На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Дослдження полтичного насилля. Його традицйн та нетрадицйн форми у сучасному полтичному процес. Тероризм як форма полтичного насилля, залякування суспльства та держави у полтичних цлях. нформацйна вйна, поневолення та ураження свдомост.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


План

Вступ
1. Концептуальні підходи до дослідження політичного насилля
2. Традиційні форми сучасного політичного насилля
3. Нетрадиційні форми політичного насилля у сучасному політичному процесі
Висновок
Список використаних джерел
Вступ

Політичне насилля - небажаний, але й незапобіжний супутник людства протягом всієї його історії, і тільки безнадійні ідеалісти серйозно вважають за можливе виключити насилля з життя суспільства. Стійке існування такого всесвітнього феномену як суспільство неможливе без врегулювання, гармонізації, збалансування великої кількості різноманітних інтересів, воль, прагнень, способів і методів дій тощо. Людство виробило і накопичило багато способів вирішення цих завдань. Серед них традиції, звичаї, ідеології, мораль, релігія, закон, втілений в державі. Всі ці інструменти діють та застосовуються сукупно, забезпечуючи потрібний рівень стабільності і керованості суспільства, причому досягнення цього стану об'єктивно передбачає і добровільну згоду, і підкорення, і примус у різних формах - тобто, окрім іншого, й певні елементи насилля.
Політичне насилля протягом багатьох століть залишалося прийнятною формою самовираження примусових сторін соціальності та історії. Проте розвиток сучасної техніки масового знищення та сучасних засобів електронного контролю людини над людиною поставили під сумнів відношення до насилля як до норми міжлюдських відносин. Відтепер це загрожує тотальним знищенням самого життя на нашій планеті. Водночас, не можна не побачити тенденції, що посилюється у сучасному політичному житті, - тенденції до більш широкого використання насилля для вирішення проблем та суперечностей, що виникають у суспільстві.
Збройний конфлікт на Балканах, міждержавний конфлікт на Близькому Сході, терор сепаратистів в Іспанії та Північній Ірландії, збройні сутички та війна в Чечні, події 11 вересня 2001 року в США та як наслідок проведення каральної операції в Афганістані, захоплення заручників у Москві на Дубровці у жовтні 2002 року та в школі Беслану у вересні 2004 року - все це переконливо свідчить про те, що сучасна епоха не стає винятком у перебігу подій, визначених історією насилля, та фактично спростовують ідею про імунітет розвинених країн до проявів політичного насилля.
З іншого боку, процеси глобалізації та всеохоплюючої інформатизації суттєво впливають на характер та сутність сучасного політичного насилля. Змінюючи сутність політичної влади, яка відмовляється від фізичного примусу, натомість все більше вдається до прихованих форм впливу на безсвідоме, ірраціональне в людині, в такий спосіб ці процеси впливають і на трансформацію політичного насилля, яке, будучи засобом влади, зумовлюється у різні часи її природою та характером. Отже, нагальною виглядає потреба переосмислення самої сутності політичного насилля, перевизначення його в умовах сучасного світового розвитку.
Все це вказує на необхідність вивчення ролі політичного насилля у сучасному світі, дослідження тих форм, яких воно набуває в епоху постмодерну, а також аналізу можливих способів якщо не долання (адже, здолати насилля неможливо, воно буде існувати стільки, скільки існуватиме людство), то, принаймні, пом'якшення його наслідків для подальшого життя людства. Ось чому проблема основних форм сучасного політичного насилля є актуальною як з теоретичної, так і з практичної точки зору
1. Концептуальні підходи до дослідження політичного насилля
Проблема політичного насилля, його місця та ролі у процесі суспільного розвитку протягом всієї історії людства є наскрізною темою міркувань представників світової політичної, філософської, соціологічної думки. Починаючи від Геракліта, Фукідіда, Віторія, Гроція через Н. Макіавеллі, І. Канта, Ф. Гегеля, Г. Спенсера, М. Вебера і до П. Сорокіна, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, Р. Бейлі, Л. Козера - політичне насилля є об'єктом прискіпливою уваги дослідників. Вивчаючи політичне насилля, кожен з них на свій лад пояснює джерела та умови його розвитку, характер здійснення, природу та сутність, різновиди, а також проблему виправданості застосування насилля при здійсненні політичної діяльності.
