На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Потреба, мотив, способи сплкування та його результат. Проведення длових нарад, публчний виступ полтика, пдготовка до наради. Спецальн поради щодо голосу, виразу обличчя, використання жеств, ведення бесди, дискусї та розв'язання конфлктв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


24
Реферат з політології
Мистецтво спілкування у політиці
Спілкування

Спілкування -- необхідна передумова існування як особи, так і суспільства загалом, взаємодія двох або більше людей з метою обміну інформацією пізнавального, оцінного характеру. Спілкування має практично таку саму структуру, що й будь-яка інша діяльність. Це потреба, мотив, способи спілкування та його результат. Небезпідставно спілкування багато хто вважає специфічним, самостійним видом діяльності.
Розрізняють спілкування формальне і неформальне. Формальне спілкування зумовлене відповідними соціальними функціями людини, регламентоване за формою і змістом (керівник -- підлеглий, контролер -- пасажир).
Неформальне спілкування -- більш суб'єктивне і менш регламентоване. Мета такого спілкування, його характер багато в чому визначаються особистими стосунками між людьми (мати -- дитина, чоловік -- дружина, пасажир -- пасажир).
Специфічною формою контактів і взаємодії людей є ділове спілкування. Воно належить до формального спілкування і служить обміну думками, встановленню контактів, підтриманню певних зв'язків між людьми, які репрезентують різні, однак багато в чому взаємозаінтересовані організації, структури, людські спільноти.
Ділове спілкування здебільшого орієнтоване на певний результат, хоча інтереси сторін при цьому можуть бути надто різними, а то й взагалі протилежними. У діловому спілкуванні виокремлюють три фази:
початкову, протягом якої встановлюються контакти;
основну, протягом якої реалізується така послідовність дій: встановлення проміжної та кінцевої мети спілкування, безпосередні мовні та документальні контакти, взаємний аналіз вихідних і проміжних позицій, пошук узгоджених рішень, визначення подальших перспектив спілкування;
завершальну, протягом якої формуються підсумки ділової взаємодії.
М. Доронін, досліджуючи проблему ділового спілкування, вирізняє такі типи людей:
"черепахи" -- намагаються ховати свої почуття та переживання під "панциром", вони не здатні на їх бурхливі прояви;
"хамелеони" -- тримають ніс за вітром, вміють і швидко підіграють співрозмовнику: співчувають, обурюються, підлещуються залежно від обставин;
"леви" -- постійно рухаються, їхній внутрішній світ не обмежується службовими справами. Вони відчувають свою ділову перевагу і пишаються цим;
"дикобрази" -- завжди стривожені, обережні, ворожі, ніби постійно очікують неприємностей від оточення;
"безбарвні" -- здається, розчиняються у навколишньому середовищі, нічим не вирізняються, не залишають сліду в пам'яті.
Спілкуючись, варто пам'ятати, що партнери передають один одному інформацію вербально (слова, мова) і невербально (одяг, міміка, поза, жести). Неважко помітити, що кожна людина намагається використовувати той канал інформації, який є виграшним для неї. Гарний оратор, наприклад, підкреслюватиме мовні, ораторські здібності і менше надаватиме уваги своєму одягові або жестам. Натомість досвідчений політик, громадський діяч визначить свої вразливі місця при спілкуванні і докладе зусиль для їх удосконалення.
Ділове спілкування відбувається переважно у формі бесіди, яка має кілька фаз.
Перша фаза -- це власне початок розмови, коли будь-що треба спробувати встановити позитивний емоційний контакт, зосередити співрозмовника (співрозмовників) на проблемі, питаннях, які є предметом бесіди. Якщо це бесіда однієї людини з порівняно великою аудиторією, то необхідно врахувати стан, особливості такої аудиторії, втомлена вона, спокійна, збуджена, однорідна чи неоднорідна, представники яких соціальних груп в ній переважають тощо. Отже, початок розмови має бути таким, щоб зацікавити, залучити на свій бік якомога більше людей. Можливо, ви зосередите їхню увагу на якійсь події, факті, що цікавлять багатьох. А може, просто поясните, чому вам потрібна ця зустріч, які причини спонукали до її проведення. Іноді починають розмову з якогось дотепного жарту, прислів'я, приказки. Зрозуміло, що небажано починати розмову з вибачень, невпевнених фраз типу "Я не збирався з вами зустрічатися", висловлювати подяку на чиюсь адресу тощо.
