На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Проблема етнонацональних вдносин, її актуальнсть, полтична значимсть. гнорування етнонацональних особливостей, невмння або небажання регулювати їх, призводить до конфлктних ситуацй про це необхдно постйно памятати полтичним дячам.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
    "ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ Й НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА"
    ПЛАН

    1. Політичні проблеми етнонаціональних відносин.
    2. Етнос і нація в політичній системі суспільства.
    3. Етнонаціональний розвиток української держави. Особливості роботи у військових колективах з поліетнічним складом.

Навчальна література:

Конституція України. - К., 1996.
Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. - 1 - е видання. - Вінниця: НОВА КНИГА. - 2002.
Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: "Академія", 2000. (С.117-128).
Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. - К.: КВГІ, 1998.
Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. - К.: "Кондор", 2003.
Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. - №39. - 2003.
Розглядаючи проблему етнонаціональних відносин необхідно підкреслити її актуальність, політичну значимість цього питання в усі часи. Цьому феномену існує, як мінімум, два пояснення. По-перше, з об'єктивної точки зору, розвиток народів Землі призводив до зіткнення і суперництва між ними у боротьбі за економічне, політичне та духовне панування. По-друге, об'єктивною стороною етнонаціональних відносин є прагнення окремих політиків використовувати „національну карту” для досягнення особистих, як правило антигуманних цілей, виходячи з принципу „роз'єднуй та володарюй”. Залишимо далеке минуле для істориків та проаналізуємо кінець 80-х початок 90-х років XX ст.
У період перебудови національні і етнічні проблеми вийшли на перший план, оскільки у Радянському Союзі вважалось, що національне питання вирішене повністю і остаточно. Тому профілактикою міжнаціональних конфліктів не займались належною мірою. І як тільки тоталітарні способи керування населенням послабли, політичне керівництво зіткнулося з проявами етнонаціональної незгоди (Нагорний Карабах, проблема турок-месхетинців, кримських татар, чеченців, поволзьких німців). Перехід від тоталітаризму до демократії, від єдиної держави до незалежних республік потребує нових підходів до проблеми етнонаціональних відносин, побудованих на демократичних принципах.
Недооцінка та ігнорування етнонаціональних особливостей, невміння або небажання регулювати їх, як правило, призводить до конфліктних ситуацій і про це необхідно постійно пам'ятати перш за все політичним діячам.

Етнонаціональні відносини і світовий досвід самовизначення народів

Етнос і нація в політичній системі суспільства

В цій лекції ми розглянемо політичні аспекти етнонаціональних відносин з теоретичної і практичної точок зору. Більш детально зупинимось на характеристиках етнонаціонального буття України, як незалежної, демократичної держави. Проаналізуємо низку ключових понять і законів національного розвитку, їх логічний зв'язок з Конституцією, Концепцією національної безпеки держави, проблемою реформування Збройних Сил України.

Характеристику цього питання необхідно почати з вибору єдиного загальнологічного методу дослідження, яким в нашому випадку буде дедукція (міркування від загального до часткового).

Розглядаючи політичну систему суспільства, ми прийшли до висновку, що вона складається з деяких структурних елементів: держава, партії, трудові колективи, суспільні організації та рухи, ЗМІ. Між всіма цими елементами встановлюються певні політичні відносини, які можуть носити міждержавний, міжсоціальний, внутрішньосоціальний, міжнаціональний, міжетнічний характер, наповнюючи політичну систему практичним змістом. Нація і етнос багато в чому визначають характер держави: форму правління, форму територіального устрою, в залежності від кількості етносів, які складають націю, від історичних, політичних особливостей їх розвитку. (Якщо етноси активно політизуються, то може виникнути необхідність переходу від унітарної держави до федеративної). Прикладом може служити елемент федералізму в Іспанії (Басська автономія), утворення власного парламенту в Шотландії після Референдуму 1997 р; спроба побудови незалежної держави на основі провінції Квебек (Канада).

Волевиявлення нації, як джерела влади, рішуче впливає на спрямованість політичних процесів, особливо при демократії. У тоталітарних та авторитарних державах влада практично не бере до уваги думку свого народу, використовуючи силу (перш за все військово-політичного характеру) для підтримки політичної системи у стані рівноваги, що в кінцевому підсумку, як показала історія, призводить до краху таких типів політичних систем (Австро-Угорська імперія, фашистська Італія).