В наш час проблема політичного насилля залишається актуальною і спрямовує на подальші теоретичні розробки як зарубіжних, так і вітчизняних науковців.
Проте при наявності значної кількості праць, присвячених ролі політичного насилля у сучасному світі, необхідно вказати на відсутність будь-яких систематизованих робіт з цієї проблеми.
У межах політологічного аналізу необхідно розглянути насилля з точки зору центральної політичної категорії, якою є влада. Існує багато її визначень, проте всі вони схожі в тому, що сутністю влади є здатність соціального суб'єкта здійснювати свою соціальну волю, у разі необхідності вдаючись до нав'язування її об'єктам владного впливу. Політичне насилля, якраз, й виступає у якості засобу, за допомогою якого відбувається таке нав'язування. Виходячи з вищесказаного, політичне насилля є засобом влади, який заснований на використанні примусу.
Головним об'єктом політичного насилля все частіше стає не фізичне ушкодження людини (як це було раніше), а свідомість тисяч інших людей.
Політичне насилля як засіб влади має певну специфіку. Вона, насамперед, полягає у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй. З іншого боку, те, який саме різновид примусу використовується, так само впливає на характер та прояви політичного насилля.
На основі аналізу існуючих типологій політичного насилля та розгляду критеріїв його класифікації, ми можемо вивести ще одну ознаку для виокремлення видів політичного насилля. Такою ознакою є різновид примусу, до якого вдаються під час здійснення насилля. Політичне насилля, що використовує такий традиційний засіб як фізичний примус, можна назвати традиційним. Політичне насилля, яке не передбачає застосування фізичного примусу, натомість апелює до підсвідомого, чуттєвого, ірраціонального у людині, є нетрадиційним.
Домінування певних форм політичного насилля у різні історичні епохи пов'язано з дією певних соціальних, політичних, культурних та інших чинників. З огляду на це аналізуються минула та сучасна епохи розвитку людства.
Аналіз сучасного суспільного процесу дає змогу прийти до висновку, що його характерними рисами є залежність та обумовленість взаємопов'язаними чинниками: кінцем "холодної війни" та розпадом біполярної світової системи, а також суперечливим та багатоманітним процесом глобалізації.
Наслідками глобалізації, які суттєвим чином вплинули на всі різновиди сучасного насилля, стали - криза сучасних держав, спільний ринок та культурна гомогенізація планети. Зникли старі форми політичного насилля (насамперед міждержавні війни), натомість широкого розповсюдження набули нові - тероризм та етнічні війни.
З іншого боку, епоха постмодерну характеризується появою і широким використанням нових специфічних форм політичного насилля. Це форми нетрадиційного насилля, що не пов'язані безпосередньо із фізичним примусом, натомість діють на рівні ірраціонального, чуттєвого та безсвідомого.
Появі саме такого насилля сприяла низка чинників, головними з яких є процес трансформації влади, всеохоплююча інформатизація світу, "віртуалізація" сучасного життя. За цих умов влада відмовляється від фізичного примусу як свого головного аргументу, натомість вдається до маскованих, прихованих форм впливу. А тому основним формами нетрадиційного політичного насилля стають символічне насилля та інформаційні, психологічні й консцієнтальні війни.
2. Традиційні форми сучасного політичного насилля
Однією з форм сучасного політичного насилля є тероризм. Тероризм - політичне насилля, яке полягає у діяльності, спрямованої на здійснення політичних цілей шляхом примусу державних органів, міжнародних та національних організацій, державних та суспільних діячів, окремих громадян або їх груп до здійснення тих чи інших дій на користь терористів заради запобігання реалізації останніми загроз щодо певних осіб та груп, а також щодо об'єктів життєзабезпечення суспільства, джерел підвищеної небезпеки для людей та оточуючого середовища. Інакше кажучи, тероризмом є акти насилля або загрози насилля, мета яких - навіяти страх та змусити діяти або утриматися від дій у потрібному терористам напрямку.
