На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Аналз аспектв творчост В. Липинського. Теоретичн джерела формування його поглядв на елти, вплив зарубжних та втчизняних теоретикв на них. Шляхи методи органзацї провдної верстви у теорї елт мислителя, поняття нацональна аристократя.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Политология. Добавлен: 26.09.2014. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


34
webkursovik.ru/
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Філософський факультет
Кафедра політичних наук
Особливості концепції політичної еліти В'ячеслава Липинського
Курсова робота
Студент-виконавець:
Бульдович Павло Віталійович
2 курс, 2 група, «політологія»
Науковий керівник: доктор політичних наук, професор
Салтовський Олександр Іванович
Київ - 2010
План
Вступ
Розділ І. Теоретичні джерела формування елітаристських поглядів В. Липинського
Розділ ІІ. Джерела, шляхи і методи організації «національної аристократії»
Розділ ІІІ. Основні риси, завдання та функції політичної еліти
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність обраної теми роботи обумовлюється її значенням у теоретичному та практичному аспектах.
Теоретичний аспект значимості дослідження детермінований відсутністю цілісної монографічної праці по даній темі, яка б висвітлювала та аналізувала елітарну концепцію В'ячеслава Липинського в системі.
Практичне значення роботи випливає з реальних умов та особливостей політичного процесу в сучасній Україні. Зміст цієї специфіки полягає у труднощах перехідного періоду державо- і націотворення. Історія дарувала нашому народу не один шанс для здобуття державної незалежності, але в силу низки об'єктивних і суб'єктивних причин спроби створити власну державу виявилися невдалими. Однією з таких причин, поза сумнівом, була відсутність сильної внутрішньо єдиної та організованої, об'єднаної спільною загальнонаціональною ідеєю політичної еліти. Еліти, яка консолідує націю, формує для неї загальні цілі та орієнтири і веде до них всю спільноту. Еліти, яка визнається і підтримується всім народом.
Цілком очевидно, що тепер в Україні немає такої легітимної сили, що здатна сформувати і реалізувати загальнонаціональні пріоритети, об'єднати суспільство і налагодити ефективне функціонування його системи, а також відстояти державний суверенітет. Тому, як не фаталістично це звучить, наша держава, нація знову опиняються перед загрозою втрати самостійності і права на самовизначення. Мало лише здобути право, його треба вміти відстоювати. Не будемо наївними і не звинувачуватимемо в усьому тільки еліту. Але від неї, здебільшого, сьогодні залежить бути Україні чи ні.
В цьому контексті уроки В. Липинського щодо сутності, принципів організації, якостей, функцій та інших параметрів провідників нації сьогодні можуть бути вельми корисними для нашого суспільства, принаймні хоча б на ідейному рівні.
Ступінь наукової розробки теми. При роботі над дослідженням використовувалась різна наукова та публіцистична література, в якій тою чи іншою мірою висвітлювалася дана тема. Слід відзначити, що в цілому творчий доробок В.Липинського досить добре вивчений у працях дослідників з України та українського зарубіжжя. Але проблема концепції політичної еліти, крім окремих статей, в жодній роботі системно та акцентовано не досліджується, що зумовлює потребу в її додатковому вивченні.
Згаданої проблеми у своїх працях торкаються: І. Лисяк-Рудницький, В. Потульницький, С. Бондарук, Д. Дорошенко, К. Галушко, Я. Пеленський, М. Гордієнко, Б. Кухта та ін.
Об'єкт дослідження - теоретико-політологічна спадщина В. Липинського.
Предмет дослідження - концепція політичної еліти В. Липинського.
Мета дослідження - виявити і проаналізувати аспекти творчості Липинського, що стосуються його поглядів на політичну еліту.
Мета роботи зумовлює виконання наступних завдань :
· прослідкувати впливи зарубіжних та вітчизняних теоретиків на формування поглядів Липинського відносно політичної еліти;
· з'ясувати, який зміст вкладає автор у поняття “національна аристократія» та виявити джерела формування, шляхи і методи організації провідної верстви у теорії мислителя;
· визначити головні якості, завдання та функції політичної еліти в концепції В. Липинського
Поставлені мета і завдання роботи зумовили її структуру: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури з 26 джерел. Загальний обсяг 32 сторінки.