Таким чином, етнос і нація є активними суб'єктами (і об'єктами) політичного процесу, безпосередньо впливаючи на тип політичної системи, яка склалася у країні.

У західних країнах з кінця XIX - початку XX ст. дуже активно вивчаються проблеми національного і етнічного розвитку у зв'язку з національно-визвольними війнами, крахом імперій і виникненням незалежних держав. Однією з провідних дисциплін у цій галузі є етнополітологія - наука про сутність, характер і форми існування та розвитку етносів (націй і етнонаціональних груп), яка вивчає їх роль і місце в історії людської цивілізації і політичного життя суспільства, а також їх взаємодію з органами державної влади. Щоб у загальних рисах уявити, які ж проблеми розглядає етнополітологія, зупинимось на її структурі: історія етнополітичної думки, теоретико-методологічні аспекти етнополітолоії; теорія етнічності; теорія нації; теорія націоналізму; теорія етнонаціональної політики; теорія національно-державного устрою; теорія етнополітичних конфліктів; теорія етнополітичної культури.

Зупинимось на деяких аспектах етнополітолоії органічно поєднуючи практичну і теоретичну спрямованість даної науки.

На сьогоднішній день, за даними ЮНЕСКО в світі нараховується близько 4 тис. етносів, з яких тільки 300 є націями і лише у 200 країнах існують держави Виходячи з цих даних можна зробити висновок, що проблема етнонаціональних відносин „приречена на успіх”.

Етнонаціональні відносини - це процес взаємодії між націями, етнічними групами, національними меншинами та їх державними утвореннями.

Відрізняють три основних типа етнонаціональних відносин:

