На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Основн концепцї, провдн напрямки, досягненя проблем сучасної лбералстики. Лбералзм - як соцокультурний феномен. Поява та розвиток полтичного лбералзму. Економчн погляди лберального дворянства. Лбералзм в контекст глобалзацї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст
    Вступ 2
    1. Лібералізм - як соціокультурний феномен. 4
    2. Поява та розвиток політичного лібералізму. 8
    3. Економічні погляди ліберального дворянства. 12
    4. Лібералізм в контексті глобалізації. 14
    Висновки. 17
    Список використаних джерел 19

Вступ

Лібералізм впливає на всю сукупність соціальних відносин, які визначають глобальний - в усій його суперечності - розвиток сучасного людства. З'явившись на суспільній арені як опонент традиціоналізму, лібералізм сам згодом став традицією, набуваючи в ХІХ - ХХ століттях безперечних рис універсалізму. Він є багатовимірним соціокультурним явищем, осердям певного соціального світогляду й етики, комплексом цінностей, основою політики багатьох провідних держав світу. Епітет “ліберальний” нерідко вживається для визначення універсальних рис сьогодення - “ліберальний світогляд”, “ліберальна ера”, “ліберальна цивілізація”.

Завдяки лібералізму сучасна цивілізація набула своїх багатьох характерних рис - як позитивних, так і негативних. За допомогою ліберальної політики долалися кризи й відбувалися докорінні трансформації в житті народів. Немає такої значимої соціальної сфери або інституції, на існування і функціонування якої не вплинув (і не продовжував би впливати) лібералізм. Разом з тим, саме в ліберальних тенденціях можна вбачати небезпеку для стійкості й спадкоємності, ліберальні модернізації нерідко невідворотньо руйнують структури усталеного соціального порядку і світогляду, примусово втягують спільноти й окремих людей до нового цивілізаційного круговорот, де ефективність і темп існування, користь і корисність замінюють колишню повагу до авторитету й шанобливе ставлення до традиції та історії.

Намагаючись опанувати невичерпну складність сучасного життя, ми опиняємось перед нагальною потребою і необхідністю збагнути сутність лібералізму, визначити його місце й роль у суспільному житті, з'ясувати причини довготривалості та життєвої сили ліберальних тенденцій.

Метою контрольної роботи є розглянути передумови появлення лібералізму, його розвиток, соціально-філософське осмислення сучасного лібералізму, з'ясування його соціальної місії і основних функцій, які він виконує у різних вимірах соціуму.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

- провести аналіз методологічних засад, репрезентованих у ліберальній традиції, здійснити аналіз основних концепцій лібералізму, провідних напрямків, досягнень і невирішених проблем сучасної лібералістики;

- виявити сутність лібералізму як соціокультурного феномену;

- з'ясувати специфіку лібералізму як політичної і економічної ідеології в його взаємозв'язку з іншими ідейно-політичними, економічними течіями та рухами;

- виявити головні риси, притаманні ліберальному образу соціальної дійсності;

- виявити значення лібералізму в умовах глобалізації і сучасної комунікативної революції.

Об'єктом дослідження виступає лібералізм як багатовимірне соціальне явище - фактор розвитку, сукупність певних соціальних цінностей світоглядного масштабу, що виконують різноманітні функції.

Предметом дослідження є закономірності виникнення, будови (структури), фукціонування і розвитку лібералізму як явища, що природньо виникає на певному етапі розвитку людства.

1. Лібералізм - як соціокультурний феномен.

Багатовимірність лібералізму знаходить свій прояв у тому, що він водночас репрезентований такими формами: 1) образ і стиль мислення, емоційно-ментальна настанова, світовідношення, аттітюд; 2) форма філософського світогляду; 3) різновид соціальної теорії; 4) форма політичної ідеології (доктрини); 5) сукупність соціальних практик (інновацій, експериментів, емансипацій); 6) соціально-політичний рух.

Лібералізм закономірно з'являється скрізь, де на порядку денному постають питання акселеративних модернізацій та інновативного розвитку. Навіть тоді, коли ліберальні цінності “експортуються”, визначальними факторами його генези є органічні потреби суспільства, яке осучаснюється і експериментує з інноваційною пошуковою динамікою. Немає такого суспільства, яке можна було б визнати “бездоганно” й “взірцево” ліберальним, - будь-яке суспільство може бути з користю для себе лібералізоване ще більшою мірою. З іншого боку, ліберальні “гени” не можуть бути імплантовані штучно. Вони мусять визрівати органічно, переживати необхідні - й зазвичай тривалі - природні соціо-мутації для того, щоб за відповідних обставин спричинити докорінні зміни інституціонального й ментального устрою соціуму, його ритмів і способів життя, особистісних еталонів.

