На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Сутнсть нституту омбудсмана - захист прав громадян, послаблення вдчуття беззахисност перед системою державних органв установ; основн модел. сторя виникнення поняття омбудсмана в свт та уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



    РЕФЕРАТ
    На тему
    Історико-правові аспекти становлення інституту омбудсмана в світі та в Україні
    Дніпропетровськ 2007
    ЗМІСТ

      Вступ
      1.1 Поняття основні моделі інституту омбудсмана
      1.2 Історія виникнення інституту омбудсмана в світі та уповноваженого верховної ради України з прав людини
      Висновок
      Список використаних джерел та літератури
      ВСТУП

      У правовій та демократичній державі основною соціальною цінністю є людина, її життя, здоров'я, честь та гідність; права та свободи особи; захист порушених прав людини та громадянина. На сьогоднішній день у демократичних державах має місце усвідомлення важливості існування гарантій охорони прав громадян, утому числі інституційних. У зв'язку із розширенням повноважень посадових осіб органів державної влади у сучасних державах відбулися зміни в характері і масштабах їх діяльності, що спричиняє ріст ймовірності порушень прав громадян без порушень закону. Міжнародна громадськість через свої політико-правові інститути стала приділяти все більше уваги правам людини, що і є основними факторами запровадження в державний механізм захисту прав людини та громадянина правозахисного інституту, який покликаний реалізувати природно-правовий тип праворозуміння: він захищає досить часто такі права громадян, які не були законодавчо закріплені.
      Втілення у життя цих тез та реальний захист повинні підкріплюватись наявністю в державі системи відповідних органів, невід'ємною частиною яких є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман, як прийнято називати подібний орган в міжнародній практиці) - спеціально призначена незалежна посадова особа, яка виступає посередником в спорах між державними органами та суспільством, контролює дотримання прав людини державними органами та уповноважена з цією метою проводити розслідування, рекомендувати корегувальні дії і доповідати.
      Запровадження в Україні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - це важливий черговий крок у напрямку інституціоналізації демократичних процесів у соціально-політичному житті України. За часом та змістом він органічно відповідає економічним та політичним реформам України, оскільки Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вперше надав українським громадянам нетрадиційну і незвичну для них, проте унікальну можливість - добитися того, щоб їх голос з питань захисту прав людини і основних свобод був почутий, а порушені права - відновлені.
      Український омбудсман являє собою один із ключових факторів створення гарантій демократичного розвитку нашого суспільства та реалізації закріпленого ст. 3 Конституції України принципу визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як зазначає О. В. Марцеляк, «дозволяє легітимізувати владу, гарантувати громадянам право на «належне управління» з боку державо-владних структур шляхом дотримання ними не тільки «букви закону», але й «духу юридичних норм”» у сфері прав людини, правил адміністративної етики». Саме ця обставина, а також легкодоступність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відсутність зайвих формальностей у його роботі роблять цей інститут більш ефективним у сфері захисту прав людини у порівнянні з іншими правозахисними інститутами, що у свою чергу впливає на динаміку формування країни як демократичної держави, допомагає становленню в ній громадянського суспільства.
      1. Поняття та основні моделі інституту омбудсмана

      Стрімке поширення в останні десятиліття інституту омбудсмана є знаком його успіху, встановлення довіри до властей і правосуддя в демократичній державі.
      Проте демократія, як відомо, стає міцною лише тоді, коли громадяни довіряють державним установам, якщо ці установи служать громадянинові і захищають від порушення його прав.
      Спосіб забезпечення безпеки громадянина рішуче впливає на соціальний клімат і престиж демократичних інститутів.
      Сучасне суспільство потребує демократичних інститутів, здатних йти назустріч громадянам, вирішуючи їх проблеми; подавати підтримку чиновникам, полегшуючи їх місію і спрощуючи механізм забезпечення захисту прав громадян.
