На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Загальна характеристика та особливост дяльност основних партй та полтичних органзацй соцалстичної, лберальної та консервативної орєнтацй в Бессарабї в перод революцї 1905-1907 рр. Аналз органзацйних мереж полтичних партй в Бессарабї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Политология. Добавлен: . Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


38
Міністерство освіти і науки України
Ізмаїльський державний гуманітарний університет
Кафедра всесвітньої історії
Курсова робота
Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
студентки IV курсу 144 гр.
історичного факультету
Конюк Ольги
Науковий керівник:ПостернакО.О.
Ізмаїл - 2009
Зміст
Вступ
Розділ І Партії та політичні організації соціалістичної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
1.1 Російська соціал-демократична робітнича партія
1.2 Партія соціалістів-революціонерів
1.3 Анархо-комуністи
Розділ ІІ Партії та політичні організації ліберальної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
2.1 Прогресивна та конституційно-демократична партії
2.2 «Союз 17 октября»
Розділ ІІІ Консервативні партії та політичні організації Бессарабії на початку ХХ ст.
3.1 Центристська партія
3.2 Чорносотенці та об'єднання Архангела Михаїла
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність дослідження історії політичних партій і організацій Бессарабії початку ХХ століття визначається процесом побудови правової держави та її основних елементів, зокрема таких як ідеологічний плюралізм та багатопартійна система. Динамізм соціальних, політичних та економічних процесів в Україні сприяв розвитку, і створенню та зміцненню партійної системи в країні. З появою багатопартійної системи Україна отримала суттєві зміни в процес демократизації суспільства. Політичні партії стають основними носіями демократичних цінностей. На даний момент роль політичних партій у розвитку суспільства не викликає сумніву.
Наукова актуальність теми визначається недостатнім дослідження історії політичних партій. Встановлюється відновлення політизованих стереотипів стосовно до деяких політичних партій та організацій і розвиток вільного бачення від ідеологічних догм і політичного тиску.
Об'єктом дослідження є політичні партії та організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
Предметом дослідження виступає генезис, організаційна структура, ідеологія, стратегія і тактика, застосовувана ними для досягнення поставлених цілей.
Завдання дослідження випливають з необхідності аналізу діяльності політичних партій та багатопартійної системи, та їх вплив на соціально-політичне життя в Бессарабії в період революції 1905-1907.
Завдання дослідження поділяються на загальні і конкретні:
Загальними завданнями є:
виявлення фактів присутності організаційних мереж політичних партій в Бессарабії;
виявлення особливостей генезису, розвитку політичних партій в Бессарабії і пояснення явища багатопартійності в регіоні;
висвітлення роботи партій і політичних організацій і їх впливу на соціально-політичне життя в Бессарабії;
Конкретні завдання випливають з наступних питань:
викриття фактів інтенсивності, ефективності і методів роботи політичних партій:
соціалістичної орієнтації;
ліберальної;
консервативної.
розгляд відносин між політичними партіями в Бессарабії.
Хронологічні і географічні рамки дослідження. Хронологічні рамки дослідження включають в себе кінець XIX - початок ХХ століття, у тому числі революція - 1905-1907 рр. Встановлення хронологічної межі дослідження є відносним, тому що, об'єктивно, це необхідно, аби вивчити процес формування та засвоєння політичних партій і організацій, а також їх наслідки у соціально-політичному житті Російської Імперії.
Географічні рамки дослідження включають в себе Бессарабію. Слід зазначити, однак, що логіка наукового дослідження часто диктує необхідність подолання, в деякій мірі, хронологічних і географічних кордонів. Генезис та формування політичних партій в Бессарабії були прямими наслідками створення політичних партій в Росії.
Теоретичні основи наукової роботи. При проведенні дослідження було використано 5 методів пізнання, дослідження, пояснення. Матеріал був синтезований фактологічно з використанням структурного методу. Вони дали нам пояснення історичних процесів і подій що дозволили відновити всі історичні рамки. Структурний підхід також полегшує використання порівняльного методу.
