з 2 до 70 млн. долл. США) чи принаймні електронних тендерів, запровадити систему документообігу (починаючи з тих документів, робота з якими не потребує персональної ідентифікації чи наступного візування). 8
Подібний принцип руху державних структур крок за кроком до електронного простору застосовано командою розробників проекту "Україна - розвиток через інтернет". Зокрема, ними були зазначені наступні 3 основних компоненти проекту:
1. Компонент "електронний уряд", що складається з 2 модулів:
А) модуль "електронних закупівель": нові, більш ефективні процедури організації і проведення державних закупівель; відкритий доступ будь-яких суб'єктів ринку до інформації про потреби держорганів країни у певних продуктах і послугах, можливість безпосередньо взяти участь у тендерах; можливість організації громадського контролю за процесом проведення державних закупівель тощо.
Б) модуль "електронний документообіг": значне зниження затрат часу і коштів; підвищення ефективності роботи державних установ; розширені можливостей контролю; надання доступу до найбільш повної і своєчасної інформації.
2. Компонент "законодавство у сфері електронного бізнесу". Передбачається використання передового досвіду і кращих методичних розробок в цій сфері для створення відповідного законодавчого поля, що є одним з найважливіших факторів подальшого становлення і розвитку електронного бізнесу в Україні.
3. Компонент "електронна демократія". Суть компоненту полягає в наданні громадськості можливостей обговорення і обміну думками з питань управління і розвитку, опосередковано впливаючи таким чином на формування і прийняття рішень на всіх рівнях державної влади. В складі цього компоненту планується розробка інформаційного порталу і Регіонального інформаційного центру, що служитимуть віртуальним місцем для проведення обговорень, дискусій, форумів тощо.
Проект, з якого, на думку керівника управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів і технологій Кабміну, слід починати роботу Центрального урядового порталу - себто, електронні закупівлі - розпочато (принаймні за результатами для бюджету) невдало. А в другій половині 2002 р. наявний пілотний модуль "електронних закупівель” має охопити всі рівні проведення державної закупівлі - від загальнонаціональних до районних. Якщо до цього часу державні структури не змінять своє ставлення до електронного уряду, не сприймуть його як концепцію здешевлення і оптимізації державного управління, результатом буде лише кількаразове збільшення бюджетних видатків задля купівлі не використовуваного за призначенням обладнання.
Директор департаменту інформаційних технологій і комп'ютерних мереж Держкомітету зі зв'язку і інформатизації України Віктор Лисицький повідомив, що створення і запуск в експлуатацію систем електронного документообігу в таких вищих інститутах виконавчої влади України, як Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України, а також у низці міністерств і відомств, теж планується в другій половині 2002 р. 7 Що теж призведе лише до збільшення видатків на папір, витратні матеріали і допоміжний персонал, якщо не запроваджувати ці системи як безпаперове виробництво.
Якщо продовжувати перелік урядових електронних ініціатив, то слід згадати наступні. Міністерство аграрної політики розробило й підтримує в актуальному стані систему із забезпечення цінового моніторингу аграрного ринку України, а також інформаційно-аналітичну систему розрахунку оптимальної структури кормовиробництва. Для обслуговування інтересів транспортних організацій Міністерство транспорту вводить в дію інформаційно-аналітичну систему «Прогноз», призначену для надання зацікавленим особам інформації про вантажні потоки через кордони України. Держкомстандарт має низку баз даних, зміст яких цікавий для великої кількості суб'єктів ринку. Слід також відзначити останні ініціативи податкової адміністрації з організації он-лайнового режиму роботи з платниками податків. 1
Таким чином, окремі урядові установи поступово комп'ютеризуються, створюють власні інформаційні ресурси - і все це коштом бюджету та, як вже зазначалося, задля подальшого збільшення бюджетних витрат. Але чи вірно обрано пріоритети створення електронного уряду - вірніше, пріоритети його бюджетного фінансування? Чи не варто придбання комп'ютерів, програм, оплату зарубіжних розробників замінити грантами для вітчизняних молодих розробників обладнання та програмного забезпечення або авторів прикладних навчальних програм з використання інтернету та загальної комп'ютерної грамотності, фінансуванням розробки україномовних інтерфейсів найпопулярніших програм, або ж капіталовкладеннями в створення фізичної інфраструктури інтранета? Навчальні ж курси та тренінги для вчителів, викладачів вузів, студентів можна організовувати коштом міжнародних структур та за рахунок потужних корпорацій - або ж в рамках двосторонніх домовленостей на зразок культурних грантів, реалізовуваних урядом Японії в Україні в рамках програми "Офіційна допомога для розвитку". Бюджет же варто витрачати на завдання, спрямовані перш за все на захист національних інтересів та безпеку інформаційного простору.
Підсумки:
В цьому розділі ми з'ясували, які саме зміни всередині урядових організацій, в їх структурі, функціях і методах роботи ініціює запровадження електронного уряду. А саме: відбувається перенесення акцентів з вертикальних на горизонтальні зв'язки всередині уряду, між різними його підрозділами і гілками влади. За рахунок створення внутрішньоурядової інформаційної мережі і перенесення до неї основних та специфічних баз даних, з якими працюють різні ланки урядової структури, ліквідується вимушене дублювання функцій та інформації, паралельне здійснення контролю та нагляду за роботою окремих органів та виконанням окремих робіт.
Відкриті, загальнодоступні для кожного учасника внутрішньоурядової мережі інформаційні ресурси дозволяють уникати ситуацій, коли на певному етапі проходження інформації щаблями урядової ієрархії відбувається зумисне її викривлення, приховування одних фактів та фальсифікація інших. Можливість такої фальсифікації сьогодні часто є причиною поширення корупції - через прагнення деяких чиновників приховати певні факти чи домогтися прийняття вигідного для них рішення.
Так само ми з'ясували, що контроль, забезпечуваний запровадженням сервісу G2G, дозволяє запобігати нецільовому використанню бюджетних кошів та іншим зловживанням, пов'язаним з браком інформації та нефункціональною її організацією.
Ще одним безпосереднім наслідком запровадження сервісу G2G є цілковитий перехід на електронний документообіг всіх урядових структур, що забезпечує значну економію витратних матеріалів та часу молодшого персоналу, який досі витрачається на передавання, розмножування, пошук та розповсюдження певних документів. Електронний документообіг також дозволяє державним службовцям, перш за все представникам вищої і середньої управлінської ланки, раціональніше використовувати час: працювати з електронними документами простіше, вони доступні будь-де і будь-коли за наявності комп'ютерного терміналу, внесені правки та розроблені проекти документів легко і з мінімальними затратами часу стають доступними для всіх зацікавлених сторін, що багаторазово пришвидшує процес узгодження остаточних документів та досягнення консенсусу.
