На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


автореферат Фундаментальн прац загальних патологв, мкробологв, епдемологв нфекцонств. Логчно реконструйовано найважливш етапи генезису, становлення розвитку концепцї щодо заразливих хвороб на приклад сибрки. Проблеми боротьби з нфекцями.

Информация:

Тип работы: автореферат. Предмет: Медицина. Добавлен: 21.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Державна установа «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

ПУГАЧ Надія Борисівна

УДК 61 (091) + 579.825.11:616 - 036.22 - 029:91 (043.3)
ІСТОРИЧНІ ТА МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО СИБІРКУ

14.02.04 - історія медицини

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Харків - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова АМН України».
Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Волянський Юрій Леонідович, ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України», директор
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Філімонова Наталія Ігорівна, Національний фармацевтичний університет МОЗ України, професор кафедри мікробіології, вірусології та імунології
доктор медичних наук, професор Васильєв Костянтин Костянтинович, Сумський державний університет МОН України, завідувач кафедри соціальної медицини і організації охорони здоров'я, гігієни та екології;
Захист дисертації відбудеться « 17 » квітня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні вченої ради Д 64.618.01 при ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України» (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 14-16).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України» (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 14-16).
Автореферат розіслано « 4 » березня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Д 64.618.01 С. В. Бруснік
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Історія науки - один із найважливіших чинників людської культури - допомагає правильно зрозуміти і оцінити попередні та сучасні етапи її розвитку, а також прогнозувати майбутнє. Історія медицини як науки і практичної спеціальності служить імпульсом у нових пошуках і дослідженнях, є орієнтиром у діяльності вчених при розробці і формуванню принципово нових наукових напрямів та їх практичної реалізації. Історія медицини містить широку, масштабну панораму динаміки медичного знання, накопичує і зберігає інформацію про шляхи його досягнення, форми і способи відкриття, освоєння, узагальнення та усвідомлення всього нового. Яскравий приклад - історія боротьби з інфекційними хворобами. Історія медичної мікробіології розкриває біологічні характеристики, суть і функції патогенних мікробів - збудників інфекційних захворювань, патогенез і перебіг інфекційного процесу, визначає взаємини між мікробами і організмом людини та тварин у певних умовах зовнішнього і соціального середовища.
Збереження духовної та наукової спадщини великих попередників вельми важливо сьогодні для становлення та розвитку нашої незалежної держави. Історія медицини буяє фактами, що відкриття наших науковців нерідко приписувалось ученим інших країн. Так, у музеї Лондонської медицини фігурують матеріали, що інфаркт міокарда при житті вперше діагностував у 1912 р. американський терапевт Дж. Б. Херрік, хоча фактами підтверджено, що ще в 1909 р. цей діагноз уперше в світі обґрунтовано і описано засновником Київської школи терапевтів, професором Київського університету В. П. Образцовим разом зі своїм учнем М. Д. Стражеско. Капсула нирки морфологічно в деталях вивчена полтавчанином О. М. Шумлянським, сучасником М. М. Тереховського, і оприлюднена в його докторській дисертації («Про будову нирок») у 1782 р. в Страсбурзькому університеті. Але ж в міжнародній термінології вона означена як капсула англійця Боумена - capsula glomeruli (капсула ниркового клубочка), хоча він зробив лише аналогічний опис капсули та її функцій значно пізніше (тільки в 40-х роках XIX ст.). М. Ф. Гамалея експериментальним шляхом дійшов висновку, що резервуаром та переносником збуднику висипного тифу є воші. Але ж Нобелівську премію «за встановлення переносника висипного типу - платтяної воші» у 1928 р. отримав французький мікробіолог Шарль Ніколь.
Першовідкривачем вірусів і основоположником важливого розділу мікробіології - вірусології - є ботанік Д. Й. Івановський (1864-1920), учень Л. С. Ценковського. Вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, він установив (1892), що збудник останньої, на відміну від бактерій, невидимий при найсильнішому на той час збільшенні мікроскопу і здатний проникати через фільтри. Д. Й. Івановський першим сформував уявлення про ще невідомий патоген, один з яких обумовлює тютюнову мозаїку. Нобелівську ж премію отримав голландець М.В.Бейерінк (1898) як творець нової теорії про віруси.
Перші спостереження над формами, що фільтруються, зробив М.Ф. Гамалея в 1898 році. Він виявив просвітлення культури паличок сибірки в дистильованій воді, руйнування бактерій і здатність цієї рідини протягом 6-12 годин знищувати свіжі культури сибірки. Спостереження М. Ф. Гамалеї - перша і важлива сторінка вчення про бактеріофагію. Результати англійського вченого Фредеріка Туорта (1915) та французького мікробіолога Фелікса де Ерреля (1917) є прямим продовженням напрямку, відкритого М. Ф. Гамалеєю. До речі, ще раніше, І. І. Мечников (1890) зробив припущення, що лізис бактерій спричинюється невидимими живими антагоністами.