Історіографія проблеми наукового дослідження. Історіографія політичних партій в Росії і власне Бессарабії можна розділити на: Російська історіографія, радянсько-марксистська історіографія, марксистсько-молдавська радянська історіографія, міжвоєнна Румунська історіографія та сучасна молдавська історіографія.
Російська історіографія включає мемуари керівників та ідеологів з основних політичних партій Росії, зокрема соціал-демократів: Г. Плеханов, П. Аксельрод, В. І. Ленін, Ю. Мартов, Л. Троцький, В. Акімов-Махновець, А. Потресов і т.д. Які після 1903 року розділились на більшовиків і меншовиків продовжуючи ідеологічну та політичну полеміку на сторінках партійної преси і в роботах із синтезу, особливо щодо питань, пов'язаних з оцінкою результатів II з'їзду РСДРП.
Щодо об'єктивного аналізу діяльності політичних партій і рухів імперського національного масштабу був зроблений в основному в дореволюційній роботі: "Громадський рух в Росії на початку XX століття" в чотирьох томах за редакцією меншовиків Ю Мартова і А. Потресова, і "Форми національного руху в сучасних державах» за редакцією бундиста В. Медема. Варто відзначити що навіть у цих виданнях, намагаючись провести об'єктивний підхід до створення політичних партій, проявляється марка ідеологічної боротьби. Наукова цінність згаданих досліджень визначається їх джерельною достовірністю.
Радянсько-марксистська історіографія. 20-ті роки ХХ століття проявились плюралізмом думок, які по суті не що інше як тактика щоб приховати істинні наміри керівництва Радянського Союзу. Історію інших партій крім більшовицької було погано дослідженно, а опубліковані в цей період роботи носили змінний характер. Зусилля були зосереджені на партії есерів і частини анархістів, викликані необхідністю підготувати ідеологічну підоснову, що мала розглядатись в 1922 році.
Поява робіт Сталіна "Підручник історії КП (б) на всій території Союзу" у 1937 році і "Короткого курсу історії КП (б) на всій території Союзу" в 1938 році дали початок сталінського трактування історії політичних партій, спрямованість якої висловила тезу про те, що єдина партія яка заслуговує на ретельне вивчення її історії це більшовицька, в той час як історія інших партій не є необхідною.
З середини 30-х до середини 50-х років історія небільшовицьких партій залишилася практично поза увагою дослідників. У ході подальших періодів дослідження присвячуються проблематиці політичних партій включених у роботах із синтезу більшіх назв і груп партій.
Роботи опубліковані в 60-х - 70-х роках являють собою свободу сталінської ідеології, незважаючи на короткий період хрущовської «відлиги» і десталінізації більшість істориків зберегли свій статус «солдатів ідеологічного фронту». Історіографія політичних партій продовжує залишатися досить політизованою. Монографії присвячені політичним партіям носили такі назви як: «Боротьба ленінської партії проти…» «Боротьба Комуністичної партії з ...», «Банкрутство партії ...» і т.д.. Тільки в 1963 році було опубліковано перше монографічне дослідження про лівих есерів написане К. Гусєвим, а в 1966 перша історіографічна стаття Л. Спіріна. 60 - 70-ті роки були відзначені кількома публікаціями у галузі історії політичних партій історіографічного характеру.
Велика увага вчених приділяється багатопартійній системі і партіям есерів та лівих есерів 1917 року. В 80-х роках були надруковані роботи із синтезу партій що представляли інтереси великих землевласників і буржуазії. Також в цей період були надруковані статті колективу авторів у складі: О. П. Волобуєва, М. Леонова, А. Уткіна, В. Шелохаєва. Особливістю зазначених робіт було дослідження класової сутності партій та їх лідерів, починаючи з Ради Союзу Дворянства та Організації Об'єднаного Російського народу і закінчуючи Конституційно-Демократичною партією класифіковані як буржуазні партії. Ще однією особливістю згаданих досліджень сприяла дотриманню історіографічних правил в роботах Л. Спіріна і в статтях К. Гусєва, в яких автори розглядали перераховані питання про соціальний склад «буржуазних партій» їх програми варіанти політики по зміцненню процесу консолідації ліберальної буржуазії тощо.
