На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Сутнсть демократичного режиму - форми державно-полтичного устрою суспльства, яка рунтується на визнанн народу джерелом носєм влади, на прагненн забезпечити справедливсть, рвнсть усього населення певної країни. Форми та нститути демократї.

Информация:

Тип работы: Лекции. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»
КАФЕДРА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

Курсова робота
на тему: «Засади функціонування демократичного режиму»
Виконавець: студент групи П-81
Лозовицький Андрій Володимирович
Перевірив: кандидат юридичних наук, доцент
Завгородня Владислава Миколаївна
Суми 2008
ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Поняття та сутність демократичного режиму
Розділ 2. Ознаки демократії
Розділ 3. Форми та інститути демократії
Розділ 4. Функції та принципи демократії
Розділ 5. Концепції демократії
Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП

Боротьба за становлення демократичного режиму в світі не може не привернути уваги. Проблеми утвердження демократії хвилюють сьогоднішнє суспільство як ніколи, адже людство, ставши на шлях тотальної демократизації зіткнулося із значними перешкодами щодо її втілення в життя або через неготовність до неї, або нерозуміння її важливості для забезпечення мирного існування людства. Проте це чи не єдина запорука забезпечення громадянських прав і свобод, рівності соціальної й економічної, становлення народовладдя взагалі.
Демократія - форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усього населення певної країни.
Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного режиму, а й на означення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами. Вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних і соціальних структур у різних сферах суспільного життя.
Для утвердження демократичного режиму необхідна висока політична культура населення, і саме в процесі демократизації така культура формується. Утвердитись повністю й відразу демократія не зможе. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів у різних сферах суспільного життя, змінити існуючі соціально-політичні структури, сформувати демократичний тип політичної культури.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є засади функціонування демократичного режиму.
Предметом дослідження стали сутнісні ознаки демократії, її функції та принципи, інститути та форми, новітні концепції демократії.
Метою дослідження є вивчення суті демократії та встановлення її основних переваг над іншими політичними режимами. Завданням є проаналізувати спроможність демократичного політичного режиму бути надійною та єдиноефективною формою державної організації суспільства в сучасних умовах.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
- дослідити сутність та ознаки демократичного режиму;
- розкрити поняття «демократія», «інститути демократії» та ін.;
- дослідити принципи функціонування демократичного політичного режиму;
- дослідити концептуальну еволюцію демократичного режиму.
Порівняльно-юридичний метод застосовувався при дослідженні сутності та ознак демократичного режиму, його відмінністі від інших політичних режимів. Системний метод використовувався при аналізі понять «демократія», «інститути демократії». Історично-правовим методом досліджувались принципи функціонування демократичного режиму та його концептуальна еволюція. Таким загальнонауковим методом як конкретно-соціологічний визначалось відношення суспільства до демократії в її різних формах на різних стадіях розвитку держави, поставлені питання, які змушує вирішити сьогодення заради розквіту цього виду політичного режиму.
Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Скакун О.Ф., Сухонос В.В., Шляхтун П.П., Ткач О.І. тощо.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕМОКРАТИЧНОГО РЕЖИМУ

Власне демократичний режим («демократія» від грецького «демос» та «кратос» - народовладдя) - це один з різновидів режиму, заснованого на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей, участі народу в управлінні державою Венгеров А.Б. Теория государства и права [Текст] : учебник для юридических вузов. 3-е изд. - Москва : Юриспруденция, 2000. - С. 82.. Поняття «демократія» є багатогранним. Його вживають для визначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні воно має тільки політичну спрямованість, а в широкому - це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації.