рівноправний: з урахуванням інтересів різних етносів (демократичні держави - Франція, Німеччина);
відносини панування та підвладності: домінування одного етносу і утиск прав інших народів, які мешкають в цій державі (імперська політика царської Росії):
спроби знищення інших суб'єктів - винищення цілих народів (колонізаторська політика європейських держав у Південній та Північній Америках призвела до повного зникнення деяких індіанських племен: майя, ацтеки).
Демократично орієнтовані держави як правило обирають перший тип етнонаціональних відносин, не виключаючи при цьому використання насильницьких методів моделі панування та підвладності. Даний вид відносин багатогранний і протирічливий. Як правило, до сфери політики відносять такі питання етнонаціональних взаємодій, як національне самовизначення, співвідношення національних і інтернаціональних інтересів, рівноправність націй, створення умов для вільного розвитку національних мов і національних культур, підготовка та представництво національних кадрів у структурах влади.
Разом з тим на формування політичних чинників, політичної поведінки, політичної культури значний вплив мають історичні традиції, соціальні почуття і настрої, географічні і культурно-побутові умови життя націй та етносів.
Аналізуючи етнонаціональні відносини, ми використовуємо терміни „етнос”, „нація”, спираючись на знання із географії, історії. Конкретизуємо їх з точки зору політології:
Етнос - це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.
Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території (наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя). Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації тієї чи іншої країни.
Отже, нація складається на основі певного етносу, до якого потім приєднуються представники інших етносів, що живуть на відповідній території та пов'язані між собою певним типом соціально-економічних відносин. Так, у Франції чи Англії живуть представники різних національностей: французи, британці, фламандці, німці, баски, корсиканці (Франція); англійці, шотландці, ірландці, валлійці (Англія). Всі вони окремо „народи-етноси”, але не „нації”. А всі разом є членами французької чи англійської (державної) нації, оскільки нацією вважається сукупність громадян цих країн. Та найбільш чітко цей процес простежується на прикладі сучасних США, де з іммігрантів різного етнічного і расового походження сформовано єдину американську націю. У кожній з названих країн живуть також українці, які, з позиції цих держав, - американці, англійці, французи українського походження, хоча суб'єктивно (етнічно) ці люди вважають себе належними до української нації.
Отже, існують два поняття нації. Перше - це нація-держава, яка з етносом не має нічого спільного. Друге - нація як народ, етнос, який переріс у націю. У першому випадку до нації належать усі, хто є громадянами держави (а не тільки громадяни, які становлять етнічну більшість). У другому - до нації належать тільки споріднені з певним етносом (так, до української нації належать тільки українці, але ніколи - поляки, євреї, німці, навіть якби вони набули б громадянства України). Як бачимо, нація-етнос може існувати у своїй державі, може бути розкиданою по різних державах (діаспора) або жити в чужій національній державі. Наприклад, до німецької нації-етносу належать німці з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Росії, України. До єврейської - євреї в усьому світі.
До ознак етносу, як правило відносять: мову, народне мистецтво, традиції, звичаї, норми поведінки та ін. Історичний розвиток тих чи інших етносів призвів до того, що деякі їх частини набули своїх неповторних культурних рис і мовних особливостей. Тому в етнополітолоії відокремлюють так звані етнічні групи.
Етнічна група - це уособлена частина всередині народу, якій притаманні свої відмінні культурно-мовні характеристики, є частиною основного етносу (прикладом можуть бути бойки і лемки, які мешкають у Західній Україні і належать до українського етносу).
Етнічна палітра нашої планети дуже різноманітна, деякі народи настільки специфічні, що їх дуже важко визначити категоріальними рамками.
Наприклад, цигани, памірські євреї, котрі практично повністю відірвались від своїх етнічних коренів, зберігаючи лише деякі елементи культури та мови. Такі народи відносять до етнографічних груп.
Нація (від лат. „natio” - плем'я, народ) - це історично сформована соціально-економічна та духовна спільність людей з певною психологією і самосвідомістю (менталітетом), яка побудувала або прагне побудувати свою державу.
До основних ознак нації належать:
політична спільність;
соціально-економічна взаємодія;
територія;
мова;
культурно-історичні традиції;
моноетнічність (Японія, Норвегія) та поліетнічність (Франція, Україна).
У свою чергу політична спільність нації є головною і конкретизується у національній ідеї.
Національна ідея - це весь спектр політичних, економічних, духовних поглядів, домінуючих у суспільстві, об'єднуючих та спрямовуючих дії людей на досягнення процвітання кожного громадянина і держави в цілому (проявляється в національних програмах, лозунгах, позиціях). Реалізація національних прагнень багато в чому залежить від того, як глибоко і цілісно вони прийняті різними верствами населення, наскільки розвинута національна свідомість.
Національна свідомість проявляється в рівні розуміння, прийняття та здійснення національних програм розвитку держави як всім народом, так окремими соціальними групами, а також особистістю як такою. (На жаль у національній свідомості закріплюються не тільки прогресивні ідеї і зразки культури, але й реакційні міфи, стереотипи, забобони).
В політичній літературі досить часто зустрічається поняття „національна меншина”.