Розділ І. Теоретичні джерела формування елітаристських поглядів
В. Липинського
Проблема теоретичних впливів на генезис поглядів будь-якого мислителя є вкрай вагомою, оскільки саме «генеалогія мислення», як правило, детермінує його подальші ідейно-політичні орієнтації.
За словами канадського соціолога В. Ісаєва, дуже важко напевно визначити ідейні витоки творчості В. Липинського, так як останній майже зовсім не робив приміток та посилань на інших авторів. Проте оригінальність його концепції все ж змушує шукати хоч якихось її зовнішніх джерел[9, с.81-95].
У пошуку ідейних впливів можна піти двома шляхами: методом аналогій ("характеризуючи ті теорії та течії, поширені за доби В. Липинського, з якими його думка була споріднена"(В.Ісаїв)) або методом генетичним, шукаючи реальних попередників, які дійсно впливали на В. Липинського. В.Ісаїв пішов першим шляхом, а інший вчений Л.Білас - другим[4, с.15].
Таким чином, В.Ісаїв, окреслюючи коло потенційних «вчителів» В. Липинського, зазначав, що суспільно-політична позиція мислителя базується на трьох основних теоретичних школах ХІХ - ХХ століть. Першою і найголовнішою з-поміж них він вважає ранні теорії суспільного конфлікту (Г.-В.-Ф. Гегель, К. Маркс), які в подальшому розвивалися у працях Л. Гумпловича, Г. Ратценгофера та Ф. Оппенгеймера. Заслугами згаданих авторів є розведення понять держави і суспільства, розуміння першої як начала динамічного, дієвого та утворюючого, а другого - в якості статичного і пасивного елементу. Держава, на їх думку, - результат завоювань, конфліктів і примусу, тому її розвиток після утворення проходить у формі групових взаємовідносин та конфліктів[9, с.85].
Другою школою є критика раціонального мислення, яке було фундаментом ліберальних та прогресистських ідей. Її представники (Зігмунд Фрейд, Макс Вебер) звертали увагу на значення та важливість ірраціональних, підсвідомих чинників у людській свідомості та поведінці. Частина цього напряму представлена ідеями французького лівого філософа Жоржа Сореля. "Липинський відгукується на погляди Сореля більше, ніж на якого-небудь іншого мислителя", - відзначив В. Ісаїв. І, нарешті, третьою течією є теорії еліт Г. Моски, Р. Міхельса та В. Парето. В «Листах до братів-хліборобів» В. Липинський один раз посилається на Р. Міхельса, а в одному місці цього ж твору детально переказує принципи циркуляції еліт В. Парето, при цьому не роблячи ніяких приміток[9, с.90].
Є деякі свідчення про те, що автор «Листів» черпав знання також з «Присмерків Європи» О. Шпенглера та соціал-органіцистської теорії Г. Спенсера. Про це зазначає критик В. Липинського І. Мазепа[10, с.45].
Значною перешкодою на шляху до встановлення ідейних впливів є термінологічний аспект, проблеми, пов'язані з категоріально-понятійним апаратом у працях В. Липинського. Справа в тому, що специфічна термінологія виступає одним з важливих ідентифікаторів певної теорії. В цьому відношенні необхідно відзначити аутентичність тих понять, якими користується мислитель. Ця своєрідність полягає не стільки в новаторстві використаних ним термінів, скільки в їх специфічній семантиці, особливостях тих смислів, які вкладає в них автор. Яскравим прикладом до сказанного може служити термін «аристократія», що тлумачиться В. Липинським не у звичному розумінні «родової аристократії», а в первинному етимологічному значенні «кращих людей», еліти. В силу своєї архаїчності та інших особливостей, терміни В. Липинського не збігаються з термінологією сучасної йому академічної науки і можуть трактуватися по-різному неоднозначно. Проте «питання коректності термінології все ж не піддає сумніву наукове значення його суспільно-політичних праць… Липинський працював в жанрі синтетичного трактату, а не вузькофахових соціологічних розвідок, тому й "стиль подачі" відповідно був вільний»[4, с.33].