Лібералізм був покликаний до життя фундаментальними якісними трансформаціями, які відбувалися в соціальному житті XVII - XVIII ст., - індустріалізацією, промисловою і культурною революціями, небаченим прискоренням соціального розвитку. Це був період, коли складалися ментальні й соціально-економічні передумови для виокремлення і становлення лібералізму. В якісно визначеному вигляді про існування лібералізму можна говорити не раніше, як з останньої чверті XVIII століття. Критеріально важливим для визначення сутності лібералізму є розуміння тісного зв'язку між його специфічно-критичним підходом до існуючих соціальних інституцій і відповідними концепціями соціальної дії, ліберальною праксеологією і перфекціонізмом.

Потреби доби вимагали глибинних змін у характері й формах соціальних зв'язків між людьми. Лібералізм осмислював і певним чином формував відношення до процесів масштабної і драматичної руйнації традиційних систем примусової соціальності з високим ступенем інтегрованості людини в соціум, жорсткими системами соціального контролю. Розпад та свідома руйнація (у тому числі й самим лібералізмом) цих усталених систем традиційного порядку призводили до епохального за масштабами й наслідками звільнення і звеличення особистості, її духовної енергії і творчої наснаги і, в той же час, - до соціальної атомізації, апокаліптичних проявів маргіналізації та зубожіння, коли окрема людина залишалася наодинці з жорстоким світом, де точиться війна всіх проти всіх.

Лібералізм виходив з того, що подолання могутніх сил соціальної гравітації носить позитивний характер, воно сприяє звільненню окремих соціальних акторів, які отримують змогу ставити й досягати своїх індивідуальних цілей. Все це динамізує розвиток, надає суспільному існуванню багатоманітності, розширює простір вибору - як індивідуального, так і соціального. У той же час індивідуалізація і автономізація набагато збільшують ризик і невизначеність існування - суспільства в цілому і окремої людини. Але в межах ліберального світосприйняття, у системі ліберальних цінностей ці константи стресової нестабільності набувають статусу плідної креативності й перспективності.

Із самого моменту виникнення ліберальна теорія репрезентувала певний погляд на суспільство в цілому, що дає підстави інтерпретувати її як різновид аксіологічно орієнтованої соціальної філософії, що акцентує увагу на створенні соціальних умов для суспільної свободи. Лібералізм проходить кілька органічних етапів свого становлення - від віротерпимості, економічного і політичного лібералізму - до лібералізму сучасного, соціального - і, нарешті, до його найновітніх форм і проявів - усього того, що дисертант визначає в цілому як “глибокий” лібералізм. Внутрішня логіка цього процесу визначена поступовим освоєнням нових сфер суспільної свободи.

Спочатку лібералізм спрямовував своє вістря на проблеми свободи совісті, виступав з проповіддю необхідності подолання крайнощів релігійного обскурантизму та нетерпимості, переконував у важливості толерантності, нейтральності в питаннях віри. Тим самим лібералізм затверджував принципи духовної автономії і самодостатності індивіду, його громадянської гідності - індивид вважався досить зрілим для того, щоб особисто й неупереджено вирішувати питання своєї релігійної приналежності. Від проблем віротерпимості й соціальної толерантності лібералізм переходить до проблематики ініціювання та стимулювання соціальної свободи. Рушійною силою і уособленням прискорення суспільного розвитку і його “осучаснення” у ХVIII - ХІХ ст. виступала економіка.

Економічна свобода була метафорою (і розумілася як умова) всіх інших видів свободи. Тому економічний лібералізм всебічно обгрунтовував недоторканість економічного життя, невтручання держави в справи підприємців і промисловиків. Лібералізм у економіці ставив за мету обмеження “занадто сильної” політики по відношенню до економіки, яка ще не набула в умовах перших фаз індустріалізму достатньої сили для самостійного розвитку. Експансія пан-економізму, яка охопила практично всі сфери суспільного життя, призвела до того, що суспільство почало вимагати певного обмеження суто економічного - у його відношенні до суспільного як такого, зокрема, з точки зору інтересів соціальної справедливості, забезпечення якогось базисного рівня соціальної гармонії та ін. Це спричиняло природну соціалізацію лібералізму, більш рельєфно і послідовно ставило в його рамках питання про принципи й засади соціального розвитку, про пріоритет соціальних цінностей над вузькопрагматичними міркуваннями “ефективності” та “прибутку”. Важливою складовою соціокультурної лібералізації було виникнення і поширення етики гуманізму, тобто етики людської свободи, розробка філософії прав людини (згодом - конституціоналізму), подальша “юридизація” свідомості.

Тим самим лібералізм використовував і стимулював автономізацію різних сфер соціального життя, їхню гетерогенність і асинхронність розвитку. Досягалася плідна “різниця потенціалів”, прискорення соціальної динаміки, перерозподіл соціальної свободи й заміщення соціальних цінностей.