Сервіс G2G також є ефективним механізмом оптимізації використання, розподілу і перерозподілу матеріальних, фінансових та кадрових ресурсів між різними гілками влади, різними структурами, місцевими відділеннями тощо. Завдяки цьому запобігається втрату коштів через нестачу чи надлишок ресурсів в окремому структурному підрозділі уряду. Із запровадженням модуля G2G також полегшується процес співпраці на міжрегіональному та місцевому рівні між окремими держслужбовцями, відділами, органами влади.
Ще одним позитивним наслідком запровадження G2G є сприяння підвищенню компетентності чиновників різних рівнів за рахунок спрощення процесу службового просування: професійні якості кожного службовця легко перевірити, запропонувавши виконувати ширші обов'язки.
Окрім того, урядовий інтранет зберігає всі властивості і характеристики інтернету, і також є одним з інструментів Інформаційного суспільства. Тож в цій сфері так само актуальне явище дожиттєвого навчання, перш за все дистанційного. Кожен державний службовець отримує можливість розширити свою спеціалізацію, набути додаткових знань і навичок, здобути другу, третю і т.д. освіту, пройти он-лайновий тренінг в центральних органах влади або в міжнародних чи зарубіжних владних структурах тощо.
Ці можливості означають, що професійний рівень державних службовців по певному часі можна буде співставити з рівнем фахівців приватних компаній. Що дозволить зняти кадрову проблему урядових структур. Вищий професіоналізм та ширша спеціалізація кожного державного службовця дозволять і надалі скорочувати штат чиновників. Це відкриє можливості до кращого матеріального заохочення кожного службовця, що, своєю чергою, додатково підвищить конкурентоспроможність урядових структур порівняно з приватним сектором у боротьбі за кращих фахівців.
Цей механізм, поруч із запровадженням внутрішньої конкуренції шляхом атестаційного відбору та демонополізації відомчої інформації, є способом заохочення державних службовців до повноцінного використання можливостей ІТ-інновацій та зміни професійних орієнтирів (ініціативність, персональна відповідальність, пріоритет потреб громадянина і т.ін.).
Але однією з основних функцій G2G-модуля як елемента електронного уряду та інструмента Інформаційного суспільства є те, що він запобігає можливості профанації ідеї електронного уряду загалом та перетворення її на різновид збиткової автоматизації.
Теми для обговорення:
Функції модуля G2G.
Основні принципи роботи G2G-компоненти електронного уряду.
Функціональний рівень технічного забезпечення урядових установ.
Методи заохочення державних структур і службовців до запровадження інновацій і переходу на принципи роботи електронного уряду.
Прийнятні і неприйнятні для України схеми фінансування внутрішньоурядових реінжинірингових процесів.
Чим зумовлена необхідність у створенні урядового інтранету?
Яким чином варто Україні вирішувати питання апаратного, програмного та кадрового забезпечення урядових структур для роботи в режимі G2G?
Чим саме є вигідним для України електронний уряд та, зокрема, його G2G-модуль?
За рахунок чого компенсуються затрати на запровадження електронного уряду та створення інтранету?
Як найраціональніше - з урахуванням стратегічних інтересів держави - розподілити бюджетні кошти, призначені для створення електронного уряду?
Пріоритети бюджетного фінансування у сфері запровадження електронного уряду та розвитку G2G-компоненти.
Посилання:
1. Електронний уряд в Україні? Буде! Коли? Олександр Баранов (начальник управління зв'язку, телекомунікацій та інформатизації КМДА). - № 1 (376) субота, 5-18 січня 2002 року
zerkalo-nedeli.com/
2. "Надо меньше пить и больше покупать компьютеров”. В.Лисицкий. - е. - №2 (26), февраль 2002 г.
3. Глазами потенциального электронного гражданина. Н.Слупицкая. - е. - №2 (26), февраль 2002 г.
4. Е-уряд. UA - перші кроки. Александр Брамс. 04/02/2002
ain.com.ua/politeconomia/2002/02/04/970.html
5. kmu.gov.ua/mainzkomit.html
4 січня 2002 року
6. egovernment.ru
7. Intel готовий сприяти електронному розвитку України. 18/12/2001
ain.com.ua/press/2001/12/18/922.html
8. М.С.Вершинин Политическая коммуникация в информационном обществе --СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2001 -- 253 с. ISBN 5-8016-0250-Х.
polit.spb.ru/edu/ob30.html

Частина третя.


Підґрунтя громадянського суспільства -
урядові сервіси для громадян і бізнесів

У перших двох розділах нами з'ясовано зміст поняття “електронний уряд”, а також зміст і методи трансформації внутрішньоурядових процесів та організації державного управління за впровадження електронного уряду. Цей розділ ми присвятимо вивченню ще двох аспектів електронного уряду як соціального явища, а саме - роботі модулів G2B та G2C. Ми розглядатимем їх паралельно, оскільки громадяни, так само як і бізнеси, виступають стосовно уряду в подвійній ролі: як платники податків і бізнеси, і громадяни є власниками уряду, але вони ж є і його основними клієнтами.
Останнє твердження по відношенню до України буде вірним лише за електронного уряду - традиційні схеми здійснення державного управління передбачають існування держави зі всіма її атрибутами як явища цілком самодостатнього, яке не потребує жодних інших об'єктів для здійснення своїх функцій, окрім власних же структурних підрозділів. У практичному сенсі це означає, що громадяни і бізнеси працюють на задоволення потреб держави.
Електронний уряд, як ми вже казали, починається з бізнес-реінжинірингу діяльності державних структур. Це розставляє на свої місця ролі кожного учасника владних стосунків: державні органи стають сервісами, що забезпечують для громадян і бізнесів безпечні і комфортні умови життєдіяльності за щонайменших видатків.
Основні ж завдання сервісів “уряд-громадянину” та “уряд-бізнесу” (формули G2C та G2В) в рамках реалізації проекту електронного уряду можна визначити наступним чином: подолання бюрократії, запровадження в урядових структурах орієнтованості на громадян, вивільнення ресурсів, позбавлення від черг, спрощення легалізації приватної ініціативи у сфері бізнесу, активізація малого та середнього бізнесу в країні, оптимізація менеджменту, здешевлення ведення бізнесу шляхом запровадження телероботи і оцифровування документообігу. Це далеко не повний перелік, проте з нього зрозуміла мета запровадження цих модулів електронного уряду - перетворити самі державні структури на сервіси, покликані забезпечувати максимально комфортні умови для життя і роботи громадян, їх самореалізації, а також для провадження бізнесами максимально ефективної діяльності.
Функціонування сервісів G2B та G2C означає перш за все створення відповідних мережевих ресурсів, на базі яких вже будуються власне сервіси. Цей процес в Україні не буде революційним, оскільки головним завданням є аналіз досвіду вже працюючих проектів електронного уряду і виокремлення з нього компонентів, придатних до застосування в нашій країні. Світовий досвід є багатим джерелом ідей, оскільки електронний уряд вперше з'явився в Америці ще 1991 р., а в Європі набув поширення ще до кінця минулого сторіччя.