Кількісна та якісна оцінка партій дозволила визначити ступінь їх присутності і впливу на місцевий політичний баланс сил в різних регіонах соціальної структурипартій. Ці автори досягли успіху в своїх дослідженнях відповівши на запитання відносно шансів кадетів реалізуватися в буржуазно-демократичній революції. Вони показали цілий ряд важливих методологічних питань вивчення складної історії політичних партій і зокрема: класової сутності політичних партій, їх соціальний склад і кількість і їх вплив на всій території країни, розвиток ідеології та політичної доктрини, аргументи теоретичних програм. Також були проаналізовані в комплексі питання стратегії і тактики партій, їх засоби і форми діяльності що здійснювали пропаганду серед населення. Ми спробували виділити причини ефективності чи неефективності цих заходів, відносини між партіями, а також фактори які визначали ці відносини. На думку В. Шелохаєва гарні успіхи досягнуті в дослідженні неонародництва були реалізовані К. Гусєвим і В. Гіньовим, а аналіз сільськогосподарських програм есерів дозволив В.Шелохаєву, О.Волобуєву, В. Мілеру стверджувати що есери боролися за приведення до влади в Росії ліберальну буржуазію, тим самим затвердити свою роль парламентської опозиції.
Міжвоєнна румунська історіографія. Аспекти національно-визвольного руху, діяльності національних політичних партій можемо знайти в роботах П. Козаку, А. Болдур , Шт. Чьобану, К. Стєрє, І.Пеліван, Д. Д. Богос, Н. Поповський, Н. Йорга, Р. Розетті, І. Жаля. Згадані роботи представляють собою відображення деяких історичних особистостей, які проголосили національні цінності і брали безпосередню участь у національно-визвольному русі на цій території. Їхні роботи становлять особливий інтерес для дослідників маючи вражаючий обсяг фактологічного матеріалу і прізвищ реальних осіб які сприяли створенню нової історії Бессарабії. Оперуючи точними даними ці автори визначили початок політичного активізму в Бессарабії на початку 1905 року. Виражаючи спроби створити національні організації вони пропунували здійснити пробудження національної свідомосоті серед молдаван. Вимоги включені до програм національних організацій проголошували: автономію Бессарабії, отримання прав дітей вчити рідну мову, її використання в судах, державних установах, школах, церквах.
Молдавсько-радянська історіографія була утворена в нових історичних умовах і була відзначена ідеологічною та політичною ситуацєю, яка домінувала в місцевій історичній науці протягом чотирьох десятиліть. Представниками політичної історії Бессарабії початку ХХ століття були: I. Будак, Ю. Іванов, Д. Шємяков, А. Новак, В.Єрмуратський, А. Щеглов, Н. Бабілунга, В. Топиліна, М. Іткінс, Б.Трубіцький, І Йова, С. Мельник тощо.
Згадані роботи не зважаючи на те що їх було багато і докладно відображали соціально-політичні процеси в Бессарабії, у перші два десятиліття ХХ століття, характеризуються агресивною апологетикою нав'язаної комуністичною ідеологією і тоталітарним політичним режимом. Всі роботи мали єдину мету: затвердити винятковість більшовиків у проведені соціально-визвольного руху, звести до мінімуму і заперечити будь-яку роль інших існуючих політичних партій і течій данного періоду. Крім того національно-визвольний рух і його лідери були охарактеризовані як ворожі й чужі явища для інтересів народу.