Неоднозначність у тлумаченні поняття «демократія» у багатьох випадках пов'язана з різними підходами до його розуміння і аналізу. З давніх часів існують два головних підходи: нормативний і описово-емпіричний, хоча перший з них переважав виключно до XX століття. Нормативний підхід передбачає конструювання ідеальної моделі демократії, обгрунтування її переваги порівняно з іншими формами правління, аналіз шляхів здійснення демократичного ідеалу. Цей підхід виходить з належного, імперативів політичної свідомості і намагається будувати відповідно до них реальне політичне життя. Другий, описово-емпіричний підхід абстрагується від ідеалів і апріорних помилкових суджень, аналізує демократію у тому вигляді, в якому вона існує в дійсності. Згідно з емпірично виявленими властивостями уточнюється, а часом і переглядається поняття демократії і її теорії. На такому підході засновується, до речі, теорія елітарної демократії. У більшості концепцій ці два підходи тісно переплітаються.
Демократія як влада народу або, більш розгорнуто, - «правління народу, вибране народом і для народу» (визначення американського президента А.Лінкольна) виступає швидше нормативним ідеалом, привабливою утопією, ніж характеристикою реальних демократичних держав. Це поняття вміщує в собі внутрішню суперечливість. Суть його полягає в тому, що влада народу в повному розумінні цього слова означає самоуправління народу, а отже й заперечення політичного, спеціального апарату та інших атрибутів держави, однією з форм якої і є реальна демократія. Іншими словами, справжнє народовладдя несумісне з існуванням держави й демократії як її різновиду. Насправді ж демократія ніде й ніколи не існувала без держави. Відмирання ж держави або заміна її суспільним самоуправлінням є утопією, принаймні в перспективі.
Таким чином, в основному демократія як народовладдя являє собою утопічний ідеал, який все ж має важливе нормативне значення, оскільки він виступає орієнтиром, метою політичного розвитку суспільства.
Реальна демократія у кращому випадку - влада більшості над меншістю, у гіршому - панування добре організованої меншості над більшістю, що спирається на економічну й інформаційну влади і яка здійснюється при формальній згоді більшості громадян.
Власне поняття склалося ще у стародавній Греції; там демократія визначалася як особлива форма організації держави, за якої влада належить не одній особі, як за монархії чи тиранії, і не групі осіб, як за аристократії чи олігархії, а всьому народу, точніше, усім вільним громадянам полісу - міста-держави. Особливого розвитку демократія набула в той час (V ст. до н. е.) в Афінській державі, де громадяни на своїх зібраннях спільно й безпосередньо вирішували державні справи. Кожен мав право брати участь у законодавчих зібраннях і голосувати. Значна частина громадян обіймала в полісі численні посади. Така безпосередня демократія була можливою завдяки обмеженим розмірам давньогрецьких держав, але й за цих умов на народних зборах нерідко не було належної організованості, елементарного порядку й виваженості у прийнятті політичних рішень; тому відомі давньогрецькі мислителі, зокрема Платон та Аристотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народоправства й закону, демократії і свободи Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія науки) [Текст] : Підручник. - Київ : Либідь, 2002. - С. 395-396..
Проте сучасне використання поняття демократії бере початок від революційних переворотів у західному суспільстві кінця XVIII ст. В середині XX ст. під час політичних дискусій про сенс слова «демократія» виділилось три основних підходи. Демократія як форма правління стала визначатися виходячи або з джерел влади держави, або з цілей, яким влада слугує, або з процедур його створення.
При інших системах правління людина стає лідером по праву народження, дякуючи долі або заможності, спеціальній освіті, в результаті застосування насильства, кооптації, призначення або здачі екзамену. Основна процедура демократії - обрання лідерів людьми, над якими вони здійснюють управління шляхом змагальних виборів. Найбільш істотне сучасне формулювання такого поняття демократії дав Йозеф Шумпетер в 1942р. «Демократичний метод, - писав він, - це такий інституційний уклад для прийняття політичних рішень, при якому окремі індивіди отримують владу приймати рішення в результаті конкурентної боротьби за голоси людей»3 Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века [Текст]. - Москва : РОССПЕН, 2003. - С. 16..