У науковій літературі міститься величезний масив інформації щодо предмету нашого дослідження - вчення про сибірську виразку (антракс). Проте його історія і особливо внесок вітчизняних учених у дослідження цього захворювання і боротьби з ним, залишаються все ще недостатньо означеними, а чимало загальновідомих фактів вельми суперечні.
Немає ще повного монографічного дослідження, в якому була б розкрита історія інфекційних захворювань, включаючи сибірську виразку. У фундаментальних працях про антракс, наприклад В. В. Архипова, Н. Н. Гінзбурга, О. М. Левіної (1975), П. М. Бургасова, Г. І. Рожкова (1984), М. Г. Іпатенко, В. А. Гаврилова, В. С. Зелепукіна та ін. (1996), , С. Г. Колесова, Г. В. Дунаєва, Х. Х. Абдулліна (1996), М. В. Літусова, Н. Т. Васильєва, П. Г. Васильєва (2002), Б. Л. Черкаського (2002) та ін. приведені лише окремі і не завжди історично доведені дані.
В історії мікробіології формування знань про сибірку займає особливе місце, оскільки саме ця галузь інфектології глибоко і різностороннє вплинула на розвиток наукового мислення в ґенезі загальної патології, мікробіології, епідеміології, епізоотології, імунології, вакцинології тощо. В процесі боротьби з сибіркою людство прагнуло і навчилося удосконалювати протиепідемічні заходи відносно багатьох інших інфекцій, накопичувало теоретичні знання, удосконалювало і створювало нові методи дослідження, на їх основі формувало наукове мислення і підходи до практичної реалізації заходів протидії небезпечним хворобам.
Сибірка відвіку, століттями була стихійним лихом, знищуючи величезну кількість сільськогосподарських тварин - економічну основу держави. Вона також викликала важкі захворювання людей, нерідко з летальним результатом. За даними відомого дослідника в області зоонозних захворювань М. М. Марі (1916) на антракс у Росії з 1896 по 1913 р. захворіло 268 тисяч людей, близько чверті з них померли. Убогість і неуцтво населення сприяли розповсюдженню підступної інфекції.
Сибірка (Anthrax) є гострим інфекційним захворюванням, характеризується важкою інтоксикацією організму, лихоманкою, септицемією, виникненням набряків і карбункулів, поразкою кишечника, іноді - легенів. Хворіють багато видів сільськогосподарських і диких тварин, а також людина. Захворюваність на антракс тварин і людей продовжує залишатися серйозною проблемою і сьогодні в багатьох країнах світу, незалежно від рівня їх розвитку.
Тільки на території СНД зареєстровано близько 72 тисяч вогнищ сибірки. Основна їх кількість зосереджена в Російській Федерації і Україні (90%) (Іпатенко М. Г. та ін., 1996). У природних вогнищах антракса періодично виникають епізоотичні та епідемічні спалахи з нерідкими випадками загибелі людей і масовою поразкою тварин.
Згідно даних Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) і Всесвітньої організації охорони здоров'я за останні 15 років в світі зареєстровано понад 150 тисяч спалахів сибірки, щорічно гине більше 2 мільйонів тварин, хворіють більше 40 тисяч людей. У 1979-1980 рр. у Зімбабве відбулася масштабна епідемія, де зареєстровано більше 6 тисяч випадків захворювання людей (Davies J. C., 1982, 1983; Turner M., 1980).
Постійне розширення масштабів специфічної імунізації сприйнятливих тварин було вирішальною причиною істотного зниження захворюваності тварин на антракс. У колишньому СРСР щорічно щеплювали проти сибірки більше 270 млн сільськогосподарських тварин. Масова вакцинація тварин значно понизила захворюваність антраксом, але все-таки повною мірою не усунула загрозу нових спалахів цієї інфекції, потенційна можливість якої існує постійно, притому в зовсім нових ракурсах прояву, в останні роки біотероризму перш за все.
Не дивлячись на багаторічну історію активного вивчення антракса і величезну кількість наукових праць по проблемі сибірки, вона продовжує знаходитися в центрі уваги дослідників різних професій. Це пов'язано як з соціально-економічними наслідками антраксу, так і з недостатнім вивченням різних аспектів цього біологічного феномена.