Сучасний тероризм набуває міжнародного характеру. Міжнародний тероризм визначається як добре налагоджена система взаємозв'язків між терористичними організаціями всього світу, кожна з яких добре структурована, має надійні канали надходження фінансових коштів та зброї, користується популярністю у деяких шарів населення та виступає на боці сил сепаратизму та децентралізації. Зараз сучасний міжнародний тероризм відрізняється своєю масштабністю, залученням великої кількості людей, добре структурованим та організованим характером. Також сучасний тероризм відрізняється й своїми цілями: діяльність терористичних організацій часто спрямована не просто на загострення та дестабілізацію обстановки у конкретному районі, а має на меті все більш серйозні завдання - захоплення або переділ влади, насильницьку зміну державного устрою, нав'язування власних порядків, моралі та правил співжиття.
Домінування саме цієї форми політичного насилля у сучасному світі обумовлене певними характерними рисами сучасного тероризму. Ці риси не властиві іншим формам політичного насилля та відрізняють сучасний тероризм від класичної його форми, зумовлюючи в такий спосіб його поширення у сучасному світі.
Першою рисою, яка відрізняє тероризм від інших форм політичного насилля, є використання залякування як засобу досягнення своєї мети. Тероризм виник як засіб залякування суспільства та держави у політичних цілях. Стратегія тероризму розрахована не так на безпосередні фізичні наслідки застосування сили, заподіяну матеріальну шкоду чи значну кількість загиблих, крах систем життєзабезпечення тощо, а скоріше на досягнення психічного ефекту, спричиненого терактом, такого як страх. Головною його метою є не вбивство конкретних особистостей, а саме вплив на почуття широкого кола людей, тобто непрямий дестабілізуючий вплив.
Таким чином, головним об'єктом тероризму є не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живий. Мета тероризму - не вбивство, а залякування та деморалізація живих. Деморалізовані та залякані люди роблять самі, вимагають від влади або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні, а вигідні або безпосереднім виконавцям терористичного акту, або його замовникам. Отже, за допомогою психологічного впливу, основою якого є створення невротичного страху, суб'єкти тероризму досягають своїх політичних цілей.
До тероризму деколи відносять будь-які дії, що породжують страх та неспокій у соціальному середовищі. Проте, тероризм тим і відрізняється від інших форм насилля, які породжують страх, що тут страх виникає не самий по собі, а у результаті дій, що отримали суспільний резонанс, і створюється суб'єктами терористичної діяльності не заради самого страху, а заради інших цілей, та служить своєрідним об'єктивним важелем цілеспрямованого впливу, при якому створення обстановки страху виступає не в якості мети, а в якості засобу досягнення мети. Таким чином, створення обстановки страху є вираження тероризму, прояв його сутності, а не його кінцева мета.
Такого глобального значення, яке має у сучасному світі психологічний вплив тероризму, він може набути тільки за умови публічності здійснення терористичних актів. Публічний характер здійснення та широкий суспільний розголос - це друга риса сучасного тероризму. Інші форми політичного насилля звичайно здійснюються без претензії на розголос, а при інформуванні лише тих осіб, в діях яких зацікавлені суб'єкти насилля. Тероризм же без широкого розголосу, без відкритого пред'явлення вимог не існує. Саме тероризм як форма політичного насилля найбільш вдало та ефективно використовує так званий "чинник CNN" - донесення до кожного будинку, до кожної людини на Землі, незалежно від територіальних, національних та інших меж, подій, які відбуваються лише у окремому регіоні світу.
Отже, сучасний тероризм найтіснішим чином пов'язаний із сучасними засобами інформації. Тому він не знає ніяких меж у просторовому сенсі, а має лише політико-психологічні межі. Засоби масової інформації, з одного боку, підсилюють непрямий вплив терористичних акцій, а, з іншого, створюють тероризмові "віртуальний простір", у якому можна домогтися реальних політико-психологічних впливів.