Доцільно буде коротко проілюструвати деякі очевидні впливи конкретних мислителів на доктрину В. Липинського. Якщо говорити про певну афіліацію останнім ідей Л. Гумпловича, то їх погляди на природу держави та суспільства майже тотожні. Для В. Липинського держава також постає внаслідок завоювання; нація для нього - результат взаємовідношення двох сил: зайшлої активнішої та місцевої пасивнішої; кореляція між етнічним складом населення України та соціальною структурою в цілому відповідає концепції Л. Гумпловича про раси-стани; ідея колообігу в житті держав та націй вживається у В. Липинського приблизно у тому ж сенсі, що й у австрійського соціолога, проте в українського мислителя дана теорія тяжіла швидше до елітаристських концепцій Г. Моски і В. Парето. Експліцитною є також тотожність у поглядах на чинники стабільності суспільства як певного міжкласового компромісу, співпраці і симбіозу різнорідних елементів соціуму, або, словами Л. Гумпловича, «гармонійних стосунків» всередині нього[4, с.40].
Серед ідей Ж. Сореля, що імпонували В. Липинському, важливе місце займають дві наступні: мораль виробників та соціальний міф. У Ж. Сореля та В. Липинського спільною є велика увага до ролі виробничих верств (у В. Липинського - "продуцентів"), на які обидва намагалися політично спертися. Взагалі слід зауважити, що трактування мислителем првідної верстви в якості воїнів-продуцентів має в його творчості автобіографічне коріння: «Вони (Рід Липинських - Б.П.) виступали як землевласники, водночас знаходячись на військовій службі в польських королів. У представників цього роду землеробство поєднувалося з військовим ремеслом. Не дивно, що одним із центральних образів у працях В. Липинського є образ сільськогосподарського “продуцента-войовника”»[10, с.48].
Сорелівський соціальний міф В. Липинський інтерпретує на свою манеру, транслюючи його як певний образ, легенду, що має ідеологічний характер (напр., «гетьманська легенда»). Сприймаючи власні політичні ідеї як легенду, мислитель творить не народницький, а державницький міф, в якому ревно відстоюються вікові традиції державотворення в Україні, апологезується держава як вихідне начало людського співжиття, деякий першопринцип і водночас необхідна умова існування нації, культури тощо. Крім того, В. Липинський постійно наголошує: «Пам'ятайте, що творчу силу мають тільки такі лєгенди, які ореолом ідеї прикрашують дійсність. Але не ці, що фальшують дійсність»[12, с.317].
Ще у 1969 р. Є. Пизюр, аналізуючи проблему місця В. Липинського у політичній думці Заходу, вказав на подібність елітаризму В. Липинського до концепцій Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельса. Проте питання чи знайомий був В. Липинський з працями когось крім Р. Міхельса він залишив відкритим. Польський публіцист міжвоєнної доби А. Боченський вважав, що елітаристські ідеї В. Липинського подібні до концепції колообігу еліт В. Парето, але український вчений "певно не знав творчості Парето" і був оригінальним[2, с.71].
Доволі детально досліджуючи вплив ідей В. Парето на творчість В. Липинського, Л. Білас пише: «не має сумніву в тому, що Липинський, студіюючий соціологію в близькій до Льозанни Женеві, знав принаймні деякі з ... праць Парето, ... вченого з поважними впливами та багатьма прихильниками в Женевському університеті, і, безумовно, найвизначнішого швейцарського соціолога й економіста доби»[Там само]. Хоча В. Липинський і запозичує алгоритм циркуляції еліт В. Парето, але не більше. Жодного специфічного паретівського терміну в площині елітарної концепції останнього автор «Листів» не вживає (як то «резидуї», «деривазони», «леви», «лисиці» та ін.) навіть приблизно. Застосування ж В. Липинським понять для означення певних форм суспільного устрою, що змінюються в житті кожного народу, зокрема, таких як «охлократія», «демократія», «аристократія», споріднює його творчий доробок швидше з класиками політичної думки, починаючи з античних часів (Платон, Арістотель, Полібій).
«У Роберта Міхельса Липинському імпонувало дослідження механізмів функціонування політичних партій. "Залізний закон олігархії" Міхельса допомагав Липинському у критиці політичних партій, - одному з елементів відстоювання ідеї класових організацій»[4, с.55].