Продовжують залишатися спірними, дискусійними і поки що не вирішеними багато питань, що представляють значний теоретичний і практичний інтерес. Вилучимо лише деякі з них: проблема природних вогнищ сибірської виразки; роль дикої фауни і грунту в збереженні збудника в природних умовах; особливості атипових і локальних форм прояву хвороби. Вимагають свого рішення питання шляхів еволюції антракса та перспективи його ліквідації; доля B.anthracis, що попадає після загибелі хазяїна в грунт; вірулентність і мінливість бацил при тривалому знаходженні в організмі тварини; культурально-морфологічні і вірулентні їх властивості; тривалість природного і штучного імунітету; проблема специфічної профілактики сибірки; створення принципово нових вакцинних штамів із заданими властивостями на основі досягнень генної інженерії.
Таким чином, проблема антракса та його збудника як біологічного виду ще далека від вирішення. І в даний час, і в найближчій перспективі B.anthracis, активно розповсюджуючись в абіотичній сфері, являє собою потенційну небезпеку для диких і сільськогосподарських тварин, а також для населення практично всіх країн світу.
Наш особливий інтерес до історії вчення про сибірку пов'язаний також з одним із найважливіших питань сучасної епідеміології - можливістю і потенційною перспективою використання B.anthracis в якості біологічної зброї. Вивчення B.anthracis як можливого агента для конструювання біологічної зброї має майже сторічну історію (Christopher G. W., Cieslak T. J., Pavlin J. A., 1997), а в сучасних умовах реалізація його потенціалу викликає велику стурбованість.
Збудник антраксу має цілу низку властивостей та характеристик, які відповідають вимогам біологічної зброї: патогенність, стійкість до несприятливих факторів зовнішнього середовища, епізоотичність та епідемічність, тривалість інкубаційного періоду.
Слід підкреслити, що в історії вивчення кожного інфекційного захворювання відкриття його збудника особливим чином впливало на подальші успіхи в області активної боротьби з ним. Що ж до історії вивчення сибірки, то виявлення її збудника стало істотним етапом у боротьбі не тільки з антраксом, а й ще з багатьма іншими інфекційними хворобами людей і тварин.
Історія медицини свідчить про те, що вітчизняні дослідники внесли істотний доробок у формування і розвиток мікробіологічної науки, особливо в галузі створення концепцій про інфекційні хвороби (натуральна віспа, холера, чума, антракс тощо). Вони заклали основи сучасних поглядів на етіологію і патогенез сибірки, закономірності розповсюдження епідемій, природу імунітету. Українські вчені приділили дуже велику увагу розробці методології створення вакцин і способів найефективнішої вакцинації проти антраксу як в області гуманної, так і ветеринарної медицини. Їх характеризують високий професіоналізм, нетрадиційність мислення, висунення оригінальних ідей і гіпотез, патріотизм, мужність, самопожертвування, безмежна відданість науці, виняткова працьовитість.
З метою пізнання наукової істини, в ім'я боротьби за здоров'я людини вчені трудилися в небезпечних осередках епідемій. Нерідко вони з метою постановки експерименту заражали себе збудниками найнебезпечніших інфекцій (сибірки, чуми, холери, тифу та ін.). Героїчні досліди самозараження провели С. С. Андрієвський, Д. С. Самойлович, Я. Ю. Бардах, М. Ф. Гамалея, І. І. Мечников, Д. К. Заболотний, Г. М. Мінх, Й. Й. Мочутковський, І. Г. Савченко, В. А. Хавкін та багато інших. Самовіддані дії учених, їх вражаючі відкриття і досягнення, натхненна праця - приклади благородного та беззавітного служіння людству. Але їх роль у розвитку вітчизняної і світової медицини висвітлена ще явно недостатньо.
На жаль, ні в науковій, ні в навчальній літературі їх імена ще не зайняли гідного місця. Навіть з позицій сьогодення відсутня адекватна оцінка результатів їх досліджень.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової тематики Інституту мікробіології і імунології імені І. І. Мечникова АМН України «Вивчення нових збудників особливо небезпечних інфекцій. Розробка методів і способів лабораторної діагностики захворювань» (шифр ЦФ.7.1.96, № держреєстрації 0197U01438), «Розробка молекулярно-генетичних тест-систем раннього виявлення збудників туберкульозу генотипуванням мікобактерій» (шифр АМН40/2001, № держреєстрації 0101U001328). Внесок автора - означення загальномікробіологічних характеристик культур мікроорганізмів, вилучених з різних екологічних ніш; ревізія тест-штамів СТІ; участь у типуванні B.anthracis молекулярно-генетичними методами (ПЛР).
Тема дисертаційної роботи була затверджена на засіданні вченої ради Інституту мікробіології та імунології ім.І.І,Мечникова АМН України 14.03.2004р., протокол № 3.