В Україні ж Кабінет Міністрів прийняв постанову "Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" тільки 4 січня 2002 р. Постанову спрямовано на поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами і на вільний доступ до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів. Нею передбачається, зокрема, запровадження обов'язкового розміщення центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації на власних сайтах, встановлення вимог щодо її структури та обсягів, а також створення єдиного порталу Кабінету Міністрів України, призначеного для інтеграції сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян. 1
Уряд інформаційної ери для громадян і бізнесу має відповідати багатьом умовам, проте сьогодні Україна реально спроможна забезпечити лише частину функцій. Скажімо, сегмент G2C може забезпечити наступні послуги: замовлення іспитів на теорію і практику водіння; пошук роботи і електронна процедура перевірки фахової відповідності; надання власної оцінки обсягу податкових пільг; одержання інформації і консультацій щодо прибутків; видача в он-лайновому режимі інформації і консультацій щодо здоров'я; використання національної мережі навчання; подання заявок про позички на навчання і студентську підтримку (стипендію). Відповідно, і сегмент G2B зможе надавати дише обмежену кількість сервісів, зокрема такі як заповнення реєстраційних форм на ПДВ і його повернення; подання заявок на регіональні гранти підтримки та одержання оплати від уряду за надані товари і послуги. 2
Окрім того, урядовий портал має надавати громадянам і бізнесам легкий доступ до наступних інформаційних ресурсів: база даних стосовно ринку праці, заповнення електронних бланків і форм, електронний обмін даними між урядом і громадянами, здійснення на сайті уряду (після появи відповідних нормативно-правових актів) платежів за послуги за допомогою кредитних карт. Загалом, скільки б сервісів не містив урядовий портал, він має відповідати кільком основним вимогам: електронна інфраструктура кожного складника електронного уряду має створюватись на основі єдиних стандартів; урядовий портал має бути єдиною точкою доступу до всіх послуг електронного уряду (що дозволяє громадянам різко знизити затрати часу на виконання стандартних операцій); головним критерієм діяльності будь-якого елементу електронного уряду має бути орієнтація на вигоди платника податків. Уряд має бути організований так, щоб люди не повинні були полювати на служби методом проб і помилок.
Зупинимось детальніше на принципі єдиної точки доступу. Наявність всієї інформації і послуг на єдиному урядовому порталі створює додаткові вигоди для платників податків. Перша з них - відсутність необхідності багато раз заповнювати різні форми з одними і тими ж персональними даними. Будучи один раз внесеними в базу даних, вони після цього автоматичні з'являються в полях форми щоразу, коли користувач вводить свій пароль і індивідуальний код. Друга - наявність єдиної точки доступу дозволяє надавати платнику податків комплексну послугу, що заохочує користувача швидше переводити свої операції з урядом до он-лайнового середовища. Електронний уряд, таким чином, зумовлює появу “електронного громадянина” (еСitizen) - громадянина, що здійснює трансакції з урядом здебільшого через мережу.
Можливості електронного уряду доволі широкі, проте аби їх реалізувати, перш за все слід зрозуміти мету його запровадження і з'ясувати підстави - чому громадяни зацікавлені у його запровадженні. З останнього випливають ще кілька принципів організації електронного уряду. Так мережеві урядові сервіси повинні дослухатися до турбот людей і включати їх в рішення, що стосуються того, як слід надавати послуги; чуйно ставитися до потреб окремих груп людей або бізнесів; відображати реальне життя людей; полегшити можливість подати скаргу і отримати результат, коли справи ідуть неправильно. 2
Одну з перших постанов Кабінету Міністрів України в 2002 році було присвячено справам інтернету, а саме, нею встановлений порядок публікації в мережі інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерству економіки і з питань європейської інтеграції, Державному комітету зв'язку і інформатизації і Службі безпеки України доручено для інтеграції інформаційних ресурсів органів виконавчої влади, розміщених в мережі інтернет, забезпечити розробку і реалізацію проекту єдиного порталу Кабінету Міністрів України.
Так згідно встановленого порядку, на сайті органу виконавчої влади рівня міністерства або іншого центрального органу повинна розміщуватися наступна інформація: найменування органу; основні задачі і нормативно-правові основи діяльності; структура і керівництво органу; прізвища, імена і по-батькові керівників; місцезнаходження апарату, урядових органів держуправління, створених в його складі, територіальних органів і відповідних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій (поштові адреси, номери телефонів, факси, адреси сайтів і електронної пошти); основні функції структурних підрозділів, а також ФИО, номери телефонів, адреси електронної пошти їхніх керівників; нормативно-правові акти з питань, що знаходяться в компетенції органу; порядок реєстрації, ліцензування окремих виглядів діяльності у відповідній області (взірці документів, розрахункові рахунок для внесення необхідних платежів, розміри цих платежів і ін.), взірці документів і інших матеріалів, необхідних для звертання громадян до органу; розклад роботи органу і години прийому керівництва; підприємства, заснування і організації, що перебувають у сфері управління органу, цільові програми у відповідній області; відомості про проведення закупівлі товару (робіт, послуг) за державні кошти; державні інформаційні ресурси з питань, які є в компетенції органу; поточні і заплановані заходи і події в відповідній області; відомості про існуючі вакансії.
Органи виконавчої влади рівня Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій, окрім усього вищенаведеного, повинні розмістити на своїх сайтах інформацію про виконання бюджету відповідного рівня; показники розрахунку за енергоносії; відомості про оплату місцевих податків і зборів, комунальних платежі, в тому числі тарифи і пільги окремим групам платників, розрахунок юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня; заснування і заклади соціальної сфери; список комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих, дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, що знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, з поданням адреси, номерів телефонів, розпорядку робіт; а також порядок оскарження рішень, прийнятих органом відповідного рівня. Органи того ж рівня повинні додатково розміщувати інформацію про районні, районні в Києві і Севастополі держадміністрації, а також інформацію про показники виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсії, стипендій і інших соціальних виплати.
Окрім усього цієї, на сайтах Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій повинна розміщуватися інформація про територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці: сучасна територія і історія регіону, адміністративно-територіальний лад, міста регіону; загальний огляд економіки, опис природних ресурсів, відомості про транспортну інфраструктуру, засоби комунікацій, промисловість, сільське господарство, створення привабливих інвестиційних умов в регіоні, вільні економічні зони, розвиток туризму, відомості про розвиток науки і освіти (список навчальних закладів і наукових установ, закладів культури і мистецтва), посилання на інші інтернет-ресурси регіону. На сайтах держорганів може розміщуватися й інша інформація, яку керівництво місцевої виконавчої влади вважає за доцільне опублікувати.