Шумпетер стверджував, що система будь-якої країни в XX ст. визначається як демократична в тій мірі, в якій особи, наділені вищою владою приймати колективні рішення, обираються шляхом чесних, беззастережних, періодичних виборів, в ході яких кандидати вільно змагаються за голоси виборців, а голосувати має право майже все доросле населення. Визначене таким чином поняття демократії включає два аспекти - змагальність та участь, - котрі Роберт Даль вважав життєво важливими для своєї реалістичної демократії або поліархії. Воно передбачає також існування громадянських та політичних дебатів та проведення виборчих компаній4 Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века [Текст]. - Москва : РОССПЕН, 2003. - С. 16-17..
При визначенні поняття демократії слід відмітити ще декілька моментів. По-перше, визначення на основі критерію виборів є мінімальним. Дехто бачить в цьому слові більш широке та ідеалістичне значення. Для них «справжня демократія» означає свобода, рівність, братерство, еффективний громадський контроль над поліцією, відповідальність перед населенням, чесність та відкритість в політиці, інші громадянські цінності. Це гарні речі, і при бажанні можна з їх допомогою давати визначення демократії. Проте знову сказуються проблеми, що й при використанні критеріїв джерела та цілі. Нечіткі норми неефективні для успішного аналізу. По-друге, існує нестабільність демократичної політичної системи. У визначенні демократії можна було б включити поняття стабільності чи інституціоналізації. Річ тут зазвичай йде про ступінь життєздатності політичної системи. Стабільність - ключова характеристика при аналізі будь-якої з них. По-третє, поняття демократії передбачає обмеження влади. При демократичному правлінні виборні особи, приймаючі рішення, не володіють тотальною владою. Вони розділяють владу з іншими групами в суспільстві. Але якщо такі демократично обрані керівники, приймаючі рішення, становляться стіною, за якою набагато більшу владу набирає необрана демократично група, то ця політична система, зрозуміло, не є демократичною.
Демократія як форма державного правління реально поширюється тільки на правлячу політичну еліту, тому що саме вона займається управлінням суспільством. При такому розумінні демократії зі сфери її функціонування випадають рядові громадяни, тому що в даному випадку демократія асоціюється також винятково з володінням реальною владою. А володіння владою й участь у політичному житті суспільства, що, безсумнівно, може бути доступно всім її членам, це дві великі різниці. Інколи починають підрозділяти демократії на «гарні» і «погані», потрібні і «непотрібні», «ефективні» і «неефективні». Демократія, як стверджують відомі російські політологи В. Пугачов і А. Соловйов, «не є універсальною, найкращою для всіх часів і народів формою правління» Ткач О.І. Політологія / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів [Текст]. - Київ : Ельга, Ніка-центр, 2003. - С. 84..
Суть демократичного режиму полягає в тому, що весь народ бере участь у виборах вищих і місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування. Представницькі органи державної влади реалізують основні завдання і функції держави та здійснюють свої повноваження в інтересах усього народу, всієї держави. У своїй діяльності вони керуються конституцією та іншими законами держави, у яких закріплено права та обов'язки держави, посадових осіб. Цей режим реалізує свої повноваження таким чином, щоб забезпечити основні права та свободи людини і громадянина, політичні права, рівні можливості, політичну рівність і рівноправність.
Сутнісна характеристика демократичного режиму визначається сукупністю сталих властивостей і якостей громадянського суспільства. Воно є відправною точкою і першоосновою функціонування механізму демократії, взаємодії всіх його компонентів.
Партійна система демократичного режиму - прямий наслідок формування механізмів громадянського суспільства - є утвердженням багатопартійності, свободи опозиції, можливості перебування у влади декількох партій, їх змінюваності в результаті виборів, виникнення різноманітних суспільних організацій та суспільних рухів.
Демократичні інститути формуються на основі загального виборчого права за принципом «одна людина - один голос» Холод В.В. Лекції з політології : Навчальний посібник [Текст]. - 2ге вид., стер. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. - С. 192..
Крім того, О. І. Ткач зазначає, що зміст демократії складають права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість і солідарність. Свобода розуміється як можливість активно і безперешкодно діяти в усіх сферах громадського життя в рамках демократичних норм і законів, існувати в суспільстві. У політичній сфері - це право на свободу думки, переконань і вільне вираження їх; право на свободу мирних зборів і асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або за посередництвом вільно обраних представників.