Сучасна молдавська історіографія. 90-ті роки минулого століття мали радикальний поворот не тільки в історії Республіки Молдови, але також і в її національній історичній науці. Виявлення соціально-політичних процесів, і встановлення паралелей і історичної законності в їхньому генезисі і еволюції є предметом дослідження істориків-політологів сьогодення. Це показують роботи таких істориків як І Варта, Г. Негру, М. Адаужє, Е. Дану, В. Поповський, Г. Кожокару, Д.Поштаренко, Н. Чоботару, М. Гіціу, Ю. Колесник, В. Жук, А. Морару.
Комплексне дослідження історії Бессарабії що описують положення Румунського національного руху в Бессарабії було здійснено обєднаними зусиллями вчених що працюють в Румунії та Молдові.
Таким чином, вивчаючи ступінь досліджуваності предмета данної теми можна сказати що хоча тема історії соціально-політичних партій і є однією з найбільш затребуваних в останній час, одного цілістного дослідження питання появи, розвитку та діяльності соціал-політичних організацій Бессарабії на початку ХХ ст. не їснує.
Джерела. При написанні цієї роботи були використані історичні джерела за пропонований період дослідження. Яке основане на комплексному обєднанні опублікованих і архівних матеріалів.
Першу групу джерел представляють партійні документи: програми роботи, статут, протоколи нарад, конференції партій, затверджені в роботі рішення.
Друга група джерел включає в себе: звіти про засідання Державної думи, які дозволяють нам створити огляд еволюції політичної позиції лідерів політичних партій.
Третя група джерел включає в себе документи з Національного архіву Молдови, архів суспільно-політичних організацій та матеріали Державного архіву Російської Федерації.
В Національному архіві Республіки Молдова були виявлені і оцінені документи з наступних фондів: 2 фонд - канцелярія губернатора Бессарабії, в якому містяться положення, циркуляри з ведення спостереження за особами підозрюваними у збереженні нелегальної літератури і членство в революційних політичних партіях. Інформація про затримання політичних ув'язнених, нагляд поліції за особами підозрюваних у революційній діяльності, звіти про розслідування випадків незаконного зберігання і розповсюдження літератури в даний період (1904-1905); 297 фонд містить - документи з районного суду Бессарабської губернії. Цей же фонд містить в собі довідкові документи про страйки, 13 демонстрацій в Кишиневі у 1905 році, статистичні дані про погроми євреїв (1905) в Кишиневі і в повітах Бессарабії. Фонд зберігає списки політичних в'язнів і редакторів газет які були засуджені за революційний зміст публікацій.
Структура роботи включає в себе: вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел та літератури.
У вступі подається актуальність теми, визначається об'єт та предмет дослідження, хронологічні та географічні рамки, формулюються завдання роботи а також аналізується історіографія данної теми та джерельна база.
В першому розділі розглядається розвиток та діяльність Партії та політичні організації соціалістичної орієнтації в Бессарабії, в другому розділі - Партії та політичні організації ліберальної орієнтації в Бессарабії, в третьому розділі - Консервативні партії та політичні організації Бессарабії на початку ХХ ст.
Розділ І Партії та політичні організації соціалістичної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
1.1 Російська соціал-демократична робітнича партія
Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) була утворена в 1903 році. В рамках II з'їзду партії був затверджений статут, програма, формуються керівні органи партії. Кінцевою метою партії було досягнення соціалістичної революції, диктатури пролетаріату, скасування приватної власності. Ближчими до досягнення поставлених цілей були буржуазно-демократична революція, ліквідація самодержавства, встановлення республіки, введення громадянських свобод, створення восьмигодинних робочих днів. На тому ж з'їзді відбувся розкол молодої політичної соціалістичної робітничої організації затвердивши виникнення радикального крила так званих "більшовиків" керованих В. І. Леніним, і помірного крила - "меншовиків" очолюваного Ю. Мартовим, за підтримки "патріарха" російської соціальної демократії Георгія Плеханова. Основні розбіжності між цими двома політичними організаціями акцентували свою увагу як на питаннях стратегії і тактики політичної боротьби, так і на ролі партії в цій боротьбі. Мартов обирав тактику яка б основувалась на демократичних принципах, революціонери ж забеспечували бойову роль опозиції нового буржуазного уряду. Під тактичними цілями меншовики проникали в різні організації та установи, профспілки, кооперативи, комунальні установи та ради, для посягань на буржуазний уряд і підготовки соціальних умов для початку соціалістичної революції.