Окремо обумовлюється забезпечення зворотного зв'язку - оформлення потоку інформації в мережі від громадян до уряду. Але, скажімо, офіційна сторінка Президента України містить роз'яснення, що “розгляд звернень громадян на адресу Президента України здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян". Звернення може бути усним (викладеним громадянином на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою. Письмове звернення повинно бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати”. Тобто, нормативні акти України лише декларують (ґрунтуючись на кращих зарубіжних зразках), яким саме має бути електронний уряд і його елементи. І ці декларації жодним чином не розраховані на практичне застосування. Ця ситуація повторюється і стосовно регіональних та відомчих офіційних ресурсів - щоправда, не всіх, хоча й переважної більшості. Так серед ресурсів обласних державних адміністрацій лише влада Дніпропетровщини сприймає електронний уряд цілком відповідно до декларацій і справді перетворила свій сайт на багатофункціональний портал, орієнтований на співпрацю з громадянами і реалізацію можливостей здійснювати трансакції в мережі. Решта ж регіональних ресурсів мають зовсім іншу спрямованість.
З цього приводу наведемо вислів Естер Дайсон, голови міжнародної організації, що відповідає за функціонування адрес інтернету - ICANN (пані Дайсон, яку учасники ринку називають "живою легендою" інтернету, входить в число 50 найвпливовіших людей у світі інформаційних технологій): “створювані інтернет-ресурси державних органів є більшою мірою інформативними, ніж функціональними”. Хоча пані Дайсон вела мову про Російську Федерацію, цей висновок буде цілком вірним і стосовно України. Як не прикро, в основному державні інтернет-ресурси є презентаційними проектами - в гіршому випадку вони представляють (хоча швидше рекламують) керівника області, в кращому - саму область. І лише кілька офіційних сайтів облдержадміністрацій можна з більшою чи меншою достовірністю назвати бізнес-ресурсами, що все ж краще за безцільну презентацію. Проте про чітку сервісну організацію інформаційного ресурсу, про орієнтацію на зручність і потреби саме пересічного користувача, що має певне питання, яке сподівається розв'язати за допомогою електронної адміністрації - про це не може йтися, на жаль, в жодному випадку.
З іншої точки зору, більшість користувачів самі слабко уявляють, що їм може бути потрібно на урядовому сайті, яким він має бути, аби з ним було зручно працювати. В українських користувачів мережі поки що не сформувалось жодних пріоритетів стосовно можливості взаємодії з урядом в інтернеті. Це яскраво проілюструвало дослідження, проведене Інститутом Інформаційного суспільства. Було запропоноване питання: “Якими повинні бути критерії оцінки офіційних сайтів і порталів державних структур і служб?” Респонденти могли обрати один з чотирьох варіантів відповіді: критерій не важливий; важливий почасти; достатньо важливий; важливий. Перелік критеріїв був достатньо різноманітний. Наведемо його повністю, бо насправді за належного рівня розвитку електронного уряду, коли він вже включений до системи інших функціональних елементів Інформаційного суспільства, кожна з цих характеристик має бути властивою будь-якому офіційному ресурсу.
Тож урядовий ресурс має характеризувати: інформативність; наявність внутрішньої пошукової машини; функціональність; дружність інтерфейсу; наявність он-лайнового сервісу; наявність пошти; рівень дизайну; наявність функцій для обслуговування користувачів з фізичними обмеженнями; наявність інтернет-адрес інших державних служб; наявність текстів прийнятих документів; наявність довідкових і допоміжних ресурсів для заповнення форм, оформлення заявок і т. д.; наявність портрету глави структури; наявність біографії глави структури; наявність контактних телефонів, адрес, годин роботи окремих офф-лайнових служб і відповідальних осіб; наявність сторінки новин; час оновлення сторінки новин; час оновлення сторінки документів; наявність прогнозу погоди, телевізійної програми і т.д.; наявність карт міста/району/області; наявність культурної афіші; орієнтованість на клієнта; орієнтованість на презентабельність структури; орієнтованість на сувору офіційність ресурсу; дизайн, розрахований на максимально швидке завантаження сторінки; наявність історичної довідки про місто/країну/область; наявність проектів документів; наявність форуму для обговорення проектів документів; наявність зобов'язань відповідальних осіб державного органу відносно звернень громадян і обмеження часу на відповідь; наявність гіда по місту/району/країні/області; наявність інформації про економічні ресурси міста/країни/області; наявність бізнес-порталу з інформацією про основні бізнес-структури міста/області/району, їхні контактні телефони/адреси, фінансова інформація і т.д.; наявність адрес соціально значущих об'єктів - шкіл, лікарень, аптек, поліклінік, органів місцевого самоврядування, театрів, кінотеатрів, бібліотек, вузів і т.д. міста/району/області; мова сайта; двомовне (укр/рос, укр/англ, рос/англ), тримовне виконання сайта; наявність чатів з представниками влади.
В результаті пріоритетними виявились наявність новин, інтернет-адрес інших органів влади, контактних даних посадовців і структурних підрозділів даного органу влади, форуму та іншомовного варіанту ресурсу. Що і свідчить про цілковиту відсутність уявлення про функції навіть не стільки інтернет-ресурсу, скільки самого органу влади. Що, в принципі, цілком можна пояснити слабкістю інститутів громадянського суспільства в Україні. Але тим серйознішим є завдання державних органів і, зокрема, відповідальних за розроблення інтернет-ресурсів.
Таким чином, клієнти не знають, чого вимагати, урядові служби не уявляють, що пропонувати - і, ймовірно, навіть не замислювались іще над питанням власної відповідальності за формування специфічних (що стосуються послуг урядових сервісів) інформаційних потреб громадян і, що важливіше, за формування соціальної і психологічної мотивації громадян - підстав, спираючись на які громадянин вирішуватиме, потрібен саме йому електронний уряд чи ні, що саме йому потрібно, наскільки це важливо особисто для нього, які це матиме наслідки тощо.
Ми ведемо мову здебільшого про громадян, проте ситуація з бізнесами та сама. Бізнеси так само не довіряють державі і всім ініційованим нею інноваціям. Підприємці настільки звикли до законів корумпованого суспільства, що пропозиції просто і доступно вирішувати більшість питань діяльності бізнесу в обхід чиновників взагалі сприймають надзвичайно скептично - все одно кінець-кінцем треба буде звертатися не до порталу, а до клерка, і той вже свого не упустить. Тендери в інтернеті сприймаються лише як чергова ширма для звичної діяльності за домовленістю і за хабар. І треба зауважити, що держава, зокрема уповноважені нею посадовці, саме такі схеми і запроваджує - звичайно, як пробні і тимчасові. Але це означає, що не змінюється принцип.