В економічній сфері - це право людини на працю, на вільний вибір роботи, на сприятливі умови праці і захист від безробіття, право на рівну оплату за рівну працю. У соціальній - право на соціальне забезпечення, на відпочинок і дозвілля, на медичне обслуговування і т. д. У духовній сфері кожна людина повинна мати право на освіту, що спрямовано на повний розвиток особистості і на виховання поваги до прав і основних свобод людини. Соціальна рівність також не маловажлиливий елемент демократії. У цивілізованому світі рівність розуміється як наявність однакових для кожної людини життєвих шансів, можливостей для самореалізації творчого потенціалу особистості, як оцінка кожної людини за результатами її праці і по її внеску в суспільне надбання.
Соціальна справедливість як демократична цінність означає: рівний доступ кожного до загальнонаціонального надбання і цінностей; винагорода і визнання людини за її реальними досягненнями; наявність системи рівноправних відношень у всіх сферах громадського життя.
Збереження вищезгаданих демократичних цінностей припускає солідарність громадян у їхньому захисті. Вона вимагає підтримки громадян у боротьбі за свої права - економічні, соціальні, політичні і культурні.
РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ДЕМОКРАТІЇ

Основними ознаками демократичного політичного режиму є в першу чергу наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади і управління, механізм їх формування, визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом. Всі громадяни мають право на рівну захищеність перед законом. Демократична держава не може гарантувати кожній людині рівні матеріальні умови життя, тому що це значною мірою залежить від самої людини. Але держава не повинна насаджувати в суспільстві додаткові елементи соціальної нерівності. Вона покликана встановити рівноправні стосунки між усіма громадянами, стверджувати рівність усіх громадян перед законом.
Для демократії характерними є вільна діяльність політичних і громадських організацій, обов'язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства (остання повинна мати свої форми активності й вираження), економічний та політичний плюралізм (плюралізованою є також ідеологічна сфера, заборони торкаються лише антилюдських ідеологій) Політологія [Текст] : посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - Київ : Видавничий центр. «Академія», 1998. - С. 172-173.. Плюралізм не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії. Плюралізм передбачає множину ідей, теорій, існування в суспільстві різних політичних партій, об'єднань, організацій. Політичний плюралізм забезпечує самовираження всім соціальним групам, що мають різні політичні погляди й інтереси. Політичний плюралізм передбачає незалежність суспільних об'єднань і політичних партій у своїй діяльності від уряду й інших офіційних владних структур.
У демократичному суспільстві діють тисячі окремих організацій - як місцевих, так і загальнонаціональних. Багато хто з них виконують роль посередників між громадянами й урядовими структурами. Суспільні групи представляють інтереси своїх членів різними способами: підтримкою кандидатів на ту або іншу посаду; участю в обговоренні політичних проблем; спробою впливати на прийняття політичних рішень. Серед громадських організацій, що грають активну роль у політичному житті, можна назвати добродійні об'єднання, групи по охороні навколишнього середовища, робітничі союзи й ін.
За демократії форма мобілізації легітимна, політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції мають допоміжний характер. Демократія характеризується зміною лідерів, лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але воно завжди має раціональний характер. Демократичний режим характеризується високим рівнем суспільного самоврядування, у відносинах між владою й суспільством переважає консенсус. Одним із головних принципів демократії є багатопартійність, у політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває майбутніх лідерів. Головна функція опозиції за демократичного політичного режиму - визначення альтернативних напрямків розвитку суспільства та складання постійної конкуренції правлячій еліті. Сутнісними ознаками демократії є електоральні змагання, можливість артикуляції інтересів, націленість на консолідацію суспільства. За демократії держава існує заради громадян, а не навпаки, створюються умови для подальшого розвитку громадянського суспільства.