Мета й завдання дослідження. На базі праць класиків мікробіології і епідеміології, історико-архівних матеріалів та авторських розробок розкрити основні віхи історії становлення і розвитку вчення про інфекційні хвороби та визначити внесок вітчизняних учених у пізнанні одного з найскладніших і загадковіших феноменів природи - сибірки і її збудника - B.anthracis.
Для досягнення мети означено вирішення наступних завдань:
1. Проаналізувати процес накопичення знань про мікроорганізми взагалі і збудника сибірки (B.anthracis), зокрема, за період XVIII-XX сторіч;
2. Розкрити основні історичні етапи становлення і розвитку концепції про антракс (етіологія, патогенез, перебіг захворювання у тварин та у людей, неспецифічна і специфічна профілактика);
3. Дати адекватну оцінку ролі та внеску українських учених -загальних патологів, мікробіологів, епідеміологів у процес формування теоретичних основ інфекційних хвороб (на прикладі антраксу) і розробки ефективних практичних заходів в боротьбі з ними;
4. Прослідкувати трансформацію учення про антракс як класичного інфекційного зооантропонозного захворювання і як одного з сучасних і вельми небезпечних засобів біологічної зброї;
5. Розробити на основі полімеразно-ланцюгової реакції діагностичну систему індикації B.anthracis у людей, тварин і в навколишньому середовищі.
Об'єкт дослідження - передісторія, становлення і розвиток учення про антракс з акцентом на роль вітчизняних вчених.
Предмет дослідження - процес формування і розвитку концепції про сибірку; збудник (B.anthracis); експрес-діагностика антраксу.
Методи дослідження. У методологічному плані дисертація базується на комплексному використанні принципів історизму, об'єктивності і достовірності. У методичному - на застосуванні і використанні результатів мікробіологічних та молекулярно-генетичних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній і світовій науковій літературі на основі порівняльно-історичного методу проаналізовано фундаментальні праці загальних патологів, мікробіологів, епідеміологів і інфекціоністів, а також логічно реконструйовано найважливіші етапи генезису, становлення і розвитку концепції щодо інфекційних хвороб на прикладі сибірки.
Відкриття збудника антраксу, вивчення його властивостей і характеристик, становлення вчення про сибірку істотно вплинуло на розвиток мікробіології, епідеміології та імунології, на відкриття багатьох збудників інфекційних хвороб, пошук і розробку ефективних специфічних засобів захисту людини і тварин від чуми, віспи, тифу, холери, дифтерії, поліомієліту тощо.
Аргументовано доведено тезу, що ідеї, гіпотези, твердження, активна експериментальна діяльність в області інфекційних хвороб і боротьба з епідеміями багатьох поколінь учених, включаючи Д. С. Самойловича, С.С. Андрієвського, Р. Коха, Л. Пастера, І. І. Мечникова, Л. С. Ценковського, В.К. Високовича, Д.К. Заболотного, Г. М. Мінха, М. Ф. Гамалії надали стимул і привели до створення сучасної мікробіології, епідеміології та імунології.
Розкрито зміст, суть і евристичну роль методології вакцинопрофілактики Л.С. Ценковського, її розвиток і можливості удосконалення в сучасних умовах.
Аналіз історико-архівних матеріалів дозволив більш глибоко і повно виявити і обґрунтувати дійсну роль і місце вітчизняних учених у світовій науці, дати гідну оцінку їх істотному внеску в дослідження ряду властивостей і характеристик антраксу. Охарактеризовано процес вироблення і формування стратегії ефективної боротьби з інфекційними хворобами, дана оцінка героїчним науковим експериментам по «звільненню» людства від підступних інфекційних хвороб.
Обґрунтовано положення про те, що історія становлення і розвитку української мікробіології багато в чому пов'язана з героїчними науковими та громадянськими подвигами дослідників і лікарів у боротьбі з інфекційними хворобами в ім'я охорони і збереження здоров'я людства.
Підкреслено, що подвиги вітчизняних учених в ім'я науки і захисту людей від інфекційних хвороб наповнені глибоким етичним і моральним потенціалом, є яскравим прикладом для молодих дослідників щодо збереження та розвитку духовної та наукової спадщини великих попередників.
Розроблено діагностичну систему для індикації збудника сибірки у людей, тварин і в навколишньому середовищі на основі полімеразно-ланцюгової реакції.
Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки роботи мають істотне методологічне значення в області вакцинології, особливо при створенні і розробці нових імунобіологічних препаратів.
Запропоновано набори праймерів для видоспецифічного детектування бактерій B.anthracis, B.cereus, що дозволяє диференціювати штами B.anthracis з різним профілем плазмід, кодуючих патогенні властивості штамів.