      Такі науковці як Ю. Тодика, О. Марцеляк стверджують, що особливої популярності та авторитету інститут омбудсмана набрав відколи міжнародна громадськість стала приділяти все більше уваги правам людини, «що і є основними факторами запровадження в державний механізм захисту прав людини та громадянина правозахисного інституту». В свою чергу Н.С. Наулік вказує на демократичні риси, які характеризують статус омбудсмана та забезпечують ефективність його діяльності: незалежне становище у системі органів державної влади; незмінюваність протягом усього терміну повноважень парламенту, яким він призначається, наділення в ряді країн правом законодавчої ініціативи; відкритість та доступність для всіх громадян, які потребують захисту своїх прав і свобод; відсутність формалізованих процедур розгляду скарг та звернень; безоплатність надання допомоги тощо.
      Вищезазначене сприяє виконанню омбудсманом функцій захисту прав і свобод людини та громадянина від зловживань та свавілля з боку державного апарату та посадових осіб. Так, професор Оттавського університету Д. Роват писав, що причину широкого інтересу до інституту омбудсмана знайти неважко: вона криється у необхідності додаткового захисту прав громадян «проти адміністративного свавілля у сучасній демократичній державі». Також важко не погодитись з оцінкою, даною цьому інститутові австрійським професором В. Піклем: його утворення та діяльність відкрило нову главу у відносинах між державою та громадянином, між особами, які наділені владою, та тими, ким управляють. Саме тому сьогодні цей інститут справедливо вважається важливим чинником зміцнення законності та правової основи в діяльності держави та її органів, формою позасудового контролю.
      Для того, щоб більш детальніше розібратися що з себе являє омбудсман, на мою думку, необхідно звернутися в першу чергу до етимології самого слова «омбудсман».
      На сам перед це слово має шведське походження та в перекладі означає, відповідно до проведеного дослідження провідним науковцем Росії В.В. Бойцовою,: перекладач або представник. Міжнародна асоціація юристів встановила таке визначення терміна «омбудсман»: «Служба, що передбачена Конституцією чи актами законодавчої влади, очолювана незалежною публічною особою високого рангу, яка відповідальна перед законодавчою владою, отримує скарги від потерпілих осіб на державні органи, службовців, наймачів чи діє за власним розсудом і вповноважена проводити розслідування, рекомендувати коригуючі дії і подавати доповіді».
      Дещо інакше інтерпретують переклад молдавські вчені, які пишуть, що У перекладі "Омбудсман" означає владу або особу, виступаючу за іншого. У юридичному сенсі "Омбудсман" є незалежною, респектабельною особою, уповноваженим Парламентом або Урядом захищати основні права і свободи громадян. Етимологічно цей термін походить від законодавства деяких стародавніх німецьких племен, що зароджується, на мові яких позначав "того, хто штрафує".
      І хоча омбудсман має різні назви: омбудсман юстиції і Військовий омбудсман у Швеції, Парламентський уповноважений у справах адміністрації Великобританії, Президентський уповноважений за скаргами Венесуели, Національний омбудсман Австрії, Нідерландів, Комісар у справах адміністрації Кіпру, Медіатор (посередник) Франції, Проведор юстиції Португалії, Колегія народного правозахисту Австрії, Народний захисник Іспанії, Уповноважений з прав людини Польщі, Російської Федерації, Народний правозахисник Хорватії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Адвокат народу Румунії, Парламентський омбудсман Литви тощо, сутність інституту омбудсмана -- захист прав громадян, послаблення в них відчуття беззахисності перед розширеною системою державних органів і установ; зміцнення представницької системи правління, що сприяє зв'язку парламентарів і виборців; незалежність і самостійність у прийнятті рішень з віднесених до його компетенції питань.
      Поряд з різними назвами існують і різні типи (моделі) омбудсмана, зумовлені формою державного устрою, правління, розвиненістю демократичних інститутів, доступністю інших засобів захисту прав і свобод людини і громадянина тощо. Можна виділити такі моделі омбудсмана:
      парламентський (представницький) і виконавчий омбудсмани;
      федеративний омбудсман, омбудсмани унітарної держави, регіонально-федеративна модель, муніципальні та спеціалізовані омбудсмани;
      модель омбудсмана, який безпосередньо приймає скарги від громадян, і модель омбудсмана, який отримує скарги через парламентарів або членів місцевих представницьких органів;
      модель омбудсмана, наділеного окремими імперативними повноваженнями (шведсько-фінська модель), і модель омбудсмана, який їх не має;
      омбудсман, сфера повноважень якого поширюється на сущі, муніципальні органи (омбудсман з широкою сферою компетенції), і омбудсман, до юрисдикції якого не належать судові, муніципальні чи інші органи (омбудсман з обмеженою сферою компетенції);
      модель абсолютно деполітизованого омбудсмана і модель омбудсмана, який виконує певні політичні функції, підданий політичному впливу або який формується за активної участі політичних партій
      омбудсмани, які широко використовують методи гласності і відкритості, і омбудсмани, які надають перевагу приватним і абсолютно конфіденційним розслідуванням;
      індивідуальні і колегіальні омбудсманівські служби.