В першій частині ми обґрунтували специфічну для України і посттоталітарних країн загалом необхідність делегувати ініціативу запровадження електронного уряду і всю фінансову і правову відповідальність за його формування саме державі. Проте наведена нами аргументація не виключає участі інших двох секторів - громадського і бізнесового. Більше того, оскільки провідна роль може належати тільки державі - принаймні на даному етапі - тим відповідальнішою є “допоміжна” роль громадської і бізнес-ініціативи. Хоча в якості і першої, і другої ми розглядаємо фахові спільноти - спеціалістів у сфері ІТ, одні з яких розпоряджаються капіталом, а інші ні. Їхня роль найвідповідальніша, бо, на відміну від держави, вони чітко уявляють можливості і обмеження ІТ і розраховують не лише на більш чи менш вдалу компіляцію чужих рішень. Фахівці точно знають, навіщо ІТ державі, громадянину, бізнесмену. Тож, відповідно, знають, яких заходів варто вживати і чому, а яких кроків варто уникати і з якої причини. Урядовці ж розриваються між налагодженими традиційними схемами і вигідними, але неапробованими інноваціями. Яскравою ілюстрацією є скарга виконавчого директора сайта російського “ГИБДД” Василя Чучупала на форумі "Технології і рішення для електронної Росії", що його пропозиція опублікувати на сайті квитанції для оплати дорожнього податку зіткнулась з опором постачальників бланків квитанцій, які боялися втратити ринок. 3 Хоча, слід зауважити, в Російській Федерації ідея електронного уряду знайшла неабияку підтримку, незважаючи на ті ж вади запровадження, що і в Україні.
Що ж до нашої держави, формально і її уряд включився до процесів інформатизації. Загальний перелік створених електронних сторінок доволі значний. Але ми зосередимось на ресурсах регіональних органів влади. Адже таку ж розгалужену систему локалізованих ресурсів мають хіба що податківці - але за існуючих процедур взаємодії з цією структурою мало хто наважиться заповнювати будь-які форми самостійно, без консультацій з працівниками податкової служби. Окрім того, система електронних платежів, лише починає запроваджуватись, а закон про електронний цифровий підпис тільки розглядається Верховною Радою. Тож, відповідно, ця служба не є он-лайновою, а створені ресурси на повну силу - з цілком об'єктивних причин - зможуть працювати нескоро. Ресурси центральних органів влади так само не відповідають вимогам електронного уряду чи, принаймні, он-лайнового сервісу - на причинах ми зупинимось нижче.
Таким чином, лишаються сторінки регіональних органів влади - за визначенням вони мають бути пристосовані до використання щонайширшими верствами громадян, мати достатньо широкий спектр функцій, аби не потребувати в обов'язковому порядку прийняття якихось спеціальних нормативних актів, і бути придатними для виконання своїх функцій чи не з першого дня запуску. Аби з'ясувати, що було створено на лютий 2002 року, проаналізуємо використані засоби (як суто технічного виконання, так і формування змістового наповнення) і, виходячи з цього, спробуємо сформулювати мету створення цих ресурсів. Додамо, що більшість цих ресурсів включена до переліку регіональних органів влади на сайті Кабінету Міністрів України. 4
Аналіз зроблено з точки зору пересічного україномовного користувача, що є громадянином України і мешканцем відповідної області - себто, чиї інтереси суто прикладні. Відвідувач сайта апріорі шукає конкретні відомості і намагається вирішити цілком певні питання, а не знайти матеріал для читання чи перегляду ілюстрацій. Висновки не систематизовано, а подано відповідно до внутрішньої структури сайтів - себто, доволі хаотично.
Почнемо з Вінниці. Сайт україномовний. Інтерфейс назвати інтуїтивним можна лише з натяжкою, дизайн не ергономічний - занадто темний, очі швидко втомлюються. Початкова сторінка - новини Поділля - доволі швидко завантажується, оновлення - через день, є архів новин, зворотній зв'язок - заповнена форма електронного листа. Зміст: Є розділ розпоряджень голови ОДА: останні розпорядження - за грудень, перші - з початку 2001 р.. Також є телефони ЗМІ, сторінка огляду преси за тиждень. В розділі освіта - активні лінки учбових закладів та тематичних сайтів, що є чи не єдиним плюсом ресурсу. В англійському варіанті початковою є “Наш Край” (карта і загальні дані), відсутні новини та тексти постанов, деякі лінки неактивні, вміщено фото міста. Загалом інформативність сайту невелика.
Волинь. Сайт україномовний. Існує з січня 2002 р.. Зворотній зв'язок не в меню, а тільки на головній, карта сайту складна і жодного активного лінку, розробка і дизайн власні, апаратні. Інтерфейс незручний, розрахований на 17" монітор, неергономічний дизайн - яскраво-блакитний з білим, ріже очі, розділи сховані в абсолютно довільно добраних пунктах-посиланнях, інформації багато, але організована хаотично, незручно, довго завантажується, в розділах відсутня оперативна інформація; на сайті важко орієнтуватися, визначити поточний розділ. Сайт має надто багато підрівнів, повільно завантажується кожна сторінка. Стартова - герб і прапор. Архів новин заховано на четвертий підрівень, оновлення що три дні. Зміст: Розділ "Відпочинок" - описова сторінка з фото, повільна, жодних даних про репертуар, адреси, телефони замовлення і купівлі квитів, розкладу тощо. Розділ “Філателія” - чомусь в окремий розділ винесено коротке повідомлення про випуск художнього блоку марок. Дивний розділ Talk show в переліку ("Теми для обговорень" в заголовку) - стаття зі зверненням до читачів - чи то оновлюваний розділ дискусій (де архів?), чи то така ж історія, як з "Філателією". Постанови вміщено в зворотному порядку за датою, тексти доступні лише для скачування, тексти в архіві розпоряджень - з початку 2000, так само в зворотному порядку за датою. Розділ “Структура ОДА” має активні посилання лише для відомостей про заступників, решта керівників просто перераховані, телефони - на шостому підрівні. плюс - непогана фотогалерея, В розділі “Освіта” - сама статистика, розділ “наука” сховано за орнаментом. Англійська версія - сильно скорочена, надзвичайно повільно вантажиться, майже абсолютно самостійний ресурс, що мало співпадає з українською версією - містить "Поезію", "Музеї", "Карту, "Банки", "Інвестиції", Транспорт", розділ "Церкви" чомусь приводить на порожню україномовну сторінку з переліком, аналогічним "Головній". Багато порожніх сторінок, що містять лише переліки сторінок наступних рівнів. Повертатися треба крок за кроком, а не відразу, на іншу гілку шлях скрізь 4-5 сторінок. Розділ "Транспорт" містить чомусь лише перелік доріг і магістралей та їх протяжність. Home не працює. карта області з даними (знов на окремих сторінках, а не зі зносками) чомусь лише в англійському варіанті.