З використанням результатів історико-соціальних досліджень та ініціативи автора увіковічено пам`ять уродженця Слобожанщини, одного з перших лауреатів Нобелівської премії в галузі фізіології, і медицини І. І. Мечникова - створено пам'ятники вченому на історичній Батьківщині - м. Дворічна Харківської області (2005) та в Харкові (2005); організовано та проведено міжнародну краєзнавчу експедицію по Мечниківських місцях Слобожанщини, в подальшому трансформовану в постійно діючу; обґрунтовано і створено технічну документацію для подання в Кабінет міністрів України щодо означення території «Історико-ландшафтний національний заповідник» з включенням колишніх володінь родини Мечникових; в Харкові в Інституті мікробіології та імунології імені І. І. Мечникова оформлено постійно діючу виставку «Життя і творчий шлях І. І. Мечникова» з використанням архівних матеріалів музеїв Харкова та Пастерівського інституту (Париж); вперше в Україні означено, оздоблено та наповнено матеріалами залу Нобелівських лауреатів у Інституті мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова; створено Міжнародний благодійний фонд охорони здоров`я ім. І. І. Мечникова, основною метою якого є збереження духовних цінностей українських учених та підтримка талановитої молоді.
Отримані результати використовуються в учбовому процесі в Харківському державному медичному університеті, Харківській медичній академії післядипломної освіти і Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, в навчальних курсах: «Історія медицини», «Історія мікробіології», «Історія науки і техніки», «Історія і філософія науки», «Історія світової і української культури» тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є першим у незалежній Україні самостійним завершеним науковим дослідженням з історії медицини (мікробіології). Автор здійснила пошук, аналіз та логічну реконструкцію вітчизняної та іноземної літератури, архівних джерел з історії вчення про сибірку. Висновки обґрунтовано і сформульовано автором особисто. Мета і задача означені сумісно з науковим керівником. За консультацій та практичної допомоги О. П. Лиманського розроблено програму щодо створення діагностичної системи для індикації збудника сибірки у людей, тварин та в навколишньому середовищі на основі полімеразної ланцюгової реакції. Основні результати досліджень особисто статистично оброблено, викладено в наукових працях та оприлюднено на конференціях.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на засіданні Європейської школи урологів (Одеса, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції «Рак мочевого пузыря» (Харків, 2003), Міжнародній науковій конференції «Спорные вопросы в онкоурологии» (Москва, 2004), міжвузівській конференції молодих вчених «Медицина третього тисячоліття» (Харків, 2004), Міжнародних конференціях «Актуальні питання боротьби з інфекційними захворюваннями» (Харків, 2003, 2005), VI Всеросійській конференції «Актуальные вопросы лечения онкоурологических заболеваний» (Москва, 2005), науково-практичній конференції «Инфекции в урологии» (Харків, 2005), науково-практичній конференції «Состояние и перспективы развития урологии» (Донецьк, 2005), симпозіумі, присвяченому Мечниковському ювілею (Дворічна, 2005), школах-семінарах (Донецьк, 2004, 2006), Міжнародній науковій конференції «Актуальные вопросы борьбы с инфекционными заболеваниями в гуманной и ветеринарной медицине», присвяченої 160-річчю з дня народження лауреата Нобелівської премії І. І. Мечникова (Харків, 2005), VI-ій Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления» (Харків, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції «Ветеринарна медицина - 2005: сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва» (Ялта, 2005), Всеукраїнській науковій конференції студентів, магістрантів та аспірантів «Майбутнє ветеринарної медицини, біології та біотехнології» (Луганськ, 2005), Національному з`їзді фармацевтів України «Досягнення та перспективи фармацевтичної галузі України» (Харків, 2005), Першому з'їзді онкоурологів «Проблеми і перспективи» (Москва, 2006), Всеукраїнській науковій конференції «Пластическая хирургия в современной урологии» (Донецьк, 2006), XXI конгресі Європейської асоціації урологів (Париж, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання стратегії, тактики застосування та дослідження антибіотиків, антисептиків, дезінфектантів» (Вінниця, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Поиск и разработка новых иммунологических препаратов, профилактических и лечебных противомикробных средств, антисептиков, дезинфектантов и пробиотиков» (Харків, 2006), Міжнародній конференції «Біотехнологія. Освіта. Практика» (Харків, 2006).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 11 наукових робіт (6 одноосібних), у тому числі 6 статей у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 1 патент, 2 брошури.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 230 сторінках машинописного тексту, складається з вступу, шести розділів, аналізу та узагальнення одержаних результатів дослідження, висновків, списку використаних вітчизняних та іноземних джерел та архівних матеріалів.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, теоретичну і практичну значущість, представлена апробація результатів і структура дисертації.
У першому розділі означено основні історичні етапи вивчення інфекційних хвороб взагалі від їх генезису до XX сторіччя.