Крім того, можемо виділити також деякі ознаки, звертаючи увагу на їх спільність для всіх різновидів демократій:
- населення бере участь у формуванні і здійсненні державної влади шляхом прямої (референдум і вибори) та представницької демократії (шляхом обрання органів типу парламентських).;
- виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям;
- у найважливіших сферах суспільного життя панує закон. Відносини між людьми та державою контролюються законом Сухонос В.В. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. - С. 240-242.;
- вільні вибори правителів, які передбачають щонайменше три умови: 1) свободу висування кандидатур; 2) свободу виборчого права, тобто загальне й рівне виборче право за принципом «одна людина - один голос»; 3) свободу голосування (воно має бути таємним), рівність усіх в інформації й можливості вести пропаганду під час виборчої компанії;
- виконавча влада походить від народу (президентська республіка) чи представницького органу (парламентська республіка);
- визнання і здійснення на практиці принципів конституційності й законності.;
- розвинуті сектори економіки, вільні від державного втручання;
- розвинуте громадянське суспільство; державна влада й громадянське суспільство виступають як рівноправні партнери, які на партнерних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем; і держава, й громадянське суспільство є суб'єктами суспільної життєдіяльностіПолітологія [Текст] / Ф.М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін. ; За ред. Ф.М. Кирилюка. - Київ : Здоров'я ; 2004. - С. 474-475..
Також до зазначених ознак демократичного режиму можемо додати наступне:
- існує важливе значення органів правосуддя як захисника та гаранта прав і свобод громадян, забезпечення верховенства права;
- взяття до уваги інтересів більшості національних утворень Загальна теорія держави і права [Текст] : Навч. посібник / Р.А. Калюжний, С.М. Тимченко, С.М. Лещина. - Київ : Вид. Паливода А.В., 2007. - С. 79.;
- силові структури (збройні сили, поліція, органи безпеки і т. д.) знаходяться під демократичним контролем суспільства;
- домінують методи переконання, компромісу;
- передбачається існування правової держави та громадянського суспільства Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права [Текст] : Учебник. -- Москва : Юристь, 2002. - С. 79-80.;
- наявність ринкової самоврегульованої економіки;
- різноманіття форм власності;
- свобода економічної та підприємницької діяльності Абдулаев М.И. Теория государства и права [Текст] : Учебник для высших учебных заведений. - Москва : Финансовый контроль, 2004. - С. 190.;
- свобода засобів масової інформації. ЗМІ покликані оперативно й об'єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися у питаннях політичного життя;
- система стримувань і противаг. Вона включає у себе два основні елементи - федералізм і розподіл влади;
- можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту - найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо Піча В.М., Хома Н.М. Політологія [Текст] : Навчальний поібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. Вид. 2-ге, виправлене, доповнене. - Київ : «Каравелла», Львів : «Новий світ 2000», 2001. - С. 128-129.. У демократичному суспільстві прямі дії дозволені для кожного громадянина;
- демократичні методи дозволяють долати виникаючі соціальні протиріччя, забезпечують компроміс між державними органами та громадянами, між різними соціальними групами населення;
- можливість змінити уряд без застосування сили;
- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
- демократичний режим базується на законах, котрі відображають об'єктивні потреби розвитку особистості та суспільства, тому він забезпечує стабільний порядок, низький рівень злочинності, сприяє більш спокійному вирішенню конфліктів між державою та особистістю, між різними соціальними та національними групами людей;
- в демократичній державі особистість захищена від свавілля, беззаконня, так як права знаходяться під постійною охороною органів правосуддя Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права [Текст] : Учебное пособие : Навчальне видання. - Москва : Юристъ, 1999. - С. 97-98.;
- народ визнається вищим джерелом влади;
- підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень;
- по-справжньому конкурентна боротьба за владу;
- наявність політико-правових механізмів, забезпечуючих реальну можливість участі громадян в формуванні та діяльності органів державної влади (в формі прямої участі населення або на основі представницької влади);
- стосовно суб'єктів господарювання і громадян діє принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом». Господарські суб'єкти й громадяни можуть робити все, що прямо не заборонено законом;
- децентралізація державної влади.