Національна меншина - це форма етнічної спільності, яка виникла внаслідок відриву частини початкової спільності (нації, етносу) за часів зміни кордонів, а також міграції частини населення даної національності в іншу місцевість або за кордон, де вона мешкає в інонаціональному оточенні у відповідних політичних, соціальних, географічних умовах. На сьогоднішній день світова спільнота прийшла до загальної думки, щодо прав національних меншин, які закріплені у міжнародних правових документах:
право на збереження своєї ідентичності;
мовні права;
культурно-освітницькі права;
право на свободу від дискримінації.
Необхідно зазначити, що ці права потребують постійного захисту в повсякденній політичній практиці. Розвиток усіх вищенаведених етнічних спільностей тісно переплітається з діяльністю тих чи інших держав.
Держава як правило є оболонкою під якою виростає нація, набуває силу етнос, виявляє свою специфічність національна меншина та етнічна група.
У дослідженні нації думки вчених дуже різноманітні, і деякі з них пояснюють її виникнення з точки зору психології, історії, етнографії, абсолютизуючи свій підхід. Представники психологічної теорії, яка виникла у західній політології, розглядають націю як культурно-психологічну спільність людей, об'єднаних єдиною долею. Отто Бауер вважає, що нація - це вся сукупність людей, зв'язаних єдністю характеру та спільною долею.
Р. Шпрінгер наголошував, що нація - це культурна спільність, союз людей, що однаково думають і однаково розмовляють. Близьку до них позицію займав М.О. Бердяєв, який визначав націю як єдність історичної долі та усвідомлення цієї долі, що складає національну свідомість. Деякі вчені дотримуються крайньої точки зору, згідно з якою нація - це штучна конструкція, яка не має своєї власної субстанції. Пітірім Сорокін стверджує, що нація і складне і різнорідне тіло, подібне до „хімічного бутерброду”, яке розпадається на різні соціальні елементи і викликане їх сукупною дією.
Цю проблему активно розглядали і марксистські теоретики: Ф. Енгельс вказував на внутрішній зв'язок між нацією і державою, в свою чергу К. Каутський вважав, що класичною формою нації є держава. Але оскільки всі „класичні форми” часто існують у тенденції, яка не завжди досягає повного здійснення на практиці, деякі нації знаходяться на шляху до своєї державності. Цю позицію поділяв і В.І. Ленін, визнаючи принцип самовизначення народів.
В наш час справедливо критикують сталінську формулу нації, яка подана у роботі „Марксизм і національне питання”. І.В. Сталін писав: „Нация есть исторически сложившаяся устойчивая общность людей, возникшая на базе общности языка, территории, экономической жизни и психического склада, проявляющегося в общности культуры”, далі йде уточнення: ”... достаточно отсутствие хотя бы одного из этих признаков, чтобы нация перестала быть нацией”. Розглянуте визначення не дає нам інтегральної якості, і тому поняття нації залишається в ньому нерозкритим, - оскільки під ці характеристики підходять і плем'я, і етнос, а також інші етнічні спільності.
Таким чином ми розглянули ряд підходів до утворення нації, визначили її основні характеристики. Необхідно зазначити, що кожна науково обґрунтована теорія має право на існування під час аналізу конкретної історичної, політичної ситуації. При цьому виникає загроза абсолютизації тої чи іншої концепції, відходу від об'єктивного відображення дійсності.
Сучасні нації зароджувались у період виникнення і розвитку капіталізму починаючи з ХV-ХVІІ ст. Цей процес супроводжувався політизацією практично всіх верств суспільства, а також зростанням товарного виробництва та торгівлі. Набирали силу два головних чинника, що об'єднують етноси в націю: політика і економіка. Основне завдання політичного характеру при переході етносу до національно-державної стадії розвитку є виробка національної ідеології і її стрижня - національної ідеї. На цьому етапі етнонаціогенеза ми зіштовхуємось з таким явищем як націоналізм.
Націоналізм (від „nationalisme”, від лат. „nation” - нація, народ) -це ідеологія, соціальна практика, політика і світогляд, що затверджує інтереси даного народу у внутрішній і зовнішній політиці. Більшість авторів пов'язують виникнення націоналізму з Великою Французькою революцією, рухом романтиків, реакцією на колоніальне пригноблення (кінець XVIII ст). Націоналізм і оціночні рамки складно сумісні. Розглядаючи це явище з гуманістичних, загальнолюдських позицій необхідно виокремити два типа націоналізму. В першому випадку націоналізм є охоронною ідеологією, що стосується мови, культури, національної самобутності, політично-державної адаптації (за рахунок використання внутрішніх ресурсів). У другому випадку націоналізм розглядається у негативному значенні, як пропагування національної виключності нації і неповноцінності інших, бажання покращити своє благополуччя за рахунок інших націй.
По своєму змісту перший тип націоналізму можна класифікувати як патріотизм, а другий як шовінізм. Ми охарактеризували лише два типи націоналізму, на практиці їх значно більше, оскільки у кожній нації є свої характерні риси націогенеза.
Аналізуючи націоналізм, ми неминуче стикаємось з таким поняттям як патріотизм, шовінізм, расизм, ксенофобія.
Патріотизм (від грец. „patris” - батьківщина) трактується як любов до Батьківщини, відданість своїй вітчизні, своєму народу. Патріотизм припускає як захист своїх національних інтересів, так і повагу прав інших народів.
В негативному світлі виглядає шовінізм - як одна з крайніх форм націоналізму, політична практика та ідеологія, спрямована на розпалювання національної ворожнечі і ненависті між народами. Термін „шовінізм” з'явився у Франції у 1831 році (Нікола Шовен - літературний персонаж - войовничо-агресивний новобранець, „ура-патріот”, і фанатик, що протиставляє себе людям інших національностей).
По своєму змістовному значенню з поняттям „шовінізм” перехрещується поняття „ксенофобія”.
Ксенофобія (від грец. „xenos” - чужий, „phobos” - фобія, страх) - у широкому розумінні це ненависть, нетерпимість до всього чужого, незнайомого, незвичайного. У и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.