Важливим етапом розвитку медицини і, особливо, становлення мікробіологічної науки стало створення принципово нової експериментальної техніки і приладів, які дозволили відкрити невидимий до цих пір таємничий світ мікроскопічних живих істот. Вдосконалення мікроскопічної техніки, вивчення численних властивостей, характеристик та закономірностей мікросвіту підтвердило виявлене розмаїття мікроорганізмів у природі.
Подальший інтенсивний розвиток мікробіології обумовлено необхідністю вирішення ряду фундаментальних проблем: 1) природи процесів бродіння і гниття; 2) причин виникнення інфекційних хвороб; 3) самозародження організмів.
У процесі логічної реконструкції означено місце та роль в історії мікробіології першого українського ученого-медика, мікробіолога М. М. Тереховського, який запропонував принципово нову, реалістичну концепцію зародження мікроорганізмів. Його теоретичні міркування і висновки характеризуються стрункістю та послідовністю, не потребують додаткових припущень і гіпотез; спостереження та досліди приведено в цілісну систему.
Звернено увагу на реальний процес дослідження сибірки і означено роль вітчизняних учених у боротьбі з нею. Вивчення антраксу українськими фахівцями є однією з чудових, але на жаль, мало висвітлених сторінок в історії медицини. У дослідженні здійснено спробу відродити заслуги вітчизняних учених та лікарів і висвітлено їх роль у вивченні цієї інфекційної хвороби.
Великий інтерес для історії медицини і епідеміології являють архівні медичні матеріали, які дозволили відтворити картину діяльності вітчизняних дослідників у пізнанні сибірки. Ціла низка історичних фактів свідчить за те, що Д. С. Самойлович першим у світі провів мікроскопічні дослідження «сибіркового» матеріалу, а вказане дозволяє висловити гіпотезу про вельми можливе відкриття іменно ним B.anthracis. Перший опис сибірки А.Єшке (1758) і М.Г.Ножевщиковим (1763) обґрунтував виділення антраксу клінічно в самостійну нозологічну одиницю (1758-1763).
З іноземних дослідників першу наукову роботу з вивчення сибірки провів Моран і доповів про неї в 1766 р. в Академії наук Франції. В 1769 р. Фурньє підтвердив сибірську виразку як окрему хворобу.
Міжнародна спільнота рахує, що перше експериментальне зараження тварин було здійснене в 1823 р. французом Бартелемі, але ж С. С. Андрієвський провів це дослідження на 35 років раніше. На власному організмі довів інфекційну природу сибірки і тим самим вніс істотний доробок до вивчення її епідеміології, а також означив новий розділ інфекційної патології - вчення про зооантропонози.
Наукове відкриття С. С. Андрієвського дозволило встановити важливу властивість сибірки, а саме, можливість її передачі від хворої тварини здоровій людині. Високу якість його піонерських результатів засвідчує такий факт: лише через 61 рік після експерименту С. С. Андрієвського Ф. А. Поллендер побачив бацили в крові хворих тварин і висловив припущення, що вони є збудниками антраксу. А К. Давен лише через 75 років підтвердив можливість зараження здорових тварин кров'ю хворих. Власне С. С. Андрієвський уперше і назвав цю хворобу «сибіркою», маючи на увазі територію, де вона була ним вивчена, а також враховуючи високе поширення антраксу в Сибіру. Ця назва прозвучала в доповіді «Про сибірку» (1788 р.), представленій у Санкт-Петербурзькій державній медичній колегії. У 1796 р. опубліковано книгу C.C. Андрієвського - «Короткий опис сибірки, який містить запобіжні та лікувальні засоби на користь простих людей». Оскільки вона була видана від імені Медичної колегії, без вказівки автора, подальші дослідники антраксу не вказували його імені. Так протягом довгих років героїчний науковий подвиг українського вченого залишався безвісним.
Що ж до розробки та формування стратегії боротьби з інфекційними хворобами, праці українців П. З. Кондоїді (1710-1760), І. А. Полетика (1722-1783), П. С. Симонтовського (1747-1815), Д. С. Самойловича - про чуму; Я. Т. Сандул-Стурдза (1756-1810) - про проказу та ін. - підтверджують: внесок українських учених у становлення і розвиток епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб несумірно вищий за той, про який йде мова у сучасних наукових працях, підручниках і навчальних посібниках.
Українські мікробіологи здійснили ряд оригінальних і цікавих спостережень, що стосуються етіології та епідеміології інфекційних хвороб. Г. М. Мінх торкається багатьох аспектів сибірки: відкриття спор і ниток антраксу, встановлення єдиного походження різних форм сибірки, розширення поняття вхідних воріт інфекційних хвороб, передбачення функціонування фагоцитозу, формування імунітету тощо. Звернено увагу на те, що відкриття Г.М.Мінхом спор сибірки було здійснено на 8 років раніше від класичних спостережень Р.Коха.