Донецьк. Вантажиться повільно, стартова сторінка - практично порожня (поштова адреса та e-mail, перемикачі української та англійської версій). Незручний інтерфейс, перелік ресурсів внизу сторінки, абсолютно непомітні, лише з другої сторінки звичне меню. Незручна навігація, заголовок вікна при відкритті нових розділів не змінюється, але помітно позначено поточний розділ. Головна містить звернення голови ОДА. Новини за середину січня, оновлення двічі-тричі на місяць, архів з початку 2001 року. Розділ "Регіони" - нечитабельна карта з різноманітними статистичними даними, і знов - непомітне додаткове меню внизу сторінки. В “Загальних відомостях” - тільки детальна геральдика та імена Героїв України - донеччан. "Засоби масової інформації" дають одне активне посилання та два посилання на старі варіанти сторінки. "Освіта й наука" охоплює навчальні заклади всіх рівнів і містить багато активних посилань на інші ресурси. "Економіка" містить загальні економічні та бюджетні відомості за 2001 рік, підрозділи з даними щодо промислових підприємств, обсягів виробництва і підприємств АПК, загальні дані щодо житлово-комунального господарства, будівельного комплексу, дані з підприємств торгівлі (критерії подання невизначені - як довідкова ця інформація непридатна, бо є назви і відсутні адреси чи телефони). На сторінці охорони здоров'я - загальні відомості та адреси сайтів телемедицини. У розділі "Спорт" - загальні відомості та посилання на сайт "Шахтаря". "Молодь та туризм" подає опис санаторно-курортних установ Донеччини. "Культура" та "Релігія" містять так само загальні відомості та анонси кінця 2001 року. сторінка ОДА - новини за кінець грудня, електронних адрес керівництва немає, Плюсом є наявність зворотної адреси сайту на кожній сторінці. Англійською інформація дублюється.
Житомир. Сайт україномовний. Зворотного зв'язку не має. Присвячений в основному голові ОДА. останні новини за кінець 2001, сортовані за датою у зворотному порядку. Непоганий дизайн але невдалий шрифт. Дуже бідний контент. Англійської версії немає.
Запоріжжя. Сайт здебільшого україномовний, але стартова та меню російською. дизайн доволі ергономічний та економний, вантажиться швидко. незручне використання допоміжних меню, відсутність функції повернення на попередню сторінку. у підрозділі "Область" загальні відомості на кілька абзаців про географічне положення, сільське господарство, історію, промисловість, науково-технічний потенціал, культуру, розвиток Запоріжжя і області протягом останніх 10 років та досягнення протягом останніх трьох років. Жодного активного посилання. Сайт викладає зміст короткого країнознавчого атласу. В "Планах ОДА" - основні показники економічного і соціального розвитку області за 2001 рік та динаміка основних макропоказників розвитку області. В розділі "Хто є хто" - лише біографії керівників - ні телефонів, ні адрес, ні електронної пошти. Архів новин з вересня 2001, оновлення щоденне, проте новини лише з ОДА, а не з області чи міста. Функціональні елементи сторінок сайту російською, в архіві документів - мало власне постанов та розпоряджень, але є функція внутрішнього пошуку. Матеріали сайта так чи інакше присвячені голові, є архів виступів представників ОДА. Плюсом є функція розсилки новин сайта. Англійська версія відсутня, є лише форма для звернення до прес-служби та офф-лайнові контактні дані співробітників ОДА та - структурних підрозділів. Електронної пошти немає.
Івано-Франківськ. Сайт україномовний. Стартова має надзвичайний дизайн, містить лінк на ресурс ЦВК до виборів 2002. “Новини” - оновлення щодня, лаконічний дизайн, швидке завантаження, ергономічний, актуальний план заходів. Сторінка розпоряджень має архів з початку 2001 року. Навігація доволі зручна, але не змінюється заголовок вікна при переході на сторінку, важко визначити поточне місцезнаходження. Є дошка оголошень - актуальних, не застарілих. Сторінка органів влади містить відомості не тільки про ОДА, але й про обласну раду. Персональних e-mail депутатів ради немає, так само як і голови ОДА та заступників. Дані про науку і освіту з активними лінками закладів. Доволі детальні дані з економіки, банківської справи області. Статистичні дані з релігії, деталізовані дані з фотографіями зі спорту, культури й мистецтва, анонс заходів. В “природних ресурсах” є загальна карта та детальніші карти районів області. В розділ "Туризм" вміщено дані посольств, дані про проїзд, детальні відомості про бази відпочинку та готелі. Також є детальні дані для і про малий і середній бізнес області, програми його підтримки. Наявний список політичних партій, молодіжних організацій, логотипи мас-медіа, активний лінк каналу телебачення. Є сторінка агентств із залучення інвестицій, що містить бізнес-проекти. Відсутня можливість спілкування електронною поштою та повернення на титульну сторінку. Немає англійської мови.
Київська область. Сайт україномовний, вантажиться швидко. Оригінальний дизайн стартової, всередині збережено той самий стиль, приємне для ока кольорова гама. Новини оновлюються раз на три дні, архів з вересня 2001 р.. Є розгалужена економічна статистика і загальні відомості. Наявні загальні дані з освіти і науки з e-mail закладів, загальні відомості щодо управління у справах сім'ї і молоді, адреси закладів культури, а також доктрина розвитку охорони здоров'я, адреси лікувальних закладів, дані зі спорту і туризму. Історична довідка містить геральдику та художній нарис. Є також дані щодо районів області. Фізичну адресу адміністрації подано з детальною картою проїзду. Архіву розпоряджень немає. Містяться координати та склад районних рад і адміністрацій, повна статистика і координати зареєстрованих громадських, політичних, благодійних, молодіжних та інших організацій і їх осередків. Вміщено дані щодо заповідних зон з поданням площі та спеціалізації. Є актуальний анонс заходів ОДА та архів заходів. Є також один рядок щодо стану злочинності, статистичні дані щодо надання соціальної допомоги, у розділі "В регіональних ЗМІ" - той же соціальний захист. У "Посиланнях на інші ресурси" адреси сайтів інших ОДА, гарна фотогалерея. Зауваження - на сайті КМУ неактивні Черкаський і Севастопольський ресурси, а на київському обласному - немає тернопільського, дніпропетровського, житомирського, львівського, кримський позначено як неактивний. Англійська версія "в роботі".