Другою фазою ділової розмови є передавання інформації. Тут все залежить від вашої підготовленості до розмови, ораторських здібностей, вміння виокремити основне. Навіть досвідчені політики, громадські діячі грунтовно готуються до бесіди, підбирають потрібні факти, цифри, інші аргументи.
Найважливішою фазою ділової розмови є аргументація. До неї також готуються заздалегідь, підбираючи такі аргументи, які були б вагоміші, ніж у співрозмовника. При цьому варто врахувати, що аргументів повинно бути кілька, щоб не повторювати постійно один і той самий. Врахуйте також, чи сприйматиме інша сторона ваші аргументи, які аргументи висуватиме вона у свою чергу.
Ділову розмову бажано вести у формі діалогу, уникаючи монологу, вміло ставлячи потрібні закриті запитання (на які можна відповісти лише "так" чи "ні"), відкриті (відповіді на які потребують пояснень, додаткової інформації), переломні запитання (які переключають увагу з одного предмета на інший), риторичні запитання, запитання для обмірковування та ін.
Досягти успіху у діловій розмові неможливо, якщо ви:
різко заперечуєте іншій стороні, обриваєте її на півслові;
демонструєте бажання не дати можливості іншій стороні взагалі висловити свою точку зору;
не враховуєте, а то й ігноруєте думки іншої сторони;
різко реагуєте на критику, демонструєте свою підозру до іншої сторони щодо її точок зору, аргументів.
У процесі спілкування люди стикаються з різноманітними труднощами, які називаються бар'єрами у спілкуванні. Такі бар'єри можуть виникати через різні причини, що зумовлюють відмінності між людьми, -- соціальні, політичні, релігійні, професійні. Та, на нашу думку, найскладнішими є причини психологічного характеру (сором'язливість, неприязне ставлення до людини-партнера в бесіді, недовіра до неї тощо).
Усуненню або принаймні подоланню бар'єрів у спілкуванні сприяє підвищення індивідуальної культури спілкування, що дає змогу людині найповніше використовувати всі засоби і прийоми, що становлять комунікативний потенціал загалом.
У спілкуванні з іншими людьми стануть у пригоді рекомендації відомого психолога М. Ночевника:
* не зловживайте критикою і не звинувачуйте інших людей (критика не повинна бути самоціллю, перетворюватися на суцільний негатив);
умійте підкреслювати непідробний інтерес до людини, з якою вступаєте у спілкування (виявляйте повагу і розуміння до того, з ким спілкуєтеся);
умійте бути добрим слухачем (треба вміти вислухати людину до кінця, не перебиваючи; вислуховування виконує психотерапевтичну функцію);
допомагайте людям відчути їх власне значення (кожна людина заслуговує на повагу);
поважайте думку інших людей;
уникайте непотрібних суперечок -- не можна миритися з несправедливістю, з недоліками, але перетворювати суперечки на самоціль -- також не вихід;
використовуйте метод переконання і виключайте розпорядчий тон і вказівки;
запам'ятовуйте імена, по батькові людей, з якими спілкуєтеся (не розчули -- перепитайте);
підтримуйте позитивні емоції, частіше усміхайтеся.
Як наголошувалося, найчастіше спілкування відбувається у формі розмови (бесіди). Корисними тут можуть бути ще й такі поради:
До бесіди треба бути готовим (готуватися треба завчасно, прогнозуючи навіть її можливість, хід і розвиток). Для цього продумують сценарій бесіди, домовляються про те, де вона відбудеться, про час, можливу тривалість, сподівання, розрахунки на результат.
Бажано розпочинати бесіду у приємному, невимушеному оточенні (за винятком бесіди раптового характеру).
Коротко, але точно, цікаво формулюйте перші тези в бесіді (якщо ви починаєте бесіду), якщо співрозмовник бажає, уточніть їх або повторіть.
Спокійно, до кінця вислуховуйте співрозмовника, за можливості не перебивайте його різко, не реагуйте мімікою, жестами, словом. Це дратує, спонукає до різких дій, висловлювань.