У Бессарабії соціал-демократична ідеологія пропагандована в колах бессарабської інтелігенції що була занепокоєна поширенням народницьких ідей, які тягнулись до марксизму, важко визначила соціальну базу за відсутності підприємств та робочої сили яка була у центральних губерніях Росії.
Умови для успіху соціалістичних ідей в Бессарабії визначаються соціальною структурою регіону, в якому число промислових робітників дуже незначний (близько 30 тисяч в 1907) порівняно з селянами, які складають більшість її населення. На відміну від великих центрів Російської імперії, де був присутній індустріальний робітничий клас в Бессарабії ставилось питання про незначну меншість яка могла б стати основою політичної партії не тільки робітників, а навіть соціалістів призначених як інструменти соціалістичних перетворень соціуму.
Відповідно до молдавської радянської історіографії соціал-демократична пропаганда мала більш сприятливий грунт для поширення ідей марксизму в молодіжних колах студентства. Одним з пропагандистів і керівників революційної діяльності в цих школах був семінарист Михайло Брашовяну [1, с.18]. У 1897 році серед учнів вечірніх шкіл створюється Робітничий соціал-демократичний Гурток.
У 1899 році в Кишиневі починається перший страйк в історії Бессарабії [18, с.240]. Страйк носив економічний характер і був організований російськими революціонерами, один з яких був І. Басовський. Пізніше він став кореспондентом журналу "Іскра". Бессараські соціал-демократи не мали керівного органу, тому в своїй роботі вони керувалися і виконували постанови ЦК РСДРП з Одеси, створенного в січні 1900 року. Основу групи представляло коло створене російськими революціонерами в 1896 році: М. Вельтманом (Павлович), І. Боградою, І. Басовським, А.Квятковським, В. Волгиним, Л. Гипшманом, Р. Дугановим, В.Броаске. Діяльність групи була у віданні Комітету [25, с.306-307].
Протягом 1902 року в Кишиневі створюються кілька гуртків соціал-демократів, злиття яких призвело до створення Комітету РСДРП. Його членами були: В. Броаске, В. Дудавський, Д. Рідел, Л. Немолякіна. Аграрний та поліетнічний характер бессарабського суспільства визначив поширення меншовиків в Комітет РСДРП.
Роль газети "Іскра" в організації і зміцненні партії та викритті політики царизму в цей період була далекою від дійсності. Відомо що в Кишиневі був опублікований один єдиний номер (№ 10) цієї газети, який в свою чергу був конфіскований поліцією. Архівні джерела в поліцейському управлінні, дозволяють нам сказати, що в середині травня 1903 року, соціал-демократи з Кишинева не мали стабільної організації або комітету. Для того щоб привести свої власні організації і комітети, групи соціал-демократичних Комітетів регіону орієнтовувались на резолюціях комітетів з Одеси і позичали їх положення. Соціал-демократи з Бессарабії та Одеси часто використовували взаємні зміни в складі своїх комітетів управління, переслідуючи кілька цілей. До того ж вони намагались ввести в оману і секретну поліцію Бессарабії та Одеси [8, с.127].
Озброєне повстання в грудні 1905 року в Москві отримало відголос і в Бессарабії. У цей період в повітах Бессарабії були зареєстровані нові заворушення. Організовуються страйки, мітинги в Кишиневі, Сороках, Оргеєві та Аккермані. Великого розголосу отримують протести студентів з Кишинева, які вимагали радикальних реформ в школі. В результаті наприкінці року школяри перестають ходити на уроки в Болграді, Ізмаїлі, Сороках. Достовірність цих фактів підтверджена Департаментом поліції та управлінням жандармерії Бессарабії [8, с. 3].
