На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Осмислення поняття соцально-полтичного конфлкту. Визначення термну соцального та полтичного конфлкту. Типологя конфлкту. сторя розвитку соцально-полтичного конфлкту. Поняття конфлкт в сторї людства. Теоря соцального конфлкту.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Политология. Добавлен: 26.09.2014. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ
Індивідуальне домашнє завдання з дисципліни «Політологія»
на тему:
«Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту»
Виконала:
студентка 401 групи ФЛ
Михайлова-Горячева Катерина
Перевірила:
ст.викладач
Новікова Н.Є.
КИЇВ-2007
План
Вступ………………………………………………………………………3
Розділ І Осмислення поняття соціально-політичного конфлікту
1.1 Визначення терміну соціального та політичного конфлікту….5
1.2 Типологія конфлікту……………………….……………………..8
Розділ ІІ Історія розвитку соціально-політичного конфлікту
2.1 Розвиток поняття «конфлікт» в історії людства……………….12
2.2 Теорія соціального конфлікту…………………...………………16
Висновки……………………………………………...………………..19
Література…………………………………………...…………………21
Вступ

Дана робота присвячена темі соціально-політичного конфлікту. Докорінні реформи в Україні, як і в кожній молодій державі, супроводжувалися значними протиріччями у суспільно-політичному житті. В умовах одночасної зміни форми власності, державного устрою та формування незалежності вони виявляються з підвищеною напруженістю і загостренням, перманентно загрожуючи перерости у гострий конфлікт. Зазначені протиріччя наявні й між виконавчою та законодавчою владою, партіями і рухами, окремими політичними лідерами, фракціями у парламенті, між центральними органами влади, між центром та місцевою владою і різними прошарками населення тощо. Протягом 2004-2006 рр. внутрішньополітичне становище України загострилося, країна пережила складну сторінку своєї істор ії. Політична криза охопила центральну та регіональну еліту, різні верстви населення, поширилася на головні сфери життя - політику, економіку, культуру, інформаційну. Але завдяки досягненню компромісів на найвищому рівні внутрішньополітична криза в період президентських 2004 р. і парламентських 2006 р. виборів була врегульована у правовому полі.
Проблему політичних конфліктів досліджували у своїх роботах Р. Дарендорф, Х. Таузард, Р. Макк, Р. Снайдер, Л. Козер, Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, Е. Мейо, Д. Дьюї, А. Токвіль, Г. Зіммель, К. Боулдінг, В. Парето, Ф.М. Рудич, В. Перебенесюк, М. Панова, Л. Герасіна, О. Картунов, О. Маруховська, А. Донцов, А. Полозова, В. Сперанский Ю. Запрудський, А. Ершов, В. Мерлин, Г. Соотл [10].
Але проблема політичного конфлікту потребує подальшого дослідження. Історичний досвід свідчить, що у період докорінних змін суспільних систем загострення соціальних конфліктів є об'єктивною реальністю. Дуже часто конфлікти набували небезпечного розмаху, виходили з-під контролю як державних, так і громадських організацій; з'являлася реальна загроза національній безпеці країни і суспільство опинялося на межі катастрофи. До того ж у процесс і політичних переламів виявлялися й специфічні внутрішні протиріччя, що додатково впливали на розвиток усіх та перебіг значної частини політичних процесів. Вивчення конфліктів є одним з головних завдань політології, а управління ними належить до найважливіших умов забезпечення соціальне-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній арені.
Актуальність цієї роботи зумовлена загостренням різнопланових конфліктів в Україні та в інших посткомуністичних країнах, необхідністю фундаментального вивчення суспільно-цивілізаційних і ненасильницьких форм їх регулювання.
Метою роботи є розкрити зміст поняття «конфлікт», а саме соціальний та політичний конфлікт з точки зору політології, простежити етапи розвитку цих понять та їх головні ознаки.
Матеріалом для даної роботи послужили дослідження таких відомих політологів: Пірен М.І., Юрій М.Ф, Литвин В.М. та інші.
Робота складається з двох розділів, вступу та висновків.
У першому розділі подається загальна характеристика терміна «конфлікт» та його видів соціального конфлікту та політичного конфлікту, також у цій частині подана типологія політичних конфліктів.
У другому розділі викладена історія розвитку конфлікту в всесвітній історії та показується зміна поглядів у різні доби. Також окремо розглядається теорія соціального конфлікту.