Виявляйте особистий інтерес до того, чим практично займається, цікавиться ваш співрозмовник.
Якщо критикуєте когось, щось, а особливо співрозмовника, то критика має бути виваженою, адресною, конструктивною. Збираючись критикувати іншого, трохи похваліть його, зауважте позитивне, покритикуйте себе, а вже потім і його.
Розмова (бесіда) -- не єдиний спосіб спілкування. Досить поширеним і специфічним є спілкування у формі ділового листування.
Листи повинні готуватися з урахуванням поважливого ставлення до адресата і його інтересів, містити чіткий виклад того, про що в них ідеться. Останнє залежить від того, якого характеру лист ви готуєте: супровідний, лист-замовлення, лист-пояснення, лист-вибачення, лист-рекомендацію тощо.
Чи не найпоширенішим є спілкування по телефону. Воно порівняно простіше (не бачиш обличчя, реакції співрозмовника, можеш сказати, що завгодно, але те саме може зробити і співрозмовник).
Вдавайтеся до телефонної розмови:
коли хочете швидко отримати чи повідомити необхідні дані;
коли бажаєте оперативно з'ясувати думку тієї чи іншої особи з питання, що вас стосується чи цікавить;
коли прагнете дістати згоду на конкретну дію;
коли хочете уточнити, чи лишається в силі раніше досягнута домовленість.
Втім до телефонних розмов також треба готуватися, продумувати їх, навіть якщо потім доводиться вести такі розмови раптово або пере-строюватися в ході розмови. Слід чітко формулювати свої думки, виразно називати імена, прізвища людей, уважно слухати співрозмовника, намагатися не перебивати його, будь-що спробувати зрозуміти, бо це, врешті, відповідає вашим особистим інтересам.
Проведення ділових нарад

Кожний політик, а понад усе політик високого рівня має відповідну групу людей, команду, колектив, які з ним і на нього працюють. Тому час від часу виникає потреба проводити спільні ділові наради, під час яких вирішуються певні питання, узгоджується стратегія спільної праці, визначаються перспективні питання роботи тощо.
Політик повинен уміти добре підготувати і провести ділову нараду, оскільки від цього залежить як його власні статус і авторитет, так і успіх справи, яку він робить з допомогою інших людей.
До форм ділових нарад належать збори, наради з різних питань, конференції тощо. Усі вони передбачають вирішення певних завдань, а головне -- привернути увагу учасників наради до проблем, які обговорюються, уточнити місце і роль у їх вирішенні кожного окремого учасника, розробити робочий план реалізації окремих конкретних завдань із зазначенням термінів, відповідальних осіб тощо.
Розрізняють такі види нарад: інформаційні, коли необхідно подати певну інформацію, ознайомити з певними документами, матеріалами, відомостями, точками зору тощо; роз'яснювальні або інструктивні, коли є потреба визначитися щодо певної ситуації, події, пояснити ті чи інші суспільно-політичні події, явища; звітні, коли йдеться про реалізацію певних планів, дій, справ, окремих доручень; навчальні, коли ставиться завдання підвищити кваліфікацію з будь-яких питань, проблем; проблемні -- найскладніші, бо йдеться про те, щоб виробити стратегію відповідної поведінки, способи вирішення конкретної проблеми.
Будь-яка нарада потребує відповідної підготовки. Без неї розраховувати на успіх важко.
Насамперед потрібно чітко визначитися, задля чого, з якою метою ви хочете провести нараду.
Далі з'ясуйте порядок денний наради, перелік тих, хто в ній братиме участь. При цьому слід пам'ятати, що спочатку вирішуюють найскладніші, неоднозначні питання, а вже потім -- другорядні.
Ділові наради не повинні бути довгими. Як правило, продуктивними є наради, що тривають не більше однієї години.
До початку наради потрібно чітко визначити кількість учасників. Зайвих людей, які лише створюватимуть масовість, на нараді не повинно бути. Як правило, на нараду запрошують тих, хто безпосередньо причетний до вирішення питань.
До наради треба ретельно підготуватися. Це може бути розгорнута доповідь, детальні або короткі тези.