2. Поява та розвиток політичного лібералізму.

Ґрунтуючись на ідеях давньогрецьких мислителів Лукреція і Демокріта, лібералізм як самостійна ідеологічна течія в основному сформувався на ґрунті політичної філософії кінця XVII -- початку XVIII ст.

У політичних працях Томаса Гоббса (1588-1679) держава називається головним творінням людей, а не бога (чим продовжує місію Н. Макіавеллі).

В його працях "Філософські елементи вчення про громадянина" (1642) і "Левіафан" (1651) він викладає свою теорію держави, аналізує плюси і мінуси демократії, аристократії і монархії. Симпатії -- на стороні монархії, оскільки відсутність влади як такої -- ще гірша, ніж її надмірність. Що ж стосується обов'язків суверена, то він мусить керуватися тезою: "благо народу -- вищий закон".

У політичних ученнях Т. Гоббса і ПІ. Монтеск'є порушуються питання походження і характеру держави, її права на примусову реалізацію влади.

Далі політична думка прямує до лібералізму, розвиток якого, як вважають, сприяв становленню сучасних європейських держав.

Взагалі політологи виокремлюють політичні доктрини аристократичного та демократичного лібералізму.

До теоретиків аристократичного лібералізму зараховують Дж. Локка, Дж. Віко, ПІ. Монтеск'є, Д. Дідро, П. Гольбаха, І. Канта, Б. Констана, А. Токвілля.

Майже всі вони спиралися на концепції природного права та суспільного договору, не виходили за межі конституційного монархізму, парламентаризму, пошанування права й законності, права на приватну власність, її недоторканності, наполягали на політичних свободах і вільній конкуренції.

Політичні доктрини демократичного лібералізму ґрунтуються насамперед на ідеях К. Гельвеція і Ж. Ж. Руссо.

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771), якого вважають ідеологом революційної французької буржуазії XVIII ст., виклав свої політичні погляди у творах "Про людину, її розумові здібності та її виховання" та "Про розум" (останній був засуджений Сорбонною і спалений).

На його думку, "люди не народжуються, а стають тими, хто вони є", тобто формуються лише завдяки їхньому оточенню, а геній переважно має бути зобов'язаний випадкові. Для прикладу він розповідав про Шекспіра, якого було затримано як браконьєра й покарано. Саме тому він і не зміг стати торгівцем вовною (про що мріяв).

У політичному розумінні К. Гельвецій вимагав рівності всіх перед законами, свободи слова, думки, совісті, а ідеалом державного устрою вважав федеративну республіку народів, які мають право опиратися тиранам.

Видатне місце серед французьких енциклопедистів посідає Жан Жак Руссо (1712-1778), який став відомим передусім завдяки книзі "Про суспільний договір, чи Принципи політичного права" (1762). Основною ідеєю "суспільного договору" є ідея народу як суверена -- носія верховної влади.

Зокрема, він проголошував, що свобода людей є їхнім природним правом, а тому індивід не має права розпоряджатися собі подібними. Лише за згодою індивідів утворюється колективне ціле, яке постає як узагальнена "суспільна особа". Учасники угоди, за термінологією автора, є "народом", окремі особи -- "громадянами", які підвладні державним законам.

Оскільки народ є єдиним сувереном, не варто поділяти владу на виконавчу та законодавчу. Натомість Ж. Ж. Руссо пропонував для врахування та виконання владою волі народу проводити всенародні плебісцити -- опитування.

Концепція відомого енциклопедиста передбачала, що в разі порушення правлячою елітою суспільного договору з народом останній має право скинути її та побудувати владу на засадах громадянського республіканського устрою. Ідея "природних прав", що дістала подальший розвиток у концепції "суспільного договору", підштовхнула до розуміння державності як соціального інституту. Відповідно до неї першоелементом суспільства є автономно існуючий індивід, а сукупність індивідів становить "суспільство в природному стані".

Задля уникнення можливих конфліктів люди, мовляв, і вирішили перейти від "природного" до "громадянського" стану, уклали договір і в такий спосіб створили державу, яка ввібрала в себе як індивіда, так і суспільство.

Республіканських ідей додержував Иоганн Готліб Фіхте (1762-1814) -- ректор Берлінського університету. Він вважав, що ядром законодавства має бути воля народу, а національне відродження пов'язував із соціальним оновленням за великої ролі просвіти й виховання народу.

Теорію утилітаризму опрацював Іеремія Бентам (1748-1832), англієць, який консультував уряди багатьох країн і за свої заслуги отримав французьке громадянство рішенням Національних зборів Франції 1792 р. У цій теорії стверджується, що основним кредо є користь і щастя особи залежно від кількості грошей у її розпорядженні.

Окрім того, цей цікавий мислитель сформулював модель радикальної політичної (представницької) демократії, був проти и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.