Розділ І Поняття соціально-політичного конфлікту

1.1. Визначення терміну соціального та політичного конфлікту

У політологічній науковій, навчальній і довідковій літературі існує близько 70 різних визначень конфлікту. Всі вони мають право на існування, бо кожне з них акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного і мінливого феномену. Поняття “конфлікт” розглядали з різних точок зору:
- спеціалісти-словесники тлумачили його як зіткнення протилежних сторін, думок, сил, серйозні розбіжності, гостру суперечку;
- соціологи характеризували як вищу стадію розвитку суперечностей в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому;
- психологи розцінювали як зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів суб'єктів взаємодії;
- політологи вважають, що конфлікт виражає не просте зіткнення, а зіткнення, пов'язане з ускладненнями та боротьбою у владних відносинах
До спроб раціонального осмислення природи соціаль-ного конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироб-лення власне конфліктологічних концепцій можна дату-вати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше зроб-лені Г. Зіммелем, який запропонував термін «соціологія конфлікту», впродовж кількох десятиліть не виходили за межі загальнотеоретичних тлумачень. Лише після Другої світової війни вони набули прикладної спрямованості, зо-середилися на аналізі й розв'язанні реальних конфлікт-них ситуацій. В Україні, як і в колишньому СРСР, конфліктологічну сферу почали серйозно аналізувати лише наприкінці 80-х років.[11]
Всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо. Економічні конфлікти пов'язані з розподілом праці і виникненням на цій основі від-мінності людей у доступі до суспільних благ. В сучасній Укра-їні у змісті конфліктів відображаються проблеми становлення ринку і перерозподілу власності. Способами їх прояву може бути конкуренція різних корпоративних економічних груп, страйки і трудові суперечки, пов'язані з приватизацією підпри-ємств, з приводу заробітної плати і використання професійного потенціалу.
Виділяють соціальні конфлікти у вузькому значенні цього слова. Їх предметом можуть бути питання, що стосують-ся статусу суспільного ладу. Різновидами соціальних конфлік-тів є міжетнічні та класові конфлікти. Перші проходять лініями
етнічних спільнот, другі - лініями класового поділу суспільст-ва.[9, 279]
Політичний конфлікт -- це конфлікт з приводу розподі-лу владних повноважень, з приводу панування і управління. Бі-льшість соціальних конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин, тому що для вирішення протиріч, що виник-ли, часто вимагається прийняття політичних рішень.[ 4, 112]
Цей тип конфлікту має своїм змістом:
боротьбу між групами за вплив в інститутах державної влади;
боротьбу за доступ для прийняття значущих рішень;
боротьбу за участь у розпорядженні ресурсами;
боротьбу за пріоритетність своїх поглядів та ідей.
У конфлікті кожна із сторін проголошує свій інтерес за-гальним і обов'язковим для інших груп. Саме в цьому закладе-на полярність позицій і дій сторін.
Специфіка політичного конфлікту проявляється у тому, що його учасники мають організаційну оформленість. Сторо-нами конфлікту виступають політичні партії, організовані гру-пи тиску, громадські рухи, інститути державної влади, парла-ментські фракції, ЗМІ, міжнародні організації і держави. В по-літиці конфліктне протистояння часто набуває форми протиле-жності: правляча влада - опозиція. Виділення цього суб'єкту конфлікту пов'язано з його функціональним призначенням: критикою, боротьбою з офіційним урядовим курсом і пропози-цією альтернативних проектів. Кінцева мета опозиції -- зайняти домінуючі позиції у системі державної влади [4, 95].
Український політик і вчений В. Литвин підкреслював, що ознаки, властиві будь-яким перехідним процесам, мають «підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності» [5, 8] партіями, політичними групами, класами, державами. Політичний конфлікт виникає з приводу відносин влади і реалізується через взаємодію політичних інтерес.
Щодо сутності соціально-політичного конфлікту існує багато визначень. У політологічних словниках найпоши-ренішим є трактування конфлікту як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх ін-тересів за умов протидії. Д. Істон твердив, що джерелом конфлікту є соціальна нерівність у суспільстві та систе-ма розподілу таких цінностей, як влада, соціальний пре-стиж, матеріальні блага, освіта. Л. Саністебан вважає, що конфлікт відображає особливий тип соціальних відно-син, за якого його учасники протистоять один одному че-рез несумісні цілі; він може бути різної інтенсивності, ча-стковим або радикальним, піддаватися або не піддавати-ся регулюванню. На думку Б. Краснова, конфлікт -- це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різ-ного рівня та складу учасників. Російський вчений А. Здравомислов розглядає політичний конфлікт як пос-тійно діючу форму боротьби за владу в конкретному сус-пільстві. Л. Козер підкреслював, що важливою умовою конфлікту є бажання чимось володіти або кимось керувати. Р. Дарендорф предметом конфлікту вважав владу та авторитет. Польський вчений К. Полецький стверджував, що політична влада є причиною протиріч і джерелом конфлікту, основною сферою життя, в якій відбуваються зміни внаслідок конфлікту.