В 1905-1907 роках бессарабська соціал-демократія зареєструвала деякий прогрес в еволюції пропагандистськихи гуртків емісарів з центру - досягнувши приблизно 300 членів [3, с.5]. Революційна пропаганда та агітація була більш ефективною в середовищі населення Бессарабії яке було представлено індустріальними робітниками, ремісниками, залізничники. Незважаючи на широку мережу місцевих відділень партії соціал-демократам Бессарабії так і не вдалося стати "авангардом" істинного "бессарабського пролетаріату". Основною причиною низької популярності була ростворююча стихійна природа яка коливалась у їхній роботі. Тактика парламентської боротьби проявилась в категоричній відмові від участі у виборах. Для Бессарабії не було власне розділу Соціал-демократів на "більшовиків" і "меншовиків". А у взаємозв'язку з іншими партіями відбулися зміни: з відмови від будь-яких компромісів у співпраці з ними до спільних дій.
1.2 Партія соціалістів-революціонерів
У відповідь на зусилля спрямовані на збереження самодержавства народницькі інтелектуали переходять від теоретичних дискусій і пропаганди до терористичної діяльності. Наступники народників революціонерів проголосили себе соціалістами-революціонерами приймаючи і розвиваючи політичну програму своїх попередників.
У Бессарабії перша група соціалістів-революціонерів була створена в лютому 1902 року в Кишиневі, а в 1903 році заснували групу в Бендерах. Питання про землю які були дуже гострими в регіоні призвели до створення і діяльності секцій Соціалістично-революційної партії. Включення Бессарабії в категорію губерній де було дозволено проживання єврейського населення відомого бойовим революційним духом, визначило присутність тут революційних гуртків. Проникненню соціалістично-революційних ідей у міських та сільських районах і посиленю тенденцій консолідації сил есерів багато сприяв Є. Брешко-Брешковський - видатний російський активіст соціал-революціонер. В даний період революційна пропаганда проводилась близько 300-ми членів Соціал-Революційної Партії. Організації есерів з Кишинева підтримували звязки з обласним Комітетом з Одеси. В 1906 році були створені гуртки в містах Болград, Калараш, Тирасполь, Хотин, Аккерман, Комрат, Оргеєві [10, с.260]. У тому ж році утворили комітет Соціал-революційної партії в Бессарабії який в 1907 році мав 47 членів. Лідером групи в Кишиневі був Микола Дорошевський, а в Бендерах - Михайло Степанов [5, с.90].
Процес затвердження партійних філіалів есерів в Бессарабії як і в Росії в цілому був довгим. Багаточисельні спроби об'єднати існуючі гуртки есері в одну партію не увінчалися успіхом. Перші гуртки есерів були малочисельними, в основному складалисся з представників інтелігенції і мали закритий характер. У дореволюційний період есери не мали великого впливу в середовищі місцевого населення, однією з причин була відсутність до січня 1906 Програми і Статуту партії. Їхня подальша популярність в колах з радикальними настроями суспільства пов'язана з терористичною діяльністю. Одним з факторів які вплинули на діяльність соціал-революціоністів Бессарабії був погром 1903 року. Переслідування з боку поліції і арешт Миколи Могилянського, однго з активних членів партії, також негативно позначилась на роботі соціалістів-революціонерів Бессарабії. Значною подією у діяльності Бессарабської Соціал-революційної партії було створення організації для боротьби що включала в себе 26 чоловік. У червні 1905 року соціал-революціонери Кишинева підримували тісні зв'язки з організацією "Чорноморський флот" в Одесі яка мала приблизно 500 членів [4, с.1, 5].