В. Ісаїв зазначає, що В. Липинський був добре знайомий із соціалістичними теоріями. Останній активно використовував поняття «матеріальної основи суспільства» та «ідеологічної надбудови». Це помітно відбилося безпосередньо на елітарній концепції мислителя. Він характеризував «національну аристократію» як силу, що поєднує моральний авторитет (який є основою законності та легітимності влади) і володіння матеріальними ресурсами (засобами виробництва, що створюють реальну базу для ефективного управління державою).
На відміну від К. Маркса, який багатовимірно розумів сутність «надбудови», В. Липинський здійснює редукцію цього поняття і тлумачить його здебільшого у політичному аспекті. Він також розрізняв соціалізм філософський (К. Сен-Симон, Ш.Фур'є, Р.Оуен), політичний (Луї Блан, О. Бланкі, Ф. Лассаль), науковий (К. Маркс, Ф. Енгельс). Згадує, крім того, сучасних йому діячів (Ф. Мерінг, К. Лібкнехт, К. Каутський, Е. Давид), тим самим демонструючи свою обізнаність у сфері напрямків, розбіжностей і характерних ознак соціалізму в цілому. Проте ці знання слугують йому хіба що грунтом для гострої критики згаданої теорії і практики[9, с.93].
Акцентуючи увагу на впливі марксистських теорій на В.Липинського, зокрема на тому моменті, де хліборобський клас - ядро гетьманської держави - має, на думку мислителя, трансформуватися із «класу в собі» у «клас для себе», український соціолог М. Шаповал назвав В. Липинського «марксистом-монархістом»[25, с.156]. Очевидно, що таке приписування є гіпертрофованим, але воно зовсім не позбавлене реального підґрунтя: вживання В. Липинським термінів «клас», «матеріальна основа», «ідеологічна надбудова» тощо та їх відповідне розуміння є прямим доказом цьому.
Зазначимо, що безпосередній вплив на формування мислиннєвої парадигми В.Липинського мало його походження (зі «шляхтичів-кресов'яків») та складний вибір самоідентифікації, віднесення себе, насамперед, до польської чи української національності. В цьому відношенні значний вплив на В. Липинського справила т. зв. «українська школа» польської літератури (Т. Падура, Ю. Словацький), а також славнозвісний гурток «хлопоманів» (В. Антонович, Т. Рильський, І. Свєнціцький), тобто польських шляхтичів, які перейняли українство. Як зазначає В. Заїкин «не підлягає теж сумнівам певний ідеольогічний звязок Липинського з т. зр. "хлопоманами", головно з "епігонами" й заразом найвизначнішими представниками "хлопоманства", А. Антоновичем, Т. Рильським та ін. (заперечувати існування того звязку може хіба людина необзнайомлена з творами Липинського, Антоновича та ін.), але знову цей звязок, чи точніше вплив "хлопоманів" Антоновича, Рильського, Свєнціцького ітд. на світогляд Липинського проявився лише в дечім. Безперечно, що в своїм національно-українськім самопізнанні, в своїм призначенні обовязку працювати для того народу й тієї землі, де йому Бог судив народитися, виховатись і жити, Липинський ішов слідами хлопоманів. В своїй любові до Української Землі й Українського Народу Липинський безпосередній ідейний нащадок Антоновича, Рильського, Свєнціцького, що зрештою він і сам символічно зазначує, присвячуючи своє знамените видання "Z dziejow Ukrainy" памяті цих діячів»[8, с.87].
Ідейний вплив згаданих діячів мав наслідком обґрунтування В. Липинським необхідності компромісу між поляками та українцями, висування ним спольщеної української шляхти на роль провідників нації. Ці думки яскраво втілені в одній із ранніх робіт В. Липинського, написаній польською мовою, «Шляхта на Україні». І. Лисяк-Рудницький писав з цього приводу наступне: «Світогляд “хлопоманів” мав народницьку основу: свій поворот до українства вони розуміли як служіння соціяльним інтересам простолюддя, сполучене з відривом від традицій шляхетського стану, що з нього вони вийшли. Іншою була концепція Липинського. Він хотів, щоб шляхетська верства стала українською в політичній свідомості, без деклясації, без утрати свого корпоративного існування. Він вірив, що лицарською службою українському національному ідеалові шляхетство зможе окупити своє право громадянства на рідній землі. У свою чергу досвід і культура, притаманна старій шляхті, спричиняться до збагачення і скріплення молодої української провідної верстви»[16, с.142].