Як найважливіша перевага демократичного політичного режиму в літературі наголошується, що він забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильнициким шляхом Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства [Текст] : Вопросы и ответы. -- Москва : Новый Юрист, 1999. - С. 112..
Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою престижно) доповнюються низкою інших ознак і принципів:
- пріоритет прав людини над правами держави, узгодження інтересів громадянина і держави;
- повага прав соціальної меншості на власну думку і її вільне вираження;
- верховенство права і забезпечення його обов'язковості в законотворчій діяльності;
- верховенство і найвища юридична чинність конституції щодо законодавчих та інших правових актів;
- верховенство законів у системі нормативно-правових актів;
- забезпечення законності і справедливості правозастосовної діяльності та ін Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енцеклопедичний курс) [Текст] : Підручник. - Харків : Еспада, 2006. - С. 191..
Визначаючи ознаки, ми можемо піти іншим шляхом та виділити передумови демократії, по втіленню в життя яких матимемо змогу назвати режим демократичним, як це робить Л. І. Спірідонов:
- відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної ідеології, котра однозначно визначає ціль суспільно-історичного розвитку, а іноді й політичні засоби її досягнення;
- наявність вільностворюваних недержавних політичних партій, відображаючих соціальну диференціацію громадянського суспільства;
- обмеження політичної ролі партії участю у виборах, на котрих вони виступають з розробленою виборчою програмою, відображаючою інтереси запропонованою партією соціальної групи громадянського суспільства;
- функціонування політичної системи, передбачаючої боротьбу, конкуренцію політичних партій, погодження між ними, створення коаліції політичних сил, котрі прагнуть до парламентської більшості та отриманню вирішальної ролі в державному управлінні; передбачається, що виникаюча таким чином політична боротьба є відображенням соціально-економічної конкуренції всередині громадянського суспільства;
- існування не визначаючої державну політику, а отже не несучої за неї відповідальність меншості, в функцію котрого входить опозиційна політична діяльність, розроблення альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічна та кадрова підготовка його зміни;
- наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, вуличної ходи, демонстрацій, протестів і т. д. і т. п.), при допомозі котрих суверенні суб'єкти громадянського суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя Спиридонов Л.И. Теория государства и права [Текст] : Учебник : Навчальне видання. - Москва : Проспект, 2001. - С. 51-52..
Отож саме ці ознаки є характерними для демократичного політичного режиму. Демократія і в політичному, і в загальнолюдському розумінні вже є своєрідним ідеалом майбутнього розвитку суспільства та людської цивілізації в цілому. Державам, які стали на шлях утвердження демократії, слід в першу чергу гарантувати конституційні ознаки цього режиму.
РОЗДІЛ 3. ФОРМИ ТА ІНСТИТУТИ ДЕМОКРАТІЇ

Існує багато способів класифікувати демократію. Форми демократичного режиму класифікуються як за зовнішнім вираженням демократії, за сферами громадського життя, так і за специфічними проявами політичного режиму, що відображені в його різновидах методів і засобів здійснення влади. І це різні шляхи відображення системи демократії. Почнемо з останнього.
Серед спроб класифікації соціально-політичних режимів демократичного змісту, найбільше заслуговує на увагу та, що передбачає їхній поділ на такі види: демократично-консервативний, демократично-радикальний і демократично-ліберальний.