      Наведений перелік моделей (типів) омбудсмана, з моєї точки зору, свідчить, що визначення того чи іншого типу (моделі) омбудсмана значною мірою зумовлено колом його повноважень, які також різняться.
      Щодо повноважень омбудсманів, то їх, на думку ряду авторів, таких як Н.С. Наулік, М. Савенко, В.В. Бойцова, можна поділити також на три групи:
      омбудсмани, компетенція яких поширюється на державні органи різних гілок влади,
      омбудсмани, компетенція яких поширюється лише на органи виконавчої влади,
      омбудсмани, сфера контролю яких поширюється на державні органи і недержавні структури. Щодо кожної з цих груп можливі винятки.
      Варто відзначити, що інститут омбудсмана не обмежує повноважень інших правозахисник органів, про що свідчить досвід його діяльності в нашій та інших країнах.
      Компетенція омбудсманів зумовлюється необхідністю їх взаємодії з іншими правозахисними органами, що діють в країнах, зокрема з прокуратурою, судами загальної юрисдикції, адміністративними судами, конституційними судами тощо. Кожен з цих органів виконує належні функції специфічними для нього методами, а тому омбудсман не є конкуруючим органом щодо вищеназваних. Омбудсман є самостійною і незалежною ланкою в ланцюжку правового механізму захисту прав та свобод людини і громадянина. Завдання правозахисних органів -- повне і всебічне забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина, усунення та попередження їх утиску, ущемлення, обмеження тощо, тому може йтися лише про взаємодію цих органів, а не про конкуренцію. Тільки шляхом взаємодії можна досягти чіткого і злагодженого функціонування правового механізму забезпечення і захисту прав громадян.
      Інститут омбудсмана, як зазначає О.В. Марцеляк, поєднує в собі риси державного інституту і інституту громадянського суспільства, до того ж має неформальний підхід до своєї діяльності. Це, насамперед, проявляється при вирішення скарг громадян на порушення їх прав і свобод чим вигідно відрізняє цей інститут від інших правових, в тому числі судових способів захисту прав людини. Основним в його діяльності є простий і зрозумілий для громадян метод роботи, який на відміну від інших правозахисних інститутів є більш демократичним. Це полягає в тому, що законодавством не передбачені якісь особливі вимоги щодо поданих громадянами скарг, як правило, такі вимоги стосуються тільки терміну подачі скарги, інколи її форми. Хоча більшість омбудсманів світу широко, вільно і гнучко трактують перераховані умови і можуть на свій розсуд приймати скарги до розгляду й при недотриманні зазначених вимог. В США, наприклад, близько 90% скарг громадян взагалі подаються омбудсманові і розглядаються ним завдяки телефонному зв'язку.
      Ефективна діяльність омбудсмана не тільки захищає права і свобод громадян, а й сприяє зменшенню надходження скарг щодо інших органів державної влади і місцевого самоврядування до судів загальної і конституційної юрисдикції. Інститут Уповноваженого з прав громадян став останньою ланкою в існуючій системі органів, покликаних охороняти і захищати права громадян. Він влився до правової системи без порушення компетенції інших органів і без зміни процедур їх діяльності, які мали місце до цього часу, став громадським доповненням до існуючих форм нагляду за забезпеченням прав, а також додержанням соціальної справедливості в країнах.
      Сферою взаємодії омбудсмана і органу конституційної юрисдикції є права і свободи людини і громадянина, здійснення контролю та нагляду за відповідністю Конституції законів, інших нормативно-правових актів, їх окремих положень щодо прав і свобод. Саме норми і принципи матеріального і процесуального права, розвинуті у чинному законодавстві і судовій практиці, -- важлива передумова і водночас елемент механізму захисту прав людини в системі гарантій останніх у демократичній державі.