Представники революційних партій збиралися в школах, приватних будинках, кожного разу змінюючи місця зборів. Як і соціал-демократи соціал-революціонери мали зброю яку тримали в себе деякі офіцери що приєдналися до революційної діяльності. Есери були задоволені своєю популярністю в солдатському середовищі 2 / 3 з яких були селянами за походженням. Ремісники з міст та селищ були також соціальною базою партії. Есери кожного разу коли їм випадала можливість намагались продемонструвати, використовуючи для цього соціалістичні гасла, що їхні цілі та інтереси збігаються з інтересами народу.
Есерам вдалося створити «хорошу» організацію, та мали друкарні в Кишиневі, Малій Малині та Бендерах, в яких друкували агітаційні листівки та буклети.
В умовах посилення репресій проти революційних партій з боку уряду в середині 1907 року, в роботі есерів засвідчується зниження. В деяких населених пунктах (Ізмаїл) соціал-революційні організації припиняють свою діяльність [7, с.295].
Таким чином, можна відмітити що поява і діяльність партії та організацій соціал-революціонерів у Бессарабії на початку ХХ століття знаходять тому підтвердження в архівних документах. Формування партійних організацій в середовищі робітників, армії, в школах, і в сільських районах переконує нас в тому що есери прагнули розширити соціальну базу за рахунок нижчих верств "трудового народу". Особливо вони наголошували на селянство яке становило більшість корінного населення Бессарабії. Гострий характер аграрних відносин зробив бессарабське селянство більш чутливим до гасел есерів і змусило діяти проти поміщиків.
Вплив соціал-революційної партії над соціально-емансипаційними і національно-визвольними рухами в Бессарабії був визнаний майже через десятиліття. Події 1905-1907 років були лише прелюдією до активності бессарабського населення яка з'являться в 1917-1918 роках.
1.3 Анархо-комуністи
В політичному спектрі Росії анархічний рух знаходився в далекому лівому куті. В якості соціально-політичного напрямку соціалістичної орієнтованості анархізм зявився в середині ХІХ ст. маючи за ідеологів німецьких філософів Макса Штірнера, П'єр-Жозеф Прудона, відомих російських анархістів Петра Кропоткіна і Михайла Бакуніна. Центральним постулатом анархізму полягав у ліквідації всіх форм державної влади які суперечили ідеям людської свободи.
Перші групи анархістів з'явилися в Росії навесні 1903 року і до кінця того ж року вже існували 12 організацій в 11 містах Росії. За короткий час виділились три центри анархічного руху - Білосток, Катеринослав, Одеса. У період першої російської революції число анархістських груп в країні збільшилось з 125 в 1905 році до 255 у 1907 році які діяли у 180 містах і селах Російської імперії. Анархістські організації мали специфічну організаційну структуру. Переважали невеликі групи (від 3-6 до 30 членів) але існували і організації з пропорціями (федерації) які мали в своїх рядах значну кількість членів (від 80-90 до 150-200 чоловік). Анархістські організації мали велику мережу гуртків, організовуючи "зустрічі" для різних соціальних категорій. Федерації анархістів з високим інтересом населення були в містах Білосток, Житомир, Катеринослав, Одеса. Соціальна база анархічного руху була представлена: ремісниками, торговцями, селянами, частиною інтелігенції, а також незначною групою робітників, незадоволених існуючою державною владою і з розпливчатими уявленнями про шляхи та засоби боротьби. Переважали зокрема представники області обслуговування: шевці, кравці, м'ясники, кожум'яки та інші. Такі об'єднання в основному були на південному сході та півночі Росії на демаркаційній лінії розселення євреїв. В анархістських організаціях майже не було представників дворянства, чиновників, купців, почесних громадян. Революція 1905-1907 років сприяла перетворенню поточної теорії анархістів в політичний фактор російської дійсності.
У російському анархізмі утворились три основних напрями: анархо-комуністи - послідовники Кропоткіна; анархо-синдикалісти та анархо-індивідуалісти. Кожен з них мав свою область дії та друкований орган.