Демократично-консервативний режим характеризується тим, що політична влада здійснюється способами і методами, які зумовлені традиційними інститутами, законами, звичаями, що закріпилися у свідомості суспільства, держави та особи. Консерватизм - ідеологія і практика, що орієнтуються на збереження і підтримку форм державного і суспільного життя, передусім його морально-правових засад, які історично сформувалися і втілилися в нації, релігії, шлюбі, сім'ї, власності. Саме держави, що мають такий стрижень, наприклад Великобританія, є основою для виникнення та існування такого різновиду соціально-політичного режиму. Негативною рисою цього режиму є схильність до минулого, абсолютизація якого може гальмувати процес відмови від застарілих форм і перехід до нових. У зв'язку з цим останні десятиліття на Заході проявляється неоконсерватизм, який у політичній сфері визнає необхідність функціонального посилення політичної системи, пошуку ідей і підходів у створенні гнучкіших стуктур влади, зміцнення законності й порядку, відродження моральних традиційних цінностей Актуальні проблеми теорії держави і права. Частина I. Актуальні проблеми теорії держави [Текст]: Навчальний посібник / С.К. Бостан, С.М. Легуша, Н.М. Пархоменко, Т.О. Ткула, Н.В. Пронюк. - Київ : КНТ, 2007. - С. 189-190..
Своєрідною протилежністю зазначеного режиму є демократично-радикальний режим. При ньому суб'єкти політичної влади намагаються ввести нові форми, методи і засоби управління політичною системою, державою та економікою. Для нього характерним є прагнення кардинального оновлення форми державного устрою, форм правління, методів і способів реалізації державної влади, адміністративно-територіального управління тощо. Як свідчить досвід така «квапливість» у країнах, що не дозріли до використання демократичних способів і методів політичного керівництва (наприклад, більшості країн СНД), породжує кризові явища.
Ліберально-демократичний режим існує в багатьох країнах. Його значення таке, що деякі вчені вважають ліберальний режим - це, власне, не режим здійснення влади, а умова існування самої цивілізації на певному етапі її розвитку, навіть фінальний підсумок, яким закінчується вся еволюція політичної організації суспільства, найбільш ефективна форма такої організації. Але з останнім твердженням важко погодитись, так як в даний час йде еволюція політичних режимів і навіть такої форми, як ліберально-демократичний режим. Нові тенденції в розвитку цивілізації, прагнення людини уникнути екологічних, ядерних та інших катастроф породжують нові форми здійснення державної влади, наприклад зростає роль ООН, з'являються міжнародні сили швидкого реагування, але одночасно зростають протиріччя між правами людини і націй, народів і т. п. Венгеров А.Б. Теория государства и права [Текст] : Учебник для юридических вузов. 3-е изд. - Москва : Юриспруденция, 2000. - С. 83-84.
Лібералізм виник у Європі у XVIII-XIX ст., в період боротьби народжуваної буржуазії проти абсолютизму. Прибічники лібералізму вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановленя конституційного ладу, допущення вихідців із третього стану до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв духівництва і дворянства. У сучасному розумінні лібералізм - це визнання найвищими цінностями системи прав та свобод людини і суспільства. Серед них - вільне підприємництво, приватна власність, свобода конкуренції та ринку, громадянські свободи (слова, преси, асоціацій), парламентський устрій державного життя.
Ліберальний режим відстоює цінність особистості, протиставляючи його колективістським початкам в організації політичного та економічного життя, які, на думку багатьох вчених, ведуть в кінцевому результаті до тоталітарних форм правління. Ліберальний режим обумовлюється перш за все потребами товарно-грошової, ринкової організації економіки. Ринок потребує вільних, рівноправних, незалежних партнерів. Ліберальна держава і проголошує формальну рівність всіх громадян. В ліберальному суспільстві також проголошується свобода форм власності, дається простір приватній ініціативі.
Таким чином, економічну основу лібералізму складає приватна власність. Держава звільняє виробників від своєї опіки та не втручається в економічне життя людей, а тільки встановлює спільні рамки вільної конкуренції між виробниками, умови економічного життя. Вона ж виступає в якості арбітра при вирішенні між ними суперечок. На пізніх стадіях лібералізму правомірне державне втручання в економічні та соціальні процеси набуває суспільно-спрямованого характеру, що обумовлюється багатьма факторами: необхідністю раціонально розподіляти ресурси, вирішувати екологічні проблеми, приймати участь у світовому розподілі праці, попередженні міжнародних конфліктів і т. д.