      При розгляді скарг, перевірці діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, проведенні розслідування омбудсман з'ясовує, чи мали місце порушення прав і свобод громадян, причини надходження скарг щодо порушення одних і тих самих прав і свобод і за наслідками перевірки вживає заходів щодо усунення виявлених порушень.
      Основною формою реагування омбудсмана є подання, що містять пропозиції (приписи) про зміну або доповнення рішень, якими порушені права і свободи людини, чинної правозастосовчої практики. Омбудсман також може в усній формі вимагати від керівників, службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності відновлення порушеного права громадянина і відшкодування йому заподіяної шкоди.
      Особливе значення мають щорічні подання омбудсмана та спеціальні доповіді, в яких розкривається стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності і даються рекомендації щодо їх усунення та поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
      Як правило, порушення прав і свобод усуваються одразу після їх виявлення омбудсманом. Однак трапляються і випадки невиконання вимог омбудсмана.
      З метою підвищення ефективності захисту прав і свобод омбудсманом в окремих країнах йому надано право звертатися до органів конституційної юрисдикції.
      Так, звертатися до Конституційного Суду мають право омбудсмани Іспанії, Польщі, Російської Федерації, Угорщини, України тощо. Коло питань, з якими вони можуть звергатися до органів конституційної юрисдикції, широке. Зокрема, як вказує М. Савенко, Уповноважений з прав людини Російської Федерації може звертатися до Конституційного Суду зі скаргою на порушення конституційних прав і свобод громадян законом, який було застосовано або який підлягає застосуванню в конкретній справі. Захисник народу в Іспанії може звертатися до Конституційного Суду з питань неконституційності законів і нормативних актів, що мають силу законів, та порушення конституційних прав і свобод.
      Характерною особливістю інституції омбудсмана стало те, що її утвердження в більшості країн світу відбувалося в уже існуючій системі органів державної влади і тому необхідно було враховувати національні, правові, культурні та інші особливості. Тому, попри єдині принципи концептуальної побудови цього інституту, у світі важко знайти дві такі інституції, які були б цілком тотожні. Але можна виділити окремі загальні риси, які об'єднують всі ці інституції під однією родовою назвою - омбудсмен, хоча в Україні це Уповноважений Верховної Ради з прав людини, в Іспанії, у ПАР - захисник народу, у Польщі - речник громадянських прав, у Франції - посередник Французької Республіки, в Литві - контролер сейму, в Греції - захисник громадян, у Молдові - парламентський адвокат, у Швеції, Фінляндії, Данії - омбудсман.
      Однією з головних функцій омбудсмена, як виділяє Н.І. Корпачова, у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина. В цьому сенсі важливим невід'ємним правом омбудсмена є право проводити розслідування, у тому числі й за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозиції стосовно змін до законодавства або перегляду неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура звернення до омбудсмена максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.
      Характерною особливістю є незалежність інституції, як зазначає А.Б. Зеленцов, що виявляється передусім у високому статусі посади омбудсмена, яка у більшості країн закріплена Конституцією, а також в обранні омбудсмена парламентом держави, що забезпечує його незалежність від усіх гілок влади, включаючи законодавчу. Незалежність омбудсмена передбачає неприпустимість і пряму заборону втручання у його діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації. В суспільстві омбудсмен виступає своєрідним арбітром між людиною та владою, тому має діяти незалежно і неупереджено.
      В.В. Бойцова наголошує на внутрішньому аспекті незалежності омбудсмена, який передбачає наявність у нього достатніх фінансових ресурсів для виконання своїх повноважень, а також з огляду на персоніфікованість інституції незалежність у здійсненні кадрової та організаційної політики.
      У зв'язку з відсутністю у омбудсмена імперативно-владних повноважень одним з головних засобів його впливу на прийняття необхідного рішення є гласність та поширення інформації про порушення прав і свобод людини у державі, передусім шляхом оприлюднення щорічної та спеціальних доповідей.