Київ. (kyiv.com.ua/kyiv_cap.htm). Важкий дизайн, повільно вантажиться, незручне оформлення, в розділі "Корисне” - загальностатистичні дані, невелика адміністративна карта-схема (досі з 14 районами, як і в описі міста), карта метрополітену, карта історичних пам'яток (центр міста) має бути активною, та на всі посилання дає помилку 404; тут же - телефони та адреси посольств. Є неграмотний, але справді надзвичайно корисний розділ "Це корисно знати" з рекомендаціями туристам та переліком довідкових телефонів, дані про погоду. Є сервіс "Погода по e-mail" і чомусь гостьова на “Погоді”. Перехід на англійську чи російську так само в “погоді”. меню нижчого рівня не завжди мають однаковий склад - на деяких сторінках до меню додається чи зникає пункт, здогадатися без виходу на стартову, яке меню з'явиться на наступній сторінці і як з поточної перейти на потрібну - неможливо. "Вулиці міста" мають гарну стартову, проте містять культурно-історичні довідки про пам'ятки району, дизайн сторінок ергономічний і оригінальне оформлення. розділ "Театр та кіно" містить історичну довідку і жодного репертуару чи адрес, "галереї та студії" - лише адреси та телефони. Є перелік "музеї" з адресами та невеликою історичною довідкою, без телефонів. "Радіо та ТБ" містить перелік каналів із зазначенням сталих блоків передач (новини, фільми тощо), лінку на програми немає. Розділ "Бібліотеки" не має ні адрес, ні телефонів. "Населення" містить загальну інформацію та меню "Релігія" (Статистика), "Традиції" (історичний нарис), "Національні меншини" (лише лінк на єврейський ресурс англійською), "Київ і кияни" (лише лінк на "Людину року"). "Культура" - підрозділ "Музика" порожньо, "Література" так само, "Наука і освіта" статистика, меню "Вузи" (лише з лінками) та НАНУ (з історичною довідкою). "Розваги" дублюють "Культуру" плюс "Ресторани та кафе" (перелік з адресами і телефонами). "Спорт" містить ресурси "Футбол" ("Динамо" без лінків), "Хокей" ("Сокіл" без лінків) та порожні "Баскетбол", "Інші види спорту" та "Спорткомплекси". "Туризм" містить "Турагенції" і "Готелі" (переліки з адресами і телефонами). Є "Економіка" з загальними даними та меню: "Бюджет міста" (короткі загальні відомості), "Банки" (адреси та телефони), "Інвестиції" (короткі загальні відомості), "Бізнес" (порожньо), "Промисловість" (короткі загальні відомості), "Транспорт" (короткі загальні відомості та лінк карти метро). Сторінка "Урядові організації" чомусь в розділі "Корисно" (лише короткі загальні відомості описово, жодних лінків, адрес, телефонів, пошти тощо). Зворотній зв'язок відсутній, новини відсутні, розпорядження відсутні, російськомовний варіант дублює основну версію, англійський містить додатково "Міський навігатор", фотогалерею (останнє оновлення вказане як кінець 1998 р.), посилання на "Втрачені церкви України". Проте загалом користувацько-орієнтований, а не презентаційний ресурс.
Кіровоград. Вантажиться повільно, дизайн стартової слабкий. Логічна організація ресурсу. Герб та прапор на головній є посиланнями на сторінки з відповідними відомостями, меню-розкладки, зручна навігація. Розділ "Влада містить два короткі звернення з фотографіями голів ОДА та обласної ради. "Зворотній зв'язок" з дев'ятьма електронними адресами, поштовою адресою, короткий телефонний довідник. "Про область" містить "Інформаційний простір області" з переліком всіх ЗМІ та їхніми e-mail, те саме - для "Осередків політичних партій в області" плюс символіка партій. "Кіровоградщина спортивна" містить історичну довідку та фото і біографії кращих спортсменів. Є розділ "Видатні земляки" з фото, "Пам'ятники архітектури" з історичними довідками, адресами та фото, "Історична довідка про область" з фото, "Охорона здоров'я" з різноманітними довідковими даними, "Культура" з історичними довідками і фото, "Освіта", "Соціально-економічний паспорт області". Посилання, що мають переносити до відповідного місця на поточній сторінці, просто відкривають цю сторінку заново, кольорова гама ергономічна, проте замалий шрифт. Подані детальні "Пропозиції підприємств області щодо потреб в інвестиціях" з даними підприємств. новина єдина - про перебування в грудні президента в області, замість бланку чи адреси e-mail порожня Гостьова, в "Посиланнях" електронні адреси всіх державних сайтів, ресурсів області, ресурсів законів України та адреси пошукових систем. Російський та англійський варіант - порожня форма,
Луганськ. Стартова сторінка англійською, вантажиться доволі швидко. Український текст неграмотний, зміст здебільшого російською. архів новин чомусь за номерами тижнів, а не за датами, оновлення через день. В "Нашій області" загальні економічні відомості, все на одній сторінці, дані про керівництво, загальні дані про районні центри. "Інвесторам" знов переносить на "Регіони". заголовки вікна не змінюються, "Новини культури" не працюють, те саме - "Новини спорту". гостьова замість e-mail. перехід на англійську версію неактивний
Львів. стартова англійською, вибір мови - українська в двох кодуваннях та англійська. меню розташоване незручно. ресурс в роботі, доступна загальна інформація про область, промисловість, сільське господарство, зовнішньоекономічні зв'язки, зв'язок, науку і освіту (з активними лінками сайтів окремих закладів), банки, культуру (із переліком закладів та деякими активними лінками), релігійне життя, результати попередніх парламентських виборів з активним лінком на сайт ЦВК, частково дані про голову, відомості про відстані до європейських міст, розклад руху залізничного транспорту. Навігація незручна, відсутня можливість повернення на головну сторінку, іноді збивається українське кодування. англійська версія - англомовне меню, що веде до україномовних сторінок
Миколаїв. Лаконічний дизайн головної сторінки, швидко завантажується, стартовою є головна. Адресу винесено в логотип. заголовок вікна не змінюється. містить загальну інформацію щодо історії, географії, демографії, культури, науки і освіти. Зручна навігація в розділі "промисловість", що містить координати банківських установ, загальні відомості про транспорт, сільське господарство, дані про об'єкти, що підлягають приватизації. дизайн не розроблений. Проте наочно вказано поточну сторінку (розділ). Занадто багато кольорів шрифту, шрифт незручний, відсутній єдиний стиль, не співвідноситься зміст головного меню та посилань власне на головній сторінці, структура в принципі не продумана. новини оновлюються щодня, архів відсутній. Є розклад роботи адміністрації, графічна схема структури ОДА, розпорядження голови ОДА за листопад і грудень 2001 р. для зняття в .zip. телефонний довідник всіх підрозділів ОДА з e-mail. статті із обласної преси. заповнений поштовий бланк. англійська мова відсутня
Одеса. вантажиться дуже повільно. головна містить керівництво з користування сайтом, орієнтоване на користувача. дизайн оригінальний. Сайт доволі зручний. Хоча в "Керівництві" лише фото та прізвища, адресу винесено в логотип. Відомості про апарат ОДА в розробці. Є координати обласних управлінь, комітетів, установ в структурі ОДА, витяг із Закону про місцеві державні адміністрації з активним лінком на сайт ВР, зв'язок громадян з ОДА - через e-mail або спеціальну форму, оновлення новин нерегулярне, архів відсутній, розпоряджень немає. в англійському варіанті новини лише за вересень 2001 р.