Отже, в основі соціального, соціально-політичного конфлікту є суперечність, зіткнення. Це, хоч і необхід-на, але не головна умова. Конфлікт передбачає усвідом-лення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Суб'єк-тами конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Такий спосіб вирішення протиріччя зде-більшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, за відвертого зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку соціального індивіда, групи, держави (міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть бути індивіди, малі та великі групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; об'єднання, які виникають на формальній та неформальній основі як політизовані соціальні групи; економічні та політичні групи тиску, кримінальні групи, які домагаються певних цілей.
Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у його теорії зробили Аристотель, Т. Гоббс, H. Maкіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, M. Вебер. За всієї різноманітності підходів спільним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в конкретному суспільстві. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у працях В. Парето, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Дарендорфа.[9, 280]
1.2. Типологія конфлікту

Різноманітність політичних конфліктів дозволяє їх типологізувати за різними основами. У вітчизняній конфліктології використовуються різні критерії, що дозволяють створити багатомірну типологію. Зокрема, виділяються горизонтальні і вертикальні політичні конфлікти.
Горизонтальні конфлікти. Предметом суперечки у го-ризонтальних конфліктах є розподіл владних повноважень між різними політико-державними сегментами правлячої еліти, протиріччя всередині самих політичних інститутів. Результа-том цих конфліктів можуть бути кадрові переміщення в орга-нах влади і управління, корегування політичного курсу, прийн-яття нових нормативних актів, що збільшують або скорочують об'єм повноважень окремих суб'єктів влади. Більшість конфлі-ктів цього типу зачіпає правові взаємовідносини сторін.
Найтиповішими конфліктами є такі:
конфлікти між основними гілками влади. Принцип поділу влади закладає потенційну можливість колізій між зако-нодавчою, виконавчою і судовою владою. В демократичних країнах ці конфлікти нормативно регламентовані. Так, консти-туції багатьох країн передбачають такі способи їх легального вирішення, як розпуск парламенту, вотум недовір'я уряду, пра-во на процедуру імпічменту стосовно президента. Але можливі ситуації переростання конфліктів у більш гостру форму - полі-тичну кризу. Історія країн з нерозвинутими демократичними традиціями знає приклади, коли конфлікт гілок влади розвива-ється у напрямку їх прямого зіткнення. Наслідком подібних криз є дестабілізація всієї політичної системи. Деякі кризи були настільки сильними, що втрачали можливість конституційного вирішення ;
конфлікти всередині інститутів влади. В тих країнах, де кабінет міністрів формується за участю парламенту і на коа-ліційній основі, часто виникають урядові кризи. Формування уряду на багатопартійній основі створює велику вірогідність появи непорозумінь з наступною відставкою окремих її членів. Парламентська більшість також може виказувати вотум недо-віри урядовому курсу і сформувати новий кабінет міністрів. Прикладом подібної урядової нестабільності є Італія, в якій практично кожен рік змінюється кабінет міністрів. Внутрішньо парламентські конфлікти проявляються у формі політичної боротьби різних фракцій чи у протистоянні палат парламенту. Парламент виражає безпосередню інституціональну арену, на якій у мирних формах з'ясовується співвідношення інтересів і сил різних соціальних груп. Не виключений прояв і гострої політичної конфронтації: особливо це стосується тих парламе-нтів, в яких опозиція виражена значною кількістю місць, або численні фракції орієнтуються на прямо протилежні підходи у прийнятті законів і в оцінці діяльності уряду. Це робить немо-жливим прийняття якихось спільних рішень, що призводить до паралічу законодавчої діяльності парламенту. Така ситуація дозволяє говорити про парламентську кризу;
конфлікти між партіями і суспільними рухами з різ- ними ідеологічними орієнтаціями;
конфлікти між різними ланками управлінського апа-рату.
Вертикальні політичні конфлікти розвиваються по лінії ''влада - суспільство". В їх основі лежить різний доступ соціа-льних груп до управління, різні можливості впливу на прийн-яття рішень. Влада як предмет конфлікту виступає засобом до-ступу цих груп до економічних і соціальних благ. Тому не ви-падково, що економічна боротьба окремих соціальних груп має тенденцію переростання у політичні акції протесту з вимогою відставки уряду чи зміни його курсу.