В.Заїкин пише про можливість впливів на В.Липинського польських істориків Л. Кубалі та С. Яблоновського, а також російських християнських історіософів - К. Леонтієва, М. Страхова, Вол. Соловйова та ін.[8, с.101].
У певному сенсі В. Липинський та його соратники виступали продовжувачами тих тенденцій, які давали про себе чітко знати з кінця ХVІІІ ст. «Наприклад, уже в Г. Сковороди бачимо протиставлення місту «життя серед природи», у Т. Шевченка цивілізованості протиставляється ідеалізований хутір, ще більш чітке і навіть теоретично обґрунтоване протиставлення хутора й міста зустрічаємо в П. Куліша»[10, с.55]. Тут, очевидно, мова йдеться про чіткий пріоритет В. Липинського, який він віддавав сільським виробникам над іншими стратами суспільства, наприклад, над робітничим пролетаріатом. Саме з українським селом, крім того, мислитель пов'язує і традиціоналізм національної культури, і фундаментальні риси тутешньої ментальності та менталітету, зокрема патріархальність, розвинуте вольове начало та ін. Село - матеріальне і духовне ядро дідичної монархії у формі гетьманату, - суспільно-політичного ідеалу В. Липинського.
Т. Андрусяк пише про впливи М. Драгоманова на становлення політико-правових поглядів В. Липинського: «Можна стверджувати, що велике значення у формуванні правових поглядів Липинського мала політична та правова творчість Михайла Драгоманова»[1, с.115-116]. Автор зупиняється на тих дотичних проблемах у творчості В. Липинського і М. Драгоманова, якими були: питання необхідності у достойних провідниках нації, правової рівності громадян у державі, децентралізації влади та ін.[1, с.116].
Дослідники вказують, що в 1908-1909 рр. В. Липинський спілкувався з М. Грушевським й знаходився під його впливом[5, с.35]. Хоча загальновідомою є теза про те, що сам В. Липинський піддавав критиці не тільки погляди М. Грушевського, а і всієї народницької школи.
В контексті джерел творчості В. Липинського не можна оминути і факт релігійного впливу на світогляд мислителя. «В його основі у Липинського лежить "християнський і ієрархічний погляд на світ". Все у цьому світогляді Липинського в'яжеться між собою "органічно"[4, с.59].
Якщо характеризувати вплив релігійного чинника конкретно на теорію еліт, можна сказати, що такі важливі властивості еліти, як воля, хотіння, ідейність, віра, мораль, самі по собі є ірраціонально-містичними та релігійно-ідеалістичними характеристиками. Тут же можна зазначити і про впливи української філософської традиції, для якої в цілому характерна екзистенціально-антропологічна редукція кола філософських проблем.
Попри таке поєднання, В. Липинського не слід вважати еклектиком: романтично-патріархальні, морально-утопічні та ірраціонально-віталістичні установки в нього так чи інакше корелюються із детерміністськими, раціоналістичними мотивами[26, с.211]. Скоріше, розуміючи баготогранність та складність суспільно-політичного життя, він наближався до сучасного наукового трактування політики як сфери єдності раціонального та ірраціонального. В цьому, очевидно, одна з його заслуг.
Отже, генезис поглядів В. Липинського, зокрема у площині елітарної концепції, має складну конструкцію. Першочергову складність мають факти обмеженості посилань мислителя на інших авторів, власний оригінальний стиль мислення та викладу матеріалу, своя термінологія тощо. Незважаючи на це, зміст ідей В. Липинського, якщо й не дає змоги визначити його безпосередніх предтеч, то, принаймні, дозволяє віднести останнього до певних інтелектуальних традицій. Оскільки одне з центральних місць у творчості автора посідає низка проблем, пов'язаних з «національною аристократією», яка має вирішальний вплив на процеси в державі, суспільстві та історії в цілому, то, хоча б з огляду на це, В. Липинському можна атрибувати статус елітолога консервативного напряму.