Полтава. вантажиться довго, але лінки завантажуються першими, можна не чекати завершення процесу. Заголовок вікна не міняється. "Початкова - "сайт про минуле і сучасне життя Полтавського краю і його мешканців". Є рухомий рядок із активними заголовками новин, які слід спіймати мишею. дизайн занадто яскравий, швидко втомлює. "Керівництво" - біографії, телефонний довідник з вибором розділу. там само чомусь активний лінк на бланк пошти. зручна знахідка - звичайно лінк "На початок" ставлять в самому кінці тексту, тут він "прикріплюється" до курсору і доступний в будь-який момент в будь-якому місці документа. В "Районах області" - адміністративна карта, загальні дані щодо кожного району, "Регіональні новини" поділено на дві частини - "Повідомлення прес-служби" та "Експрес новини", оновлення новин щотижня, архів з квітня 2001. "Освіта": "Вузи" з активними лінками, статистика щодо загальноосвітніх шкіл. "Культура": "Музеї та заповідники" містять загальні дані. “Пам'ятні місця" - так само. "Заклади культури". Російська версія дублює. Англійський лінк лише перезавантажує стартову сторінку
Рада Міністрів АРК. стартова доволі швидко вантажиться, активний тільки лінк конституції АРК. мова російська, заголовок англійський
Рівне. стартова англійською, вантажиться доволі швидко, на сторінках рухомий фоновий малюнок заважає роботі, хоча рішення оригінальне. "Загальна", "Історія", "Економічний розвиток", "Культура", "Освіта", "Спорт" - містять лише короткі загальні відомості. "Контакти" - телефони, e-mail, прізвище прес-секретаря. "Інвестиції" - опис проектів для інвестування, "Тендери" - відомості про тендери чомусь за вересень 2000. Загалом неграмотно. Англійською розділи "Інвестиції" та "Тендери" відсутні, загалом дублює.
Севастополь. Відсутній в переліку Кабміна. Посилання з інших ресурсів не працюють. Сайт відсутній.
Суми. вантажиться дуже довго, у заголовку спливає sorry, зрештою блимає герб з вибаченням.
Тернопіль. Видає іноді помилку 500 внутрішнього серверу. Вибір - рідна мова чи англійська. назва вікон не міняється. В кінці лютого привітання з Різдвом і новим роком, новини після цього довгого привітання, останні новини за кінець грудня 2001 р., оновлення відбувалось щодня, архіву немає, новини збереглись за п'ять днів. “загальна” - інформація про область та обов'язки влади, герб без коментарів, статистика і загальна карта адміністративного поділу області. На сторінці Голови ОДА лише звернення. “Заступники голови” - телефони, посади. “Управління і відділи” - керівники, телефони, голова облради - біографія, прийомні години керівників ОДА та облради. Є загальний огляд економіки, промисловості, сільського господарства, транспорту і зв'язку, зовнішньоекономічної діяльності, банків і страхових компаній, розвитку малого бізнесу. в "Інвестиційних пропозиціях" чомусь лише "умови ведення іноземцями бізнесу в регіоні, правові основи провадження бізнесу в Україні", інформаційні ресурси по бізнесу - коротка стаття "пошук регіональної моделі реформування". загальні відомості у розділах "туризм і рекреація", "освіта", "медицина, здоров'я", назви, адреси та телефони державних медичних установ, аптек міста. “Мас-медіа” - загальні відомості. Коротка “Історія”, “Культура”, адреси і телефони - порожньо. Новини англійської версії українські за березень і квітень 2001, карта також українською,
Харків. вантажиться довго, формат під 17" чи 19". Перша сторінка - історія, новини регіону коротко, оновлення в будні, архів з жовтня. “Економіка” - відомості щодо перепідготовки і стажування підприємців, загальні відомості про стан і фінансування, статистика щодо всіх галузей, включаючи науку, культуру тощо, загальні відомості з промисловості, сільського господарства. Назви вікон міняються, в "Культурі" - освіта, культура та спорт, останні події в освіті, загальні відомості, власне культури майже немає, “Наука” - короткі загальні відомості, те саме - історія, загальні відомості і статистика щодо туризму, в огляді регіональних ЗМІ - Висвітлення діяльності Харківської облдержадміністрації в регіональних засобах масової інформації за тиждень, розпорядження в зворотному порядку, лише з часу існування ресурсу, керівництво - короткі біографії, схема структури ОДА, довідник телефонів, англійська версія урізана, додано географію, кращий дизайн
Херсон. вантажиться повільно. Є каталог пошукових серверів, стартова російською. Регіональні та українські посилання на ресурси ЗМІ, органів влади тощо російською під назвою "Огляди". Зручна навігація. Початкова - новини, архів з липня, автоматичне завантаження флеш Макромедіа. В “Паспорті області” - статистика, адреса ОДА, код міста, відстань від Києва тощо. У “Пресі” - адреси та дані ЗМІ Херсонщини. e-mail. зручна мапа сайту - доволі розгалуженого, з активними лінками. заголовок вікна не змінюється, проте змінюється адреса сторінки. Напівперекладений бланк звернення "інтерактивне спілкування" відповіді - e-mail громадянина. ОДА довго вантажиться, проте зручна навігація, зручний дизайн. Керівництво - фото, прізвище, посада, структура швидко вантажить схему на весь екран, зникають і смуга прокрутки, і меню "Пуск”, і межі вікна. “Розпорядження” - лише пошук, а не архів чи перелік, функції "назад" відсутні.Є довідник телефонів та e-mail ОДА і управлінь. “Історія” - або в архітектурних спорудах, або державний архів області, що вантажиться надзвичайно повільно. “Культура” - художній, краєзнавчий музеї та бібліотека ім.Олеся Гончара. “Промисловість” - перелік лінків з назвами підприємств, відкриваються нові сторінки з інформацією, іноді чомусь білим по білому. “Сільське господарство” - бавовна, водне господарство, цільові програми, дані про послуги, адреси та телефони ветеринарії. “Транспорт” - херсонелектротранс; житлокомунгосп - водне господарство та озеленення; медицина - заклади та загальна інформація, освіта - загальні відомості, заклади, адреси, лінки сайтів, пошта; молодь - соціальна служба, управління, фотоархів з відомостями про заходи. Спорт - заклади, загальні відомості. “Туризм” - зелений туризм, курорти. “Надзвичайні ситуації” - нагальні рекомендації у випадках небезпеки. “Суспільство і політика” - поточна інформація щотижнева з архівом, довідкова інформація - загальна стаття, перелік обласних організацій політичних партій області, зовнішньоекономічна діяльність - пропозиції підприємств Херсонської області по реалізації спільних проектів, російська повністю дублює, англійська неактивна
Хмельницький. Вантажиться доволі швидко, з головної зі зверненн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.