Виділяють кілька підвидів вертикальних конфліктів:
статусно-рольові конфлікти. їх джерелом є нерів-ність політичних статусів, нерівний об'єм політичних і грома-дянських прав, дискримінація за ознакою раси, етносу, статі, віросповідання. Ці конфлікти можуть підживлюватися відчут-тям якою-небудь групою відсутності соціального визнання і влади. Прикладом цього може бути роль третього стану у бур-жуазних революціях ХУШ-ХІХ ст., або етнічні конфлікти, предметом яких є питання підвищення автономії чи політично-го суверенітету якогось народу. Нереалізованістю статусних очікувань можна пояснити підтримку радянською інтелігенці-єю у 80-х рр. XX ст. опозиційного до КГІРС руху. До цього ча-су проявилася невідповідність між її соціально-культурним статусом, з одного боку, і матеріальним становищем, а також обмеженістю політичних і громадських свобод - з іншого;
статусно-рольові конфлікти часто виникають між різ- ними рівнями влади. Так, конфлікти між центральною і регіо-нальною владою викликані бажанням останньої набути більше
суверенітету.
Всі вертикальні конфлікти виникають як результат со-ціального порівняння. Група може порівнювати своє станови-ще з кращою позицією у минулому чи з рівнем вищої статусної групи. Група може сподіватися на більш високе становище в майбутньому. Не кращі для неї порівняння породжують почут-тя невдоволення і фрустрацію. В першій половині 90-х років напруга, що була притаманна для українського суспільства, була пов'язана з тим, що фрустрація набула масового характе-ру. Вона стала психологічною реакцією на надмірне завищення очікувань; на початку реформ суспільство сподівалося на мож-ливість надто швидкого переходу до модернізованої економіч-ної та політичної системи [9, 284-285]
Режимні політичні конфлікти, які переслідують мету зміни політичного ладу або радикальної зміни політичного ку-рсу. Неефективність політики, що проводиться, може призвести до повної втрати населенням довіри до влади. На-приклад, наприкінці 80-х рр. XX ст. проявом конфлікту між суспільством і владою став рух за відміну шостої статті Кон-ституції СРСР, яка приписувала КПРС статус керівної сили суспільства. Конституційним способом вирішення подібних конфліктів є голосування за кандидатів від опозиції на наступ-них виборах. В такій формі може бути виражений протест і ба-жання населення радикальної зміни політичного й економічно-го курсу.
Резонуючи і накладаючись один на другий, конфлікти виявляють себе у формі політичної кризи. Можна говорити як про кризи окремих інститутів влади, так і про режимні кризи, які проявляються у розриві між правлячою елітою і суспільст-вом, у втраті владою дегітимності державного правління, в різкій активізації опозиційних сил. Ці кризи су-проводжуються масовими акціями громадянської непокори, мітингами і демонстраціями, або проявляються у формі масо-вих стихійних виступів і революцій, спрямованих на зміну іс-нуючої політичної системи.
Також виділяють поділ ї на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.
Конфлікт цінностей. Він постає як зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві -- праві, ліберали -- консерва-тори, інтервенціоністи -- ізоляціоністи та ін.). Розбіжності в цінностях -- одна з передумов конфлікту, а коли вони ви-ходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується перед конфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей у процесі свого формування проминув три стадії: 1) девальвація колективістських цінностей комуністично-го (лівототалітарного) суспільства; 2) відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного демократичного су-спільства; 3) реанімація колективістських цінностей у лі-во- та правототалітарних формах.
Конфлікт інтересів. Цей конфлікт пов'язаний із зітк-ненням різних, насамперед політичних і соціально-еко-номічних, інтересів. Визрівання їх у посткомуністичних суспільствах започаткував процес приватизації. Правля-чі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дало їм змогу з політично правлячих груп перетвори-тися на економічно панівний клас. Такий інтерес вступив у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.
Конфлікт ідентифікації. Виявляється він як супере-чність щодо вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської належності. Властивий передусім країнам, які утворилися внаслідок розпаду ко-муністичних імперій (СФРЮ, СРСР). Простежується і в країнах, де національні меншини компактно прожива-ють у районах, що колись належали їхнім етнічним бать-ківщинам (проблема трансільванських і словацьких уго-рців). Визрівання конфлікту ідентифікації було зумовле-не тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох краї-нах частина населення не бажала визнавати себе грома-дянами держави, на теренах якої вона мешкала[1, 397-398].
Політичні інститу-ти, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно об-стоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно, політичні конфлікти поділяють на два види:
конфлікт між владою та громадськими силами, ін-тереси яких не представлені у структурі владних відносин;
конфлікт всередині існуючої влади, який пов'яза-ний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних по-вноважень і відповідних позицій, зі спробами обґрунту-вання нового курсу в межах існуючого політичного ладу.
Розділ ІІ Історія розвитку соціально-політичного конфлікту

2.1. Розвиток поняття «конфлікт» в історії людства

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть. Сучасним управлінцям і спеціалістам різного профілю необхідні знання в управлінні та профілактики конфліктів. Проблеми конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, народ. Науки будь-якого профілю (філософія, історія, культур , політологія, світові релігії) оперують поняттями конфлікту через поняття добра і зла и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.