Потрібно пам'ятати, що аудиторія найкраще сприймає того, хто говорить не більше 15-17 хвилин. Щоб заволодіти слухачами, насамперед скажіть про мету свого виступу, поясніть, що ви хочете сказати і чому це важливо, далі запропонуйте аудиторії, що треба робити і для чого, хто має це робити. При цьому важливе значення має те, які способи вирішення існуючих проблем ви запропонуєте. Інакше кажучи, потрібно виробити приблизний і можливий проект вирішення таких проблем, кому і що буде доручено зробити і в які терміни.
У процесі ділової наради важливо також врахувати кілька особливостей.
1. Не намагайтеся взяти ініціативу виключно на себе, спробуйте почути думку і пропозиції інших учасників наради, дайте їм можливість висловитися.
Спробуйте діяти за правилом: критикуєш -- пропонуй, пропонуєш -- роби.
Не намагайтеся давати виконавцям однозначні оцінки типу: "Ви цього не зможете зробити", "Вам це не під силу", "У Вас мало досвіду" тощо.
З усіма учасниками наради поводьтеся рівно (називайте всіх по імені і по батькові.
Пам'ятайте, що саме від вас очікують підсумкового, заключного слова, завчасно готуйтеся до нього.
Кожна ділова нарада має закінчуватися прийняттям певних рішень -- письмових чи усних. Можна завчасно підготувати проект письмових рішень і запропонувати їх для обговорення або ж у процесі наради запропонувати проект рішення усно і прийняти його за погодженням усіх, хто бере участь у нараді. Все залежить від конкретної ситуації.
Будь-яка нарада не позбавлена принципових зауважень або й критики. Це природно, бо єдина точка зору існує досить рідко. А тому важливо уважно ставитися до будь-якого критичного зауваження, спробувати спростувати його, чи пояснити його суть, особливості або й відмежуватися від нього.
У будь-якому разі на користь справі варто ознайомитися з усіма існуючими точками зору, думками, пропозиціями, можливо й такими, яких ви абсолютно не поділяєте. Толерантно ставтеся до будь-яких думок, маючи і відстоюючи свою власну.
Тому, хто веде нараду, радимо:
будьте уважним, таким, щоб з вами хотіли спілкуватись;
умійте слухати інших, враховувати їхню точку зору; власну позицію викладайте чітко і зрозуміло;
враховуючи думки багатьох, майте і відстоюйте власну точку зору, прокоментуйте свої аргументи і пропозиції.
Публічний виступ політика
Без публічних виступів політичної діяльності практично не існує.
Бажано завчасно погодити час виступу, визначити його мету, підготуватися до спілкування з тими, перед ким будете виступати. Готуючись до виступу, як мінімум складають тези (структуру) того, про що треба буде говорити з урахуванням часу, який буде надано для виступу. А вже від цього залежатиме обсяг і характер матеріалу (факти, цифри, інші дані).
У процесі виступу не слід зловживати фактичним і цифровим матеріалом, наводити його безпричинно. Не менш небезпечно говорити про будь-що загалом, без відповідних тез на підтвердження того, що хочете довести до слухачів, а понад усе, завдяки чому сподіваєтеся схилити їх на свій бік, завоювати прихильників.
Перед виступом обов'язково уточніть особливості аудиторії (кількість слухачів, їхній фах, професійну діяльність, вік, інтереси, соціально-політичні смаки й уподобання, віросповідання, національність тощо).
Не поспішайте йти до місця, звідки говоритимете (трибуна, підвищення, відкритий майданчик) доти, доки вам остаточно не нададуть слово. Витримайте невеличку паузу, а вже потім прямуйте до місця, звідки говоритимете -- спокійно, неквапно, не опускаючи голови, а оглядаючи присутніх і випромінюючи обличчям: "Я зараз скажу вам щось дуже важливе, цікаве, потрібне і саме те, про що ви мало знаєте або ж не знаєте взагалі".