Мікробіологічні методи знаменитого українського мікробіолога М. Ф. Гамалеї широко використовувалися при вивченні питань локалізації збудників в організмі. Праці вченого представляють не тільки історичний інтерес, вони не втратили свого теоретичного і практичного значення в профілактиці сибірки за допомогою активної імунізації худоби живою вакциною. Перші спостереження над формами, що фільтруються, зробив М.Ф. Гамалея (1898). Він виявив просвітлення культури паличок сибірки в дистильованій воді, які були викликані руйнуванням бактерій, і здатність цієї рідини протягом 6-12 годин знищувати свіжі культури сибірки. Спостереження М. Ф. Гамалеї - перша важлива сторінка вчення про бактеріофагію. Його можна вважати одним із першовідкривачів складного природного феномена - бактеріофагії. Пізніше виявилось, що розмноження та вихід дочірніх популяцій вірусів із бактерії супроводжується її загибеллю та руйнуванням (лізисом).
М. Ф. Гамалея та І. І. Мечников створили в Одесі першу в Російській імперії бактеріологічну станцію, основною метою якої було вивчення сибірки.
Вивчення і осмислення автором архівних медичних матеріалів дозволило глибше і повніше виявити дійсну роль і оцінити істотний внесок вітчизняних учених і лікарів у дослідженні низки властивостей сибірки, а також у виробленні і формуванні стратегії ефективної боротьби з інфекційними хворобами.
У другому розділі розкрито складний процес формування і створення вчення про сибірку.
Звернено увагу на ряд фундаментальних фактів, що дали змогу встановити збудника сибіркової інфекції. Підкреслено, що французькі учені П. Райє та К. Давен мікроскопічними дослідженнями виявили циліндрові ниткоподібні палички у тварин, що загинули від антраксу (1850); А. Поллендер довів, що це патогенні бактерії (1855).
Російський професор Ф. Брауель (1856) експериментальним шляхом (незалежно від спостережень А. Поллендера, П. Райє і К. Давена) відкрив сибіркові бацили; першим спостерігав збудника сибірки (B.anthracis) в крові людини; означив процес передачі цих бацил від тварини до людини і навпаки. К. Давен звернув увагу на цікавий факт: висохла кров загиблих тварин здатна протягом декількох місяців зберігати свої інфекційні властивості (1863). Пізніше Л. Пастер і Р. Кох обґрунтують явище переходу вегетативної форми паличок сибірської виразки в спорову.
Відмічено, що Р.Кох займався питанням щодо з'ясування природи інфекційних захворювань і пошуком їх збудників. Його дослідження були ускладнені відсутністю ряду філософсько-методологічних вимог, які б орієнтували його на різних стадіях наукового пізнання: ще не існувало вчення про інфекційні захворювання, не означено зв'язку між хворобою і мікробами-збудниками; не було науково обґрунтованих методів вивчення причин заразливих захворювань і способів боротьби з епідеміями.
Суть теоретичного досягнення Р. Коха - встановлення етіології сибірки експериментальним шляхом. У процесі вирішення цієї проблеми висунуто сміливу кардинальну гіпотезу: «Крихітні палички є живими організмами, і саме вони є патогенними мікробами».
Р. Кох прийшов до геніального теоретичного узагальнення, згідно якому певний тип мікроба-збудника здатний викликати свою специфічну хворобу. На основі теоретичних принципів і методів Р. Коха в період з 1880 по 1910 рік було відкрито 25 збудників найнебезпечніших інфекційних захворювань, серед яких - туберкульоз, холера, чума, натуральна віспа, сап. Р. Кох дослідив повний цикл розвитку B.anthracis, розробив новий метод отримання чистої культури антраксу, відкрив його стійку форму - спори, встановив їх епідеміологічні особливості і властивості (1876). Таким чином, ім`я Р. Коха займає чільне місце у пантеоні вчених - першовідкривачів B.anthracis.
Виготовлення вакцини проти курячої холери надало можливість Л. Пастеру прийти до висновку, що метод вакцинації є вельми перспективним і може застосовуватися в боротьбі з іншими інфекційними захворюваннями. Створення вакцини проти антраксу пізніше підтвердило цю гіпотезу.
Виявилось, що мікроби сибірки в формі спор тривалий час зберігають свою вірулентність.