У XX ст. виник неолібералізм - «статичний» різновид лібералізму, різновид ліберальної ідеології та політики, що сформувалась як відображення розвитку буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституціалізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Практичне втілення неолібералізм дістав у політиці «нового курсу» Ф.Рузвельта, особливо під час Другої світової війни та у повоєнні роки, в результаті НТР. Сформувалися нові уявлення про роль і функції держави, що закріпилося в концепції «держава загального благоденства». Ідея «відповідальності держави» за добробут усіх громадян, яка лежить в онові цієї концепції, принципово протистоїть ідеї ринкового регулювання відносин розподілу, що передбачає віддати кожному те, «що йому належить» Котюк В.О. Загальна теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. - Київ : Атіка, 2005. - С. 182..
Ми розглянули основні засади та принципи демократично-консервативного, демократично-радикального і демократично-ліберального режимів. Проте такий тип класифікації форм демократичного режиму не єдиний. Так в залежності від розуміння справедливості або як свободи, або як рівності, Сухонос В.В. виділяє тільки ліберально-демократичний та соціал-демократичний підходи.
Суть ліберально-демократичного підходу, на його думку, полягає в тому, що право є вираженням рівності людей або рівності свобод. Він заснований на таких принципах як:
1) індивідуалізм;
2) суто політичний, формальний характер демократії;
3) парламентаризм;
4) обмеження компетенції та сфери діяльності держави;
5) поділ влади, створення механізму взаємодії і противаг;
6) обмеження влади більшості над меншістю.
Соціал-демократична концепція виступає проти рівності як формальної рівності людей і прагне доповнити її рівністю економічною. Для цього режиму є характерними:
1) не тільки політична рівноправність громадян, а й рівність їх соціально-економічних прав;
2) соціальна рівність людей, що забезпечує їм приблизно однакові фактичні можливості участі в політиці, реальне використання своїх прав;
3) забезпечення кожному матеріального достатку, який є необхідним для участі в управлінні, освіті та дозвіллі, доступу до інформації, тощо Сухонос В. В. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. - С. 243-244..
У багатьох державах можуть існувати й інші демократичні різновиди державного режиму, зокрема соціалістично-демократичний, народно-демократичний або загальнонародний, перехідний тип і види режиму - від «квазісоціалістичного», або тоталітарного, до демократичного режиму. Нині також вирізняють такий вид державного режиму, як державно-правовий або демократично-правовий, особливо в державах, які взяли курс на побудову демократичної, соціальної та правової держави. Цей режим характеризується основними принципами правової держави, серед яких домінуючими є верховенство права над законами і підзаконними нормативно-правовими актами, над фізичними і політичними методами управління державою і суспільством. Можуть також виявлятися різновиди демократичного державно-правового режиму, наприклад режим парламентської демократії, національно-демократичний тощо Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін. ; За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - Київ : Юрінком Інтер, 2003. - С. 99..
Цікаво, що іноді класифікацію державних режимів «прив'язують» до різних типів держави і права і відповідно в кожному типі виділяються «свої» режими. Так, при рабовласницькому устрої серед видів демократичних режимів можемо зустріти аристократичний, олігархічний режими та режим рабовласницької демократії. При феодальному - феодально-демократичний (для дворянства). При капіталізмі - буржуазно-демократичний (конституційний). В умовах соціалізму апологетично виділяється тільки «послідовно-демократичний» політичний режим Марченко М.Н. Теория государства и права [Текст] : Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - С. 324..
Історія знає ще деякі форми демократичних режимів, які різняться за ступінню участі населення в здійсненні державної влади. Антична демократія - політичний режим, побудований на наданні широких прав та свобод рабовласникам та залишенні рабів без прав, як розмовляючої зброї. Такий режим називається аристократичним (aristokratia - влада кращих в розумінні «знаті»). Мелехин А.В. Теория государства и права [Текст]: учебник. - Москва : Маркет ДС корпорейшн, 2007. - С. 185. Близьким за змістом до аристократичного політичним режимом є олігархічний (гр. oligarchia - влада небагатьох), також побудований на правлінні невели и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.