Розділ ІІ. Джерела, шляхи і методи організації «національної
аристократії»
Переходячи до безпосереднього розгляду концепції політичної еліти В'ячеслава Липинського, почнемо з того, що в основному головні ідеї в даній площині сформовано автором у його центральній роботі «Листи до братів-хліборобів» та в пізнішій праці «Покликання варягів чи організація хліборобів». Крім того, В. Липинський побіжно, несистематично, розвиваючи або доповнюючи головну ідею, звертається до проблеми національної еліти майже в усіх інших своїх роботах, що засвідчує підвищену зацікавленість мислителя відповідною темою.
До розуміння сутності і завдань еліти (В. Липинський не вживає це поняття, застосовуючи натомість термін «національна аристократія») видатний український теоретик підходить через власне трактування змісту і сутності нації та держави. Під нацією він розуміє певний тяглий механізм конституювання організаційних форм людських спільнот, найвищим щаблем розвитку якого є національна держава. «Нація єсть формацією не тільки взагалі історії, а історичного наростання і розвитку серед певного етнічно-відмінного людського колективу іменно конструктивних, а не деструктивних, іменно організуючих, а не руйнуючих політичних вартостей. Витворювання і здійснювання оцих вартостей -- починаючи від якоїсь політичної орґанізації, обєднаної одною національно-політичною ідеєю і кінчаючи найвищою формою національної орґанізації: національною державою -- має на меті усвідомити і зорґанізувати даний людський колектив, звязаний механічно певними вродженими йому рисами подібностей і одним стихийним ірраціональним хотінням, в одну орґанічну, свідому себе цілість, що вже свідомо бореться за своє існування, за свій розвиток, за здійсненя свого вже усвідомленого спільного національного хотіння»[12, с.129].
Доки цей організм розвиває в собі внутрішні індивідуальні об'єднуючі та організуючі якості, доти живе і розвивається нація. Цікаво, що втрата цих організуючих властивостей, які служать цілям самозбереження колективу, прирівнюється В. Липинським за наслідками із фізичною смертю цього колективу: і в тому, і в другому випадку нації не буде.
В. Липинський задає питання: «Хто і як в данім етнічно відміннім колективі і на даній території, яку цей колектив займає, веде перед в процесі його орґанізації і об'єднання? Хто і як творить в ньому вищі громадські національно-конструктивні вартости? Хто і як, кажучи образно, відограє в ньому ролю дріжджів, на яких пасивне етнографічне тісто того колективу росте і перетворюється в активну націю?»[12, с.130]. Його відповідь наступна: це та креативна меншість, що витворює моральні, політичні, цивілізаційні та культурні цінності, які в подальшому стають надбанням всіє нації та фундаментом, на якому вона розвивається. Це - аристократія, не в розумінні родової шляхти, дворянства, козацтва, а в первинному граматичному значенні «найкращих людей». В. Липинський використовує термін «аристократія» для означення «тієї групи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються організаторами, правителями і керманичами нації»[12, с.131].
Вирішальним, на думку В. Липинського, тут є той факт, що ці найкращі люди в даний момент очолюють націю, нація визнає їх провід, росте і розвивається під ним. В конкретний історичний час ці провідники є найкращими серед нації, і В. Липинський вважає некоректним вдаватися до будь-яких порівнянь окремо взятої національної аристократії з провідниками інших націй та минулих епох, керуючись принципом парціальності - «тут і зараз».
Життя кожної нації супроводжується перманентною боротьбою двох начал: утворюючого та руйнуючого, конструктивного та деструктивного. Апогей зіткнення цих суперечливих елементів настає тоді, коли матеріальний розвиток нації випереджає політико-організаційні форми упорядкування суспільства, які продукує і зберігає аристократія. Тоді нові прогресивні елементи прагнуть до нових організаційних форм, заміни старої еліти. Від того, чи зможе стара аристократія прийняти вимоги часу і запропонувати ці нові форми залежить майбутнє всякої нації[12, с.150]. В цих думках не важко помітити вплив марксистських ідей про суперечність виробничих відносин та продуктивних сил, яка стає рушієм історії.