У результаті складних теоретичних і експериментальних пошуків Л. Пастером було остаточно розкрито етіологію антраксу, виявлено способи розмноження мікробів, розроблено принцип ослаблення (аттенуації) патогенності вірулентного штаму сибірки шляхом вирощування його культур при підвищеній температурі (42,5 - 43?С). Таким чином, уперше в історії мікробіології Л. Пастер почав вивчати і експериментальним шляхом регулювати мінливість властивостей патогенних мікроорганізмів, розробив ефективну вакцину проти антраксу, сформулював методологічний імператив, відповідно до якого не тільки B.anthracis, але і збудники інших інфекційних захворювань можна застосовувати в якості основи для розробки вакцин.
Роботи Л. Пастера і Р. Коха в галузі вивчення інфекційних хвороб тварин і людини (шовковичних черв'яків, сибірки, холери, сказу, туберкульозу тощо) та їх збудників, особливо B.anthracis, дозволили виявити природу цих захворювань і знайти способи боротьби з ними. Їх класичні дослідження фактично започаткували розвиток медичної мікробіології.
Наукова творчість Р. Коха і Л. Пастера вельми благотворно вплинули на формування фундаментальної і прикладної мікробіології, визначили перспективу розвитку багатьох її наукових напрямів. Назвемо деякі імена всесвітньо відомих вітчизняних дослідників інфекційних хвороб, включаючи сибірку. Серед них І. І. Мечников, Л. С. Ценковський, В. К. Високович, І. Г. Савченко, Я. Ю. Бардах, В. А. Хавкін, М. Ф. Гамалея, О. М. Безредка, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний. Пізніше проблеми мікробіології успішно вирішував наш співвітчизник Зельман Ваксман (народився в с. Прилуки, 1888-1973), у 1952 р. удостоєний Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину, - першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
Третій розділ присвячено І.І.Мечникову - видатному вітчизняному вченому, мислителю, творцеві фагоцитарної клітинної теорії імунітету та порівняльної патології запалення, одному з основоположників сучасної теоретичної медицини, мікробіології та імунології. Удостоєний Нобелівської премії (1908) в галузі фізіології та медицини «за праці з імунітету». Можна стверджувати: за народженням він належить Слобожанщині і Харкову, як особа - Україні, а науковий доробок ученого є надбанням людства.
Фундаментальні його відкриття в сфері мікробіології та імунології, широкі філософсько-теоретичні узагальнення, пошук взаємозв'язку мікро- і макросвіту, встановлення природи інфекційних хвороб та їх збудників, обґрунтування і доказ вирішальної ролі фагоцитів у природному захисті організму тварин і людини - і на сьогодні є класичними, актуальними та безцінними.
У роботі здійснено логічну реконструкцію дослідницької діяльності І. І. Мечникова, торкаючись, перш за все, вчення про сибірку.
І. І. Мечниковим проведено оригінальні дослідження на Одеській бактеріологічній станції (1887) з метою накопичення емпіричного матеріалу для подальшого розвитку клітинної теорії імунітету. Досліди засвідчили: введення В.anthracis в організм тварини призводить до того, що лейкоцити поглинають і знищують їх. Висунуто догадку щодо здатності бактерій розмножуватися в крові несприйнятливих тварин та поза межами організму.
Пізніше (1892) вчений приділив увагу парадоксальному факту, що знайде свою адекватну оцінку в майбутньому: властивості паличок сибірки, що виросли в крові вакцинованих несприйнятливих баранів, втрачають специфічну активність і токсичність.
Впродовж подальших досліджень І. І. Мечников переосмислює і критично оцінює експериментальні результати, веде пошук нової трактовки фагоцитарної теорії імунітету. Дослідник покладає великі надії на евристичні можливості і прихований потенціал своєї теорії, яка, за його думкою, здатна на адекватну інтерпретацію певним парадоксальним фактам.
І.І. Мечниковим доведено, що вирощені в кров'яній сироватці алжирських імунізованих баранів В.anthracis зберігають свою вірулентність. Пояснення біологічної суті цього явища виявилось складним і тривалим процесом, означено його за допомогою прогнозуючої функції фагоцитарної клітинної теорії імунітету. Вона стала базою та орієнтиром у проведенні цілого комплексу експериментів, що дозволило розкрити структуру В.anthracis і форми прояву сибірки в живому організмі.
Розробка і вдосконалення фагоцитарної теорії супроводжувалася захистом її фундаментальних тверджень і принципів. У зв'язку з цим, І.І. Мечников проводить низку експериментів, які розкривають життєдіяльність фагоцитів.
Важливим кроком на шляху підтвердження і розвитку фагоцитарної клітинної теорії є спростування хибної думки опонентів про нездатність фагоцитів захоплювати живі мікроби. І. І. Мечников, аналізуючи результати дослідів своїх супротивників, знаходить неточності і помилки, спростовує їх своїми доказовими експериментальними факта и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.