Глобалізація, яка реально відбувається, однією зі своїх сторін має своєрідне культурне "вирівнювання" світу (культурну гомогенізацію світу) шляхом скасування національних держав та національних інтересів у їхній політиці, економіці та культурі. Тому іноді під глобалізацією розуміють уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей шляхом реплікації ключових соціальних цінностей розвинених індустріальних країн суспільствами, які встали на шлях демократичного оновлення.
Проте людські суспільства прагнуть, наскільки їм це вдається, зберегти власну ідентичність. Вони або відкидають елементи чужої культури, здатні порушити таку цілісність, або трансформують їх, пристосовуючи до своєї специфіки. Незважаючи на всеосяжну глобалізацію, етнічна і культурна розмаїтість зберігатиметься в майбутньому. Одним з чинників, покликаних підтримувати збереження культурної самобутності, очевидно, є опір, який зустрічає та неминуче буде зустрічати глобалізація. Такий опір можна уявити у вигляді неминучих етнічних війн, які можна розглядати як зіткнення цивілізацій.
У розділі підкреслюється, що цивілізація в даному випадку - це не тільки і не стільки певний рівень розвитку духовної та матеріальної культури, а насамперед співвіднесеність із певною культурною (в широкому сенсі) самобутністю, ототожнення себе з певним стилем життя у всіх відношеннях, зокрема культурному, соціальному, політичному тощо, віднесення себе до певної ментальністі, ідентичністі. А оскільки будь-яка цивілізація обмежена певною ідентичністю, локалізована нею, ми можемо говорити про локальний характер етнічних війн. Це обумовлено тим, що для сучасної конфліктології під поняттям локального криється не лише територіальна обмеженість, утри-мання від масового нищення чи надточне винищення супротивника, тобто не значення певним чином контрольованого ззовні конфлікту. Локальна війна -- це насамперед зіткнення локальних форм життя, зіткнення особливих культурних світів, особливих ідентичностей.
Другою,не менш руйнівною формою сучасного політичного насилля є етнічні війни.Етнічні війни - це форма політичного насилля, що не знає страху власної смерті: людина культури втрачає сенс життя разом із можливою загибеллю власного життєвого світу. Це сучасні політичні та геополітичні прояви екзистенційного насилля.
Основними рисами етнічних війн є: здатність до надзвичайно швидкого ("вибухового") зародження і розвитку; рішуча ескалація, крайня жорстокість озброєної боротьби; принципова неможливість досягнення конфліктуючими сторонами поставлених цілей та остаточного вирішення конфлікту лише силовими, воєнними засобами; інтернаціоналізація конфліктів; їх руйнівні наслідки та історична недовіра і ворожість між народами.
В якості можливого способу розв'язання етнічних війн деякі вчені розглядають політику миротворчості. У найзагальнішому вигляді миротворчість являє собою систему заходів, спрямованих на попередження, деескалацію та врегулювання регіональних, локальних та внутрішніх конфліктів, а також створення умов для успішного постконфліктного миробудівництва. Інакше кажучи, миротворчість розглядається як комплекс заходів, спрямованих на припинення конфлікту та створення умов для його мирного розв'язання.
Миротворчість як практика врегулювання конфліктів безпосередньо полягає у зусиллях, до яких вдається міжнародне співтовариство, спрямованих на примирення конфліктуючих сторін. Це може бути миротворча місія, операція з підтримання миру (за участі військових контингентів чи без них), посередництво на переговорах, заходи з надання економічної чи гуманітарної допомоги та інші форми.
У сучасних умовах миротворчість кардинально змінила свій характер. З плином часу вона стала все більш відходити від принципів нейтральності, неупередженості та безсторонності. На мою думку, миротворчість сьогодні - це знаряддя політики групи розвинених країн, що домагаються розширення своєї и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.