Матеріальні відносини як видимі і зовнішні дають змогу пізнати і внутрішні, моральні засади взаємозв'язків у суспільстві. Досліджуючи проблему генезису нації, держави та національної аристократії «звідки береться на даній території, серед даної пасивної маси, перша активна група -- перша національна аристократія -- що кладе перші підвалини власної, окремої державної організації даної нації?», В. Липинський вводить поняття «раси» та «расових відносин», де під расою він розуміє не тільки біологічні та духовні, а й певні соціальні параметри[12, с.211-212].
Наводячи абстрактний приклад, суть свого нововведення мислитель зводить до обґрунтування насильницької (подібно до Л. Гумпловича) теорії походження держави. Та головне наступне: «В дійсності ж на цьому острові, як і на всіх дійсних національних »островах« нашої земної кулі, єсть в основі дві раси. Одна більше активна, рухлива, більше громадськи моральна і тому краще зорганізована, сильніша, що прийшовши сюди, дала ті чи інші форми матеріяльної культури та громадської орґанізації; і друга більше пасивна, інертна, більше лінива, менше громадськи моральна і тому гірше зорґанізована, слабша, яка ці форми прийняла»[12, с.214].
Активна меншість для того, щоб забезпечити своє панування над пасивною масою повинна легітимізувати свою владу шляхом встановлення і забезпечення морального авторитету в очах більшості, що відбувається через запровадження єдиної «громадської віри» та «громадської моралі», привнесення адекватних форм матеріальної культури та громадської організації[12, с.215].
З точки зору автора «Листів», ця «утворююча раса» є прогресивною силою, яка насаджує відсталій масі порівняно вищі цивілізаційні форми розвитку матеріальної та громадсько-організаційної творчості, спонукає пасивний елемент до праці і витворення нових цінностей.
Ідеальним варіантом є той, коли певна людська спільнота зі свого середовища викристалізовує власну еліту, а та, у свою чергу, виступає творцем автохтонної держави і нації, культурних і громадських вартостей: «Без своєї власної суверенної державної організації не може бути нації. Власна держава -- це синонім влади власної аристократії, і як не може бути нації без своєї власної національної аристократії, так не може бути національної аристократії, а значить і нації, без своєї власної держави. Нація, чи «національна меншість«, щоб бути нацією, мусить сотворити собі свою власну державу, або загинути »[12, с.211].
В. Липинський бачить три способи чи три методи витворення національної аристократії: охлократія, класократія і демократія[7, с.34].
Треба сказати, що різні дослідники трактують ці поняття і як форми державного устрою[16, с.140], і як «основні ідеї і методи організації для розв'язання проблем українського державного будівництва, що існують у новітню добу»[21, с.135], і, врешті, як зазначалося вище, в якості способів «витворення національної аристократії». Такий плюралізм думок пояснюється тим, що кожна з версій має багато спільного з іншими та в цілому відповідає дійсності.
Сам же В. Липинський пише: «Коли ми, отже, розглядаємо життя нації в минулому, в його вже усталених формах, то рівень матеріяльної культури -- її розвиток, упадок чи заник -- дають нам непреложне свідоцтво тих форм громадської моралі, тих методів організації нації і тих форм морального авторітету, які присущі аристократії даної нації в дану історичну добу: класократія, демократія, охлократія»[12, с.208].
Як відзначає І. Лисяк-Рудницький: «Ця кясифікація спирається на аналізу стосунків між «провідною верствою» і «народом»[16, с.140].
За В. Липинським, таких різних форм взаємовідносин, в яких можуть знаходитись між собою на даній території активна і пасивна раси, існує і може існувати безліч, «скільки на землі істнувало та істнує націй»[12, с.216]. Але все це розмаїття зводиться до трьох вищезазначених типів.
«Тип перший: взаємовідношеня між расою активною і расою пасивною: -- орґанічний; по свому орґанізацийному методу: - класократичний» - відзначає В. Липинський[12, с.217]. Це метод організації такої нації, яка протягом свого матеріального і духовного розвитку вже виразно поділилась на органічні класи, котрі володіють персонально і безпосередньо своїми засобами продукції та «споєні міцно в середині однаковим способом матеріяльної праці та однаковою психікою. Однаковість сієї психіки випливає як з однакового способу праці, так і з їх внутрішнього расового родства та спільної історичної традиції»[7, с.34].
Устрій класократії відзначається рівновагою між владою і свободою, між стримуючими і рухаючими си и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.