      Наведені характеристики, вважаю, у своїй сукупності відображають лише найважливіші риси інституції омбудсмена. Залежно від обсягу повноважень, сфери компетенції та інших факторів умовно можна виділити кілька моделей омбудсмена в світі.
      З вищезазначеного можна зробити висновок про те, що все ж таки навіть етимологічно омбудсман виконує посередницьку функцію в представлені та захисті прав та основних свобод свого народу. А наявність різноманітних типів (моделей) які існують в різних країнах світу вказує лише на те, яким чином омбудсман здійснює свої повноваження, та які саме додаткові повноваження має омбудсман для того, що виконувати своє найголовніше призначення - відстоювати права людини.
      2. Історія виникнення інституту омбудсмана в світі та Уповноваженого з прав людини в України
      Для того щоб як найширше освітити проблему, пов'язану із сучасним положенням яке склалося в сфері формування інституту омбудсмана, як основного захисника прав людини, потрібно звернутися до джерел, які передували виникненню та з яких бере початок дане явище. Зокрема розглянути історичні передумови виникнення інституту омбудсмана в різних країнах світу.
      Такі науковці як Ю. Шемшученко, Г. Мурашин та М. Савенко стверджують у своїх дослідженнях, що необхідність встановлення нагляду за додержанням законів і статутів, чітким виконанням своїх обов'язків державними службовцями спонукало короля Швеції Карла XII, який певний час перебував за межами держави (жив у Туреччині), видати у 1713 році закон про введення в Швеції Королівського омбудсмана. Ця посада надалі отримала назву Канцлера юстиції. Офіційно ж вважається, що інститут омбудсмана у Швеції засновано в 1809 році. Документом про правління (конституційний акт) Спеціальний парламентський комісар (омбудсман) для нагляду за додержанням законодавчих актів парламенту судами та інтими органами влади обирався парламентом, щоб якось урівноважити широкі повноваження короля з повноваженнями парламенту.
      До цього часу не можна з упевненістю сказати, які саме соціально-історичні передумови призвели до створення цієї інституції у Швеції. З одного боку, цьому сприяла притаманна шведам багатовікова традиція верховенства права та поваги до індивідуальних прав людини, з іншого - гостра боротьба за владу між шведським королем та парламентом. У результаті, королівська влада була значно обмежена і парламент отримав право обирати на противагу королівському канцлеру юстиції парламентського уповноваженого для здійснення незалежного контролю за адміністрацією та судами. Це дістало відображення в Конституції 1809 р., згідно з якою у правовій системі Швеції вперше була запроваджена посада омбудсмана юстиції (justitieombudsman).
      В деяких джерелах, зокрема на сайті «центру з прав людини Республіки Молдова», міститься довідка про те, що середньовічному шведському законодавстві існував поряд з посадою омбудсмана юстиції (justitieombudsman) агент, уповноважений діяти замість іншої особи (Frostathing).
      Характерними ознаками шведської моделі стали надзвичайно широкі повноваження та сфера компетенції. Так, омбудсман Швеції здійснює не тільки контроль за:
1) судами та місцевими органами адміністрації;
2) центральними органами державної влади та управління;
3) збройними силами;
4) посадовими особами державних підприємств у тому обсязі, в якому вони виконують державно-владні функції.
А й в тому числі має право:
5) законодавчої ініціативи;
6) ініціювати дисциплінарне провадження стосовно осіб, які не виконують його вимог;
7) необмеженого доступу до документів та протоколів (навіть секретних) тощо.
Багатьма науковцями визнано, що шведський інститут омбудсмана є першим створеним інститутом, уповноважений стежити за дотриманням законів органами влади, але, проаналізувавши джерельну базу, на мою думку, це є науково необґрунтованим твердження, згідно якому були відомі попередні моделі, що вплинули, у свою чергу, на шведську модель.
Все-таки, історії відомі приклади існування аналогічних інститутів.
Так, у Давньому Єгипті існувала влада, що призначається фараонами в цілях розгляду скарг, а в Древній Греції існувала процедура, згідно якої громадяни мали право звинувачувати чиновника в зловживаннях.
У Римській Республіці призначалися два цензори, які реєстрували скарги громадян про зловживання імперських чиновників. Як «plebes tribunus» цензори затверджувалися на посаду Преторіанськім Префектом стр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.