Далі радимо вести виступ, зважаючи на такі застереження:
не поспішайте говорити. Спочатку огляньте аудиторію (пам'ятаєте, як актори перед спектаклем поглядають у шпарину завіси -- вони хочуть відчути загальну атмосферу зали, відчути, у якій його точці їм найбільше симпатизують). Дайте змогу тим, хто зібрався, вас побачити і почути, сконцентрувати на вас увагу. Однак не витримуйте надто довго паузу і подбайте, щоб ваше обличчя не виглядало самовпевненим, а тим більше байдужим або невиразним, розгубленим;
почніть виступ впевнено, розважливо, але не самовпевнено, не повільно і не мляво;
початок має бути нетривалим, але й не надто коротким -- приблизно відсотків двадцять від основної частини виступу;
коротко привітайте тих, хто вас слухає, але не вдаючись до довгих комплементарних відступів -- це швидко набридає;
чітко сформулюйте тему свого виступу, щоб слухачі зрозуміли, що ви збираєтеся сказати; пропустіть несуттєві деталі;
якщо є певні труднощі (але не виправдання), що заважатимуть аудиторії найкраще зрозуміти вас, етично, стримано скажіть про це;
почніть з чогось помітного (наприклад, з життєвого випадку), що зрозуміле всім або привертає увагу більшості, а головне -- безпосередньо стосується теми виступу, проблем, що хвилюють зібрання. Не починайте з того, що далеке від інтересів слухачів.
Можна "відштовхнутися" від тези, думки, фрази попереднього оратора, чиєїсь репліки із залу, отриманої вами записки тощо. Завдання -- привернути увагу до себе, а отже й до того, про що ви говоритимете далі;
починайте з більш-менш відомого слухачам і поступово йдіть до менш відомого і навіть до того, що їм зовсім не відоме;
викладаючи свої тези, постійно підкреслюйте головну з них або нагадуйте її складові -- так слухачам буде легше вас сприймати;
обов'язково нагадайте, що ви завершуєте виступ, і тоді переходьте до висновку (висновків). Перед цим зробіть паузу, щоб зрозуміти, чи загострилося сприйняття аудиторією того, про що ви говорите. Кульмінація має бути ефективною, а не ефектною. Останнє важливе для акторів, популістів, але не політиків-реалістів;
йдіть з трибуни (з місця виступу) неквапно, але впевнено, не мляво, визначаючи, чи сприйняла і як сприйняла аудиторія те, про що ви щойно говорили.
Цілком доречною для того, хто готується виступати, буде й така порада: з'ясуйте, що є правдою для цієї аудиторії (у що люди вірять), а вже потім спробуйте:
сподобатися, запам'ятатися публіці;
довести тим, хто вас слухає, що ваша точка зору найбільш правильна;
за наявності часу поясніть детальніше сенс бодай однієї із своїх тез принципового характеру.
Абсолютно по-різному поводяться сильний і слабкий політики як оратори.
Сильний оратор здебільшого не боїться будь-яких гострих запитань, записок, реплік і завжди намагається довести людям, що його програма, погляди, пропозиції є найкращими, доцільними, необхідними для всіх. Такий оратор, як правило, мало уваги звертає на дрібні деталі своєї зовнішності, поведінки, чиїсь зауваження та критику.
Слабкий оратор постійно намагається сказати всім якомога більше "правди", точніше того, що він сам вважає правдою і правильним, часто виправдовується або ж стурбовано реагує на найменше заперечення, критику своєї позиції тощо. Його може збентежити, вивести з рівноваги навіть чиясь репліка, а тим паче ґрунтовна критика.
Спеціальні поради
Голос. Говоріть неголосно, але й не тихо, пристосуйте голос до середовища, говоріть так, щоб вас добре чули. Не говоріть байдуже, не вживайте слів-паразитів (що постійно і недоречно повторюються оратором), підвищуйте тон лише тоді, коли ставите запитання, або хочете сказати про найважливіше, закликаєте зібрання до дії. Надмірне підвищення голосу свідчить про агресивність. Сила голосу залежить від величини аудиторії та наявності (або відсутності) підсилення звуку.
Обличчя. Міміка має бути стриманою, не відволікати від суті словесної інформації. Намагайтеся бодай час від часу поглядати у зал за всієї складності того, про що говорите. Пам'ятайте: обличчя говорить разом зі словами.
Жести. Не робіть незвичних, різких жестів, не починайте і не закінчуйте виступ несподіваним жестом. Якщо виступаєте з трибуни, не жестикулюйте руками, а коли виступаєте без трибуни і не три и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.