В Бессарабії були представлені організації анархо-комуністів і анархо-синдікалістів. Проникнення анархічних ідей в середовищі Бессарабії починається в 1905 році з поширенням роботи П.Кропоткіна "Земля і воля" що сприяла появі перших організаціій анархістів в регіоні.
На початку 1906 року в Кишиневі з'являється гурток "Одеської групи анархо-комуністів" [15, с.3]. Також у січні тут була скликана конференція анархо-синдикалістів на якій була створена "Російська терористична летюча група анархістів" яка включала найбільш видатних терористів в ряді міст в південно-західних губерніях Росії.
Практична робота анархо-комуністів в регіоні мало відображено в архівах. Вони мали тісні стосунки з партіями есерів і соціал-демократів. Що стосується «чорносотенців», то анархісти мали з ними кілька зіткнень що і змусило їх прийнятти обєднання з представниками РСДРП та ПСР організуючи спільні напади партій проти монархістів [5, с.90].
Таким чином, приходимо до висновку, що виникнення і діяльність анархістів в Бессарабії у висвітленому періоді дозволяє нам з впевненістю сказати що їх образ у суспільстві висвітлюється з негативним характером. Відхиливши всі соціальні інститути і будь-які правила анархісти стали заручниками свого власного світосприйняття. Спеціалізація та методи терору пов'язані з закритим характером анархістських груп не дозволило анархії прийняти великі масштаби в Бессарабії хоча деякі зачатки анархізму зберігалися до 1917.
Розділ ІІ Партії та політичні організації ліберальної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
2.1 Прогресивна та конституційно-демократична партії
Російський лібералізм як і західний, брав свої зачатки з позитивістської філософії, досягнувши наприкінці ХХ століття ступеня концептуальної зрілості спроектованої з проблем російського суспільства Лібералізм був підтриманий новими соціальними верствами - інтелігенцією яка не тільки прагнула до змін у суспільстві, але й мала намір вимагати щоб політичні сили були здатні досягти цих цілей. На чолі російського ліберального руху опинились представники з професорального середовища, відомих юристів, економістів, істориків, філософів, таких як П.Н.Мілюков, С. А. Муромцов, В.М. Гесен, Л.Петражицький, М.І. Герценштейн, Ф.Ф. Кокошкин, В.А. Маклаков, А.П. Ледницький, І. І. Петрункевич та Ф.І. Родичев, які брали участь у політиці та ідеології ліберально-демократичних ідей соціальної реформи. Процес організаційного формування російського лібералізму був визначений як внутрішніми факторами перш за все соціально-філософськими поглядами її лідерів так і зовнішніми факторами, породжених позицією уряду щодо питань реформування суспільства. Маніфест від 17 жовтня 1905 року пройшов через процес формування партії легальним шляхом даючи лібералам можливість цілковито завершити створення власної партії.
Прогресивна партія
Прибічниками молдавського лібералізму на початку ХХ ст, вважають барона А. Стюарта - член Державної думи і К.Казимира - викладач і вчений європейського формату. Вони зібрали навколо себе групу конституційних демократів і прогресистів - представників Земства губернії серед яких були: А. Алейников, К. Шмідт, А. Георгіу, Є. Лісовський, Є. Крісті [20, с. 98]. Конгрес губернії Земства який пройшов у Кишиневі в вересні 1905 р., заклав організаційну основу ліберального руху в регіоні, прийнятої шляхом створення Прогресивної Партії. В Бессарабії Прогресивна партія появляється в серпні-вересні 1905 року Програма роботи партії була прийнята в жовтні 1905 року на Конгресі Прогресивної партії скликаного C.Казимиром в Хотині [21, с.86-87].
Проголошення Маніфесту 17 жовтня дала можливість Прогресивній партії визначити свою позицію щодо цього документу. З цієї нагоди прогресисти видали повідомлення для виборців, в якому було зазначено, що зміни які відбулися в соціальному та політичному житті Росії після проголошення Маніфесту, дало можливість Прогресивній партії Бессарабії повідомити всім, що в якості політичної партії, в інтересах сус и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.